РОЗВИТОК КОНЦЕПТОСФЕРИ САКРАЛЬНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ XVII – XХ ст.

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

ВІЛЬЧИНСЬКА ТЕТЯНА ПИЛИПІВНА

УДК 811.161.2: 81’42 ”16 / 17”(477)

РОЗВИТОК КОНЦЕПТОСФЕРИ САКРАЛЬНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ XVII XХ ст.

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук, професор
Слухай Наталія Віталіївна,
Інститут філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри російської мови

Київ 2009

ЗМІСТ
Вступ5
Розділ 1
ОНТОЛОГІЯ КОНЦЕПТУ ЯК МОВНО-МЕНТАЛЬНОЇ КАТЕГОРІЇ.14
1.1. Поняття „картина світу” у лінгвальному та концептуальному аспектах14
1.2. Теоретичні засади осмислення мовно-культурного феномена „концепт”..28
1.2.1. Основні підходи до вивчення концепту в лінгвістичній парадигмі28
1.2.2. Концепт і суміжні поняття40
1.2.3. Основні ознаки, будова та типологія концептів.........52
1.3. Конотація як формотворчий чинник концепту.........72
1.4. Методика аналізу концепту.........84
Висновки..........99
Розділ 2
КОНЦЕПТОСФЕРА САКРАЛЬНОГО
ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ..104
2.1. Поняття концептосфери у сучасній когнітивній парадигмі...104
2.2. Концептосфера сакрального та проблеми її моделювання114
2.2.1. Структура концептосфери сакрального.....114
2.2.2. Особливості лінгвальної об’єктивації власне сакральних концептів
„Бог” і „Богородиця”..................................................127
2.2.3. Специфіка мовної реалізації хтонічно-сакрального концепту
„чорт”...161
2.2.4. Конотованість ядерних концептів сакрального як культурно-історичне
та психоментальне явище..173
Висновки..........192
Розділ 3
УТІЛЕННЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ САКРАЛЬНОГО
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ XVII-XVIII СТ. .197
3.1. Поетична творчість І.Величковського
у контексті мовної ситуації в Україні ХVIIст. ...197
3.2. Специфіка об’єктивації концептосфери сакрального у поетичній мові І.Величковського...212
3.2.1. Концепт-образ „Бог”212
3.2.2. Концепт-образ „Богородиця”..222
3.2.3. Концептуалізація сакрально-хтонічного................230
3.3. Загальна характеристика поетичної спадщини Г.Сковороди та тенденції
мовного розвитку в Україні XVIIІ ст....236 3.4. Своєрідність лінгвальної репрезентації концептосфери сакрального у
поетичних текстах Г. Сковороди.......255
3.4.1. Концепт-образ „Бог”.................255
3.4.2. Концепт-образ „Богородиця”......270
3.4.3. Концептуалізація сакрально-хтонічного....277
Висновки......285
Розділ 4
ОСМИСЛЕННЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ САКРАЛЬНОГО
У ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХІХ СТ. ....291
4.1. Мовна ситуація в Україні ХІХ ст. і поетична творчість Т.Шевченка:
Загальна характеристика...291
4.2. Семантично-образний аспект реалізації концептосфери сакрального
у міфопоетичній картині світу Т. Шевченка...308
4.2.1. Концепт-образ „Бог”...308
4.2.2. Концепт-образ „Богородиця”................335
4.2.3. Концепт-образ „чорт”.................349
Висновки........364
Розділ 5
РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ САКРАЛЬНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТ. ...373
5.1. Поетична творчість Б.-І. Антонича та мовна ситуація в Україні у першій половині ХХ ст. ...373
5.2. Особливості лінгвальної об’єктивації сакрального
у мовно-концептуальній картині світу Б.-І. Антонича...387
5.2.1. Концепт-образ „Бог”387
5.2.2. Концепт-образ „Богородиця”.............408
5.2.3. Концепт-образ „чорт”..............422
Висновки.433
Висновки...439
Додатки......446
Список використаних джерел..457
Список лексикографічних джерел512
Список художніх джерел..519

ВСТУП
У когнітивній лінгвістиці пріоритетною на рубежі ХХ ХХІст. є проблематика, пов’язана з концептуалізацією дійсності, антропоцентричністю, подієвістю тексту, а провідними стають такі поняття, як „концепт”, „концептосфера”, „картина світу”, „мовна особистість”. Здобутки останніх десятиріч у царині гуманітарних та природничих наук, помітно впливаючи на визначення згаданих категорій, розширюють межі дослідження мови, яка розглядається не лише у тісних взаємозв’язках із мисленням, свідомістю, пізнанням, але й культурою, світоглядом. Досягнення лінгвістичної когнітології, аксіологічної культурології забезпечують застосування ефективних методик концептуального аналізу художніх текстів, спрямованого на моделювання певних концептосфер, виявлення особливостей їх мовного втілення у творчості українських письменників. Такий підхід до вивчення художньої спадщини, зокрема поетичної, що належить до вагомих естетичних і духовних надбань народу, базуючись на ізоморфізмі мовних і культурних понять, їх взаємозалежності, передбачає здійснення комплексних досліджень. Єдність поетичності й сакральності якраз і виступає тією рушійною силою, що сприяла і сприяє поступу українського словесного мистецтва. На жаль, поширений у радянські часи атеїзм, негативно впливаючи на людську свідомість, руйнуючи духовні підвалини суспільного розвитку, спричинив відсутність праць, присвячених дослідженню сакрального. Ситуація змінилася лише в останні роки ХХ ст., коли зорієнтованість на ідеї українського національного відродження стимулювала культурно-духовне життя й наукові зацікавлення сакрально-міфопоетичним. Спираючись на досягнення лінгвокогнітології, лінгвокультурології, прагмалінгвістики, сучасні мовознавці розглядають окремі сакральні концепти (Т.Радзієвська, Л.Панова, П.Мацьків, О.Ясіновська та ін.). Проте на сьогодні назріла потреба всебічного концептуального аналізу сакрального як лінгвально об’єктивованого ментального феномена, діалектику якого визначає взаємозв’язок його протилежних аспектів Божого начала і демонічних сил.
У пропонованій праці, присвяченій розгляду концептосфери сакрального, втіленої у поетичних текстах І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка, Б.-І.Антонича, розкриваються семантико-аксіологічні параметри відповідних лінгвальних фактів, простежується категоризація знань у межах авторських картин світу, значущих для розвою української літератури та й культури загалом. Необхідно вказати, що проблематику сакрального в поетичній творчості згаданих поетів вивчали передусім літературознавці. Зокрема, у творчому доробку І.Величковського його досліджували М.Сулима, Б.Криса, Б.Бодрак, Т.Сидоренко, у спадщині Г.Сковороди Д.Чижевський, Л.Ушкалов, Ю.Барабаш, І.Бетко й ін. Релігійно-філософські мотиви творів Т.Шевченка привертали увагу Л.Білецького, Ю.Івакіна, Г.Грабовича, О.Забужко, В.Шевчука та ін., а М.Ільницький, М.Жулинський, Л.Стефанівська, Ю.Андрухович, В.Махно з’ясовували сутність сакрального у поезії Б.-І.Антонича. Натомість головна настанова реферованої дисертації це лінгвокогнітивне моделювання концептосфери сакрального та мовознавчий аналіз й опис тих провідних концептів-образів, які реалізовані у поетичних текстах І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка і Б.-І.Антонича.
