ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКІ ШУКАННЯ В РОМАНІСТИЦІ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЛІТЕРАТУРИ
ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

СМЕРЕК ОКСАНА СТЕПАНІВНА

УДК 821.161.2.09.19” Е.Андієвська

ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКІ ШУКАННЯ
В РОМАНІСТИЦІ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

10. 01. 01. українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
НАХЛІК ЄВГЕН КАЗИМИРОВИЧ

ЛЬВІВ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП ...............................4

РОЗДІЛ 1. МІФОЛОГІКА РОМАННОГО СВІТУ
ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ .......................................................................11
1.1. Осмислення письменницького міфоцентризму в сучасному українському літературознавстві ...................................................11
1.2. Ідейно-образні елементи міфу в романах
Емми Андієвської ..... ........................................................................25
1.2.1. Мотив метаморфози ............................................................28
1.2.2. Топос води: символіка гідросвіту, міфологема первісних вод” ......................................................................................................48
1.2.3. Міфологічне коріння фітоморфної та зооморфної символіки романів Емми Андієвської ............................................60
1.3. Міфотворчий аспект української топіки ....................................76
1.3.1. Історіософський зміст (есхатологічні візії)....................79
1.3.2. Модель утопічної держави .................................................91
1.3.3. Макет міста на воді як міленарна проекція....................94
1.4. Онтологічний характер геометричної фігури ............................96
1.4.1. Художня модель часу .........................................................100
1.4.2.Смислопороджувальний характер речі: предметне втілення ідеї круглого часу” .......................................................103

РОЗДІЛ 2. РОМАННА УМОВНІСТЬ ЯК ФОРМА ВИРАЖЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ПОШУКІВ ................................................. 112
2.1. Сон як стан позасвідомості і форма нарації ............................ 114
2.2. Візія як пригадування й екзистенційна мандрівка ................128
2.3. Ігрова перспектива художньої дійсності в Геростратах” ....134
2.3.1. Гротеск, іронія ...................................................................135
2.3.2. Функціональна роль складного речення .........................145
2.3.3. Креативний характер тропів .......................................150
2.4. Біблійна топіка ..........................................................................157
2.4.1. Образ Ісуса Христа (християнський топос розпинання). Міфологема народження і
помирання Бога ...........................................................................161
2.4.2. Модифікації образу юродивого ......................................169
2.4.3. Християнська мораль: проблема добра і зла ..............172
2.4.4. Апокаліптична топіка ..................................................178
2.4.5. Символ містичного слова ..............................................186

ВИСНОВКИ .....................................................................................................194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................204

Вступ

Творчий феномен Емми Андієвської займає специфічне місце в літературному процесі в Україні. Цю специфічність зумовлено не лише фактором фізичної не-присутності авторки на рідній землі, а й своєрідною художньою умовністю її творів. І поетична, і прозова творчість Емми Андієвської розрахована на певне коло читачів, готових до терплячого пошуку істини у віражах складного речення та ще складнішого авторського мислення. Емма Андієвська передусім філігранна поетеса, вихована на найкращих зразках світової поезії, читаної в оригіналі. Емма Андієвська також талановита малярка, що вміло синтезує кольорову гаму малюнків із художнім словом, прозовим і поетичним.
Цікава, непересічна особистість авторки та її незвичайний (химерний”), сповнений філософської рефлексії художній світ витворюють романну прозу Е.Андієвської. Через складну художню умовність романістику Андієвської досліджено або загальноописово, в окремих теоретичних аспектах. Здебільшого ці дослідження мають характер введення у її прозову творчість.
Відкрита до різного роду творчих експериментів, вишукана в манері письма, авторка провокує на застосування передусім сучасної методології дослідження художньої творчості, ба більше художньо-стильовою специфікою безпосередньо впливає на певне оживлення наукового стилю дослідника.
Об’єктом пропонованого дисертаційного дослідження є романістика Е.Андієвської: Герострати” [3], Роман про добру людину” [5], Роман про людське призначення” [6]. У процесі дослідження перший з них стає полем етико-антропологічного аналізу, два наступні застосування міфологічного підходу.
Предмет дослідження художньо-філософська суть романів Е.Андієвської: особливості міфологіки та романної умовності.
Актуальність пропонованої дисертаційної роботи полягає в осмисленні художнього тексту письменниці в багатоплощинній перспективі його образно-тематичного наповнення: від проблеми міфоцентризму, ширше авторської міфотворчості до проблеми романної умовності, що на їх основі розвинуто філософський дискурс романів. Означені питання були частково розглянуті в монографії П.Сороки й поодиноких статтях окремих науковців, проте мали здебільшого оцінковий характер і донині не переросли в комплексне дослідження.
Більшу частину статей та есе про Е.Андієвську, а також інтерв’ю з нею присвячено її поетичному доробку, що його по-різному оцінюють дослідники. Заглиблення в поетику її віршових текстів здійснювали: О.Лятуринська, Ю.Лавріненко, В.Державин, Б.Бойчук, Б.Рубчак, Ю.Шерех (Шевельов), М.-Стех, Т.Салига, Е.Райс, А.Мойсієнко, К.Митрович, П.Волиняк, Т.Возняк тощо, релігійний аспект лірики Андієвської досліджує О.Астаф’єв.
