ОНІМНА ТА АПЕЛЯТИВНА НОМІНАЦІЯ ОСОБИ В МАЛІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Сколоздра Олеся Романівна

УДК 811.161.2’42’373.23:821.161.2”18/19”-32.09 І.Франко

ОНІМНА ТА АПЕЛЯТИВНА НОМІНАЦІЯ ОСОБИ В МАЛІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бучко Дмитро Григорович
доктор філологічних наук,
професор

Львів 2008

ЗМІСТ

Список позначень використаних лексикографічних джерел

4

Список умовних позначень

6

Вступ

7

Розділ 1. НОМІНАЦІЯ ОСОБИ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

15

1.1. Поняття номінації особи: синтагматичний та парадигматичний

15

аспекти дослідження

1.2. Специфіка семантики літературно-художніх антропонімів

25

1.3. Літературно-художня ономастика в Україні та світі

33

1.4. Особливості дослідження Франкової ономастики

38

Розділ 2. СИНТАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ

49

НОМІНАЦІЙ ОСІБ У МАЛІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

2.1. Номінація осіб в оповіданнях Івана Франка про суспільне дно”

49

2.2. Номінація осіб у творах Івана Франка про вершки суспільства”

70

2.3. Особливості номінативних одиниць виробничих оповідань

115

ІванаФранка

2.4. Номінація осіб в оповіданнях Івана Франка про село

134

2.5. Особливості номінації осіб Франкових оповідань про школу

142

та дітей

РОЗДІЛ 3. ПАРАДИГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

155

ДОСЛІДЖЕННЯ НОМІНАЦІЙ ОСІБ У У МАЛІЙ ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

3.1. Антропонімна номінація

155

3.1.1. Структурні особливості номенів

155

3.1.1.1. Одночленна модель номінації

155

3.1.1.2. Двочленна модель номінації

162

3.1.2. Джерельна база літературно-художньої антропонімії в

169

малій прозі Івана Франка

3.2 Антропонімно-апелятивна номінація

172

3.3. Апелятивна номінація персонажів у малій прозі
Івана Франка

179

ВИСНОВКИ

183

ДОДАТКИ

193

Додаток А
Чоловічі імена

193

Додаток Б
Жіночі імена

203

Додаток В
Загальна кількість прізвищ у малій прозі Івана Франка

207

Додаток Ґ
Загальна кількість прізвиськ у малій прозі Івана Франка

217

Додаток Д
Загальна кількість андронімів у малій прозі Івана Франка

222

Додаток Е
Двочленна модель номінації

223

Додаток Ж
Онімно-апелятивна номінація осіб у малій прозі Івана Франка

230

Додаток З
Антропонімна та безіменна номінація персонажів малої прози Івана Франка

247

Додаток И
Антропонімна номінація осіб у малій прозі Івана Франка

250

Додаток К
Діаграма частотності вживання суфіксів для творення андронімів за соціальним розшаруванням (сільське і міське населення)

252

Додаток Л
Літературно-художні антропоніми, вжиті в Розділі 2 (словопокажчик)

253

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

255

СПИСОК ПОЗНАЧЕНЬ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

ВІЛ Скрипник Л.Г. Власні імена людей. Словник-довідник / Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзятківська / [за ред. В.М.Русанівського]. К. : Наукова думка, 1986. 311с.
Гр. Словарь української мови : у 4т. / [Зібр. ред. журн. Киевская
Старина” / упоряд. з додатком власного матеріалу Б.Грінченко / друк. за виданням 1907р.]. К. : Вид-во Довіра” УНВЦ Рідна мова”, 1997.
Гуц. Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я.Закревська. Львів : Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 1997. 232с.
Даль Даль В. Толковий словарь великорусского языка / В.Даль. Москва : Гос-издат иностр. и нац. словарей, 1955. Т.1-4.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови : у 7 т. Т. 2 / [редкол.: О.С.Мельничук (гол. ред.), В.Т.Коломієць, О.Б.Ткаченко]. К. : Наукова думка, 1985.
НРС Немецко-русский словарь : [Deutsch-russisches worterbuch] : у 2 т. / под ред. А.Лепинга и Н.Страховой. Москва : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1962. Т.1-2.
Он. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : [у 2 ч.] / М.Й.Онишкевич. К. : Наукова думка, 1984. Ч. 1-2.
Пач. Именословь или речник личны имена разны народа славенски, скупіо Іоаннъ Пачичъ, умножио і латинскамъ ортографіомъ изразіо и примечания додао Іоаннъ Колларъ / Издао Іосифъ Миловукъ у Будиму, 1828. 114с.
Петр. Петровский Н.А. Словарь русских личных имен : [3-е изд., стереот.] / Н.А.Петровский. Москва : Русский язык, 1984. 384с.
Ред. Сл. Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ : у 2 т. / Ю.Редько / [ред. Д.Г. Гринчишин]. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 2007. Т. 1 : А-М. ХХVІ. 720с. ; Т. 2 : Н-Я. 721-1438с.
СБГ Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В.Гуйванюк. Чернівці : Рута, 2005. 688с.
ССУМ Словник синонімів української мови : у 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук таінші. К. : Наукова думка, 2001.
СУМ Словник української мови : в 11 т. / [редкол.: академік АН УРСР БілодідІ.К. (голова) та ін.]. К. : Наукова думка, 1970-1980. Т.I-IX.
СФУМ Словник фразеологізмів української мови / [уклад. В.М.Білоноженко та ін.]. К. : Наукова думка, 2003. 1104с.
Тр. Трійняк І.І. Словник українських імен / І.І.Трійняк / [відп. ред. І.М.Железняк]. К. : Довіра, 2005. — 509с.
Чуч. Сл. Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник / П.П.Чучка / [наук. ред. член-кор. НАН України В.В.Німчук]. Львів : Світ, 2005. 704с.
Шило Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник / Г.Шило / [відп. ред. Л.Полюга, Н.Хобзей]. Львів : Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 2008 (Серія Діалектологічна скриня”). 288с.
Hessen Hessen D. Wielki słownik polsko-rosijski / D. Hessen, R. Stypuło. Warszawa Moskwa : Państwowe wydawnictwo Wiedza powszesna”; Wydawnictwo Sowietskaja encyklopedija”, 1967. 1345s.

