Модель світу та форми її художнього вираження в поезії Юрія Тарнавського

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису
УДК 821.161.2(73).09

ЛІВЕНКО ІРИНА МИКОЛАЇВНА

Модель світу та форми її художнього вираження
в поезії Юрія Тарнавського

спеціальність 10.01.01. українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філол.наук, професор
Заверталюк Нінель Іванівна

Дніпропетровськ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1.
ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС.. 11
1.1. Модель світу: філософський, літературознавчий, лінгвістичний аспекти. 11
1.2. Інтерпретація типу творчості Юрія Тарнавського в літературознавстві 19
Висновки до розділу 1. 28
РОЗДІЛ 2.
КОНЦЕПТУАЛЬНІСТЬ МОДЕЛІ СВІТУ В ПОЕЗІЇ Ю.ТАРНАВСЬКОГО.. 31
2.1. Світ цивілізації в поезії Ю.Тарнавського: екзистенціалістський вимір. 38
2.1.1. Замкненість світу цивілізації з погляду ліричного героя. 38
2.1.2. Мотив „подолання відчуження” в художній інтерпретації Ю.Тарнавського 57
2.2. Сюрреалістична світобудова в поетичній творчості Ю.Тарнавського. 74
Висновки до розділу 2. 99
РОЗДІЛ 3.
СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СВІТ ЛЮДИНА 103
3.1. Екзистенціалістська інтерпретація опозиції „мисливець-жертва”. 108
3.1.1. Парадокс „ідеальної жінки”. 114
3.1.2. Мотив руйнації як кульмінація в зображенні цивілізаційного світу. 132
3.2. Опозиція „мисливець жертва” як основа сюрреалістичної моделі світу. 145
Висновки до розділу 3. 178
ВИСНОВКИ.. 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 196

ВСТУП
Юрій Тарнавський українсько-американський письменник, творча спадщина якого представлена поетичними, прозовими і драматичними творами. Науковці, які досліджують творчий доробок цього митця, відзначають наявність у його творах, насамперед поетичних, потужного екзистенціалістського струменя як світоглядного підґрунтя (О.Астаф´єв, Ю.Барабаш, Б.Бойчук, А.Бондаренко, Т.Гундорова, Н.Зборовська, М.Ільницький, В.Моренець, Т.Остапчук, М.Ревакович, Б.Рубчак). Вияв сюрреалістичних тенденцій у поезії Юрія Тарнавського, на думку низки літературознавців, має естетико-поетикальний (за Н.Ільницьким, художній) характер функціонування (О.Астаф´єв, Ю.Барабаш, Б.Бойчук, А.Бондаренко, М.Ільницький, І.Котик, М.Сорока). Окремі дослідники наголошують на ознаках інших творчих методів чи модерністичних напрямів у творах письменника: реалізм пізньої творчості (Т.Салига), елементи кубізму в драмі (Т.Гундорова), конструктивізм стилю поезії середини ХХ століття (В.Моренець). Як напрям творчої еволюції митця дослідники називають постмодернізм (Ю.Барабаш, Т.Гундорова, Н.Зборовська). Одностайність більшості з них у визначенні типу творчості Юрія Тарнавського зумовлена, на наш погляд, характером художнього матеріалу. Саме останній дає підстави говорити про превалювання екзистенціалістського й сюрреалістичного в поезії Юрія Тарнавського, про її динаміку в напрямку до постмодернізму й про елементи реалізму, кубізму і т. ін.
На наш погляд, світоглядний базис поетичної творчості Ю.Тарнавського зумовлений переважно концептуальними засадами екзистенціалізму й сюрреалізму. При цьому вони функціонують і окремо одне від одного (наприклад, засоби сюрреалістичної поетики використовуються автором як форма художнього втілення сюрреалістичного світобачення), і співіснуючи в межах одного твору вірша, циклу. У такому випадку сюрреалістична поетика корегує екзистенціалістське світобачення, відповідно впливаючи на характер моделі світу у певному творі. Модель світу у такому контексті набуває ознак синкретичності. Особливості мовленнєвої організації творів і моделювання світу, виражене через подібний синкретизм, виявляють самобутність творчого доробку Ю.Тарнавського, що зумовлює неоднозначність його інтерпретації. Відповідно виокреслюється необхідність її поглибленого осмислення.
Актуальність наукового вивчення теми „Модель світу та форми її художнього вираження в поезії Юрія Тарнавського” пояснюється тим, що на сучасному етапі розвитку нашої держави пріоритетним є звернення літературознавства до дослідження тих надбань нашої літератури, які за умов тоталітарного режиму через жорсткість інформаційних кордонів і цензури опинилися поза сферою об’єктивного поцінування науковцями й увагою читачів. Від 1990 року, коли в журналі „Україна” з'явилася добірка віршів Ю.Тарнавського під назвою „Стебла вітру”, в українську літературу й літературознавство увійшло його ім'я, заповнюючи одну з прогалин у свідомості українців стосовно вітчизняної культури й мистецтва слова. Д.Чижевський у своїй „Історії української літератури” ставив питання про „неповну українську літературу”. Важливою в такому контексті, за словами М.Наєнка, є думка про те, що як кожен стиль у літературній історії, так і вся література є системою, а система не може бути неповною [131]. Вагомість обраної для дисертації теми зумовлена також відсутністю на сьогодні цілісного системного аналізу поезії Ю.Тарнавського загалом і у визначеному нами аспекті зокрема. На наш погляд, саме модель світу, що витворюється внутрішнім голосом і словом поета, є динамічною домінантою тексту його поезії. Пізнати закодовану в ній сутність світу і форми цього кодування є принципово важливим для прочитання творчості письменника.