У монографії Емма Андієвська. Літературний портрет” [136] П.Сорока, охоплюючи і прозову, і поетичну творчість Андієвської, вказує, зокрема, на експериментальний характер її романів, на присутність у них елементів нового роману”. Загалом дослідник доходить висновку, що велика проза Андієвської знаменує новий етап у розвитку сучасної української літератури, виступаючи одним із яскравих зразків модифікованого модернізму. Проблемі психологізму прози Андієвської присвячено монографію І.Зимомрі Романи Емми Андієвської: психологічний дискурс” [5455].
Прозова творчість Е.Андієвської стала предметом уважного прочитання молодих науковців таких, як С.Водолазька [3031] й А.Лазар [173], які здійснили спробу подивитися на романістику Андієвської з погляду постмодернізму. На думку С.Водолазької, романи Андієвської становлять новий художній формат у вітчизняній літературі, що полягає у герметичній природі текстів, витворенні нетрадиційної наративної моделі. Дослідниця доводить, що велику прозу Андієвської можна розглядати з погляду постмодерної естетики.
Дослідженню романістики Андієвської присвячено також дисертацію А.Лазар, у якій проаналізовано постмодерну природу романів: виявлено інтертекстуальний характер творів, вказано на пародійну основу, визначено гру як прикметну ознаку стилю Андієвської.
Цікаве бачення романної прози письменниці пропонує в кількох статтях Н.Зборовська [4951], яка звертає увагу на міфоцентричну природу романів, зумовлену їхнім антиімперським характером. Над проблемою міфологізму в творчості Е.Андієвської замислюється і М.Кіяновська [67], ведучи мову про функцію міфу в ній. Спробу узагальненого тематичного аналізу романів Андієвської здійснили Ю.Шерех [159160], Ю.Клиновий [68], О.Кавуненко [60], Г.Гордасевич [37], Л.Микита [95]. Окремі літератори в інтерв’ю з письменницею порушують проблеми психології творчості Андієвської (Т.Салига [7], Т.Лисенко [8384], Л.Таран [4]).
Методи дослідження. Методологічною основою аналізу романістики Е.Андієвської крізь призму міфоцентризму слугували праці О.Потебні [123], М.Еліаде [56], Я.Голосовкера [36], Е.Кассірера [90], Є.Мелетинського [94], О.Лосєва [8689], Н.Фрая [149150], В.Проппа [124], К.Леві-Строса [78], Ю.Лотмана [92], В.Топорова [144145], А.Козлова [69], О.Фрейденберг [152153], Дж.Кемпбелла [65], С.Льозова [90], М.Епштейна [57], С.Абрамовича [2]. Ми використовували досвід українських дослідників, праці яких присвячено висвітленню проблеми міфологізму: Г.Грабовича [39], О.Забужко [48], Т.Мейзерської [93], Я.Поліщука [121], Є.Нахліка[107108], О.Нахлік [108], А.Нямцу [113115], Н.Слухай-Молотаєвої [133134], Р.Піхманця[118], І.Зварича [53], Д.Наливайка [104], І.Бетко [21], О.Астаф’єва [1517].
Аналіз романної умовності прози Андієвської здійснено на основі праць із психоаналітичної теорії З.Фройда [152153], К.-Г.Юнґа [164165], Є.Паскаля [170] та її української рецепції у Н.Зборовської [52], Д.Нечаєнка [111]; теорії мімезису Е.Авербаха [18], С.Мітосек[168169]; праць, у яких порушено проблеми художньої умовності: Т.Аскарова [14], А.Кравченка [72], М.Ільницького [59], А.Погрібного [120], В.Брюховецького [24], Л.Новиченка [112]; при аналізі текстів на філософському, культурологічному рівні використано ідеї М.Гайдеґґера [157], В.Франкла[151], Ґ.Ґадамера [43].
Методи дослідження відповідають обраному пласту проблем і специфіці авторської манери письма. В дисертації застосовано метод архетипної (міфологічної) критики, психоаналітичний, текстуально-аналітичний (уважне читання”), етико-антропологічний методи, метод герменевтики тексту.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації простежити міфоцентричний характер романів, виявити феномен індивідуального авторського міфу Андієвської, висвітлити проблему романної умовності, проінтерпретувати літературознавчими засобами екзистенційний зміст морально-етичної проблематики великої прози Емми Андієвської.
З поставленою метою пов’язано наступні завдання:
· розкрити особливості міфоцентричного світу Е.Андієвської, враховуючи авторський біографічний підтекст;
· виявити смислову і структуротворчу роль ідейно-образних елементів міфу, що формують художню візію;
· з’ясувати, якими прикметними рисами відзначається міфотворча практика авторки, окреслити постулати індивідуального авторського міфу, показати, за допомогою яких засобів розбудовано національний міф України, визначити його прикметні ознаки;
· розглянути специфіку романної умовності, формально-змістові засоби її вираження;
· осмислити ігровий характер романів, виявити функціональну роль художніх засобів і синтаксису у витворенні художньої дійсності;
· розкрити філософську природу романів, екзистенційну проблематику на рівні інтерпретації біблійної топіки, висвітлити інтертекстуальний зв’язок модифікованих біблійних образів із передтекстом.
