ОБ’ЄКТНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ ІМЕННИХ ДЕВЕРБАТИВІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

РІЗНИК Сергій Михайлович

УДК 811.161.2’367.622

ОБ’ЄКТНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ
ІМЕННИХ ДЕВЕРБАТИВІВ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор

Кучеренко Ілля Корнійович

Київ 2009

Вступ

5

Розділ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЇ СПОЛУЧУВАНОСТІ СЛІВ

15

1.1. Співвідношення понять сполучуваність”, валентність” та керування”.

22

1.2. Потенційна і актуальна валентність.

36

1.3. Первинні та вторинні синтаксичні властивості частин мови.

38

1.4. Валентні розряди дієслів, що становлять деривативну базу для іменникових та прикметникових девербативів.

41

1.4.1.Безвалентні дієслова.

42

1.4.2.Одновалентні дієслова.

42

1.4.3.Двовалентні дієслова.

44

1.4.4.Тривалентні дієслова.

46

1.4.5.Чотиривалентні дієслова.

50

1.4.6.П’ятивалентні дієслова.

51

1.4.7.Шестивалентні та семивалентні дієслова.

52

1.5. Способи й засоби реалізації предметних відношень у семантико-синтаксичній структурі речення.

52

1.5.1 Функція суб’єкта.

53

1.5.1.1. Суб’єкт у називному відмінку.

54

1.5.1.2. Суб’єкт у родовому відмінку.

55

1.5.1.3. Суб’єкт у давальному відмінку.

56

1.5.1.4. Суб’єкт у знахідному відмінку.

57

1.5.1.5. Суб’єкт в орудному відмінку.

58

1.5.1.6. Суб’єкт у кличному відмінку.

59

1.5.2 Функція об’єкта.

59

1.5.2.1. Об’єкт у знахідному відмінку.

60

1.5.2.2. Об’єкт у родовому відмінку.

64

1.5.2.3. Об’єкт у давальному відмінку.

65

1.5.2.4. Об’єкт в орудному відмінку.

67

Висновки до розділу 1.

68

Розділ 2
ОБ’ЄКТНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЗІ СТРИЖНЕВИМ СЛОВОМ ВІДДІЄСЛІВНИМ ІМЕННИКОМ

71

2.1. Словотвірна структура і семантичні групи девербативів-іменників.

73

2.1.1. Девербативи зі значенням опредмеченої дії.

75

2.1.2. Девербативи зі значенням виконавця дії.

78

2.1.3. Девербативи зі значенням знаряддя дії.

80

2.1.4. Девербативи із значенням результату дії.

81

2.1.5. Девербативи зі значенням місця, способу дії та матеріалу для дії.

84

2.2. Об’єктна сполучуваність віддієслівних дериватів-іменників.

86

2.2.1. Об’єктні словосполучення зі стрижневим словом іменником, утвореним від дієслів з нульовою валентністю.

88

2.2.2. Об’єктні словосполучення зі стрижневим словом іменником, утвореним від одновалентних дієслів.

90

2.2.3. Об’єктні словосполучення зі стрижневим словом іменником, утвореним від двовалентних дієслів.

97

2.2.4. Об’єктні словосполучення зі стрижневим словом іменником, утвореним від тривалентних дієслів.

109

2.2.5. Об’єктні словосполучення зі стрижневим словом іменником, утвореним від дієслів, що передбачають більше трьох валентних позицій.

118

2.3. Облігаторні й факультативні компоненти валентного оточення віддієслівних іменників.

119

Висновки до розділу 2

121

Розділ 3
ОБ’ЄКТНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЗІ СТРИЖНЕВИМ СЛОВОМ ВІДДІЄСЛІВНИМ ПРИКМЕТНИКОМ

126

3.1. Словотвірна структура і семантичні групи віддієслівних прикметників.

128

3.1.1. Вісь градації прикметникових та дієслівних синтаксичних властивостей девербативів.

131

3.1.2. Синтаксична активність прикметників, утворених від одновалентних дієслів.

135

3.1.3. Синтаксична активність прикметників, утворених від полівалентних дієслів.

139

3.2 Трансформація об’єктних синтаксем у приад’єктивній позиції.

142

3.2.1 Об’єктна синтаксема у родовому відмінку

145

3.2.2 Об’єктна синтаксема у знахідному відмінку

149

3.2.3 Об’єктна синтаксема у давальному відмінку

151

3.2.4 Об’єктна синтаксема в орудному відмінку

153

Висновки до розділу 3.

