ІСТОРИЧНА ДРАМАТУРГІЯ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ (ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА)

Краткое описание

Таврійський національний університет
імені В.І.Вернадського

На правах рукопису

ШВЕЦЬ ВОЛОДИМИР СТАНІСЛАВОВИЧ

ІСТОРИЧНА ДРАМАТУРГІЯ
ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ
(ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Гуменюк Віктор Іванович,
доктор філологічних наук, професор

Сімферополь 2008

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ДРАМАТУРГІЇ............................................................................................................11
1.1. Родово-жанрові особливості та специфіка історичної драматургії..................................................13
1.2. Хронологія, здобутки і втрати у вивченні історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської......................................................................32
Висновок ........54
РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ ІСТОРИЧНИХ РЕАЛІЙ У ДРАМАТУРГІЇ Л.СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ............................................................................57
2.1. Відтворення боротьба за відродження української державності................60
2.2. Художня реалізація проблем збереження і розвитку духовних цінностей українського народу в історичній драматургії ............78
2.3. Художнє моделювання національного характеру........................................90
Висновок .......116
РОЗДІЛ 3. МІКРО- І МАКРОПОЕТИКА ІСТОРИЧНИХ ДРАМ Л.СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ.....................................................121
3.1. Модифікації жанрових різновидів ...............................................................124
3.2. Сюжетно-композиційні конструкції драм Л.Старицької-Черняхівської.........156
Висновок........171
ВИСНОВКИ .................................................................................................................... 173
Висновок........180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................... 184

ВСТУП

Останнім часом в українському літературознавстві з’явилися вагомі праці, які суттєво збагачують наукові уявлення про літературний процес кінця ХІХ початку ХХ ст. доби раннього модернізму. Однак питанням драматургії в них традиційно приділяється щонайменше уваги, чим, очевидно, підтверджується гегелівське міркування про драму як про найскладніший літературний рід. Правда, окремі аспекти драматургії згаданого періоду (інтелектуальні обрії, жанрово-стильові пошуки тощо) переважно у зв’язку з творчістю певного митця розглядаються в працях В.Агеєвої, М.Кудрявцева, М.Моклиці, Л.Мороз, Р.Пархомика, Т.Свербилової, С.Хороба, деяких інших науковців. Однак чимало суттєвих явищ, тенденцій, імен ще фактично залишається поза увагою істориків літератури. Майже не досліджені на сьогодні плідні творчі пошуки й здобутки в царині драматургії Степана Васильченка, Валерії Конор-Вілінської, Антона Крушельницького, Василя Пачовського, Гната Хоткевича, Спиридона Черкасенка, Любові Яновської. Це ж стосується і творчості Людмили Старицької-Черняхівської, вельми помітної та своєрідної постаті в українській літературі кінця ХІХ перших десятиліть ХХ століття. Відрадно, що нарешті маємо хай і не повне, але вагоме наукове видання її творів [209]. Як слушно відзначає у передмові Ю.Хорунжий, цькована, гнана, упосліджена і, зрештою, фізично знищена, письменниця в житті була Особистістю, а тим паче у творчості” [243, с. 34].
Нагальною потребою грунтовного наукового осягнення творчої спадщини письменниці зумовлена важливість дослідження.
У багатогранному творчому доробку видатної громадсько-культурної діячки, письменниці, літературознавця, мемуариста, перекладача Л.Старицької-Черняхівської драматургії належить особливе місце, а найповніше розкрився її мистецький хист саме в історичній драматургії. Насамперед історичні драми письменниці дають підстави твердити про безумовну думку Д. Антоновича, згідно з якою Л.Старицька-Черняхівська ніби заблудилася між новими драматургами, не знайшовши свого шляху, не знайшовши свого власного слова” [3, с. 16]. Очевидно, як нам видається, ближчий до істини О.Кисіль, який вважає, що п’єси Старицької-Черняхівської були чималим придбанням нашого театру” і що картини історичного життя в драмах письменниці змальовані здебільшого правдиво і цікаво” [104, с. 23].
Звичайно, письменниця виступала безпосередньою продовжувачкою драматургічних традицій свого батька Михайла Старицького та інших майстрів театру корифеїв. Але нині потребує грунтовнішого осмислення і сама ця реалістична драматургія, яка аж ніяк не відповідає і досі ще не перебореному штампу сприйняття її як основи театру переважно етнографічно-побутового, і традиціям творчості її продовжувачів, зокрема і Л. Старицької-Черняхівської. Чітка окресленість характерів і ситуацій, смак до колоритного побутописання, часом, може, й надмірна його грунтовність, здається, можуть наштовхнути на думку, що авторка ніби заблудилась”. Але все ж при вдумливішому прочитанні її п’єс стає очевидним, що в них передано не лише побут, а й дух, атмосферу відтворюваної епохи, що історичним драмам письменниці властиві такі модерні риси, як поглиблений психологізм, символічний паралелізм, особлива композиційно-стильова вишуканість.
