Драматургія Панаса Мирного. Жанрові особливості

Краткое описание

Харківський національний університет
імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису
УДК 821.161.2-2 Мирний. 09

Явтушенко Наталія Георгіївна

Драматургія Панаса Мирного.
Жанрові особливості

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Михайлин Ігор Леонідович,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2008

ЗМІСТ
ВСТУП..4
РОЗДІЛ 1.
Загальні тенденції драматургічного процесу другої половини
ХІХ початку ХХ ст. та драматургія Панаса Мирного як предметлітературознавчихстудій...10
1.1. Розвиток української драматургії та теоретичної думки про драму
в другій половині ХІХ на поч. ХХ ст.....10
1.2.Жанровадиференціаціядраматургічногородулітератури.......21
1.3. Творчі пошуки Панаса Мирного-драматурга. Рецепцiя драматургічної спадщиницього вторавукраїнськомулітературознавстві.....................28
РОЗДІЛ 2.
Жанрдраматичноїдилогії«Лимерівна»,«Учерницях».36
2.1.Соціально-побутовий конфлікт як жанротворчий чинник п’єси «Лимерівна»...............................................................................................................36
2.2.Жанротворчиймотив«вольноїволі»п’єси"Учерницях"........62
РОЗДІЛ 3.
Вплив концепції нової людини на жанрову особливість комедіїПанасаМирного«Перемудрив».......................................74
РОЗДІЛ 4. Жанровасвоєрідністьп’єси«Згуба»..........................................100
РОЗДІЛ 5.
Міфологічний дискурс як жанротворчий чинник у драмі-містерії«Спокуса»........................................................................118
РОЗДІЛ 6.
«Невгашайдуху!»якп’єсадискусія...........................................136
Висновки.......................................................................................159
Списоквикористанихджерел...................................................166