Актуальність теми визначає і той факт, що наш час доба пошуку духовності, національної ідеї, стратегії розвитку світового суспільства. Гострота, з якою зараз постали ці питання, зумовлена кризою гуманістичної спрямованості культури, духовною катастрофою як результатом „смерті Бога” у ХІХ ст. і наслідку цього „смерті людини” у ХХ ст. (Е.Фромм), що відбилося в модерністичному мистецтві. ХХІ століття потребує планетарної свідомості нового типу мислення, яке М.Бахтін трактує як гуманітарне. Воно дозволяє пізнати світ духовно-смисловим чином як аксіологічну сутність. Завданням гуманітарного мислення є наповнення світу вищим сенсом, співпричетністю його до людини, суспільства; розкодування змісту культури за її пам'ятками, текстами, знаками, кодами, шифрами. Пізнавальний акт у такому контексті є „зустріччю суб'єктів”, тобто гуманітарне пізнання є спів-творчістю, спів-діяльністю, спів-знанням. Отже, гуманітарне мислення формує цілісне уявлення про світ, світоустрій, визначає місце людини в ньому, інтерпретує соціальні, культурні, природні явища [53]. Осмислення моделі світу в художній творчості презентує характеристику суспільства в ракурсі його адаптації до гуманітарного мислення, оголює проблеми, пов'язані з цим процесом, забезпечує наступність у засвоєнні людського досвіду. Модель світу в такому ракурсі є матрицею моделей більш абстрактного рівня, адже вона синтетично презентує проблеми психологічного і соціально-історичного характеру.
Аналізу поетичних творів Ю.Тарнавського присвячено праці літературознавців, зокрема О.Астаф’єва, Ю.Барабаша, А.Бондаренко, Т.Гундорової, Н.Зборовської, М.Ільницького, І.Котика, Р.Лиші, В.Моренця, М.Москаленка, Т.Остапчук, С.Павличко, М.Ревакович, Т.Салиги, М.Чубінської. У них розглянуто різні аспекти: світоглядна основа творчості Ю.Тарнавського, особливості версифікації, функціональна своєрідність художніх образів (зокрема жіночих), еротизм і засоби його вираження в ній, традиції і новаторство. Оцінки поетичної творчості Ю.Тарнавського загалом неоднозначні, часом дискусійні (наприклад, Н.Зборовської та М.Чубінської). Утім необхідно відзначити, що питання вибудованої в поетичній творчості Ю. Тарнавського моделі світу як форми вираження світобачення поета та як організуючого (й реорганізуючого) елементу стилю не знайшло свого висвітлення. Це і висуває завдання визначити характер моделі світу як смислотвірного і стилеорганізуючого конструента поетичної творчості Ю.Тарнавського, з’ясування її еволюції й ролі в естетико-поетикальній системі твору.
У модерністичних творах особливого статусу у творенні моделі світу набуває мова, яка „перетворюється у самодостатній об’єкт вона говорить сама про себе, а не про реальність. Мова так само перестає бути „розумною правдою”, яку можна раціонально-позитивістськи зміряти законами раціо або буденного життя. Буття мови стає буттям суб’єкта, оскільки позначає його минущість, його екзистенціювання як істоти тілесної, бажаючої, історичної і смертної” [131]. Тобто світ, вибудований у відповідності до концептуальних засад модернізму, потребує глибинного подальшого дослідження. Відповідно актуалізується й „закамуфльований у кожному дослідженні суб’єктивізм і вибірковість”, що вмотивовані наративним характером вивчення моделі світу модерністичного твору [131].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету згідно з планом комплексної науково-дослідної роботи „Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” від 17 квітня 2003р., протокол № 2.
Метою роботи є осмислення змісту моделі світу в поезії Ю.Тарнавського, її еволюції та форм її художнього структурування. Для її досягнення необхідно розв’язати такі завдання:
з’ясувати природу, функції моделі світу в художньому творі, форми її художнього вираження;
визначити пріоритети творчої самореалізації автора в поезії Ю.Тарнавського (декларативність ставлення до традиції реальна орієнтація на неї; художньо-естетичні орієнтири);
з’ясувати концептуальність моделі світу та її функціонування в поетичній системі Ю.Тарнавського (філософський, соціокультурний, культурологічний, естетичний, історико-літературний ракурси);
схарактеризувати системотворчі складові моделі світу в його поезії (співвіднесеність природа-суспільство-цивілізація-людина у контексті образної системи поетичних творів; часопросторова організація у її взаємозв’язку з розвитком мотивів);
виявити інтегративні (екзистенціалістські, сюрреалістичні) риси моделі світу, стильові домінанти їх вираження, співвіднесення традиційного і новаторського в художньому осмисленні концепції світу і людини;
висвітлити особливості трансформації моделі світу в поезії Ю.Тарнавського (світоглядний, концептуальний, художній аспекти еволюції), їх синкретичний характер;
осмислити семантичні, темпоральні, образні домінанти структурування моделі світу в поезії Ю.Тарнавського.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці теоретиків і практиків модернізму А.Бретона, С.Далі, А.Камю, Ж.-П.Сартра, З.Фройда, К.Юнга, а також Т.Гундорової, М.Гуса, В.Днєпрова, Д.Затонського, В.Івашевої, В.Кємєнова, Ж.Лакана, Ж.Лапланша, Р.Леслі, М.Моклиці, Ж.-Б.Понталіса, П.Реверді, В.Руднєва, К.Рохаса, в роботах яких розглядаються різні аспекти модернізму (філософський, психологічний, культурологічний, літературний), вплив його ідей на формування типів художньої творчості, питання онтології модерного тексту. У процесі виконання дисертації вагомими стали й розвідки Р.Барта, М.Гайдеґґера, Г.-Ґ.Ґадамера, Т.Еліота, Я.Мукаржовського, В.Руднєва, З.Фройда, М.Фуко, а також А.Зеленського, А.Зеленько, Ю.Лотмана, В.Постовалової, О.Скубач, В.Топорова, К.Фролової, Т.Цив´ян, у яких розкриваються зміст поняття „модель світу” і його функції в художньому творі, А.Анісімова про типи мислення в культурологічному ракурсі, Ю.Барабаша, Н.Зборовської, М.Ільницького, І.Котика, В.Моренця, М.Москаленка, С.Павличко, Т.Салиги, М.Чубінської та інших про окремі аспекти поетичної творчості Ю.Тарнавського.
Основними у виборі методології дослідження є принципи текстового аналізу Р.Барта [11, 491-496], зокрема концептуальної стратегії аналізу художнього твору шляхом здійснення рухливої та динамічної структуризації тексту твору як динамічної реальності [71, 306,311]. Для дослідження моделі світу у роботі використано насамперед аналітичний і філологічний методи. Перший дозволив виокремити конструенти моделі світу в поетичній творчості Ю.Тарнавського, другий розглянути її смислові компоненти. Вивчення функціональної поетики є вагомим в осмисленні моделі світу з точки зору герменевтики, що сприяє прочитанню змісту творів, а також для інтертекстуального аналізу поетичних творів Ю.Тарнавського.
