Семантична і формально-граматична структура речень із просторовими поширювачами

Краткое описание

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

На правах рукопису

Степаненко Микола Іванович

УДК 811.161.2:81/367.332.1/3

Семантична і формально-граматична структура речень із просторовими поширювачами

Спеціальність 10.02.01 українська мова
§
§ Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант
Грищенко Арнольд Панасович,
дійсний член АПН України, доктор філологічних наук, професор

§ Полтава2004

Зміст

Перелік умовних скорочень

.

4

Вступ...

.

5

Розділ І. Теоретичні засади дослідження ...

.

13

І.1. Поняття структурної схеми речення.....

.

13

І.2. Автосемантичність/синсемантичність дієслова-предиката й валентна структура речення

.

24

І.3. Префіксально-безпрефіксна будова дієслова-
предиката й валентна структура речення ...

.

29

І.4. Категорія локативності і її місце в семантичній структурі речення ..

.

34

Розділ ІІ. Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень з локативно-директивним поширювачем .

.

52

ІІ.1. Речення структурної моделі S+P+Adv[prep+
Nx] loc [dir: start] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху”

.

52

ІІ.1.1. Диференційовані значення загальної семантики напрям руху: вихідний пункт руху” і формально-граматичні засоби реалізації їх у реченнях структурної моделі S+P+Adv[prep+Nx] loc [dir: start]...

.

52

ІІ.1.2. Речення полісемантичної структури

.

62

ІІ.1.3. Речення моносемантичної структури...

.

110

ІІ.2. Речення структурної моделі S+P+Adv[prep+ Nx] loc [dir: fin] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної
ознаки: кінцевий пункт руху”..

.

129

ІІ.2.1. Диференційовані значення загальної семантики напрям руху: кінцевий пункт руху”
і формально-граматичні засоби реалізації їх у реченнях структурної моделі S+P+Adv[prep+Nx] loc [dir: fin].

.

129

ІІ.2.2. Речення полісемантичної структури ....

.

138

ІІ.2.3. Речення моносемантичної структури...

.

190

ІІ.3. Речення структурної моделі S+P+Adv[Ad] loc [dir: start, fin] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки”..

.

230

ІІ.4. Висновки до другого розділу

.

238

Розділ ІІІ. Валентна структура речень з локативно-транзитивним поширювачем.

.

243

ІІІ.1. Речення структурних моделей S+P+Adv[prep+Nx] loc [trans] і S+P+Adv[Nx] loc [trans] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”....

.

243

ІІІ.1.1. Диференційовані значення загальної семантики шлях руху” і формально-граматичні засоби реалізації їх у реченнях структурних моделей S+P+Adv[prep+Nx] loc [trans] і S+P+Adv[Nx]loc[trans]..

.

243

ІІІ.1.2. Речення полісемантичної структури ..

.

247

ІІІ.1.3. Речення моносемантичної структури..

.

2275

ІІІ.2. Речення структурної моделі S+P+Adv[Ad] loc [trans] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”.

.

299

ІІІ.3. Висновки до третього розділу

.

302

Розділ IV. Роль формально-граматичної і семантичної валентності у формуванні речень з локативно-статичним поширювачем...

.

304

IV.1. Речення структурної моделі S+P+Adv[prep+Nx] loc [stat] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+ процесуальна ознака+місце реалізації процесуальної ознаки”..

.

304

IV.1.1. Диференційовані значення загальної семантики місце дії” і формально-граматичні засоби реалізації їх у реченнях структурної моделі S+P+Adv[prep+Nx] loc [stat].

.

304

ІV.1.2. Речення полісемантичної структури ..

.

314

ІV.1.3. Речення моносемантичної структури.

.

357

IV.2. Речення структурної моделі S+P+Adv[Ad] loc [stat] як репрезентанти значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+місце реалізації процесуальної ознаки”.

.

427

IV.3. Висновки до четвертого розділу.

.

436

Висновки.

.

440

Список використаної літератури.

.

