ПОРІВНЯННЯ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ СВЯТОГО ПИСЬМА

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

СУДУК ІРИНА ІГОРІВНА

УДК 811.161.2:81’38:81’253:22

ПОРІВНЯННЯ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ СВЯТОГО ПИСЬМА

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент
ЛЕСЮК Микола Петрович

Івано-Франківськ 2009

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНА ПРИРОДА ПОРІВНЯНЬ І ТЕКСТИ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ БІБЛІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПАРАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ...10
1.1. Лінгвістична сутність категорії порівняння та специфіка її вивчення в українських перекладах біблійних текстів..................................10
1.2. Компонентна структура порівнянь...............................................................15
1.3. Класифікації порівнянь..................................................................................24
1.3.1. Поділ порівнянь на логічні та образні...............................................25
1.3.2. Семантична класифікація порівнянь.................................................30
1.3.3. Класифікація за показником порівняння...........................................32
1.3.4. Синтаксична класифікація компаративних конструкцій.................39
1.4. Кваліфікація конструкцій із компонентною структурою А В ................47
1.5. Повні українські переклади Святого Письма як джерело вивчення функціонування порівнянь у перекладних текстах ...........................................50
РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ З ЕКСПЛІЦИТНИМ ПОКАЗНИКОМ У ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ СВЯТОГО ПИСЬМА ............68
2.1. Порівняння із показником як........................................................................68
2.2. Порівняльні конструкції із модально-порівняльними сполучниками та частками.................................................................................................................87
2.3. Порівняння із сполучником ніж та його еквівалентами. Непорівняльні сполучники в порівняльному значенні..............................................................101
2.4. Займенникові засоби поєднання суб’єкта й об’єкта порівняльної конструкції...........................................................................................................112
2.5. Поєднання частин компаративної конструкції за допомогою прислівникового або займенникового сполучного слова................................119
2.6. Прийменники як засіб вираження порівняльної семантики....................137
2.6.1. Прийменники як додатковий засіб вираження порівняння при ступеньованих прикметниках і прислівниках..................................................137
2.6.2. Прийменники як самостійний засіб вираження порівняння розподібнювального типу...................................................................................149
2.6.3. Вживання прийменників у позиції показника порівняння в компаративних конструкціях уподібнювального типу....152
2.7. Порівняльні конструкції із лексемами відкритої семантики...154
РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ З ІМПЛІЦИТНИМИ ПОКАЗНИКАМИ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ БІБЛІЇ.....177
3.1. Двокомпонентні порівняння структурної схеми А В.............177
3.2. Вираження порівняння за допомогою ступеньованих прикметників і прислівників без додаткових прийменникових засобів.......181
3.3. Конструкції з орудним порівняння.............185
3.4. Рідковживані імпліцитні показники в українських перекладах Біблії.....188
ВИСНОВКИ.193
Список використаної літератури ......................................................................208
Список використаних джерел............................................................................237

ВСТУП
Порівняльні конструкції є одним із найбільш поширених мовних явищ, що засвідчує їх важливу роль у мисленні людини, в її пізнавальній діяльності [42, 350]. Це зумовило значний інтерес дослідників-мовознавців до лінгвістичної природи порівнянь. Функціонування порівнянь у мові і мовленні, їх роль у гносеологічних процесах людського мислення і механізм їх утворення привертали увагу вчених з найдавніших часів (розгляд порівнянь як засобу творення образності знаходимо вже в Поетиці” Арістотеля [9, 134-149]). Питання про суть категорії компаративності намагалися вирішити автори численних наукових праць.
Українська традиція вивчення порівнянь започаткована в ХІ столітті. Як твердить дослідниця стійких народних порівнянь Г.Доброльожа [78, 1], їх аналіз є в трактаті Георгія Туровського О образах”, вміщеному у знаменитому Ізборнику Святослава 1073 р.” Ще з середини ХVІІІ ст. український письменник Митрофан Довгалевський у роботі Поетика (Сад поетичний)” вказав на причину і мету того, що можна сказати одним словом або кількома”, а воно пояснюється багатьма” [78, 1]. На окремі особливості порівнянь звернув увагу у своїх працях О.Потебня, зокрема, в монографії Мысль и язык” він розглядає механізми утворення порівняння у мисленні людини, причини використання порівнянь мовцем [187, 147].
Вивчення порівняльних конструкцій у сучасному українському та зарубіжному мовознавстві передбачає їх розгляд із найрізноманітніших точок зору. Значна кількість праць присвячена дослідженню граматичної природи порівнянь, зокрема їх синтаксичної структури та морфологічного вираження компонентів порівняльної конструкції (І.Кучеренко, Л.Прокопчук, М.Заоборна, Н.Костусяк, С.Рошко, Г.Довженко, З.Терлак, Д.Баранник, В.Кононенко, М.Греб, Н.Черемисіна, С.Карцевський, Н.Широкова, В.Мараховська та ін.). Чимало сучасних наукових досліджень стосується фразеологізмів компаративного типу, зокрема стійких народних порівнянь, їх особливостей порівняно із компаративними одиницями, які творяться в момент мовлення чи вживаються у творчості певного письменника і ще не набули (а можливо, ніколи й не набудуть) статусу фразеологічної одиниці (Т.Євтушиніна, О.Тодор, Л.Краєвський, В.Огольцев, О.Сафорнова, С.Муниця, Л.Лєбєдєва, В.Ващенко, А.Найда, К.Мізін, М.Заремба, Е.Сікорська). Функціонально-семантичним параметрам порівнянь присвячено розвідки Н.Шаповалової, М.Лекомцевої. В полі зору дослідників також співвідношення порівняння і метафори (С.Рошко, О.Марчук, Н.Черемисіна, Н.Арутюнова, А.Вежбицька, Х.Леєметс, С.Гусєв, Н.Кожевнікова), відображення індивідуально-авторської та загальнонародної картини світу в порівняльних конструкціях (О.Барменкова, Т.Гончарова, Ж.Воробйова, Л.Деркач), Марія Скаб робить спробу дослідити порівняння у когнітивному аспекті, як один із засобів вираження концепту [205]. Проте, на думку дослідників, найповніше описані порівняльні конструкції у стилістичному плані [42, 350]. І справді, маємо чимало дисертаційних досліджень, статей, розділів у підручниках зі стилістики, що висвітлюють стилістичні особливості порівнянь, їх функціонування в ідіостилі окремих письменників (Л.М’яснянкіна, Л.Голоюх, Я.Пилинський, Л.Мацько, Є.Павленко, О.Марчук, А.Агафонова, Л.Козловська, Р.Оліщук, І.Уздиган, А.Мойсієнко, С.Таратута, О.Калита та ін.).