Окрім згаданих дослідників, про драматургію Л.Старицької-Черняхівської писали М.Драй-Хмара [73], Я.Мамонтов [142], І.Стешенко [216], І.Франко [237]. Подаючи огляди тодішнього українського драматичного письменства, вони неодмінно вказували на помітне місце в ньому авторки драми Гетьман Дорошенко”. На важливості сучасного вивчення творчості письменниці, зокрема драматургічної, наголошували Л.Барабан [11], І. Верба [29], В.Заруба [86] та ін. Але досліджень оригінального творчого доробку Л.Старицької-Черняхівської в історичній драматургії на сьогодні немає.
Актуальність дослідження. Історична драматургія своєрідний художній феномен у розвитку української літератури. За своїми проблемними, жанрово-стильовими й функціональними діапазонами вона є настільки багатовимірною, багатоманітною, що дослідження окремих їхніх аспектів є вмотивовано необхідним і доцільним.
Маючи тривалу художню історію, давно займаючи обгрунтовані творчі позиції, збагачуючи традиції та розвиваючи новаторські риси, історична драматургія з її естетичними домінантами, об’єктами й предметами інтерпретації, жанровими різновидами, текстовими структурами, виконавсько-сценічними й просвітницько-виховними можливостями здобула достатні підстави для системного дослідження, яке досі відсутнє.
В окремих працях О.Анікста [4], М.Барга [13], М.Гнатюк [49], В.Івашківа [92], А.Матющенко [144], В.Працьовитого [184], М.Семенюка [197], Л.Уколової [227], В.Халізєва [241] про драматургію як літературний рід, про періоди її еволюції, окремі жанри, стиль не висловлено узагальнюючі погляди, не реалізовані наукові осягнення, які б об’єднували теоретичні й історико-літературні характеристики історичної драматургії, адекватні її значенню в розвитку літератури й культури.
Звернення до специфіки історичної драматургії зумовлено необхідністю освоєння конкретного історично-духовного досвіду, потребами сучасного процесу відродження і державотворення, конструктивного переосмислення сфальсифікованих або замовчуваних подій і фактів історії України, джерел історичної пам’яті про людей і час, вивчення всіх ланок літературного процесу, відновлення єдності й цілісності національного організму української культури.
Вивчення літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ ст. буде неповним без дослідження історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської, аналізу й оцінки, спростування заідеологізованих тлумачень, конкретизації художніх вимірів окремих творів, порівняльних зіставлень.
Історична драматургія Л.Старицької-Черняхівської у національній духовній спадщині є явищем неординарним і самобутнім, закономірним продовженням поліфункціональної програми прогресивного українського культурно-просвітницького руху, художніх пошуків попередниками реально можливих шляхів уходження української літератури в європейський контекст. Вона розширювала обрії нашої драматургії і театральної культури, збагачувала їхній поступ новими ознаками модернізації, жанрово-стильовими особливостями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського Шляхи розвитку реалізму і модернізму в українській літературі”. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 130/55 від 21 листопада 2002 р.
Метою дисертації є аналітико-системне дослідження художньої концепції історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської, реконструювання письменницьких поглядів на її національну своєрідність, визначення актуальності та параметрів висвітлюваних проблем і мотивів, інтерпретації історичних подій і осіб, виявлення й аналіз жанрово-стильових структур у кожному тексті, взаємозв’язку традицій і новаторства, у співвідношенні з творами попередників і сучасників.
Для досягнення мети слід виконати такі завдання:
- узагальнити погляди дослідників на специфіку історичної драматургії, її еволюційні тенденції станом на кінець ХІХ початок ХХ століття;
- висвітлити фактори зовнішнього впливу на становлення специфіки історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської;
- простежити трансформацію та утвердження в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської духовних пошуків, національної свідомості;
- розглянути параметри художнього моделювання історичних реалії, конструювання образів історичних осіб і вигаданих персонажів;
- окреслити чинники і домінанти жанрової модифікації історичних праць, їх інтелектуальних обріїв;;
- визначити провідні особливості поетики історичних п’єс, наявність барокових і реалістичних традицій, своєрідність їх модерної трансформації, зв’язків з творами попередників;
- поглибити уявлення про творчу індивідуальність письменниці та місце її доробку в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст.
Об’єктом дисертаційної роботи є п’єси Л.Старицької-Черняхівської на історичну тематику: Сапфо”, Аппій Клавдій”, Гетьман Дорошенко”, Останній сніп”, Розбійник Кармелюк”, Напередодні”, Милость Божа”, Іван Мазепа”.
Предметом дослідження обрано параметри проблематики, жанрову структуру і стильові особливості перерахованих творів.
Теоретико-методологічною основою дисертації є філософські й літературознавчі праці Арістотеля [8], М.Бахтіна [14], М.Бердяєва [17], О.Веселовського [30], Л.Виготського [32], Г.В’язовського [39, 40], В.-Ф.-Г.Гегеля [45], Р.Гром’яка [53, 54], Д.Донцова [68], В.Дончика [70], В.Жирмунського [80], М.Жулинського [81, 82, 83], Г.Клочека [105], М.Кодака [107], О.Лосєва [137, 138], М.Нєчкіної [165], П.Ніколаєва [166], С.Скварчинської [202], Б.Томашевського [226], І.Франка [237], В.Халізєва [240, 241], Л.Чернець [250] про діалектику пізнання, історизм, національну ідею, зв’язки літератури й історії, творче мислення письменника, психологію мистецтва, проблеми змісту і форми, літературні жанри, функції художнього образу, поетики, порівняльного літературознавства, О.Анікста [4], Д.Антоновича [6], О.Кисіля [104], Я.Мамонтова [142], А.Матющенко [144], М.Семенюка [197], Л.Уколової [227] з теорії та історії драматургії й театру, історіографічні праці О.Апанович [7], М.Грушевського [55, 56, 57], Р.Іванченко [93], М.Костомарова [115, 116], І.Крип’якевича [119, 120], І.Рибалки [191], О.Субтельного [218, 219], Д.Яворницького [265].
