ПОЕТИКА ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ В ЛІРИЦІ ІВАНА ФРАНКА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ
ІНСТИТУТУ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЧЕЛЕЦЬКА Мар’яна Маркіянівна

УДК 821.161.2-1.09 І.Франко

ПОЕТИКА ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ
В ЛІРИЦІ ІВАНА ФРАНКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ЛЕГКИЙ Микола Зіновійович кандидат філологічних наук,
науковий співробітник

Львів 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ1.СТРУКТУРАЗАГОЛОВКОВОГОКОМПЛЕКСУ:
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙСТАТУСТАФУНКЦІОНАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНАХАРАКТЕРИСТИКА..........................................................12
1.1. Заголовок і підзаголовок у системі художнього твору:
параметри,функції,способиїхніхкласифікацій................................................14
1.1.1. Заголовок як предмет дослідження у галузі
рецептивноїестетикитанаратологіїпоетичнихтворів.....................................30
1.1.2. Питання часопростору і заголовок
якодназформретроспекціїіпроспекціїуліриці.............................................34
1.1.3. Текстометричні функції заголовка в ліричному творі.
Відсутністьзаголовкаупоезіїякфеноменпсихологіїтворчості.....................39
1.2. Факультативні компоненти заголовкового комплексу:
присвятитаепіграфи.Різновидитаспособикласифікацій...............................48
РОЗДІЛ2.СПОСОБИВИРАЖЕННЯЗАГОЛОВКІВТА
ПІДЗАГОЛОВКІВУЛІРИЦІІВАНАФРАНКА...........................................59
2.1. Різновиди жанрових і персональних заголовків та
підзаголовківупоетичнійспадщиніІванаФранка............................................61
2.2. Композиційні функції заголовків у збірках
Баладиірозкази”(1876)таІзлітмоєїмолодості”(1913)..............................70
2.3. Заголовок як засіб циклізації та рубрикації віршів.
З вершин і низин” (1887; 1893): архітектонічні,
композиційнітажанровіособливостізаголовків...............................................78
2.4. Різні способи прочитання збірки Зів’яле листя” (1896;1911)
та феномен її назви: стиль мислення і мислення стилями”
ІванаФранка........................................................................................................111
2.5. Функціонально-типологічна характеристика заголовків
зізбірокМійІзмарагд”(1898)таДавнєйнове”(1911)...............................121
2.6. Із днів журби” (1900) та Semper tiro” (1906):
композиційні,часопросторовітажанровіфункціїзаголовків........................129
2.7. Заголовок і позатекстуальні чинники.
Контекстуальні та інтертекстуальні параметри як умови
виникненняіфункціонуваннязаголовка..........................................................140
РОЗДІЛ 3. ПРИСВЯТИ ТА ЕПІГРАФИ
УПОЕТИЧНІЙТВОРЧОСТІІВАНАФРАНКА........................................149
3.1. Функції адресата у структурі ліричних присвят.
Ініціальніформидедикації.................................................................................149
3.2. Посвячення жінкам”:
дедикаціяякспеціальнийзасібувиразненняавторськоїрецепції..................166
3.3. Жанр альбомної лірики”: типприсвяти-вручення
у творчості І. Франка...........................................................................................173
3.4.ПоетикаепіграфавліриціІ.Франка...........................................................176
3.4.1. Епіграф як знак культури
уліричномуцикліІ.ФранкаНастарітеми”...................................................180
3.4.2.Епіграфякзасібреалізаціїсатиричноговліриці...................................187
3.4.3.Способитрансформаціїепіграфа.............................................................190
ВИСНОВКИ........................................................................................................197
СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ.......................................................205

ВСТУП

У франкознавстві, як і в українському літературознавстві загалом, проблеми поетики заголовкового комплексу не розглядалися. Творчість Івана Франка, зокрема поетичну, у сучасному літературознавстві досліджують з найрізноманітніших перспектив: жанрової специфіки, ритміки і строфіки, композиційної організації ліричного сюжету, світоглядної, зокрема екзистенційної наповненості текстів, виявлення часопросторових та рецептивних моделей твору, з погляду психології творчості тощо. При цьому відсутні студії у такому ж напрямку, але з врахуванням специфіки вираження елементів заголовкового комплексу, які потребують системного, цілісного дослідження, щоб змогти охопити творчість І. Франка в усій її багатоманітності та інтелектуальній всепроникності.
