ГУМОРИСТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ У СЕМАНТИЦІ ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ МОВИ ТВОРІВ ЄВГЕНА ДУДАРЯ

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
На правах рукопису

ШУЛЬГА ТАМАРА АНАТОЛІЇВНА
УДК 811. 161’2: 371; 373.[4 +7]
ГУМОРИСТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ У СЕМАНТИЦІ
ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ
МОВИ ТВОРІВ ЄВГЕНА ДУДАРЯ
Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, старший
науковий співробітник відділу
стилістики та культури мови
Інституту української мови НАН України
Бибик Світлана Павлівна

ЧЕРКАСИ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.. 4
ВСТУП. 5
Розділ 1. СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА СЛОВА І ФРАЗЕМИ ТА КОНОТАЦІЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ................ 12
1.1. Семантична система мови ........................................................................ 12
1.2. Семантична кореляція лексики та фразеології.......................................... 15
1.3. Конотативний компонент у структурі лексичної та фразеологічної семантики .......................................................................................................... 19
1.4. Стилістичне значення одиниць мови ........................................................ 26
1.5. Комічне як мовно-естетична категорія .................................................... 32
Висновки до розділу 1. 41
Розділ 2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ В ГУМОРИСТИЧНИХ ТВОРАХ ЄВГЕНА ДУДАРЯ..................... 43
2.1. Структурно-семантичні модифікації номінативних одиниць .............. 44
2.1.1. Багатозначність слова ............................................................................ 44
2.1.2. Антонімія слів ......................................................................................... 51
2.1.3. Синоніми .................................................................................................. 56
2.1.4. Пароніми, парономазія .......................................................................... 59
2.1.5. Вторинні номінації ................................................................................. 64
2.1.6. Енантіосемія ............................................................................................ 75
2.1.7. Власні назви ........................................................................................... 76
2.2. Функції стилістично маркованої лексики ................................................ 89
2.2.1. Книжна лексика ..................................................................................... 89
2.2.2. Усно-розмовна лексика .......................................................................... 94
2.3. Семантико-синтаксичні прийоми створення комізму ......................... 101
2.3.1. Стилістичні функції епітетів ................................................................ 102
2.3.2. Метафоричні засоби комізму ................................................................ 106
2.3.3. Порівняння ............................................................................................. 108
2.3.4. Варіювання сполучуваності слів .......................................................... 111
2.4. Словотвірно-стилістичне варіювання номінативних одиниць ............. 115
Висновки до розділу 2. 120
Розділ 3. СТИЛІСТИКА І КОНОТАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ У МОВІ ТВОРІВ ЄВГЕНА ДУДАРЯ................... 123
3.1. Індивідуально-авторська модель фразеотематичної групи ‘людина’ ...125
3.2. Трансформація фразеологізмів ................................................................ 138
3.2.1. Семантичні трансформації ФО ............................................................ 139
3.2.2. Лексико-семантичні трансформації ФО .......................................... ... 149
3.2.3. Структурно-семантичні трансформації ФО ........................................ 157
3.2.4. Використання поєднаних способів трансформації ФО ...................... 160
Висновки до розділу 3. 164
ВИСНОВКИ 165
ДОДАТОК А. СЛОВА (ТА ВІДТІНКИ ЇХ ЗНАЧЕНЬ) З КОНОТАЦІЄЮ ГУМОРУ, РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ВНЕСЕННЯ ДО РЕЄСТРУ СЛОВНИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ”. 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 182

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВТССУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2003. 1440 с.
КФ компаративна фразема
ЛСВ лексико-семантичний варіант
ЛСГ лексико-семантична група
ЛХА літературно-художній антропонім
ОСО Дудар Є. М. Операція «Сліпе око» / Дудар Є. М. К.: Рад. письменник, 1970. 142 с.
ПС Дудар Є. М. Профілактика совісті / Дудар Є. М. К.: Дніпро, 1981. 357 с.
РЖ Дудар Є. М. Рятуймо жінку / Дудар Є. М. К.: Рад. письменник, 1989. 237 с.
РІ Дудар Є. М. Робінзон з Індустріальної / Дудар Є. М. К.: Рад. письменник, 1981. 319 с.
СП Дудар Є. М. І силою, і правдою / Дудар Є. М. Тернопіль: Джура, 2003. 272 с.
ССНП Юрченко О.С. Словник стійких народних порівнянь / О.С. Юрченко, А.О. Івченко. Х.: Основа, 1993. 176 с.
СУМ Словник української мови: [в 11 т.] / [редкол.: Білодід І.К. (голова) та ін.] К.: Наук. думка, 1970 1980.
УМ Дудар Є. М. Українці мої, українці. Сумні роздуми невеселого чоловіка / Дудар Є. М. К.: Бібліотека українця, 2001. 190 с.
ФО фразеологічна одиниця
ФСУМ Фразеологічний словник української мови [уклад. В.М.Білоноженко та ін.]. К.: Наук. думка, 1993. 984 с.