156

Висновки

157

Список використаної літератури

161

Список використаних джерел

184

ВСТУП

Семантико-синтаксична система мови передбачає набір узагальнених граматичних понять, категорій, що об’єднують ряд співвідносних граматичних значень, взаємопротиставлених і формально виражених визначеною сукупністю мовних засобів. Однією із ключових в аналізі структурної та семантичної організації речення є категорія семантико-синтаксичної сполучуваності його елементів, адже зрозуміти речення, як зауважив один із основоположників формального синтаксису Люсьєн Теньєр, означає зрозуміти сукупність зв’язків, які об’єднують слова, що входять до його складу [197:23]. Вивчення цього питання, як і проблеми формального і семантичного структурування речення в цілому, залишається актуальним у сучасній синтаксичній теорії.
Дослідження категорії сполучуваності слів зумовлене у сучасному мовознавстві потребою вивчати мову як ієрархічно організоване органічне ціле, що включає в себе інші, підпорядковані цьому цілому підсистеми. Оскільки функціонування слів у мовленні відбувається не ізольовано, а, як правило, у певному контекстному оточенні відповідно до тих норм, що існують у мові, то значення конкретно вжитого слова завжди залежить від його семантико-граматичної позиції. Отже, пізнати семантико-синтаксичну природу слова означає встановити сукупність різних його контекстних реалізацій. Кожна мовна одиниця постає в цьому випадку не ізольовано, не одинично, а як комунікативна ланка з усіма своїми можливими зв’язками з іншими мовними одиницями.
У сучасній мовознавчій науці потенційна і реалізована сполучуваність окремих компонентів цілого часто позначається терміном валентність”. Але, як поняття багатомірне і різнорівневе, вона розглядається в різних площинах. О.Ф.Лосєв визначав валентність у сфері мови як здатність мовного елемента отримувати певне значення (функцію) у зв’язку зі своїм контекстом, чи це окремий звук, чи об’єднання звуків у єдину морфему; чи то об’єднання морфем у цілісну лексему, чи в окреме слово; чи то об’єднання слів у ціле словосполучення, в граматичне речення, чи одиниці ще складніших зв’язків” [110:403,410.]. Не вводити в сучасне мовознавство моменту валентності, зауважував учений, це все одно, якби у природознавстві ігнорувати ядерну фізику і розуміти атом у світі тих статичних уявлень, які існували в науці півтори сотні років тому [110:403].
Розвиток теорії валентності зумовив системний підхід до вивчення всіх явищ мови, зокрема до її функціонування як комунікативного засобу. Очевидною річчю є те, що сполучуванісні можливості слів не можуть бути хаотичними, адже вони забезпечують спілкування необмеженої кількості носіїв мови. Тому теорія валентності мовних одиниць має цілком об’єктивний, загальний характер, стосується актуальних проблем сучасної науки про мову і щодо продуктивності посіла одне з основних місць у сфері сучасних лінгвістичних досліджень. Визнання системності мови в усьому обсязі її функціонування закономірно передбачає і системність зв’язків між її елементами. Тому дослідницькі пошуки в сучасній синтаксичній науці спрямовано насамперед на коло питань, що стосуються лексичної сполучуваності, взаємодії внутрішніх форм слів, а також сполучуваності в аспекті лексико-морфологічної та синтаксичної деривації.
У ХХ столітті в європейському мовознавстві питанням сполучуваності частин мови приділили багато уваги вчені К.Бюлер, Г.Порціг, Л.Теньєр, Ж.Фурке, Г.Брінкман, Й.Ербен, Г.Гельбіг, Л.Вейсгерберг, П.Гребе, Р.Мразек, З.Голомб та ряд інших дослідників. Їм ми завдячуємо формуванням загальної теорії валентності дієслова-предиката, виробленням її понятійного апарату і визначенням основних напрямів наукових пошуків.
Свого подальшого розвитку, зокрема поширення на інші частини мови, теорія валентного аналізу набула завдяки вченим, які представляють слов’янське мовознавство. У російському мовознавстві, зокрема, продуктивними є наукові висновки вчених В.Г.Адмоні, С.ДКацнельсона, О.І.Москальської, М.Д.Степанової, Ю.Д.Апресяна, А.В.Бондарка.
Окремі питання конотаційних властивостей віддієслівних дериватів розглянуто в працях Г.О.Винокура, М.М.Шанського, В.А.Кур’янової, В.І.Казакова, Х.Н.Абдуллаєва, Л.П.Кабулової та інших учених.
У сфері граматики української мови закономірності семантико-синтаксичної сполучуваності слів упродовж останніх десятиліть активно досліджували мовознавці К.Г.Городенська, В.О.Горпинич, Н.В.Гуйванюк, Н.Ф.Клименко, М.П.Кочерган, М.Я.Плющ, О.С.Снитко, М.І.Степаненко, В.Д.Шинкарук, З.М.Терлак, О.М.Кузьмич, О.В.Куц, О.Ф.Ледней, Т.Є.Масицька, І.А.Пасічник та інші.