Актуальність дослідження визначається його спрямованістю на розв’язання вагомих для сучасної лінгвістики проблем, як-от: систематизація та поглиблення основних понять і положень когнітивної лінгвістики як теоретичної бази концептуального аналізу мови художніх творів; виявлення ролі різних конотативних компонентів у структурі концепту; з’ясування аксіологічних параметрів смислової структури сакральних концептів;утілення концептосфери сакрального у християнському та язичницькому сценаріях і її моделювання в українському етнокультурному просторі; об’єктивація сакрального у мовно-концептуальних авторських картинах світу, сформованих у певному історико-культурологічному контексті; встановлення органічного взаємозв’язку ядерних концептів-образів „Бог”, „Богородиця” та „чорт”, який випливає з цілісності поетичного тексту; співвідношення в ньому загальномовних і міфопоетичних смислів. Все це за відсутності фундаментальних праць, присвячених дослідженню сакрального в українській етнокультурі, відкриває нові перспективи у його поглибленому мовознавчому студіюванні.
Теоретично-лінгвістичним підґрунтям дисертаційної роботи стали наукові праці, в яких їх автори: викладають наслідки системного дослідження картини світу, передусім її сакральної площини, що акумулює багатовіковий людський досвід і є потужним засобом впливу на індивідуума та соціум (Ю.Караулов, В.Постовалова, Ж.Соколовська, О.Кубрякова, В.Жайворонок, Н.Слухай, В.Манакін); розкривають сутність сакрального (М.Еліаде, Р.Каюа, В.Карасик, М.Новикова, Ю.Антонян, Н.Слухай, Л.Шевченко); тлумачать концепт як лінгвально-ментальний феномен, що виявляє особливості мовомислення, поведінкових стереотипів людини представника певного етносу (Ю.Степанов, А.Вежбицька, Т.Радзієвська, В.Кононенко, О.Шмельов, Г.Слишкін, Й.Стернін, Р.Фрумкіна, І.Голубовська); аналізують концептуальні конгломерати концептосфери (Д.Лихачов, Ю.Степанов, З.Попова, О.Селіванова, С.Воркачов); розглядають проблеми конотації (В.Телія, Т.Космеда, Н.Арутюнова, Ю.Апресян, В.Говердовський, В.Шаховський, Н.Бойко, Л.Невідомська) й художнього образу, дотичні до інтерпретування смислових концептуальних структур (С.Єрмоленко, Н.Слухай, А.Мойсієнко, М.Піменова, О.Снитко, Л.Бєлєхова).
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця повністю відповідає тематиці науково-дослідної роботи кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Актуальні проблеми філології” (02БФ 044-01).
Метою роботи є дослідження концептосфери сакрального, репрезентованої концептуальними величинами „Бог”, „Богородиця” та „чорт”, в українському культурно-лінгвальному просторі, певні діахронні особливості розгортання якого зафіксовані в поетичній мові І.Величковського (ХVІІ ст.), Г.Сковороди (ХVІІІ ст.), Т.Шевченка (ХІХст.), Б.-І.Антонича (перша половина ХХст.).
Досягнення поставленої мети передбачає виконання конкретних завдань, які полягають у тому, щоб: 1)обґрунтувати теоретичні засади трактування концепту як мовно-ментальної категорії; 2)розробити відповідну методику аналізу сакральних концептів у поетичній мові; 3)простежити характерні риси реалізації концептосфери сакрального у християнському та язичницькому сценаріях; 4)змоделювати етнокультурні ментальні величини („Бог”, „Богородиця” і „чорт”) як ядерні концепти; 5)з’ясувати їх семантико-аксіологічну природу у поетичних текстах, в яких вони, зазвичай набуваючи додаткового навантаження, функціонують як концепти-образи; 6)проаналізувати дистрибутивні й дериваційні особливості вербалізаторів цих концептів у загальномовній і поетичній практиці; 7)охарактеризувати основні тенденції лінгвального розвитку, що в певну історичну епоху впливали на формування мовної особистості досліджуваних українських поетів; 8)виявити своєрідність об’єктивації концептосфери сакрального в українській поетичній мові І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка й Б.-І.Антонича.
Об’єктом дослідження є концептосфера сакрального, репрезентована власне сакральними („Бог”, „Богородиця”) та хтонічним („чорт”) концептами.
Предметом дослідження виступають семантико-аксіологічні та структурно-формальні особливості об’єктивації зазначених сакральних концептів в українському культурно-лінгвальному просторі, засвідчені в поетичній мові ХVІІ ХХст.
Матеріалом дослідження слугують поетичні тексти І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка і Б.-І.Антонича, на мовотворчості, індивідуально-авторських пошуках яких позначилися стиль та естетика їхньої доби. Водночас усіх їх об’єднує те, що вони були причетними до розвою української мови, а в історію української літератури увійшли насамперед як творці неперевершених сакральних художніх текстів. Зразки таких творів містять збірки „Млеко” та „Дзиґар з напівдзиґарком” І.Величковського й „Сад Божественних пісень” Г.Сковороди. У Т.Шевченка, як зауважує І.Огієнко, „весь його „Кобзар” написаний неповторним справді релігійним стилем”. Різні аспекти сакрального виявляють себе у відомих добірках поезій Б.-І.Антонича „Велика гармонія” та „Зелена євангелія”. Вибір матеріалу зумовлений, з одного боку, вагомістю творчого доробку цих митців в українській культурі, передусім це стосується Т.Шевченка і Г.Сковороди, з іншого ще й недостатністю лінгвістичного вивчення творчої спадщини І.Величковського й Б.-І.Антонича. Масив опрацьованих у дисертації текстів сягає понад 2000 сторінок. У ньому виявлено близько 10000 мікроконтекстів, у складі яких функціонують вербалізатори ядерних сакральних концептів „Бог”, „Богородиця” та „чорт”.
Крім того, джерельну базу дисертації становить також матеріал, що добирався із лексикографічних праць (99 позицій) енциклопедичних (міфологічних, культурологічних, біблійних та ін.) і власне лінгвістичних словників української мови різного призначення (тлумачних, етимологічних, історичних тощо). Принагідно залучалися словники інших мов. Почерпнутий із цих джерел матеріал став широким лінгвокультурологічним тлом, яке необхідне для отримання об’єктивної інформації, важливої для інтерпретації сакральних концептів.
