ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПРОЗА В. ПЕТРОВА: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

МАРИНЕНКО НАТАЛЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.161.2312.1Петров

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПРОЗА В.ПЕТРОВА:
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Безхутрий Юрій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2005

Зміст
ВСТУП.....................................................................................................................4
Розділ1 ПРОБЛЕМИ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ В.ПЕТРОВА (ДОМОНТОВИЧА).........................11
1.1. Рецепція творчості В.Петрова (Домонтовича)
в українському літературознавстві (19202004рр.)..............................11
1.1.1. Літературна критика 1920-х років
про роман В.Петрова (Домонтовича)
Дівчина зведмедиком”...........................................................................11
1.1.2. Значення творчого доробоку
В.Петрова (Домонтовича) з точки зору
емігрантської критики (19471988 рр.)..................................................14
1.1.3. Рецепція прози В.Петрова (Домонтовича)
в радянському літературознавстві
(відповоєнних років до розпаду СРСР).................................................19
1.1.4. Новітній етап у дослідженні творчості
В.Петрова (Домонтовича) (19902000-ні роки)....................................21
1.2. Теоретичні і методичні основи дослідження..................................31
Розділ2 ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ
РОМАНІВ В.ПЕТРОВА (ДОМОНТОВИЧА) КІНЦЯ 1920-ХРР.
(ДІВЧИНА ЗВЕДМЕДИКОМ”, ДОКТОР СЕРАФІКУС”)...........................40
2.1. Колізія любовних взаємин у романах
В.Петрова (Домонтовича)
Дівчина зведмедиком” і Доктор Серафікус”.....................................40
2.2. Культурно-історичний контекст як стильова риса
інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича)................................88
2.3. Висновки.............................................................................................99
Розділ3 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПАРАДИГМА
РОМАНУ В.ПЕТРОВА (ДОМОНТОВИЧА) БЕЗ ҐРУНТУ”.......................102
3.1. Символи рідної землі, саду, міста як виразники
руїнницьких процесів в індустріальному суспільстві.........................107
3.2. Собор св. Петра: конфлікт держави і церкви:
проблема духовних і політичних орієнтирів.......................................116
3.3. Образ Варязької церкви”: діалог мистецтва
і суспільства............................................................................................124
3.4. Проблема пошуку виходів з екзистенційної кризи
за романом Без ґрунту”........................................................................136
3.5. Висновки...........................................................................................155
Висновки.............................................................................................................158
Список використаних джерел.........................................................................164

ВСТУП

Мистецька ситуація першої половини ХХсторіччя визначається тими перехідними процесами, які відбувалися в суспільстві на зламі сторіч. Криза основоположних цінностей, втрата духовних орієнтирів, віри утворчу силу людського розуму, що народжувала відчуття екзистенційної безнадії, стала основним пафосом художнього засвоєння світу, провідні риси якого відтворюються в естетиці модернізму. Прагнення знайти нові мистецькі форми, які найбільш адекватно відтворювали бурхливі процеси в суспільстві, обумовлює пошук нових засобів художньої виразності. У творчості письменників-модерністів відобразилося властиве їм нове художнє мислення, яке формується під упливом динамічної багатоаспектної дійсності. <> Незаперечуючи зроблене їхніми попередниками, вони шукають і знаходять нові шляхи, відкидають перепони для розвитку мистецтва сучасності” [58:3].
Однією з форм художнього самовираження, якої особливо торкнулися нові зміни, став жанр роману. Він виявився найбільш готовим (перефразовуючи слова Б.Грифцова) відображати свій час” [40]. Більше того, на думку М.Бахтіна, роман єдиний жанр, народжений і вигодований новою епохою світової історії і тому глибоко споріднений їй” [10:195]. Гостре відчуття сучасних тенденцій визначає провідну рису роману ХХ сторіччя, визначену В.Днєпровим: не зосереджується вяких-небудь привілейованих жанрах, а навпаки, набагато більшою мірою, ніж раніше, розгортає їх багатоманіття і загострює їх своєрідність” [53:134].
Теоретики літератури постійно звертали свою увагу на проблеми жанрової типології роману [10; 40; 93; 124 та ін.]. Характерні особливості багатоманіття жанрових форм роману ХХсторіччя розкриваються впрацях В.Днєпрова [53; 54], Д.Жантієвої [63], Н.Жлуктенко [65], Д.Затонського [74; 75], О.Звєрева [76], А.Кеби [89], З.Кірнозе [90], Н.Лейтес [107; 108], Н.Павлової [145] та ін. На матеріалі американської, англійської, німецької, французької, російської прози учені засвідчили появу нової психологічної, метафоричної, екзистенційної, інтелектуальної модерністської прози В.Вульф, Г.Гессе, Дж.Джойса, Ф.Кафки, М.Пруста, Т.Манна, А.Платонова та ін.
