Реалізація комунікативних стратегій у художньому тексті (на матеріалі української модерної драми кінця ХІХ – початку ХХ століття)

Краткое описание

Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника

На правах рукопису
УДК 811.161.2’371: 81’42

Криницька Ольга Ігорівна

Реалізація комунікативних стратегій у художньому тексті
(на матеріалі української модерної драми
кінця ХІХ початку ХХ століття)
10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Голянич Марія Іванівна

Івано-Франківськ 2009

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень. ..3
Вступ....4
Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення комунікативних стратегій..10
1.1. Визначення і співвідношення основних прагматичних одиниць комунікації ..10
1.2. Особливості розгортання стратегічної лінії спілкування.26
Розділ 2. Комунікативні стратегії персонажів і семантико-прагматична прогресія драматургійного тексту .. 36
2.1. Принцип побудови діалогічної взаємодії персонажів у драмі крізь призму комунікативних стратегій.36
2.2. Взаємодія комунікативних стратегій та комунікативного «шуму» в розгортанні конфлікту драматургійного тексту ......55
2.3. Функції комунікативних стратегій у драматургійному тексті...65
2.3.1. Текстотвірна функція65
2.3.2. Конфлікторегулювальна функція.....70
2.3.3. Образотвірна функція....78
Розділ 3. Особливості взаємодії автора і читача у драматургійному тексті з погляду комунікативних стратегій .86
3.1. Кореляція авторських та персонажних прагматичних одиниць комунікації у драматургійному тексті..86
3.2. Специфіка втілення авторських комунікативних стратегій у драмі .. 106
Розділ 4. Мовні засоби реалізації комунікативних стратегій у драматургійному тексті .......119
4.1. Фонетичні мовні одиниці у втіленні комунікативних стратегій............................................................................................................................120
4.2. Морфологічні засоби мови у розгортанні комунікативних стратегій... 134
4.3. Одиниці словотвірного рівня мови в реалізації стратегій спілкування.....145
4.4. Розгортання комунікативних стратегій засобами лексико-семантичного мовного рівня ....155
4.5. Фразеологічні мовні засоби втілення комунікативних стратегій....169
4.6. Реалізація стратегій спілкування на синтаксичному рівні мови ..179
Висновки.197
Література...205
Джерельна база...225
Додатки....227

ВСТУП
Сучасна лінгвістика тексту концентрує увагу на питаннях прагматики, імпліцитності / експліцитності вираження інформації, зміщує акценти з вивчення тексту як інтегрованої структури на його аналіз як комунікативної системи, яку визначає інтерсуб’єктна взаємодія у площині „автор читач”, охоплюючи дотичні до неї проблеми психо-, соціо-, етнолінгвістики. У такому напрямі працюють Н.Арутюнова, А.Загнітко, А.Залевська, О.Кубрякова, О.Селіванова, М.Федосюк та інші.
Незважаючи на широкий спектр мовознавчих досліджень, пов’язаних із аналізом тексту (праці Н.Арутюнової, Ф.Бацевича, А.Вежбицької, О.Воробйової, М.Голянич, Т.ван Дейка, С.Єрмоленко, В.Кухаренко, В.Лукіна, А.Мойсієнка, А.Науменка, О.Падучевої, Т.Радзієвської, Н.Сологуб, Л.Ставицької та інших), зокрема драматургійного (розвідки В.Лагутіна, Дж.Ландвера, Н.Іванишин, Л.Уколової, В.Халізєва), проблема „Комунікація і художній текст” є не розв’язаною. Так, відкритим є питання про текстотвірний потенціал комунікативних стратегій у драматургійному тексті. При аналізі дії і впливу комунікативних стратегій на способи творення й реципіювання художнього діалогу драми детального розгляду потребує комунікативна організація драматургійного тексту крізь призму стратегій спілкування, визначення основних чинників розгортання комунікативної стратегії у драматургійному тексті, дослідження функціонального навантаження комунікативних стратегій у драмі, з’ясування особливостей реалізації комунікативних стратегій мовними засобами різних рівнів.
Наукове визначення та класифікація комунікативних стратегій здійснені у ряді праць. Проблему стратегічної організації спілкування дослідники розглядають у різних аспектах. Комунікативну стратегію розуміють як:
сукупність мовленнєвих дій, спрямованих на вирішення загального комунікативного завдання мовця (А.Сковородников, Н.Формановська та ін.);
характеристику когнітивного плану спілкування, яка контролює оптимальне вирішення системи завдань гнучким і локально керованим способом в умовах недостачі інформації про подальші дії учасників комунікації (Ф.Бацевич, Т.ван Дейк, О.Іссерс);
структурування ситуації з урахуванням темпорального фактора (теперішнього і майбутнього) (Г.Почепцов);
вибір мовцем комунікативних намірів і розподілу квантів інформації за комунікативними складниками (Т.Янко).
