Функціональні різновиди прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах

Краткое описание

Донецький національний університет

На правах рукопису

Луценко Олена Анатоліївна

УДК 811. 161. 2' 42' 367

Функціональні різновиди
прислівних складнопідрядних речень
у художніх текстах

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
Загнітко Анатолій Панасович

Донецьк 2009

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................4

Розділ 1. Текстотвірний потенціал прислівних складнопідрядних речень14
1.1. Текстові категорії в їхньому співвідношенні
з прислівними складнопідрядними реченнями......14
1.2. Еволюція поглядів на складнопідрядні речення
з підрядними прислівними..34
1.3. Прислівні складнопідрядні речення
як диференційна ознака художнього тексту..46
Висновки до 1 розділу.59

Розділ 2. Функціональні різновиди власне-прислівних
складнопідрядних речень у структурі художнього тексту62
2.1. Типові різновиди складнопідрядних речень з підрядними
з’ясувальними в ідіостилі А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного.67
2.2. Функціональна семантика складнопідрядних речень
з підрядними присубстантивно-атрибутивними в
художньому тексті.87
2.3. Особливості семантики опорного компаратива
у відображенні внутрішнього і фізичного стану
персонажа у складнопідрядних реченнях
з підрядними прикомпаративними...102
2.4. Складнопідрядні речення з підрядними
локативними у вираженні цілеспрямування, переміщення112
Висновки до 2 розділу...115

Розділ 3. Внутрішньотекстові функціонально-семантичні типи
прислівно-кореляційних складнопідрядних речень118
3.1. Функціональні вияви складнопідрядних речень
з підрядними симетричної будови...118
3.1.1. Різновиди речень субстанційної семантики
на позначення істот та предметів, подій у художньому тексті.118
3.1.2. Типи речень ад’єктивної семантики в описах
характеру персонажів художнього твору..128
3.1.3. Роль речень адвербіальної семантики
у відображенні просторових відношень у художньому тексті132
3.2. Складнопідрядні речення асиметричної будови
в реалізації внутрішньотекстової модально-оцінної семантики140
3.3. Функціональні різновиди складнопідрядних
речень псевдосиметричної будови у мовленні персонажів...151

