СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА КОНСТРУКЦІЙ З ПОЯСНЮВАЛЬНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

БАЙДУСЬ Сніжана Анатоліївна

УДК : 811.161.2’367

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА КОНСТРУКЦІЙ З ПОЯСНЮВАЛЬНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ПЛЮЩ МАРІЯ ЯКІВНА
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП...4

РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІЯ ПОЯСНЕННЯ ТА МОВНА РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЯСНЮВАЛЬНИХ ВІДНОШЕНЬ У СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ ТА ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ.....10
1.1. Лінгвістичне трактування «пояснення» і «пояснювальних відношень».....................................................................................................10
1.2. Історія дослідження конструкцій із пояснювальними відношеннями....17
1.3. Стильова зумовленість пояснювальних конструкцій у сучасній українській мові ........23
1.3.1. Функція пояснення у текстах наукового стилю...27
1.3.2. Пояснення в публіцистиці..34
1.3.3. Пояснення у мові художньої літератури...37
Висновки до 1 розділу.40

РОЗДІЛ 2. ПОЯСНЮВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ ПРОСТОГО УСКЛАДНЕНОГО РЕЧЕННЯ ....44
2.1. Пояснювальні відношення і мовні засоби їх вираження ..44
2.2. Пояснювальні відношення і їх репрезентація в структурі простого речення, ускладненого апозитивним компонентом...................59
2.3. Пояснювальні відношення в конструкціях з однорідними членами та узагальнювальним словом.......70
Висновки до 2 розділу.83

РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИЧНА І ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА БУДОВА СКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ПОЯСНЮВАЛЬНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ.86
3.1. Складносурядні речення з пояснювальним компонентом...86
3.2. Складнопідрядні та складні ускладнені речення з пояснювальними частинами 98
3.3. Особливості семантичної і формально-граматичної структури безсполучникових складних речень із пояснювальними відношеннями..107
3.4. Синтаксичні конструкції у діалогічних і монологічних надфразних єдностях ......119
Висновки до 3 розділу...129

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРНО-ГРАМАТИЧНІ І СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ І ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ПОЯСНЮВАЛЬНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ..132
4.1. Приєднувальні синтаксичні конструкції з пояснювальними відношеннями..132
4.2. Синтаксичні конструкції з пояснювальним вставленим компонентом149
Висновки до 4 розділу ..174

ВИСНОВКИ.....176

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....186

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 214

ВСТУП
У сучасній лінгвістиці спостерігаються нові підходи до вивчення мови як діяльнісного, цілеспрямованого живого організму, представленого численними мовленнєвими побудовами. Активно опрацьовується проблема інтеграції системного і функціонального аспектів розгляду мовних одиниць на семантичних і комунікативних засадах. Епоху розвитку мовознавства кінця ХХ початку ХХІ ст. характеризує вивчення мови не тільки як засобу спілкування, але й як засобу комунікативної взаємодії індивідів, тобто діалогічності в процесі комунікації, що зумовлює прагматичний підхід до розгляду значень мовних одиниць у нерозривному зв’язку з умовами їхнього вживання.
Вагомий внесок у розвиток синтаксису, зокрема дослідження речення з погляду конструктивних ролей його компонентів, виявлення особливостей семантико-синтаксичних зв’язків і відношень, внесли українські мовознавці О.О.Потебня, О.С.Мельничук, Л.А.Булаховський, І.І.Слинько, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, К.Г.Городенська, Н.В.Гуйванюк, П.І.Дудик, Н.Л.Іваницька, Л.О.Кадомцева, М.У.Каранська, М.Я.Плющ, К.Ф.Шульжук, а також дослідники російської та інших мов О.М.Пєшковський, О.О.Шахматов, Л.П.Теньєр, В.В.Виноградов, Н.Д.Арутюнова, В.В.Бабайцева, В.А.Бєлошапкова, В.Г.Гак, Ф.Данеш, Г.О.Золотова, Т.П.Ломтєв, А.М.Мухін, Г.Г.Сильницький, Ю.С.Степанов, І.П.Сусов, Л.Д.Чеснокова, Н.Ю.Шведова, В.С.Юрченко та ін.
Основи теорії семантичного синтаксису, закладені лінгвістами ХІХ ХХ століть, розширюються. Зокрема значний науковий інтерес становлять монографічні праці останніх років Й.Ф.Андерша, Н.М.Арват, А.П.Загнітка, Т.Є.Масицької, М.В.Мірченка, А.К.Мойсієнка, М.С.Скаба, М.І.Степаненка, О.І.Леути та інших, які розкривають синтаксичні категорії речення, уточнюють критерії класифікації і виділення різних типів конструкцій, описують семантичну і формально-граматичну структуру речень за валентними характеристиками предиката тощо. Однак на сьогодні недостатньо вивчені питання, пов’язані з інтеграцією різних мовних одиниць, об’єданих спільним поняттєвим змістом, які на формально-синтаксичному рівні речення реалізують семантику «пояснення».