ВСТУП
Художній твір — надзвичайно складна та багатогранна система, кожний елемент якої виконує відповідну функцію. Найчастіше лінгвісти звертають увагу на стилістичні, синтаксичні, лексичні особливості тексту. Проте сьогодні назріла потреба аналізувати в художніх текстах способи та засоби номінації осіб, про що свідчать численні праці українських (Д.Бучка, М.Скаба, М.Брус, Т.Вільчинської, О.Кровицької, Т.Наумової та ін.) і зарубіжних (Н.Арутюнової, В.Гака, В.Телії та ін.) мовознавців. Особливо активно лінгвісти аналізують онімну та апелятивну лексику семантичного поля номінації осіб”, репрезентовану у творах як окремих авторів, так і в творах певних стилів чи жанрів, оскільки це дуже велика і складна тема стилістики художньої літератури” [32, с.36][1], позаяк власні назви (ВН) та їх замінники значною мірою визначають обличчя” художнього тексту [47, с.92][2].
Ономастичний аспект проблеми номінацій осіб в українському мовознавстві досліджували Л.Белей, Т.Гриценко, В.Калінкін, Ю.Карпенко, Л.Кричун, Т.Крупеньова, Г.Лукаш, М.Мельник, В.Михайлов, Т.Наумова, Т.Немировська, О.Немировська, Н.Попович, Л.Селіверстова, А.Соколова, Р.Таїч, Л.Шестопалова, Р.Шотова-Ніколенко та інші. Плідно розвивається також польська, російська, чеська, німецька, англійська, французька літературно-художня ономастика (М.Альтман, М.Бйолік, А.Вільконь, С.Ґавор, К.Ґудшмідт, Г.Ковальов, Ч.Косиль, Д.Лампінг, Е.Магазаник, М.Пішковський, С.Речек, О.Фонякова таін.).
На вибір творів для аналізу насамперед впливають місце письменника в історико-літературному процесі, вага його творчого доробку в розвитку української літературної мови, особливості авторського стилю, світогляду, естетичні уподобання митця тощо.
Одним із найкращих майстрів художнього слова в українській літературі є Іван Франко, який вивів українську мову та літературу, українську наукову думку на вершини досконалості. Франко універсальний геній, невичерпний атом, і заглиблення у його гігантську спадщину за допомогою відточеного по-сучасному дослідницького інструментарію неодмінно дасть коштовні перли” [52, с.18][3]. Вражаючим є лексичне багатство мови творів І.Франка. Лише в його поезії, за даними словопокажчика Лексика поетичних творів Івана Франка”, зафіксовано понад 35 тисяч слів, серед яких аж 8% (понад 3000) складають власні назви [128, с.657][4]. Образна система мови оповідань письменника проста, виразна, зрозуміла широким масам читачів і викликає в них різноманітні психологічні асоціації” [143, с.261][5]. І.Франко жив і працював у складний час на межі ХІХ і ХХ ст., на переломі різних епох (доби романтизму та позитивізму, позитивізму й модернізму), на межі геокультурних просторів (Львів виконував роль культурного мосту між Західною Європою та Європою Східною, до якої належала ціла Україна)” [48, с.18][6], де відбувалися різні перипетії, які наклали свій відбиток на твори Каменяра. Художні тексти майстра такого рівня, як І.Франко, завжди привертатимуть увагу дослідників своєю глибиною, метафоричністю, філософічністю, психологічністю, мовним багатством. У зв’язку з цим слушною видається думка М.Гуняка, що витримавши іспит часу, художні твори набувають здатності до реінкарнації, в параметрах все нової й нової їх рецепції з боку читачів і дослідників” [49, с.3][7]. Можливо, сьогодні ми по-іншому сприймаємо зміст художніх творів І.Франка, ніж це було за життя письменника чи кільканадцять років тому. Може, по-іншому інтерпретуємо ту чи іншу номінацію, по-своєму виводимо її мотивацію, але в цьому проявляється актуальність творів автора в сучасному світі, їх живучість, їх здатність зацікавити читача і змусити його думати, аналізувати, робити висновки. Саме до цього привертав увагу С.Єфремова, коли говорив, що Франко належить до тих людей, що не тратять, не програють, не змалюються, як підійти до них ближче, а ще виростають на справді велику постать” [144, с.6][8].
Довгий час творчість Каменяра не оцінювали належним чином, не вважали за необхідне широкомасштабно і різнопланово аналізувати його твори. Однак сьогодні літературознавці та мовознавці дедалі частіше звертаються до творчості І.Франка. Його художні тексти неодноразово були предметом мовознавчих, у тому числі й ономастичних, студій. Зокрема, є декілька праць про Франкову лексику [197], [120], [213], [138], синтаксис [182]; маємо кілька лексикографічних праць на основі Франкових творів [197], [23]; добре вивчено способи номінації осіб у гумористично-сатиричних текстах [110], у казках [62]; є низка статей про літературно-художню антропонімію у прозі та поезії письменника [198], [128], [53], [122], [30].
Номінації осіб у малій прозі І.Франка були об’єктом досліджень лише принагідно або в контексті ширших студій. Тому всебічний аналіз усього комплексу найменувань осіб у малій прозі І.Франка, у якій такі номінації пов’язані із широким колом суспільних проблем, є актуальним. Внутрішня форма цих номінацій відбиває різні аспекти історії народу, побутові реалії,
звичаї, світогляд людей тощо. Оскільки мала проза І.Франка описує життя різних верств суспільства (селян і міщан, представників соціальних верхів” та суспільного дна”, бориславських робітників, інтелігенції та ін.), життя осіб різних національностей (українців, поляків, євреїв, німців, росіян, угорців), а також життя персонажів різного віку, різних професій та занять, то цікавий матеріал для аналізу дає найменування осіб відповідно до вказаних ознак. Крім того, величезний вплив на номінацію осіб мали місцевий колорит описуваних подій, особливості номінації особи в реальному житті на відповідній території тощо. Цікавим також є спостереження над тим, як І.Франко через номінацію осіб створював символічні характеристики людської вдачі, як через номінацію переосмислював і накладав нову стилістичну функцію на оніми та співвідносні з ними апелятиви. Саме номінації осіб часто дають змогу реципієнтові декодувати художній текст, зрозуміти підтекст і те значення, які І.Франко вкладав у кожну онімну чи апелятивну одиницю семантичного поля номінації осіб”, допомагають віднайти прототипа того чи іншого героя і з’ясувати основні способи завуальовування реальних імен у тексті художнього твору. Комплексний аналіз допомагає зрозуміти багатогранність Франкової творчості. У цьому й полягає актуальність пропонованого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Функціональні стилі української мови: статика і динаміка” (номер державної реєстрації №0107U007425). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради філологічного факультету (протокол №6 від 30 червня 2006 р.) та на засіданні наукової координаційної ради Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 35 від 21 грудня 2006 року).