У вітчизняному літературознавстві питаннями типології українського модерністського роману присвячена низка ґрунтовних теоретичних праць [4; 47; 73; 128; 143; 154 та ін.]. Особливу увагу дослідників привертали автори, чиї твори були надовго вилучені зкультурного обігу, такі, як В.Винниченко, А.Любченко, В.Підмогильний, Є.Плужник, М.Хвильовий, Ґ.Шкурупій та ін. Аналіз їхнього мистецького доробку доводить, що українські літератори, попри перепони, які чинила вільному творчому самовиявленню радянська система, не залишилися на літературному узбіччі і, хоча й пізніше за своїх європейських колег, створювали зразки високоякісного, талановитого письма, яке відображало провідні ідеї того часу. До переліку цих імен цілком органічно вписується й ім’я Віктора Петрова, який писав під псевдонімом В.Домонтович.
У монографії Дискурс модернізму в українській літературі” [143] С.Павличко заявила про наявність в українській літературі 19201930-хрр. так званої інтелектуальної прози, назвавши, зокрема, імена В.Підмогильного і В.Домонтовича. Дослідниця запропонувала загальну картину вітчизняного інтелектуального дискурсу, однак той факт, що назване явище було представлене нею лише двома іменами й обсяг праці не відображав його повноти, потребувало подальшого вивчення провідних особливостей українського інтелектуального роману, зокрема й творчості В.Петрова (Домонтовича).
Дослідження явища української модерністської прози, з’ясування й типологізація провідних рис жанрової форми інтелектуального роману вінтерпретації вітчизняних авторів, її стильових особливостей визначає доцільність і вмотивованість подальшого вивчення романної прози В.Петрова (Домонтовича) як такої, що втілює характерні риси інтелектуальної прози світового формату.
На сьогодні дослідження творчості В.Петрова (Домонтовича) відзначаються багатоманіттям підходів і методик. Так, здійснюються спроби проаналізувати творчість митця вінтертекстуальному ключі [21; 37; 79; 119; 126]; з позицій літературного екзистенціалізму [24], нарешті, як власне інтелектуальний роман [27; 28]. Розмаїття практик аналізу нелише зв’язує філософські парадигми модерну й постмодерну у творчості письменника, а й сприяє сучасному звучанню романів В.Петрова (Домонтовича). Водночас це дозволяє виділити характерні риси індивідуальної манери митця, визначити авторське бачення кризової ситуації доби в проекції на контекст світової культури.
Поза цим залишається чимало нез’ясованих питань щодо конкретизації й типологізації жанрово-стильових особливостей інтелектуальної прози письменника, які передають інтелектуалізм прози письменника, її зануреність у широкий культурно-історичний і мистецький контекст, ту ознаку творчого доробку митця, якою є гра влітературні алюзії, наслідування й відштовхування, що їх не знатимуть невтаємничені” [219:132]. Доцільним у проясненні провідних ознак інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича) буде також звернення до комплексу внутрішніх мотивів романів автора, пов’язаних один з одним багатьма напрямками і таких, що взаємно висвітлюють різні шари й аспекти смислу” [32:288].
Проблемі виявлення і типологізації провідних жанрово-стильових особливостей творів В.Петрова (Домонтовича) 192040-хроків, характерних для інтелектуального роману, й присвячена ця робота.
Актуальність теми визначається існуючою необхідністю подати об’єктивну науково-критичну оцінку літературного надбання минулого сторіччя, позбавити його вульгарно-соціологічних штампів, з одного боку, йвідкрити великий масив нових, по суті, імен письменників, чий доробок належить докращих зразків української літератури так званого радянського періоду, зіншого.
Сучасні літературознавчі дослідження ґрунтуються на новітніх науково-практичних методах і методиках вивчення художніх текстів, притаманних постмодерній естетиці. Екзистенційний, інтертекстуальний, психоаналітичний і інші підходи дозволяють глибоко проникнути в сутність літературного твору, розкрити його зміст, а також показати вкоріненість українських митців усвітову культуру, зв’язок словесних практик вітчизняних літераторів ізхудожніми здобутками європейських письменників. У той самий час не втрачають актуальності традиційні методи дослідження художнього твору, його характерних жанрових, стильових, композиційних і т.д. рис, які допомагають усвідомити формотворчі, експериментаторські, естетичні пошуки митців першої половини ХХсторіччя.
Новітня наукова переоцінка особливо важлива зогляду на роль українського письменства того періоду, коли воно намагалося заповнити собою культурну порожнечу, штучно створену політикою радянського уряду. Саме у творах, виданих поза межами України й СРСР, можна було знайти відповіді на болючі питання доби, ознайомитися через них зновітніми науковими і мистецькими тенденціями Європи, які тоді активно засвоювалися літературою. Це сприяло посиленню інтелектуальної складової багатьох творів українських письменників. Художнє слово виконувало одночасно не лише естетичну, але й науково-критичну функцію, що відображає філософська проза того періоду, а особливо практика інтелектуального роману жанру, який активно використовувався вітчизняними митцями, зокрема й В.Петровим (Домонтовичем).