Незаперечним здобутком вітчизняної синтаксичної теорії є дослідження валентності дієслівних предикатів, оприлюднені у працях І.Р.Вихованця [37;38;39] та А.П.Загнітка [63;64;65]. На основі комплексного аналізу дієслівного предиката як реченнєтвірного компонента синтагми ці вчені окреслили коло субстанціальних синтаксем, які можуть вступати у синтаксичний і смисловий зв’язок із присудком, поділили їх на семантичні розряди, а також визначили максимальне число залежних субстанціальних компонентів для українського дієслова. Це дало поштовх для подальших наукових пошуків у царині сполучуваності слів, зокрема чітко вирізнилися два напрями досліджень. Один з них представляють праці, об’єктом вивчення в яких є різні семантичні групи дієслів та їх валентний потенціал. Т.Є.Масицька у дисертаційному дослідженні Семантико-синтаксична валентність дієслова” [112] зробила докладний опис валентних класів дієслів, дослідила семантичні групи, до яких належать лексеми з різним валентним числом, визначила, що максимальний кількісний вияв синтаксичної активності дієслова становить сім актантних зв’язків, а також окреслила семантичні типи субстанціальних синтаксем, зокрема тих, що заміщують п’яту, шосту й сьому актантні позиції. О.В.Куц у праці Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними предикатами” [97] зосередила увагу на вивченні особливостей структури речень із чотиривалентними дієслівними предикатами, виділила й охарактеризувала семантичні групи цих дієслів, визначила коло облігаторних та факультативних субстанціальних компонентів при дієсловах руху, переміщення та конкретної фізичної дії. О.І.Леута у дисертаційній праці Семантико-синтаксична структура речень із дієслівними предикатами стану в сучасній українській літературній мові” [103] проаналізував семантичну та синтаксичну структуру речень із дієсловами на позначення стану, дав синтаксичну характеристику цим дієсловам і визначив типи реалізації структурних схем семантично елементарних речень, сформованих на базі предикатів стану. Дослідник також визначив чинники, що зумовлюють асиметрію семантичної та синтаксичної структур речення. В.В.Гумовська в дослідженні Семантико-синтаксична структура речень з дієсловами думки в сучасній українській мові” [60] дала валентнісні характеристики дієслів з семантикою думання, визначила структурні та семантичні типи речень із предикатами цього розряду, а також описала форми їх морфолого-синтаксичних та лексико-семантичних реалізацій.
Другий напрям представляють дослідження валентності іменних частин мови, які або входять до структури простого елементарного речення, або в силу власної синтаксичної активності ускладнюють структуру простого речення, реалізуючи свій валентний потенціал. З.М.Терлак у праці Ад’єктивні словосполучення з об’єктними відношеннями в сучасній українській літературній мові” [204] охарактеризував у синхронно-описовому плані систему прикметників, які виявляють потребу або здатність вступати в об’єктні відношення з залежними іменниками, визначив типи прикметникових словосполучень, протиставивши у структурному плані безприйменникові конструкції прийменниковим, дослідив уплив дієслівних словотвірних зв’язків на формування прикметникових сполук. Щоправда, поза увагою дослідника залишилася валентна диференціація первинних та похідних прикметників, однак цінним здобутком стало обгрунтування і широке унаочнення власної (категоріальної) синтаксичної активності українського прикметника.
І.А.Пасічник дослідила семантико-синтаксичну валентність предикативних прикметників [146], давши семантико-синтаксичну характеристику ад’єктивів у контексті валентності дієслова, виділила семантичні групи предикатів-прикметників в українській мові, визначила семантику залежних від ад’єктива субстанціальних компонентів речення.
Актуальність теми. Системне вивчення сполучуваності різних частин мови виявило значні відмінності між дієслівною та недієслівною семантико-синтаксичною валентністю, а також між синтаксичною активністю центральних та периферійних компонентів структури речення. Здійснений різнобічний аналіз семантичних груп у складі дієслівної та іменних лексико-граматичних категорій, а також систематизація властивих їм синтаксичних функцій відкрили шлях до комплексного дослідження віддієслівних дериватів іменників та прикметників щодо вияву їхніх семантичних та синтаксичних функцій у реченні, а також упливу категоріальних характеристик слів-мотиваторів на формування цих функцій. Адже дотепер нез’ясованим залишається питання структурно-семантичної взаємодії основи полісемантичного дієслівного мотиватора і комплексу ознак дериватів-імен. Недостатньо вивчене в сучасному українському синтаксисі також питання синкретизму мовної семантики віддієслівних іменників та прикметників. Спостереження показують, що девербатив, репрезентуючи в мові іменні категорії та маючи загальнограматичне значення предметності чи атрибутивності, акумулює в собі як власні категоріальні характеристики, так і семантичні та синтаксичні ознаки дієслова-мотиватора. Мовна семантика дериватів є синкретичною, що зумовлює властиву їм подвійну поширюваність лівобічну та правобічну. З погляду функціональної граматики, ця проблема набуває особливої актуальності, оскільки йдеться про цілий пласт часто вживаної лексики, яка виявляє синкретизм визначальних лексико-граматичних категорій тих частин мови, які в семантико-синтаксичній структурі речення часто становлять два протилежні ядра предметність та процесуальність або процесуальність та атрибутивність. Важливість цієї проблеми, а також недостатня з’ясованість її в науці зумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою Актуальні проблеми розвитку української філології” (№ 02БФ044-01), над якою працює кафедра сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де й виконано працю.
Об’єктом дослідження є субстантивні та ад’єктивні девербативи, а також лівобічні та правобічні субстанціальні синтаксеми, що вступають з віддієслівними похідними в об’єктні (власне об’єктні, адресатні, інструментальні та суб’єктні) відношення.
