ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА – ПОВІСТЯРА І РОМАНІСТА

Краткое описание

Н а ц і о н а л ь н и й п е д а г о г і ч н и й у н і в е р с и т е т і м е н і М. П. Д р а г о м а н о в а

Б Л Є Д Н И Х Т е т я н а Ю р і ї в н а

УДК-821.161.2(092)19” Шевчук В.

ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

ПОВІСТЯРА І РОМАНІСТА

С п е ц і а л ь н і с т ь 10.01.01. українська література

Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Дем’янівська Людмила Семенівна

К и ї в 2 0 0 2

З М І С Т

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ТРАДИЦІЙ ДИСКУРСУ
ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ
1.1. Історична тематика в літературі . 10
1.2. Класифікація історичної белетристики .. 17
1.3. Химерність в історичній прозі . 33

РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ САМОРУХУ В
ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
2.1. Історико-художня тенденція .47
2.2. Художньо-історична тенденція 74
2.3. Неоміфологізм прози Валерія Шевчука 96

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО
СТИЛЮ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
3.1. Про статус письменника як історіографа .. 113
3.2. Жанрово-стильова зумовленість дискурсу 122
3.3. Сюжетно-композиційна організація тексту .. 135

ВИСНОВКИ 147
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .. 151

В С Т У П

Актуальність теми дослідження дискурсу історичної прози Валерія Шевчука зумовлена такими причинами:
по-перше, складністю та амбівалентністю літературного процесу в Україні взагалі та в історичній прозі зокрема, що за умов національного відродження обумовлена як тенденціями поновлення розірваної тяглості традицій, так і багаточинниковим упливом митецьких здобутків світової літератури, які (врешті це стосується і наших традицій) не позбавлені суперечностей, а відтак потребують обережності і певних застережень щодо прийняття та наслідування;
по-друге, необхідністю нових досліджень у галузі історичної прози. Вони зумовлені сьогоденною загостреною увагою до власного вітчизняного минулого, що знов-таки спричинене тим самим національним відродженням і пошуками підгрунтя, на якому воно може дати підстави для подальшого поступу і самозатвердження нашого народу;
по-третє, розглядом складного і суперечливого літературотворчого процесу в історичній прозі, що неможливий без дослідження мистецького внеску того чи того його учасника;
по-четверте, спрямованістю такого аналізу саме на виявлення тієї пропорції чи диспропорції традиційного та новаційного у творах окресленого кола письменників, що має стати предметом виваженої оцінки щодо їхнього місця у національному відродженні;
по-п’яте, помітністю, виокремленістю і плідністю Вал. Шевчука в царині історичної прози, його впливом на читацький загал не лише як письменника, але як історика і публіциста;
по-шосте, потребою дослідження історичної прози письменника в аспекті з’ясування взаємозв’язку із теперішнім баченням наших українських проблем.
Виходячи з актуальності зазначеної проблематики вважаємо, що назріла потреба аналізу історичного дискурсу, пропонованого Вал. Шевчуком, з точки зору наявних у ньому ідейно-естетичних і філософських тенденцій минулого та сьогоденного літературного процесу.
Сутність наукової дослідженості проблеми визначена загальним науковим рівнем літературознавства та вподобаннями кожного конкретного дослідника. Можна констатувати, що численні спроби жанрової класифікації історичної прози не дали врешті більш-менш прийнятного розв’язання цієї засадничої проблеми. Такі намагання були здійснені Л.Александровою [4, 5, 6, 7][1] та іншими дослідниками впродовж 70 80-х років ХХ сторіччя, зокрема С.Андрусів [8], І.Дзюбою [37], В.Дончиком [39], М.Ільницьким [55], Вал. Шевчуком [142]. Запропоновані ними класифікації були залучені до проведеного дисертанткою дослідження. В процесі розгляду класифікацій бачимо, що вони не універсальні, а тому найпродуктивнішим можна вважати поділ історичної прози на два великі класи: історико-художню, художньо-історичну.