Окреслені завдання визначають структуру дисертації. У першому розділі розглядається проблема міфоцентризму, найбільшою мірою в ракурсі письменницької міфотворчості, простежується феномен індивідуального авторського міфу, досліджується міфотворча природа української топіки й особливості міфологічної свідомості Е.Андієвської.
У другому розділі головною дослідницькою проблемою виступає романна умовність, яку осмислено в царині оніричної поетики, шляхом аналізу художніх тропів (іронії, гротеску, метафори, метонімії, порівняння). Окремий підрозділ присвячено етичній проблематиці романів, розгляду біблійної образності, на основі якої постає своєрідна романна умовність. Біблійну топіку романів розглянуто передусім в екзистенційному руслі, проте зосереджено увагу й на її міфологічній природі.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає у комплексному розгляді великої прози Е.Андієвської, на основі сучасних методів літературознавчого дослідження (міфологічного та психоаналітичного). Цілісно осмислено проблему авторської міфотворчості в романістиці Андієвської, з’ясовано прикметні особливості розгорнутого в ній національного міфу України й ознаки націотворчого дискурсу. Порушено проблему мімезису, виявлено своєрідність романної умовності у творчості письменниці, вказано на її характерні риси (візійний спосіб відображення дійсності, ігрову форму її вираження). Визначено види оніричної поетики: апокаліптичні сни, сни-спогади, сон-казка. Здійснено спробу інтертекстуального аналізу романів. Найповнішою мірою романістику Е.Андієвської інтерпретовано в ракурсі екзистенційних шукань і християнської тематики, відтак відзначено визначальну в ній функцію біблійної топіки. Виявлено риси сюрреалістичного письма Андієвської: переважання оніричного сюжету, застосування галюцинаторного принципу відображення дійсності, розгортання подвійної реальності.
Практичне значення роботи. Результати досліджень можуть бути використані під час читання лекцій з історії української літератури XXст., української еміґраційної літератури, проведення семінарів з проблем міфопоетики, художньої умовності, з історії розвитку модернізму в українській літературі, рецепції Біблії у вітчизняному письменстві. Здійснений ідейно-тематичний аналіз романів Андієвської дасть змогу ближче ознайомити читача з непересічною і захопливою особистістю авторки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у Львівському відділенні Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України у відділі літературного процесу в Західній Україні та компаративістики у руслі теми: Літературний процес в Україні і Центральній та Східній Європі: етапи, угрупування, письменницькі індивідуальності”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднено в доповідях на наукових конференціях: XI наукова сесія Наукового Товариства імені Т.Шевченка (Львів, 2000р.), IV і V Всеукраїнські науково-теоретичні конференції молодих учених (Київ, 2001, 2002р.), VII Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 2004р.), Міжнародна наукова конференція Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 2003р.).

Структура й розділи дисертації обговорювались на засіданнях Львівського відділення Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка.

Список литературы

Висновки

Романний світ Емми Андієвської відзначається прикметною особливістю своєрідним характером художньої умовності, яка залежно від специфіки відображення дійсності авторкою може бути життєподібною і нежиттєподібною. Перша розвивається на реальному ґрунті мімезису, проте нерідко виражена в Андієвської в позірних, химерних або доведених до крайнощів формах віднайдення авторкою життєвої правди. Остання вимагає ізоморфного себе-відтворення у художній версії, тобто в художній правді, що її пошуки в романістиці здійснено за допомогою мімезису. Нежиттєподібну художню умовність письменниця розбудовує в руслі міфоцентризму: на основі елементів міфу, фантастики, химерності. Тенденція до поєднання життєподібних та нежиттєподібних форм відображення дійсності в романах засвідчує передусім відхід авторки від реалістичної манери письма.
Серед ідейно-образних елементів міфу в романістиці Андієвської фігурують міфологічні концепти, тобто фольклорно-міфологічні образи, мотиви, топоси, активізовані в художньому світі письменниці. До них належать: мотив метаморфози, деміурґічний мотив, міфеми античного походження (образи Дволикого Януса, Сфінкса, Кентавра), міфологеми-залишки космогонічних й есхатологічних міфів (міфологема первісних вод”, живої і мертвої води), широко представлена рослинна та зооморфна символіка з міфологічною основою (дерево життя, дерево-тотем, міфологема соняшника; модифіковані образи апокаліптичного звіра, міфологема гуски-лелеки тощо).
Істотну композиційну роль у романах Андієвська відводить міфологічному мотиву метаморфози, спрямованої передусім на зображення внутрішнього світу персонажів. Значимою для розбудови романної умовності у творах є сама тенденція до перетворення однієї субстанції на іншу авторка незмінно дотримується цієї практики моделювання художньої візії. Загалом письменниця тяжіє до постійного перетворення навколишньої дійсності, подеколи виходячи за рамки традиційного розуміння метаморфози: для Андієвської визначальною є не так логіка перетворення матеріального на матеріальне, як перехід матеріального в ідеальне. Цей процес означено поняттям ідеальної метаморфози і наближено за сутністю до символу алхімії, вираженого в ідеї пошуку філософського каменя”. Такі ознаки має перетворення жорстви на самоцвіти” (Роман про людське призначення”) або трансформація голосу-крику персонажа на його внутрішній голос, а згодом на рухому стіну”, видимість якої є візуальною ілюзією персонажа (Роман про добру людину”). Процес перетворення чогось на щось як один із принципів контамінації художнього світу найбільшою мірою зосереджено у площині психіки персонажів і детерміновано передусім високим рівнем мистецької метафоризації дійсності.