Предметом дослідження є валентний потенціал, який виявляють субстантивні та ад’єктивні девербативи у структурі як елементарного, так і неелементарного простого речення, а також семантико-синтаксична характеристика цієї валентності на тлі дієслівних, іменникових та прикметникових категоріальних властивостей.
Мета дослідження: здійснити системний аналіз семантико-синтаксичної валентності віддієслівних похідних у сучасній українській літературній мові, визначити співвідношення семних та граматичних складників у формуванні валентного потенціалу частини мови. Це вимагає з’ясування кола питань, пов’язаних, з одного боку, з дослідженням внутрішньосинтаксичної структури речення і його семантичного наповнення, з іншого боку, - з принципами моделювання синтаксичних одиниць.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:
· з’ясувати сучасне розуміння в мовознавчій науці явища семантико-синтаксичної валентності предикатних компонентів речення;
· встановити семантичні групи в межах валентних розрядів дієслів;
· з’ясувати дериваційну активність у межах різних семантичних розрядів дієслів;
· виділити валентні розряди віддієслівних іменників та віддієслівних прикметників;
· проаналізувати валентні властивості похідних іменників та прикметників на тлі непохідних;
· охарактеризувати семантичні групи лівобічних і правобічних поширювачів іменникових та прикметникових девербативів;
· дослідити валентну сполучуваність віддієслівних іменників та прикметників у зіставленні її з власне дієслівною валентною сполучуваністю, а також зі сполучуваністю питомих іменників та прикметників;
· виявити регулярні заміни об’єктної синтаксеми суб’єктною і навпаки при зміні категоріальної форми предиката;
· простежити закономірні зміни відмінкових форм об’єктних синтаксем при переміщенні їх із придієслівної в приіменну позицію.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше виконано комплексне дослідження деривативних залежностей у категоріальних рядах дієслово іменник прикметник”, зокрема простежено ступінь збереження та видозміни валентних властивостей слів, що містять спільну кореневу сему, але які внаслідок дериваційних процесів належать до різних частин мови; виявлено системні закономірності щодо зміни відмінкових форм об’єктних синтаксем при віддієслівних дериватах у порівнянні з їхніми придієслівними відповідниками; досліджено дериваційну активність дієслів із валентним потенціалом від одного до шести, а також описано можливе синтаксичне оточення їхніх іменних дериватів; здійснено спостереження за реалізацією потенційної валентності субстантивних та ад’єктивних дериватів від багатовалентних дієслів.
Джерела фактичного матеріалу. Дослідження базується на художніх та публіцистичних текстах сучасних авторів, на текстах офіційних юридичних та економічних документів (разом понад 150 др. арк.), на окремих реченнях (понад 8 500 одиниць-конструкцій), дібраних із різностилевих текстів часового проміжку від середини 19 до кінця 20 століття.
Методи дослідження. Основні методи дослідження описовий і трансформаційний. У ході опрацювання фактичного матеріалу використовувалися прийоми спостереження, зіставлення і компонентного аналізу об’єктних словосполучень із дієслівним та недієслівним ядрами.
Теоретичне значення праці полягає у вивченні семантичної та синтаксичної специфіки віддієслівних іменників і прикметників як елементів синтаксичних конструкцій, у визначенні їхньої валентної активності, а також в окресленні кола їхніх можливих та обов’язкових поширювачів.
Практична цінність праці полягає в можливості використання матеріалів дослідження на заняттях зі словотвору, морфології та синтаксису, у їхній придатності для підготовки спецкурсів з проблем валентності частин мови та синкретизму в граматичному ладі української мови, а також для посібників із семантико-синтаксичного аналізу компонентів елементарного та неелементарного речення. Результати проведеного дослідження можна використати для підготовки навчальних курсів з морфології та синтаксису, для викладання української мови іноземцям, для написання посібників з практичної стилістики та основ культури української мови. Зібраний фактичний матеріал може стати базою для укладання українського словника сполучуваності слів, а теоретичні узагальнення могли б бути корисними у підготовці довідників з нормативності синтаксичного слововживання.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення праці було обговорено на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження висвітлено на 9 конференціях, з-поміж яких: Міжнародна конференція «Слов’янські мови поміж Сходом і Заходом» у Гданському університеті (1997 р. Гданськ, Польща), Міжнародна конференція на честь 10-ї річниці україністики в Ягеллонському університеті Slowianie Wschodni: Ukraina: między językiem a kulturą. (2001р., Краків, Польща), Міжнародна лінгвістична конференція на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької (Київ, 2003), Міжнародна наукова конференція Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006), ряд щорічних науково-практичних конференцій Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( у період з 1997 2008 рр.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 одноосібних статей, із них 7 у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертаційної праці. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів і висновків, а також списку використаної літератури (257 позицій) та списку джерел (56 позицій). Загальний обсяг дисертації 187 сторінок.