Метою дисертації є комплексний аналіз номінацій осіб у малій прозі І.Франка. Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:
1) виявити всі можливі (онімні та апелятивні) номінації осіб;
2) розглянути взаємодію номінацій осіб із жанром, особливостями художнього світогляду митця, епохою, місцем описуваних подій;
3) звернути увагу на залежність вибору засобів номінацій осіб від віку, соціального стану, національності, професії, заняття персонажів;
4) з’ясувати, якою є частка апелятивної та онімної номінації, яка з них є домінантною;
5) виявити закономірності формування системи іменувань персонажів у малій прозі І.Франка, ступінь відбиття в цій системі реальних мовних антропонімних формул;
6) визначити художнє навантаження онімних та апелятивних засобів номінацій у малій прозі І.Франка;
7) з’ясувати структурні особливості номінацій осіб;
8) виявити дейктичні літературно-художні антропоніми (ЛХА) та визначити основні способи завуальовування справжніх імен реальних людей у художньому творі та основні способи навантаження ЛХА семантикою.
Об’єктом дисертаційної роботи є тексти малої прози І.Франка (оповідання, новели, нариси), написані українською мовою. Усього проаналізовано 91 твір загальним обсягом 1568 сторінок (65 умовних друкованих аркушів).
Предметом дослідження є номінації осіб у малій прозі І.Франка, репрезентовані антропонімами та апелятивами.
Джерельною базою роботи є тексти малої прози І.Франка, зібрані у 50-томному виданні творів письменника: Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко / [редкол.: Кирилюк Є.П. (голова) та ін.]. К. : Наукова думка, 1976-1986. Т. 14-22, у яких виявлено 1444 антропонімні одиниці (10877 вживань) та 3270 апелятивів на позначення осіб (8080 вживань).
Допоміжні матеріали перші (прижиттєві та посмертні) видання творів автора, які містять авторські виправлення, що свідчать про роздуми І.Франка над вибором антропоніма для номінації персонажів; біографічні розвідки та монографії про життя Каменяра, які допомагають з’ясувати, хто є прототипами персонажів Франкової малої прози та як їхні імена закодовано в художньому тексті.
Теоретико-методологічна основа роботи. Теоретико-методологічним підґрунтям послужили: а) праці з ономастики загального характеру (Д.Бучко, В.Никонов, Є.Отін, Н.Подольська, С.Роспонд, О.Суперанська, М.Худаш, П.Чучка); б) праці з літературної ономастики (Л.Белей, В.Галич, С.Ґавор, М.Калінкін, Ю.Карпенко, Ч.Косиль, Є.Отін, О.Фонякова таін.); в) праці зі стилістики (Н.Бабич,С.Єрмоленко, Н.Сологуб таін.); г) праці з лінгвістики тексту (І.Кочан, В.Кухаренко та ін.).
При аналізі номінацій осіб у малій прозі І.Франка застосовано різні методи. Головним у дослідженні є описовий метод. Для підрахунку антропонімних та апелятивних одиниць використано статистичний метод. Етимологічний метод вжито для з’ясування доантропонімної семантики ЛХА. Порівняльний метод проявився в процесі зіставлення особливостей номінацій осіб у різних тематичних групах художніх творів.
Наукова новизна дисертаційної праці зумовлена відсутністю комплексних досліджень ономастикону малої прози І.Франка, а також тим, що в роботі вперше здійснено всебічний, системний семантичний та статистичний аналіз номінацій осіб у малій прозі І.Франка, виявлено закономірності формування системи іменувань персонажів, а також визначено художнє навантаження онімних та апелятивних компонентів номінативних одиниць.
Теоретичне значення дисертації виявляється в обґрунтуванні потреби всебічного (синтагматичного та парадигматичного) аналізу ЛХА, в розкритті важливої ролі ВН у створенні художнього цілого. Результати дослідження підтверджують думку, що ВН персонажів художнього твору наділені своїм, лише їм притаманним контекстним значенням, яке частково або цілком розкриває образ-персонаж, уточнюється та підтверджується апелятивними номінаціями осіб. Матеріали дисертації допоможуть мовознавцям та літературознавцям виявити тонкощі роботи майстра зі словом (насамперед антропонімом), з’ясувати поліфункційність ВН у тексті та мотиви номінації.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можна застосовувати для підготовки спецкурсів і спецсемінарів із літературно-художньої ономастики (ЛХО), стилістики, лінгвістики тексту у вищих навчальних закладах. Зібраний і проаналізований матеріал слугуватиме при укладанні ономастичного словника творів І.Франка зокрема та словника мови прози автора в цілому, а також стане в нагоді при укладанні коментарів до нового багатотомного видання творів письменника.
Особистий внесок здобувача. Основні результати та висновки дисертаційної роботи автор отримав самостійно. Усі статті написано одноосібно.
Апробація матеріалів дослідження. Матеріали й основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження також апробовано на таких конференціях, семінарах і наукових засіданнях: 1.Міжнародна науково-теоретична конференція ”Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології (Вінниця, 2006); 2. Всеукраїнська наукова конференція ”Іван Ковалик і сучасне мовознавство (Івано-Франківськ, 2007); 3. Міжнародна науково-практична конференція ”Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження і засіб навчання мови (Полтава, 2007); 4. Перша міжнародна науково-теоретична конференція ”Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі (Мелітополь, 2007); 5. ХХІ щорічна наукова франківська конференція ”Із секретів творчості Івана Франка: інтерпретація Франкового тексту (Львів, 2007); 6. VII Всеукраїнська науково-практична конференція ”Українська література: духовність і ментальність (Кривий Ріг, 2007); 7. Друга міжнародна науково-практична конференція ”Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі (Кам’янець-Подільський, 2007); 8. Науково-практична конференція ”Українська лінгвостилістика у сучасній науковій парадигмі (Київ, 2007); 9. Перша міжнародна науково-практична конференція ”Рідне слово в етнокультурному вимірі (Дрогобич, 2007); 10. V Всеукраїнський соціолінгвістичний семінар (Львів, 2008); 11.Міжнародна наукова конференція ”Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти (Черкаси, 2008); 12. Всеукраїнська наукова конференція ”Гуцульський діалект у писемних пам’ятках та художній літературі (Коломия, 2008); 13.Щорічні звітні наукові конференції кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2006-2008).
Публікації. Результати дослідження викладено у тринадцяти статтях автора (із них дев’ять опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

