ТРАНСПОЗИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИСЛІВНИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

СОКОЛОВА Софія Володимирівна

УДК 811.161.2’367.624

ТРАНСПОЗИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИСЛІВНИКІВ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Висоцький Анатолій Васильович,
кандидат філологічних наук, професор

Київ 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .

4

ВСТУП ...

7

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВІДПРИСЛІВНИКОВОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

14

1.1. Проблема визначення статусу прислівників та їх омонімії в системі лексико-граматичних класів слів ............................................

14

1.2. Синтаксична зумовленість семантики та семантико-синтаксичні розряди прислівників .......................................................

35

1.3. Кваліфікація перехідних явищ та критерії диференціації відприслівникової транспозиції у сучасному мовознавстві ..............

50

1.4. Основні аспекти вивчення відприслівникової транспозиції ......

66

1.5. Асиметрія функціонально-семантичного поля транспозиційності прислівників ...........................................................

79

Висновки до 1 розділу ...........................................................................

91

РОЗДІЛ 2
ТРАНСПОЗИЦІЯ ПРИСЛІВНИКІВ У ПОВНОЗНАЧНІ ЧАСТИНИ МОВИ ...............................................................................

93

2.1. Відприслівникова вербалізація ......................................................

93

2.2. Відприслівникова субстантивація .................................................

107

2.3. Відприслівникова ад’єктивація .....................................................

122

2.4. Відприслівникова нумералізація ...................................................

133

2.5. Відприслівникова прономіналізація .............................................

138

Висновки до 2 розділу ...........................................................................

143

РОЗДІЛ 3
ТРАНСПОЗИЦІЯ ПРИСЛІВНИКІВ У СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ, В МОДАЛЬНІ СЛОВА ТА ВИГУКИ ..........

146

3.1. Відприслівникова партикуляція ....................................................

146

3.2. Відприслівникова препозиціоналізація ........................................

158

3.3. Відприслівникова кон’юкціоналізація ..........................................

169

3.4. Відприслівникова модаляція ..........................................................

177

3.5. Відприслівникова інтер’єктивація ................................................

187

Висновки до 3 розділу ...........................................................................

195

ВИСНОВКИ ...........................................................................................

197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................

205

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ

209

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .......................................

212

ДОДАТКИ ..............................................................................................

