ЕВОЛЮЦІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ У ДРАМАТУРГІЇ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ЧЕРНОВА ІННА ПЕТРІВНА
УДК 821.161.2 (092) 18/19” 2

Старицька-Черняхівська

ЕВОЛЮЦІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ
У ДРАМАТУРГІЇ
ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ

10. 01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Погребенник Володимир Федорович,
доктор філологічних наук, професор

Київ-2002

ЗМІСТ

ВСТУП......3
РОЗДІЛ І. Ідейно-естетична концепція драматургії Людмили
Старицької-Черняхівської..15
1.1. Творча історія драматичних творів письменниці, їх
імпульси та джерела...20
1.2. Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської в
літературно-мистецькому процесі ....28

РОЗДІЛ ІІ. Проблематика й особливості її драматургічного втілення в поетичному театрі Людмили Старицької-Черняхівської....50
2.1. Історична драматургія Людмили Старицької-
Черняхівської та її ідеологічне вирішення......51
2.2. Жіноча особистість у драматичній творчості
Людмили Старицької-Черняхівської...86

РОЗДІЛ ІІІ. Поетика драматургії Людмили Старицької-Черняхівської: традиції і новаторство..106
3.1. Колізії, характери, образи-символи та специфіка їх малювання111
3.2. Жанрово-стильові особливості драматургії Людмили
Старицької-Черняхівської......................140
ВИСНОВКИ...182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...189

ВСТУП

Українська література кінця ХІХ першої третини ХХ століть позначена новаторськими тенденціями, утвердженням нових ідей, порушенням свіжих тем, проблем, жанрово-стильових композиційних форм. Але донедавна через домінування заідеологізованих підходів до висвітлення мистецьких явищ не всі імена цієї визначної літературної епохи були належно прочитані і вивчені.
Процеси національної самоідентифікації й консолідації, які посилилися в Україні на кінець ХХ століття, закономірно спричинили до усвідомлення потреби відновлення цілісної та єдиної картини нашої культури й красного письменства зокрема. Відтак з’явилася можливість по-новому подивитися на драматургію та історію театру, що пов’язана з діяльністю окремих творчих постатей у контексті культурно-мистецького процесу. Однією з них є Людмила Старицька-Черняхівська (1868 1941) талановита письменниця, драматург, перекладач, літературознавець, громадська діячка, чия творчість припала на вирішальні для української культури роки періоду fin de siеcle, і надалі, незважаючи на несприятливі умови більшовицького лихоліття, знайшла своє продовження у 20 ‑ 30-ті роки ХХ століття.
Через ряд відомих політичних та ідеологічних чинників реальна картина українського літературного розвитку цього періоду виявилася неповною. Зокрема спадщина Людмили Старицької-Черняхівської була силоміць вилучена з культурного обігу, твори письменниці після 1929 року в Україні не друкувалися і не вивчалися.
Українське літературознавство 90-х років ХХ століття прагне заповнити білі плями” в літературі, повертаючи творчість багатьох письменників у літературний процес, переосмислюючи її з позицій нового демократичного часу. Цей період у літературознавчій науці характерний накопиченням інформаційного матеріалу про творчість митців, що в часи радянської влади не популяризувалися, та його систематизацією. Отож виникає проблема різноаспектного фахового аналізу їх творчості, з’ясування індивідуальних стильових властивостей тощо. З кінця 80-х років у періодичних виданнях з’являються окремі огляди та нариси про Людмилу Старицьку-Черняхівську Юрія Хорунжого (Постаті в родинному інтер’єрі. Старицькі”, Ніщо не гине в світі”, художньо-документальна оповідь Людям мила”). Доповнюють цю інформацію розвідки В. Заруби, А.Балабольченка, С. Білоконя, В. Козієнко, Яра Славутича та ін., у яких переважно з’ясовуються моменти біографії письменниці, її громадсько-політична позиція, творчі родинні взаємини, у них ідеться про літературну співпрацю з батьком М. Старицьким. Феномен Людмили Старицької-Черняхівської осмислюється в контексті її літературно-мистецького оточення. І в цьому є своя закономірна потреба.
Логічно виникає необхідність ґрунтовного наукового дослідження літературно-мистецької спадщини письменниці, яка складається із значного і багатогранного доробку. Її оригінальна проза та написана у співавторстві з батьком Михайлом Старицьким, мемуари, літературознавчі та критичні розвідки, оригінальні поезії, переклади та переспіви з Гейне, Надсона, Лермонтова, Рилєєва, оперових лібрето Орфея”, Фауста”, Ріголетто”, Чіо-Чіо-сан”, Аїди”, ”Золотого півника” це те коло діяльності письменниці, що може викликати інтерес науковців і визначити шляхи майбутніх досліджень. Її перу належать, крім поеми Великий похорон”, легенди Жива могила”, оповідань Мрія”, Три бажання”, Навіщо”, російськомовного Пристроили”, повісті Діамантовий перстень”, незакінчений історичний роман Перед бурею”, присвячений подіям кінця ХVІ віку. У співавторстві з батьком Л. Старицька-Черняхівська працює над трилогією Богдан Хмельницький”. Перша частина її виходить уже по смерті Михайла Старицького у Львові під назвою Перед бурею”, а пізніше у Чернівцях, названа Сотник Богдан Хмельницький”. В обох виданнях авторами зазначено Михайла і Людмилу Старицьких.
У перших десятиріччях ХХ століття письменниця плідно працювала як літературний і театральний критик. Зокрема особливий літературознавчий інтерес становлять її дослідження М.М.Коцюбинський” (1906), Елементи творчости Михайла Коцюбинського” (1913), Микола Карпович Садовський” (1907), Українська опера і драма” (1910) та ін. А ґрунтовна театрознавча розвідка Л. Старицької-Черняхівської Двадцять п’ять років українського театру (Спогади та думки)” разом із дослідженням І.Стешенка Історія української драми”, що друкувалися паралельно в журналі Україна” за 1907 рік, по суті, заклали основи українського театрознавства.
Важливе місце в українській літературі займають мемуари та спогади письменниці Хвилини життя Лесі Українки”, Спогади про М.В.Лисенка”, В. І. Самійленко (Пам’яті товариша)”, Відгуки життя” (у співавторстві з сестрою О. Стешенко) спогади про батька, надруковані до столітнього ювілею М. П. Старицького у 1940 році. Це була перша й остання прижиттєва публікація після багаторічної паузи, коли твори письменниці з ідеологічних міркувань не друкувалися.
