ОБРАЗ СВІТУ В ПОЕЗІЇ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА

Краткое описание

Львівський національний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

ВОНТОРСЬКИЙ АНДРІЙ ЮЗЕФОВИЧ

УДК 821.161.2.09 19” (091) (043)

ОБРАЗ СВІТУ В ПОЕЗІЇ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА

Спеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Ільницький Микола Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Львів 2002

ЗМІСТ

Вступ 4

Розділ І Контексти творчості Олега Ольжича
(історія література культура) 12

Розділ ІІ Поетичний світ Олега Ольжича (герої час простір) 72

Розділ ІІІ Стильова палітра поезії Олега Ольжича 126

Висновки 184

Список використаної літератури 187

ВСТУП
Після довгого періоду замовчування повернулися в Україну імена видатних письменників-еміґрантів. Багато років вони були недоступні для читача в Україні, але це не знецінило їхніх мистецьких надбань, хоч і спричинилося до того, що наукові дослідження творчості заборонених радянським режимом письменників розпочалися тільки недавно. Така ситуація склалася і з поетами празької школи”, які ще в міжвоєнну епоху вороже ставилися до більшовиків-поневолювачів рідного краю. Серед учасників цього літературного угруповання був і Олег Кандиба, відомий під літературним псевдонімом О.Ольжич.
Незважаючи на те, що український поет загинув від рук нацистів, його творчість (як і іншої жертви гітлерівців, Ольжичевої подруги й соратниці, Олени Теліги) комуністична влада не допускала до читача на рідній землі через націоналістичні переконання автора та патріотично-антибільшовицький зміст його поезії й публіцистики. Лише у незалежній українській державі твори О.Ольжича ввійшли до шкільних і університетських програм історії рідного письменства. Однак, незважаючи на те, що видано більшу частину творчої спадщини О.Ольжича (Цитаделя духа”, Незнаному Воякові”), однак досі ще не появилося наукових досліджень цих текстів. Так, українська еміграція здебільшого зосереджувалася на політичній діяльності голови ПУН, оминаючи літературні зацікавлення О.Ольжича. В Україні маємо вже деякі спроби вивчення творчості О.Ольжича (праці М.Ільницького, М.Неврлого, Т.Салиги, М.Крупача, Г.Сварник тощо), але вони мають здебільшого пропедевтичний характер. Наше дослідження має на меті принаймні частково заповнити цю прогалину і осмислити деякі аспекти художнього доробку О.Ольжича.
Актуальність теми полягає в тому, що в ньому творчість О.Ольжича досліджується в порівняльному аспекті у загальноєвропейському контексті й за допомогою новітніх методик аналізу літературного твору.
У минулому дослідники творчості Ольжича (очевидно, лише ті, які перебували поза межами України) зосереджувалися на патріотичних мотивах цих поезій. Поза коротким періодом 1940-50-х рр., коли критики вели дискусію навколо питання Ольжичевого неокласицизму (В.Державин), українська емігра­ція розглядала діяльність молодого Кандиби радше як політика й конспіратора, оминаючи питання філологічні його поетичні книжки. За останні роки українські літературознавці приділяють значно більше уваги празькій школі”; появилися публікації, у яких спорадично, побіжно відзначаються, як правило, ли­ше окремі нюанси художнього стилю О.Ольжича (розвідки М.Ільницького, М.Крупача, Т.Салиги, М.Неврлого, Л.Череватенка). Найчастіше при тому поета подають суто як представника празької школи”, за контекстом виступає творчість інших пражан”; дуже рідко поетичний світогляд цього митця розглядався як щось самостійне. Єдиною спробою накреслити суцільний портрет Ольжича-поета була монографія Олег Ольжич герольд нескореного покоління” П.Іванишина, однак біографічний підхід і зосередження на питаннях політичного світогляду взяли гору, а тому в дослідженні не охоплено належним чином тематику та поетику Ольжичевої поезії.
У даній дисертації висвітлено структуру поетичного образу світу в ліриці О.Ольжича: показано типи героїв, значення часу і простору, простежено головні символи, якими користується автор. Порівнюючи лірику поета з іншими письменниками празької школи”, аналізується своєрідність ліричного світу О.Ольжича. Детально розроблено також питання філософського і релігійного начал його творчості.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди­сер­та­­­­ційне дос­лід­ження виконане на кафедрі української літератури імені академіка М.Воз­­­­ня­ка Львівського націо­­наль­ного університету імені Івана Франка, сфе­­ра на­­у­­ко­вих розробок якої включає історико-теоретичне осмислення ді­­ас­пор­ної літератури, літера­тури із яскраво ви­ра­же­ною націо­на­ль­­­ною іде­єю (праці М.Ільницького, Т.Салиги, Л.Се­ни­ка, М.Крупача та ін.).
Мета роботи полягає в тому, щоб показати широкий контекст літературної творчості О.Ольжича (що дозволить з’ясувати філософський світогляд митця) і, виходячи з образу світу, виявити своєрідність поезії Ольжича на тематичному та поетикально-стильовому рівнях, а також визначити місце поета в українському історико-літературному процесі ХХ століття. При цьому ставилися такі завдання:
описати історико-літературні та ідейні зв’язки Ольжича з його сучасниками (празька школа”, київські неокласики, європейські письменники-націоналісти того періоду);
дослідити філософський і релігійний світогляд поета, віддзеркалений у його ліриці;