238

ВСТУП

У сучасних лінгвістичних дослідженнях діє тенденція зміщення центру уваги з мови як системи форм до мови у її дії, у ситуації спілкування. Актуальною постає проблема міжчастиномовної перехідності слів, викликана рухливістю мовних одиниць численними випадками переміщення слів із одного лексико-граматичного класу до іншого. Під час такого розвитку мови діє процес відмирання окремих властивостей слова та одночасне накопичення нових характеристик, унаслідок чого кількісні зміни спричинюють зміни якісного плану, зокрема транспозицію слів в інші лексико-граматичні класи і виникнення функціональної омонімії.
Спеціальні дослідження потенційної здатності слів до переходу в інші частини мови та обмеження, які при цьому виникають на всіх ярусах лексико-граматичного розрізнення, сприяють глибшому розумінню специфіки словотвірної системи. Під потенційними традиційно розуміють (О.І.Смирницький [227], А.М.Нелюба [178], Н.Ю.Шведова [265], В.Матезіус [164]) слова, які можуть бути утворені за певним словотвірним типом, або такі, що існують лише у мовленні. Утворені оказіонально, вони починають регулярно відтворюватися, стають повноцінними одиницями мови, хоча деякі з них так і не виходять за межі оказіональності.
Обґрунтування та розвиток теорії транспозиції здійснено різноаспектними дослідженнями зарубіжних мовознавців (В.Г.Гак [74], В.В.Бабайцева [12; 13; 14], М.Ф.Лукін [150; 151; 152; 153; 154], В.М.Мігірін [169; 170], О.М.Кім [120; 121], М.В.Панов [202], О.П.Калечиць [115; 116; 117; 118], В.В.Шигуров [266; 267], Г.Г.Ярова [272], Л.В.Борте [44; 45; 46], І.Я.Сидоренко [220] та ін.). Їхні концепції різняться термінологією, акцентуванням на передумовах та особливостях механізмів перехідних явищ.
Наукова україністична література містить дослідження, присвячені переважно окремим видам транспозиції. У роботах І.Р.Вихованця [63; 64; 66; 68; 69] та К.Г.Городенської [77; 78; 79; 81] найповніше систематизовано різновиди та ступені взаємопереходу частин мови. Процеси субстантивації досліджували Й.О.Дзендзелівський [96], Д.Г.Гринчишин [84], В.С.Ващенко [57]. Партикуляцію, препозиціоналізацію та кон’юціоналізацію як прояви морфолого-синтаксичного способу словотворення розгядає М.Я.Плющ [206: 245-252]. Одним із способів творення неозначених числівників нумералізацію називає К.М.Мізіна [172: 203]. Питання інтер’єктивації висвітлює Л.І.Мацько [165]; транспозиційні процеси у складі прономінативних слів В.М.Ожоган [192; 193; 194] та І.В.Дудко [98: 17]. Переходи прислівників у частки, прийменники та сполучники О.П.Кушлик називає причинами виникнення омонімії незмінних класів слів [136; 137: 7-14; 138]. Партикуляцію прислівників Л.В.Бондаренко розглядає основним шляхом творення вторинних часток [36; 37: 6-7]. Відприслівникову препозиціоналізацію як аспект функціонування прийменників в українському текстідосліджує О.В.Бугаков [48; 49; 50: 18]. Названі та інші наукові праці українських лінгвістів, присвячені дослідженню окремих різновидів транспозиції, свідчать про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
На тлі всебічного вивчення лексико-граматичних класів української мови значний інтерес становить прислівник, особливо транспозиційні процеси у його межах. В історичному розвитку ця частина мови постає однією з найрухоміших і найпродуктивніших, яку безперервно поповнюють нові утворення і яка сама стає базою для переходу в інші частини мови. В українському мовознавстві прислівник розглядають як важкодосліджуваний лексико-граматичний клас, семантико-граматичні та функціональні параметри якого ще недостатньо визначені. Однією з причин такої інтерпретації є специфіка всього класу прислівників: в його межах наявні активні процеси імміграційної та еміграційної транспозиції. Інша причина дискусійність питання поділу слів за частинами мови, яке можна визначити як одне з центральних у сучасній лінгвістичній науці. Визначальними ознаками прислівника є співвідносність з різними частинами мови, тобто відсутність єдиної початкової форми, а отже, і морфологічна розгалуженість та невідмінюваність [255: 76]. Специфічність прислівника полягає у тому, що він виражає якісно-означальну характеристику, вказує на різні обставини дії, стану або ознаки. Дослідження прислівника потрібне, з одного боку, для розуміння системи самого лексико-граматичного класу, який перебуває в постійній динаміці, з другого для вивчення тих частин мови, в які він транспозиціонує.