Актуальним, на наш погляд, є залучення у процесі аналізу моделі світу у Розділі 3 алгоритмічної методики А.Анісімова. На його думку, моделювання світу в художньому творі реалізується через рекурсію типів мислення, що на рівні мови презентовані відповідними схемами [4, 9]. Застосування алгоритмічного аналізу у вивченні поезії Ю.Тарнавського унаочнює його можливості у встановленні художньо-естетичної спадковості модерністичних творів і розширенні критеріїв характеристики моделі світу.
У розгляді динаміки моделі світу в поезії Юрія Тарнавського використано порівняльно-історичний метод, який висвітлює взаємозв’язок творчості письменника із загальномистецькими модерністичними течіями й напрямками світової літератури. Порівняльно-типологічний підхід дозволив унаочнити сутнісні особливості поезії Ю.Тарнавського, а елементи біографічного методу увиразнити причини еволюції моделі світу в ній. У роботі вагомими стали й засади психологічної та семіотичної методологій, актуальні для наукової інтерпретації художнього тексту. Орієнтація на названі методи і прийоми дозволила проаналізувати співвіднесеність „слова” й „світу” в поезії і на цій основі зробити висновки про її форму (у тому числі стиль і художню мову) і зміст (особливості тематики, проблематики, мотивів). Використання термінології структурної поетики (елемент, система, відношення, структура, рівень, індекс, опозиція, модель) забезпечує системність дослідження.
Об’єктом дослідження є поетичні твори Ю.Тарнавського (цикли „Життя в місті”, „Пополудні в Покіпсі”, „Спомини”, „Без Еспанії”, „Пісні Є-Є”, „Поезії про ніщо”, „Нулі й одиниці”, „Зео півонії”, „Фотографії, це квіти”, „Ось, як я видужую”, „Ідеальна жінка”, „Врослі вірші”, „Дорослі вірші”, поеми „Оперене серце”, „Місто київ та ям”, „У ра на”). З метою порівняльного аналізу залучаються твори світової (Д.Болдуїна, Х.Л.Борґеса, Роба-Ґріє, Т.Драйзера, Т.Еліота, Дж.Лондона, С.Льюїса, П.Неруди, Р.Райта) й української літератури, в тому числі й письменників Нью-Йоркської Групи (Емми Андієвської, Богдана Бойчука, Віри Вовк, Патриції Килини).
Предметом дослідження в роботі є модель світу в поезії Ю.Тарнавського, її еволюція, синкретичні світоглядні й поетикальні, стилістичні властивості її художнього структурування.
Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що проблема моделі світу в поезії Ю.Тарнавського вперше постала предметом спеціального дослідження. Досі літературознавці торкалися її лише побіжно, в процесі розв’язання інших проблем поетики тексту. Аналіз еволюції моделі світу в поезії Ю.Тарнавського здійснюється вперше. У процесі аналізу вперше визначається співвіднесеність моделі світу із світоглядними й естетико-поетикальними модерністичними засадами, своєрідність її онтологічного змісту у творчості Юрія Тарнавського, розкривається зміст моделі світу в системі дефініцій світ людина, людина світ, світ природа цивілізація, специфіка її художнього структурування.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали поглиблюють уявлення про сенс модернізму в українській літературі, про самобутність одного із фундаторів Нью-Йоркської Групи Юрія Тарнавського; вони можуть використовуватися у подальшому вивченні творчості письменника; у викладанні курсу історії української літератури, при проведенні спецкурсів і спецсемінарів, написанні курсових та дипломних робіт у гуманітарних навчальних закладах.
Особистим внеском здобувача є самостійно одержані основні результати дисертаційної роботи. Зокрема, виокремлені складові моделі світу й відношення між ними, що визначають її (моделі світу) специфіку в поезії Ю.Тарнавського, схарактеризована динаміка моделі світу, визначені засоби її художнього втілення.
Апробація результатів дисертації по темі дисертації
У фахових виданнях опубліковано:
Цикл „Оперене серце” Ю.Тарнавського: сюрреалістичний дискурс // Актуальні проблеми літературознавства. — Т.11: Зб.наук.праць / Наук. ред. проф. Н.І.Заверталюк. — Д.: Навчальна книга, 2001.— С.68-76;
Мотив пошуку „ідеальної жінки” в інтерпретації Юрія Тарнавського (цикл „Ідеальна жінка”) // Актуальні проблеми літературознавства. — Т.13: Зб.наук.праць / Наук. ред. проф. Н.І.Заверталюк. — Д.: Навчальна книга, 2002. — С.62-69;
Українськість як одна з ознак художньої моделі світу в поезії Ю.Тарнавського // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць. Вип. 16 / Редкол.: А.В.Козлов (відпов.ред.) та ін. К.: Твім інтер, 2003. С.601- 614;
Поетика циклу поезій Юрія Тарнавського „Пісні Є-Є” // Літературні обрії. Праці молодих учених. Вип.6. К.: Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. С.94-99;
Модель світу в циклі Ю.Т

Список литературы

ВИСНОВКИ
Аналіз художньої моделі світу у творах Юрія Тарнавського систематизує вивчення естетико-поетикальних засад його творчості загалом, адже саме модель світу сфокусовує в собі характер співвіднесення авторського світобачення, розуміння митцем ідеалу й реалій світу. Вона є результатом суб'єктивного (авторського) сприйняття дійсності, що впорядковане й образно реалізоване в художньому творі. Поезія Ю.Тарнавського за характером художнього моделювання дійсності вписується в рамки модернізму. Суб'єктивне начало в художньому осмисленні світу, у його відтворенні й співвіднесеності людини й дійсності в поетичній творчості цього митця, де узагальнений образ людини ототожнено з типом ліричного героя, виявляє сутність вибудованої в ній моделі світу (людина з її складним внутрішнім світом та природа і (чи) соціум як середовище існування людини).