Методи дослідження. У роботі використано історико-порівняльний, аналітичний, описовий, біографічний, компаративний методи під час зіставлення художніх текстів з історичними й документальними матеріалами, окресленні суспільного і культурного контексту, в якому поставали історичні твори письменниці, у виявленні її творчої співпраці з батьком Михайлом Старицьким, при з’ясуванні вибору проблем і жанрів, виділенні й систематизації особливостей поетики історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської.
Наукова новизна дисертації полягає в спробі системного дослідження історичної драматургії Л. Старицької-Черняхівської з позицій сьогодення та на основі якнайширшого контексту її висловлювань і поглядів, літературно-мистецького середовища, історичних і політичних обставин, відстоювання національних цінностей. У роботі осмислені мотиви минувшини, орієнтація письменниці на бурхливий розвиток течій і напрямків у європейських літературах і національну своєрідність письменства. Встановлені принципи й засоби художньої інтерпретації історії, еволюція майстерності в моделюванні реальних подій і образів, вигаданих персонажів, охарактеризовані жанрово-стильові особливості творів, традиційні риси й новаторські ознаки їхньої поетики. До наукового обігу залучена низка маловідомих матеріалів (щоденники, листи, спогади), історіографічних джерел.
Особистим внеском здобувача є розгляд специфіки інтерпретації історичного минулого в драматургії Л. Старицької-Черняхівської, систематизація змістотвірних жанрових ознак історичних п’єс, поглиблений аналіз і порівняльне коментування засобів художнього моделювання історичних реалій у зв’язку з часом написання творів, у контексті літературного процесу кінця ХІХ початку ХХ ст., здійснення впливу на реципієнта, його духовність і національну самосвідомість.
Теоретична цінність роботи полягає в розширенні й поглибленні знань про історичну драматургію як родово-жанрову єдність, про її провідні формозмістові чинники, про художньо-стильову систему сюжетного й образотвірного моделювання, удосконалення співвіднесень засобів поетики із хронотопними параметрами, ускладнення асоціативної тропеїстики.
Практичне значення. Основні положення і результати дослідження можуть бути використані при написанні історії української драматургії кінця ХІХ початку ХХ ст., у комплексному вивченні творчості Л.Старицької-Черняхівської, при укладанні навчальних посібників, підготовці й проведенні занять з курсу Історія української літератури”, спецкурсів і спецсемінарів з української драматургії та історії театру, при урізноманітненні тематики курсових і дипломних робіт. Матеріали дисертації допоможуть учителям при викладанні в гімназіях, ліцеях, коледжах програмного курсу української літератури, а також на факультативних заняттях, у патріотичному громадянському вихованні. При підготовці історичних п’єс до вистав режисери театрів, самодіяльні творчі групи можуть плідно скористатися матеріалами дисертації.
Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського. Основні проблемні питання дослідження викладено в доповідях, виголошених на всекримських і всеукраїнських наукових конференціях у Сімферополі: Творчий доробок Т.Шевченка і сучасність” (2003, 2004), Т.Шевченко в літературному, науковому та мистецькому контекстах” (2004), на ІV і V Всеукраїнських наукових конференціях Українська література: духовність і ментальність” (м. Кривий Ріг, 2004, 2006), Міжнародній науково-теоретичній конференції Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2004), міжвузівській науково-практичній конференції Російсько-український філологічний дискурс” (Запоріжжя, 2006).
Основні результати дослідження використані на практичних заняттях з історії української літератури, спецкурсах та спецсемінарах в Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського.
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
1. Швець В. С. Драма Л. М. Старицької-Черняхівської «Напередодні» (П’єса про останні роки життя Кобзаря)// Культура народов Причерноморья. 2002. № 30, С. 140-142.
2. Швець В. С. Історична драма Л. М. Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко» // Культура народов Причерноморья. 2003. № 43, С. 136-142.
3. Швець В. С. Сюжетно-композиційні конструкції історичних драм Л. М. Старицької-Черняхівської // Культура народов Причерноморья. 2007. № 111, С. 90 - 95.
4. Швець В. С. Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Л. М. Старицької-Черняхівської // Культура народов Причерноморья. 2007. № 112, С. 96 - 100.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, висновків і списку використаних джерел і має обсяг 184 сторінок основного тексту та 18 сторінок списку використаних джерел (268 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Історична драматургія є найвагомішою за змістом, художньо-світоглядною функцією жанрово-стильовою структурою в творчій спадщині Л.Старицької-Черняхівської. Вона становить художній комплекс, що має такі складові: знання про минуле, погляди на історію, її дослідження, використання історичного матеріалу в творчості і як способу досягнення художньої мети, і як специфічної суб’єктивної форми сприйняття й інтерпретації історичних реалій.