Постать Вал. Шевчука не обійдена увагою літературознавців (М.Жулинський [45], Л.Залеська-Онишкевич [49], М.Ільницький [54, 55], А.Кравченко [65], П.Майданченко [79], М.Павлишин [98], А.Пивоварська [101], Л.Тарнашинська [113; 114; 115]). Проте увага ця
здебільшого спрямована на екзистенційні та міфологічні мотиви у творах на теми сучасного життя (А.Горнятко-Шумилович [26, 27, 28], А.Кравченко [66], [91], Л.Тарнашинська [113; 114; 115]) або зосереджується на ідейно-тематичному та образному аналізі (С.Андрусів [9], М.Жулинський [45], М.Ільницький [54]). Що ж стосується порушеної дисертантом проблематики, то варто згадати дотичні чи дещо межові дослідження Л.Александрової [5; 6; 7], Б.Бакули [11], Ю.Гречанюка, А.Нямцу [31], Л.Залеської-Онишкевич [49], М.Ільницького [55], А.Кравченка [65; 66]; П.Майданченка [79], Л.Тарнашинської [113; 114; 115], А.Горнятко-Шумилович [26; 27; 28], Н.Фенько [124].
Спробу теоретичного осмислення співвідношення традиційного та новаційного в дискурсі художньої літератури взагалі чи в творчості окремих авторів та його предметний аналіз зустрічаємо як у вітчизняних, так і закордонних дослідників. Розробка проблеми йде в напрямку жанрового виявлення аксесуарів (Г.Ауербах [10], Б.Бакула [11], А.Вуліс [23], Г.Грабович [30], Ю.Гречанюк, А.Нямцу [31], І.Дзюба [37], М.Еліаде [41], М.Жулинський [46], О.Забужко [47, 48], Д.Затонський [50], М.Ільницького [55], С.Квит [58], О.Ковальчук [60], П.Кононенко [61], О.Логвиненко [73], Ю.Лотмана [76], С.Павличко [96; 97], М.Павлишин [98], Я.Поліщук [105].
Дослідження поставленої проблеми не можна здійснити без розгляду попереднього процесу становлення та розвитку історичного дискурсу нашої літератури. Тут варто згадати роботи Л.Александрової [4; 5; 6; 7], І.Іваньо [52], О.Бевзо [16], Г.Павленко [95]. Йдеться також про аналіз деяких історичних першоджерел, що дали поштовх письменникам, зокрема Вал. Шевчукові, для вибору сюжетів (наприклад, Печерський патерик [1]).
Отже, вітчизняне та зарубіжне літературознавство назагал дає підгрунтя для проведення запропонованого дослідження, хоча і не заторкує безпосередньо проблеми, порушеної дисертантом.
Об’єктом дослідження є тексти, які тою чи тою мірою можна віднести до історичної прози. Особливо пильну увагу приділено таким текстам Вал. Шевчука: романам На полі смиренному”, Ліс людей”, Око прірви”, повістям Ілля Турчиновський”, Петро утеклий”, Місячний біль”, Сповідь”, Мор”, Птахи з невидимого острова”.
Предметом дослідження є структура взаємодії в історичному дискурсі різних традиційних та новітніх композиційно-сюжетних і стильових прийомів і методів, їхня соціально-естетична природа і зумовленість.
Метою і завданням дослідження є виявлення специфіки дискурсу, а саме: сполучення і сумісності в історичних творах Вал. Шевчука, протиставлення і синтезування традицій тяглості та новітніх літературних тенденцій як вітчизняних, так і зарубіжних.
Загальну мету дослідження дисертант конкретизує у таких специфічних дослідницьких завданнях:
-- окреслити визначальні підходи до класифікації вітчизняної історичної прози;
-- проаналізувати місце і роль химерності в українській прозі, зокрема у творчості Валерія Шевчука;
-- з’ясувати реалізації саморуху” в історичній прозі письменника;
-- показати своєрідність історико-художньої та художньо-історичної тенденції у прозі Вал. Шевчука;
-- проаналізувати жанрово-стильову зумовленість дискурсу в історичній прозі нашого автора;
