ЛЕКСИКО-СЛОВОТВІРНІ ІННОВАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ НАЗОВНИЦТВІ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

ЛУК’ЯНЕНКО СЕРГІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

УДК 811.161.2 ’ 373.611

ЛЕКСИКО-СЛОВОТВІРНІ ІННОВАЦІЇ
В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ НАЗОВНИЦТВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Нелюба Анатолій Миколайович,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків-2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. Українське соціально-політичне назовництво в контексті
становлення інноваційних студій 12
1.1. Історія української інноватики 12
1.1.1. Інноваційні пошуки середини 19-го початку 20-гост. 14
1.1.2. Становлення основ інноватики в 1920-і 1930-ірр.: здобутки івтрати 18
1.1.3. Українські інноваційні студії середини 1940-х 1990-х рр.
як основа для формування інноватики 24
1.2. Сучасний стан інноваційних досліджень 27
1.3. Лексико-словотвірні інновації як різновид мовних інновацій 41
1.4. Українське соціально-політичне назовництво: проблеми виділення,
специфіка, тематичне структурування 45
Висновки до першого розділу 53
РОЗДІЛ 2. Словотвірнокатегорійне ядро соціально-політичного
назовництва 57
2.1. Словотвірні категорії як мовне явище 58
2.2. Загальна характеристика словотвірних категорій
у межах соціально-політичного назовництва 61
2.3. Словотвірна категорія особи 65
2.3.1. Суфікси категорії особи 66
2.3.2. Конфікси в називанні осіб 78
2.3.3. Інтерфікси в номінуванні осіб 80
2.3.4. Утинання як засіб і результат творення назв осіб 82
2.4. Словотвірна категорія ознаки 85
2.4.1. Набута ознака за виконуваною чи виконаною дією 86
2.4.2. Ознака за віднесеністю/стосовністю 89
2.4.3. Повторна ознака 104
2.5. Словотвірна категорія оцінки 105
2.5.1. Словотворчі засоби пейоративно-демінутивної оцінки 105
2.5.2. Словотворчі засоби ступеневої градації 108
2.5.3. Префіксальні засоби категорії оцінки 111
Висновки до другого розділу 118
РОЗДІЛ 3. Непродуктивні словотвірні категорії соціально-політичного
назовництва 121
3.1. Словотвірна категорія часовості” (часової ознаки) 121
3.1.1. Префіксальні елементи передувальної часової ознаки 122
3.1.2. Префіксальні елементи постчасової ознаки 125
3.2. Словотвірна категорія дії/процесу 127
3.2.1. Суфіксальні засоби категорії дії/процесу 128
3.2.2. Конфікси дії/процесу 131
3.3. Словотвірна категорія сукупності/збірності 134
3.3.1. Суфіксальний спосіб вираження сукупності/збірності 135
3.3.2. Універбація як засіб вираження сукупності/збірності 137
3.3.3. Утинання у творенні номенів сукупності/збірності 139
3.4. Словотвірна категорія опредметненої дії 141
3.4.1. Суфіксальні засоби категорії опредметненої дії 141
3.4.2. Конфікси опредметненої дії 148
3.5. Словотвірна категорія опредметненої ознаки 149
3.5.1. Суфікси категорії опредметненої ознаки 151
3.5.2. Конфікси опредметненої ознаки 159
3.5.3. Універбаційні засоби категорії опредметненої ознаки 160
3.6. Словотвірна категорія жіночості (позначення жінок) 161
Висновки до третього розділу 164
ВИСНОВКИ 167
ДОДАТКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 185

ВСТУП

Українська мова початку 21-гост. переживає своєрідний інноваційний бум”, що розпочався наприкінці 1980-хрр. минулого століття. Інтенсивність інноваційних змін у мові виявляє тенденцію до зростання. Причини такого явища криються в поєднанні низки власне мовних та позамовних чинників. Серед них, насамперед, виділяємо становлення самостійної Української держави, зміну статусу української мови і пов’язану з цим потребу в мовній категоризації референтів із різних сфер життя українського соціуму, зникнення політично-ідеологічних обмежень щодо змін у мові, входження України ворбіту нових політичних, економічних, культурологічних вимірів тощо. Така ситуація потребує всебічного дослідження всієї системи мови, її нових ізароджуваних явищ та процесів.