проаналізувати іпостасі ліричного героя, художні образи і структуру ліричного світу Ольжичевих творів як своєрідні носії авторських ідей та символічні посередники між письменником і читачем, до якого часто безпосередньо звертається поет-підпільник;
визначити стильові засоби Ольжичевої поезії, ключові слова, систему кольорів, світові (мандрівні) мотиви (передусім античного походження), улюблені тропи (іронія, самоіронія).
Предмет дослідження ліричні твори О.Ольжича, при чому його публіцистичні виступи стали контекстом для поглибленого аналізу ідейного змісту поезій. Слід зазначити, що в дисертації обговорено не лише твори, що ввійшли до поетичних збірок (з яких, по суті, тільки дві поет устиг побачити надрукованими, бо третя вийшла вже після його смерті), а й альбомні поезії, вірші, які поет сам не ввів до збірок, а також зі знайдених після загибелі Ольжича рукописів.
Об’єктом вивчення є найповніше видання творів О.Ольжича Незнаному Воякові” (Київ, 1994) і Цитаделя духа” (Братислава Пряшів, 1991).
Методологічна основа. Різноманітність наукових завдань вимагала скористатися багатьма методологіями дослідження художнього твору. Саме тому в дисертації частково застосовується біографічний підхід (де була необхідність, адже засобами біографічного аналізу користувалися майже всі попередні дослідники творчості О.Ольжича), зокрема при введенні в контекст епохи (зв’язки з письменниками празької школи” та естетичними віяннями в культурі тогочасної Європи); структуралізму (при аналізі частотності вживання запозичених лексем, військового словництва, назв кольорів). Найширше користуємося аналітичним інструментарієм герменев­тики, оскільки для самого поета була надзвичайно характерною начитаність (він же був ученим-ерудитом), а отже, і сліди” культурної традиції. Як археолог О.Ольжич глибинно досліджував історичні й культурні процеси змін у суспільстві, до того ж реконструював місця, предмети, людський побут і тип мислення на підставі знайдених елементів, дрібних фрагментів колишнього світу. Символи ріні й каміння вказують на аналітичне сприйняття поетом дійсності з наголошенням на дедукційному моменті, що в рамках філологічної процедури реалізується засобом герменевтичного кола. У дисертації застосовано й елементи деконструктивізму, особливо в аналізі Ольжичевих творів як записів живої мови та під час пошуку інтертекстуальних зв’язків. Начитаність автора Підзамчя” зумовила також використання принципу „lateral dance” (танець довкола”), тобто звернення до етимології під час аналізу лексичних одиниць Ольжичевого ліричного словника.
Наукова новизна. Зіставлення поезій О.Ольжича із концептуальними положеннями наукових праць Мірча Еліаде (історика релігії) та культурних антропологів зумовлене герменевтичним методом дослідження. З одного боку, ідучи за думками Мартіна Гайдеґґера і Ганса-Ґеорґа Ґадамера, треба визнати, що інтерпретатор існує-у-світі, він закорінений у якійсь дійсності, має вже сформовані погляди й становище. З іншого боку, герменевтика вимагає відкритого підходу, тобто можливості зміни власних поглядів інтерпретатора. Ці два процеси відбуваються одночасно, у рамках контакту дослідника з текстом. Окреслений підхід вимагає відповідної термінології та спроби актуалізувати власну думку творити її в процесі інтерпретації. Ідеться, отже, про те, що писав у 1965 році М.Еліаде: Приклад Ніцше повинен заохотити істориків релігії та, одночасно, бути для них дороговказом. Ніцше вдалося відновити західну філософію саме тому, що він пробував висловити свою думку за допомогою засобів, які здавалися для того відповідними. Це, очевидно, не означає, що історик релігії повинен копіювати його стиль або манірність. Радше слід було б підкреслити в Ніцше зразки вільної експресії. Коли хочемо аналізувати міфічні світи примітивів”, техніки неотаоїстів або шаманські ініціації і так далі, ми аж ніяк не маємо права позичати методи сучасного філософа або точки зору і мову, які властиві психології, культурній антропології та соціології” [171][1].
Виходячи з філософських засад лірики О.Ольжича пропонується цілком новий контекст його творчості. Досі дослідники були схильні зіставляти автора Ріні” з його найближчим оточенням, тобто вісниківською квадригою”, а в ширшому спектрі з письменниками празької школи”. Інколи при тому згадувалися праці Фрідріха Ніцше та Освальда Шпенґлера як головні джерела філософського та історіософського натхнення для митців із названого середовища (праці М.Ільницького, П.Іванишина, передмови М.Неврлого і Л.Череватенка до видань творів О.Ольжича). Дослідження впливів Ф.Ніцше і О.Шпенґлера в дисертації продовжено, однак зараз назріває потреба детальніше розглянути елементи мистецького світогляду шляхом пошуку інших джерел і контекстуальних зв’язків Ольжичевої поезії. Саме тому пропонується контекст німецької філософсько-політичної думки тієї доби, зокрема лірики та публіцистики так званих консервативних революціонерів”. Вибір німецькомовних текстів робимо обґрунтовано. По-перше, Олег Ольжич часто бував у Німеччині (особливо у 1923-1937 роках), де вивчав місцеві археологічні фонди, при нагоді ознайомлюючись із німецькою культурою. По-друге, відомо, що доктор О.Кандиба добре знав німецьку літературу й цікавився нею, читаючи в оригіналі найвидатніші тексти (його праці з ділянки археології також друкувалися в перекладах цією мовою, слави набула, зокрема, його монографія про буковинське село Шипениці). По-третє, якраз Німеччина вважалася в той період союзником українців, так само невдоволених версальським порядком у Європі. Ситуація поневоленої України й упокореної Німеччини (тоді як менші нації естонці, латиші, литовці, поляки, чехи задовольнили свої претензії на державну самостійність) зближувала письменників обох країн, зокрема націоналістів, які засуджували міжнародний порядок з радикально правих позицій як витвір відмираючого демолібералізму. Лірика О.Ольжича порівнюється також із поезіями Отокара Бржезіни, Юрія Дарагана і Констандіноса Кавафіса.