451

Список використаних джерел та їх умовних скорочень

494

§ Вступ

Питання про речення як основну синтаксичну одиницю є одним з найактуальніших і найдискусійніших. Учення про речення належить до вічних мовознавчих проблем, тому що вони ніколи не можуть дістати абсолютно завершеного розв’язання попри зусилля багатьох дослідників збагнути і відповідним чином висвітлити їхню сутність; ця проблема, здавалося б, проста й зрозуміла ще з багаторічного циклічного вивчення в середній школі, але водночас і таємнича з багатьох поглядів, зокрема дефініційного, структурно-формального, семантичного [146, с.226]. Таємничість дефініційна полягає в тому, що існують сотні витлумачень речення, висловлені в різні часи вченими-мовознавцями, але немає єдиного загальноприйнятого визначення цієї синтаксичної одиниці. Таємничість формально-граматична це цілі напрямки і школи у світовій лінгвістиці, які займаються описом структури речення, з’ясуванням особливостей його формально-граматичної будови. Щодо таємничості семантичної, то це найскладніша проблема. Вона стосується плану змісту речення, його мінімального й максимального значеннєвого обсягу, конститутивності і неконститутивності тих або інших поширювачів, його ієрархічно вершинної ланки. У царині синтаксису речення змагалися логіки і психологи. Мовознавці робили спробу об’єднати зусилля перших та других і спрямувати ці зусилля у сферу граматики. Учені розглядають реченнєву структуру в логічному, семантичному, формально-граматичному планах, не випускаючи з поля зору того, що між цими планами немає тотожності, але є паралелізм. Цей паралелізм знаходить вияв у зв’язках. Точніше, поряд зі структурними зв’язками існують зв’язки семантичні, що співвідносяться з ними в регулярний спосіб” [393, с.53]. Логіка й семантика взаємопов’язані категорії, вони доповнюють одна одну й допомагають граматистам бачити в реченнєвому механізмі не набір окремих значень, а фрагмент того, що нас оточує, з властивими йому просторовими, часовими, причиново-наслідковими й іншими відношеннями, які реалізуються системою мовних засобів. Речення являє собою специфічну мовну одиницю. У системі мовних одиниць йому відведено особливе місце: воно є вершинним елементом цієї системи, найвищою її одиницею, оскільки всі інші, ієрархічно нижчі одиниці, підпорядковуючись одна одній, беруть участь у його формуванні, постають як реченнєвотвірні величини. Особливості формально-граматичної і семантичної будови речення були предметом дослідження багатьох українських мовознавців: О.О.Потебні, Є.К.Тимченка, Л.А.Булаховського, О.С.Мельничука, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Грищенка, Н.В.Гуйванюк, С.І.Дорошенка, П.С.Дудика, А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, Л.О.Кадомцевої, М.Ф.Кобилянської, І.К.Кучеренка, М.В.Мірченка, М.Я.Плющ, В.М.Русанівського, І.І.Слинька, К.Ф.Шульжука та ін. Вагомий внесок у розвиток теорії речення зробили вчені О.О.Шахматов, О.М.Пєшковський, В.В.Виноградов, В.Г.Адмоні, Н.Д.Арутюнова, В.В.Бабайцева, О.В.Бондарко, А.Вежбицька, Фр. Данеш, Г.О.Золотова, В.А.Звегінцев, Т.П.Ломтєв, В.Матезіус, Й.Ріс, Ю.С.Степанов, Ч.Філлмор, Н.Ю.Шведова та ін. Новим етапом у розвитку синтаксичної теорії став аналіз речення як багатомірної одиниці, у складі якої виокремлено формально-граматичний, семантико-синтаксичний та комунікативний рівні. Вони однаковою мірою важливі для речення, діють не ізольовано, а в органічній єдності, стосуються як сфери мови (перший та другий рівні), так і сфери мовлення (третій рівень). Ідея про речення як багатомірну одиницю знайшла своє відображення в працях І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Грищенка, А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, М.В.Мірченка, М.Я.Плющ та інших українських дослідників.
Актуальність дослідження. Пропонована дисертація присвячена аналізові взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень із просторовими поширювачами. Вибір теми зумовлений, по-перше, тим, що в мовознавчих студіях і досі існують розбіжності у трактуванні сутності категорії локативності як філософського, логічного, лінгвістичного феномена, залишається недостатньо вивченим відображення категорії локативності в мові, передусім у структурі речення, механізм взаємозв’язку граматичного і семантичного планів у складі речень з інваріантною семантикою НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО:ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”; по-друге, тим, що побудовані за зразком структурної схеми S+P+Adv loc речення, які передають різні диференційовані значення загального плану змісту НПО+ПО+просторові межі реалізації ПО”, в українському мовознавстві не були об’єктом систематичного і всебічного вивчення з погляду 1)граматичної будови, 2) семантики, 3) внутрішніх системних зв’язків, які виявляються на рівні того самого просторового значення (МРПО”, НПО:ВПР або КПР”, ШРПО”) чи різних просторових значень (МРПО” і НРПО:ВПР або КПР”, МРПО” і ШРПО”). Поза увагою українських граматистів залишився лексико-семантичний склад заповнювачів предикатної, правобічної і лівобічної позицій, їхнє співвідношення і взаємодія, розрізнювальні ознаки, за якими протиставляються різнотипні диференційовані значення, що реалізуються в реченнях однієї структурної моделі чи субмоделі, або однакові плани змісту, які передаються реченнями різних структурних моделей чи субмоделей. Подальше дослідження проблематики просторових відношень зумовлене також надзвичайно складним характером категорії локативності, винятковою вагомістю її в усіх матеріальних системах (і в мовній зокрема, насамперед у реченні як комунікативній одиниці). Складність цієї екстралінгвальної категорії полягає у специфіці відображення в мові, передусім у мовних засобах вираження, спектр яких досить широкий.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота входить до комплексної теми Слово і його системні зв’язки в мові й мовленні”, яку опрацьовують члени кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі простого речення з локативними поширювачами.