Індивідуально-авторська модель світу в поезії Ю.Тарнавського є складною, подекуди синкретичною. Її природа випливає із сутності типу творчості поета, який визначається дослідниками неоднозначно. Світоглядний рівень письменника за його творами, як правило, визначають як екзистенціалістський. Що ж до оцінки поетикального їх рівня, то думки літературознавців різні: ними відзначені у творчості Ю.Тарнавського риси сюрреалістичної поетики, елементи кубізму, конструктивізму, постмодернізму. Такий діапазон оцінок естетико-поетикального рівня митця зумовлений свободою інтерпретацій, закладеною в будь-якім тексті [76, 21] носії потенційної багатозначності (Р.Барт) [11, 492], і таким же характером тлумачень (у тому числі й у кількісному їх проявленні), що, за твердженням автора, визначить для себе читач.
У поезії Ю.Тарнавського наявні два різновиди моделі світу екзистенціалістська й сюрреалістична.
Екзистенціалістська модель світу сфокусовує в собі відчуття відчужуючого, байдужого світу, домінантною іпостассю якого є образ цивілізації. Її ознаки „бетоновий кулак”, „похилі / хрести / вікна”, „порожня хата”, „в залізобетоннім / садку”, передають відчуття пригніченості, замкнутості простору й часу, тиску. Деталі „бетоновий кулак”, хрест, означення „порожній” акцентують винищення живого (природного) й актуалізують образ смерті, що репрезентує вмирання людського начала. Його тотальність зумовлює поширення цих ознак і на образ природи, що теж постає відчуженою („плоске небо”, що „сліпне”), позбавленою життя („висохлі ріки доріг”, „холодне волосся вітрів”). Означення природи як однієї з іпостасей світу „плоске”, „сліпне”, „висохлі”, „холодне”, „заслабло” акцентує загрозу існуванню людини в умовах цивілізації, адже наголошує відсутність прихистку. Характеристики зовнішності людей, спостережені оком ліричного героя („люди / з частково нікельованими / обличчями”), абсолютизують відчуження, яке веде до знищення людського й у людських взаєминах. Природа й цивілізація невід’ємні складові людського існування створюють сукупний образ життя „будинку, / повного пустих кімнат” життя у світі фатально байдужому до людини: „...стіни, плиткою пам’яттю, / не пригадають нашої присутності”, „Надворі світ був розкиданий, мов одяг по кімнаті”. Агресія і байдужість постають у поезії Юрія Тарнавського емблемами сучасності: „гурт людей, / вони збилися / довкола чогось, / чимсь теж занепокоєні, / кричать, / махають руками, / в декого в руках / палиці, / вимахують ними, / б'ють щось / на землі <..>лежить тіло, / голе, / традиційне, золотисте <..> люди б'ють його, / палицями”. Характеристики світу Ю.Тарнавський висловлює прямо або послуговується епітетами, порівняннями, метафорами. Домінуюче відчуття самотньої людини у відчужуючому світі біль. Останній в особистісному аспекті (повторюваний неодноразово через образ сліз) розгорнутий у всій творчості поета, а в його соціумному контексті домінує в поемі „У ра на”. Розвиток мотивів болю, самоти, відчуження зумовлені дійсністю й буттям людини в ній і є основою індивідуально-авторської моделі світу екзистенціалістського змісту.
Значущою диференціюючою рисою індивідуально-авторської моделі світу Ю.Тарнавського, вибудованої на екзистенціалістських концептуальних засадах, є інтерпретація тиску на людину, адже ця категорія визначає світ модерністичних творів у цілому. Критерієм екзистенціалістської моделі світу у віршах циклів Ю.Тарнавського є втілення ідеї ігнорування світом особистісного, його байдужості до особистих проблем людини. Людина відчуває себе загубленою („не розумію”, „наче заблукав”, „залишився сам”), самотньою й, відповідно, приреченою. Переживання ліричним героєм скінченності власного життя є рубіконом для нього в осягненні дійсності: „як сумно вмирати, / думаючи про життя”, „смак часу, / як смертельної отрути”. Образ смерті є наскрізним у багатьох поезіях Юрія Тарнавського. В осягненні ліричним героєм сутності світу і власного життя в ньому образ смерті стає настроєвою домінантою. Це зближує поета з авторами, які на довгі роки стали для нього незаперечними авторитетами і чия творчість визначала його мистецькі орієнтири. Серед них Пабло Неруда, Т.Еліот.
Осмислення ліричним героєм буття й смерті акцентує в поезії Ю.Тарнавського межову ситуацію, в осягненні екзистенціалістського змісту якої кульмінаційним є означення дієвої активності ліричного героя, який еволюціонує від споглядальності до активності (поема „Оперене серце” та цикл „Ідеальна жінка”). Як межова ситуація трактується усвідомлення ліричним героєм його скінченності, унікальності і закинутості („я пригадав собі, / що мене було пхнуто / з цямрини / криниці / моїх уст, / щоб я потонув / у житті”). Межова ситуація спонукає ліричного героя активізуватись, тобто актуалізує екзистенціалістську категорію вибору, що сприймається як вияв самодисципліни, що і є джерелом активної й свідомої дії („Ось, як я видужую”).
Вибір ліричного героя пов’язаний із пошуком гармонії. Мотив пошуку гармонії в поезіях Ю.Тарнавського поєднується з мотивами кохання й подолання відчуження. При цьому мотив подолання екзистенціалістського відчуження зінтерпретовано через мотив повернення додому і є однією із смислових домінант індивідуально-авторської моделі світу. У зв'язку з ним актуалізується вияв українськості як суттєвої її ознаки. В інтерпретації Ю.Тарнавського мотив повернення набуває масштабності „аж на той світ”, де затисненість людини оточенням („мовчазний, / зігнутий, / горбатий”, „родич без родини”, „один з нас”) „завжди присутня”, є „тінню під ногами”. Він розгортається через образи, традиційні для української літератури: родини, жінки, Батьківщини, що неоднозначні за змістом і настроєвими координатами. Вони є факторами „подолання” відчуження, що демонструє вихідна модель. Активізуючи й прямо, й асоціативно традиційні для українського читача дуальні єдності (жінка - берегиня, родина - затишок, Батьківщина - ненька), вони визначають напрям трансформації моделі світу від позанаціональної (вона презентує ключові аспекти екзистенціалістського осягнення дійсності) до національно зорієнтованої (тобто української, яка гіпотетично здатна подолати руйнівне відчуження). Ліричний герой Юрія Тарнавського здатний подолати відчуження як справжній представник епохи раціоцентризму [71, 25-26], проте він виявляється подоланим подіями, що за своєю силою і некерованою спонтанністю є поза раціо (так поет тлумачить наголошувані ним історичні моменти). У такому ракурсі вжиті автором ознаки українськості є антитетичними до остаточного змісту моделі світу (викривленого українського), що пов’язано із наскрізною у його творчості загальнолюдською проблематикою й цілісністю та універсальністю концептуально екзистенціалістської моделі світу.