Список литературы

В и с н о в к и

Перевага функціонального підходу до аналізу синтагматичних властивостей слів полягає в тому, що мовні явища розглядаються не ізольовано, а в їх тісній взаємодії, з урахуванням зумовленості їхніх смислових та комунікативних характеристик.
Питання змістової та формальної репрезентації в реченні категорії об’єкта було і залишається актуальним як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві. Дослідження об’єктного компонента у предикативній структурі речення тісно пов’язане із теорією валентності лексем, отже із конкретними виявами цієї валентності на рівні слів-мотиваторів і слів-дериватів. Об’єктна синтаксема, як необхідний компонент семантико-синтаксичної структури речення, перебуває у смисловій і синтаксичній залежності від предиката, заповнюючи передбачену цим предикатом граматичну позицію.
Слово свої валентнісні властивості виявляє насамперед у предикативній позиції, тому можна стверджувати, що головним носієм валентності в мові є дієслово, оскільки предикативна позиція є його первинною і основною категоріальною функцією. Інші елементи структури речення, що здатні транспонуватися у предикативну позицію, зокрема іменники та прикметники, мають співвідносні з дієсловом-присудком валентнісні властивості щодо об’єктної синтаксеми, які розвинулися в них або внаслідок переходу їх у предикативну синтаксичну позицію, або в силу семної спорідненості з дієслівним предикатом.
Валентнісні властивості слова виявляються в кожному мовленнєвому акті по-різному, відповідно до значення, що актуалізується в цьому слові у контексті певної фрази. Актуалізація в мовленні тієї чи іншої семи дієслова, передбачає різну міру заповнення при ньому валентних субстанціальних позицій, тому слід розрізняти валентність потенційну та актуальну. Актуальною валентністю можна назвати виявлену словом у конкретному реченні контекстуальну потребу в певному синтаксичному оточенні.
Іменникові, як носієві субстанціальної семантики властива активна лівобічна валентність (місце для препозитивного означення). Здатність сполучатися з морфологізованим означенням є первинною валентнісною властивістю іменника або власне іменниковою категоріальною валентністю. Сполучуваність із залежними іменниками в непрямих відмінках та з прийменниково-іменниковими конструкціями є виявом його вторинних валентнісних властивостей, набутих у результаті синтаксичної деривації (стягнення предикативної дієслівної конструкції до рівня словосполучення) або внаслідок деривації морфологічної («успадкування» віддієслівним дериватом валентнісних властивостей мотиватора).
Валентний потенціал іменних девербативів залежить від семантико-синтаксичних характеристик їх мотиваторів. По-перше, що більшу потребу в актанті (актантах) виявляє дієслово, то сильніше буде виражена процесуальність у його девербативах. По-друге, вияв дієслівної семантики залежить від загального значення утвореного від нього девербатива: іменники на позначення дії, процесу чи стану виявляють більше процесуальності, ніж іменники на позначення діяча, знаряддя, місця чи результату дії. По-третє, вияв дієслівного потенціалу залежить від синтаксичної позиції девербатива: що ближче він перебуває до предикативного ядра речення, то більше в ньому виявляється дієслівності”.
Субстанціальні деривати від безвалентних дієслів частково виявляють здатність утворювати субстантивні словосполучення з об’єктними відношеннями за моделлю N1 N2 (іменний девербатив у називному відмінку + іменник із предметним значенням у родовому відмінку), але тільки у випадках переосмислення основного (первинного дієслівного) значення і надання йому відтінку образності. Напр.:Ясна ніч нагадувала такий згасаючий день, що носить уже в собі смеркання вічності. Припускаємо, що така сполучуваність розвивається під впливом синонімів до цього нового, перенесеного” значення: світання початок, смеркання закінчення тощо. З урахуванням цього припущення можемо зробити висновок, що деривати від безвалентних дієслів є абсолютною периферією іменника в аспекті його об’єктної сполучуваності.
Залежні іменники з об’єктним значенням, що перебувають на периферії дієслівної валентності (давальний та орудний відмінки), зберігають свою форму і при відповідних девербативах.
При вживанні девербатива в переносному, образному значенні, яке виводить слово за межі мотивованого дієсловом валентного оточення, виникає потреба в актуалізації наданого слову нового значення. Це зумовлює появу відповідної об’єктної синтаксеми, яка б увиразнювала й конкретизувала це набуте значення. Напр.: Не проблема героя” і юрби” ставиться і вирішується в поемі [І.Франка Мойсей”], а проблема співвідношення між народом і його вождем акумулятором і трансформатором духовної енергії, прихованої в масах (Від давнини..,І, 1960, 470).
Існування в мовленні паралельних синтаксичних конструкцій (завідувач відділу завідувач відділом) зумовлена явищем перерозподілу процесуальної та предметної складової в семантиці девербатива.
Можна стверджувати, що деривати від тривалентних дієслів регулярно реалізують не більше двох актантних позицій базового дієслова.
При віддієслівних іменних дериватах родовий субстантивний, так само, як і давальний та орудний, зберігає своє предметне (об’єктне, адресатне чи інструментальне) значення, тому має всі підстави в семантико-синтаксичній організації речення займати позицію додатка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абдуллаєв Х.Н. Валентные свойства отглагольных существительных в современном русском языке: автореф. дис. на стиск. науч. ст. канд.филол.наук, спец.: 10.02.01 руський язик/Абдуллаев Хикмат Нигматович. Ташкент, 1987. 22 с.