[1] Виноградов В.В. Стилистика, теория поэтической речи, поэтика / В.В.Виноградов. Москва : Изд-во АН СССР, 1963. С.36.

[2]

Список литературы

ВИСНОВКИ
Аналіз номінацій осіб у малій прозі Івана Франка дає підстави стверджувати, що поняття стилістичної номінації складне і багатогранне. Воно включає в себе назву, реалію, номінатора та мовленнєву ситуацію, яка нерозривно пов’язана з контекстом, завдяки якому розкривається змістове наповнення номена. Поняття номінації особи складається з двох важливих частин пропріальної та апелятивної, які в художньому творі становлять складну систему взаємопов’язаних та взаємозумовлених елементів тексту, стилістичне значення яких можна збагнути лише при всебічному аналізі, залучаючи синтагматичний та парадигматичний аспекти дослідження. З точки зору синтагматики усі номінативні одиниці для іменування одного персонажа утворюють номінаційну лінію, до якої входить домінантна номінація та допоміжні назви, які її доповнюють, конкретизують, розширюють. Найчастіше у малій прозі І.Франка домінантою виступає антропонімна (ім’я, прізвище, ім’я та прізвище, андронім) чи онімно-апелятивна номінація. Хоча в кількох символічних оповіданнях та нарисах (Будяки”, Із галицької Книги битія”, Вівчар”, Муляр” та ін.) переважає безіменна номінація.
Скориставшись тематичною класифікацією малої прози І.Франка, виділяємо 5 груп творів, у яких простежуємо особливості номінації персонажів. В оповіданнях письменника про суспільне дно” виявлено такі особливості називання героїв. У тюремній прозі початкова номінація має описовий характер, оскільки в’язень, прийшовши в камеру чи в інші тюремні приміщення, ще нікого не знає (чоловік середніх літ, молодий сільський хлопчина, якийсь панок, мій сусід, фігурка, коминарчик та ін.). При ближчому знайомстві з персонажами для їх номінації вживаються ЛХА.
Промовистість імен насамперед проявляється через актуалізацію доантропонімної семантики онімів (Андрій Темера (мужній, хоробрий + друг, добродій, залізо = мужня незламна людина, яка бореться за щастя ближнього, яка є добродієм для кожного), Йосько Штерн (Бог додасть + світло = Бог додасть світла, якого прагнув у житті), Владко Завадовський (володар у камері й завада для ключника), Івась Новітній (нова, чужа людина втюремному середовищі), Стебельський (вегетаріанець), Панталаха (рішучий, досконалий), Бовдур (груба, нерозумна людина), Журковський (журиться над долею ближнього), Панило (пан-ключник у тюрмі) таін. Промовистими у творах є не тільки прізвища та прізвиська, але і власні імена (Андрій, Йосько, Владко та ін.)
Втрата свободи і важкі умови життя зумовлюють появу для номінації персонажів значної кількості лайливих слів (гній смердячий, чортів накоренок, стара собака, злодійське насіння та ін.), арґотичних одиниць (бурґер, кляві яндруси, жолоб, кокорудза та ін.), а також вживання демінутивів у значенні пейоративів (Бовдурик, Івась, Івасуньо, рибонька, серденько, душенька, голубчик). Загалом антропонімна номінація тут складає 65%, а безіменна 35%. У межах антропонімної номінації кількість промовистих назв становить 79%.
Представників суспільних верхів переважно названо рідкісними, нерідко екзотичними іменами, щоби диференціювати їх від представників інших суспільних шарів (Вікентій, Густав, Денис, Зефірин, Маріан, Емілія, Целіна). У цій групі творів спостерігаємо явище заміни звичайного імені персонажа на екзотичне з метою вираження модусу свободи, зміни одного світу на інший (Євген → Ежен, Семен → Сімон, Іван → Жан, Хома → Томассо → Томассіно → Массіно, Опанас → Fidelio). Зафіксовано також чимало канонічних варіантів імен, вжитих для номінації осіб духовного стану (Гаудентій, Ілія, Хризостом). Прізвища персонажів своїми основами характеризують іменованих за характером, поведінкою чи характерним вчинком (Валігурський (валив гору Австрійської монархії), Трацький (витратив частину батькового маєтку), Темницький (постійно темнив, говорив неправду), Грозицька (грізним поглядом дивилася на співробітниць), Невірська (зневірилася у житті і покінчила його самогубством), Чимчикевич (ішов помалу в житті, дріботячи ногами) таін.), за інтелектом (Бессервіссер (всезнайко)) тощо.
Характерною особливістю номінації представників суспільних верхів” є те, що тут порівняно з іншими групами творів досить часто вживається двочленна модель номінації, що пояснюється тим, що суспільні верхи”, в тому числі дідичі, священики, інтелігенція віддавна іменувалися за двочленною моделлю номінації (Хома Галабурда, Хома Бідолаха, Степан Калинович, Йосиф Валігурський, Густав Трацький, Емілія Валігурська, Целіна Андрониковська, Ольга Невірська та ін.), а також характерними прізвищами на -ськ(ий), -цьк(ий), -ович, -евич (Безсторонський, Валігурський, Темницький, Трацький, Андрониковський, Калинович, Верещевич, Кричевич, Чимчикевич та ін.).
Замінники імені в цій групі творів мають або нейтральний, або емоційно забарвлений характер, хоч варто зазначити, що порівняно мало зафіксовано арготичних одиниць та лайливих слів, що зумовлено соціальними умовностями, вищим рівнем освіти і виховання, умовами життя іменованих персонажів.
У творах І.Франка про верхи суспільства” антропонімна номінація є домінантною і складає 77%. У межах цієї номінації 80% припадає на промовисті номени (імена, прізвища та прізвиська).
Номінація персонажів виробничих оповідань порівняно найбідніша, що, очевидно, зумовлено тим, що це ранні твори І.Франка, хоча антропоніми у Наверненому грішнику” та в Яці Зелепузі” мають яскраво виражені конотації. У ролі номінації головних персонажів нерідко виступають промовисті номени (Яць Зелепуга (ішов слідом за жидами”, але був недосвідчений у цій справі), Мендель Лямпенліхт (морально маленька людина, що спалила за допомогою лампи іншу людину), Леон Гаммершляг (лев-міліонер, який, немов молотом, вдаряв по кишенях робітників), Недоварений (якому жінка окропом обпекла ноги) та ін.