-- дослідити сюжетно-композиційну організацію текстів історичної прози Вал. Шевчука.
Методологічні засади дослідження. Засадовим принципом дослідження є застосування історико-порівняльного, описового, структурно-лінгвістичного методів. Важливою основою дослідження є інтерпретаційний принцип, що дозволяє витлумачити зміст символів, а також історичний принцип, що дає можливість простежити процес розвитку української історичної прози залежно від соціального контексту, визначити роль і місце конкретних учасників цього процесу.
Дисертант при цьому спирався на історико-філософські та культурологічні праці Е.Ауербаха [10], М.Блока [15], М.Бердяєва [17], В.Біблера [19], В.Горського [29], А.Гуревича [33], М.Еліаде [41], О.Забужко [47, 48], Н.Конрада [62], Є.Коссака [63], О.Лосєва [75], В.Топорова [118], С.Франка [125], Д.Чижевського [136], К.Г.Юнга [149; 150; 151; 152; 153; 154], а також роботи літературознавців І.Франка [126; 127], В.Адмоні [3], Л.Александрової [4; 5; 6; 7], Б.Бакули [11], М.Бахтіна [12; 13; 14], А.Вулиса [23], Ю.Гречанюка, А.Нямцу [31], І.Дзюби [35; 36; 37], В.Дончика [39; 40], М.Жулинського [46], Д.Затонського [50; 51], М.Ільницького [55], Ю.Лотмана [76; 77], М.Наєнка [87], Д.Наливайка [88; 89], С.Павличко [96; 97], М.Павлишина [98], Л.Тарношинської [113; 114; 115].
Наукова новизна роботи полягає в тому, що:
-- вперше здійснено структурно-лінгвістичний аналіз дискурсу історичної прози Вал. Шевчука;
-- виявлено, що новаційний характер цієї прози грунтований на синтезі традицій історико-художньої та художньо-історичної української літератури;
-- доведено, що в процес такого синтезу включено також модерні здобутки світової літератури, а саме: асоціативність, інтуїцію, ірреальність, символіку, сугестію тощо;
-- власні новації Вал. Шевчука можна визначити як вміле органічне сполучення традицій української літератури зі світовим досвідом літературного процесу (особливо ХХ сторіччя), що грунтується на власному, оригінальному естетично-моральнісному досвіді автора;
-- показано своєрідність індивідуального стилю Вал. Шевчука.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що в результаті здійсненого аналізу маємо достатньо повну картину дискурсу традиційного письма та новітніх композиційно-стилістичних побудов, які є передумовою новаційної, оригінальної прози, зокрема історичної. Отримані результати засвідчують плідність комплексного структурно-лінгвістичного та історичного підходів для відтворення літературного процесу, зокрема у вітчизняній історичній прозі. Подані у тексті дисертації положення можуть бути використані в лекційних курсах історії української літератури та теорії літератури, під час вивчення інтерпретації словесного мистецького тексту, а також під час викладання української літератури в школах, ліцеях, гімназіях.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження було викладено у доповідях на щорічних науково-практичних конференціях Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова у 1997-2002 р.р., наукових читаннях Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури” в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 2002). Результати дисертаційного дослідження впроваджувались під час читання курсу Українська література ХХ століття” у ліцеї Поліграфіст” для учнів суспільно-гуманітарних класів (довідка №13 від 05.03.2002 р.), в навчальних курсах на факультеті перекладу Київського інституту перекладачів при читанні курсу Сучасна українська романістика” та спецкурсу Сучасна українська історична романістика” (довідка №152 від 23.07.2002 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей, що відбивають основний його зміст і структуру.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (156 найменувань). Загальний обсяг тексту 162 сторінки.