З’ясуванню пояснювальних відношень присвятили свої праці дослідники російського синтаксису А.Ф.Прияткина [177, 180, 182], Н.В.Кирпічникова [94], Є.П.Сєдун [195], М.Г.Шатух [244], Г.П.Уханов [228, 229, 230], Ю.Г.Усищева [226], О.Я.Кузнєцова [118], О.Г.Руднєв [189], С.Є.Крючков [116], Н.С.Валгіна [21], Г.В.Маркелова [133] та ін. Зокрема відомі праці з історії формування пояснювальних синтаксичних конструкцій [237, 238, 239, 49] та дослідження окремих типів конструкцій із пояснювальними відношеннями (П.Ф.Іванушкина [81], А.П.Корольов [111], Е.Ф.Морозова [142], А.К.Музафарова [ 146] та ін.). У 70 80рр. ХХст. пояснювальні конструкції знайшли потрактування у підручниках В.А.Бєлошапкової [14, 15], В.В.Решетова [ 185], В.В.Бабайцевої [10], РГ-80 / за ред. Н.Ю.Шведової [192] та ін. На матеріалі англійської мови пояснювальні конструкції вивчала Є.В.Пономаренко [167]. В українському ж мовознавстві тривалий час проблема функціонування пояснювальних конструкцій не привертала уваги дослідників. Так, тільки після виходу в світ синтаксису російської мови Л.А.Булаховського [20], де стисло охарактеризовано пояснювальні конструкції, в україністиці до них зверталися побіжно Л.О.Кадомцева [83], А.П.Медушевський [221], І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський [29], І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська [205], С.П.Бевзенко [13], М.У.Каранська [86], А.П.Загнітко [71]. Окремі конструкції стали об’єктом розгляду в кандидатських дисертаціях І.С.Яремчук [259], С.І.Загревського [73], Т.М.Радіонової [183], С.М.Глазової [42]. У дисертаційному дослідженні С.І.Загревського, присвяченому безсполучниковим складним реченням із пояснювальним компонентом у сучасній українській мові [73], проаналізовано конструкції із з’ясувальними відношеннями. С.М.Глазова [43] описала пояснювальні конструкції тотожності. Інші типи пояснювальних конструкцій на матеріалі сучасної української мови дотепер не були об’єктом спеціального монографічного дослідження.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю цілісного осмислення й опису пояснювальних конструкцій як реалізаторів у мові категорійної семантики пояснення, з’ясування чинників, що зумовлюють породження і використання в мовленні різних типів побудов із пояснювальним компонентом та недостатнім вивченням на матеріалі сучасної української мови їхньої семантичної і формально-синтаксичної структури. Дослідження потенціалу синтаксичних засобів вираження семантики пояснення сприятиме чіткішому окресленню різних типів пояснювальних відношень, виявленню функціональної специфіки і синтаксичних побудов із ними.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова і розкриває один із аспектів теми «Теоретичні і лінгводидактичні проблеми граматики і лексикології української мови», її проблематика погоджена з Науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 26 від 19 квітня 2005 року).
Мета дослідження з’ясувати лінгвістичний статус категорії пояснення і реалізацію її значень у конструкціях із пояснювальним компонентом у сучасній українській мові.
Для реалізації мети було поставлено завдання:
1) уточнити поняттєвий і мовний зміст категорії «пояснення»;
2) визначити типи пояснювальних конструкцій;
3) здійснити аналіз конструкцій з апозитивним пояснювальним компонентом;
4) з’ясувати структурно-семантичні особливості конструкцій із пояснювальними відношеннями «загальне часткове»;
5) схарактеризувати складні конструкції із пояснювальним компонентом;
6) описати приєднувальні і вставлені конструкції, які репрезентують пояснювальний компонент ускладненої семантики.
Об’єкт дослідження конструкції з пояснювальним компонентом у сучасній українській мові.
Предмет дослідження семантико-синтаксична і формально-граматична структура речень із пояснювальними відношеннями, їхня стильова зумовленість.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань у дослідженні використано як основний описовий метод, застосування якого було необхідне для виділення пояснювальних конструкцій, їх класифікації, а також структурно-семантичний (для з’ясування внутрішньої структури різних типів пояснювальних конструкцій) та прийоми функціонального (для характеристики пояснювальних конструкцій із погляду авторської настанови мовлення), зіставного (для встановлення відмінностей і своєрідності структур досліджуваного об’єкта від схожих із ними інших синтаксичних конструкцій) і дистрибутивного (для вивчення сполучуваності, способів і засобів зв’язку частин пояснювальних речень) методів.
Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємозумовленої системи, як суспільного явища, що перебуває в постійній динаміці. Визнання того, що структурно-функціональна організація свідомості на мовному рівні опосередковує продукування, сприйняття та розуміння мовлення, визначає необхідність виявлення своєрідності мовного відображення категорії пояснення і є вихідним пунктом опису пояснювальних конструкцій. Утілення пояснення в мовні моделі (пояснювальні конструкції) кваліфіковано в дослідженні з урахуванням співвіднесеності з певним типом текстів (дискурсу) та зумовленості авторською настановою мовлення. Оскільки з філософського погляду розуміння розглядають широко: як пізнання, пояснення, інтерпретацію, тлумачення, а з психологічного як діяльність, міжособистісні стосунки та ін., то лінгвістичне потрактування пояснювальних синтаксичних конструкцій у дослідженні обмежено тільки такими, які репрезентують значення власне-пояснення та варіантні вияви його із нашаруванням додаткових відтінків.
Джерелом фактичного матеріалу послужила картотека, що нараховує близько 5000 конструкцій сучасної української мови, укладена шляхом суцільної вибірки з текстів художньої літератури, публіцистики (газет, журналів, літературно-критичних статей), науково-популярних та науково-навчальних видань, листування українських письменників.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на значному фактичному матеріалі з’ясовано статус категорії пояснення з погляду реалізації її семантики у синтаксичних побудовах сучасної української мови, виділено й описано основні типи пояснювальних конструкцій з урахуванням їхніх змістово-інформативних і функціонально-прагматичних особливостей, уточнено засоби вираження пояснювальних відношень, виявлено стильову зумовленість різних конструкцій із пояснювальним компонентом.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в науковий обіг уведено поняття функцій категорійної семантики пояснення, представлених у мові різними типами пояснювальних конструкцій. Цілісний системний і функціональний аналіз дозволить чіткіше визначити їх місце у синтаксичній системі сучасної української мови, окреслити своєрідність змістово-інформативної й прагматичної репрезентації категорійної семантики пояснення у семантико-синтаксичній та формально-синтаксичній структурі речень із пояснювальним компонентом, відмінних від конструкцій, які виражають функції ідентифікації (визначення) поняття, з’ясування, відокремлення (обставин, додатків) та ін.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження пояснювальних конструкцій сучасної української мови за їхніми функціями, семантико-синтаксичною і формально-граматичною структурою можуть бути використані у лекційних курсах із синтаксису простого і складного речень, для підготовки спеціальних курсів, семінарів із синтаксичної семантики й прагматики, для укладання підручників і методичних посібників із синтаксису сучасної української мови.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Матеріали дисертації апробовано на Міжнародній науково-практичній конференції «Мова і мовний потенціал в поліетнічному середовищі» (м. Мелітополь, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (м. Кам’янець-Подільський, 2007); Міжнародній науковій конференції «Взаємодія лексичної і граматичної семантики» (м.Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (м. Черкаси, 2008), а також на науково-звітних конференціях професорсько-викладацького складу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2005 2008 рр.).
Публікації. За результатами дослідження видано 7 одноосібних публікацій, які відбивають його основні положення.
Об’єкт і завдання дослідження зумовили структуру наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (259), джерел фактичного матеріалу. Загальний обсяг тексту роботи 222 сторінки, основний текст 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений аналіз пояснювальних конструкцій, які реалізують семантико-синтаксичні відношення пояснення у структурі простого ускладненого, різних типів складних речень та в діалогічних і монологічних надфразних єдностях, дозволяє зробити висновки та узагальнення.
1.Семантичну категорію пояснення за онтологічною сутністю філософи і логіки визначають як особливу форму мислення, зумовлену потребою людського розуму в усьому пізнаваному знаходити причинові зв’язки, системність. Пояснення як універсальна категорія знаходить відображення і реалізацію в мовних засобах як мовна категорія, яка вбирає в себе елементи категорійної семантики та значення, властиві граматичній системі української мови у сфері вираження семантико-синтаксичних пояснювальних відношень. Науковий доробок вітчизняних і зарубіжних мовознавців із проблеми функціонування пояснювальних конструкцій засвідчує переважне потрактуванння їх як своєрідних побудов за синтаксичними зв’язками і відношеннями. Розбіжності в поглядах учених на їх інтерпретацію спостережено на основі нечіткої аргументації їхніх функцій, а саме: а)визначення поняття, закону тощо, б)з’ясування змісту, функцій, дії закону, наукових положень і в)пояснення як функції, спрямованої на взаєморозуміння між учасниками комунікації (тексту), що зумовлює віднесення до пояснювальних конструкцій і з’ясувальних речень, і з відокремленими обставинами, додатками тощо.