Актуальність дослідження жанрово-стильових особливостей прози В.Петрова (Домонтовича) обумовлена необхідністю ґрунтовного аналізу його доробку вконтексті інтелектуальної романістики ХХстоліття. Насьогодні не існує окремої праці, де б комплексно вивчалися художньо реалізовані ідейно-філософські погляди письменника. Таким чином, актуальність дисертації зумовлена потребою цілісного вивчення літературного доробку В.Петрова (Домонтовича), яке б дозволило через поєднання традиційних і новітніх науково-практичних методик аналізу поглибити наші знання про творчу особистість письменника, розширити наше уявлення про значення його мистецького доробку для розвитку української модерної інтелектуальної прози.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна і пов’язана зосновним напрямком її роботи запроблемою Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури ХІХХХстоліть”.
Мета роботи полягає у комплексному осмисленні й детальному аналізі жанрово-стильових особливостей інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича).
Відповідно до мети висунуто такі завдання:
1) з’ясувати жанрово-стильову специфіку інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича);
2) визначити провідні жанрово-стильові риси романів В.Петрова (Домонтовича) Дівчина зведмедиком” і Доктор Серафікус”;
3) висвітлити значення інтертекстуальних запозичень длярозкриття філософського підтексту романів Дівчина зведмедиком” і Доктор Серафікус”;
4) проаналізувати жанрово-стильові особливості інтелектуального роману В.Петрова (Домонтовича) Без ґрунту”;
5) розкрити функцію історичних і міфологічних символів у відтворенні філософського підтексту роману Безґрунту”.
Об’єктом дослідження є романи В.Петрова (Домонтовича) Дівчина зведмедиком”, Доктор Серафікус” і Без ґрунту”. Предметом роботи є інтелектуальна парадигма творів письменника як практична реалізація модерністських перетворень першої половини ХХ сторіччя, а також як намагання переосмислити ситуацію духовної кризи кінця 192040-х років ХХ сторіччя.
Мета і предмет роботи обумовили вибір методів дослідження. Філологічний метод використовується для з’ясування провідних жанрово-стильових особливостей інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича). Культурно-історичний метод застосовується при введенні досліджуваних творів у культурний, літературний та історичний контексти й описі особливостей їх засвоєння письменником у романах. Елементи інтертекстуального, міфологічного підходів сприяють увиразненню смислових акцентів, розставлених у романах, а також дозволяють простежити особливості їх стилю.
Теоретико-методологічну базу роботи складають праці літературознавців В.Агеєвої, М.Бахтіна, Г.Грабовича, Т.Гундорової, О.Еткінда, М.Епштейна, С.Єфремова, Д.Затонського, М.Зерова, М.Неврлия, С.Павличко та ін.;
жанрово-типологічні питання інтелектуального роману з’ясовані запрацями В.Агеносова, М.Беньковича, В.Бікульчюса, А.Бочарова, Ю.Давидова, В.Днєпрова, Д.Затонського, З.Кірнозе, Н.Лейтес, С.Павличко, Н.Павлової;
проблема стилю художнього твору розкрита затеоретико-практичними дослідженнями Ар.Григоряна, В.Ковальова, О.Ларміна, Г.Поспєлова, О.Соколова, Л.Тимофєєва, М.Храпченка, О.Чичерина та ін.;
теоретичні й практичні розробки в галузі інтертекстуальності досліджені запрацями Р.Барта, І.Ільїна, О.Жолковського, Н.Фатєєвої, І.Гюббенет, Г.Лушнікової, Н.Корабльової та ін.;
при висвітленні особливостей інтелектуальної парадигми романістики В.Петрова (Домонтовича) було використано науково-практичний досвід угалузі дослідження мотиву, викладений у працях Б.Гаспарова, Б.Томашевського, О.Фрейденберг, В.Проппа та ін., а також були застосовані окремі аспекти теорії символу і міфу, розроблені Ю.Лотманом, О.Лосєвим, Є.Мелетинським, М.Еліаде, Дж.Фрезером, В.Топоровим та ін.
У дослідженні також використовувалися філософські роботи З.Фройда, В.Розанова, С.Соловйова та ін.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в роботі вперше:
подано спробу комплексного літературознавчого дослідження інтелектуальної парадигми романної прози В.Петрова (Домонтовича);
простежено жанрово-стильову специфіку романів Дівчина зведмедиком” і Доктор Серафікус”, Безґрунту”;
з’ясовано роль інтертекстуальних запозичень урозкритті філософського підтексту романів Дівчина з ведмедиком” і Доктор Серафікус”;
вивчено основні прийоми і засоби символізації й інтерпретації історико-міфологічних образів як провідних жанро- і стилетворчих елементів роману Безґрунту”.
Практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при написанні лекційних курсів з історії української літератури першої половини ХХстоліття, підготовці спецкурсів та семінарських занять, навчальних посібників тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, а також уформі доповідей на двох конференціях:
1.Міжнародній науковій конференції Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХст.” (Харків, 13жовтня 2003р.).