ВСТУП

Актуальність теми. Панас Мирний (Рудченко) увійшов в історію української літератури як корифей прозових жанрів: роману, повісті, оповідання, нарису, казки. У другій половині ХІХ ст. під пером цього автора «українська проза вийшла на рівень романів із міцним психологічним і соціальним осердям» [166, с. 85]. Трохи раніше, завдяки генію Т.Шевченка, значних успіхів досягла українська поезія.
Найбільш складною в цей період була ситуація в українській драматургії. Тут переважали комедійні жанри, менше створювалося драм, ще менше трагедій. Однією з причин цього була відсутність професійного українського театру. Але навіть коли він, усупереч урядовій забороні, був заснований у 1882р., царська цензура не допускала на сцену перекладні драматичні твори, п’єси з життя інтелігенції, а також історичні драми. З цієї причини українська драматургія була репрезентована переважно сільською розважальною тематикою.
Відчуваючи необхідність заповнити ті прогалини, які виникли в розвитку української драматургії й театру після завершення роботи на цій ниві І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ’яненка, М.Костомарова, Панас Мирний і звернувся до драматургії.
Розуміючи, що українська драма потребує якісного оновлення, Панас Мирний прагнув намітити той напрямок, яким вона повинна розвиватися. Маючи перед собою таке завдання, письменник активно впроваджував нові прийоми в драматургії, часто інтуїтивно відчуваючи той шлях, яким, на його думку, повинна рухатися українська драма.
Однак цей шлях для Панаса Мирного не був простим. До драматургії він звернувся в кінці 1860-х років. У щоденнику письменника знаходимо запис від 12 березня 1870 року: «От уже скільки днів, як задумався я над своєю драмою. Вона сниться мені Чи не драма моє діло, моя робота? Чи не вона мою душу так тягне до себе, моє серце заставляє пориватися?». Дослідник ранніх драматургічних спроб Панаса Мирного С.Зубков назвав згадану незавершену драму „Галею”» [47, с. 6]. Цей же дослідник зазначив, що «з уривків, фрагментів та ескізів ранніх драматичних творів, що зберігаються в архіві письменника, видно, як Мирний спершу по-учнівському наслідує Котляревського, намагаючись, проте, розширити рамки традиційного сюжету» [47, с. 7].
Сприяло його значному художньому поступові те, що в подальшому П.Мирний висвітлював у своїх драматургічних творах ті ж самі проблеми, які стали провідними і в його прозі. Це «проблема особистості в умовах свободи. Внаслідок революції згори зникла панщина, і людина виявилася залежною лише від самої себе, від свого розуму і почуттів. Ця нова ситуація стала великим випробуванням для кожного індивіда зокрема і для суспільства в цілому» [111, с.12]. Готовність людини й суспільства витримати випробування звільненням, позбутися, передусім, моральних пережитків, страху перед свободою ось основна тематика творів Панаса Мирного. Драми Мирного це насамперед реакція автора на оточуючу дійсність, спроба висловити свою думку щодо того, що відбувається в суспільстві, дати оцінку морального стану українства на зламі віків. Драматургічні твори письменника це швидше його спроба за допомогою сценічного втілення донести до читача й глядача власні роздуми щодо тієї ситуації, в якій опинилося українське суспільство, продемонструвати власні шляхи виходу з морально-світоглядної кризи.
Ще однією особливістю драматургії Панаса Мирного стало те, що тут він основну увагу приділив становищу жінки в суспільстві, проблемі жіночої самореалізації. Роздуми автора багато в чому перегукувалися з ідеями представників як європейського, так і українського модернізму. Ідеї, висловлені драматургом, згодом здобули значно глибше осмислення в представників такого явища, як «нова драма». На жаль, ні дослідники дискурсу модернізму, ні автори, які вивчали феномен «нової драми» в українській літературі, не приділили творчим здобуткам Мирного-драматурга належної уваги.
Початок оновлення української драматургії традиційно пов’язують з пізніми творами І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького, М.Старицького, доробком Лесі Українки, В.Винниченка, О.Олеся, С.Черкасенка, Г.Хоткевича, Л.Яновської та ін.
Драматургічні твори Панаса Мирного з точки зору їхньої жанрової специфіки, наявності елементів естетики модернізму й поступ автора в напрямку, в якому рухались і представники «нової драми», і на теперішній час залишаються не тільки не дослідженими, але й не поміченими, що й зумовило актуальність теми й наукову новизну нашого дослідження.
Без урахування того, що було зроблено Панасом Мирним у цій галузі, без визначення місця цього драматурга в історії української драматургії картина духовно-інтелектуального розвитку української нації наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. буде виглядати далеко не повною, а історія створення модерної драми не до кінця дослідженою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження жанрових особливостей драматургії Панаса Мирного в контексті розвитку української драматургії другої половини ХІХ ст. виконане в рамках комплексного плану науково-дослідної роботи кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна «Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХ ХХ століть».
