ПРИЙМЕННИКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРАМАТИЦІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІЇ

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КУЩ НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА
УДК 811.161.2’367.633

ПРИЙМЕННИКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРАМАТИЦІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Загнітко Анатолій Панасович,
доктор філологічних наук,
професор

Донецьк 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.5
ВСТУП.614
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ..1557
1.1. Слово: основні підходи до вивчення..1523
1.2. Принципи виділення частин мови як лексико-граматичних класів слів2330
1.3. Прийменник: історія вивчення, лексичні і формально-граматичні ознаки3144
1.4. Еквівалентність як лінгвістичне явище4555
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1......5557
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА МОРФОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ..58118
2.1. Синтетичні прийменникові еквіваленти: особливості типології.5862
2.2. Відприслівникові синтетичні прийменникові еквіваленти.....6272
2.2.1. Власне-відприслівникові синтетичні прийменникові еквіваленти.....6567
2.2.2. Відкомпаративні синтетичні прийменникові еквіваленти......6768
2.2.3. Відіменниково-відприслівникові синтетичні прийменникові еквіваленти..6872
2.3. Віддієслівні синтетичні прийменникові еквіваленти.7274
2.4. Проблема аналітизму прийменникових конструкцій у сучасному мовознавстві..7482
2.5. Відіменні аналітичні прийменникові еквіваленти..82108
2.5.1. Відіменникові аналітичні прийменникові еквіваленти.82106
2.5.1.1. Власне-відіменникові аналітичні прийменникові еквіваленти8497
2.5.1.2. Відіменниково-відприслівникові аналітичні прийменникові еквіваленти..98105
2.5.2. Відприкметникові аналітичні прийменникові еквіваленти...106108
2.6. Власне-відприслівникові аналітичні прийменникові еквіваленти.109112
2.6.1. Відкомпаративні аналітичні прийменникові еквіваленти..112116
2.7. Віддієслівні аналітичні прийменникові еквіваленти.116117
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2......117118
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИКА ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ..119175
3.1. Основи семантичної типології прийменникових еквівалентів119125
3.2. Обставинні прийменникові еквіваленти...125167
3.2.1. Просторові (локативні) прийменникові еквіваленти125136
3.2.2. Темпоральні прийменникові еквіваленти...136--140
3.2.3. Прийменникові еквіваленти способу дії...140145
3.2.3.1. Прийменникові еквіваленти відповідності.....145146
3.2.4. Прийменникові еквіваленти міри і ступеня146150
3.2.5. Причиново-наслідкові прийменникові еквіваленти..150153
3.2.6. Прийменникові еквіваленти мети.153154
3.2.7. Порівняльні прийменникові еквіваленти154157
3.2.8. Кількісні (квантитативні) прийменникові еквіваленти...157160
3.2.9. Прийменникові еквіваленти умови...160164
3.2.10. Допустові прийменникові еквіваленти...164165
3.2.11. Об’єктні прийменникові еквіваленти.....165167
3.3. Атрибутивні (означальні) прийменникові еквіваленти.167174
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3...174175
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ176180
ДОДАТКИ.181375
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.376400
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.401417

ВСТУП

Словникове багатство мови визначуване загальним її розвитком. Чим розвиненіша мова, тим багатший її словниковий склад. Словниковий склад української мови надзвичайно великий (пор.: у СУМ: В 11-ти томах близько 135 тисяч слів, а ВТСУМ нараховує їх понад 250 тисяч). Значна кількість слів зареєстрована в різних галузевих словниках, хоча й вони не охоплюють усіх слів української мови. Здебільшого не зареєстровані в словниках різноманітні застарілі слова, багато термінів, діалектизмів, географічних назв, власних імен, прізвищ, численні професіоналізми. Не ввійшли також до словників оказіоналізми, емоційно забарвлені слова, створені письменниками, велика кількість новоутворених слів, не всі значення слів зафіксовано. Важко навіть точно визначити кількість слів в українській мові, бо з розвитком науки, техніки, мистецтва, літератури постійно з’являються нові слова. Питання про поповнення лексичного фонду української мови можливе з погляду дослідження еквівалентів слова. Один із шарів такої лексики, зокрема прийменникові еквіваленти (далі ПЕ) слів і є предметом розгляду.
Поняття так званого еквівалента слова бере свій початок із найдавніших часів, але більш-менш ґрунтовні дослідження цього явища починаються значно пізніше. Лише наприкінці XІX ст. сформувалося розуміння перехідності як трансформації одного мовного явища в інше.
В історії українського мовознавства перехідні явища в системі службових частин мови можна спостерігати вже в найдавніших граматиках кінця ХVI середини XVII ст. Граматика Л. Зизанія (1596 р.), М. Смотрицького (1619 р.), І.Ужевича (1643, 1645 рр.), де прийменники ототожнювалися насамперед із прислівниками, оскільки ті й інші є незмінюваними частинами мови.
Науково-теоретичне осмислення процесу переходу в системі частин мови належить О.О.Потебні [175].
В українському мовознавстві явищу перехідності свої праці присвятили О.С.Мельничук, І.Р.Вихованець, М.Я.Плющ, З.І.Іваненко та ін.[148; 63; 207; 104].