Процес порозуміння” читача з твором починається, як правило, від заголовка. Інколи цьому процесові ще додатково сприяють факультативні структурні компоненти підзаголовки, епіграфи та присвяти, тобто компоненти заголовкового комплексу. Поняття заголовкового комплексу” система заголовків, підзаголовків, присвят, епіграфів, а також вказівки на місце і дату написання тексту, окремих приміток автора ввів у літературознавчий обіг сучасний російський дослідник лірики О. Пушкіна, спеціаліст із теорії літературної комунікації С. В. Сисоєв. У науці можливі й інші синонімічні відповідники до цього поняття: паратекст (Ж. Женнет) чи рамкова структура” художнього тексту (А. Ламзина). Можна також на позначення компонентів заголовкового комплексу вживати термін надтекстовий фрагмент”, але це поняття, здебільшого, стосується тільки епіграфа як формально організованої надтекстової цитати” (О. Куцевол). З усіх елементів заголовкового комплексу найчастотніше досліджувався, зокрема в російському та болгарському літературознавстві, заголовок, його функціонально-естетична природа. При цьому вироблялися різні принципи його класифікації та параметри типології. На теренах Росії свого часу захищено низку дисертацій з поетики заголовка, заголовкового комплексу (А.Харченко [224], Н.Кожина (Фатєєва)[85] та ін.), тут відбувалися спеціалізовані конференції на тему Феномен заголовка” (13-14.03.2000 р. та 15-16.03.2001р.), які організували кафедри теоретичної та історичної поетики Російського державного гуманітарного університету й теорії літератури Тверського державного університету. Однак і сьогодні немає комплексного монографічного дослідження з поетики заголовка (праця С. Кржижановського (1932) раритетне і практично недоступне видання, окремі фрагменти з якої перекладено на болгарську мову [107]). Серед болгарських дослідників найавторитетніші праці з поетики заголовка належать Клео Протохристовій, яка 2002-2003рр. у Софіївському університеті Св. Климент Охридски” читала магістерський курс на тему Теорія і практика заголовка” [161]. У спеціальному випуску болгарського наукового часопису Език и литература” під окремою рубрикою, присвяченою поетиці заголовка, уміщено праці таких авторитетних болгарських, англійських, російських учених: Ц.Раковського [171], С.Ігова [69], К.Протихристової [168], С.Кржижановського [107], С.Маєра [135], Дж.Холандора [225]. Польські дослідники свою концепцію заголовка вибудовують на основі західноєвропейських досліджень, які розглядають заголовок або в загальнотеоретичному аспекті (А.Роте), або з погляду його семіотичної структури (Л. Гоек), або як окремий літературний жанр (Г. Лівін) [263, с.596]. У польському літературознавстві є спроби проаналізувати заголовки як окремі власні назви (В. Пісарек, Д. Данек), розглядаючи їх крізь призму функціональності загалом (М.Валіс, А.Стофф), рідше щодо розповідних заголовків (А.Мартушевська [254]), а також в аспекті історичної поетики: доба Просвітництва (Д.Данек [240]), перша половина ХІХ ст. (М. Пєхота) [263, с.596].
Питання класифікації заголовка з’ясовуємо з урахуванням його можливостей, з одного боку, як порогу перед текстом, з іншого як своєрідного бар’єру до основного твору (Н.Кожина), тобто за його передтекстовими і надтекстовими функціями. Для заголовка як елемента перед-тексту і порогу рецепції конструктивними є класифікаційні підходи І.Фоменка, А.Ламзиної, Н.Кожиної (Фатєєвої), М.Легкого, С.Козлова, Ф.Вшетічки. З цього погляду заголовки характеризуються різними типами рецепції: жанровим, фабульним, хронотопним, композиційним, персонажним тощо (залежно від того, на якій лінії розвитку сюжету чи свідомості акцентує автор). До класифікацій, які враховують характер заголовка як структурної одиниці (бар’єр” у надтекстовому просторі) можна зарахувати спроби Є.Джанджакової та І.Кошевої, зорієнтовані на лексичні і граматичні особливості художнього заголовка, а також М. Новикової, Т. Похилевич, Т. Поляниної, М. Вангали-Анішевської, які зосереджуються на метафорично-символічній або дискурсивній (на прикладі публіцистики) природі заголовка. За функціонально-креативним статусом заголовка розроблено класифікаційні моделі у статтях Н.Чамати, Ц.Раковського, С.Маєра. Неоднозначність і багатовекторність типологічних критеріїв випливає із самої природи заголовкового слова, його різновалентності. Способи сполучуваності з основним текстом дають підставу дослідникам вбачати різні моделі заголовка: з орієнтацією на розуміння і відкритість” значення (Ц. Раковський), на аксіологію тексту (Н. Кожина), його енергію сутності” (В. Тюпа), на стиль епохи, яка відображена в заголовку (С.Ігов), на семіотичний вимір і кодову інформативність (Р.Барт), а також на множинність рецепції та інтерпретації (Дж. Холандор).
Найприродніше поле реалізації функціональних особливостей заголовка енциклопедична словникова стаття, де, як правило, і запрограмовано його основні ознаки. Однак заголовок може бути не тільки об’єктом, а й предметом лексикографії. Питання створення словника заголовків порушуються у літературознавстві (В.Григор’єв, Є.Джанджакова), лінгвістиці та перекладознавстві (О.Траченко), хоча практичне втілення цього задуму ще вимагає ґрунтовних теоретичних розробок, вироблення критеріїв і чітких лексикографічних правил побудови, з’ясування практичної цінності та мети такого словника.
На відміну від заголовка, присвяти й епіграфи рідше були об’єктами окремого дослідження (Ю. Лотман, А. Скоць, Ю. Клим’юк, М. Безденежних, О. Крамар, О. Куцевол) чи їх принагідного аналізу (Ю. Герчук, М. Славова, Р. Гром’як, А. Ткаченко).
Враховуючи специфіку компонентів заголовкового комплексу і ступінь досліджуваності проблем, що стосуються поетики заголовків, епіграфів, присвят, актуальність цієї роботи зумовлено не тільки власне потребами комплексного й усебічного аналізу лірики І. Франка на різних естетико-функціональних рівнях поетики, жанрової системи, а також можливостями розширення теоретико-методологічного апарату філологічних дисциплін. Це дослідження повинно стати однією із ланок для розбудови номенології як окремої галузі літературознавства, що досліджує структуру і функції заголовкового комплексу, і виконувати прикладні функції під час аналізу художніх текстів української літератури, зокрема лірики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, однією із наукових програм якого є вивчення творчої спадщини І. Франка на основі сучасних методологічних підходів.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні рецептивно-комунікативної, функціонально-естетичної, наратологічної, часово-просторової, семіотичної, психокреативної характеристик компонентів заголовкового комплексу в ліриці Івана Франка, зокрема у їхніх взаємозв’язках із системою художніх образів і мотивів, архітектонікою і композицією тексту.