Погляди дослідників розходяться й у питанні типології комунікативних стратегій. Номенклатура стратегій спілкування визначається принципами, закладеними в основі їх класифікації. Вчені виділяють такі підстави для систематизації й опису комунікативних стратегій:
тип дискурсу (когнітивні, контекстуальні, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові стратегії та ін.) (Т.ван Дейк);
багатоплановість глобальної інтенції, поліфункціональність комунікації (основні (когнітивні або семантичні) та допоміжні (діалогові, прагматичні й риторичні) (О.Іссерс);
установка на взаємодію (кооперативні та конфронтаційні) (О.Фадеева);
ступінь експлікації комунікативного задуму (актуалізаторські й маніпулятивні) (О.Дмитрук, О.Попова, Л.Шуманова);
активізація структур людської психіки (свідомі (інтенційні) й підсвідомі (неінтенційні)) (І.Борисова, В.Карасик);
сфера інтеракції (політичні, дипломатичні, економічні, воєнні) (Г.Почеп­цов­).
Структура комунікативних стратегій також інтерпретується неоднозначно:
одноступенева передбачає комунікативну тактику як конкретний мов­лен­нєвий хід (крок, поворот, етап), мінімальну одиницю членування мовлен­нєвого потоку, що забезпечує розгортання комунікативної стратегії (А.Сково­родников, І.Труфанова);
багатоступенева суміщає в межах комунікативної стратегії ієрархічні оди­ни­ці тактики, ходи, прийоми, що різною мірою сприяють реалізації глобальної інтенції (Т.ван Дейк, О.Іссерс, Н.Формановська, І.Борисова).
Дискусійним у сучасному мовознавстві є питання і про співвідношення праг­матичних одиниць спілкування. Одні вчені визначають кореляцію комунікативної стра­тегії і тактики як співвідношення частини і цілого (Т.ван Дейк, О.Іссерс, А.Ско­вородников, І.Труфанова, Н.Формановська); інші інтерпретують зв’язок по­нять комунікативної стратегії і комунікативної тактики як вид і рід, квалі­фі­ку­ють­ кожну тактику, що втілює комунікативну стратегію, як самостійний одно­акт­ний жанр, застосовуючи для її позначення термін «субжанр» (Т.Матвєєва, К.Сєдов).
Як бачимо, у численних розвідках науковців подано різні визначення та класифікації КС, розглянуто їх типологію і структуру, встановлено співвідношення прагматичних одиниць спілкування. Однак у вітчизняній лінгвістиці поки що немає самостійного монографічного дослідження, яке б розкривало текстолінгвістичні потенції комунікативних стратегій як органічних компонентів художнього цілого, виявляючи засоби їх формування у тексті на різних мовних рівнях.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю вивчення організації драматургійного тексту як комунікативного феномена крізь призму стратегій спілкування. Ґрунтовне дослідження реалізації комунікативних стратегій у драматургійному тексті, на нашу думку, дасть можливість: 1) розглянути драматургійний текст у комунікативно-прагматичному аспекті; 2) розкрити прагматичний потенціал одиниць різних мовних рівнів у комунікативній взаємодії персонажів драматургійного тексту; 3) виділити основні функції комунікативних стратегій у драматургійному тексті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація відповідає науковим дослідженням кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, пов’язаним із темою «Закономірності історичного розвитку і функціонування української мови», і виконана в руслі загальнотеоретич­них досліджень із питань функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності». Тема дисер­тації затверджена фаховою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України 21 листопада 2006 року, протокол № 34.
Мета дисертаційної роботи проаналізувати комунікативну організацію драматургійного тексту з погляду КС; розкрити особливості реалізації КС на різних мовних рівнях; виявити функціональне навантаження КС у драматургійному тексті.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких основних завдань:
1) визначити основні чинники розгортання КС як комплексної одиниці спілкування та універсальної категорії мовлення;
2) виявити функції КС у драматургійному тексті;
3) обґрунтувати КС як головний засіб встановлення інтерактивного коду у взаємодії автора і читача;
4) з’ясувати характер кореляції авторських і персонажних КС у тексті драми;
5) дослідити засоби формування та вираження КС у драматургійному тексті на різних мовних рівнях.
Об’єкт дослідження КС в українських драматургійних текстах кінця ХІХ початку ХХ століття.
Предмет аналізу комунікативна організація драматургійного тексту з погляду КС, особливості реалізації КС у драматургійному тексті засобами різних мовних рівнів; функціональне навантаження у ньому КС.