Творчі інтереси письменниці багатогранні, але вони будуть неповними, якщо не говорити про її драматургію, яка займає більшу частину літературної спадщини письменниці. Драматичний доробок Л.Старицької-Черняхівської становить понад десяток оригінальних, мистецьки виконаних п’єс, значна частина з яких свого часу стала визначною подією в літературному та театральному житті. Саме ці драматичні твори і склали інтерес нашого дослідження. Однак, локалізуючи увагу суто на драматичній спадщині Людмили Старицької-Черняхівської, маємо потребу з метою глибшого аналізу дослідити й інші жанрові різновиди її творчості.
Драматургія Л.Старицької-Черняхівської є оригінальним мистецьким явищем в історії української літератури і театру. Її еволюціонування було невідривне від загального розвитку вітчизняної драматургії в контексті літературного європейського мистецтва для театру. Творчий доробок письменниці цікавий стильовим поєднанням неоромантизму з неокласицизмом, позначений пресимволічними тенденціями початку ХХ століття і актуалізує естетичні, морально-етичні й соціально-політичні шукання свого часу. Будучи чутливою до нових мистецьких течій порубіжжя ХІХ ХХ століть, вона синтезувала у своїй творчості як придатні до розвитку здобутки драматургів-попередників, так і сучасних їй митців.
Драматург Людмила Старицька-Черняхівська сформувалася в культурному середовищі і на прикладі естетики театру корифеїв (особливо перебуваючи під літературно-естетичним впливом батька М.Старицького). Світ її художніх уподобань формувала також належність до гурту молодих плеядівців”, до складу якого (поряд із Лесею Українкою, Михайлом Обачним, Максимом Славинським, Іваном Стешенком, Грицьком Григоренком та ін.) входила і сама письменниця.
Феномен драматичної творчості Л.Старицької-Черняхівської пояснюється симбіозом кількох оригінальних естетико-психологічних чинників: націоналізму, індивідуалізму, фемінізму та органічного синкретизму різних стильових ознак. Перший із них позначений свідомим культивуванням національно-визвольної ідеї, що реалізується в творах на історично-соціальну тематику. Дійсність цих драм несе в собі ознаки світогляду поч. ХХ століття, прикметного ідеями самостійництва і державотворення. У неоромантичній фактурі її п’єс із постатями українського гетьманства ХVІІ ‑ ХVІІІ століть у центрі стрижневою стала модерністська дилема індивідуальне масове”, елітарне еґалітарне”. Історіософізм мислення письменниці, ґрунтуючися на традиціях попередників романтиків першої половини ХІХ століття, творчості Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Куліша, М.Старицького своїм глибоким внутрішнім змістом спрямований у майбутнє.
Проблема індивідуалізму у творчості письменниці породжена її усвідомленням відсутності у тогочасному суспільстві ідеалу сильної, вольової особистості, яка б уміла переборювати відчуття кволості та пасивності, яка внутрішньо була б незалежною і цілеспрямованою. Звідси її пошук героя, готового на страждання і самотність в ім’я вищого покликання. Такими індивідуальностями є герої її драм Дорошенко, Мазепа, Мотря. Для них фізична поразка в боротьбі значить менше, ніж внутрішня підпорядкованість, яка б означала руйнування духовної цілісності героя. Тому вони часто поступаються в житті перед тими, хто у досягненні своєї мети керується антигуманними принципами, споживацькими інтересами. Для письменниці важливі самі ідеї, які несуть у світ її герої, ідеї національної свободи, гуманізму, внутрішньої незалежності та самодостатності.
У ракурсі проблем індивідуалізму слід розглядати і наступний чинник, характерний для драматургії Л. Старицької-Черняхівської, її чутливість до проблем життя і творчості жінки, що було важливою рисою дискурсу модернізму періоду fin de siecle. Проблема суверенності творчої особистості розкривається письменницею через внутрішній світ жінки-митця з усіма стражданнями її духу, сумнівами, самотністю, незбагненністю для інших, високим поривом творчості і перешкодами, що стають на цьому шляху. Прагнення філософсько-естетично осмислити ці явища спонукає письменницю до історичних студій епохи античної культури, з одного боку, та всебічних соціальних і психологічних досліджень життя української інтелігенції кінця ХІХ початку ХХ століття з іншого. Осмислюючи проблеми людських взаємин, письменниця розглядає їх через призму морально-етичних чинників традиції щодо ролі та місця жінки в громадському та сімейному житті, яка в нових суспільних умовах виявила свою неспроможність задовольнити духовні та інтелектуальні потреби жінки. Їй протиставляється ідея формування феномену нової людини” на засадах гідності, самоповаги та суверенності творчого я”.
Ще однією характерною рисою Л. Старицької-Черняхівської є синкретизм у її творчості ідейно-стильових ознак неоромантизму, неокласицизму і символізму, що реалізувалися у жанрово-поетичних формах власне драми, етюду, історичної сцени, трагічного жарту, історичної комедії, збудованої за принципами п’єси в п’єсі” тощо. Неповторність поетичного стилю письменниці значною мірою зумовлюється мовно-стильовими необароковими засобами, динамікою діалогу, експресивно згущеними барвами монологу, неокласичним тяжінням до строгої віршової форми в організації драматичного тексту.
Людмила Старицька-Черняхівська вбачала свій внесок у розвиток національного життя у праці на громадсько-культурній ниві. Дворянське, архібуржуазне”, за іронічним висловом самої письменниці, походження рід свій Старицькі вели ще від князів давньої України-Руси і відповідне виховання зумовлювало її чітку й гідну громадську позицію, а родинні літературні традиції спонукали до активної творчої самореалізації. Феноменом Людмили Старицької-Черняхівської було виняткове уміння поєднати в собі ці дві іпостасі.
Стан дослідження проблеми. У перших двох десятиріччях ХХ століття драматургічний доробок Людмили Старицької-Черняхівської був залучений до аналізу у багатьох критичних оглядах (І. Франко, М.Євшан, О.Грушевський, А.Ніковський) та рецензіях на окремі твори письменниці (І. Стешенко, А.Вечерницький, Гр. Полецький).
Суперечливою, на нашу думку, є оцінка драматургії Л.Старицької-Черняхівської, наведена Дмитром Антоновичем у його фундаментальній роботі Триста років українського театру. 1619-1919” (1925).1 Авторитетний історик театру вважає, що письменниця еклектично сполучила різностильові впливи реалістично-побутової драматургії Михайла Старицького і новоромантичного театру Лесі Українки. Отже, стверджує дослідник, все написане Людмилою Старицькою-Черняхівською є не зле, але не самостійне” [5, с. 199]. Таке надто категоричне твердження не може бути прийняте за остаточне і безапеляційне.