Дослідження текстів, вивчення й аналіз авторського художнього арсеналу переконує в глибокому сприйнятті письменницею наукової галузі історії, розумінні ролі особи, еліт і мас в історичному процесі, співвідношення в ньому загальнолюдського й національного чинників.
Дослідження показало, що Л.Старицька-Черняхівська з її оригінальним, самобутнім світосприйняттям окреслила своєрідну концепцію художньої інтерпретації історії, формування національної свідомості та єдності, відродження української державності. Вона майстерно реалізувала проблеми змагань українського народу за соціальне і духовне самовизначення, взаємозв’язку в історичному процесі людської свободи і духу, обов’язку і власних інтересів.
Усвідомлюючи відсутність у тогочасному суспільстві ідеалу сильної, вольової особистості, яка внутрішньо була б незалежною і цілеспрямованою, письменниця художньо моделювала історичні постаті, які готові на самопожертву, страждання і самотність в ім’я вищого покликання. Першою з українських драматургів вона високохудожньо інтерпретувала намагання Петра Дорошенка упродовж його одинадцятирічного гетьманування об’єднати розділену Україну, державницькі устремління, жертовність намірів затаврованого гетьмана Івана Мазепи, відсутність монолітного єднання сподвижників навколо ідеї творення самостійної України.
Засудження негативних ментальних рис, кар’єризму й гонитви за матеріальними благами, ідеологічної несформованості суспільної позиції, утвердження моделі сенсу буття стали наскрізними мотивами драматичного етюду Останній сніп”.
Утверджено духовні цінності, відстоювання здобутків України за гетьманування Богдана Хмельницького, необхідності відновлення духу минулого, братолюбія, спрямування його на новий етап боротьби за національне визволення в історичній драмі Милость Божа”.
Складні психологічні колізії творчої особистості, руйнацію внутрішнього світу через його зіткнення зі світом інших людей, трагедію кохання без взаємності майстерно висвітлила Л.Старицька-Черняхівська в драматичній дії Сапфо”.
Полярність демократизму й культу сили та необмеженої влади, принципові світоглядні, духовні розходження головних персонажів, хитрісні прийоми схиляння виборців на свій бік простежені й винахідливо акцентовані й актуалізовані в історико-соціальній драмі Аппій Клавдій”.
Опозиційні переконання, почуття і дії керівника повстанської боротьби та її учасників увиразнені в історичній драмі Розбійник Кармелюк”.
У дисертації проаналізовано сукупність психологічно-ментальних і поведінкових ознак та особливостей, широкий спектр художніх версій різногранних індивідуальних і типових характерів історичних осіб в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської. Є підстави твердити, що письменниці вдалося добре заглибитися в етнопсихологічну сутність національного характеру як одного з найважливіших компонентів у структурі твору.
Зосередивши мистецьку увагу на історичних постатях, позначених лідерськими рисами, свідомим жертвуванням себе в ім’я творення української держави, письменниця змоделювала об’єктивні й суб’єктивні соціальні та психологічні складники їхньої поведінки, що увиразнюють основні риси українського національного характеру, зокрема працьовитість, старанність, обов’язковість, терплячість, життєрадісність, гідність, законослухняність та ін. Для історичних драм характерне зображення козаків як вільних людей з їхньою антонімічністю невільникам, кріпакам і найважливішою ознакою українського національного характеру чуттям товариства, товариською солідарністю, її найвищою формою побратимством.
Л.Старицька-Черняхівська художньо доводить, що вчинки гетьмана Дорошенка відбивають козацьку вдачу, українську ментальність, почуття власної гідності: Нема того, хто б зупинив мене”. Відзначені М.Грушевським історичні реалії, відповідно до яких обстоювана гетьманом ідея незалежності України не здобула широкої підтримки пригніченого й настрахованого люду, підсилені в драмі Гетьман Дорошенко” художніми версіями сюжетних ситуацій зневіри в турецькому союзництві, нарікань земляків, їх намагань тікати в московську неволю” і врешті самокартань героя.
Образ Івана Мазепи в однойменній драмі уособлює такі ментальні риси українського народу як миролюбність, терплячість, обережність, прагнення злагоди, а також помірковану демократичну політику часів Руїни, пошуки шляхів звільнення від московського ярма. Художня версифікація образу має два взаємопов’язані плани: зовнішній, що відтворює дії, вчинки гетьмана як політика, дипломата, організатора старшини, культурника і освітянина, його поводження з людьми, і опосередкований, що складається з характеристик гетьмана іншими дійовими особами. Неоромантичний ідеал зумовлював актуалізацію необхідності мужнього і чесного провідника, відповідального державника, який не похитнувся в суворих випробуваннях, екстремальних ситуаціях.
Історіософізм мислення Л.Старицької-Черняхівської у драмі Розбійник Кармелюк” спрямований на сильні прояви національної психології від протесту проти пригноблення до зневіри, податливості користолюбним, анархічним прагненням.
Визначальними особливостями історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської є різножанровий діапазон від історичної мелодрами до драми історико-соціальної, історико-психологічної, майстерні модифікації жанрових різновидів.