2.Міжнародній науковій конференції Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету” (57 жовтня 2004р.).

Основний зміст роботи висвітлений у семи публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В особі В.Петрова (Домонтовича) українська література отримала автора оригінального й ерудованого. Це дає унікальні можливості для інтерпретації творчого доробку письменника через призму філософсько-естетичних концепцій першої половини ХХ сторіччя й епохи модернізму. Суголосність здухом свого часу доводить потужна інтелектуальна складова авторської прози, що інколи виводить її за межі модерної культурно-історичної парадигми.
Аналіз жанрово-стильових особливостей творів В.Петрова (Домонтовича) як таких, що притаманні інтелектуальній романістиці першої половини минулого століття, дозволяє глибого зануритися в художній світ митця, виявити основні параметри авторського світогляду.
Однією з провідних рис інтелектуальної прози В.Петрова (Домонтовича) є кроскультурний діалог. Він притаманний як романам раннього періоду, так і останньому твору автора, написаному на початку 1940-хроків. Так звана інтертекстуальна складова творів письменника виявляється увигляді залучення чужого” тексту до власних романів, що відбувається як з метою підключення до світового культурного контексту, так і з метою побудови такого художнього тла, де інтертекстуальні запозичення виконують роль підсилювачів індивідуальної позиції автора.
Інтелектуальний дискурс романів В.Петрова (Домонтовича) виявляється через провідні теми і проблеми, які розкриває автор у своїх творах. Ідеї трансформації і перетворення, перегляду застарілих норм і правил, вироблення нового, модерного світобачення, а відтак і проблеми внутрішнього надриву і зламу, втрата духовних орієнтирів і криза природного існування як рефлексія на суспільний прогрес і зміну ідеологічних орієнтирів ось ті ідейно-філософські преференції, які визначають особливості індивідуальної творчої манери письменника.
У визначенні жанрово-стильових рис романістики В.Петрова (Домонтовича) провідною ідеєю стала стилетвірна роль внутрішнього змісту романів, зокрема їхня тематика й проблематика, відтворена в низці мотивів, які об’єднують провідні ідейно-філософські вузли творів письменника. Відмінність полягає в тому, який саме проблемний аспект було взято за основу і як він уписується в естетичну концепцію митця.
Одним із об’єднуючих мотивів, виділених у творах письменника, став мотив кохання. Текстуально він реалізується суто на побутовому рівні у взаєминах чоловічих і жіночих персонажів (Зина Тихменєва й Іполіт Варецький (Дівчина з ведмедиком”); Василь Хрисанфович Комаха й Вер Ельснер (Доктор Серафікус”); Ростислав Михайлович і Лариса Сольська (Без ґрунту”)). Причому любовний мотив в усіх романах автора ускладнений мотивом лямур де труа”, або навіть любовні стосунки представляються автором як надускладнена структура філософсько-еротичного характеру, і тоді кількість персонажів, що об’єднуються між собою через інтимні взаємини, може значно зрости.
Така ускладенена структура любовних взаємин дозволяє авторові всебічно охарактеризувати кризу природних стосунків між людьми, що було однією із провідних ознак доби. Головними проблемами, які висвітлює В.Петров (Домонтович), є питання жіночої емансипації і кризи традиційної маскулінності, що стали відповідями на зростаючу механізацію життя й неуважне ставлення добіологічної складової. Паралельно вроманах письменника висвітлюється трансформація традиційних уявлень про сім’ю, шлюб, секс і обов’язки в бік їхньої денатуралізації, естетизації, містифікації, що перетворюють інтимне життя людини на безкінечний любовний фарс або заганяють її в глухий кут емоційної безнадії.
Філософський підтекст піднятих автором проблем розкривається через складне плетиво інтертекстуальних паралелей, які надають висловленим письменником думкам ідеологічної й естетичної ваги. Висвітлюючи питання інтимних взаємин крізь призму протистояння позитивістського й модерністського світоглядів, митець звертається до світового літературного контексту, зокрема творчості Й.-В.Гете, О.С.Пушкіна, О.Вайлда, українських письменників ХІХ сторіччя. Художні паралелі з творами цих митців не лише сприяють акцентації авторської думки, а й формують естетичний дискурс становлення емансипованої жінки і зневіреного чоловіка.
Наслідком уведення інтертектуальних асоціацій стає більш виразне звучання ігрового мотиву в контексті інтимних взаємин персонажів, що, всвою чергу, дало можливість авторові, спираючись на дещо несерйозний і фрівольний характер цих стосунків, подивитися на них крізь призму межової ситуації абсолютної деструкції мускулінності (так виникає гомосексуальний мотив у романі Доктор Серафікус”) і жіночості (криза традиційних уявлень про місце жінки в суспільстві призводить не лише до перегляду традиції, внаслідок чого з’являється тип нової жінки”, а й до десакралізації освяченого образу матері-берегині, що втілилася у філософії імені Марії).