Інновації та інноваційні процеси в українській мові неодноразово ставали об’єктом різноманітних досліджнь і мають свою історію. Спочатку такі дослідження відбувалися хаотично, мали несистемний, разовий характер. Дляних властиві вузькоаспектність, конкретність і детальність розгляду, несистемність. Щонайголовніше, усі ці дослідження були спричинені прагматичними потребами використання тих чи тих одиниць мови (термінологічних, художніх, діалектних тощо). Однак уже від середини 19-гост. ситуація змінюється: інноваційні дослідження набувають системності, взаємопов’язаності, тяглості й послідовності різних концепцій і шкіл. У зв’язку з цим можна виділити етапи інноватики, її досягнення, прийоми дослідження. Отже, українська інноватика пройшла шлях від етапу інноваційних пошуків другої половини 19-го початку 20-го століть до становлення основ і початків напрацювання власне лінгвістичних, позадискусійних” розвідок у 1920-х 1940-хрр. і далі до студій середини 1940-х 1990-хрр., які стали передумовою формування сучасної інноватики. Перший етап відзначається постановкою питань, стосовних місця, суті і шляхів появи нового в українській мові, окремими практичними спостереженнями та рекомендаціями, пов’язаними переважно з творенням нових слів на ґрунті національної мови, атакож із їх запозиченням. Вагомий унесок до цих пошуків зробили В.Гнатюк, Б.Грінченко, М.Драгоманов, М.Костомаров, А.Кримський, М.Левченко, ПанасМирний, І.Нечуй-Левицький, ОленаПчілка, І.Франко та інші. Надругому етапі продовжено пошуки засобів української мови в контексті визначення шляхів її побудови за нових соціально-політичних умов, чому сприяло закріплення її офіційного статусу на значній частині українських земель. У цей час, на тлі зрослої інтенсивності студій нових явищ і тенденцій утогочасній українській мові, відбулося зародження власне наукових підходів до інноваційних явищ та визначення основних засад, інструментів і методів їх дослідження. У центрі уваги науковців перебувають питання нормативності/анормативності, доцільності/недоцільності новотворів, авторської компетенції й фаховості уновотворчості. У цьому напрямку працювали В.Ганцов, М.Гладкий, О.Ізюмов, О.Курило, А.Ніковський, І.Огієнко, Т.Секунда, О.Синявський, В.Сімович, М.Сулима, Б.Ткаченко, Ю.Шевельов та ін. Активізація інноваційних розвідок у 1940-х 1990-хрр., атакож їхнє тематичне урізноманітнення дозволили досягти помітних результатів у визначенні найважливіших способів поповнення й оновлення лексики української мови, напрацюванні детальних класифікацій інновацій, урізноаспектному вивченні словотворення як одного з основних шляхів інноваційного розвитку мови, вусвідомленні особливої ролі мови художньої літератури в інноваційному розвитку української мови, у формуванні понятійно-термінологічного апарату інноваційних розвідок тощо. Серед студій інноваційної тематики відзначимо праці Л.Булаховського, В.Ващенка, М.Жовтобрюха, В.Калашника, А.Москаленка, О.Муромцевої, Л.Паламарчука, Н.Сологуб та ін.
Сучасні дослідження в галузі мовних інновацій відзначаються як багатством тематики, різноплановістю напрямків, так і різноманіттям застосовуваних методів, прийомів і шляхів досягнення мети. З огляду на це відбувається формування окремих галузей лінгвістики неології і неографії, які так само охоплюють питання синтаксису й фразеології, лексики і словотвору, різних субмов, історії мови, теорії номінації тощо. Помітним є превалювання лексикологічного аспекту в дослідженні інновацій, що засвідчують монографії та дисертаційні праці Д.Мазурик [130], Г.Мінчак [136], І.Самойлової [184], О.Стишова [206] та ін. Активно розвиваються інноваційні дослідження словотвірної тематики. Серед них відзначаємо роботи Г.Віняр [43], Є.Карпіловської [92; 93; 94], Н.Клименко [98; 100; 101], Ж.Колоїз [110], А.Нелюби [149] та ін.
На основі різноаспектного вивчення інновацій створено низку словників нової української лексики, наприклад, роботи Г.Віняр і Л.Шпачук (СНУМ), Ж.Колоїз (ТССО), Д.Мазурик (НУЛ), А.Нелюби (ЛСІ-2004, ЛСІ-2006, ЛСІ‑2009[1]) та ін.
Ці та інші праці засвідчують неабиякі зрушення в лексико-словотвірній системі української мови. Виразні особливості виявляє зокрема соціально-політичне назовництво української мови як одна із найрухоміших підсистем. Однак на сьогодні немає комплексних студій лексико-словотвірних інновацій узазначеній тематичній групі на рівні словотвірних категорій. Такі розвідки уможливлять створення цілісної картини процесів поповнення сучасного українського соціально-політичного словника, виявлення закономірностей його формування словотворчими засобами національної мови. Крім того, вивчення цієї частини лексикону стане зразком для дослідження інших тематичних груп української мови, створення інструментів для прогнозування процесів і змін умові, зокрема на словотвірному рівні, культуромовного коригування їхніх результатів і наслідків.
Актуальність теми дисертації полягає в деталізованому комплексному вивченні живих” словотвірних процесів та явищ у соціально-політичному словнику української мови початку 21-гост., у визначенні системних іасистемних виявів цієї тематичної групи.
Мета пропонованої праці у контексті загальної теорії інноватики виявити особливості дериваційних процесів і явищ українського соціально-політичного назовництва в межах словотвірних категорій.
Для досягнення поставленої мети передбачено виконання низки завдань:
1.Проаналізувати історію становлення української інноватики, визначивши її основні періоди, аспекти й напрями.