Мелодраматичні конфліктні ситуації в історико-ліричній драмі Сапфо”, яку письменниця назвала драматичною дією, а дослідники (Л.Барабан) драматичною новелою”, фокусують, концентрують суспільні й психологічні взаємовідносини, високе звучання мотиву внутрішнього духу, права на людську гідність, рух інтимних почуттів закоханості, ревнощів, розчарування, зневіри у взаємності почуттів коханого, психічної кризи. Складний образ головної дійової особи можна поставити в символічний ряд вічної жіночості, приреченості митця на відчуття самотності. І все ж попри подібні риси до персонажів класичних мелодрам (мрійливість, відкритість, непрактичність) Сапфо репрезентує духовно глибшу натуру, яка бореться проти руйнування цілісності Я”.
На історико-соціальній драмі Аппій Клавдій” дослідники Л.Барабан, Ю.Хорунжий не зупиняли увагу. І.Чернова вбачає в ній дифузію компонентів романтизму з неокласицизмом”. Конфлікт цього твору закорінений на зіткненні протилежностей, на принциповому світоглядному розходженні головних дійових осіб, яке з локального переростає в масштабний. Письменниця майстерно змоделювала з давнього минулого як великі, так і нікчемні характери, які збуджують філософську думку про змагання добра і зла, про долю людини в круговерті історичних подій. Гіперболізувавши драматичні ситуації, показавши збайдужіння скутих жахом людей, письменниця загострила увагу на можливості приведення до історичної пам’яті, орієнтації на дії національних провідників.
Не так епічним розвитком подій, як психологічними домінантами характеризується інша історико-соціальна драма Гетьман Дорошенко”. Хоча романтично-трагічні тони внутрішнього стану головного персонажа виявлені через довгі монологи-сповіді, монологи-мрії, плани на майбутнє і згадки про минуле, хоча у нього не йде з душі питання... як злучить Україну й до кого удатися за поміччю”, все ж особливої динамічності й сценічності твору надали засоби аритмії лаконічні репліки інших дійових осіб, жартівливі пасажі, народні приказки.
Параметри художнього моделювання історичної правди в історико-драматичному етюді Останній сніп” втілені через подвійний план сприйняття минулих реалій знищення Січі й козацьких вольностей і духовної деморалізації козацької старшини за часів КатериниІІ, що уособлює конфлікт старого січовика носія національної гідності та його сина пристосуванця до царизму. Психологічна драматизація конфлікту, символічно-алегорична образність стали найважливішими жанровими ознаками твору.
Жанровою синтетичною новацією п’єси в п’єсі” стали в тексті історичної драми Милость Божа” так само два часові виміри. Спудеї та викладачі Києво-Могилянського колегіуму прагнуть оживити зав’ялу” жанрову форму української барокової драми в підготовленій ними виставі, подивитись яку приїхав гетьман Данило Апостол. Сценічне звернення Б.Хмельницького, роль якого виконує спудей Роман Падалка, з проханням до своїх побратимів шанувати заповіти батьків і не відступати від славних традицій своїх предків поєднані в творі з проханням ректора колегіуму до гетьмана допомогти подолати скудость в обителі нашій”. Інтертекстуальність шкільної драми і п’єси Л.Старицької-Черняхівської у висловлюваннях великих надій на поновлену після смерті Петра І гетьманщину і сподівань, що Данило Апостол відродить козацьку славу. Слова сміливців у їх модерній трансформації кликали до опори на український народ у визвольних змаганнях УНР 1918 року, коли було написано Милость Божу”, що перейнята дидактичним духом, розвиненим символізмом, художньо вивершена в оптимістичний твір із використанням контамінаційних конструкцій.
Для історико-героїчної драми Л.Старицької-Черняхівської Розбійник Кармелюк”, що написана під значним впливом однойменного роману її батька М.Старицького, з багатьма подібними персонажами, з перенесенням окремих епізодів, характерні неокласицистичні жанрові домінанти: настроєво-психологічні контрасти епізодів, названих явами (їх у творі близько 60), емоцій і вчинків дійових осіб, експресивні діалоги, звуження хронотопних рамок творів, тривалості розвитку подій. Мрії Кармелюка про привабливе майбутнє невблаганно порушувала жорстока дійсність: отамана вражають грабіжницькі дії месників, їх егоїстичні настрої, особиста драма. Понад двадцять епізодів-яв перших двох дій відбуваються восени 1811 року після повернення Кармелюка із закордону. Третя п’ята дії, що відтворюють життя і боротьбу його табору, теж обмежені одним роком. Звужені, надмірно локалізовані в драмі й місця дій: не все Поділля, а переважно Літинський повіт, точніше Чорний ліс у його околицях.
Історична соціально-психологічна драма Іван Мазепа” романтично трансформує реалії минувшини: високоосвіченість гетьмана, знання ним європейських мов, літератури, мистецтва, вишуканість його манер, здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину, вміння захищати загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою, кохання Мазепи й Мотрі Кочубеївни. Творчим здобутком Л.Старицької-Черняхівської стало те, що вона не обірвала драму в момент одностайного патріотичного пориву дійових осіб, а загострила увагу на трагічних наслідках національно-визвольної боротьби під проводом І.Мазепи, художньо акцентувала дорогу плату українського народу за своє віковічне прагнення до волі.
