Гуцульський говір в українській художній мові ХІХ – І пол. ХХ ст.

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

Грещук Валентина Василівна

УДК811.161.2’82.282(477.85/.87)ХІХ/ХХ”

Гуцульський говір в українській художній мові
ХІХ І пол. ХХст.

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Німчук Василь Васильович,
член-кореспондент НАН України,
доктор філологічних наук, професор

Івано-Франківськ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................................. 4
ВСТУП.................................................................................................................... 9
РОЗДІЛ 1. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ВИКОРИСТАННЯ
ГУЦУЛЬСЬКОГО ГОВОРУ В УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ...14
1.1. Дослідження гуцульського говору у його взаємодії з
українською художньою мовою.................................................................14
1.2. Гуцульський говір у мові художніх творів Ю.Федьковича............ 23
1.3. Гуцульська діалектна стихія у мові художньої прози М.Павлика.40
Висновки до розділу 1..................................................................................53
РОЗДІЛ 2. ГУЦУЛЬСЬКИЙ ГОВІР У МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ
ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧАТКУ І ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ
ХХСТ. ....................................................................................................................55
2.1. Використання І.Франком гуцульських діалектних рис у
художній мові...............................................................................................55
2.2. Гуцульський говір в оповіданнях Д. Харов’юка...............................63
2.3. Взаємодія української літературної мови й гуцульського
діалекту: мова новел Марка Черемшини...................................................69
2.4. Гуцульські діалектні риси в мові повісті М.Коцюбинського
Тіні забутих предків”.................................................................................91
2.5. Мова творів Г. Хоткевича на гуцульську тематику .................................101
2.6. Особливості вживання гуцульських діалектизмів у повісті
Антона Крушельницького Рубають ліс”.................................................116
2.7. Гуцульські діалектні риси в мові роману М.Козоріса
Чорногора говорить”.................................................................................124
Висновки до розділу 2.................................................................................138

РОЗДІЛ 3. ГУЦУЛЬСЬКИЙ ГОВІР У РОЛІ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ............140
3.1. Гуцульський говір у мові новел О. Манчука.....................................140
3.2. Гуцульський діалектний субстрат мови роману
П.Шекерика-Доникова Дідо Иванчік”....................................................158
Висновки до розділу 3.................................................................................177

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ФУНКЦІЇ
ГУЦУЛЬСЬКИХ ДІАЛЕКТНИХ ЕЛЕМЕНТІВ У МОВІ
УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................179
4.1. Типологія взаємозв’язків гуцульського говору й літературної
мови в українській художній мові.............................................................179
4.2. Художні функції гуцульських діалектизмів у белетристичних
текстах..........................................................................................................193
Висновки до розділу 4................................................................................206
ВИСНОВКИ..........................................................................................................208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................218

ВСТУП

Гуцульський говір як один із найколоритніших у південно-західному наріччі, який заховує чимало архаїчних мовних рис, здавна привертав увагу дослідників, передусім у плані з’ясування його походження, структурно-системних ознак, ареалогії, взаємодії з сусідніми діалектами і мовами, лексикографічного й лінгвогеографічного опрацювання. Гуцульські говірки у зазначеному аспекті досліджували Б.Кобилянський, Я.Янів, С.Грабець, Ф.Жилко, А.Залеський, С.Бевзенко, І.Робчук, М.Павлюк, С.Бернштейн, О.Горбач, Й.Дзендзелівський, Я.Закревська, Л.Калнинь, Н.Хобзей та ін. Значно менше вивчено питання взаємодії гуцульського діалекту з мовою української художньої літератури та українською літературною мовою загалом, хоч на необхідність і важливість дослідження проблеми чи і настільки... діалекти досі проявили силу і охоту маніфестувати себе в літературі” вказав ще І.Франко [158, с.209].
Актуальність вивчення використання гуцульського говору в мові української художньої літератури зумовлена, з одного боку, важливістю такого дослідження для глибшого з’ясування проблеми становлення й функціонування художнього стилю в українській мові, а з іншого недостатнім вивченням особливостей, специфіки, міри використання гуцульського говору, його художніх функцій в історії нової української літератури.
Окремі аспекти окресленої проблеми фрагментарно висвітлені в працях Ф.Жилка, Б.Кобилянського, І.Петличного, В.Лесина, М.Станівського, В.Ґрещука, В.Кононенка, Д.Бучка, М.Лесюка, І.Ціхоцького та ін., однак цілісного могнографічного дослідження історії, ролі та функцій гуцульського говору в українській художній мові ХІХ І пол. ХХст досі немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах реалізації наукової теми кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Українська літературна мова у її взаємодії з південно-західними говорами” (номер державної реєстрації 0106U002244); тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №8 від 4 березня 2008 року). У рамках цієї теми в дисертації подано аналіз використання гуцульського говору в мові української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст., встановлено специфіку вживання гуцульських діалектних одиниць у художній мові різних авторів, охарактеризовано художні функції діалектизмів у белетристичних текстах.