Аналіз фундаментальних праць українських, російських та інших мовознавців ХІХХХІ століття виявив низку розбіжностей у поглядах на явище еквівалентності. Спільність думок наявна в тому, що еквівалентами визнають конструкції з кількох слів, які позначають синтаксичну цілісність. В основному увагу зосереджено на фразеологічних одиницях [54]. Щодо ПЕ, утворених від первинного прийменника з іменником (іншою повнозначною частиною мови), треба встановити, чи це поєднання двох слів або форма одного слова, тобто, чи є похідне утворення словом або частиною форми самостійного компонента. Якщо це форма слова, то не можна її вважати фразеологічним зворотом, оскільки фразеологічний зворот це завжди поєднання слів, де кожен компонент носій певної граматичної форми. Що до прийменниково-іменникових комплексів типу в напрямку, в ім’я, в інтересах та ін., то це одне слово з цілісною семантикою, структурною й інтонаційою завершеністю і служить для вираження відношень між двома елементами словосполучення, однак не належить жодному з них. Поступово еквіваленти слів починають розглядати й з-поміж службових частин мови, окремі зауваження знаходимо в І.К.Кучеренка, який особливу увагу приділяє семантиці еквівалентів слова, однак не виділяє еквівалент як окреме поняття, відносить багатокомпонентні службові слова до вторинних складних [130].
Дослідження О.М.Фінкеля постало спробою осмислення переходу повнозначних частин мови уприйменникові конструкції та узагальнення шляхів переходу, ступеня завершеності цього явища, дослідження семантики, структури, але знову проблема еквівалентності не заторкувалася [214].
З історичного погляду перехід повнозначних слів у прийменники розглянуто Є.Т.Черкасовою [219]. Дослідження стосується граматичного й лексичного значення похідних прийменників, процесу творення й функціонування, історичного розвитку, їхньої специфіки як окремого класу слів. У роботі виділено основні розряди прийменників, зважаючи на їхню частиномовну належність: відіменникові, відад’єктивні, відприслівникові та віддієслівні. О.М.Фінкель, Є.Т.Черкасова досліджують аналітичні (багатокомпонентні) (в силу, по причине, по случаю), синтетичні (однокомпонентні) (вдоль, внутри, вокруг) похідні прийменники російської мови. В.М.Алієва з опертям на поняття відіменникового ПЕ до останніх зараховує лише прийменники, побудовані за моделлю простий непохідний прийменник + повнозначна частина мови (зокрема, іменник) + простий непохідний прийменник: у зв’язку з, в (у) напрямку до тощо [6]. З чим важко погодитись, оскільки еквівалентами прийменників є й інші прийменникові комплекси, що зовсім не обов’язково складаються саме з трьох компонентів: порівняно з, осторонь від (двокомпонентні), не далі як на, об’ємом не більше ніж (чотирикомпонентні), обсягом, слідом (однокомпонентні) тощо. До їхнього складу не завжди входять прості непохідні прийменники.
З питання аналізу прийменникової системи сучасної української мови останніх років найґрунтовнішою є праця І.Р.Вихованця, де поняття прийменникової еквівалентності не використано. Автор розглядає похідні прийменники, зазначаючи їх точно встановлену кількість, походження. Водночас І.Р.Вихованець категорично заперечує наявність навіть послабленого лексичного значення у прийменників загалом і відносить їх до аналітичних синтаксичних морфем. Автор спирається на погляди Є.Куриловича, О.М.Пєшковського, О.О.Потебні та ін.[128; 167; 175]. Подібної думки дотримується Т.А.Бертагаєв, який зазначає, що службові слова це «слова з послабленим лексичним, але повноправним граматичним значенням» [28, с.122]. О.П.Суник також уважає, що службові слова структурно набувають ознак слова, функційно морфеми [203, с.73]. Посилення уваги до еквівалентів слів зумовлено саме тим, що іноді вони не лише допомагають виразити відношення між повнозначними словами, а створюють цілісне сприйняття значення, у якому розчиняються значення компонентів. Відмінність ПЕ від повнозначних слів полягає в тому, що вони не несуть номінативної функції самостійно, а лише у складі словосполучення, однак це не відкидає наявності у них лексичного значення.
Ми розглядаємо прийменники як особливі лексико-граматичні одиниці. Прихильниками такої концепції є О.С.Мельничук, В.О.Бондаренко, З.І. Іваненко та ін. [147; 35; 100; 165]. На користь прийменника як лексико-граматичної одиниці свідчить той факт, що прийменники можуть вступати в синонімічні, антонімічні відношення, мають послаблене лексичне значення, особливо щодо вторинних прийменників або ПЕ, поява яких і зумовлена сучасними потребами спілкування тенденцією до точнішого, конкретнішого вираження думки.
Дослідження спирається на практичний доробок Міжнародного наукового проекту «Прийменники в синхронії і діахронії: морфологія і синтаксис» з питань вивчення слов’янської прийменникової системи, у межах якого ПЕ слід розуміти як аналітичні одиниці (за структурою синтетичні (однокомпонентні) / аналітичні (багатокомпонентні)), функційно і семантично еквівалентні прийменникам, але структурно складніші, що зумовлено їхнім походженням. На сьогодні вже визначені основні позиції словникового опису прийменників та їхніх еквівалентів (основні варіанти М.В.Всеволодової, А.П.Загнітка, М.Й.Конюшкевич та ін.), проте існує низка проблем, що вимагають особливої уваги. Досить ґрунтовно основні результати і напрацювання учасників проекту знайшли висвітлення в наукових публікаціях, матеріалах лінгвістичних конференцій, словниках сучасних прийменників та їхніх еквівалентів [68; 70; 96; 92; 93; 121; 122; 123; 132; 133; 134; 135; 141; 218; 228; 229; 230].