У двадцятих роках спробу об’єктивно-критичного аналізу доробку Л.Старицької-Черняхівської зробив Яків Мамонтов. В історичному огляді Українська драматургія передреволюційної доби (19901917)”, сам будучи драматургом, він високо поцінував освіченість, літературний досвід письменниці та розуміння нею особливих вимог театрального мистецтва. У цілому схвально відгукнувшись про драми Гетьман Дорошенко”, Милость Божа”, Останній сніп”, Я. Мамонтов все ж, на нашу думку, недооцінив такі твори Л. Старицької-Черняхівської, як Аппій Клавдій” та Крила”.
Коротку характеристику окремого твору письменниці дає Михайло Драй-Хмара у своєму порівняльно-типологічному зіставленні Боярині” Лесі Українки з драмами Гетьман Дорошенко” Л. Старицької-Черняхівської та Сонце Руїни” В. Пачовського. Вказавши на можливу спільність історичних джерел названих творів (М. Костомаров), дослідник звернув увагу на те, що на драмі Л.Старицької-Черняхівської легко позначився вплив символізму, про який свідчать постать Жінки на початку п’єси й постать Матері-України наприкінці її” [173, с. 7].
Українське літературознавство радянського періоду через відомі причини не мало змоги науково і об’єктивно поцінувати творчість письменниці. Так, у першому томі нарису Український драматичний театр” (1967) є побіжна згадка про письменницю з ідеологічно засуджуючою оцінкою її творчості. Однак слід враховувати, що в час більшовицького режиму тільки таким чином і можна було хоча б засвідчити існування в українській літературі самого імені Людмили Старицької-Черняхівської, не викреслити її остаточно з мистецько-літературного процесу.
У діаспорі літературна постать Л. Старицької-Черняхівської також достатньо не вивчена, однак творчість її певною мірою популяризувалася, а окремі твори письменниці (Останній сніп”, Іван Мазепа”) у повоєнний час було перевидано. Окремі відомості про письменницю дають діаспорні публікації Р. Паклена (Знищена сила: Людмила Старицька-Черняхівська”) та І. Губаржевського (Людмила Старицька-Черняхівська борець за нову Україну”).
Проблемним аспектам творчості Л. Старицької-Черняхівської присвячена стаття Леоніда Барабана Людмила Старицька-Черняхівська. Сторінки драматургічної творчості” одна із перших спроб порадянської доби дати загальне і цілісне ( наскільки то можливо в межах журнальної публікації) уявлення про драматургічний доробок письменниці та окреслити його проблемно-тематичні лінії.
Як бачимо, відомості про творчу спадщину Людмили Старицької-Черняхівської мають інформативний, ознайомчий характер, викликаний потребою заповнити прогалину в українському літературознавстві, зумовлену тоталітарними умовами радянської доби. На часі ж постає проблема з’ясування стилетвірних чинників, прикмет мистецької форми драматургії Л. Старицької-Черняхівської, синтетично-аналітичного дослідження проблемно-тематичних, жанрово-композиційних, образотворчих особливостей творів письменниці, її драматичної техніки.
Об’єктом дослідження виступає драматургічна спадщина Людмили Старицької-Черняхівської, зокрема дванадцять драм, які свого часу були опубліковані у періодиці та видані окремими книгами: Жага”, Сапфо”, Аппій Клавдій”, Гетьман Дорошенко”, Крила”, Милость Божа”, Розбійник Кармелюк”, Вертеп”, Останній сніп”, Муки українського слова”, Напередодні”, Іван Мазепа”. До аналізу залучаються й архівні драми, що лишилися в рукописах (Домінанта, Останні, Літній спочинок), а також пов’язана з ними епістолярна, наукова, публіцистична спадщина письменниці.
Предметом дослідження є проблематика та поетика драматургії Л.Старицької-Черняхівської, зокрема жанрово-композиційна структура, образотворча система, моделі драматичних конфліктів та колізій, розглянута у її саморозвитку. Вивченню підлягають процеси модифікації драматургії письменниці, зміни її формальних і змістових характеристик у контексті розвитку вітчизняної літератури кінця XIX— перших десятиріч ХХ століття.
Метою роботи є комплексне вивчення динаміки і статики, константних і змінних рис проблематики та поетики драматургії Людмили Старицької-Черняхівської.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:
- виявити своєрідність стильової парадигматики драм Л.Старицької-Черняхівської;
- з’ясувати проблемні лінії та ідейно-тематичні домінанти її драматургії;
- проаналізувати особливості жанрових форм і композиційних структур драматургічного доробку письменниці;
- дослідити характерні риси образної системи драм Л.Старицької-Черняхівської та специфіку конфліктів і колізій, засобів характеротворення;
- висвітлити багатоплановість інтертекстуальних зв’язків у творах письменниці;
- простежити еволюцію Л. Старицької-Черняхівської в контексті розвитку драматургії кінця ХІХ першої третини ХХ століття;
- визначити місце її драматургічної творчості у літературному процесі зазначеного періоду.
Науково-методологічну основу дослідження складають літературознавчі та культурологічні праці українських і зарубіжних вчених, у тому числі фундаментальні роботи дослідників теорії та історії драми (Д.Антоновича, М.Роздольського, Я.Мамонтова, О.Білецького, Н.Кузякіної, Г.Семенюка, Л.Дем’янівської, С.Хороба, Л.Мороз, М.Соколянського, П.Паві, В.Халізєва, Я.Розумного, Ю.Бойка), філософії та культурології (Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, А.Лосєва, М.Бахтіна, К.-Г.Юнга, Ю.Лотмана, О.Забужко). До тексту дисертації залучено матеріали досліджень істориків М.Костомарова, М.Грушевського, В.Антоновича, Н.Полонської-Василенко, Д.Дорошенка, О.Субтельного.
Основним методологічним принципом є системно-функціональний підхід до дослідження з метою відтворення цілісності явища драматургії Л.Старицької-Черняхівської. Поетологічна система цього підходу будується на сходженні від загального до конкретного з подальшим вичленовуванням таких категорій, як система, компонент, елемент. У роботі використано прийоми типологічного (об’єктивні збіги, зіставлення); генетичного (алюзії, запозичення, наслідування), історико-порівняльного та філологічного методів. У методологічному плані дослідження базується також на постулатах філософії серця” з її увагою до проблем людської сутності та особливостей душевного складу людини, філософії екзистенціалізму, зосередженій на сенсі людського буття.