Зі здобуттям Україною незалежності до кола наукових інтересів мовознавців почали входити тексти конфесійного стилю і зокрема тексти українських перекладів Святого Письма, які з ідеологічних міркувань до того не були об’єктом дослідження науковців. З 1990 року і до наших днів з’явилася значна кількість статей і розвідок, присвячених мові української Біблії, як-от: збірники наукових статей Біблія і культура”, які впродовж уже кількох років видаються у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, дослідження В.Німчука Українська мова священна мова”, опубліковане в журналі Людина і світ”, доповіді на наукових конференціях Християнство й українська мова”, всеукраїнських наукових конференціях, присвячених пам’яті І.Огієнка, розвідка О.Горбача Мовостиль новітніх перекладів Святого Письма на українську народну мову”, дисертаційне дослідження Т.Мороз Лексика перекладів книг Святого Письма у контексті розвитку української літературної мови в другій половині ХІХ на початку ХХ століття” тощо. У названих та інших працях з тим самим об’єктом аналізу дослідники переважно торкаються питань правопису (В.Німчук), окремих синтаксичних особливостей українських перекладів Біблії (А.Галас, С.Шабат, С.Харченко), мовностилістичних відмінностей між ними (О.Горбач, М.Демський, В.Державин). При цьому засоби створення образності в українських біблійних перекладах (зокрема порівняння) рідко ставали предметом зацікавлення мовознавців. Маємо тільки одну статтю, повністю присвячену біблійним компаративним конструкціям, надруковану в матеріалах конференції Християнство й українська мова” [232, 471-477]. Її авторка, Г.Тимошик, обмежується, проте, аналізом тільки новозаповітних порівнянь із перекладу Біблії П.КулішаІ.ПулюяІ.Нечуя-Левицького. Принагідно торкаються розгляду деяких особливостей біблійних порівнянь М.Лесюк [139, 136] та В.Лев [133, 7].
Як свідчать навіть указані фрагментарні дослідження порівнянь в українських перекладах Святого Письма, біблійні компаративні конструкції відзначаються образністю, різноманітністю структурної будови, семантики та синтаксичного оформлення, а тому заслуговують детального лінгвістичного аналізу. Оптимальним джерелом мовного матеріалу є класичні (за визначенням дослідників) повні українські переклади Святого Письма, здійснені о.І.Хоменком, митрополитом Іларіоном (І.Огієнком) та П.КулішемІ.ПулюємІ.Нечуєм-Левицьким. Врахування порівнянь і зі Старого, і з Нового Заповітів є особливо важливим, оскільки дає можливість уникнути численних неточностей, які виникають при дослідженні мови українських перекладів Нового Заповіту, коли не беруться до уваги його зв’язки зі Старим Заповітом. Значна кількість порівнянь у перекладах дозволить систематизувати наявні в українській мові види порівняльних конструкцій, уточнити синтаксичні функції та структурні особливості недостатньо описаних видів порівнянь, показати розвиток засобів вираження порівняльної семантики у період здійснення перекладів, особливо враховуючи, що в українському мовознавстві досі немає праці, яка б системно висвітлювала розвиток засобів вираження порівняння в українській мові.
Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що актуальність обраної теми дослідження є цілком обґрунтованою і сумнівів не викликає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в межах планової наукової теми Закономірності історичного розвитку і функціонування української мови”. Тема дисертації затверджена фаховою координаційною радою Закономірності розвитку мов та практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України 8 грудня 2005 року, протокол № 4.
Мета нашого дослідження виявити й охарактеризувати арсенал порівняльних конструкцій у текстах повних українських перекладів Святого Письма, визначити їх структурні та семантичні особливості.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1) вивчити погляди українських і зарубіжних дослідників порівняльних конструкцій на лінгвістичну природу порівнянь, на основі чого виробити власні принципи аналізу порівняльних конструкцій в українських перекладах Святого Письма;
2) розглянути мовознавчі праці, присвячені українським перекладам Святого Письма, висвітлити історію створення аналізованих перекладів і дати їх загальну мовоностилістичну характеристику;
3) виписати усі наявні порівняльні конструкції з повних українських перекладів Святого Письма, проаналізувавши їх щодо засобів вираження порівняльної семантики та синтаксичної структури;
4) простежити розвиток системи засобів вираження порівняння у сучасній українській літературній мові, дослідивши використання їх у різночасових українських перекладах біблійних текстів;
5) розглянути особливості недостатньо вивчених та неописаних в українському мовознавстві видів порівнянь.
Об’єкт дослідження порівняння в повних українських перекладах Святого Письма.
Предметом дослідження є структурні, семантичні та синтаксичні особливості компаративних конструкцій у повних українських перекладах Біблії.