Матеріалом дисертаційного дослідження обрано українську драму кінця ХІХ початку ХХ століття (картотека нараховує близько 4000 одиниць), яка характеризується переходом до модерного типу вираження художньої свідомості і відзначається динамікою інтерактивної взаємодії персонажів. Залучення української драми до загальноєвропейського драматургічно-сценічного контексту визначає спрямованість її тематично-змістового вектора у соціально-філософську, психологічну площину, що зумовлює відображення в ній найважливіших особливостей інтерактивної взаємодії. Ключовим орієнтиром у виборі матеріалу дослідження є те, що у модерній драмі окресленого періоду виразних рис набуває характер як один із наріжних компонентів п’єси, що є центром і джерелом дії, оскільки сам створює свою долю відповідно до визначеної мети й конкретних та усвідомлених обставин (С.Хороб). Отже, підхід до аналізу специфіки української модерної драми кінця ХІХ початку ХХ століття крізь призму комунікативних стратегій драматургійного тексту як «оптимальних реалізацій інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування» (Ф.Бацевич) є виправданим і важливим у розкритті ключової для неї суб’єктивно-індивідуалістської концепції людини.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи лінгвістичного аналізу: описовий метод послужив для виявлення та опису формальних, семантичних і функціональних характеристик КС у драматургійному тексті; з допомогою методу контекстного аналізу з’ясовувався вплив контексту на вибір, розгортання й ефективність реалізації КС у драматургійному дискурсі; метод компонентного аналізу спрямований на розкриття семантики «стратегічно» зорієнтованих мовних засобів; зіставний метод дав можливість встановити на основі зіставлення КС різних драм окресленого періоду особливості організації драматургійного тексту як комунікативної одиниці; метод прагматичного аналізу релевантний для виявлення когнітивних процесів персонажної свідомості, пов’язаних із мовними структурами, і застосований для реконструкції інтенцій мовців на основі їх мовлення; метод трансакційного аналізу використаний для виявлення «его-станів» мовців, що мотивують в інтеракції їх дії.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше на широкому фактичному матеріалі розкрито функціональне навантаження КС у драматургійному тексті; проаналізовано різнорівневі мовні засоби, що беруть участь у втіленні комунікативного задуму адресантів; драматургійний текст обґрунтований як складна комунікативна структура, що передбачає співвідношення авторських і персонажних прагматичних одиниць комунікації.
Теоретичне значення наукової роботи полягає в поглибленні знань про комунікативні процеси, закодовані в художньому (драматургійному) тексті (дискурсі), зокрема про значущість у ньому КС; висвітленні особливостей кореляції між зовнішньою і внутрішньою комунікативними площинами драми; розкритті смислотвірного потенціалу різнорівневих мовних засобів, що генерують у драматургійному тексті експліцитну й імпліцитну інформації; виявленні у ньому функціонального навантаження КС. Дисертаційні висновки розвивають окремі теоретичні положення текстознавства, стилістики та комунікативної лінгвістики.
Практична цінність дисертації. Висновки та узагальнення, зроблені на основі проведеного дослідження, є важливими в плані лінгводидактики при формуванні комунікативної компетенції мовця; вони можуть бути використані при написанні праць із комунікативної лінгвістики, стилістики, лінгвоаналізу тексту, розробці відповідних спецкурсів і спецсемінарів, у науково-пошуковій роботі студентів та аспірантів. Проблематика, розглянута у дисертації, знайде застосування у практиці викладання української мови та літератури у школах і вищих навчальних закладах при вивченні риторики, еристики та ораторського мистецтва, а також при ознайомленні з маніпуляційними та PR-технологіями.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в 2006-2008 рр. Основні теоретичні положення, практичні результати були викладені на Міжнародних, Всеукраїнських наукових конференціях: ІХ Міжнародна наукова конференція «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2006), VI Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2006), Всеукраїнська наукова конференція «Іван Ковалик і сучасне мовознавство» (Івано-Франківськ, 2007), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми прикладної лінгвістики» (Одеса, 2008), VIІІ Міжнародна наукова конференція «Міжкультурна комунікація: ноосферна парадигма в мові» (Алушта, 2008), Всеукраїнська наукова конференція «Гуцульський діалект у писемних пам’ятках та художній літературі» (Коломия Івано-Франківськ, 2008), ІІ Всеукраїнська наукова конференція Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність” (Суми, 2008).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблематики висвітлено в 9 публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (всі статті одноосібні).

Структура дисертації: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 220 позицій, переліку джерел (18 позицій) та додатків. Обсяг дисертації 249 сторінок, з них основного тексту 204 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі комплексного, різноаспектного дослідження реалізації комунікативних стратегій у драматургійному тексті можна зробити такі висновки та узагальнення.
1. Розгляд модерної драми кінця ХІХ початку ХХ століття крізь призму комунікативних стратегій розкриває її найважливіші художньо-естетичні особливості за рахунок спільної і визначальної для модерного тексту та стратегічного спілкування актуалізації вольового суб’єкта, який певним способом реалізує власний намір. Вільний моральний акт волі індивіда, спрямований практичним розумом, прогнозує інтенцію та вибір ним свого шляху і в комунікації втілюється у різні за обсягом прагматичні одиниці комунікативні стратегії, комунікативні тактики, комунікативні ходи, а в модерному драматургійному тексті з суб’єктивно-індивідуалістською концепцією людини є передумовою його ідейно-тематичного розгортання.
