ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ СІМ’Я В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

На правах рукопису

Яковлєва Вікторія Борисівна

УДК 811.161.2’371

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ СІМ’Я
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

10.02.01 „Українська мова”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Лисиченко Лідія Андріївна,
професор кафедри української мови
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

Харків 2008

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ І. Особливості вербалізації концепту сім’я в українській мовній картині світу
1.1.Нові підходи до вивчення мовних явищ в аспекті взаємодії мови
і культури .9
1.2.Проблема мовної картини світу, її зв’язок із лінгвоментальністю.
Сім’я в лінгвокультурологічній проекції .20
1.3.Лінгвістичне потрактування поняття концепту. Концепт сім’я
і його мовне вираження 36
Висновки до І розділу 49
Розділ ІІ. Засоби вираження концепту сім’я в українській мові
2.1.Мовні засоби відображення ядерної зони концепту сім’я . 52
2.2.Лінгвопрезентація маскулінних образів сім’ї українців .66
2.3.Вербалізація фемінних образів сім’ї українців 90
Висновки до ІІ розділу 114
Розділ ІІІ. Специфіка вербалізації концепту сім’я в мовотворчості письменників кінця XVIII І половини ХІХ ст.
3.1.Вербалізація периферійної зони концепту в мовній картині
світу творів письменників кінця XVIII І половини ХІХ ст116
3.2.Лінгвокогнітивна репрезентація ядерної і приядерної зони
концепту сім’я в мовній картині світу творів І.Котляревського,
Г.Квітки-Основ’яненка і Т.Шевченка ..127
Висновки до ІІІ розділу ...177
Загальні висновки ...179
Додатки.190Список використаних джерел.209

ВСТУП

Серед найбільш актуальних проблем лінгвістики останнього десятиліття на особливу увагу заслуговують питання національної специфіки мовних і мовленнєвих явищ, що дозволяють проникнути в глибини національного способу мислення, ментальності. Велика увага приділяється проблемі мовної картини світу, що розглядається в нерозривному зв’язку з концептуальною картиною світу і позамовною дійсністю. Цікавість до поданого питання перебуває в прямій залежності від істотних змін у науковій парадигмі, що відбуваються на межі ХХ та ХХІ ст., і виявляється в утвердженні низки підходів та ідей стосовно дослідження мови: антропоцентризм як принцип, що залучає до розгляду так званий людський фактор, осмислення мови невід’ємно від людини і людини невід’ємно від мови; когнітивізм, із позицій якого мова виступає як спосіб організації і передачі знань і уявлень людини про світ; лінгвокультуралізм як принцип установлення тісного зв’язку мови з культурою народу; менталізм, що перебуває в основі когнітивної психології і когнітивної лінгвістики (знання про світ описуються за допомогою мовних одиниць, значення яких зближується зі смислом, концептом як ментальною сутністю).
Нові напрями лінгвістичних досліджень (зокрема лінгвофілософія, психолінгвістика, лінгвокультурологія, етнолінгвістика) ґрунтуються на лінгвістичних розвідках попередників (В.Гумбольдта, У.Сепіра, О.Потебні) і багатьох сучасних мовознавців (Ю.Апресяна, Н.Арутюнової, О.Ахманової, Р.Будагова, А.Вежбицької, В.Гака, С.Жаботинської, В.Жайворонка, В.Звегінцева, С.Кацнельсона, М.Комлєва, М.Кочергана, О.Кубрякової, О.Леонтьєва, Л.Лисиченко, Л.Новикова, М.Полюжина, О.Селіванової, Б.Серебренникова, Ж.Соколовської, Ю.Степанова, Д.Шмельова, Р.Фрумкіної та ін.). Праці вчених присвячені аналізу питань семасіології як розділу мовознавства, системної організації мовної картини світу, її структури, характеристики рівнів, зокрема індивідуальної картини світу в співвіднесенні із загальномовною. Науковці розглядають фундаментальні явища й поняття, пов’язані з принципами дослідження мови, при залученні досягнень суміжних наук для аналізу лінгвальних явищ. У розвідках зазначених мовознавців закладено підґрунтя для подальших досліджень проблеми мовної картини світу, зокрема поглибленого аналізу окремих її фрагментів, з урахуванням когнітивного підходу.
Стрімкий розвиток когнітології виступає одним із показників значної зміни парадигми гуманітарного знання. Когнітивна лінгвістика як самостійне відгалуження когнітології зародилася в зарубіжному мовознавстві (Р.Джекендофф, М.Джонсон, Дж.Лакофф, Р.Лангакер, Дж.Міллер, Ч.Філмор, У.Чейф). У сучасному вітчизняному і російському мовознавстві лінгвокогнітологія представлена роботами таких учених, як В.Дем’янков, C.Жаботинська, О.Кубрякова, В.Маслова, О.Селіванова та ін. Специфіка напрямку виявляється насамперед у його термінологічному апараті, оскільки лінгвокогнітологія оперує не мовними елементами, а одиницями специфічної природи, що виступають носіями найрізноманітнішої інформації і повністю або частково експлікуються засобами мови концептами. Сукупність концептів становить концептуальну картину світу, що концентрує знання, досвід результатів людської діяльності і процесів пізнання світу. Окремим аспектом виступає роль культурного компонента, зумовленість світогляду народу культурою та історією, що знаходить вираження в концептосфері. Таким чином, концепти як одиниці людського знання/ свідомості віддзеркалюють світ національного світосприймання предметів і понять засобами певної мови.
