ПОЕТИКА СВІТОМИСЛЕННЯ УЛАСА САМЧУКА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ПЛЕТЕНЧУК НАТАЛІЯ СТЕПАНІВНА

УДК 821.161.2 (Самчук)

ПОЕТИКА СВІТОМИСЛЕННЯ УЛАСА САМЧУКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Криса Богдана Семенівна

Івано-Франківськ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................ 3
Розділ І. Філософія творчості.............................................................. 11
1.1. Синтеза мислення” як рефлексійно-конструктивна домінанта........... 11
1.2. Художньо-філософські імплікації віталізму......................................... 24
1.2.1. Етично-релігійний рівень.............................................................. 30
1.2.2. Раціонально-праґматичний рівень................................................ 39
1.2.3. Інтуїтивний (власне берґсонівський) рівень................................. 49
1.3. Екзистенційна парадиґма...................................................................... 54
Розділ ІІ. Просторовість як явище поетики................................ 68
2.1. Авторська модель художньої картини світу......................................... 68
2.2. Антропологічний масштаб просторової структури............................. 72
2.3. Ost” як код просторового номінативу................................................. 94
Розділ ІІІ. Природа риторики: переживання” світу у слові 113
3.1. Початковість” новелістичного наративу........................................... 114
3.2. Персонально-деміургічне омовлення світу......................................... 130
3.3. Гомодієгетичний тип повіствування.................................................... 145
3.4. Хронікально-літописні форми авторської нарації............................. 151
3.5. Редакторське всезнання” у метанарації............................................. 163
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 174
Список використаних джерел........................................................ 180

ВСТУП
Актуальність дослідження. У проблематиці сучасного літерату­ро­знавства дедалі відчутнішою стає невмолима, кажучи словами самого Уласа Самчука, ґравітація абсолютної справедливости”, яка повертає українській літературі розуміння іманентності художньої дійсності, що зберегла чисту вартість українського буття” (Л.Рудницький).
Величезний еміграційний пласт українських творів міцно входить у літературну і національну свідомість, міняючи уявлення про художні іпостасі українського Слова у ХХ столітті. Уже зроблено чимало видано, прочитано й осмислено, і як результат виникає нова, нерозмежована картина української літератури, багатопланова й багатовимірна, з вражаючими сюжетами автор­ських доль. Так у спробі відтворення самоідентичності українського літератур­ного Космосу формується новий національно-літературний канон.
Проте ще зарано говорити про повноту і цілісність цих уявлень, бо багато творів залишаються маловідомими, недостатньо дослідженими, без проекції на загальні тенденції літературного розвитку. Та й об’єктивно-неупереджене вивчення літературних явищ і художніх структур ставить на перше місце самототожність митця, його індивідуальний творчий код, зумовлений самобутнім відчуттям світу і Слова. Відтак виникає потреба потрактовувати поетику як рефлексії над онтологічними проблемами, як художнє втілення сенсу буття.
У цьому плані малодослідженою залишається світоглядна і художньо-естетична парадиґма Уласа Самчука. Той, хто підступає до наукового осмис­лення цієї проблеми через призму герменевтичного принципу, з одного боку, відчуває свободу інтерпретації та реінтерпретації завдяки відкритості тексту до світу і світу до тексту, а з іншого, намагаючись збагнути етико-універсальну споруду Самчукового світомислення, злагоджену цілісним розумінням світу та самого себе й заряджену концентрованим згустком духовної енерґії, щораз у герменевтичному колі проходить через катарсис душі і прилучається до вічного.
Рецепція ж самого письменника породжена часом та усталеними ним канонами: початковим (неупередженим); радянським (засоціологізованим) та діас­пор­ним (альтернативно-західним); новим (герменевтичної деканонізації). Та­ким чином, можна умовно виділити три хвилі цієї рецепції.
Творчий дебют Уласа Самчука, засвідчений трилогією Волинь”, був високо оцінений українською та польською критикою 30-х років. У того­час­них часописах Дзвони”, Нова зоря”, Діло”, Вістник”, Назустріч”, Пере­мога”, Sygnaly”, Biuletyń Polsko-Ukrainskij” та інших з’явились численні, здебільшого схвальні, рецензії. Зокрема у часописі Перемога” зазначалось, що Уласа Самчука можна поставити поруч Кнута Гамсуна і Раймонта. Волинь”, напевно, стане обов’язковою лектурою в наших середних школах” [163]. Подібну думку висловив польський літературознавець Ксаветри Прушинські, назвавши Волинь” винятковою книжкою”, великою селянською хронікою в стилі Гамсуна чи Марії Домбровської” [див.:127]. Євген Маланюк у своєму відгуці писав, що Волинь” є потужною, широкоперсою кремезною селянською епопеєю, ...підіймається до височини майже героїчного епосу” [125].А оцінка Діла” про те, що Самчук має розмах, природний гін, що поливає слова кров’ю. Повість Самчука одна з найкращих наших книжок за останні роки, одна з рідких тим, що можна до неї вертатися, почуваючи, що ми не витягли з неї всього за одним віддихом” [162], виявилась справді симво­лічно-пророчою. 1934 року у Львові перший том Волині” одержав літературну нагороду від Товариства українських письменників та журналістів імені І.Франка.