2. Ієрархія в межах комунікативних інтенцій (глобальної, локальної, проміжної) визначає характер відношень прагматичних одиниць спілкування. Найбільш масштабною прагматичною величиною є комунікативна стратегія, яку кваліфікуємо як універсальну категорію мовлення, що об’єднує ієрархічно впорядковані стосовно глобального задуму мовця прагматичні одиниці спілкування і спрямована на розв’язання загального комунікативного завдання, реалізуючись через комунікативні тактики і комунікативні ходи.
Головним критерієм ідентифікації прагматичних одиниць спілкування визначаємо комунікативну мету як проекцію комунікативної інтенції, на основі якої у роботі виокремлено різні комунікативні стратегії, тактики й ходи (наприклад, спонукання, відмови, дискредитації, втішання та інші). КТ і КХ як засоби реалізації КС закладені нами в основу опису функціонування КС.
3. У межах КС виділяємо основні чинники комунікативної взаємодії: намір та мету адресанта, розмежовані часом розгортання комунікативного акту; загаль­ний напрям розгортання КС; спосіб втілення КС з участю комунікативних тактик та ходів, спрямованих на розв’язання проміжних завдань, поставлених адресатом; комунікативний шум, що утворився внаслідок «викривлення» векторів іллокуції комунікативних дій (які реалізують намір мовця) стосовно основного напряму КС.
У структурному плані співвідношення комунікативних тактик і ходів до комунікативної стратегії інтерпретуємо як частини до цілого; у функціональному зв'язок між ними встановлюється як вид і рід.
Домінантним фактором розгортання комунікативних стратегій є адресант (стратег, мовець), який застосовує апріорні КТ наскрізного впливу і фрагментарного вияву. Підпорядкованим чинником є адресат (реципієнт, слухач), який, реалізуючи свій проспективний потенціал, визначає для співрозмовника апостеріорні КТ централізованої дії.
Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що відхилення іллокуції комунікативних тактик і ходів від прямого втілення стратегічного задуму персонажа виявляє ряд імпліцитних комунікативних смислів і утворює поле комунікативного «шуму». Комунікативний шум є супровідним фактором комунікативних стратегій і вступає з ними у складну взаємодію, забезпечуючи динаміку розгортання конфлікту та семантико-прагматичну прогресію драматургійного тексту. Йому належить особливе місце в тексті модерної драми, у якій комунікативний «розрив», нерозуміння між героями позначають екзистенцію дійової особи, її самотність та відчуження, ворожість до навколишнього світу і до себе самої. Найбільш виразними «шумові» поля є в експресіоністських драмах М.Куліша та В.Винниченка.
4. Інтегруючи у своїй структурі активний і динамічний компоненти, комунікативні стратегії є важливими функціональними одиницями драматургійного тексту: реалізують основні текстові категорії, регулюють розвиток конфлікту, розкривають художній образ.
Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що комунікативні стратегії у драматургійному тексті виконують такі основні функції: текстотвірну, конфлікторегулювальну та образотвірну.
Кожна із названих функцій комунікативних стратегій по-новому розкриває недостатньо експліковані аспекти смислової організації драматургійного тексту. Так, текстотвірна функція комунікативних стратегій спрямована на впорядкування драми на внутрішньому й зовнішньому рівнях (забезпечує когезію і когерентність тексту), реалізує основні показники тексту як лінгвістичного явища, а також втілює ознаки, які характеризують текст як результат і засіб комунікації.
Конфлікторегулювальна функція комунікативних стратегій найбільш ізотопна для драматургійного тексту, оскільки активні мовленнєві дії персонажів, спрямовані на захист власних позицій в умовах спротиву супротивника, водночас прогнозують конфлікт і розгортання стратегій спілкування. Некооперативні комунікативні стратегії мають здатність експлікувати зовнішній і внутрішній конфлікти у драмі.
Спостереження над особливостями реалізації функціонального потенціалу комунікативних стратегій у драматургійному тексті дають підстави стверджувати, що іллокутивні складники прагматичних одиниць спілкування комунікативні дії і вчинки персонажа здійснюють характеристику його мовної особистості, і як наслідок, розкривають художній образ у драмі (образо­твірна функція).
Аналіз української драми кінця ХІХ початку ХХ століття виявив активізацію імпліцитних процесів у комунікативній взаємодії героїв, різке превалювання внутрішнього психологічного конфлікту, що відбувається в душі персонажа, над зовнішнім, спричиненим непримиренними протиріччями світоглядів і думок кількох дійових осіб. Суперечність інтенцій персонажа та способів її реалізації на різних етапах сюжетного розвитку (що експлікує внутрішньо-психологічний конфлікт), переважує зіткнення міжперсонажних намірів у драмі, зумовлюючи неоднозначність, амбівалентність і поліфонію художнього образу. Для модерної драми характерний особливий вид конфлікту між автором і читачем, який ґрунтується на неоднозначності, амбівалентності установки тексту й протиріччі його можливих інтерпретацій.