Джерелами фактичного матеріалу стали Святе Письмо” у перекладі о.І.Хоменка (Рим, 1991), Біблія” у перекладі проф. І.Огієнка (Київ, 2004), Біблія” у перекладі П.КулішаІ.ПулюяІ.Нечуя-Левицького, (Лондон, 2000, фотопередрук), у яких нами зафіксовано 3660 порівнянь.
Методи дослідження. Складність об’єкта аналізу зумовлює використання сукупності методів дослідження: описово-аналітичного для встановлення структурних, синтаксичних та семантичних особливостей порівнянь у повних українських перекладах Біблії, зіставного для виявлення відмінностей у лінгвістичному оформленні порівнянь українськими перекладачами Святого Письма та специфіки ідіостилю перекладачів; методу контекстного аналізу для встановлення меж порівняльної конструкції у тексті перекладу. Застосовано прийоми типологічного, етимологічного та кількісного аналізу компонентів порівняння.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві цілісно досліджуються порівняння в повних українських перекладах Святого Письма із залученням матеріалу як із Нового, так і зі Старого Заповіту, робиться спроба встановити специфіку ідіостилю перекладача на основі лінгвістичного оформлення ним порівнянь, простежити розвиток системи засобів вираження порівняння у сучасній українській мові.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про особливості мови українських перекладів Біблії, висвітленні деяких особливостей процесу вербалізації порівнянь у мовленні.
Практичне значення роботи полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані у дослідженнях із загальних проблем компаративістики, при розробці навчальних посібників, спецкурсів і спецсемінарів із проблем синтаксису та стилістики, історії української мови, при вивченні біблійних образних засобів у школі; при аналізі мови інших українських перекладів Біблії для пошуку найбільш оптимальних варіантів мовного оформлення того чи іншого порівняння.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника (2005, 2006, 2007), заслуховувалися на міжнародних наукових конференціях Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2005), Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2006), Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006), на всеукраїнській науковій конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 8 публікаціях, із них 6 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 285 позицій, та переліку джерел. Обсяг дисертації 237 сторінок. Основний текст викладено на 208 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У сучасному українському мовознавстві порівняння визначають як фігуру мови, що полягає у зображенні особи, явища чи дії через найхарактерніші ознаки, які є органічно властивими для інших. В основі порівняння лежать логічні операції виділення найсуттєвішої ознаки описуваного через пошук іншого, для якого ця ознака є виразнішою, зіставлення з ним і опис. Інваріантна структура порівняння становить поєднання чотирьох компонентів: 1) суб’єкта зіставлення (того, що порівнюється; 2) об’єкта зіставлення (того, з чим порівнюється суб’єкт); 3) основи порівняння (ознаки чи ознак, за якими зіставляються суб’єкт і об’єкт); 4) показника порівняння засобу мовного вираження порівняльної семантики. Залежно від виду конструкції, прагматичних установок мовця ця структура зазнає змін: деякі компоненти можуть бути імпліцитними (як правило, основа порівняння) або зміщуватися зі своєї інваріантної позиції.
При дослідженні порівнянь у перекладних біблійних текстах слід брати до уваги вплив текстів оригіналу: наявність значної кількості слів у переносному значенні, символів у позиції як суб’єкта, так і об’єкта порівняння, у зв’язку з чим такі порівняння для свого адекватного декодування потребують знань з історії та культури давніх євреїв. Вплив оригіналу, а також і класичних перекладів Біблії, якими послуговувалися українські автори, зумовив і появу у їхніх перекладах компаративних конструкцій із невластивими для української мови засобами вираження порівняльної семантики. Отже, вивчення порівнянь в українських перекладах Біблії повинно спиратися насамперед на врахування семантики їх компонентів, як самостійних, так і службових, та логічних зв’язків між лексемами-конституентами порівняння і позначуваними цими лексемами предметами позамовної дійсності для правильного розуміння суті зіставлення.
Розмаїття засобів і форм мовної матеріалізації порівняння, нижня межа яких елементарна предикативна конструкція, верхня надфразна єдність, а також і те, що порівняння пов’язані з усіма рівнями мовної будови передбачає комплексний підхід до аналізу порівнянь, що ґрунтується на досягненнях у вивченні компаративних конструкцій граматистів, фразеологів і стилістів, у будь-яких текстах, де порівняння є образними. Спираємося також на окремі міркування літературознавців, адже довгий час порівняння були предметом вивчення насамперед у давніх поетиках та риториках.
2. Обрані для аналізу класичні повні українські переклади Біблії здійснено у різний час, у різних обставинах і з різними настановами, а їх автори були не тільки духовними особами, а й світськими, що позначилося на лінгвістичному оформленні тексту кожного з перекладів, і, відповідно, на мовних особливостях порівнянь у цих текстах. Переклади Біблії українською мовою І.Хоменка, І.Огієнка та П.КулішаІ.ПулюяІ.Нечуя-Левицького отримали амбівалентні оцінки критиків і досі мало вивчені у лінгвістичному плані попри те, що є багатим джерелом мовного матеріалу, який може досліджуватися як у синхронному, так і в діахронному плані. Для адекватної характеристики кожного із перекладів слід враховувати як умови, у яких вони здійснювалися, так і те, ким був перекладач, у якому мовному оточенні він перебував під час праці над перекладом, а також і конкретні мовні факти з його перекладу. Особливо для цього підходять порівняння, оскільки у межах порівняльної конструкції поєднуються одиниці усіх мовних рівнів.