Після високого сплеску творчих осяянь 30-х років Самчукове ім’я було піддане остракізмові, а його твори поповнили авторитетний” список (а звідси і канон) репресованого наративу: завдяки національно-іманентному та праґматично-західному світомисленню чи, точніше, інакомисленню, збагаче-ному філософсько-естетичними засадами модерного гносису, Самчукова белетристика не вписувалася у прокрустове ложе” методу соцреалізму, ламала канони так званого виробничого роману”, актуального в тогочасній ідеологічно-заанґажованій літературі. Відтак виробився канон чужого” ра-дянському дискурсу письменника куркульства”, філософського наставника буржуазних націоналістів” тощо.
Друга хвиля зацікавлення творчістю Уласа Самчука почалась в еміграції. Про нього з науковим ентузіазмом заговорила європейська (польська, че­ська, хорватська, німецька, італійська) критика. Протягом 30-80-х років твори письменника перекладались і видавались польською, німецькою, французькою та англійською мовами. У 1980 році Улас Самчук висувався за трилогії Волинь” та Оst” на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, а головне його вважали професійним письменником у недержавній спільноті. У діаспорних часописах публікували літературно-критичні статті про творчість Уласа Самчука М.Білоус-Гарасевич, А.Власен­ко-Бойцун, Т.Горохович, В.Дер­жа­вин, В.Жила, Ю.Клиновий, І.Ко­ше­лівець, Я.Розумний, О.Тарнав­ський, Ю.Шевельов та інші. Щоправда, ці портретно-оглядові статті мали зде­біль­шого ознайомчий характер і зосереджували основну увагу на інтерпре­тації ідейно-тематичного змісту прози Уласа Сам­чука. Одначе заслуга емігра­ційних критиків полягала в тому, що, продовжуючи кращі традиції 30-х років, вони розглядали художню парадиґму письменника у європейському та світовому історико-літературних контекстах, намагалися підійти до Самчука через призму іманентних джерел його світосприймання і на цій художньо-мисленнєвій основі виокремили ключову роль збірного образу нового активно-творчого героя в українській літературі. Водночас еміграційний, зокрема мурівський, дискурс, через брак ґрунтовних праць з поетики та надмірну ідейно-історіософічну заанґажованість породив стереотип Самчука, який буцімто не зміг відійти від засад міметичного письма і сягнути поза реаліс­тичний стиль.
Третя хвиля рецепції Уласа Самчука збігається з формуванням нового канону в сучасному літературознавстві, який пов’язаний з процесами осми- слення літературної традиції в її найглибшому вияві та прочитанням тек­стів, що творять традиційний і доповнений канон, через призму нових літера- турознавчих методик. Повернення надовго вилученого з національно-куль-турного буття величезного і багатогранного творчого доробку Уласа Самчука (у діаспорі він нараховує 15 томів) надає цим процесам особливої ваги.
Сучасний стан науки про літературу, звільненої від стереотипів особотексту” (М.Павлишин), спрямованої на вивчення глибинних основ ху­дож­ньої структури з імперативом осягнути й естетично пережити ціліс­ність буття” [219; 21] породжує потребу повного відтворення авторського інтертексту Уласа Самчука. Визначальним стає принцип герменевтичної деканонізації: текст як першооснова неупередженого аналізу поетики вира-ження авторської свідомості Самчука і проявленого у ньому життєвого світу”. Перші кроки у цьому руслі дослідження зробили О.Веретюк, М.Гон, Р.Гром’як, Л.Зелінська, Н.Лисенко, Р.Мовчан, С.Пінчук, Я.Поліщук, М.Ткачук та інші. Заслуговує на увагу і кандидатська дисертація С.Боро­діци Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західноукраїн­ської романної прози 30-40 рр. ХХ століття”, в якій осмислюється жанрово-стильова специфіка романних інваріантів Уласа Самчука на тлі ідейно-естетичних шукань західноукраїнської романістики виокремленого періоду, а також дисертаційне дослідження І.Бурлакової Творчість Уласа Самчука. Проблеми індивідуального стилю”, присвячене з’ясуванню питання єдності формально-стильових та ідейно-тематичних шукань як основи естетичних засад Уласа Самчука. Відрадно, що дедалі частіше посилюється науковий інтерес до поетики художнього світу митця. З’ясування цієї проблеми становить квін­тесен­цію Наукових записок” ТДПУ імені Володи­мира Гнатюка, приу­роче­них до 95-річчя з дня народження письменника [див.: 139].
Одначе і досі залишається актуальною потреба системно-цілісного дослі­дження творчого доробку Уласа Самчука як явища художньо-філософ­ського мислення на тлі літературно-мистецької свідомості його часу. Цим і визна­чається актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­таційне дослідження виконане на кафедрі української літератури Прикарпат­ського університету імені Василя Стефаника, наукові пріоритети якої передбачають дослідження білих плям” та забутих імен” в українському літературному процесі ХХ століття.
Метою дисертації є цілісний і комплексний аналіз художньої картини світу Уласа Самчука на підставі іманентної адекватності стилю світопере­жи­вання і стилю світовираження, інакше кажучи, органічного ословлення” світу у Самчуковому метатексті.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань:
обґрунтувати амбівалентну (теоретичну і ментальну) природу художньо- філософського синтезу;
з’ясувати поліаспектну семантику Самчукової синтези мислення”;
виокремити системотвірні чинники і світоглядні константи філософ­сько-естетичної концепції Уласа Самчука;
визначити засадничі принципи віталізму та екзистенціалізму і проана-лізувати особливості їх художнього вираження;
дослідити на основі мікро- і макроаналізу модель просторової карти­ни світу;
розкрити онтологічну природу авторської риторики і на цьому тлі про­стежити еволюцію епічного бачення Уласа Самчука.