Мета дослідження: визначити жанрову природу та особливості драматургії Панаса Мирного та осмислити філософсько-естетичну концепцію автора. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
дослідити жанровий діапазон драматургічних творів Панаса Мирного;
проаналізувати новаторські прийоми Мирного-драматурга;
осмислити естетичні погляди автора, висловлені в його драматургії;
співвіднести творчі здобутки Панаса Мирного-драматурга з тенденціями розвитку українського та світового модернізму, ідейно-естетичними відкриттями «нової драми»;
у світлі нового бачення естетичних уроків письменника уточнити місце Панаса Мирного в історії української драматургії.
Об’єктом дисертаційного дослідження є п’єси Панаса Мирного «Лимерівна», «У черницях», «Перемудрив», «Згуба», «Спокуса», «Не вгашай духу!»
Предметом дослідження є жанрова своєрідність драматургічних творів Панаса Мирного, його філософсько-естетичні пошуки в драматургії.
Методи дослідження. У роботі використано культурно-історичний метод для вивчення своєрідності літературної епохи кінця ХІХ початку ХХ століть. Для виявлення концептуально-світоглядної, жанрово-стильової спорідненості чи відмінності між творами різних національних літератур і авторів залучений порівняльно-історичний метод. З’ясування жанрової особливості драматургії Панаса Мирного передбачає застосування типологічної методології. Нарешті, метод цілісного аналізу використано для розгляду кожного окремого драматургічного твору письменника.
Теоретико-методологічною основою дисертації є роботи українських та зарубіжних літературознавців. У галузі теорії драми це праці А.Анікста, Ю.Борєва, В.Владимирова, В.Волькенштейна, М.Вороного, О.Галича, А.Карягіна, М.Кургінян, Я.Мамонтова, В.Сахновського-Панкеєва, М.Соломонова, К.Сторчака, О.Чиркова, В.Халізєва, Н.Яранцева. У галузі історії драматургії це студії Д.Вакуленко, Я.Голобородька, В.Гуменюка, Л.Дем’янівської, Л.Залеської-Онишкевич, Й.Кисельова, М.Кудрявцева, Н.Кузякіної, І.Михайлина, С.Михиди, З.Мороза, Л.Мороз, М.Наєнка, В.Панченка, Г.Семенюка, Г.Сиваченко, Т.Свербілової, Л.Танюка, А.Ткаченка, С.Хороба таін. Важливу роль для розуміння загальних тенденцій розвитку української та світової драматургії і театру кінця ХІХ початку ХХ століть відіграють дослідження Д.Антоновича, Б.Брехта, Н.Корнієнко, Д.Ревуцького, Лесі Українки, І. Франка, Р.Чопика, Т.Шах-Азізової, Б.Шоу таін.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що драматургія Панаса Мирного фактично вперше стала окремим об’єктом дослідження з погляду її жанрової приналежності. Творчі здобутки драматурга розглядаються з позиції аналізу новітніх прийомів, привнесених видатним прозаїком до драматургії.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні курсів історії української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст. у вищих навчальних закладах, стати підставою для створення спецкурсів, розробки тем наукових семінарів, сприяти осмисленню теоретичних засад та історичних шляхів розвитку української драматургії, стати в нагоді при створенні концепцій наступних наукових розвідок.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел (179 позицій).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна та кафедри циклової комісії мов та літератури Харківського радіотехнічного технікуму, доповідалися на засіданні Харківського історико-філологічного товариства, викладалися на наукових конференціях: «Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості» (Харків, 1999), «Творчий доробок Ю.Шевельова і сучасні гуманітарні науки» (Харків, 1999), «Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.» (Харків, 2003, 2005, 2006), «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ століття у перспективі глобалізаційних процесів» (Харків, 2008), а також викладені у таких публікаціях:
1. Явтушенко Н.Г. Біблійний дискурс драми Панаса Мирного «Спокуса»/ Н.Г.Явтушенко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія філологія. Харків, 2001. № 520. С. 389390.
2. Явтушенко Н.Г. Український антеїзм у драмі Панаса Мирного «Не вгашай духу!» / Н.Г. Явтушенко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія філологія. Харків, 2002. № 557. С. 289294.
3. Явтушенко Н.Г. Естетичне відношення митця до дійсності в п’єсі Панаса Мирного Лимерівна” / Н.Г. Явтушенко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія філологія. Харків, 2008. № 798. С.147150.
4. Явтушенко Н.Г. Драма Панаса Мирного «Спокуса» в контексті української символічної драматургії / Н.Г. Явтушенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття. Матеріали наукової конференції молодих учених. Харків, 2003. С.134.