Теоретичне і практичне значення роботи. Вивчення лірики О.Ольжича в ракурсі її тематичного та поетикально-стильового новаторства в різноманітних контекстуальних та інтертекстуальних зв’язках можна використати у працях з теорії літератури, студіях над розвитком української поезії в діаспорі. Науковий аналіз спадщини цього поета-ерудита сприятиме об’єктивному написанню су­часних під­руч­­ників з іс­то­­рії української літе­ра­тури, стане теоретичною та прик­лад­ною ба­зою для підготування лекцій, а також методологічних розробок і мо­но­­гра­фіч­них праць про його жит­тя і твор­чість.
Представлені нові погляди на творчість видатного поета, науковця і політика дають змогу докладніше локалізувати його місце в історії української літератури. Вказані зв’язки Ольжича зі світовою літературою кидають нове світло на українську літературу взагалі та на її місце в загальноєвропейському процесі культурного розвитку. Застосовані методи дослідження засвідчують, як можна при допомозі модерних засобів літературознавчої думки відкривати зовсім нові формально-змістові нюанси у текстах, що поступово стають хрестоматійними. Це поборення загрози єдиної, канонізованої інтерпретації багатьох творів, що є цілком можливим у шкільній практиці, яка, як правило, має схильність до рутини.
Апробація результатів дослідження відбулася у формі виступів на таких наукових конференціях: Міжнародній славістичній конференції молодих учених Античні традиції в Центрально-східній Європі” (Львів, 23-24 серпня 1997 р.); II Міжнародній славістичній конференції Слово. Текст. Час” (Щецін, 16-17 жовтня 1997 р.); Міжнародній науковій конференції Держава супроти релігії та церков у сучасному світі” (Краків, 17-18 лютого 1998 р.); Міжнародній науковій конференції Польща Україна вчора і сьогодні” (Щецін, 14-15 травня 1998 р.); ІІІ Міжнародній славістичній конференції Слово. Текст. Час” (Щецін, 24-25 вересня 1998 р.); Міжнародній конференції, присвяченій 150-річчю з часу заснування кафедри української філології у Львівському університеті (Львів, 23-24 жовтня 1998 р.); Міжнародній славістичній конференції молодих учених і студентів Людина під тиском чужої культури” (Лодзь, 1-3 грудня 1998 р.); ІІІ Міжнародній славістичній конференції Великі культурні теми у слов’янських літературах” (Вроцлав, 18-19 листопада 1999 р.); Міжнародній науковій конференції Духовне відродження як підстава стратегії тривалого розвитку України” (Львів, 13-14 грудня 1999 р.); Міжнародній науковій конференції Традиційне й новаторське у слов’янських культурах і літературах” (Щецін, 24-25 жовтня 2002 р.).
Деякі результати дисертації були реалізовані у таких публікаціях:
1. Олег Ольжич // Український альманах 1997. Warszawa, 1997. С. 184-186.
2. Історіософська думка Освальда Шпен?лера й Олега Ольжича // Słowo. Tekst. Czas. Materiały z Międzynarodowej Konferencji Naukowej. Szczecin, 1998. S. 155-160.
3. Релігійні мотиви в поезії Олега Ольжича // Slavica Stetinensiа. Szczecin, 1998. W. 6. S. 137-143.
4. Античні мотиви в поезії Олега Ольжича // Slavica Stetinensia. Szczecin, 1999. W. 8. S. 39-50.
5. Від хтивої Каліпсо” до діви невпинної”: еволюція образу жінки в поезії Олега Ольжича // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Рівне, 1999. Вип. 7. С. 85-92.
6. Олег Ольжич поет і археолог // Słowo. Tekst. Czas. Materiały z Międzynarodowej Konferencji Naukowej. Szczecin, 1999. S. 122-124.
7. Постать воїна в поезії Олега Ольжича // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів, 1999. Т. 1. С. 557-562.
8. Miejsce religii w ukraińskiej myśli nacjonalistycznej 1 połowy XX wieku // Acta Politica. Szczecin, 1999. Nr. 12. S. 89-105.
9. Жінка як персонаж y поезії Олега Ольжича // Slavica Stetinensia. Szczecin, 2000. Nr. 10. S. 85-93.
10. Національна етика у творчості Олега Ольжича // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Луцьк, 2000. Вип. 6. С. 273-277.
11. Obraz Polski w zachodnioukraińskiej i emigracyjnej poezji lat trzydziestych XX wieku // Człowiek w sferze oddziaływania obcej kultury. Materiały z Międzynarodowej Naukowej Konferencji Studenckiej. Łódź, 2000. S. 249-256.
12. Час у поезії Олега Ольжича // Slavica Wratislaviensia. Materiały z III Międzynarodowej Konferencji Slawistycznej Wielkie tematy kultury w literaturach słowiańskich”. Wrocław, 2001. Nr. CXV. S. 193-200.
13. Ще до питання празької школи” // Slavica Stetinensia. Szczecin, 2002. Nr. 11. S. 105-114.
14. Ольжичева бібліотека (До питання інтертекстуальних зв’язків у поезії Олега Ольжича) // Записки Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Львів, 2002. Вип. 9 (100). С. 453-464.
15. Історико-літературний контекст поезії Олега Ольжича і поетів празької школи” // Slavica Stetinensia. Szczecin, 2002. Nr. 12. S. 81-93.
Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (218 позицій). Загальний обсяг роботи становить 186 сторінок, з них 175 сторінок основного тексту.