Актуальність порушеної проблеми мотивована неоднозначністю поглядів на явище еквівалентності взагалі та на еквівалентність окремих частин мови. На особливу увагу заслуговують аналітичні засоби зв’язку еквіваленти службових слів, статус яких до сьогодні залишається без чіткого визначення, критеріїв виділення. Вивчення потребують ПЕ з погляду структури, особливостей вираження, семантичних можливостей, функціонально-комунікативної специфіки.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету «Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти» (0100U001962), «Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу» (0105U004527). Тема дисертації погоджена в Науковій координаційній раді «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №15 від 17 квітня 2003 р.).
Дослідження пов’язане з роботою Міжнародного відкритого науково-дослідного проекту (Білорусь, Росія, Україна, Польща, Болгарія та ін.), у межах якого розглядаються особливості граматики в різних аспектах слов’янського прийменника (див. праці М.В.Всеволодової, А.П.Загнітка, М.Й.Конюшкевич, Ч.Ляхура, Г.В.Ситар, І.Г.Данилюка, І.А.Щукіної та ін.). Активність співпраці наукових колективів Донецького (Україна), Гродненського (Білорусь), Московського (Росія), Опольського (Польща) та інших університетів простежуване у проведенні регулярних круглих столів у рамках відомих Міжнародних конференцій (Донецьк 2000; 2003; 2005; 2007; Москва 2005; 2007), наукових семінарів (Гродно 1999; Москва 2006 та ін.).
Метою дослідження є структурно-семантичний аналіз ПЕ з послідовним зясуванням їхнього походження і семантичних типів.
Мета роботи зумовлює розв’язання завдань: 1) проаналізувати еволюцію поглядів на еквівалентність слова і сформувати основні теоретичні та практичні засади у вивченні ПЕ; 2) встановити специфіку творення, умови переходу самостійних частин мови у службові; 3) дослідити структурні особливості однокомпонентних і багатокомпонентних ПЕ і визначити розряди ПЕ за походженням; 4) визначити обсяг і межі синтетичних та аналітичних ПЕ; 5) з’ясувати семантико-функційну типологію ПЕ; 6) розкрити роль і місце допоміжних компонентів у формуванні семантики аналітичних ПЕ; 7) виявити основні чинники, які впливають на нормативне / ненормативне вживання ПЕ.
Об’єктом дослідження є система ПЕ сучасної української мови. У дисертаційній роботі враховано теоретичні засади вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, що так чи інакше стосуються окремих питань дослідження і на їхній основі здійснено структурно-семантичний аналіз ПЕ української мови. Відсутність єдиного підходу до ПЕ з погляду структури та різне бачення семантичної типології досліджуваних одиниць зумовили вибір функційних еквівалентів як об’єкта дослідження.
Предметом аналізу є ПЕ сучасної української мови, що розглядаються як функційні мовленнєві одиниці, репрезентовані на структурному та семантичному рівнях мовної системи.
Методи дослідження. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні низки методів та прийомів, що зумовлено метою і конкретними завданнями: описовий метод використано для характеристики досліджуваних мовних явищ із синхронійного погляду; компонентний аналіз, за допомогою якого визначається компонентний (якісний) склад компонентів ПЕ; структурний аналіз, що дозволяє встановити кількість компонентів у складі аналітичних ПЕ; дистрибутивний, що уможливлює здійснення семантичної класифікації ПЕ з опорою на відповідний контекст.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в запропонованому дослідженні вперше в україністиці прийменникова еквівалентість підлягає аналізу в структурно-семантичному аспекті, внаслідок чого описано функційні ПЕ з погляду їхнього творення, охарактеризовано якісний склад компонентів ПЕ, розглянуто семантичну типологію досліджуваних одиниць, вперше простежено внутрішньоприйменникові парадигматичні зв’язки з виявом їхньої кількісної динаміки.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленому обґрунтуванні концептуального тлумачення еквівалентності загалом та прийменникової еквівалентності зокрема, встановленні диференційних ознак ПЕ, визначенні співвідношення ПЕ з первинними і вторинними елементами прийменникової системи, з’ясуванні структурної і семантичної типології ПЕ, характеристиці кількісних виявів семантичних груп ПЕ.
Практичне значення одержаних результатів роботи випливає з можливості використання матеріалів дослідження у створенні цілісної функційної граматики української мови, укладанні словників різних типів (тлумачних, зіставних, перекладних та ін.), подальшому опрацюванні теоретичних засад функційності службових одиниць загалом і ПЕ зокрема. Результати дослідження можуть бути використані у вишівських курсах викладання граматики української мови, опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів з морфології, написанні бакалаврських, дипломних та магістерських робіт, укладанні навчальних посібників з української мови.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження щодо структурних характеристик, семантико-функційних можливостей ПЕ української мови отримані дисертантом самостійно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Джерельною базою дослідження стала спеціально укладена картотека, яка нараховує 4709 ПЕ сучасної української мови, дібраних з наукової літератури, текстів художніх творів, публіцистики української мови, Інтернету. Також у процесі роботи над матеріалом дослідження були використані такі лексикографічні джерела: Словарь української мови за редакцією Б.Грінченка, Словник української мови: В 11-ти томах, Великий тлумачний словник сучасної української мови / За редакцією В.Т.Бусела, Словник українських прийменників (А.П.Загнітко, Г.В.Ситар, І.Г.Данилюк, І.А.Щукіна), Матеріали до словника білоруських прийменників та їхніх аналогів М.Й.Конюшкевич, Реєстр прийменникових еквівалентів М.В. Всеволодової; Матеріали до Словника прийменників та засобів прийменникового типу в російській мові (М.В. Всеволодова, К.М. Виноградова, Є.В. Клобуков та ін.; перший і другий електронний варіанти та рукопис). Опрацьовано також Словник білоруських прийменників П.П. Шуби, Зіставно-тлумачний словник російських та українських прийменників Г.П. Циганенко.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження були предметом доповідей і повідомлень на Міжнародних наукових конференціях: «Граматичні читання ІІ» (Донецьк, 2002), «Граматичні читання ІV» (Донецьк, 2007), 1-ій загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю звільнення м. Слов’янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов’янськ, 2004); наукових семінарах (Москва, 2006), Всеукраїнському граматичному семінарі (Донецьк, 2006; 2008), науковій конференції «НТШ-Донбас» (Донецьк, 2004). Уся дисертація загалом та її окремі розділи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.