Метою пропонованої праці є встановлення закономірностей використання гуцульського говору в мові української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст.
Досягнення поставленої мети здійснено шляхом розв’язання таких завдань:
визначити корпус творів української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст., у мові яких використані гуцульські різнорівневі діалектні риси;
проаналізувати й охарактеризувати засвідчені в мові кожного твору гуцульські різнорівневі діалектизми;
дослідити семантику гуцульських лексичних діалектизмів;
встановити тенденції й закономірності використання гуцульських діалектних одиниць в історії української художньої мови ХІХ Іпол. ХХст.;
простежити індивідуально-авторську специфіку використання гуцульського говору в художньому творі;
виявити типологію взаємозв’язків гуцульського говору й літературної мови у мові української белетристики;
з’ясувати функції гуцульського говору в художньому тексті.
Об’єктом дослідження є твори української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст., у мові яких використані гуцульські діалектні риси.
Предметом дослідження є гуцульські діалектні фонетичні, морфологічні, лексико-семантичні та фразеологічні одиниці, використані в художній мові письменників ХІХ Іпол. ХХст.
Джерельною базою дослідження послужили художні твори українських письменників ХІХ І пол. ХХст., у яких відбито гуцульські діалектні риси, зокрема поетичні й прозові твори Ю.Федьковича, оповідання М.Павлика Юрко Куликів”, повісті Ребенщукова Тетяна”, Пропащий чоловік”, оповідання І.Франка Як Юра Шикманюк брів Черемош”, Терен у нозі”, Гуцульський король”, оповідання Д.Харов’юка Полагна”, новели Марка Черемшини, повісті М.Коцюбинського Тіні забутих предків”, Г.Хоткевича Довбуш”, Камінна душа”, А.Крушельницького Рубають ліс”, роман М.Козоріса Чорногора говорить”, новели О.Манчука, оповідання Нарозумився”, Когутова рада” та роман Дідо Иванчік” П.Шекерика-Доникова. Шляхом суцільної вибірки гуцульських різнорівневих діалектних елементів із зазначених текстів укладено спеціальну картотеку, яка налічує понад 20000 одиниць.
Методи дослідження. Як основний використано описовий метод, сукупність прийомів і методик якого уможливили виділення одиниць аналізу, їх членування, класифікацію й інтерпретацію гуцульських різнорівневих діалектних одиниць у мові художньої літератури. Для з’ясування специфіки гуцульських фонетичних, морфологічних, лексико-семантичних і фразеоло-гічних діалектних рис застосовано зіставний метод, екстрапольований на порівняння гуцульського діалекту й літературної мови. У дослідженні семантики лексичних діалектизмів залучено компонентний аналіз.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше комплексно досліджено склад, характер, особливості використання гуцульських різнорівневих діалектних елементів та їх функції у мові української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст. У науковий обіг уведено великий за обсягом фактичний матеріал, який засвідчив закономірності заманіфестування гуцульського говору в українській художній мові зазначеного періоду.
Теоретичне значення праці полягає в розвитку та поглибленні окремих теоретичних положень теорії художньої мови, зокрема проблеми діалектизму як мовної категорії, взаємодії говору й мови художньої літератури та літературної мови, художніх функцій діалектизмів.
Практичну цінність роботи визначає те, що зібраний і проаналізований матеріал може бути використаний у процесі створення узагальнювальних праць із історії української літературної мови, української діалектології та стилістики української мови, для підготовки відповідних курсів вищої школи чи їх розділів, під час читання спецкурсів і спецсемінарів, присвячених взаємодії української літературної мови і говорів, при написанні навчальних підручників із історії української літературної мови, української діалектології та стилістики. Результати дослідження будуть використані в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словника гуцульських діалектизмів.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що відбір, класифікація, аналіз і опис гуцульських діалектних одиниць у мові української художньої літератури ХІХ Іпол. ХХст., встановлення своєрідності їх використання, з’ясування їх художніх функцій, узагальнення й висновки виконані самостійно. У двох статтях, підготовлених у співавторстві, дисертантці належить окреслення проблеми та основне її розв’язання.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, апробовано у наукових доповідях на Міжнародному науковому конгресі Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006), Всеукраїнській науковій конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), Першій Міжнародній науково-практичній конференції Рідне слово в етнокультурному вимірі” (Дрогобич, 2007), Міжнародній науковій конференції Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі” (Київ, 2008), Всеукраїнській науковій конференції Гуцульський діалект у писемних пам’ятках та художній літературі” (Коломия, 2008), ІV Оломоуцькому симпозіумі україністів Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури” (Оломоуць, 2008), Міжнародній науковій конференції Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 2008), Міжнародній науково-теоретичній конференції Граматичні читання V” (Донецьк, 2009).