У тісному зв’язку із мотивом кохання перебуває комплекс гетівських мотивів, які розкриваються в романі Доктор Серафікус”. Своєрідність інтерпретації проникнення художньої практики німецького письменника у творчість українського митця полягає в оригінальному використанні образу-символу Гомункула як базового мотиву, що пов’язує ключові проблемні пласти роману. Зокрема, акцент робиться на неприродності, штучності, неможливості повноцінного життя серед людей, трагічній ролі кохання в розв’язанні долі героя, що на українському ґрунті реалізується в образі самотнього ученого Василя Комахи.
Інтертекстуальні асоціації з Гомункулом із трагедії Й.-В.Гете використовуються письменником як загальна сюжетна схема, на яку нарощується проблемний каркас роману. Колізія природного і штучного, тема безстатевості, фатального кохання, які вичленовуються всередині символічного комплексу образу Гомункула, переосмислюються автором відповідно до культурно-філософських й інтимно-еротичних проблем епохи модернізму. На цьому ґрунті відбувається трансформація ідейного комплексу образу-символу гомункулюса з трагічно-романтичного персонажа вабстрактно-модерністську формулу чоловіка позитивістської доби, що не спроможний адаптуватися в сучасному суспільстві, а тому ховається увигаданому світі власних розумових конструкцій.
Сплав наукових концепцій фройдизму, філософії кохання В.Розанова, теорій російського ідеалізму й міфологічних образів святого й відьми, обернених одне в одне і тісно пов’язаних між собою на ідейному рівні, співвіднесеного їм комплексу гомункулюса дають нам можливість не лише по-новому інтерпретувати провідні проблеми роману Доктор Серафікус”, відчути інтелектуальні вектори доби, а й побачити індивідуальну авторську майстерність письменника в оригінальному сплетінні-перехрещенні різних текстів різних епох й ідеологій у єдиний авторський інтертекст.
Суголосність романної прози В.Петрова (Домонтовича) зсучасним проблемам доби і водночас їхній яскравий інтелектуальний характер відстежуються всвоєрідному введенні в романне тло мистецького контексту першої половини ХХ сторіччя. Мистецька тема, виявлена у творах Дівчина зведмедиком”, Доктор Серафікус” і почасти Без ґрунту”, дозволяє безпосередньо відчути культурний дух епохи. Зокрема, мистецький інтертекст романів письменника виявився у своєрідному введенні в романне тло реальних осіб і постатей української й російської літератури (на сторінках його текстів можна зустрітися з С.Єфремовим і П.Пікассо, О.Блоком і Г.Нарбутом тощо), у безпосередньому цитуванні їхніх творів або запозиченні їхніх теоретичних постулатів для відтворення власного бачення естетичної ситуації доби.
Проте оригінальність мистецького інтертексту визначається не прямим посиланням на реальні особи, а прихованими натяками на певних діячів культури і мистецтва, на яких спирається автор у відтворенні власної філософсько-естетичної концепції або з якими сперечається, виявляючи власне ставлення до культурно-історичних ознак епохи модернізму, взагалі постулює їх.
Інтелектуальна парадигма роману „Без ґрунту” підкорена ідеї тотальної духовної кризи, що постійно поглиблюється і захоплює все новий простір існування людини. Настанова на переосмислення ситуації метафізичної катастрофи сприяла міфологізації мистецького слова письменника, що, зокрема, проявилось у розкритті теми ґрунту, мотиву повернення, символічного комплексу образів собору і церкви, теми смерті і пов’язаних із нею символів. Використовуючи традиційний для інтелектуального роману прийом дискусії як сюжетотворчий елемент, В.Петров (Домонтович) розкриває власне бачення нагальних проблем доби, що зумовлює наявність у романі історіософської проблематики.
Оригінальний підхід письменника до висвітлення духовних проблем доби виявляється в особливій інтерпретації філософії історичного поступу, що реалізується в романі через символи собору і церкви і символічний комплекс образу-символу Петербурга, який у творі В.Петрова (Домонтовича) відіграє єднальну роль у поєднанні як різних історичних епох, так і дає ключ до розуміння провідних філософських питань національної й особистої самоідентифікації, які піднімає автор.
Ідейну концентрацію й актуалізацію отримують у фінальному романі письменника провідні культурно-мистецькі й екзистенційні питання доби, відтворені у попередніх творах автора. Через тему смерті, знищення як провідну ознаку описуваного часу урельєфнюється проблемний зміст питань індустріального поступу й знищення природи, революції в суспільстві і культурі, протистояння міста і села, руйнації традиційних уявлень про кохання і шлюб, внутрішньої розхристаності мистецьких кіл і їх неспроможності відповідати на духовні потреби суспільства, що призводить до руйнації глибинних екзистенційних пластів людського буття, наштовхує на думку про тотальну безнадію.