[1] [171] Eliade M. W poszukiwaniu historii i znaczenia religii. Warszawa, 1997. C. 93.

Список литературы

висновки
У дисертації проаналізовано поетичний світ Олега Ольжича, що стало вихідною точкою для подальших досліджень творчості цього письменника. Україна становить тепер в Европі окрему психольогічну область”, писав у 1931 році молодий Олег Кандиба у статті Два світовідчування”. Його лірика також окрема область” на фоні творчості інших письменників празької школи”. Своєрідніть Ольжичевої поезії проявляється в таких аспектах, детально висвітлених у дисертаційному дослідженні:
філософська лірика українського поета виявляє чимало спільних рис із поглядами сучасних йому мислителів і письменників (у першу чергу це стосується поезії вісниківської квадриги” і празької школи” та публіцистики Дмитра Донцова; у ширшому розумінні поезія Ольжича розглянуто в контексті творчості київських неокласиків і німецьких революційних консерваторів);
особливі зв’язки виявляє поезія О.Ольжича з релігійними (символіка, етика) та науковими (мистецькі, технічні і філософські поняття, культурно-антропологічний підхід в описі людської цивілізації) течіями;
герої ліричного світу Ольжичевої поезії це архетипи мужчини і жінки з їхніми суспільними ролями і психікою;
час і простір взаємопов’язані, причому час домінує над простором, якщо розглядати ці дві категорії згідно з концепціями Фрідріха Ніцше, Освальда Шпенґлера та Мартіна Гайдеґґера;
стильова палітра Ольжича досить неоднорідна, в ній виступають елементи неокласицизму (лапідарність вислову, звернення до історії), неоромантизму (вольовий характер героїв, пристрасні заклики до читача), символізму (явища природи і кольористика);
уперше докладно проаналізовано (на основі фреквенційних підрахунків) поетичну символіку кольорів і елементів природного світу, із зосередженням на ключовому образі каменя та розкриттям сенсу цього центрального символу, який означає в Ольжича мужність, стійкість, твердість характеру;
власне авторським літературним прийомом стала рольова лірика, яка разом із поетикою застиглого жесту” була підставою поетичних монологів Ольжичевих героїв: членів давніх племен, представників античного світу, середньовічних лицарів, українських козаків;
дослідження фреквенції іменникових лексем указує на мілітаризм і звитяжність світогляду митця, його віру в бойову діяльність ОУН за волю Батьківщини.
Уперше використано як контекст новітні досягнення культурної антропології, яка була близькою Ольжичеві в його праці археолога. Широко застосовано герменевтичний підхід до тексту. Це виявляється, наприклад, у використанні культурної антропології: спочатку вона виступає контекстом для поезії автора Ріні”, а згодом служить засобом аналізу якогось елементу поетичного тексту, тобто відбувається перехід від загального до деталі й від деталі до загального (відповідно до принципу герменевтичного кола). Аналіз за такою схемою проведено в перших двох розділах, причому в другому розділі здебільшого зосереджено увагу на поетичній антропології О.Ольжича, ліричному типажі героїв. У текстуальних дослідженнях використано постструктуралістський підхід, наголошуючи на інтертекстуальності літературного твору (поезію О.Ольжича порівнювано з творчістю тогочасних українських письменників, детально висвітлюючи спільні місця й алюзії). В останньому розділі застосовано елементи структуралістського підходу, наприклад, дослідження частотності ключових слів, яке дає змогу чітко відтворити уявний світ поета, із символічними й одночасно типовими лише для його стилю елементами структури (сюжетної та мовної). Зосередження лише на одній частині мови зумовлене називною дикцією аналізованих віршів, позаяк дієслова в Ольжича не виконують важливої функції в поетичному образі світу. Ерудованість поета вимагала інколи постмодерністського прийому, так званого lateral dance”, тобто суто етимологічного аналізу деяких понять (відштовхуючись від професійних і художніх зацікавлень античністю, які протягом життя проявляв Ольжич, слід було детально досліджувати давньогрецькі корені декотрих слів).
Одержані результати (визначення основних елементів поетичного світу та висвітлення їхнього зв’язку з історико-літературним контекстом доби) дозволяють з’ясувати місце О.Ольжича в літературному процесі українського письменства часів міжвоєнного двадцятиліття. Таке чітке і детальне накреслення поетичної карти того часу уможливить у рамках дальших досліджень легше віднаходити чергові паралелі між творами окремих представників празької школи”. У дидактичному процесі (як у шкільній, так і в університетській практиці) можна буде ліпше вказати індивідуальні ознаки Ольжичевої поетики, наголосити на головних проблемах цієї лірики (націоналізм, релігія, етика, ставлення до минулого, глибокий зв’язок із європейськими літературними традиціями, дуже оригінальна коцепція людини). Скромна за розмірами (всього три збірки поезій) художня творчість археолога-оунівця вимагає поглибленого вивчення на рівні філософії та етики, що було частково виконано в дисертації. Представлене дослідження, не претендуючи на звання вичерпної монографії про Ольжича-поета, завершує певний етап і відкриває перед літературознавцями нові напрями вивчення аналізованих творів, зокрема в ділянці інтертекстуальних зв’язків із європейськими сучасниками О.Ольжича (наприклад, із Ґотфрідом Бенном, Отокаром Бржезіною, Томасом Стернзом Еліотом, Констандіносом Кавафісом). Саме на тлі творчості видатних тогочасних майстрів художнього слова видно оригінальність і велич українського письменника, який своєю поезією, світоглядом і життям вписався в невмирущі традиції культу Добра, Краси й Істини.