Викривлений український світ у поезіях Ю.Тарнавського відзначається національним, спроектованим на загальнолюдське, виродженням, знеціненням; наслідки відчуження набувають масштабів планетарних катастроф. У зв’язку з розгортанням мотиву подолання відчуження можна виділити два типи індивідуально-авторської моделі світу в них (світ позанаціональний і викривлений український), які відзначаються своєрідністю образів родини, Батьківщини, характеристик жінки. Перший представлено у віршах циклів „Життя в місті”, „Ось, як я видужую”, „Ідеальна жінка”, „Фотографії, це квіти”, „Врослі вірші”, „особистих” віршах з циклу „Дорослі вірші” й поемі „Оперене серце”; другий „політичними” віршами з циклу „Дорослі вірші” й поемою „У ра на”.
Мотиви пошуку ліричним героєм сенсу життя (гармонії) та відчуження людини світом домінують у віршах циклів „Життя в місті”, „Ідеальна жінка”, „Фотографії, це квіти”, „Ось, як я видужую”, „Врослі вірші”, „Дорослі вірші”, поемах „Оперене серце”, „У ра на”, „Місто київ та ям”. Акцентовані почуття болю, незадоволення існуванням, екстрапольовані на осмислення теми смерті фатуму, що трансформує сенс життя людини, послуговуються створенню Ю.Тарнавським моделі світу як аналога.
Важливим у характеристиці модерністичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є ракурс презентації світу в його дії на людину, що визначається функцією ліричного героя у вираженні авторського світобачення. У зв’язку з цим виокреслюється й психологічний тип ліричного героя. Його позиція в обставинах дійсності в структурі екзистенціалістської моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є активно інтровертивною: увага ліричного героя до світу виявляється через ознаки глибокої й постійної рефлексії стосовно світу та його занурення у власні переживання. Це у свою чергу дає підстави виділити й тип творчої установки ліричного героя, оскільки він постає як співавтор митця у створенні моделі світу. Його статус у моделюванні світу вмотивований виразом його світобачення, ставлення до дійсності, і може бути спроектований як інтровертний тип творчої установки, адже світ у контексті його екзистенціалістської моделі є, як наголошено вище, втілення цілеспрямованої (свідомої) рефлексії ліричного героя, який усвідомлено наголошує особистий ракурс світобачення. В аспекті негативного ставлення ліричного героя Ю.Тарнавського до об’єкта (світу) вибудовується модель світу, аналогічного дійсності, тобто модель-аналог. Визначені позиція ліричного героя в межах світу як інтровертивна й тип його творчої установки у виявленні змісту моделі світу (інтровертний) доповнюють критерії ідентифікації варіантів модерністичної моделі світу в поетичній творчості Ю.Тарнавського в заданих екзистенціалізмом концептуальних параметрах.
У художньому осмисленні світу Ю.Тарнавському типологічно близькі Х.Л.Борґес з його поглядом на світ, на потребу людини відчувати своє авторство стосовно нього й ставленням до мови в означеному контексті; Роб-Гріє й А.Камю за характером осмислення долі людини у світі; Т.Еліот, П.Неруда, представники Нью-Йоркської групи Патриція Килина, Віра Вовк, Богдан Бойчук, Емма Андієвська й української літератури Леся Українка, І.Драч, Т.Мельничук за співзвучністю мотивів та інтерпретації образів (світу, міста, дому, води тощо); Ю.Клен, О.Ольжич, Є.Маланюк за оцінкою історичного минулого України. Досить помітним є перегук творчості Ю.Тарнавського з відомими письменниками американської літератури і на текстовому рівні, і на рівні передумов ракурсу осмислення світу. У поезіях Ю.Тарнавського, як і у творах Дж.Лондона, Т.Драйзера, С.Льюїса, світ постає насамперед як світ міста, чужого ліричному героєві. Осмислення проблеми „я-інші”, ознаки „інакшості” людини як особистості у світі зближують творчість Ю.Тарнавського з творами представників афроамериканської літератури (Р.Райт, Д.Болдуїн), з якими його єднали і фактори побутування на чужині віддаленість від Батьківщини, потреба збереження національної самоідентифікації для самозбереження духовного й необхідність асимілюватися в новому оточенні задля виживання фізичного.
У творах циклів „Пополудні в Покіпсі”, „Спомини”, „Без Еспанії”, „Пісні Є-Є”, „Анкети”, „Поезії про ніщо”, „Вино і ропа”, „Нулі й одиниці”, „Зео півонії” створено сюрреалістичну модель світу. Світ, презентований у ній, неоднозначний: з одного боку, автор витворює світ ірреального, ірраціонального, з іншого, характеристики реального світу (в різних циклах в різний спосіб й різною мірою) також присутні в ньому.
Ірреальний світ у поезіях Ю.Тарнавського утворює модель-зразок, сповнений алогічних зв’язків, фантастичний, часом химерний, вибудований за спонтанною „логікою” асоціативного мислення ліричного героя: „Меблі в кімнаті є рядами вікон, що виглядають на жовтий двір твоєї шкіри”, „колонія, кожна клітина, / вирощує брунатні овочі, поморщені трупи, що не мають смаку”. Означення „зразок” у такому контексті не тотожнє ідеальному, хоча й включає його. Світ безсвідомого, в який прагне зануритися ліричний герой Юрія Тарнавського, охоплює образи, проблеми, явища цілком реальні для людини: і позитивні („щасливі коханці”, літо, тендітність зелені), і негативні (могили, самогубство, війни, хвороби, похорон). Відповідно в моделі-зразку не ігнорується емоційно неприйнятне для людини. Світ у ній презентований колажно. Колаж для моделі-зразка в поезії Ю.Тарнавського є визначним в організації і моделі світу, її складників, і художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор; часто із залученням неестетичних, натуралістичних деталей), вжитих для їх зображення. Зразковою з концептуальної позиції сюрреалістів є така модель світу, що завдяки відсутності заборон, ціннісних пріоритетів, пропонує, стверджує, акцентує те, значущість чого людина визначає сама. У Ю.Тарнавського до колажної картини дійсності введено образи предметів, природи, космічні й урбаністичні пілюлі, телефону, гробів, трупів, зотлілого паперу, задухи пилу, м’яса, краєвиду, води (моря, ріки), домівок, готелю, а також сну або образів зі сну.
