“Ключ розуміння” Іоаникія Ґалятовського як явище риторичної культури Бароко

Краткое описание

Харківський національний університет
ім. В.Н.Каразіна

на правах рукопису

Левченко Тетяна Леонідівна

УДК 821. 161. 2: 808. 5

Ключ розуміння” Іоаникія Ґалятовського як явище риторичної культури Бароко

10.01.01 українська література
дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних
наук, доцент Ісіченко
Юрій Андрійович

Харків 2003

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
КЛЮЧ РОЗУМІННЯ” ІОАНИКІЯ ҐАЛЯТОВСЬКОГО ЯК ОБ’ЄКТ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ВИВЧЕННЯ 8

ТОПОЛОГІЧНА ОСНОВА РИТОРИКИ
2.1. Передумови теоретико-риторичної рефлексії над фіксованим словом 20
2.2. Топологічна система Арістотеля як метатеорія пошуку
правдоподібного знання 25
2.3. Топічна теорія в інтерпретації Цицерона та його послідовників 34
2.4. Система топів, викладена у Вихованні оратора” Квінтіліана 37
2.5. Риторична культура бароко: авторитетні теорії, топологічні
системи, функціональна спрямованість 41
2.6. Класицистичні версії методології топів 62
2.7. Традиційна класифікація топів за ораторськими родами 65
2.8. Класична схема структурування топів 72
РОЗДІЛ 3
СИМВОЛІКА НАЗВИ ЗБІРКИ ПРОПОВІДЕЙ ІОАНИКІЯ
ҐАЛЯТОВСЬКОГО КЛЮЧ РОЗУМІННЯ”
3.1. Значеннєві модуси ключа” як стрижневого символу збірки Іоаникія 78
Ґалятовського
3.2. Сакральна символіка ключа” в інтерпретації книжників XVI
початку XVIII ст. та вчення біблійної герменевтики про чотири
значеннєві модуси тексту 83
3.3. Генеза герменевтичного вчення 91
3.4. Роль герменевтичної теорії у гомілетичному континуумі бароко 95
РОЗДІЛ 4
ТОПІКА ПРОПОВІДЕЙ ІОАНИКІЯ ҐАЛЯТОВСЬКОГО
4.1. Експлікація топічної системи проповідей Іоаникія Ґалятовського 104
4.2. Топ імені у риторичній культурі бароко: форми використання та
джерела живлення 110
4.3. Топіка імен у проповідях Іоаникія Ґалятовського 127
4.4. Топіка імен як засіб генерування текстів сакральної риторики 134
РОЗДІЛ 5
ГОМІЛЕТИЧНІ МОДЕЛІ ГЕНЕРУВАННЯ ТЕКСТУ
5.1. Компілятивні стратегії генерування гомілетичного тексту 147
5.2. Прототекст гомілетичної культури 156
5.3. Виклад проповідника як імітація кодової заданості
сакрального першоджерела 158
5.4. Ізотопні моделі барокової гомілетики 166
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП

Неориторичні студії XX ст. поновили науковий інтерес до генези ораторської культури, її теоретичних експлікацій та текстового втілення. Специфіка та стан національних рефлексій риторичного континуїтету, їх зв’язок із теоретичними постулатами античних шкіл красномовства та метатеорією діалогічного доведення Арістотеля Стагірита стали об’єктом численних теоретико- та історико-літературних, культурологічних досліджень. Серед інших була акцентована проблема поширення ізотопних форм як функціонального засновку риторичної культури. Вивчення топіки репрезентувала новостворена літературознавча наука дослідження топів, заснування якої пов’язують з особою Е.Р. Курція.
На українському ґрунті активізацією риторичних студій позначилася доба бароко. Києво-могилянські посібники з ораторського мистецтва фіксують переважно античні матеріали, що піддавалися трансплантації для застосування у новому хронотопному вимірі. Дослідження гомілетичного трактату І.Ґалятовського та реалізації його настанов у Ключі розуміння” є суттєво необхідним для визначення барокової програми генерування тексту. Становлення проповіді як нової жанрової форми канонізувало процеси породження текстів на основі існуючого текстового спадку, що визнається за авторитетний. Формування текстів із чогось нетекстового усвідомлювалось як цілком неможливе. Два перші розділи риторичної науки Inventio” (віднаходження) і Dispositio” (розміщення) присвячені виключно прийомам оперування із вже наявним текстовим матеріалом. Власне, вони і знайшли переважне відображення у Науці” І.Ґалятовського, який дає чимало порад, як пристосувати готові тексти до нових умов виголошення.