Для реалізації поставленої мети виконано такі конкретні завдання:
з’ясовано лінгвістичний статус категорії локативності у співвідношенні з її філософським трактуванням;
визначено місце категорії локативності в семантичній структурі речення;
встановлено умови обов’язковості/факультативності функціонування просторових поширювачів у структурі речення;
схарактеризовано мовні засоби вираження просторових відношень, виділено всі чинні в сучасній українській мові формально-граматичні засоби репрезентації на рівні речень структурної схеми S+P+Adv loc значень НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО:ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”, з’ясовано властиві їм особливості внутрішньої системної організації;
виявлено специфіку зв’язків на рівні семантики НПО+ПО+просторові межі реалізації ПО”, виокремлено всі можливі в сучасній українській мові диференційовані значення загальних планів змісту НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”, проаналізовано притаманні їм ознаки внутрішньої системної організації;
досліджено системні семантичні зв’язки між конкретними репрезентантами значень НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”, НПО+ПО+ ШРПО”;
з’ясовано системні семантичні зв’язки, які існують між ідентичними щодо формально-граматичної структури конкретними виразниками значень НПО+ПО+МРПО” і НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”, НПО+ПО+МРПО” і НПО+ПО+ШРПО”;
максимально повно виявлено лексико-семантичний склад заповнювачів предикатної, правобічної, а за необхідності й лівобічної позиції речень, що утворюються за зразком структурних моделей S+P+Adv [Nx] loc, S+P+Adv[prep+Nx] loc, S+P+Adv [Ad] loc, з’ясовано їхнє співвідношення і взаємодію;
проаналізовано роль основних носіїв валентності (дієслів), правобічних поширювачів (іменникових словоформ, прийменників і прислівників) у формуванні можливих диференційованих значень локативно-статичного, локативно-директивного або локативно-транзитивного типу;
ідентифіковано диференційні ознаки протиставлення 1)речень полісемантичної структури, утворених за зразком однієї СсМ, і 2) речень-репрезентантів того самого плану змісту, в основі яких лежать різні структурні субмоделі.
Об’єктом дослідження є прості речення з просторовими поширювачами.
Предметом дослідження є семантична структура, формально-граматична організація, лексико-семантична природа конститутивних позицій речень структурної схеми S+P+Adv loc, у яких реалізуються різнопланові значення інваріантної семантики НПО+ПО+просторові межі реалізації ПО”.
Методи дослідження. Специфіка семантичної диференціації обставинно-просторових значень МРПО”, НРПО:ВПР або КПР”, ШРПО”, широта діапазону формально-граматичних реалізацій цих значень зумовили використання в дисертації відповідних методів дослідження. Як основний застосовано описовий метод, реалізації якого сприяли методики дистрибутивного, компонентного, функціонально-трансформаційного аналізу. Використано також прийоми моделювання, дефініційного, семно-компонентного аналізу.
Джерела фактичного матеріалу. Дослідження ґрунтується на матеріалі сучасної української мови в її функціональній розмаїтості: фактичний матеріал понад 50 тис. фіксацій синтаксичних одиниць отриманого шляхом суцільної вибірки з художніх (період від Івана Котляревського до наших днів), а також наукових, публіцистичних і фольклорних текстів. Крім того, залучено відповідні матеріали зі Словника української мови в 11-ти томах та Словаря української мови за ред. Бориса Грінченка.