3. Класифікація порівнянь в українських перекладах біблійних текстів за показником порівняння свідчить, що перекладачі надавали перевагу найбільш поширеним експліцитним засобам вираження порівняння. Вони складають 91 % у перекладі І.Хоменка, 93 % у перекладі І.Огієнка, 90 % у перекладі П.Куліша, відповідно на імпліцитні показники порівняння у перекладі І.Хоменка припадає тільки 9 % випадків уживання, у перекладі І.Огієнка 7 %, у перекладі П. Куліша 10 %. Водночас серед експліцитних показників порівняння переважають сполучникові засоби вираження порівняльної семантики. Сполучники, сполучні слова і похідні від них частки з порівняльним значенням у перекладі І.Хоменка становлять 78 % від усіх ужитих у перекладі показників, у перекладі І. Огієнка 75 %, у перекладі П.Куліша 76 %. Домінування саме цього типу засобів вираження порівняння в українських перекладах Святого Письма цілком закономірне насамперед у зв’язку із розвиненістю їх в українській мові, здатністю вживатися при більшості синтаксичних типів об’єктів порівняння від невідокремленого об’єкта члена речення, до об’єкта, який становить окреме речення, відсутністю обмежень щодо семантики порівнюваних суб’єкта і об’єкта, їх граматичної форми або частиномовного вираження. Крім того, саме сполучникові показники порівняння могли домінувати і в мовах оригіналу, особливо якщо зважати на помічену одним із українських перекладачів Біблії (І. Огієнком) близькість української і давньоєврейської мов. Найбільш уживаним серед сполучникових показників порівняння є слово як, яке іноді може доповнюватися частками або вказівними займенниками це, то (ото), його архаїчні відповідники яко, яко ж, як би та ряд складених сполучників і сполучникових єдностей із цим словом: як і; так, як; так, як би; такий, як; такий, як і; такий самий, як (і); як, так і; так само, як; так само, як і; отак (і), як; такий же самий, як і; як, так бо; точно так, як; точнісінько, як; так як ... так само; те саме... якби; таке саме, якби; такий же, як; як, так само і; те саме, як; яко і; оттак, як; так, яко ж; яко бо, так; саме так, як; те ... як; яко бо, так і; яко ж і ... так і; тим робом, як; одно ж бо й те саме, якби. подібно як як ніби, як нібито, як коли б, подобний, як; як коли. Загалом слово як та складені сполучники і сполучникові єдності з ним у перекладі І.Хоменка налічують 1314 випадків уживання, що становить 38 % від усіх ужитих у перекладі показників, у перекладі І. Огієнка 1503 (49 %), у перекладі П. Куліша 1415 (49 %). Таке преважання цього показника зумовлено його поширеністю в українській мові та поліфункціональністю, яка відображена в аналізованих текстах: здатністю виконувати функцію порівняльної частки при об’єктах невідокремлених членах простого речення, сполучника при об’єктах відокремлених членах простого речення та повних або неповних підрядних реченнях, окремих реченнях, сполучного слова у складі сполучникових єдностей при об’єктах повних або неповних підрядних реченнях, об’єктах, що становлять окреме речення. Показник як вживається як в образних, так і в логічних порівняннях, у порівняннях уподібнювального, а в поєднанні із часткою не і розподібнювального типу.
Модально-порівняльні сполучники та частки у перекладах менш поширені і не відзначаються значною поліфункціональністю порівняно із показником як: вони вживаються тільки в образних порівняннях при тих самих синтаксичних типах об’єктів, що й слово як, виражають насамперед уподібнювальне порівняння. Перекладачі використовують такі модально- порівняльні сполучники та частки, а також складені сполучники і сполучникові єдності, утворені за їх допомогою: немов, немовби; так, немов; так, немовби; отак, немов; мов, мовби; так, мов; так, мов би; мов, так і; оттак, мов; такий, мов; наче, начеб, начебто; так, наче б; такий, наче б; те саме, наче б; неначе; такий, неначе; так, неначе; неначе, так і; неначе, отак; неначе б, отакий; ніби, як ніби, як нібито; так, ніби; буцімто. Крім того, сполучники мов, немов, наче, неначе вживаються і з часткою би (б), яка пишеться окремо. Ці показники порівняння становлять у перекладі І.Хоменка 1097 випадків вживання (32 %), у перекладі І. Огієнка 676 (2%), у перекладі П. Куліша 590 (21 %). Сполучники мов, немов, наче, неначе у перекладах можуть вживатися як у реченнях ірреально-порівняльної, так і реально-порівняльної семантики, що зумовило частотніше використання їх у порівняльних зворотах, де немає розрізнення за реальністю / ірреальністю об’єктної частини, натомість у повних і неповних ірреально-порівняльних реченнях переважно натрапляємо на їх синоніми, утворені за допомогою частки би (б): немовби, мовби, начебто тощо.
Найменш уживані серед сполучникових показників порівняння розподібнювальні сполучники ніж, аніж, як у значенні ніж”, зрідка у їх позиції вживається зіставний сполучник а, що уможливлене близькістю відношень між частинами речень зі сполучником ніж до відношень між частинами у сурядних реченнях зіставно-протиставного змісту зі сполучником а. І.Хоменко використовує сполучник ніж та його еквіваленти 271 раз (8 % від усіх ужитих у перекладі показників), І.Огієнко 116 (4 %), П.Куліш 186 (6 %). Здатність вживатися тільки при двох синтаксичних типах об’єктів та наявність синонімічних прийменникових засобів вираження порівняння не сприяли активному використанню цього показника у перекладах.
Поодиноко трапляється вираження уподібнювального порівняння сурядними сполучниками і та а. Можливо, вживання конструкцій із цими показниками зумовлене впливом українського фольклору, де вони особливо поширені. Цією ж обставиною може пояснюватися і їх поодиноке використання у текстах українських перекладів Біблії: народні фольклорні конструкції не сумісні із текстами високого стилю, якими є тексти Святого Письма.