2.Схарактеризувати сучасний стан інноватики й обґрунтувати її як галузь мовознавства, з’ясувавши основні складники та перспективи розвитку.
3.Визначити обсяг і межі соціально-політичного назовництва, його тематичні складники.
4.Установити ядерні й периферійні словотвірні категорії в соціально-політичному назовництві.
5.Визначити й детально проаналізувати словотвірні способи й словотворчі засоби, продуктивні типи й моделі в межах словотвірних категорій.
6.На основі аналізу окремих словотвірних категорій, словотворчих засобів і моделей визначити зсуви у словотворенні сучасного українського соціально-політичного назовництва й установити сприятливі та несприятливі умови перебігу словотвірних процесів, їхні взаємовпливи.
Об’єктом дослідження є інноваційні словотвірні явища і процеси вукраїнському соціально-політичному назовництві в період від 2000р. до 2008р.
Предметом дослідження є нові деривати соціально-політичного назовництва, словотвірні способи й словотворчі засоби, словотвірні типи ймоделі, їхні семантичні, формальні та функціональні особливості.
Джерела фактичного матеріалу. Пропонована робота ґрунтується на авторській картотеці, укладеній методом суцільної вибірки з періодичних видань соціально-політичного спрямування, художньо-публіцистичних творів, передач радіо- і телемовлення протягом 2000 2008рр. Крім того, використано лексикографічні праці інших дослідників: Д.Мазурик (НУЛ), Г.Віняр і Л.Шпачук (СНУМ), Ж.Колоїз (ТССО), А.Нелюби (ЛСІ-2004), ЛСІ‑2006, ЛСІ-2009), а також слóвники, які входять до монографічних чи дисертаційних робіт. У збиранні матеріалу не обмежувалися стилями української літературної мови, а залучали до аналізу і зразки арго-жаргонових систем, деривати розмовного мовлення, а також одиниці, що їх традиційно визначають як оказіональні чи потенційні. Добір фактичного матеріалу здійснено без диференціації одиниць на узуальні”, оказіональні” та потенційні”, а тому всі такі деривати увійшли до картотеки. Так само недиференційовано залучаємо номени, у творенні яких помітні ознаки мовної гри, проте під час аналізу конкретних дериватів такі явища не обходимо. Усього до аналізу залучено близько 1500 одиниць, що репрезентують понад 2000 контекстів.
У роботі використано такі методи: описовий у дослідженні словотвірних типів соціально-політичних інновацій; метод компонентного аналізу та диференційний метод в аналізі семантичної будови новотворів досліджуваної тематичної групи й вироблення її метамовних (словникових) еквівалентів; частково використано методи лінгвістичного моделювання та прогнозування для з’ясування ступеня реалізації потенціалу окремих словотвірних моделей, статистичний метод для вияву продуктивності типу й моделі.
Наукова новизна дослідження полягає у визначенні системних словотвірних зв’язків як у межах соціально-політичного назовництва, так івмежах конкретних словотвірних категорій; на зразках тематичної групи з’ясовано словотвірно-інноваційні механізми, їх рушії й наслідки в сучасній українській мові; встановлено внутрішньо- і позамовні чинники, що впливають на словотвірні процеси.
Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається викладом системної історії становлення й розвитку української інноватики, сучасного її стану, аспектів і складників; розширенням уявлень про словотвірні шляхи поновлення лексикону української мови на початку 21-гост. Спостереження івисновки роботи розвивають теорію української інноватики.
Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування теоретичного апарату інноватики, фактичного матеріалу та одержаних результатів для вивчення динамічних процесів у системі сучасної української мови, а також їхнього лексикографічного моделювання. Зібраний матеріал ізапропонований спосіб його аналізу й класифікації можуть бути використані впідготовці відповідних розділів курсів лексикології, словотвору, історії української мови, загального мовознавства, у підготовці спецкурсів, присвячених різним аспектам інноваційного розвитку мови, історії та теорії української інноватики; матеріали дослідження сприятимуть підготовці йвиданню словників лексико-словотвірних інновацій (а також інших словників) у межах загального завдання лексикографічного опрацювання сучасної української мови.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація пов’язана зкомплексною науковою темою кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Аналіз системи рівнів української мови ХVIIХХІстоліть”.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (протокол № 10 від 11 березня 2009р.). За результатами дослідження виголошено доповіді на таких міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Всеукраїнська наукова конференція Східнослов’янські мови вїх історичному розвитку (до 100-річчя від дня народження професора С.П.Самійленка)” (Запоріжжя, 2006); ІІМіжнародна науково-практична конференція Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2007); Міжнародна наукова конференція Взаємодія лексичної іграматичної семантики” (Київ, 2008); Міжнародна наукова конференція Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До100-річчя від дня народження Ю.Шевельова” (Харків, 2008); Міжнародні науково-теоретичні Граматичні читанняV” (Донецьк 2009). Окремі результати викладено на підсумковій науковій конференції викладачів філологічного факультету Харківського національного університету іменіВ.Н.Каразіна (Харків, 2008).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей у наукових виданнях, затверджених ВАКом України як фахові; укладено словник Лексико-словотвірні інновації (2007)” (у співавторстві).