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній 1)уперше в українському мовознавстві здійснено комплексний і багатоаспектний аналіз природи просторових відношень; 2)усебічно розкрито специфіку взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень із просторовими відношеннями; 3)на матеріалі речень із загальним планом змісту НПО+ПО+просторові межі реалізації ПО” ідентифіковано систему всіх можливих у сучасній українській мові родових і видових обставинно-просторових значень; 4)виділено структурні моделі та субмоделі всіх можливих репрезентантів родових значень НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО:ВПР або КПР”, НРПО+ПО+ШРПО” та виділюваних у їхньому складі видових (диференційованих) значень; 5)проаналізовано просторові поширювачі з погляду їхньої ролі як обов’язкових/факультативних компонентів у формуванні семантичної структури простих речень; 6)доведено, що обов’язкове заповнення правобічної позиції відповідними компонентами з обставинно-просторовим значенням зумовлюють синсемантичні дієслова-предикати, а також дієслова, що мають префікси, які вступають з відповідними прийменниками у відношення безпосередньої кореляції; 7)систематизовано типи безпосередньої й опосередкованої префіксально-прийменникової кореляції; 8)уперше інтерпретовано валентну організацію речень, утворених за зразком чинних у сучасній українській мові структурних субмоделей, з’ясовано їхні спільні і специфічні характеристики; 9)обґрунтовано поділ речень з просторовими відношеннями на синтаксичні структури моносемантичного і полісемантичного типу; 10)висвітлено лексико-семантичний діапазон заповнювачів конститутивних позицій речень; 11)з’ясовано дію принципу лексико-семантичної вибірковості; 12)послідовно розмежовано інваріантні, варіантні, антонімічні, а почасти й синонімічні синтаксичні структури .
Теоретичне значення дослідження. Висновки й узагальнення виконаного дослідження сприятимуть глибшому висвітленню проблеми форми і змісту в синтаксисі, питань семантичного і функціонального синтаксису, теорії моделювання речень. Теоретичні положення можуть прислужитися в подальшому вивченні взаємодії плану змісту речення і його формально-граматичної структури, співвідношення семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних компонентів речення; механізму взаємозв’язку між мисленнєвими та мовленнєвими операціями, пов’язаними з формуванням речення, лексичним наповненням його; умов обов’язкового/факультативного функціонування правобічних поширювачів у структурі речення; критеріїв виділення мінімального/максимального, елементарного/неелементарного обсягу речення, його ядерної/периферійної частини.
Практична цінність виконаної роботи визначається передусім тим, що висунуті та обґрунтовані в ній положення й одержані результати щодо валентної структури поліфункціональних у плані семантики і формально-граматичної будови речень із просторовими поширювачами можуть бути застосувані в теоретичних дослідженнях із семантичного та функціонального синтаксису. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані у підручниках і посібниках із синтаксису сучасної української мови для вищих навчальних закладів. Зібраний матеріал стане у пригоді лексикографам, які працюватимуть над укладанням граматичних словників, зокрема синтаксичних словників. Результати виконаного наукового дослідження впродовж останніх років упроваджено у викладанні дисертантом курсу сучасної української мови, спецкурсу Семантична структура речення” для студентів-філологів та спецкурсу Актуальні проблеми сучасної лінгвістики” для магістрантів-філологів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.
Особистий внесок здобувача. Основні положення дослідження здобувач розробив самостійно. Наукових праць з теми дисертації, написаних у співавторстві, немає.
Апробація дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, де виконано роботу, на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Основні теоретичні положення викладено в наукових доповідях на міжнародних (Полтава, 1998; Київ, 2000; Харків, 2001; Тирасполь, 2002; Полтава, 2003; Тирасполь, 2004), всеукраїнських (Полтава, 1992; Черкаси, 1992; Полтава, 1993; Запоріжжя, 1994; Житомир, 1995; Кам’янець-Подільський, 1997; Вінниця, 2000; Полтава, 2000; Донецьк, 2000; Кіровоград, 2000; Полтава, 2001; Херсон, 2001; Полтава, 2003; Полтава, 2004) конференціях, щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (1999-2004).

