Емансипаційні тенденції в українській жіночій прозі кінця ХІХ - початку ХХ століть

Краткое описание

Національний університет
"Острозька академія"

На правах рукопису

Крупка Мирослава Анатоліївна
УДК 845. 82.09.

Емансипаційні тенденції
в українській жіночій прозі
кінця ХІХ - початку ХХ століть

10.01.01 - українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Криловець Анатолій Олександрович,
кандидат філологічних наук,
доцент

Острог-2003

Зміст

Вступ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 3
Розділ 1. Історія та теорія питання_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _8
1.1. До історії питання__ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _8
1.2. Феміністична критика як методологія _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 19

Розділ 2. Культурна ідентичність епохи з гендерної перспективи_ _ _ _ _ _ _26
2.1. Жіноча творчість: спроба подолання культурних табу_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 26
2.2. Емансипаційна модель Марка Вовчка_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 29
2.3. Жіночий ренесанс кінця ХІХ - початку ХХ ст.: соціальні, культурні, психологічні та гендерні аспекти_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _34
2.4. Леся Українка: досвід органічного фемінізму_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 45
2.5. Жінка-автор і чоловік-критик: конфлікт дискурсів_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 52
2.6. Природа біографізму в жіночому письмі_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _60
2.7. Неоромантизм як знаковий код модерної доби_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 64

Розділ 3. Концепція нового” героя_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ __ _ _ _ _ _ _72
3.1. Жінка - альтернативний герой_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 72
3.2. Просвітительські ідеї як матриця емансипованої героїні_ _ _ _ _ _ _ _ _ 76
3.3. Оприявлення жінки через досвід дихотомії_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _97
3.4. Модерний дискурс материнства_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _128
3.5. Інваріант героїні-селянки_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 138
3.6. Алегоричні постаті жінок_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 154

Висновки _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ __ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 160

Список використаних джерел_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 167

Вступ
Дискусії останнього десятиліття виразно засвідчили тенденцію моделювання цілісної концепції історії української літератури з урахуванням маргінальних до недавнього часу явищ та постатей. З цього погляду доречно звернути увагу на феномен вітчизняного модернізму, явище надзвичайно багатогранне та специфічне, однак засадниче для подальшого розвитку культури. Проте парадигму українського модернізму не можна інтерпретувати, не реабілітувавши цілу плеяду українських письменниць цього періоду і не осмисливши мистецьких тенденцій епохи модерну з жіночої перспективи. Лише за умови присутності жінки в культурному просторі може йти мова про його повноту” (Д.Чижевський).
Актуальність теми дослідження полягає в трактуванні періоду українського модернізму з врахуванням нових аспектів. У дисертації здійснюється осмислення епохи fin de sieсle з гендерної перспективи, яка передбачає реінтерпретацію творчості Ольги Кобилянської та Лесі Українки і повернення до соціокультурного канону цілої плеяди забутих” авторок: Грицька Григоренка, Дніпрової Чайки, Уляни Кравченко, Любові Яновської, Євгенії Ярошинської та ін. Інтерпретація явища жіночої прози на рівні теоретичного осмислення вимагає і залучення текстового аналізу. Таким чином окреслюється співвідношення емансипаційного жіночого руху з творчими інтенціями авторок. Актуальність дослідження визначається також спробою описати феміністичну інтелектуальну традицію. На важливості культурної жіночої традиції наголошує польська дослідниця Славоміра Вяльчевська в книзі Дами, лицарі і феміністки”. Вона доходить висновку про подібність та повторюваність світоглядних перспектив жінок-письменниць, які, хоч і належали до різних поколінь, жили в різних епохах, були за походженням із різних середовищ, але протягом цілого життя відстоювали однакові принципи: самобутність, самостійність, незалежність [20; 12]. Використання феміністичного інструментарію у річищі постколоніальних методологій видається доречним задля трактування національної літератури в перспективі врахування специфіки.
Вагомий внесок у вивчення модерної епохи з врахуванням гендерного аспекту належить В.Агеєвій, Т.Гундоровій, Н.Зборовській, С.Павличко, Н.Шумило та ін. Однак концептуально явище жіночої прози ще не було проаналізовано.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина основної теми кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету дослідження розвитку літератури доби модернізму та узгоджена із загальним планом науково-дослідних робіт кафедри української філології Національного університету Острозька академія”. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро наукової ради НАН України Класична спадщина та сучасна художня література”.