Провідні особливості поетики історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської виявлені в сюжетно-композиційних конструкціях творів, що зв’язані не лише з літературою, а і з театром: епізодійності, змінах ходу подій, кількості дійових осіб, їхніх монологів і діалогів, поведінки і вчинків, конфліктних перипетіях.
Зосередженість на одному конфлікті, стрімке розгортання сюжету, стрункість композиції притаманні творам малої форми історико-ліричній дії Сапфо” й історико-драматичному етюду Останній сніп”. Максималістськи одухотворена поетеса Сапфо, не знаходячи у восьми епізодах, які драматург назвала виходами”, відповіді на своє кохання, то говорить іх натхненням, виказуючи свої почуття, то звертається до статуї богині кохання Афродіти, до коханого Фаона, до суперниці Ерінни, до ліри, то мовчить, то декламує вірші, називаючи їх могутнім співом”.
Дванадцять яв етюду Останній сніп” динамізують так само сценографічно локальні події, але епізації драматичної дії досягнуто розширенням хроносу зіставленням різних часових площин, укладанням у діалоги головних персонажів життєво масштабних, соціально значущих програм. Психологічна драматизація конфлікту розгортається завдяки аналізу того, що відбувається за межами дійства, - записаних спогадів про зруйнування Січі. Словесні вчинки старого козака Андрія Нещадими його протести проти пристосовництва сина динамізовано, стрімко підводять до кульмінації: своєю смертю дід заперечує дике, хиже море” зрадництва.
Конфлікт символічно-опозиційних дійових осіб є композиційною домінантою історико-соціальної драми Аппій Клавдій”. Розгортається він у широких вимірах п’яти дій переростання публічного діалогу в дискусію як форму дослідження душі й поглядів головних персонажів, їх діаметрально протилежних позицій, що стало художньою новацією письменниці. Специфіка публічної дискусії за принципом удару-контрудару” в тому, що в неї вмотовані словесні реакції, репліки городян, які характеризують складність зображеної ораторами картини суспільного життя Риму, її оцінок кожним із них. Л.Старицька-Черняхівська використала улюблений прийом авторів драми ідей” Г.Ібсена, Б. Шоу, Лесі Українки відповідь запитанням на запитання, що вказує на неможливість знайти спільну мову.
Мозаїчну структуру сюжетів у історико-соціальних драмах Гетьман Дорошенко” та Іван Мазепа” визначають сконцентровані в часі й просторі епізоди, локальні ситуації 68 і 49 яв п’яти дій, що вибудувані в зв’язках із панорамою історії. Довгі монологи гетьманів виходять на перший план, коли вони висловлюють конструктивні думки щодо майбутнього України, коментують свою і чужу поведінку, коли письменниця майстерно моделює їхні важкі психологічні стани. Репліки-стимули і репліки-реакції утворюють мікроситуації текстів і мають різні функції запитальні, стверджувальні, заперечувальні.
У драмі Іван Мазепа” найбільше з-поміж інших творів Л.Старицької-Черняхівської дійових осіб. Розташування і групування їх, пряме й посереднє зближення і протистояння визначають архітектоніку твору, складники процесу розгортання і загострення конфлікту.
На відміну від попередніх творів у історико-героїчній драмі Розбійник Кармелюк” головний персонаж не вдається до довгих промов, зате в ній найбільше експресивних і коротких діалогів-запитань, діалогів-зіткнень і діалогів-протистоянь.
Оригінальна композиційна структура п’єси в п’єсі” Милость Божа” містить три дії твору з художнім моделюванням подій 1728 року, коли до Києво-Могилянського колегіуму прибуває гетьман Данило Апостол, які перериваються п’ятьма діями барокової п’єси. Монологам символічного образу України, а також співам хору вищого емоційного темпоритму надає віршова форма з динамічним парним римуванням.
Ефективними стилістичними засобами виявлення авторської позиції в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської є ремарки, які письменниця найчастіше застосовує для нюансування складної гами почуттів і пристрастей персонажів, смислово-експресивного змісту, для якнайповнішого пізнання ситуацій, дій, вчинків дійових осіб.
Детальний аналіз історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської дає підстави стверджувати, що історичні драми письменниці є невід’ємною частиною літературного процесу в Україні кінця ХІХ перших десятиліть ХХ століття. Письменниця збагачувала проблематику, філософську концептуальність, дбала про модернізацію драматичних форм, розмаїття художніх інтерпретацій історичних реалій, динамізацію жанрово-стильових пошуків, сюжетно-композиційних конструкцій, про вихід української драматургії на ширші світові обрії.
Висновок
Історична драматургія є найвагомішою частиною за змістом, художньо-світоглядною функцією, жанрово-стильовою структурою в творчій спадщині Л.Старицької-Черняхівської.
З’ясовано, що Л.Старицька-Черняхівська з її оригінальним, самобутнім світосприйняттям чітко окреслила концепцію художньої інтерпретації людського змісту історії, формування засобами літератури й театру національної свідомості та єдності, відродження української державності.