Наукова новизна. Робота є першою системною спробою дослідження драматургії Л. Старицької-Черняхівської. У дисертації на рівні мікроаналізу розглядається ідейно-тематична специфіка та жанрово-композиційна структура драматичних творів Л. Старицької-Черняхівської, декотрі з яких є об’єктом літературознавчого аналізу вперше. Окремо говориться про особливості драматичної техніки письменниці, специфіку діалогів та монологів, досліджуються мовно-художні засоби та версифікаційні системи поетичного театру Л.Старицької-Черняхівської. Вперше творчість письменниці розглядається у літературному контексті її часу як синкретична стильова модель, яка увібрала в себе ознаки неоромантизму, неокласицизму та елементи пресимволізму, що у драматургії письменниці представляють складову однієї поетичної системи. Такий підхід дає змогу розкрити оригінальні риси творчої постаті Л.Старицької-Черняхівської, визначити місце і значення її драматургічної спадщини у літературному процесі 90-х років ХІХ та перших десятиріч ХХ століття. У дисертації зібрано й систематизовано відповідний літературно-критичний матеріал, критично осмислено різнорідні оцінки творчості письменниці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Шляхи розвитку української літератури XIX XX століття” кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження. У роботі показано цілісну художньо-естетичну картину еволюції драматичної творчості Л. Старицької-Черняхівської як складової загального літературного процесу, вирішено окремі теоретичні питання щодо композиційної структури та жанрово-стильових ознак драматургії письменниці. Проаналізовано окремі елементи драми, як традиційні для української драматургії досліджуваного періоду, так і ті, що є індивідуально-авторськими знахідками Л. Старицької-Черняхівської. Матеріали і висновки дисертації мають значення для осмислення проблем індивідуалізму, творчої самореалізації, еволюції націотворчої ідеї і можуть вплинути на формування теоретичних підходів до вивчення історії української драматургії кінця ХІХ першої третини ХХ ст.
Практична цінність дисертації. Основні результати дослідження можуть бути реалізовані у процесі викладання курсів історії української літератури кінця ХІХ перших десятиріч ХХ століття, історії драми та театру, спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів та педагогічних інститутів, при написанні пошукових досліджень (дипломних і курсових робіт) із проблем драматургії, у підготовці посібників із теорії літератури та з історії новітньої української літератури.
Апробація роботи. Основні результати дослідження висвітлено у доповідях на Всеукраїнській конференції Шевченко і Поділля” (Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, 1999), Науково-теоретичній конференції молодих учених Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка (Київ, 1999), Всеукраїнській науковій конференції Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч” (Київ, Національний університет ім. Т.Г.Шевченка, 2000), на звітних наукових конференціях викладачів філологічного факультету Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (1996 — 2002 рр.). Зміст роботи викладено у 9 публікаціях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (188 позиції). Загальний обсяг дисертації 204 сторінки.

1 До речі, автор, простежуючи історію українського театру за триста років, широко користується дослідженням Л.Старицької-Черняхівської Двадцять п’ять років українського театру” (1907).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Драматична творчість Людмили Старицької-Черняхівської формувалася і розвивалася, поєднуючи в собі традиціоналізм із модерними віяннями перших десятиріч ХХ ст. Серед представників творчого покоління кінця ХІХ — початку ХХ століття — Лесі Українки, В. Самійленка, М.Вороного, В. Пачовського, Любові Яновської, Г.Хоткевича, В.Винниченка та ін. — Л.Старицька-Черняхівська зайняла своє гідне місце.
Творчість письменниці припала на період активного піднесення суспільно-політичного та культурного життя України, і це не могло не позначитися на її характері специфікою ідейно-естетичної позиції, тематичних уподобань, жанрово-стильових домінант. Драматургія Л.Старицької-Черняхівської прочитується належним чином лише у системі міжтекстових та позатекстових зв’язків (історико-суспільні ситуації). Письменниця осмислювала дійсність у найрізноманітніших видах та жанрових різновидах, звертаючись, зокрема, до поезії, прози, драматургії. Для поетичної системи Л.Старицької-Черняхівської притаманне гетерогенне словесно-образне мислення, зумовлене феноменом стильового синкретизму неоромантизму з неокласицизмом та символізмом.
Історія у творах Л. Старицької-Черняхівської стала засобом осмислення онтологічної основи людського життя, діалектики суспільного та особистого. Визначальною у творчості письменниці є натхненно і різноманітно олітературена” національна ідея.
Людмила Старицька-Черняхівська виявляє синхронно-діахронне розуміння традиції у формі неперервного зв’язку історичних і культурних епох (Крила”, Гетьман Дорошенко”, Милость Божа”). Письменниця при відтворенні героїчного чину минулих поколінь у боротьбі за незалежність і державність прагне спонукати сучасників до державотворчих дій. Для світогляду письменниці характерний трагічний оптимізм в осмисленні історичної долі свого народу. На історичних часовимірах вона шукала образ справжнього лідера нації. Внутрішній світ героя-вождя (Дорошенко, Мазепа) у п’єсах Л.Старицької-Черняхівської ускладнений мойсеївським комплексом” жертовності і страждальності, трагічної самоти і незрозумілості, що породжувався авторським усвідомленням проблеми консолідації, взаєморозуміння між елітою та народом. Ідейно-тематичний зміст історичної драматургії письменниці розкривається через алегорично-символічну знаковість образів і ситуацій, через морально-етичний аспект потрактування національної проблеми, позицію особистої відповідальності за долю рідної країни. Національні питання у драматургії Л.Старицької-Черняхівської розглядаються через призму позачасових онтологічних цінностей на окремих культурологічних пластах (духовна спадщина античного Риму, Греції, доби Козаччини). Для творів драматурга характерне поєднання універсальної і локальної проблематики, що робило їх актульними у свій час і що стимулює зацікавленість ними сьогодні.
Історіософський характер мислення Л. Старицької-Черняхівської виявився у сприйнятті світу як циклічно-замкнутої системи, коли саморух нації до свободи здійснюється через повернення в минуле на рівні його емоційного переживання та раціонального осмислення. Еволюція національного поступу українців мислиться Л. Старицькою-Черняхівською як рух від неволі (політичної, соціальної, психологічної, духовної) до волі і свободи. Ідея незалежності і державності є наскрізною у творчості письменниці. Відродження Української держави розглядається нею як Богом бажане і неминуче (Гетьман Дорошенко”, Мазепа”). Звідси віра у пробудження духовних, творчих сил народу, в реалізацію його державотворчих інтересів. З іншого ж боку, письменницю цікавить питання взаємин лідера з народом, яке набирало на сторінках драматичних творів Л.Старицької-Черняхівської досить гострого звучання і проблематичності. Самотній індивідуалізм її героїв домінує над масовою стихією. Але у перспективі письменниця бачить можливість подолання розриву між елітою і народом. І в цьому виявляється трагічний оптимізм Л.Старицької-Черняхівської щодо подальшої долі України.