5. Явтушенко Н.Г. П’єса Панаса Мирного «Лимерівна» у контексті європейської «нової драми» / Н.Г. Явтушенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття. Матеріали наукової конференції молодих учених. Харків, 2005. С. 162163.

Список литературы

Висновки

Творчість Панаса Мирного корифея української прози не вичерпується лише романами, повістями, оповіданнями. Цей визначний митець залишив по собі значний драматургічний доробок, який, на жаль, до теперішнього часу не знайшов належного поцінування серед науковців.
Між тим, на нашу думку, саме драматургія цього автора репрезентує в українській літературі відхід від попередньої традиції, заснованої на фольклорно-етнографічних елементах, і утвердження нового типу драми як за тематикою, так і за жанрово-стилістичними особливостями.
Кінець ХІХ початок ХХ століття в історії українського народу був завершальним періодом його формування як нації. Однією з ознак подібного процесу є існування національної драматургії. Саме Панас Мирний був одним з тих, хто закладав підвалини й засади її подальшого розвитку.
Жанровий діапазон драматургії Панаса Мирного достатньо об’ємний: від соціально-побутової драми до високої комедії. Відображення дійсності здійснювалося автором, в основному, за допомогою поетики реалізму, присутні в його творчості риси неоромантизму та символізму, елементи яких по-різному репрезентовані в його драматургічних творах.
Драматична дилогія «Лимерівна» й «У черницях» засвідчила, що в своєму творчому поступі Панас Мирний рухався в тому ж напрямку, що й представники «нової драми». Спроби боротьби жінки з суспільними забобонами, її часто марні намагання самореалізації як самодостатньої особистості, які є провідними у дилогії Панаса Мирного, були предметом таких п’єс Г.Ібсена, як «Ляльковий дім», «Привиди», «Гедда Галер» та ін. Головні героїні у названих п’єсах аж ніяк не ідеалізовані, вони суперечливі, наділені як позитивними, так і негативними рисами. Особливістю дилогії Панаса Мирного є те, що автор тут відобразив і засудив рису, яка була притаманна в тому числі й українцям індивідуалізм. Драматург геніально показав, що егоїстичне переслідування кожним героєм своєї конкретної мети (майнової, психологічної, моральної, інтимної), знищує ідею свободи як таку. Людина позбавляється можливості бути вільною, а відтак вона не може бути щасливою. Не можуть бути щасливими й ті, хто заради досягнення власної мети обмежують свободу інших. Одночасно для Панаса Мирного, відсутність свободи це і відсутність кохання. Виявляється, що для першого і для другого потрібна свобода, а отже, й усвідомлення необхідності, уміння обмежувати свої потяги до чогось. Індивідуалізм українського суспільства розглядається автором як його універсальна модель, а звідси невлаштованість життя, трагізм розв’язок. Саме це дає підстави говорити про шлях Панаса Мирного до «нової драми».
Слід виокремити і такі новаторські риси дилогії «Лимерівна», «Учерницях»: по-перше, конфлікт відбувається на кількох рівнях одночасно міжособистісному, побутовому, світоглядному, моральному. По-друге, тут присутній пафос протесту людини проти взагалі будь-якого насилля, проти тих сил в усіх сферах життя особи, які пригнічують її особистість, заважають її вільному волевиявленню. Автор значну увагу приділив саме загальнолюдським проблемам, вічним темам, а саме: темі свободи й несвободи особистості, брехні й правди, лукавства й честі. У обох випадках п’єси закінчуються трагічно. Однак смерть головних героїнь не проходить безслідно, вона змушує оточуючих пережити катарсис, замислитися над своїми діями та вчинками, пробуджує совість та співчуття. Через це дилогія Панаса Мирного «Лимерівна», «У черницях» наділена рисами трагедійної поетики.
Разом з тим, слід зазначити й таку жанрову особливість дилогії, як епізація драми. У дилогії оповідь переважає над дією. Також автор уводить до твору персонажів, які не діють, а служать джерелом інформації про інших персонажів. Крім того, хронотоп побудований таким чином, що швидше його можна схарактеризувати, як епічний: значна розтягненість подій у часі, просторові переміщення героїв. Навіть сам той факт, що Панас Мирний прагнув створити трилогію, але його задумам не судилося здійснитися, і світ побачила лише дилогія, говорить про те, що автор прагнув більш повно відобразити картину дійсності, більш глибоко й послідовно втілити свою художньо-філософську концепцію. Ці риси притаманні саме епічним творам. Саме тому п’єса «У черницях» так і залишилася драмою для читання.
У комедії «Перемудрив» автор поглибив розгляд ідеї свободи особи в суспільстві. У попередній дилогії Панас Мирний відобразив цю ідею на тлі легендарного історичного матеріалу, а в «Перемудрив» на сучасному побуті. Тут автор утвердив новий тип комедії, яка була поширена на той час в європейській драматургії. Це «висока» комедія, де конфлікт побудовано не на зіткненні приватних інтересів приватних особистостей, а на зіткненні ідей. Автор, змальовуючи суперечності, що існували в українському суспільстві наприкінці ХІХ ст., подав свої способи їх розв’язання, намітив шляхи, якими повинно рухатись українське суспільство. Цей факт дає підстави висловити припущення про те, що «Перемудрив» слід розглядати як концептуальний твір в єдиному ланцюгу з тенденційними романами «Хмари» і «Над Чорним морем» І.Нечуя-Левицького, «Під тихими вербами» й «Серед темної ночі» Б.Грінченка та ін. Панас Мирний раніше за цих авторів показав народження людини нового типу, подав свій шлях її подальшого розвитку. Майбутнє за Панасом Мирним не за революційним, а за еволюційно-поступовим шляхом розвитку суспільства. Накопичення капіталу, достатку, матеріальних благ повинно відбуватися паралельно із збагаченням духовним, розвитком демократичних свобод. Ані заможність, ані висока посада, якщо її обіймає людина духовно бідна, нечесна, не можуть принести користі ні самій людині, ні суспільству. За своїм ідейно-тематичним змістом цей твір слід розглядати в контексті з такими комедіями, як «Мартин Боруля» (1885), «Сто тисяч» (1889) «Хазяїн» (1900) І.Карпенка-Карого.
Значна кількість висловлювань героїв з морально-етичних проблем, довгі роздуми-монологи стосовно тих або інших суспільних явищ, конфлікт ідей, статичність, які, власне, й ускладнювали постановку комедії на сцені, внесли у твір значний струмінь публіцистичності, що було характерним для такого явища, як «нова драма». Це поєднує комедію Панаса Мирного з творами таких авторів, як Г.Ібсен, Г.Гауптман, М.Метерлінк, Б.Шоу, А.Чехов. Вукраїнській літературі цей прийом активно використовували Леся Українка та В.Винниченко.
За жанровим змістом і формою «Перемудрив» є драмою для читання жанровим різновидом, якого до Панаса Мирного в українській драматургії не існувало.