Усвідомлюючи відсутність у тогочасному суспільстві ідеалу сильної, вольової особистості, яка внутрішньо була б незалежною та цілеспрямованою, письменниця художньо моделювала історичні постаті, що готові на самопожертву, страждання і самотність в ім’я вищого покликання. Вона високохудожньо інтерпретувала боротьбу урядових кіл Росії проти спроб українських гетьманів здобути для себе хоча б автономну форму державності, намагання Петра Дорошенка об’єднати розділену Україну, жертовність намірів Івана Мазепи щодо реалізації історичного права українського народу на утвердження свого державницького існування, на реалізацію монолітного єднання сподвижників навколо ідеї творення самостійної України.
Засудження негативних ментальних рис, кар’єризму й гонитви за матеріальними вигодами, ідеологічної несформованості суспільної позиції, утвердження моделі сенсу буття стали наскрізними мотивами драматичного етюду Останній сніп”.
Високохудожньо утверджено духовні цінності, відстоювання здобутків України за гетьманування Богдана Хмельницького, необхідності відновлення духу минулого, братолюбія, спрямування його на новий етап боротьби за національне визволення в історичній драмі Милость Божа”.
Складні психологічні колізії творчої особистості, апологію її свободи, трагедію кохання без взаємності майстерно висвітлила Л.Старицька-Черняхівська в драматичній дії Сапфо”.
Полярність демократизму і культу сили та необмеженої влади, принципові світоглядні й духовні розходження головних персонажів простежено і винахідливо акцентовано та перенесено з Римської імперії в Росію в історико-соціальній драмі Аппій Клавдій”.
Опозиційні переконання, почуття і дії керівника повстанської боротьби та її учасників високомистецьки увиразнено в історичній драмі Розбійник Кармелюк”. Історіософізм мислення письменниці спрямований на сильні прояви національної психології від протесту проти пригноблення до зневіри й податливості користолюбним, анархічним прагненням.
Визначальними особливостями історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської є різножанровий діапазон, уперше охарактеризовано в дисертації модифікації жанрових різновидів. Мелодраматичні конфліктні ситуації в історико-ліричній драмі Сапфо”, яку письменниця назвала драматичною дією, а дослідники (Л.Барабан) драматичною новелою”, фокусують високе звучання мотиву внутрішнього духу, цілісності авторського Я”.
Зосередженість на одному конфлікті, стрімке розгортання сюжету, стрункість композиції притаманні й іншому твору малої форми історико-драматичному етюду Останній сніп”, дванадцять яв якого динамізують так само сценографічно локальні події, але епічності дії досягнуто розширенням хроносу зіставленням різних часових площин.
Історико-соціальні драми Аппій Клавдій” і Гетьман Дорошенко” позначені загостренням уваги на привернення українців до історичної пам’яті, до орієнтації на дії національних провідників. Хоча романтично-трагічні тони внутрішнього стану головних персонажів виявлені через довгі монологи-сповіді, монологи-мрії, все ж динамічності й сценічності творам надали засоби аритмії лаконічні репліки інших осіб, жартівливі й іронічні пасажі, народні приказки тощо, які формують мікроситуації текстів.
У соціально-психологічній драмі Іван Мазепа” найбільше з-поміж інших творів Л.Старицької-Черняхівської дійових осіб. Розташування і групування їх, пряме й посереднє зближення та протистояння визначають мозаїчну архітектоніку твору, складники процесу розгортання і загострення конфлікту, сконцентрованість яв, локальних ситуацій у часі й просторі.
На противагу попереднім творам у історико-героїчній драмі Розбійник Кармелюк” головний персонаж не вдається до довгих промов, зате в ній найбільше експресивних і коротких діалогів-запитань, діалогів-зіткнень і діалогів-протистоянь.
Композиційна структура п’єси в п’єсі” Милость Божа” містить три дії з художнім моделюванням подій 1728 р., коли до Києво-Могилянського колегіуму прибув гетьман Данило Апостол, які перериваються п’ятьма діями барокової п’єси. Монологам символічного образу України, а також співам хору вищого емоційного темпоритму надає віршова форма.
Системний і детальний аналіз історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської дає підстави стверджувати, що письменниця збагачувала її проблематику, філософську концептуальність, дбала про модернізацію драматичних форм, розмаїття художніх інтерпретацій історичних реалій, динамізацію жанрово-стильових пошуків, сюжетно-композиційних конструкцій, про вихід української драматургії на світові обрії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абалкин Н. Диалог с драматургом. М.: Сов. писатель, 1976. 288 с.
2. Автобіографія Людмили Старицької-Черняхівської // Слово і час.
1997. № 2. С. 32-35.
3. Адлер А. Понять природу человека. СПб.: Академ. проект, 1997
256 с.
4. Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине ХХ века. М.: Наука, 1980. 652 с.
5. Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга. М.: Сов. писатель, 1974. 608 с.
6. Антонович Д. Триста років українського театру (1619 1919). Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. 274 с. Бібліогр.: 228-273.
7. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 288 с.
8. Арістотель. Поетика / Пер. З старогрецької Б. Тен. К.: Мистецтво, 1967. 238 с.
9. Аркас М. Історія України-Русі. К.: Вища школа, 1991. 456 с.
10. Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. К.: Час, 1993. 656 с.
11. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Тернистий шлях творчості. Вінниця: Велес, 2000. 89 с.
12. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська і український фольклор // Народна творчість та етнографія. 1997. - № 2-3. С. 11-21.
13. Барг М. Шекспир и история. М.: Наука, 1979. 215 с. Бібліогр.: 206-212.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 504 с.
15. Белоконь С. Завещание Михайла Старицкого // Радуга. 1970. - № 1. С. 172.
16. Беляєв В. Доля письменника і доля його роману (Останні орли” М. Старицького) // Рад. літературознавство. 1971. - № 3. С. 40.
17. Бердяев Н. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 175 с.
18. Білецький Ф. Жанри драматичних творів // Українська мова і література в школі. 1996. - № 11. С. 21-37.
19. Білий О. Літературний герой у контексті історії. К.: Наукова думка, 1980. 119 с.
20. Блок М. Апология истории или Ремесло историка. М.: Наука, 1986. 254 с.
21. Болабольченко А. Кривавий верлібр: Про кримінальну справу і трагічну долю Л.М.Старицької-Черняхівської // Вітчизна. 1990. - № 11. С. 112-119.
22. Борев Ю. Эстетика. 4-е изд., доп. М.: Политиздат, 1988. 495 с.
23. Борщак І. Мазепа людина й історичний діяч // Мазепа: Збірник. К.: Мистецтво, 1983. С. 5-17.
24. Брюховецький В. Іван Кочерга // Кочерга І. Драматичні твори. К.: Наукова думка, 1989. С. 5-26.
25. Вакуленко Д. Сучасна українська драматургія. 1945 1972. К.: Наукова думка, 1976. 228 с.
26. Велика історія України: Від найдавніших часів: У 2-х т. / Голубець М. К.: Глобус, 1993. Т. 1. 352 с. Т. 2. 400 с.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
28. Величко С. Літопис: У 2-х т. К.: Дніпро, 1991. Т. 1. 373 с. Т. 2. 642 с.
29. Верба І. Долі людські: Про українську письменницю Л.М. Старицьку-Черняхівську // Всесвіт. 1994. № 1. С. 163-165.
30. Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406с.
31. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. К.: Наукова думка, 1990. 216 с.
32. Выготский Л. Психология искусства. М.: Педагогика, 1987. 341 с.
33. Виппер Ю. Творческие судьбы и история. М.: Художественная литература, 1990. 317 с.
34. Вишневская И. Драматургия верна времени. М.: Просвещение, 1983. 159 с.
35. Владимиров С. Действие в драме. Л.: Искусство, 1972. 159 с.
36. Волощук Л. Духовний потенціал драматургії Л.О.Яновської: Автореф. дис. канд. філолог. наук. 10.01.01 Кіровоград, 1998. - 18 с.
37. Воробьёва Н. Принцип историзма в изображении характера: Классическая традиция и современная литература. М.: Наука, 1978. 262 с.
38. Воропай О. Звичаї нашого народу. У 2-х ч. К.: Оберіг, 1991. Ч. 1 455 с; Ч. 2 447 с.
39. В’язовський Г. Світ художньої літератури: Дослідження. К.: Дніпро, 1987. 252 с.
40. В’язовський Г. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 355 с.
41. Гадамер Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367 с.
42. Галицько-Волинський літопис // Літопис Руський: За Іпатським списком / Мишанич О. К.: Дніпро, 1989. С. 368-452.
43. Галич О. Історія літературознавства: Посібник для філологічних спеціальностей. Луганськ: Знання, 2002. 252 с.
44. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
45. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. Т. 3. М.: Искусство, 1971. 312 с.
46. Герасимчук Л. Недруковані спогади про Івана Франка // Дніпро. 1996 - № 12. С. 127-129.
47. Гетьмани України: Історичні портрети. Збірник. К.: Україна, 1991. 216 с.
48. Гиршман М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 159 с.
49. Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ ХХ ст. Львів: Вид-во Львівського національного ун-ту ім. Івана Франка, 2002. 207 с.
50. Гординський С. Із сучасних історико-літературних розслідів // Літературно-науковий вісник. Львів, 1922. Т. 77. Кн. 5. С. 114-125.
51. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
52. Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
53. Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 272 с.
54. Гром’як Р. Естетика і критика: Філософсько-естетичні проблеми художньої критики. К.: Мистецтво, 1975. 224 с.
55. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наукова думка, 1992. 544 с.
56. Грушевський М. Виговський і Мазепа // Мушкетик Ю. На брата брат: Історичний роман. К.: Рада, 1999. С. 309-319.
57. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11-ти т. 12-ти кн. Т. 9. Кн. 2.: Роки 1654-1657. К.: Наукова думка, 1997. 1631 с.
58. Грушко Е., Медведев Ю. Словарь славянской мифологии. Н.Новгород: Русский купец, Братья славяне, 1995. 368 с.
59. Гудзенко О. Романтичні засади української драматургії 20-х років ХХ ст. (І.Дніпровський, Я.Мамонтов, М.Куліш). Автореф. дис. канд. філолог. н. Спец. 10.01.01. К.: 2002. 19 с.
60. Гулыга А. Искусство истории. М.: Современник, 1980. 288 с.
61. Гуляев Н. Теория литературы. М.: Высшая школа, 1985. 278 с.
62.