ВСТУП
Завдання функціональної стилістики полягає у вивченні мовних засобів з погляду особливостей їх вживання у різних сферах спілкування й ефективної реалізації ними комунікативних завдань. Одна із суттєвих характеристик стилістичної системи національної мови наявність способів створення комічного в різножанрових текстах. Комічне (гумористичне, іронічне, сатиричне, саркастичне, гротескне) стилістична (соціокультурна) конотація, що визначається тематикою, аксіологією, спрямованістю спілкування письменника зі своєю аудиторією через текст, зорієнтований на виявлення невідповідностей або ж алогічних суперечностей у реальному житті, які зумовлюють виникнення сміхового ефекту.
Гумористична конотація це поняття, що охоплює додаткові семантичні та прагматичні компоненти лексичного та фразеологічного значення одиниць мови, які в тому чи тому контексті спрямовані на створення гумору, іронії, сарказму тощо. Ці стилістичні регістри слововживання не завжди відображені в лексикографічних джерелах. Стилістичні позначки жарт., ірон. стосуються обмеженого кола слів та фразеологічних словосполучень, паремій. Незаперечною є евристична цінність літературно-художніх першоджерел, ідіостилів письменників-гумористів для окреслення (а) кола одиниць національної мови та їхніх граматичних і семантичних моделей, здатних до переосмислення, девіативного перегрупування в мікроконтексті й творення комічних ефектів, а також (б) ситуацій (сценаріїв поведінки мовців), у яких виникає іронічний ефект.
В українській лінгвостилістиці другої половини ХХ початку ХХІ ст. з’явилися праці, у яких об’єктом дослідження є мова певних літературних жанрів з погляду виявлення в них ознак комізму. Зокрема, це усмішка (Б.Пришва), фейлетон (С.Вареник), політичний роман (Ю.Білодід), політична і соціальна сатира, співомовки, пародії, казки (Г.Бикова, Т.Наумова, З.Франко), памфлет (М.Протасова), анекдот (О.Руда), драматичні твори (Г.Удовиченко, Я.Януш), мала проза (А.Григорук, О.Калита, О.Скорик, Л.Ставицька), роман (Г.Їжакевич, А.Попович), поезія (П.Плющ, О.Батурський).
У дослідженнях проблеми мовної реалізації комічного розрізняємо два методологічні підходи. Переважає структурно-семантичний підхід, пов’язаний із окресленням ролі слова, його семантичних та емоційно-експресивних модифікацій, спрямованих на створення гумористичного ефекту, а також словесно-ситуаційних засобів комічного (Л.Белей, В.Виноградов, О.Калита, Т.Наумова, А.Попович, С.Походня, Б.Пришва, О.Стишов, В.Черняєва та ін.). У другій половині ХХ ст. утвердився когнітивно-прагматичний підхід до аналізу гумористичного тексту (І.Сніховська, Т.Утробіна). Для обох напрямків дослідження характерне виділення способів інтеграції опозитивних, протиставних відношень мовних одиниць та їх смислів, систем контрастування лексико-семантичних і семантико-синтаксичних компонентів твору, у яких актуалізується, перебудовується та чи інша мовна одиниця, мобілізуючи ресурси для вираження нового змісту.
Отже, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена: а) потребою поглиблення теоретико-практичної бази вивчення наявних у гумористично-сатиричних творах власне мовних виявів комічного, що лежать в основі виділення прийомів створення смішного або засобів гумору в національній мові, культурі; б) спробою встановити типи конотацій, зумовлених уживанням лексичних та фразеологічних одиниць у гумористичних мікроконтекстах; в) потребою розширення наукової бази лексикології, лінгвостилістики, історії літературної мови, практичної лексикографії із залученням ілюстративного матеріалу з текстів Євгена Дударя.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової проблеми кафедри методики навчання, стилістики та культури української мови Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Формування культуромовної компетентності студентів філологічних факультетів” (протокол засідання кафедри від 28 серпня 2008 року), а також теми наукових досліджень відділу стилістики та культури української мови за відомчою тематикою Сучасна українська літературна мова в її концептуальному та часово-просторовому виявах” (№ III-4-03, державний реєстраційний № 0103U00327). Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Наукової координаційної ради Інституту мовознавства НАН України (протокол № 3 від 16 червня 2005 року).
Мета роботи дослідити гумористичний компонент у семантичній структурі одиниць мови, проаналізувавши мовностилістичні особливості гумористичної прози Є.Дударя, та схарактеризувати прийоми створення комізму, зважаючи на текстові функції лексичних і фразеологічних одиниць.
Для реалізації цієї мети передбачено розв’язання таких завдань:
1) визначити роль, місце та диференційні ознаки конотативних компонентів, наявних у семантичній структурі слова, способи їх відображення у лексикографічних джерелах;
2) з’ясувати зміст та природу поняття комічного”, його реалізацію в суміжних мовно-естетичних поняттях гумористичного”, іронічного”;
3) описати сучасні лінгвістичні підходи до вивчення комічного;
4) визначити зміст поняття гумористичний мікроконтекст”;
5) виявити лексичний (загальні та власні назви) і фразеологічний склад засобів комічного в гумористичних творах Є.Дударя;
6) описати системоутворювальні функції лексико-семантичних та семантико-синтаксичних прийомів комічного, установивши типологію названих функцій;
7) дослідити текстову варіантність фразеологізмів у зв’язку з їх стилістичними, текстотвірними, соціально-ситуаційними функціями, виявити співвідношення традиційних та трансформованих фразеологізмів у досліджуваних текстах;
8) описати індивідуально-авторську модель фразеотематичної групи ‘людина’;
9) репрезентувати різновиди конотацій, що їх створюють мовні одиниці з гумористичним компонентом семантики;
10) дослідити співвідношення між типами контрастів як естетичними явищами й типологією протиставлення мовних одиниць у гумористичних мікроконтекстах;
11) простежити відображення іронічного та жартівливого регістрів аналізованої лексики й фразеології в лексикографічних джерелах; визначити корпус лексичних і фразеологічних одиниць із гумористичною конотацією, що можуть бути рекомендовані для внесення до словника української мови, оформивши рекомендації у вигляді додатка до дисертації;
12) окреслити жанрову, мовно-історичну специфіку номінацій та фразем у текстах Є.Дударя.