Категорія пояснення у лінгвістичному потрактуванні як операція інтерпретації (за Кантом), представлена кількома видами: визначення (ідентифікації), з’ясування, пояснення (власне-пояснення, пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновок) та ін. Кожен із них знаходить різну реалізацію у семантико-синтаксичних відношеннях, що перебувають у неоднакових синтаксичних зв’язках у структурі речення. Категорія пояснення у мовному вираженні не належить морфологічному чи тільки синтаксичному рівням мови. Пояснення в мові виступає як одна із функцій: назвати або пояснити предмет, явище, подію, іншими словами (власне-пояснення або ототожнення), уточнити думку (пояснення-уточнення), загальне через конкретні вияви його (загальне часткове), виокремити із загалу (пояснення-виокремлення), узагальнити сказане (пояснення-висновок). Тобто пояснювальні відношення відображають функціонально-прагматичний аспект речення (висловлення) і текстових одиниць діалогічних та надфразних єдностей.
2.Пояснювальні конструкції виділено на основі таких семантичних і структурних ознак:
а)структура речення (висловлення) двокомпонентна і складається з двох частин: пояснюваної і пояснювальної;
б)пояснювальний компонент виражає власне пояснювальні або пояснювальні з додатковими відтінками синтаксичні відношення;
в)пояснювальний компонент вступає в опосередкований пояснювальний зв’язок у структурі простого речення як ускладнений другоряднопредикативний або є результатом згортання предикативної частини складного речення;
г)пояснювальний компонент займає постпозицію щодо пояснюваного;
ґ)маркерами пояснювальних відношень є спеціалізовані на функції пояснення сполучники (тобто, або, чи, а саме, як-от), інші сполучні засоби (прислівники: точніше, вірніше, певніше, більше, гірше, коротше, по-нашому, по-вуличному, по-модному; вставні слова: зокрема, особливо, головно, наприклад, як наприклад, скажімо, власне, властиво, отже, частки: навіть, пак, мовляв; сполуки: ба гірше, ба більше, а скорше, а швидше; речення типу «це означає», «це те саме, що»; «так би мовити», «так би сказати», «точніше сказати», «йдеться про», «мова йде про») та ін.;
д)речення (висловлення) із пояснювальними відношеннями завжди дістають ускладнене інтонаційне оформлення (виділення в складі речення пояснювального компонента в окрему синтагму, підвищення / пониження тону проголошення, виділення наголосом тощо) або самостійне інтонаційне оформлення як видільної чи вставленої конструкції.
Типи пояснювальних конструкцій: 1)просте речення, ускладнене апозитивним компонентом; 2)речення з однорідними членами та узагальнювальним словом, які виражають відношення «загальне часткове»; складні речення: 3)складносурядні речення з пояснювальним компонентом; 4)складнопідрядні речення, в яких пояснювальний компонент (підрядну частину речення) приєднує до головної пояснювальний сполучник у єдності з підрядним сполучником; 5)безсполучникові складні речення із пояснювальними відношеннями; 6)багатокомпонентні складні речення з різними типами сполучникового і безсполучникового зв’язку та надфразні єдності; 7)речення з приєднувальним та вставленим пояснювальним компонентом.
Пояснювальні конструкції з погляду семантики, синтаксичної структури і прагматики (взаємодії суб’єктів комунікації) виявляють своєрідність, яка полягає в тому, що семантика пояснення знаходить реалізацію на двох рівнях конструктивному (у конструкції, яка відповідає різновиду пояснювальних відношень) та актуальному членуванні висловлення, що відповідає намірові адресанта в певні моменти спілкування (діалогічного чи монологічного) уводити пояснювальні конструкції.
3.Своєрідність власне пояснювальних відношень, або тотожності, полягає в тому, що предмет, явище, поняття підлягають подвійному найменуванню. Домінантна друга назва ототожнена з першою (основною), однак функції їх різні: друга виконує функцію пояснення через предикативний зв’язок на семантичному рівні. Поняття тотожності із логічного погляду це судження, в якому суб’єкт і предикат тотожні один одному, тобто предмет дійсності отримує подвійне найменування. У мові граматичним засобом вираження тотожності є синтаксичні конструкції визначення, або дефініції, головні члени яких переважно мають однакове морфологічне вираження формами іменних слів. У цих конструкціях легко поміняти місцями суб’єкт і предикат на основі предикативних відношень між ними. Іншу функцію виконує апозитивний компонент, що постає на основі імпліцитно представленої пропозитивним предикатом ситуації у структурі речення із функцією ототожнення, але не дефініції об’єкта, а пояснення через вираження другорядної предикації.
Обґрунтована (чеськими, українськими) мовознавцями специфіка відокремленої прикладки як компонента, що являє собою відокремлену просту чи складну синтагму, співвідносну з тією в реченні, до якої входить означуване ім’я, доповнено характерними ознаками її як компонента із функцією пояснення. У функції пояснення апозитивний компонент завжди займає постпозицію і цим нагадує зв’язок предиката («другорядного присудка») з суб’єктом. Цей напівпредикативний зв’язок, за сучасними кваліфікаціями мовознавців, є опосередкованим: апозитивний компонент пов’язаний з ім’ям, який займає певну позицію в головній частині як згорнутий компонент, що дає другу назву. Ще одну особливість пояснювального апозитивного компонента становить функція пояснення-ототожнення, яка створює ілюзію збігу форми і синтаксичної ролі членів речення зі зв’язком узгодження. Визнання апозитивного компонента як опосередкованого спростовує цю ілюзію. Він виконує функцію пояснення, притому не передбаченого в структурній моделі простого речення, але такого, який може з’явитися у мовленні за наміром мовця висловитися іншими словами, зрозуміліше, з оцінно-емоційним відтінком, вказавши на якусь невідому співрозмовникові деталь.