Для реалізації цієї мети вирішуються конкретні завдання:
1) виокремити рецептивні, наратологічні, часопросторові, семіотичні моделі заголовка і підзаголовка з урахуванням наявних у літературознавстві параметрів класифікації цих компонентів;
2) виявити динаміку розвитку естетичної природи заголовка в ліриці І. Франка 70-х років ХІХ 10-х років ХХ ст.;
3) розробити обґрунтовані класифікації присвят та епіграфів Франкової лірики з перспективи структурних, психокреативних і жанрових особливостей аналізованих поетичних текстів;
4) простежити взаємозв’язок елементів заголовкового комплексу в структурі поетичних творів І. Франка.
Об’єкт дослідження поетичні збірки І. Франка Балади і розкази” (1876), З вершин і низин” (1887; 1893), Зів’яле листя” (1896), Мій Ізмарагд” (1898), Із днів журби” (1900), Semper tiro” (1906), Давнє й нове” (1911), Із літ моєї молодості” (1913). В окремих випадках для аналізу використано також і поезії поза збірками та ліро-епічні поеми, звернення до яких зумовлено загальною концепцією дослідження структури поетичної збірки в її архітектонічному розрізі та композиційною роллю заголовків у таких поетичних моделях.
Предмет дослідження заголовки, підзаголовки, присвяти та епіграфи як елементи поетики тексту в різноманітних формах їхнього вияву.
Основні методи дослідження герменевтичний, структурно-семіотичний, рецептивний, метод інтертекстуального та контекстуального прочитання, метод close reading” (уважного читання”), частково наратологічний.
Методологічну основу роботи складають основні положення рецептивної естетики західноєвропейських (Р. Інґарден, В. Ізер, Г. Яусс) та українських учених (В. Боднар, Р. Гром’як, М. Ігнатенко, Г. Сивокінь, О. Червінська, О. Чичерін), теорії часопростору (Д.Бурдорф, Н. Копистянська, Ф. Маатьє, У. Райдель-Шреве, С. Ракус, С. Черпокова), теорії літературної комунікації (Н. Арутюнова, М Бахтін, С. Сисоєв), структурної семіотики, семіології та теорії інтертекстуальності (Р. Барт, У. Еко, Ж. Женетт, Ю. Лотман), генології і теорії композиції (Ю. Нікішов, С. Скварчинська, А. Стофф, Л. Чернець), наратології (Б. Корман, П. Рікер, В.Смілянська, М.Фуко). Під час аналізу компонентів заголовкового комплексу Франкової поезії враховано досвід інтерпретації заголовків, присвят та епіграфів у творчості українських і зарубіжних письменників (дослідники: М.Безденежних, Е.Боева, З.Гузар, О.Крамар, С. Кржижановський, Л. Мних та ін.). Використано досвід вивчення ліричного циклу (М. Дарвін, В. Сапогов, І. Фоменко), а також франкознавчі студії (Л. Бондар, Г. Давидової-Білої, І. Денисюка, М.Євшана, С.Єфремова, М. Ільницького, Л. Кирик, М. Кодака, М. Легкого, В.Корнійчука, М. Марковського, Р. Мниха, М. Мороза, Л. Сеника, С. Сімонека, Б. Тихолоза, М. Ткачука, Р. Чопика, В. Щурата та ін.). Для інтерпретації поетичних текстів І.Франка залучено також окремі праці з філософської герменевтики, філософії мови, лінгвістики, текстології (Н. Арутюнової, О. Ахманової, О. Білявської, Ю. Герчука, Г.-Ґ. Ґадамера, О. Дєдової, Н. Кожевникової, Ю. Степанова).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше здійснено системний аналіз і комплексну характеристику компонентів заголовкового комплексу з перспективи сучасних науково-методологічних засад та застосування цих концепцій до поетичної творчості І. Франка. Уточнено термінологічний статус опорного поняття, параметри класифікацій компонентів заголовкового комплексу з використанням власних класифікаційних схем і моделей, визначено типологічні критерії і форми взаємозв’язку з основним текстом, контекстом та інтертекстом творчості письменника. У франкознавстві це перша спроба інтерпретації поезії І. Франка, її мотивів та образів крізь призму елементів заголовкового комплексу.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані у процесі подальшого вивчення творчої спадщини І. Франка (особливо поетичної), враховані під час створення монографій, підручників та навчально-методичних посібників, у розробці лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії та теорії літератури, а також з інтерпретаційною метою для дослідження елементів заголовкового комплексу інших українських і зарубіжних письменників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи оприлюднено в доповідях, які були виголошені на таких конференціях та семінарах: ХVІІ, ХVIII і ХІХ щорічні Франківські конференції (Львів, 2001-2004), Всеукраїнська наукова конференція Світ слов’янства: мова, література, культура, історія” (Луцьк, 2003), Міжнародна наукова конференція Класична поетика та естетика постмодерної доби: заперечення чи трансформація?” (Львів, 2003), VI-VIІІ Міжнародні науково-теоретичні конференції молодих учених (Київ, 2003-2005), Міжнародна наукова конференція Наративні виміри літератури” (Тернопіль, 2003), Всеукраїнська наукова конференція Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, 2004), V Міжнародні Чичерінські читання” на тему Проблеми розвитку художньої прози” (Львів, 2004); Міжнародний науковий семінар Загальнолюдські цінності та національний менталітет у дзеркалі слов’янських літератур” (Луцьк, 2004), науковий семінар Національного університету Києво-Могилянська академія” у формі круглого столу на тему Міфологічне і фольклорне підґрунтя української літератури” (Київ, 2002), Франківський щомісячний семінар Перехресні стежки” Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (2002), Міжвузівський науковий семінар Терміносистема слов’янського літературознавства” (Житомир Луцьк, 2005). За темою дисертації опубліковано 8 статей у наукових збірниках ВАК України загальним обсягом 4,2 арк.