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (1 схема та 9 таблиць) і списку використаної літератури (247 позицій). Обсяг основного тексту дисертації становить 173сторінки. Загальний обсяг роботи 208 сторінок.

[1] Одним із укладачів словника є автор цієї дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснення комплексного системного вивчення дериваційних процесів іявищ у межах українського соціально-політичного назовництва в контексті загальної теорії інноватики уможливлює такі висновки:
1. Окремі спроби інноваційної діяльності в українській мові мали давню історію і суто прагматичний характер були підпорядковані конкретним завданням перекладацької діяльності, належному переданні чужомовних елементів засобами української мови. Системні й цілеспрямовані пошуки нового, усвідомлення їхнього місця в мові починаються від середини 19століття, що й уможливлює відлік української інноватики з цього часу.
За основною метою і завданнями, які стояли перед дослідниками, за способами й засобами виконання таких завдань і т.ін. в історії української інноватики чітко виділяються окремі етапи зі своїми особливостями.
Перший етап (середина 19-го початок 20-гост.): основна мета пошуки загальних шляхів і орієнтирів розвитку української мови; несистемність, спорадичність і суб’єктивність поглядів; суперечки навколо визначення основних джерел поповнення мови, авторства інновацій і компетенції авторів; основний засіб осмислення місця інновацій дискусії в публіцистичних виданнях, у листуванні (приватному і відкритому), фіксування нового в словниках.
Другий етап (20-і 30-ірр. 20-гост.): українська мова набуває нового статусу, відповідно й інноваційні пошуки здійснюються в контексті намагань перетворити українську мову на універсальний інструмент, який задовольняв би потреби всіх верств населення. Цей період відзначається становленням системного наукового осмислення місця інновацій у мові, започаткуванням основ теорії інноватики; основні питання інноваційних дискусій стильове різноманіття української літературної мови, різнофахова й наукова термінологія, джерела до заповнення прогалин”, місце й роль рідномовних ічужомовних елементів в інноваційних пошуках; помітним є вплив ідеологічних чинників.
Третій етап (середина 40-х 90-ірр. 20-гост.): загалом сформовано цілісну теорію інноватики, осмислено її окремішність у колі мовознавства, окреслено основні завдання і предмет, інноваційні дослідження охоплюють усі рівні української мови, її субмови; наукова теорія інновацій підкріплена лексикографічною практикою визбирування й систематизації інноваційних одиниць; напрацювання критеріїв відповідності/невідповідності мовним нормам; визначено словотворення як один із найпродуктивніших шляхів інноваційного розвитку української мови; сформовано основи термінологічно-поняттєвого апарату інноватики.
2. Усебічне й широке вивчення інноваційних явищ і процесів на всіх рівнях української мови свідчить про формування нового розділу (галузі) мовознавства інноватики. Інноватика розділ лінгвістики, завдання якого полягає в комплексному вивченні причин, процесів і наслідків, засобів іспособів появи нового на всіх мовних рівнях. Інноватика виявляє всі ознаки-складники, притаманні іншим розділам (галузям) мовознавства: напрацьовано термінологічно-поняттєвий апарат, наявна теоретична база, визначено предмет іметоди інноваційних досліджень, сформовано основні прийоми лексикографічної практики тощо.
Одним із різновидів нових мовних одиниць є лексико-словотвірні номени, інноваційний статус яких, порівняно з одиницями інших мовних рівнів, має свою специфіку: не всі нові деривати як слівні єдності можна вважати новими з огляду на їхні словотворчі засоби, словотвірні моделі й словотвірні значення.
3. У зв’язку з радикальними змінами в соціально-політичному житті українського народу (кінець радянської доби з її соціалістично-комуністичними” ідеологічними ознаками й постання нової української держави з іншим устроєм) змінилися місце і статус соціально-політичних чинників у бутті українців, іншими стали буттєві пріоритети, акценти й цінності. Останнє у свою чергу не могло не позначитися і в мові: номени, що обслуговують політику та різноманітні прояви соціального життя, характеризуються одним ізнайвищих рівнів інноваційної активності. Розглянувши специфічні семантико-понятійні ознаки соціально-політичних номенів, визначили межі відповідної тематичної групи, а також її структурування із поділом на: а)одиниці, пов’язані з державним і політичним життям (11підгруп) іб)одиниці, пов’язані із соціальними реаліями, вагомими для суспільства (6підгруп).
4. З огляду на мету й завдання нашої роботи лексико-словотвірні інновації соціально-політичного назовництва розглянуто в межах словотвірних категорій двопланових комплексних словотвірних одиниць, що втілені в дериватах із тотожним гранично абстрактним словотвірним значенням; до однієї словотвірної категорії можуть належати деривати як одного, так і різних словотвірних розрядів (частин мови). Основою визначення ступеня продуктивності словотвірної категорії є такі критерії: кількість посталих номенів протягом визначеного часу, різноманіття підкатегорій (підгруп), кількість задіяних словотворчих засобів і основ. До ядерних (продуктивних) зараховуємо словотвірні категорії особи, ознаки, оцінки; до периферійних (непродуктивних) категорії часовості, дії/процесу, сукупності/збірності, опредметненої дії, опредметненої ознаки, жіночості.