[1] Тут і надалі у квадратних дужках напівжирним шрифтом введено номери джерел, наведених у списку використаної літератури (перелічені через крапку з комою), а курсивом (у разі необхідності цитування) номери сторінок у цих джерелах через кому).

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Сучасне літературознавство засвідчує сталий інтерес до історичної белетристики. Проведений аналіз показав, що дискурс історичної прози є не тільки і не стільки рефлексією реального історичного процесу, скільки спробою осмислити себе, теперішнє крізь призму минулого. Однак при накладанні існуючих жанрових визначень на реальний літературний процес маємо розмитість кордонів, що призводить до невизначеності, а тому можемо твердити, що досі немає достатньо вичерпної класифікації історичної прози.
В нашій літературі, як показало дослідження, доречно говорити про історико-художню та художньо-історичну тенденції. Перша позначена перевантаженням композиційно-сюжетного компоненту, елементами романтизму і психологізму при врахуванні загального контексту реальних історичних подій. Друга грунтується на художній ілюстрації як історичних фактів, так і загального соціально-побутового їхнього тла. Йдеться про своєрідне просвітництво.
Від 70-х років ХХ сторіччя однією з ознак української художньо-історичної літератури стало необароковість, що разом із психологізмом дала новий поштовх для розвитку цього жанру. Саме з цього періоду химерність, що традиційно пов’язана з психологізмом, необароковістю, фольклором, стала вочевидь домінуючою тенденцією української історичної прози. Одним із провісників та апостолів цієї тенденції є Вал. Шевчук.
Звертання письменника до історичної тематики, як показало дослідження, спричинено духовним відродженням, потребою привнести в теперішнє вітчизняне суспільне буття ідеї та думки, які спрямовані на становлення вільної особистості, а також індивідуальними історичними” інтересами автора. При реалізації свого задуму Вал. Шевчук вдається до двох композиційних прийомів-засобів: використовує вже відому сюжетну канву, виявляючи особистісне ставлення сучасника до освячених традицією розв’язань певних колізій (це романи На полі смиренному”, Ліс людей”, повісті Ілля Турчиновський”, Петро утеклий”); моделює досить умовні, часом химерні, життєві ситуації (роман Око прірви”, повісті Птахи з невидимого острова”, Мор”, Сповідь”, Місячний біль”). У першому випадку йдеться про історико-художній напрямок; у другому про художньо-історичний.
Вал. Шевчук зосереджує свої художні пошуки не стільки на зображенні достовірної картини добре йому знаних давноминулих подій, скільки на відтворенні духу у сприйнятті часу та простору, і тоді метафізичне, а то й химерне бачення цих подій, домінує над буквальним, фактичним. При цьому Вал. Шевчук привносить у вітчизняну літературу своєрідне композиційне сполучення екзистенційних мотивів, химерності, вводить незнані історичні персонажі. Їхня сюжетно-композиційна співнаявність є вповні авторсько-новаційною.
Письменник, порушуючи низку етичних проблем, уникає моралізаторсько-дидактичного потрактування їх, наголошує на психологізмі особистісного розв’язання, виходячи з засад свободи вибору і можливостей її реалізації. Вал. Шевчук постійно зупиняється на моментах саморефлексії та самоаналізу, коли людина оцінюючи пережите, перевіряє набуте і втрачене перед новою дорогою. Його персонажі показані у внутрішньому самопізнанні, у ситуаціях, коли відстоюють своє право на суверенність. Автор уникає загального портретування персонажів, а ущільнена вписуваність у модельований часово-просторовий світ досягнута завдяки вибірковій деталізації (мозаїчний портрет) та суб’єктивно-оповідній манері розповіді, що створює флер правдивості. Ця правдивість відчувана, бо співучасники подій оповідають, а спостерігачі описують. Оповідь поєднує час теперішній з минулим, а тому можемо побачити сутність кожного явища; опис переводить все у час теперішній, вловлює те, що бачить: статичні ситуації, душевні стани, зміни настроїв. При такому творчому методі неможливо обминути сюрреалістично-символічних прийомів, осердям яких виявляється химерність, вилита у барокові форми. Отож історичні тексти Вал. Шевчука загрунтовані на національній традиції при осучасненому моделюванні їх у напрямку притчевості, іронізування, психологізму, химерності, бароковості у модерному поданні з ненав’язливим філософуванням.