Мета дисертації виявлення емансипаційних тенденцій в українській жіночій прозі кінця ХІХ початку ХХ ст. та з’ясування місця жіночої творчості в літературному й національно-культурному житті цього періоду.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
- з’ясувати ступінь вивчення досліджуваної проблеми;
- проаналізувати процеси, які вплинули на появу жіночого письменства;
- окреслити феміністичну літературну традицію;
- встановити суголосність ідейних концепцій авторок філософському дискурсу доби;
- вказати механізми текстуального вияву емансипаційних ідей;
- описати альтернативність образу жінки як героя та визначити його сутнісні характеристики;
- з’ясувати відповідність генези українського літературного фемінізму етапам світової традиції;
- окреслити соціокультурну ситуацію кінця ХІХ початку ХХ ст. з гендерної перспективи.
Об’єктом дослідження є прозова, критична та епістолярна спадщина жінок-письменниць кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Христі Алчевської, Грицька Григоренка, Катрі Гриневичевої, Дніпрової Чайки, Надії Кибальчич, Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, Наталки Полтавки, Олени Пчілки, Наталії Романович-Ткаченко, Людмили Старицької-Черняхівської, Лесі Українки, Любові Яновської, Євгенії Ярошинської, у якій найвиразніше простежуються емансипаційні настрої.
Предметом дослідження виступає жіночий дискурс періоду українського модернізму.
Теоретичною та методологічною основою дисертації є праці українських дослідників В.Агеєвої, Т.Гундорової, Н.Зборовської, С.Павличко, Н.Шумило та зарубіжних: В.Вулф, Л.Ірігерей, Ю.Крістевої, К.Мілет, Е.Сіксу, Е.Шовалтер. Взято до уваги літературознавчі дослідження В.Вознюка, Л.Гаєвської, О.Гнідан, А.Гуляка, Л.Демської, І.Демченко, І.Денисюка, М.Євшана, С.Єфремова, Н.Калениченко, С.Кирилюк, Ю.Кузнецова, Л.Кулінської, Л.Мірошниченко, В.Пінчука, Ф.Погребенника, Я.Поліщука, Г.Сінька, Т.Третяченко, І.Франка, Р.Чопика та роботи з історії феміністичного руху: М.Богачевської-Хомяк, І.Жеребкіної, М.Рудницької, Б.Савчука, Л.Смоляр.
Основним методом дисертаційного дослідження є феміністична критика, яка дозволяє оприявнити складне і суперечливе явище українського модернізму з жіночої перспективи з врахуванням усієї повноти текстів. Бо одним із завдань феміністичної критики на сучасному етапі є зіставлення чоловічої і жіночої систем цінностей шляхом аналізу не лише літературно-художніх творів великої вартості, а й менш цікавих справжньому поціновувачу слова аматорських і стандартних текстів (бо саме в них зафіксовані характерні для певного часу способи розуміння світу, буденні поняття, загальні модуси досвіду, без яких складно проникнути в життя жінки)” [208]. Цей аспект дозволяє окреслити концепцію світу, відображену в художніх творах, у всій повноті та різноманітності підходів та поглядів.
У роботі застосовується культурно-історичний метод, без якого неможливо виокремити аспекти, які вплинули на появу та розвиток жіночого письменства. Біографічний метод у поєднанні з психоаналітичним допоміг з’ясувати специфіку жіночої творчості. Використання компаративного методу дозволило розглядати емансипаторські настрої означуваного періоду в контексті світового фемінізму. Залучення елементів інструментальної стратегії екзистенціалізму, постмодернізму, постколоніальних теорій дало змогу на сучасному рівні простежити розвиток модерністичної епохи. Такий комплексний підхід уможливлює аналіз жіночої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. як цілісного явища епохи українського модернізму.
Наукова новизна роботи. У дисертації комплексно досліджується феномен жіночої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. Уперше здійснюється осмислення жіночого письменства в контексті українського модернізму з гендерної перспективи у зв’язку з соціокультурним емансипаційним рухом. На рівні текстового аналізу досліджується проблема творення нового літературного героя; окреслюється концепція модерного жіночого персонажа. У роботі простежується, як відбувається всебічне переосмислення гендерних стереотипів новою” героїнею: від активного завоювання царини чоловічої реалізації (освіта, наука, професія) через зусилля поєднати реалізацію жінки як людини з обов’язками матері, дружини, громадянки до усвідомлення особистісної самодостатності.