Висновки до 3 розділу...154

Висновки.157

Список літератури.164

Список використаних джерел.188

ВСТУП
Складні речення завжди були і залишаються об’єктом пильної уваги дослідників. На сучасному етапі розвитку лінгвістики тексту вони частіше стали розглядатися в єдності системного і текстового аспектів. Особливе значення надається дослідженню текстотвірних функцій речень. При цьому функціонування саме прислівних складнопідрядних речень у художньому тексті недостатньо вивчено. У тексті ці речення набувають повнішої, ємнішої і більш вичерпної характеристики.
Сучасні мовознавці визначають складнопідрядне речення (далі СПР) як речення, де ,,предикативні частини граматично залежні одна від одної: одна з них виступає головною, а друга підрядною, тобто залежною від першої, підпорядкованою їй. Отже, речення, яке складається з двох або більше предикативних частин, що поєднуються підрядним зв’язком у єдине структурне, семантичне та інтонаційне ціле за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, називається складнопідрядним” [228: 311].
Пропонувалися різні підходи до складнопідрядного речення: логіко-граматичний, формально-граматичний, структурно-семантичний, семантико-структурний.
Історія вивчення складнопідрядного речення розпочинається на початку ХІХ ст. У цей час формується логіко-граматична класифікація, що має своїм вихідним принципом функціональне ототожнення підрядної частини і члена речення, тобто складнопідрядне речення уподібнюється простому, а підрядна частина членам речення. В україністиці її вперше застосував І.Вагилевич, а розвивали С.Смаль-Стоцький, В.Симович, І.Нечуй-Левицький, Є.Тимченко.
У кінці ХІХ ст. почав набувати популярності формально-граматичний підхід до складнопідрядного речення, за яким однією з основних синтаксичних одиниць вважалося словосполучення і складні речення класифікувалися як поєднання словосполучень. Ця класифікація ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв’язку та їхнього місця у структурі складнопідрядного речення. Її активно розробляли Л.А.Булаховський, М.М.Петерсон, О.М.Пєшковський, П.Ф.Фортунатов, О.Б.Шапіро. Її прихильники у складі складнопідрядних речень розрізняли речення зі сполучними словами (відносні речення) і речення зі сполучниками (сполучникова підрядність).
Структурно-семантична класифікація ґрунтується на широкому тлумаченні форми складнопідрядного речення. У диференціації підрядних частин враховуються: 1) характер співвідношення між головною і підрядною частинами; 2) до чого відноситься підрядна частина; 3) за допомогою яких формально-граматичних засобів приєднується підрядна частина.
В опрацюванні структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень значну роль відіграли праці В.А.Бєлошапкової, І.Р.Вихованця, М.В.Всеволодової, А.П.Загнітка, О.С.Мельничука, М.С.Поспєлова, І.Г.Чередниченка, Н.Ю.Шведової та ін. Окремі різновиди підрядних частин досліджували: М.О.Заоборна (порівняльні), В.Г.Зарицька (синкретизм у системі складнопідрядних речень), Т.В.Ломакович (займенниково-співвідносні), В.Г.Мараховська (прикомпаративні), Л.В.Пономарьова (власне-прислівні).
Існує також семантико-структурна, точніше функційно-структурна, класифікація А.К.Федорова, у якій усі типи СПР поділяються на дві великі групи: поліфункціональні (з’ясувальний, означальний, порівняльний, просторовий, часовий, умовний, наслідковий, узагальнено-допустовий типи), що містять кілька видів підрядних речень, і монофункціональні (причини, мети, допусту, відносно-приєднувальний тип), у складі яких наявний один вид підрядного зв’язку. Запропонована типологія складнопідрядних речень є творчою переробкою структурно-семантичної класифікації і послідовним використанням логіко-граматичного опису підрядних речень.
Безперечно, що кожен із наведених напрямків має певні переваги, однак, враховуючи недоліки перших двох, основу пропонованого дослідження складає структурно-семантичний підхід, який сформувався на традиційній основі та досягненнях формально-граматичного напрямку і пропонує вивчення складнопідрядних речень у єдності їхніх структурних та семантичних ознак.
За структурно-семантичною класифікацією класи складнопідрядних речень з підрядними власне-прислівного типу здебільшого зумовлені лексичним значенням і валентністю предиката, бо головним елементом таких утворень є опорне предикатне слово. У такому разі диференціація цих речень повинна ґрунтуватися на частиномовній належності опорного слова, його валентному потенціалі і характері семантико-синтаксичних відношень між опорним словом і підрядною частиною. З урахуванням цих характеристик можна виділити такі семантичні класи: 1) з’ясувально-об’єктні складнопідрядні речення; 2) порівняльно-об’єктні (прикомпаративні) складнопідрядні речення; 3) локативні складнопідрядні речення; 4) присубстантивно-атрибутивні складнопідрядні речення.
Перші є конструкціями з підрядними частинами, які виражають з’ясувально-об’єктні відношення і підпорядковуються дієслівним предикатам у головній частині. Визначальним елементом структури придієслівних підрядних речень є опорне слово (дієслово) з правобічною валентністю. Це можуть бути дієслова: 1) говорити, казати ... (мовлення); 2) думати, вважати ... (думки, розумової діяльності); 3) відчувати, помічати ... (відчуття, сприймання) та інші. Найчастіше поєднує підрядну частину з опорним дієсловом асемантичний сполучник що.
Порівняльно-об’єктні будуються за моделлю простого речення з двовалентними предикатами в головній частині компаративами. Позицію субстанційної об’єктної синтаксеми заступає у порівняльно-об’єктному прикомпаративному складнопідрядному реченні підрядна частина, наявність якої зумовлена опорним словом-компаративом (форма вищого ступеня порівняння). Підрядна частина у цьому випадку приєднується за допомогою сполучника ніж (аніж), рідко сполучника як. Опорними словами виступають у цих реченнях форми вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників. Конструкцію такого типу можуть формувати також деякі слова з наявною в лексичному значенні вказівкою на порівняння інакше, інший.