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження висвітлено у 10 публікаціях, з них 7 у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові (в т.ч. 5 одноосібні).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Гуцульський говір серед інших говорів української мови найбільше заманіфестований у мові художніх творів. Історію використання гуцульського говору в новій українській художній літературі започаткував Ю.Федькович. Уродженець Гуцульщини, носій гуцульського говору, добрий знавець уснопоетичної творчості, в складних умовах формування української літературної мови на західноукраїнських землях, орієнтуючись на розмовну мову як підґрунтя літературної мови, щедро послуговувався скарбами гуцульської мовної стихії. Водночас, чітко усвідомлюючи, що українська літературна мова не може ґрунтуватися на територіально обмеженому діалекті, письменник намагався взорувати мову своїх творів передовсім на мову Т.Шевченка. Тому для художньої мови буковинського соловія” характерне змішування і паралельне вживання літературних і гуцульських діалектних форм, а гуцульські діалектні одиниці тільки в окремих випадках виконують певні стилістичні функції. Наявність значної кількості різноманітних гуцульських діалектних форм у мові художніх творів Ю.Федьковича це наслідок розвитку української літературної мови на західноукраїнських землях у 60-і-80-і рр. ХІХст. з його неунормованістю, неусталеністю, хитаннями у правописних питаннях, неопрацьованістю художнього словника. За таких умов гуцульські діалектні елементи вільно потрапляли через авторів-носіїв гуцульського говору і добрих знавців гуцульської уснопоетичної творчості в мовну канву художніх творів, тому часом важко або й неможливо розрізнити свідоме, цілеспрямоване і несвідоме, випадкове, мимовільне вживання гуцульських діалектних одиниць.
Це підтвердила й мовна практика М.Павлика, який у використанні гуцульського говору близький до Ю.Федьковича. Мова його художніх творів, написання яких припадає на 70-і рр. ХІХст., теж є зразком західноукраїнського варіанта тогочасної літературної мови, який містить значну кількість гуцульських діалектних рис. Правда, мова повістей М.Павлика чіткіше маніфестує різницю щодо використання гуцульських діалектних рис у авторській мові і мові персонажів, а остання засвідчує більше вживання гуцулізмів із певною художньою функцією.
Етапним у використанні гуцульського говору в художній літературі став цикл оповідань І.Франка на гуцульську тематику. У цих оповіданнях мова персонажів стилізована під гуцульський говір, особливо в незакінченому оповіданні Гуцульський король”, у якому імітація гуцульського говору забезпечується, поряд із лексичними, окремими характерними для діалекту фонетичними й морфологічними ознаками. В авторській мові використано гуцульську діалектну лексику, передовсім етнографізми. Використані в оповіданнях гуцульські діалектні одиниці виконують виразні художні функції. Водночас вони розглядались письменником як одне із джерел збагачення лексикону української літературної мови. Мова оповідань І.Франка на гуцульську тематику окреслила особливий тип взаємодії гуцульського говору і літературної мови у мові художньої літератури, згідно з яким із певними художніми функціями у мову персонажів уводяться більшою чи меншою мірою різнотипні гуцульські діалектні одиниці, а в авторську мову тільки лексичні.
До письменників початку ХХ ст., які у своїх оповіданнях у мові персонажів намагалися максимально повно відбити гуцульські діалектні фонетичні, морфологічні, лексичні й фразеологічні риси, належав Д.Харов’юк, авторська мова якого, хоч і фіксує ряд лексичних гуцульських діалектизмів, репрезентує тогочасну літературну мову в її західноукраїнському варіанті. Про це переконливо свідчить чітке розмежування у авторській мові і мові персонажів передачі тих самих фонетичних і граматичних явищ.
Особливе місце у використанні гуцульського говору в художній мові посідає творчість Марка Черемшини. Детальний аналіз мови новел письменника з погляду використання у ній гуцульського говору спростовує поширену в мовознавстві думку про те, що вони писані гуцульським діалектом. Художні твори Марка Черемшини написані західноукраїнським варіантом української літературної мови, інша річ, що мова персонажів послідовно, досить повно, системно відбиває гуцульські діалектні різнорівневі риси. Про мову персонажів можна говорити, що це олітературнений гуцульський діалект. У авторській мові відповідно до потреб наратування широко вживається гуцульська діалектна лексика. У майстерності, природності, точності, повноті й послідовності використання гуцульського говору в художній мові Марко Черемшина понині залишається неперевершеним, якщо не брати до уваги літератури на діалектах”.