5. Драматургійний текст розглядаємо як завершений комунікативний акт, предмет і результат взаємодії автора і читача, що реалізується шляхом міжперсонажної інтеракції. Він, як і повідомлення персонажа, є основою втілення й декодування авторських інтенцій, які у модерному тексті є інтенціями текстуальними внаслідок «кризи» ідентичності особи автора. Результати дослідження показують, що (з огляду на інтенційність художнього тексту, яка формулюється в термінах теми й ідеї) його доцільно кваліфікувати як авторську (текстуальну) комунікативну стратегію.
Паралельне існування двох інтерактивних площин (зовнішньої («автор читач») і внутрішньої («персонаж персонаж»)) зі специфічною організацією комунікативних процесів у кожній із них визначає у драматургійному тексті кореляцію авторських і персонажних прагматичних одиниць спілкування.
Комунікативна стратегія автора (тексту) акумулює всі без винятку персонажні комунікативні стратегії, які є опосередкованими, проміжними засобами реалізації глобальної інтенції драматурга. Кожна окрема взаємодія пари комунікативних стратегій персонажів утворює тематико-діалогічний блок тексту, який експлікує певний комунікативний смисл, ключовий для втілення стратегічного авторського задуму, й окреслює комунікативну тактику тексту (автора). Відповідно, сегмент художнього діалогу, позначений розгортанням персонажних комунікативних тактик, є проміжним етапом у формуванні текстового комунікативного смислу і становить текстовий (авторський) комунікативний хід. Він формується сукупністю персонажних комунікативних ходів, скріплених мотиваційним зв’язком у діалогічні єдності тексту, які охоплюють кожні дві сусідні репліки художнього діалогу.
Як свідчить матеріал дослідження, комунікативний хід персонажа потенційно корелює з окремою реплікою драматургійного тексту і є членованою комунікативною одиницею, що складається з елементарних іллокутивних актів. Мінімальним прагматичним елементом є модалізована пропозиція прагмема, яка реалізує найменшу проміжну інтенцію персонажа (у стратегічних конструкціях художнього діалогу) та автора (стосовно розгортання стратегічної лінії драматургійного тексту). Прагмеми є спільними структурними елементами персонажних і текстових комунікативних одиниць комплексної структури (ходів, тактик та стратегій в цілому), однак їхнє семантико-прагматичне навантаження в проекції на зовнішню і внутрішню комунікативні площини драматургійного тексту може різнитися.
Аналіз організації комунікативних площин драматургійного тексту крізь призму комунікативних стратегій показує, що при структурній спільності та функціональній відмінності мінімальних прагматичних елементів (прагмем) підпорядковані комплексні прагматичні одиниці внутрішньої (персонажної) стратегічної конструкції (комунікативні ходи, тактики, стратегії) зміщені відносно одиниць зовнішньої (авторської. Внаслідок цього на завершальному етапі художнього комунікативного акту персонажні КС «сходяться» в текстову й відбувається осягнення читачем тексту як авторського повідомлення. Такий принцип організації комунікативних процесів у драматургійному тексті є, на нашу думку, універсальний, властивий однаковою мірою для драм класичної, реалістичної і модерної традицій.
6. Глобальний намір драматурга, визначаючи спосіб оптимальної взаємодії персонажів, здійснює відбір релевантних тематико-концептуальних блоків тексту, іллокуцію яких можна експлікувати зредукованим реченням чи словосполученням. Комунікативна стратегія тексту (автора) включає ядерні, облігаторні текстові (авторські) комунікативні тактики, які зумовлюють ідейно-тематичне розгортання драми, і периферійні, маргінальні, що визначають індивідуальність, неповторність художнього тексту. Для української модерної драматургії кінця ХІХ початку ХХ століття характерний антропоцентричний підхід до осмислення і відтворення внутрішнього світу людини, суспільства, життя, подібні прийоми, принципи й засоби самовираження й впливу на читача і, як наслідок, тотожні за іллокутивною спрямованістю сегменти у багатьох драматургійних текстах, споріднені авторські (текстові) прагматичні комунікативні одиниці при існуванні різних нереалістичних типів художнього мислення (неоромантизм, символізм, експресіонізм).
7. В обох (внутрішній і зовнішній) визначених комунікативних площинах драматургійного тексту актуалізація інтенцій мовця та цілеспрямований планомірний вплив на партнера спілкування відбуваються з допомогою лінгвальних маркерів. Функціональний спектр лінгвальних одиниць, закріплений за ними у мовній системі, розширюється під впливом контексту, що виявляє їх прагматичний потенціал.
Фонетичні мовні засоби, актуалізовані в стратегічних конструкціях драматургійного тексту, виконують зображальну, експресивну та сугестивну функції і є джерелом формування додаткових естетичних та смислових нюансів висловлення. Інтенцію автора і персонажів реалізують звукові повтори (алітерація, асонанс), звукопис, графони (рекурентні та оказіональні). Фонетичні маркери мовлення і показники інтонаційного регістру стратегічних ходів дійових осіб, подані у ремарках або в репліках персонажів, економно й ефективно здійснюють самохарактеристику героїв, окреслюють стосунки між ними, виражають авторську модальність.