Об’єктом дослідження є художнє мислення Уласа Самчука, на основі якого формується самобутня цілісно-масштабна картина світу.
Відповідно предметом дослідження є сукупність різноманітних за своєю естетичною та історико-літературною природою текстів Уласа Самчука збірка новел Віднайдений рай”, романи Марія”, Чого не гоїть огонь”, На твердій землі”, трилогії Волинь” та Ost”, публіцистика, які дають можливість розширити методологічний спектр в оцінці багатопланового ідейно-естетич­ного комлексу письменника і сформувати цілісне наукове уявлення про створений ним образ світу.
Матеріалом для дослідження також частково послужили книги спогадів і мемуаристики На білому коні”, На коні вороному”, Плянета Ді-Пі”, П’ять по дванадцятій”, Слідами піонерів: Епос української Америки”, програмові статті Уласа Самчука у мурівських збірниках та у збірнику ОУП Слово”, а також епістолярій, біографічні та архівні матеріали, почерпнуті з рукописних фондів Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України та Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, з приватних архівів українців діаспори.
Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження станов­лять праці українських істориків і теоретиків літератури Г.Грабовича, Р.Гром’яка, Т.Гундорової, О.Забужко, М.Ільницького, М.Кодака, Н.Копи­стян­ської, Б.Криси, Ю.Лавріненка, М.Легкого, Р.Мовчан, С.Павличко, С.Пін­чу­ка, Я.Поліщука, Л.Рудницького, Е.Соловей, А.Ткаченка, М.Ткачука, І.Фізера, Д.Чижевського, Ю.Шереха та ін. У дослідженні осново­положної проблеми художнього світомислення дисертантка опирається на естетично-філософські засади Е.Андерхілл, Арістотеля, Р.Барта, А.Берґсона, Г.-Ґ.Ґа­да­мера, М.Гай­де­ґґера, Г.Гачева, М.Еліаде, А.Камю, Е.Кассірера, Пла­тона, З.Фройда, Е.Фромма, К.-Г.Юнга та ін. До роботи залучено науково-методологічний пласт з питань поетики часо-простору і художнього слова (нарації і риторики тексту), представлений дослідженнями М.Бахтіна, Н.Гея, А.Гуревича, Б.Кор­мана, П.Лаббока, Ю.Лотмана, В.Топорова, Б.Успен­сь­кого, Ф.Федоро­ва, Н.Фрідманна, К.Штанцеля та ін.
Методика дослідження ґрунтується на принципах, що випливають зі специфіки самого предмета дослідження: іманентної інтертекстуальності та синтези мислення”. У роботі поєднано комплексно-системний, структурний, типологічний, порівняльно-історичний, герменевтичний та психологічно-аналі­тичний наукові методи.
Наукова новизна дисертації полягає у специфіці поставлених завдань і комплексного дослідження художнього світомислення Уласа Самчука. У роботі вперше зроблено спробу нового концептуально-аналітичного підходу до філософії творчості письменника під кутом зору засадничої світоглядної риси синтези мислення”, яку простежено на різнопланових реґістрах. Новий підхід до Самчукової прози на зрізі спаціалізованої” поетики ініціює одночасно і герменевтичне прочитання тексту, і завдяки тому, що текст виходить за свої межі, метатекстуальної його дискурсивності. У роботі запропоновано відхід від традиційного мімезису у рецепції письменника до некласично-ірреального виміру Самчукового світомислення. Специфіка такого підходу послідовно витримана у трьох розділах дисертації: 1) контекстуальний аналіз віталістич­ного, есхатологічного та екзистенційного типів художнього мислення; 2) на рівні просторовості тексту в сенсі його міфопоетичного (сакрально-онтоло­гічного) виміру; 3) на рівні риторики тексту як іманентного пережи­вання” світу у слові.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть стати підставою для одного зі шляхів відтворення повноти і структурної цілісності літературного процесу ХХ століття. Основні положення та концептуальні узагальнення допоможуть поглибити наукове уявлення про багатогранну й цілісну картину художнього світу Уласа Самчука і можуть бути використані у нових літературознавчих студіях в галузі самчукознавства, при підготовці моноґрафії про творчість письменника, у написанні наукових праць з різних аспектів поетики прози. Практична цінність дисертації визначається залученням до літературознавчої практики раніше не досліджуваних текстів У.Самчука, нових підходів до класифікації і систематизації художнього матеріалу. Основні положення і висновки дисертації можуть використовуватись і в процесі читання лекційних курсів з історії української літератури ХХ століт­тя, спецкурсів та спецсемінарів як про творчість У.Самчука, так і з проблеми вивчення еміграційної прози загалом.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обгово­рено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертації викладені в доповідях, виголошених на звітних наукових конференціях викладацько-аспірантського складу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2000, 2001, 2002 рр.), на міжвузівській науковій конференції, присвяченій 95-річчю

Список литературы

ВИСНОВКИ
Справдешнє авторське світомислення завше репрезентує нову концепцію сотворення людини та моделі світу. Уласові Самчукові вдалося не лише створити свій альтернативно-візійний світ поза буттєвими межами догма­тичної літератури, а й пересотворити” його з лейтмотивом вічності через пізнання людиною Божественної Істини [див.:112]. Власне, його художня філософія у період переривності національно-літературної субстанції промо­висто засвідчує спадкоємний зв’язок з медієвістичною традицією, стає тією символічною ланкою, яка естетично продовжує ґенетично-духовний код української літератури, прилучає національний міф вічного повернення” до перманентно-духовного відродження і, так би мовити, гармонізує сучасну вічність.