Аналіз жанрово-стильових особливостей романів В.Петрова (Домонтовича) показує, що твори автора багатьма параметрами вписуються в традиційний для світової літератури канон інтелектуальної романістики. Про це свідчить оригінальність і полісемантичність відтворених письменником проблем, загальна настанова на висловлення певних філософських ідей, унаслідок чого інтелектуальна складова домінує над художнім змістом романів. Провідними стильовими ознаками прози В.Петрова (Домонтовича) є метафоричність, критичність, іронічність увідтворенні суперечливої дійсності, зануреної в стан глибокої духовної, екзистенційної, ментальної кризи. Характерними ознаками інтелектуального стилю письменника є кроскультурний діалог, наявність інтертекстуальних, міфологічних елементів. Аналізовані романи письменника переконують у комплексному підході автора до висвітлення життя впостреволюційній країні на етапі від часів революції до часів коричневої чуми”, що дає всі підстави вважати творчість В.Петрова (Домонтовича) зразком українського інтелектуального письма.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АгеєваВ. Нова жінка у прозі В.Домонтовича // Слово і час. 2002. №10. С.2536.
2. АгеєваВ. Мовні ігри В.Домонтовича // В.Домонтович. Дівчина зведмедиком. Болотяна лукроза. К., 2000. С.320.
3. АгеєваВ. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. К.: Факт, 2003. 320с.
4. АгеєваВ. Українська імпресіоністична проза. К.: Б.в., 1994. 160с.
5. АгеносовА.В. Генезис философского романа: учебное пособие. М.: МГПИ имени В.И.Ленина, 1986. 131с.
6. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХХХ ст. Чернівці: Рута, 1996. 208с.
7. Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностр. язык в шк. 1978. №4. С.2331.
8. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 616с.
9. БахтинМ.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502с.
10. БахтинМ.М. Эпос и роман. СПб.: Азбука, 2000. 304с.
11. БелецкийА.И. Избранные труды по теории литературы. М.:Просвещение, 1964.478с.
12. БеньковичМ.А. Из истории русского философского романа. Кишинев: Штиинца, 1991. 108с.
13. БидерманнГ. Энциклопедия символов: Пер. с нем. М.: Республика, 1996. 335с.
14. БикульчюсВ. Поэтика философского романа: Учебное пособие. Вильнюс: Издат.-редакц. совет Мин. нар. образ. Лит.ССР, 1988. 71с.
15. БілецькийО. Проза взагалі й наша проза 1925 року // БілецькийО. Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л.Гончарук. К., 1990. С.5190.
16. БілецькийО. Украинская литература послеоктябрьской поры // БілецькийО. Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л.Гончарук. К., 1990. С.132150.
17. БілокіньС. Довкола таємниці // ПетровВ. Походження українського народу. К., 1992. С.165192.
18. БлокА. Двенадцать // БлокА. Стихотворения и поэмы / Сост. В.Г.Фридлянд; Вступ. ст. К.И.Чуковского. Мн., 1989. С.419429.
19. Большая Советская Энциклопедия: В 30-ти томах / Гл. ред. А.М.Прохоров. Изд. 3-е. Т.19. ОтомиПластырь. М., 1975. 648с.
20. БоревЮ.Б. Эстетика. 4-е изд., доп. М.: Политиздат, 1988. 496с.
21. БорзенкоО. Роман Віктора Петрова Аліна й Костомаров”: проблема історії // Вісник ХНУ: Серия Філологія”. 2003. №595. С.6669.
22. БочаровБ.А. Пути творческого воображения // БочаровБ.А. Бесконечность поиска. Художественные поиски современной советской прозы. М., 1982. С.277341.
23. БоярчукО. Парадокси романіста В.Домонтовича // Міжнар. ін-т лінгв. та права. 2001. Вип.3. С.193204.
24. ВасилішинІ. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) // Слово і час. 2003. №6. С.7075.
25. ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика. Л.: Гослитиздат, 1940. 648с.
26. ВиноградовВ.В. О теории литературных стилей // ВиноградовВ.В. Избранные труды. О языке художественной прозы. М., 1980. С.240249.
27. ГаношенкоЮ. Відображення кризи національного міфу вукраїнському інтелектуальному романі 20-х рр. // Слово і час.2004. №5. С.2429.
28. ГаношенкоЮ. Особливості реалізації традиційного образу Іфігенії вромані В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць / Упоряд. М.Х.Гуменний. К., 2004. Вип.17. С.277283.
29. ГаспаровБ.М. Из наблюдений над мотивной структурой романа М.А.Булгакова Мастер и Маргарита” // Даугава. 1988. №1012; 1989. №1.
30. ГаспаровБ.М. Литературные лейтмотивы. Очерки по русской литературе ХХ века. М.: Наука, 1993. 304с.
31. ГентикеЭ. Своеобразие стиля в рассказах Вл.Медина начала двадцатых годов // О жанрово-стилевом своеобразии (постраницам литературы): Сб.науч. трудов. Ташкент, 1985. С.1727.
32. ГиршманМ.М. Стиль литературного произведения // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М., 1982. С.257300.
33. ГірнякМ. Слово і мовчання: самоусвідомлення через Іншого (вінтелектуальній прозі В.Домонтовича) // Слово і час.2004. №11. С.2836.