Антропонімна номінація цих оповідань складає 54%, а безіменна 46%. У межах антропонімної номінації кількість промовистих імен становить 46% (найменше з усіх груп оповідань).
В оповіданнях І.Франка про село переважає антропонімна номінація, причому вибір ЛХА творів повністю відповідає реальному іменникові села, про що свідчать найуживаніші імена (Юра, Микола, Олекса, Хома, Василь, Онопрій, Савка, Петро, Анна, Горпина та ін.) і прізвища (Когутик, Прач, Слимак, Сторож, Гром, Шикманюк, Мартюк, Попівчук та ін.). У малій прозі зафіксовано також чимало промовистих ЛХА (Олекса Сторож (захисник, сторож людських прав), Мортко Шіндер (шкуродер), Слимак (людина із хворими ногами, через що не може пересуватися), Юдка Маультроммель (єврей, що зрадив давню дружбу заради накопичення багатства) та ін.).
Апелятивна номінація репрезентована лайливими словами, які вживають багатші селяни, євреї або інші високопоставлені особи стосовно бідних (непотріб, неліпа якась, чортів накоренок, тото зашмаркане, підсвинок якийсь, опришок та ін.), а також безіменною номінацією для персонажів (отаман, пан, шандар, дротар, хлопець, хлопчище та ін.). Загалом антропонімна номінація у цих творах становить72%, безіменна 28%. У межах антропонімної номінації кількість промовистих ЛХА 47%.
Оповідання про школу та дітей також мають свої особливості номінації осіб, репрезентовані крізь призму бачення дитини, спогади тощо. Характерною їх особливістю є те, що багато персонажів мають реальних прототипів, справжні імена яких автор або завуальовує, або переносить у канву твору, вдало обіграючи семантику їх основ. Серед промовистих назв особливо яскраві конотації мають ЛХА Шіндер (шкуродер), Йонас Туртельтауб (голуб), Красицький (улюблений о.катехит), Староміський (чоловік старих поглядів зі Старого Міста) та ін.
Апелятивна номінація репрезентована лайливими словами, зверненими до школярів (туман вісімнадцятий, поросяча почеревина, невітцівська дитина, дурний хлопець, паскуда та ін.) та безіменною номінацією (професор, ученик, батько, мати, тітка, школяр та ін.).
Загалом, антропонімна номінація в малій прозі І.Франка про школу та дітей становить 73%, безіменна 27%. У межах антропонімної номінації кількість промовистих ЛХА складає 54%.
Парадигматичний аспект аналізу показав, що номінації осіб у малій прозі автора обрано відповідно до реального іменника зображуваних епохи та місця, зважаючи на регіональні особливості називання осіб. Іван Франко як неперевершений знавець мови та надзвичайно талановитий і вимогливий до себе письменник, вибудовуючи номінаційну систему кожного свого твору, добре обдумував усі онімні та апелятивні номінації, про що свідчать численні авторські виправлення в різних виданнях та редакціях своїх художніх творів, а також те, як автор вдало обігрує ономастичну одиницю у мінімальному та максимальному контекстах.
Майже кожен ЛХА в малій прозі І.Франка містить вказівку на національну приналежність носія. Для персонажів-поляків, зокрема, зафіксовано типові польські варіанти імен (Вінцентій, Войцех, Зигмунт, Ігнац, Йонтек, Шимон, Шимек та ін.) та прізвища із часто вживаними прізвищевими суфіксами -ськ(ий), -евич: Дембовський, Зембецький, Замєховський, Пшестшельський, Домагальські, Валіґурський, Андрониковський. Підтвердженням того, що ці прізвища відповідають польському антропонімікону (на фонетичному рівні) є те, що у них відбито властиве для польської мови носове ę (Дембовський, Зембецький, Ценглевич, Стенжинський), а також такі звукосполуки, як пш (Пшестшельський) та гж (Гжехоткова). Персонажів-євреїв поіменовано традиційними єврейськими іменами (Гершко, Йойна, Йонка, Йосько, Лейба, Лейбуньо, Мендель, Мортко, Мошко, Нута, Сруль, Шміло, Юдка, Малка, Сура, Хане та ін.) та прізвищами німецького походження (Ґаммершляг, Ґольдбаум, Ґольдкремер, Ґольдмахер, Ґоттесман, Ґрауберґ, Кеслер, Лямпенліхт, Маультромель Туртельтауб, Фледермаус, Цвібель, Шехтер, Шіндер, Штерн та ін.). Для персонажів-росіян І.Франко вибирає модель номінації власне ім’я + ім’я по батькові”, яка не була притаманна для галичан, а панувала у наддніпрянців і росіян: Володимир Семенович, Никанор Ферапонтович, Микола Федорович; також використовує модель прізвищ із посесивним суфіксом ов, характерним для російського антропонімікону: Свєтлов, Серебряков. Поодинокими є номінації персонажів інших національностей. Так, в оповіданні Чиста раса” зафіксовано ЛХА для угорців Янош та Лайош, в оповіданні Цигани” циганське ім’я Пайкуш, у творі Задля празника” бельгійський номен Ван-Гехт.
Нерідко вибір номена залежить від соціального стану іменованої особи. Так, представників суспільної верхівки переважно поіменовано двочленною моделлю номінації ім’я (переважно рідкісне) + прізвище (переважно із суфіксом ськ(ий): Станіслав Трацький, Йосип Валігурський, Софрон Телесницький, Зефірин Андрониковський та ін. Для осіб духовного стану вжито рідкісні повні канонічні імена та прізвища на ськ(ий), -евич: о.Ілія, патер Гаудентій, Чимчикевич, Верещевич, Кричевич, Іван Архистратиг, Хризостом Всякдарсовершенський та ін. Представники нижчих суспільних верств найчастіше поіменовані лише іменем (Панько, Прокіп, Митро, Гарасим, Ромця, Пайкуш, Онуфрій та ін.), прізвищем (Стебельський, Спориш, Панталаха, Слимак та ін.) або прізвиськом (Напуда, Галай, Бовдур, Недоварений та ін.). Свої особливості номінації мають жителі села та міста. Так, для міщанок вжито андроніми на -ова (Антоньова, Войцехова, Гжехоткова, Осипова, Юзефова, Якубова Юзефова), а для селянок андроніми на их(а), -к(а) (Безкрилиха Василиха, Гнатиха, Кострубиха, Лесиха, Митриха, Прачиха, Яциха, Півторачка, Бордючка та ін.).
Аналіз джерельної бази ЛХА показав, що кількісно переважають секундарні ЛХА (89%), взяті з реального антропонімікону як реальні назви реальних людей (Гучинський, Кошицька, Рябина, Фавель, Йонас Туртельтауб, Софрон Телесницький та ін.) та як реальні назви, не пов’язані з реальними людьми (Грозицька, Журковський, Кучеранюк, Півторак, Прач, Спориш, Трацький та ін.). Примарні ЛХА, які утворював сам автор, становлять 8% (Бессервіссер, Всякдарсовершенський, Йикьстархрев, Киценька, Напуда, Упав та ін.), а терціальні, взяті з фольклорних джерел чи літературних творів, 3% (святий Миколай, Епамінонд, Ругониха, Скрудж, Денис).