Публікації. Результати дисертації висвітлені у 9-ти публікаціях, вісім з яких у фахових виданнях, що містяться у переліку ВАК України.
1. Кущ Н. Еволюція поглядів на еквівалентність слова (на матеріалі прийменникової еквівалентності) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 13. 2005. С. 7578.
2. Кущ Н. Прийменник: основні підходи вивчення, лексико-граматичні ознаки, перспективи дослідження / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 14. 2006. С. 9095.
3. Кущ Н. Прийменникові українські еквіваленти: морфологія і семантика / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 11. 2003. С. 6874.
4. Кущ Н. Проблема еквівалентності слова в структурному і семантичному аспектах (на матеріалі еквівалентності прийменникових комплексів) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 12. 2004. С. 5761.
5. Кущ Н. Основи семантичної типології прийменникових еквівалентів (на матеріалі обставинних локативних прийменникових еквівалентів) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 16. 2008. С. 6672.
6. Кущ Н. Проблема еквівалентності слова в структурному аспекті (на матеріалі прийменникової еквівалентності) / Н. Кущ // Лінгвалізація світу : теоретичний та методичний аспекти : зб. матеріалів Міжнародної наук. конференції (Черкаси, 25 26 травня 2006 р.) / МОН України / відп. ред. Г. І. Мартинова. Черкаси : Брама, 2007. С. 353360.
7. Кущ Н. Семантична еволюція службових слів: на матеріалі сучасних українських прийменникових еквівалентів / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 15. 2007. С. 150154.
8. Кущ Н. Синтетичні прийменникові еквіваленти: морфологічний і семантичний вияви / Н. Кущ // Лінгвістика : зб. наук. праць / голов. ред. В.Олексенко. Херсон : Вид-во ХДУ. Вип. 1. 2005. С. 9094.
9. Кущ Н. Українські аналітичні прийменникові еквіваленти: питання структури / Н. Кущ // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка : матеріали березневої 2004 р. наук. конференції НТШ Донбас / відп. ред. В.Білецький. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004. С. 573579.

Обсяг і структура дисертації. Метою і завданнями роботи зумовлена її структура. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, основної частини, що містить три розділи з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури (258 позицій), списку використаних джерел (195 позицій), додатків, у яких системно подано структурно-семантичну типологію ПЕ української мови. Тексту передує перелік умовних скорочень, використаних у роботі. Загальний обсяг дисертаційного дослідження (разом з додатками) 417 сторінок, основний текст 180сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Процес творення прийменникової системи української мови один з напрямів її розвитку.
Проблема прийменникової еквівалентності посідає чільне місце у загальному обширі сучасних лінгвістичних проблем. Посилюється тенденція аналітизму просування української мови з її синтетичною будовою в напрямку до аналітичної. Особливої уваги заслуговує широке коло питань щодо статусу прийменників та їхніх еквівалентів у системі частин мови, їхнього функціонування, творення, структурно-семантичних характеристик.
Аналізовані наукові праці, їхні основні положення, власні дослідження структурно-семантичних характеристик ПЕ дають змогу відносно чітко уявити картину розуміння українських прийменників та ПЕ і дозволяють зробити такі висновки:
1. Проблема переходу повнозначних слів у службові, зокрема, у прийменники, є актуальною. У різні історичні періоди погляди на еквівалентність слів змінювались від зарахування цих одиниць до фразеологічних зворотів до виділення в окремий функційний клас слів із відповідними ознаками: лексичне значення, семантичні можливості, синтаксичні функції, уживання лише в зафіксованому значенні, відсутність супровідних експресивних значень, тенденція до однозначності, стилістично обмежене функціонування.
Еквіваленти слів це сполучення слів, які виконують номінативну / релятивну функцію і виступають цілісними членами речення. Еквівалентам слів властиві: 1) різнооформленість; 2) постійний склад компонентів; 3) функційна належність до певних лексико-граматичних класів слів; 4) однонаголошеність (переважно); 5) семантичні зрушення; 6) творення за певними моделями, до структури яких переважно входить один повнозначний і один (або два) неповнозначний компоненти.
ПЕ слід розглядати: а) за походженням (частиномовною віднесеністю лексичнозначущого компонента); б) структурою (кількістю компонентів); в) семантикою; г) функціями.
2. У частинах мови відбуваються глибокі процеси поступового згасання старої якості і накопичення нової, внаслідок чого стає можливим перехід слова з однієї частини мови в іншу, що й призводить до виникнення еквівалентів слова. Утворення еквівалентних лексем визначуване сукупністю ряду взаємопов’язаних спільних та індивідуальних ознак. Це знаходить вияв у втраті: 1) визначеної співвіднесеності з усіма іншими формами в межах цієї лексеми (лексема перестає позначати те, що й інші форми слова); 2) семантичної співвіднесеності зі спільнокореневими словами; 3) старих синонімічних, антонімічних зв’язків; 4) та розвитку нових з власне-прийменниками зокрема.