5. Нові номени соціально-політичного назовництва постали внаслідок використання наявних в українській мові словотворчих засобів і відповідних способів словотворення.
Для категорії особи продуктивною є суфіксація, конфіксація й утинання; незначна кількість номенів постала внаслідок використання суфіксальних елементів (суфіксоїдів) та інтерфіксів.
У межах категорії ознаки використання словотворчих засобів виявляє особливості залежно від підгрупи: а) для творення дериватів із загальною семантикою виконуваної/виконаної ознаки спостерігаємо виразне протиставлення традиційних (продуктивних і малопродуктивних) суфіксів та конфіксів умовним, разовим” суфіксальним і конфіксальним словотворчим засобам; б) у підгрупі ознаки за віднесеністю/стосовністю продуктивні суфікси помітно переважають над непродуктивними, із префіксами та префіксальними елементами спостерігається протилежна ситуація, а конфіксація загалом непродуктивна; в) номени прислівникової ознаки характеризуються мінімальним набором формантів (по одному суфіксу та конфіксу), що виявляють середню активність.
Серед дериватів категорії оцінки (об’єднаних семантикою оцінно-розмірного порівняння) виділяються пейоративно-демінутивні суфіксальні утворення безвідносної оцінки та прикметникові деривати ступеневої градації (суфіксальні й префіксально-суфіксальні), над якими превалюють префіксальні іменникові та прикметникові утворення безвідносної оцінки.
Засобами вираження часових періодів у межах словотвірної категорії часовості” виступають препозитивні елементи, найактивнішими з яких єпрефікси та префіксальні елементи передувальної часової ознаки та постчасової ознаки.
Категорія дії/процесу в досліджуваній групі вирізняється порівняно невеликою кількістю дериватів та незначним числом задіяних у її реалізації суфіксальних і конфіксальних формантів із помітною перевагою останніх.
Словотвірна категорія сукупності/збірності формується через суфіксацію, універбацію, утинання та складання основ; словотвірне значення дериватів категорії можна подати через формулу ‘сукупність, збірність усіх властивостей (ознак, осіб, явищ, подій ...), пов’язаних із твірною основою’.
Творення дериватів словотвірної категорії опредметненої дії пов’язано зактивністю суфіксальних засобів (особливо форманта -изацій(а)/ізаці(а), що може поєднуватися майже з усіма основами цієї категорії) та різноманітних конфіксів; використовується обмежена кількість твірних основ. Номени категорії опредметненої ознаки творяться переважно за допомогою надпродуктивного” суфікса -ість та продуктивних -изм/ізм, -щин(а)/івщин(а), -ств(о)/цтв(о); незначним є число інновацій універбаційного походження.
Категорія жіночості репрезентована лише деякими із загальномовних суфіксальних засобів її творення, найвищою продуктивністю вирізняється формант -к(а); переважна більшість похідних утворено від назв осіб чоловічої статі, а їхня формула словотвірного значення вміщається в прикладкове словосполучення.
Для творення інноваційних номенів соціально-політичної групи залучено найрізноманітніші за походженням, функціонально-стилістичним статусом, структурними особливостями й семантикою твірні основи різних частин мови: загальні і власні назви осіб, назви предметів, абстрактних явищ, дій і процесів тощо; задіяні основи мають і різний мовний статус: слівний, абревіатурний, словосполученнєвий.
6. Номінування в межах розглянутих словотвірних категорій відзначається певними особливостями перебігу словотвірних процесів, виказуючи й деякі зміни в словотворенні.
Категорія особи відзначається відносною поширеністю розбіжностей між семантичною і формальною мотивацією дериватів, що зумовлюють контекстність як основну функціональну ознаку нових дериватів; увикористанні суфіксальних елементів відбуваються зміни (розширення) їхньої валентності з подальшою тенденцією перетворення на суфікси; на тлі загального тематичного звуження й обмеження способу утинання, його роль вутворенні дериватів категорії особи залишається помітною, що пов’язуємо зізростанням ваги стилістичних чи економних чинників.
Перебіг словотвірних процесів категорії ознаки відзначається варіативністю словотвірних моделей, значним поширенням черезкрокового словотворення, помітним розподілом сфер впливу” між двома суфіксами зоднаковим значенням.
Особливості категорії оцінки виявляються на рівні словотворчих засобів, словотвірного значення та твірних основ: у творенні пейоративно-демінутивних номенів обмежено добір суфіксальних словотворчих засобів порівняно іззагальномовним реєстром; творення дериватів на позначення ступеневої градації якості засвідчує нові явища в українській мові такі деривати утворюються не тільки від основ якісних прикметників, а й від основ відносних прикметників, що уможливлює висновок про появу нових словотвірних засобів конфіксів для творення ступеневої градації; деякі деривати засвідчують невідомі досі словотвірні можливості української мови творення прикметників ступеневої градації від іменника, здатність до творення ступенів порівняння шляхом утинання; безвідносна ознака, виражена префіксальними елементами, характеризується переважним використанням чужомовних префіксів, у тому числі як взаємозамінних (між собою та з українськими словотворчими засобами ступеневої градації), наявністю активних процесів витіснення чужомовних формантів рідномовними й навпаки.