Публікації. Проблематику, теоретичні і практичні результати дисертаційної роботи висвітлено в 64 друкованих працях, з-поміж яких монографія Просторові поширювачі у структурі простого речення”, 39 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Частково досліджувану проблему розкрито в монографії Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення”. Основні положення дисертації викладено також в інших виданнях, матеріалах і тезах конференцій.

Список литературы

Висновки

1. Структурна схема речення являє собою властивий мовній системі зразок, за яким будується велика кількість речень. Виділення мінімальних і поширених структурних схем базується на формально-граматичній і семантичній основі, тому що структура і значення становлять органічну єдність: семантика перевіряється і коригується граматикою. Формування речення включає стадію номінації, предикації, аргументації. Особливо важливим у цьому процесі є наповнення структурної схеми відповідним лексичним матеріалом, орієнтованим на формування змісту повідомлення. У складі речення конститутивні позиції предикатну, лівобічну і правобічну заповнюють семантично сумісні лексеми, що одержують необхідне граматичне оформлення.
2. Одну з типологічно релевантних у синтаксичній системі сучасної української мови поширених структурних схем простого речення становлять конструкції S+P+Adv loc, яким властивий інваріантний план змісту носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки”. Дослідження дає підстави констатувати, що залежно від способу вираження заповнювача правобічної позиції функціонують три часткові структурні моделі: S+P+Adv [Ad] loc, S+P+Adv [Nx] loc і S+P+ Adv[prep+Nx] loc, які, у свою чергу, реалізуються у структурних субмоделях. Ідентифікація останніх ґрунтується на 1) інформативній достатності/ недостатності прислівника-заповнювача позиції Adv[Ad] loc [S+P+Adv [Ad] loc = S+P+Adv [Ad] loc (expl), S+P+Adv [Ad] loc (impl)], 2) типі відмінкової форми іменника, який виступає виразником позиції Adv [Nx] loc [S+P+Adv[Nx] loc = S+P+Adv [Ninst] loc], 3)типі прийменниково-відмінкової форми, що структурує позицію Adv [prep+Nx] loc [S+P+Adv [prep+Nx] loc = S+P+Adv[НА+Nloc] loc, S+P+Adv [ДО+Ngen] loc]. Склад структурних субмоделей, які входять до структурної моделі S+P+ Adv [prep+Nx] loc, представлений 232 типами-реалізаціями.
3. Принципово важливим є положення, згідно з яким визначення природи будь-якого об’єкта (і поширювача речення також) через окреслення комплексу його диференційних ознак дає підстави порівняти цей об’єкт з іншими, ідентифікувати його в межах сукупності об’єктів. Найсуттєвішими диференційними семантичними ознаками опозиції місце реалізації процесуальної ознаки/напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху/шлях реалізації процесуальної ознаки”, яка з синтаксичного погляду знаходить відображення у структурно-функціональних компонентах Р+Adv [prep+Nx] loc, Р+Adv [Nx] loc, Р+Adv [Ad] loc речень, побудованих за структурними субмоделями, що виступають конкретними реалізаціями структурних моделей S+P+ Adv[prep+Nx] loc, S+P+Adv [Nx] loc, S+P+Adv [Ad] loc, об’єднаних структурною схемою S+P+Advloc, є подія [А]/подія [Б]” = [А] реальна подія à просторова подія/[Б] реальна подія à місце дії; напрям руху; шлях руху”. Темпоральному та генетичному зв’язкам, які пов’язують події, властива взаємозалежність, синхронність. Категорія локативності на семантико-синтаксичному рівні (на рівні речень структурної схеми S+P+Adv loc) являє собою складне явище, що відзначається, з одного боку, значеннєвою поліфункціональністю (широтою виявів диференційованих значень), а з другого формально-граматичною різноманітністю (широтою діапазону конкретних репрезентантів трьох основних планів змісту місце реалізації процесуальної ознаки”, напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, шлях реалізації процесуальної ознаки” і виділюваних у їхньому складі різноманітних конкретних значень.
4. Речення являє собою поле реалізації синтагматичних зв’язків, на якому функціонують обов’язкові і факультативні поширювачі. Кількість перших обмежена, тоді як кількість других необмежена. Обов’язкові компоненти необхідні як визначальна передумова повноти плану змісту речення. Факультативні компоненти інформативно збагачують зміст речення, але з погляду реалізації синтагматичних зв’язків не обов’язкові у його складі. Випадки наявності в реченні обов’язкових локативних поширювачів пов’язані передусім з конкретною семантикою дієслова як заповнювача позиції предиката. Ідеться про так звані синсемантичні дієслова й дієслова абсолютивно-релятивної семантики, які значеннєво зорієнтовані на сполучуваність із локативними поширювачами. З погляду морфемної будови дієслова-предиката основного носія валентності важлива роль належить префіксам із просторовим значенням, які зумовлюють семантичну неповноту відповідних дієслів і потребують обов’язкової її компенсації шляхом уживання при них іменникових форм або власне прислівників. Префікси, співвідносячись зі значенням відповідних прийменників, утворюють з ними безпосередню префіксально-прийменникову кореляцію. Якщо префікс і прийменник у структурі валентної рамки Р [pref Vf]+Adv [prep+Nx] loc такою співвіднесеністю не об’єднані, виникає опосередкована префіксально-прийменникова кореляція. У реченнях з безпосереднім типом кореляції поширювач Adv loc заповнює обов’язкову позицію, а в реченнях з опосередкованою кореляцією він уживається як факультативний. З префіксами локативної семантики у відношення безпосередньої кореляції регулярно вступають прийменники напрямку руху, спорадично прийменники місця і шляху руху.