Поширеними у перекладах є і прийменникові засоби вираження компаративної семантики. У перекладі І.Хоменка прийменники у позиції показника порівняння становлять 300 випадків уживання (9 %), у перекладі І.Огієнка 384 (13 %), у перекладі П. Куліша 207 (7 %). Прийменники є насамперед виразниками розподібнювального порівняння, вони виконують функцію додаткового показника порівняння при словоформі компаратива або суперлатива прикметника або прислівника. Прикомпаративними прийменниками в українських перекладах Біблії є від (од), за, над, понад, супроти, проти, поруч, присуперлативними з, із, зо, з-поміж, між, з-між, в, посеред, поміж, серед. Прийменники над, понад, від можуть і бути і самостійними показниками розподібнювального порівняння за відсутності у реченні словоформи компаратива або суперлатива. Оскільки прийменники і сполучник ніж обслуговують” цілу функціональну підгрупу порівнянь, випадки їх використання в аналізованих текстах і загалом у мові доволі численні. Незважаючи на це, засоби вираження уподібнювального порівняння набагато частотніші. Це може бути пов’язано із більшою складністю процесу встановлення несхожості між суб’єктом та об’єктом: щоб констатувати, що А не схоже на В, відрізняється від нього, слід спершу зіставити А і В.
В поодиноких випадках у перекладах прийменники у, в, з, на, за виражають уподібнювальне порівняння.
Поширеним засобом вираження уподібнювального, а також і розподібнювального порівняння є в українських перекладах Святого Письма синсемантичні лексеми (по 3 % в кожному з перекладів). У перекладі І.Хоменка нами виявлено 94 випадки вживання цих показників порівняння, у перекладі І. Огієнка 87, у перекладі П. Куліша 85. Вони вживаються тільки при одному синтаксичному типі об’єктів, тому випадки їх використання не є такими численними, як інших показників порівняння. Особливістю синсемантичних лексем в українських перекладах Біблії є різноманітність частиномовного вираження компаративних зв’язок та значна кількість лексем, які вживаються перекладачами у цій функції. Компаративні зв’язки можуть бути прикметниковими, іменниковими, дієслівними, прислівниковими, дієприкметниковими. Домінують серед них спільнокореневі лексеми із основами подіб-/подоб- і рівн-. Зокрема в аналізованих текстах у позиції компаративної зв’язки вживаються лексеми: подібний, мати вигляд, подоба до або + об’єкт у родовому відмінку без прийменника, подібно як, подібно до, подібний + об’єкт у давальному відмінку без прийменника, рівний, уподобитися, схожий на, на зразок, скидатися, нагадувати, у порівнянні з (зо), здаватися схожим на, не бути схожим, згідний з, на вигляд, на вид, не рівний, здаватися, різнитися, однаковий, не бути подібним, прирівняти, уподібнитися, подібний на, таким самим способом, подобен + об’єкт у давальному відмінку без прийменника, похожий на подобина, подобний до, подобний + об’єкт у давальному відмінку без прийменника, подібне + об’єкт у давальному відмінку без прийменника, зрівнятися, переважувати, не рівня, подобний як, не бути похожим, одно, рівен з, рівня, рівноважний, подобати на, подабати на, уподобити, подобаючий на, взором.
Для сучасної української мови майже не характерне вираження порівняння за допомогою співвідносних займенникових або прислівникових лексем або ж за допомогою співвідносного слова без корелята у об’єктній, рідше у суб’єктній частині. Останнє у перекладах трапляється частіше: сполучні слова так, так само (й), отак, так і, такий; не так, отакий; отак і, ось так, ось так і, тим же робом; так само ж і, отакий-то; так же й, от як, сим робом, такий самий, оттак, оттакий, такий же й, те ж саме, таківський, поскільки, скільки, наскільки вживаються при двох синтаксичних типах об’єктів як у логічних, так і в образних порівняннях. Такі показники І.Хоменком використовуються 78 раз (2 %), І. Огієнком 57 (теж 2 %), П.Кулішем 58 (2 %). Корелятивні пари займенникових або прислівникових слів нечастотні у перекладі І. Хоменка вони 38 раз уживаються у позиції показника порівняння (1 %), у перекладі І. Огієнка 19 (0,6 %), у перекладі П.Куліша 36 (1 %) проте, використовуються при кількох різних синтаксичних типах об’єктів із різною семантикою, до того ж для деяких із них функція показника порівняння у сучасній українській мові не характерна, їх використання може бути зумовлене впливом мови оригіналу або слов’янських перекладів Біблії. Показником порівняння в українських бібілійних перекладах є такі корелятивні пари займенникових або прислівникових слів: що ... те, те саме ... що, що ... те і (й), що ... то, що ... так і, що ... це, те ... що й, чим ... тим, все одно ... що. який ... такий (і), такий самий, який; який ... так; не тим, яким, те ж саме, яке, той ... хто, остільки ... оскільки, настільки ... наскільки, стільки ... скільки.
Імпліцитні показники порівняння, використані українськими перекладачами, такі: пропуск порівняльної частки або сполучника або реалізація порівняльного значення суміжним розташуванням зіставлюваних понять, ситуацій для увиразнення змісту суб’єкта за допомогою об’єкта (у перекладі І. Хоменка 133 випадки вживання таких конструкцій (4 %), у перекладі І. Огієнка 121 (4 %), у перекладі П. Куліша 106 (4 %)); форма компаратива за відсутності додаткового прийменникового або сполучникового показника (у перекладі І.Хоменка ми врахували 77 конструкцій із цим показником (2 %), у перекладі І.Огієнка 69 (2 %), у перекладі П.Куліша 134 (6 %), форма орудного відмінка у порівняльному значенні (по 56 випадків уживання у перекладах І.Хоменка та П.Куліша (2%), у І.Огієнка тільки 15 (менше 1 %). Поодиноко у перекладах показниками порівняння є словотвірні афікси: прислівниковий конфікс по-...-ому (2 випадки вживання у перекладі І.Хоменка), суфіксоїд -подібний (6 у перекладі І. Огієнка), суфікси -уват-, -аст- (3 у перекладі І. Хоменка), а також конструкція змій червоноогняний, де у одній лексемі у перекладі І.Огієнка контаміновано об’єкт і основу порівняння.
Щодо типів синтаксичних конструкцій із порівняльною семантикою в українських перекладах Біблії, то вони у переважній більшості випадків відповідають тим типам компаративних конструкцій, які виділяють мовознавці у сучасній українській мові. Порівняння в аналізованих текстах становлять словосполучення (наприклад, суб’єкта-підмета і об’єкта, вираженого прикметником, до якого входить афікс із порівняльним значенням), один член речення (суб’єкт у функції підмета або додатка і прикладка-об’єкт), просте речення із об’єктом невідокремленим членом речення (об’єкт може виконувати функцію підмета, простого дієслівного, складеного іменного, складного присудка, обставини способу дії, причини, мети, додатка) або відокремленим (об’єкт відокремлена обставина способу дії, міри і ступеня або означення чи прикладка), складне речення із об’єктом повним або неповним (із пропущеним підметом або присудком) порівняльним підрядним реченням реально-порівняльної або ірреально-порівняльної семантики, прикомпаративним (зі значенням переваги, заміщення, якісно-оцінної, кількісної або часової семантики), займенниково-співвідносне, безсполучникове складне речення з порівняльною семантикою, речення із частинами, поєднаними на основі приєднувального зв’язку, комплекс речень, зрідка складносурядні речення.
Таким чином, типологія порівнянь в українських перекладах Святого Письма засвідчила, що центральними у системі засобів вираження порівняльної семантики є сполучникові показники порівняння (сполучники та похідні від них порівняльні частки). Це пояснюється їх поліфункціональністю: здатністю виражати і уподібнювальне і розподібнювальне порівняння, вживатися у порівняннях і логічної і образної семантики, поєднувати будь-які за значенням, обсягом, синтаксичною функцією та частиномовною належністю суб’єкт і об’єкт порівняння. Поширеними також є і прийменникові засоби вираження розподібнювального порівняння, оскільки вони поряд із сполучником ніж та його еквівалентами обслуговують цілий функціональну підгрупу порівняльних конструкцій: конструкції, які виражають несхожість суб’єкта і об’єкта. На периферії знаходяться синсемантичні лексеми, займенникові та прислівникові сполучні слова та усі імпліцитні засоби вираження порівняльної семантики. Серед типів синтаксичних конструкцій із компаративною семантикою в центрі знаходяться порівняльні конструкції на базі простого речення та складнопідрядні порівняльні речення, периферійними синтаксичними типами порівнянь є порівняння, що становлять словосполучення або комплекси речень.
4. Різночасові українські переклади біблійних текстів дозволяють простежити розвиток засобів вираження порівняльної семантики у сучасний період функціонування української мови. Так, переклад П.Куліша ще зберігає архаїчні форми слова як: яко, яко ж, як би, майже повністю усунуті пізнішими перекладачами (окрім як би, яке поодиноко трапляється у перекладах І. Хоменка та І. Огієнка у реченнях ірреально-порівняльної семантики, зберігаючи свій зв’язок із давнім якобы, синонімічним до сполучника ніби). Щодо модально-порівняльних сполучників та часток, то їх вживання у перекладах дозволяє припустити, що складні модально-порівняльні сполучники та частки, утворені поєднанням первинних мов, наче із часткою не, набули поширення у першій половині ХХ століття, а такі, як начебто, немовбито, нібито, неначебто і под. ще пізніше. Вживання сполучників мов, немов, наче, неначе із часткою би (б) у перекладах П.Куліша та І. Хоменка завжди окремо, а в перекладі І. Огієнка використання такого написання вказаних єдностей сполучника і частки поряд із уже лексикалізованими мовби, немовби, начеб спонукає до висновку, що лексикалізація вказаних сполучних засобів розпочалася саме у період створення перекладів Біблії українською мовою.
У перекладах чітко відображений розвиток прийменникових засобів вираження розподібнювального порівняння. Переклад П.Куліша у другій половині ХІХ століття засвідчує активне вживання родового порівняння безприйменникового та переважання у позиції додаткового прийменникового показника порівняння при формі компаратива прийменників над і понад. Прийменники від, за тут значно менш частотні, ніж у пізніших перекладах. Натомість у перекладах І. Хоменка та І. Огієнка ці прийменники домінують, родовий порівняння використовується переважно там, де його вживання не суперечить нормам сучасної української літературної мови, а прийменник над є рідковживаним і набув стилістичного значення поетизму. У перекладі І.Хоменка спостерігається тенденція до розмежування прикомпаративних та присуперлативних прийменників: тоді як у інших перекладах більшість використовуваних прийменників можуть вживатися як при формі компаратива, так і при формі суперлатива, у І.Хоменка вони чітко поділяються на дві групи: ті, що вживаються тільки при компаративі (від, за, над, понад тощо) і присуперлативні (з, між та ін.).
5. В українських перекладах Святого Письма є кілька видів порівнянь, не характерних для української мови. Зокрема, це вираження розподібнювального порівняння за допомогою частки не у препозиції до поріняльного сполучного слова, що утворює конструкцію особливої семантики, де об’єкт знаходиться у складі частини складносурядного протиставного речення (Бо це та звістка, яку від початку чули: щоб один одного любити, а не як Каїн, який був від лукавого й убив брата свого). У таких порівняннях констатується відсутність ознаки, притаманної суб’єктові у об’єкта порівняння, наявність у об’єкта протилежної ознаки у гіпертрофованому її вияві, тим самим підкреслюється важливість приписуваної суб’єкту позитивної ознаки.