Для номенів часової ознаки характерна нечіткість, суперечливість мотиваційних відношень для дериватів передувальної ознаки і прозора, унезалежнена від контексту мотивація дериватів постчасової ознаки.
Категорія дії/процесу виявляє метафоричність твірних основ, часті розбіжності між семантичною й формальною мотивацією, взаємодію суфіксальних і конфіксальних засобів з одними й тими самими основами звідповідним розподілом конфіксальних утворень на деривати, окремішність компонентів яких досить відчутна, та номени, префіксальний складник яких уносить семантичний компонент і має нерозривний зв’язок із суфіксальним.
Серед номенів категорії сукупності/збірності відзначаємо порівняно незначну кількість загальномовних формантів (найпродуктивнішим, як івсистемі мови, є -изм/ізм), поширену разовість” у використанні наявних, тісний зв’язок із контекстом (поза контекстом їхні словотвірні значення можуть тлумачитися дуже широко), невисоку продуктивність утинання, непродуктивність і стилістичну мету творення дериватів, які постали внаслідок складання основ.
Категорія опредметненої дії характеризується частотністю подвійної мотивації, поширеністю мовної гри, помітною конкуренцією формантів; узв’язку з черезкроковим словотворенням значну кількість дериватів можна трактувати як конфіксальні утворення.
Необхідність відображення багатоманітного й швидкозмінного соціального й політичного життя спонукає до пошуків нових основ, шляхів їхнього поєднання з афіксами, творення похідних із пропуском одного чи кількох елементів та інших варіацій у категорії опредметненої ознаки.
Окремі приклади картотеки свідчать про зсуви у традиційних словотвірних моделях та способах творення дериватів категорії жіночості, які, не маючи паралельних позначень осіб чоловічої статі, утворюються або внаслідок черезкрокового словотвору, минаючи серединну ланку, або використовуючи нові для української мови словотвірні ланцюжки.
Помітною особливістю, характерною для всіх згаданих категорій іспособів соціально-політичного назовництва, є мовна гра, що зрештою зумовлено функціонально-стилістичними, експресивними настановами текстів соціально-політичної тематики. З огляду на це усвідомлюємо той факт, що не всі проаналізовані деривати соціально-політичного назовництва стануть загальномовним надбанням матимуть статус разового. Проте в сукупності зіншими дериватами вони є свідченням як тяглих в українській мові словотвірних процесів, так і явищ та процесів, що тільки продукуються, формуються й унаочнюють приховані словотвірні можливості української мови.
Як видається, у контексті вивчення соціально-політичого назовництва, з’ясування його історії й створення відповідної номінативної системи потребують свого дослідження такі мовознавчі аспекти: семантична номінація та її особливості в сучасному соціально-політичному назовництві, синтаксичні номени в соціально-політичному назовництві, соціально-політичне назовництво в єдності типів номінації на різних історичних етапах української мови; мовна гра в соціально-політичному назовництві та інноваційні процеси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АксьоноваО.Г. З історії суспільно-політичної лексики української мови / О.Г.Аксьонова // Мовознавство. 1968. № 2. С.4348.
2. АлексеевД.И. Сокращенные слова в русском языке / Д.И.Алексеев. Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1979. 328с.
3. Английские неологизмы (6070-е годы) : моногр. / отв. ред. Ю.А.Жлуктенко. К. : Наук. думка, 1983. 172с.
4. АндрусякІ.В. Англійські неологізми кінця ХХ століття як складова мовної картини світу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.04 «Германські мови» / І.В.Андрусяк. К., 2003. 21с.
5. АнісімоваА.І. До питання про основні критерії виділення фразеологічних неологізмів / А.І.Анісімова, Н.В.Гольберг // Матеріали VI міжнародної наукової конференції Каразінські читання : Людина. Мова. Комунікація”. Х. : Константа, 2007. С.810.
6. БабакВ.М. Мова куркульських усмішок” / В.М.Бабак // Мовознавство. 1935. № 34. - С.4960.
7. БабійІ. Словотвірна характеристика дескриптивних індивідуально-авторських номінацій (на матеріалі сучасної малої прози”) / І.Бабій // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Філологія. Івано-Франківськ, 2007. Вип. 1518. С.295298.
8. БанклавА.Я. Аналитическая глагольная лексика и некоторые вопросы инноваций (на материале французского и латышского языков) / А.Я.Банклав // Инновации на разных языковых уровнях : межвуз. сб. науч.тр. / под ред. Л.Я.Орловской. Рига : ЛГУ им. П.Стучки, 1978. С.7076.
9. БаранникД.Х. Українська мова на межі століть / Д.Х.Баранник // Мовознавство. 2001. № 3. С.4047.