2. АбрамовБ.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи) / Б.А.Абрамов // Науч. доклады высш. шк. Филол. науки. — 1966. — № 3. — С. 34—44.
3. АдмониВ.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы / В.Г. Адмони // Вопр. языкознания. — 1958. — № 1. — С. 111—117.
4. Адмоні В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики/В.Г.Адмони. Л.: Наука, 1988. 239 с.
5. АндершЙ.Ф. Валентність // Українська мова : Енциклопедія / [ред. кол. : В.М.Русанівський та ін.]. — К. : Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П.Бажана, 2004. 821 с.
6. АндершЙ.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах / Й.Ф.Андерш // Слов’янське мовознавство : доп. X Міжнар. з’їзду славістів, Софія, вересень 1988 р. — К.: Наук. думка, 1988. — С. 124—136.
7. АндершЙ.Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах / Йосип Фрідріхович Андерш. — К. : Наук. думка, 1975. — 134 с.
8. АндершЙ.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній українській мові/ Йосип Фрідріхович Андерш//Укр..мова і літ.в шк. 1974.№10.с.3440.
9. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо/ Б.Д.Антоненко-Давидович К. Либідь. 1991. 253 с.
10. АпресянЮ.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств речи / Ю.Д.Апресян // Проблемы структурной лингвистики, 1972. — М. : Наука, 1973. — С. 279—325.
11. АпресянЮ.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка / Юрий Дереникович Апресян. — М. : Наука, 1974. — 367 с.
12. АпресянЮ.Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола / Юрий Дереникович Апресян. — М. : Наука, 1967. — 251 с.
13. АрбатскаяЕ.Д., АрбатскийД.И. О лексико-семантических классах имен прилагательных русского языка/ Е.Д.Арбатская, Д.И.Арбатский//Вопр. Языкознания. 1983. №1. с.52-65.
14. Арват Н.М. До питання про семантичну типологію простого речення (на матеріалі східнослов’янських мов) / Н.М.Арват // Мовознавство. — 1979. — №2. — С. 24—31.
15. АрутюноваН.Д.Общее языкознание: внутренняя структура языка/Н.Д.Арутюнова М.: Наука. 1972. 565 с.
16. АхмановаО.С. Современные синтаксические теории / О.С.Ахманова, Г.Б.Микаэлян. — М. :Изд-во МГУ, 1963. — 166 с.
17. БабайцеваВ.В. Русский язык: Синтаксис и пунктуация /В.В.Бабайцева. М.: Просвещение, 1979. 269с.
18. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли. — М. : Изд-во иностр. лит., 1955. — 416 с.
19. БархударовЛ.С. О поверхностной и глубинной структуре предложения / Л.С.Бархударов // Вопр. языкознания. — 1973. — №3. — С. 50—61.
20. БезпояскоО.К. Іменні граматичні категорії / Олена Костянтинівна Безпояско. — К. : Наук. думка, 1991. — 172 с.
21. БенвенистЭ. Общая лингвистика /Э.Бенвенист. М.: Прогресс, 1974. 447с.
22. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения / Валентин Васильевич Богданов. — Л.:Изд-во Лен. ун-та, 1977.— 204с.
23. БудаговР.А. Человек и его язык./ Р.А.Будагов М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. 262 с.
24. БулаховськийЛ.А. Вибрані праці : В 5 т. / Леонід Арсенійович Булаховський. — К. : Наук. думка, 1977. — Т. 2. — 631 с.
25. БулаховськийЛ.А. Питання синтаксису простого речення в сучасній українській мові / Л.А.Булаховський // Дослідження з синтаксису української мови. — К. : Вид-во АН УРСР, 1958. — с. 5—29.
26. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского язика/Ф.И.Буслаев. М.:Учпедгиз.1959. 623 с.
27. ВасильевЛ.М. Семантика русского глагола: Глаголы речи, звучания и поведения / Леонид Михайлович Васильев. — Уфа : Изд-во Башкирск. гос. ун-та, 1981. — 71 с.
28. ВасильевЛ.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи / Л.М.Васильев // Очерки по семантике русского глагола. — Уфа, 1971. — С.38—310.
29. ВасильевЛ.М. Системный семантический словарь русского языка. Предикатная лексика / Леонид Михайлович Васильев. — Уфа : Башкирский гос. ун-т, 2000. — Вып. 2. — 146 с.
30. ВасильевЛ.М. Современная лингвистическая семантика / Леонид Михайлович Васильев. — М. : Высш. шк., 1990. — 176 с.
31. ВежбицкаА. Дело о поверхностном падеже / А.Вежбицка // Новое в зарубежной лингвистике. — М.:Прогресс, 1985.— Вып. 15. — С. 303—341.
32. ВейнрейхУ. Опыт семантической теории / У.Вейнрейх // Новое в зарубежной лингвистике. — М. : Прогресс, 1981. — Вып. 10. — С. 50—177.
33. ВиноградовВ.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) / Виктор Владимирович Виноградов. — М. : Высш. шк., 1972. — 784 с.
34. Винокур Г.О. Глагол или имя? (Опыт стилистической интерпретации)/ Винокур Г.О. Русская речь:Сборники.Новая серия/ Под ред.Л.В.Щербы.-Вып.3. Л.:АKADEMIA”,1928. С.75-94.
35. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку/ Г.О.Винокур. М.:Учпедгиз, 1959. 499 с.
36. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис / Іван Романович Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
37. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1992. — 222 с.
38. ВихованецьІ.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. — К. : Наук. думка. АН УРСР. Ін.-т мовознавства ім. О.О.Потебні, 1983. — 219 с.
39. ВихованецьІ.Р. Система відмінків української мови / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук. думка, 1987. — 231 с.
40. ВихованецьІ.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська. — К.:Пульсари, 2004. — 400 с.
41. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / Іван Романович Вихованець. — К. : Наук.думка, 1988. — 256 с.