Всебічний аналіз жанрової приналежності п’єси «Згуба» дає підстави стверджувати, що цей твір є складним жанровим утворенням. За своїм естетичним пафосом, розв’язкою, деякими епізодами це «висока» комедія, у якій знайшли своє відображення морально-етичні суперечності тогочасного суспільства. Загалом, для представників «нової драми» було характерним давати жанрове визначення своїм творам «комедія», хоча, власне, комічного вони містили мало. Так, наприклад, А.Чехов називав свої драми «Чайка» і «Вишневий сад» комедіями. На думку Л.Ієзуїтової, А.Чехов дав таке жанрове визначення тому, що тут «відсутня докорінна зміна ситуації (як це буває у трагедії). [...] Від дії до дії відбувається наростання трагедійних ситуацій, але жодна не дістає трагедійної розв’язки» [2, с.346]. Подібну будову має й «Згуба» Панаса Мирного.
За широтою відображення дійсності, ракурсом зображення, глибиною конфліктів, які перебували в центрі авторської уваги, авторськими симпатіями, це народна драма. За принципом побудови хронотопу, перевагою демонстраційного конфлікту над подієвим, перенасичення статичними діалогами й монологами на морально-етичні теми, наявністю не дієвих, а лише інформаційних персонажів, присутністю автора моралізатора, це епізована комедія для читання.
Наступним кроком у процесі європеїзації української драматургії стало написання Панасом Мирним п’єси «Спокуса» символічної драми-містерії, що має такі риси, як-от: увага до світоглядних, філософських, моральних проблем свого часу, орієнтація на освіченого, підготовленого читача, який міг би розшифрувати символіку драми. В основі використання Біблійного дискурсу лежить прийом реміфологізації, достатньо поширений у європейській і українській літературах кінця ХІХ поч. ХХ століття. Завдяки міфологічному дискурсу автор дослідив ті явища, які відбувалися в тогочасному суспільстві, таким чином зреагувавши на них і висловивши свою громадянську позицію.
Оскільки містерія має риси такого жанрового різновиду, як драма для читання (особливо це стосується такого модусу, як різнорідність тлумачень), філософський дискурс, запроваджений Мирним, давав можливість інваріантного прочитання твору.
Разом з тим, слід зазначити, що в розгляді тогочасних проблем суспільства автор не сягнув психологічних глибин, всебічного висвітлення, гостроти конфлікту, який ми бачимо в п’єсах Г.Ібсена, А.Чехова або в творчості В.Винниченка. Автор залишився в межах народницького розуміння проблеми звільнення особи в суспільстві шляхом освіченості й повернення до справжньої народної моралі. Особливістю п’єси Панаса Мирного є те, що в фіналі при розв’язанні конфлікту він прагнув дати позитивну ідею, вказати той шлях, яким повинен даний конфлікт розв’язуватись. Тут так само, як і в попередніх творах, автор наголосив на еволюційному шляху розвитку суспільства як єдиному правильному для подальшого розвитку українства.
Не зовсім вдала спроба написати твір у віршованій формі значно погіршило його сприйняття й фактично унеможливило постановку на сцені. У зв’язку з цим театр корифеїв навіть не вдався до сценічної переробки п’єси, як це було з «Лимерівною» і «Перемудрив». Тому містерія так і залишилася п’єсою для читання.
Панас Мирний одним з перших розглянув такі проблеми, як становище жінки взагалі й жінки-митця зокрема. На думку драматурга, саме для жінки, яка має певний талант, є значно більше можливостей для самореалізації. Але саме талант є зайвою принадою для чоловічої статі. Чоловіки досить часто захоплюються насамперед успіхом, славою, яка супроводжувала подібних жінок. І так само швидко втрачають до них цікавість, коли жінка стає звичайною домогосподаркою. На думку Панаса Мирного, жінка мала право на вияв свого таланту, навіть якщо це й ставило під загрозу або унеможливлювало її подружнє життя. Такий погляд на проблему місця жінки в суспільстві також є новаторським, суголосним з ідеями «нової драми».
П’єса «Не вгашай духу!» за умови її вчасного друку та постановки на сцені, мала б важливе значення для подальшого розвитку української драматургії, збагативши її жанрову різноманітність. Автор одним з перших запровадив такий жанровий різновид, як драма-дискусія. Ця нова модифікація, як жанровий різновид «нової драми», згодом отримала почесне місце в українській літературі завдяки творам Лесі Українки та Володимира Винниченка. Але на час створення п’єси Панасом Мирним, він виступав піонером у розробці цього жанрового типу. Не існувало в українській літературі і традиції писати епічні драми й драми для читання. Панас Мирний і тут виступив новатором.
Усі різні як за своєю жанровою, так і за стилістикою п’єси Панаса Мирного об’єднує така деталь поетики, як способи характеротворення головного героя. Як правило, головний герой це достатньо сильна особистість, якій «тісно» в тих кордонах, які створило для неї суспільство. Його драматургічний герой веде боротьбу не з конкретними персонажами, а з усією ворожою йому дійсністю.
Духовна свобода людини ось особистий світоглядний ідеал для Наталі Лимерівни, Василя Безродного, Петра, Грицька Вовка та його батька, Химки, Хариті, Петра Петровича Хмари. Бажаючи досягти своєї мети, ці герої прагнуть пропагувати цей ідеал оточуючим. По-різному складається їхня доля. Значна частина героїв драм Панаса Мирного зазнають життєвої поразки, намагаючись перебороти опір суспільного довкілля, зламати систему цінностей, яку вважають застарілою й антигуманною.
Драми Панаса Мирного створюють своєрідне коло, де в кожному наступному творі відбувається розвиток улюбленої для письменника теми. Якщо Наталя Лимерівна в однойменній драмі загинула, відстоюючи свою свободу, Химка в «Згубі» змогла зберегти моральну чистоту, пройшовши значні життєві випробування, то Харитя в п’єсі «Не вгашай духу!» знайшла в собі сили для боротьби й вийшла переможницею в цій боротьбі.
Зображати Панаса Мирного як великого прозаїка і разом з тим невдаху в драматургії прикре непорозуміння, з яким давно вже час покінчити. Письменник зумів сказати своє новаторське слово в драматургічних творах, він здійснив свою юнацьку мрію, висловлену в щоденнику, збагатити українську літературу для театру, підняти її до рівня новітніх європейських художніх ідей. І якщо йому не все вдалося, то причину цього слід шукати у відірваності від театру, в побуті царського урядовця, яким довелося бути в житті нашому великому майстрові слова. Але нові естетичні ідеї, принесені ним у драматургію, урізноманітнення жанрового діапазону української драматургії, орієнтація на ідеологію й поетику «нової драми» мали величезне значення для українського театру й літератури, і тому його драматургічна спадщина, досвід і уроки не повинні недооцінюватися.