Теоретичне значення роботи полягає в застосуванні нових підходів до дослідження літературної епохи кінця ХІХ початку ХХ століть, які дозволяють враховувати фактор жіночої творчості. Висновки дисертації сприяють поглибленню знань про культурологічні аспекти літературного процесу означуваного періоду. Результати дослідження відкривають нові можливості як у вивченні персоналій Христі Алчевської, Грицька Григоренка, Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Уляни Кравченко Олени Пчілки, Лесі Українки, Любові Яновської, Євгенії Ярошинської та ін., так і для створення цілісної концепції розвитку української літератури кінця ХІХ початку ХХ століть.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали й висновки можуть бути використані у підготовці лекційних курсів з історії української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст. і спецкурсів, практичних занять, факультативів з проблем модернізму, а також у практиці викладання в середніх навчальних закладах.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дослідження викладено в десяти статтях та висвітлено в доповідях на другій міжвузівській конференції Роди і жанри літератури” (Одеса, 1999), на Всеукраїнській науковій конференції Український модернізм зі столітньої відстані” (Рівне, 2001), на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях молодих учених (Київ, 2001 та 2003), на Міжнародній науковій конференції Класична поетика та естетика постмодернової доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 2003), а також на щорічних наукових конференціях Рівненського державного гуманітарного університету (1999-2003) та Національного університету Острозька академія” (1998-2003). Матеріали дослідження апробовано під час проведення занять з історії української літератури, а також спецкурсу на факультеті української філології Рівненського гуманітарного університету та під час читання курсу Історія української літератури” для студентів гуманітарного факультету та факультету іноземної філології в Національному університеті Острозька академія”.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Інтерпретація складного і суперечливого періоду українського модернізму з гендерної перспективи з врахуванням жіночого досвіду відкриває нові грані цієї епохи і становить важливу сторінку історії української літератури. Розгляд жіночої прози як цілісного явища дає змогу виокремити специфічні аспекти жіночого письма і альтернативну модель модерної епохи. Адже саме творчість жінок як актуалізація іншого” суголосна деконструктивній естетиці модернізму, а емансипаційні тенденції доби найорганічніше втілюються саме в жіночих текстах, бо відповідають прагненням самих авторок.
Одночасно з пожвавленням творчої активності жінок-письменниць в кінці ХІХ на початку ХХ ст. в періодиці заявляються перші критичні відгуки на цей процес. Прикметно, що оцінки часто бувають кардинально протилежними, що почасти відображає неоднозначність сприйняття емансипаційного руху в суспільстві і реакцію публіки на руйнування гендерних стереотипів у суспільстві. На жаль, феміністична традиція у зв’язку із суспільно-політичними умовами була перервана, і лише в останні десятиліття відновлюється зацікавлення емансипаційними стратегіями і їх текстуальним оприявленням. Це пояснюється актуалізацією новітніх методологій і, зокрема, феміністичної критики, яка на сьогодні є чи не найпродуктивнішою у рамках постколоніальних студій. І хоча сучасне літературознавство поки що не виробило власної феміністичної школи, однак інтеграція західних ідей на вітчизняному ґрунті здійснюється успішно. У дисертації ми послуговувались типом феміністичної критики, який прийнято називати гінокритикою це інтелектуальна стратегія, яка зосереджує увагу на жіночих текстах як самодостатній моделі світу. Водночас, прийнятною для типологізації українського літературного фемінізму виявляється схема, запропонована Е.Шовалтер: жіночна фаза, феміністична фаза, жіноча фаза, що свідчить про подібність вітчизняного та світового культурних пошуків.
Перший етап літературного фемінізму характеризується намаганням жінок долучитися до культуротворчих процесів, узурпуючи чоловічу модель поведінки. Оскільки патріархальне суспільство не здатне визнати за жінкою право на творчість авторки на психологічному рівні відчували власний переступ і відображали це в біографічних матеріалах. Можна вважати, що чоловічий псевдонім найлегший шлях до вписування” жінки в традиційний канон. Власне цим шляхом пішла і зачинателька української феміністичної традиції Марія Олександрівна Вілінська. Її простонародний псевдонім Марко Вовчок видається доречним лише для раннього доробку, тоді як пізніше письменниця зосередила увагу на художньому осмисленні життя інтелігенції. Проте наскрізний мотив залишився незмінний це зображення драматичності жіночої долі. І біографічний досвід авторки, і творча концепція дозволяють вести мову про суголосність з європейськими феміністичними тенденціями.
Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. можна означити як жіночий ренесанс. У вітчизняному соціокультурному просторі з’являється численна група жінок: Христя Алчевська, Грицько Григоренко, Катря Гриневичева, Дніпрова Чайка, Надія Кибальчич, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Уляна Кравченко, Наталка Полтавка, Олена Пчілка, Наталія Романович-Ткаченко, Людмила Старицька-Черняхівська, Леся Українка, Любов Яновська, Євгенія Ярошинська, які заявили про себе як письменниці і громадські діячки. Творчість стає для жінок способом самореалізації, досвідом пізнання світу, шляхом подолання маргінального місця жінки в патріархальному просторі, формою втечі від трагічної буденщини. Можна виокремити декілька специфічних рис інтелектуального фемінізму цього періоду:
- оприявлення ідей соціального руху за визволення жінки на текстуальному рівні в творчості письменників;
- протиставлення чоловічих і жіночих цінностей на культурному і соціальному рівні;
- накладання національної та феміністичної стратегій із тенденцію маргіналізації останньої;
- початок нової жіночої мистецької традиції, яка ґрунтувалась на свої інтереси і на представлення власного досвіду;
- суголосність ідейних пошуків жіночої літератури модерним філософським концепціям.
