ЕВОЛЮЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПОВІСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Краткое описание

Міністерство освіти й науки України
Запорізький державний університет

На правах рукопису

Ганюкова Ксенія Олександрівна
УДК: 821.161.2 311.6.091 18/19”

ЕВОЛЮЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПОВІСТІ
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
Шевченко Віталій Федорович,
доктор філологічних наук

Запоріжжя 2003

ЗМІСТ

Вступ.2
1. Жанрова специфіка історичної повісті, хронологія та основні параметри її
дослідження...10
2. Співвідношення історичної правди й художнього домислу: зміна та взаємодія концепцій історизму.-
2.1. Перші десятиліття ХІХ ст.: синкретизм класицистичних і романтичних тенденцій.26
2.2. Романтичний історизм у повісті 50-60-х рр. ХІХ ст. .36
2.3. Вплив документалізму, філософського та пригодницького елементу у творах 70-х рр. ХІХ першої чверті ХХ ст. ...48
3. Розвиток системи образотворення-
3.1. Просвітницьке трактування цілісної особистості та шляхи його творчого доповнення..72
3.2. Індивідуалізація й психологізм як наступне джерело варіативності зображення.....94
4. Поетика історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. .-
4.1. Специфіка використання етнографічних компонентів: мемуарно-історичний та історико-художній варіанти...117
4.2. Удосконалення форми нарації та сюжетоскладання від документально-історичної до філософсько-історичної повісті..139
5. Трансформація способів конструювання хронотопу..156
5.1. Фактори лінійності й ускладнення художнього часопростору у творах І пол. ХІХ ст. ..159
5.2. Увиразнення тотожності між внутрішнім світом персонажа й хронотопом твору в ІІ пол. ХІХ І чверті ХХ ст. .....173
Висновки..193
Список використаних джерел201

ВСТУП

Історична проза, поряд з іншими ділянками художньої інтерпретації історичного минулого, протягом століть залишається правдивим втіленням національного й соціоментального обличчя епох, досвіду державотворення в історії України. Вплив стильових напрямів і тенденцій літератури на творчість повістярів ХІХ початку ХХ ст. є одним із визначних факторів, що взаємодіють з ідейно-художньою прагматикою, а відтак жанровою специфікою творів історичної прози середнього обсягу. З’ясування результату цього впливу завдання, що закономірно викликає науковий інтерес дослідників української літератури, починаючи з часів базового формування жанрової природи історичного епосу і закінчуючи останніми досягненнями в галузі його вивчення. Підвищення рівня наукового аналізу творів історичного повістярства, яке останнім часом відбувається із залученням новаторських точок зору, підходів та методології, спонукає до спроби зробити додатковий внесок у розв’язання питання про специфіку й головні засади жанрово-стильової єдності історичної повісті ХІХ початку ХХ ст., її внесок у справу духовного виховання українського громадянства, оскільки саме повість як жанр через властивий їй спосіб художнього узагальнення найбезпосередніше впливає на формування історичної свідомості.
Твори, обрані для дослідження, складають цілісний жанрово-стильовий, тематичний і образний комплекс історичної прози середнього обсягу ХІХ початку ХХ ст. Завдання повноти наукового аналізу вітчизняної історичної повісті зумовили включення до цього комплексу й деяких творів на теми із зарубіжної історії, писаних як українською, так і російською мовами. Матеріал дослідження, особливо в підрозділах, присвячених осмисленню початкового етапу формування історичної повісті в новій українській літературі, включає також твори супутньої жанрової природи (белетризовані історичні нариси, драматичні етюди з епічною історичною фабулою як основою сюжетної конструкції і т. ін.).
Враховуючи ці зауваження, обсяг досліджуваного матеріалу охоплює значну кількість текстів - О. Сомова (Гайдамак”, Вывеска”), Г. Квітки-Основ’яненка (Основание Харькова”, Татарские набеги”, Головатый”, 1812 год в провинции”, Предания о Гаркуше”), Є. Гребінки (Нежинский полковник Золотаренко”), М. Костомарова (Сын”, Холуй”, Черниговка”), Марка Вовчка (Кармелюк”, Маруся”, Гайдамаки”, Савва Чалый”), О. Стороженка (Марко Проклятий”), І. Франка (Петрії і Довбущуки”, Захар Беркут”), Д. Мордовця (Крымская неволя”, За чьи грехи?”, Семен Палій, воскреситель Правобережної України”), М. Старицького (Облога Буші”, Заклятий скарб”, Червоный дьявол”, Первые коршуны”), О. Левицького (Ганна Монтовт”), О. Маковея (Ярошенко”), А. Чайковського (За сестрою”, На уходах”), А. Кащенка (Під Корсунем”, Зруйноване гніздо”, У запалі боротьби”), В. Будзиновського (Пригоди запорозьких скитальців”), Ю. Опільського (Іду на вас”, Ідоли падуть”), К. Гриневичевої (Шестикрилець”, Шоломи в сонці”), О. Назарука (Осмомисл”), Г. Хоткевича (Довбуш”).