Об’єкт дослідження мова гумористичних творів Євгена Дударя 70 90-х рр. ХХ ст.
Предмет дослідження гумористичний компонент у семантиці лексичних і фразеологічних одиниць української літературної мови та його актуалізація у творах Є.Дударя.
Джерельну базу дисертації становлять художні гумористичні твори Є.Дударя, опубліковані у збірках: Дудар Є. М. І силою, і правдою/ Ду- дар Є.М. Тернопіль: Джура, 2003. 272 с.; Дудар Є. М. Операція «Сліпе око» / Дудар Є.М. К.: Рад. письменник, 1970. 142 с.; Дудар Є. М. Профілактика совісті / Дудар Є.М. К.: Дніпро, 1981. 357 с.; Дудар Є. М. Рятуймо жінку/ Дудар Є.М. К.: Рад. письменник, 1989. 237с.; Дудар Є. М. Робінзон з Індустріальної / Дудар Є.М. К.: Рад. письменник, 1981. 319 с.; Дудар Є.М. Українці мої, українці. Сумні роздуми невеселого чоловіка / Дудар Є.М. К.: Бібліотека українця, 2001. 190 с. Із аналізованих текстів вибрано для дослідження близько 1 тис. контекстів, у яких зафіксовано слововживання з гумористичним компонентом у семантиці.
Методи та прийоми дослідження. Роботу виконано з урахуванням філософського розуміння взаємодії суб’єктивного та об’єктивного в мові, співвідношення форми та змісту мовних одиниць, антропоцентричного підходу до мови. Методики лінгвостилістичного дослідження пов’язані з використанням методів: описового (для стилістичної інтерпретації мовних явищ гумористичних творів) із прийомами спостереження, порівняння, узагальнення; контекстуального (визначення способів взаємодії одиниць мови в гумористичному мікроконтексті), компонентного (встановлення структурної організації компонентів у значенні слова; визначення смислових компонентів у конотованих, трансформованих одиницях мови, оказіональних тропах; залежності змістової структури фразеологізмів від зміни їх форми), порівняльного аналізу (зіставлення змісту словникових” і текстових” одиниць мови), моделювання фразеосемантичних полів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснено функціонально-семантичний аналіз гумористичних творів Євгена Дударя та виявлено ідіостильові домінанти комічного у зв’язку з мовно-літературним процесом другої половини ХХ ст.; поглиблено кваліфікації структурно-семантичних механізмів створення комізму; акцентовано на типах конотацій, що їх набувають лексичні та фразеологічні одиниці в гумористичному тексті; установлено співвідношення між типами контрастів як естетичними явищами й типологією протиставлення мовних одиниць як носіїв комічного в гумористичних мікроконтекстах.
Теоретичне значення дослідження виявляється в обґрунтуванні підходів до вивчення мови творів комічного жанру; у розумінні комічного як концептуального явища в національно-мовній картині світу, як системоутворювального мовно-естетичного чинника організації смислової структури гумористично-сатиричного тексту, що реалізується у системі контрастів конвенційних значень одиниць мови та особистісного авторського смислу; у визначенні продуктивних засобів створення комічного.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання у викладанні курсів лексики, фразеології, стилістики української мови, лінгвістичного аналізу тексту у ВНЗ, у лінгводидактиці для створення підручників, навчальних посібників з названих дисциплін, у підготовці спецкурсів з вивчення мови гумористично-сатиричних творів, для написання студентських науково-дослідних робіт.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження викладено в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. М.А.Жовтобрюха (10 11 листопада 2005 р.), Науково-практичній конференції Мовне обличчя міста” (9 листопада 2007 р.), які відбулися в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Міжнародній науковій конференції Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (27 28 вересня 2007 р.), що відбулася в Луганському національному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка, Науково-практичній конференції Українська лінгвостилістика у сучасній науковій парадигмі”, присвяченій 70-річчю від дня народження д. філол. н., проф. С.Я.Єрмоленко (м. Київ, 1 листопада 2007 р.), у процесі викладання курсів практичної стилістики в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, а також на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (протокол №5 від 26 травня 2008 року).
Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено у п’ятьох статтях, чотири з яких надруковано у фахових збірниках наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури (225 позицій), списку використаних джерел (6 позицій), Додатка А Слова (та відтінки їх значень) з конотацією гумору, рекомендовані для внесення до реєстру Словника української мови” (6 сторінок). Загальний обсяг дисертації 206 сторінок, основного тексту 174 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Теоретичне опрацювання структурно-семантичних особливостей одиниць мови неможливе без урахування специфіки їх у ж и в а н н я та окреслення типології їх в і д н о ш е н ь, з в’ я з к і в у тексті, що спричинюють передавання певної інформації й вираження суб’єктивної модальності автора.
Для стилістики суттєвим є розрізнення основної предметно-поняттєвої та додаткової конотативної інформації, що виявляється у певному контексті, котрий актуалізує, модифікує, формує значення мовної одиниці, її внутрішню форму відповідно до жанрово-стильових, мовно-естетичних настанов творчості письменника та динаміки соціально-історичних змін дійсності.
Відмінності в компонентному складі лексики та фразеології впливають на: а) структурування типів конотацій, що реалізуються у жанрових різновидах текстів, в індивідуальних мовно-естетичних системах, ідіостилях письменників; б) визначення функцій лексики та фразеології у творі певного жанру як засобів створення характерної жанрово-стильової конотації (контекстний тип), зокрема іронічної, гумористичної.
Емпіричні, культурно-історичні, світоглядні (морально-етичні) знання митця слова, його емоційне або ціннісне ставлення до зображуваного створюють експресивність мовних знаків, що доповнює їх предметно-поняттєвий зміст. У такому разі конотація реалізується у її широкому розумінні й має узуальний характер.
У вузькому ж значенні конотація це доповнення до об’єктивного значення мовної одиниці асоціативно-образним уявленням, що ґрунтується на навмисному зміщенні традиційної дистрибуції мовної одиниці.
Гумористичні мікроконтексти (слово, словосполучення, висловлювання), достатні для лінгвістичного аналізу виявів комічного у вживанні лексики та фразеології, є джерелом народження оказіональних значень і формування лексико-семантичних варіантів. Саме в гумористичному мікроконтексті виявляється єдність форми мовної одиниці та її змісту із семантикою комізму.
2. Гумористичний компонент у семантиці лексичних одиниць результат процесу актуалізації власне мовної одиниці, її парадигматичних і синтагматичних зв’язків у певному мікроконтексті. Основні напрямки актуалізації лексичної семантики в аналізованих гумористичних творах Євгена Дударя такі: а) структурно-семантична модифікація номінативних одиниць; б) контрастне зближення стилістично різнопланової лексики; в) специфікація лексичного значення у словосполученнях; г) словотвірно-стилістичне варіювання номінативних одиниць, що зорієнтовані на цілеспрямовану комічну неоднозначність контекстної інформації та її аксіологічного наповнення.
Так, загальні (багатозначні слова, антоніми, синоніми, пароніми, омоніми) та власні назви є об’єктами моделювання комічної видозміни семантичної структури висловлення. Зокрема, багатозначність слова дає можливість для надання мікроконтексту смислової двоплановості, для жонглювання” лексико-семантичними варіантами номінативних одиниць як прийому створення мовної гри, емоційно-експресивного напруження контексту, продукування контрастів між узуальним та оказіональним значенням слова. При цьому велику вагу для гумористичного твору має вживання слова в ситуативному, оказіональному конотативному та конструктивно зумовленому значеннях.
Антонімія слів у гумористичному дискурсі основа для моделювання контрастів за шкалою експресивно-оцінного наповнення лексичних одиниць, за їхнім предметно-поняттєвим змістом, який дозволяє підкреслити ціннісне ставлення автора до зображуваного. Спостережено, що контекстуальна антонімія дає вищий ступінь іронічності висловлень, ніж контраст загальномовних слів з протилежним значенням.
Гумористичні твори Є.Дударя мають специфічні параметри лексичної синоніміки. Так, логічні синоніми вживаються для підсилення аксіологічного змісту мікроконтекстів, надаючи їм розмовно-жартівливої невимушеності, образності, а також підсилюючи стилістичний ефект нав’язливості, надміру чого-небудь через прийом ампліфікації слів. Емоційно-оцінні синоніми надають комічним ситуаціям стилістичного значення інтенсивності. Контекстуальна синонімія найбільш виражена в семантичних групах ‘говорити’, ‘співати’.
В аналізованих творах Є.Дударя іронічний змістовий ефект виникає також внаслідок зіткнення у тексті паронімічних слів чи словоформ (на зразок виродок самородок, бабник бабуїн), навмисного комічного смислового перекручування співзвучних слів (на зразок халатне ставлення халат, дати посаду посадити, канарейка Канарські острови тощо).
Явища вторинної номінації (номінативні метафори, метонімії, перифрази, евфемізми) у гумористичній прозі Є.Дударя виражені в структурі ЛСГ ‘істота’ (жінка, дружина; чоловік; діти; назви осіб за професійною діяльністю; назви тварин), ‘предмет’ (назви знарядь, машин, механізмів, техніки, музичних інструментів; назви страв), ‘дія’ (робота, відпочинок), ‘об’єкт’ (установа, організація, місце відпочинку). Їх використання це засіб іронічної трансформації назви тієї чи іншої реалії, словесно-образної соціалізації зображуваного. Вторинні номінації це репрезентанти словесного комізму, це назви, в яких поєднуються емоційно-оцінні та контекстні конотації.