Вихід альманаху Перший вінок” (1887) можна трактувати як епохальну подію, оскільки багато жінок змогли презентувати себе як митців і, одночасно, ідентифікуватись з певним інтелектуальним колом, що в умовах гендерної та соціально-політичної маргінальності було дуже важливим.
Треба зазначити, що активне залучення жінок в культурну сферу співвідноситься також і з модернізаційними процесами в мистецтві. Жіноча творчість постає як спроба оновити естетичну парадигму традиційного народницького дискурсу. Контроверсійність жіночої прози накладається на ідеологію неоромантизму, який співвідноситься з феміністичним мисленням, зокрема, в творчій практиці Ольги Кобилянської та Лесі Українки, і оприявлюється як емансипаційна модель. Саме романтизм як естетичне підґрунтя притаманний творчості жінок на психологічному рівні і максимально відображає світоглядні концепції того часу на рівні нового героя: винятковий характер, інтелектуально розвинена особистість з рецепцією самодостатності, з устремлінням в майбутнє, з внутрішньою свободою і усвідомленням власної вибраності. Щоправда, в естетичній системі більшості письменниць, як і загалом в тогочасному мистецтві, простежується певна еволюція від реалістичного напряму в бік модерного стилю.
Варто зауважити, що опозиція модернізм/народництво не вичерпувала протистояння в культурній ситуації кінця ХІХ - початку ХХ ст., до неї ще додавався і гендерний аспект. Критики здебільшого не сприймали ціннісних систем, відображених у жіночому письменстві, і нищівно розвінчували їх, що, в свою чергу, змушувало жінок захищатися псевдонімами. За умови відсутності повноцінного критичного дискурсу важко переоцінити значення І. Франка, який взяв на себе опіку над молодими авторками і підтримував їх намагання реалізуватися як письменницям (хоча подекуди метр відверто намагався скоригувати” їх хист у реалістичне русло). У такій ситуації значно зростає роль особистісних стосунків як компенсації публічної полеміки та відшуковування однодумців. Дружба між жінками-письменницями (Ольга Кобилянська Леся Українка, Євгенія Ярошинська, Христя Алчевська; Леся Українка Надія Кибальчич, Грицько Григоренко, Людмила Старицька-Черняхівська) була необхідною на психологічному рівні як спосіб віднайдення власного Я”, подолання культурної відчуженості, невпевненості в собі, сумнівів стосовно мистецької спроможності. Зростає також і роль біографічного фактора в творчості. Модерний біографізм кардинально відрізняється від попередньої традиції. Замість ідеї примітивного накладання дат, постатей, подій із життя автора на літературу, мова йде про пошук митцем духовної самоідентифікації у літературних проекціях. Це актуально саме для жіночої творчості, адже сповідальна стильова манера стає прикметною рисою прози саме цього періоду. Важливим є ще один аспект: авторки звертаються до особистого досвіду не лише як до досвіду індивідуума, а як і до досвіду жінки, тобто статево детермінованого, хоча і не завжди усвідомлюють це.
Так, Леся Українка всіляко відмежовувалася від декларативності феміністичних постулатів, навіть відверто засуджувала жіночий сепаратизм”. Проте доречним видається говорити про фемінізм письменниці в двох аспектах це біографічний досвід та естетична парадигма моделювання жіночих персонажів. Героїні Лесі Українки орієнтуються на презентацію власної позиції не шляхом заперечення чоловічої, а через взаємодоповнення.
Жінка як альтернативний герой оприявнюється повною мірою саме в творах письменниць. Варто зауважити, що нова репрезентація жінки принципово відмінна від традиційної: героїня з жертви перетворюється в самодостатню особистість і йде шляхом руйнування гендерної ієрархії. Можна виділити певні етапи в емансипації жіночих персонажів. На першому героїня опановує традиційно чоловічий простір: освіта, професія, громадська діяльність, й одночасно намагається не втратити жіночої ідентичності, маркованої чоловіком, господарством, дітьми. Освіта маркується як шлях самореалізації жінки в суспільстві, певна альтернатива кар’єрі дружини, а також спосіб служіння народу. Авторки намагаються змоделювати позитивну, цілісну героїню, яка, проте, змушена перебувати в конфліктній ситуації з іншими людьми. Найчастіше це старше покоління, яке не розділяє модерних прагнень молодших, бо вбачає в цьому руйнування ідеалів. Проте, накреслюється ще одне протистояння, яке дещо пізніше переростає в кризу маскулінності. Жінки уособлюють силу і принциповість, натомість чоловічий світ це суцільна мімікрія. Таким чином гендерні стереотипи деконструюються.