Методи дослідження. При опрацюванні поетичних текстів використовувалися апробовані мовознавцями (С.Нікітіною, Ю.Степановим, О.Селівановою, В.Карасиком, Н.Слухай, В.Іващенко таін.) різні прийоми і методики концептуального аналізу, які забезпечили всебічне виявлення лінгвальних засобів об’єктивації ядерних сакральних концептів-образів в українській поетичній мові ХVІІ початку ХХст. Зокрема, в роботі застосовувалися певні прийоми інтерпретативного спостереження, етимологічної реконструкції внутрішньої форми імен концептів, дефініційно-компонентного аналізу, контекстуального аналізу функціонування мовно-образних одиниць, семантико-словотвірного моделювання та методу логіко-семіотичної рамки. Проте основним у роботі виступає запропонований нами метод семантико-аксіологічного поля, безпосередньо спрямований на моделювання польової структури концепту, тобто на виділення в ній ядра (базової когнітивної структури), приядерної зони і периферії, а також на відповідну систематизацію всієї сукупності лексичних репрезентацій досліджуваних концептів. Крім того, його використання дало змогу: а)встановити механізми діахронного формування сакральних концептів шляхом розгляду етимології їх імен; б)виявити основні семантико-аксіологічні ознаки концептуальних величин; в) визначати місце останніх у мовно-концептуальній картині світу українців; г)простежити сполучувальні особливості вербалізаторів, їх метафоричне вживання та пов’язані з ним додаткові концептуально-образні характеристики. Цей метод зорієнтований не тільки на розкриття й адекватний опис змістових особливостей концептуальних структур, але й на визначення їх оцінних параметрів у колективній та індивідуальній свідомості українців, на з’ясування парадигматичних і синтагматичних відношень, внутрішньотекстових й інтертекстуальних зв’язків між вербальними репрезентантами концептів. Доповнений зіставним, він сприяв встановленню спільних і відмінних рис, зумовлених місцем і роллю сакральних концептів-образів у різних авторських картинах світу, що сформувалися у межах єдиної національної мовно-концептуальної картини світу внаслідок постійної взаємодії індивідуальної поетичної творчості з культурою українського народу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше на широкому історичному тлі проаналізовано концептосферу сакрального, реалізовану в українському культурно-лінгвальному просторі, репрезентованому в поетичній мові ХVІІ ХХст. Теоретично обґрунтовано і практично реалізовано лінгвокогнітивний підхід, у межах якогорозвинуто вчення про картину світу та концепт, зокрема, доведено доцільність застосування при вивченні когнітивного аспекту поетичної мови понять „мовно-концептуальна картина світу”, „концепт-образ”. З’ясовано роль конотації як змісто- і формотворчого чинника концепту. Розроблено й апробовано новий метод семантико-аксіологічного поля, який відповідає об’єкту дослідження й успішно інтегрує інші методики та прийоми, ефективні для концептуального аналізу поетичних текстів. Удосконалено принципи моделювання концептосфери, що забезпечило всебічність й адекватність виявлення особливостей мовної реалізації сакрального у спадщині І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка, Б.-І.Антонича, в творчості яких ядерні етноконцепти „Бог”, „Богородиця” та „чорт” виступають основними конституентами авторських міфопоетичних картин світу. Шляхом порівняльного аналізу лінгвальних аспектів концептосфери сакрального, характерних для поетичної практики згаданих авторів, виявлено типові та індивідуальні ознаки їх художньо-образного світобачення. Встановлено відмінності, що стосуються: форм актуалізації,смислової структури та конотативної маркованості розглянутих концептуальних величин; дистрибутивного і словотвірного потенціалів їх номенів; пріоритетності позицій суб’єкта осмислення, суб’єкта зіставлення й об’єкта зіставлення, характерних для вербалізаторів указаних концептів-образів; філософсько-естетичної значущості та семантичної трансформації останніх у поетичних текстах, створених у різні періоди історичного розвитку української мови й літератури. Тим самим уперше в українському мовознавстві на широкому лінгвальному матеріалі розкрито особливості формування концептосфери сакрального упродовж ХVII ХХст., зумовлені не лише певними діахронними чинниками, але й суттєвими мовно-стильовими рисами таких літературних напрямків, як бароко, романтизм, реалізм і модернізм. Доведено, що в міфопоетичних картинах світу І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка і Б.-І.Антонича сакральні концепти-образи „Бог”, „Богородиця” та „чорт”, інтегруючи християнські й певні язичницькі уявлення, а також їх індивідуально-авторську інтерпретацію, маніфестують широку палітру народних вірувань, що формувались упродовж довговікової історії українського етносу. На основі цього зроблено висновки про синкретичну природу розглянутих концептів, амбівалентність концептуалізованих образів, ступінь антропоцентричності поетичного універсуму, джерела художньо-мовної образності.
Теоретичне значення дисертаційної праці полягає в тому, що її результати є вагомим внеском у розвиток досліджень із когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвоміфопоетики, етнолінгвістики, лінгвостилістики. Застосований у дисертації підхід до моделювання концепту та концептосфери, зорієнтований на виявлення у них еволюційних смислових зрушень, розширює можливості конструювання лінгвоконцептуального континууму української етноментальності, активізуючи ті аспекти дослідження, що спрямовані на аналіз етнокультурних концептів народу і мовних засобів їх репрезентації у поетичних творах, вивчення еволюції лінгвокультурного стану етносу, опис наявних у мові культурних кодів. Систематизовані спостереження та висновки, сформульовані у праці, сприятимуть розробці актуальних питань семасіології, лінгвокомунікативної інтерпретації текстів різних стилів і жанрів. Зокрема, низка порушених і з’ясованих у дисертації питань, пов’язаних із особливостями вербалізації змістової структури сакральних концептів-образів, є актуальною для теорії лексичної семантики та конотації. Внесок у розв’язання проблем лінгвістики тексту становить опис еволюційних змін та зрушень у реалізації вербалізаторів концепту в позиціях суб’єкта осмислення, суб’єкта зіставлення і об’єкта зіставлення. Теоретичні принципи комплексного дослідження концептосфери сакрального мають універсальний характер і можуть бути використані при здійсненні концептуального аналізу не тільки поетичних, але й інших художніх текстів.
Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів під час викладання у вищій школі таких дисциплін мовознавчого циклу, як-от: „Лексикологія”, „Фразеологія”, „Стилістика”, „Історія української мови”, для розроблення спецкурсів і спецсемінарів, присвячених проблемам лінгвостилістичного аналізу художнього (поетичного) тексту, питанням лінгвоміфопоетики, лінгвокультурології, лінгвофілософії, етно- і психолінгвістики тощо, а також при створенні відповідних навчальних посібників і підручників. Зібраний фактичний матеріал, наслідки його аналізу можуть бути застосовані в лексикографії при укладанні етнолінгвістичних та інших спеціальних словників, передусім словників мови письменників. Розкриття специфіки сакрально-міфопоетичного як феномена, невіддільного від культури, міфопоетичних уявлень, притаманних людській ментальності, приверне увагу фольклористів, етнографів, культурологів, релігієзнавців.
Особистий внесок здобувача. Базові наукові ідеї дисертації висунуті її автором. За характером виконання робота є одноосібним дослідженням. Усі теоретичні і практичні результати отримані дисертанткою самостійно, а їх достовірність підтверджує власноруч зібраний лінгвальний матеріал. Публікації із теми дисертації підготовлені й надруковані без співавторства. Матеріали кандидатської використані в ній у обсязі 3%.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційної праці та наслідки аналізу мовних фактів обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Результати дослідження були викладені у доповідях на всеукраїнських наукових конференціях: „Когнітивна лінгвістика: теорія і практика” (Херсон, 2006), „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006), „Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 2008), ювілейній конференції, присвяченій пам’яті Б.Лепкого (Тернопіль, 2007); міжнародних: „Актуальні проблеми граматики та лексикології” (Вінниця, 2006), „Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006), „Українці XVI-XVII ст. крізь призму слова” (Львів, 2006), „Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006), „Словникова справа в Україні: минуле, сучасне, майбутнє”, „Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (Київ, 2007), „Взаємодія етнічних і планованих мов у контексті європейської інтеграції” (Луцьк, 2008), „Теорія і практика викладання української мови як іноземної” (Львів, 2008), „Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2006, 2008), „Мова і світ: дослідження і викладання” (Кіровоград, 2008), „Мова і культура”, „Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі” (Київ, 2008), на ювілейних міжнародних конференціях, присвячених пам’яті І.Франка (Львів, 2006, Івано-Франківськ, 2006), Лесі Українки (Луцьк, 2006), Т.Шевченка (Київ, 2008); на симпозіумах і читаннях різного рівня: ІМіжнародному симпозіумі лінгвістичних наук „Світ лінгвістики” (Кривий Ріг, 2008), Всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях, присвячених пам’яті професора Л.Дунаєвської (Київ, 2008), філологічних читаннях, приурочених до ювілеїв професорів Н.Слухай і А.Мойсієнка. Результати дослідження були викладені також у доповідях на зарубіжних міжнародних симпозіумах у Сербії (Белград, 2008) і Чехії (Оломоуц, 2008), міжнародних конференціях у Росії (Челябінськ, 2008, Брянськ, 2008) та республіканській науковій конференції у Білорусі (Брест, 2008).
Публікації. Основні ідеї дисертації й наслідки аналізу поетичних текстів відображено в 44 публікаціях, у тому числі, в монографії „Концептуалізація сакрального в українській поетичній мові XVII XVIIIст.” (422 с., 26, 5 д.а.), а також у 43-х статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, журналах, із них 35 у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 8 в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій із теми дисертації 40, 5д.а.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури (742 позиції) і додатків (12таблиць). Повний обсяг дисертації 520с., із яких основного тексту 445с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
З’ясування природи сакрального, ґрунтуючись на теоретичних положеннях сучасної когнітивної лінгвістики, передбачає застосування таких її базових понять, як „концепт”, „концептосфера”, „концептуалізація”, „вербалізація”. Поглиблення й розширення наукових зацікавлень цією проблематикою, які в Україні спостерігаються в останні десятиліття, зумовлені не лише здобутками когнітивістики, але й усуванням тих негативних ідеологічних і суспільно-політичних чинників, що гальмували всебічне вивчення важливих сакральних констант української етносвідомості та специфіки їхньої лінгвалізації. Сьогодні пошук високих духовних цінностей актуалізує багату літературну спадщину українського народу, зокрема релігійно-філософську поезію, до якої належать і твори відповідної тематики І.Величковського (XVII ст.), Г.Сковороди (XVIII ст.), Т.Шевченка (XIXст.) та Б.-І.Антонича (XX ст.). Адже саме поетів часто сприймають як духовидців, здатних заглиблюватись у вищу реальність, трансформувати Божественне в людське й підносити людське до рівня Божественного. У творчості вказаних авторів сакральне, об’єктивоване релевантною сукупністю лінгвальних засобів, становить собою відповідну концептосферу, яка маркує міфопоетичну картину світу українського народу.
У дисертації висвітлено низку актуальних проблем, пов’язаних із лінгвістичним визначенням таких базових понять, як „мовно-концептуальна картина світу”, „концепт”, „концептосфера”, „сакральне” та ін. Тут також умотивовано доцільність застосування тих методів та методик, які забезпечили адекватне моделювання аналізованої концептосфери, основними етноконцептами якої виступають „Бог”, „Богородиця” та їхній антипод „чорт”, спрямоване на виявлення смислової структури останніх та особливостей її реалізації в опрацьованих поетичних текстах. Досягнення поставленої у дослідженні мети, виконання зумовлених нею завдань дали змогу зробити такі висновки.
1.На основі висвітлених у роботі теоретичних положень когнітивної лінгвістики концепт розглядаємо як ментальне утворення в індивідуальній свідомості мовців, спроектоване на культуру суспільства. Концепти, відображаючи людські знання і досвід у межах певної структурованої цілісності концептосфери, є одиницями мовно-концептуальної картини світу з властивою їй єдністю лінгвального, концептуального та аксіологічного аспектів. Саме така картина репрезентує індивідуальне світобачення, яке формується в координатах народнопоетичного сприйняття дійсності, що уможливлює проникнення у глибини міфопоетичних уявлень етносу. Об’єктивований у поетичній мові концепт, дотикаючись до інших суміжних утворень (поняття, стереотипу, фрейму тощо), органічно пов'язаний із образом, на що безпосередньо вказує застосований при здійсненні лінгвокогнітивного аналізу художньої мови термін „концепт-образ”. Він, розкриваючи синкретичність вербалізованої в поетичних текстах ментальної величини, дав змогу адекватно виявити специфіку індивідуально-авторської концептуалізації сакрального в українському етнокультурному просторі. Однією з визначальних характеристик концептів-образів є наявність в їхній структурі емотивно-оцінних, експресивно-стилістичних та культурологічних конотацій, виразниками яких виступають вербалізатори, що номінують концепт. У дисертації запропоновано ефективний метод семантико-аксіологічного поля, зорієнтований на системне вивчення змістового та оцінного аспектів концептів. Він, інтегруючи вже апробовані методики та прийоми концептуального аналізу, забезпечив комплексне з’ясування семантико-аксіологічних, дистрибутивних і дериваційних особливостей лексем-вербалізаторів, що сприяло досягненню належної об’єктивності в лінгвістичній інтерпретації розглянутих сакральних концептів-образів.