3-4. Українські ПЕ за структурним складом поділяються на: синтетичні (однокомпонентні) та аналітичні (багатокомпонентні). Перші є структурно простіші, однокомпонентні словоформи, що можна отримати шляхом синтезу переходу повнозначних слів у прийменники без втрати ними генетичного зв’язку.
Самостійні частини мови трансформуються в ПЕ синтетично за допомогою афіксів (префіксів, суфіксів) або без змін взагалі. Слід виділити безпрефіксні (глибше, раніше), однопрефіксні (включаючи), двопрефіксні (заввишки, завширшки). ПЕ типу величиною, міцністю, розміром тощо, де флексія орудного відмінка однини іменника на шляху до ПЕ перетворилася на прислівниковий суфікс, є безпрефіксними одноафіксними синтетичними ПЕ.
До складу аналітичних ПЕ належать дво-, три-, чотири-, п’яти-, шести-, семи, восьмикомпонентні прийменникові утворення.
Результати дослідження ПЕ за частиномовною віднесеністю лексичнозначущої словоформи (компонентний аналіз) засвідчили наявність у сучасній українській мові таких типів синтетичних ПЕ: відприслівникові, з-поміж яких диференційовано відіменникові (32 од.), відкомпаративні (10 од.), відприслівникові (8 од.); віддієслівні (6 од.),
За частиномовною віднесеністю стрижневого (значеннєвого) компонента складеної прийменникової конструкції виділено такі типи аналітичних ПЕ: відіменні, відприслівникові (двокомпонентні 71 од.; трикомпонентні 105 од.; чотирикомпонентні 89 од.; п’ятикомпонентні 56 од.; шестикомпонентні 56 од.; семикомпонентні 42 од.) (з-поміж яких виділено відкомпаративні (двокомпонентні 79 од.; трикомпонентні 135 од.; чотирикомпонентні 42 од.; п’ятикомпонентні 36 од.; шестикомпонентні 27 од.)), віддієслівні (двокомпонентні 16 од.; трикомпонентні 7 од.). До складу відіменних входять відіменникові (власне-відіменникові (двокомпонентні 292 од.; трикомпонентні 314 од.; чотирикомпонентні 461 од.; п’ятикомпонентні 397 од.; шестикомпонентні 250 од.; семикомпонентні 300 од.; восьмикомпонентні 150 од.), відіменниково-відприслівникові (двокомпонентні 206 од.; трикомпонентні 354 од.; чотирикомпонентні 278 од.; п’ятикомпонентні 204 од.; шестикомпонентні 204 од.; семикомпонентні 150 од.)) і відприкметникові (трикомпонентні 12 од.; чотирикомпонентні 28 од.; п’ятикомпонентні 34 од.; шестикомпонентні 34 од.; семикомпонентні 49 од.; восьмикомпонентні 21 од.).
5. Семантика прийменників постає в межах загальномовної тенденції переосмислення усталених форм під впливом зміни їхнього статусу, появи значної кількості нових прийменникових одиниць ПЕ, внутрішньої семантики відмінка, лексичного значення інших компонентів словосполучення: іменника, або займенника, з одного боку, дієслова (чи іншого предиката) з іншого.
Семантико-функційна типологія ПЕ ґрунтується на дистрибутивному методі, у межах якого досліджувані одиниці розглянуто в контексті і виявлено особливості їхнього контекстуального закріплення. До основних семантичних груп належать обставинні та атрибутивні (означальні). Обставинні семантичні відношення це такі, що пояснюють дію, стан, рідше предмет, називаючи їхній спосіб, міру і ступінь, місце, час, причину, мету, умову тощо. Атрибутивні семантичні відношення характеризують різні ознаки предмета. Щодо об’єктних семантичних відношень, то вони належать до обставинних, оскільки обставинні смислові відношення, виражаючи просторову, часову, цільову семантику, вказують саме на об’єкт, з яким відбуваються певні дії у просторі і часі.
У межах обставинних ПЕ виділено просторові, темпоральні (часу), способу дії, відповідності, міри і ступеня, причиново-наслідкові, мети, порівняльні, кількісні, ПЕ умови, допусту, об’єктні.
Реалізовувана семантика просторових ПЕ засвідчує їхню диференціацію на: директив-старт, директив-фініш, локатив, дистрибутив, траса, вектор, скаляр.
Систему темпоральних ПЕ за їхньою додатковою семантичною ознакою утворюють такі семантичні підгрупи: темпоратив, термінатив-старт, термінатив-фініш, дистрибутив, передчасність, послідовність, скаляр. Своєрідність ПЕ полягає в тому, що вони виявляють свої значення разом із певною відмінковою формою. Оскільки значення відмінків є не що інше, як значення різного роду відношень, то ПЕ є не лише засобом диференціації семантики відмінків, але й уточнювачами їхніх семантичних функцій, показниками граматичних відношень, що встановлюються між відмінковою формою й іншими словами у словосполученні. Найчисельнішою є група ПЕ, які вимагають після себе форми родового відмінка. У рамках атрибутивних кількісно значною є група ПЕ, уживаних з називним відмінком. Вибір відмінка зумовлений значенням постпозитивних щодо значеннєвого компонента допоміжних компонентів аналітичної прийменникової конструкції.