Список використаної літератури

1. Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. 2-е вид. К.: Либідь, 2001. 264 с.
2. Адельгейм Є. Естетичний трактат Івана Франка і проблеми психології творчості // Франко І. Із секретів поетичної творчості. К.: Радянський письменник, 1969. С. 3-62.
3. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Львів-Тернопіль, 2000. 340 с.
4. Антонич Б.-І. Поезії. Київ: Рад. письменник, 1989. 442 с.
5. Антонович-Рудницька М. Із споминів про Ольжича // Український історик. 1985. Ч. 1-4. C. 101-111.
6. Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу. Українські письменники-націоналісти-вісниківці”. Дрогобич: Відродження, 1996. 276 c.
7. Баган О. Неоґотика: стиль і концепт (до естетичних основ поезії Юрія Липи) // Юрій Липа: голос доби і чину. Збірник наукових праць. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. С. 102-111.
8. Барабаш С.Г. До проблеми фольклоризму І.Франка // Українське літературознавство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 54. Львів: Світ, 1990. С. 20-26.
9. Біблія / Видання Місійного Товариства Нове Життя Україна, Кемпус Крусейд фор Крайст”. Київ, 1992. 1384 c.
10. Бердяев Н. Смысл истории. Москва: Мысль, 1990. 176 с.
11. Білецький О.І. В мастерской художника слова // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 505-526.
12. Білецький О.І. Двадцять років нової української лірики // Білецький О.І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С. 17-45.
13. Білецький О.І. Павло Тичина // Білецький О.І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С. 161-185.
14. Білецький О.І. Проблема синтеза в литературоведении // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 274-489.
15. Білецький О.І. Творчість Максима Рильського // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 163-204.
16. Блок А. О лирике // Блок А.А. О литературе. 2-е изд., доп. Москва: Худ. лит., 1989. С. 104-131.
17. Блок А. О назначении поэта // Блок А.А. О литературе. 2-е изд., доп. Москва: Худ. лит., 1989. С. 381-389.
18. Блок А. Письма о поэзии // Блок А.А. О литературе. 2-е изд., доп. Москва: Худ. лит., 1989. С. 169-190.
19. Бойко Ю. Вибрані праці. Київ: Медекол, 1992. 387 c.
20. Бойко Ю. Олег Ольжич як поет // Український історик. 1989. Ч. 1-2. С. 65-74.
21. Борев Ю.Б. Эстетика. 4-е изд., доп. Москва: Политиздат, 1988. 496 с.
22. Веретюк О. Українське літературне життя у міжвоєнній Польщі. Тернопіль, 2001. 124 с.
23. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий...” Поетична особистість Євгена Маланюка. Київ: Либідь, 1993. 160 c.
24. Гадамер Г.-Г. Лирика как парадигма современности // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. Москва: Искусство, 1991. С. 147-155.
25. Гадамер Г.-Г. О круге понимания // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. Москва: Искусство, 1991. С. 71-82.
26. Ґадамер Г.-Ґ. Про вклад поезії у пошук істини // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 216-222.
27. Гадамер Г.-Г. Семантика и герменевтика // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. Москва: Искусство, 1991. С. 60-71.
28. Гадамер Г.-Г. Философия и литература // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. Москва: Искусство, 1991. С. 126-147.
29. Гайдеґґер М. Навіщо поети? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 182-197.
30. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. Москва: Наука, 1975. 470 с.
31. Гинзбург Л.Я. Литературные современники и потомки // Гинзбург Л.Я. Лите­ра­тура в поисках реаль­ности. Ленинград: Сов. писатель, 1987. С. 114-124.
32. Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. Москва: Высшая школа, 1991. 160 с.
33. Голомб Л.Г. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ початку ХХ століття. Львів: Вища школа, 1988. 147 с.
34. Голомб Л.Г. Тема України в ліриці В.Пачовського 20-х років // Василь Пачовський у контексті історії та культури України: Науковий збірник. Ужгород: Закарпаття”, 2001. С. 18-25.
35. Гординський С. Колір і ритми. Поезії. Переклади. Київ, 1997. 480 c.
36. Грабович Г. Голоси української еміграційної поезії // Грабович Г. До історії української літератури. Київ: Основи, 1997. С. 386-418.
37. Грабович Г. Деякі теоретичні проблеми українського літературознав­ства // Грабович Г. До історії української літератури. Київ: Основи, 1997. С. 14-22.
38. Грабович Г. До історії української літератури // Грабович Г. До історії української літератури. Київ: Основи, 1997. С. 14-22 c.
39. Гузар З. Леонід Мосендз-поет: збірка Зодіяк” // Українське літерату­рознавство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 61. Львів: Світ, 1995. С. 65-76.