Аналіз фактичного матеріалу дає змогу констатувати наявність і активну дію в сучасній українській мові відприслівникових транспозиційних процесів у напрямку повнозначних, службових частин мови та модальних слів і вигуків. Відприслівникові переходи потребують комплексного вивчення, з’ясування транспозиційного прислівникового потенціалу сучасної української мови, який зумовлює асиметрію мовного знака та виникнення омонімів. Функціональний аспект відприслівникових транспозитів, механізми процесів переходу в межах масивів „прислівник → дієслово”, „прислівник → іменник”, „прислівник → прикметник”, „прислівник → числівник”, „прислівник → займенник”, „прислівник → частка”, „прислівник → прийменник”, „прислівник → сполучник”, „прислівник → модальне слово”, „прислівник → вигук” ще не були предметом окремого монографічного дослідження. Це і зумовило необхідність вивчення транспозиційного потенціалу прислівників у сучасній українській літературній мові, з’ясування закономірностей і механізмів відприслівникових транспозиційних процесів та виявлення семантичних і граматичних змін у транспонованому слові й транспозиті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах теми „Лінгводидактичний опис функціонування української мови” кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тему дослідження затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 13 від 27.05.2004 року) і схвалено науковою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 22 від 20 жовтня 2004 року).
Мета роботи полягає у з’ясуванні еміграційного транспозиційного потенціалу прислівників, визначенні механізмів переходу прислівників до інших лексико-граматичних класів слів.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1) проаналізувати теоретичні засади відприслівникової транспозиції в сучасній українській літературній мові;
2) описати семантику прислівників як опорний компонент транспозиційних процесів;
3) визначити причини та умови відприслівникових переходів в українській мові;
4) виявити роль семантичних, морфологічних та синтаксичних властивостей слова як чинників переходу прислівників до інших лексико-граматичних класів слів;
5) описати еміграційний транспозиційний потенціал прислівників;
6) визначити особливості вживання відприслівникових функціональних омонімів та укласти їхній реєстр.
Об'єктом дослідження є відприслівникові транспозиційні процеси в сучасній українській мові.
Предметом дослідження є прислівники, що мають еміграційний транспозиційний потенціал, та їхні функціональні омоніми.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань у дослідженні використано як основний описовий метод, застосування якого було необхідне для виділення відприслівникових транспозитів, їх класифікації, та прийоми функціонального (для аналізу транспозиційних процесів у мовленнєвій реалізації), порівняльного (для встановлення відмінностей функціональних омонімів) і дистрибутивного (для аналізу оточення транспонованих слів та їхніх транспозитів, а також синтаксичної ролі прислівників та їхніх функціональних омонімів у текстах) методів.
Джерелами фактичного матеріалу є Словник української мови: В 11т. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т.І—ХІ.; ГороденськаК. Граматичний словник української мови: Сполучники. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. — 340с.; Словарь української мови/ Б.Грінченко (упоряд., з дод. власного матеріалу); НАН України. Інститут укр. мови, — Репр. вид. К.: Лексікон, 1996; Словник іншомовних слів/ За ред. О.С.Мельничука. — К.: Головна редакція української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР, 1975. — 776с.; ДемськаО.М., КульчицькийІ.М. Словник омонімів української мови/ Міжнародний фонд Відродження”; Наук. ред. Грязнухіна. — Львів: Фенікс, 1996. — 224с. та ін. Використано також твори українських письменників ХІХХХІ століття, наукові тексти, матеріали засобів масової інформації та усної народної творчості.
Фактичний матеріал дисертації становить 5507 одиниць.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці перехідні явища охарактеризовано з погляду реалізації транспозиційного потенціалу прислівника; системно описано еміграційний потенціал прислівників, виявлено відприслівникові функціональні омоніми; проаналізовано транспозиційні можливості прислівників у зв'язку з категоріальним, лексичним значенням окремих адвербів, способом відображення об’єктивної дійсності та граматичними особливостями.
Теоретичне значення роботи. Теоретичні положення та висновки дисертації дають змогу розширити наукове уявлення про еволюцію слів української мови, шляхи появи нових лексичних одиниць.
Результати дослідження мають значення для розв’язання низки загальних проблем теорії частин мови, транспозиційних можливостей лексико-граматичного класу прислівників, для вивчення перехідності на рівні частин мови та функціональної омонімії.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні лексикології, словотвору, морфології, синтаксису сучасної української мови; для укладання тлумачного словника, словника омонімів, словника відприслівникових функціональних омонімів української мови; вони можуть стати основою для розробки спецкурсів і спецсемінарів з сучасної української мови.
Апробація результатів дисертації. Дисертація була предметом обговорення на засіданнях кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.