Жартівливо-іронічні евфемізми джерело словесно-ситуаційного комізму. Вони представлені ЛСГ ‘смерть’, ‘мова’, ‘частини тіла’, ‘дія’, ‘напої’, ‘розумові здібності’, ‘моральні якості’.
Метонімічні назви це основа для утворення комічних контрастів, що виникають як результат перейменування тої чи тої реалії за моделями частина ціле, вмістище живий предмет, збірне позначення назва неоднорідної сукупності, назва місця назва персонажа (істоти), назва персонажа (істоти) назва почуття, стану.
З-поміж загальних назв Є.Дудар широко послуговується прийомами функціонального навантаження розмовної лексики (переважно дієслів, семи ‘іти’, ‘говорити’, ‘міркувати’, ‘шахраювати’, ‘видавати певні звуки’, та іменників назви людей за віком, за видом діяльності, за зовнішніми ознаками, моральними якостями, за ставленням до інших осіб) для створення різноманітних колоритів (невимушеності, інтенсивності, побутовості, жартівливості, зневажливості, вульгарності, фамільярності, лайливості, згрубілості), а також підсилення основного предметно-поняттєвого змісту номінативної одиниці.
Гумористичний компонент у семантиці власних назв (антропонімів, топонімів, хоронімів, ергонімів) додаткове значення, що виникає під впливом контексту. У мовостилі Є.Дударя представлено дві групи власних назв, що використовуються з метою цілеспрямованої комічної неоднозначності, соціально-оцінні та художньо-оцінні.
Продуктивність комічної експресивності залежить і від умов безпосередньої контактності слів, в яких виникають певні невідповідності, контрасти, девіативність.
Зокрема, в атрибутивних епітетних (художньо-образних) словосполученнях гумористичний компонент семантики з’являється внаслідок руйнування узуальної внутрішньої форми мінімального контексту й порушення норм валентних зв’язків слів. В епітетних портретах персонажів словесно-ситуаційний комізм створюють іронічні назви форми, кольору, стану, якості певних деталей у зовнішності істот, гіперболізовані позначення оцінок, станів, ситуацій, зовнішності персонажів, їх одягу.
Метафоричні словосполучення з гумористичною конотацією представлені такими різновидами (а) генітивні позначення морально-етичних якостей, для утворення яких використовуються контрастивні за семним складом назви хворобливих станів, відходів продуктів харчування, що привносять у контексти іронічно-зневажливий відтінок; (б) дієслівні антропоморфізовані вислови з розмовним колоритом, що мають гумористично-жартівливий колорит; (в) дієслівні метафори-евфемізми з пом’якшувально-меліоративною, іронічно-фамільярною, жартівливо-іронічною експресією. Ускладнені метафоричні вирази Є.Дудар здебільшого використовує у творах, де створюється іронічно-піднесений мовообраз митця, відомого культурного діяча, а також у мовотворчості другої половини 90-х років ХХ ст.
Гумористичний компонент у семантиці образних порівняльних зворотів, об’єднаних семою ‘людина’, з’являється внаслідок актуалізації асоціацій за формою (побутовизми, назви свійських тварин, хатнього начиння, іграшок, наукові й технічні реалії), за родом діяльності особи. Створюючи психологічні портрети персонажів окреслення їх психічних станів, реакцій на ситуації, письменник робить основою порівняння назви станів (втома, знервованість, неспокій, роздратування, агресивність і под.) і використовує книжну лексику як об’єкт порівняння, що надає висловленням іронічно-жартівливого відтінку. Комічній емоційній оцінці підлягають зовнішність, психологічні стани, чуттєва сфера, дії, рухи персонажів.
Для досягнення ефекту комізму Є.Дудар вдається до словотвірно-стилістичного варіювання номінативних одиниць, а саме: а) залучає здрібніло-пестливі суфікси для утворення слів, що допомагають стилізувати іронічно-ліричний, іронічно-фамільярний, іронічно-пестливий колорити мікроконтекстів; б) надає узуальним лексемам оказіонального морфемного оформлення, використовуючи дію аналогії за формою; в) змінює частини назв-композитів іншими складовими з новим концептуальним наповненням, протилежним за смислом щодо попереднього; г) відтворює з усно-розмовної практики нові за часовими ознаками лексичні одиниці (напр., модернтокіни, фуршетити, дезодоранити).
3. Емоційно-експресивні співзначення лексичних та фразеологічних одиниць, що створюють ефект комізму у прозі Є.Дударя, роблять мову гумористичного твору емотивно орієнтованою, настроєвою, наповненою домінантним особистісним (суб’єктивним) смислом, що виражений у гумористично-жартівливому, гумористично-доброзичливому, співчутливо-іронічному, іронічно-доброзичливому, іронічно-зневажливому, іронічно-жартівливому, іронічно-інтимному, іронічно-глузливому, іронічно-ласкавому (пестливому), іронічно-улесливому, іронічно-ліричному, іронічно-фамільярному, іронічно-згрубілому, іронічно-піднесеному колоритах. Основними емоційно-експресивними конотаціями лексики та фразеології аналізованих творів є розмовна, жартівлива, зневажлива, фамільярна, вульгарна, лайлива.
