Бойко Світлана Миколаївна Барокова епіграма Івана Величковського: жанрово-стильовий аспект : Бойко Светлана Николаевна Барочная эпиграмма Ивана Величковского: жанрово-стилевой аспект Boyko Svitlana Mykolayivna Baroque epigram of Ivan Velychkovsky: genre and style aspect

Краткое описание

Бойко Світлана Миколаївна, старший викладач кафедри іноземних мов Харківського Національного університету міського господарства імені О.М.Бекетова. Назва дисертації: «Барокова епіграма Івана Величковського: жанрово-стильовий аспект». Шифр та назва спеціальностей 10.01.01 українська література. Спецрада Д 26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БОЙКО СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА
УДК 82’01(477)
БАРОКОВА ЕПІГРАМА ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО:
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТ
10.01.01 – українська література
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на
відповідне джерело
______________ Бойко С. М.
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, доцент
Левченко Наталія Микитівна
Харків – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 17
РОЗДІЛ 1. БАРОКОВА ПОЕЗІЯ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО У
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ СТУДІЯХ 26
1.1. Започаткування студій щодо поезії Івана Величковського 28
1.2. Рецепція творчості Івана Величковського в історико-літературних
розвідках ІІ-ої половини ХХ століття 44
1.3. Поетична спадщина І. Величковського в сучасному літературознавчому
дискурсі 83
Висновки до розділу 1 91
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС ЕПІГРАМИ 94
2.1. Витоки і розвиток барокової епіграми як літературного явища 94
2.2. Теорія жанру барокової епіграми 107
2.3. Джерела та емблематичні засади української барокової епіграми 114
Висновки до розділу 2 121
РОЗДІЛ 3. ПОЕЗІЇ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО В ЖАНРОВОСТИЛЬОВОМУ ПРОСТОРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО БАРОКО 122
3.1. Жанрова класифікація барокових поезій Івана Величковського 124
3.2. Барокова світобудова: життя і смерть людини у творчості Івана
Величковського як прояв європейської емблематики 173
3.3. Основні принципи і засоби виразності у європейському бароко та
епіграмах Івана Величковського 188
Висновки до розділу 3 201
РОЗДІЛ 4. РИСИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВОЄРІДНОСТІ ЕПІГРАМИ
ВЕЛИЧКОВСЬКОГО 203
4.1. Духовні маркери українського бароко у творах поета-священика 204
4.2. Полімовність та фольклорні елементи поезій Івана Величковського 208
4.3. Теорія української версифікації в рецепції Івана Величковського 214
Висновки до розділу 4 218
15
ВИСНОВКИ 219
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 224
ДОДАТОК А 255
ДОДАТОК Б 256