Основний зміст роботи викладено у таких публікаціях:
1. Присвята як засіб організації свого/чужого простору в ліриці Івана Франка // Іноземна філологія. Львів, 2003. Вип. 114. С. 142-151. (0,7 арк.).
2. Загальнослов’янський контекстовий простір іншомовних заголовків Івана Франка // Проблеми славістики. Луцьк, 2003. №. 3 (23). С. 70-75. (0,4 арк.).
3. Контекстуальні та інтертекстуальні параметри як умови виникнення і функціонування заголовків у поетичній творчості Івана Франка // Вісник Житомирського педагогічного університету. Житомир, 2004. Вип. 15: Філологічні науки. С. 228-231. (0,5 арк.)
4. Парадокси та мандрівки” заголовка у віршовому тексті (Іван Франко й українська поезія кінця ХХ століть // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених. Київ, 2004. Вип. 5. С. 76-81. (0,6 арк.)
5. Заголовок у поезії Івана Франка з погляду рецептивної поетики // Вісник Львівського університету. Серія філологічна: Теорія літератури та порівняльне літературознавство. Львів, 2004. Вип. 33. Част. 1. С. 214-222. (0,5 арк.).
6. Проблема ціннісного стереотипу у поезії Івана Франка: канон заголовка та епіграфа // Проблеми славістики. Луцьк, 2004. №. 1/2. С. 98-105. (0,4 арк.).
7. Часопросторовість як ознака заголовка та поезія Івана Франка // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених. Київ, 2005. Вип. 8. С. 73-79. (0,6 арк.)

8. Принципи формування заголовкової термінологічної парадигми у сучасному літературознавстві // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. Житомир, 2005. Вип. 22. С. 200-203. (0,5 арк.)

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проблема поетики заголовка та його супровідних компонентів розглядається у різних аспектах її вирішення: з’ясування термінологічного статусу понять, теорії функціонування заголовка, підзаголовка, присвяти та епіграфа, вивчення естетичних законів побудови і сприйняття книжки та ролі заголовка в цьому процесі, визначення основних критеріїв для оптимальної класифікації заголовків, розгляду типологічних параметрів як альтернативних характеристик. Підхід до заголовка з погляду різних дослідницьких парадигм дає змогу проакцентувати низку притаманних цьому елементові паратексту особливостей.
По-перше, літературний заголовок, кореспондуючи з такими поняттями, як ім’я” назва”, є складовою одиницею номінаційних структур різного рівня. У системі номінаційних відношень ім’я/назва/заголовок варто розрізняти як надродове, родове і видове явища літературного процесу.
По-друге, заголовок відіграє основну роль у процесі формування читацького інтересу, який виникає як акт побачення”, по-розуміння” з книжкою та спільної домовленості” з автором на її читання. Заголовок сприяє виникненню особливої сили тяжіння”, яка притягує читача до тексту й забезпечує неперервність функціонування заголовка в історії літератури.
По-третє, заголовок водночас є і логічною структурою (суб’єкт+предикат), і значеннєвою формою: і словом, й окремим текстом; офіційною назвою” і семіотичним чи психологічним виміром; бар’єром і межею тексту. Він як фрагмент структури існує одночасно і в горизонтальному, й у вертикальному просторі: як елемент перед-тексту (назва збірки чи циклу) та компонент над-тексту (назви до окремих віршів).
У надтекстовому просторі компоненти заголовкового комплексу утворюють специфічну архітектонічну модель, яка може бути повною” і неповною”. Наявність усіх чотирьох елементів паратексту заголовка, підзаголовка, присвяти та епіграфа свідчить про повну” форму архітектонічної моделі, її ідеальний варіант. Однак у літературі частіше трапляється неповна модель: комбінація заголовка і підзаголовка; заголовка і присвяти; заголовка та епіграфа; заголовка, епіграфа й присвяти. Такі комбінації можуть бути різними, а їхніми різновидами є заміщення одного з компонентів іншим, найчастіше заголовка присвятою.
І.Франко звертав належну увагу на функціональні особливості компонентів заголовкового комплексу у творчості інших письменників представників давньої літератури (Увага про назву Палінодія” [Захарія Копистенського]) чи своїх сучасників (у рецензіях на поетичні збірки А. Кримського Пальмове гілля”, Я. Каспровича Гинучому світові”), зокрема під час аналізу окремих віршів Лесі Українки (Хвилина розпачу”).
У поетичній творчості Івана Франка компоненти заголовкового комплексу відповідають таким особливостям, насамперед з погляду естетико-психологічної своєрідності та авторського підходу до їхньої появи; по-друге, є співвідносними з ідеєю тексту; по-третє, зорієнтовані на можливості підтвердження горизонту очікуваного тощо.