Складнопідрядні речення з локативними підрядними частинами структуровані опорними дієсловами просторового значення та дієсловами руху, їхнє лексичне значення містить вказівку на просторові виміри дії. Приєднуються такі конструкції сполучними словами де, куди, звідки, що стосуються статичних і динамічних просторових значень. За лексичним значенням опорних лексем вони поділяються на дві групи: 1) складнопідрядні речення, підрядні частини яких залежать від дієслів місцезнаходження, перебування: бути, стояти, знаходитися, розташуватися, лежати... і виражають значення місця; 2) складнопідрядні речення, підрядні частини яких підпорядковуються дієсловам руху, переміщення: їхати, мчати, везти... і виражають значення напрямку руху.
Присубстантивно-атрибутивні частини належать до опорного субстантива головної частини і кваліфікують його щодо якості, кількості, цінності тощо.
Основу прислівно-кореляційного зв’язку складає збіг елементів змістової організації предикативних одиниць, поєднуваних у складне речення, опертям цього зв’язку є анафоричні елементи. В його основу покладено збіг у семантиці опорного слова головної частини з усією підрядною частиною і наявність у структурі складнопідрядного речення (далі СПР) анафоричних елементів.
Будь-яке речення у тексті збагачує чи реалізує свій потенціал об’єктивними і суб’єктивними значеннями, необхідними для того чи іншого тексту загалом. Тому, щоб вичерпно охарактеризувати умови, в яких функціонує речення, необхідно розглянути його основні параметри.
Текст джерело мовних одиниць і форма їхнього існування. Ця структура, складаючись із певної кількості менших структур, здобуває у такій цілісності і свій окремий зміст, що не виступає простою арифметичною сумою змісту складників, оскільки ,,текст це цілеспрямований мовний твір, що складається з невизначеної кількості граматичних структур (речень) і при цьому такий (твір), що має певний смисл, тією чи іншою мірою відмінний від смислових показників цих граматичних структур” [66: 72].
Художній текст являє собою організовану певним чином систему, що характеризується наявністю елементів комунікації, специфічністю їхнього набору і особливою структурою відношень між ними. Найбільшою специфікою характеризується синтаксичний рівень тексту. А.П.Загнітко зауважує, що ,,саме в структурі речення, його завершеності / незавершеності, довжині міститься основна різниця між усним і писемним мовленням. Писемне мовлення і відповідно речення писемного мовлення будуються: 1) за нормами літературної мови; 2) на індивідуальних особливостях мовця; 3) з урахуванням емоційно-стилістичних завдань. Поєднання цих трьох чинників і створює реальну картину будь-якого художнього тексту, їх роз’єднання можливе тільки за умови спеціального дослідження кожного з них, функціонального навантаження окремої форми” [86: 450].
У сучасній лінгвістиці тексту з’ясуванню комплексу загальнотекстових категорій приділена значна увага в дослідженнях В.В.Виноградова, І.Р.Гальперіна, А.П.Загнітка, М.М.Кожиної, В.А.Кухаренка, Л.М.Лосєвої, В.В.Одинцова, Л.І.Пац, М.А.Пльонкіна, Т.В.Радзієвської, Є.В.Сидорова, М.Б.Храпченка та ін., стилістику внутрішньотекстових засобів досліджували С.І.Дорошенко, С.Я.Єрмоленко, Г.А.Коцюбовська, І.Г.Чередниченко та ін.
Текст здебільшого тлумачать як писемний або усний мовленнєвий масив, що є лінійною послідовністю висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистанційному плані спільною тематичною і сюжетною заданістю [237: 627].
Лінгвістична характеристика тексту складається з ряду специфічних особливостей його будови, що підпорядкована своїм особливим законам і правилам. Основним принципом формування будь-якого відрізка тексту є виконання ним комунікативної функції, що відображає рух думки автора, з урахуванням системних значень мовних одиниць, які називають поняття і явища реального світу, і граматичних зв’язків, що виражають відношення між окремими компонентами тексту. Творча позиція автора, прагнення до найбільш вичерпного і точного вираження думки в усіх її відтінках, прагнення до створення тексту, який відповідає художньо-естетичному уявленню автора, визначають вибір форм оповіді, зокрема вживання лексичних і граматичних одиниць.
Як особливій формі комунікації, художньому тексту притаманна поліфункціональність. Складнопідрядні речення беруть участь у формуванні тексту, оформленні його композиції. ,,Речення в тексті це своєрідні кванти, частки інформації, з яких складається ціла інформаційна картина, цілий мовленнєвий твір. Окреме речення це частина думки” [219: 38].
У зв’язку з розвитком нової самостійної науки лінгвістики тексту актуальним постає дослідження функціональних різновидів прислівних складнопідрядних речень художньої стилістики. Складнопідрядні речення, зокрема прислівні складнопідрядні речення, є невід’ємним елементом структури художнього тексту. Незважаючи на те, що конструкції з власне-прислівними підрядними частинами та прислівно-кореляційним підрядним зв’язком відрізняються особливою частотністю, належного аналізу своєрідності семантики цього типу синтаксичних одиниць у художньому тексті, специфіки вияву їхньої структури в тексті на цей час у сучасній лінгвістиці немає. Існують суттєві розбіжності й у класифікації прислівних складнопідрядних речень загалом. Багатоаспектність опису прислівних складнопідрядних речень є очевидною. Серед різноманітності аспектів традиційно можна виділити логічний, структурний, семантичний, комунікативний. Їхній взаємозв’язок доведено неодноразово, але надзвичайно важливим і актуальним постає їхнє дослідження у структурі тексту з простеженням функціонально-композиційного аспекту і виявом стилістичного навантаження і текстотвірного потенціалу цих утворень.