Реальний світ зображений як агресивний по відношенню до людини, сповнений тиску й заборон, що продукують культура й цивілізація („неділі, придавлені кубами міста”, „мене меле машина з бетону й дерева”). Осмислюючи агресивність світу як реальність і, відповідно, художньо творячи модель-аналог, Ю.Тарнавський вплітає її в тканину моделі-зразка. У такому випадку очевидний зв’язок із екзистенціалістською моделлю світу, що цілком закономірно: розвиваючись в одну культурно-історичну добу, сюрреалізм й екзистенціалізм кожний своїм способом намагалися дати відповіді на одні й ті ж питання, осягнути однакові проблеми. Проте сюрреалістичне світобачення у взаємодії людини і світу наголошує негативне сприйняття так званих „контрольних механізмів культури” („Я сиджу / перед стіною, / що дуже нагадує / моє обличчя”, серце „у формі автомобільованих коліс, і мостів, і субіт”), дію останньої зінтерпретовано як підпорядкування людини, що здійснюється шляхом підкорення особистісного. Агресія світу до людини в такому контексті постає хоча й химернішою за сприйняттям, але буквальнішою за змістом: вона націлена на конкретний об’єкт неповторне в людині, значуще лише для неї („із-під підлог свідомості худі щури сумління / вилазять гризти черстві буханці душ”).
У сюрреалістичній моделі світу в поезії Ю.Тарнавського ступінь проникнення моделі-аналога (тобто деталей реального світу) в модель-зразок (тобто в ірреальний світ) є різною. Вона визначається панорамністю розгорнення мотиву агресії (риса моделі-аналога) і сновидних, химерних або фантазійних образів (риси моделі-зразка). Така синкретичність структури моделі світу простежується у віршах циклів „Пополудні в Покіпсі”, „Спомини”, „Без Еспанії”, „Пісні Є-Є”, „Вино і ропа”, „Зео півонії”. Наголошення фантазійного сприйняття один із головних прийомів моделювання світу в циклах „Анкети”, „Поезії про ніщо” й „Нулі й одиниці”.
Характер моделювання світу зумовлює своєрідність засобів художньої виразності. У створенні моделі-зразка світу особливу роль відіграють метафора, порівняння, авторські неологізми сюрреалістичного змісту. Саме вони сприяють художньому виявленню спонтанності, колажності, алогічності, що є ознаками ірреального світу. Суперечності реального світу, що також презентовані в моделі-зразку, закодовані. Їхнє розшифрування здійснюється на асоціативному рівні й має більш суб’єктивний, порівняно з висловленими прямо, характер.
Статусу індексу (структуралістський термін позначає скеровуючу роль образу в поглибленні смислів твору) в системі моделювання дійсності в поезії Ю.Тарнавського надано й образу жінки. Її іпостасі одновимірні в межах моделі-аналога у творах з концептуальним підґрунтям як екзистенціалізму („ми розійдемось: / ти у смерть! / а я у смерть!”, „твої очі / бачили / сталеву зброю”), так і сюрреалізму („жінка кладе срібну пілюлю / на телефона хтивий язик!”). У світі реалій (для екзистенціалістської моделі світу й для сюрреалістичної моделі-аналога) її образ інтерпретується як агресивний і ототожнюється зі світом (її очі „дві петлі на шибениці”). Зміна його змісту на позитивний (вона поза агресією) представляє недосяжний ідеал, що здатний протистояти тиску світу („стіни / в кімнаті / порозсувалися / й не стулюються / через красу твого білого / обличчя”). Через свою недосяжність він є парадоксальним у світі, сповненому відчуження (екзистенціалістська модель світу: „Забув / вже навіть / смуток / за тобою. / Пусто, / як після / похоронів / власної / душі!”) або тиску й руйнуючої агресії (сюрреалістична модель світу: „вилиці й очі дівчини, їжджені мурашками”, „кладовища, що має форму жіночого тіла, в якому приховані трупи мого кохання”).
Модель-зразок, що Ю.Тарнавський вибудовує в ракурсі сюрреалістичного світосприйняття, уможливлює настроєво гармонійну інтерпретацію образу жінки, характеристики якої перебирає на себе і світ навколо („мої пальці, / що шукають / своєї батьківщини / в твоїх устах”). Відповідно, образ жінки постає особливою іпостассю світу, що наголошує його важливі для ліричного героя риси.
Своєрідним у поезії Ю.Тарнавського є і образ часу. Його потрактування модерністичне й підпорядковане художньому осягненню проблеми буття, його сенсу: „думка / пронизує мій мозок, / чи моє життя, / бува, / не пропало так, / як цей пополудень”. У межах екзистенціалістської й сюрреалістичної моделей світу він диференціюється через наголошення болісного переживання минущості, скінченності життя („в моїх устах / смак часу, / як смертельної отрути”, „Нам призначено навіки жувати це гірко-солодке тіло ротом часу” для екзистенціалістської моделі світу) або акцентуванням фантазійного („Час зім'ятим аркушем паперу кволо корчився біля моєї ноги, кинений там сердитою жменею годинника” для сюрреалістичної).