Першим із наддніпрянських письменників, хто вдався до використання гуцульського говору в художній творчості, був М.Коцюбинський. Він ретельно готувався до художньої передачі гуцульської мовної автентики, вивчав гуцульський діалект, записав і уклав словничок діалектних слів і їх форм, зворотів, фразем, висловів, штудіював етнографічні матеріали, гуцульський фольклор. Мова персонажів Тіні забутих предків” стилізована під гуцульський говір, однак вона відбиває не всі, а найбільш характерні різнорівневі діалектні риси, які виступають репрезентантами гуцульськості. У авторській мові в описах господарського укладу гуцулів, їх обрядів, природи використано гуцульські лексичні діалектизми. З погляду реципієнта художнього тексту, не знайомого з гуцульським діалектом, таке використання гуцульського говору оптимальне, оскільки, з одного боку, реалізує художні функції говору у художньому творі, а з іншого не переобтяжує його сприймання, уприступнює його.
На відміну від М.Коцюбинського, Г.Хоткевич у своїх художніх творах на гуцульську тематику у стилізації мови персонажів прагнув до повноти передачі усіх діалектних особливостей, однак така мовна практика, попри більшу достовірність відтворення народної мови своїх героїв, ускладнює рецепцію художнього тексту пересічному читачеві, не знайомому в деталях із особливостями гуцульського говору. Авторська мова письменника засвідчує чимало гуцульських лексичних діалектизмів, бо художнє відтворення гуцульського колориту здійснюється не тільки в мові персонажів, а й в авторській мові.
У використанні гуцульського говору в художній мові близькі між собою А.Крушельницький та М.Козоріс. Обидва письменники досить ефективно використали художні можливості гуцульського говору, уводячи в мову своїх персонажів лише окремі характерні стереотипні фонетичні й морфологічні діалектні форми, які виступають ідентифікаторами гуцульськості. Основне навантаження у її забезпеченні несе гуцульська діалектна лексика, щедро використана і в мові персонажів, і в авторській мові.
Особливий тип використання гуцульського говору в художній мові репрезентує так звана література на діалектах”, тобто художні твори, у яких діалект виступає у ролі літературної мови, зокрема новели О.Манчука, оповідання та роман Дідо Иванчік” П.Шекерика-Доникова. Авторська мова і мова персонажів щодо використання у них гуцульського говору в цих творах ідентична, вона, наскільки дозволяє правописна система, повно й послідовно фіксує систему гуцульського говору на всіх його структурних рівнях. Лише у передачі окремих діалектних рис спостережено непослідовність, проте такі випадки поодинокі. В цілому мова зазначених художніх творів настільки точно й повно засвідчує гуцульський говір, що вона може повноправно використовуватись у спеціальних діалектологічних дослідженнях.
До мови таких творів не застосовні поняття стилізація під гуцульський говір”, імітація гуцульського говору”, оскільки у них функцію літературної мови перебирає на себе гуцульський діалект, а отже немає, як у інших творах на гуцульську тематику, опозиції літературне діалектне”. З цієї ж причини до художньої мови О.Манчука, П.Шекерика-Доникова не застосовне поняття діалектизм” як стилістична категорія.
Мова художніх творів кожного з письменників характеризується своїм корпусом гуцульських діалектних одиниць, кількість і комбінація яких варіюються від автора до автора. Серед них є такі, які властиві лише гуцульському діалекту чи його частині; є й такі, що характерні і для інших суміжних споріднених говорів, одного чи кількох. Серед гуцульських діалектних фонетичних рис, засвідчених у мові української художньої літератури ХІХ І пол. ХХст., найбільш поширені такі: звуки е, и, і на місці голосного а після м’яких приголосних (жєрт, стрілєвси, зачьив, чєлідь), и на місці і на початку слова (инший), и на місці і, що походить з етимологічного о в новоутворених складах після губних (вин), обнижена артикуляція наголошеного и (покенув), у на місці ненаголошеного о (уна), ир, ер між приголосними відповідно до літературного ри (кирничка, кервавий), звук і у префіксі ви- (віпивати), м’якість шиплячих (душє) та р у кінці слів (царь, верьх), диспалаталізовані ц, з, с (хлопец, морска, низко, дес), перехід т’, д’ у к’ ґ’ (кєгнет, ґіяв), л у в (стів), відсутність епентетичного л у дієсловах (сипют), спорадична зміна ч на ц (ци, церез), звук ф на місці хв (филя), відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду типу життя (житє), звукосполучення мн на місці літературного мj (мнєсо), асимілятивна зміна шч, с на шш, ш (шош, видпушшінє), форми ирстив, ирщені відповідно до літературних хрестив, хрещені, більша репрезентативність звука ґ у питомо українських (гардеґав) і в запозичених (ґражда) словах, лексикалізоване заступлення л звуком р (бирший, бирше), редукція і втрата звуків у ненаголошених складах та цілих складів у звертаннях (йкої, хло, Дми).