Застосовані методики лексикографічного спостереження, компонентного аналізу дали можливість побачити, що переважна більшість експресивів розмовна лексика, яка забезпечує природність емоційно-оцінних реакцій, а також виражає мовно-національну своєрідність сміхової культури. Практично вся проаналізована в роботі лексика, в якій актуалізовано гумористичний компонент семантики, це компоненти словника української мови, що не мають відповідного ремаркування. Створений Додаток А репрезентує, у яких статтях Словника української мови можна зробити корективи.
4. Вживання лексичних одиниць у лапках засвідчує набуття ними інших контекстуальних метафоричних, алегоричних значень, актуалізацію іншого лексико-семантичного варіанта, вживання слова у протилежному значенні (антифразис), приховування основного смислу висловлення, а отже, іронічної контекстуальної конотації, перехід номінативних одиниць у номінативно-конотативні. Таке графічне оформлення номінації у писемному гумористичному тексті це прийом вираження домінантного авторського смислу, суб’єктивної авторської модальності, негативного аксіологічного наповнення назви, це знак чужості”, відштовхування позначуваного нею явища з позиції морально-етичних норм суспільства.
5. Суб’єктивно-оцінне ставлення автора гумористичного твору до світу, що начебто надбудовується над словесно-мовною формою його відображення, забезпечує культурно-ціннісну сутність, переданої сюжетом інформації. Отже, концептуальним для мови Є.Дударя є створення словесного та словесно-ситуаційного комізму через певні вияви культурно-ціннісних конотацій номінативних одиниць. В аналізованих текстах відзначено смислову вагу: а) національно-культурних (макогон” жезл працівника ДАІ; балалайка гітара; горлиця, сокіл іронічне звертання); б) соціально-культурних (поп-музика попа; розійшлися, як джентльмени удачі”; квітникарка В.Купріна); в) соціально-політичних (з ентузіазмом окупували машину; колгосп зона суворого режиму; приватизовувати красти, розтягувати); г) морально-етичних (ліліпутаночка) конотацій лексем та вторинних номінацій.
Вживання власних назв дає приклади створення комічних соціально-професійних (секретарка Кнопа), соціально-діяльнісних (фабрика Закаблук”, бракороб Задирака, поет Цвіркуненко), соціально-політичних (колгосп Вперед”, комсорг Вітька Мотовило, комсомолець Льонька Рубченко), соціально-культурних (Дід-Мороз, Снігуронька, Сніжинка, Дядя Стьопа; Варварія Монте-Крісто, Робінзон Галапочка, Шерлок у спідниці; Бурбон, Отелло, Клеопатра), морально-етичних (непомітний Володя Вінегрет, Горобець, Чижик, Ворона, Пшик) номінативно-конотативних одиниць.
6. Гумористичний компонент у семантиці номінативних одиниць результат дії різних типів комічних контрастів. Одні з них пов’язані з появою суперечності в певному слові. Інші ж з контекстним зближенням певних розрядів, типів слів, треті ж з розвитком протиріччя у словосполученнях.
Одна з репрезентантних груп комічних контрастів з контекстним зближенням певних розрядів слів, що вступають у суперечність за смисловим, предметно-поняттєвим наповненням їх внутрішньої форми (загальновживані та контекстуальні антоніми, пароніми, омоніми), а також за функціонально-стилістичним значенням іронічне змішування регістрів і стилів мови (книжні (наукові, науково-технічні назви) та розмовно-побутові лексеми, розмовна та публіцистична, розмовна та дипломатична, офіційно-ділова, професійно-виробнича лексика та ін.).
Гумористичними є контексти, де письменник спеціально створює умови комунікативної девіації, вербального надлишку, використовує іншостильові моделі висловлень.
Порушення у валентності слів створюються за допомогою прийому заміни одного з актантів у словосполученні з обов’язковою валентністю.
7. Цілеспрямована комічна неоднозначність у вживані тих чи інших номінативних одиниць створюється й за допомогою стилістичних прийомів антитези (антоніми), ампліфікації (синоніми, хороніми, антропоніми, офіційно-ділова лексика, оказіоналізми), звукової гри (власні назви).
8. У гумористичних творах, що мають ціннісно-орієнтований характер, використовується концептуальний, аксіологічний та образний потенціал фразеологічних одиниць для окреслення інтелектуальних, морально-етичних, характеристично-емоційних проявів реальності. Абсолютизованість конотативного компонента в семантиці ФО основа для формування іронічно-пейоративного забарвлення понять, емоційних сфер, соціальних відносин.
Розмовно-побутова фразеологія гумористичних творів Є.Дударя становить потужне національно-культурне образно-смислове тло словесного та словесно-ситаційного комізму.
Аналізовані гумористичні контексти відображають антропоцентричність ФО, сконцентрованих у фразеотематичній групі ‘людина’.