34. ГолосовкерЯ.Э. Логика мифа. М.: Гл. ред. вост. лит. изд-ва Наука”, 1987. 218с.
35. ГолубєваЗ.С. Український радянський роман 20-х років. Х.: Вид-во ХДУ, 1967. 216с.
36. Голубєва З.С. Двадцяті роки ХХ століття: Конспект лекцій для студ.-філол. Зошит перший: Літературне життя доби як об’єкт наукових досліджень. Харків: Вид. група Каравела”, 2000. 120с.
37. ГорбикР. Знімання масок, або Лист у вічність (Віктор Домонтович і світовий контекст)” // Вітчизна. 2001. №1112. С.136143.
38. ГрабовичГ. До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка. К.: Критика, 2003. 631с.
39. ГригорянАр. Проблемы художественного стиля. Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1966. 278с.
40. ГрифцовБ.А. Теория романа. М.: Госуд. акад. худ. наук, 1927. 151с.
41. ГулыгаА.В. Искусство в век науки. М.: Наука, 1978. 183с.
42. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ ст.): Модернізм // Слово і час.1993. №1. С.5566.
43. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики // Слово і час. 1993. №11. С.2228.
44. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми?: (Укр. перспектива) // Слово і час. 1995. №2. С.2831.
45. Гундорова Т. Модернізм як семіотична практика (підходи до моделювання структур модерну) // Слово і час. 1996.№6. С.4351.
46. Гундорова Т. Фрідріх Ніцше й український модернізм // Слово і час 1997.№4. С.2933.
47. ГундороваТ. ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Л.: Літопис, 1997. 297с.
48. ГусейноваО. Елементи архітектурного дискурсу в українському урбаністичному романі (Без ґрунту” В.Домонтовича) // Слово і час. 2004. №11. С.1823.
49. ГюббенетИ.В. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1991. 204с.
50. ДавыдовЮ. Интеллектуальный роман” и философское мифотворчество // Вопр. лит. 1977. № 9. С.127171.
51. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки: Літ.-крит. статті / Упоряд.: В.Г.Дончик. К.: Дніпро, 1991. 367с.
52. ДейО.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів. К.:Наук. думка, 1969. С.145.
53. ДнепровВ.Д. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов.писатель, 1980. 600с.
54. ДнепровВ.Д. Черты романа ХХ века. М.Л.: Сов. писатель, 1965. 548с.
55. ДомонтовичВ. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза / Вступ. ст.В.Агеєвої. К.:Критика, 2000. 417с..
56. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту: романи / Вступ. ст.С.Павличко. К.:Критика, 1999. 383с.
57. Дончик В.Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.:Дніпро, 1987. 429с.
58. ДудоваЛ.В, МихальскаяН.П, ТрыковВ.П. Модернизм взарубежной литературе: Учеб. пособие. 4-еизд. М.: Флинта: Наука, 2002. 240с.
59. ДудучаваМ. К вопросу о сущности художественного стиля. Тбилиси: Мерани, 1969. 82с.
60. ДэксПьер. Семь веков романа: Сб. статей: Пер. с фр. Я.З.Лесюка и Ю.П.Уварова / Под ред. и с предисл. Ю.Б.Виппера. М.: Изд-во иностр. лит., 1962. 482с.
61. ЕрмаковаН.А. Мотив судьбы в романной структуре Героя нашего времени” // Жанрово-стилевое единство художественного произведения: Межвуз. сб.науч. трудов. Новосибирск, 1989. С.3445.
62. ЄфремовС. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
63. ЖантиеваД.Г. Английский роман ХХ века (19181939). М.: Наука, 1965. 347с.
64. ЖирмунскийВ.М. Стихотворения Гете и Байрона Ты знаешь край?..” (Kennst du das Land?” Know ye the land?”). Опыт сравнительно-стилистического исследования // Проблемы международных литературных связей. Л.: Изд-во ЛГУ, 1962. С.4868.
65. ЖлуктенкоН.Ю. Английский психологический роман ХХ века. К.: Выща шк., 1988. 160с.
66. ЖолковскийА.К. Блуждающие сны: из истории русского модернизма. Сборник статей. М.: Сов. писатель, 1992. 432с.
67. ЗагоруйкоЮ. Художня проза В.Петрова (В.Домонтовича) / Автореферат дисканд. філол. наук. К., 1993. 19с.
68. ЗагоруйкоЮ. Віктор Петров (Домонтович) // Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. Кн. 1. К., 1998. С.347351.
69. ЗагоруйкоЮ. Митець незвичайної долі. Віктор Петров-Домонтович // Слово і час. 1992. №7. С.2533.
70. ЗагоруйкоЮ. Письменник Віктор Петров (В.Домонтович). К.:Слово і час, 1993. 44с.
71. ЗагулД. Література чи літературщина (Про українських неокласиків). Ч.1. К.: Глобус, 1926. 36с.
72. Западноевропейская эстетика ХХ века: Сб. переводов. Вып.1. Некоторые направления западной эстетики. М.: Знание, 1991.63c.