Характерними засобами витворення міфоцентричної картини романів виступають міфологічні мотиви деміурґа, винахідника, культурного героя. Загалом авторка презентує типаж активного героя-шукача філософського каменя”, який водночас живе деміурґічною ідеєю творення нового ідеального світу. Властиво, йдеться про міфологізований характер героя романів Андієвської, позаяк кожна спроба креативу цього світу обвінчана ілюзією утопічного плану.
Алюзійні античні образи, актуалізовані в романах Андієвської, здебільшого виконують антиципаційну функцію, додаючи тому чи тому епізодові настрою пікантності вгадування певної події. Так, шляхом обігравання міфологічного образу дволикого Януса (Роман про людське призначення”) письменниця вводить у персонажний світ двох Іванів, кожен з яких живе окремим життям, але сприймається як зрощена єдність, що символізує життя і смерть. Постійне перебування Іванів-Янусів у середовищі двох інших персонажів роману Тараса Нагірного та Федора вже від самого початку викликає в читача певне хвилювання за дальшу долю останніх, яке виявляється небезпідставним і недаремним. Здебільшого письменниця особливо майстерно вводить той чи той образ античної міфології в персонажне оточення як міфогенну деталь, додаючи використовуваній міфемі оригінального нестандартного звучання (переосмислення Кентавра, Ахілла). З цього погляду, образна система романістики Андієвської вражає фактом співіснування в одній подієвій площині реальних та умовних персонажів, що, властиво, і вирізняє своєрідність художнього світу авторки.
На алюзійному рівні авторка добирає назву свого ще одного роману Геростратів”. Андієвська типізує античне ім’я Герострата, переводить його в загальну назву. Відтак образ людства загалом, складений з життєвого досвіду кожної окремої особистості, розкривається на тлі явища геростратизму, тобто нескінченної погоні людини за вічністю. Щоправда, тема геростратизму виростає з міфологічного коріння, проте згодом набуває суто етично-філософського змісту.
Окремий проблемний пласт у романістиці Андієвської становить той вимір міфотворчості, що в його основі лежить явище індивідуального авторського міфу (Роман про добру людину”, Роман про людське призначення”). Основним об’єктом авторського міфотворення постає Україна, аж до розбудови національного міфу України. Засобами його витворення слугують: міфологізована українська символіка (гімн, тризуб), сакралізований етноландшафт, канонізовані постаті українських культурних діячів (Мазепа, Сковорода, Шевченко), фольклорний образ козака Мамая, на основі чого Е.Андієвська ініціює антиімперський дискурс. Характерними ознаками антиімперського дискурсу виступають: культовий статус державної мови, міленарні ідеї щодо майбутнього України. Останні, зокрема, виявні в ідеях розбудови країни блаженства після Страшного Суду, моделювання соціальної футурологічної утопії, виокремлення певної ідеальної громади (читай: української). Загалом ідейним осердям національного міфу України в Андієвської є тема народу-страдника, покривдженого народу та проблема упослідження, на думку самої авторки, української мови.
Найбільшою мірою націотворчий дискурс письменниці полягає в міфологізації української топіки. У такий спосіб авторка пропонує естетизовану художню візію України, навіть тоді, коли викриває потворні риси українського буття воєнного та повоєнного періодів. Естетизацію українського простору в романах Андієвська провадить у двох напрямках. У першому безпосередньо розбудовує міфологізований образ України на основі загальнокультурних знаків, послуговуючись міфологічною топікою, наприклад, міфологемами світових (первісних”) вод (або світового океану, ріки життя”), ідентифікуючи саме українські реалії. Андієвська переносить топонімічні образи Києва, Хрещатика, Дніпра тощо у площину згаданих культурологем. Визначальною рисою витвореного міфу України в цьому сенсі є культивування нібито реального образу України, здійсненого авторкою на відстані від Батьківщини. Другий напрям естетизації української топіки виражається в непрямому асоціативному витворенні міфологізованого образу України, точніше футурологічної візії. Образною базою в цій ситуації нерідко слугують ті самі вищезгадані міфологічні топоси, однак у центрі зображення розміщено вигаданий авторський концепт, що є носієм певної утопічної ідеї. Такими, зосібна, виступають модель утопічної держави і топос міста на воді, за допомогою яких письменниця розвиває історіософську лінію в романі. Міфологічна за духом апологетика української національної ідеї в романістиці Андієвської значною мірою визначила історіософський зміст топіки України. Його суть полягає передусім у моделюванні художньої візії України майбутнього. Авторське бачення місця України у світовому історичному процесі не вкладається в якусь окрему розроблену схему (наприклад, еволюція віків тощо), а зведено до месіаністичних настроїв. Месіанізм найбільшою мірою виражено в есхатологічній ідеї: кінець світу відбуватиметься в Києві на Хрещатику, властиво, з цього постає футурологічна візія українського суспільства.