40. Денисюк І., Лужицький З. Барви і звуки слова // У вінок Михайлу Коцюбин­ському. Зб. статей і повідомлень. К.: Наук. думка, 1967. С. 49-58.
41. Державин В. Олег Ольжич поет національного героїзму // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Кн. друга. Київ: Рось, 1994. С. 534-542.
42. Державин В. Олег Кандиба-Ольжич як поет і науковий діяч // Самостійна Україна. 1950. Ч. 6-7. С. 4-7.
43. Державин В. Поетичне мистецтво Ольжича // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Кн. друга. Київ: Рось, 1994. С. 578-599.
44. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика /Фо­то­передрук зі статтею Євгена Пшеничного та післясловом Олекси Горбача. Мюнхен, 1993. IV+177+175 c.
45. Донцов Д. Дух нашої давнини. Мюнхен Монреаль, 1951. 342 c.
46. Донцов Д. Клич доби. Львів, 1994. 128 c.
47. Донцов Д. Криве дзеркало нашої літератури // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 259-278.
48. Донцов Д. Криза нашої літератури // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 47-68.
49. Донцов Д. L’art pour l’art чи як стимул життя? // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 225-258.
50. Донцов Д. Поет ідилії і чорної лжи” (Максим Рильський) // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 109-123.
51. Донцов Д. Роздвоєні душі // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 69-92.
52. Донцов Д. Українсько-совєтські псевдоморфози // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 93-108.
53. Донцов Д. Трагічні оптимісти // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів: Просвіта, 1991. С. 279-285.
54. Донцов Д. Post scriptum // Літературно-Науковий Вістник. 1930. Кн. 12. С. 1108-1112.
55. Дюрінґ С. Література двійник націоналізму? // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 565-566.
56. Еліот Т.С. Функція літературної критики // Слово. Знак. Дискурс. Анто­логія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зуб­риць­­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 66-72.
57. Еліот Т.С. Музика поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літера­турно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 73-82.
58. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу / Вид. друге, випр. К.: Факт, 2001. 160 с.
59. Захарчук І. Герой і час у літературі 20-х років ХХ ст. // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. ІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С. 4-11.
60. Зварич В.З. Стилетворчі функції традиційних образів у поезії неокла­си­ків: Автореферат дис... канд. філолог. наук. Тернопіль, 2002. 20 с.
61. Зеров М. Літературний шлях Максима Рильського // Зеров М. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1990 . Т. 2. С. 547-562.
62. Зеров М. Поезія Олеся і спроба нового її трактування // Зеров М. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1990. Т. 2. С. 537-547.
63. Зеров М. Франко-поет // Зеров М. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1990. Т.2. С. 457-492.
64. Зеров М. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1990. Т. 1. 844 с.
65. Зілинський Б. Невідомий спогад Олега Ольжича про роки шкільного навчання (з 1931 р.) // Зерна. 1996. Ч. 6. С. 81-85.
66. Іванишин П. Олег Ольжич герольд нескореного покоління. Дро­го­бич: Відродження, 1996. 220 c.
67. Іванишин П.В. Поезія Петра Cкунця (Художнє вираження націо­нально-духовної ідентифікації ліричного героя): Автореферат дис. ... канд. філолог. наук. К., 2002. 20 с.
68. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. Київ: Дніп­ро, 1991. 206 c.
69. Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Львів: Ін­сти­тут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. 318 c.
70. Ільницький М. Драма без катарсису. Львів: Місіонер, 1999. 210 c.
71. Ільницький М. Ідея циклічности культур і доля України в творчости Олега Ольжича // Сучасність. 1994. Ч. 11. C. 138-142.
72. Ільницький М. Краси свічадо // Розсипані перли. Поети Молодої Музи”. Київ: Дніпро, 1991. С. 5-17.
73. Ільницький М. Критики і критерії. Львів: ВНТЛ, 1998. 148 c.
74. Клен Ю. Вибране. Київ: Дніпро, 1991. 462 c.
75. Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика: Збірник cтатей АН Укра­їни. Інститут літ. ім. Т.Г.Шевченка; відп. ред. В.С.Брюховецький. К.: Наук. дум­ка, 1992. С. 5-16.
76. Ковалів Ю. Олег Ольжич // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2, ч. 1: 1940-1950-і роки / За ред. В.Г.Дончика. К.: Ли­бідь, 1994. С. 105-108.
77. Конончук М.М. Олег Ольжич // Живиця. Хрестоматія української літе­ратури ХХ століття: У 2 кн. Київ: Твім інтер”, 1998. Кн. 2. С. 222-226.