Об’єктом дослідження виступають прислівні складнопідрядні речення в художньому тексті.
Предмет дослідження семантичні і структурні моделі прислівних складнопідрядних речень у художньому мовленні.
Матеріалом дослідження є картотека прислівних складнопідрядних речень українського художнього мовлення загальним обсягом 4500 речень, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників XX століття І.Багряного, А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного.
Мета дисертації дослідити структуру, семантику і функціональні типи прислівних складнопідрядних структур у художньому стилі з простеженням їхнього текстотвірного потенціалу.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:
1) простежити особливості семантичних типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень зі з’ясуванням еволюції лінгвістичних поглядів на прислівні СПР і їхній статус у синтаксичній системі;
2) з’ясувати особливості структури прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах;
3) виявити специфіку сполучувальних та співвідносних засобів, семантику опорних слів;
4) установити текстотвірні функції прислівних СПР і визначити їхні функційно-семантичні парадигми;
5) охарактеризувати кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР у художніх текстах з опорою на відповідний структурний і семантичний тип як показника стилю автора;
6) розкрити статус прислівних СПР як визначників авторського стилю.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці здійснено комплексний аналіз складнопідрядних речень прислівного типу в художніх текстах зі з’ясуванням особливостей їхньої структури, окресленням семантичних типів та встановленням текстотвірного потенціалу цього типу речень, виявом їхньої функційно-семантичної парадигматики, визначенням кількісно-частотних показників, виявом їхнього потенціалу як ідіостилістичних визначників.
Основними методами дослідження є описовий метод, який дозволив виділити одиниці аналізу та здійснити їхню класифікацію й інтерпретацію; зіставний метод, на основі якого проведено аналіз прислівних СПР і встановлені їхні спільні та відмінні ознаки в ідіостилі А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного; структурний метод, спрямований на вивчення зв’язків і відношень між частинами складнопідрядного речення; статистичний метод, оскільки саме він є необхідною умовою для якісного опису мовних явищ, виступаючи гарантом вірогідності та об’єктивності результатів дослідження; добір фактичного матеріалу здійснено за допомогою методики кількісних підрахунків; широко застосовано метод структурно-семантичного моделювання, який дозволив виявити низку певних структурно-семантичних моделей прислівних СПР.
Теоретичне значення отриманих результатів полягає в подальшому опрацюванні теорії прислівних складнопідрядних речень, аналізі їхніх семантичних класів та модифікацій у художньо-текстових утвореннях, встановленні співвідношення окремих текстових категорій та семантичних типів прислівних СПР з виявом особливостей внутрішньотекстових зв’язків між ними та функціонально-стильових модифікацій у художньому мовленні.
Практичне значення дослідження визначуване можливістю використання його результатів у створенні нової граматики української мови, опрацюванні теорії функціонального синтаксису, читанні курсу сучасної української мови у вищій школі, опрацюванні нових спецкурсів із синтаксису, лінгвістики тексту, написанні маґістерських і дипломних робіт.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі результати дослідження функціональних різновидів прислівних складнопідрядних речень на матеріалі художньої прози отримані ним особисто. Публікацій у співавторстві немає.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення роботи і результати дослідження обговорювалися на засіданнях Всеукраїнського граматичного семінару, на семінарах аспірантів кафедри української мови та прикладної лінгвістики ДонНУ. Висновки дослідження висвітлювалися на Міжнародній науково-теоретичній конференції ,,Граматичні читання III” (м. Донецьк, 2005 р.); на Міжнародній науково-теоретичній конференції ,,Граматичні читання IV” (м. Донецьк, 2007 р.); на V Міжнародній науковій конференції ,,Актуальні проблеми менталінгвістики” (м. Черкаси, 2007 р.); на науковій конференції Донецького відділення Наукового товариства ім. Шевченка (м. Донецьк, 2008 р.); на Міжнародній науковій конференції ,,Східнослов’янська філологія: Від Нестора до сьогодення ” (м. Горлівка, 2008 р.). Уся дисертація загалом та окремі її розділи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.
Публікації. Зміст дисертації знайшов відображення у 8 публікаціях: із них 6 статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та 1 тези наукової конференції:
1. Поперечна (Луценко) О.А. Структурні особливості підрядних з’ясувальних у стилістиці А. Дімарова / О.А.Поперечна // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 12. Донецьк : ДонНУ, 2004. С. 139143.
2. Поперечна (Луценко) О.А. Співвідношення структури абзацу і функціонального навантаження прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах / О.А.Поперечна // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 13. Донецьк : ДонНУ, 2005. С. 343143.
3. Поперечна (Луценко) О.А. Проблема тексту і текстових категорій у сучасній лінгвістиці / О.А.Поперечна // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 14. Донецьк : ДонНУ, 2006. С. 226230.
4. Поперечна (Луценко) О.А. Функціональне навантаження прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах / О.А.Поперечна // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія ,,Лінгвістика”: Збірник наукових праць. Випуск IV. Херсон : Видавництво ХДУ, 2006. С. 270275.
5. Поперечна (Луценко) О.А. Прислівні складнопідрядні речення як диференційна ознака художнього тексту / О.А.Поперечна // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 15. Донецьк : ДонНУ, 2007. С. 458464.