73. ЗатонскийД.В. Модернизм и постмодернизм: мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств / Худож.-оформитель П.С.Рыженко. Харьков: Фолио; М.: ООО Издательство АСТ”, 2000. 256с.
74. ЗатонскийД.В. Франц Кафка и проблемы модернизма. 2-е изд., испр. М.: Высш. шк., 1972. 136с.
75. ЗатонскийД.В. Художественные ориентиры ХХ века. М.:Сов.писатель, 1988. 416с.
76. ЗверевА.М. Американский роман 2030-х годов. М.:Худ.литература, 1982. 256с.
77. ЗверевА.М. Модернизм в литературе США: Формирование, эволюция, кризис. М.: Наука, 1979. 318с.
78. ЗобовР.А, МостепаненкоА.М. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусства // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л., 1974. С.1125.
79. ЗубаньВ. Поетика цитування в романі В.Петрова Аліна й Костомаров” // Вісник ХНУ: Серия Філологія”. 2002. №538. С.256262.
80. ЗубаньВ. До наукових джерел роману В.Петрова Романи Куліша” // Вісник ХНУ: Серия Філологія”. 2002. №557. С.312321.
81. Ильин И.П. Стилистика интертекстуальности: Теорет. аспекты // Проблемы современной стилистики. М., 1989. С.186207.
82. ИльинИ.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255с.
83. ИсаевС. Проблема анализа стиля в теоретическом наследии В.М.Жирмунского (20-е годы) // О жанрово-стилевом своеобразии (по страницам литературы): Сб. науч. трудов. Ташкент, 1985. С.6776.
84. Історія української літератури: У 8-ми т. Т.6: Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (19171932). К.: Наук. думка, 1970. 515с.
85. Історія української літератури: В 2-х т. Т. 2: Радянська література. К., 1988. 742с.
86. Історія української літератури ХХ століття: Навч. посібник: У2-х кн. Кн. 1: 19101930-ті роки. К., 1993 С.642650.
87. КабаковаГ.И. Запах смерти. // Славяноведение. 2000. №6. С.2125.
88. КасперавичюсМ.М. Функции религиозной и светской символики. Л.: Знание, 1990. 28с.
89. КебаА.В. Андрей Платонов и мировая литература ХХ века: Типологические связи. Каменец-Подольский: Абетка-НОВА, 2001. 320с.
90. КирнозеЗ.И. Французский роман ХХ века. Горький: Волго-Вят.кн. изд-во, 1977. 351с.
91. КовалевВ.А. Многообразие стилей в советской литературе. М.Л.:Наука, 1965. 140с.
92. КодакМ.П. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.: Автореф. дис... д-ра філол. наук.К, 1997. 38с.
93. КожиновВ. Происхождение романа. Теоретико-исторический очерк. М.: Сов. писатель, 1963. 440с.
94. КоллонтайА. Дорогу крылатому Эросу // Молодая гвардия.1923.№3 (10). С.111127.
95. КолошукН. Недуга” Є.Плужника як інтелектуальний модерний роман // Слово і час. 2002. № 1. С.6067.
96. Кораблева Н.В. Интертекстуальность литературного произведения: Учебное пособие. Донецк: Кассиопея, 1999. 28с.
97. КорибутЮ. Доктор Серафікус. Бедекер до роману // ДомонтовичВ. Доктор Серафікус. Мюнхен, 1947.С.159172.
98. КорогодськийР. На межі ще один полонений доби Українського відродження // Сучасність. 2000. № 2. С.146158; №3.С.114143.
99. Краткая Литературная Энциклопедия / Гл. ред. А.А.Сурков. Т. 5. МурариПрипев. М.,1968. 976с.
100. КругликовР.И. Творчество и память // Интуиция, логика, творчество. М.,1987. С.2335.
101. КрысинЛ.П. Толковый словарь иноязычных слов. М.: Русск. яз., 1998. 848с.
102. Кухар-Онишко О.С. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. К.: Вища шк., 1985. 173с.
103. КэмпбелДж. Тысячеликий герой: Пер. с англ. М.; К.: Рефл-бук, АСТ; Ваклер, 1997. 384с.
104. ЛавріненкоЮ. Про ґрунт одного безґрунтя // Лавріненко Ю. Заруб і парости: Літ.-крит. статі, есеї, рефлексії. К.: Сучасність, 1971.С.135141.
105. ЛарминО.В. Художественный метод и стиль. М.: Изд-во МГУ, 1964. 271с.
106. ЛейдерманН.Л. Движение времени и законы жанра: Монография. Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1982. 256с.
107. ЛейтесН.С. Немецкий роман 19181945 годов (эволюция жанра): Учебное пособие по спецкурсу. Пермь: Изд-во ПермГУ, 1975. 324с.
108. ЛейтесН.С. Роман как художественная система: Учебное пособие по спецкурсу. Пермь: Изд-во ПермГУ, 1985. 79c.
109. Літературознавчий словник-довідник