На другому етапі конфлікт переміщується із зовнішнього у внутрішній світ емансипованої героїні. Жінка, виявивши себе як людина, автоматично потрапляє в ситуацію подвійної вимоги: вона має, зберігаючи традиційні ролі дружини, господині, матері, задовольняти потребу в самореалізації як особистості. Наголос робиться на неможливості такого поєднання, і врешті-решт жінка змушена, як діагностують письменниці, чимось жертвувати. Постійне перебування в ситуації вибору призводить до трагічної розчахнутості внутрішнього світу героїні. Модерна жінка складний психологічний тип, який постійно знаходиться в пошуку себе самого, свого місця в соціумі, призначення в житті, тобто ідеально накладається на філософські концепції періоду fin de sieсle. Варта уваги ще одна художня концепція така героїня є автобіографічною, свідченням чого може служити епістолярій авторок. І якщо на першому етапі героїнями здебільшого виступали представниці практичних професій: вчителі, лікарі, то тепер це творчі люди або революціонери. Звідси накладання категорій етичного та естетичного, що, по суті, теж визначає концепцію модерного часу. Письменниці творять героя через опозиції тілесність/духовність, обов’язок перед родиною/обов’язок перед суспільством, обов’язок перед родиною/обов’язок перед собою, обов’язок перед собою/обов’язок перед суспільством. Варто зазначити, що який би вибір не зробила героїня, твір завершується трагічно. Отже, руйнування гендерних стереотипів та емансипація зображаються як ті, що, з одного боку, приводять до перспективи утвердження жінки як особистості, а з іншого накладають подвійний тягар обов’язків.
Це також стосується і сфери материнства. Якщо в попередній літературі зображувалися жінки, для яких здійснити своє призначення в суспільстві означало втілити природну заданість продовжити рід, то для модерних героїнь цього виявляється недостатньо, і вони намагаються зреалізуватись як особистості та члени суспільства. Однак знову ж таки потрапляють в ситуацію подвійної вимоги і внутрішнього роздвоєння. Новим в українському письменстві є презентація материнства крізь призму інтересів роду, людських інстинктів, статевого потягу, хоча таке бачення було досить популярним в європейських літературах. Актуальною, проте, залишається символістична проекція мати-Україна”, що, зрештою, пояснюється політичними причинами.
Цими ж причинами й зумовлюється і селянськоцентричність українського письменства. І хоча в жіночій літературі модерного періоду героїнею постає все-таки особа з інтелігентського середовища, проте письменниці вносять своє бачення і щодо селянського світу. За незначними винятками вони відмовляються від традиційної репрезентації селянки як імперсонального носія національної ментальності - акцентують увагу на реальному житті героїні. А воно постає як моторошна картина приниження, злиднів, жорстокості, приреченості. Проте жінки не здатні на протест, тому що не знають інших моделей життя, ніж ті, які ілюструють їх матері, що, в свою чергу, наслідують попереднє покоління і т. д.: заміжжя сприймається як необхідна і до того ж єдина умова самореалізації жінки; поняття шлюбу і кохання кардинально розділені; патріархальні стосунки в родині побудовані на підкоренні жінки чоловіку; навіть материнство через злидні та безперспективність стає трагедією. Щоправда, авторки робили спроби зіставити стиль життя селянок і панночок і доходили висновку, що в патріархальному світі всі жінки є жертвами якщо не соціальної безправності, то суспільних умовностей.
Художньо-образна система жіночої прози кінця ХІХ початку ХХ ст. характеризується такими ознаками: я” наративне чітко виявляє свою належність до жіночої статі; моделюється, обігрується в декількох творах одна ситуація; створюються інваріанти характеру однієї героїні; рушійною силою оповіді стає не сюжет, а психологічні колізії; використовуються інтимні види розповіді: щоденник, листи, спогади.
Отже, жіночу прозу кінця ХІХ початку ХХ ст. можна потрактувати як знакове явище культурного процесу цього періоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.
2. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 264с.
3. Агеєва В. Філософія жіночого існування// Бовуар Сімона де. Друга стать. В 2 т. Т.1. К.: Основи, 1994. С. 5-21.
4. Алчевська Х. Твори. К.: Дніпро, 1990. 558с.
5. Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. Л.: Книжково-журнальне видавництво. 1963. 192 с.