Конструкції з апозитивним компонентом у функції пояснення, уведені сполучним засобом чи без нього (але завжди можна увести пояснювальний сполучник чи слова, спеціалізовані на пояснювальній функції), властиві живому уснорозмовному і художньому мовленню, меншою мірою науковому із функцією уточнення, акцентування чи виділення певного положення або додаткової характеризації когось / чогось у публіцистиці.
4.Функцію пояснення «загальне часткове» виконує пояснювальний компонент у структурі речення, ускладненого однорідними членами й узагальнювальним словом. Однорідні члени пов’язані між собою сурядним зв’язком та пояснювальним членом підрядним (крім однорідних підметів, пов’язаних із присудком зв’язком координації). Пояснювальний компонент з’являється у разі уведення узагальнювального слова (назви абстрактного поняття, родового щодо видових та ін.) із функцією конкретизувати загальне поняття через конкретні значення однорідних членів.
Спостереження над пояснювальними конструкціями, що виражають відношення «загальне часткове», дозволяє потвердити своєрідність зв’язку пояснювального компонента із пояснювальним узагальнювальним словом на рівні семантичному як поліпредикативних побудов, які на синтаксичному рівні становлять конструктивне й інтонаційне оформлення. Названі конструкції продуктивні в художньому тексті, а також в інших книжних стилях, переважно монологічного мовлення, коли є необхідність деталізувати поняття, явище, факт, подію тощо.
Пояснювальний компонент в усіх конструкціях простого ускладненого речення не дублює функції пояснюваного компонента, але виконує пояснювальну функцію. Передаючи згорнуту ситуацію, він виступає у тій самій формі, що й пояснюване слово.
5.Аналіз складних синтаксичних конструкцій з пояснювальними відношеннями засвідчує своєрідність кожного типу речень з пояснювальними відношеннями. До спільних ознак належать: двокомпонентність конструкції з постійною постпозицією пояснювальної частини, наявність пояснювальних сполучних засобів, спеціалізованих на вираженні пояснювальних відношень, що відбивають характер змістового паралелізму й одночасно формальну залежність другої частини від першої. Досить виразно представлена сфера функціонування пояснювальних складносурядних речень у книжних стилях української мови: у наукових текстах пояснення зумовлено потребою дефініції понять, термінів, тлумачення наукових положень, з’ясування сутності явищ, причинових зв’язків тощо. Дескриптивне пояснення характерне для дисертаційних досліджень, монографічних праць; у підручниках пояснення може бути вербалізоване у формі опису, роз’яснення, доведення закону, теореми, приведення ілюстрацій, схем, моделювання як результат дослідження. У публіцистичному стилі, де переважає раціоналізм, а інтенції автора спрямовані на розуміння прочитаного реципієнтом та досягнення авторської мети, пояснення має «пропагандистський» характер, що реалізує насамперед прагматичну функцію мови.
Складнопідрядні конструкції з пояснювальними відношеннями виявляють специфіку з погляду комунікативної настанови адресата й організації їх складу. Пояснювальний компонент, уведений у речення з функцією поширення інформації, уточнення, або деталізації сполучником тобто (цебто, себто), формально стає підрядною частиною до основної (або його члена). Пояснювальні конструкції творяться за допомогою займенникових сполучних слів й утворюють із пояснювальним сполучником комплексний засіб вираження пояснювальних відношень (тобто хто / що; тобто це; тобто який / яка, яке, які; тобто коли; тобто, як; тобто, якщо; тобто чи; точніше ті, що; власне того, що; а саме, що; отже, якщо; отже, коли; словом, коли та ін.). Речення з пояснювальним компонентом, уведеним словосполученням типу а це означає (засвідчує), що; треба думати, що; виходить, що; виходить, як; виходить, де; виходить, в чому; виходить, на чому та ін., поширені в науковому мовленні, де поєднують функцію пояснення із функцією з’ясування; у публіцистиці вони продуктивні як засоби емоційно-експресивного впливу на читача, переконання, пропагування певних ідей. Для розмовного мовлення властиві конструкції із пояснювальним компонентом, уведеним сполукою виходить, що (там; де; тоді; коли; так та ін.), які активізують слухача в процесі діалогу.