У роботі визначено семантичні поля заголовка і підзаголовка у Франковій ліриці відповідно до інтерпретаційної парадигми, інтертекстуальних чи контекстуальних параметрів їхнього функціонування.
Характерними особливостями поетичного ідіостилю Івана Франка є, зокрема, принципи циклізації та рубрикації віршів; наявність іншомовних заголовків, які функціонально наближаються до епіграфа і можуть кваліфікуватися як його стягнена” форма. Іншомовні заголовки стають визначальною ознакою збірки З вершин і низин”, в якій автор створив тип характерологічного героя, що його закодовано в образі Semper idem”, а, з іншого боку, в іншомовній свідомості циклу Excelsior!”, де реалізовано потенціал портретно-персональних типажів у формі заголовків Наймит”, Беркут”, Христос і хрест”, Човен”, Каменярі”. Архітектонічні особливості поетичної книжки З вершин і низин” засновані на принципах побудови тексту в тексті”, тому в її структурі можна виокремити сім відносно самостійних віршованих збірок. Кожна з цих внутрішніх збірок включає ще й такі архітектонічні одиниці: цикл у збірці Excelsior!”, інші жанрові різновиди (новели, оповідання, драми), які належать до моделі ліричного циклу (Вольні сонети”, Тюремні сонети”, Галицькі образки”, Жидівські мелодії”).
Кожна збірка І. Франка репрезентує певний домінантний тип заголовка, на основі якого і визначаються критерії та принципи організації заголовкової свідомості поета: жанрово-композиційний (Балади і розкази”), архітектонічно-композиційний (З вершин і низин”), асоціативно-символічний (Зів’яле листя”), ретроспективний (Із днів журби”), контекстуальний (Мій Ізмарагд), жанрово-контекстуальний (Давнє й нове”, Із літ моєї молодості”) та ремінісцентний (Semper tiro”).
Назва кожної збірки задекларовує відповідний стиль мислення автора. У збірці Балади і розкази” вибір поетичних жанрів відповідає композиційним принципам організації текстів: подає жанр балади у формі прологу (Лицар”), драматичного етюда (Арф’ярка”), пісенної імпровізації (Шотландська пісня”), арабської думи” (Пімста за вбитого”); культивує в поезії жанр історичної хроніки, надаючи йому форми авторського розказу” (Данина”, Аскольд і Дір під Царгородом”, Хрест чигиринський” тощо). Збірці Балади і розкази” властивий жанровий горизонт неочікуваного, який міститься в останньому вірші Коляда”.
У збірці З вершин і низин” реалізовано Франкову концепцію людини митця громадянина”, яка доповнює авторську ідею цілого чоловіка”. Завдяки своїй архітектонічній багатовимірності збірка передбачає різкі коливання у зміні стилю авторського мислення: від мажору веснянок” до мінору дум”; від декларативної промови (Думи пролетарія”) до притчі-параболи (Excelsior!”); від профільного” імпресіо” (Поет”, Картка любові”, Україна”, Знайомим і незнайомим”) до сатиричного експресіо” (Оси”); від сонетної вольності” до образковості” віршового оповідання у Тюремних сонетах” і Галицьких образках”; від рефлексій-мелодій” (Жидівські мелодії”) до духового настрою” легенди (Смерть Каїна”, П’яниця”, Цар і аскет”).
Назва збірки Зів’яле листя. Лірична драма” виконує одночасно і символічну, і формально-композиційну функції. І. Франко застосовує власну систему жанрово-композиційних позначень: жмуток” ліричний цикл, листок”, листя” ліричний текст. Особлива ритмомелодика перших рядків у кожному з віршів Франкової ліричної драми” дає змогу говорити про їхню автосемантичність і фабульну самодостатність, тому вони й не потребують заголовків, що пов’язано з особливостями творення цих текстів, їхньою наспівною” природою. Наявність або відсутність внутрішніх заголовків у Франкових жмутках” свідчить про їхню композиційну неоднорідність і багатовимірність, що дозволяє поділяти ці Франкові жмутки” на відповідні субцикли (мікрожмутки”). Заголовок Зів’яле листя” має імпресіоністичну характеристику, а в підзаголовку лірична драма” наголошено на причетності до іншого літературного роду, де міститься вказівка на експресивну форму тексту. Отже, починаючи від назви збірки, можна говорити про особливості Франкового мислення стилями”, що послідовно реалізується у ліричному любовному сюжеті.
Стиль мислення у збірках Франка Із днів журби” та Semper tiro” зорієнтований на поетику художнього часу. Назва Semper tiro” акцентує на зв’язку часів: зокрема, античності (ars longa vita brevis” Гіппократа; poeta semper tiro” Горація) та сучасності, яка виражена в стансах”, ідиліях” і співомовках”; часу пророчих візій з вигаданим часом Кааф” (часом сну, Книги, апокаліптичним часом Страшного суду). З іншого боку, у збірці Із днів журби” поет фіксує образ дискретного (перерваного) часу окремих днів, споминів, пленерівських” моментів вічності, які у структурі поем Іван Вишенський” та На Святоюрській горі” поєднано з лінійним континуальним часом історії.
Ізмарагдовий” стиль мислення розгортається по сюжетній спіралі” і демонструє жанрову парадигму змін заголовків у різних редакціях текстів, особливо за циклами Притчі” та Легенди”. Так, індійську легенду” Чоловік у балці” у збірці названо Притчею про життя”; східна повість” Указ проти голоду” та повість-ідилія Побіда” в ізмарагдовій” версії розташовані під рубрикою Легенди”. На зміни заголовків впливає також і сюжетно-композиційна стратегія автора, який замінює іншомовний заголовок до легенди Un coeur simple” на епонім із житія святих” Свята Доместіка”. Заголовок Давнє й нове” здійснює канонізацію жанрової системи ізмарагдів” і формування цілісної авторської концепції давнього” і нового” під час комплектування матеріалу до вибраного” внаслідок розширення її жанрового діапазону з уведенням у структуру збірки так званих актуальних віршів (Із злоби дня”, Гімни і пародії”) та лірики у стилі modern” (цикл Вольні вірші”, вірші Блюдитеся бhса полуденнаго”, Многонадійний”). Збірка Давнє й нове” отримує статус поетичної книги, оскільки містить також вірш зі збірки Із днів журби” (Мамо-природо!”), який виконує функції другої передмови. Функцію канонізації авторської жанрової системи балад” і розказів” виконує назва збірки Із літ моєї молодості”, в якій поет застосовує апробовану власну концепцію давнього” і нового” для компонування книги вибраних поетичних творів: створює жанрові різновиди балади-сонета (Народна пісня”, Дві дороги”, Наш образ”), балади-пісні (Моя пісня”, Задунайська пісня”), балади-трактата (Любов”, Божеське в людськім дусі”), сатиричної балади (Поступовець”); доповнює структуру збірки актуальним” віршем (цикл Наші чесноти”) і памфлетною” поезією (Товаришам із тюрми”, Невільники”, Наука”).
І. Франко у сенсі культури” присвячування був дуже тактовним, адресатів підбирав по-джентльменськи”, тому й присвячує своїм знайомим” цілий цикл під назвою Знайомим і незнайомим”.
Франко є творцем оригінальних ігрових” та символічних присвят (Неназваній Марії”, Моїй не моїй”, Ф.Р.”), які вписують його поетичну творчість у контекст модерної літератури.
Натомість до епіграфів у їх безпосередній функції поет звертався рідко. З’ясувавши особливості функціонування присвят та епіграфів у ліриці поета, розроблено оптимальні класифікації цих факультативних компонентів заголовкового комплексу, простежено їх взаємозв’язок із іншими елементами паратексту з перспективи структурних, психокреативних і жанрових особливостей поетичних текстів І. Франка.
Через присвяту виявляється ставлення автора до свого тексту пряме або опосередковане, позитивне чи негативне. Однак дедикація це не тільки формальний елемент у надтекстовому просторі, вона впливає на структуру тексту, його зміст, особливості фабульно-сюжетної організації, жанрову природу; нерідко відображає процес психології творення тексту, вказує на ґенезу здобуття матеріалу. Таким чином у процесі створення тексту присвята може бути сигнальним” контуром, за яким реципієнт потрапляє в епістолярно-біографічне поле письменника і має змогу безпосередньо спостерігати за змінами у структурі заголовкового комплексу та взаємозв’язком між присвятою і заголовком у різних редакціях тексту. Адресат як форма вираження авторської свідомості присутній у жанрових заголовках першодруків Одповідь”, Прощальна пісня”, Думка” до віршів К.П.”, N.N.” (Будь здорова, моя мила...”), Олі” та у віршах з епонімними заголовками Гриць Турчин”, Тетяна Ребенщукова”.
Присвята містить провокаційний елемент для можливої літературної полеміки між автором та адресатом. Найпоширенішим способом застосування функціональних можливостей присвяти є використання адресатів для розгортання реальних, міжособистісних (з Ю. Романчуком, В.Щуратом, М. Вороним) та літературних (з галицькими сонетистами”) авторських полемік.
Автор використовує різноманітні засоби ініціалізації адресата: за допомогою криптограми (К.П.”, О.О”, Д.Б.”, Ф.Р.”) чи напівкриптограми (Анні П.”, Антошкові П.”, Ользі С.”, В-ові П-ому”), аноніма на зразок N.N.”.
Присвята може поєднуватися із жанрами маніфесту (Руським в’язням із р. 1882”), поменника (В ХХІІІ-ті роковини смерті Тараса Шевченка”, В двадцять п’яті роковини смерті Тараса Гр.Шевченка”, В річницю”), некролога, епітафії (На смерть молодого поета”).
Присвята-вручення (Darbietung) спричиняється до утворення окремого поетичного жанру: так званої альбомної лірики. Франко модифікує жанр альбомної лірики і поруч із власне дарчими” дедикаціями (Зоні Юзичинській”, В альбом п[а]ні О.М.”) використовує присвяти, які виконують функції презентації” окремого періодичного видання («Новому проломові” в альбом» журналу, який виходив у Львові у 1883-87 рр як продовження Пролому”), вітальні дедикації (вірш для О. Рошкевич На день 11 юлія 1875”). Альбомна лірика має продуктивне значення для дослідження контекстового простору біографічного автора і відрізняється від інших типів поетичних присвят характерними вказівками на альбомність” тексту в його заголовку.
У творчому доробку І. Франка епіграфи у своїй прямій функції надтекстової цитати трапляються нечасто, однак характерною прикметою мислення поета є трансформація епіграфної цитати у жанри передмов, приміток, а також її заміщення формами заголовка, підзаголовка, присвяти. На цій основі можна говорити про специфічні способи вираження епіграфа як стягненої” цитати (у ролі іншомовного заголовка) та нерозгорнутого сигналу” (у випадку наявності ремінісцентних сигналів про цитування у підзаголовку чи заголовку твору). Епіграф І. Франка формується на основі заміщення заголовка та ущільнення поетичної структури з утворенням ліричного циклу (На старі теми”).
У поетичній творчості І. Франка епіграфічні цитати передбачають такі типи джерел: релігійні та світські. Франко використовує епіграфи у двох випадках: для перегляду” традиційних цінностей і підкреслення взаємозв’язку культур, місця і ролі в аксіологічній системі власних художніх текстів, а також з метою закріплення своєї світоглядно-естетичної позиції, погляду на те або те суспільне явище з чітко окресленої перспективи.
Незначна кількість епіграфів у поезії І. Франка пов’язана з трансформаційною здатністю епіграфа отримувати ознаки інших компонентів заголовкового комплексу, насамперед іншомовних заголовків та ремінісцентних підзаголовків, рідше присвят, а також проникати в структуру передмов та авторських коментарів на рівні інтелектуальних образів, алюзій та ремінісценцій.
Наявність спеціалізованих циклів присвят та епіграфів у поетичній творчості І. Франка дає змогу виокремити специфічні жанрові форми циклу-присвяти і епіграфного циклу, які оновлюють засоби художньої поетики і загалом свідчать про процес формування ідіостилю поета.
Процес формування поетичного ідіостилю І. Франка під кутом зору поетики елементів заголовкового комплексу багатогранний і багатоетапний, потребує ще багатьох студій. Тому запропоноване дослідження є лише першим кроком у царині номенології та епіграфології спробою наблизитися до секретів” Франкових заголовків, підзаголовків, присвят та епіграфів, їхньої поетики, творчої фізіономії”, психології та філософії” їхнього виникнення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули // Слово і час. 1997. № 10. С. 36-44.
2. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т. 40. № 4. С. 356-367.
3. Арутюнова Н. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Метафора в языке и тексте: Сб. науч. ст. / Отв. ред. В. Н. Телия. М.: Наука, 1988.
4. Ахманова О. С., Гюббенет И. В. Вертикальный контекст” как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. № 3. С. 47-54.
5. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм: за” и против”: Сб. ст. / Под ред. Е. Я. Басина и М. Я. Полякова. М: Прогресс, 1975. С. 114-163.
6. Барт Р. S/Z. / Пер. с фр. Г. К. Косикова и В. П. Мурат. М.: УРСС, 2001. 232 с.
7. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Совет. Россия, 1979. 320 с.
8. Бахтин М. Проблема речевых жанров // Бахтин М. Собр. соч. Т. 5: Работы 1940 нач. 60-х гг. М.: Русс. словари, 1996. С. 159-206.
9. Бахтин М. 1961 год. Заметки // Бахтин М. Собр. соч. Т. 5: Работы 1940 нач. 60-х гг. М.: Русс. словари, 1996. С. 329-360.
10. Безденежных М. К вопросу о соотношении эпиграфа и текста // Современные проблемы русской филологии: Сб. ст. / Редкол.: В. В. Прозоров и др. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1985. С. 82-86.
11. Бердник О. Проблема метатексту в сучасному літературознавстві // Варшавські літературознавчі записки. 13-14. Польсько-українські зустрічі. Studia Ukrainica / За ред. С. Козака. Варшава, 2002. С. 258-268.
12. Библейские комментарии отцов Церкви и др. авторов І-VIII вв.: Новый Завет. Т. 2. Евангелие от Марка / Пер. с англ., гр., лат., сир. яз. / Ред. тома Т. К. Одэн и К. А. Холл. Тверь: Герменевтика, 2001. 400 с.
13. Біблія, або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту / Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена з нагоди тисячоліття прийняття християнства в Україні-Русі.Об’єднання біблійних товариств, 1980-1990. 296 с.
14. Білецька М. Картина з життя Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упор., прим. і вступ. ст. М. Гнатюка. Львів: Каменяр, 1997. С. 119-123.
15. Білецький О. Поезія Івана Франка // Білецький О. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1965. Т. 2. С. 462-501.
15а. Білоус П. В. Психологія літературної творчості: Книга для вчителів та учнів. Житомир, 2004. 96 с.
16. Білявська О. О. Збірка І. Франка З вершин і низин” (з історії створення та публікації) // Питання текстології: Поезія і проза. К.: Наук. думка, 1980. С. 9-62.
17. Блисковский З. Д. Муки заголовка. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Книга, 1981. 111 с.
18. Блисковский З. Д. Название всегда важно. М.: Центр. дом журналиста, 1962. 96 с.: илл.
19. БогатыревА.А. Два способы коммуникации реципиента с художественным текстом // Язык и культура: Третья международная конференция. Тезисы докл. / Сост. С. Б. Бураго. К., 1994. С. 165-166.
20. Богун О. Франко як поет // Шляхи. 1913. Чис. 7. С. 88-90.
21. Боднар В. Т. Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Франка / Автореф. дис. канд. філол. наук / Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. К., 1999. 18 с.
22. Боева Е. Функції заголовка в символістському драматичному просторі Олександра Олеся // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Матеріали Всеукраїнської наук.-теорет. конф. Українська література в контексті світової літератури”, Одеса, 21-23.05.2001р. К., 2001. Вип. 8. С. 264-274.
23. Бондар Л. Образ Ісуса Христа в інтерпретації Івана Франка // Записки Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка. Праці філол. секції. Львів, 1992. Т.ССХХIV. С.128-140.
24. Бондар Л. Соціальна інвектива чи загадкова love story? (Цикл Спомини” зі збірки І.Франка Із днів журби”) // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. Львів, 1998. С. 399-403.
25. Веселова Н. А. Оглавление и текст (постановка проблемы) // Язык: антропоцентризм и прагматика (сборник исследований по антропосемиологии). Киев; М.; Кривой Рог, 1995.
26. Вітик С. Як працював І. Франко // Іван Франко у спогадах сучасників. Львів: Каменяр, 1972. Кн. друга. С. 146-152.
27. Возняк В. Із стараху перед життєвою небезпечністю (Коли розходились Іван Франко та Ольга Білинська) // Українське літературознавство. Іван Франко. Статті і матеріали. Львів, 1995. Вип. 60. С. 31-35.
28. Галицькі народні казки / В Берлині пов[іту] Бродського із уст народа списав Осип Роздольський. Впорядкував і порівняння додав др. Іван Франко // Етнографічний збірник / За ред М. Грушевського. Львів, 1895. Т. 1. С. 1-96.
29. Гальперин И.Р. Ретроспекция и проспекция в тексте // Филологические науки. 1980. № 5. С. 44-52.
30. Гаспаров М.Л. Художественный мир писателя: тезаурус формальный и тезаурус функциональный // Проблемы структурной лингвистики: 1984. М., 1988. С. 125-136.
31. Герчук Ю. Я. Художественная структура книги. М.: Книга, 1984. 207 с.
32. Гинзбург Л. О лирике. Изд. вт., доп. Л.: Совет. писатель, 1974. 406 с.
33. Горак Р. Дві постаті // Дзвін. 1990. № 5. С. 137-145.
34. Григорьев В. П. О словаре заглавий и структуре образов // Григорьев В. П. Поэтика слова (На материале русской советской поэзии). М.: Наука, 1979. С. 194-199.
35. Грицков’ян Я. Іван Франко і Біблія // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць міжнар. наук. конф., присвяч. 150-річчю від дня заснув. каф. укр. словесності у Львів. ун-ті. Львів: Світ, 1999. Ч. 1. С. 162-169.
36. Гром’як Р. До проблеми сприймання літературного твору // Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 17-32.
37. Гром’як Р. Проблеми естетичного сприймання в літературній критиці І. Франка // Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 9-16.
38. Гром’як Р. Цілісне сприймання художнього твору // Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 33-41.
39. Гузар З. Цикл І. Франка Із книги Кааф” // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. Львів: Світ, 1998. С. 390-392.
40. Гузар З. Перехресні стежки поезії Івана Франка [Збірка Зів’яле листя”] // Укр. мова в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. 2000. № 6. С. 116-128.
41. Гузар З. Поетика назв у ліриці Олега Ольжича // Гузар З. З творчого доробку: наукові розвідки, вибрана бібліографія, окремі рецензії. Дрогобич: Коло, 2001. С. 26-34.
42. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Мельборн: Ун-т ім. Монаша, 1996. 152 с.
43. Ґадамер Г.-Ґ. Актуальність прекрасного: Мистецтво як гра, символ і свято // Ґадамер Г.Ґ. Герменевтика і поетика: Вибрані твори. К: Юніверс, 2001. С. 51-99.
44. Давидова-Біла Г. Типи структур ліричної особистості в поезії Івана Франка // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць міжнар. наук. конф., присвяч. 150-річчю від дня заснув. каф. укр. словесності у Львів. ун-ті. Львів: Світ, 1999. Ч. 1. С. 180-184.
45. Давидова Г. Ліричний герой у циклі Івана Франка Поклони” (збірка Мій Ізмарагд”) // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. Львів, 1998. С. 397-398.
46. Дарвин М. Проблемы цикла в изучении лирики. Кемерово, 1983. 105 с.
47. Дарвин М. Художественность лирического цикла как проблема литературоведения // Дарвин М. Поэтика лирического цикла. Кемерово, 1987. С. 48-52.
48. Дедова О. В. Графическая неоднородность как категория гипертекста //Вестник Московского университета. 2002 № 6. Сер. 9: Филология. С. 91-103.
49. Дедова О. В. Лингвистическая концепция гипертекста: основные понятия и терминологическая парадигма//Вестник Московского университета. 2001. № 4. Сер. 9: Филология. С. 22-36.
50. Дей О. Фольклорні імпульси у збірці Зів’яле листя” // Дей О. Спілкування митців з народною поезією. К., 1981.
51. Денисюк І., Корнійчук В. Подвійне коло таємниць: нові матеріали до історії Зів’ялого листя” // Дзвін. 1990. № 8. С. 126-133.
52. Денисюк І. Перебудова і фракознавство // Денисюк І. Невичерпність атома / Упор. та передм. Т. Пастуха. Львів, 2001. С. 117-132.
53. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Наук.-видавн. т-во Академічний експрес”, 1999. 277, [1] с.
54. Денисюк І. Усе мистецьке є символом...” (Розшифровані і нерозшифровані символи у Перехресних стежках” // Денисюк І. Невичерпність атома / Упор. та передм. Т. Пастуха. Львів, 2001. С. 101-109.
55. Денисюк І. Франкознавство: здобутки, втрати, перспективи // Денисюк І. Невичепність атома / Упор. та передм. Т. Пастуха. Львів, 2001. С. 132-137.
56. Джанджакова Е. В. Об спользовании цитат в заглавиях художественных произведений // Структура и семантика текста: Межвуз. сб. науч. тр. / Редкол.: И. Я. Чернухина и др. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1988. С. 30-37.
57.