6. Бачинин В. Человек-паук” и человек-зверь”: две ипостаси естественного человека”// Человек. 2001. №4. С. 49-66.
7. Бердяєв Н. Эрос и личность: Философия пола и любви. М.: Прометей, 1989. 156с.
8. Березовчук Л. Пришестя дискурсу// Критика. 2001. вересень. С. 24-29.
9. Березовчук Л. У феминизма не женское лицо// Октябрь. 2002 №1. С. 104-130.
10. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. К.: Український центр духовної культури, 2000. 186с.
11. Білецький Л. Три сильветки. Марко Вовчок Ольга Кобилянська Леся Українка. - Вінніпеґ 1951. 127с.
12.Білецький О. Літературні течії в Європі в першій чверті 20-го віку// Червоний шлях. 1925. №11-12. С. 268-308.
13. Білокінь С. Із родини велетнів (Людмила Старицька-Черняхівська) // Українська мова та література в школі. 1989. - №1. С. 20-24.
14. Білоус Н. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської// Українська мова і література в школі. 1999. №1. С. 36-38.
15. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884-1939. К.: Либідь, 1995. 424с.
16. Блохіна Н. До проблеми жіночого письма” у драматургії Любові Яновської// Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. ІХ. Рівне: РДГУ, 2000. С. 151-156.
17. Бовуар Сімона де. Друга стать/ Перекл. з французької: В 2 т. Том 1. К.: Основи, 1994. 390с.
18. Бовуар Сімона де. Друга стать/ Перекл. з французької: В 2 т. Том 2. К.: Основи, 1995. 392с.
19. Булкіна І. Жіноча догма// Критика. 2001. вересень. С. 30-31.
20. Walczewska E. Damy, rycerze i feministki. - Krakow, 1998. 240 с.
21. Вейнингер О. Пол и характер: Мужчина и женщина в мире страстей и эротики/ Пер. с нем. М.: Форум ХІХ-ХХ-ХХІ, 1991. 192с.
22. Веретейченко І. Образ митця в українському модернізмі// Ґендер і культура: зб. ст. К.: Факт, 2001. С. 171-177.
23. Веретельник Р.Фемінізм у драматургії Лесі Українки// Сучасність. 1991. Ч. 2. С. 29-37
24. Вознюк В. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки. К.: Дніпро, 1983. 183с.
25. Володимир Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник/ О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, Л. В. Йолкіна, А.Б.Гуляк. К.: Вища школа, 1995. 223с.
26. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К.: Наукова думка, 1996. 704с.
27. Вулф В. Власний простір. К.: Альтернативи, 1999. 112с.
28. Вулф В. Жінки та розповідна література// Ї. 2000. №17. С. 78-86.
29. Гаєвська Л. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ ст. Київ : Наукова думка, 1981. 127с.
30. Гаєвський С. Літературна діяльність Ольги Кобилянської// Україна. 1928. кн. 1. С. 25-34.
31. Гайденко В. Феміністичні інтервенції в епістемології: головні напрямки та підходи// Філософська думка. 2001. №1. С. 56-80.
32. Гапон Н. Гендер у гуманітарному дискурсі: філософсько-психологічний аналіз. - Л.: Літопис, 2002. - 310 с.
33. Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ початку ХХ сторіч. Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2002. 208 с.
34. Гнідан О. Марко Черемшина: Нарис життя і творчості. К.:Дніпро, 1986. 167 с.
35. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість. К.: Рад. школа, 1991. 222 с.
36. Гнідан О. Історія української літератури ХІХ початку ХХ століття. Практичні заняття. К.: Вища школа, 1987. 158 с.
37. Гнідан О. Дем’янівська Л. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість. - К.: Четверта хвиля, 1996. 255 с.
38. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. К.: Наукова думка, 2001. 340с.
39. Гомон Д. Потрактування циганської ментальності (повість Ольги Кобилянської В неділю рано зілля копала”)// Слово і час. 2000. №1. С. 83-84.
40. Горбань А. Модернізм як право на суб’єктивність: на матеріалі малої прози Володимира Винниченка// Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. Х, спеціальний. Рівне: РДГУ, 2001. С. 235-244.
41.Грабович Г. Екзорцизм українського модернізму // До історії української літератури. К.: Основи, 1997. С.571-578.
42. Грабович Г. Кобзар. Каменяр. Дочка Прометея// Критика. 1999. грудень. С. 16-19.
43. Грабовська І. Жіночність трагедія України?// Критика. 1999. грудень. С.24-25.
44. Грицай О. Ольга Кобилянська. З приводу 35-тих роковин літературної праці. Чернівці, 1922. 15с.
45. Грицько Григоренко. Вибрані твори. К.: Держлітвидав, 1959. 491с.