Міфологічна свідомість Емми Андієвської виявляє себе на повну силу у спробі авторки створити власну художню модель часу. Властиво, письменниця розвиває ідею круглого часу”, використовуючи синтаксис у ролі виразника символічних образів-фігур, найпомітнішою серед яких виступає геометрична фігура кола (ширше міфологема кола). Основною гіпотезою авторського закону круглого часу” слугує заперечення лінійного часу, що його нема підстав ототожнювати з історичним, позаяк Андієвська пропонує лише художню версію, зручну насамперед для персонажів-переселенців: вони мають змогу помістити спогад на передній план свідомості для того, щоб вимірювати своє теперішнє” і прийдешнє”. Письменниця образно втілює фігуру круглого часу” на тлі міфологізації (очуднення) певних предметів, таких, як соняшник-циферблат, виварка-барабан, колесо долі тощо (Роман про людське призначення”).
Відтак міфологічна авторська свідомість обумовлює відповідний характер відображення дійсності повоєнних подій і задум написання антиімперської книги, що його авторка втілила в Романі про добру людину” та Романі про людське призначення”. Отож, міфоцентризм романістики Андієвської простежується у використанні певних культурологічних знаків, серед яких образи давньоєгипетської міфології, античні топоси, середньовічна образність (образ Ґрааля), біблійна топіка, українська топіка. Попри розмаїття означених культурологем, характерного звучання романам додає великий арсенал оригінальних авторських образів.
Для романної умовності прози Андієвської характерними виступають візійний спосіб відображення дійсності, ігрова форма її вираження й актуалізація біблійної топіки. Остання найбільшою мірою вказує на глибокий рефлексійний характер романів, виявлений, зосібна в морально-етичному змісті (ідеї протиборства добра і зла). Загалом піднято важливе екзистенційне питання, суть якого полягає у пошуку сенсовності існування людини на світі. Найповніше означену проблему висвітлено в Геростратах”. Роман відзначається високою іронічною тональністю, що дає нам змогу вести мову про ігрову перспективу відображення дійсності в ньому (письменниця презентує феномен гри як один із засобів порозуміння персонажа-антиквара зі самим собою). Гра як показова ознака рефлексійності Геростратів” виявляє себе в оніричній поетиці, адже основною наративною формою у романі є сон (сон оповідача). Саме у площині сну оповідача Андієвська ретранслює момент пізнання ним життєвої істини, що само по собі носить характер художньої умовності. Авторка використовує різні види оніричної поетики: апокаліптичні сни, сни-спогади, сон-казка. Використання сну як форми комбінування та обрамлення подій у романах дає підстави говорити про прикметний сюрреалістичний характер її прози.
Візійний світ Андієвської здебільшого тримається на галюцинаторному принципі відображення емпіричної реальності та витворення її художньої візії. Властиво, візія (марево, галюцинація, видиво, сон) виступають механізмами здійснення екзистенційної мандрівки героїв у часі і просторі, а крім того, дають змогу читачеві дізнатися найважливі деталі біографії того чи того персонажа. Візіонерський авторський стиль певною мірою зумовив виникнення проблеми рецепції прозових текстів Андієвської, порушивши логіку дисциплінованого прочитання будь-якого твору. Втім, колаж вражень і образів, активізованих у маренні того чи того персонажа, створює атмосферу розщеплення тексту на ряд окремих суб’єктних центрів, що підсилює визначальну для Андієвської рефлексійну природу романів.
Існування в художньому світі письменниці згаданих окремих суб’єктних центрів, від яких відгалужується кілька тематичних ліній і часових перспектив, зумовлює специфіку хронотопу. Ідея круглого часу”, що є одним із елементів міфологізації дійсності в Андієвської, відбиває результат експерименту авторки над можливостями складного речення. У довгих ланцюгах речень з нерідко хаотично пересипаними в них суб’єктами дії та відповідно різними подієвими спектрами письменниця розбудовує фігуру круглого часу”, кожного разу повертаючись до думки, розпочатої на початку такого ланцюга. Авторське моделювання цієї фігури навряд чи поділяє потенційний читач: по суті, він потрапляє в інформативний вакуум, потерпаючи від перспективи одночасності відображення подій. У цьому сенсі романна умовність Емми Андієвської є чи не найбільш показовою.
Оніричну поетику Геростратів” доповнює гротескова образність, що за її допомогою Андієвська значною мірою виражає власну ексцентричну природу мислення, поєднуючи реальне й химерне, гіперболізуючи певні риси емпіричної дійсності, підкреслюючи іронічно-пародійне звучання роману. Відтак іронічний модус відображення реальності полягає в її театралізації, що засвідчують відповідні фігури маски, привида, монстра тощо. На це вказує і наявність у романі проблеми комунікативної кризи, викликаної процесом семантичного знесилення” слова. Ігрову атмосферу з притаманними їй рисами іронії, гротеску і пародії створює передусім густо метафоризована образність Геростратів”. Важливими засобами конституювання романної умовності у прозі Андієвської виступають метафора, метонімія, порівняння, антитеза.
Окрему роль в осмисленні екзистенційної проблематики романів відіграє актуалізована в них біблійна топіка: вона, властиво, визначає морально-етичний характер прози. Письменниця апелює до ряду біблійних образів і мотивів, серед яких образи Ісуса Христа, юродивого, апокаліптична топіка, мотив містичного Логосу, звертається до апокрифічних мотивів. Центральним біблійним образом у творчості Андієвської виступає образ Ісуса Христа, найповніше реалізований у християнському топосі розпинання. Письменниця безпосередньо пов’язує з цим образом наскрізний мотив романів пізнання добра, ототожнюючи його з сутністю Ісуса Христа. Художня модифікація того чи того біблійного топосу, що її здійснює авторка, відбувається на алюзійному та ремінісцентному рівнях, прямі біблійні аплікації в романах відсутні.