Одним із аспектів осмислення національної неволі у творчості письменниці є морально-етичний підхід. Комплекс раба, національної меншовартості, на думку Л. Старицької-Черняхівської, формується на ґрунті зневіри людини у своїх силах і силах свого народу, а також коли приватні інтереси починають домінувати над загальнолюдськими (Останній сніп”).
Історична драматургія Л.Старицької-Черняхівської характеризується точністю історичного фактажу, через що вона має переважно хронікальний тип розгортання дії (Гетьман Дорошенко”, Іван Мазепа”). Проте поряд із цим письменниця досить часто використовує аналітичну техніку, коли минулі події подаються ретроспективно, через осмислення їх із позицій іншого часу чи іншої ситуації (Останній сніп”, Милость Божа”) .
Трагічність світосприйняття героя Л. Старицької-Черняхівської зумовлюється екзистенційним осмисленням людського існування. Людина, на думку письменниці, тільки через страждання може пізнати блаженство (хай то буде творчість, любов чи саможертовність в ім’я ідеалу).
У ракурсі феміністичних традицій початку ХХ століття драматург розглядає проблему жінки-митця. Концептуальною у драматичному доробку Л. Старицької-Черняхівської є теза творчого самоствердження людини — одного з центральних екзистенціальних питань тогочасної літератури. Розглядається вона у ракурсі осмислення проблеми жінки як особистості (Сапфо”, Крила”). Л.Старицька-Черняхівська, пізнаючи складний світ психо-емоційних відчуттів митця, розкриває особливості його життєвих взаємин з оточенням, заглиблюється у ще нерозпізнаний світ людського буття. Письменнця приходить до думки про трагічне відчуття нерозділеності світу героя із світом інших людей, що в результаті призводить до дисгармонії творчого я”. Звідси виникає конфлікт несумісності високого внутрішнього духу героїнь із приземленістю буденного існування. Дилема творчості і любові тлумачиться Л.Старицькою-Черняхівською як варіант екзистенційної нерівноваги героєвого мікросвіту.
Досліджуючи складні взаємини жінки-митця з оточенням, у родині зокрема, Л.Старицька-Черняхівська з особливою зацікавленістю звертається до питань психології творчості окремої особистості. Тематика драм Сапфо”, Крила” пергукується з драматургією Лесі Українки, В.Винниченка, прозою Ольги Кобилянської, М. Коцюбинського та ін., витворюючи атмосферу мистецької дискусії.
На характері героїв Л. Старицької-Черняхівської позначився неоромантичний світогляд драматурга. Вона нагороджує протагоністів ідеальними рисами, зображує філософію їхнього серця” через детальне розкриття внутрішнього світу героя, возвеличення духовного аристократизму, протиставлення йому зрадництва й егоїзму. Вона створює екстремально виняткові психоемоційні ситуації вибору з метою посилення драматизму. П’єсам Л. Старицької-Черняхівської притаманні сюжетотворчі опозиції типу добро зло”, вірність зрада”, ненависть любов”. Драматург вдається до протиставлення героя іншим персонажам на основі світоглядного розходження, ідейного непорозуміння (Дорошенко Пріся, Самойлович (Гетьман Дорошенко”); Андрій Нещадима Семен (Останній сніп”), вибудовуючи сюжети своїх драм на антитетичній експресії конфлікту.
У драматичних творах Л. Старицька-Черняхівська формує неоромантичну концепцію сильного героя гуманної і жертовної особистості, яка прагне до суспільного добра і благополуччя, особистості нової демократичної і соціально активної. Духовний аристократизм героїв-сподвижників (Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Мотрі Кочубей, Івана Кармелюка, Андрія Нещадими та ін.) протиставляється Л.Старицькою-Черняхівською споживацтву, егоїзму та владолюбству. Події у творах розгортаються за принципом сюжетотворчих опозицій. Антитетична експресія драматичного конфлікту вибудовується на основі ідейно-світоглядної нетотожності персонажів. Однак це протистояння є вторинним порівняно з первинним конфліктом, породженим розщепленням внутрішнього світу героя на дві протилежні субстанції. Дисгармонія особистості веде до катастрофи її чуттєвого світу серця. І саме цей стан героя породжує у драмах Л. Старицької-Черняхівської високе емоційне напруження монологу, насиченого експресивними засобами вираження почуття. Особиста драма протагоніста може бути зумовлена різними чинниками, однак у своїй основі завжди зводиться до одного пошуку щастя, що закінчується глибоким розчаруванням. Розходження мрії з дійсністю спричинює або відмову від боротьби та духовний занепад, або призводить до зречення особистого благополуччя заради загальнонародних інтересів.
Драматична творчість Людмили Старицької-Черняхівської пройшла шлях від мелодрами до драми психологічної, історіософської, філософсько-соціальної. Творчий доробок письменниці представлений такими жанровими різновидами, як історична комедія, історична сцена, етюд, трагічний жарт, лірична драма, вертеп. Л.Старицька-Черняхівська з метою посилення експресивно-виражальних засобів широко використовує головні принципи мелодрами: рельєф, контраст, динаміку. Знання Л.Старицькою-Черняхівською історії розвитку світового та українського театру сприяє розширенню жанрово-композиційних можливостей її драматургії. Письменниця, зокрема, використовує композиційну структуру п’єса в п’єсі”; у її драмах присутні елементи шкільної драми та вертепу.
Л. Старицька-Черняхівська вдається до аналітичної техніки, прийомів епізації, дедраматизації, часової сконденсованості, музичних та світлових виражальних засобів (Гетьман Дорошенко”, Останній сніп”, Напередодні”). Її майстерність як драматурга виявляється у володінні технікою адаптації (драматизації) епічного тексту (Розбійник Кармелюк”), в умінні будувати публіцистичну, дискурсивну форму діалогу (Аппій Клавдій”), що розгортається за принципом удару контрудару, у відтворенні психологічної боротьби за допомогою інтонаційно-синтаксичної структури діалогу. Щоб підкреслити роздвоєність протагоніста, письменниця будує внутрішній монолог за принципом діалогу, звертається до монологу прийняття рішення” (роздум)(Аппій Клавдій”, Іван Мазепа”).
Стиль письменниці характеризується поєднанням чуттєвого і раціонального, драматичне (трагічне) у її п’єсах часто переплітається з комедійним елементом (Вертеп”, Милость Божа”).