Результати й основні положення роботи було висвітлено на науково-звітних конференціях викладачів та аспірантів Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, 2005, 2006), на Міжнародній науковій конференції Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006 р.), XV Міжнародній науковій конференції Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2006), на Міжнародній науковій конференції Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаси, 2008).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 7 одноосібних публікаціях у виданнях, затверджених ВАК як фахові.
Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, 20 таблиць та 3 рисунків, списку використаних джерел (58 позицій), списку використаних лексикографічних праць (29 позицій), списку використаної літератури (275 позицій) та додатків (реєстр відприслівникових функціональних омонімів). Повний обсяг дисертації 246 сторінок, основний зміст викладено на 178 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Транспозиція виступає одним із проявів асиметрії мови. Дослідження транспозиційного еміграційного потенціалу прислівників та систематизація усіх відприслівникових транспозиційних процесів у сучасній українській літературній мові дозволяють розглядати перехідні відприслівникові явища як елементи функціонально-семантичного поля транспозиційності цього лексико-граматичного класу. До таких процесів належать не лише факти повного міжчастиномовного переходу, а й потенційні наближення лексико-граматичного класу прислівників до інших частин мови, що знаходить вияв у випадках часткової відприслівникової транспозиції, в реалізації прислівником синтаксичної функції іншого лексико-граматичного класу та в оказіональній транспозиції. Такі випадки ілюструють триступеневість транспозиційних процесів та доводять системність кваліфікації перехідних явищ у межах лексико-граматичних класів.
Асиметрія мовного прислівникового знака полягає у виділенні ядра поля лексем, які внаслідок транспозиції утворюють омоніми у складі інших частин мови. Сукупність лексем, що активно реалізують свій транспозиційний потенціал, становить периферію поля, у якій виділено зону транспозиції у повнозначні частини мови та зону транспозиції у службові частини мови, в модальні слова та вигуки. Крайньою периферією функціонально-семантичного поля транспозиційності прислівників є випадки каузальної транспозиції. Поза межами поля перебувають прислівники, які не виявляють транспозиційного потенціалу.
Багатство семантики прислівників є сприятливим підґрунтям для транспозиційних процесів. Еміграційний потенціал прислівників безпосередньо залежить від значення транспонованого слова: оскільки семантичне наповнення багатьох прислівників допускає різні потрактування, внаслідок рухливості синтаксичних функцій виникають синтаксичні деривати прислівників: тобто словоформи з вторинною функцією виявляють нові відтінки своїх значень. Поява нових ознак інших лексико-граматичних класів у вихідному слові призводить до узагальненості значення, руху до абстрактності поняття.
Причинами відприслівникових переходів в сучасній українській літературній мові є відсутність лексичного паралелізму серед частин мови, багатоаспектність одиниць мови/мовлення та прагнення до економії мовних засобів. Сприятливим фактором для переходу прислівників в інші лексико-граматичні класи є незмінність граматичної форми прислівників.
Перехід слів із лексико-граматичного класу прислівників в інші частини мови є процесом, під час якого, слово зберігає свої зовнішні морфологічні форми, зазнає змін лексичного та граматичного значення, а також зміни синтаксичних функцій.
Відприслівникова транспозиція репрезентує синтаксичний, морфологічний та семантичний рівні переходу. Одиниці, які не зазнають впливу усіх трьох транспозиційних факторів є виявом оказіонального слововживання це неморфологізовані, морфологічно не оформлені, відмінні від прислівника частини мови. Повний же перехід слова із лексико-граматичного класу прислівників в інший являє собою морфологічно-синтаксичний словотвір.
Синтаксичний чинник відприслівникової транспозиції є рушійною силою для початку змін у слові. Провідною в матеріалізації потенцій транспозиції прислівника стає широка семантика слова. Проявом набуття ознак інших лексико-граматичних класів є вживання прислівників в ад’єктивній, присудковій, підметовій позиціях і сильнокерованій позиції другорядного субстантивного члена речення. При еміграційній транспозиції слів із лексико-граматичного класу прислівників наявна зміна синтаксичної функції, синтаксичної дистрибуції та категоріального значення; зміна морфологічних ознак слова і словотвірних можливостей, зміна лексичного значення слова та його лексичної дистрибуції.
Транспозицію в іменні частини мови супроводжує набуття прислівником їхніх морфологічних характеристик. При переході в службові частини мови та вигуки прислівник стає повністю незмінюваним. Похідним прийменникам, сполучникам, часткам притаманне не розгортання морфологічної структури, а її згортання.