Попри інтертекстуальний зв’язок таких модифікованих образів у романах Андієвської з текстом-джерелом, переважає авторський вимисел, підсилений багатою метафорикою. Йдеться про певні абстракції, які прямо не випливають із суті і форми біблійних образів, є просто образною грою, за якою не завжди прочитується морально-філософський зміст (Бог у Геростратах” прасує дошку підошвою тощо). Ця особливість становить одну з ознак естетики абсурду, позначеної на творчості Андієвської. Джерелами естетики абсурду виступає насамперед реальна картина повоєнного синдрому таборян, які опинилися за межами Батьківщини. Їхній світ сповнений абсурду поневірянь, невизначеності та невизнання. Ці події підсилили оригінальну схильність Андієвської до алогічного представлення дійсності в романах.
Використання біблійної топіки, зокрема в Романі про добру людину” і Романі про людське призначення”, дає авторці змогу вийти на певні загальнолюдські категорії, співвіднести досвід поневірянь українців по світу з архетипними мандрами, показовими для історії людства. Ключовим у зображенні українського соціуму за межами реальної географічної України постає топос еміґранта-вигнанця, долю якого письменниця осмислює в культурологічному вимірі.
Тим часом наявність християнської тематики в Геростратах” засвідчує завжди актуальну для людини проблему екзистенційного пошуку, що його завершальним етапом, зосібна для героїв роману є доленосна зустріч із Богом. Образ Бога в романістиці Андієвської оприявнено за допомогою того-таки топосу розпинання його єдинородного сина: Бог добрий, бо віддав сина на муки. Саме в такий спосіб письменниця виражає ідею безмірної любові Господа до грішної людини. Загалом авторка розкриває образ Бога в його триєдиній природі.
Поряд із біблійною топікою, у романах використано буддистський мотив вмирання і народження Бога. Питання вічності Бога, в чому і виявляється його божественна ознака, Андієвська переводить у площину іронії з боку окремих персонажів. Проте саме в іронічній постанові питання авторка приховує зерно істини, даючи змогу персонажам іронізувати доти, допоки антиквар не осягне справжньої суті Бога, що приходить на землю вмирати і народжуватися. Родзинкою авторських міркувань, викликаних згаданим мотивом, є заперечення геростратизму Бога: він хотів би вмерти, але покараний вічністю, чого, тим часом, марно прагне смертна людина. У такий спосіб авторка ніби підсумовує людський досвід, керуючись тим принципом, що кожна людина бачить Бога по-своєму. Отже, в Геростратах” письменниця ініціювала захопливий філософсько-рефлексійний дискурс і помістила біблійну топіку в центрі етичної проблематики роману.
Наскрізно у комплексі морально-вартісної тематики романів проходить ідея взаємоіснування в людині добра і зла. Андієвська розглядає цю проблему в активному руслі життєвої боротьби героїв за перемогу добра над злом. У цілому героя-переселенця (Роман про добру людину”, Роман про людське призначення”) характеризує тривала медитація його над морально-етичними вартостями, над можливістю вибору правильного життєвого шляху. Художнє вирішення проблеми добра і зла у Геростратах” має дещо ширші обрії, ніж у Романі про добру людину” і Романі про людське призначення”, оскільки долучає біблійну топіку як основу для глибокого філософського підтексту. Крім того, питання моральних вартостей у цьому романі обігрується не в реальному історичному середовищі, а в атмосфері візійного сюжету сну оповідача, що додає проблемі характеру інтелектуальної гри. За допомогою вмонтованих у тематичну тканину романів образів і мотивів біблійного характеру Андієвська здійснила спробу відстежити еволюцію морального поступу персонажів, зобразивши їх у відповідному соціо-культурному середовищі в умовах політичної кон’юнктури (Роман про добру людину”, Роман про людське призначення”).
Високим рівнем метафоризації відзначається той тематичний пласт романів, у якому переважає апокаліптична топіка. Біблійне джерело у цьому випадку слугує, власне, генетичним корінням, що на ньому Андієвська вибудовує цікаву художню есхатологічну візію. Незрідка письменниця вносить нові оригінальні образи з апокаліптичною валентністю, які підживлюють картини зображення кінця світу. Активізація біблійної топіки в романістиці Андієвської значною мірою задає їй тон суцільної тривалої медитації всіх разом узятих героїв, на тлі чого виникає діалогічний бар’єр між читачем та авторкою. У тісному зв’язку з апокаліптичною топікою ідуть апокрифічні мотиви й образи (Бог, який засіває зерно на українській землі; фольклорно осмислений, модифікований образ Сатани). Вони трансформують напругу словесно-описового плану в образно-зображальну (казковий образ чорта у Романі про добру людину” і Романі про людське призначення” надає картинам цього штибу гумористичної, нерідко іронічної патетики).