Мова драматичних творів письменниці інтелектуалізована завдяки широкому вживанню афоризмів та латинізмів. Романтичний пафос та класична довершеність поетичної манери Л. Старицької-Черняхівської підкреслюється формою білого п’ятистопного ямба, яким написана переважна більшість п’єс драматурга.
П’ятдесят років невпинної праці Л. Старицької-Черняхівської як літератора засвідчили незрадливість її принципів і переконань, вірність ідеї розбудови української нації і впевненість у тому, що справа її життя, життя її однодумців марно не загине. Оновлена Отчизна повстане з наших трупів”, напише у своєму заповіті письменниця, звертаючись до нащадків з проханням не дати загинути в пісках віків цьому поминкові горя, що ми з наших мук згромадили” [51].
Умови політичного життя 20 30-х рр. ХХ століття фактично перепинили шлях творам Л. Старицької-Черняхівської до широкої аудиторії, одна з її найкращих драм Іван Мазепа” так і не дочекалася сценічного втілення. Однак активна подвижницька творча праця і, звичайно ж, багатогранний художній талант усупереч обставинам поставили Людмилу Старицьку-Черняхівську поряд з кращими майстрами слова її доби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Автобіографія Людмили Старицької-Черняхівської (З архіву М.Плевака. Вступне слово Раїси Мовчан) // Слово і час. 1997. № 2. С. 32 35.
2.Александровський Г. Український театр / Крила”. Драма Л.Старицької-Черняхівської // Сяйво. 1914. — № 3. С. 99 — 101.
3.Амельченко Н. Прометей на скелі сучасності (образ Просвітництва в сучасній культурі) // Філософська думка. 1999. №5. С. 3 24.
4.Антонович В. Коротка історія Козаччини. К.:Україна, 1991.— 157с.
5.Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 1919. Прага: Укр. гром. видавн. фонд, 1925. 273 с.
6.Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ поч. ХХ ст. Чернівці, 1996. 208 с.
7.Астаф’єв Л. Художня історіософія: від М. Костомарова до Є.Маланюка // Слово і час. 1997. № 2. С. 6 9.
8.Ахматов Л. Література і СВУ / Літературний архів. 1930. Кн. І ІІ. С. 108 124.
9.Балабольченко А. // СВУ”: суд над переконаннями. Провокації сталінських спецслужб проти української інтелігенції / Передмова Леоніда Єфімова // Вітчизна. 1989. № 11. С. 156 179.
10. Балабольченко А. Кривавий верлібр. Про кримінальну справу і трагічну долю Л. М. Старицької-Черняхівської // Вітчизна . 1990. № 11. С. 112 119.
11. Балабольченко А. СВУ суд над переконаннями. К.: УКСП Кобза”, 1994. 114 с.
12. Балухатый С. Д. Поэтика мелодрамы // Вопросы поэтики: Сб. статей. Л.: Издательство Ленинград. ун-та, 1990. 320 с.
13. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Сторінки драматургічної творчості // Слово і час. 1992. № 9. С. 29 — 34.
14. Баран В. Цензура в системі тоталітаризму // Сучасність. 1994. №6. С. 104 117.
15. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.:Искусство, 1979. 447 с.
16. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. М.:Художественная литература, 1986. 543 с.
17. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. К.: Либідь, 1992. 392 с.
18. Білецький О. І. Українська драматургія післяжовтневої доби// Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л.Гончарук. К.: Дніпро, 1990. 254 с. (Серія Українська літературна думка”).
19. Білокінь С. Із родини велетнів (Людмила Старицька-Черняхівська)// Українська мова і література в школі 1989. № 1. С.20 — 23.
20. Біографія Старицької Людмили Михайлівни. Рукопис. Відділ рукописних та фототипних видань Ін-ту літ.-ри НАН України ім. Т.Г.Шевченка. — Ф.ХV. — № 226.
21. Бойко Ю. В дому роботи, в країні неволі”// Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. С.161 — 172.
22. Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання / Там само. С. 110 — 160.
23. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана: Пер. з фр. / Упоряд. Л. Ю. Копань. К.: Рад. письменник: Журн. Київ”, 1991. 316 с. (Б-ка журн. Київ”).
24. Вечерницький А. Жага” П’єса Старицької-Черняхівської / Театр і музика // Рада. 1910. 9 жовтня — Ч. 228. С. 4.
25. Винниченко В. Краса і сила / Упоряд., авт. приміт. Федченко П., авт. передм. І. Дзеверін. К., 1989. 752 с.
26. Винниченко В. Вибрані п’єси / Упоряд.: М. Г. Жулинський, В.А.Бурбела; Авт. вступ. ст. М. Г. Жулинський. К., Мистецтво, 1991. 603 с.
27. Возняк М. С. Історія української літератури. У двох книгах: Навч. вид. 2-ге вид., випр. Львів: Світ, 1994. — Кн. друга. 560 с.
28. Вороний М. Театральне мистецтво і український театр // Твори / Упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г. Д. Вервеса. К.:Дніпро, 1989. 687 с.
29. Гайдабура Валерій. Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації ( 1914-1944): Історія. Політика. Документи. Ідеї. Художні реалії. Людські долі. К.: Мистецтво, 1998. С. 224 с.
30. Гетьманець Гр. Из текущей украинской жизни // Украинская жизнь. 1912. № 2. С. 91.
31. Гетьмани України: Історичні портрети: Зб.: / Упоряд. журн. Україна”. К.: Журн. Україна, газ. Веч. Київ, 1991. 216 с.: іл.
32. Гозенпуд А. Поетичний театр (Драматичні твори Лесі Українки). К.: Мистецтво, 1947. 301 с.
33. Грильпарцер Ф. Пьесы. Пер. с нем. / Вступ. ст., примеч. и ред. пер Е.Эткинда. Л; М.: Искусство, 1961. 765 с. (Б-ка драматурга).
34. Грицай О. Із нашої драматичної літератури (Сонце Руїни”, трагедія Василя Пачовського з нагоди її вистави) // ЛНВ. 1912. Т.58. Кн. ІV. — С. 102 110; Кн.V. С. 348 363.
35. Грушевський О. Українське письменство в 1909 р. // ЛНВ. 1909. Т.49. Кн. 1. С. 86 — 99.
36. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / АН України, Ін-т укр. архіогр., Ін-т історії України. Вступна стаття В.А.Смолія, П.С.Соханя. К.: Наук. думка, 1992. 544 с. — (Пам’ятки іст. думки України).