Гуцульська діалектна морфологія відповідно заманіфестована формами відмінювання із специфічними закінченнями та своєрідним формотворенням. Це стягнені закінчення -ов, -ев іменників І відміни в орудному відмінку однини (зазульков, душев), а за аналогією й ІІІ відміни (кровйов), закінчення ‑и іменників І (на земли) та ІІ відміни (на воли, на кони) в місцевому відмінку однини, іменників ІІІ відміни в родовому (соли), давальному (ночи) і місцевому відмінках однини (в печи) та в називному і знахідному відмінках множини (три части, сіти), закінчення -ем, -ім іменників у давальному (сусідем, людім) та -ох, -іх, -ех у місцевому відмінках множини (на плечьох, на воротіх, на грудех), закінчення -ий іменників у родовому відмінку множини (квартий, зубий, дітий), закінчення -е іменників середнього роду ІІ відміни в називному і знахідному відмінках однини (подвірє, весілє), ІV відміни в називному відмінку однини (дівчє), закінчення -ове іменників-назв осіб у називному відмінку множини та в кличному відмінках (сидєт ґаздове, судове). Добре відбите діалектне використання замість форм родового відмінка іменників і займенників з прийменником до форми давального відмінка з прийменником д, ид, ід (д бабі, ид нему, ід нам), а також залишки двоїни (дві дівці, три жінці).
Із гуцульських діалектних морфологічнх ознак інших іменних частин мови найбільше використано тенденцію до вирівнювання відмінювання прикметників за твердим типом основи (синий, третий), ступенювання ад’єктивів за допомогою частки май (май повніший, май величькі), своєрідні форми числівників (п’єть без одного), редупліковані (тота, тот) та енклітичні форми (го, му, ї та ін.) займенників.
Гуцульська діалектна дієслівна словозміна й формотворення заманіфестовані архаїчними формами інфінітива з основами на г, к із суфіксом -чи (бічи), стягненим закінченням -т у 3-ій особі однини теперішнього часу дієслів І дієвідміни (знат), стверділим т у закінченнях 3-ої особи однини і множини дієслів теперішнього часу, а також у формах дієслів наказового способу та майбутнього часу (стоїт, кажут, озміт, заплатит), втратою в закінченнях кінцевого -т в 3-ій особі множини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни (вони робє), аналітичними формами майбутнього часу дієслів, утворених із інфінітива та препозитивних форм допоміжного дієслова йати (меш красти), змодифікованими формами колишнього перфекта (прийшов-сми, чи сте чули), формами умовного способу з часткою бих (співав бих), аналітичними формами наказового способу з часткою най (най приговорит), специфічною формою перформатива дєковать (дякую”), препозитивним вживанням зворотної частки си.
Із гуцульської діалектної лексики репрезентативними у художній мові ХІХ І пол. ХХст. виявились різні лексико-семантичні групи слів. Це назви одягу й прикрас (гачі, ковтки), їжі, страв, напоїв (банош, гуслєнка), хатнього начиння і речей господарського призначення (пугарь, ліжник, терьх), знарядь праці (клевець, цонґлі), будівель, споруд, огорож, їх частин (колешня, кліть), тварин, птахів (маржина, потє), рослин (гаджуґа, хобза), ландшафту (кичера, грунь), водних об’єктів і реалій, пов’язаних із ними (габа, бульбона, кашиця), частин тіла (калюхи, чиколонок), грошових одиниць (банка, сороківець), музичних інструментів (флоєра, денцівка), мір (око, кила), місяців (просинець, май), назви, які репрезентують рекрутську (стойка, вербецирка), лісорозробну (бутин), мисливську (теліш), метеорологічну (верем’є), обрядову (весільну повниця, похоронну грушка, різдвяну береза), полонинську (колиба), правничу (ферлідунок), медичну (бола), релігійну (поменник), опришківську (смоляк) та ін. лексику.
Це також гуцульські діалектні назви осіб за різними ознаками, зокрема за спорідненістю і свояцтвом (стариня, вуйко), за родом діяльності (ватрак, злісний), за віковими особливостями (молодєк, леґінь), за соціальним статусом, майновим цензом (ґазда, торбей), за зовнішніми ознаками і внутрішніми якостями (зеленюк, порєднак), за місцем проживання (полєниці, зайдей), за національною належністю (таліяни), оцінні номінації осіб (гониця, обгойда), назви міфічних істот (чугайстер, нявка).