Актуальність дисертаційного дослідження пов’язана з посиленням в україністиці інтересу до вивчення мовної картини світу, опису її окремих частин, зокрема елементів ядра лексики, що концентрують значний обсяг культурологічної інформації філософського, міфологічного, релігійного, фольклорного характеру і виражають світоглядні концепти. Реконструкція ментального універсуму, світоглядних пріоритетів людини завдяки експлікації національних мовних і концептуальних картин світу становить один із провідних напрямів лінгвістичних досліджень, зумовлених загальним спрямуванням мовознавства на етноцентризм. Картина світу виступає у вербальному вираженні, а лексична система служить основною формою об’єктивації мовної свідомості людини. Закодована в мові модель світу переймає на себе функцію збереження і передачі національної самосвідомості, духовних, культурних традицій.
Напрям дослідження відповідає планові науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету іменіГ.С.Сковороди (а саме науковій проблемі «Закономірності розвитку й функціонування української мови», що передбачає вивчення системних зв’язків одиниць спеціалізованого лексико-семантичного рівня мови) та координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні наукової координаційної ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту української мови НАН України 19червня 2008 р., протокол №3).
Мета роботи розглянути засоби вираження концепту сім’я в українській мовній картині світу, з’ясувати закономірності структурного й семіотичного моделювання концепту, його зумовленість об’єктивними екстралінгвальними, інтралінгвальними чинниками і внутрішньо-літературними умовами (на матеріалі художніх творів окремих представників українського літературного процесу кін. XVIII І пол. ХІХст.), визначити роль аналізованого концепту як етнокультурного елемента української лінгвоментальності.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) розгляд місця і статусу концепту сім’я в картині світу українців;
2) визначення наповнення лексико-семантичної групи сім’я як засобу вираження відповідного етнокультурного концепту в українській мові, окреслення ролі аналізованої групи в мовному моделюванні картини світу українського народу і зв’язку з його соціокультурним життям;
3) аналіз етимологічної, семантичної, словотвірної і синтагматичної проекцій семантичного простору корпусу одиниць лексико-семантичної групи сім’я;
4) розгляд особливостей мовного вираження концепту в художній літературі кінця XVIII І половини ХІХ ст.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступає українська мовна картина світу, представлена в лексикографічних джерелах, а також художніх творах окремих письменників кін. XVIII І пол. ХІХ ст. (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко). Часові межі аналізованого літературного матеріалу зумовлені тим, що саме кінець XVIII початок ХІХ ст. становить визначальний етап для зародження й активного розвитку нової української літературної мови на живій народній основі і нової української літератури, позначеної народницьким спрямуванням, цікавої і показової для дослідження особливостей мовного вираження концепту сім’я.
Предметом дослідження служить етнокультурний концепт сім’я в його вербальному вираженні. Основним засобом вербалізації концепту виступає лексико-семантична група сім’я, що співвідноситься із заснованою на шлюбі або кровній спорідненості групою людей, члени якої об’єднані спільністю побуту, взаємною допомогою і моральною відповідальністю. З огляду на викладене вище, склад лексико-семантичної групи, до якої входить система назв спорідненості та свояцтва української мови, визначається соціокультурним потрактуванням лексеми сім’я.
Методологічною основою роботи виступає розуміння мови як складної знакової системи, що відбиває зв’язки і взаємодію мови і мислення, мови і позамовної дійсності, мови і культури (теорії О.Потебні, В.фонГумбольдта, І.Бодуена де Куртене, Г.Штейнталя). Для розв’язання поставлених завдань і досягнення кінцевого результату використовується низка методів дослідження: лінгвістичне спостереження як різновид динамічно-описового методу; зіставний для встановлення відмінностей і загальних ознак мовного вираження концепту сім’я на матеріалі художніх творів окремих представників літературного процесу кін.XVIII І пол. ХІХ ст.; контекстуальний для уточнення вживання окремих лексичних одиниць; метод етимологічного аналізу для визначення походження компонентів системи назв спорідненості та свояцтва; низка методів дослідження словотвірної структури похідного слова і словотвірної структури мови в цілому (на основі бінарної структури, словотвірних ланцюжків, словотвірних гнізд); елементи квантитативного методу для виявлення й підтвердження закономірностей мовного вираження культурного концепту в динаміці та більшої наочності висновків.