Список використаних джерел
1. АгеєваВ.П. Українська імпресіоністична проза: [монографія] / АгеєваВ.П. К.: Віпол, 1994. 159 с.
2. АгеєваВ.П. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: [монографія] / АгеєваВ.П. К.: Факт, 2003. 320 с.
3. АникстА. Байрон-драматург / А. Аникст // БайронД. Пьесы. М., 1959. С.521.
4. АникстА. История учений о драме: Теория драмы от Гегеля до Маркса / Аникст А. М.: Наука, 1988. 288 с.
5. АникстА. Теория драмы на Западе во второй половине ХІХ века./ Аникст А. М.: Наука, 1988. 505 с.
6. АникстА. Теория драмы от Аристоеля до Лессінга / Аникст А. М.: Наука, 1967. 455 с.
7. АникстА. Теория драмы в России от Пушкина до Чехова / АникстА. М.: Наука, 1972. 643 с.
8. АнтоновичВ. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Антонович: [упорядн: О.Мосійчук, В.Ульяновський] К.: Либідь, 1995. 814 с.
9. АнтоновичД. Триста років українського театру / АнтоновичД. Прага, 1925. 224 с.
10. БалухатийС. Поблемы драматургического анализа / БалухатийС. Л.: Наука, 1927. 412 с.
11. БарменС. О.Бальзак / С. Бармен // БальзакО. Собр. соч: В 24 т. М., 1960. Т. 24. С.274296.
12. БілецькийО.І. Зародження драматичної літератури на Україні // Зібр. праць: У 5 т. / О. Білецький К., 1965. Т. 1. С. 177253.
13. БойкоЮ. Поезія Оксани Лятуринської // Вибране / БойкоЮ. Мюнхен, 1971. Т. 1. С. 247261.
14. БелыйА. Арабески / А. Белый М., 1911. 297 с.
15. БернацькаР. Шкільний театр / Р. Бернацька// Український драматичний театр. 1984. Т. 1. С. 20117.
16. БоревЮ. Эстетика. / БоревЮ М.: Политиздат, 1969. 350 с.
17. ВакуленкоД. Мовою поетичних образів / ВакуленкоД К.: Знання,
1988. 47с.
18. ВієвськийВ. З творчої лабораторії комедіографа / В. Вієвський // Вітчизна. 1995. №11-12. С. 144147.
19. ВоронийМ. Театр і драма: / ВоронийМ: [зб. статей] К.: Мистецтво, 1989. 408 с.
20. Галич О. Теорія літератури : підруч. [для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти] / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Київ: Либідь, 2001. 488 с.
21. ГегельГ. Естетика / ГегельГ.М.: Изд-во иностр. л-ры, 1981.290с.
22. ГнатюкМ. До джерел тексту драми П.Мирного «У черницях» / М.Гнатюк // Слово і час. 1991. № 7. С. З942.
23. ГогольН. Театральный разъезд после представления новой комедии // Собр. Соч.: В 6 т. / Николай Гоголь М., 1952. Т.4. С.275277.
24. Голенищев-КутузовИ. Божественная комедия // ДантеА. Божественная комедія / И. Голенищев-Кутузов М., 1967, С.468476.
25. ГолобородькоЯ. Художньо-естетична цивілізація Миколи Куліша: [монографія] / ГолобородькоЯ. Херсон: Херсон. держ. пед. і-т,
1997. 314 с.
26. ГолобородькоЯ. Архітектонічна культура комедії М.Куліша «Мина Мазайло» / Я. Голобородько // Дивослово. 2002. №4. С.26.
27. ГончарО. Українська література передшевченківського періоду і фольклор / ГончарО К.: Дніпро, 1982. 231 с.