При антропонімній номінації персонажів спостерігаємо такі явища:
1) Актуалізація доантропонімної семантики онімів: Бовдур (груба, нерозумна людина, здатна на вбивство), Ольга (свята, мучениця), Моримуха (отруєний любов’ю до Киценьки), Грозицька (грізним поглядом дивилася на співробітниць), Мендель Лямпенліхт (з допомогою лампи спалив Яця Зелепугу) таін.
2) Актуалізація доантропонімної семантики онімів + асоціативні конотації: Дорожівський (селянин з Дорожова, який дорожить матеріальними заощадженнями, скупий), Спориш (персонаж, який, мов спориш, стелиться перед владними людьми), Староміський (чоловік старосвітських поглядів зі Старого Міста) та ін.
3) Енантіосемія внутрішньої форми оніма та характеристики персонажа: Матій (Божий чоловік” звір, нелюд якийсь), Гаудентій (той, хто радіє” безталанний), Софрон (зі здоровим розумом” божевільний, хора душа), Бессервіссер (всезнайко” неук), Ґоттесман (Божий чоловік” людоїд, не чоловік; арідник, не чоловік; люципер якийсь; гадина; нехрист)таін.
4) Експресивна енантіосемія (вживання демінутива у функції пейоратива і навпаки): Івасуньо, Маріанко, Бовдурик (негативна мовленнєва ситуація), Василище, Півторачище (позитивна мовленнєва ситуація);
5) Перенесення в канву художнього твору та обігрування реальних номенів реальних людей: Красицький (асоціація з красою улюблений катехит), Козакевич (конотації козак і коза), Волянський (учень, який виявив силу волі і вчинив спротив жорстокому вчителеві) таін.;
6) Перенесення в художній твір реальних ВН без усяких змін: Микитич, Міхонський, Лімбах, Фавель, Білинський, Рябина, Кошицька, Гучинський, Ясько Романський та ін.
7) Завуальовування реальних власних назв із допомогою:
· Анаграми прізвища: Верхратський → Йикьстархрев;
· Контамінації імені та прізвища: Ва[силь] + [Ме]лько → Валько
· Заміни антропонімної основи оніма при збереженні його словотвірної моделі: Сеньків → Леськів, Турків → Кострубів, Новосельський → Волянський;
· Заміни реального антропоніма криптонімом: Михайло Заяць → Михайло З., Антін Крушельницький Антін К.
· Заміни прізвища при збереженні імені: Гриць Дзюрик → Гриць Тимків;
· Вживання назви літературного героя замість номінації його творця: Михайло Вагилевич → Денис, Є.Олесницький → Скрудж;
Дослідження структурних особливостей антропонімної номінації осіб у малій прозі І.Франка показало, що панівною (70%) є одночленна модель номінації, в межах якої 43% становлять ВІ персонажів (Іван, Микола, Юра), 19% прізвища (Стебельський, Спориш, Куфа, Бессервіссер, Темницький, Зам’ятальський), 6% андроніми (Василиха, Гнатиха, Антоньова, Якубова, Півторачка, Бордючка) і 2% прізвиська (Киценька, Сойка, Недоварений, Бовдур). Двочленна модель номінації складає 30%, з яких імена та прізвища персонажів становлять 28% (Зефірин Андрониковський, Андрій Темера, Йосько Штерн, Мортко Шіндер, Яць Зелепуга, Зигмунт Зембецький), імена та по батькові 0,5% (Никанор Ферапонтович, Микола Федорович, Володимир Семенович, Марія Карлівна), імена та криптоніми 1% (Ежен Т., Михайло З., Антін К., Микола Т.).
Антропонімно-апелятивна номінація персонажів репрезентована поєднанням ЛХА з детермінативом, який вказує на вік персонажа (старий Темницький, стара Митриха, дід Заруба, малий Мирон), професію чи рід занять (пастух Гриць, рибак Попівчук, флячниця Якубова, служниця Марина), зовнішній вигляд (довгоносий Громик, Ганка круглолиця, рудобородий Шміло), характер, поведінку, інтелект (Ганка неусипна, дурний Савка, безум Зелепуга), родинні відносини (невістка Анна, донька Горпина, кум Іван, шваґер Чапля), національність (жид Шміло, бельгієць Ван-Гехт, ром Пайкуш) тощо. У деяких таких номінаціях детермінатив служить засобом розрізнення персонажів (старий Темницький, молодий Темницький, перший Хома, другий Хома, давній Опанас, новий Опанас та ін.). Найуживанішими виявилися номінації з компонентами пан, пані, панна, панич (пан Зефірин Андрониковський, пані Целіна Андрониковська, панна Маня, панич Тоньо). Зафіксовано також кілька номінацій описового характеру: Манька з Городецького, Кася з Янівського передмістя, зизоока Ядвіга з-під Золотого цапа”. Узагалі, найчастіше І.Франко використовував у ролі детермінатива слова пан (панна, панич, пані) 78, старий (стара) 44, бідний (бідна) 42.
Апелятивну номінацію персонажів поділяємо на безіменну номінацію та замінники імені. Безіменна номінація присутня в кожному творі І.Франка малого жанру, але єдиною є лише в 13 оповіданнях (12%). Така безіменність персонажів допомогла авторові створити широке тло, типізувати окремі риси героїв, особливо у філософських та сатиричних творах. Нерідко безонімна номінація служить основним засобом вираження провідної ідеї твору. Безіменність переважно репрезентована словами пан, війт, присяжний, шандар, батько, панотець та ін.
Замінники імені в межах художнього твору уточнюють, доповнюють антропонімні номінації персонажів (Бовдур (груба, нерозумна людина, йолоп) звір нелюд туман відміна якась; Панило пан ключник- пан татко велике пан; Яць Зелепуга безум Зелепуга дурний Яць дурень Яць дурень старий безум; Андрусь Тихий добра, сумирна дитина, Хома Бідолаха бідний Хома), нерідко їх семантика контрастує із семантикою основ ЛХА, що допомагає побачити іронічний або трагічний відтінок оніма (патер Гаудентій бідний патер безталанний патер; Матій (Божа людина) нелюд якийсь кат ірод чоловік без серця; Ганка (лагідна, милосердна, мила) одна з тих грубих натур дівка, як жовняр затята душа окаянна; Софрон (зі здоровим розумом) хорий чоловік хора душа божевільний). Замінники імені в одному творі виступають синонімами один до одного та до антропоніма-домінанти, оскільки виконують одну і ту ж функцію номінації тієї самої особи.