Використання одного ПЕ на позначення кількох семантичних груп передбачає його вживання лише з одним відмінком. ПЕ притаманна чітка орієнтованість на один відмінок, що свідчить про їхню відмінкову однозначність, на відміну від первинних прийменників.
6. Системним є застосування в складі ПЕ чітко окресленого набору допоміжних засобів. Для творення аналітичних ПЕ залучено такі додаткові компоненти: первинні похідні й непохідні прийменники, вторинні прийменники, синтетичні ПЕ, аналітичні ПЕ в ролі допоміжних, заперечна частка не, сполучники, які знаходяться як у препозиції, так і в постпозиції щодо головного компонента, і беруть посильну участь у формуванні семантичного наповнення аналітичного ПЕ загалом.
7. Поповнення ПЕ є постійним, їхні вияви постають нерівнорядними і належать до тих явищ, що чітко засвідчують динаміку взаємодії мови і мовлення, узусних тенденцій на мовно-системні закономірності. Опрацювання ПЕ дозволяє також виявити основні / неосновні тенденції динаміки мовних норм. Так, застосування сукупності загальновизнаних критеріїв, на основі яких формується літературна мова, дозволило здійснити аналіз ПЕ з погляду нормативності / ненормативності їхнього вживання.
Реалізована у цьому дослідженні спроба систематизації структурних особливостей ПЕ, опис їхніх семантичних функцій не можна вважати остаточним, оскільки перехід самостійних частин мови в ПЕ, закріплення в них уже відомих семантичних властивостей і розвиток нових активний і безперервний процес у сучасній українській мові. ПЕ перебувають у постійному розвитку, їхнє кількісне співвідношення, семантичне навантаження весь час змінюється, а отже, перспективним постає дослідження ПЕ у зіставному плані, простежуючи їхнє співвідношення у споріднених і неспоріднених мовах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авалиани Ю. Ю. Могут ли быть частями речи словесные комплексы / Авалиани Ю. Ю., Ройзензон Л. И., Лятина А. М. // Вопросы теории частей речи на материале языков различных типов : тезисы докладов. Л. : Изд-во АН СССР, 1965. С. 5557.
2. Адмони В. Г. Основы теории грамматики / В. Г. Адмони. М.; Л. : Наука, 1964. 105 с.
3. Агишев Х. Г. Лексический повтор с предлогом «ради» / Х. Г. Агишев // Русский язык в школе. 1970. № 1. С. 9091.
4. Александров Н. М. О взаимосвязях аналитических и синтетических форм / Н. М. Александров // Аналитические конструкции в языках различных типов / отв. ред. В. М. Жирмунский, О. П. Суник. М. Л. : Наука, 1965. С. 115120.
5. Александров Н. М. Принципы классификации частей речи в индоевропейских языках / Н. М. Александров // Вопросы теории частей речи на материале языков различных типов : тезисы докладов. Л. : Изд-во АН СССР, 1965. С. 3436.
6. Алієва В. М. Семантика та особливості функціонування відіменних прийменників у російській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.02 «Російська мова» / В. М. Алієва. Дніпропетровськ, 1998. 15с.
7. Алиева В. М. Семантика и особенности функционирования отыменных предлогом в русском языке: дис. кандидата филолог. наук : 10.02.02 / В. М. Алиева. Симферополь, 1998. 180 с.
8. Андерш Й. Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах / Й. Ф. Андерш. К. : Наук. думка, 1975. 134 с.
9. Античные теории языка и стиля / [под общ. ред. О. М. Фрейденберг]. М. : ОГИЗ, 1936. 343 с.
10. Апресян Ю. Д. Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира / И. В. Арнольд // Семиотика и информатика. 1986. Вып. 28. С. 533 .
11. Аркадьева Т. Г. Деэтимологизация и связанные с ней преобразования в семантических отношениях слов / Т. Г. Аркадьева // Слово как предмет изучения : сб. науч. трудов / отв. ред. В. В. Степанова. Л. : ЛГПИ им. А. И. Герцена, 1977. С. 125132.
12. Арнольд И. В. Эквивалентность как лингвистическое понятие / И. В. Арнольд // Иностранные языки в школе. 1976. № 1. С. 1118 .
13. Артюнова Н. Д. О критериях выделения аналитических форм / Н. Д. Артюнова // Аналитические конструкции в языках различных типов / отв. ред. В. М. Жирмунский, О. П. Суник. М. Л. : Наука, 1965. С. 143151.
14. Ахманова О. С. О роли служебных слов в словосочетании / О. С. Ахманова // Докл. и сообщ. / Ин-т языкознания АН СССР. 1952. № 2. С. 117134.
15. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологи / О. С. Ахманова. М. : Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
16. Бабайцева В. В. Переходные конструкции в синтаксисе / В. В. Бабайцева. Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1967. 187 с.
17. Баклушин А. В. Аналитичность и флективность в системе и тексте (на материале современного немецкого языка) / А. В. Баклушин. Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1989. 184 с.
18. Балобан Ф. П. Функциональная значимость предлога (на материале романских языков) / Ф. П. Балобан. Кишинёв : Штиинца, 1983. 116 с.
19. Балабан Г. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти порівняльної семантики / Г. Балабан // Українська мова. 2007. № 3. С. 9096.
20. Балли Ш. Французская стилистика / Ш. Балли. М. : Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
21. Баранівська О. Спроба зіставного аналізу деяких польських і українських прийменників / О. Баранівська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : Донну. Вип. 15. 2007. С. 9197.
22. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови / С. П. Бевзенко. Ужгород : Закарпатське обласне вид-во, 1960 416 с.
23. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія / Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. К. : Либідь, 1993. 336 с.
24. Безугла О. В. Зіставний аналіз прийменникових конструкцій, пов’язаних із сферою психіки / О. В. Безугла // Мовознавство. 1980. № 5. С. 7077.
25. Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис / В. А. Белошапкова. М. : Высш. школа, 1977. 248 с.
26. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист. М. : Прогресс, 1974. 447 с.
27. Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Чередования. Именные основы / С. Б. Бернштейн. М. : Наука, 1974. 378 с.
28. Бертагаев Т. А. Сочетание слов и аналитическая конструкция / Т. А. Бертагаев // Аналитические конструкции в языках различных типов / отв. ред. В. М. Жирмунский, О. П. Суник. М. Л. : Наука, 1965. С. 121128.
29. Білецький А. О. Важливі проблеми сучасного мовознавства / А. О. Білецький // Укр. мова і літ. в школі. 1974. № 9. С. 2129.
30. Блумфильд Л. Язык / Л. Блумфильд. М. : Прогресс, 1968. 607 с.
31. Блюмина И. К. Признаки синтаксической нечленимости словосочетаний, выполняющих функцию одного члена предложения / И. К. Блюмина // Русский язык в школе. 1986. № 6. С. 7376.
32. Богородицкий В. А. Очерки по языковедению и русскому языку / В. А. Богородицкий. [2-е изд., перераб.]. М. : Учпедгиз, 1936. 223 с.
33. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию : в 2 т. / И. А. Бодуэн де Куртенэ. М. : Изд-во АН СССР, 1963 .
Т. 1. 1963. 381 с.
34. Божко Ю. О. Прийменниково-відмінкова модель українських фразеологізмів : дис. кандидата филолог. наук : 10.02.01 / Ю. О. Божко. Х., 2002. 206 с.
35. Бондаренко В. А. Предлоги в современном русском языке / В. А. Бондаренко. М. : Учпедгиз, 1961. 76 с.
36. Бондарко А. В. Понятия «семантическая категория», «фукционально-семантическое поле» и «категориальная ситуация» в аспекте сопоставительных исследований / А. В. Бондарко // Методы сопоставительного изучения языков / отв. ред. В. Н. Ярцева. М. : Наука, 1988. С. 1219.
37. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий / А. В. Бондарко. Л. : Наука, 1976. 255 с.
38. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл / А. В. Бондарко. Л. : Наука, 1978. 175 с.
39. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии / А. В. Бондарко. Л. : Наука, 1984. 136 с.
40. Борисова Е. Г. Принципы описания служебных слов / Е. Г. Борисова // Вестник МГУ. Сер. 9. Филология. 1999. № 2. С. 7186.
41. Бородина М. А. Синтез и анализ в современной и исторической грамматике французского языка / М. А. Бородина // Аналитические конструкции в языках различных типов / отв. ред. В. М. Жирмунский, О. П. Суник. М. Л. : Наука, 1965. С. 152166.
42. Бугаков О. В. Аналіз граматичної омонімії прийменників у мові й у тексті / О. В. Бугаков // Мовознавство. 2004. № 5 6. С. 8798.
43. Будагов Р. А. Система и анти система в науке и языке / Р. А. Будагов // Вопросы языкознания. 1978. № 4. С. 317.
44. Булаховський Л. А. Курс русского литературного языка / Л. А. Булаховський. К. : Рад. школа, 1949. 376 с.
45. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства / Л. А. Булаховський. К. : Рад. школа, 1955. 248 с.
46. Булыгина Т. В. Проблемы теории морфологических моделей / Т. В. Булыгина. М. : Наука, 1977. 285 с.
47. Булыгина Т. В. Пространственно-временная локализация как суперкатегория предложения / Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелев // Вопросы языкознания. 1989. № 3. С. 5161.
48. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / Ф. И. Буслаев. М. : Учпедгиз, 1959. 623 с.
49. Вардуль И. Ф. Слово как часть речи / И. Ф. Вардуль // Вопросы теории частей речи на материале языков различных типов : тезисы докладов. Л. : Изд-во АН СССР, 1965. С. 2223.
50. Васильева С. П. Преемственность и перспективность при изучении предлога / С. П. Васильева // Русский язык в школе. 1982. № 2. С. 4852.
51. Виноградова В. Н. Лексическая сочетаемость в словаре и тексте / В. Н. Виноградова // Слово в грамматике и словаре : сб. ст. / отв. ред. В. Н. Ярцева. М. : Наука, 1984. С. 176180.
52. Виноградова Е. На благо всех или на благо всем? / Е. Виноградова, В. Чекалина // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 16. 2008. С. 5155.
53. Виноградов В. В. Исследования в русской грамматике : избр. труды / В. В. Виноградов. М. : Наука, 1975. 559 с.
54. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. М. : Учпедгиз, 1947. 770 с.
55. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов. М. : Высшая шк., 1972. 615 с.
56. Вихованець І. Р. До версії про місцевий відмінок / І. Р. Вихованець // Мовознавство. 1994. № 1. С. 2530.
57. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1992. 219 с.
58. Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1980. 285 с.
59. Вихованець І. Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації / І. Р. Вихованець // Мовознавство. 1983. № 2. С. 6571.
60. Вихованець І. Р. Семанико-синтаксичні параметри прийменника / І. Р. Вихованець // Мовознавство. 1986. № 6. С. 1724.