Попри чисельність наукових робіт, які висвітлюють ті чи інші аспекти риторичного доробку І.Ґалятовського, наявні у його казаннях ізотопні барокові моделі, що функціонували як канонізовані засоби репрезентування визначеного змісту, в основному залишилися поза увагою дослідників. Дотично ця проблема була відображена у студіях таких вчених, як М. Сумцов, М. Петров, І. Огієнко, І. Чепіга, Л. Ушкалов, Н. Алексєєнко та інших.
Теоретичним підґрунтям для розробки теми дисертації стали системи топів, або загальних місць (loci communes), виведені в античних, середньовічних, ренесансних, барокових та класицистичних трактатах із красномовства. Були використані теоретичні положення Ісократа, Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана, Фортунатіана, Юлія-Віктора, Раймунда Люллія та його барокових послідовників, а також Ф. Меланхтона, К. Соарія, Ф. Бекона, професорів Києво-Могилянської академії, Баттьо, М. Ломоносова та інших. Залучені теоретичні експлікації щодо системи загальних місць, представлені у роботах таких вчених XX ст., як Р. Луканін, О. Лосєв, Ц. Тодоров, Г. Буш, У. Еко, С. Аверінцев, Ю. Рождественський, Є. Клюєв та інших.
Актуальність обраної теми полягає у її безпосередньому зв’язку із розв’язанням проблеми становлення національної риторичної культури, для якої доба бароко стала етапом формування, що у своєму зрізі виявив як зняті античні та середньовічні настанови, так і специфічні породження гомілетичної практики, що представлені, зокрема, Ключем розуміння” І.Ґалятовського. Теорії топіки, пропоновані сучасними посібниками з ораторського мистецтва, обмежуються в основному офіційно-діловим стилем побутування. Визначена тема дисертаційної роботи дозволить представити формалізовані фрагменти мовлення не лише як засоби породження тексту (у даному разі конфесійного призначення), але і як складники вчення бути переконливим у кожному конкретному випадку (метатеорії діалогічного доведення).
Тема дисертації узгоджена із проблемою, яку досліджує кафедра історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, ‑ Поетика, жанрово-стильові особливості української літератури IX‑XX ст.”, та відповідає навчальній програмі з історії давньої української літератури.
Мета дослідження: спираючись на теоретичні засади гомілетичної риторики бароко і, зокрема, Науки, альбо Способу зложення казання”, визначити топічні моделі, що використав І.Ґалятовський при укладанні проповідей Ключа розуміння”.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- простежити генезу топологічної системи та вcтановити її призначення у риторичній культурі бароко;
- провести теоретичну експлікацію загальних місць, представлених у гомілетиці І.Ґалятовського;
- проаналізувати топіку проповідей І.Ґалятовського, визначити її типологічні домінанти та джерела живлення;
- розкрити символіку назви Ключ розуміння” як топосу біблійної герменевтики.
Об’єктом дисертаційного дослідження є риторична культура бароко, в її межах як предмет студії обрана збірка І.Ґалятовського Ключ розуміння” з представленими в ній проповідями і гомілетичним трактатом. Також до аналізу риторичної культури залучені середньовічні і барокові пам’ятки лексикографії та збірники компілятивного характеру, проповіді Л. Барановича, А. Радивиловського, С. Яворського, Т. Млодзяновського, П. Дуніна, С. Бєліцького, Ф. Коваліцького та роботи інших церковних риторів.
Для досягнення поставленої мети при вирішенні конкретних завдань використовувалися наступні методи дослідження:
- при вивченні генези топічної системи порівняльно-історичний метод;
- при аналізові топіки проповідей І.Ґалятовського топологічний та описовий методи;
- при тлумаченні сенсових модусів назви Ключ розуміння” герменевтичний метод;
- при визначенні гомілетичних моделей генерування тексту методи дискурсивний та дослідження топів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розщепленні, клонуванні текстової тканини на складові топи, що дає змогу визначити моделі її породження, встановити ізотопний матеріал, який при звільненні від небажаних акциденцій видається придатним для укладання творів конфесійного призначення за будь-якою тематичною спрямованістю.