Одиниці морфологічного рівня мови продуктивні у створенні інтенційних смислів висловлень і сприяють розгортанню стратегічних ліній за рахунок втілення узагальнених, абстрактних значень. Комунікативний задум мовця виявляється при актуалізації граматичного значення роду, числа, особи, часу, означеності тощо. Функціональне варіювання у репліках граматичних форм та їх специфічне використання, при якому виникають різні стилістичні й семантичні ефекти, є інформативним стосовно намірів та стану героя, його позиції у драматургійному тексті.
Розгортання комунікативних стратегій засобами словотвірного лінгвістичного рівня включає висування формантного компоненту шляхом його повтору у спільноформантних похідних; акцентування на формантних компонентах похідних слів, що характеризуються семантичним протиставленням у структурно однотипних утвореннях (при актуалізації формантоцентричного підходу); зіткнення у репліках дійових осіб антонімічних, контрастних словотвірних формантів на тлі спільної твірної основи (при застосуванні основоцентричного підходу) тощо. Комплексні дериваційні одиниці (словотвірні пари «твірне похідне», словотвірні парадигми, ланцюжки та гнізда) реалізують інтенцію персонажів (поляризують вектори іллокуції суміжних реплік, концентрують вираження комунікативного наміру) та автора (динамізують і інтегру­ють текст, увиразнюють певну ідею). Деривати з афіксами узуальної чи контекс­туальної семантики, оказіоналізми модалізують висловлення героїв за рахунок внесення певних словотвірних значень, формуючи прагматичне значення тексту.
Втілення намірів персонажів та автора на лексико-семантичному мовному рівні забезпечують повнозначні й неповнозначні слова. Актуалізовані у художньому діалозі семантичні якості лексем (конотативність, полісемія, синонімія, антонімія (зокрема й контекстуальна), тропеїчність, антифразис, внутрішня форма), а також дескриптивні конструкції та ключові слова мають потенціал для увиразнення й укріплення стратегічної лінії персонажа і реалізації семантико-прагматичної еволюції драматургійного тексту.
Одиниці фразеологічного мовного рівня, які характеризуються образним, експресивним змістом, лаконічною формою та маніфестують аксіологічні архетипи, здійснюють винятковий прагматичний вплив, що у конфліктній взаємодії не компенсується засобами лінгвоодиниць інших мовних рівнів. Оказіональна модифікація узуального компонентного складу фразеологізмів (вклинювання, субституція, нарощування, еліпсис, фразеологічна деривація) зумовлює збільшення прагматичного навантаження фразеологічних одиниць у структурі комунікативних стратегій.
Вирішальну роль у реалізації інтенцій персонажів відіграють засоби синтаксичного рівня мови: визначена синтаксична позиція членів у реченні та синтагматичне поєднання фактів, подій, акумульованих у відповідних синтаксичних одиницях, виявляють у тексті певні наміри героїв. Комунікативна структура речення (співвідношення теми і реми) є визначальною при розгортанні окремих комунікативних стратегій. Важливими при втіленні прагматичних одиниць спілкування є довжина, структура та пунктуаційне оформлення синтаксичних конструкцій, риторичні фігури, звертання, ксенопоказники, вставні та вставлені елементи речення, метатекстові компоненти, імперативи, висловлення із часовою транспозицією дієслів та ін.
Результат проведеного дослідження засвідчує, що ефективність комунікативних стратегій, тактик та ходів забезпечує як актуалізація елементів одного мовного рівня, так і більшою мірою комплексне поєднання й висунення різнорівневих засобів мови.
Прагматична актуалізація мовних одиниць певного лінгвістичного рівня деякою мірою пов’язана з типом художнього мислення драматурга, його ідейно-естетичною концепцією, реалізованою з допомогою інтенційних комунікативних дій персонажів. Якщо засоби лексико-семантичного та синтаксичного рівнів мови є універсальними й уживаними в усіх без винятку стратегічних побудовах драматургійних текстів, то елементи інших лінгвістичних рівнів неоднаково представлені в прагматичних сегментах драм різних авторів. Так, драматургійній творчості В.Винниченка та М.Куліша, що належить до поетики експресіонізму з його відчут­ною силою духовного вияву, стрімкістю у вираженні почуття, властивий акцент на фонетичних мовних одиницях, які економно й точно передають експресивні смисли висловлень героїв. Крім того, у драмах згаданих авторів між персонажами розгортається гра як змагання чи імпровізація, розвага, що передбачає «переможців» і «переможених» та маніфестується мовними засобами, зокрема на фонематичному (каламбури, «маски»), морфологічному (функціональне варіювання граматичних форм), словотвірному (модальна та оказіональна деривація) рівнях.