10. БартковБ.И. Английские суффиксоиды, полусуффиксоиды, суффиксы и словарь 100 словообразовательных формантов современного английского языка (научный стиль и литературная норма) / Б.И.Бартков // Аффикосиды, полуаффиксы и аффиксы в научном стиле и литературной норме. Владивосток : ДВНЦ АН СССР, 1980. С.362.
11. БевзенкоС.П. Iсторiя українського мовознавства : Iсторiя вивчення української мови : навч. посiб. для пед. iн-тiв / С.П.Бевзенко. К. : Вища шк., 1991. 231с.
12. БезпояскоО.К. Граматика української мови : Морфологія / О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К. : Либідь, 1993. 334с.
13. БерезовенкоА.В. Лексичні інновації в сучасній болгарській мові (на матеріалі 80-хроків) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.03 «Слов’янські мови» / А.В.Березовенко. К., 1993. 16с.
14. БілодідІ.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду, 19451950рр.) / І.К.Білодід. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. 327с.
15. БілодідІ.К. Питання розвитку національних мов у період переходу від соціалізму до комунізму / І.К.Білодід, О.С.Мельничук // Мовознавство. 1959. Т.15. С.920.
16. БілодідІ.К. Поетична мова Максима Рильського : (до 70-річчя з дня народження поета) / І.К.Білодід. К. : Наук. думка, 1965. 171с.
17. БілодідІ.К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР / І.К.Білодід. К., 1963. 91с.
18. БілоусенкоП.І. До питання про конфіксальне словотворення / П.І.Білоусенко, Л.І.Кучеренко, Л.М.Стовбур // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2001. № 3. С. 3236.
19. БілоусенкоП. З історії словотвірної модифікації : (Суфікс -иця) / П.Білоусенко // Актуальні проблеми українського словотвору. ІваноФранківськ, 2002. С.370387.
20. БілоусенкоП. З історії суфікса -ин(а) (назви осіб) / П.Білоусенко, В.Німчук // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку : Зб.наук.праць, присвячених 100-річчю віл дня народження професора Стефана Пилиповича Самійленка. Запоріжжя : ЗНУ, 2006. С. 2642.
21. БрагинаА.А. Неологизмы в русском языке : пособие для студентов и учителей / А.А.Брагина. М. : Просвещение, 1973. 224с.
22. БрітіковаК.В. Узуальне та оказіональне в інноваціях сучасної української мови : тенденції оновлення лексико-словотвірної категорії назв особи : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / К.В.Брітікова. Донецьк, 2007. 305с.
23. БулаховськийЛ.А. Виникнення і розвиток літературних мов / Л.А.Булаховський // Мовознавство. 1947. Т.45. С.116173.
24. БурячокА.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов / А.А.Бурячок. К. : Наук. думка, 1983. 248с.
25. БурячокА.А. Соціально-політична лексика і її відображення в тлумачних словниках сучасної української та російської мов / А.А.Бурячок // Слово і фразеологізм у словнику. К. : Наук. думка, 1980. С.3762.
26. ВалюхЗ.О. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові / З.О.Валюх К. ; Полтава : АСМІ, 2005. 353с.
27. ВалюхЗ. Словотвірна та морфологічна парадигми слова в аспекті функціонування / З.Валюх // Збірник наукових праць Полтавського державного педуніверситету. Сер. Філологічні науки. 2001. Вип.4(18). С.113120.
28. ВалюхЗ. Структура ад’єктивної зони типової словотвірної парадигми іменників назв осіб в українській мові / З.Валюх // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку : Зб.наук.праць, присвячених 100-річчю від дня народження професора Стефана Пилиповича Самійленка. Запоріжжя, 2006. С.4250.
29. ВасилевськийС. Добити ворога / С.Василевський // Мовознавство. 1934. № 1. С.2336.
30. ВащенкоВ.С. Збагачення й розвиток української лексики в художніх творах О.Гончара / В.С.Ващенко // Мовознавство. 1978. № 2. С.4953.
31. ВащенкоВ.С. Про мову Т.Г.Шевченка / В.С.Ващенко // Мовознавство. 1940. № 1516. С.141147.
32. Ващенко В.С.Українська мова / В.С.Ващенко. 2-е випр. вид. Х. : Вид‑во Харк. ун-ту, 1961. 349с.
33. ВащенкоВ.С. Фрагменти з українського мовознавства (пропедевтичний посібник молодого науковця) / В.С.Ващенко. Дніпропетровськ, 1989. 80с.
34. ВеснаТ.В. Ідеологічний та національно-культурний компоненти в семантичній структурі лексики політичного дискурсу (на матеріалі франко- і російськомовної преси 90-х років) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.15 «Загальне мовознавство» / Т.В.Весна. Одеса, 2002. 26с.
35. ВиноградовВ.В. Вопросы современного русского словообразования / В.В.Виноградов // Русский язык в школе. 1951. № 2. С.110.
36. ВиноградовВ.В. Вопросы современного русского словообразования / В.В.Виноградов // Современный русский язик : Морфология. М. : Моск. гос. ун-т, 1952. С.4256.