78. // Координати. Антологія поезії (Б.Бойчук, Б.Рубчак. Олег Ольжич (Кандиба): 1907-1944). Т. 1. Сучасність, 1969. С. 159-166.
79. Костомаров Н И. Две русские народности. Киев-Харьков: Майдан, 1991. 72 с.
80. Коцюбинська М.Х. Література як мистецтво слова. Деякі принципи літе­ра­тур­ного аналізу художньої мови. К.: Наук. думка, 1965. 319 с.
81. Криса Б. Пересотворення світу. Українська поезія XVII-XVIII століть. Львів, 1997. 216 c.
82. Крупач М. Історіософські мотиви творчості О.Ольжича // Українська фі­ло­логія: школи, постаті, про­б­­леми. Збірник наукових праць Міжнародної кон­­фе­рен­ції, присвяченої 150-річчю від дня заснув. кафедри української сло­весності у Львів­сь­ко­­му уні­верситеті. Львів: Світ, 1999. Т. 1. С. 309-314.
83. Крупач М. У пошуках візуальної реальності (штрихи до характери­стики ліричного суб’єкта поезій Юрія Липи) // Юрій Липа: голос доби і чину. Збірник наукових праць. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. С. 186-196.
84. Крупач М. Під камінням важкого неба...”: До проблеми художньої ін­тер­претації апокаліптичних текстів // Дзвін. 1997. Ч. 4. С. 128-134.
85. Крупач М. ...Як щоденний галас перетне архангельська сурма” (історія України в метафізичному баченні Є.Маланюка) // Молода нація: Альманах. Вип. 12. К.: Смолоскип, 1999. С. 230-238.
86. Крупач М. Я кривавих шляхів апостол...” (До проблеми пророчого візіонерства в історіософських поглядах Є.Маланюка) // Українське літературознавство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 61. Львів: Світ, 1995. С. 76-92.
87. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. К.: Фе­нікс, 1992. С. 48-65.
88. Кухар-Онишко О.С. Стилетворчі чинники // Українське літературо­знав­ство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 43. Львів: Вища школа, 1984. С. 100-106.
89. Лащенко О. Др. Олег Кандиба О.Ольжич творець Культурної Рефе­рен­тури ПУН (фраґменти) // За героїчну духовість. Матеріяли конференції „ЗАРЕВА”, присвяченої др. Олегу Кандибі О.Ольжичу. Нью-Йорк, 1977. С. 43-50.
90. Липа Ю. Призначення України. Львів: Просвіта, 1992. 270 c.
91. Літературознавчий словник-довідник (Nota bene) / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Кова­лів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
92. Лихачев Д.С. Внутренний мир художественного произведения // Вопросы литературы. 1968. № 8. С. 74-87.
93. Лосев А.Ф. Логика символа // Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Куль­тура. Москва: Политиздат, 1991. С. 247-274.
94. Лотман Ю. Текст у тексті // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літе­ра­турно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 430-441.
95. Маланюк Є. Дмитро Донцов // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 338-345.
96. Маланюк Є. Думки про мистецтво // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 74-82.
97. Маланюк Є. Лист до Д.Донцова від 29 червня 1938 року // Biblioteka Narodowa (Warszawa). Архів НТШ. Архів Донцова. V. 3.
98. Маланюк Є. Поезії. Львів: Фенікс, 1992. 686 c.
99. Маланюк Є. Поезія і вірші // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 97-113.
100. Маланюк Є. Спізнене покоління (Леонід Мосендз і інші) // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 332-337.
101. Маланюк Є. Творчість і національність // Маланюк Є. Книга спостере­жень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 82-97.
102. Маланюк Є. Юрій Липа поет // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. К.: Дніпро, 1997. С. 277-286.
103. Ман Поль, де. Опірність теорії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубриць­кої. Львів: Літопис, 1996. С. 109-135.
104. Назарьян Р. Цвет как категория поэтики (к постановке проблемы) // Вопро­сы теории и истории литературы. Труды Самарканд. гос. ун-та им. А.Навои. Самарканд, 1974. Вып. 254. С. 35-47.
105. Неврлий М. Муза болю, сумління і гніву // Літературна панорама. 1990: Збірник / Упор. С.С.Гречанюк К.: Дніпро, 1990. С. 170-181.
106. Неврлий М. Муза мужности й боротьби // Ольжич О. Цитаделя духа. Братислава-Пряшів, 1991. С. 5-30.
107. Неврлий М. Ольжич на тлі празького літературного довкілля //Сучасність, 1998. Ч. 2. С. 102-109.
108. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. Книга друга: 1941-1964. К., 1993. 270 с.
109. Олесь О. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1990. Т. 1. 960 с.
110. Ольжич О. Незнаному Воякові. Київ: Фундація ім. О.Ольжича, 1994. 432 c.
111. Ольжич О. Цитаделя духа. Братислава Пряшів, 1991. 246 с.