Художні здобутки зовнішньої форми зазначеної системи творів є численними і вагомими. Перш за все - це продуктивні спроби привнесення у внутрішній світ літературного твору історичного колориту (інколи наприклад, у класицистичній та преромантичній прозі Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, - через використання принципів мемуарної літератури). Кращі зразки романтичної історичної повісті (Черниговка” М. Костомарова, Червоный дьявол” М. Старицького та ін.) виявляють гармонійне сполучення дотримання вимог пригодницько-белетристичної жанрової специфіки з професійним інтересом до історіографічного та документального матеріалу. Однак історична повість на рубежі ХІХ і ХХ століть (меншою мірою твори О. Маковея, А. Чайковського, більшою А. Кащенка) виявляє тенденцію до втрати попередніх здобутків документалізму на користь масовій популяризації історії, будучи зосереджена на авантюрно-висхідному конструюванні сюжету та ствердженні засад житейської моралі; філософсько-історична повість першої чверті ХХ ст. (твори К. Гриневичевої, Ю. Опільського, Г. Хоткевича) виводить українське історичне повістярство на якісно новий рівень інтерпретації історичного минулого, подає дидактичну основу функціонування образу ідеального державця та громадянина в контексті давніх вітчизняних традицій. Одним із першорядних завдань вивчення зазначеної сукупності творів є з’ясування того, як функціонує їх жанрова форма в процесі відображення історичного досвіду українського народу.
Актуальність дослідження полягає у зверненні до специфіки жанру повісті з метою освоєння конкретного історично-духовного досвіду, необхідного для сучасного процесу відродження і державотворення. Вона також зумовлена відсутністю в українському літературознавстві монографічного, комплексного (на різних структурних рівнях) вивчення й жанрового аналізу історичної повісті ХІХ початку ХХ ст., змінами в осмисленні сфальсифікованих або замовчуваних фактів історії України, специфіки літературного процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційної роботи та публікацій пов’язана з науковим напрямом Література й історія”, включеним до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету, деякі аспекти дослідження історичних повістей пов’язані з науково-дослідницькою темою Запорозьке козацтво в літературі”. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України від 27 грудня 2000 року.
Незважаючи на значні здобутки українського літературознавства у вивченні історичного епосу ХІХ ст., ще й досі не створено наукової праці, яка б систематизувала результати дослідження історичної повісті як дидактичного жанру та її жанрових різновидів, витворила цілісне літературознавче уявлення про її еволюцію, вираження в ній концепту повчальності. Отже, мета роботи дослідити шляхи еволюції української історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. та її ідейно-художні особливості як системного літературного явища, покликаного відображати здобутки українського національного державотворення в їх дидактичному контексті.
Етапи досягнення названої мети позначені виконанням таких завдань:
- з’ясувати специфіку історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. як дидактичного жанру в контексті сучасних теоретичних здобутків ґенерики у вивченні історичного епосу;
- визначити провідні критерії аналізу її жанрово-стильової єдності відповідно до її генетичних особливостей, співвідносних із жанром притчі;
- розглянути параметри дидактико-естетичного моделювання історичної правди та її співвідношення з концептуальним художнім домислом;
- проаналізувати образну систему історичної повісті відповідно до особливостей конструювання образів історичних осіб та вигаданих персонажів у процесі моделювання системи особистісних духовних настанов;
- виявити еволюцію способів та дидактичну мету оформлення образу оповідача у творах різних жанрових модифікацій та стильових напрямів;
- окреслити шляхи розвитку поетикальних засобів, особливості еволюції композиційної структури творів історичного повістярства в контексті вираження їх повчальності;
- розкривши новаторські риси у групуванні та семантиці виявів художнього часу й простору всередині текстової реальності, співвіднести систему засобів конструювання художнього часопростору з ідейно-естетичною прагматикою авторського задуму;
- зробити висновки про еволюцію вираження аксіологічно-дидактичної прагматики творів;
- оцінити етапи відображення засад національної ментальності з точки зору їх продуктивності в сучасному історичному процесі України;
- створити підсумкову систему морально-етичних настанов особистісної та державотворчої політики, виражену в сукупності текстів історичного повістярства ХІХ початку ХХ ст.
Об’єктом дослідження виступає сукупність (39 повістей 18ти авторів) творів української історичної повісті ХІХ початку ХХ ст.
Предмет дослідження жанрово-стильова специфіка та варіативність, роль провідних параметрів історизму, системи образотворення, функціонування художнього часопростору та поетикально-композиційних особливостей у розвитку втілення повчальності творів зазначеної хронологічно-жанрової єдності.
Методологічною основою дисертаційної роботи є філософське вчення про діалектику пізнання, концепція форми й змісту художнього твору (за Л. Виготським [32]), концепція жанру повісті В. Турбіна [186], принцип історизму, літературознавчі розвідки й монографії С. Андрусів [2], Є. Барана [9], М. Бахтіна [11-13], О. Білецького [17], П. Будівського [25], Є. Вербицької [26], О. Гончара [38-40], Р. Гром’яка [50], М. Гуляка [53], Т. Гундорової [55, 56], І. Денисюка [60], Н. Жук [71], Д. Зубкова [75], С. Зубкова [76], М. Ільницького [78], Н. Калениченко [83, 84], С. Касяна [87], Є. Нахліка [138, 139], Г. Поспєлова [156], М. Сиваченка [165, 166], Б. Тихолоза [179], Л. Ушкалова [190], П. Хропка [202], С. Шубович [213] та ін., історіографічні праці М. Грушевського [51, 52], І. Діяка [63], М. Костомарова [105], О. Попельницької [155], О. Субтельного [177, 178], зарубіжних історіографів XVI ХХ ст.