Добре заманіфестовано й різноманітну гуцульську діалектну й абстрактну лексику (кутання, токма, путерія, обертин).
Крім гуцульських діалектних субстантивних одиниць, мова української художньої літератури ХІХ І пол. ХХст. фіксує помітний пласт гуцульських діалектних слів інших повнозначних і службових частин мови, зокрема прикметники (варівкий), числівники (дев’єтьдесіть), дієслова (сокотити), прислівники (банно), прийменники (опередь), частки (май), вигуки (мой).
У мові художніх творів, які стали об’єктом аналізу в дисертації, заманіфестована й гуцульська діалектна фраземіка (нагнати кіз на бер; давати пуду, смага би го втєла, в один гайташ, зійти наніц).
За способом використання гуцульського говору в художній мові з урахуванням повноти діалектизації, гетерогенності чи гомогенності діалектних одиниць, вживання їх у авторській мові та мові персонажів виділяються чотири типи взаємодії діалекту і літературної мови в художній мові: 1)вкраплення окремих діалектизмів у літературну мову твору; 2)інкрустація стилізованої під гуцульський говір мови персонажів у нормативну літературну мову; 3)інкрустація стилізованої під гуцульський говір мови персонажів у авторську літературну мову західноукраїнського зразка кінця ХІХ І пол. ХХст.; 4)гуцульський діалект у ролі літературної мови. Поширена в сучасному мовознавстві думка про те, що діалектні одиниці з певною художньою функцією вживаються зазвичай у мові персонажів, потребує корегування. Наше дослідження показало, що вона правомірна щодо фонетичних і морфологічних діалектних рис, гуцульські лексичні діалектизми однаковою мірою поширені як у мові персонажів, так і в авторській мові.
Окреслені перші три типи взаємодії гуцульського говору й літературної мови в художній мові теж характеризуються певною неоднорідністю за ступенем насиченості діалектизмами, їх типами, повнотою й послідовністю вживання, проте твори, які їх репрезентують, писані українською літературною мовою, а не діалектом, як вважають деякі дослідники. Гуцульським діалектом написані художні твори О.Манчука, П.Шекерика-Доникова.
Художня вартість говору, його одиниць неоднакова у художніх творах, у яких тією чи іншою мірою використано гуцульський діалект, та в творах, писаних гуцульським діалектом. В останніх гуцульський діалект виступає як самодостатня знакова система для реалізації художніх цілей. Лексикон гуцульського говору, його граматична система, виражальні можливості, засоби образотворення тощо цілком задовольняють літературні потреби, і з цього погляду він співмірний із літературною мовою, однак художню значущість гуцульських літературних текстів у всій своїй повноті можуть сприйняти лише носії та добрі знавці гуцульського говору.
У белетристичних творах, писаних літературною мовою з використанням більшою чи меншою мірою гуцульського діалекту, художня значущість говору, його одиниць і категорій визначається передовсім опозицією діалектного, реґіонального, позанормативного літературному, загальнонаціональному, нормативному. Художні функції діалектизму зумовлені його діалектним статусом, завдяки чому він у художньому творі набуває додаткового смислового й художнього навантаження через додаткові семантичні й стилістичні протиставлення до нормативних одиниць літературної мови в мовній канві того ж художнього твору.
Гуцульські різнотипні діалектизми в белетристичних текстах виконують важливі художні функції, пов’язані з образотворенням, репрезентуючи з їхньою допомогою гуцульську” мовну картину світу, що відображає гуцульську ментальність, гуцульське світобачення й світосприймання, через призму яких і формуються образи. Важливою художньою функцією гуцульських діалектизмів є забезпечення художньої переконливості й етнографічної достовірності відтворення гуцульського колориту, яка тісно пов’язана з їх пізнавальною функцією, передовсім лексичних і фразеологічних діалектизмів, а також етнографічної ідентифікації персонажів. Ще однією художньою функцією гуцульських різнорівневих діалектизмів є їх роль у збагаченні й розбудові системи тропів і стилістичних фігур та лексикону літературної мови.
Незважаючи на те, що гуцульський говір характеризується низкою різнорівневих рис, відмінних від літературної мови, має довгу історію використання його різною мірою у художніх цілях, навіть у ролі літературної мови, ніколи ця обставина не ставала предметом політичних спекуляцій, як це спостерігається, наприклад, із русинським говором. Носії гуцульського говору, зокрема і персонажі літературних творів, попри підкреслене відчуття своєї етнографічної самобутності, яка не останньою чергою виявляється в мові, завжди себе ототожнювали й ототожнюють із українським етносом.