42. ВінярГ.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 українська мова/ ВінярГ.М. Дніпропетровськ, ДДУ. 1992. 16 с.
43. ВольфЕ.М. Функциональная семантика оценки / Елена Михайловна Вольф.— М. : Наука, 1985. — 228 с.
44. Востоков А.Х. Русская грамматика Александра Востокова, по начертанию его же сокращенной Грамматики полнее изложенная/Олександр Христофорович Востоков Спб.:тип.имп.Акад. наук.,1842.5-е изд. 417с.
45. ВсеволодоваМ.В. Теория функционально-комуникативного синтаксиса. Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка / Майя Владимировна Всеволодова. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. — 502 с.
46. ГайсинаР.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке / Рейда Миргалеевна Гайсина. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. — 195 с.
47. ГакВ.Г. Высказывание и ситуация / В.Г.Гак // Проблемы структурной лингвистики. 1972. — М. : Наука, 1973. — С. 349—372.
48. ГакВ.Г. К проблеме синтаксической семантики: Семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур /В.Г.Гак // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. — М. : Наука, 1969. — С. 77—85.
49. ГакВ.Г. Глагольная сочетаемость и ее отражение в словарях глагольного управления/В.Г.Гак.//Сочетаемость слов и вопросы обучения русскому языку иностранцев. М. Русский язык, 1984, 167с.
50. ГалаганО.М. Семантико-синтаксична структура речень з тривалентними предикатами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / О. М. Галаган. — Кіровоград, 2004. — 20 с.
51. ГальонаН.П. Передумови виникнення теорії валентності у вітчизняному мовознавстві /Н.П.Гальона // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. — К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. — Випуск 4. — С. 14—21.
52. ГальонаН.П. Питання про валентність як міжрівневу категорію / Н.П.Гальона // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. — К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005.— Випуск 1. — С. 21—30.
53. ГариповаН.Д. Опыт лексико-грамматической характеристики сочетаемости глаголов мышления в современном русском языке / Н.Д.Гарипова // Вопросы лексикологии и синтаксиса. — Уфа : Изд-во Башк. ун-та, 1964. — С. 11—17.
54. ГловинскаяМ.Я. Семантические типы видовых противопоставлений глагола / Марина Яковлевна Гловинская. — М. : Наука, 1982. — 155 с.
55. Гордеев Ю.М. Поле направленности (глаголы движения и их распространители) в современном русском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01 Русский язык”/Ю.М.Гордеев Саратов. гос. ун-т им. Н.Г.Чернышевского. Саратов, 1974. 20 с
56. ГороденськаК.Г. Семантичні функції дериваційних морфем/ К.Г.Городенська//Мовознавство. 1987. № 1. с. 20-30
57. Грищенко А.П.Прикметник в українській мові/ Грищенко А.П. К. Наукова думка.1978. 207 с.
58. ГрищенкоА.П. Прикметник у функції головного компонента в словосполученні/ А.П.Грищенко // Синтаксис словосполучення і простого речення. Синтаксичні категорії і зв’язки. — К. : Наук. думка, 1975. — С. 120—131.
59. ГрищенкоА.П. Прикметник у структурі словосполучення і речення/ А.П.Грищенко//Укр.мова і літ. в шк. 1986. с.39-45.
60. ГумовскаяВ.В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02 / Гумовская Валентина Владимировна. 1988. 166 с.
61. Джочка І. Ф. Дериваційний потенціал дієслів конкретної фізичної дії з семантикою створення об’єкта/ І.Ф.Джочка Дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ. 2003. 194 с
62. ЗагніткоА.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці / Анатолій Панасович Загнітко. — К. : НМК ВО, 1990. — 132 с.
63. ЗагніткоА.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова / Анатолій Панасович Загнітко. — К, НМК ВО, 1990. — 63 с.
64. ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови / Анатолій Панасович Загнітко. — Донецьк : ДонДУ, 1996. — 437 с.
65. Зандау Г., Зоммерфельдт К.-Е. Семантические условия факультативности реализации валентности//Иностр. яз. в шк./ Г.Зандау, К.-ЕЗоммерфельдт 1978. № 2. С. 21 26.
66. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка /Г.А.Золотова. М.: Наука, 1973. 351с.
67. ИванчиковаЕ.А. О структурной факультативности и структурной обязательности в синтаксисе /Е.А.Иванчикова // Вопр. языкознания. — 1965.— № 5. — С. 84—94.
68. ІваницькаН.Л. Контекстуальна зумовленість дистрибутивних параметрів повнозначного слова / Ніна Іваницька, Людмила Коваль // Граматика слова і граматика мови : зб. наук. праць. — Донецьк: ДонНУ, 2005. — С. 56—66.
69. ІваницькаН.Л. Вплив сполучуваності повнозначних слів на утворення компонентів синтаксичної структури речення / Н.Л.Іваницька // Мовознавство.— 2001. — № 3. — С. 97—103.
70. ІваницькаН.Л. Двоскладне речення в українській мові / Ніна Лаврентіївна Іваницька. — К. : Вища шк., 1986. — 167 с.
71. ІваницькаН.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка /Н.Л.Іваницька // Мовознавство. —1985. — № 1. — С. 39—43.
72. КавераН. Об’єктна синтаксема в семантико-синтаксичній структурі речень із відприслівниковими предикатами стану /Н.Кавера//Рідний край: науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах. 2006. № 1 (14). С.82-87.
73. КадомцеваЛ.О. Українська мова: Синтаксис простого речення /Л.О.Кадомцева. К.: Вища шк., 1985. 128с.
74. КамынинаЛ.А. О синтаксической зависимости падежей, распространяющих предложение в целом /Л.А.Камынина // Исследования по современному русскому языку. М., 1970. С.73-89.
75. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української лiтературної мови: навч. посiб. /М.У.Каранська К.: НМК ВО, 1992. 399 с.