Вибір письменником того чи того періоду давніх часів для історичного дискурсу зумовлений його сьогоденним баченням чи радше відчуттям певної світоглядно-моральнісної проблеми. І хоча Вал. Шевчук вибирає позицію відстороненого оповідача-очевидця, водночас підтекстово показує, що справдешній перебіг описуваних подій він знає достеменно. Лірично-психологічна зосередженість на одній особі звужує рамки зображення, а інтерес до історичного перебігу подій вимагає епічної широти. Вочевидь це творча принципова позиція, яку автор зреалізовує на композиційно-сюжетному і стильовому рівнях. Добір образотворчих засобів, компонуючих літературно-художній текст, уможливлює емоційну напруженість сприйняття його як мистецького творення.
Поетика творів Вал. Шевчука (нанизування метафор, риторика (питання відповідь), інверсія, тавтологія тощо) підпорядкована авторському творчому задуму. Вибір теми, сюжету, стилю викладення тексту, кожний зокрема не є новацією у широкому розумінні цього слова. В арсеналі художніх засобів красного письменства все це вже є. Натомість вмотивоване модернове сполучення їх із українською літературною традицією і визначає оригінальну творчу особистість автора. Ця оригінальність і є новацією. Автор-оповідач та історик, схований за лаштунками тексту, відкриває перспективи незнаного (нового) часу-простору і долю-волю закинутого в нього персонажа сучасного/минулого.
Неможливо визначити приналежність будь-якого тексту певному народу, якщо в ньому не простежуємо тяглість національних традицій. З іншого боку, замикання лише на тяглості може привести до архаїчних повторів і втрати оригінальності. Вал. Шевчук дає новий поштовх художньому втіленню одвічних філософських проблем. Його історична проза має самодостатню цінність, що полягає у майстерному вибірковому синтезуванні української літературно-історичної традиції з літературними здобутками модерну ХХ сторіччя. Саме у цьому вибірковому синтезуванні і є авторська новація Вал. Шевчука.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик. Репринтне видання. Київ: Час, 1991. 280 с.
2. Аверинцев С. Слово и книга. // Декоративное искусство, 1977. - №3. С.38-45.
3. Адмони В. Поэтика и действительность: из наблюдений над зарубежной литературой ХХ века. Сов. писатель. Ленинградское отделение. 1975. -312 с.
4. Александрова Л. Герой истории и литературный тип. // Радуга. 1978. - №4. С.165-172.
5. Александрова Л.П. Історизм літератури соціалістичного реалізму. К. (т-во Знання” УРСР). - 1976. 47 с.
6. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1971. 156 с.
7. Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика. К.: Вища школа. Изд-во при Киевс. ун-те., 1987. - 160 с.
8. Андрусів С. Вогонь нашої пам’яті: Історична проза в контексті сьогодення // Київ. 1990. - №1. С.125-127.
9. Андрусів С. У лісі людської душі. // Жовтень. 1988. -№1. С.107-111.
10. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.: Perse, СПб: Университетская книга, 2000. - 556 с.
11. Бакула Б. Постмодернізм і польський історичний роман. // Слово і час. 1997. №8. С.13-22.
12. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
13. Бахтин М.М. Эпос и роман (о методологии исследования романа). // Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 543 с.
14. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
15. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. / Пер. Е.М.Лысенко; Прим. и ст. А.Я.Гуревича; 2-е изд., доп. М.: Наука, 1986. 254 с.
16. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження / АН УРСР. Ін-т історії. 2 вид. К.: Наукова думка. 1971. 199 с.
17. Бердяев Н.А. Самопознание: опыт философской автобиографии. М.: Книга, 1991. 446 с.
18. Бехер Й.Р. В защиту поэзии. М.: Издат. иностранной литературы, 1959. 373 с.
19. Библер В.С. Мышление как творчество: Введение в логику мыслительного диалога. М.: Политиздат, 1975. 399 с.
20. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму: Посібник для вузу з теорії українського романтизму / Київський ін-т Слов’янський ун-т”. Ч.1: Етногенез і теогенез. К., 1997. 155с. Ч.2: Ейдетика. К., 1998. 109 с.
21. Брюховецький В. Не садами Семіраміди // Дніпро. 1981. №2. С. 141-145.
22. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
23. Вулис А.З. Литературные зеркала. М.: Совет. писатель, 1991. 480 с.
24. Галинская И.Л. Загадки известных книг. М.: Наука, 1986. 128 с.
25. Галич О.А. Назарець В.М., Васильєв В.М. Теорія літератури. Підручник. К.: Либідь, 2001. 488с.
26. Горнятко-Шумилович А. Боротьба за автентичну людину”: Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму. Львів: Каменяр, 1999. 49 с.
27. Горнятко-Шумилович А. Другий” план розповіді і його джерела у прозі Валерія Шевчука. Львів: Каменяр, 1999. 34 с.