Осягнення ж поетики індивідуалістичного світообразу так чи інакше пов’язане із творчим даром митця його реципієнтові відбуттям у художньо­му тексті естетичного переживання синтезу світовідчування, надто коли йдеться про виявлені у ньому вітально-онтологічні чи архетипічні пласти. Феномен такого переживання легко вловлюється на благодатному ґрунті художньої картини світу Уласа Самчука, що, як засвідчує інтертек­стуальний аналіз, є органічним виявом синтезу глибоко національного світовідчуття та модерної філософсько-естетичної думки Європи, унікальною спробою художньо гармонізувати світ у дивовижному поєднанні Логоса і Духа.
Таким чином знівельовується симптоматична дискусійність про пріо­ри­тет­ну першість логіки перед риторикою” (Ю.Габермас): Самчукова художня рефлексія поєднує гносеологічну енциклопедичність й онтологічну глибин­ність. Ця особливість художнього мислення випливає з джерел авторської самосвідомості світоглядних констант, якими є: animus (батьківський Логос), anima (материнський Ерос, що причетний до іманентного розуміння трансценденції), сакральна аура автентичного простору, яка зумовлює аксіологічну центрованість художнього світу, та й загалом Ерос просторо­вості, через який передано інтимно-особистісне переживання світу у перма­нентно-символічному мислеобразі Куди тече та річка”. Завдяки йому вирафіновується європоцентричне світобачення та універсалізм світомислення письменника вихід на обшири світових тем (проблем) і символічно-філософських універсалій (приміром, ost”). Відтак створюється єдиний нараційний ланцюг”, в якому закодована просторово-символічна автобіогра­фія, чи висловлюючись герменевтичною мовою, світ життя письменника.
На цій ґрунтовній основі простежується масштабна картина світу, головна конститутивна особливість якої полягає у хрестоподібній націо­нально-космогонічній структурованості. Така архітектоніка цілковито відби­ває філософські та художньо-естетичні засади Уласа Самчука синтезу­вати автентичне та західноєвропейське просторове світоуявлення.
У центрі Самчукового світу зосереджено вищу духовну сутність почат­ковий простір, що завдяки своїй життєдайній енерґії примножує художній світ у безмежності його прочитань. Таким чином, Самчукова просторова модель завдяки своїй виразній аксіологічній центрації може, збираючи світ в одне ціле, з однаковою мірою згортатись у Локус, повертаючи до волинського архітексту, і водночас безкінечно виповнювати свої межі завдяки універса­лізму художнього мислення автора. Оця динамічність світомислення та полісемантичне індивідуально-образне опросторовлення, обмежене структур­ною цілісністю хрестоподібної моделі світу, спричинюють нову якісну модифікацію та градацію художнього простору.
З огляду на це Самчукові твори розділено на дві групи. У першій (Волинь”, Марія”, Гори говорять”, Морозів хутір”, Чого не гоїть огонь”) художньо-національна ідентичність тексту пізнається завдяки вертикальній проекції космосу з координатами: земля-початковий простір-небо. Цілісність світовідчуття можуть порушувати експансивно-етичні опозиції. У другій (Темнота”, Втеча від себе”, На твердій землі”) домінує горизонтально- альтернативний вибір світу, проектований у координатах: схід-захід. Тут автор уже осмислює український простір як глобально-духовний континуум.
Специфіку хрестоподібного структурування на мікрорівні найповніше ілюструє антропологічний масштаб картини світу. Це виявляється передусім в архетипній значущості образотворення героя. Скажімо, у Волині” тісно поєднуються дві різні тенденції: потреба стійкості світу, внутрішнього спокою, почерпнутого у Слові Божому (Батько), і бажання активності, руху, зміни, безкінечності у пізнанні світу (Син). Об’єднує їх в гармонійно-структурну цілість повернення до первозданного. Виявлена у волинському Тексті архетипність Людини, що йде за плугом, але постійно зводить очі до неба, зумовлює синтез основоположних начал у національно-монументаль­ному образі світу і відкриває феномен естетичної неперебутності сакрально-поетичного слова у прозі.
Філософською основою естетичного переживання світу стає віталізм, що синтезує дві Самчукові парадиґми світомислення східну і західну в одне ідейно-концептуальне поле. Позаяк автентичне світоуявлення у Самчуковому метатексті ґрунтується на тріадній домінанті: Земля (Magna Mater)-Бог-Рід, то специфічні ознаки віталізму виявляються в антеїзмі (віталістична енерґетика йде від Землі) та у релігійній (морально-етичній) настанові. На його основи накладається активно-праґматичний світогляд, вирослий на фаустівській культурі, який ламає стереотип пасивного життєсприйняття української літературної традиції. На цьому ґрунті у Самчуковому інтертексті вирафіновується наскрізний архетип біофіла (коваля своєї долі”), який докорінно відрізняється від хвильовістської світоглядно-стильової апологеми романтики вітаїзму” і створеного на її основі архетипу некрофіла. Приміром, у романі На твердій землі”, автор спростовуючи міф про Антея, репрезентує абсолютно відмінну від літератури ХІХ століття психософію емігранта і на концепції раціовіталізму вибудовує новий образ праґматика-підприємця, позбавленого ментальних комплексів меншовартості, пасивного життєбуття та відчаю. Довершує цю онтологічно-цілісну модель світомислення на рівні жіночого ego берґсонівська психософія творчої еволюції та пов’язані з нею мотиви втаємниченої у трансцендентну сутність буття мистецької креації, емансипованості, емпатії тощо.