Загалом прозова творчість Емми Андієвської засвідчує риси авторської еволюції в межах сюрреалістичного письма. Виявом життєподібної художньої умовності (мімезису) є змалювання певних образів, ситуацій, що і виступає основою реалістичної манери. Проте здебільшого Андієвська виходить за межі реальності, її сюрреалізм будується на основі витворення паралельної реальності. Так, Роман про добру людину” і Роман про людське призначення” становлять цікаві зразки поєднання елементів сюрреалізму (практика візійних сюжетів, смислових повторів, розгортання подвійної реальності) і реалізму, що його сама авторка ховає за вигадливим метафоричним, міфологічним плетінням художньої реальності. Роман Герострати”, з якого починається сплеск сюрреалістичної манери Андієвської у великій прозі, являє собою вишуканий інтелектуальний текст, сповнений психологічного настрою, християнської топіки і парадоксальних висновків-припущень. Здебільшого вони стосуються до аспекту корисливості людської віри в Бога: людина вірить у нього тільки тому, що боїться смерті. У двох наступних романах авторка не повертається до теми геростратизму. Її герої, самовіддані авантюристи, не роблять жодних припущень щодо вічності у кредит для них досить ототожнення Бога з безмірною добротою і ласкою. Романістика Андієвської розкриває незвіданий світ людської уяви і фантазії, розширює межі та можливості нашого асоціативного мислення. Ба більше, авторка запрошує свого читача в дивовижну атмосферу вишуканої, колоритної, по-особливому відчутої української мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АверинцевС. Софія-Логос: Словник. 2-е вид. К.: Дух і літера, 2004. 640с.
2. АбрамовичС. К вопросу о литературном воплощении архетипов русской ментальности // Информационный Вестник форума русистов Украины. Симферополь, 2001. Вып. 2. С. 23 39.
3. АндієвськаЕ. Герострати. [Мюнхен:] Сучасність, 1971. 500с.
4. АндієвськаЕ. Провидіння не любить ледачих”. Інтерв’ю // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л.Таран. К.: Факт, 2002. С. 3540.
5. АндієвськаЕ. Роман про добру людину. К.: Вид-во Орій” при УКСП Кобза”. 1993. 272с.
6. АндієвськаЕ. Роман про людське призначення. К.: Вид-во Орій” при УКСП Кобза”. 1992. 516с.
7. АндієвськаЕ. Я кіт, який ходить сам”: Діалоги // СалигаТ. Імператив: (Літературознавчі статті, критика, публіцистика). Львів: Світ, 1997. С. 280289.
8. АндрусівС. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років XXст. Львів: Львівський нац. ун-т. імені І. Франка; Тернопіль: Джура, 2000. 340с.
9. АнтофійчукВ.І., НямцуА.Є.Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200с.
10. АнтофійчукВ. Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі XX столітті: Автореф. дис. доктора філол. наук: 10. 01. 01 / Інститут літератури НАН України імені Т.Г.Шевченка. К., 1993. 36 с.
11. АнтофійчукВ. Євангельські образи в українській літературі XX ст. Чернівці: Рута, 2001. 336 с.
12. Апокрифические апокалипсисы / Пер., вст. статья и ком. М.Витковской, В.Витковского. СПб.: Алетейя, 2001. 279с.
13. Апокрифы древних христиан: Исследования, тексты, комментарии. М.: Мысль, 1989. 336с.
14. АскаровТ. Художественная условность как эстетическое явление в свете ленинской теории отражения. Фрунзе: Кыргызстан, 1984. 198с.
15. Астаф’євО. Апокаліпсис Євгена Маланюка // Біблія і культура: Зб. наук. статей. Чернівці: Рута, 2002. Вип. 4. С. 8899.
16. Астаф’євО. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К.: Смолоскип, 1998. 313с.
17. Астаф’євО. Релігійна лірика української діаспори // Літературознавство: Матеріали V Конгресу Міжнар. асоціації україністів. Чернівці: Рута, 2003. Кн. 2. С.184191.
18. АуэрбахЭ. Мимесис: Изображение действительности в западноевропейской литературе / Пер. с нем. Ал.Михайлова. М.: Прогресс, 1976. 556с.
19. АфанасьевА. Древо жизни. М.: Современник, 1982. 464с.
20. БахтинМ. Проблемы Достоевского. М.: Алконост, 1994. 170с.
21. БеткоІ. Лірика Богдана-Ігоря Антонича в дзеркалі аналітичної психології Карла Густава Юнга // Літературознавство: Матеріали V Конгресу Міжнар. асоціації україністів. Чернівці: Рута, 2003. Кн. 2. С. 306312.
22. БодлерШ. Об искусстве / Пер. с фр. М.: Искусство. 1986. 421с.
23. БойчукБ., РубчакБ. Емма Андієвська // Кур’єр Кривбасу. 2004. Травень. №174. С. 117124.
24. БрюховецькийВ. Не садами Семіраміди...” // Дніпро. 1981. № 2. С. 141148.
25. БулашевГ. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992. 414с.
26. БурякО. Міфологізм художнього мислення Богдана-Ігоря Антонича та Ігоря Калинця: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Кіровоградський держ. пед. ун-т. імені В.Винниченка. Кіровоград, 2001. 18с.
27. БуценкоО. Притча про наш світ // Всесвіт. 1991. № 9. С. 4143.