76. Кацнельсон С.Д. Категории языка и мышления : из научного наследия /С.Д.Кацнельсон. М.: Наука, 2001. 235с.
77. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление /С.Д.Кацнельсон. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1972. 216с.
78. КацнельсонС.Д. Общее и типологическое языкознание / Соломон Давыдович Кацнельсон. — Л. : Наука, ЛО, 1986. — 298 с.
79. Кибардина С.М. Категории субъекта и объекта и теория валентности: на материале немецкого языка /С.М.Кибардина // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. Л., 1982. С.23-44.
80. КлименкоН.Ф., КарпіловськаЄ.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови/ Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловська К.: Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні. НАН України, 1998. 161 с.
81. КлобуковЕ.В. Семантика падежных форм в современном русском литературном языке: Введение в методику позиционного анализа /Е.В.Клобуков. М.: Из-во Моск. ун-та, 1986. 272с.
82. КобилянськаМ.Ф. Керування орудним відмінком в українській мові: На матеріалі мови письменників першої половини і 6070-х років другої половини ХІХ ст. /М.Ф.Кобилянська//Українське мовознавство. 1982. № 10. С.34-41.
83. КовтуноваИ.И. Порядок слов и актуальное членение предложения /И.И.Ковтунова. М.: Просвещение, 1976. 239с.
84. КодуховВ.И.Общее языкознание/В.И.Кодухов М.Выс.шк.,1974. 303с.
85. КокоринаС. К вопросу о грамматической семантике структурной схемы простого предложения /С.Кокорина // Спорные вопросы синтаксиса: сб. статей. М., 1974. С.3-33.
86. Колодяжний А.С. Прийменник: матерiали до лекцiй з курсу сучасної української лiтературної мови /А.С.Колодяжний. Х.: Вид-во Харкiв. ун-ту, 1960. 165с.
87. КолшанскийГ.В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке /Г.В.Колшанський. М.: Наука, 1975. 230с.
88. КононоваН.С. Морфолого-синтаксический фактор в образовании nomina actionis/ Н.С.Кононова//Вопросы словообразования и номинативной деривации в славянских языках. Гродно. 1990. С. 50-56.
89. Коссек Н.В. Выбор винительного / родительного падежа прямого дополнения в зависимости от сферы действия отрицания /Н.В.Коссек // Проблемы теории членов предложения. Кишенев, 1973. С.54-58.
90. КотеловаН.З. Значение слова и его сочетаемость/ Н.З.Котелова. Л.Наука.1975. 164 с.
91. КочерганМ.П. Слово і контекст: Лексична сполучуваність і значення слова / Михайло Петрович Кочерган. — Львів : Вища шк., Вид-во при Львів. ун-ті, 1980. — 183 с.
92. Кротевич Е. Синтаксические отношения между словосочетаниями и членами предложения / Е.Кротевич // Вопросы русского языкознания / под. ред. Е.В.Кротевича. Львов, 1956. Кн. 2. С.3-18.
93. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови /О.Курило. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2004. 303с.
94. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови /О.Курило. 2-ге вид. К.: Книгоспілка, 1923. 120с.
95. Курилович Е. Очерки по лингвистике: сб. статей /Е.Курилович. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. 456с.
96. Курс сучасної української літературної мови : Синтаксис / [за ред. Л.А.Булаховського]. — К. : Рад. шк., 1951. — 408 с.
97. КуцО.В. Семантико-синтаксична структура речень із чотиривалентними предикатами : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” /О.В.Куц. — К., 2003. — 212 с.
98. Кучеренко I.К. Лексичне значення прийменника /І.К.Кучеренко // Мовознавство. 1973. №3. C.12-23.
99. Кучеренко I.К. Теоретичнi питання граматики української мови: Морфологiя: в 2 ч. /І.К.Кучеренко. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. Ч.1. 172 с.
100. Кучеренко I.К. Теоретичнi питання граматики української мови: Морфологiя: в 2 ч. /І.К.Кучеренко. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1964. Ч.2. 159 с.
101. ЛайонзДж. Введение в теоретическую лингвистику /Дж.Лайонз. М.: Прогресс, 1978. 543с.
102. ЛеднейО.Ф. Об’єктні синтаксеми в структурі простого речення: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Ледней Олена Федорівна. Одеса, 2002. 213 с.
103. ЛеутаА.И. Семантико-синтаксическая структура предложений с глагольными предикатами состояния в современном украинском литературном языке : Дис. на соискание учён. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 украинский язык/ А.И.Леута. — К., 1988. — 222 с.
104. Ломтев Т.П. Структура предложения в современном русском языке /Т.П.Ломтев. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1979. 198 с.
105. ЛомтевТ.П. Конституенты предложения с глаголами речи/Т.П.Ломтев// Общее и русское языкознание. — М. : Наука, 1976. — С.218—239.
106. ЛомтевТ.П. О некоторых вопросах структуры предложения/Т.П.Ломтев// Общее и русское языкознание. — М. : Наука, 1976. — С. 140—157.
107. ЛомтевТ.П. Описание структуры предложения на основе его функционального представления /Т.П.Ломтев // Slavia. — 1965. — № 3. — С.422—430.
108. ЛомтевТ.П. Структура предложения и состав предикатных предметов / Т.П.Ломтев // Общее и русское языкознание. — М. : Наука, 1976. — С. 201—207.
109. ЛомтевТ.П. Природа синтаксических явлений/ Т.П.Ломтев, Научные доклады высшей школы. Педагогические науки. 1961.№3. с.27-42.
110. ЛосевА.Ф. О понятии языковой валентности /А.Ф.Лосев // Изв. АН СССР. — Сер. лит. и яз. — 1981. — Т. 40. — № 5. — С. 403—412.
111. МаксимовВ.И. Суффиксальное словообразование имен существительных в русском языке/В.И.Максимов Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. 224 с
112. МасицькаТ.Є. Семантико-синтаксична валентність дієслова: