СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

Краткое описание

Рівненський державний гуманітарний університет

На правах рукопису

Ричагівська Юлія Євстахіївна

УДК 811.161.2’367.335

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ
В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Шульжук Каленик Федорович,
доктор філологічних наук, професор

Рівне 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

4

ВСТУП......

5

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ.........

15

1.1. Аспекти вивчення віршового жанру та складного речення......

15

1.2. Структурно-семантичні особливості складного речення...

25

1.3. Поетичний текст як результат взаємодії структури речення та жанрових рис

33

Висновки до розділу 1 ......

39

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА БУДОВА СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ..

41

2.1. Типологія складного речення у віршовому мовленні

41

2.2. Порядок розміщення частин і компонентів складних конструкцій...

52

2.3. Основні засоби зв’язку частин і компонентів складного речення в поетичному мовленні...

68

2.3.1. Сурядний сполучник як центральний засіб зв’язку сурядних компонентів..

72

2.3.2. Підрядні сполучні засоби зв’язку......

76

2.4. Довжина СБР у поетичному мовленні.

90

2.5. Особливості поділу складнопідрядних багатокомпонентних речень поетичного мовлення на рівні членування

100

2.6. Способи актуалізації семантики речення в поетичному тексті

106

2.7. Типи семантико-синтаксичних відношень у складному реченні віршового жанру...

117

Висновки до розділу 2 ......

130

РОЗДІЛ 3. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК ЕКСПРЕСИВНО-СТИЛІСТИЧНА ОДИНИЦЯ В ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ...................

132

3.1. Складні синтаксичні одиниці віршового жанру як об’єкт стилістичного синтаксису

132

3.2. Стилістичний компонент у структурі й семантиці складнопідрядних речень

138

3.3. Вияви стилістичної багатозначності безсполучникових конструкцій у поетичних текстах...

148

3.4. Можливості складносурядних одиниць віршового мовлення у стилістичній площині...

156

3.5. Стилістичні функції складних конструкцій із різними видами зв’язку

162

Висновки до розділу 3 ..................................................................................

169

ВИСНОВКИ

172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...

180

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...

184

ДОДАТКИ....

205

ВСТУП

Вивчення різноструктурних одиниць конкретної мови з урахуванням усіх їхніх жанрових виявів дає можливість по-науковому пізнати мову, з’ясувати, чим вона відрізняється від інших мов.
Сучасні лінгвісти усвідомлюють складне речення як окремий об’єкт синтаксису. Ще в І половині ХХ століття у слов’янському мовознавстві це питання належало до дискусійних. Тривалий час складне речення вважали поєднанням простих. Такий підхід до його розуміння відбивали тогочасні терміни „складне ціле”, „сполучення речень” тощо, а визначення синтаксису як науки вказувало на різні об’єкти вивчення, серед яких називали й речення загалом. Думку про інтонаційну й смислову цілісність складного речення, про взаємозалежність його частин (компонентів) обстоювали В.О.Богородицький, В.В.Виноградов та ін. М.С.Поспєлов розвинув цю ідею далі, висунувши концепцію, в основі якої розуміння складного речення як єдиного структурно-семантичного цілого, що виступає також єдиною комунікативною одиницею. Саме визнання науковцями складного речення одиницею вищого порядку порівняно з простим, цілісною комунікативною одиницею вищого рівня зумовило розширення кола об’єктів синтаксису. На цьому вже в 6070-х роках ХХ століття наголосили В.А.Бєлошапкова, Н.Ю.Шведова та інші [15; 188].
У зв’язку з виокремленням функціональних аспектів синтаксису (формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного) в лінгвістиці відбулося переосмислення речення як об’єкта дослідження. У мовознавчий обіг було введено поняття синтаксичної функції, під якою розуміють роль, призначення синтаксичних одиниць [112, с. 566]. На противагу панівному формальному розвинувся комплексний (багатоаспектний) підхід до вивчення речення, що передбачає розгляд останнього „не лише як одиниці формування, вираження і повідомлення думки, але й як продукту інтелектуально-комунікативної діяльності мовця, який за своєю інтуїцією, відповідно до лінгвістичних та комунікативних знань використовує той чи інший виражальний засіб з арсеналу співвідносних форм і конструкцій” [44, с. 104].
Необхідність такого підходу продиктована кількома причинами. По-перше, сучасними тенденціями у вітчизняній науці до розгляду мовних одиниць як функціонально-стилістичних засобів у різних стилях і жанрах літературної мови, оскільки в широкому розумінні синтаксис пов’язаний із проблемою функціонування мови, використання її виражальних можливостей для здійснення прагматично-комунікативної й експресивно-поетичної функцій [59, с. 18]. По-друге, розумінням того, що стилістичне звучання будь-якої синтаксичної одиниці ґрунтоване на взаємодії її структурних і семантичних параметрів, однак стилістичне звучання не впливає на структурно-семантичну будову конструкції. По-третє, тим, що в останні десятиріччя поширився погляд на речення як на вищу одиницю мови та вихідну одиницю мовлення, тексту, тобто після речення (найбільшої мовної одиниці) ми залишаємо сферу мови й потрапляємо у сферу мовлення.
У зв’язку з розвитком теорії тексту сучасні дослідники дотримуються різних поглядів на речення, проте більшість із них наголошують на взаємозв’язку синтаксису речення з синтаксисом тексту та на необхідності вивчення структури тексту у зв’язку з типологією речення. Ще В.А.Бєлошапкова розмежувала речення як об’єкт статичного аспекту синтаксису та як об’єкт динамічного аспекту синтаксису. У першому випадку конструкція не пов’язана з контекстом і ситуацією мовлення, у другому є динамічною структурою, тобто комунікативною одиницею, що наділена певною інтонацією, пов’язана з конситуацією мовлення, однак не являє собою тільки факту мовлення [15, с. 15]. Речення згідно з теорією тексту розглядають як „вихідний пункт”, „основний будівельний матеріал” для організації складного синтаксичного цілого, а згодом і завершеного словесного твору. У сучасних працях також наголошено на діалектичній природі речення: з одного боку це відносно самостійна синтаксична форма, з іншого частина більш складної єдності, залежна від сусідніх частин (речень) і від цілого [158, с. 89]. Складне багатокомпонентне речення як найскладніша щодо структури й семантики модель речення в ряді випадків перебуває ближче до тексту, ніж просте та складне елементарне речення, і організоване не лише за законами поєднання компонентів певної моделі, а й за законами організації тексту [80, с. 151]. Отже, різноаспектне дослідження складного речення, зокрема багатокомпонентного, є перспективним у сучасному мовознавстві, оскільки поряд з іншим формує базу для з’ясування закономірностей організації зв’язного тексту.
У сучасному мовознавстві вивчення одиниць синтаксису, зокрема складного речення, відбувається в різних напрямках: з урахуванням структури (формально-синтаксична організація); з погляду семантики, тобто загального граматичного значення, зосередженого в певній конструкції (структурно-семантичний синтаксис); із погляду стилістичного використання як мовної одиниці (функціонально-стилістичні параметри); як одиниці ситуативного спілкування (комунікативний синтаксис) тощо.
Формально-граматичний аспект вивчення різних типів складного речення в українському мовознавстві має давні традиції. В основі формально-синтаксичної організації конкретних речень перебувають синтаксичні зразки (структурні схеми, моделі). Теорію семантичної структури тісно пов’язують із формально-граматичною, однак питання взаємодії синтаксичної будови і семантичної організації на сучасному етапі досліджені ще недостатньо. В останні десятиріччя до кола наукових інтересів вітчизняних мовознавців увійшов також комунікативний синтаксис. Специфіка комунікативної організації речення полягає в тому, що вона, на відміну від формально-граматичної, спрямована не у сферу мови, а у сферу мовлення і тому не залежить від формально-граматичної і семантико-синтаксичної будови. Комунікативні особливості речення можна виявити лише в мовленнєвій ситуації, у тексті. Із виокремленням стилістики як галузі мовознавства, яка вивчає закономірності існування та структурну організацію функціональних стилів, мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового забарвлення, цілеспрямований вибір засобів мови, що відповідають стильовим і стилістичним нормам [174, с. 600], увагу лінгвістів привернули різножанрові конструкції експресивного синтаксису, мета яких максимально акцентувати певну інформацію і тим самим посилити її роль у тексті. Роботи в цьому напрямку обмежені зазвичай вивченням експресивного потенціалу парцеляції, сегментації, номінативних одиниць, вставних конструкцій, лексичних повторів, періодів тощо. За незначним винятком, складне речення, а тим більше багатокомпонентне, не розглядають серед експресивно-виражальних одиниць, хоч у художньому, меншою мірою в публіцистичному мовленні є можливості для стилістичного використання складних речень.
У сфері синтаксису, який на сучасному етапі розвитку мовознавства вважають одним із найбільш вагомих і значущих напрямів дослідження, актуальними стають синтаксичний опис та аналіз синтаксичних категорій із послідовним простеженням їхньої специфіки в різних аспектах [70, с. 9]. Одним із найперспективніших визнано такий, що поєднує аналіз структури й семантики. Лінгвісти наголошують на значущості відповідних ознак (чи то семантичних, чи то формальних) і залежно від цього використовують семантико-синтаксичний або структурно-семантичний напрям аналізу мовних одиниць. Таке вивчення набуло поширення в другій половині ХХ ст. як заперечення панівного в той час синтаксичного опису, що ґрунтувався лише на встановленні структурних схем простих і складних речень. Із позицій структурно-семантичного синтаксису проблеми складного речення порушені в працях лінгвістів В.А.Бєлошапкової, І.Р.Вихованця, А.П.Грищенка, С.І.Дорошенка, А.П.Загнітка, М.С.Заоборної, С.В.Ломакович, М.В.Ляпон, К.Ф.Шульжука та інших. Суть такого підходу полягає в розумінні первинності мовної форми щодо мовної семантики та зосередженні уваги на структурі складного речення з тією метою, щоб „від мовної форми йти до власне мовного, граматичного змісту синтаксичної семантики складного речення” [15, с. 6]. Зацікавлення співвідношенням формальної та семантичної структур стало наслідком закономірного поглиблення лінгвістичного аналізу, що призвело до намагання дослідити синтаксичні об’єкти в плані встановлення їх значення та функцій.
Семантичний напрям у дослідженні синтаксичних одиниць, що відображає співвідношення між мовною формою і структурою думки, дав якісно новий поштовх для розвитку стилістичного синтаксису. Науковці звертають увагу на чималі стилістичні можливості синтаксису, які ґрунтуються на досить розвиненій синонімії [142, с. 164]. Саме застосування семантичного підходу до синтаксичних явищ дозволяє виявити їх стилістичну багатогранність. Функціонально-стилістичне призначення тих самих синтаксичних моделей різне і зумовлюється певними чинниками, серед яких стильова належність, функціональні типи мовлення тощо. Тому стилістичну функцію синтаксичних одиниць не розглядають як сталу, закріплену. У вітчизняній лінгвістиці до розробки теоретичних засад стилістичного синтаксису та розв’язання низки практичних завдань долучилися І.К.Білодід, С.І.Дорошенко, П.С.Дудик, А.П.Коваль, І.Г.Чередниченко та інші; взаємовідношення синтаксичної семантики зі стилістичною системою сучасної української мови, залежність стилістичних категорій від структурно-семантичної організації речення найповніше дослідила С.Я.Єрмоленко [19; 49; 54; 87; 182; 61].
У сучасних працях складному реченню як одній із одиниць синтаксичного рівня не приділено достатньо уваги в аспекті стилістичного аналізу. Останній переважно зводять до опису випадків, що є відхиленням від синтаксичної норми. Ми погоджуємося з науковцями, які вважають стилістичне вивчення „своєрідним продовженням будь-якого іншого лінгвістичного аналізу”, бо „стилістичні одиниці мови (стилістичні функції мовних одиниць) існують лише в єдності з іншими мовними одиницями фонетичними, граматичними, які за своєю суттю завжди матеріальні”, тому „стилістична функція всіх складників мови завжди має матеріальну основу, витворена нею і усвідомлюється разом з нею” [54, с. 26]. Питання про взаємозумовленість структурно-семантичних ознак складного речення та його функціонально-стилістичне використання в поетичному жанрі досі не було предметом спеціальних досліджень українських мовознавців, тому обрана тема належить до перспективних. Системне дослідження мовних одиниць у різних функціональних стилях та жанрах літератури, спрямоване на розкриття співвідношення формальних і семантичних параметрів складних конструкцій як базового для виявлення в їх структурі й семантиці стилістичного компонента, актуалізує одну з найважливіших проблем сучасної вітчизняної лінгвістики комплексний аналіз синтаксичних категорій мови. У зв’язку з цим закономірний науковий інтерес викликає складне речення в мові поезії.
Актуальність теми дисертаційної роботи мотивована потребою встановити структурно-семантичні особливості складного речення в поетичному мовленні, необхідністю окреслити місце складного речення в системі стилістично-виражальних засобів мови. Важливим є вироблення критеріїв комплексного аналізу складного речення з урахуванням специфіки віршового жанру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Рівненського державного гуманітарного університету „Функціональна типологія речення в українській мові”, що передбачає висвітлення проблемних питань синтаксису речення, зокрема пов’язаних із вивченням його структурно-семантичних і стилістичних параметрів у різних стилях та жанрах літературної мови.
Мета дисертаційної роботи визначити структурно-семантичні параметри складного речення в мові поезії та описати стилістичний ресурс у його структурі й семантиці.
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:
1) проаналізувати еволюцію поглядів на аспекти вивчення віршового жанру та складного речення і сформувати основні теоретичні й практичні засади у вивченні складних конструкцій поетичного мовлення;
2) встановити моделі складних елементарних і неелементарних конструкцій у віршовому мовленні, визначити центральні/периферійні щодо вживання;
3) з’ясувати особливості формально-синтаксичної будови складних конструкцій поетичного мовлення;
4) охарактеризувати семантико-синтаксичні відношення між частинами й компонентами складних речень у віршовому мовленні, обґрунтувати їх ієрархічний/неієрархічний характер;
5) проаналізувати синтаксичні засоби творення експресії;
6) дослідити стилістичні функції різних типів складного речення в поетичному мовленні, виявити індивідуально-авторські стилістичні домінанти.
Об’єкт дослідження в дисертації становлять різні типи складного елементарного й неелементарного речення в поетичному жанрі української літературної мови.
Предмет дослідження структурно-семантичні параметри та стилістичні функції складних речень у поетичному мовленні.
Матеріалом дослідження послугували понад 5000 складних елементарних і неелементарних конструкцій віршового мовлення, дібраних методом суцільного відбору з поетичних творів українських письменників ХІХ ХХ століть, а саме: Т.Шевченка, ЛесіУкраїнки, П.Грабовського, В.Самійленка, М.Старицького, О.Олеся, М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри, А.Малишка, М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко, Б.Олійника, Д.Павличка, В.Симоненка, Г.Чубач та ін.
Методи дослідження. Сукупність методів дослідження зумовлена специфікою об’єкта, метою й поставленими завданнями. Для встановлення типології складного речення у віршовому мовленні, специфіки засобів зв’язку частин складного речення, довжини СБР, особливостей поділу їх на рівні членування, способів актуалізації семантики речення, типів семантико-синтаксичних відношень у складному реченні віршового жанру застосовано описовий метод. Метод функціонально-стилістичного аналізу використано для з’ясування експресивно-стилістичних можливостей складного речення в поетичному мовленні. За допомогою порівняльного методу встановлено деякі загальні й специфічні риси моделей складного речення в поетичному мовленні конкретних авторів. Для з’ясування центральності/периферійності різновидів складних елементарних і неелементарних речень, типів семантико-синтаксичних відношень використана методика кількісних підрахунків, яка в кінцевому результаті дозволила виявити стильові ознаки віршового жанру на синтаксичному рівні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першою в українському мовознавстві працею, у якій здійснено системний аналіз структурно-семантичної будови та експресивно-стилістичних можливостей складного речення в поетичному мовленні. Виявлено особливості типології складних конструкцій віршового мовлення, встановлено специфіку засобів зв’язку частин складного речення, способи актуалізації семантики речення, типи семантико-синтаксичних відношень. Уперше простежено експресивно-стилістичні особливості складного речення в поетичному мовленні.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її результати доповнюють систему знань про складні речення як кваліфікаційні ознаки стилів і жанрів сучасної української літературної мови і можуть бути використані для подальших досліджень із синтаксису, спрямованих на виявлення засобів і способів поєднання самостійних речень у складному синтаксичному цілому, тексті, для поглиблення теоретичної бази синтаксису складного речення.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані в підручниках і посібниках із синтаксису і стилістики сучасної української літературної мови, у вишівських лекційних курсах, у спецкурсах і спецсемінарах, у процесі написання курсових, бакалаврських, дипломних і магістерських робіт, а окремі положення можуть знайти застосування у вик

Список литературы

ВИСНОВКИ

Закономірне поглиблення лінгвістичного аналізу зумовило формування комплексного підходу до вивчення одиниць різних мовних рівнів. У синтаксисі визнання складного речення одиницею вищого порядку, порівняно з простим, окреслило нові напрями його дослідження. На сучасному етапі тенденції у синтаксичній науці засвідчують, що будь-які дослідження структури й семантики речення у художньому стилі повинні спрямовуватися на виявлення стилістичного значення синтаксичних конструкцій, на їх ідентифікацію як стилістично-виражальних засобів, що формують контекст. Саме синтаксичний рівень мови найповніше виявляє стилістичні функції всіх одиниць мови.
Поетичне мовлення є не лише одним із способів художнього відображення дійсності, а й вершинною формою існування художнього мовлення. Усі мовні одиниці підпорядковані тут єдиній меті побудові художнього образу, а мова через поезію реалізує свою естетичну функцію. Мова художньої літератури, репрезентуючи літературну мову, має свою специфіку в різних жанрах. Наші спостереження за структурно-семантичними параметрами складного речення як мовної одиниці у віршовому тексті підтвердили, що реалізація естетичної функції мови на рівні синтаксису відбувається за допомогою специфічних за структурою і семантикою складних речень.
Синтаксичний рівень віршового мовлення вважають „особливою функціональною системою”, оскільки саме поетична строфа стає місцем апробації нових підходів до побудови синтаксичних одиниць.
Специфіка синтаксичної організації у віршовому жанрі полягає у взаємодії структурно-семантичної організації речення з жанровою специфікою, тобто віршова строфа, з одного боку, пристосовує складне речення до вимог, накладених своєю структурою, а з іншого використовує можливості складного речення для реалізації естетичної функції. Разом з тим структура вірша вже історично, у процесі свого формування пристосувалася до синтаксичної системи національної мови.
У художньому стилі використані різнотипні синтаксичні конструкції. Поетичне мовлення засвідчує збереження цієї тенденції, оскільки меншою чи більшою мірою в ньому реалізуються всі типи складних елементарних і неелементарних конструкцій. Центральні щодо вживання сполучникові типи складних одиниць (понад 55%), безсполучникові речення поетичного мовлення репрезентовані майже 30% конструкцій, 15% речень належать до сполучниково-безсполучникового типу. Кількісна перевага на боці складних елементарних конструкцій (64,6%), серед яких центральні складнопідрядні та безсполучникові (44% і 39%), регулярними складносурядні двокомпонентні речення (17%). Значний пласт у поетичному мовленні становлять СБР (35,4%), серед яких домінують складнопідрядні одиниці (31,8% від кількості СБР). У поетичному мовленні, на відміну від прозового, де серед поліпредикативних конструкцій переважають КПП і конструкції з сурядністю і підрядністю, частотніші речення з підрядним і безсполучниковим зв’язками, СББР і КОС (відповідно 26,6%, 12,5% і 12,2%). Останні належать до структур із симетричною побудовою, що актуально для організації віршової строфи. Вагоме місце в організації поетичного мовлення посідають багатокомпонентні конструкції з сурядністю і підрядністю (9,1% серед СБР). На периферії щодо використання перебувають поліпредикативні конструкції з сурядним зв’язком і одиниці з підрядним і сурядним зв’язками між компонентами. Центральними моделями серед усієї кількості складних речень у віршовому мовленні виявилися елементарні складнопідрядні та безсполучникові речення (відповідно 28,6% і 25%). Наведені результати статистичних підрахунків дають уявлення про частотність функціонування типів складного речення в поетичному мовленні, виявляють синтаксичні тенденції у цьому різновиді художнього мовлення, а також можуть прислужитися для зіставлення дослідникам складного речення в різних жанрах художнього стилю.
Специфіка формально-синтаксичної будови складних речень у поетичному мовленні виявляється в усіх аспектах, а саме: на рівні порядку розміщення частин і компонентів, в особливостях використання засобів зв’язку, на рівні кількісних характеристик СБР, їх обсягу і глибини структури тощо.
Серед граматичних особливостей художнього мовлення загалом стилісти називають синтаксичну варіативність у побудові речень, яка майже не регламентується, не обмежується строгими нормами і правилами. Однак, якщо в прозовому мовленні гнучкість структури складного біпредикатного речення та СБР визначають здебільшого семантичні відношення між частинами й компонентами, то особливістю складного речення у вірші є те, що на транспозиційні можливості компонентів конструкцій діють обмеження з боку жанрової специфіки, тому кількість варіантів моделей тут зведена до мінімуму. Автор використовує лише той варіант, який регламентується структурою й ритмомелодичною організацією вірша. У віршовій строфі варіанти моделі функціонують як статичні, оскільки переміщення компонентів конструкції зазвичай призводить до порушення структури віршового тексту. Транспозиційні можливості частин складного речення в поезії використані лише на етапі конструювання синтаксичної одиниці, а диференційною ознакою складного речення в поетичному мовленні є його статичність щодо розміщення компонентів.
Для СБР статичність порядку розміщення компонентів часто сигналізує про втрату багатомірної будови і перехід до одномірних структур. У поетичному мовленні навіть традиційно багатомірні моделі СБР КОС і КПП частково характеризуються як однорівневі через структурні особливості багатокомпонентних речень (включення однорідних і послідовних підрядних у головний компонент) і неможливість транспозиції. Внаслідок цього виявляється ще одна специфічна ознака складного речення в поетичному мовленні, а саме: кількість рівнів членування часто регулюється не довжиною конструкції, а вимогами до структурної організації вірша.
Функціонування сполучних засобів у поетичному мовленні регламентується стилістичною закономірністю: що вищий їх відсоток у тексті, то більше підстав відносити такі сполучні засоби до стилістично нейтральних, і навпаки, менш частотне використання сигналізує про виразне стилістичне маркування.
Широкі синонімічні ряди сполучних засобів, які використані в поетичному мовленні для зв’язку компонентів у складних конструкціях одного типу й вираження однакових семантико-синтаксичних відношень, засвідчують високий ступінь розвитку сполучникової системи української мови. Система сполучників у вірші динамічна, рухлива, доказом чого є функціонування поліваріантних сполучних засобів, що пов’язано із розширенням функцій традиційних сполучників за рахунок їх використання в нетипових умовах і розширенням арсеналу сполучних засобів через залучення нехарактерних для сполучникової системи одиниць або формування вторинних сполучників за допомогою аналітичних елементів. Поліваріантність породжує неоднозначне прочитання, сприяє появі додаткової семантики. Усі ці процеси формують у поезії тенденцію до асемантизації сполучників і зумовлюють зростання ролі контексту для вираження семантико-синтаксичних відношень. У силу суб’єктивності поезії як жанру цей факт цілком закономірний. У складному безсполучниковому реченні основним засобом вираження семантико-синтаксичних відношень є лексична семантика компонентів, активізована за допомогою інтонації.
Жанрова специфіка поетичного мовлення виявляється одним із основних регуляторів довжини СБР. Порівняно з прозовими конструкціями сучасної української літературної мови помітна тенденція до функціонування речень мінімальної довжини. Так, 71% поліпредикативних речень у поезії реалізується в мінімальній кількості компонентів, необхідних для існування моделей. Як наслідок, показник середньої довжини СБР в поетичному мовленні значно нижчий від показників у літературній мові загалом і становить 3,52 компонента. Серед центральних моделей складнопідрядних неелементарних конструкцій найбільшою довжиною вирізняються КОС, розгортання яких в окремих випадках сягає п’яти десяти однорідних супідрядних. У контамінованих моделях саме однорідна супідрядність організовує конструкції надмірної довжини. Така кількісна активність компонентів однорідного супідпорядкування в поетичній строфі пов’язана із закладеним у реченнях цього типу структурним паралелізмом, який, у свою чергу, активізує потенціал цієї моделі до вираження стилістичних значень. Регулятором довжини виступає також індивідуально-авторська манера викладу, яка передбачає використання різних способів поглиблення семантики; серед останніх розширення меж компонентів складного речення через уведення в їх структуру дублюючих елементів, різнотипних ускладнень або збільшення кількості компонентів у конструкції. У віршах І.Драча та Б.Олійника довжина складних речень зростає як за рахунок уведення ускладнень, так і через збільшення кількості компонентів у межах конструкції.
Одним із лінгвістичних чинників, що сприяють утворенню СБР надмірної довжини в сучасній мові, є здатність поліпредикативних одиниць до блокування компонентів, що забезпечує перекодування мовного матеріалу, його компактне розміщення. Обмеженість цього чинника у віршовому жанрі зумовлена тим, що в ньому організація структури багатокомпонентного речення і формування блоків пов’язані зі строфою, оскільки будова останньої здійснюється за принципом паралелізму і сама співвідноситься з блоком.
У семантико-синтаксичній структурі поетичного мовлення наявна традиційна для художнього стилю активність атрибутивної, об’єктної та часової семантики між компонентами конструкцій. Кількісно вагомими виявилися порівняльні відношення. Їх частотність у складнопідрядних елементарних реченнях детермінантного типу, центральна позиція на першому рівні членування КОС і в КПП пов’язана з одним із способів реалізації образної функції мови, формування метафоричності, що в поетичному мовленні загалом може відбуватися за допомогою різних видів порівняння, а на рівні складного речення виявилося саме в домінуванні компаративних відношень.
Незначна перевага обставинних відношень над прислівними в складних реченнях поетичного мовлення пов’язана передусім із перевагою детермінантного типу зв’язку. Складнопідрядним реченням із детермінантними підрядними притаманна набагато ширша семантична спеціалізація. Цей зв’язок непередбачуваний і необов’язковий, що дозволяє уникнути прогнозованості.
Актуалізація внутрішньореченнєвої інформації здійснена засобами, серед яких передусім слід виділити повтор, який не лише актуалізує семантику, а й організовує формальну структуру, оскільки виступає одним із регуляторів довжини компонентів (а в разі повторення самих компонентів регулює й довжину конструкцій), забезпечує змістову єдність поліпредикативних одиниць, посилює їх сприйняття. У віршовому мовленні ритм повторів підкреслює ритмічну структуру вірша; що частіше повторюваний елемент синтаксичної будови, то відчутніша ця взаємодія. Якщо у прозовому тексті різноструктурні повтори асоціюються з надлишковістю, позначені розмовним колоритом, то в поезії через взаємодію повторів з віршовою інтонацією або розміщення повторюваного в сильній позиції в рядку надлишковість нівелюється, а натомість активізується семантика. Дистантні повтори компонентів виконують ще й композиційну роль: вони організовують структуру всього поетичного твору.
У складних реченнях поетичного мовлення значно активніше, ніж у прозовому мовленні, використана парцеляція. Тому її можна вважати диференційною ознакою поетичного мовлення. Так, лише в СБР 8 % конструкцій містять парцельовані підрядні компоненти чи їх блоки. У результаті парцелювання крапка на місці розриву не змінює ні характеру граматичного зв’язку, ні семантико-синтаксичних відношень, лише інтонація замість плавної стає переривчастою. Як наслідок зростає експресивність конструкції, увага зосереджена на кожній частині речення окремо, а парцелят посилює „звучання” підтекстової інформації. Випадки парцелювання в складносурядних реченнях рідкісні, в елементарних складнопідрядних реченнях нечасті. Домінує парцеляція в різних моделях СБР, де послідовно виокремлюються однорідні супідрядні компоненти. Частотність парцелювання саме однорідних компонентів у поетичному мовленні цілком закономірна, пов’язана зі взаємодією двох тенденцій віршового мовлення: прагненням до гармонійності, упорядкованості будови й активізацією семантики за рахунок порушення цієї гармонії. Різна частота використання поетами конструкцій з парцелятами свідчить про те, що в одних митців парцеляція є лише одним із прийомів структурно-семантичної організації тексту, а в інших виявляється як стильова ознака творчості. Так, активно застосована парцеляція в Б.Олійника, І.Драча, Л.Костенко, Г.Чубач, Т.Шевченка, П.Грабовського В.Сосюри, П.Тичини, М.Старицького.
Стилістична активність складних речень у поетичному мовленні пов’язана з їх структурно-семантичною організацією, яка пристосовується до специфіки віршової строфи.
У вірші структура та семантика різних типів складних речень більшою мірою, ніж у прозі, орієнтована на вираження стилістичної семантики. Це пов’язано з тим, що сама поетична строфа побудована за синтагматичним принципом, тому в ній закладено максимум можливостей для розвитку однотипних, лінійних, паралельних одиниць. У системі складнопідрядного речення виразно виокремлені своєю стилістичною маркованістю конструкції, що містять однорідні супідрядні компоненти, займенниково-співвідносні одиниці зі співвідносним вказівним займенником той хто та з’ясувальні з підрядною частиною, поєднаною сполучним словом хто. Стилістична виразність однорідної супідрядності зумовлена структурою цих одиниць, що здатна організовувати й підтримувати віршову строфу. Стилістичний компонент у семантиці складнопідрядних займенниково-співвідносних речень зі співвідносним вказівним займенником той і в з’ясувальних конструкціях з підрядною частиною, приєднаною сполучним словом хто, проявляється завдяки чіткому ритміко-синтаксичному членуванню на дві частини.
Активне функціонування безсполучникових конструкцій у поетичному мовленні засвідчує їх виражальний потенціал як засобів, що еволюціонували від суто розмовних одиниць до загальностильових. Мовно-стилістичний статус цих речень тепер визначає семантика компонентів. Із порушенням симетрії між формально-граматичною і семантико-синтаксичною структурами в складносурядному реченні пов’язане виникнення розмовного колориту. Максимальна наближеність складних конструкцій із різними видами зв’язку до тексту забезпечена чергуванням синтаксичних зв’язків між компонентами, ці одиниці стають базою для реалізації засобів стилістичного маркування Мовно-стилістичні ознаки вірша перебувають в тісному взаємозв’язку з естетичною концепцією митця, літературними тенденціями загалом. Стилістичний компонент у структурі й семантиці синтаксичних конструкцій, зокрема складних речень, забезпечує відповідне стилістичне маркування всього поетичного тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрухович Ю. І. Екзотичні птахи і рослини : поезії / Ю.І.Андрухович. К. : Молодь, 1991. 101 с.
2. Андрухович Ю. І. : [поезії] // Плерома : мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ : Лілея НВ , 1998. № 3. С.189194.
3. Антонич Б.І. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 2. 1994. С. 688698.
4. Бажан М. : Контрасти настрою // Вибрані твори : [літературно-художнє видання] : у 2 т. / [редкол. Д.В.Павличко (голова), М.П.Зяблюк (заст. голови) та ін.]. К. : Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2003.
Т. 1. 2003. С. 6196.
5. Бажан М. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 2. 1994. С. 468490.
6. Вінграновський М. С.Сто поезій / М.С Вінграновський. К. : Молодь, 1967. 128 с.
7. Вінграновський М. С.Цю жінку я люблю / М.С Вінграновський. К. : Дніпро, 1990. 204 с.
8. Вороний М. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 1. 1994. С. 215 228.
9. Воронько П. : поезії // Антологія української поезії : у 4 т. / [упоряд. М.Рильський, М.Нагнибіда]. К. : Державне видавництво художньої літератури, 1958.
Т. 4. 1958. С. 239250.
10. Грабовський П. А. Твори / П.А Грабовський. К. : Молодь, 1965. 246с.
11. Драч І. Ф.Лист до калини : [поезії] / І.Ф.Драч. К. : Веселка, 1994. 286с.
12. Драч І.Ф.Вибрані твори : у 2 т. / І.Ф.Драч. К. : Дніпро, 1986. Т. 1 : [поезії]. 351 с.
13. Жадан С. Цитатник (1995) // Цитатник. Харків : Фоліо, 2005. С.442.
14. Жиленко І. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 4. 1995. С. 567577.
15. Зеров М. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 1. 1994. С. 513521.
16. Ірванець О. Лускунчик 2004 : п’єси, вірші / О.Ірванець. К. : Видавництво „Факт”, 2005. 208 с.
17. Костенко Л. В. Вибране / Л. В. Костенко. К. : Дніпро, 1989. 558 с.
18. Луків М. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 4. 1995. С. 606615.
19. Малишко А. С. Білі каштани : вибрані поезії / А.С.Малишко. К. : Дніпро, 1975. 222 с.
20. Малкович І. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 4. 1995. С. 619624.
21. Малкович І. : поезії // Плерома : мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ : Лілея НВ , 1998. № 3. С.187188.
22. Манжура І. : [поезії] // Антологія української поезії : у 4 т. / [упоряд. М.Рильський, М.Нагнибіда]. К. : Державне видавництво художньої літератури, 1958.
Т. 2. 1958. С. 3548.
23. Олесь О. поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 1. 1994. С. 257275.
24. Олійник Б. І. Вибрані твори : в 2 т. / Б. І. Олійник. К. : Дніпро, 1985. Т. 1 : лірика. 269 с.
25. Ольжич О. Збірка „Підзамчя” // Незнаному Воякові. К. : Фундація імені О.Ольжича, 1994. 431 с. С. 98109.
26. Павличко Д. В.Золоте ябко / Д.В.Павличко. К. : Основи, 1998. 207с.
27. Павличко Д. В.Таємниця твого обличчя : лірика / Д.В.Павличко. К. : Молодь, 1979. 111 с.
28. Рильський М. Т. Жага : [вибр. поезії] / М. Т. Рильський. К. : Дніпро, 1967. 255 с.
29. Самійленко В. : [поезії] // Антологія української поезії : у 4 т / [упоряд. М. Рильський, М. Нагнибіда]. К. : Державне видавництво художньої літератури, 1958.
Т. 2. 1958. С. 187200.
30. Світлична Г. П.Свято калини : [поезії] / Г. П.Світлична. К. : Дніпро, 1988. 268 с.
31. Симоненко В. Ти знаєш, що ти Людина : вірші, сонети, поеми, казки, байки / В. Симоненко. К. : Наукова думка, 2001. 552 с.
32. Сосюра В. М.Червона зима : вибрані твори / В. М.Сосюра. К. : Веселка, 1966. 168 с.
33. Старицький М. П. Вибрані твори / М. П. Старицький. К. : Дніпро, 1971. 466 с.
34. Стус В. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 3. 1994. С. 395405.
35. Теліга О. : поезії // Українське слово : (хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.) : у 4 кн. / [упоряд. В.Яременко, Є.Федоренко ; наук. ред. А.Погрібний]. К. : Рось, 1994.
Кн. 3. 1994. С. 600611.
36. Тичина П.Г. Цвіт в моєму серці : вірші та поеми / П. Г.Тичина. К. : Веселка, 1986. 142 с.
37. Українка Леся. Лірика. Драми / Леся Українка. К. : Дніпро, 1986. 415 с.
38. Чубач Г.Т. Етюди рідного міста : (київські вірші) / Г.Т. Чубач. К. : Видавництво А. Л. Д., 1999. 160 с.
39. Чубач Г. П. Срібна шибка : поезії / Г.П. Чубач. К. : Молодь, 1981. 119 с.
40. Шевченко Т. Кобзар / Т. Г.Шевченко. К. : Дніпро, 1985. 640 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адмони В.Г. Размер предложения и словосочетания как явление синтаксического строя / В.Г.Адмони // Вопросы языкознания. 1966. №4. С. 111119.
2. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка / Г.Н.Акимова. М. : Высшая школа, 1990. 166 с.
3. Акимова Г.Н. О некоторых особенностях поэтического синтаксиса / Г.Н.Акимова // Вопросы языкознания. 1977. № 1. С.96108.
4. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення / Й.Ф.Андерш // Мовознавство. 1984. № 5. С. 3842.
5. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові / Г.П.Арполенко, В.П.Забєліна К. : Наукова думка, 1982. 131 с.
6. Арутюнова Н.Д. О номинативном аспекте предложения / Н.Д.Арутюнова // Вопросы языкознания. 1971. № 6. С.6373.
7. Арутюнова Н.Д.Предложение и его смысл / Н.Д.Арутюнова. М. : Наука, 1976. 383 с.
8. Ачилова В.П. Синтаксис і пунктуація української мови в таблицях та схемах / В.П.Ачилова. Сімферополь : Доля, 2006. 168 с.
9. Бабайцева В.В. Русский язык. Синтаксис. Пунктуация / В.В.Бабайцева, Л.Ю.Максимов. М. : Просвещение, 1981. 271 с.
10. Багмут А.Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов’янських мовах / А.Й.Багмут. К. : Наукова думка, 1970. 175 с.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш.Балли. М. : Издательство иностранной литературы, 1955. 416 с.
12. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові / С.П.Бевзенко. К. : КДПІ, 1987. 79 с.
13. Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис : [навч. посіб. для студ. філол. спец. вищих навч. закл.] / С.П.Бевзенко. К. : Вища школа, 2005. 270 с.
14. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Т.П.Беценко. Харків, 1999. 20 с.
15. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. Некоторые вопросы теории / В.А.Белошапкова. М. : Просвещение, 1967. 160 с.
16. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис / В.А.Белошапкова. М. : Высшая школа, 1977. 248 с.
17. Бєляєва Т.В. Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових складних реченнях : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Т.В.Бєляєва. Харків, 2004. 20 с.
18. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського / І.К.Білодід. К. : Наукова думка, 1965. 174 с.
19. Білодід І.К. Про порівняльну стилістику східнослов’янських мов // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики / І.К.Білодід. К. : Наукова думка, 1972. С.3 21.
20. Білодід О.І. Вчення О.О.Потебні про розвиток структури речення / О.І.Білодід // Мовознавство. 1977. - № 2. С. 3950.
21. Богдан М.М. Сполучники і сполучні слова як засоби зв’язку частин складнопідрядного речення / М.М.Богдан // Українська мова і література в школі. 1979. - № 1. С. 6975.
22. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения / В.В.Богданов. Л. : Изд-во Ленинградского ун-тета им. А.А.Жданова, 1977. 204 с.
23. Бондарко А.В.Грамматическое значение и смысл / А.В.Бондарко. Ленинград : Наука, 1978. 175 с.
24. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского язика : [учеб. для вузов по спец. „Журналистика”] / Н.С.Валгина. М. : Высшая школа, 1991. 431с.
25. Валгина Н.С. Теория текста / Н.С.Валгина. М. : Логос, 2004. 280с.
26. Валимова Г.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения / Г.В.Валимова // Семантическая структура предложения : [сборник статей]. Ростов-н / Д : Изд-во Ростовського гос. пед. ин-та, 1978. С. 2029.
27. Василенко И.А. Сложноподчиненное предложение с неоднородным соподчинением / И.А.Василенко // Русский язык в школе. 1953. № 5. С.1822.
28. Василенко И.А. Сложное предложение с разночленным соподчинением / И.А.Василенко // Русский язык в школе. 1953. № 6. С.37.
29. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові : [посіб. для студ. філол. факультетів] / В.С.Ващенко. Харків : Вид-во Харківського університету, 1958. 228 с.
30. Виноградов В.В. О языке художественной литературы / В.В.Виноградов. М. : Гослитиздат, 1959. 655 с.
31. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики / В.В.Виноградов. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
32. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І.Р.Вихованець. К. : Либідь, 1993. 368 с.
33. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К. : Наукова думка, 1983. 219 с.
34. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.Р.Вихованець. К. : Наукова думка, 1992. 224 с. (Наукове видання / АНУкраїни, Ін-т української мови).
35. Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції / І.Р.Вихованець // Актуальні проблеми граматики : зб. наук. праць Кіровоград : КДПУ, 1997. Вип. 2. С. 5760.