Нехарактерними для української мови є складнопідрядні займенниково-співвідносні речення порівняльної семантики із показником порівняння корелятивною парою займенників що ... те та її синонімами. У перекладах це порівняння образного змісту, де об’єкт переважно препозитивний, співвідносні слова виконують функцію іменних частин складеного присудка, а стрижневим словом суб’єкта і об’єкта є підмет іменник у формі називного відмінка, рідше дієслово у формі інфінітива із членами речення, зворотами або підрядними реченнями, які його поширюють. Для цих речень характерна симетрія усіх компонентів обох частин речення (Що яблуня між лісовими деревами, то мій любий між синами). Особливістю порівнянь із корелятивною парою що ... те та її синонімами є те, що суб’єкт і об’єкт у них, будучи поняттями іноді досить віддаленими, максимально зближуються завдяки семантиці показника, таким чином конструкція набуває метафоричного змісту. Ці та інші займенникові співвідносні слова у порівняннях із препозицією об’єктної частини встановлюють зв’язок між об’єктом порівняння та змістом основного висловлювання, вказуючи на їх тотожність.
Очевидно, перенесеними з оригіналу є порівняння, де показником є займенниково-співвідносні слова той ... хто, які вживаються по одному разу кожним із перекладачів у межах Книги Приповідок (Той ловить пса за вухо, хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших). Ці конструкції є образними і за структурою збігаються із реченнями зі сполучником як. Порівняльне занчення реалізується внаслідок того, що неможливим є виконання однією особою водночас різних за характером дій, описаних у головній і залежній частинах речення, а тому можемо припускати, що дія, описана у суб’єктній частині, зіставляється із дією об’єктної за спільною ознакою: ці дії будуть мати однаково небезпечні для діяча наслідки.
Функціонування порівнянь зі словом так” в українських перекладах Святого Письма дозволило уточнити їх особливості, взаєморозташування частин і характер зв’язку між ними, синтаксичну функцію показника і перелік тих лексем, які можуть вживатися на цій позиції. В результаті аналізу мовного матеріалу ми виявили, що показником порівняння у цих конструкціях із приєднувальним зв’язком між частинами є займенникові та прислівникові сполучні слова так, такий та їх синоніми. Вони забезпечують зв’язок між частинами однореченнєвого порівняння або між комплексом речень, який становить період порівняльного значення, і здійснюють його завдяки тому, що є семантично недостатніми і, вживаючись при суб’єкті, рідше при об’єкті, потребують розкриття свого значення через об’єкт (суб’єкт). Сполучні слова так, такий підкреслюють повноту тотожності зіставлюваних явищ і є членом того речення, до якого вони входять. Однореченнєві конструкції співвідносяться із складнопідрядними порівняльними реченнями реального порівняння. Особливістю однореченнєвих конструкцій із показником порівняння сполучним словом порівняно із відповідними сполучниковими структурами є те, що через пропуск сполучникового корелята зв’язок між частинами є послабленим, проте його забезпечує семантична недостатність сполучного слова, яке отримує наголос на своєму змісті внаслідок відсутності корелята (Пара й дим з печі вогневі передує, так кровопролиттю передують образи). І Однореченнєві і кількареченнєві порівняння із сполучним словом у позиції показника порівняння можуть бути як логічними, так і образними. Об’єктна частина у них переважно препозитивна, зафіксовано тільки кілька випадків постпозиції об’єкта порівняння у конструкціях цього типу. У реченнях препозиція об’єкта зумовлена тим, що суб’єкт має характер додаткової інформації до вказаного у об’єктній частині (саме це і спонукало дослідників називати суб’єктну частину цих порівнянь об’єктною). Порівняння, що складаються з кількох речень, становлять період, де суб’єктна частина є підсумком, узагальненням усього, про що мовилося у об’єктній, цим і зумовлена її постпозиція. Зіставлення перекладів виявляє співвідносність кількареченнєвих порівнянь зі сполучним словом із періодами зі сполучником як.
Дослідження мовного матеріалу з українських перекладів біблійних текстів дало змогу скласифікувати порівняння компонентної структури АВ, які поділяються на порівняння із підметом або додатком-суб’єктом і відокремленою або невідокремленою прикладкою-об’єктом, порівняння прості речення із підметом суб’єктом і об’єктом іменною частиною складеного присудка, безсполучникові речення порівняльної семантики та комплекси речень, у яких одне з речень описує суб’єктну ситуацію, а інше ситуацію, яка її уточнює, увиразнює її особливості об’єктну. Наш мовний матеріал також дозволив встановити види порівнянь, у яких показником є вищий ступінь безприйменниковий. Це конструкції, 1) де компаратив керує об’єктом у родовому відмінку без прийменника; 2) де об’єкт імпліцитний або названий у реченні, але з компаративом граматично не пов’язаний; 3) де підрядне прикомпаративне речення об’єкт порівняння у препозиції до суб’єкта і з компаративом граматично не пов’язаний, таку структуру мають у перекладах конструкції зі значенням переваги, якісно-оцінної і кількісної семантики.
Підкреслимо також здатність сполучника ніж та його еквівалентів виражати порівняння самостійно у реченнях зі значенням переваги при предикаті зі значенням переваги воліти, вибрати і в реченнях із якісно-оцінною семантикою при займенниках із значенням загальної несхожості інший, інакший не відзначувану дослідниками порівнянь із названим сполучником. Самостійно компаративну семантику можуть виражати і деякі прикомпаративні прийменники (над, понад, від).