Матеріалом дослідження послужила картотека, що містить понад 4000 текстових фрагментів, створена на основі суцільної вибірки лексичних одиниць, що виражають концепт сім’я, у лексикографічних джерелах, мові фольклору і художніх творах письменників кін. XVIII І пол. ХІХ ст. (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко). Вибір художнього матеріалу для дослідження мовного втілення етнокультурного концепту сім’я як одного з наріжних для ментальності українця зумовлюється внеском митців у розвиток української літературної мови, а також художньою і культурною цінністю художніх творів (І.Котляревський як поет, що заклав підвалини літературної мови на живій народній основі, Г.Квітка-Основ’яненко як активний поборник художньої вартості української мови, Т.Шевченко митець, творчість якого свідчить про завершальний етап формування української літературної мови на народній основі). Окремим чинником слугує тематичне спрямування і жанрова специфіка художніх творів названих авторів, показова в плані матеріалу для дослідження динаміки лексико-семантичної групи сім’я як засобу вираження культурного концепту в українській мовній картині світу.
Наукова новизна проблеми, сформульованої в дисертаційній роботі, визначається багатоаспектним і комплексним підходом до аналізу лексико-семантичної групи сім’я як засобу вербалізації відповідного концепту. Один із визначальних для менталітету і національного характеру українців культурний концепт сім’я, що відіграє суттєву роль в українській картині світу, вперше аналізується системно і всебічно в динаміці (як у сучасній літературній мові, так і в художніх творах письменників кін. XVIII Іпол. ХІХ ст., а також лексикографічних джерелах, що дають уявлення про розвиток української мови в цілому).
Теоретичне значення роботи у подальшій розробці механізмів вивчення вербалізації концептуальної картини світу, зокрема висвітленні взаємозв’язків семантики мовних одиниць і національної культури, поглибленні відомостей про національно-культурні особливості вираження концептуальної картини світу лексичною системою української мови. Комплексне застосування семантичного, структурного, етнолінгвокультурологічного аспектів у вивченні складових виокремленої лексико-семантичної групи дозволило одержати нові результати щодо сутності й структурної, семантичної організації цієї частини лексичної системи української мови.
Практична цінність роботи визначається тим, що отримані результати можуть бути використані для подальших досліджень з етнолінгвістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики, когнітивістики, лексичної семантики, лексикології та інших наук. Матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсів української мови й української літератури в середній і вищій школі, зокрема історії української літературної мови, семантики, лексикології, посібниках і підручниках із зазначених курсів, у спецкурсах і спецсемінарах, при написанні курсових і дипломних робіт.
Окремі положення дисертаційного дослідження обговорювалися на ХІІМіжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2007р.), ІХ Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2006р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 2008р.), Всеукраїнській науковій конференції «Когнітивна лінгвістика: теорія і практика» (Херсон, 2006р.), на засіданні кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету іменіГ.С.Сковороди, заняттях спецсемінару аспірантів.
Положення дисертаційного дослідження викладено в 9 публікаціях загальним обсягом 3,58 друкованих аркушів, серед них 5 у провідних наукових фахових виданнях України, затверджених ВАК України (усі статті одноосібні).
Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 240 сторінок, з яких 189 становить текстова частина, 32 список використаної літератури та словників, 19 додатки. Список використаної літератури складається з 267 найменувань українською, російською та англійською мовами і 50 лексикографічних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Однією з рис сучасної лінгвістичної науки виступає звернення до питань міждисциплінарних пограничних зон, що, разом із реактуалізацією розробки українського національного питання, обґрунтовує незмінний науковий інтерес до етнолінгвокультурологічних досліджень, спрямованих на розгляд співвідношення і зв’язку мови й духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їх взаємозалежності й кореспонденції. Важливою теоретичною передумовою дослідження співвідношення мови і мислення, мови і культури становить відкрите питання про мовну картину світу, під якою в роботі розуміємо характер відображення в мові концептуальної картини світу і мовні засоби вираження знань про неї.
2. Базовою одиницею для дослідження культури етносів на межі дотику культурної і мовної знакових систем визнається культурний концепт, який розуміємо як вербально виражену одиницю колективного знання/ свідомості, позначену культурною специфікою, оскільки подане потрактування дає уявлення про нього як ментальне утворення з огляду на його культурні потенції, реалізовані через мовний знак.
Концепт сім’я становить один з історико-культурних концептів свідомості українського народу, характерну психоментальну особливість українського етносу, постає співвідносним з основаною на шлюбі або кровній спорідненості групою людей, члени якої об’єднані спільністю побуту, взаємною допомогою і моральною відповідальністю, тобто образом, поняттям, яке відбиває специфіку одного з важливих соціальних інститутів. Сім’я виступає чинником, що активно впливає на життя й діяльність українця, з яким протягом століть пов’язана його доля. Вона постає фактом культури, якому відповідають характерні особливості національного досвіду, оскільки сім’я набуває символічного значення, відбиває духовну спадщину народу, особливості системи світосприйняття і світовідношення.
В українській мові концепт сім’я, співвідносний зі складним образом, поняттям, що відбиває специфіку одного з важливих соціальних інститутів, виражається лексико-семантичною групою сім’я, до якої входить система назв спорідненості й свояцтва української мови.