28. ГрабовськаІ. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру / І. Грабовська // Сучасність. 1998. № 5. С. 5870.
29. ГрабовськийА. До проблем психологічного аналізу персонажа: (Вільям Шекспір і Панас Мирний) / А. Грабовський // Вісник Черкаськ. у-ту. 1997. Вип. 3: Сер. філолог. науки. С.121127.
30. ГрінченкоБ. Рецензія на драму П.Мирного «Перемудрив»/ Борис Грінченко // Зоря. 1886. № 24. С. 418420.
31. ГрінченкоБ. «Чорні хмари» І.Нечуя-Левицького / Борис Грінченко // Зоря. 1886. № 24. С. 140152.
32. ГригоріївН. Українська національна вдача // Українознавство. Хрестоматія-посібник: У 2 кн. / Н. Григоріїв.К., 1997.Кн. 2.С.125163.
33. ГрицайМ. Панас Мирний / ГрицайМ К.: Дніпро, 1986. 190 с.
34. ГрицайМ. Українська драматургія ХVІІ ХVІІІ ст. / ГрицайМ. К.: Вища школа, 1974. 200 с.
35. Гром’якР. Літературознавчий словник-довідник / Р. Гром’як, Ю.Ковалів К.: Вц «Академія», 1997. 752 с.
36. ГрушевськийМ. Ілюстрована історія України / ГрушевськийМ. К.: Золоті ворота, 1990. 570 с.
37. ГуменюкВ. П’єса В. Винниченка «Закон» / В. Гуменюк // Дивослово. 2002. № 4. С. 6 9.
38. Демська-БудзулякЛ. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі к. ХІХпоч. ХХ ст. (новелістика, драматургія)/Л. Демська-Будзуляк//Слово і час. 2005. № 4.С.1317.
39. Дем’янівськаЛ. Передмова // Майстер драми: Драматичні твори І.Карпенка-Карого./Людмила Дем’янівськаК., 2004.С. 323.
40. Дем’нівськаЛ. Художні пошуки в українській літературі поч. ХХ ст. (символічна драма С.Черкасенка й О.Олеся) // Українська література. Матеріали 1 конгресу Міжнародної Асоціації україністів / Людмила Дем’янівська К., 1990. С. 133151.
41. Дем’янівськаЛ. Українська драматична поема / Дем’янівськаЛ. К.: Вища школа, 1984. 160 с.
42. ДержавінВ. Драматична тетралогія Миколи Куліша/ В.Державін // Червоний шлях. 1928. № 1. С. 7592.
43. ЗабужкоО. Українство як філософська проблема на сучасному етапі / Оксана Забужко // Слово і час. 1992. № 8. С. 2935.
44. ЗборовськаН. Чому в українській літературі немає любовних романів / Н. Зборовська // Критика. 1999. № 7-8. С. 2544.
45. ЗингерманБ. Очерки истории драмы ХХ века / ЗингерманБ. М.: Наука, 1979. 392 с.
46. Золя Эмиль. Натурализм в театре // Полн. Собр. соч./ Эмиль Золя К., 1903. Т. 45. 240 с.
47. ЗубковС. Ранні драматичні спроби Панаса Мирного / ЗубковС. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 56 с.
48. ЗубковС. Сценічна доля «Лимерівни»/ С. Зубков // Рад. літературознавство. 1958. № 4. С. 5989.
49. ЗубковС. Примітки // Панас Мирний. Зібрання творів: У 7 т./ С.Зубков, Д. Мазний К., 1970. Т.6. С. 749797.
50. ЄфремовС. Панас Мирний: Критико-біографічний нарис./ ЄфремовС. К.: Слово, 1922. 353 с.
51. ІбсенГ. Гедда Габлер//.Собр. Соч.: В 4 т./Генрик ИбсенМ., 1958.Т. 4.С.17191.
52. ИбсенГ. Когда мы, мёртвые, пробуждаемся // Ибсен Генрик. Собр. соч.: В 4 т. / Генрик Ибсен М., 1958. Т. 4. С. 425487.
53. ИбсенГ. Росмерсхольм // Ибсен Генрик. Собр. соч.: В 4 т. / Генрик Ибсен М., 1958. Т. 4. С. 739827.
54. ИбсенГ. Кукольный дом // Ибсен Генрик. Собр. соч.: В 4 т. / Генрик Ибсен М., 1958. Т. 4. С. 371455.
55. ИбсенГ. Дикая утка // Ибсен Генрик. Собр. соч.: В 4 т. / Генрик Ибсен М., 1958. Т. 4. С. 192370.
56. ИбсенГ. Привидения // Ибсен Генрик. Собр. соч.: В 4 т./ Генрик Ибсен М., 1958. Т. 4. С. 455529.
57. Иванов В. Борозды и межи: Опыты эстетические и критические / Иванов В М.: Наука, 1916. 304 с.
58. ІвашківВ. Українська романтична драма 3080-хрр. ХІХ ст. / 3.ІвашківВ. К.: Наукова думка, 1990. 143 с.
59. История русской драматургии (вторая половина ХІХ нач. ХХв.: до 1917). Л.: Наука, 1987. 660 с.
60. Історія української літератури: У 2 т. [редкол.: І.О.Дзеверін (голова), В.Г.Дончик та інші] К.: Наукова думка, 19871988. Т. 12.
61. Карпенко-КарийІ. Бондарівна // Твори: У 3-х т. Т. 1./ Іван Карпенко-Карий. К., 1985. С. 108146.
62. Карпенко-КарийІ. Безталанна // Драматичні твори І.Карпенка-Карого. / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 452494.
63. Карпенко-КарийІ. Бурлака // Драматичні твори І.Карпенка-Карого / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 1858.
64. Карпенко-КарийІ. Сто тисяч // Драматичні твори І.Карпенка-Карого / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 175216.
65. Карпенко-КарийІ. Хазяїн // Драматичні твори І.Карпенка-Карого. / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 216278.
66. Карпенко-КарийІ. Наймичка // Драматичні твори І.Карпенка-Карого / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 5875.
67. Карпенко-КарийІ. Житейське море // Драматичні твори І.Карпенка-Карого. / Іван Карпенко-Карий К., 2004.С. 278338.
68. Карпенко-КарийІ. Мартин Боруля // Драматичні твори І.Карпенка-Карого./ Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 95138.