28. Горнятко-Шумилович А. Твори Валерія Шевчука як різновид химерної” прози. Львів: Каменяр, 1999. 34 с.
29. Горский В.С. Историко-философское истолкование текста. К.: Наукова думка, 1981. 207 с.
30. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К., Часопис Критика”, 1998. 206 с.
31. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
32. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. К.: ТОВ Міжнародна фінансова агенція”, 1997. 293 с.
33. Гуревич А. Средневековый мир: Культура безмолствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 396 с.
34. Денисова Т. Роман і проблеми його композиції. К: Наукова думка, 1968.
35. Дзюба І. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. 373 с.
36. Дзюба І. Несходимі стежки минувшини. Пригодницькі мотиви в історичній прозі. // Київ, 1986. №10. С.86-95.
37. Дзюба І. Про сучасність по-сучасному: Проблеми сьогодення в журнальній прозі минулого року // Київ. 1987. №6. С.131-141.
38. Дмитриев В. Реализм и художественная условность. М.: Советский писатель, 1974. 279 с.
39. Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури. // Слово і час. 1997. №9. С.6-9.
40. Дончик В. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
41. Элиаде М. Аспекты мифа. М.: Инвест ППП, СТ ППП”, 1996. 240 с.
42. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учебное пособие для студентов и преподавателей филологических факультетов, учителей-словесников. М.: Флинта, Наука, 2000. 248 с.
43. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен. Роман знаків. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1997. 180 с.
44. Жмир В. На шляху до себе (Етно-соціологічна розвідка). Київ: Демократичні ініціативи, 1995. 112 с.
45. Жулинський М. Істина добро, людиною творене. // Дніпро. 1985. №6. С.78-81.
46. Жулинський М.Г. Людина як міра часу: Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. Київ. Дніпро, 1979. 275 с.
47. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. Київ. Наукова думка, 1992. 117 с.
48. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. Київ: Абрис, 1997. 144 с.
49. Залеська-Онишкевич Л. Шлях вічного повороту // Сучасність. 1996. №1. С.93-96.
50. Затонський Д. Кінець” історії та новітня література. // Слово і час. 1997. №9. С.11-13.
51. Затонський Д. Минуле, сучасне, майбутнє (Про реалізм, традиції, новаторство). К.: Дніпро, 1982. 370 с.
52. Іваньо І. Про стиль філософських творів Г.Сковороди. // Григорій Сковорода 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження.
К.: Наукова думка, 1975. С.147-156.
53. Из истории культуры средних веков и возрождения. М.: Наука, 1976. 316 с.
54. Ільницький М. Із західної перспективи: Над книгою Марка Павлишина Канон та іконостас” // Кур’єр Кривбасу. 1999. №109. С.164-173.
55. Ільницький М. Людина в історії: Сучасний український історичний роман. Київ: Дніпро, 1989. 356 с.
56. Камю А. Міф про Сізіфа: Пер. з франц. // Зарубіжна на філософія ХХ століття. К.: Дніпро, 1993. С.139-144.
57. Качкан В. Роман Федорів: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1983. 150 с.
58. Квит С. У межах, поза межами і на межі // Слово і час. 1999. №3. С.62-64.
59. Клочек Г. Поетика і психологія. К., 1990. 48 с. Т-во Знання” УРСР.
60. Ковальчук О. Український повоєнний роман: Проблеми жанрового розвитку: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. Київ: Вища школа, 1992. 174 с.
61. Кононенко П. Українська література: Проблеми розвитку: Навчальний посібник. К.: Либідь, 1994. 336 с.
62. Конрад Н. О смысле истории // Конрад Н.И. Запад и Восток. М.: Наука, 1972. С.446-486.
63. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе: Пер. с польск. М.: Политиздат, 1980. 360 с.
64. Колхікян Р. Гіпотетичний читач”: три спроби експлікації. Стаття перша // Філософська думка. 2000. №6. С.123-137. Стаття друга. // Філософська думка. 2001. №2. С.132-155.
65. Кравченко А. Загадка химерного роману”? // Дніпро. 1981. №5. С.134-138.
66. Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. Київ: Наукова думка, 1988. 127 с.
67. Крекотень В.І. Українська література XVII століття. // Українська література XVII ст. Київ: Наукова думка, 1987. С.5-24.
68. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С.48-65.
69. Лисий І. Міфоборство як міфотворчість? // Філософська думка. Київ, 2000. №4. с.57-70.
70. Лімборський І. До глибин людської душі. // Слово і час. 1997. №9. С.31-36.
71. Лімборський І. Західноєвропейський готичний роман і українська література. // Всесвіт. 1998. №5-6. С.157-162.
72. Літературознавчий словник довідник/ Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