46. Грицько Григоренко. Твори: У 2 т. Харків: Рух, 1930. Т. 2. 624 с.
47. Грицько Григоренко. Хаос (уривки спогадів)// Слово і час. 1997. №2. С. 15-17.
48. Грузинська Л. Христя Алчевська // Алчевська Х. Твори. К.: Дніпро, 1990. С. 5-16.
49. Грушевський М. Наталя Кобринська // ЛНВ. 1900 Т. 9. Кн. 1. С. 1-23.
50. Грушевський М. Новини нашої літератури: Царівна”, оповідання О.Кобилянської// ЛНВ. 1898. Т. 1. Кн. 3. С. 174-180.
51.Гузар З. Ольга Кобилянська. Семінарій. К.: Вища школа, 1990. 165с.
52.Гуляк А. Олена Пчілка: Нарис життя і творчості. К.: Вища школа, 1996. 214 с.
53. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива)// Слово і час. 1995. №2. С. 28-31.
54. Гундорова Т. Жінка і дзеркало// Ї. 2000. №17. С. 87-94.
55. Гундорова Т. Методологічний тиск // Критика. 2002. грудень. С. 14-17.
56. Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (До 125-річчя з дня народження)// Радянське літературознавство. 1988. №11. С. 32-42.
57. Гундорова Т. Погляд на Марусю”// Слово і час. 1991. №6. С. 15-22.
58. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Л.: Літопис, 1997. 300с.
59. Гундорова Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272с.
60. Гундорова Т. Феміністична утопія Лесі Українки// Сучасність. 1996. Ч. 5. С. 89-96.
61. Ґілліган К. Іншим голосом. Психологічна теорія і розвиток жінки // Ї. 2003. - №27. С. 6-25.
62. Дацюк О. Дві біографії однієї письменниці// Слово і час. 1998. №6. С.41-45.
63. Деґен Є. Жіноча доля в сучасні німецькій літературі // ЛНВ. 1900 Т. 9. Кн. 1. С. 24-30.
64. Демська-Будзуляк Л. Метаморфози символів у драматургії Лесі Українки // Українська мова та література. 2003. - №6. С. 16-19.
65. Демська Л. Проблема внутрішньої свободи в драматургії Лесі Українки // Слово і час. 1998. - №9-10. С. 54-57.
66. Демська Л. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки: Дис. канд. філолог. наук: 10.01.01. Л., 1999. 179 с.
67. Демченко І. Особливості поетики Ольги Кобилянської. К.: Твім інтер, 2001. 208с.
68. Денисенко М. Бути собі ціллю!” (феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської)// Слово і час. 1997. №5-6. С. 48-52.
69. Денисюк І., Кріль К. Поборниця прогресу// Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. С. 5-20.
70. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. 215с.
71. Денисюк І. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.// Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К.: Наукова думка, 1989. С. 5-26.
72. Дзюба І. Читаючи Кобилянську (кілька зіставлень)// Українська мова і література в школі. 1986. №2. С. 20-27.
73. Дніпрова Чайка. Твори. К.: Держлітвидав, 1960. 510с.
74. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991. 294с.
75. Дорошенко В. Катря Гриневичева //Слово і час. 1994. №9-10. С. 48-51.
76. Дорошкевич О. Підручник з історії української літератури. К. 1929 Мюнхен, 1991 351с.
77. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. К.: Наукова думка, 2002. 592с.
78. Дробот І. Феміністичні горизонти” Юлії Крістевої// Магістеріум. Літературознавчі студії. Вип. 4. К.: Стилос, 2000. С. 4-8.
79. Дрофань Л. І правду й боротьбу благослови” // Дивослово. 1999. №6. С. 50-54.
80. Едошина И. Андрогин в культуре модернизма // Общественные науки и современность. 2003. - №3. С. 152-161.
81. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора. Пер. з англ. К.: Вид-во С. Павличко Основи”, 2003. 503 с.
82.Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. - К.: Основи, 1998. - 658 с.
83. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна”, 1995. 688 с.
84. Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351с.
85. Жеребкина И. Женское политическое бессознательное. Проблема гендера и женское движение на Украине. Харьков, 1997. 207с.
86.Жеребкіна І. Філософія фемінізму як напрямок пост-структуралістської філософії// Філософська думка. 1998. №2. С. 98-119.
87. Жижек С. Метастази насолоди. Шість нарисів про жінку і причинність. К.: Альтернативи, 2000. 187с.
88. Жижченко Л. Ольга Кобилянська та її фемінізм// Українській модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. Х, спеціальний. Рівне: РДГУ, 2001. С. 253-259.
89. Забияка И. Остаюсь глубоко преданный. В. Горленко”// Хроника. 2000. №1-2 (3-4). С. 73-82.