37. Гудзій М. К. Олександр Іванович Білецький. К.: В-во АНУРСР, 1959. 52 с. (Із серії Вчені Української РСР”).
38. Гундорова Т. Ранній український модернізм: До проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. 1989. № 12. С.3— 7.
39. Гундорова Тамара, Шумило Наталя. Тенденція розвитку художнього мислення (поч. ХХ ст.) // Слово і час. 1993. С. 55 66.
40. Довідник з історії України. Том 2 / За ред. І. Підкови та Р.Шуста. К.: Генеза, 1995. 440 с.
41. Дем’янівська Л. С. Українська драматична поема: (Проблематика, жанрова специфіка). К.: Вища шк., Голов. вид-во, 1984. 160 с.
42. Дорошенко Д. І. Історія України: В 2-х т. Т. 2 (від половини ХVІІ століття). К. Глобус, 1991. 349 с.
43. Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя й творчість. Х.:Держвидав України, 1926. 156 с.
44. Євшан М. Здобутки української літератури за 1911 рік // ЛНВ. 1912. Т. ХLVІІ. С. 107 108.
45. Євшан М. Українська література в 1913 році // Українська хата. 1914. № 1. С. 43.
46. Єфремов С. Театральні новини Жага” драма Старицької на сцені успіху не мала. Замітка // ЛНВ. 1900. Т. ІХ. № 3. С. 222.
47. Єфремов С. О. Історія українського письменства / Худож. оформл. В.М. Штогрина. К.: Феміна, 1995. 688 с.
48. Єфремов С. О. Щоденники. 1923 1929. К.: ЗАТ Газета Рада”, 1997. 848 с.: іл. (Серія Мемуари”).
49. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи. 1993. 126 с.
50. Закидальський Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. 1991. № 8. С. 127 138.
51. Заповіт Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської // Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, М.Лисенка, М.Саксаганського, М.Старицького / Фонд М.Старицького. Інвертарний номер 1153.
52. Заруба В. Листи Л. М. Старицької-Черняхівської до Д.І.Яворницького // Слово і час. 1991. № 7. С. 30 — 34.
53. Зеленська Н.М. Філософсько-художнє втілення категорій часу і простору у фольклорному синкретизмі українського вертепу // Вісник Київського університету: Icтopикo-фiлoлoгiчнi науки. — Вип. 1. К., 1991. — С. 113 — 115.
54. З порога смерті: Письменники України жертви сталінських репресій / Авт. кол.: Бойко Л. С. та ін. К.: Рад. письменник, 1991. Вип. І / Упоряд. О. Г. Мусієнко. 494 с.
55. Зубрицька М. Проблема індивідуалізму у творчості Лесі Українки // Сучасність. 1991. Ч.12. С. 22 — 25.
56. Іван Мазепа. Художньо-документальна книжка / Упоряд. В.Шевчук. К.: Веселка, 1992. 132 с.
57. Історія української культури / Під заг. ред. І. Крип’якевича. К.: Либідь, 1990. 651 с.
58. Історія української літератури: У 8 т. Т.4. Кн. ІІ. К.: Наук. думка, 1969. 451 с.
59. Історія української літератури : У 8т. Т. 5. К.: Наук. думка, 1968. — 523 с.
60. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття: Підручник / За ред. П. П. Хропка. К.: Вища школа, 1991. 511 с.
61. Історія української літератури. ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1: 1910 1930-ті роки: Навч посібник / За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1993. 784 с.
62. Історія української літератури. ХІХ століття: У 3 кн. Кн. 3: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка. К.: Либідь, 1997. 432 с.
63. Калениченко Н. Л. Українська література кін. ХІХ поч. ХХ ст.: Напрями, течії. К.: Наук. думка, 1983. 255 с.
64. Кассірер Е. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. 1991. ‑ № 5. С. 65 85.
65. Керлот Хуан Эдуардо. Словарь символов. М.: REFL-book”, 1994. 608 с.
66. Клочек Г. Д. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения/ Автореф. дис д-ра филолог. наук: 10.01.08 К., 1989. 39с.
67. Клочек Г. Д. Так що ж таке поетика? // У кн.: Поетика / За ред. В.С.Брюховецького. К.: Наук. думка, 1992. 212 с.
68. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным // Вопросы философии. 1992. № 12. С. 3 — 20.
69. Ковальчук О. Гетьман Апостол і його доба в оцінці істориків ХІХ ст. Ніжин: Просвіта, 1996. 20 с.
70. Кодак М. П. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кін. ХІХ поч. ХХ ст.: Дис д-ра філол. наук: 10.01.01 / НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 1996. 367 с.
71. Кодак М. П. Поетика як система. Літ.-критич. нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
72. Козієнко В. Людмила Старицька: Наше покоління виняткове” / До 125-річчя від дня народження Л. М. Старицької-Черняхівської // Український театр. 1993. № 4. ‑ С. 29-31.
73. Комаров М. Українська драматургія: Збірка бібліогр. знадобів до іст. укр. драми і театра українського (1815 1906). — Одеса, 1906. 231 с.
74. Комаров М. Ф. До Української драматургії”: Збірка бібліогр. знадібку до іст. укр. драми і театра за 1906 1912 рік з дод. та поправками до Укр. драматургії” до 1906 року. Одеса: Друк. Є.Фесенка, 1912. 107с.
75. Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика ХVІІ ХVІІІ ст. // Європейське Відродження та українська література ХІV ХVІІІ ст. / Відп. ред. О. Мишанич. К.: Наук. думка, 1993. 373 с.
76. Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія наук у Сполучених Штатах Америки, 1970. 923 с.
77. Костомаров М. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1.: Поезії; Драми; Оповідання / Упоряд., авт. передм. та приміт. В.Л.Смілянська. 538 с.: іл.
78. Костомаров М. І. Історія України в життєписах видатних її діячів / Репринтне відтворення видання 1918 року. К: Україна, 1991. 494 с. (Бібліотека репринтних видань).
79. Костомаров Н. И. Мазепа. М.: Москва.: Республика, 1992. 335с.
80. Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади. Книга перша. Едмонтон: Канадський інститут українських студій, Альбертський університет, 1987. 743 с.
81. Кочерга І. Твори: В 3 т. К.: Держлітвидав, 1956. Т. 3. 460с.
82. Красильникова О. В. Історія українського театру ХХ сторіччя: Монографія. К.: Либідь, 1999. 208 с.
83. Криловець А. О. Філософічність драматичних поем Лесі Українки: Дис... к. філолог. наук.: 10.01.02. / УДПУ ім. М.П.Драгоманова К, 1994. 164 с.