69. Карпенко-КарийІ. Суєта // Драматичні твори І.Карпенка-Карого / Іван Карпенко-Карий К., 2004. С. 414479.
70. КарцеваЗ. Особенности развития болгарской прозы 6080гг. / КарцеваЗ. М.: Изд-во МГУ, 1990. 144 с.
71. КисельовЙ. Герої крупним планом / Й. Кисельов // Вітчизна. 1975. № 6. С.134143.
72. КисельовЙ. Драматурги України: Літературні портрети / Кисельов Й К.: Дніпро, 1967. 292 с.
73. КисельовЙ. Панас Мирний і українська народна творчість / Й.Кисельов // Українське літературознавство. 1960. №4. С.7483.
74. КисельовЙ. Драматургічна майстерність: Питання української радянської драматургії. / Кисельов ЙК.: Рад. Письменник, 1966.249 с.
75. КисельоваО. Панас Мирний і українська народна творчість // Література гарту і боротьби. / О. Кисельова К., 1972.С.403415.
76. КогутО. Рецепція біблійних мотивів в українській драматургії кінця ХІХ початку ХХ ст. / О. Когут // Наук. зап. Острозької акад., 1999.Т.2: Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України.С. 415421.
77. КозловА. Українська дожовтнева драматургія. Еволюція жанрів / КозловА К.: Вища школа, 1991. 200 с.
78. КозловА. До вивчення понять рід, вид і жанр літератури / А.Козлов // Укр. мова і література в школі. 1985. № 10.С.37.
79. КорнієнкоН. Українська та російська ментальність: проекція на сучасне / Н. Корнієнко// Слово і час.1991. № 7. С. 39.
80. КостомаровМ. Две русские народности / [обраб. текста и ред. А.П.Ковалевой; авт. предисл. В.А.Дорошенко] / М.Костомаров К. Харьков: Майдан, 1991. 72 с.

81. КостюкГ. Панас Мирний / КостюкГ Харків: Література і мистецтво, 1931. 116 с.
82. КотляревськийІ. Наталка-Полтавка // Вибране / Іван Котляревський К., 1981. С. 179215.
83. КрижанівськийС. Багатогранний талант // РильськийМ. Зібрання творів у 20 т./ С. Крижанівський К., 1983. Т. 1. С. 728.
84. КропивницькийМ. Глитай або ж павук // Драматичні твори / Марко Кропивницький К., 1990. С. 124165.
85. КурбасЛ. Березіль: Із творчої спадщини / [упоряди. і примітки М.Лабінського] / Лесь Курбас К.: Дніпро, 1988. 518 с.
86. Курбас Л. Молодий театр / Курбас Л. К.: Дніпро, 1991. 204 с.
87. КузякинаН. Украинская драматургия начала ХХ века: Пути обновления (На материале драм Леси Українки). / Н. Кузякина. Л.: ЛГИТМК, 1987. 86с.
88.