73. Логвиненко О.М. Сучасний український роман: Еволюція, характери, стиль. Київ: Вища школа, 1989. 174 с.
74. Лосев А.Ф. Проблема символизма и реалистическое искусство. М.: Искусство, 1976. 367 с.
75. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
76. Лотман Ю.Д. Внутри мыслящих миров: Человек-текст-семиосфера-история / Тартуский ун-т. М.: Языки рус. культуры, 1996. 464 с.
77. Лотман Ю. Культура и взрыв. М.: Гнозис; Изд. группа Прогресс”, 1992. 271 с.
78. Лук’янець В., Кравченко О., Озадовська Л. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури: Монографія. К., 2000. 304 с.
79. Майданченко П. Проза Валерія Шевчука і поетика умовності. // Українське літературознавство. 1988. №3. С.13-22.
80. Макаров А. Історія сестра поезії: Шкіц до портрета Ліни Костенко // Українська мова і література в школі. 1980. №10. С.24-38.
81. Мелетинский Е. Поэтика мифа / РАН, Ин-т мировой литературы им.А.М.Горького. 2 изд., репринт. М.: Вост. лит. РАН, Школа Языки русской культуры”, 1995. 407 с.
82. Миф в культуре: человек не-человек /Л.А.Софронова, Л.Н.Виноградова, О.В.Белова и др.; Л.А.Софронова, Л.Н.Титова (ред.) РАН, Институт славяноведения. М.: Индрик, 2000. 316 с.
83. Михайлова А. О художественной условности. 2-е изд.перераб. М.: Мысль, 1970. 300 с.
84. Мифологический словарь / гл.ред. Е.М.Мелетинский. М.: Сов. энциклопедия, 1991. 736 с.
85. Мифология: Иллюстрированный энциклопедический словарь / Е.М.Мелетинский (ред.) СПб.: Фонд Ленинградская галерея”, АО Норинт”, 1996. 844 с.
86. Модернізм. Визначення. Теорія. Практика. Вип.1. Авангард. Перші кроки. Київський громадський освітньо-видавничий центр Полікультурний світ”, 1999. №3. 128 с.
87. Наєнко М. Романтичний епос: ефект романтизму і українська література. 2-е вид.зі змінами й доп. К.: Вид.центр Просвіта”, 2000. 382 с.
88. Наливайко Д. Искусство: направления, течения, стили. К.: Мистецтво, 1985. 365 с.
89. Наливайко Д. Міфологія і сучасна література. // Всесвіт. 1980. №2. С.170-182; №3. С.166-175.
90. Нефф В. Королеви не мають ніг: Роман/ Пер. з чеськ. К.: Дніпро, 1989. 495 с.
91. Нефф В. Перстень Борджіа: Роман/ Пер. з чеськ. К.: Дніпро, 1990. 342 с.
92. Нефф В. У королев не бывает ног/ Пер. с чешского. М.: Художественная литература, 1980. 446 с.
93. Огурцов А. Экзистенциалистская мифология языка (М.Хайдеггер). // Философия марксизма и экзистенциализма: Очерки критики экзистенциализма. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1971. С.87-97.
94. Пави Патрис. Словарь театра. М.: Прогресс, 1991. 504 с.
95. Павленко Г. Становлення історичної белетристики у давній українській літературі. Київ: Наукова думка. 1984. 325 с.
96. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. К.: Либідь, 1997. 360 с.
97. Павличко С. Лабіринти мислення. Інтелектуальний роман сучасної Великобританії / АН України. Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка. К.: Наукова думка, 1993. 104 с.
98. Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. Київ: Час, 1997. 447 с.
99. Панченко О. Енергія пошуку: Літературно-критичні статті та нариси. К.: Рад. письменник, 1983. 271 с.
100. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту // Сучасність. 2000. №4. С.65-84.
101. Пивоварська А. Дім на горі: Розмова з Валерієм Шевчуком // Сучасність. 1992. №3. С.54-59.
102. Пилинський Я. На крилах лебедів лети в широкий світ // Всесвіт. 1983. №5. С.152-153.
103. Платон. Сочинения в трех томах. Т.2. / Академия наук СССР, Институт философии. М.: Мысль. 1970. 611 с.
104. Поетика / АН України. Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка, В.С.Брюховецький (від ред.) К.: Наукова думка, 1992. 210 с.
105. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму: Літературознавчі студії. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998. 295 с.
106. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо: Нарис феноменологічної онтології: Пер. з фран. // Філософська і соціологічна думка. 1995. №5-6. С.117-134.
107. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм це гуманізм: Пер. з фран. // Зарубіжна філософія ХХ століття. К.: Довіра, 1993. С.131-139.
108. Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження // Дух і Літера. Київ. Факт, 1997. №1-2. С.371-377.
109. Скуратівський В. Історія і культура./ Українсько-американське бюро захисту прав людини. Київ, 1996. 295 с.
110. Слабошпицький М. Літературні профілі: Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1984. 310 с.
111. Слабошпицький М. Роман Іваничук. Літ-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1989. 206 с.