2.У змодельованій концептосфері сакрального, сутність якого зумовлена протистоянням взаємозв’язаних антагоністичних сил священного і демонічного, відповідно виділяємо її центр і периферію. Центральними є власне сакральні концепти „Бог” і „Богородиця”, а периферійним така сакрально-хтонічна концептуальна величина, як „чорт”. Усі вказані концепти визнані ядерними, оскільки їм притаманна особлива етнокультурна значущість, виразна конотованість, досить висока частотність реалізації в досліджених текстах. Розгляд лінгвалізації сакрального в релігійно-християнському та язичницькому сценаріях дав змогу простежити, як перетин цих площин більшою чи меншою мірою впливає на смислове наповнення сакральних концептів. Їх моделювання-опис, здійснене на базі широкого загальномовного та текстового фактичного матеріалу, засвідчує смислову багатогранність, виразну й здебільшого амбівалентну конотованість указаних ядерних концептів. Вони в етномовному просторі загалом і в аналізованих поетичних творах зокрема акумулюють дохристиянські та християнські уявлення, притаманні ментальності українського народу, втілені в міфопоетичних індивідуально-авторських картинах світу. Розвиток концептуально-сакрального багатства кожної національної мови залежить від креативної діяльності її визначних носіїв, передусім письменників, які творили такі художні тексти, що здатні формувати духовно-психологічні орієнтири набуття особистістю й соціумом релігійного досвіду. В українській літературі до них належать постаті І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка, Б.-І.Антонича, поетична творчість яких у дослідженні розглянута на тлі лінгвальних, літературних та суспільно-політичних процесів XVII XХст. Здійснений лінгвокогнітивний аналіз поетичних текстів дав змогу виявити вербалізовані в них полікомпонентні концептуальні одиниці та, завдяки зіставленню смислових структур, характерних для трьох ядерних сакральних концептів, простежити своєрідність їх об’єктивації в українській поетичній мові на різних етапах її розвитку.
3.Вагоме місце у концептосфері сакрального, реалізованій у поетичній спадщині І.Величковського, Г.Сковороди, Т.Шевченка й Б.-І.Антонича, посідає концепт-образ „Бог”, що репрезентує найвищі духовні цінності людства. У структурі цього космологічного за своєю природою концепту домінують смисли, релевантні для християнського сценарію. Проте в ній подекуди зафіксовані й ті, які стосуються окремих язичницьких та античних уявлень про верховне божество. Хоча змодельовані авторські структури концепту-образу „Бог” корелюють із загальномовними та є достатньо близькими між собою, проте спостерігаються деякі особливості в акцентуванні певних смислів. Так, наприклад, усі згадані автори сприймають Бога як Триєдиного, однак в його художньому осмисленні барокові поети зосереджують увагу на іпостасі Ісуса Христа, а Т.Шевченко й Б.-І.Антонич на образі Бога-Отця. Відмінності стосуються і кількісних параметрів, зокрема, найбільше смислових фрагментів у структурі зазначеного концепту-образу засвідчено у поетичних текстах Т.Шевченка, дещо менше у творах Г.Сковороди і найменше у поезіях І.Величковського та Б.-І.Антонича (основні концептуальні смисли, реалізовані у позиції СО, для концепту-образу „Бог”, як і для інших ядерних концептуальних одиниць, подані в додатках). Особливості лінгвалізації цього концепту-образу найвиразніше простежуються у його найменуваннях. Найширший номінативний ряд виявлено у текстах Т.Шевченка, найоригінальніший, завдяки номінаціям парафрастичного типу, у творах Б.-І.Антонича, а назви концепту у барокових поетів частіше співвідносяться з ізоморфами світового дерева. Семантика номенів, подекуди їх етимонні значення, що розгортаються насамперед у позиції СО, впливають на смислову структуру концепту, розширюючи межі його інтенсіонального поля. Позиція СЗ найширше репрезентована у поетичних творах Г.Сковороди, меншою мірою у І.Величковського та Б.-І.Антонича, а позиція ОЗ, навпаки, є помітнішою у поетиці Т.Шевченка.
4.Ядерному концепту-образу „Богородиця” у досліджених текстах властива виразна синкретичність, зумовлена перетином маніфестованих у його структурі біблійних та міфопоетичних смислів. Мовні засоби виявляють і його традиційну канонічність, і символічно-метафоричну репрезентованість, насичену профанними смислами, в яких акцентуються земні атрибути матері. Зображення Божої Матері у бароковій літературі є особливо значущим для творчості І.Величковського, натомість у поетичних текстах Г.Сковороди, Т.Шевченка та Б.-І.Антонича цей концепт-образ, незважаючи на його смислову поліаспектність, об’єктивується не так широко, як „Бог”. Основні смисли, властиві концепту-образу „Богородиця”, склалися у християнському сценарії та найповніше реалізуються у позиції СО. У поезії Т.Шевченка вони досить часто співвідносяться з маніфестованими у позиції ОЗ. У досліджених поетичних текстах лінгвалізується архетип аніми, тобто Богородиця постає то як Мати всього сущого, то як уособлення досконалості, то як посередниця в духовному світі. У спадщині І.Величковського в позиції СЗ функціонують вербалізатори, семантика яких асоціюється з осмисленням світового дерева. Концептуальний фрагмент „Та, що є втіленням Великої Матері”, який сягає ще язичницьких часів, реалізується насамперед у підтексті. Часто імплікованим є також зв'язок Богородиці з Шевченковими дівчиною-праведницею, жінкою-матір’ю чи з Антоничевими образами дівчини з диском, коханої. В поетичній мові ХІХ і ХХст. більшою мірою актуалізуються смисли з виразним етнонаціональним компонентом, пов’язані з об’єктивацією у Т.Шевченка уявлень про Божу Матір як заступницю вітчизни, козаків, а в Б.-І.Антонича як ту, що асоціюється в українців зі змінами на краще.
5. Сакральний концепт-образ „чорт”, як в українській етносвідомості, так і в розглянутих поетичних картинах світу, є універсальним утіленням сил хтонічного світу. Він, подібно до власне сакральних, також зазнає помітної авторської інтерпретації. Зокрема, у творчості Г.Сковороди й Б.-І.Антонича „чорт” пов'язаний із архетипним образом тіні, що корелює з дияволом. Саме така концептуалізація в обох випадках сприяє розкриттю духовної трансформації ліричного героя. В поетичній спадщині всіх авторів у структурі зазначеного концепту-образу, крім загальномовних смислів, характерних для язичницького та християнського сценаріїв, наявні й ті, що засвідчують своєрідність індивідуально-поетичного світобачення. Значною мірою її демонструють відповідні ряди номінацій, в яких простежуються авторські пріоритети. До найпоширеніших у досліджених текстах належить вербалізатор „змій”, який виявляє амбівалентність концепту-образу „чорт”. Його семантика, реалізована передусім у позиції СО, засвідчує розуміння цієї демонологічної сили як утілення будь-якого зла. Інтенсіональне поле зазначеного концепту-образу розширюють індивідуальні смисли, маніфестовані у позиціях СЗ і ОЗ, із яких в проаналізованих творах переважає остання. Актуалізація в авторських картинах світу уявлень про чорта як спокусника зближує Г.Сковороду не тільки з Т.Шевченком, але й із Б.-І.Антоничем. Характерною рисою поетичних текстів ХІХ і ХХст. є експлікація в них амбівалентних язичницьких смислів, які виражені лексемами „цур” та „пек”, уживаними Т.Шевченком у складі стійких сполук, чи реалізовані в Антоничевих образах Янгола лісу, Водяника.