У символістській драмі (Олександра Олеся, Я.Мамонтова, С.Черкасенка, Г.Хоткевича, І.Дніпровського), що використовує широкий спектр міфологем, праг­не схопити одвічне, непроминальне, намагається передати в сакральних образах гаму людських чуттів, спостерігаємо посилену актуалізацію фразеологічних одиниць, які подають абстрактне значення у конкретно-чуттєвій формі та уособлюють аксіологічні архетипи. Особливо повно прагматичний потенціал фразем представлений у драматургійних текстах Я.Мамонтова, що є визначальною рисою його ідіостилю.
Неоромантичний тип художнього мислення в українській драматургії головно визначає творчість Лесі Українки, яка вдало поєднує різнорівневі мовні засоби в іллокутивному фокусі прагматичних одиниць комунікації. Конструктивне протиставлення неоромантичного героя навколишній дійсності, утвердження яскраво-непересічної особистості у художніх діалогах авторки мобілізує прагматичний потенціал лінгвальних одиниць усієї мовної системи.
Отже, комунікативні стратегії у модерному драматургійному тексті виявляють складні процеси гармонізації художнього дискурсу, зумовлені заміщенням зовнішньої дії внутрішньою; втілюють важливі принципи текстової організації, реалізуючи текстотвірну, конфлікторегулювальну та образотвірну функції; обґрунтовують драматургійний текст як складну двоплощинну комунікативну систему; розкривають прагматичний потенціал мовних одиниць різних лінгвістичних рівнів на основі мовного самовираження героя вольового цілеспрямованого суб’єкта.

ЛІТЕРАТУРА
1. Азнабаева Л.А. Коммуникативная оппозиция говорящий адресат” / Л.А.Азнабаева // Коммуникативно-функциональное описание языка: Сборник научных статей. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 2001. 196 с.
2. АнтышевА.Н. Функции словообразования в микро- и макротексте / А.Н.Антышев, Г.А.Скакун // Проблемы свехфразовых единств: Межвузовский тематический сборник. Уфа, 1982. С.62-67.
3. Апресян Ю.Д. Избранные труды, том ІІ. Интегральное описание языка и системная лексикография / Ю.Д. Апресян. М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. 767с.
4. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания / Ю.Д.Апресян // Вопросы языкознания. 1995. №1. С.37-68.
5. Арбатский Д.И. Множественное число гиперболическое / Д.И.Арбатский // Русский язык в школе. 1972. №5. С.91-96.
6. Арутюнова Н.Д. Показатели чужой речи де, дескать, мол: К проблеме интерпретации речеповеденческих актов / Н.Д.Арутюнова // Язык о языке: Сб.статей [общ. руков. и ред. Н.Д.Арутюнова]. М.: Языки русской культуры, 2000. 624с.
7. АрутюноваН.Д. Прагматика / Н.Д.Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь [ред. В.Н. Ярцева]. М.: Сов.энциклопедия, 1990. С. 389-390.
8. Арутюнова Н. Проблемы коммуникации // Арутюнова Н. Язык и мир человека. / Н.Д.Арутюнова М.: Языки русской культуры, 1999. С.643-686.
9. АрутюноваН.Д. Пропозиция / Н.Д.Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь [ред. В.Н. Ярцева]. М.: Сов.энциклопедия, 1990. С.401.
10. Арутюнова Н.Д. Речевой акт / Н.Д.Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь [ред. В.Н. Ярцева]. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 412-413.
11. Арутюнова Н.Д. Феномен второй реплики или о пользе спора / Н.Д.Арутюнова // Логический анализ языка. Вып. 3. Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука,1990. С. 175-189.
12. Бабій І.О. Функціональне навантаження дескрипцій у художньому тексті (на матеріалі сучасної «малої прози») / І.О.Бабій // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць. Вип.18. Ч.2: Питання менталітету в українській літературі [редкол.: А.В. Козлов (відп.ред.) та ін.]. К.: Акцент, 2004. С.416-429.
13. Баган М.П. Функціональні параметри подвійного заперечення в сучасній українській мові / Мирослава Баган // Українська мова. 2006. №4. С.58-65.
14. Бакланова А.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста (на материале драмы ГДР): автореф. дис. на соискание науч. ступеня канд. филол. наук: спец. 10.02.04. «Германские языки» / А.Г. Бакланова. М., 1983. 24с.
15. Баранов А.Н. Иллокутивное вынуждение в структуре диалога / А.Н. Баранов, Г.Е. Крейдлин // Вопросы языкознания. 1992. №2. С. 84-99.
16. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р.Барт; пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косиков. — М.: Прогресс, 1989. — 616 с.
17. Барчук В.М. Структура семантики інтервалу / Володимир Барчук // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія. 2007. Вип. ХV-ХVІІІ. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. С. 118-124.
18. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве / М.М.Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож.лит., 1975. 502с.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М.Бахтин. М.: Искусство, 1986. 445с.
20. Бацевич Ф.С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи / ФлорійБацевич. Львів: ПАІС, 2005. 264с.