112. Словарь украинского языка под редакцией Б.Д.Гринченко. Т.1. Киев, 1907.
113. Тарнашинська Л. Закон піраміди, або чи існує формула ідеального я”? // Дніпро. 1999. №2. С.136-140.
114. Тарнашинська Л. Парадокси нової реальності” Валерія Шевчука // Слово і час. 1998. №6. С.46-51.
115. Тарнашинська Л. Свобода вибору єдина форма самореалізації в абсурдному світі. Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму // Сучасність. 1995. №3. С.117-128.
116. Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука: Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. Київ: Видавництво Олени Теліги, 2001. 224 с.
117. Ткач М.М., Данилевська Н.О. Клечальний міст. (Джерела української міфології). Київ: Снива, 1995. 196 с.
118. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического. Избранное. М.: Прогресс, Культура, 1995. 623 с.
119. Українське літературне бароко. Збірник наукових праць. Київ: Наукова думка, 1987. 301 с.
120. Український роман сьогодні: Матеріали V пленуму Спілки письменників України 12-13 квітня 1978 року. К.: Рад. письменик, 1976. 178 с.
121. Фащенко В. Павло Загребельний: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1984. 207 с.
122. Федорів Р. Сучасність історичної теми. // Жовтень. 1978. №8. С.131-133.
123. Федорівська Л. Романи Юрія Мушкетика: Літ. критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1982. 203 с.
124. Фенько Н. Між Храмом і Драконом (про повість Валерія Шевчука У пащу Дракона”) // Вежа. 1997. №8-9. С.221-230.
125. Франк С.Л. Духовные основы общества. М.: Республика, 1992. 511 с.
126. Франко І.Я. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІ віці. Передмова. // Твори: В 50-ти т. Київ: Наукова думка, 1978. Т.16. С.7-8.
127. Франко І.Я. З бурхливих літ. Передмова. // Твори: В 50-ти т. Київ: Наукова думка, 1979. Т.21., С.189-196.
128. Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Пер. с англ. М.: Политиздат, 1980. 831 с.
129. Фрезер Д.Д. Фольклор в Ветхом Завете. 2-е изд., исп. пер. с англ. М.: Политиздат, 1986. 511 с.
130. Фрейд З. Толкование сновидений. СПб.: Алетейя, 1999. 661 с.
131. Халипов В. Постмодернизм в системе мировой культуры // Иностранная литература. 1994. №1. С.235-240.
132. Художественный язык средневековья. Наука, 1982. 271 с.
133. Челидзе Л. Что такое история? Тбилиси: Мецниереба, 1978. 49 с.
134. Черная Л. Испанская баллада” Лиона Фейхтвангера // Фейхтвангер Л. Испанская баллада. М.: Издательство иностранной литературы, 1958. С.433-447.
135. Черная Н. Реалистическая условность в современной советской прозе. К.: Наукова думка, 1979. 192 с.
136. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). Тернопіль: МПП Презент”, за участю ТОВ Феміна”, 1994. 480 с.
137. Шаховський С. Романи Павла Загребельного. Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1974. 175 с.
138. Шевчук В. З темних джерел. Українська готична новела XVI століття. // Літ. України. 1995. 25 січня.
139. Шевчук В. Маленьке вечірнє інтермеццо: Повісті. К.: Молодь, 1984. 240 с.
140. Шевчук В. Око Прірви: Роман. К.: Український письменник, 1996. 197 с.
141. Шевчук В. Мисленне дерево: Роман-есе про давній Київ. К.: Молодь, 1989. 338 с.
142. Шевчук В. Притча про доброго чоловіка, долю якого оплакала прекрасна чаклунка. // Нефф В. Королеви не мають ніг. Київ: Дніпро, 1989. С.3-15.
143. Шевчук В. Птахи з невидимого острова: Роман, повісті. К.: Рад. письменник, 1989. 470 с.
144. Шевчук В. Три листки за вікном: Роман-триптих / Передмова М.Жулинського. К.: Рад. письменник, 1986. 587 с.
145. Шевчук В. Універсальна картина світу в творчості письменників українського бароко // Україна. Наука і культура. Вип. 28. Київ, 1994. С.194-200.
146. Шлемкевич М. Загублена українська людина. Київ: МП Фенікс”, 1992. 168 с.
147. Штонь Г. Стиль письма чи стиль мислення? // Дніпро. 1981. №1. С.140-145.
148. Шумило Н. Бароково-готичні відлуння в українській прозі кінця ХІХ поч.ХХ століття. // Слово і час. 2000. №9. С.6-15.
149. Юнг К. Алхимия снов: Четыре архетипа: Мать. Дух. Трикстер. Перерождение. СПб.: Тимошка, 1997. 352 с.
150. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления. Киев: Air Land, 1994. 405 с.
151. Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов. К.: Port-Poyal, 1996. 384 с.
152. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени: Пер.с нем. М.: Издательская группа Прогресс”, Универс”, 1996. 336 с.
153. Юнг К.Г., Нойманн Э. Психоанализ и искусство. М.: REFL-book; К.: Ваклер, 1996. 304 с.
154. Юнг К.Г., Франц М.Л. фон, Хендерсон Дж.Л., Якоби И., Яффе А. Человек и его символы. М.: Серебряные нити, Университетская книга, АСТ, 1997. 368 с.