При предикативації (синтаксичному етапі вербалізації) прислівники зберігають свої морфологічні особливості, інших категорій не набувають, а виражають лише аналітично. При творенні похідних прийменників, сполучників, часток шляхом відприслівникової транспозиції наявна редукція морфем у напрямку втрати морфемного членування та перехід до одноморфемності. Отже, при еміграційній транспозиції лексико-граматичного класу прислівників морфологічний фактор є засадничою умовою, що сприяє відприслівниковим переходам у присудкові слова, службові частини мови та вигуки. Але цей фактор тісно взаємопов’язаний із семантикою конкретного слова та його синтаксичною функцією у певному контексті.
Еміграційний транспозиційний потенціал прислівників виявлено у процесах субстантивації, вербалізації, ад’єктивації, нумералізації, прономіналізації, партикуляції, препозиціоналізації, кон’юкціоналізації, модаляції та інтер’єктивації.
Особливість вербалізації прислівників полягає у тому, що дієслівні категорії в предикативних словах виражені не синтетично, а аналітично (на граматичні категорії часу, способу, виду та ін. вказує аналітична синтаксична морфема). Переходити в категорію стану можуть переважно якісно-оцінні прислівники, вони набувають значення фізичного, емоційного, інтелектуального стану людини, психічних переживань, стану навколишнього середовища, модальної модифікації стану, часового значення, висловлення загальної оцінки дії.
Відприслівникова субстантивація у мовленнєвій реалізації функціонально обмежена та часто має випадковий, оказіональний характер. Зазвичай при субстантивації немає значних семантичних зрушень, вирішальним у таких випадках стає лише вживання слова у нетиповій для прислівника синтаксичній функції. Унаслідок таких процесів прислівник набуває здатності виражати відмінкові відношення. Семантику прислівника видозмінено: до значення ознаки обов’язково приєднано значення предметності. Субстантивізуються переважно обставинні прислівники часу та місця. Означальні якісні прислівники порівняно з обставинними в іменники переходять рідко. Вони мають субстантивоване значення, якщо функціонують як оцінки. Означальні прислівники способу дії зазнають переважно тимчасової синтаксичної субстантивації.
Порівняно з іншими транспозиційними процесами ад’єктивація прислівників є малочисельною, вона найчастіше реалізована тільки синтаксично. Функціональному зближенню прислівників з прикметниками сприяє те, що, утворюючи конфігурації, синонімічні сполученням прикметника та іменника, прислівник виступає в ролі неузгодженого означення. Відприслівникові транспозити виступають означеннями як при віддієслівному, так і при невіддієслівному іменнику, в особливих типах речень з прислівником-присудком. Сполучення прислівників з іменниками мають вищий ступінь аналітичності, вони багатші відтінками обставинних відношень, ніж сполучення іменників з прикметниками. Ад’єктивуються переважно означальні та обставинні (головним чином обставинні місця та часу) прислівники. Такі прислівники мають високий ступінь абстрактності та поповнюють групу відносних прикметників.
Нумералізація прислівників поповнює переважно групу неозначено-кількісних числівників. Унаслідок переходу вони набувають граматичних ознак числівника мають при собі іменники на позначення предметів і понять у формі родового відмінка однини (за граматичними ознаками уподібнені до власне кількісних числівників не мають роду і числа, керують формою родового відмінка однини) та іменники на позначення обчислювальних предметів і понять у формі родового відмінка множини, які керують іменниковою формою родового відмінка множини та змінюються за відмінками. При відприслівниковій нумералізації обставинність переходить у вираження загальної недиференційованої кількості.
До лексико-граматичного класу займенників, виконуючи заміщувально-вказівну функцію, переходять означальні та обставинні прислівники. Серед них є розряди питально-відносних, вказівних, означальних, заперечних, неозначених та ін. Прономіналізація являє собою малопродуктивний процес, оскільки прислівник зазнає не функціонально-семантичного перетворення за допомогою синтаксичної позиції, а лише втрату вихідної семантики окремих слів та перетворення їх із пойотетичних в дейктичні.
Найбільш продуктивно транспозиційний потенціал прислівників реалізований при переході в присудкові, модальні слова, вигуки, прийменники, частки.
Перехід прислівників у склад повнозначних частин мови пов’язаний зі зміною лексичного значення, а при транспозиції у службові з його втратою. Якщо прислівник у реченні починає виконувати функції семантичного зв’язку слів у реченні для надання додаткової семантики, певної модальності, комунікативної спрямованості, то це слугує знаком транспозиційного переходу до лексико-граматичного класу часток. У модальні частки зі значенням підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення цілого повідомлення або окремих його частин, припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного, також у розряд стверджувальних часток транспозиціонують означальні та обставинні прислівники.