Носієм диференціюючої функції в розрізненні моделі-зразка (світу фантазійного) й моделі-аналога (світу реального) в межах сюрреалістичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є ліричний герой у його ставленні до світу й ролі у творенні моделі світу. У поезіях сюрреалістично навантажених ліричний герой пасивний його увага до реального світу констатуюча, що зафіксовано й у назвах віршів („Склянка не може випасти з руки”, „Птах не сидить на гілці”, „Камінь не зникає в просторі”, „Не закривається рот”, „Фотоапарат не ловить”, „Дехто не хоче вмерти” з циклу „Поезії про ніщо”). Проте він не байдужий до нього, бо повсякчас фіксує фрагменти дійсності. Незадоволення світом реалій не заперечує того факту, що психічна енергія ліричного героя спрямована на зовні („суходол з архітектурою, спустошеною їжею і святом”, „собор з бруду та позлітки”), що дозволяє інтерпретувати його як екстраверта. Ліричний герой у сюрреалістичній моделі світу реалізує свій інтерес до довкілля через прагнення його підмінити, нехай навіть віртуально, на світ ірреальний: він відчуває себе у світі „за центр, круги якого, як хвилі <> розходилися по всесвіті й охоплювали всю минулу, й майбутню і тогочасну красу цього світу”. Ю.Тарнавський наголошує потребу такої заміни через акцентування невідворотної й скеровуючої ролі несвідомого в житті людини: „молоде подружжя сидить <..> дивляться безпорадно <..>, знаючи, що ніколи не вдіють нічого проти великих, чорних дір у собі”.
За типом творчої установки ліричного героя в межах сюрреалістичної моделі світу Ю.Тарнавського розрізняються модель-аналог і модель-зразок. У першій ліричний герой свідомо характеризує світ, наголошуючи безсилля власної свідомості по відношенню до них: „що вдіє твоя речовина проти диму, <>, проти ніг <>, проти квадратів, <> проти дощу”. Це визначає його як носія інтровертної творчої установки (що ріднить його з ліричним героєм у контексті екзистенціалістської моделі світу, узагальнюючи утвердження свідомих намірів у процесі творення на противагу несвідомим як типологічно важливу рису для моделі-аналога в поетичній творчості Ю.Тарнавського). Натомість для моделі-зразка характерний ліричний герой носій екстравертного типу творчої установки, що розкриває механізм презентації фантазійно-химерного світу, який народжується шляхом підкорення ліричного героя несвідомим імпульсам. Результатом цього є колажний світ, утворюваний за допомогою поєднання речей і тіл, неживого й живого: „Кров, додати цифри на годиннику, рівняється тиша”, „Тиша рівняється папір, додати уста на годиннику”.
У структуруванні моделі світу в поезії Ю.Тарнавського часом простежується синкретизм: наприклад, в екзистенціалістській моделі світу наявні алогічні зв’язки між реаліями, елементи гри з ними (окремі вірші циклів і поем „Ось, як я видужую”, „Оперене серце”, „Фотографії, це квіти”, „Ідеальна жінка”, „Дорослі вірші”, „У ра на”) або екзистенціалістично навантажені образи введені митцем у сконструйовану за сюрреалістичними „закономірностями” характеристику дійсності („Поезії про ніщо”). Завдяки цьому в першому випадку знято притаманний екзистенціалістській моделі світу трагічний пафос, оптимізовано екзистенціалістську проблематику; у другому притлумлюється карнавальна атмосфера сюрреалістичного світу, актуалізуються загальнолюдські (екзистенційні) питання пошуку сенсу життя, глобалізується осягнення ліричним героєм світу і його місця в ньому. Показовим є залучення сюрреалістичної техніки письма для створення екзистенціалістської моделі світу в поемі „Місто київ та ям”. Через констативну манеру стилю, яку Ю.Тарнавський використовує переважно для створення сюрреалістичної моделі світу, підкреслено відчуження, акцентовано байдужість, передано приреченість людини у світі потерпати від його відчуження й байдужості.
Для моделювання світу в поетичних творах Юрія Тарнавського характерним є виділення опозицій як засобу структурування моделі світу. Наявність чи відсутність опозицій як підґрунтя моделі світу в її художній реалізації диференціює її різновиди.
Для сюрреалістичної моделі світу в поезіях Ю.Тарнавського уже відзначений синкретизм проявляється і через опозиції. Для презентації ірреального світу характерною є відсутність опозиційних відношень між колажно втіленими, подібними до реальних і химерними, елементами дійсності: („босонога зоря”, „босоногий полумінь свічки”, „босонога квітка”, „розсміяні очі діамантів”, „самоцвіт пахучий, як квітка”, „світло сонця на землі, як відтята гілляка”, „квітка з вузликом на плечі”), що передає рівноцінність усіх фрагментів дійсності, пріоритетність яких, у тому числі й аксіологічну, визначає безсвідоме ліричного героя („зорі відбиті в калюжах блювоти”, „блювота зір”). Оскільки Воно (безсвідоме) в поезії Ю.Тарнавського зімітовано змодельовано раціонально, то заперечення опозицій акцентує увагу читача на світі безсвідомого. У циклах „Поезії про ніщо”, „Анкети” і „Нулі й одиниці” домінує образ ірреального світу, світ реалій у них зашифровано максимально.
У віршах циклів „Пополудні в Покіпсі”, „Спомини”, „Без Еспанії”, „Пісні Є-Є”, „Вино і ропа”, „Зео півонії” світ реалій у сюрреалістичній моделі світу проступає виразніше, що й актуалізує опозиції: „пам'ять голодних післявоєнних днів, у формі непрозорих чоловіків, нападала на мене і видирала з мого тіла куски м'яса, що негайно перетворювалися на великі болючі банкноти” (минуле теперішнє, духовне матеріальне, я вони). Вони розкривають сутність дійсності, що оточує ліричного героя, уможливлюють співвіднесення їх компонентів із складниками вихідної опозиції „мисливець жертва”. Мисливець світ, що постає насамперед в образі цивілізації, агресивної до людини: наприклад, образи „непрозорих чоловіків”, „кусків м'яса”, натуралістичні за своєю природою, надають образу пам’яті, що узагальнює світ цивілізації, ознак агресивної дії. Тиснучи, вона (цивілізація) прагне позбавити людину всього, що не покликане на службу соціуму: автор акцентує девальвацію людської духовності „розмови між двома телефонами, сполучуваними м'ясом”. Жертва людина, у сприйнятті якої фіксується лише загрозливе її внутрішньому світу, що ототожнене із загрозою існуванню: „земля перехиляється, мов лавка”, „ґрунт криком сягає мого горла”. Відповідно, зміст опозиції „свій” (все природне, органічне в людині і поза нею) „чужий” (все техногенне і контролююче) є незмінним. Односпрямованість і статичність змістового наповнення опозиції „мисливець-жертва” зумовлюють зорієнтованість створеної Юрієм Тарнавським моделі світу на первісну схему мислення. Отже, емблематичною ознакою сюрреалістичної моделі світу є функціонування опозицій (для моделі-аналога) або їх заперечення (для моделі-зразка), роль опозицій у визначенні сутності сюрреалістичної моделі світу в поезії Ю.Тарнавського є типологічно розрізнювальною.