6. Поперечна (Луценко) О.А. Функціональні вияви прислівних підрядних речень у художньо-текстовій парадигмі / О.А.Поперечна // Мовознавчий вісник: Збірник наукових праць / МОН України. Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. Черкаси : Брама-Україна, 2007. Вип. 4. С. 4954.
7. Поперечна (Луценко) О.А. Функціональна семантика складнопідрядних речень з підрядними присубстантивно-атрибутивними / О.А.Поперечна // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 22. Донецьк : Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2008. С. 87103.
8. Поперечна (Луценко) О.А. Різновиди речень субстанційної семантики в художньому тексті (Тези доповіді) / О.А.Поперечна // ,,Східнослов’янська філологія: Від Нестора до сьогодення”: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Горлівка : Видавництво ГДПІІМ, 2008. С. 99100.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту роботи 163 сторінки, загальний обсяг дисертації складає 189 сторінок, список літератури нараховує 276 позицій. Матеріали дослідження узагальнено в таблицях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Полісистемність дослідницьких підходів до вивчення тексту пов’язана з полісистемністю самого тексту. Наявні визначення, описи тексту свідчать про підхід до нього з різних системних позицій. Тому нерідко питання полягає не в тому, щоб приймати чи не приймати якесь визначення, а в тому, щоб зрозуміти, яку грань текстової структури розкриває певна характеристика. Це підводить до висновку про необхідність чіткого осмислення, в якій системі аналізується текст, які аспекти його багатопланового існування здатні розкрити такий напрям.
Тексти художньої літератури поділяються на жанри. Кожному жанру відповідає визначений набір правил побудови та інтерпретації тексту. Автор, будуючи текст із використанням системно-мовних засобів, може дотримуватися цих правил або свідомо чи несвідомо порушувати їх. Жанрова приналежність формує очікування читача, який сприймає мовний вигляд тексту через призму жанру.
Художній текст матеріально являє собою лінійну послідовність знаків слів і речень, на основі якої читач реконструює фікційний світ, час і простір, систему персонажів, сюжет все це відбувається в сюжетному тексті, ліричні переживання і образ ліричного героя відтворюються в тексті ліричному.
Текст не автоматично складається з певної кількості простих і складних речень: він має свою смислову, граматичну і загалом лінгвістичну композицію.
Для тексту слід визнати ієрархічно вершинною категорію цілісності, до якої прилягають категорії зв’язності, членованості, інформативності, континууму, проспекції, ретроспекції, модальності.
Синтез усіх можливих категорій тексту зумовлений сприйняттям художнього твору як цілісного. Цілісність виступає конститувальною ознакою будь-якого тексту, що відрізняє текст від не-тексту.
Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю, у чому й виявляється його членованість на окремі складники. Одиницями членованості тексту на формальному рівні є абзац, параграф, частина, розділ та ін., а на смисловому рівні текст членований на надфразні єдності, періоди.
Членування тексту є наслідком й умовою його структурування. Це складний і багатоаспектний процес. Характер цього членування залежить від багатьох чинників, з-поміж яких важливу роль відіграє розмір частин, змістово-фактуальна інформація, а також прагматична настанова автора тексту.
Основний зміст тексту передається абзацними фразами, вони визначають структурне і смислове ядро тексту, його стилістичну спрямованість.
Мікротема переважної більшості досліджуваних нами абзаців розповіді про різні події, окремих дійових осіб, їхні вчинки. Тому найбільша кількість абзаців починається іменниками 33,1 %, зокрема власними назвами 14 %. В основному це іменники з конкретним значенням 30,2 %. Іменники з абстрактним значенням становлять невелику кількість 2,9 %.
Поряд з іменниками абзацним зачином також виступають дієслова 23,7 %, займенники 20,3 %, прислівники 13 %, словосполучення на позначення часу 5 % та місця 2,4 % .
Великі абзаци на півсторінки сторінку починають звичайно з іменника чи дієслова. Саме такий початок і сприяє максимальній організації речень і абзаців у тексті, а також зв’язку між абзацами.
Середній обсяг кількості речень в абзаці художнього тексту становить 5 речень.
У А.Дімарова абзаци за кількістю речень середні за обсягом і складаються приблизно з 5 речень. Хоча зустрічаються і великі за обсягом абзаци, які становлять від 10 до 34 речень.
У письменницькій манері В.Дрозда надається перевага великим абзацам. Середня кількість речень 11. Але часто вживаними є великі абзаци від 15 до 34 речень.
Більшість прислівних речень у складі абзацу синсемантичні структури. Яскраво виражена синсемантія окремого речення є показником його текстотвірної функції.
Складнопідрядне речення як одне з найоб’ємніших понять у граматичній структурі мови є в центрі уваги вчених на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Для будови складного речення важливою є наявність / відсутність у головній частині співвідносних слів; місце підрядної частини щодо головної, співвідношення способових форм дієслів-присудків у головній та підрядній частинах, а також корелятивність їх видо-часових форм; наявність у головній та підрядній частинах спеціальних лексичних засобів: дієслів, прислівників, часток, які беруть участь в організації зв’язку, валентність опорних слів. Всі ці елементи будови складають у різних комбінаціях моделі складнопідрядних речень.
Якщо порівнювати синтаксис письменників через призму використання прислівних СПР як диференційної ознаки, то можна відзначити, що найбільш елементарний за вживанням складних речень ідіостиль І.Багряного 26,8 %, а найбільш складний А.Дімарова 58 %.