Вибір методів дослідження при виконанні поставлених завдань був зумовлений такими факторами: 1) специфіка історичної повісті як дидактичного жанру; 2) методологічні здобутки літературознавства ХХ ст.; 3) потреба розгляду предмета дослідження в культурологічному та соціоментальному контексті творів слов’янських літератур; 4) основні напрями тематичного орієнтування історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. (серед них найяскравіше виражені українське середньовіччя, Хмельниччина та Руїна); 5) важливість визначення еволюції естетичної домінанти протягом жанрового розвитку; 6) систематизація змісту дидактичності у вигляді цілісної програми. Тому провідними методами під час дослідження були: порівняльно-історичний, пообразного, текстуального аналізу та зіставлення компонентів образно-притчевого мислення, аналізу внутрішньої міфологічної основи художньої реальності, виділення подібних і відмінних рис за допомогою системно-структурного методу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше в українському літературознавстві системно досліджена історична повість зазначеного періоду, систематизований ідейний зміст повчальності її художніх текстів як втілення морально-етичного досвіду історії вітчизняного державотворення. Встановлена єдність комплексу творів історичного повістярства в їх еволюції від класицистичної та преромантичної прози проміжної жанрово-стильової приналежності до якісних, довершених зразків історичної повісті, її різновидів і модифікацій, головними критеріями класифікації яких виступили достовірність відтворення історичної реальності, позитивний розвиток майстерності втілення духовних настанов у моделюванні образів історичних та вигаданих персонажів, збагачення зображально-виражальних засобів, а також протиріччя між різноспрямованими тенденціями у творчості одного автора та способи їх вирішення. Сформульовано додаткові проблеми дослідження історичної повісті як способу функціонування художнього мислення й відображення провідних соціоментальних комплексів певної історичної епохи, ідей, продуктивних для сучасного історичного процесу України.
Особистий внесок здобувача складають:
1) розгляд специфіки інтерпретації історичного минулого з точки зору провідних естетичних та історіософських домінант розвитку художнього світу;
2) систематизація змістотвірних ознак історичної повісті нової української літератури як дидактичного жанру, генетично співвідносного з притчею;
3) поглиблене трактування і порівняльний аналіз образів історичних осіб, варіантів їх моделювання різними авторами з метою з’ясування еволюції способу втілення в них морально-етичного досвіду української історії;
4) виділення комплексу образно-стильових характеристик вигаданих персонажів історичної повісті та основних закономірностей їх функціонування в сюжетній канві як засобу формування систематичної ідеї державотворця та громадянина;
5) докладний розгляд особливостей поетики творів у контексті дидактичного авторського задуму та сучасної письменникам мовної ситуації;
6) аналіз використання культурологічних даних у мовному творенні тексту як одного з факторів набуття стильової майстерності, відображення динаміки українського національного соціотипу;
7) з’ясування ролі синтаксичних засобів художнього мовлення у відображенні емоційного стану персонажів та способі функціонування як авторського мовлення, так і мовлення оповідача, їх місця в композиційній структурі творів;
8) розкриття розвитку семантики та методів добору матеріалу для конструювання художнього хронотопу історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. у процесі опосередкованого відображення провідних періодів українського державотворення.
Практичне значення.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні історії української літератури ХІХ початку ХХ ст., спецкурсів та проведенні спецсемінарів, при урізноманітненні тематики курсових та дипломних робіт з української літератури, поглибленому вивченні історії України та порівняльному дослідженні слов’янських літератур, для уточнення ролі історичної правди, конструктивної систематизації етнополітичного та геополітичного спадку в сучасному духовно-соціальному житті України, патріотичному громадянському вихованні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження викладено в доповідях, виголошених на міжнародній науковій конференції Література й історія” (Запоріжжя, 20-21 жовтня 2000 р.), всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 21-23 травня 2001 р.), всеукраїнській і міжнародній науково-теоретичних конференціях Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 19-20 жовтня 2001 р., 25-26 жовтня 2002 р.), XVI щорічній науковій конференції, присвяченій 145-річчю від дня народження І. Франка (Львів, 17-19 жовтня 2001 р.) та ІІ всеукраїнських Єфремовських читаннях (Черкаси, 18-19 жовтня 2001 р.), міжнародній науковій конференції Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 12-14 травня 2003 р.), міжнародній науковій конференції Класична поетика чи естетика постмодернізму: заперечення чи трансформація?” (Львів, 14-15 травня 2003 р.), а також на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та студентів Запорізького державного університету (2001, 2002, 2003 рр.). Здобутки дисертаційної роботи обговорені на засіданнях кафедри української літератури Запорізького державного університету.
Основний зміст результатів роботи відображено у 8 публікаціях, із них 6 - статті у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації.
Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і має обсяг 217 сторінок. Список використаних джерел включає 221 найменування і поданий на 17 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Звернення до розгляду факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті ХІХ початку ХХ ст., її системної співвіднесеності з притчею зумовило в нашому дослідженні ряд узагальнень стосовно специфіки інтерпретації історичного минулого, співвідношення історичної правди й художнього домислу, функціонування системи образотворення, ролі поетикальних, сюжетно-композиційних вирішень та принципів конструювання художнього часопростору у втіленні форми й змісту повчальності, сконцентрованої в історичному минулому України.
Жанр історичної прози середнього обсягу початку та першої чверті ХІХ ст., більшість творів якої дослідники відносять до історичних нарисів, має кілька провідних формозмістових чинників:
- неповну на той час виробленість класичного жанрового варіанту історичної повісті як художньо-стильової системи сюжетного моделювання;
- нахил до докладного змалювання географічно-історичних деталей сюжетного поля за рахунок вироблення чітких критеріїв побудови образотворчої системи;
- різноманітність способів формування епічної оповіді, що спричинила широкий вибір видової специфіки творів (від історико-мемуарного нарису до драматичних етюдів зі значним епічним елементом).