90. Забужко О. UNE PRINCESSE LOINTAINE: Леся Українка як культурно-інтерпретаційна проблема (розділ з книги)// Ґендер і культура: зб. ст. К.: Факт, 2001. С.4-33.
91. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340с.
92. Залеська-Онишкевич Л. Як сплетено вінок...// Перший вінок: Жіночий альманах. [Л., друкарня ім. Т. Шевченка, 1887. 486 с.]. Нью-Йорк: СУА, 1984. С. VII-XIX.
93. Захарчук І. Жіночі типи у прозі Олени Пчілки// Вічні Берегині України. Наукові праці й розвідки до 150-річчя від дня народження Олени Пчілки та 120-річчя з дня народження Лесі Українки. Новоград-Волинський: НОВОград, 2001. С. 63-65.
94. Зборовська Н. Жіноча сповідь на тлі чоловічого герметизму”// Слово і час. 1996. №8-9. С. 59-66.
95. Зборовська Н. Моя Леся Українка. Тернопіль: Джура, 2002. 228с.
96. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав”, 2003. - 392 с.
97. Зборовська Н. Український культурний канон: феміністична інтерпретація// Ї. 1998. №13. С. 89-99.
98. Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Л.: Літопис, 1999. 336с.
99. Зуєвський О. Ольга Кобилянська і Шопенгауер// Українська література: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів. К.: АТ Обереги”, 1995. С. 214-223.
100. Івасів І. Феміністична критика та ефективність персвазії// Сучасність. 2002. №1. С. 75-82.
101. Іващенко О. Ґендерна наукова перспектива: від світогляду до політики// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №6. С. 78-91.
102. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мира. Москва: Интрада, 1998. 255с.
103. Иригарай Л. Пол, который не единичен// Ґендерні дослідження. 1999. №3. С. 64-69.
104. Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн.: Підручник/ За ред. О. Гнідан. К.: Вища школа, 2002. Кн. 1. 575с.
105. Історія української літератури ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1.: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник/ За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1994. 784с.
106. Калениченко Н. Л. Українська література кінця ХІХ початку ХХ ст. Напрями, течії. К.: Наукова думка, 1983. 254с.
107. Калениченко Н. Українська проза початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 1964. 448с.
108. Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності// Слово і час. 1999. - №6. С. 12-18.
109. Камінчук О. Світоглядно-естетична еволюція Ольги Кобилянської// Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Вип. ХІ. Рівне: Перспектива, 2002. С. 120-128.
110. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Исскуство/ Пер. с фр. М.: Политиздат, 1990. 415с.
111. Каспрук А. Леся Українка. Літературний портрет. К.: Держлітвидав. 1958. 103 с.
112. Каспрук В. ... Здобує так само, як мужчина”// Молодь України. 1988. 27 листопада. С.3.
113. Кибальчич Н. Оповідання. К.: 1914. 146с.
114. Кирилюк С. Мотиви та образи світової літератури у творчості О.Кобилянської. Чернівці: Рута, 2000. 48с.
115. Кисілевська О. Спогад про Наталію Кобринську// Жіноча доля. 1930. ч. 4. С.3.
116. Кияновська Л. Музичні жанри у прозі Ольги Кобилянської// Українське літературознавство. вип. 51. 1988. С. 97-101.
117. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичности жінки в сучасній Україні // Ї. 2003. - №27. С. 37-58.
118. Клименкова Т. Женщина как феномен культуры: Взгляд из России. М.: Преображение, 1996. 155с.
119. Книш І. Смолоскип у темряві: Наталя Кобринська й український жіночий рух. Вінніпеґ, 1957. 302с.
120. Кобилянська О. Апостол черні. Л.: Каменяр, 1994. 243с.
121. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади. К.: Дніпро, 1982. 359с.
122. Кобилянська О. Твори: В 5 т.: Т.1. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1962. 490 с.
123. Кобилянська О. Твори: В 5 т.: Т.2. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1962. 480 с.
124. Кобилянська О. Твори: В 5 т.: Т.3. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 438 с.
125. Кобилянська О. Твори: В 5 т.: Т.4. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 511 с.
126. Кобилянська О. Твори: В 5 т.: Т.5. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 763 с.
127. Кобринська Н. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. 446с.
128. Козинський Л. Жанрово-стильове багатство малої прози Євгенїї Ярошинської. К.: Інтелект, 1999. 30 с.
129. Козлова Н. Гендер и вхождение в модерн// Общественные науки и современность. 1999. №5. С. 164-174.
130.Комарівська Н. Імпресіоністичні елементи в художній структурі творів Надії Кибальчич // Сучасний погляд на літературу: Збірник наукових праць. &