37. ВиноградовВ.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии / В.В.Виноградов // Вопросы теории и истории языка в свете трудов И.В.Сталина по языкознанию. М., 1952. С.119123.
38. ВиноградоваВ.Н. Стилистические средства словообразования / В.Н.Виноградова // Стилистические исследования : сб. ст. М., 1972. С.175244.
39. ВинокурГ.О. Маяковский новатор языка / Г.О.Винокур ; предисл. Н.А.Фадеевой. - Изд. 2-е, стер. М. : КомКнига, 2006. 152с. - (Лингвистическое наследие ХХ века).
40. ВихованецьІ.Р. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / І.Р.Вихованець // Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ, 2002. С. 1318.
41. ВихованецьІ.Р. Теоретична морфологія української мови : акад. граматика укр. мови / І.Вихованець. К.Городенська ; за ред. І.Вихованця. К. : Пульсари, 2004. 400с.
42. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І.Р.Вихованець. К. : Наук. думка, 1988. 256с.
43. ВінярГ.М. Розвиток системи дериваційних засобів на базі кореневих морфем / Г.М.Віняр // Вісник Житомирського державного університету ім. І.Франка. Житомир, 2004. № 14. С.210214.
44. ГакВ.Г. О современной французской неологии / В.Г.Гак // Новые слова и словари новых слов. Л. : 1978. С.3752.
45. ГаничД.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І.Ганич, І.С.Олійник. К.: Вища шк., 1985. 360с.
46. ГанцовВ. Проблеми розвитку нашої літературної мови / В.Ганцов // Життя й революція. 1925. № 10. С.6165.
47. Гармаш О.Л. Система словотвору англійської мови та інноваційні процеси: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.04 «Германські мови» / О.Л.Гармаш. Запоріжжя, 2005. 19с.
48. ГладкийМ. Мова сучасного українського письменства / М.Гладкий. Х. ; К. : ДВУ, 1930. 160с.
49. ГладкийМ. Наша газетна мова / М.Гладкий. Х. : ДВУ, 1928. 174с.
50. ГладкийМ. Стабілізація української мови / М.Гладкий // Життя й революція. 1927. №4. С.7078.
51. ГоловатийГ. Найважливіші словотворчі засоби в українській мові пожовтневої доби / Г.Головатий // Мовознавство. 1936. № 8. С.7186.
52. ГольбергН.В. Вплив медійного ділового дискурсу на утворення і функціонування фразеологічних інновацій / Н.В.Гольберг // Матеріали VIІ міжнародної наукової конференції Каразінські читання : Людина. Мова. Комунікація”. Х. : ХНУ, 2008. С.6364.
53. ГорецькийП.Й. Історія української лексикографії / П.Й.Горецький. К. : Вид-во АН УРСР, 1963. 241с.
54. ГорецькийП. Націоналістичне шкідництво в синтаксі сучасної української літературної мови / П.Горецький, І.Кириченко // Мовознавство. 1934. № 2. С.3962.
55. ГорецькийП. Націоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору / П.Горецький // Мовознавство. - 1934. - № 1. С.3751.
56. ГороденскаяЕ.Г. Аффиксоиды украинского языка / Е.Г.Городенская // Проблема статуса деривационных формантов. Владивосток : ДВО АН СССР, 1989. С.8694.
57. ГороденськаК.Г. Префікси та префіксоїди в українській мові / К.Г.Городенська // Мовознавство. 1986. № 1. С.3641.
58. ГороденськаК.Г. Словотвірна структура слова / К.Г.Городенська, М.В.Кравченко. К. : Наук. думка, 1981. 199с.
59. ГорпиничВ.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія / В.О.Горпинич. К. : Вища шк., 1999. 208с.
60. Гринберг И.М. Роль аффиксоидов в образовании неологизмов русского языка / И.М.Гринберг // Проблема статуса деривационных формантов. Владивосток : ДВО АН СССР, 1989. С.94103.
61. ГрищенкоА.П. Прикметник в українській мові / А.П.Грищенко. К. : Наук. думка, 1978. 207с.
62. ГрушевськийМ.С. Про українську мову і українську школу / М.С.Грушевський ; передм. Я.П.Гояна ; [худож. оформл. О.В.Коваля]. К. : Веселка, 1991. 46с. : іл. (Українське відродження).
63. ГуйванюкН. Комунікативно-актуалізаційні співвідношення як вияв синтаксичних інновацій у сучасній українській мові / Н.Гуйванюк // Матеріали VI міжнародного конгресу українців. Мовознавство : зб. наук. ст. К., 2007. Кн.5. С.7182.
64. ҐрещукВ.В. Деякі теоретичні питання словотвірного значення / В.В.Ґрещук // Мовознавство. 1991. № 3. - С.3441.
65. ҐрещукВ.В. Поняття словотвірної парадигми в сучасній дериватології / В.В.Ґрещук // Мовознавство. 1985. № 1. С.2127.
66. ДавидоваО.Г. Радянські неологізми та їх місце в системі стилістичних засобів поетичної мови М.&n