6. До прикметних рис кожного з перекладів належить утворення їх авторами цілих рядів корелятивних пар зі сполучним словом як та модально-порівняльними сполучниками і частками, а також використання значної кількості лексем відповідної семантики у позиції компаративної зв’язки. Особливо значною кількістю одиниць ці ряди відзначаються у перекладах І.Хоменка та П.Куліша. Вживання часток та прислівників, які підкреслюють тотожність суб’єкта і об’єкта при основних компонентах корелятивної пари (зокрема, це і, ж (же), точно, точнісінько) вказує на індивідуальну настанову автора перекладу показати важливість того чи іншого зіставлення для реципієнта біблійного тексту. Помітною є схильність І.Хоменка до експресивізації порівнянь логічного змісту. І.Хоменко порівняно із іншими перекладачами, частіше вживає різноманітні модально-порівняльні сполучники та частки, і завдяки цьому в його перекладі менша кількість випадків уживання показника як. При вираженні розподібнювального порівняння І.Хоменко надає перевагу сполучнику ніж, тоді як в інших перекладах домінують прийменникові показники. У складнопідрядних прикомпаративних реченнях І.Хоменко послідовно використовує компаратив ліпше, а І. Огієнко частіше схиляється до вживання краще.
І.Огієнко, дотримуючись настанови якомога нівелювати вплив оригіналу на свій переклад, якомога наблизити його до українського реципієнта, уникає вживання невластивої для української мови корелятивної пари що ... те у позиції показника порівняння і замінює її сполучниковою єдністю так ... як. Він також рідко вживає орудний порівняння, очевидно через відсутність традиції вживання його у сакральних текстах. Загалом, І.Огієнко, на відміну від інших перекладачів, не захоплюється утворенням рядів сполучникових єдностей та складених сполучників, використовує тільки найбільш поширені із показників того чи іншого типу, зосереджуючи свою увагу не на зовнішньому формальному оформленні тієї чи іншої порівняльної конструкції, а на відповідності суті зіставлення тексту оригіналу.
Проте констатуємо, що вживання порівнянь у повних українських перекладах біблійних текстів хоча й відображає тенденції їх розвитку у сучасній українській мові, воно значною мірою підпорядковане й тексту Біблії: у кожному із перекладів історичні книги та П’ятикнижжя Мойсея актуалізують уживання порівнянь логічного змісту, які сприяють скороченню тексту, позбавляючи автора необхідності описувати ту чи іншу ситуацію завдяки зіставленню її з аналогічною ситуацією в минулому. Поетичні тексти актуалізують вживання образних порівнянь із модально-порівняльними частками і сполучниками, із ряду яких кожен із перекладачів обирає, на його думку, найбільш відповідний. Повчальні тексти зумовлюють використання порівнянь зі значенням переваги, в описах видінь та Ісусових притчах переважають порівняння із компаративними зв’язками, особливістю структури яких є імпліцитність основи порівняння: у видіннях пророки часто не можуть визначитися, що саме вони бачили, тому не можуть конкретизувати ознак схожості побаченого і того предмета, на який побачене здається схоже. У притчах ознак схожості між суб’єктом і об’єктом цілий ряд вони подаються окремо після констатації схожості суб’єкта і об’єкта. Особливостями текстів Біблії їх призначенням впливу на реципієнта зумовлена і побудова багатьох порівняльних конструкцій у формі псевдозапитань або риторичних питань.

Список використаної літератури
1. Аверинцев С. С. Два слова о том, до чего же трудно переводить библейскую поэзию / Сергей Аверицев // Новый мир. 1998. № 1. С. 94-97.
2. Аверинцев С. С. Древнееврейская литература / С.С.Аверинцев // История всемирной литературы в 9-ти т. М.: Наука, 1983.
Т. 1. 1983. С. 271-302.
3. Аверинцев С. С. Истоки и развитие раннехристианской литературы / С.С.Аверинцев // История всемирной литературы в 9-ти т. М.: Наука, 1983.
Т. 1. 1983. С. 501-516.
4. Аверинцев С. С. София-Логос: словарь. Второе испр. изд. / С.С.Аверинцев. К.: Дух і літера, 1999. 460 с.
5. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова. Фразеологія [Навч. посіб. для філологічних факультетів у-тів]. 2-е вид. доповн. і переробл. / Л.Г.Авксентьєв. К.: Вища школа, Вид-во при КДУ, 1988. 134с. Бібліогр. С. 127-132.
6. Агафонова А. Порівняльні конструкції як засіб вираження авторизації / Алла Агафонова // Актуальні проблеми синтаксису: матеріали Всеукраїнської наукової конфереції, присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 81-82.
7. Антипов Г. А. Текст как явление культуры / Г.А.Антипов, О.А.Донских, И. Ю. Марковина. Новосибирск: Наука, 1998. 197с.
8. Алефіренко М. Ф. До питання про структуру компаративних фразеологізмів української мови / Микола Алефіренко // Питання словотвору і граматичної структури української мови. Дніпропетровськ, 1976. С. 43-52.
9. Античные риторики. [под. ред. А. А. Тахо-Годи.] М. Издательство Московского университета, 1978. 353 с.
10. Арешенков Ю. Естетика парадоксальності в мові соборних послань / Юрій Арешенков // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. Вип. 24. Ч. 1 / Редкол. А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Акцент, 2006. С. 59-66.
11. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс / Н.Д.Арутюнова // Теория метафоры: Сборник. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
12. Ачилова В. Ймення його превеличне / В.Ачилова, В.Власенко // Духовна і науково-педагогічна спадщина І.І.Огієнка в контексті українського національного відродження: наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (18-19 лютого 1997). Кам’янець-Подільський Київ, 1997. С. 148-150.
13. Бабич Н. Д. Біблія і наука риторики / Надія Бабич // Біблія і культура: збірник наукових статей. Вип. 2 / За ред А. Є. Нямцу. Чернівці: Рута, 2000. С.127-130.
14. Бабич Н. Д. Лінгвофілософія біблійного тексту / Надія Бабич // Семантика мови і тексту: матеріали ІХ міжнародної наукової конфереції (26-28 вересня 2006). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 301-304.