Безсполучникові складні речення з пояснювальними відношеннями виявляють своєрідність у тому, що тільки частково співвідносні зі сполучниковими складносурядними і складнопідрядними. У багатьох випадках до безсполучникового речення або не можна увести сполучник сурядності чи підрядності, або якщо увести його, то зміниться характер семантико-синтаксичних відношень на невласне-пояснення. У такій конструкції контекст містить імпліцитний компонент в опорній частині, який опосередковує зв’язок між двома ситуаціями: уведений пояснювальний компонент, що описує другу ситуацію, контекстно характеризує реакцію особи на цю ситуацію і зумовлений нею емоційний стан. Тобто на пояснювальне відношення нашаровано причиново-наслідкові відношення. Такі безсполучникові конструкції властиві розмовному діалогічному мовленню та художнім текстам як трансформовані з уснорозмовного мовлення у діалоги персонажів.
Різні типи пояснювальних конструкцій, побудованих за схемою безсполучникового складного речення, передають особливості книжних стилів.
Діалогічні єдності в уснорозмовному спілкуванні загалом виконують функцію пояснення, уточнення попередніх реплік як засіб взаєморозуміння.
У складному синтаксичному цілому як текстовому знакові переплітаються різноманітні зв’язки, відношення, відображено складні мислительні процеси, спрямування автора на компресію мовних засобів тощо. У теоретичному тексті переважає орієнтація на логіку викладу матеріалу, обґрунтованість авторської позиції, а не на комунікативне порозуміння з адресатом. Така текстотвірна функція пояснювальних конструкцій відрізняє книжні стилі від уснорозмовного.
Пояснювальні конструкції неоднаково реалізують семантику пояснення у діалогічних та в монологічних єдностях. Пояснювальні відношення у надфразних єдностях теоретичного тексту виразно виступають на фоні тематичного зв’язку його частин, де основній відведена провідна роль: вона «підказує», якою має бути висновкова частина.
У діалогічному і монологічному мовленні надфразні єдності є актуалізованими одиницями мовлення із властивими їм багатоплановими відношеннями, з-поміж яких виявляють функціональну своєрідність пояснювальні відношення, але з різною акцентуацією змісту висловлення адресантом у формах усного розмовного і книжного мовлення. Узагальнювальна функція пояснення спрямована на авторську оцінку інформації, представленої в основній частині. Пояснювальний компонент у надфразній єдності реалізує пояснювально-висновкові відношення на основі семантичного і синтаксичного зв’язку з опорною частиною попередніми висловленнями. Структурна і семантична співвіднесеність висновкового пояснення з усіма частинами тексту знаходить вираження у різних мовних засобах: лексичного і семантичного повтору, в анафоричних засобах, у сполучниках і вставних словах та виразах, спеціалізованих на функції діалогізації, підведення підсумку, в інтонаційному оформленні, що відображає текстотвірну функцію надфразної єдності.
6. Приєднувальні пояснювальні конструкції мають своєрідні, тільки їм властиві змістові, граматичні та ритмомелодійні ознаки. За змістом приєднувальні пояснювальні конструкції максимально залежать від контексту, від змісту попереднього, структурно опорного речення. З ним вони тісно пов’язані, а тому без опорної частини можуть сприйматися як недостатні в змістовому відношенні. За характером вираження пояснювальних відношень функціонує кілька типів приєднувальних пояснювальних конструкцій: 1)власне пояснювальні, приєднані до основного речення сполучником тобто (цебто, себто); 2)пояснювально-уточнювальні, приєднані сполучником тобто та словами типу точніше, вірніше, коротше тощо, що конкретизують зміст основного висловлювання способом точнішого формулювання думки і 3)приєднувальні конструкції виокремлення із додатковою функцією підсилення якоїсь деталі, ілюстрації попереднього викладу, маркерами, крім сполучника тобто, є також слова наприклад, скажімо, особливо, передусім, головно та ін; 4)приєднувальні конструкції пояснювально-висновкові, здебільшого марковані сполучними засобами: словом, одне слово, отже.
Приєднувальний пояснювальний компонент може являти собою член речення або структуру простого чи складного речення.
Особливістю вставлених пояснювальних конструкцій є вираження функції аргументації або деталізації висловленого судження, описаної події тощо. Загалом вставленим конструкціям властива семантична співвіднесеність з основним реченням, у структуру якого уведено пояснювальний компонент за допомогою сполучних засобів: тобто, цебто, себто, або, як-от, як-ось, наприклад, як наприклад, особливо, а особливо, зокрема, передусім, головно, скажімо, до того ж, або радше, власне, точніше, правильно, так називають (казали, мовилось, охрестили, пишуть та ін.). У ролі вставних слів вони здатні виражати функцію пояснення як побіжного зауваження, але частіше репрезентують пояснення як деталізацію висловленого змісту. Пояснювальні вставлені конструкції зближені з тими вставленими, які подають побіжні зауваження без пояснень, уведені словами між іншим, до речі, треба сказати, а між тим та ін., що переважно не пов’язані із попереднім висловленням і в діалогічному мовленні зумовлені наміром адресанта розширити межі теми розмови, зацікавити певними подробицями адресата.