Ставлення письменників цього періоду до історичних подій відзначається анекдотичним їх розумінням, перевагою комічного, яка передбачає і такі особливості інтерпретації історії, як відсутність міжчасового зв’язку історичних прецедентів, тенденція до змалювання найближчих до сучасних авторам подій. Цими факторами, на наш погляд, частково зумовлений і вибір персонажів, що діють у творах прози історико-мемуарного спрямування: обмаль історичних осіб, і серед них в основному ті, кого автори знали якнайкраще або особисто, або за сімейними архівами. Проте проза цього періоду подає і перші зразки інтерпретації образу справедливого розбійника” українського Робін Гуда зі всіма провідними компонентами цього інтертекстуального образного типу (Гайдамак” О. Сомова, Предание о Гаркуше” Г. Квітки-Основ’яненка), з його нахилом до трагічного роздвоєння. Додаткове досягнення, яке можна віднести на долю Є. Гребінки, полягає у висуненні на арену історичних подій ідеї фаталізму в особі маленької людини”, що є лише одним із кількох способів функціонування комплексу вигаданого героя твору.
Аналіз поетикально-композиційної системи творів цього періоду дозволив зробити такі висновки про особливості їх стильової специфіки:
- написання їх переважно російською мовою результат того, що інтерес митців до народного тільки починав набувати рис професійності;
- невироблена сукупність засобів портретної характеристики персонажів зумовила бідність портретних описів та загальну конспективність викладу фабульно-сюжетної послідовності, пряме вираження дидактичних концепцій словами автора;
- тропеїчний бік художнього мовлення цього періоду засвідчує переважне застосування літературної алегорії, рідше свідоме наслідування фольклорного стилю оповіді, який лише подекуди має традиційні епічні властивості.
Способи конструювання художнього хронотопу класицистичної та преромантичної історичної прози надають набагато більшу увагу інтерпретації часового, ніж просторового, компоненту художньої реальності. Ймовірно, передумовою цього є ідейно-естетична прагматика авторів при переважному спрямуванні художнього часу в минуле, тенденція до гармонізації кількісного співвідношення авторського та персонажного хронотопу з історією.
Морально-етичні настанови історичної повісті ХІХ початку ХХ ст. складають актуальну для сучасності цілісну дидактичну систему, проблематика якої розвивалась під впливом панівного стилістичного напряму та історичної тематики художніх творів. Її повчальні компоненти в мемуарно-історичній повісті такі:
- увага до реальних причин протидії чинній політико-державній системі (Гайдамак” О. Сомова, Предания о Гаркуше” Г. Квітки-Основ’яненка);
- вимогливість до культурного рівня політичного спілкування, потреба орієнтування на певний ідеал (Вывеска” О. Сомова, Головатый” Г. Квітки-Основ’яненка);
- об’єктивність у визначенні першорядних економіко-політичних завдань незалежно від панівної ідеології (1812 год в провинции” Г. Квітки-Основ’яненка);
- діахронічність аналізу формування економічних та геополітичних умов (Основание Харькова” Г. Квітки-Основ’яненка).
Перехід до нових естетичних критеріїв художнього моделювання вітчизняної та зарубіжної історії призвів до чіткішого оформлення жанрових ознак історичної повісті. Твори М. Костомарова, Марка Вовчка, О. Стороженка засвідчують певні елементи романного мислення” (зокрема прагнення відобразити специфіку історичної епохи в її цілісності), проте, приділяючи головну увагу побудуванню сюжету навколо подій, що відбувалися в житті героїв твору протягом тривалого часу, автори свідомо не супроводжували такий сюжет повним розкриттям рис історичної епохи, бо концентрації на розвитку однієї-трьох головних сюжетних ліній дидактичного змісту вже тоді вимагала пригодницька специфіка історичної повісті.
Повість цього періоду йде в моделюванні історичного матеріалу різними шляхами від укладення історичних подій в морально-етичні рамки письменницького світогляду (у М. Костомарова) та ідеалізації їх позитивних учасників (Марко Вовчок) до спроб згрупування комплексу історичних прецедентів навколо синтезованої фольклорної оповіді (О. Стороженко). Різко підвищується інтерес митців до історичної епохи козаччини як джерела яскравих прикладів національного героїзму.
Вплив романтичного способу художнього мислення позначився на оформленні системи образотворення таким чином:
- поглиблюється розуміння роздвоєності людської особистості, і через це кожного літературного героя і історичного, і вигаданого письменники ставлять у проблемні ситуації вибору між добром і злом;
- часто проблема підведення підсумків морально-етичної інтерпретації історичних подій залишається для реципієнта самостійним завданням відповідно до майстерності оповідача та принципів групування позитивних і негативних персонажів;
- українська історична повість 50-60-х років ХІХ ст. не використовує принцип демонізації головного героя так широко, як зарубіжна історична проза; вибір образотвірних ознак тут зумовлений ідейною прагматикою автора (найякісніше це виявлено в прозі Марка Вовчка, у найбільш механістичному вигляді в О. Стороженка).
Поетика цього періоду відзначається вдосконаленням методів оповіді, запозичених із українського епічного фольклору, гостродраматичним побудуванням діалогічного та монологічного мовлення. Використання казкових, пісенних засобів поетики іде у М. Костомарова, Марка Вовчка та О. Стороженка поряд із розвитком поетики позасюжетних компонентів у їх взаємозв’язку із засобами образної характеристики внутрішнього світу персонажів та ставлення до них авторів.
Одним із значних досягнень композиційного боку творів романтичної історичної повісті є якісно новий рівень побудування художнього часопростору, позначеного майстерністю відображення його авторського змістового наповнення, вдалими спробами утворення часткових різновидів народних архетипів у часопросторових уявленнях (М. Костомаров, Марко Вовчок). У кількісному відношенні домінуючим компонентом хронотопу повісті 50-60-х років є простір, який зазнає художніх трансформацій при внесенні авторських поправок у сюжетну послідовність та функціонування персонажів, хронотоп яких знаходиться у динамічному, конструктивному протиріччі з загальним. Яскравим прикладом творчої трансформації міфологічного хронотопу є повість О. Стороженка Марко Проклятий” з її спробами встановлення інтертекстуальних алюзійних зв’язків.