Перспективи подальшого дослідження використання гуцульського говору в українській художній мові пов’язані із вивченням специфіки вживання гуцульських діалектних одиниць і категорій в українській художній мові другої пол. ХХ поч. ХХІст., із поглибленням аналізу особливостей використання гуцульських різнорівневих діалектизмів у художніх текстах, їх художніх функцій, із використанням гуцульського говору в інших літературних мовах, зокрема в польській, а також із лексикографічним опрацюванням гуцульських діалектизмів як стилістичної категорії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АрсеничП. Гуцульщина у творчості Гната Хоткевича / Петро Арсенич. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2000. 94 с.
2. АрсеничП. До характеристики творчого шляху М.К.Козоріса / Петро Арсенич, Іван Козовик // Радянське літературознавство. 1971. № 11. С.79-81.
3. Бабич Н. Відображення у фразеології характеру і звичаїв гуцулів / Надія Бабич // Хрестоматія з гуцульщинознавства. Косів: Писаний Камінь: Снятин: Прут Принт, 2001. С. 24-27.
4. Барчук В. Акціональна структура дієслівних грамем гуцульського діалекту (на матеріалі роману П.Шекерика-Дониківа Дідо Иванчік”) / Володимир Барчук // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія (Мовознавство) / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. ВипускХІХ-ХХ. С. 72-77.
5. БевзенкоС.П. До походження флексії ‑е в іменниках типу зілля в південно-західних діалектах / С.П.Бевзенко // Праці ХІІ республіканської діалектологічної наради. К.: Наук. думка, 1971. С. 188-194.
6. БевзенкоС.П. З історії вигуків в українській мові / С.П.Бевзенко // Доповіді та повідомлення Ужгородського університету. Серія філологічна. Ужгород: Вид-во УжДУ, 1958. № 2. С. 51-52.
7. БевзенкоС.П. З історії форм майбутнього часу в українській мові / С.П.Бевзенко // Доповіді та повідомлення Ужгородського університету. Серія філологічна. Ужгород: Вид-во УжДУ, 1958. № 2. С. 48-50.
8. БевзенкоС.П. Українська діалектологія / С.П.Бевзенко. К.: Вища школа, 1980. 247 с.
9. Берегеч В. Менталітет та емоційний світ українця-гуцула засобами діалекту у творах Юрія Федьковича / Вероніка Берегеч // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія (Мовознавство) / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. ВипускХІХ-ХХ. С. 138-142.
10. БернштейнС.Б. Карпатский диалектологический атлас / С.Б.Бернштейн, В.М.Ильич-Свитыч, Г.ПКлепикова. М.: Институт славяноведения АН СССР, 1967. 271 с.
11. БігусякМ. Весільна лексика говірок гуцульсько-буковинського порубіжжя/ Михайло Бігусяк // Українська мова на Буковині: матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 160-річчю від дня народження Ю.Федьковича (Чернівці, 13-15 жовт. 1994 р.). Чернівці: Рута, 1994. С. 65-66.
12. БігусякМ. До полісько-гуцульських паралелей у галузі весільної лексики / Михайло Бігусяк // Полісся: мова, культура, історія: матеріали міжнародної конференції. К., 1996. С. 114-117.
13. БігусякМ. З лексики родильних обрядів у гуцульських говірках / Михайло Бігусяк // Український діалектологічний збірник. К.: Довіра, 1997. Кн. 3: Пам’яті Тетяни Назарової. С. 293-301.
14. БігусякМ. Із семантики весільної лексики гуцульського говору / Михайло Бігусяк // Семантика мови і тексту: матеріали V міжнародної конференції 30 вересня 2 жовтня, 1996 р. Івано-Франківськ, 1996. С. 26-27.
15. БігусякМ. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / Михайло Бігусяк // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження / відп. ред. Я.Закревська Львів, 2000. С. 125-148.
16. Богдан М.М. Діалектизми в художніх творах М.Коцюбинського / М.М.Богдан // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі: ХV Республіканська діалектологічна нарада: тези доповідей і повідомлень. Житомир, 1983. С.263-265.
17. Бойко Л. Діалектизми в мовній тканині роману Ю.Андруховича Рекреації” / Лариса Бойко, Галина Микитів // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія (Мовознавство) / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. ВипускХІХ-ХХ. С. 59-61.
18. БучкоД.Г. Роль Ю.Федьковича в історії розвитку української літературної мови / Д.Г.Бучко // Мовознавство. 1984. №. 4. С. 38-43.