СПР найчастіше ускладнюються послідовною підрядністю. Основними є речення розповідні, неокличні. Найкоротші СПР за довжиною у І.Багряного 11 слів, а найдовші у В.Дрозда 15 слів, у А.Дімарова і П.Загребельного відповідно 12 і 13 слів.
Прислівні складнопідрядні речення використовуються письменниками як частини складних ускладнених речень, як компоненти складних синтаксичних конструкцій, зазвичай, в описах природи, портрета, характеру героя, його внутрішнього і фізичного стану.
Провівши вибірку і аналіз 1000 речень у кожного письменника, зроблено висновок, що прості речення складають 51 % всього художнього тексту, складні речення 49 %, серед яких: складнопідрядні речення 13 %, безсполучникові складні речення 11 %, складносурядні речення 6 %. Прислівні складнопідрядні речення становлять 7 %, детермінантні складнопідрядні речення 6 %. Складні синтаксичні конструкції охоплюють 15 % художнього твору, а складні ускладнені речення 4 %.
СПР прислівного типу виступають диференційною ознакою художнього тексту і здатні об’єднувати елементи тексту в єдине смислове й структурне ціле.
Серед власне-прислівних СПР з’ясувальні СПР у художньому тексті складають 30 % від усіх прислівних складнопідрядних речень, присубстантивно-атрибутивні 44 %, прикомпаративні 2 %, локативні 0,35 %, тобто найбільше текстотвірний потенціал виявляють з’ясувальні та присубстантивно-атрибутивні речення.
У художньому тексті власне-прислівні СПР, здебільшого, неускладнені з постпозиційною підрядною частиною. Ускладнені СПР речення виявляють себе переважно у структурах з однорідною супідрядністю з двома або трьома підрядними частинами.
З’ясувальні складнопідрядні речення являють собою конструкції, підрядні частини яких виражають з’ясувально-об’єктні відношення і, зазвичай, підпорядковані дієслівним предикатам у головній частині.
Найбільш типовим сполучувальним засобом у з’ясувальних реченнях виступає сполучник що, реєстр сполучувальних засобів, що функціонують як з’ясувальні, нараховує 16 сполучників та сполучних слів.
Увесь реєстр сполучувальних засобів, що функціонують у прислівних складнопідрядних реченнях художнього тексту нараховує 27 сполучників і сполучних слів. Кількісно-параметричний аналіз прислівних СПР у художніх текстах засвідчує, що у з’ясувальних СПР домінує сполучне слово що. В ад’єктивних СПР що становить 76 %, який 12 %. У присубстантивно-атрибутивних на 2000 речень нами зафіксовано сполучних слів що 675 (33,8 %), який 470 (23,5 %). Але не можна спиратися лише на частотні показники. Якщо брати до уваги семантику, то тут будуть такі показники: у А.Дімарова на 200 назв неістот вживається 48 (24 %) сполучних слів який, у В.Дрозда на 467 назв неістот вжито 106 (22,7 %) який, у П. Загребельного на 327 назв неістот зафіксовано 251 (76,8%) який. Тому наш матеріал засвідчує експансію сполучного слова який у художньому тексті в ідіостилі П.Загребельного.
У роботі описана ядерна структура з’ясувальних конструкцій зі сполучником що, якій властива негнучкість, відсутність граматичних обмежень в обох частинах, семантична обмеженість головної частини. Решта сполучувальних засобів, що функціонують як з’ясувальні, впливають на структуру речень з’ясувального типу, привносять в їх структуру характерні ознаки, а саме: сполучник щоб гнучкість і граматичне обмеження підрядної частини; сполучники наче, ніби, мовби граматичну співвіднесеність головної та підрядної частин; сполучник чи гнучкість та відкритість структури. Підрядні частини, що оформлені сполучними словами що, як, куди, де, хто, скільки, навіщо потенційно здатні вживатися автономно, звідси і виникає гнучкість структури. Асемантизація сполучних слів який, яка виявилася доволі сильною, тому характерні ознаки присубстантивних конструкцій не виявились у реченнях з’ясувального типу.
У ролі опорного слова в з’ясувальних реченнях найчастіше вживаються дієслова з семантикою мислення, мовлення, буття.
У складнопідрядних реченнях із підрядними атрибутивними важливим чинником постає позиція і лексичне значення опорного слова. Щодо місця пояснюваного іменника в головному компоненті, то тут прозорою постає тенденція до контактного розташування. Наявність біля опорного іменника постпозитивних атрибутивних поширювачів або уточнювальних членів зумовлює дистантне розташування.
Розподіл опорних слів за семантикою виявив наявність лексем на позначення абстрактних понять 20,8 % і конкретних 79,2 %. З-поміж других ми виділили іменники різних лексико-семантичних груп, що означають назви осіб, частин тіла людини, тварин, птахів і комах, дерев і кущів, явищ природи, продуктів, їжі, речей, одягу, меблів, посуду, транспорту, споруд та їх частин, просторові поняття, назви адміністративно-територіального поділу, підприємств, установ, організацій.
Типовою семантикою опорного іменника атрибутивних СПР є назви осіб 26,7 %, назви речей 9 %, просторові поняття 6,9 %.
Найбільш уживані сполучувальні засоби атрибутивних СПР що, який, яка, які.
У прикомпаративних СПР найбільш поширеними в художньому тексті виступають опорні компаративи краще, більше. Сполучувальним засобом у прикомпаративних СПР переважно виступає сполучник ніж, хоча можливе вживання і його варіанта сполучника аніж, які приєднуються, здебільшого, до підрядної частини контактно.
Локативні СПР маловживані в художньому тексті. Підрядні частини в них залежать від дієслів руху, переміщення іти, їхати або від дієслова місцезнаходження, перебування стояти і приєднувані до головної частини за допомогою сполучних слів куди, де.
З-поміж прислівно-кореляційних СПР субстанційні речення становлять 3,1 % від загальної кількості прислівних складнопідрядних речень, ад’єктивні складнопідрядні речення 6,8 %, адвербіальні речення 2,8 %, асиметричні речення 8,4 %, псевдосиметричні речення 2,3 %, тобто найбільше текстотвірний потенціал виявляють ад’єктивні та асиметричні речення.