Історико-художня повість цього періоду містить такі дидактичні ідеї:
- постійне врахування впливу власних рішень на перебіг подій не тільки в загальному, а і в частковому контексті (Нежинский полковник Золотаренко” Є. Гребінки);
- увага до міри, способу міжетнічних соціоментальних запозичень та пошуку компромісів із сусідніми державами (досвід української школи” в польській літературі);
- неприпустимість забуття та руйнування етичних традицій українського соціуму, однією з яких є пошана до предків (Сын” М. Костомарова);
- неможливість запозичення іншокультурних державотворчих зразків без урахування їх придатності на національному ґрунті (Черниговка” М. Костомарова);
- безкорисливість, готовність до відмови від матеріальних благ в ім’я народного добробуту та збереження національної гідності (Кармелюк”, Маруся” Марка Вовчка);
- милосердя, культура політичної толерантності (Марко Проклятий” О. Стороженка).
Документально-історична повість 70-90-х років ХІХ ст. має кілька жанрових відгалужень. З її цілісного матеріалознавчого контексту дещо випадає повість І. Франка Захар Беркут”: твори решти авторів цього періоду (Д. Мордовця, М. Старицького, О. Левицького) побудовані на історичних документах, тоді як у Захарі Беркуті” документальну основу заступає довершеність авторського задуму у зв’язку сюжету з ідейною прагматикою твору. Для творів зазначеної групи найбільш характерні елементи романного мислення щодо повноти відображення історичної епохи в усіх її аспектах, проте їх не можна умовно назвати типом історичного роману: повісті О. Левицького, засновані на текстах документального типу не виходять за повістеві жанрові рамки”.
Спосіб інтерпретації історичної дійсності відзначається у творах цих письменників довершеною рівновагою між історіографічним та типово художнім елементами (крім творів Д. Мордовця). Професійне звернення до історіографічних джерел та їх творча трансформація в гармонійну пригодницьку (у Д. Мордовця та М. Старицького) або соціально-історичну (у О. Левицького) сюжетну канву підносить їх повісті до концептуального жанротвірного рівня. Дидактичний елемент тут функціонує як інформативність (через вплив документалізму).
Функціонування системи образотворення та поетикально-композиційної єдності документально-історичної повісті засвідчує значні кроки до вдосконалення засобів психологізованого портретного опису персонажів, художнього дослідження рис людської особистості через змалювання її навколишнього світу. Великим здобутком прози цього типу є подолання імперсональності малодосліджених періодів української історії, наприклад пізнього Середньовіччя, увагою до способу постановки складних історіософських та духовно-етичних проблем, до відображення розвитку культурної матриці українського менталітету.
Особливою майстерністю відзначаються досягнення митців 70-90-х років у побудуванні часопросторового внутрішнього світу художнього твору. Серед них:
- віднайдення принципу ідентичності внутрішнього світу змодельованої особистості та співвідношення часового й просторового компонентів у відповідній сюжетно-фабульній єдності;
- виняткова художня знахідка, яка полягає в побудуванні сакралізованого хронотопу, заснованого на історичних даних або на сполученні їх із факторами функціонування оповідної структури, що справляє магічний вплив на свідомість реципієнта, подібний до впливу творів народної легендарної прози;
- кроки до викінченого оформлення інтертекстуальних соціоментальних феноменів (образ божого чоловіка”, інші образи та ідеї соціологічно-історичної проблематики наприклад, концепція ідеального суспільства), формування яких мало свій початок ще в історичній прозі першої чверті ХІХ ст.
Історико-пригодницькі повісті О. Маковея, А. Чайковського, А. Кащенка, В. Будзиновського багато в чому є симптоматичним виявом переведення сюжетотвірного мислення письменників у пригодницьку сферу. Моделювання історичного минулого зустрічає відсторонене ставлення до нього як до необов’язкового ілюстративного тла канонічних баладних сюжетів. Тематика історичних повістей цієї жанрово-стильової групи різко скорочується до епохи козаччини, а це призводить до значних художніх втрат:
- образи історичних осіб знову виступають у звуженому, конспективному вигляді на користь вигаданим героям, які, проте, не несуть на собі значного історіософського навантаження (крім Ярошенка в однойменній повісті О. Маковея);
- поетика сюжету та позасюжетних компонентів відзначається спрощеним розумінням ролі тропеїстики, кількісним та якісним применшенням значення елементів народнопоетичної композиції, повним закриттям теми дослідження індивідуального та колективного підсвідомого;
- стиль побудування художнього хронотопу свідчить про викривлення семантики співвідношення часових та просторових компонентів авторської свідомості: художній простір отримує значення давноминулого” історичного часу, що значно шкодить художній та історичній актуальності творів;
- гармонія трактується авторами як принцип щасливого завершення”, а трагічні та комічні сторінки історії є здебільшого лише сюжетними посередниками.
Тематичний та стильовий розподіл, що стався в першій чверті ХХ ст. між історико-пригодницькою та філософсько-історичною повістю, зумовив позитивний розвиток останньої (твори Ю. Опільського, К. Гриневичевої, О. Назарука, Г. Хоткевича). Він виявлявся перш за все в чіткішому визначенні жанрових ознак історичної повісті як белетристичної форми історичної прози і водночас як цінного джерела художнього дослідження минулого українського народу, визначних періодів його державотворення.