19. ВакалюкЯ.Ю. До вивчення народних назв хвороб на Прикарпатті / Я.Ю.Вакалюк // Мовознавство. 1972. №1. С. 28-31.
20. ВакалюкЯ.Ю. Із спостережень над медичною термінологією / Я.Ю.Вакалюк // Гуцульщина. Лінгвістичні етюди. К.: Наук. думка, 1991. С. 61-66: 5 карт.
21. ВакалюкЯ.Ю. Із спостережень над медичною термінологією українських Карпат / Я.Ю.Вакалюк // Культура і побут населення українських Карпат: матеріали республіканської наукової конференції / відп. ред. І.М.Гранчак. Ужгород, 1973. С.240-248.
22. Вакалюк Я. Ю. Лексика народной медицины украинских говоров Прикарпатья (на материалах говоров Ивано-Франковской обл.): автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.02 языки народов СССР (украинский язык ) / Я.Ю.Вакалюк. Ужгород, 1974. 26 с.
23. ВакалюкЯ.Ю. Назви хвороб в українських говорах Гуцульщини / Я.Ю.Вакалюк // Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: [матеріали наукової конференції Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17-18 серпня 1993р.]. Івано-Франківськ, 1994. С. 114-115.
24. ВитвицькийС. Історичний нарис про гуцулів / Софрон Витвицький; [пер., передмова і прим. М.Васильчука]. Коломия: Світ, 1993. 96 с.
25. Вінтоняк О. Особливості гуцульського говору в оповіданні І.Березовського Худан” / Оксана Вінтоняк // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія (Мовознавство) / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. ВипускХІХ-ХХ. С. 142-144.
26. ВойтівГ.Назви жіночих шийних прикрас у гуцульському говорі / Г.Войтів // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження / відп. ред. Я.Закревська Львів, 2000. С.149-156.
27. Габорак М. Гуцульська топонімія в Історичному нарисі про гуцулів” С.Витвицького / Мирослав Габорак // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Філологія (Мовознавство) / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. ВипускХІХ-ХХ. С. 46-52.
28. ГерманК. Особливості звукової системи говірки с. Виженка Чернівецької обл. / К.Герман, Г.Горюк // Проблеми історії та культури української мови: зб. наук. праць. Чернівці: Рута, 1995. С. 57-67.
29. ГерманК.Ф. К истории восточнославянского союза от’ік / К.Ф.Герман // Совещание по общеславянскому лингвистическому атласу (Черновцы, 24-30 июня 1971): Тезисы докладов. / Сов. ком. славистов. Комис. ОЛА АН СССР. Институт русского языка. Черновецкий университет. М., 1971. С.106-110.
30. ГерманК.Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному і лінгвогеографічному аспектах / К.Ф.Герман. Чернівці: Рута, 1995. 392с.
31. ГерманК.Ф. Українські говірки Північної Буковини: Фонетика, фонологія/ К.Ф.Герман. Чернівці: Рута, 1995. 353 с.
32. ГоляничМ. Внутрішня форма слова і дискурс / Марія Голянич. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. 296 с.
33. ГорбачО. Гуцульська говірка / Олекса Горбач // Енциклопедія українознавства. Париж; Нью-Йорк, 1955-1957. Т. 2. С. 465.
34. ГорбачО. Мармароська говірка й діялектний словник с.Поляни над р.Русковою (Румунія) / Олекса Горбач // Зібрані статті. Мюнхен [фотопередрук], 1997. Т. 8: Історія мови. Діялектологія. Лексикологія. С.276-323.
35. ГорбачО. Південнобуковинська гуцульська говірка й діялектний словник с.Бродина, повіту Радівці (Румунія) / Олекса Горбач // Зібрані статті. Мюнхен [фотопередрук], 1997. Т. 8: Історія мови. Діялектологія. Лексикологія С.123-275.
36. ГрещукВ. Гуцульські діалектні риси в мові повісті М.Коцюбинського Тіні забутих предків” / Валентина Грещук // Вісник Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника. Серія: Філологія / [редкол.:В.Г.Матвіїшин (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім.В. Стефаника, 2007. Вип.XV-XVIII. С. 520-524.
37. ГрещукВ. Мова роману Петра Шекерика-Доникова Дідо Иванчік” / Валентина Грещук // Українознавчі студії / [гол. ред. В.Ґрещук]. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, 2007-2008. №8-9. С.48-62.
38. ГрещукВ. Гуцульський говір в оповіданні Д.Харов’юка Полагна” / Валентина Грещук // Етнос і культура / [редкол.: В.І.Кононенко (голова) та ін.]. Івано-Франківськ: Плай ЦІТ, 2008. №4-5. С.106-109.