Номінації осіб у малій прозі письменника відображають глибину та оригінальність Франкового мислення, широку обізнаність з українською та неукраїнськими антропонімійними системами, показують, як з допомогою номена можна розкрити образ-персонаж, відобразити ставлення до іменованого автора та інших персонажів у контактній та дистантній ситуаціях; зрештою вкотре підтверджують незаперечну думку, що І.Франко неперевершений знавець мови у всіх її виявах, каменяр і філософ українського слова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альтман М.С. Достоевский: по вехам имен / М.С.Альтман / [наук. ред. Пугачев В.В.]. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1975. 280с.
2. Амвросова С.В. Вариативность номинации действующего лица в художественном тексте как средство создания полифонии / С.В.Амвросова // Номинация и контекст / [редкол.: Тиунова С.П. (отв. ред.) и др.]. Кемерово : Кемеровский государственный университет, 1985. С.17-22.
3. Андєєнко О. Ю. Комунікативно-прагматичний потенціал власних назв у науково-фантастичному тексті : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.19 „Теорія мови ”/ О.Ю.Андєєнко. Одеса, 1992. 17с.
4. Арсенич П. Іван Франко і Прикарпаття / ПетроАрсенич. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. 352с.
5. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст / Н.Д.Арутюнова // Языковая номинация. Виды наименований / [А.А.Уфимцева, Э.С.Азнаурова, В.Н.Телия и др. ; отв. ред. член-кор. АН СССР Серебренников Б.А., доктор филол. наук Уфимцева А.А.]. Москва : Наука, 1977. С.304-357.
6. Байбакова И.М. Ирония как средство реализации речевой установки в англоязычном художественном тексте (На материале произведений С.Льюиса) : дисс. канд. филол. наук : 10.02.04 / Байбакова Инесса Макаровна. К., 1988. 239с.
7. Бакастова Т.В. Семантизация имени собственного в целом художественном тексте (на материале английского языка) : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 „Германские языки” / Т.В.Бакастова. Одесса, 1987. 16с.
8. Бартенева В. Герменевтическая интерпретация поэтики онимов романа Дж.Джойса Улисс” / В.Бартенева // Науковий вісник Чернівецького ун-ту : зб. наук. праць / [редкол. Бунчук Б.І. (наук. ред.) та ін.]. Чернівці : Рута, 2007. Вип. 356-359. Слов’янська філологія. С.56-61.
9. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ ХХ століття / Л.О.Белей. Ужгород, 1995. 119с.
10. Белей Л.О. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії / Л.О.Белей. Ужгород, 2002. 176 с.
11. Бєліцька Є.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.15 „Загальне мовознавство” / Є.М.Бєліцька. Горлівка, 2000. 23с.
12. Бияк Н.Я. Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій у німецькомовних перекладах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Н.Я.Бияк. Івано-Франківськ, 2004. 19с.
13. Біла Л.В. Структурно-семантичні та функціональні особливості антропонімів у сатиричній прозі М.П.Булгакова : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02 „Російська мова” / Л.В.Біла. К., 1997. 19с.
14. Білоус М.П. Український мовленнєвий етикет / М.П.Білоус // Мова і духовність нації / відп. ред. Т.І.Панько К. : НМК ВО, 1992. С.164-199.
15. Близнюк Б. Іван Крип’якевич дослідник гуцульської історії та антропонімії / Б.Близнюк, В.Бірчак // Науковий вісник Чернівецького ун-ту : зб. наук. праць / [редкол. Бунчук Б.І. (наук. ред.) та ін.]. Чернівці : Рута, 2007. Вип. 354-355. Слов’янська філологія. С.104-107.
16. Боєва Е.В. Антропонімія повістей М.В.Гоголя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Російська мова” / Е.В.Боєва. Одеса, 1993. 16с.
17. Боєва Е.В. Номінаційне поле у контексті художнього простору оповідань Б.Грінченка / Е.В.Боєва // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб. науч. трудов / наук. ред. ОтинЕ.С. Донецк : Донеччина, 2000. Вып. 6. С.157-164.
18. Боєва Е.В. Паралелізм функцій онімної та безіменної систем у художньому тексті (На матеріалі творів М.Коцюбинського і В.Винниченка) / Е.В.Боєва // Традиційне і нове у вивченні власних імен. Тези доп. міжнар. ономастичної конф. (Донецьк Горлівка Святогірськ, 13-16 жовт. 2005р.). Горлівка : ГДПІІМ, 2005. С.136-139.
19. Боєва Е.В. Поіменованість і безіменність у поетонімосфері прози М.Коцюбинського і Б.Грінченка / ЕвелінаБоєва // Вісник Прикарпатського національного ун-ту імені Василя Стефаника. Філологія / [редкол.: Матвіїшин В.Г. (голова) та ін.]. Івано-Франківськ : Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. Вип. XV-XVIII. С. 555-558.
20. Бондалетов В.Д. Русская ономастика / [Учеб. пособие для пед. ин-тов по спец. 2101 Русский язык и литература”] / В.Д.Бондалетов. Москва : Просвещение, 1983. 224с.
21. Бондар Л.П. Коли екстреми ся стрічають” (студія над Франковою новелою Хома з серцем і Хома без серця”) / Л.П.Бондар // Українське літературознавство : республіканський міжвідомчий наук. зб. / [редкол.: Міщенко Л.І. (відп. ред.) та ін.]. Львів : Світ, 1992. Вип. 56 : Іван Франко. Статті і матеріали. С.85-95.
22. Ботвина Н.В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на материале сатирических произведений послевоенного периода) : автореф. дисс. на соискания ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Н.В.Ботвина К., 1988. 24с.
23. Бук С.Н. Частотний словник роману Перехресні стежки” // Стежками Франкового тексту (комунікатвні, стилістичні та лексикографічні виміри роману Перехресні стежки”) / Ф.С.Бацевич (наук. ред.), С.Н.Бук, Л.М.Процак, А.А.Ровенчак, Л.Ю.Сваричевська, І.Л.Ціхоцький. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. С.138-369.
24. Бучко Г. Питання про деривацію онімічну та апелятивну / ГаннаБучко // Методичні читання Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи на Україні проф. Івана Ковалика (Львів, 15-17 трав. 1991р.) : Тези доп. Львів, 1991. С.16-18.
25. Бучко Г. Способи творення українських прізвищ (морфологічний спосіб) / Ганна Бучко // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. Серія : Мовознавство / [редкол.: Бучко Д.Г. (гол. ред.) та ін.] Тернопіль, 2003. Вип. 1 (II). С. 22-28.
26. Бучко Д. Апелятивна і пропріальна номінації / ДмитроБучко // Слово і доля : зб. на пошану У.Єдлінської. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 14. Львів : Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 2005. С.261-269.
27. Бучко Д. Принципи номінації і класифікація українських ойконімів / Дмитро Бучко // Другий міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-28 серп. 1993р.) : Доп. та повідомл. Мовознавство. Львів, 1993. С.113-115.
28. Буштян Л.М. К проблеме фонетической коннотации собственных имен в поезии / Л.М.Буштян // Русская ономастика : сб. науч. трудов / [отв. ред. Ю.А.Карпенко]. Одесса : ОГУ, 1984. С.118-124.
29. Бушуй А.М. Контекстная деривация имени собственного (на материале русских переводов украинской художественной прозы) / А.М.Бушуй // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки : зб. наук. праць. К. : НМК ВО, 1992. С.39-46.
30. Вальнюк Б. Історична повість Івана Франка Захар Беркут”: найменування та художні образи / БогданаВальнюк // Семантика мови і тексту : матеріали ІХ міжнар. конф. (Івано-Франківськ, 26-28 верес. 2006 р.) / [редкол.: Кононенко В.І. (голова) та ін.]. Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2006. С.460-463.
31. Васильева Н.В. Собственное имя в мире текста / Н.В.Васильева. Москва: Академия гуманитарных исследований, 2005. 224 с.
32. Виноградов В.В. Стилистика, теория поэтической речи, поэтика / В.В.Виноградов. Москва : Изд-во АН СССР, 1963. 255с.
33. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций / В.Г.Гак // Языковая номинация. Общие вопросы / [А.А.Уфимцева, Э.С.Азнаурова, Е.С.Кубрякова и др. ; отв. ред. член-кор. АН СССР Серебренников Б.А., доктор филол. наук Уфимцева А.А.]. Москва : Наука, 1977. С.230-293.
34. Гак В.Г. Повторная номинация и ее стилистическое использование / В.Г.Гак // Вопросы французской филологии : [сб. трудов МГПИ им.В.И.Ленина]. Москва, 1970. С.123-136.
35. Галич В.М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / В.М.Галич. К.,1993. 24с.
36. Галич В.М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика / В.М.Галич. Луганськ : Знання, 2002. 212с.
37. Галкина-Федорук Е.М. Слово и понятие / Е.М.Галкина-Федорук. Москва : Учпедгиз, 1956. 54с.
38. Гамаш Д. Невизнаний шедевр історичної прози Івана Франка / ДмитроГамаш // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин : матеріали міжнар. наук. конф. (Львів, 25-27 верес. 1996р.) / [редкол.: Л.Бондар, М.Гнатюк, І.Денисюк та ін.]. Львів : Світ, 1998. С.472-477.
39. Гончарова Н.А. Ономастическое пространство как проявление языковой личности автора (на материале произведений С.Н.Сергеева-Ценского) : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” [Електронний ресурс] / Н.А.Гончарова. Тамбов, 2007. 26с. Режим доступу :
http://www.planeta-imen.narod.ru/novosti/avtoreferat2.html.
40. Горак Р. Іван Франко : в 9 кн. / Р.Горак, Я.Гнатів. Львів : Місіонер, 2000— .—
Кн. друга : Цілком нормальна школа. — 2001. — 204с.
41. Горак Р. Іван Франко : в 9 кн. / Р.Горак, Я.Гнатів. Львів : видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2000— .—
Кн. сьома : Протистояння. 2006. 584с.
42. Горбач О. Арґо в Україні / ОлексаГорбач / [редкол.: А.-Г. Горбач, М.Чікало, Н.Хобзей та ін.]. Львів : Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 2006. 688с.
43. Горе М.С. Природа семантики антропонимов в художественном тексте / М.С.Горе // Актуальные вопросы русской ономастики : cб. научн. трудов
/ [редкол.: Карпенко Ю.А. (отв. ред.), и др.]. К. : УМКВО, 1958. С.148-153.
44. Григорук О.П. Антропонімія художніх творів Л.Мартовича / О.П.Григорук // Питання сучасної ономастики : [зб. статей / редкол.: ЦілуйкоК.К. (відп. ред.) та ін.]. К. : Наукова думка, 1976. — С.159-162.
45. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886) / ЯрославГрицак. К. : Критика, 2006. 632с.
46. Гриценко Т.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Богдана Хмельницького) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Т.Б.Гриценко. К., 1998. 17с.
47. Гриценко Т.Б. Ономастикон художнього тексту як об’єкт лінгвістичного аналізу / Т.Б.Гриценко // Щорічні записки з українського мовознавства. Одеса : ОДУ, 1999. Вип. 6. С.9298.
48. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр / ТамараГундорова. К.: Критика, 2006. 352с.
49. Гуняк М.Ф. Творчість Івана Франка початку ХХст. (особливості етико-антропологічного та історіософського аналізу): дис. канд. філол. наук : 10.01.01 / Гуняк Михайло Федорович. Львів, 1999. 173с.
50. Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я.Закревська. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1997. 232с.