5. Простір і час як форми існування матерії відтворюють локативно-темпоральну систему координат об’єктивної дійсності, у межах якої хтось перебуває або рухається, щось розташовується або переміщається. Просторові координати по-особливому відображаються в мовній картині світу. Мовними засобами репрезентації локативності виступають обставинні прислівники місця, прийменникові і безприйменникові форми іменників, а також складнопідрядні речення, у яких підрядна частина є обставиною щодо головної або уточнює обставину місця головної частини.
6.Система речень-репрезентантів загального значення носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки” об’єднує окремі підсистеми. До першої підсистеми належать речення з семантикою НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”. Другу підсистему становлять речення, які мають план змісту НПО+ПО+ШРПО”. Третя підсистема об’єднує речення з семантичною структурою НПО+ПО+МРПО”. У кожній із підсистем існують такі зв’язки: речення однієї структурної субмоделі здатні виражати кілька диференційованих значень, і одне диференційоване значення можуть репрезентувати речення кількох структурних субмоделей. За локативною характеристикою динамічність/статичність” речення першої і другої підсистем протиставляються реченням третьої підсистеми.
7. Механізм моделювання просторових відношень у реченнях структурної схеми S+P+Advloс складний. Виразниками локативної семантики можуть виступати дієслова-предикати, правобічні, а почасти й лівобічні поширювачі. Важливу роль у вираженні цього значення відіграють дієслівні префікси, що зберігають реальне просторове значення і корелюють із локативними прийменниками, а також граматична природа заповнювачів конститутивних позицій, зокрема предикатної.
8. Важливі функції семантичних маркерів з погляду категорії локативності виконують прийменники. Первинні і вторинні прийменники наділені різними конститутивними можливостями. Перші виражають загальнішу локативну семантику і регулярно вживаються у реченнях полісемантичної будови. Другі, зберігаючи семантико-генетичний зв’язок зі словами, на базі яких вони виникли, передають конкретніші значення. У валентній рамці P+Adv [prep+Nx] loc прийменник 1) виступає посередником між дієсловом-предикатом і керованою формою іменника-заповнювача правобічної позиції, 2)органічно входить до семантичного змісту припредикатного поширювача, а інколи перебирає на себе роль показника локативних відношень. Прийменник у поєднанні з родовим, давальним, знахідним, орудним, місцевим відмінками утворює прийменниково-відмінкові форми місця дії, напрямку і шляху руху, бере участь у формуванні різних диференційованих значень, які є видовими стосовно родових значень НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”. Просторові прийменники представлені такими різновидами: 1) статичні, що реалізують нединамічні локативні відношення (134 одиниці); 2)динамічні, які репрезентують динамічні локативні відношення (87 одиниць); 3) статично-динамічні, котрі виражають нединамічні й динамічні відношення (32 одиниці).
9. Речення структурної моделі S+P+Adv [prep+Nx] loc поділяються на структурні субмоделі залежно від характеру локативності, а саме: 1) статичної (139 структурних субмоделей), 2)динамічної (93 структурні субмоделі) і 3)статично-динамічної (11 структурних субмоделей). Синтаксичні конструкції з динамічним типом локативності представлені двома різновидами, яким властиві ознаки: 1)напрямкової локативності (69 структурних субмоделей); 2)транзитивної локативності (24 структурні субмоделі). Речення, що виражають різні диференційовані значення загальної семантики НПО+ПО+НРПО”, об’єднують два типи: 1) конструкції зі значенням вихідного пункту руху (20 структурних субмоделей) і 2)конструкції зі значенням кінцевого пункту руху (49 структурних субмоделей). Особливий тип утворюють речення чотирикомпонентної структурної субмоделі S+P+Adv loc [dir: start]+Adv loc [dir: fin]: вони одночасно інформують про вихідний та кінцевий пункт руху. Речення зі значенням просторово-статичних і просторово-динамічних відношень репрезентовані двома підтипами: 1)конструкції зі значенням статично-напрямкових відношень (1 структурна субмодель) і 2)конструкції зі значенням статично-транзитивних відношень (10 структурних субмоделей).
10. Кожна структурна субмодель, що входить до структурних моделей S+P+Adv [prep+Nх] loc [stat], S+P+Adv [prep+Nх] loc [dir: fin або start], S+P+ Adv[prep+Nх] loc [trans], S+P+Adv [Nх] loc [trans], має свій лексико-семантичний склад конститутивних позицій:
1. У заповненні позиції Р простежується така чітка закономірність: а) у реченнях, що повідомляють про локалізацію початку, кінця руху (переміщення), шлях руху об’єкта, предикати виражаються лише моторними дієсловами (руху, переміщення, конкретної фізичної дії динамічного характеру, зорової дії, що містить у своєму змісті ідею руху, і т.ін.); б) у реченнях, які інформують про локалізацію в певній точці простору, функціонують як предикати статичні дієслова (місцерозташування, місцеположення й т. ін.). Специфіку речень зі статичною та динамічною (директивною і транзитивною) локативністю визначає такий чинник, як цілеспрямованість/ нецілеспрямованість руху, позначуваного дієсловами відповідної семантики. Дієслова цілеспрямованого руху, крім семи сфера руху [на суші, у повітрі, у воді]”, темп руху [інтенсивний рух, уповільнений рух]”, спосіб руху [самостійний рух, рух за допомогою транспортних засобів]” тощо, реалізують також сему рухатися+з якого-небудь напрямку, з якого-небудь боку”, рухатися+у якому-небудь напрямку, у який-небудь бік”, рухатися+яким-небудь шляхом”. Дієслова нецілеспрямованого руху позначають рух без указівки на спрямованість. Для дієслів спрямованого руху типовим є функціонування в реченнях з динамічною локативністю, тоді як дієслова нецілеспрямованого руху здатні виступати предикатами в реченнях зі статичною й динамічною локативністю. Реченням з валентними рамками Р [дієслова цілеспрямованого руху]+Adv loc і Р [дієслова нецілеспрямованого руху]+Adv loc властиві, зокрема, такі характеристичні ознаки: при дієсловах-предикатах цілеспрямованого руху поява локативного поширювача необхідніша та ймовірніша, ніж при дієсловах-предикатах нецілеспрямованого руху.
2. Широкий значеннєвий план іменників-репрезентантів правобічної позиції представлений іменниками на позначення локативних і нелокативних понять. Останні не завжди чітко передають просторові відношення. Синтаксичні конструкції, у складі яких вони вживаються, можуть набувати метафоричного, образного характеру, передавати синкретичні відношення. Як і дієсловам-предикатам, іменникам-заповнювачам позицій Adv[prep+Nх] loc та Adv [Nх] loc властива ознака автосемантичності і синсемантичності. Вони набувають інформативної достатності за наявності атрибутивних поширювачів, виражених відповідними прикметниковими, займенниковими, числівниковими та іменниковими формами. У зв’язку з цим відсутність згаданих поширювачів стає підставою для набуття сполуками prep+синсемантичний Nx функцій вторинних прийменників, як наприклад: у бік/в бік, у сторону/в сторону, з боку, з сторони.
3. На рівні заповнювача позиції S, за винятком речень окремих СсМ, передусім тих, що реалізують значення симетричної локалізації, яких-небудь лексико-семантичних обмежень не простежується.
11. Інваріантну семантику НПО+ПО+НРПО:ВПР або КПР” репрезентують неоднорідні щодо формально-граматичної організації речення. Вони мають полі- і моносемантичну будову (співвідношення 1:3 [НРПО:ВПР” 1:1,5; НРПО:КПР” 1:5]). Виділений план змісту представлений двома видовими значеннями: НПО+ПО+НРПО:ВПР” і НПО+ПО+НРПО:КПР”, яким притаманне внутрішнє семантичне структурування:
1. Загальна семантика НПО+ПО+НРПО:ВПР” реалізується в таких основних диференційованих значеннях: напрям руху з меж ЛО”; напрям руху з поверхні ЛО”; напрям руху з боку ЛО”; напрям руху зсередини ЛО”; напрям руху від ЛО з обов’язковою контактною локалізацією”; напрям руху від ЛО, що являє собою об’єкт діяльності”; напрям руху з-за меж ЛО”, напрям руху з протилежного або зворотного боку ЛО”; напрям руху з простору вище від ЛО”; напрям руху з простору нижче від ЛО”; напрям руху з простору, оточеного ЛО”.
2. Локативно-директивна семантика НПО+ПО+НРПО:КПР” репрезентована такими основними модифікаціями зі значенням напрямку руху: напрям руху в межі ЛО”; напрям руху на поверхню ЛО”; напрям руху в бік ЛО”; напрям руху всередину ЛО”; напрям руху за межі ЛО”; напрям руху на протилежний або зворотний бік ЛО”; напрям руху на ЛО, що являє собою об’єкт діяльності”; напрям руху на ЛО з обов’язковою контактною локалізацією”; напрям руху в простір вище від ЛО”; напрям руху в простір нижче від ЛО”; напрям руху в простір, оточений ЛО”; напрям руху в простір, розташований попереду ЛО”; напрям руху від зовнішньої (початкової) межі всередину ЛО”; напрям руху за ЛО, який віддаляється”; напрям руху в простір, розташований позаду ЛО”; напрям руху до ЛО, який рухається в протилежному напрямку”; рух у напрямку перетину шляху переміщення ЛО”.
12. Інваріантна семантика НПО+ПО+ШРПО” властива реченням, що мають різну формально-граматичну структуру і поділяються на дві значеннєві групи: 1)синтаксичні конструкції полісемантичного типу і 2) синтаксичні конструкції моносемантичного типу (співвідношення 1:7). У їх основі лежить 25 структурних субмоделей: 24 об’єднані структурною моделлю S+P+ Adv [prep+Nх] loc [trans], одна S+P+Adv [N inst] loc [trans] організує структурну модель S+P+Adv [Nх] loc [trans]. Специфіка речень з локативно-транзитивною семантикою полягає в тому, що вони мають вужчий порівняно з реченнями структурних моделей S+P+Adv [prep+Nх] loc [stat] та S+P+Adv [prep+Nх] loc [dir: start або fin] набір диференційованих значень і формально-граматичних засобів їх репрезентації. Загальне значення НПО+ПО+ШРПО” формують такі основні диференційовані значення: шлях руху по поверхні, що являє собою відкритий або внутрішній простір”; шлях руху на певній віддалі від ЛО”; шлях руху в напрямі довжини ЛО”; шлях руху в напрямі ширини ЛО”; шлях руху через внутрішні межі простору, що являє собою отвір”; шлях руху з метою виходу за межі простору”.