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі вирішено поставлені завдання щодо проведення
комплексного аналізу жанрово-стильового аспекту барокової епіграми у
творчості Івана Величковського. Зокрема, констатується, що добу бароко,
попри часті полемічні баталії щодо конфесійних питань між Східною і
Західною Церквою, слід вважати золотою добою в історії українськоєвропейських культурних взаємин. Саме в цей період активізувалися
процеси, що спричинили рецепцію культури «латинської Європи»
українською культурою, відбулося формування барокового світоглядномистецького вектора, що дав можливість входження української культури у
загальноєвропейський контекст. Бароко стало першою спільною площиною
величного стилю для всієї Європи, яким не судилося стати ані готиці, ані
ренесансу. Одним із найяскравіших явищ барокової як української, так і
європейської літератури є барокова епіграма, яка має своєрідні характерні
ознаки, визначається динамічністю, трагічним напруженням, що інколи
досягає рівня катастрофічності, тяжінням до сміливих трансформацій і
комбінацій, напруженістю, боротьбою, натуралістичним зображенням
природи. Пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття в
бароковій епіграмі здебільшого несподівано викликає сильне враження, яке
досягається за допомогою зовнішньої гри, перевантаження, переповнення
формальними елементами, що робить кожний твір оригінальним витвором
мистецтва.
З огляду на те, що самобутнім і яскравим епіграматистом українського
бароко був полтавський поет Іван Величковський, у вітчизняному
літературознавстві вже давно назріла потреба створення спеціальної праці
великого формату, яка була б присвячена з’ясуванню ролі та місця його
творчості в загальноєвропейському бароковому контексті. Попри те, що
релігійно-мистецька діяльність Івана Величковського зацікавлювала
219
українських медієвістів різних поколінь, вона досі не вивчена всебічно, а дані
про поета-казнодію (проповідника) скупі й розпорошені. Приступаючи до
аналізу жанру епіграми у творчому доробку Івана Величковського, нам
довелося розпочати дослідження з укладання єдиної бази всіх наявних на
сьогодні студій про життя й творчість епіграматиста. Хронологічний
принцип систематизації наукових досліджень надав можливість усвідомити,
що українські літературознавці найбільшу зацікавленість творчістю Івана
Величковського виявляли у ХХ столітті. Попри з’яву дисертації (монографії)
Б. Бадрак, присвяченої вивченню життя і творчості поета, а також її тематики
та образності, серед сучасних медієвістів інтерес до його творчого доробку
спадає. Загалом, дослідження творчості Івана Величковського мали
багатовекторний характер і сягали далеко за межі проблеми барокової
епіграми в царині творчого доробку давньоукраїнського поета. Так,
наприклад, коло дослідницьких інтересів українських науковців
окреслювалося жанровим розмаїттям творчості поета, античним підґрунтям
його мистецької діяльності, рецепцією польськомовного культурного
простору, синхронністю розвитку вірша, первнями словесної та сенсової гри
тощо. Втім найбільш обґрунтованими та переконливими були спроби
розглянути грані структурно-образної та семантико-стилістичної систем
жанру епіграми у творчості Івана Величковського. Контрастність і алегоризм
вивчали Л. Софронова, О. Ткаченко, активне функціонування антиномій,
філігранність тропів (переважно курйозної поезії) – М. Сорока, В. Соболь,
М. Гуцуляк, реалізацію домінантного образу Діви Марії – О. Матушек,
Т. Сидоренко, образ трапези – Н. Федорак, класифікацію релігійної поезії за
ключовими образами та її зв’язок із богослужбовою літературою
(акафістами) – Б. Бадрак, О. Курганова та ін.
Детально проаналізувавши поле наукових досліджень творчих топосів
Івана Величковського в українській медієвістиці, доходимо висновку, що
магістральними напрямами аналізу його творчості найближчим часом могли
220
би стати більш детальні варіанти вивчення жанрово-стильового, образного та
топологічного рівнів його епіграм, а саме типологічне зіставлення
рукописних збірок та віршів поза збірками з європейськими зразками епіграм
із метою виявлення подібної образності, тематики та емблематики. У
пропонованій науковій розвідці це питання висвітлено лише частково,
наскільки дозволяє формат подібного дослідження. Важливою передумовою
успішного вирішення окреслених питань може стати нове академічне
видання повної збірки творів Івана Величковського.
Вивчаючи епіграму як літературне явище, ми пересвідчилися, що вона
органічно вписується в картину світу як політеїстичної, так і християнської
культури, вирізняється феноменальною версифікаційною стабільністю та
чіткою структурованістю елементів, зокрема варіативністю кількості рядків
від двох до десяти і більше. Тим часом прості й складні епіграми під впливом
європейського бароко розмежовувалися на описові, геральдичні, дидактичні,
епітафійні, любовні, декламаційні, настановчі, застільні, сатиричні та ін.
Кожна із названих груп мала притаманну лише їй жанрово-видову
особливість. Наприклад, емблема як різновид геральдичної поезії мала
композиційну тріодичність: напис або девіз (inscriptio, motto, lemma) – душа
емблеми, зображення (pictura, icon, imago) – тіло емблеми і підпис у віршах
або в прозі (subscriptio, explicatio picture); епітафія мала значення похоронної
поезії і жанрового різновиду. Одні поетики наголошували на епіграматичній
формі епітафії, в інших під впливом риторики на перший план виходило
функціональне призначення епітафії як напису. Загалом у простих епіграмах
об’єкти розповіді зображалися поза межами оціночних суджень, а в складних
епіграмах зміст набував настановчого характеру у вигляді промовистих
висновків. Творчий доробок Івана Величковського збагатив українську
барокову літературу таким жанровими різновидами, як екзегетична,
апологічна, проповідницька, молитовна, літургійно-молитовна, дидактична,
дидактично-притчева, гнома, вірші-діалоги, порівняльні вислови тощо.
221
Типологічне зіставлення епіграм Івана Величковського з жанровим
діапазоном європейського літературного бароко надало нам підстави
підтверджувати присутність подібної, переважно біблійної емблематики та
схожих версифікаційних засобів у процесі розвитку того чи іншого
жанрового різновиду епіграми, що автоматично урівнює українську барокову
епіграму з епіграмою європейською. Динаміка образів і композицій,
метафоричність, як формальна, так і семантична, доведена до своєрідного
універсалізму, кончетизм, у сенсі поєднання віддалених а то й протилежних
понять і явищ, емблематичність, прагнення здивувати, вразити уяву
реципієнта – все це притаманне як творам Івана Величковського, так і творам
європейських поетів – Фридриха фон Льогау, Френсіса Кверлза, Ендрю
Марвелла, Франсіска да Кеведо та інших.
Прискіпливе прочитання епіграм Івана Величковського засвідчує
оприявнення поетом національних первнів та їхнє вкраплення в
загальноєвропейську канву барокової літературної площини. Звісно, йдеться
не про системні прояви української національної ідентичності з огляду на те,
що вона програвала космополітичній християнізації барокового
європейського мистецтва. Проте Іван Величковський мав цілком
усвідомлений потяг не лише до засвоєння європейських барокових здобутків,
а й своєю власною творчістю підніс українську літературу до рівня
європейської. Творчість Івана Величковського розкриває концепцію
барокового універсалізму з її поєднанням духовних аспектів із
національними та загальнолюдськими. Ми наголошуємо, що поет у своїх
епіграмах зумів поєднати здорове відчуття української ідентичності в
контексті європейського бароко з усією повнотою власного культурного
середовища, ставши, разом із тим, співтворцем багатоконфесійного дискурсу.
Отже, доробок Івана Величковського, у якому вивершується жанр
епіграми, можна аргументовано вважати еталоном українського
222
літературного бароко, який не поступається епіграматичним зразкам
європейського бароко.
І найголовніше: з огляду на останні події новітньої історії України,
науковці так само, як військові та політики, мусять доводити та
обґрунтовувати давність та національну самоідентичність свого народу,
вагомість його внеску до світової культурної скарбниці.