61. Вихованець І. Р. Система відмінків української мови / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1987. 230 с.
62. Вихованець І. Р. У світі граматики / І. Р. Вихованець. К. : Рад. шк., 1987. 191 с.
63. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. Р. Вихованець. К. : Наукова думка, 1988. 256 с.
64. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. К. : Пульсари, 2004. 400 с.
65. Войцехівська В. Г. Прийменникове керування префіксованих слів / В. Г. Войцехівська // Мовознавство. 1968. № 6. С. 2327.
66. Волохина Г. А. Слова категории состочния эквиваленты глаголов / Г. А. Волохина, З. Д. Попова // Русский язык в школе. 1975. № 6. С. 8789.
67. Вопросы грамматики и лексики современного русского языка / редкол.: Максимов Л. Ю. [и др.]. М. : Московский гос. пед. ин-т им. В. И. Ленина, 1975. 298 с.
68. Воронкова А. Опыт морфологической типологизации руських предлогом и предложных образований / А. Воронкова // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 11. 2003. С. 2732.
69. Востоков А. Х. Русская грамматика / А. Х. Востоков. [2-е изд.]. СПб, 1835. 408 с.
70. Всеволодова М. В., Клобуков Е. В., Кукушкина О. В., Поликарпов А. А. К основаниям функционально-коммуникативной грамманики русского предлога / [Всеволодова М. В., Клобуков Е. В., Кукушкина О. В., Поликарпов А. А.] // Українські прийменники. Синхронія і діахронія : [пробний зошит / за ред. проф. А. П.Загнітка]. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 82129.
71. Всеволодова М. В. Способы выражения пространственных отношений в современном русском языке / М. В. Всеволодова, Е. Н. Владимирский. М. : Рус. яз., 1982. 264 с.
72. Всеволодова М. В. Предлог: поле и категория (аспект функционально-коммуникативной грамматики) / М. В. Всеволодова // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 11. 2003. С. 3338.
73. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка : учеб. [для студ. вузов] / В. Г. Гак. М. : Добросвет, 2000. 812 с.
74. Гонтар Т. Ф. До проблеми валентності мовних одиниць / Т. Ф. Гонтар // Мовознавство. 1995. № 2. С. 1721.
75. Горна П. Г. Моделювання бінарних ад’єктивних словосполучень з залежною відмінковою формою іменника (займенника) / П. Г. Горна // Мовознавство. 1979. № 4. С. 2631.
76. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць / К. Г. Городенська. К. : Наук. думка, 1991. 192 с.
77. Горяний В. Д. Субстантивні словосполучення з прийменниками в сучасній українській мові : дис. кандидата филолог. наук : 10.02.01 / В. Д. Горяний. Запоріжжя, 1967. 273 с.
78. Грамматика русского языка : [в 2 т.] [ред. В. В. Виноградов и др.]. М. : Акад. наук СССР. Ин-т русского языка, 1960 .
Т. 1: Фонетика и морфология. 1960. 719 с.
79. Грамматика современного русского литературного языка / [под ред. Н. Ю. Шведовой]. М. : Наука, 1970. 767 с.
80. Греч Н. И. Практическая русская грамматика / Н. И. Греч. СПб.: Изд-во Тип СПб. Воспит. дома, 1827. 376 с.
81. Домин Ю. Т. Ещё раз о предлогах ради и для / Ю. Т. Домин // Русский язык в школе. 1980. № 1. С. 9394.
82. Дручинина Г. П. Функции словоформы «В + П. п.» в предложении / Г. П. Дручинина // Русский язык в школе. 1986. № 6. С. 7072.
83. Дудников А. В. Современный русский язык / А. В. Дудников. М. : Высшая школа, 1990. 424 с.
84. Железняк М. Г. Варіювання прийменникових конструкцій в українських східнополіських говірках / М. Г. Железняк // Мовознавство. 1982. № 1. С. 6063.
85. Железняк М. Г. Семантико-синтаксичні особливості складних прийменників в українських східнополіських говірках / М. Г. Железняк // Мовознавство. 1989. № 6. С. 2734.
86. Жирмунский В. М. Об аналитических конструкциях / В. М. Жирмунский // Аналитические конструкции в языках различных типов / отв. ред. В. М. Жирмунский, О. П. Суник. М. Л. : Наука, 1965. С. 557.
87. Жирмунский В. М. О природе частей речи и их классификации / В. М. Жирмунский // Вопросы теории частей речи на материале языков различных типов : тезисы докладов. Л. : Изд-во АН СССР, 1965. С. 45.
88. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова / М. А. Жовтобрюх. К. : Наук. думка, 1984. 285 с.
89. Загнітко А. П. Основи функціональної морфології української мови / А. П. Загнітко. К. : Вища шк.., 1991. 77 с.
90. Загнітко А. П. Аналітизм у системі дієслівних категорій / А. П. Загнітко // Мовознавство. 1993. № 1. С. 2533.
91. Загнітко А. П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (проблеми теорії) / А. П. Загнітко. К. : Ін-т системних досліджень освіти, 1993. 343 с.
92. Загнітко А. Прийменники у структурі тексту: первинні і вторинні вияви / А. Загнітко // Лінгвістичні студії : укл. А. Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 15. 2007. С. 120131.
93. Загнітко А. Синтагматика прийменників зі значенням мети / А. Загнітко, Н. Загнітко // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А.Загнітко [та ін.]. Донецьк : ДонНУ. Вип. 15. 2007. С. 131142.
94. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонНУ, 1996. 435 с.
95. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. &nda