13. Реченням з інваріантним планом змісту НПО+ПО+МРПО” властива формально-граматична й семантична поліфункціональність. Серед них виділяються синтаксичні конструкції полі- і моносемантичного типу (співвідношення 1:11). Основними складниками вказаної загальної семантики виступають такі диференційовані значення: дія відбувається в межах ЛО”; дія відбувається на поверхні ЛО”; дія відбувається всередині ЛО”; дія відбувається на певній відстані від ЛО”; дія відбувається вище від ЛО”; дія відбувається нижче від ЛО”; дія відбувається за межами ЛО”; дія відбувається за протилежним або зворотним боком ЛО”; дія відбувається в просторі, оточеному ЛО”; дія відбувається попереду ЛО”; дія відбувається позаду ЛО”; дія відбувається в просторі, розташованому симетрично ЛО”; дія відбувається в просторі, який характеризується протяжністю в довжину”; дія відбувається в просторі, який характеризується протяжністю в ширину”; дія відбувається паралельно щодо ЛО”; дія відбувається на одному рівні з ЛО”; дія відбувається по другий бік ЛО”; дія відбувається з бокової сторони ЛО”.
14. Речення-репрезентанти інваріантних значень НПО+ПО+НРПО:ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”, НПО+ПО+МРПО”, в основі яких лежать структурні моделі S+P+Adv [prep+Nх] loc [dir:start або fin], S+P+Adv [prep+Nх] loc [trans], S+P+Adv [Nх] loc [trans], S+P+Adv[prep+Nх] loc [stat], перебувають між собою в різних відношеннях: характеризуються ізофункціональністю, співіснують як родове і видове, зазнають внутрішнього семантичного поділу, виступають компонентами одного синонімічного ряду, уживаються як стильові варіанти, об’єднуються в антонімічні пари, різняться ступенем продуктивності.
15. На підставі автосемантичності/синсемантичності заповнювача правобічної позиції структурні моделі S+P+Adv [Ad] loc [stat], S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin], S+P+Adv [Ad] loc [trans] поділено на такі структурні субмоделі: S+P+Adv [Ad] loc [stat] (еxpl), S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (еxpl), S+P+Adv [Ad] loc [trans] (еxpl), S+P+Adv [Ad] loc [stat] (impl), S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (impl), S+P+Adv [Ad] loc [trans] (impl). Речення з припредикатними поширювачами Adv [Ad] loc [stat] (еxpl), Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (еxpl), Adv[Ad] loc [trans] (еxpl), Adv [Ad] loc [stat] (impl), Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (impl), Adv [Ad] loc [trans] (impl) відрізняються від речень, утворених за зразком СМ S+P+Adv [prep+Nх] loc [stat], S+P+Adv [prep+Nх] loc [dir: start або fin], S+P+Adv[prep+Nх] loc [trans] і S+P+ Adv [Nх] loc [trans], тим, що мають жорстку лексико-семантичну обмеженість на рівні правобічного компонента. Позиції Adv [Ad] loc [stat], Adv[Ad] loc [dir: start aбо fin], Adv [Ad] loc [trans] заповнюють 363 адвербіальні лексеми, які виділяються зі складу прислівників за інтегральною семою простір”. На основі сем диференційного характеру вони зазнають внутрішнього семантичного поділу. Серед них виокремлюються адвербіальні лексеми місця (163 одиниці), напрямку руху (182 одиниці) і шляху руху (18 одиниць). За безпосередньою участю прислівників локативно-статичної, локативно-директивної й локативно-транзитивної семантики формуються різні диференційовані значення, що виступають складниками загальних планів змісту НПО+ПО+МРПО”, НПО+ПО+НРПО: ВПР або КПР”, НПО+ПО+ШРПО”. Найширший семантичний спектр мають речення структурної субмоделі S+P+Adv [Ad] loc [stat] (еxpl): вони репрезентують 21 диференційоване значення. Семантична варіативність притаманна реченням структурної субмоделі S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (еxpl): вони виражають 20 диференційованих значень. Вужчим діапазоном семантичних реалізацій відзначаються речення структурної субмоделі S+P+Adv [Ad] loc [trans] (еxpl): за ними закріплено 5диференційованих значень. Речення структурних субмоделей S+P+Adv [Ad] loc [stat] (еxpl), S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (еxpl), S+P+Adv [Ad] loc [trans] (еxpl) повідомляють про різні типи локативного плану змісту недиференційовано, тобто узагальнено, без указівки на можливі часткові форми реалізації і тим самим протиставляються реченням, що входять до структурних моделей S+P+Adv [prep+Nх] loc [stat], S+P+Adv [prep+Nх] loc [dir: start або fin], S+P+ Adv[prep+Nх] loc [trans] та S+P+Adv [Nх] loc [trans]. В окремий значеннєвий різновид виділено речення структурних субмоделей S+P+Adv [Ad] loc [stat] (impl), S+P+Adv [Ad] loc [dir: start або fin] (impl), S+P+Adv [Ad] loc [trans] (impl), тому що їм притаманна семантика, якої не можуть передавати речення з правобічними компонентами