Ускладнене функціонування опозицій наявне у творах, де розгорнуто еволюцію екзистенціоналістської моделі світу. У циклах „Життя в місті”, „Ось, як я видужую” простежується варіативність складових опозиції „мисливець жертва”. Центральний мотив відчуження розгортається через образи міста як „в’язниці життя”, готелю, суму, болю, імені. Вони активізують позиції „моє-твоє”, „я-вони”, „свій-чужий”, які узагальнені опозицією „мисливець жертва”, відтінюють приреченість людини у світі й інтерпретують її в іпостасі жертви. Змістові зміщення в поезії Ю.Тарнавського є одним із засобів ускладнення функцій опозицій („Дорослі вірші”). Їх розгортання починається з актуалізації відношення „я-вона” як єдності. Відсутність протиставлення пов’язана з темою кохання, що реалізується в буденному житті через шлюб, сім'ю, серцевиною якої є дитя. Проте автор не розгортає цю єдність, а протиставляє нездійсненну гармонію реальному світові, виражаючи зневіру ліричного героя. Опозиція „я-вони” постає як багаторівнева, бо охоплює взаємини ліричного героя з жінкою, з іншими людьми й інших між собою. Особливістю їх розгортання в циклі „Дорослі вірші” є зміна іпостасей вихідної опозиції, яка здійснюється в кілька етапів: 1)„мисливець” світ цивілізації; „жертва” ліричний герой, жінка поряд із ним (родина); 2)„мисливець” світ цивілізації, жінка; „жертва” ліричний герой-самітник; 3)„мисливець” світ цивілізації, жінка, ліричний герой типовий представник агресивної цивілізації; „жертва” фізичне і, як наслідок, духовне здоров’я людини, навколишній світ, Всесвіт; 4)„мисливець” ліричний герой, який усвідомив наслідки власних дій (дій людства) і який відчуває потребу покарати винуватців трагедій і катаклізмів; „жертва” ліричний герой, що постає символом упевненості у незнищеності й непокараності людства.
Внутрішня динаміка вихідної опозиції „мисливець-жертва” визначає еволюцію базисної для екзистенціалістської моделі світу мисленнєвої схеми мислення від первісної до античної. Поема „У ра на” пропонує модель світу, що повністю ґрунтується на античній схемі мислення. Історичний масив (образи і мотиви) в поемі виступає в іпостасі „мисливець”, агресивні дії якого однозначно й одновекторно націлені на людину. Ліричного героя відрізняє від „жертви” зі схеми первісного мислення високий рівень рефлексії й самоаналізу, екзистенціалістської відповідальності за долю людства. Відповідно, статус „жертви” він посідає символічно рекурсія первісної схеми мислення здійснена через глобалізацію складових останньої і представлена у вигляді античної.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Американские исследования: Ежегодник, 2001 /Под ред. Ю.Стулова. Минск.: ЕГУ, 2001. 484с.
2. Американские исследования: Ежегодник, 2002 /Под ред. Ю.Стулова. Минск.: ЕГУ, 2003. 348с.
3. Андреев Л. Сюрреализм. М.: Высшая школа, 1972. 232с.
4. Анисимов А. Компьютерная лингвистика для всех: Мифы. Алгоритмы. Язык. К.: Наукова думка, 1991. 208с.
5. Арсланов В. Эстетика „бунта” //Теории, школы, концепции: критические анализы. Художественный текст и контекст реальности. М.: Наука, 1977. С.90-102.
6. Астаф’єв О. „Нью-Йоркська група”: до генези назви //Слово і час. 1998. №1. С.14-18.
7. Астаф’єв О. Передмова //Поети „Нью-Йоркської групи”: Антологія /Упоряд. О.Астаф′єва, А.Дністрового. Х.: Веста: Ранок, 2003. С.3-42.
8. Афасижев М. Западные концепции художественного творчества. М.: Высшая школа,1990. 174с.
9. Барабаш Ю. Вопросы эстетики и поетики. М.: Современник, 1983. 416с.
10. Барабаш Ю. Нью-йоркская группа украинских поэтов: „Вне традиции” как традиция //Дружба народов. 2002. №8. С.201-211.
11. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. 2-е вид., доповнене. За ред.М.Зубрицької. Львів: Літопис. 2002. С. 491-496.
12. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423с.
13. Без Еспанії чи без значення? (Інтерв′ю Вольфрама Бургурдта з Юрієм Тарнавським) //Сучасність. 1969. №12. С.13-29.
14. Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Українське Біблійне товариство, 1993. 296с.
15. Бойчук Б. Декілька думок про Нью-йоркську групу і декілька задніх думок //Сучасність. 1979. №1. С.23-31.
16. Бойчук Б. Затемнена сторона місяця //Критика. 2000. 10 жовтня (№36). С.27-28.
17. Бойчук Б. Поезії про ніщо та інші поезії на цю саму тему //Сучасність. 1971. №7-8. С.45-53.
18. Бойчук Б. Спомини в біографії. К.: Факт, 2003. 200с.
19. Болдуин Д. Если бы Бийл-стрит могла бы заговорить /Пер. с англ. Н.Волжиной. М.: Прогресс, 1976. 245с.
20. Бондаренко А. Міфософія актуального життєвого простору в художньому мовомислення Юрія Тарнавського //Слово і час. 2002. №7. С.21-24.
21. Борев Ю. Эстетика. М.: Политиздат, 1969. 350с.
22. Борхес Х.Л. Рассказы. Ростов-на-Дону: Феникс; Х.: Фолио, 1999. 416с.
23. Бретон А. Манифест сюрреализма //Называть вещи своими именами: Выступления мастеров зап.-европ. лит. ХХв. /Под ре