21. Бацевич Ф.С. Лінгвістична прагматика: спроба обґрунтування проблемного поля і дослідницької одиниці / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. 2009. №1. С. 29-37.
22. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології / Ф.С.Бацевич. Львів: ЛНУ ім. І.Я.Франка, 2000. 236с.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник / Ф.С.Бацевич. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344с.
24. Безпояско О.К. Граматика української мови. Морфологія: Підручник / О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К.: Либідь, 1993. 336с.
25. Белова А.Д. Лінгвістичні аспекти аргументації: Київський університет імені Тараса Шевченка / А.Д.Белова. К.,1997. 310с.
26. Белова Т. Разработка системного подхода к фоносемантике: фонетический уровень языка / Т.Белова // Вестник МГУ: лингвистика и межкультурная коммуникация. 2007. №4. С.61-68.
27. Бенвенист Э. Синтаксические основы именного сложения // Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист. М.: Прогресс, 1974. С.240.
28. Беркнер С.С. О функциональной специфике драматургического текста// Коммуникативная и поэтическая функции художественного текста: Сб. статей / С.С.Беркнер. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1998. 168с.
29. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / ЭрихБерн. М.: Центр человеческих ценностей, 1996. 336с.
30. Библейская энциклопедия: С иллюстрациями Г.Доре и цвет. вклейками. 3-е изд. М.: ЛОКИД-ПРЕСС; РИПОЛ классик, 2005. 768с. (Б-ка энциклопедических словарей).
31. Біблія. Новий Заповіт. Рим: Видавництво Українського Католицького Університету ім. св. Климента папи, 1989. 640с.
32. Богданов В.В. О трех аспектах организации предложения как знакового объекта // Структурная и прикладная лингвистика: Межвузовский сборник ЛГУ им. А.А. Жданова [ред. А.С. Герд] / В.В.Богданов. Л.: Ленинградский университет, 1987. Вып.3. С.16-25.
33. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты / В.В.Богданов. Л.: Изд. Ленинград. ун-та, 1990. 88с.
34. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении / В.В.Богданов // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвуз.сб. научных трудов Калинингр.гос. ун-та. Калинин: , 1987. С.18-25.
35. Бондарко А.В. К проблеме интенциональности в грамматике (на материале русского языка) / А.В.Бондарко // Вопросы языкознания. 1994. №2. С.29-43.
36. Бондарко А.В. О некоторых аспектах функционального анализа грамматических явлений / А.В.Бондарко // Функциональный анализ грамматических категорий: Сборник научных трудов. Ленингр.: Изд-во Ленингр.гос.пед.ин-та им. А.И.Герцена, 1973. С.5-31.
37. Борис С.М. Іронія і самотворення ідентичности в романах Юрія Андруховича / СергійБорис // «Ї»: ТОПОС ПОРАЗКИ. 2002. №26. С. 141-155.
38. Борисова Е.Г. Отражение коммуникативной организации высказывания в лексическом значении / Е.Г. Борисова // Вопросы языкознания. 1990. №2. С.113-120.
39. Борисова И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге / И.Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры [ред. Т.В. Матвеева]. Екатеринбург: АРГО, 1996. С.21-48.
40. Борисова И.Н. Категория цели и аспекты текстового анализа / И.Н.Борисова // Жанры речи. Саратов: Изд-во ГосУНУ «Колледж», 1999. Вып. 2. С.22-31.
41. Борисюк І.В. Форми і функції інтонації українського спонтанного мовлення / І.В.Борисюк. К.: Наук. думка, 1990. 202с.
42. Босак Н. Місце фоносемантики в курсі практичної фонетики української мови / Н.Босак, О.Копусь // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологія. 2004. Вип. 34. Ч.ІІ. С.466-470.
43. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. / И.А. Бодуэн де Куртенэ. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с.
44. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. / И.А. Бодуэн де Куртенэ. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 2. 391с.
45. Бузаров В. Изучение диалогической коммуникации основная задача коммуникативной грамматики / В.Бузаров // Вестник МГУ: Сер. Филология. 2002. №1. С.148-152.
46. Быкова О.Н. К вопросу о языковой манипуляции в СМИ / О.Н.Быкова // Теоретические и прикладные аспекты речевого общения. Вып.6. Красноярск; Ачинск, 1998. С.18-22.
47. Ван Дейк Т. Вопросы прагматики текста / Т.А.Ван Дейк // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1978. Вып.8. С.259-336.
48. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация / Т.А.Ван Дейк. М.: Прогресс, 1989. 312с.
49. Варшавская А.И. К определению ценности (значимости) грамматического значения / А.И.Варшавская // Вестник Ленингр.ун-та. Сер.2. История, языкознание, литературоведение. 1991. Вып.4. С.38-43.
50. Вежбицкая А. Семантика грамматики // Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / А.Вежбицкая. М.: Языки русской культуры, 1999. С.91-257.
51.