Глибший розріз віталістичного мислення на основі метатексту Самчука є підставовим для кінцевого виділення художньо-імплікаційних рівнів: біо­ло­гічно-натуралістичного, етично-релігійного, раціонально-праґматичного і кре­а­тив­но-мистецького (берґсонівського).
Як засвідує текстуальний аналіз, іманентні риси віталізму можуть поєднуватись з ознаками інших типів художнього мислення есхатологічного й екзистенційного. Скажімо, есхатологічний віталізм становить філософсько-метафізичну основу роману Марія”. Його сутність автор розкриває через імпліцитно вмотивовані у тексті антиципаційні концепти повноти існування”, початку кінця” тощо. Роман є художньо-симптоматичною рецепцією націо-нально-історичних деґресій 20-30-х років ХХ століття, у якому виразно проступає зв’язок антеїстичного есхатологізму з берґсонівськими началами. Проте індивідуально-національна есхатологія, символічно втілена в архетипі Української Богородиці, постає не як екзистенційний фатум, а як акт подолання його шляхом ініціаційної парадиґми духовної трансценденції.
Для авторської свідомості Уласа Самчука, як і загалом для еміграційної естетики ді-пі, іманентна й екзистенційна парадиґма світомислення. Вона розглядається на тлі ментально-національної та європейської екзистенційно-онтологічної проблематики. На цьому світоглядно-концептуальному зрізі аналізується структура образного мислення роману Чого не гоїть огонь”, в якому автор, художньо відворюючи пасіонарний спалах” історичного феномену упівства, спростовує пасивний міф національно-визвольної боро­ть­би. Роман становить художньо-філософську інтенцію переходу від етико-антропологічної естетики абсурду” (сартризму) до естетики бунту”, але не в розумінні А.Камю, а народження людини нового гарту”, за шерехівською концепцією українсько-антеїстичного екзистенціалізму. На цьому рівні Самчуків екзистенціалізм трансформується у філософію української ідеї. Превалюючі мотиви свободи, активно-творчого гуманізму, пасіонарності дозволяють говорити про вітальну основу Самчукового екзистенціалізму.
Онтологічна риторика Самчука виявляє свою іманентну природу у безпосередності і єдності світопереживання, що проявляється у художній еволюції епічного бачення. Початковим етапом такого переживання стає новелістичний наратив, що виявляє свої прикметні особливості у рефлекту­ючому внутрішньо-голосному” монологізмі триєдиної нараційної субстанції: автора-оповідача-ліричного героя, який загострено реагує на дегуманізацію європейського світу та меншовартість” українства. Цей наратив характеризу­ється стильовим синкретизмом рис символізму і неореалізму, імпресіоністичної та експресіоністичної риторики, превалюванням внутрішнього сюжету, суб’єктно-ліричного начала, новелістичної синекдохи мікрообразів (ноем), що, як правило, стають пуантом внутрішньої еволюції ліричного героя, психологізованого пейзажу, поєднанням орнаментально-вишуканої тропіки, оказіонально-одивненої” образності з експресивно-нервовою” зболеною рито­ричністю, багатоголосим внутрішнім мовленням, вираженим потоком свідомості”.
У волинському тексті (Марія”, Волинь”) філософія життя постає через різнобуттєве перевтілення” слова та образ наратора-мудреця, що, виявляючи свою всюдисущість”, органічно омовлює плин селянського буття. У процесі нараторської інґеренції приземленні і заглибленні у внутрішній світ персонажів, розчиненні в іманентному просторі виникає новий різновид онтологічної риторики Самчука персонально-деміургічне омовлення світу. Превалюючий у Волині” акторальний тип повіствування, попри безперервну зміну точок зору у процесі перебігу нарації, зумовлює внутрішній дискурс, що трансформується у непряму чи невласне пряму мову через солілоквіум (Сина) і ритуально-мітологічну риторику мовчання (Батька), що поступово переходить у саморефлексію і родить феномен інтуїтивно-природної селянської філософії. Глибинно-онтологічний пласт віталістичного слова, перехід від врочисто-інтимної до врочисто-ораторської риторики, внутрішня діалогічність імпліку­ють невичерпність сенсу Самчукового слова.
Гомодієгетичний принцип повіствування, застосований Самчуком в романі На твердій землі”, адекватно відбиває авторське світомислення у конечній потребі вирафінування я-протагоніста” виразника його віталістичної кон­цеп­ції. Взаємовплив переживання, вираженого через монологічно омовлений плин внутрішнього світу Павла-актора (так званий усний ретроспективно-мемуарний прийом), та просторово-автобіографічної площі зумовлюють єдність світоглядних інтенцій автора і наратора-актора, поглиблюють психоло­гізм переживання.
Хронікально-літописні форми проявляються у вирафінуванні образу відавторського наратора-літописця, який не лише ретельно фіксує всі дати і події воєнного буття, а, даючи їм оцінку, підносить до філософсько-узагальнюючого рівня. Для роману Чого не гоїть огонь” властиве поєднання аукторальної і персональної нарації, екзистенційно-межової (безособової) риторичності, переживання” тексту через трансцендентний вимір слова. Виразний персоналістичний характер та специфіка національної рефлексії дають підстави виявлення ідентичних ознак художнього і публіцистично-риторичного наративу.
Романний цикл Ost” засвідчує художню еволюцію національно-наратив­ної структури творів Уласа Самчука від суб’єктивізації розповіді до об’єктивно-авторської манери викладу, що поглиблюється завдяки досвіду нараційної техніки редакторського всезнання”, монументальному історизму і образу провіденційного наратора.

Список використаних джерел
1. АндерхиллЭ. Мистицизм и витализм; Мистицизм и психология // Андер­хиллЭ. Мистицизм. Опыт исследования природы и законов развития духов­ного сознания человека / Пер. с англ. под ред. В. Трилиса, М. Неволина. К.:София Ltd, 2000. С. 40-80.
2. АндрущенкоВ.П., МихальченкоМ.І. Сучасна соціальна філософія. К.: Генеза, 1996. 368 с.
3. Араміс. Конкістадори рідної землі // Нова зоря. 1934. Ч. 82, 84. С. 6-7.
4. Аристотель.Никомахова этика // Аристотель.Сочинения: В 4-х т. Т. 4. М.:Мысль, 1983. С. 53-294.
5. Бабушкин С.А. Проблема художественного времени и пространства // Про­стран­ство и время: Монография. К.: Наук. думка, 1984. С. 273-290.
6. Багряний І. Думки про літературу // МУР. Зб. 1. 1945. С. 25-36.
7. БарабашО. Есхатологія та утопія в розумінні історії: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. Х., 2000. 18 с.
8. Барка В. Традиція і модернізм // Слово. Зб. 3. Нью-Йорк, 1968. С. 502-509.
9. БартР. Писатели и пишущие // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. С. 133-141.
10. БасинЕ.Я. Двуликий Янус” (о природе творческой личности). М.:Ма­гистр, 1996. 171 с.
11. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.
12. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. М.:Худож. лит., 1986. 583 с.
13. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. Россия, 1979. 320с.
14. Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. СПб.: Алетейя, 1995. 370 с.
15. Безхутрий Ю. Коні Уласа Самчука // Березіль. 1996. № 5-6. С. 164-179.
16. БергсонъА. Творческая эволюція. Авториз. с франц. В.А.Флеровой. М.-СПб.: Русск. мысль, 1914. 332 с.
17. Бердяев Н. А. Самопознание: Сочинения. М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Фолио, 1999. 624 с.
18. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества. М.: Правда, 1989. 607 с.
19. Білоус-Гарасевич М. Ми не розлучались з тобою, Україно: Вибране 1952-1998. Детройт, 1998. 768 с.
20. БлаубергИ. Социально-этическое учение А.Бергсона и его современные интерпретаторы // Вопросы философии. 1979. № 10. С. 131-137.
21. БородіцаС. Екзистенціалізм як домінанта жанрової структури роману Ма­рія” Уласа Самчука // Освітянин. 1998. № 5. С. 38-39.
22. БородіцаС. Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західно-української романної прози 30-40 рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2000. 18 с.
23. Бурлакова І.Творчість Уласа Самчука. Проблеми індивідуального стилю: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 2001. 19 с.
24. Буяк Я. Жанрова своєрідність новели Самчука Віднайдений рай” // Улас Самчук видатний український письменник ХХ ст.: Матеріали урочистої академії, присвяченої творчості митця. Зб. статей. Тернопіль-Кременець, 1994. С. 35-38.
25. Веретюк О. Концепція наратора і наративні форми (Перехресні стежки” Івана Франка) // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Мате­ріали міжнародної наукової конференції. Львів: Світ, 1998. С. 320-327.
26. Веретюк О. Художній образ землі як оберегу екзистенції українства у творі Уласа Самчука Марія” // Улас Самчук видатний український письменник ХХ ст.: Матеріали урочистої академії... Цит. вид. С. 46-49.
27. Виноградов В.В. Проблема сказа в стилистике // Поэтика. Л., 1926. С.30-42.
28. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук творець нового героя // Слово. Зб. 11. Торонто, 1987. С. 231-239.
29. Власенко-Бойцун А. Улас Самчук як публіцист // Слово. Зб. 12. Вудсток, 1990. С. 121-132.
30. Власенко-Бойцун А. Хроніки, романи і мемуари Уласа Самчука // Свобода. 1980. Ч. 61-66 (березень).
31. Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. Рівне: Азалія, 1993. 106 с.
32. Выготский Л.С. Психология искусства. М.: Педагогика, 1987. 341 с.
33. Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. К.: Четверта хвиля, 2001. 583 с.
34. Гадамер Г.Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
35. Гадамер Г.Г. Философия и поэзия; Философия и литература // Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 116-146.
36. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Сов. писатель, 1988. 448 с.
37. ГачевГ.О русском и болгарском образах пространства и движения // Поэ­тика и стилистика русской литературы: Сб. статей. Л.: Наука, 1971. С. 300-312.
38. Гей Н.К. Поэтическое время и пространство (Время входит в образ) // Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. С. 252-282.
39. Гей Н.К. Проза Пушкина: Поэтика повествования. М.: Наука, 1989. 270с.
40. Голіян Г. Філософія жаху і смерти // Овид. 1951. Ч. 12 (29). С. 5.
41. Головко Б.А. Філософська антропологія. К.: ІЗМН, 1997. 240 с.
42. Гон М. Роман Уласа Самчука Волинь” // Слово і час. 1997. № 8. С. 72-75.
43. ГороховичТ. УласСамчук феномен духовости волинського села // Нові дні. 1980 (грудень). С. 9-12.
44. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка / Пер. з англ. С. Павличко. К.: Критика, 1998. 206 с.
45. ГрабовичГ. У пошуках великої літератури / Гарвардська бібліотека україно­знавства. К., 1993. 54 с.
46. ГрабовичГ.Шевченко, якого не знаємо (З проблематики символічної авто-біографії та сучасної рецепції поета). К.: Критика, 2000. 317 с.
47. ГрабовськаІ. Проблема засад дослідження українського менталітету та на-ціонального характеру // Сучасність. 1998. № 5. С. 58-70.
48. Гриценко О. L’etranger у ролі попутника // Всесвіт. 1991. № 12. С. 169-174.
49. Гром’як Р. Образ світу в Леопольда Бучковського й Уласа Самчука (на матеріалі повістей Вертепи”, Чорний потік” і романів Волинь”, Чого не гоїть огонь”) // Слово і час. 1997. № 3. С. 46-51.
50. Гром’як Р. Про своєрідність художнього світу Уласа Самчука // Наукові за­писки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2000. Вип. VI. С.6-15.
51. Гром’як Р. Феномен Уласа Самчука в українській культурі // Гром’як Р. Культура, політика, інтеліґенція: Публіцистика. Тернопіль, 1996. С. 66-68.
52. ГубинВ.Д. Любовь, творчество и мысль сердца // Философия любви [Сбор­ник: В 2 ч. / Сост. А.А. Ивин]. Ч.1. М.: Политиздат, 1990. С.231-253.
53. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модер-нізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
54. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики // Слово і час. 1993. №11. С. 22-28.
55. Гуревич А. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
56. Давыдов Ю. Бегство от свободы. Философское мифотворчество и литера-турный авангард. М., 1978. 254 с.
57. Данилевич М. Український образ світу у трилогії У. Самчука Волинь” // Наукові записки... Цит. вид. С. 44-49.
58. Державин В. Провідне в І томі роману Ост” У. Самчука // Овид. 1950. Ч. 10-11. С.11-13.
59. Джеймс В. Прагматизм / Укр. пер. П. Насади. К.: Альтернативи, 2000. 144с.
60. Добрянська І. Дух руїни” у романі Уласа Самчука Марія” // Наукові записки... Цит. вид. С.50-54.
61. Донцов Д. Демаскування шашель. Мюнхен, 1949. 32 с.
62. ДонцовД. Московська отрута. Торонто-Монреаль: Спілка визвол. Украї­ни, 1955. 128 с.
63. Драч І. Соловейко-Сольвейг // Драч І. Драматичні поеми. К.: Дніпро, 1982. С.109-197.
64. Дуб К. Автобіографічний синерген // Слово і час. 2001. №4. С.15-23.
65. Элиаде М. Избранные сочинения: Миф о вечном возвращении: Образы и символы. Священное и мирское / Пер. с фр. М.: Ладомир, 2000. 414 с.
66. Элиаде М. Избранные сочинения: Очерки сравнительного религиоведе­ния / Пер. с англ. М.: Ладомир, 1999. 488 с.
67. Жив’юк А. Дерманські обереги Уласа Самчука // Слово і час. 1993. №8. С. 81-82.
68. Жив’юк А. Літературно-публіцистична діяльність // Волинські дороги Уласа Самчука. Збірник. Рівне: Азалія, 1993. С. 28-37.
69. Жив’юк А. Улас Самчук (Спроба громадсько-політичного портрета) // Улас Самчук. 90-річчя від дня народження. Ювіл. збірник. Рівне: Азалія, 1994. С. 3-26.
70. Жила В. Чи здобуто світову позицію? // Північне сяйво. 1965. Ч.2. С. 145-149.
71. Жулинський М. Я був повний Україною... (До 90-річчя з дня народження Уласа Самчука) // Літературна Україна. 1995. 30 березня. С. 3.
72. Журба Г. Письменник та його супровід // Слово. Зб.1. Нью-Йорк, 1962. С.265-289.
73. ЗабужкоО. Психологічна Америка” і азіатський ренесанс, або знову про Карфаген // ЗабужкоО. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. С. 197-236.
74. ЗабужкоО. Філософія і культурна притомність нації // Там само. С.132-151.
75. ЗабужкоО. Що сказано, або як українська література виходить в люди” // Там само. С.255-269.
76. ЗабужкоО. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1993. 126 с.
77. Залеська-Онишкевич Л. Елементи неоаванґардизму в українській драмі XXст. // Українська література. Матеріали першого конґресу Міжнародної асоціації україністів. К., 1995. С.72-84.
78. Залеська-Онишкевич Л. Пророк” остання драма Володимира Винниченка // Слово. Зб.5. Нью-Йорк, 1973. С. 194-204.
79. Звиняцковський В.Я. Новелістика А.Чехова і М.Коцюбинського: Моно­графія. К.: Наук. думка, 1987. 107 с.
80. Зелінська Л. Марія”: філософія жертвоприношення і українська менталь­ність // Волинські дороги Уласа Самчука. Збірник. Рівне: Азалія, 1993. С.46-51.
81. Зелінська Л. Улас Самчук: волинські паралелі його шляху й епосу // Україн-ська мова та література. 1999. Ч.3 (115). С. 1-5.
82. Зінченко В.Г. До питання про межі розповідних жанрів в літературі нового часу // Поетика / Відп. ред. В.С. Брюховецький. К.: Наук. думка, 1992. С.199-210.
83. ЗисьА.Я., СтафецкаяМ.П. Методологические искания в западном искус­ствознании. М.:Искусство, 1984. 239 с.
84. ЗисьА.Я. Философское мышление и художественное творчество. М.: Искусство, 1987. 369 с.
85. Іванишин П. Екзистенційне прочитання поеми Петра Скунця На границі епох” // Визвольний шлях. 2001. Кн.2. С. 64-86.
86. Із листів У. Самчука до Д. Нитченка // Нитченко Д. Листи до письменників. Мельбурн, 1992. С. 183-187.
87. Ільницький М. Мале літературне відродження (Українська повоєнна емігра­ційна критика) // Дивослово. 2000. №4. С.2-7.
88. Інтерв’ю з У. Самчуком // Українські вісті. 1967. Ч.23. С. 6-7.
89. Інтерв’ю з У. Самчуком в журналі Современник” // Слово. Зб.7. Едмон­тон, 1978. С. 257-260.
90. Искусствознание и психология художественного творчества / Отв. ред. А.Я.Зись, М.Г. Ярошевский. М.: Наука, 1988. 382 с.
91. Камю А. Бунтующий человек: Философия. Политика. Искусство. М.: По­литиздат, 1990. 542 с.
92. Карасев Л.В. Онтология и поэтика // Вопросы философии. 1996. №7. С.55-82.
93. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. М.: Гардарика, 1998. 784 с.
94. Качкан В. Ця тотальна духова і фізична руїна...” (розмисли над творчістю Уласа Самчука) // КачканВ. Хай святиться ім’я твоє: Українознавство та пресологія (XIX перша половина XX ст.). Кн.3. Львів: Фенікс, 1998. С.253-272.
95. КвітС.Естетична доктрина Михайла Рудницького // Визвольний шлях. 2000. Кн. 5. С.75-81.
96. Керлот Х.Э. Словарь символов. М.: REFL-book, 1994. 608 с.
97. КизиловаВ. Роман Уласа Самчука Морозів хутір”. Специфіка оповідного канону // Слово і час. 2001. №4. С. 69-72.
98. Клиновий Ю. Улас Самчук його сімдесятиріччя // Слово. Зб.6. Торонто, 1977. С. 230-234.
99. КодакМ.П. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К.: Дніп­ро, 1988. 159 с.
100. Кононенко В. Символи української мови. Івано-Франківськ: Плай, 1996. 270 с.
101.Копач О. Зі шляхів життя. Торонто, 1996. 180 с.
102.Копистянська Н. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація. К.: Смолоскип, 1996. С. 172-178.
103.Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. М.: Про­свещение, 1972. 275 с.
104.Корман Б.О. Литературоведческие термины по проблеме автора. Ижевск: Удмуртский университет, 1983. 230 с.
105.Косач Ю. Вільна українська література // МУР. Зб.2. 1946. С. 51-64.
106.Косач Ю. Театр екзистенціалізму // Арка. 1947. №1. С. 7-12.
107.Костецький І. Про єдність різноманітного й суперечливого (Невиголошена промова на з’їзді українських письменників еміграції 6-7 грудня 1958-го року в Нью-Йорку) // Слово. Зб.1. Нью-Йорк, 1962. С.318-325.
108.Костецький І. Український реалізм XX сторіччя // МУР. Зб.3. 1947. С.32-46.
109.КостюкГ. З літопису літературного життя в діяспорі // Сучасність. 1971. Ч. 9-10 (129-130). С.3-50.
110.КостюкГ. Образотворець времени лютого” // Українське слово. Хрестома­тія української літератури та літературної критики XX століття: У 3-х кн. Кн.2. К.: Рось, 1994. С. 499-514.
111.Криса Б.С. Образ світу в українській поезії XVII XVIII століть: Автореф. дис. ... докт. філол. наук. К., 1995. 48 с.
112.КрисаБ.С. Пересотворення світу: Українська поезія XVII-XVIII ст. Львів: Видавничий відділ Свічадо”, 1997. 215 с.
113.КульчицькийО. Іван Мірчук дослідник української духовності // Хро­ніка-2000. 2000. Вип. 37-38. С. 53-65.
114.Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. Мюнхен-Львів, 1995. 217 с.
115.Лавріненко Ю. Література межової ситуації // Зустрічі. 1990. №1-2. С.178-188.
116.Легкий М.З. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка / Відп. ред. Л. П. Бондар. Львів, 1999. 160 с.
117.Липа Ю. Призначення України. К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1997. 268с.
118.Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2-х т. Т. 1. К.: Основи, 1994. 286с.
119.Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с.
120.Лихачев Д.С. Поэтика