84. Кузякіна Н. Б. Украинская драматургия начала ХХ века. Пути обновления: На материале драм Леси Украинки. Ленинград, 1978. — 105 с.
85. Кулінська Л. У світі ідей та образів: Особливості поетики драми Лесі Українки. К.: Дніпро, 1971. 223 с.
86. Лебон Г. Думки і вірування юрби // Філософська і соціологічна думка. № 6. С. 118 153.
87. Левчик Н. Історична проза М. Старицького. Далекі образи близькі ідеї.// Слово і час. 1990. № 12. 38 44.
88. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. К.: ВЦ Академія”, 1997. 752 с. (Nota bene).
89. Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Политиздат, 1991. 525 с.
90. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии / Сост. А.А.Тахо-Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И.И.Маханькова. М.: Мысль, 1993. 959 с.
91. Лотман Ю. Л. Избранные статьи: В 3 т. Т. 1. Таллин: Александра, 1992. 479 с.
92. Мазепа. Історична драма у 6 одмінах К. П. Мірославського. Вистава в любительському полтавському театрі // Рідний край. 1906. № 48. С. 14— 15.
93. Мазепа: Збірник / Передм., упоряд. тексту й іл., комент. Ю.І.Іванченка. К.: Мистецтво, 1993. 240 с.: іл.
94. Макаров А. М. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 288 с.: іл.
95. Маланюк Є. Illustrissimus Dominus Mazepa тло і постать. Андрусяк Микола. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч К.: Обереги, 1991. 48 с.
96. Мамонтов Я. Дівчина з арфою. Лірична драма на ІV акти // Шлях. 1918. — № 10 11. С. 7 38.
97. Мамонтов Я. Над безоднею. Драма в 3-х актах. Харків: Державне видавництво України, 1922. 44 с.
98. Мамонтов Я. Українська драматургія передреволюційної доби (1900 1917). Історичний огляд // Червоний шлях. 1926. №11— 12. С. 176 203.
99. Мельничук Б. І. Драматична поема як жанр: (Літературно-критичний нарис). К.: Дніпро, 1981. 143 с.
100. Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. К.: Наукова думка, 1992. 632 с.
101. Мороз З. П. Проблема конфлікту в драматургії: Нариси з історії укр. реалістичної драми другої половини ХІХ ст. К.: Рад. письменник, 1961. 458 с.
102. Мороз Л. З. Деякі особливості трагедії в українській драматургії другої половини ХІХ ст.: (Фольклорна традиція і жанр) // Розвиток жанрів в укр. літ. ХІХ поч. ХХ ст. Зб. наук. праць. К., 1986. С. 158 — 188.
103. Мороз Л. З. Сто рівноцінних правд” Парадокси драматургії Володимира Винниченка / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 1994. 208 с.
104. Мороз Л. З. Драматургія Володимира Винниченка: ідейно-мистецьке експериментаторство на тлі нової драми” кінця ХІХ початку ХХ століття / Дисд-ра філолог. наук: 10.01.01 К., 1997.
105. Ніковський А. Українська література в 1913 році // ЛНВ. 1914. Т. LXV. Кн. І. С. 151 163.
106. Ніковський А. Останній сезон нашого театру // ЛНВ. 1914. Т. LХV. — Кн. ІІІ. С. 494 500.
107. О’ Коннор-Вілінська В. Лисенки й Старицькі. Львів: В-во С-ки Діло”, 1936. 45 с.
108. Ольжич О. Незнаному Воякові // Незнаному Воякові. К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1994. 432 с.
109.Островский А. Н. Полн. собр. соч.: В 12 т. М.: Искусство, 1974. Т. 2: Пьесы (1856 1866). 807 с.
110. Пави П. Словарь театра: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1991. 504с.
111.Павличко С. Д. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. К.: Либідь, 1997. 360 с.
112. Петлюра С. В. Статті / Упоряд. та авт. передм. О. Климчук. К.: Дніпро, 1993. 341 с.
113.Петров Н. И. Очерки из истории украинской литературы ХVІІ и ХVІІІ веков: Киевская искусственная лит. ХVІІ ХVІІІ вв., преимущественно драм. К., 1911. 535 с.
114. Полецький Г. Український театр. Гетьман Дорошенко” Л.Старицької-Черняхівської // Дніпрові хвилі. 1913. № 17. С. 260‑ 261; № 18. С.276 ‑ 277.
115.Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини ХVІІ століття до 1923 року. — К.: Либідь, 1992. 608 с.
116. Роздольський М. Теорія драматичного мистецтва. Коломия, 1920. 104 с. (Загальна книгозбірня: Ч. 7).
117. Розумний Я. Від Севільського ошуканця” до українського Дон Жуана // Слово і час. 1993. № 6. С. 25 — 29.
118. Росляк. Українфільма” // Кіно Театр. 2001№ 3. С.23 24.
119.Семенюк Г. Ф. Українська драматургія 20-х років / Посібник для вчителя. К.: РВЦ Проза”, 1993. 204 с.
120. Славутич Яр. Розстріляна муза. Мартиролог. Нариси про поетів. 2-ге вид., випр. і доп. / Вступ. ст. К. П. Волинського. К.: Либідь, 1992. 184 с.
121. Словарь античности. Пер. с нем. М.: Прогресс, 1989. 704с.
122. Сметанская М. И. Проблема социальной эмансипации женщины в украинской прозе ХІХ начала ХХ века / Диск.филол.наук: 10.01.03 / КГПИ им. А. М. Горького. К., 1987. — 194 с.
123.Соколянський М. Г. Сцена на сцені” як принцип побудови драматичного твору // Поетика / Відповідальний редактор В.С.Брюховецький. К.: Наукова думка, 1992. 190 — 199 с.
124.Старенька Муха. Вертеп. Старинна містерія на нові теми / Рада. 1907. 14 лютого. С. 1 2.
125.Старий В. Гетьман Дорошенко” Старицької-Черняхівської / Театр і музика // Рада. 1911 6 грудня ‑ С. 5.
126. Старицька Л. Зрада”. Сторінка з драми [1893] // Відділ рукописів Ін-ту літ-ри НАН України ім. Т.Г. Шевченка. — Ф. ХV.—№ 222.
127. Старицька-Черняхівська Л. Муки українського слова / Трагічний жарт на одну дію // ЛНВ. 1907. Т.ХІ. Кн. 12. С.369 381.
128.Старицька-Черняхівська Л. Новини нашої літератури / Л.Яновська. Людське щастя. Драма на 5 дій” // ЛНВ. 1909. Річник ХІІ. Т. ХLVІІ. С. 13 — 141.