Наявність у головній частині прислівно-кореляційних СПР вказівного займенника в ролі співвідносного слова, конструктивно необхідного компонента їхньої структури, є тією формальною ознакою, яка визначає сутність цих конструкцій як структурно-семантичного типу складнопідрядних речень.
Усталеним для прислівно-кореляційних конструкцій є постпозитивний порядок розташування підрядної частини, периферійним виступає препозиційне вживання підрядної частини.
Аналіз матеріалу засвідчив, що підрядні речення прислівно-кореляційних конструкцій можуть бути ускладнені, в основному, однорідними членами.
Найбільш уживаними в субстанційних реченнях виступають антецеденти те і той, які найчастіше використовуються в називному, родовому і / або знахідному відмінках. За вказівкою на особу із займенником той сполучаються займенники хто, що; для номінації предметів, подій тільки що.
Для ад’єктивних складнопідрядних речень художнього мовлення характерними є кореляти такий, така, такі. У межах складнопідрядних речень із корелятами якісно-ототожненої семантики постають, зазвичай, сполучники що, як.
Ядерними виступають СПР з підрядними адвербіальними частинами, що постають у моделях з корелятами там де, тоді коли.
Для асиметричних речень найбільш уживаним є корелят так і сполучувальні засоби що, наче.
Семантично спустошене слово те у псевдосиметричних реченнях співвідноситься, зазвичай, у підрядній частині зі сполучниками що, щоб. Семантично нівельоване те розташовується в головній частині після іменника або після дієслів зі значенням мовлення, мислення, відчуття, дії.
Прислівні складнопідрядні речення активно використовуються письменниками і є одними з найпоширеніших у художніх текстах, мають надзвичайно розвинені різновиди та синонімію зв'язку.
Усі конструкції в різноманітності їхніх семантичних і структурних різновидів органічно вписуються до системи авторських зображальних засобів, що відображають особливе авторське художнє бачення світу.
Таким чином, реалізований у дисертаційному дослідженні структурно-семантичний підхід до аналізу прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах сприяє подоланню певної непослідовності існуючих класифікацій складнопідрядних речень прислівного типу й разом із тим передбачає осмислення пов’язаних із ним питань на рівні сучасних теоретичних досліджень, дозволяє поглибити вивчення різновидів таких речень у художніх текстах в межах нового напрямку лінгвістики тексту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Адмони В. Г. Размер предложения и словосочетания как явление синтаксического строя / В. Г. Адмони // Вопросы языкознания. 1966. № 4. С. 111118.
2. Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка / Г. Н. Акимова. М. : Высш. шк., 1990. 168 с.
3. Актуальные проблемы русского синтаксиса / [под ред. К. В. Горшковой, Е. В. Клобукова]. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. 307 с.
4. Андерш Й. Ф. До питання про семантичну структуру речення / Й. Ф. Андерш // Мовознавство. 1984. № 5. С. 3842.
5. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики / Ю. Д. Апресян. М. : Просвещение, 1966. 384 с.
6. Апресян Ю. Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании / Ю. Д. Апресян // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М. : Наука, 1969. С. 302306.
7. Арват Н. Н. О семантике предложения / Н. Н. Арват // Филологические науки. 1979. № 5. С. 5261.
8. Арполенко Г. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові / Г. П. Арполенко, В. П. Забєліна. К. : Наук. думка, 1982. 132 с.
9. Арутюнова Н. Д. О номинативном аспекте предложения / Н. Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. 1971. № 6. С. 6373.
10. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М. : Наука, 1976. 383 с.
11. Арутюнова Н. Д. Синтаксис / Н. Д. Арутюнова // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М. : Наука, 1972. С. 270 310.
12. Ачилова В. П. Семантико-синтаксическая организация научного текста: дис. канд. филолог. наук : 10.02.02 / Ачилова Вера Павловна. К., 1988. 231 с.
13. Ачилова В. П. Семантичні відношення в поліпредикативних з’ясувальних конструкціях / В. П. Ачилова // Мовознавство. 1989. № 3. С. 1931.
14. Бабайцева В. В. Предложение как многоаспектная единица языка и речи / В. В. Бабайцева // Русский язык в школе. 1984. № 3. С. 7882.
15. Бабайцева В. В. Современный русский язык. Синтаксис. Пунктуация / В. В. Бабайцева, Л. Ю. Максимов. М. : Просвещение, 1981. 271 с.
16. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Балли. М. : Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
17. Балли Ш. Французская стилистика / Ш. Балли. М. : Просвещение, 1981. 271 с.
18. Баранов А. Г. Функционально-прагматическая концепция текста / А. Г. Баранов. Ростов н/Д : Изд-во Кубанск. ун-та, 1993. 182 с.
19. Баранов А. Н. Частота слова как характеристика идиостиля / А. Н. Баранов // Вестник МГУ. Серия 9. Филология. 1998. № 2. С. 121135.
20. Бархударов Л. С. К вопросу о поверхностной и глубинной структуре предложения / Л. С. Бархударов // Вопросы языкознания. 1973. № 3. С. 5061.
21. Бархударов Л. С. Проблема предложения в трактовке различных грамматических направлений / Л. С. Бархударов // Вопросы языкознания. 1976. № 3. С. 89101.
22. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. М. : Искусство, 1986. 444 с.
23. Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові: Навч. посібник / С. П. Бевзенко. К. : КДПІ, 1987. 80 с.
24. Безпалько О. П. Нариси з історичного синтаксису української мови / О. П. Безпалько. К. : Рад. шк., 1960. 236 с.
25. Белошапкова В. А. О принципах классификации сложноподчинённых предложений / В. А. Белошапкова // Русский язык в школе. 1963. № 6. С. 712.
26. Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке (Некоторые вопросы теории) / В. А. Белошапкова. М. : Просвещение, 1967. 160 с.
27. Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис / В. А. Белошапкова. М. : Высш. шк., 1977. 248 с.
28. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста / В. П. Белянин. М. : Изд-во МГУ, 1988. 121 с.
29. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист. М. : Прогресс, 1974. 447 с.
30. Биренбаум Я. Г. Канонические виды придаточных предложений и сдвиги в их классификации / Я. Г. Биренбаум // Филологические науки. 1987. № 2. С. 6572.
31. Бисималиева М. К. О понятиях ,,текст” и ,,дискурс” / М. К. Бисималиева // Филологические науки. 1999. № 2. С. 7885.
32. Білецький А.О. Важливі проблеми сучасного мовознавства / А. О. Білецький // Українська мова і література в школі. 1974. № 9. С. 2129.
33. Блумфилд Ф. Язык / Ф. Блумфилд. М. : Прогресс, 1967. 606 с.
34. Богданов В. В. Семантико-синтаксическая организация предложения / В. В. Богданов. Л. : Изд-во ЛГУ, 1977. 204 с.
35. БогдановВ. В. Текст и текстовое общение / В. В. Богданов. СПб, 1993. 196 с.
36. Богородицкий В. А. Общий курс русской грамматики / В. А. Богородицкий. М.; Л. : Соцэкгиз, 1935. 356 с.
37. Бондарко А. В. Функциональная грамматика / А. В. Бондарко. Л. : Наука, 1984. 136 с.
38. Бонецкая Н. К. Проблема текста художественного произведения у М. Бахтина / ­ Н. К. Бонецкая // Филологические науки. 1995. № 5. С. 3744.
39. Брыковский К. С. О системно-парадигматическом анализе сложноподчинённых предложений в современном немецком языке / К. С. Брыковский // Вопросы языкознания. 1979. № 3. С. 7082.
40. Будагов Р. А. К теории синтаксических отношений / Р. А. Будагов // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С. 315.
41. Булыгина Т. В. О границах между сложной единицей и сочетанием единиц / Т .В. Булыгина // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М. : Наука, 1969. С. 101136.
42. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / Ф. И. Буслаев. М. : Учпедгиз, 1959. 623 с.
43. Бухбиндер В. А. О целостности и структуре текста / В. А. Бухбиндер // Вопросы языкознания. 1975. № 6. С. 7386.
44. Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка / Н. С. Валгина. М. : Высш. шк., 1978. 439 с.
45. Валгина Н. С. Современный русский язык: Синтаксис / Н. С. Валгина. М. : Высш. шк., 2003. 416с.
46. Валгина Н. С. Современный русский язык / Н. С. Валгина, Д. Э. Розенталь, М. И. Фомина. М. : Высш. шк, 1987. 479 с.
47. Валимова Г. В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения / Г. В. Валимова // Семантическая структура предложения. Ростов-на-Дону, 1978. С. 2029.
48. Валимова Г. В. Сложное предложение и сочетание предложений / Г. В. Валимова // Вопросы синтаксиса современного русского литературного языка. Ростов-на-Дону, 1973. С. 9098.
49. Валимова Г. В. Функциональные типы предложений в современном русском языке / Г. В. Валимова. Ростов : Изд-во Рост. ун-та, 1967. 330 с.
50. Василенко И. А. Сложные предложения с однородным соподчинением / И. А. Василенко // Русский язык в школе. 1955. № 1. С. 812.
51. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика / Л. М. Васильев. М. : Высш. шк., 1990. 174 с.
52. Вейхман Г. А. Текст и его синтаксические конституенты / Г. А. Вейхман // Филологические науки. 1989. № 4. С. 8082.
53. Вихованець І. Р. Граматика української мови / Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. К. : Рад. шк., 1982. 208 с.
54. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. К. : Либідь, 1993. 348 с.
55. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1992. 224 с.
56. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. К. : Наук. думка, 1983. 219 с.
57. Вишня Л. І. Синтаксичні зв’язки між реченнями і їх значення для структури абзацу / Л. І. Вишня // Українська мова і література в школі. 1982. № 11. С. 5154.
58. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. К. : Вища шк., 1976. 278 с.
59. ВоробьёваО. П. Реализация фактора адресата в художественном тексте в аспекте лингвокультурной традиции / О. П. Воробьёва // Филологические науки. 1992. № 1. С. 5966.
60. Воробьёва О. П. Текстовые категории и фактор адресата / О. П. Воробьёва. К. : Высшая школа, 1993. С.2224.
61. Всеволодова М. В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса / М. В. Всеволодова. М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. С. 337344.
62. Гаврилова Г. Ф. К проблеме статуса моносубъектных полипредикативных синтаксических конструкций / Г. Ф. Гаврилова // Филологические науки. 1992. № 3. С. 100107.
63. Гаврилова Г. Ф. О прогнозирующей роли опорного слова в главной части сложноподчинённого предложения / Г. Ф. Гаврилова // Филологические науки. 1985. № 2. С. 4350.
64. Гаврилова Г. Ф. О разновидностях сложноподчинённых предложений с однородным соподчинением придаточных / Г. Ф. Гаврилова // Вопросы синтаксиса современного русского литературного языка. Ростов-на-Дону, 1973. С. 113132.
65. Галкина-Федорук Е. М. Современный русский язык: Синтаксис / Е. М. Галкина-Федорук, К. В. Горшкова, Н. М. Шанский. М. : Учпедгиз, 1958. 200 с.
66. Гальперин И. Р. О понятии текст” / И. Р. Гальперин // Вопросы языкознания. 1974. № 6. С. 6877.
67. ГальперинИ. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. М. : Наука, 1981. 140с.
68. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. К. : Вища школа, 1985. 360 с.
69. Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык / А. Н. Гвоздев. М. : Просвещение, 1968.
Ч. II. Синтаксис. 1968. 344 с.
70. Георгиева В . Л. История синтаксических явлений русского языка / В. Л. Георгиева. М. : Просвещение, 1968. 168 с.
71. Глухих В. М. Заметки о стилистике многочленных предложений / В. М. Глухих // Русский язык в школе. 1998. № 5. С. 7478.
72. Голосова Т. М. Отношения одновременности и последовательности в структуре художественного времени текста / Т. М. Голосова // Русский язык в школе. 2001. № 5. С. 6265.
73. Горяна Г. М. Вивчення складнопідрядних речень з підрядними означальними та з’ясувальними / Г. М. Горяна, В. Д. Горяний // Українська мова і література в школі. 1974. № 10. С. 71&