У функціонально-змістовому плані приєднувальні і вставлені компоненти відрізняються від усіх інших характером уведення їх до структури висловлення як функціонально-прагматичних актуалізованих компонентів, що виражають пояснення з додатковими нашаруваннями апелятивних, експресивно-емоційних, оцінних та ін. відтінків (вставлені конструкції) або одночасно й зосереджують увагу адресата на виокремленому фрагменті повідомлення (переважно приєднувальні пояснювальні конструкції).
Приєднувальні і вставлені конструкції з пояснювальним компонентом у мовленні завжди стилістично марковані, виявляють жанрову специфіку. Своєрідність приєднувальних і вставлених конструкцій із пояснювальними відношеннями знаходить відображення і в просодичних засобах їхнього оформлення (у паузації, більш або менш самостійному інтонаційному оформленні).
Отже, залежно від стилю, жанру мовлення пояснювальні конструкції по-різному представляють семантику пояснення за правилами граматики української мови. Зумовлені настановою адресанта на порозуміння з адресатом у процесі лінійного розгортання актів спілкування, вони виконують різні функції, які в системі мови знаходять відображення у різних типах пояснювальних речень.
Пояснювальні конструкції у дискурсивно-комунікативній рамці висловлення виконують функції індикаторів різних аспектів його: членування дискурсу (виділення його частин), забезпечення каналу зв’язку (ясності висловлення), уточнення, виправлення, внесення додаткових нашарувань семантики пояснення в організацію мовлення. Семантика пояснення є відображенням не тільки і не стільки предметної ситуації, як мовленнєвої, репрезентованої прагматичною функцією синтаксичних конструкцій забезпечити успішність актів мовлення.
На перспективу важливим об’єктом вивчення має бути опис мовленнєвих ситуацій стосовно різних сфер уживання пояснювальних конструкцій та вивчення просодичних засобів їхнього оформлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АдмониВ.Г. Грамматика и текст / В.Г.Адмони // Вопросы языкознания. 1985. № 1. С. 63 69.
2. АлексеєваС.Г. Місце пояснювальних конструкцій у системі відношень сурядності та підрядності / С.Г.Алексеєва // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 10 : Проблеми граматики і лексикології української літературної мови. Вип. 2. К., 2006. С. 54 58.
3. АлефиренкоН.Ф. Спорные проблемы семантики : [монография] / Николай Федорович Алефиренко. М. : Гнозис, 2005. 326с.
4. АндершИ.Ф. Структурно-семантическая типология простого предложения / на материале глагальных предложений современных чешского и украинского литературных языков : автореф. дисс. на соискание учен. степени д-ра филол. наук : спец. 10.02.03 «Славянские языки» / И.Ф.Андерш. К., 1987. 33с.
5. АндромоноваН.А. Бессоюзные конструкции со второй частью, выполняющей комментирующе-оценочную функцию / Н.А.Андромонова // Вопросы синтаксиса русского языка : Ученые записки. Краснодар : Изд-во Краснодарского ун-та, 1965. С.275 287.
6. АрватН.Н.Семантическая структура простого предложения в современном русском языке / Нинель Николаевна Арват. К. : Вища школа, 1994. 160с.
7. АрполенкоГ.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові / Г.П.Арполенко, В.П.Забєліна. К. : Наукова думка, 1982. 132с.
8. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы / Нина Давидовна Арутюнова. М. : Наука, 1976. 383с.
9. БабайцеваВ.В. Предложение как многоаспектная единица языка и речи / В.В.Бабайцева // Русский язык в школе. 1984. № 3. С.78 82.
10. БабайцеваВ.В. Русский язык : Синтаксис и пунктуация / Вера Васильевна Бабайцева. М. : Просвещение, 1979. 269 с.
11. БагмутА.И. Структура и функционально-семантический аспект интонации простого повествовательного предложения в словянских языках : автореф. дисс. на соискание учен. степени д-ра филол. наук : спец. 10.02.03 «Славянские языки» / А.И.Багмут. М., 1980. 47с.
12. БацевичФ.С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / Флорій Сергійович Бацевич. К. : Академія, 2004. 342с.
13. БевзенкоС.П. Структура складного речення в українській мові : [навч. посіб.] / Степан Пилипович Бевзенко. К., 1987. 79с.
14. БелошапковаВ.А. Сложные предложения в современном русском языке : Некоторые вопросы теории / Вера Арсеньевна Белошапкова. М. : Просвещение, 1967. 160с.
15. БелошапковаВ.А. Современный русский язык : Синтаксис : [учеб. пособие для филол. специальностей ун-тов] / Вера Арсеньевна Белошапкова. М. : Высш. шк., 1977. 248с.
16. БелянинВ.П. Психолингвистика : [учебник] / Валерий Павлович Белянин . [2-е изд.]. М. : Флинта, 2004. 232с.