За смисловим обсягом концепт сім’я постає як макроутворення багатовимірна, складна ментальна одиниця, у складі якої виокремлюється низка мікроконцептів простих, одновимірних концептів. На рівні мовної картини світу простежується закономірне втілення центральної точки концепту в слові сім’я, структурантів макроутворення в низці лінгвальних концептів (слів, насичених етнокультурною інформацією, за якими стоїть певний образ), а також словах-назвах спорідненості й свояцтва низької частотності відтворення, які визнаємо пунктирними проекціями концепту, утіленнями окремих асоціативних зв’язків.
3. Спираючись на тезу про те, що семантика мовного знака становить головне джерело знань про зміст репрезентованого концепту, продуктивним підходом до вивчення структури концепту вважаємо аналіз семантичного простору слова, який розуміємо як сукупність усіх значень слова, що реалізуються в напрямках розгортання його семантики етимологічному (мотивація значення лексеми), семантичному (розширення семантичної структури слова), словотвірному (витворення похідних від аналізованого слова), синтагматичному (можливостях аналізованого слова до сполучення з іншими словами). Семантична проекція слова відбита в його семантичній структурі на певному етапі розвитку мови; словотвірна представлена наявними похідними від аналізованого слова, синтагматична найтиповішими сполучувальними позиціями слова, етимологічна основою, що вмотивувала семантику аналізованого мовного знака.
Співвіднесення сім’ї з уявленнями про сукупність усіх членів родинного колективу стало основою для розмежування груп лексем на позначення маскулінних і фемінних образів, що дозволило здійснити зіставлення на рівні вмотивованості одиниць, векторів сприйняття позначуваних ними осіб як представників сімейного колективу (концептуальні основи словотвірної проекції семантичного простору лексем), архетипових основ уявлень про соціальні ролі, властиві окремим членам сім’ї (синтагматична проекція семантики лексем). Таким чином, розмежування дало можливість паралельно дослідити як етнокультурну інформацію, так і аспект її лінгвального закріплення й вираження. Зокрема, поряд зі структуруванням одиниць досліджуваної лексико-семантичної групи у вигляді ієрархізованої системи назв спорідненості й свояцтва, чинниками вибудови якої виступають ступінь і лінія спорідненості, стать і покоління, проведено структурування компонентів за показником частотності вживання, що не тільки підкріплює первинну ієрархізацію одиниць групи, але й подає інформацію про характер стосунків і статус окремих членів сімейного колективу. Відбиттям статусу і повноважень окремого члена сім’ї (або вказівкою на них) служать розгалуженість семантичної структури окремих лексем (причому одним із важливих аспектів виступає час закріплення результату процесів розбудови семантики), базовість як в плані етимології (група одиниць праслов’янського періоду), так і для потрактування решти одиниць лексико-семантичної групи, словотвірний потенціал і поширеність лексичного гнізда слова, стабільність (на тлі процесів спрощення системи назв спорідненості й свояцтва завдяки заміні видових назв родовими, випадінню лексем на позначення віддалених ступенів спорідненості й свояцтва, вилученню одиниць унаслідок конкуренції з новоутвореними синонімами, вираженню складних понять описово). Найбільшу кількість етнокультурної інформації дало дослідження синтагматичної проекції семантичного простору аналізованих лексем на прикладі прикметникової сполучуваності. Розроблена схема аналізу мовного образу дозволила виявити акценти при вербалізації образів членів сімейного колективу, провести аналіз відповідності образів архетипам національної свідомості (ідеалізований образ матері, предка-діда, козака-захисника, базарної баби). Зіставлення етимологічної, семантичної, словотвірної і синтагматичної проекцій семантичного простору одиниць досліджуваної лексико-семантичної групи дозволило встановити особливості мовного закріплення етнокультурної інформації як у виявленні точок дотику (наявність полісемантичних одиниць високого рівня стабільності зі значним словотвірним потенціалом, наборів базових одиниць, концептуальних смислів, що втілюються в групах похідних від досліджуваних лексем), так і відмінностей (співвідношення мотивованих одиниць в плані етимології, словотвірного потенціалу, наповнення груп похідних, що втілюють окремі концептуальні смисли).
4. Слова, співвідносні з ядерною зоною концепту сім’я, постають як однорідні, що підтверджується на зрізах етимологічної, семантичної, словотвірної і синтагматичної проекцій їх семантичного простору. Так із погляду етимології, одиниці реалізують єдину концептуальну ознаку «сукупність, єдність», окремі аспекти якої втілюються в похідних лексичних гнізд слів сім’я і рід. Дослідження семантичної структури підтвердило тенденцію до зближення між одиницями сім’я і рід (перехідним елементом, єднальною ланкою виступає слово родина). Архетипові основи уявлень про соціальні інститути, позначувані ядерними одиницями, відбиті в типових сполучувальних позиціях слів (окремий інтерес становить відмінність мовного вираження окремих аспектів єдиного набору концептуальних ознак).
5. Лексеми на позначення як маскулінних, так і фемінних образів членів сім’ї вкладаються в єдину ієрархізовану структуру назв спорідненості й свояцтва лексико-семантичну групу сім’я, критеріями вибудови якої виступають ступінь і лінія спорідненості, стать і покоління. Структурування лексем за показником частотності підкріплює первинну ієрархізацію одиниць групи, а також подає інформацію про характер стосунків і статус окремих членів у межах сім’ї.
У плані етимологічної проекції семантичного простору аналізованих слів привертає увагу насамперед реалізація спільних концептуальних смислів «походження, народження» і «єдність (належність до кола)». Основою групи служить система назв спорідненості й свояцтва праслов’янської мови, певні елементи якої з часом архаїзувалися і перейшли до пасивного фонду лексики української мови. Із погляду походження система слів розкладається на групи: а)невивідні іменники, що мають аналогічні відповідники в системах назв інших мов; б)утворені на базі інших назв системи за допомогою словотворчих афіксів; в)терміни відад’єктивного походження; г)запозичення. Більшість одиниць на позначення маскулінних образів членів сім’ї визнаються вченими як невивідні, для слів на позначення фемінних образів властива ускладненість морфологічної структури, що непрямо вказує на похідність одиниць блоку.
Для групи властива тенденція поступового зменшення вживання частини термінів і втрати значень таких назв для наступних поколінь (спрощення системи завдяки заміні видових форм родовими назвами, випадіння лексем на позначення віддалених ступенів споріднення й свояцтва, вилучення одиниць унаслідок конкуренції з новоутвореними синонімами, вираження складних понять описово). Наприклад, уже з кінця XV ст. відзначається тенденція до вживання лексем племінник, племінниця на позначення сина і дочки брата чи сестри, що поступово витісняють лексеми братанецъ, сыновьць, сыновица, сестричичь до сфери звуженого (рідке, діалектне) уживання. На сучасному етапі поняттєво непрозорими виявляються слова типу ятрівка, братаниця, викликають проблеми з ідентифікацією шурин, дівер, своячка, зовиця. Одночасно залишаються повністю прозорими такі слова, як батько, мати, брат, сестра, мачуха, вітчим, теща, сват, дружина. Таким чином, українська літературна мова відбиває певне спрощення лексичних засобів вираження концепту сім’я.
При розгляді семантичної структури одиниць висвітлено питання про її характер (здатність до відбиття одиницями різного роду відношень) і тип (розгалуженість структури; процеси зміни семантичного простору лексем та їх обгрунтування). Виділено блоки базових одиниць, на основі яких тлумачиться решта одиниць на позначення маскулінних і фемінних образів членів сімейного колективу, якими постають слова-назви повної спорідненості (переважно по прямій лінії, винятки становлять одиниці брат, сестра). Визначено склад груп моносемантичних і полісемантичних лексем, досліджено семантичний простір останніх на предмет обґрунтування виокремлення вторинних значень (визначено причини розбудови семантичної структури, якими постають різновиди перенесення позначуваних відношень на різні сфери життєдіяльності суспільства). Розглянуто процеси зміни семантичного простору лексем в діахронії (розширення, звуження, переієрархізація значень), найбільш виразно представлені на прикладі лексем на позначення маскулінних образів.
У плані словотвірної проекції одиниць лексико-семантичної групи сім’я розглянуто проблему словотвірного потенціалу слів, набору концептуальних ознак, що втілюються в групах похідних. У словотворчому відношенні аналізована лексико-семантична група становить одну з найактивніших, причому потенціал окремих компонентів визначається комплексом їх лексико-семантичних, структурних, стилістичних і частотних особливостей. Залежності від рівня всі слова поділяються на групи, серед яких: а)одиниці з розлогими словотворчими гніздами і невичерпаним потенціалом щодо утворення нових слів; б)слова з бідними словотворчими можливостями, похідні від яких становлять в основному зменшено-пестливі та збільшено-оцінні іменники; в)одиниці, що не беруть участі у словотворенні. Продуктивність слів від початку визначалася ступенем спорідненого зв’язку і суспільної значущості поняття, для реалізації якого виступає та чи інша лексема.
Похідні, твірними для яких виступають лексеми на позначення маскулінних і фемінних образів членів сімейного колективу, розподіляються на групи, що відповідають окремим концептуальним ознакам їх семантики. Склад концептуальних смислів постає стабільним, однак характер їх утілення (групи похідних, у яких вони втілюються) відрізняється для лексем на позначення чоловічих і жіночих образів. Зокрема, групи похідних для першого блоку характеризуються більшою поширеністю; для другого властиве більше різноманіття груп мотивованих (на прикладі втілення концептуального смислу «ідентифікація за особою»).
Для слів на позначення членів сім’ї характерна сполучуваність зі словами, що виконують роль атрибута й різнобічно характеризують особу (за напрямами діяльності, психологічними станами, провідними особистісними рисами). Виявлені архетипові або відповідні традиційним народним уявленням риси членів сім’ї становлять сильну відправну точку свідомості, від якої розходяться асоціативні вектори, ядро (слова, що вибудовують кістяк образу) і приядерну зону (одиниці, що доповнюють і увиразнюють схему образу) мікроструктурантів етноконцепту сім’я. Варіативні атрибутивні елементи, що не відбивають стереотипних рис члена сім’ї, а також решта одиниць, із якими може сполучатися подана назва спорідненості чи свояцтва, відносять до периферії мікроконцепту.
6. В українській літературній мові І половини ХІХ ст. концепт сім’я вербалізується у відповідній лексико-семантичній групі, частина одиниць якої постає як полісемантична. Основним значенням, спільним для всіх складових групи, постає значення терміна системи спорідненості й свояцтва. Частина одиниць постають моносемантичними, фігурують лише як терміни системи, однак для більшості властива полісемантичність, підґрунтя якої становить цінність окремих членів сімейного колективу, що прослідковується в діахронії. Порівняння системи значень слів, що виражають концепт сім’я, із сучасними словниками доводить, що в сучасній літературній мові актуальні всі значення слів, належних до цієї групи, які функціонували в мові І пол. ХІХ ст. Відмінності полягають лише в тому, що сучасні словники засвідчують окремі значення як застарілі, історичні.
Аналіз мовного вираження архетипового концепту сім’я в українській літературній мові виявляє динаміку його розвитку вже на поч. ХІХ ст., що виявляється в домінуванні певних значень слова у різножанрових творах письменників. Це свідчить про початок стильової і стилістичної диференціації нової української мови вже на поч. ХІХ ст. (відмінності мови травестійних поем і віршів, побутових п’єс і романів, ліричної поезії). В «Енеїді» І.Котляревського відбиті значення, пов’язані зі сферою сімейних стосунків, соціокультурного, духовного життя, міфології. У драматичних творах цього письменника, як і в прозі Г.Квітки-Основ’яненка переважають прямі значення, пов’язані з родинними і побутовими стосунками. Окремою відмінною рисою творчого здобутку Т.Шевченка виступає багатожанровість (інтимна, громадянська, публіцистично-викривальна поезія), що напряму відбивається в семантичній структурі слова (переосмислення значення, зумовлене перенесенням зі сфери сімейно-побутових стосунків до сфери громадського, політичного, духовного життя національної спільноти; звідси ширше коло одиниць і за кількістю, і за значенням, і за стилістичним використанням).
Показовою стороною відмінностей груп одиниць, зумовлених внутрішньо-літературними й індивідуально-авторськими чинниками, служить аксіологічне наповнення. Характерною рисою поеми І.Котляревського виступає переважання традиційного поцінування образів представників сімейного колективу. Загальне моралізаторське спрямування текстів Г.Квітки-Основ’яненка виявляється в тенденції до однозначності при розмежуванні меліоративного і пейоративного наповнення, що властиво і для українського побуту, і для фольклорної традиції, зокрема ліричної пісні. Творчості Т.Шевченка властива вибірковість, акценти на окремих представниках сімейного колективу (що простежується насамперед у преференції відбиття певних образів) та їх переосмислення (неоднозначність, відкритість до поповнення ряду оцінок).
У художній творчості представників літературного процесу кінця XVIII початку ХІХ ст. концепт сім’я постає як макроутворення: аналіз мовного втілення концепту дозволив виявити в його складі низку основних складових, мікроконцептів із закріпленим, постійним оцінним компонентом, а також ряд пунктирних проекцій етнокультурного концепту. Для кожного з письменників, творчість яких є матеріалом для аналізу, характерний власний набір елементів для кожної зазначеної групи.
Детальне порівняння груп одиниць, у яких вербально виражені основні складові, співвідносні з поемою І.Котляревського, малою прозою Г.Квітки-Основ’яненка і поетичними творами Т.Шевченка, дозволило виявити основну закономірність. Вона виявляється у поступовому збільшенні як кількісного складу одиниць, що виражають мікроконцепти, так і паралельному розширенні семантичних меж використання одиниць (мікроконцепти мати, батько, дочка, сестра, дитина). У ряді випадків спостерігаються відхилення у виняткових втіленнях мікроконцептів, що, однак, непрямо підтверджують окремі її положення (або зростання компонентного складу груп одиниць (мікроконцепт подружжя), або нарощення семантичних меж уживання одиниць (мікроконцепти син, брат); відносна стабільність як компонентного складу, так і набору випадків уживання (дід, сирота)). Це обґрунтовується внутрішньолітературними чинниками, зокрема жанровою специфікою літературних творів, що послужили матеріалом для дослідження (енциклопедичність поеми І.Котляревського, деталізованість побутописання малої прози Г.Квітки-Основ’яненка) і художнім методом автора (використання Т.Шевченком засобів різних стилів української мови, що позначилося у розвиненій семантичній структурі слів: співвіднесення значень зі сферами громадського, політичного життя, що пояснює і нерівномірний прояв виявленої тенденції завдяки різним потенційним можливостям окремих слів).
Зазначене виступає підґрунтям для визначення закономірностей функціонування української мови взагалі, зокрема становлення нової української літературної мови на живій народній основі в І половині ХІХ ст., таких, як поступова інтенсифікація (ускладнення) семантичного наповнення одиниць лексичної системи як явища динамічного, а також закону економії мови.
Порівняльний аналіз вербалізації етнокультурного концепту сім’я з урахуванням структури ментальної одиниці як макроутворення дозволив простежити динаміку його мовного вираження і встановити основні закономірності змін поповнення груп одиниць, у яких утілюється відповідний мікроконцепт, паралельно з розширенням семантичного наповнення лексем. Дослідження мовного матеріалу з урахуванням екстралінгвальних чинників (тематика, проблематика, жанр художніх творів, індивідуально-авторські нахили, уподобання) сприяло встановленню підґрунтя специфіки вербалізації етнокультурного концепту в художній творчості окремих представників літературного процесу кін. XVIII Іпол. ХІХ ст., що виявляється, зокрема, в особливостях внутрішнього структурування макроутворення сім’я (групи концептів ядерної, приядерної, периферійної зони виступають відбиттям авторського уявлення); домінуванні окремих значень лексем у різножанрових творах письменників (відображення стильової і стилістичної диференціації нової української мови); аксіологічному наповненні одиниць (традиційне поцінування образів в енциклопедичній поемі І.Котляревського, тенденція до однозначного розмежування меліоративного і пейоративного в моралізаторських текстах Г.Квітки-Основ’яненка, неоднозначність образів, відкритість до поповнення ряду оцінок, властива поетичним текстам Т.Шевченка).

Дослідження вербалізації етнокультурного концепту сім’я в українській мовній картині світу довело розвиток ментального утворення як у суспільній думці, так і художній авторських творах (на прикладі текстів представників літературного процесу кінця XVIII І половини ХІХ ст.), що відбилося на мовному рівні. Паралельно засвідчена тенденція до редукції лексичних засобів вираження досліджуваного концепту, а це пов’язано з переосмисленням уявлень про сім’ю як розгалужену родову структуру в напрямку до звуженого колективу близьких родичів. Саме тому розгляд структурного й семіотичного моделювання концепту і засобів його вербалізації в українській мовній картині світу становить передумову для подальшого вивчення окремих фрагментів мовної картини світу і подальшого формування механізмів вивчення вербалізації концептуальної картини світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова. Синергетика языка, сознания и культуры / Н.Ф.Алефиренко М.: Academia, 2002. 394 с. (Языкознание). Библиогр. в кон. разд.
2. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / М.Ф.Алефіренко Харків: Вища школа, Вид-во при Харк. ун-ті, 1987. 135 с. Бібліогр.: С.125134
3. Алпатов В.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку / В.М.Алпатов // Вопросы языкознания. 1993. №3. С. 1526
4. Антология исследований культуры. / Отв. ред. и сост. Л.А.Мостова; пер. А.А.Борзнова СПб.: Университет. кн., 1997. (Культурология ХХ век). Т.1: Интерпретация культуры. 1997. 728 с.
5. АргуткінаО.А.Концептуально-семантичний і функціональний аспекти системи «Число»: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 „Російська мова” / Харків. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди / О.А.Аргуткіна Харків, 2001. 18 с.
6. Арутюнова Н.Д. Введение / Н.Д.Арутюнова // Логический анализ языка. Ментальные действия: [Сб. ст. / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова, Н.К.Рябцева] / Рос. АН, Ин-тут языкознания М.: Наука, 1993. С. 3 7
7. Арутюнова Н.Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры / Н.Д.Арутюнова // Res philologica: [сб. науч. трудов / под. ред. Д.С. Лихачева] М., Л.: Наука, 1990. С. 71 88
8. Архангельська А.М. Етнокультурний аспект семантики ФО української мови / А.М.Архангельська, Н.І.Вовчук // Актуальні проблеми вивчення теоретико-літературних і мовознавчих дисциплін у ВНЗ. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Рівне, 9-11 листопада 1995 р.) / [Ред. Галич О.А. та ін.]. Рівне: РДПІ, 1995. С.76 77
9. Аскольдов С.А. Концепт и слово / С.А.Аскольдов // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: [антология / под. ред. проф. В.П.Нерознака]. М.: Academia, 1997. С. 267279
10. БарабашО.Деякі питання аналізу семантичного поля крізь призму когнітивізму / О.Барабаш // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту ім. В.Стефаника. Філологія. Вип. XVXVIII. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. С.491493
11. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М.М.Бахтин М.: Художественная литература, 1965. 527 с., ил., портр. (Француз. лит-ра 16 в.).
12. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин М.: Искусство, 1979. 424 с. (Из истор. сов. эстетики и теории искусства).
13. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. 1997. №6. С. 3037
14. Бацевич Ф.С. Функціонально-ономасіологічний аналіз лексики / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. 1989. №1. С. 1521
15. БеловаА.Д. Языковые картины мира в рамках когнитивно-дискурсной парадигмы / А.Д.Белова // Культура народов Причерноморья: [научн. журнал Таврич. нац. ун-та им. В.И.Вернадского]. 2002. №29. С.1723
16. Бійчук Г. Актуалізація архетипів підсвідомого засобами слова / Г.Бійчук // Дивослово. 2005. №10. С. 1218
17. Боброва Л. Ментальність: її прояв у мові / Л.Боброва // Studia methodologica: [Альманах / Редкол. О.Лещак та ін; Терноп. нац. пед. ун-тет ім. В.Гнатюка]. 1998. №4. С. 1821
18. БогдановичГ.Ю. Культурология, лингвокультурология, этнопсихолингвистика vs. полилингвокультурология / Г.Ю.Богданович // Культура народов Причерноморья: [научн. журнал Таврич. нац. ун-та им. В.И.Вернадского]. 2002. №34. С. 1218
19. Богданович Г.Ю. О понятии ментальность и ментализме как принципе лингвокультурологических описаний / Г.Ю.Богданович // Культура народов Причерноморья: [научн. журнал Таврич. нац. ун-та им. В.И.Вернадского]. 2002. №36. С. 121127
20. Богданович Г.Ю. Сниженная лексика как объект лингвокультурологического осмысления / Г.Ю.Богданович // Культура народов Причерноморья: [научн. журнал Таврич. нац. ун-та им. В.И.Вернадского]. 2002. №35. С. 8489
21. БолдыревН.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии / Н.Н.Болдырев Тамбов: Изд-во Тамбов. ун-та, 2000. 123 с. (Языкознание).
22. Бондаренко В.Т. О смеховой функции русской фразеологии / В.Т. Бондаренко // Русский язык в школе. 2001. №3. С. 7476
23. Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян / Я.Є. Боровський К.: Наукова думка, 1992. 176 с. Бібліогр.: С.168171
24. Бортэ Л.В. Проявление связей между частями речи в современном русском языке / Л.В. Бортэ Кишенев: Штиинца, 1979. 115 [5] с. Библиогр. в примеч. С.125134
25. Братко-Кутинський О. Феномен України: [Наукове дослідження; передм. В.Карпенка; післям. П.Харченка]. / О.Братко-Кутинський К.: газета «Вечірній Київ», Українська академія оригінальних ідей, 1996. 304 с., іл. Бібліогр. в підрядк. приміт.
26. БрусМ.Становлення лінґвальної категорії жіночості / М.Брус // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Вип. ХІХІІ. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. С. 3948
27. Брутян Г.А. Лингвистическое моделирование действительности и его роль в познании / Г.А.Брутян // Вопросы философии. 1972. №10. С. 8796
28. БурячокА.А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові / А.А.Бурячок К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 150 с., 2 л. карт.
29. Валюх З. Вербальний блок словотвірної парадигми іменників-назв осіб в українській мові / З.Валюх // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту ім. В.Стефаника. Філологія. Вип. XVXVIII. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. С. 208212
30. Вапіров С.Ю. Аспекти вивчення національної ментальності в мовній системі та художньому дискурсі / С.Ю.Вапіров // Нова філологія. 2001. №2 (11). Запоріжжя: ЗДУ, 2001. 266 с.
31. Васильев Л.М.Теория семантических полей / Л.М.Васильев // Вопросы языкознания. М., 1971. №5. С. 101109
32. Ващенко Г.Г. Виховний ідеал: [Підруч. для педагогів, вихователів, молоді й батьків; передм. О.Коваля] / Г.Г.Ващенко Полтава: Полтавський вісник, 1994. т.1. 1994. 190 [1] с., портр.
33. Ващенко Г.Г. Традиційний український ідеал людини в контексті народної поезії та літератури / Г.Г.Ващенко // Народна творчість та етнографія. 1995. №23. С. 6379
34. Винник В.О. Історія української мови: Лексика і фразеологія / В.О.Винник, В.Й.Горобець, В.Л.Карпова та ін. К.: Наукова думка, 1983. 743 с., 4 л. факс. Бібліогр. в підряд. приміт.
35. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І.Р.Вихованець; АН УРСР, Ін-тут мовознавства ім. О.О.Потебні. К.: Наукова думка, 1988. 255 [1] с. Бібліогр.: С.247254
36. Вільчинська Т.В. Типи номінації особи в українській мові / Т.В.Вільчинська // Соціально-політичні та правові проблеми формування особистості і держави: [Збірник наукових праць (за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції, м. Хмельницький, 2324 жовтня 1997р.)] Хмельницький: ТУП, 1998. С. 159160
37. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології / Х.К.Вовк К.: Мистецтво, 1995. 335 с., 24 л. іл.
38. ВоїновВ.В. Оцінний компонент значення і його прагматична функція / В.В.Воїнов, О.Є.Семенець // Мовознавство. 1989. №1. С. 4751
39. ВоркачевС.Г. Концепт счастья: понятийный и образный компоненты / С.Г.Воркачев // Известия АН. Сер. лит. и яз. 2001. Т.60. №6. С. 47 58
40. ВоркачевС.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С.Г.Воркачев // НДВШ Филологические науки. 2001. №1. С. 6472
41. Гамкрелидзе Т.В. Лингвистическая палеонтология и проблема локализации в пространстве и времени праиндоевропейского языка / Т.В.Гамкрелидзе // Res philologica: [сб. науч. трудов / под. ред. Д.С. Лихачева.] М., Л.: Наука, 1990. С.144 &nd