112. Омельчук О. Євген Маланюк: проект авторської ідентичності // Акту­альні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. ІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С. 42-48.
113. Омельчук О. Міф України” Євгена Маланюка // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університетту. Вип. VII. Рівне: РДГУ, 1999. С. 21-26.
114. Омельчук О. Національна ідентичність літератури у трактуванні Євгена Маланюка: Автореферат дис. ... канд. філолог. наук. К., 2002. 20 с.
115. Омельчук О. Філософія Євгена Маланюка. Антимодернізм та нова модер­ність // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проб­леми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівнен­ського державного гуманітарного університету. Вип. Х. Рівне: РДГУ, 2001. С. 139-144.
116. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 36-47.
117. Орест М. Держава слова. Київ: Основи, 1995. 544 c.
118. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. Київ, 1999. 412 c.
119. Павличко С. Методологічна ситуація в сучасному українському літературознавстві // Павличко С. Теорія літератури. Київ: Основи, 2002. C. 483-489.
120. Пазуняк Н. До питання тематики поезії О. Ольжича // За героїчну духовість. Матеріяли конференції „Зарева”, присвяченої др. Олегу Кандибі О.Ольжичу. Нью Йорк, 1977. С. 27-42.
121. Петров В., Чижевський Д., Глобенко М. Українська література // В.Петров, Д.Чижевський, М.Глобенко. Українська література. Мірчук І. Істо­рія укра­їн­ської літератури. Мюнхен-Львів, 1994. С. 7-242.
122. Полежаєва Т.В. Особливості сюжету і фабули в структурі ліричного тво­ру (на матеріалі української та російської поезії ХІХ-ХХ ст.): Автореферат дис. ... канд. філолог. наук. К., 2002. 16 с.
123. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Моно­графія. Вид. др., доп. і перер. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. 392 с.
124. Поліщук Я. Сучасна історія літератури як проблема // Актуальні проб­ле­ми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць Рівнен­ського держ. гуман. ун-ту. Вип. VIII. Рівне: РДГУ, 2000. С. 5-15.
125. Потебня А.А. Мысль и язык. К.: Синто, 1993. 192 с.
126. Рильський М. Зібрання творів у 20 т. Київ: Наук. думка, 1983. Т. 1. 468 с.
127. Роздольська І. Образ національної еліти в поезії Резистансу // Ак­ту­альні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник нау­ко­вих праць Рів­нен­ського державного гуманітарного університету. Вип. ІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С. 119-132.
128. Роздольська І. Поняття поезії резистансу в українському літерату­ро­знавстві // Літературознавчі зошити: студії, публікації, рецензії, бібліографія. Вип. 1. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. С. 161-166.
129. Рубчак Б. Пробний лет (Тло для книги) // Розсипані перли. Поети Молодої Музи”. Київ: Дніпро, 1991. С. 18-41.
130. Салига Т. Крізь бурю і сніг // Продовження. Літературно-критичні студії. Львів: Каменяр, 1991. С. 215-225.
131. Салига Т. Нескорена муза (Штрихи до поезії УПА) // Салига Т.Ю. Імператив: Літературознавчі статті, критика, публіцистика. Львів: Світ, 1997. С. 188-202.
132. Салига Т. Поет Степової Еллади // Салига Т.Ю. Імператив: Літерату­рознавчі статті, критика, публіцистика. Львів: Світ, 1997. С. 119-168.
133. Салига Т. Українська поезія: шляхами шукань // Салига Т.Ю. Імператив: Лі­тературознавчі статті, критика, публіцистика. Львів: Світ, 1997. С. 15-64.
134. Сварник Г. Чи існувала „празька школа” української літератури? // Укра­їн­ські проблеми. 1995. Ч. 2. C. 87-97.
135. Сеник Л. Роман опору і література трагічної свідомості // Слово і час. 1996. № 1. С. 51-58.
136. Сеник Л.Т. Шедеври вічної” теми в ліриці І.Франка // Українське літературознавство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 54. Львів: Світ, 1990. С. 33-39.
137. Сивокінь Г. Прозірливість чи сліпота літератури: історичний досвід і проб­леми сучасності // Літературна панорама. 1990: Збірник / Упор. С.С.Гре­ча­нюк. К.: Дніпро, 1990. С. 65-75.
138. Слабошпицький М. Доля і муза Олега Ольжича // ОУН минуле і майбуття. Київ, 1993. С. 69-75.
139. Славутич Яр. Розстріляна муза. К.: Либідь, 1992. 183 с.
140. Словник символів / Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін. За заг. ред. О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка. К.: Редакція часопису На­ро­до­знав­ство”, 1997. 156 с.
141. Слово о поході Ігоревім Ігоря сина Святославового внука Олегового. Переклад Павла Салевича. Львів, 1999. 78 c.
142. Стус В. Феномен доби (Сходження на вершину слави). Київ, 1993. 96 с.
143. Субтельний О. Україна. Історія. Київ, 1991. 510 c.