У цей час змістовно поглиблюється інтерпретація митцями історичних подій, ролі історичних та вигаданих осіб, філософське трактування історичної каузальності та соціоментальної природи епохи. Система образотворення подає майстерні зразки гармонійної особистості, врівноваження сукупності засобів портретного опису й алюзійних деталей, зв’язку асоціативної канви окремого твору із подібними явищами в повістях сучасників. Головний зміст повчальності у творах цього періоду відповідальність, як особиста, так і соціальна.
Поетика мовних засобів філософсько-історичної повісті першої чверті ХХ ст. позначена якісно новим ступенем використання народнопісенних елементів, кольористики та тваринно-рослинної символіки, обрядових формул магічного мовлення. Це частково вплинуло і на спосіб моделювання персонажного й загального хронотопу всередині творів, на драматичну напруженість перипетій творів, зумовивши широке застосування кільцевої, змішаної, перерваної його форми, органічно обрамленої даними з історіографічних джерел.
Висвітлення духовної проблематики історії України відбувається в повісті 70-90-х рр. ХІХ та першої чверті ХХ ст. у сукупності таких дидактичних принципів:
- неприпустимість відповіді насильством у розв’язанні внутрішньодержавних конфліктів (За чьи грехи?”, Крымская неволя” Д. Мордовця), а також досягнення політичного виграшу шляхом руйнування економіко-культурного потенціалу держави (Семен Палій” Д. Мордовця);
- важливість пильного простеження діахронії законотворчого досвіду України та його врахування в контексті специфіки українського національного соціотипу (Ганна Монтовт” О. Левицького, повісті М. Старицького про українське Середньовіччя);
- функціональна єдність різноспрямованих ідейно-політичних сил у процесі вирішення спільних конкретних державотворчих завдань (Захар Беркут” І. Франка, Довбуш” Г. Хоткевича);
- потреба відродження набутих Україною автентичних державотворчих та організаційних традицій головних історико-географічних регіонів, що виступили предметом прямого чи опосередкованого зображення в історико-пригодницькій (Запорозька Січ) та філософсько-історичній (Київська, Галицько-Волинська Русь) повісті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимов В. Где же искать ответ? // Звезда. 1968. - № 5. С. 210-211.
2. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХ ст. Тернопіль: Джура, 2000. 340 с.
3. Андрусів С. Мости між часами: Про типологію історичної прози // Українська мова і література в школі. 1987. - № 8. С. 14-20.
4. Баженов Л. Українська школа” в польській літературі 20-50-х рр. ХІХ ст. і Юліуш Словацький // Україна і Польща доби романтизму: образ сусіда. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 190-річчю з дня народження Юліуша Словацького. Кременець, 8-11 вересня 1999 р. / Ред.-упоряд. А. Ломакович, В. Собчук, О. Василишин. Тернопіль: СМП Астон”, 2000. С. 51-56.
5. Балушок В. Архаїчні витоки образу Марка Проклятого: О. Стороженко // Слово і час. 1996. - № 11-12. С. 73-76.
6. Бандура О. Теорія літератури: Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1969. 286 с.
7. Баран Г. Франкова утопія досконалого громадівства” // Тези доповідей шістнадцятої щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка (17-19 жовтня 2001 року) / Відп. ред. Л. Бондар. Львів: Інститут франкознавства, 2002. С. 6-8.
8. Баран Є. Історична повість М. Костомарова Чернігівка” // Дивослово. 1994. - № 5-6. С. 9-11.
9. Баран Є. Художня проза Ореста Левицького // Київська старовина. 1997. - № 5. С. 127-133.
10. Баткин Л. Ренессансный миф о человеке // Вопросы литературы. 1971. - № 9. С. 112-133.
11. Бахтин М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. С. 7-21.
12. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. писатель, 1963. 363 с.
13. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М., 1990. 541 с.
14. Белова О. Славянский бестиарий: Словарь названий и символики / РАН; Институт славяноведения / А. Турилов (отв. ред.). М.: ИНДРИК, 2000. 318 с.
15. Бент М. Течения или этапы? Еще раз о единстве романтизма // Вопросы литературы. 1990. - № 8. С. 218-231.
16. Бєляєв В. Україна стоїть повсякчас перед очима” (Історична проза Адріана Кащенка) // Кащенко А. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання. К.: Дніпро, 1991. С. 597-645.
17. Білецький О. Зібрання праць у п’яти томах. Т. 2: Українська література ХІХ початку ХХ століття. К.: Вид-во АН УРСР, 1965. 671 с.
18. Білоус-Гарасевич М. Творчість Андрія Чайковського // Ми не розлучались з тобою, Україно: Вибране (1952-1998). Детройт, США, 1998. 768 с.
19. Бикова Л. Проза (50-60-ті роки, оглядовий розділ) // Історія української літератури другої половини ХІХ століття / За ред. В. Поважної. К.: Вища школа, 1979. С. 23-28.
20. Богданов А. Мемуарная литература // Словарь литературоведческих терминов / Под ред. Л. Тимофеева, С. Тураева. М.: Просвещение, 1974. С. 205-206.
21. Боднарук І. Форматор душі української дитини (Про Катрю Гриневичеву) // Між двома світами. Донецьк, 1995. С. 39-42.
22. Бондаренко Ю. Міфологічна природа повісті Захар Беркут” // Дивослово. 2000. - № 1. С. 2-4.
23. Брандіс Є. Марко Вовчок: Повість-дослідження. К.: Дніпро, 1975. 368 с.
24. Будзиновський В. Пригоди запорозьких скитальців: Повість та оповідання. К.: Дніпро, 1993. 383 с.
25. Будівський П. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблема художньої та історичної правди). К.: Бланк-Сервіс, 1999. 495 с.
26. Вербицька Є. Григорій Квітка-Основ’яненко. Нарис життя і творчості. Х.: Обл. вид., 1957. 132 с.
27. Віміна А. Реляція про походження та звичаї козаків // Київська старовина. 1999. - № 5. С. 64-69.
28. Вишняк М. Становлення і розвиток історичних жанрів в давній українській літературі // Література й історія: Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 листопада 1998 р. Запоріжжя: ЗДУ, 1998. С.16-21.
29. Вовчок Марко. Гайдамаки // Вовчок Марко. Твори в 7-ми т. Т. 6. К.: Наукова думка, 1966. С. 253-301.
30. Вовчок Марко. Оповідання; Казки; Повісті; Роман. К., 1983. 638 с.
31. Вовчок Марко. Твори: В 2-х т. Т. 1: Оповідання. Повісті. К.: Дніпро, 1983. 439 с.
32. Выготский Л. Психология искусства. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. 480 с.
33. Гей Н. Проблема художественности литературы: Автореферат.- М., 1969. 35 с.
34. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія / Упоряд. та приміт. О. Таланчук, Ф. Кислого. К.: Либідь, 1993. 432 с.
35. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. 246 с.
36. Головаха І. Сни: провісник майбутнього чи згадка про минуле?: До проблеми тлумачення снів носіями фольклорної традиції // Філософська і соціологічна думка. 1995. - № 9-10. С. 194.
37. Голосова Т. Темпоральна структура художнього тексту. Черкаси: РВВ ЧДУ, 2001. 268 с.
38. Гончар О. Г. Квітка-Основ’яненко // Історія української літератури. ХІХ століття. У 3 кн. Кн. 1 / За ред. М. Яценка. К.: Либідь, 1995. С. 152-188.
39. Гончар О. Марко Вовчок // Історія української літератури. У 2-х томах. Т. 1. Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. С. 316-327.
40. Гончар О. Художня проза 40-60-х рр. // Історія української літератури. У 2-х т. Т. 1. Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. С. 304-316.
41. Горак Р. Покута і повернення В’ячеслава Будзиновського // Будзиновський В. Пригоди запорозьких скитальців: Повість та оповідання. К.: Дніпро, 1993. 383 с.
42. Горак Р. Покута Катрі Гриневичевої // Дзвін. 1990. - № 2. С. 77-81.
43. Горленко В. Ив. Франко. Захар Беркут // Історія української літературної критики та літературознавства. У 3 кн. Кн. 2 / Упоряд. П. Федченко. К.: Либідь, 1998. С. 192-194.
44. Гребенка Е. Чайковский: Роман. Повести. К.: Дніпро, 1988. 555 с.
45. Гребінка Є. Малороссийская васильковская повесть Твердовский” // Історія української літературної критики та літературознавства: У 3-х кн. / За ред. П. Федченка. Кн. 1. К.: Либідь, 1996. С. 102-103.
46. Гримич М. З історії двох українських балад про інцест // Народна творчість та етнографія. 1990. - № 3. С. 38-44.
47. Гриневич Я. Катря Гриневичева: Біографічний нарис. Торонто: Гомін України, 1968. 95 с.
48. Гриневичева К. Шестикрилець. Шоломи в сонці: Іст. повісті. К.: Дніпро, 1990. 341 с.
49. Грицай М. Марко Вовчок: Творчий шлях. К.: Вища школа, 1983. 196 с.
50. Гром’як Р. Історична проза Юліана Опільського // Опільський Ю. Золотий Лев: Повісті. К.: Дніпро, 1989. С. 398-411.
51. Грушевський М. Історія України-Руси. - В 11т., 12 кн.: Т. 6: Житє економічне, культурне, національне XIV XVII віків. К.: Наукова думка, 1995. 680 с.
52. Грушевський М. Історія України-Руси. В 11т., 12 кн.: Т. 7: Козацькі часи до року 1625. К.: Наукова думка, 1995. 628 с.
53. Гуляк А. та ін. Деякі аспекти аналізу літературного твору. К.: Науковий світ, 2000. 131 с.
54. Гуменний М., Гуменна В. Художнє осмислення духовності часового аспекту в європейській літературі // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 9. К.-Кривий Ріг: Твім інтер, 2001. С. 19-27.
55. Гундорова Т. Іван Франко // Історія української літератури ХІХ століття. У 3 кн. Кн. 3 / За ред. М. Яценка. К.: Либідь, 1997. С. 298-362.
56. Гундорова Т. У колисці міфу, або Топос Києва в літературі українського модернізму // Київська старовина. 2000. - № 6. С. 74-83.
57. Данте Аліг’єрі. Божественна комедія: Пекло / Переклад з італійської П. Карманського та М. Рильського. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1956. 221 с.
58. Дей О., Гундорова Т. І. Я. Франко // Історія української літератури: В 2 т. Т. 1: Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. С. 442-479.
59. Декс П. Семь веков романа. М.: Издательство иностранной литературы, 1962. 482 с.
60. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ початку ХХ ст. Львів: Академічний експрес, 1999. 276 с.
61. Деркач Б. Євген Гребінка // Історія української літератури ХІХ століття. У 3 кн. Кн. 1 / За ред. М. Яценка. К.: Либідь, 1995. С. 188-212.
62. Деркач Т. Художня функція українізмів у творах О. Сомова // Знак. Символ. Образ / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького / О. Киченко (відп. ред.). Черкаси, 2000. Вип. 5: Матеріали Міжвузівського науково-практичного семінару з проблем сучасної семіотики. С. 120-123.
63. Діяк І. Україна Росія: (Історія та сучасність): Наук. вид. К.: Укрполіграфсервіс, 2001. 100 с.
64. Дзюба І. Несходимі стежки минувшини: Пригодницькі мотиви в історичній прозі // Київ. 1986. - № 10. С. 86-95.
65. Добин Е. Герой. Сюжет. Деталь. М.-Л.: Советский писатель, 1962. 408 с.
66. Донцов Д. Туга за героїчним: ідеї і постаті літературної України. Лондон: Видання СУМ, 1935. 158 с.
67. Донченко Л. Міфологема дому як феномен національної ідентичності в прозі В. Шевчука // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 14. К.: Твім інтер, 2002. С. 451-458.
68. Дуркалевич В. Жидівська тема” у двох редакціях повісті Петрії і Довбущуки”: рух тексту // Тези шістнадцятої щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка / Відп. ред. Л. Бондар. Львів: Інститут франкознавства, 2002. С. 53-55.
69. Єнсен А. Мазепа: Історичні картини. К.: Український письменник, 1992. 205 с.
70. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
71. Жук Н. Проза Івана Франка. К.: Вища школа, 1977. 176 с.
72. Задорожна Л. Євген Гребінка: Літературна постать. К.: Твім інтер, 2000. 160 с.
73. Засенко О. Марко Вовчок: Життя, творчість, місце в історії літератури. К.: Вид-во АН УРСР, 1964. 656 с.
74. Зеров М. Лекції з історії української літератури (1798-1870) / Під ред. Дорін В. Ґорзлін і О. Соловей. Канада: Мозаїка, 1977. 271 с.
75. Зубков Д. Григорій Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість. К.: Дніпро, 1978. 368 с.
76. Зубков С. Проза Евгения Гребенки // Гребенка Е. Чайковский: Роман; Повести. К.: Дніпро, 1988. С. 5-20.
77. Івашків В. Пантелеймон Куліш і його художньо-історична концепція України (На матеріалі творчості 1840-х років) // Другий міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-23 серпня 1993 р.): Доповіді і повідомлення. Літературознавство. Львів, 1993. С. 106-107.
78. Ільницький М. Минувшина наука на майбутнє // Опільський Ю. Твори: В 4 т. Т. 1. - Львів: Каменяр, 1994. С. 3-17.
79. Історія України в особах. Литовсько-польська доба / Упоряд. О. Русина. К.: Україна, 1997. 272 с.
80. Історичні постаті України: Іст. нариси: Збірник / О. Болдирєв. Одеса: Маяк, 1993. 384 с.
81. Істюшина М. Захар Беркут” // Советский экран. 1971. - № 5. С. 10-11.
82. Иванова Н. Содержание и принципы изучения филологического пейзажа // Филологические науки. 1991. - № 5-6. С. 76-83.
83. Калениченко Н. Проза: Михайло Старицький // Історія української літератури: У 8 т. Т. 4. Кн. 2. Література 70-90-х рр. ХІХ ст. К.: Наукова думка, 1969. С.47-50.
84. Калениченко Н. Художня проза 70-90-х рр. ХІХ ст. // Історія української літератури. У 2-х томах. Т. 1. Дожовтнева література. К.: Наукова думка, 1987. С. 354-360.
85. Карась А. Міфотворчість, розуміння і раціональність // Дзвін. 2000. - № 3. С. 138-147.
86. Карташова И., Емельянова Т. и др. Историческая психология и литературоведение: возможности и перспективы взаимодействия // Филологические науки. 1995. - № 3. С. 3-13.
87. Касян С. Методологічне і літературознавче усвідомлення категорії руху // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 14. К.: Твім інтер, 2002. С. 672-680.
88. Качкан В. Осавул української ідеї (В. Будзиновський) // Історичний календар’98. К., 1997. С. 35-36.
89. Качкан В. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 1: Навч. посібник / За ред. А. Москаленка. К.: Либідь, 1994. 336 с.
90. Кащенко А. Під Корсунем: Іст. повісті. К.: Молодь, 1992. 316 с.
91. Кащенко А. У запалі боротьби // Кащенко А. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання. К.: Дніпро, 1991. С. 125-277.
92. Квітка-Основ’яненко Г. Зібрання творів у семи томах: Т. 2: Драматичні твори. Рання проза. К.: Наукова думка, 1979. 566 с.
93. Квітка-Основ’яненко Г. Зібрання творів у семи томах: Т. 7: Проза. К.: Наукова думка, 1981. 567 с.
94. Квітка-Основ’яненко Г. Письмо к издателям Русского вестника” // Історія української літературної критики та літературознавства. У 3 кн. Кн. 1 / За ред. П. Федченка. К.: Либідь, 1996. С. 76-82.
95. Кейда Ф. Відлуння далекої доби: Гайдамаччина в українській літературі. К.: Логос, 2000. 520 с.
96. Кирдан Б. Собиратели народной поэзии. Из истории украинской фольклористики ХІХ в. М.: Наука, 1974. 280 с.
97. Климовський С. До питання про обмеженість” магдебурзького права середньовічного Києва // Український історичний журнал. 1997. - № 4. С. 122-127.
98. Кожуховська Л. Етнокультурні символи українців // Знак. Символ. Образ / Черкаський держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького / О. Киченко (відп. ред.). Черкаси, 2000. Вип. 5: Матеріали Міжвузівського науково-практичного семінару з проблем сучасної семіотики. С. 54-64.
99. Козлов Р. Українські інтермедії: часові й просторові параметри художнього мислення // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 9. К.-Кривий Ріг: Твім інтер, 2001. С. 338-345.
100. Коломієць В. Дзвонар народного пробудження (Маловідома проза журналу Основа”) // Дивослово. 1994. - № 1. С. 45-49.
101. Констаниненко К. Реля