При вираженні релятивності має місце транспозиція у прийменники. Препозиціонують прислівники, які мають просторове значення та здатність до переносів значень та функцій. Вони поєднані з родовим, орудним та давальним відмінками іменників, які є найпоширенішими елементами прийменниково-відмінкової форми. У просторові (контактні та дистантні), темпоральні (значення одночасності та підкреслення означеної тривалість дії) і логічні (відношення відповідності) прийменники транспозиціонують обставинні та зрідка означальні прислівники. Рідше в прийменники переходять деякі якісні прислівники.
Функцію сполучників починають виконувати насамперед прислівники, які за своєю семантичною природою здатні виражати різні відношення між предметами об’єктивної дійсності. Це переважно часові (рідше прислівники місця, причини та мети) та меншою мірою допустові сполучники.
Унаслідок категоріальних змін наявний перехід прислівника у модальне слово зі зміною атрибутивної функції на функцію вираження суб’єктивного ставлення до змісту повідомлення. Це лексеми, що передають значення реальності, достовірності, констатації, твердження, слова, які виражають значення можливості, імовірності, припущення, лексеми, що слугують для логічного впорядкування мовлення, виділення основної думки, висновку або результату, лексеми, які служать для вираження суб’єктивної оцінки мовцем або його співучасником.
Потенційна наявність емоційно-експресивного або наказово-спонукального значення у слові є основною умовою інтер’єктивації. Інтер’єктивуються в сучасній українській літературній мові означальні та зрідка обставинні прислівники. У результаті такого переходу проходить збагачення лексичного складу емоційних, імперативних, етикетних вигуків.
Функціональна омонімія виникає внаслідок відприслівникових транспозиційних процесів і посідає центральне місце у системі прислівникової омонімії. Кількість та якість функціональних омонімів залежить від лексичних та граматичних характеристик транспонованого слова. Функціональні омоніми, які з’явилися внаслідок відприслівникових переходів, являють собою як двочленні, так і багаточленні ряди.
Засобом кваліфікації функціональної прислівникової омонімії є контекст, оскільки поза ним слово несе невизначену інформацію і має лише потенційне значення. Лише в певному контексті реалізується семантика слова, нейтралізуються одні значення та актуалізуються інші.
Отже, утворення нових слів шляхом переходу із лексико-граматичного класу прислівників до складу інших частин мови є багатим джерелом поповнення словникового складу української мови. Різні прояви неповної відприслівникової транспозиції свідчать про безперервний, хоча й повільний, розвиток, про удосконалення граматичної будови української мови. Прислівник у сучасній українській мові виступає як широкий, багатий значеннями лексико-граматичний клас слів, який має складну систему різнотипних слів та є сферою взаємодії між частинами мови. Перехід прислівників в інші частини мови тривалий, оскільки пов'язаний безпосередньо із процесами узагальнення, абстрагування окремих явищ об’єктивної дійсності та вираженням засобами мови цих складних процесів. Найбільше відприслівникова транспозиційність представлена неповними випадками субстантивації, вербалізації, ад’єктивації, нумералізації, прономіналізації, партикуляції, препозиціоналізації, кон’юкціоналізації, модаляції та інтер’єктивації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андріяшик Роман. Люди зі страху [Електронний ресурс].— Режим доступу.— http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=0&bookid=0.
2. Андрухович Юрій. Переверзія: Роман/ Ю.Андрухович.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2004.— 304с.
3. Антоненко-ДавидовичБ.Д. Вибрані твори: навч. посіб./ Б.Д.Антоненко-Давидович/ Упоряд., передм. О.П.Ткаченко.— К.: Грамота, 2006.— 336с.
4. Антоненко-ДавидовичБ.Д. Твори: У 2т.— К.: Дніпро, 1991.— Т.2: Роман. Сибірські новели. Повісті. Оповідання/ Б.Д.Антоненко-Давидович / Упоряд.: Я.Б.Тимошенко, Б.О.Тимошенко.— 624с.
5. БаганМ. Жарти, смішки, анекдоти для цікавої роботи. Веселе навчання української мови/ М.Баган.— К.: Редакція загальонопедагогічних газет, 2004.— 128с.
6. БагрянийІ.П. Людна біжить над прірвою: Роман/ І.П.Багряний/ Післямова Л.Череватенка.— К.: Український письменник, 1992.— 320с.
7. БагрянийІ.П. Огненне коло. Повість.— Київ: „Варта”, 1992.— 128с.
8. БагрянийІ. Тигролови. Роман.— Морітурі. Драматична повість.— К.: Наукова думка, 2005.— 368с.
9. Багряний Іван. Сад Гетсиманський.— К.: Наукова думка, 2001.— 548с.
10. БаркаВ. Поезія. Повість „Жовтий князь”.— К.: Наукова думка, 2005.— 304с.