Фразеологізми є засобами асоціативно-образного оцінювання певних рис у поведінці людини як негативних, вони є знаками-еталонами, що відображають побутово-культурний досвід, характеристики, зіставлення реалій, чуттєвих реакцій, емоційно-оцінного сприйняття світу та вираження певного узагальненого смислу. Отже, Є.Дудар за допомогою ФО іронізує над такими якостями, як інертність, млявість, повільність, розгубленість, розпач, переляк, хвилювання, улесливість, плазування перед ким-небудь, роздратування, гнів, зневага, обурення, ніяковість, неспокій, переляк. Разом з тим такі емоційно-психологічні реакції, як радість, спокій, збудження, здивування, взаєморозуміння тощо часом представлені з гумористично-доброзичливою конотацією.
Основними образними конкретизаторами компаративних фразем у фразеотематичній групі ‘людина’ є побутовизми назви речей хатнього вжитку, спорідненості, свійських тварин, що є підґрунтям для створення прозорих асоціативно-образних зв’язків, для утворення невимушено-іронічних тональностей гумористичних контекстів. З цією метою використовується зооморфізм та побутоцентризм українських ФО.
Письменник, орієнтуючись на комічну неоднозначність, трансформує фразеологізми, вдається до відхилення від норми в семантиці ФО. Основними способами трансформації ФО є: а) семантична трансформація фразеологізмів (зміна таксонів сценарної природи, повна актуалізація, що має сім різновидів; використання на тлі ФО його компонентів); б) структурно-семантична трансформація ФО (контамінація ФО; фразеологічний еліпсис; фразеологічна алюзія); в) лексико-семантична трансформація ФО (заміна компонентів; поширення ФО шляхом додавання факультативних частин, компонентів на початку та в кінці ФО, а також вклинювання компонентів); г) ускладнена трансформація ФО.
Конотація ФО це їх асоціативно-образний, предметно-смисловий зв’язок із оцінками соціального, морально-етичного статусу персонажів, їх внутрішньо-психологічних якостей. Часові конотації це результат актуалізації книжних ФО (офіційно-ділові кліше, афоризми, цитати), зміни соціально-культурних (зостатися без спідниці замість зостатися в одній сорочині”) акцентів у ФО внаслідок їх трансформації. Під впливом подвійної актуалізації відбувається зміна конотацій ФО одночасно зі зміною значення та смислового наповнення фраземи (водити козу).
ФО, як і номінативні одиниці, використовуються для створення комічних контрастів невідповідностей між зовнішніми особливостями зіставлюваних персонажів (за віком, за характером, фізичним станом), ситуативного зіставлення двох ФО в межах мікроконтексту, що ґрунтуються на фразеологічному образі; поєднання в мікроконтексті розмовно-побутових та книжних ФО.

9. Дослідження гумористичного дискурсу Євгена Дударя дає можливість зробити висновок, що комічне це мовно-естетична категорія, що забезпечує взаємодію та/або протиставлення одиниць мови за їх предметно-поняттєвим та конотативним (культурно-ціннісним) наповненням, переосмислення їх традиційного змісту, форми, аксіології, а також спрямовує кореляцію одиниць мови в напрямку критичного емоційно-оцінного авторського освоєння дійсності. Відповідно, комічне розгортається у своїй системоутворювальній функції через прийоми актуалізації лексичних та фразеологічних одиниць, відхилення від норми (девіативність), цілеспрямовану трансформацію сполучуваності лексем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л.Г. Індивідуально-авторські видозміни у сфері фразеології / Л.Г. Авксентьєв, В.Д. Ужченко // Українське мовознавство. 1979. № 7. С. 55 63.
2. Алексеев А.Я. Об имплицитной информации структурных единиц языка / А.Я.Алексеев // Функциональная характеристика языковых единиц и категорий: [сб. науч. тр. / отв. ред. Веденькова М.С.]. Днепропетровск: Днепропетровский ГУ им. 300-летия воссоединения Украины с Россией, 1988. С. 4 7.
3. Алексеев А.Я. Стилистическая информация языкового знака / А.Я.Алексеев // Филологические науки. 1982. №1. С. 50 55.
4. Алефиренко Н.Ф. Проблемы фразеологического значения и смысла: (В аспекте межуровневого взаимодействия языковых единиц) / Н.Ф. Алефиренко, Л.Г. Золотых. Астрахань: Изд-во Астраханского гос. педагогического ун-та, 2000. 220с.
5. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / Алефіренко М.Ф. Х.: Вища шк., Вид-во при ХДУ, 1987. 135с.
6. Андрейченко О.І. Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця ХХ початку ХХI століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 Українська мова”/ О.І. Андрейченко. К., 2006. 23 с.
7. Андрієнко Т.П. Мовленнєвий акт іронии в англійській мові (на матеріалі художньої літератури ХVI та ХХ століть): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 Германські мови” / Т.П.Андрієнко. Х., 2002. 18 с.
8. Аракин В.Д. О лексической сочетаемости / В.Д.Аракин // К проблеме лексической сочетаемости: [сб. ст. / отв. ред. Аракин В.Д.]. М.: Наука, 1972. С. 5 12.
9. Арнольд И.В. Потенциальные и скрытые семы и их актуализация в английском художественном тексте / И.В. Арнольд // Иностр. яз. в шк. 1979. №5. С. 10 19.
10. Арутюнова Н.Д. Введение / Н.Д. Арутюнова // Логический анализ языка: Образ человека в культуре и языке. М.: Индрик, 1999. С. 3 6.