28. Введение в литературоведение: Учебник для филол. спец. ун-тов. / Под ред. Г.Поспелова. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1983. 327с.
29. ВеликовскийС. Умозрение и словесность: Очерки французской культуры. М.: Университетская книга, 1998. 711с.
30. ВодолазькаС. Антологія трансцендентної самотності Емми Андієвської // Слово і час. 2004. № 1. С. 4954.
31. ВодолазькаС. Постмодерністські акценти у творчості Е.Андієвської: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Київ. нац. ун-т. К., 2003. 16 с.
32. ВознякТ. Емма Андієвська: в дорозі // Київ. 1993. № 9. С. 166 168.
33. ВолинякП. Про хитромудрого критика і новоявлену преподобицю // Кур’єр Кривбасу. 2004. Березень. № 172. С. 130141.
34. ГальчукО. Образ Кентавра в поезії Миколи Зерова // Біблія і культура: Зб. наук. ст. Чернівці: Рута, 2000. Вип. 1. С. 199203.
35. ГожикО. Проза В.Винниченка 20-х рр. XX ст.: утопічний та антиутопічний дискурси: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 01/ Інститут літератури НАН України. К., 2001. 19с.
36.ГолосовкерЯ. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 217с.
37. ГордасевичГ. Роман про добро і зло // Вітчизна. 1997. № 12. С. 147149.
38. ГринівО. Ідеал людини в дослідженнях української еміграції (спроба типології) // Вісник Львів. ун-ту. Філософські науки. Львів: Світ, 1998. С. 6072.
39. ГрабовичГ. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. К.: Рад. письменник, 1991. 210 с.
40. ГриценкоО. Своя мудрість. Національні міфології та громадянська релігія” в Україні. К.: Український центр культурних досліджень. Інститут культурної політики, 1998. 183с.
41. ГриценкоО. Сни про базар (кілька слів про поетесу Емму Андієвську) // Всесвіт. 1991. № 9. С. 191192.
42. ГундороваТ. Київ як етнос: міфологічна парадигма // Біблія і культура: Збірник наук. статей. Чернівці: Рута, 2001. Вип. 3. С. 157162.
43. ҐадамерГ-Ґ. Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 191 с.
44. ҐжеґорчикА. Життя як виклик: Вступ до раціоналістичної філософії. Варшава; Львів, 1997. 263с.
45. ДавидюкВ. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296с.
46. ДавыдовЮ. Бегство от свободы: Философское мифотворчество и литературный авангард. М.: Худ. лит. 1978. 365с.
47. ДержавинВ. Поезія Емми Андієвської // Кур’єр Кривбасу. 2004. Січень. № 170. С. 96121.
48. ЗабужкоО. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К.: Факт, 2001. 208 с.
49. ЗборовськаН. Піднявшись над усім тліном... // Кур’єр Кривбасу. 1997. № 7980. С. 140144.
50. ЗборовськаН. Про романи Емми Андієвської // Слово і час. 1994. № 3. С. 7782.
51. ЗборовськаН. Прозові рефлексії над мисленням: За Романом про добру людину” Е.Андієвської // Кур’єр Кривбасу. 2004. Вересень. №178. С. 117124.
52. ЗборовськаН. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392с.
53. ЗваричІ. Міф у генезі художнього мислення. Чернівці: Золоті литаври, 2002. 236с.
54. ЗимомряІ. Психологія кризових станів: роман Емми Андієвської Герострати” // Слово і час. 2004. № 8. С. 7582.
55. ЗимомряІ. Романи Емми Андієвської: психологічний дискурс: Монографія. Дрогобич: Коло, 2004. 148 с.
56. ЭлиадеМ. Космос и история. М.: Прогресс, 1987. 309с.
57. ЭпштейнМ. Парадоксы новизны: О литературном развитии XIXXX веков. М.: Сов. писатель, 1988. 416с.
58. ІванюкБ. Метафора і літературний твір: структурно-типологічний, історико-типологічний та прагматичний аспекти дослідження (на матеріалі рос. л-ри): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10. 01. 02; 10. 01. 06 / Інститут літератури НАН України. К., 1999. 32 с.
59. ІльницькийМ. Безперервність руху: Літературно-критичні статті. К.: Рад. письменник, 1983. 231с.
60. КавуненкоО. Про лицарів світла й прислужників тьми // АндієвськаЕ. Роман про людське призначення. К.: Вид-во Орій”, 1992. С. 58.
61. КараменовМ. Релігійне сприйняття світу в давньоруській літературі та літературі періоду великої вітчизняної війни // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. К.: Інститут літератури імені Т. Г.Шевченка НАН України. 2002. Вип. 3. С. 102106.
62. КаримскийА. Проблемы добра и зла в современной теологии. М.: Знание, 1979. 63с.
63. КачуровськийІ. Хрестоматія української релігійної літератури. Поезія. Мюнхен; Лондон, 1988. Кн. 1. 552 с.
64. КессидиФ. Миф и его отношение к познанию, религии и художественному творчеству // Вопросы философии. 1996. № 5. С. 96106.
65. КемпбеллДж. Герой із тисячею облич / Пер. О.Мокровольського. К.:Альтернативи, 1999. 391с.
66. КиченкоО. Міфологічний простір постмодерністського роману: Маг” Джона Фаулза у контексті традиції // Всесві