11. БілецькийО.І. Зібрання праць у п’яти томах.— Т.1: Давня українська і давня російська літератури.— К.: Наукова думка.— 1965.— 528с.
12. БіликІ.І. Меч Арея: Роман [Вступне слово О.Апанович; Художнє оформлення М.С.Пшінки, А.О.Лівня; Фронтиспіс В.А.Кононенка].— 2-ге вид.— К.: Веселка, 2004.— 432с.
13. Білик Іван. Цар, якого вигодувала собака [Електронний ресурс].— Режим доступу.— http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=7bookid=0.
14. БлизнецьВ.С. Звук павутинки: Повість; Земля світлячків: Казка: Для мол. та серед. шк. віку/ Передм. П.М.Перебийноса; Худож. О.М.Михайлова-Родіна.— 2-ге вид.— К.: Веселка, 2003.— 175с.
15. БордулякТ.Г. Твори/ Упоряд., передм. та приміт. О.Є.Засенка.— К.: Дніпро, 1988.— 373с.
16. Валетов Ян. Прицільна дальність: Гостросюжетна повість.— К.: Факт, 2006.— 132с.
17. Веселий ярмарок: Гумор та сатира/ Редкол.: А.Бортняк та ін.— Вип.2/ Упоряд. Ю.І.Цеков.— К.: Радянський письменник, 1984.— 431с.
18. ГайовийГ. Пересмішник на Парнасі. Випуск другий.— К.: Фенікс, 2005.— 116с.
19. Головко Андрій. Вибрані твори/ Упорядк. текстів, передм. та прим. В.М.Явтушенка.— Харків: Веста: Вид-во „Ранок”, 2003.— 256с.
20. ГончарО. Вибрані твори: У 4т.— Т.2.— К.: Сакцент Плюс, 2005.— 736с.
21. ГончарО. Людина і зброя: Роман/ Худож.-оформлювач А.С.Ленчик.— Харків: Фоліо, 2007.— 318с.— (Укр. літ.).
22. ГончарО.Т. Собор: Роман.— К.: Дніпро, 1989.— 270с.
23. ГончарО.Т. Щоденники: У 3-хт.: Т.2 (1968—1983).— К.: Веселка, 2003.— 607с.
24. Гримич Марина. Мак червоний в росі...: Роман.— Київ: Дуліби, 2005.— 191с.
25. ГуменюкІ.В. Технологія електродугового зварювання: Підручник/ І.В.Гуменюк, О.В.Іваськів, О.В.Гуменюк.— К.: Грамота, 2006.— 512с.
26. Дереш Любко. Культ: Роман.— Львів: Кальварія, 2006.— 208с.
27. Дністровий Анатолій. Пацики. Конкретний роман: Роман.— К.: Факт, 2005.— 392с.
28. ДовженкоО.П. Арсенал; Земля; Повість полум’яних літ: Кіноповісті/ Упоряд. і авт. вступ. статті К.Т.Кутковець.— Львів: Каменяр, 1982.— 1982с.
29. Забужко Оксана. Польові дослідження з українського сексу: Роман.— Видання дев’яте.— К.: Факт, 2007.— 176с.
30. ЗавітайлоТ. Зброя вогню.— К.: Наш час, 2006.— 143с.
31. ЗагребельнийП.А. Диво: Роман/ Худож.-оформлювач І.В.Осипов.— Харків: Фоліо, 2005. 638с.
32. ЗагребельнийП.А. Роксолана: Роман/ Худож.-оформлювачі Б.П.Бублик, В.А.Мурликін. Харків: Фоліо, 2006. 685с.
33. ІваничукР.І. Мальви; Орда: Романи/ Худож.-оформлювач А.С.Ленчик.— Харків: Фоліо, 2006.— 415с.
34. Кох Юрій. Смарагдовий жмуток казусів від вельми цікавих людей.— Львів: ЛА ПІРАМІДА”, 2004. 332с.
35. Кухарук Роман. Муха з цукром.— Київ: Український клуб”, 2003.— 294с.
36. Литвин Володимир. Яблуко в долонях// Дивослово.— 1997.— №4.— С.30.
37. Лук’яненко Левко. Вірую в Бога і в Україну.— К.: Софія-А, 2007.— 308с.
38. Матіос Марія. Солодка Даруся.— Львів: ЛА ПІРАМІДА”, 2005.— 176с.
39. Матіос Марія. Щоденник страченої.— Львів: ЛА ПІРАМІДА”, 2005.— 192с.
40. МушкетикЮ.М. Гетьманський скарб: Роман/ Авт. передм. О.В.Мишанич.— К.: Спалах ЛТД, 1993.— 432с.
41. МушкетикЮ.М. Обвал: Повісті та оповідання.— К.: Радянський письменник, 1985.— 381с.
42. МушкетикЮ.М. Твори в 2-х томах. Том1. Біла тінь. Роман. Крапля крові. Роман.— К.: Дніпро, 1979.— 459с.
43. Народ скаже як зав’яже. Українські народні прислів’я, приказки, загадки/ Упоряд. та передм. Н.С.Шумади. К.: ВЕСЕЛКА, 1973.— 230с.
44. НемировичІ.О. На круги своя: Сатирично-гумористичні повісті та оповідання.— К.: Радянський письменник, 1985.— 255с.
45. Овсюк Олександр. Обрії близьких і далеких світів.— К.: Амадей, 2006.— 688с.
46. ОлійникМ.Я. Дочка Прометея: Роман: Для ст. шк. віку.— К.: Веселка, 1990.— 383с.
47. ПлачиндаС.П. Козак душа правдивая... Повісті, есе, фрески.— К.: Велес”, 2006.— 208с.
48. ПокладН.І. Це місто наче Господа рука: вірші про Київ.— К.: Фенікс, 2007.— 96с.
49. РоздобудькоІ. Ґудзик.— Харків: Фоліо, 2007.— 222с.
50. СамчукУ.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Том другий// Післямова С.Пінчука.— К.: Дніпро, 1993.— 334с.
51. СамчукУ.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Том перший.— К.: Дніпро, 1993.— 574с.
52. СамчукУ.О. Марія. Хроніка одного життя/ Підгот. тексту та післямова С.Пінчука.— К.: Український письменник, 2000.— 189с.
53. СняданкоН.В. Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки/ Передмова А.Ю.Куркова; Худож.-оформлювач Л.Д.Киркач-Осипова.— Харків: Фоліо, 2006.— 287с.
54. ТютюнникГ.М. Вир: Роман. К.: Дніпро, 1995.— 565с.
55. ФольварочнийВ.І. Пересолений мед: Комедії.— Чернівці: Зелена Буковина, 2000.— 360с.
56. ЯворівськийВ.О. Що ж ми за народ такий? ...: Публіцистика.— К.: Український письменник, 2001.— 295с.
57. ЯворівськийВ.О. Що ж ми за народ такий? ...: Публіцистика.— К.: Український письменник, 2002.— 348с.
58. Яновський Юрій. Вибрані твори/ Упоряд. текстів та передм. Я.Ю.Голобородько. Харків: Веста: Вид-во „Ранок”, 2003.— 368с.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ

1. ГороденськаК. Граматичний словник української мови: Сполучники/ К.Городенська.— Херсон: Вид-во ХДУ, 2007.— 340с.
2. ДемськаО.М., КульчицькийІ.М. Словник омонімів української мови/ О.М.Демська/ Міжнародний фонд Відродження”; наук. ред. Грязнухіна.— Львів: Фенікс, 1996.— 224с.
3. ЄрмоленкоС.Я., БибикС.П., ТодорО.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред. С.Я.Єрмоленко.— К.: Либідь, 2001.— 224с.
4. Інтегрована лексикографічна система „Словники України”:Словозміна. Транскрипція. Фразеологія. Синонімія. Антонімія, версія1.03[Електронний ресурс]/ В.А.Широков, О.Г.Рабулець, І.В.Шевченко, О.М.Костишин, К.М.Якименко; Національна академія наук України, Український мовно-інформаційний фонд.— К.: Вид-во „Довіра”, 2003.— 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см.— Систем. вимоги: Microsoft Windows 2000/XP, Internet Explorer 5.0+.— Назва з контейнера.
5. КалашникВ.С., КолоїзЖ.В. Словник фразеологічних антонімів української мови/ В.С.Калашник.— К.: Довіра, 2001.— 284с.
6. КочерганМ.П. Словарь русско-украинских межъязыковых омонимов (ложные друзья переводчика”) Словник російсько-українських міжмовних омонімів (фальшиві друзі перекладача”)/ М.П.Кочерган.— К.: Академія, 1997.— 400с.
7. Лингвистический энциклопедический словар/ Ин-т языкознания АН СССР/ Гл. ред. В.Н.Ярцева.— М.: Советская энциклопедия, 1990.— 683с.
8. НемченкоВ.Н. Основные понятия словообразования в терминах: Краткий словарь-справочник/ В.Н.Немченко.— Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1985.— 208с.
9. Орфоепічний словник української мови: В 2т./ Укладач М.М.Пещак та ін.— К.: Довіра, 2001.— (Словники України). Т.І: Близько 140000 слів.— 955с.
10. Орфоепічний словник/ Укладач М.І.Погрібний.— К.: Радянська школа, 1983.— 629с.
11. РізниченкоО.С.