11. Арутюнова Н.Д. Ненормативные явления и язык / Н.Д. Арутюнова // Язык и логическая теория: [сб. науч. тр. /отв. ред. Петров В.В.]. М.: Наука, 1987. С.140 152.
12. Арутюнова Н.Д.Типы языковых значений: Оценка, событие, факт / Арутюнова Н.Д. М.: Наука, 1988. 338, [1]с.
13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Арутюнова Н.Д. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. 895 [1] с. (Языки. Семиотика. Культура).
14. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) / Н.Д. Арутюнова // Лингвистика и поэтика: [сб. ст. / отв. ред. Григорьев В.П.]. М.: Наука, 1979. С. 147 173.
15. Бабич Н. Д. Стилістика фразеологічних одиниць / Н. Д. Бабич // Укр. мова і літ. у школі. 1979. №11. С. 17 22.
16. Багдарасян М.А. Языковые средства выражения иронии в современном французском языке: автореф дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.05 Романские языки” / М.А.Багдарасян. М., 1969. 26 с.
17. Барлас Л. Г. О модификации языковой семантики в художественной речи / Л. Г. Барлас // Вопросы лексической и фразеологической семантики: [межвуз. сб. науч. тр./ отв. ред. Диброва Е.И.]. Ростов/ нД, 1979. С.52 61.
18. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Бахтин М.М. — [2-е изд.]. М.: Худ. лит., 1990. 543 с.
19. Бацевич Ф. С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи / Бацевич Ф. С. Л.: ПАІС, 2005. 264с.
20. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології / Бацевич Ф. С. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 236 с.
21. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ ХХ ст. / Белей Л.О. Ужгород: Вид-во Ужгородського ун-ту, 1995. 120 с.
22. Бибик С.П. Розмовність як компонент гумору в мові творів Г. Квітки-Основ’яненка / С.П. Бибик // Лінгвостилістика: об’єкт стиль, мета оцінка: зб. наук. праць, присв. 70-річчю від дня народження проф. С.Я.Єрмоленко/ відп. ред. акад. НАН України В.Г. Скляренко. К., 2007. С.374 378.
23. Білодід Ю.І. Засоби виразу іронії у сучасному політичному романі (на прикладі мови роману М.Уеста Посол”) / Ю.І. Білодід // Мовознавство. 1981. №4. С. 71 73.
24. Білоноженко В.М. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / В.М. Білоноженко, І.С.Гнатюк К.: Наук. думка, 1989. 155 с.
25. Блумфилд Л. Язык/ Л. Блумфилд; [пер. с англ. Е.С.Кубряковой и В.П. Мурат] ; под ред. М.М.Гухман . М.: Прогресс, 1968. 607 с.
26. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика в словнику, мові і тексті: навч. посіб. [для студ. філол. спец.] / Бойко Н. І. Ніжин: Ред.-вид. відділ НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. 217 с.
27. Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологических единиц в области юмора, иронии и сатиры / Л.М. Болдырева // Вопросы лексикологии германских языков: [сб. ст./ отв. ред. Князева Т.Ю.]. М.: МГПИИЯ, 1979. Вып. 139. С. 48 62.
28. Болотнова Н.И. Слово в образной перспективе художественного произведения / Н.И. Болотнова // Вопросы стилистики: [межвуз. науч. сб.]. Саратов, 1988. Вып. 22: Стилистика художественной речи. С. 36 46.
29. Бондалетов В.Д. Русская ономастика: учеб. пособие [для пед. ин-тов по спец. 2101 Рус. яз. и лит. в нац. шк.”] / Бондалетов В.Д. М.: Просвещение, 1983. 224 с.
30. Борев Ю. Б. Основные эстетические категории / Борев Ю. Б. М.: Высш. школа, 1960 . 446с.
31. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства / Булахов- ський Л.А. К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
32. Бурбак О.Ф. Сутність та функції національно-культурного компонента лексичного значення реалії / О.Ф. Бурбак // Мовознавство. 1986. №4. С. 56 58.
33. Вакуров В.Н. Основы стилистики фразеологических единиц: (на материалах советского фельетона) / Вакуров В.Н. М.: Изд-во МГУ, 1983. 175 с.
34. Вакуров В.Н. Речевые средства юмора и сатиры в советском фейлетоне: учеб.-метод. пособие [для студентов-заочников III IV курсов фак. и отд-ний журналистики] / Вакуров В.Н. М.: Изд-во МГУ, 1961. 59с.
35. Вареник С.В. Комическая экспрессия в языке советского фельетона (60 80 гг.): автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 Украинский язык”/ С.В.Вареник. К., 1984. 24с.
36. Василюк І.М. Дифузія як семантична структура / І.М. Василюк // Мовознавство. 1990. №6. С. 53 55.
37. Введенская Л.А. От названий к именам / Л.А. Введенская, Н.П. Колесников Ростов н/Д.: Феникс, 1995. 534, [1] с.
38. Верещагин Е.М. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / Е.М. Верещагин, В.Г. Костомаров. М.: Изд-во МГУ, 1973. 233 с.
39. Виноградов В.В. Избранные труды: лексикология и лексикография / Виноградов В.В. М.: Наука, 1977. 312 с.