6.З’ясування аксіологічних параметрів смислової структури власне сакральних концептів „Бог” і „Богородиця” засвідчує, що у творах барокових поетів і Б.-І.Антонича Божі якості осмислюються насамперед як позитивнооцінні. Шевченковому концепту-образу „Бог” властива амбівалентність, зумовлена не світоглядно-духовним чинником, а передусім емоційно загостреним поетовим сприйняттям обставин тодішнього соціально-політичного життя. Тому її не можна вважати підставою для визнання окремих текстів Т.Шевченка єретичними чи атеїстичними. Концепту-образу „Богородиця” також властива позитивна конотованість. Вона найпослідовніше простежується у творах І.Величковського, в яких виразниками такої емотивно-оцінної семантики виступають численні художньо-образні засоби. У поезії Г.Сковороди, Т.Шевченка й Б.-І.Антонича певною мірою виявляється амбівалентність цього концепту, зокрема у творах, в яких поети зображають звичайну жінку-матір, розкриваючи її складну й часто трагічну долю. Аксіологічно протилежним виступає концепт-образ „чорт”, який у барокових текстах супроводжують насамперед негативні конотації, засвідчуючи тим самим авторське несприйняття й заперечення підступів сатани, диявола. Натомість у поетичних творах Т.Шевченка й Б.-І.Антонича вербалізація підтверджує концептуалізацію образу чорта як амбівалентного. Це виявляється в реалізації смислів, притаманних язичницькому сценарію, та в тяжінні до архетипної амбівалентної символіки, характерної для окремих сакральних образів, наприклад змія.
7.Синтагматичну сполучуваність номенів аналізованих концептів-образів демонструють широкі й різноманітні дистрибутивні відношення, які в досліджених текстах простежуються насамперед в атрибутивних конструкціях. Порівняно із загальномовною дериваційною системою, у розглянутих поетичних творах ступінь реалізації словотвірної валентності основних лексичних вербалізаторів усіх трьох сакральних концептів є незначним. Дещо вищий він у найменувань концепту-образу „Бог”, особливо у Шевченкових текстах. Загалом словотвірний аналіз номінативного поля концептосфери сакрального виявив певну продуктивність таких способів, як суфіксація, субстантивація і семантична деривація.
8.Діахронні особливості концептуалізації сакрального в українській поетичній мові значною мірою зумовлені загальними тенденціями розвитку релігійно-філософської поезії. Поступово бароковий теоцентризм як важлива світоглядна база словесного мистецтва поступається в новій та новітній літературній добі релігійному антропоцентризму, який посилює й поглиблює індивідуально-психологічні компоненти художньої творчості. Тепер увага поетів концентрується передусім на естетично-виражальному аспекті біблійних образів, сюжетів і мотивів. Якщо поетична мова XVII XVIII ст. демонструє релігійно-філософський містицизм І.Величковського та Г.Сковороди з його глибоко особистісним синтезом процесів богопізнання і самопізнання, то ХІХст., а зокрема шевченківський етап розвою української релігійної поезії, характеризується національно-авторським романтичним пафосом. На цьому етапі біблійна тематика, не втрачаючи генетичних та ідейно-духовних зв’язків зі Святим Письмом, була мистецьки неперевершено осмислена Т.Шевченком крізь призму історії України, народної свідомості, а також його власного життєвого досвіду. Феномен ліричної творчості Б.-І.Антонича припав на добу складних і навіть трагічних суспільно-політичних зрушень, які породжували загрозу психологічної дезінтеграції особистості. За таких умов активізувалося усвідомлення витіснених і прихованих аспектів індивідуальної та колективної несвідомості, на що чутливо відреагував Антоничів ліричний герой.
9.Дослідження поетичної мови XVII XX ст. дало змогу не лише розкрити семантико-конотативну природу сакральних концептів-образів, але й виявити специфіку кожної з авторських міфопоетичних систем як синтезу національного та індивідуального. Висвітлення в роботі актуальної лінгвокогнітивної проблематики відкриває перспективи поглибленого вивчення мовотворчості українських письменників. Обґрунтований у дисертації новий підхід до вивчення сакрального як феномена мови і культури переконує у можливості встановлення національної специфіки лінгвальної інтерпретації таких ядерних етнокультурних концептів, як „Бог”, „Богородиця” і „чорт”. Репрезентований у роботі метод семантико-аксіологічного поля повністю забезпечує виявлення особливостей концептуалізації мовно-ментальних сакральних структур, які творять індивідуально-авторські міфопоетичні картини світу. Теоретичні принципи комплексного дослідження концептосфери сакрального мають універсальний характер і можуть бути застосовані при здійсненні концептуального аналізу різноманітних художніх текстів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації / Б.М.Ажнюк // Мовознавство. 2001. №3. С. 48-54.
2.Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры / Алефиренко Н.Ф. М.: Academia, 2002. 394 с.
3.Алефиренко Н.Ф. Проблемы вербализации концепта: теоретическое исследование / Алефиренко Н.Ф. Волгоград: Перемена, 2003. 268 с.
4.АлефиренкоН.Ф. Спорные проблемы семантики: монография / Н.Ф.Алефиренко. М.: Гнозис, 2005. 326 с.
5.Алефиренко Н.Ф. Этноэйдемический концепт и внутренняя форма языкового знака / Н.Ф.Алефиренко // Вопросы когнитивной лингвистики. 2004. №1(001). С. 70-82.
6.Аляєв Г.Є. Метафізика людини: Г. Сковорода і православна філософія ХІХ-ХХ століття / Г.Є. Аляєв // Григорій Сковорода і проблеми національної філософії: матеріали ІІ Харк. Міжнар. Сковородинівських читань. Харків: ХДУ, 1996. С.104-113.
7.Андрухович Ю.І. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 „Українська література” / Ю.І.Андрухович. Івано-Франківськ, 1996. 24с.
8.Антонів О. Особливості субстантиватів у системі богословської лексики / О.Антонів // Християнство й українська мова: матеріали наукової конференції. К., 2000. С. 111-119.
9.Антонян Ю.М. Человек и Бог, творящие друг друга / Антонян Ю.М. М.: Логос, 2003. 480 с.
10.Апресян Ю.Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира / Ю.Д.Апресян // Семиотика и информатика: сб. науч. ст. М., 1986. Вып. 28. С.14-23.
11.Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография: Избр. труды: в 2-х т. / Апресян Ю.Д. М.: Языки русской культуры, 1995. Т.2. С.157-162.
12.АпресянЮ.Д. Образ человека по данным языка: Попытка системного описания / Ю.Д.Апресян // Вопросы языкознания. 1995. №1. С. 37-67.
13.АртемьеваЕ.Ю. Основы психологии субъективной семантики / АртемьеваЕ.Ю. М.: Наука, 1980. 350 с. (Фундаментальная психология).
14.Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка / Н.Д. Арутюнова // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1984. С. 5-23.
15.Арутюнова Н.Д. Введение / Н.Д. Арутюнова // Логический анализ языка: Ментальные действия / [отв. ред. Н.Д. Арутюнова]. М.: Наука, 1993. С. 3-7.
16.Арутюнова Н.Д. Истина и этика / Н.Д. Арутюнова // Логический анализ языка: Истина и истинность в культуре и языке / [сост. и отв. ред. Н.Д.Арутюнова]. М.: Наука, 1995. С. 7-23.
17.Арутюнова Н.Д. Истина: фон и коннотации / Н.Д. Арутюнова // Логический анализ языка: Культурные концепты / [сост. и отв. ред. Н.Д. Арутюнова]. М.: Наука, 1991. С. 21-31.
18.Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт / АрутюноваН.Д. М.: Наука, 1988. 341с.
19.Арутюнова Н.Д. Феномен молчания / Н.Д. Арутюнова: [cб. ст. / общ. ред. Н.Д.Арутюновой]. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 417-435.
20.Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Арутюнова Н.Д. [2-е изд.]. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
21.Аскольдов С.А. Концепт и слово / С.А.Аскольдов // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: [антология / ред. В.Н.Нерознак]. М.: Academia, 1997. С. 267-280.
22.Афанасьев А.Н. Мифы, поверья и суеверия славян: поэтические воззрения славян на природу / Афанасьев А.Н. / [сост., подгот. текста и примеч. Ю.Медведев]. М.: Эксмо, 2002.
23.Афанасьев А.Н. Происхождение мифа: Статьи по фольклору, этнографии и мифологии / Афанасьев А.Н. / [сост., подготовка текста, статья, коммент. А.Л.Топорков]. М.: Индрик, 1996. 640 с.
24.Афанасьєв-Чужбинський О.С. Спомини про Шевченка / О.С.Афанасьєв-Чужбинський // Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982. С. 87-99.
25.БабенкоЛ.Г. Концептосфера процессуально-событийного мира: универсальное, общенациональное и индивидуальное концептуальное пространства / Л.Г.Бабенко // Русское слово в мировой культуре: материалы X Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. СПб.: Политехника, 2003. Т. 1. С. 217-225.
26.Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / Бабушкин А.П. Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. 104 с.
27.Барабаш Ю. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Барабаш Ю. К.: Києво-Могилянська академія, 2006. 743с. (Серія „Бібліотека Шевченківського комітету”).
28.Бартминский Е. Когнитивное определение, профилирование понятий и субъективная интерпретация мира / Е.Бартминский, С.Небжегоская // Когнитивная лингвистика конца ХХ века: материалы Межд. науч. конф.: в 3 ч. Минск, 1997. Ч. 1. С. 4-8.
29. Басин Е. Дволикий Янус (о природе творческой личности) / Басин Е. М.: Магистр, 1996. 171 с.
30.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М.М. / [примеч. С.С.Аверинцева, С.Г.Бочарова]. [2-е изд.]. М.: Искусство, 1986. 444 с.
31.БацевичФ.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: монографія / Ф.С.Бацевич Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 281 с.
32.Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підруч. / Ф.С.Бацевич. К.: Академія, 2004. 344 с. (Серія „Альма-матер”).
33.Бацевич Ф.С. Очерки по функциональной лексикологии / Ф.С.Бацевич, Т.А.Космеда. Львів: Світ, 1997. 392 с.
34.Башук А.І. Ключові концепти поетичної картини світу М. Гумільова в метафоричному осмисленні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.02 „Російська мова” / А.І. Башук. К., 2002. 21 с.
35.Беляев И.А. Ценностное содержание целостного мироотношения / И.А.Беляев // Вестник ОГУ. Оренбург, 2004 (2). С. 9-13. (Гуманитарные науки).
36.БесединаН.А. Роль функционального фактора в моделированном отображении картины мира с помощью языковых знаков / Н.А.Беседина // Язык как функциональная система: [cб. ст. / отв. ред. Н.Н. Болдырев]. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та, 2001. С. 35-39.
37.Бетко І. Sacrum в поезії Богдана-Ігоря Антонича / І.Бетко // Варшавські українознавчі записки Х / [за ред. С. Козака]. Варшава, 2000. С. 198-208.
38.Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія. Етапи розвитку / Бетко І. Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2003. 240 с.
39.Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.02.04 „Германські мови” / Л.І. Бєлєхова. К., 2002. 34 с.
40.Бєлєхова Л.І. Словесний образ в американській поезії: лінгвокогнітивний аспект: монографія / Л.І. Бєлєхова. [вид. 2-е, доп. і перероб]. М.: ООО „Звездопад”, 2004. 376 с.
41.БєлєховаЛ. Сучасний підхід до інтерпретації художнього тексту / Л.Бєлєхова // Науковий вісник ХДУ: зб. наук. праць. Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. Вип. IV. С.288-292. (Сер. Лінгвістика).
42.Білецький Л.Т. Віруючий Шевченко / Білецький Л.Т. Вінніпег: Накладом УВАН,1949. 30 с.
43.Білецький Л.Т. Основи української літературно-наукової критики: навч. посібник / Л.Т.Білецький / [упоряд., авт. передм. і приміток М.М. Ільницький]. К.: Либідь, 1998. 408 с.
44.Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини XIX ст. / Бовсунівська Т. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2001. 344 с.
45.Бовсунівська Т. Формотворча роль містики в українській естетиці першої половини ХІХ ст. / Т.Бовсунівська // Язык и культура. Т.І. К.: Collegium, 1998. С. 18-29.
46.БогачевскаяИ.В. Язык религии в контексте национального самосознания / БогачевскаяИ.В. К., 1999. 180 с.
47.БогдановичГ.Ю. „Национальные концепты” в лингвокогнитивном осмыслении / Г.Ю.Богданович // Межкультурные коммуникации. Реалии и перспективы: сб. докл. Межд. науч. конф. ­­ Крым, Алушта, 27-31.V. 2002. М.,2002. С. 27-31.
48.БогдановичГ.Ю. Русский язык в аспекте лингвокультурологии / БогдановичГ.Ю. Симферополь: Доля, 2002. 392 с.
49.Богородиця в українському фольклорі / [зібр. та впоряд. Г. Коваль]. Львів: Афіша, 2006. 280 с.
50.Бодрак Б. Творчість Івана Величковського. Тематика, барокова образність: монографія / Бодрак Б. Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. 156 с.
51.Болдырев Н.Н. Диалектные концепты и категории / Н.Н.Болдырев, В.Г.Куликов // Филологические науки . 2006. №3. С. 41-50.
52.БолдыревН.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии / Н.Н.Болдырев. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. ун-та им. Г.Р.Державина, 2000. 123 с.
53.Болдырев Н.Н. Концептуальное пространство когнитивной лингвистики / Н.Н.Болдырев // Вопросы когнитивной лингвистики. 2004. № 1(001). С.19-36.
54.Болдырев Н.Н. Структура и принципы формирования оценочных категорий / Н.Н.Болдырев // С любовью к языку: [cб. науч. трудов]. Москва Тамбов, 2003. С. 103-114.
55.БолотноваН.С. Ассоциативное поле текста и слова / Н.С.Болотнова// Коммуникативно-прагматические аспекты слова в художественном тексте / [ред. Н.С. Болотнова]. Томск: Из-дво ЦНТИ, 2000. С. 9-22.
56.Бондаренко О.С. Про співвідношення між мовною та концептуальною картинами світу / О.С.Бондаренко // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету: зб. наук. праць [Структура представлення знань про світ, суспільство, людину: у пошуках нових змістів] . Луганськ: Альма-матер, 2003. Вип. 4. Т. 1. С.37-44. (Сер. Філологічні науки).
57.БондарєваН.О. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості висловлювань із концептом „порада” : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / Н.О.Бондарєва. К., 2005. 19 с.
58. Бородін В.С. Над текстами Т.Г.Шевченка/ Бородін В.С. К.: Наук. думка, 1971. 222 с.
59.Брутян Г.А. Язык и картина мира / Г.А.Брутян // Философские науки. 1973. № 1. С. 108-111.
60.Булаховський Л.А. Мовні засоби інтимізації в поезії Т. Шевченка / Л.А.Булаховський // Вибрані праці: в 5-ти т. / [голова редкол.: І.К.Білодід]. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2. С. 230-242.
61.Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космологічні українські народні погляди та вірування / Булашев Г. К.:Довіра, 1992. 415 с. (Літературно-художнє видання; серія „Відродження”).
62.Булыгина Т.В. Концепт долга в поле долженствования / Т.В. Булыгина, А.Д.Шмелев // Логический анализ языка: Культурные концепты / [сост. и отв. ред. Н.Д. Арутюнова]. М.: Наука, 1991. С. 14-21.
63.БулыгинаТ.В. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики) / Т.В. Булыгина, А.Д. Шмелев. М.: Языки русской культуры, 1997. 576 с. (Язык. Семиотика. Культура).
64.Буянова Л. Концепт „душа” как основа русской ментальности: особенности речевой реализации [Электронный ресурс] / Л.Буянова / E-mail:lub prof @ mail. ru.
65.БыковО.И. О когнитивно-языковых механизмах актуализации этноконнотации в концептах культуры / О.И. Быков // Когнитивная семантика: материалы Второй Международной школы-семинара по когнитивной лингвистике: в 2 ч. / [отв. ред. Н.Н. Болдырев; редкол.: Е.С. Кубрякова и др.]. Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та, 2000. Ч. 2. С. 51-61.
66.Вайсгербер Й.Л. Родной язык и формирование духа / Вайсгербер Й.Л.; [ пер. с нем.]. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1993. 224 с.
67.Варинська А. Репрезентація мегаконцепту „Україна” у творчості МиколиХвильового / А.Варинська // Науковий вісник ХДУ: зб. наук. праць. Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. Вип. IV. С. 134-137. (Сер. Лінгвістика).
68.Василенко А.М. Українська міфологічна лексика в художній літературі ХІХст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська література” / А.М.Василенко . К., 2004. 20 с.
69.Васильев Л.М. Теория семантических полей / Л.М. Васильев // Вопросы языкознания. 1971. № 5. С. 101-109.
70.Вежбицкая А. Еврейские культурные скрипты и понимание Евангелия / А.Вежбицкая // Сокровенные смыслы: Слово. Текст. Культура: [сб. ст. / отв. ред. Ю.Д. Апресян]. М.: Языки славянской культуры, 2004. С. 533-547. (Язык. Семиотика. Культура).
71.Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов / ВежбицкаяА.; [пер.с англ.]. М.: Языки славянской культуры, 2001. 287 с.
72. Вежбицкая А. Семантика граматики / Вежбицкая А. М.: РАН. Ин-т научн. информ. по обществ. наукам, 1992. 31с. (Актуальные проблемы прикладного языкознания).
73.Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / ВежбицкаяА.; [пер. с англ. А.Д. Шмелева; под. ред. Т.В. Булыгиной]. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с. (Язык. Семиотика. Культура).
74.Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Вежбицкая А. / [отв. ред. М.А.Кронгауз, вступ. ст. Е.В. Падучева]. М.: Русские словари, 1997. 416 с.
75.Великовский И. Столкновение миров /Великовский И.; [пер. с англ.]. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 448 с.
76.Вендина Т.И. Семантика оценки и ее манифестация средствами словообразования / Т.И. Вендина // Славяноведение. 1997. № 4. С. 41-48.
77.Венжинович Н. Концептуальна й мовна картини світу як похідні етнічних менталітетів / Н.Венжинович // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк, 2006. Вип. 14. С. 8-13.
78.Верещагин Е.М. В поисках новых путей развития страноведения: концепция речеповеденческих тактик / Е.М.Верещагин, В.Г.Костомаров. М.: Ин-т яз. им. А.С. Пушкина, 1999. 84 с.
79.Верещагин Е.М. Об относительности мирской этической нормы / Е.М.Верещагин // Логический анализ языка: Языки этики / [сост. и отв. ред. Н.Д.Арутюнова]. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 235-249.
80.Вишинський В. Образний аспект реалізації концептосфери „страх” у фразеології іспанської та португальської мов / В. Вишинський // Семантика мови і тексту: матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 233-235.
81.Вишницька Ю.В. Міфологеми Олександра Блока у російському етнокультурному просторі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.02 „Російська мова” / Ю.В.Вишницька. К., 2003. 25 с.
82.Вильчинская Т. Полевой метод в исследовании концептов / Т.Вильчинская// Слово, высказывание, текст в когнитивном, прагматическом и культурологическом аспектах: сб. ст. Челябинск: ООО „РЕКПОЛ