17. БогданС.К. Языковые средства выражения авторского комментария в научном тексте : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык» / С.К.Богдан. К., 1988. 24с.
18. БронськаА.А. Про синтаксичні відношення у безсполучникових складних реченнях / А.А.Бронська // Мовознавство. 1973. № 6. С.55 63.
19. БудькоМ.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык» / М.В.Будько. К., 1992. 16с.
20. БулаховскийЛ.А. Курс русского литературного языка : [учеб. пособие для студентов филологич. фак. ун-тов и фак. языка и литературы пед. ин-тов УРССР]. Т. 1 2, (Исторический комментарий). [4-е, испр. и доп. изд.] / Леонид Арсеньевич Булаховский. К. : Рад. школа, 1953. 436с.
21. ВалгинаН.С. Бессоюзные присоединительные конструкции в современном русском языке / Н.С.Валгина // Русский язык в школе, 1958. № 5. С.40 46.
22. ВалгинаН.С. Современный русский язык : [учеб. для филол. спец. вузов] / Н.С.Валгина, Д.Э.Розенталь, М.И.Фомина. [5-е изд., перераб.]. М. : Высш. шк., 1987. 480с.
23. ВалимоваГ.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения / Г.В.Валимова // Семантическая структура предложения : [сб. статей Сев. / Кавк. науч. центр высш. школы / отв. ред. Г.В.Валимова]. Ростов н / Д. : Изд во Рост. ун-та, 1978. С.20 29.
24. ВарлаковаГ.С. Причинно-следственные и сопоставительные отношения и средства их выражения в бессоюзных сложных предложениях пословиц / Г.С.Варлакова // Изв. Крымск. пед. ин-та. Т. ХХХІІІ. 1959. С.62 63.
25. ВахекЙ. Письменный язык и печатный язык / Йожеф Вахек // Пражский лингвистический кружок : [сб. статей / сост., ред. и предисл. Н.А.Кондрашова]. М. : Прогресс, 1967. С.535 543.
26. ВиноградовВ.В. Из истории изучения русского синтаксиса (от Ломоносова до Потебни и Фортунатова) / Виктор Владимирович Виноградов. М. : Изд-во МГУ, 1958. 400с.
27. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / Іван Романович Вихованець К. : Либідь, 1992. 224с.
28. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови [Текст] / Іван Романович Вихованець К. : Наукова думка, 1993. 368с.
29. ВихованецьІ.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К. : Наукова думка, 1983. 219с.
30. ВихованецьІ.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська. К. : Пульсари, 2004. 400с.
31. ГакВ.Г. Высказывание и ситуация / В.Г.Гак // Проблемы структурной лингвистики. М. : Наука, 1973. С.349 372.
32. ГакВ.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис / Владимир Григорьевич Гак . М. : Высш. шк., 1986. 221с.
33. ГалайбідаО.В. Функціональні характеристики вставлених конструкцій / О.В.Галайбіда // Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського : Наукові записки. Серія : Філологія. Вип. 10. Т.1. Вінниця, 2008. С.161 166.
34. Галкина-ФедорукЕ.М. Современный русский язык: Синтаксис : [учеб. пособие для пед. ин-тов] / Е.М.Галкина-Федорук, К.В.Горшкова, К.В.Шанский. М. : Учпедгиз, 1958. 199с.
35. ГальонаН.П. Функції модальних часток / Н.П.Гальона // Українська мова і література в школі. 1990. № 11. С.23 27.
36. ГанишЄ.Г. Відокремлення як проблема комунікативно-прагматичного синтаксису : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Є.Г.Ганиш. К., 1993. 20с.
37. ГвоздевА.Н. Очерки по стилистики русского языка / Александр НиколаевичГвоздев. [3-е изд.]. М. : Просвещение, 1965. 408 с.
38. ГерманК.Ф. Структурно-семантичний аналіз складносурядних речень сучасної української мови / Кость Федорович Герман. Чернівці : Чернівецький ДУ, 1973. 53с.
39. ГлазоваС.М. Пояснення в текстовому відрізку / С.М.Глазова // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія : Мовознавство. Тернопіль : ТНПУ, 2004. 2 (12). С.209 216.
40. ГлазоваС.М. Пояснювальне відношення в складному синтаксичному цілому / С.М.Глазова // Матеріали науково-практичної конференції [«Загальні питання філології»]. Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. С.96 98.
41. ГлазоваС.М. Пояснювальні конструкції в діловому мовленні : особливості структури і функціонування / С.М.Глазова // Лінгвістичні дослідження : [зб. наук. праць / за заг. ред. Л.А. Лисиченко]. Х., 2004. Вип. 14. С.71 76.
42. ГлазоваС.М. Пояснювально-ототожнювальні конструкції в українській мові : семантика, граматика, прагматика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / С.М.Глазова. Х., 2005. 20с.
43. ГлазоваС.М. Пояснювально-ототожнювальні конструкції в українській