Одержані результати дисертаційної роботи можуть практично застосовуватися при підготовці нових програм для вищих навчальних закладів України з історії давньої української літератури та ораторського мистецтва, при укладанні підручників та посібників з названих дисциплін, при проведенні подальших студій над риторичною культурою бароко і, зокрема, ораторською прозою представників церковного красномовства.
Апробація результатів дисертації відбулася у формі доповідей на наступних наукових конференціях: Міф і міфопоетика у традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999), VII Міжнародній студентській науковій конференції Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (Харків, 2000), VI Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 2000), міжнародній науковій конференції Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М. Наконечного” (Харків, 2000).
Результати дисертації представлені п’ятьма статтями, що опубліковані у наукових збірниках, та одними тезами, надрукованими серед матеріалів конференції.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Як явище риторичної культури, збірка проповідей Ключ розуміння” І. Ґалятовського постала на основі існуючого текстового спадку епохи бароко. Риторичні правила, що були основоположними при укладанні представлених орацій, київський ритор подає у своєму теоретико-гомілетичному трактаті Наука, альбо Способ зложення казання”. Положення цієї гомілетики зводяться до відтворення усталених ще за античних часів ораторських настанов щодо винайдення (Inventio”) та розміщення, способів подачі текстового матеріалу (Dispositio”). Елементи топічного вчення наведені в актуальній для барокового красномовства цицеронівській інтерпретації разом з теоретичними викладками про матеріал, способи укладання і доводи казань.
Як гомілет, перебуваючи у полоні догматичної заданості ( заданість сакрального прототексту, теми, цитації, взірцевих творів) І. Ґалятовський розглядає акт генерування тексту як збирання докупи загальних місць (топів), проведене за обраною стратегією топічної взаємодії. При викладі гомілетичних порад в основному обмежившись вказівками щодо пошуку риторичних місць і способів їх компілювання у цілісну тканину тексту, проповідник пропонує свої власні казання як топічні заготовки, котрі можна використати при укладанні нових” орацій чи навіть просто пристосувати до чергового відтворення, враховуючи його мету, умови, обставини і прагнення аудиторії (тобто категорії етосу, пафосу і логосу промови). Попри варіативні можливості топічного розв’язання, І. Ґалятовський залучає ізотопні моделі, представлені також у проповідях Л. Барановича, А. Радивиловського та інших казнодіїв-сучасників. Орації Ключа розуміння” дозволяють спостерігати явище лексичної та семантичної надмірності, що зумовлена подвійною і потрійною ізотопією: ритор двічі вдається до цитування того самого місця Св. Письма, або відтворює топи-відповідники за різними Євангеліями, або вводить переказ-імітацію сакрального прототексту поряд із його прямим цитуванням; потрійний вияв ізотопії маємо, коли переказ біблійних рядків супроводжує їх подвійна цитація.
Часто зводячи різноджерельні фрагменти-запозичення до рівня структурних і семантичних еквівалентів, І. Ґалятовський нанизує їх за обраними стрижневими лексемами як ланцюжки геометричного орнаменту, який можна обривати і продовжувати від будь-якої точки. У таких наративних структурах відбувається формалізація підібраного текстового матеріалу до рівня традиційних топів і, одночасно, семантизуються форми синтагматичного зв’язку; семантика текстового плетива постає залежною від формальних прийомів.
При структуруванні казань І. Ґалятовський звертався до біблійних конкорданцій, поєднував різноконтекстуальні фрагменти Святого Письма, що, зберігаючи згадку про змістове поле першоджерела, могли функціонувати з новоутвореною сіткою сенсового сплетіння і нашарувань, нехтувати первісними акциденціями (навіть понятійно-сакральними) заради породження нової текстової цілісності. Звернення до прототексту відбувалось у формі цитації, переказу, екзеґези, імітації тощо, при цьому його елементи поставали у значеннєво різних функціях: були джерелом об’єктивованої інформації, виступали доказами-аксіомами, прикладами, залучалися для ампліфікації викладу. І. Ґалятовський намагається задавати інтенційну спроможність введеної сакральної цитації за допомогою суджень-коментарів, а також вдаючись до глосування метафрагментів.
Звертаючись до однієї з кількісних топічних домінант риторики бароко топу імені (він традиційно мав чотири видові форми: етимологію, переклад значення іншомовного слова, тлумачення символіки та прізвиська), за джерело відповідних текстових запозичень І. Ґалятовський мав в основному Святе Письмо, користувався також лексикографічними пам’ятками, що пов’язані з середньовічною традицією onomastica sacra. У проповідях Ключа розуміння” біблійне глосування імені могло служити підґрунтям для подальшого розгортання тлумачення за канонами церковно-богословської традиції. Казання містять і варіативні відчитування імен-епітетів, що імітують кодову заданість сакрального тексту, спираючись на його засновках-аргументах. Ім’я-епітет І. Ґалятовський часто використовує як стрижневе слово для нанизування топічної тканини, викроєної з різних джерел, проводить топічну ампліфікацію імені, збираючи відомі у церковній традиції оціночні епітети стосовно певної біблійної особи і репродукуючи канонічне глосування кожного з них. Топіка імен могла також слугувати для структурування значеннєвого поля казань або подавати ключі до відчитування гомілетичної заданості тексту. Київський ритор залучає прийом зведення із різних книг Святого Письма відповідників одного імені навіть тоді, коли мова йде про загальні назви сакрального побутування.
Символіка назви збірки проповідей Ключ розуміння” ґрунтується на євангельському топосі: Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили!” (Лк. 11:52), - апелюючи також до трьох інших (старозавітного і новозавітних) топосів зі стрижневим словом ключ”. Символ ключа” постає множинним значеннєвим вибухом, маючи герменевтичні, гомілетичні, есхатологічні та морально-дидактичні значеннєві модуси. Теоретико-риторичний вимір символу був представлений німецьким проповідником Ф. Меланхтоном, який під ключем до ораторського мистецтва розумів топи, загальні місця, вибрані ритором із різних галузей знання для більшої переконливості своєї промови. Символіка ключа” представлена також у роботах таких барокових книжників, як А. Радивиловський, С. Яворський, А. Бєлобоцький, Г. Бужинський тощо.
Відтворювана І. Ґалятовським герменевтична теорія про чотири ключі”-розуми” сакрального тексту в епоху бароко була часто репродукованим загальним місцем як риторичних трактатів, так і робіт іншого призначення.
Традиційна для барокового періоду топічна методологія підготовки риторів-проповідників за допомогою заучування компендіумів готового текстового матеріалу з подачею системно розфасованого, рецептурно-дедуктивного знання типу відповідей на незадані питання стала основоположною для освітньої системи, що усталюється на Україні в XVII ст.; згодом вона буде запроваджена у середніх і вищих навчальних закладах і отримає назву класичної.
Усталений герменевтичний метод бароко, що застосовував топічне розщеплення текстової тканини заради прагнення зрозуміти її, відкрити глибинні сенсові зрізи та способи генерування творів, у свою чергу, може використовуватися сучасними літературознавцями при спробі осягнути текстові породження самого бароко. Це дасть змогу простежити варіації та генезу спадкових ізотопних моделей, що стали підґрунтям для розгортання риторичної культури бароко.
Дослідження топічного фонду барокової риторики сприятиме визначенню як провідних тенденцій функціонування риторичного континуїтету, так і загальних законів генерування тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика: Навч. посібник. Львів: Світ, 2001. 240 с.
2. Аверинцев С.С. Византийская риторика: Школьная норма литературного творчества в составе византийской культуры // Проблемы литературной теории в Византии и латинском средневековье: Сб. ст. М., 1986. С. 19-90.
3. Аверинцев С.С. Греческая литература” и ближневосточная словесность” // Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М., 1996. С. 13-75.
4. Аверинцев С.С. Плутарх и античная биография: К вопросу о месте классика жанра в истории жанра. М.: Наука, 1973. 279 с.
5. Аверинцев С.С. Проблема индивидуального стиля в античной и византийской риторической теории // Литература и искусство в системе культуры. М., 1988. С. 23-30.
6. Аверинцев С.С. Риторика как подход к обобщению действительности // Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М., 1996. С. 158-190.
7. Аверинцев С.С. СофияЛогос: Словарь. 2-е изд., испр. К.: Дух и Литера, 2001. 460 с.
8. Адрианова В. К литературной истории Толковой Палеи // Тр. Киев. духов. акад. 1909. № 9 С. 377-415.
9. Алексєєнко Н. Біблійна герменевтика в українській бароковій прозі: Автореф. дис... канд. філол. наук. Харків, 2001. 20 с.
10. Андрушко В.А., Литвинов В.Д., Стратий Я.М. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии/АН УССР, Ин-т философии. К.: Наук. думка, 1982. 347 с.
11. Аннушкин В.И. История русской риторики: Хрестоматия. М.: Академия, 1998. 298 с.
12. Аннушкин В.И. Композиция и терминология первой русской Риторики” // Риторика и стиль: Сб. ст. М., 1984. С. 42-68.
13. Аннушкин В.И. Первая русская Риторика”: Из истории риторической мысли. М.: Знание, 1989. 64 с.
14. Антоний, архиепископ Финлянд. и Выборг. Из истории христианской проповеди: Очерки и исслед. СПб.: Тип. Катанского и Кє, 1895. 391 с.
15. Антропова Н.К. Проблема диалога в русской философии конца XIX- начала XX вв.: Дис... канд. филос. наук. Екатеринбург, 1999. 193 с. Библиогр.: с. 185-193.
16. Аристотель. О софистических опровержениях // Соч. М., 1978. Т. 2. ‑ С. 533-593.
17. Аристотель. Первая аналитика // Соч. М., 1978. Т. 2. ‑ С. 117-254.
18. Аристотель. Топика // Соч. М., 1978. Т. 2. ‑ С. 347-531.
19. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Категории. Минск: Литература, 1998. 1392 с.
20. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академией. Ч.1. К.: Тип. ун-та, 1856. 370 с.
21. Бабкин Д.С. Русская риторика начала XVII в. // Тр. Отд. древнерус. лит. АН СССР. 1951. Т.8. С. 326-353.
22. Баранович Л. Меч духовный. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1666. 2, 520 с.
23. Баранович Л. Трубы словес проповýдных. ‑ К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1674. 503 с.
24. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літ.-крит. думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 1996. С. 380 ‑ 384.
25. Баттё. Начальные правила словесности: В 4 т. Т. 4: Пер. с франц. - М.: Тип. ун-та, 1807. 451 с.
26. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М Автор и герой: К филос. основам гуманит. наук. СПб., 2000. С. 249-298.
27. Бахтин М.М. Проблема текста // Бахтин М.М Автор и герой: К филос. основам гуманит. наук. СПб., 2000. С. 299-317.
28. Безобразова М. О Великой науке” Раймунда Луллия в русских рукописях XVII в. // Журн. М-ва нар. просвещения. 1896. ‑ № 2, отд. 2. С. 383-399.
29. Библіа сирýч книгы Ветхаго и Новаго Завýта по языку словенску. Острог, 1581. 2, 276, 180, 30, 56, 78 с.
30. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. М.: Всесоюз. рада євангел. християн-баптистів, 1990. ‑ 1296 с.
31. Біда К. Іоанікій Ґалятовський і його Ключ разумýнія”. Рим: Вид-во Укр. катол. ун-ту ім. св. Климента Папи, 1975. CIV, 527 с.
32. БілецькийО.І. Хрестоматія давньої української літератури: (Доба феодалізму). - К.: Рад. шк., 1949. 556 с.
33. Бланшо М. Как возможна литература? // Полан Ж. Тарбские цветы, или Террор в изящной Словесности: Пер. с франц. СПб., 2000. С. 172-184.
34. Борухович В.Г., Фролов Э.Д. Публицистическая деятельность Исократа // Вестн. древ.истории. 1969. ‑ № 2. С. 200-220.
35. Булгаков Ф.И. Философия Андрея Христофоровича // Памятники древ. письменности. 1879. № 2. ‑ С. 42.
36. Буслаев Ф.И. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков. М.: Тип. ун-та, 1861. II, 1631 стб.
37. Буш Г. Диалогика и творчество. Рига: Авотс, 1985. 318 с.
38. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук // Соч. М., 1971. Т.1. С. 85-546.
39. Вагилевич И. Заметки о русской литературе // Онишкевич И. Руска библиотека: В 4 т. Львов, 1884. Т. 3. - С. 150.
40. Владимиров П. Голятовский Иоанникий // Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А.
Энцикл. словарь / Изд.: Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. СПб., 1893. Т. 17. - С.
147.
41. Возняк М.C. Історія української літератури: В 2 т. Т. 2, ч.1. ‑ Львів: Просвіта, 1921. 416 с.
42. Возняк М.C. Старе українське письменство. Львів: Просвіта, 1922. 512с.
43. Волинський П.К., Пільгук І.І., Поліщук Ф.М. Історія української літератури. Давня література. К.: Вища шк., 1969. 432 с.
44. Вомперский В.П. Риторики в России XVIIXVII вв. М.: Наука, 1988. 180 с.
45. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 700 с.
46. Галахов А. История русской словесности, древней и новой. Т. 1, отд. 1: Древнерусская словесность. - 2-е изд., испр. СПб.: Тип. Мор. м-ва, 1880. 517 с.
47. Галахов А. История русской словесности. 11-е изд. М.: Изд. Думнова, 1904. 274 с.
48. Гаспаров М.Л. Античная риторика как система //Античная поэтика. Риторическая теория и литературная практика. М., 1991. С. 27-58.
49. Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика // Цицерон М.Т. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1972. С. 7-73.
50. Гильтебрандт П.А. Справочный и объяснительный словарь к Новому Завету. СПб.: Тип. Балашева, 1881. 19,16 с.
51. Гиндин С.И. Риторика и проблемы структуры текста // Общая риторика. М., 1986. С. 355-366.
52. Гізель І. Мир с Богом человýку. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1669. 30; 666; 8 с.
53. Говорский К. Галятовский Иоанникий: Крат. биогр. очерк // Вестн. Зап. России. 1864. Т. 1. ‑ С. 110-111.
54. Голубев С. Киевская академия в конце XVII и начале XVIII ст. // Тр. Киев. духов. акад. 1901. ‑ № 11. С. 306-407.

55. Голубев С. Описание и истолкование дворянских гербов южнорусских фамилий в произведениях духовных писателей XVII в. // Тр. Киев. духов. акад. 1872. ‑ № 10. С. 295-382.
56. Гомперц Т. Греческие мыслители. Минск: Харвест, 1999. 752 с.
57. Горфункель А.Х. Андрей Белобоцкий поэт и философ конца XVII ‑ начала XVIII в. // Тр. Отд. древнерус. лит. АН СССР. 1962. Т.18. ‑ С. 188-213.
58. Горфункель А.Х. Великая наука” Раймунда Люллия и ее читатели // XVII век: [Сб. ст.] М.; Л., 1962. С. 336-348.
59. Граудина Л.К., Миськевич Г.И. Теория и практика русского красноречия. М.: Наука, 1989. 256 с.
60. Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. К.: Вища шк., 1978. 415 с.
61. Гуссерль Е. Досвід і судження // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світ. літ.-крит. думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 1996. С. 346-352.
62. Ґалятовський І. Казаня приданыи до книги Ключ разумýнія” названои. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1660. 1, 149 с.
63. Ґалятовський І. Ключ разумýнія. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1659. 2, 253 с.
64. Ґалятовський І. Ключ разумýнія. Львів: Друк. М. Сльозки, 1663. 5, 248, 141 с.
65. Ґалятовський І. Ключ разумýнія. Львів: Друк. М. Сльозки, 1665. ‑ 6, 532, 16 с.
66. Ґалятовський І. Месія правдивый. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1669. 12, 429, 10 с.
67. Давыдова Н.В. Евангелие и древнерусская литература. М.: МИРОС, 1992. 256 с.
68. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. Т. 2. 2-е изд., испр. и доп. СПб.; М.: Изд. М.О. Вольфа, 1880. 684 с.
69. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. Т. 4. 2-е изд., испр. и доп. СПб.; М.: Изд. М.О. Вольфа, 1882. 704 с.
70. Державин Д. Образ Господа нашего Иисуса Христа по художественным памятникам древней церкви // Тр. Киев. духов. акад. 1866. Т. 3. ‑ С. 3-51, 507-551.
71. Димитрий, архимандрит. Собрание слов, бесед и речей, говоренных в разные времена. К.: Тип. Киево-Печер. лавры, 1849. 432 с.
72. Довга Л. До питання про напрямки і перспективи дослідження українських недільних проповідей XVII століття // Діалог культур. 1999. - № 2. С. 119-129.
73. Евгений [Болховитинов]. Словарь исторический: В 2 т. Т.1. ‑ 2-е изд., испр. и доп. СПб.: Тип. И. Глазунова, 1827. ‑ 343 с.
74. Еко У. Інтерпретація та історія // Еко У. Маятник Фуко. Львів, 1998. С. 637-650.
75. Еко У. Надінтерпретація текстів // Еко У. Маятник Фуко. Львів, 1998. С. 650-664.
76. Еко У. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світ. літ.-крит. думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 1996. С. 408-419.
77. Елеонская А.С. Русская ораторская проза в литературном процессе XVII в. М.: Наука, 1990. 224 с.
78. Ефрем Сирин. Поучения. М., 1647. 260 с.
79. Єфремов С. Історія українського письменства: В 2 т. 4-е вид., виправл. і доп. ‑ Нью-Йорк, 1991. Т. 1-2.
80. Жильсон Э. Разум и откровение в Средние века // Богословие в культуре Средневековья. К., 1992. С. 5-48.
81. Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке с приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. К.: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1889. 162, 102 с.
82. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні: У 2 кн. Кн. 1. (1574 1700). Львів: Вища шк., 1981. 162 с.
83. Зубов В.П. К истории русского ораторского искусства конца ХVІІ ‑ первой половины ХУІІІ в.: Рус. люллианская лит. и её назначение // Тр. Отд. древнерус. лит. АН СССР. ‑ 1960. Т.16. С. 288-303.
84. Изборник Святослава 1073 года. М.: Книга, 1983. 266 с. (Факс. изд.)
85. Изборник 1076 года. М.: Наука, 1965. 1091 с.
86. Исократ. Речи // Вестн. древ. истории. 1965. ‑ № 4. С. 213-241.
87. Исократ. Речи // Вестн. древ. истории. 1968. ‑ № 3. С. 221-250.
88. Іоанн Златоуст. Бесýды на Дýянія святых апостолов. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1624. 534 с.
89. Іоанн Златоуст. Бесýды на 14 посланий святого апостола Павла. К.: Друк. Києво-Печер. лаври, 1623. 2005 стп.
90. К. [Каченовский] Взгляд на успехи российского витийства в первой половине истекшего столетия // Вестн. Европы. 1811. ‑ Ч. 59. С. 182-211.
91. Каган М.Д., Понырко Н.В., Рождественская М.В. Описание сборников ХV в. книгописца Ефросина // Тр. Отд. древнерус. лит. АН СССР. 1980. ‑ Т.35. С. 3-300.
92. Квинтилиан М. Ф. Двенадцать книг риторических наставлений: В 2 ч. Ч. 1: Пер. с латин. СПб.: Тип. Имп. рос. акад., 1834. 483 с.
93. Келтуяла В.А. Краткий курс истории русской литературы: В 2 ч. Ч. 1, вып. 2. СПб.: Тип. Имп. человеколюбивого о-ва, 1908. 329 с.
94. Клюев Е.В. Риторика: Инвенция. Диспозиция. Элокуция. М.: Приор, 1999. 270 с.
95. Книга философская, сложенная философом Андреем Христофоровичем // Изд. О-ва любит. древ. письменности. СПб., 1878. 156 с.
96. Ковтун Л.С. Азбуковники XVIXVII вв.: Старшая разновидность. Л.: Наука, 1989. 295 с.
97. Ковтун Л.С. Русская лексикография эпохи Средневековья. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1963. 445 с.
98. Ковтун Л.С. Языкознание у восточных славян в XI-XV вв. // История лингвистических учений: Позднее Средневековье. СПб., 1991. С. 182-207.
99. Колесов В.В. Развитие лингвистических идей у восточных славян эпохи Средневековья // История лингвистических учений: Позднее Средневековье. СПб., 1991. С. 208-254.
100. Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Отд. 2. СПб.: Тип. Стасюлевича, 1874. 885 с.
101. Кохтев Н.Н. Основы ораторской речи. М.: Изд-во МГУ, 1992. 240 с.
102. Крекотень В.І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVIXVIII ст. К., 1981. С. 118-154.
103. Крекотень В.І. Ораторсько-проповідницька проза // Історія української літератури: У 8 т. К., 1967. Т. 1. - С. 387-393.
104. Крекотень В.І. Українська ораторська проза другої половини XVII ст. як об’єкт літературознавчого вивчення // Крекотень В.І. Оповідання Антонія Радивиловського. К., 1983. С. 5-60.
105. Кудашов В.М. Роль диалогичности сознания в самодетерминации личности: Дис... канд. филос. наук. ‑ Красноярск, 1995. 147 с.
106. Лаба В. Біблійна герменевтика. Рим: Вид-во Укр. катол. ун-ту ім. св. Климента Папи, 1990. 148 с.
107. Лаба В. Патрологія. Рим: Вид-во Укр. катол. ун-ту ім. св. Климента Папи, 1974. 552 с.
108. Левицький Я. Гомілетика. Львів, 1925. 103 с.
109. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В. Німчука. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 272 с.
110. Литвинов В.Д., Нічик В.М., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI - початок XVII ст.). К.: Наук. думка, 1990. 384 с.
111. Лихачев Д.С. Средневековый символизм в стилистических системах Древней Руси и пути его преодоления // Сборник статей к шестидесятилетию акад. В.В. Виноградова. М.: Изд. АН СССР, 1956. С. 140-172.
112. Ломоносов М.В. Краткое руководство к красноречию. Кн. 1. СПб.: Изд-во Имп. АН, 1748. 317 с.
113. Лосев А.Ф. История античной эстетики: Аристотель и поздняя классика. М.: Искусство, 1975. 776 с.
114. Лотман Ю.М. Культура и взрыв // Лотман Ю. М. Семиосфера. СПб., 2000. С. 12-148.
115. Лотман Ю.М. О семиосфере // Учен. зап. Тартус. ун-та. Тр. по знаковым системам. 1984. Вып. 641. С. 5‑23.
116. Лотман Ю.М. Проблема знака и знаковой системы и типология русской культуры XI XIX веков // Лотман Ю. М. Семиосфера. СПб., 2000. С. 400‑417.
117. Лотман Ю.М. Проблема обучения культуре” как типологическая характеристика // Лотман Ю. М. Семиосфера. СПб., 2000. С. 417‑425.
118. Лотман Ю.М. Риторика // Лотман Ю.М. Избр. ст. - Таллин, 1992. Т. 1. - С. 167-176.
119. Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Лотман Ю. М. Об искусстве. СПб., 1998. С. 14-285.
120. Луканин Р.К. Диалектика аристотелевской Топики” // Науч. докл. высш. шк. Филос. науки. 1971. № 6. С. 120-129.
121. Луканин Р.К. Органон” Аристотеля. М.: Наука, 1984. 303 с.
122. Любарский Я.Н. Литературно-эстетические взгляды Михаила Пселла // Античность и Византия: Сб. ст. / АН СССР, Ин-т мировой лит. А.М. Горького. М., 1975. С. 114-140.
123. Лютер М. К советникам всех городов земли немецкой. О том, что им надлежит учреждать и поддерживать христианские школы // Лютер М. Время молчания прошло: Избр. произведения, 1520-1526 гг. 2-е изд. Харьков, 1994. С. 153-180.
124. Лютер М. О светской власти. В какой мере ей следует повиноваться // Лютер М. Время молчания прошло: Избр. произведения, 1520-1526 гг. 2-е изд. Харьков, 1994. С. 113-152.
125. Марковский М. Антоний Радивиловский, южнорусский проповедник XVII в. К., 1894. 127 с.
126. Маслов С.І. До історії видання Ключа розуміння” Іоаникія Галятовського 1659р. // Маслов С.І. Етюди з історії стародруків. К., 1925. С. 6‑10.
127. Маслюк В.П. Із спостережень над першою вітчизняною риторикою Оратором Могилянським” Й. Кононовича-Горбацького // Інозем. філологія. 1974. ‑ № 12. ‑ Вип. 36. С. 28‑33.
128. Маслюк В.П. Латиномовні поетики і риторики XVII першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К.: Наук. думка, 1983. 236 с.
129.