КАТЕГОРІЯ ЗГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі художньої літератури ХХ ― початку ХХІ століть)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису

ВОЙЦЕХІВСЬКА Наталія Костянтинівна

УДК 811.161.2’42

КАТЕГОРІЯ ЗГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

(на матеріалі художньої літератури ХХ ― початку ХХІ століть)

Спеціальність 10.02.01 ― українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Бріцин Віктор Михайлович,
доктор філологічних наук, професор

Київ ― 2009

ЗМІСТ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ......

4

ВСТУП....

5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ ЗГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ .

12

1.1. ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ЗГОДИ В ДІАЛОЗІ .....

12

1.2. КАТЕГОРІЯ ЗГОДИ: ВИЗНАЧЕННЯ, ВИДИ, ТИПИ ..........

19

1.2.1. Лінгвістичний статус згоди ......

20

1.2.2. Згода і верифікація ....

24

1.2.3. Тріада понять згоди, підтвердження та ствердження ....

27

1.3. ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ УНІСОННИХ ВИСЛОВЛЕНЬ У КОМУНІКАТИВНОМУ АКТІ ....

34

1.3.1. Комунікативна функція висловлень зі значенням згоди ...

34

1.3.2. Регулятивна функція мовленнєвих кроків згоди

42

1.3.3. Згода як тональність комунікативного акту ...

54

1.3.4. Метакомунікативна функція унісонних висловлень .....

55

1.3.5. Аксіологічний аспект висловлень згоди в діалозі ..

62

1.4. СТРУКТУРА КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ ЗГОДИ.....

74

1.4.1. Зовнішні компоненти діалогу з відношеннями згоди ....

76

1.4.1.1. Комунікативні партнери в унісонному діалозі ....

76

1.4.1.2. Прагматичні складники комунікативного акту згоди ......

81

1.4.1.3. Умови досягнення згоди в процесі комунікації ........

86

1.4.2. Внутрішня структура комунікативного акту згоди ........

88

1.4.2.1. Висловлення як маркер згоди в діалозі ..

88

1.4.2.2. Мета в комунікативному акті згоди, стратегії й тактики її досягнення .....

93

1.4.2.3. Модель побудови висловлень зі значенням згоди в українському літературному діалогічному дискурсі ....

100

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ..

103

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЗГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

105

2.1. ЦІЛКОВИТА ЗГОДА ТА ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЇЇ КОНОТАЦІЙ У ДІАЛОЗІ ......

109

2.1.1. Унісонні висловлення з конотацією підтвердження ..

109

2.1.2. Мовленнєвий акт із конотацією згоди-дозволу ..

127

2.1.3. Висловлення зі значенням згоди-похвали ..

133

2.1.4. Унісонні мовленнєві кроки з конотацією угоди .

144

2.1.5. Висловлення згоди зі значенням зобов’язання ..

147

2.1.6. Мовленнєвий акт згоди з конотацією обізнаності ..

152

2.1.7. Унісонні висловлення зі значенням часткової обізнаності ..

157

2.1.8. Мовленнєві кроки з конотацією згоди-підтримки .

159

2.1.9.Унісонні висловлення з розвитком думки ...

164

2.1.10. Мовленнєві акти згоди з конотацією інтересу .

169

2.2. ЧАСТКОВА ЗГОДА ТА ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЇЇ КОНОТАЦІЙ У ДІАЛОЗІ ....

174

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ...

184

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....

186

ДОДАТОК .

190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .

243

НАУКОВІ ПРАЦІ .
СЛОВНИКИ ..
ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ..

243

278

279

ВСТУП

Орієнтація сучасної лінгвістики на проблему міжособистісної мовної взаємодії зумовлює посилений інтерес до діалогічного мовлення, пріоритетними в розгляді якого виступають діяльнісний (Н.М. Дзюбак, Є.Ф.Соботович, Ю.С. Степанов), прагма-дискурсивний (С.Д. Абрамович, Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, А.Д. Бєлова, Н.О. Бондарєва, О.М.Боровицька, С.С. Дикарева, С.С. Єрмоленко, С.Я. Єрмоленко, В.І.Карабан, І.М. Колегаєва, Л.М. Медведєва, Л.П. Науменко, Г.Г. Почепцов, О.Г. Почепцов, Н.В. Ронгинська, О.О. Селіванова, К.С. Серажим, О.В.Тарасова, І.С. Шевченко, Дж. Ліч) і прагма-когнітивний (Я.О.Бондаренко, В.М. Бріцин, Н.В. Гончарова, Т.А. Космеда, В.В. Різун, О.Л. Бєссонова) підходи, а також принципи функціоналізму (В.З. Дем’янков, А.Й. Паславська, О.О. Селіванова).
Наукове дослідження, присвячене аналізу категорії згоди в українському літературному діалогічному дискурсі, здійснено на основі положень і принципів теорії дискурсу (Л.Р. Безугла, П.М. Донець, О.В. Ємельянова, М.Л. Макаров, А.П. Мартинюк, Н.В. Павлик, К.С. Серажим, T.A. ван Дейк), теорії мовленнєвих актів (Г.В. Ейгер, В.І. Карабан, Г.Г. Почепцов, І.С.Шевченко, Дж. Серль), когнітології (А. Вежбицька, В.М. Бріцин, В.В.Жайворонок, Т.А. Космеда, М.В. Мамич, Т.В. Радзієвська).
Дискурсно-орієнтовані дослідження ― характерна ознака сучасної лінгвістики. Водночас неоднозначний погляд мовознавства на поняття дискурсу зумовлює його трактування і як процесу мовленнєвої діяльності, і як її результату (тексту). У цьому функціонально орієнтованому дослідженні приймаємо визначення дискурсу в широкому розумінні як функціонування мови в реальному часі (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, С.Я. Єрмоленко, О.М.Ільченко, В.І. Карасик, М.Л. Макаров, О.І. Морозова, Т.В. Радзієвська, Н.М. Сафонова, О.О. Селіванова, К.С. Серажим, Т.В. Чрділелі, І.С.Шевченко, В.Д. Шинкарук, А.В. Ярхо), тобто, образно кажучи, „мовлення, занурене в життя” (Н.Д. Арутюнова), а у вужчому розумінні ― як тексту, „створеного внаслідок мовленнєвої діяльності представників певної лінгво-культурної спільноти, який розглядається в сукупності його лінгвістичних параметрів і соціально-культурного контексту” (І.С.Шевченко), тобто як соціально детерміновану форму мовленнєвої взаємодії (Б.М. Головін, В.М. Жирмунський).
Діалогічний дискурс як різновид дискурсу виступає складним, комплексним соціолінгвальним та комунікативним явищем, матеріальним результатом реалізації якого є зв’язний текст в усній чи писемній формі. Оскільки він формується та функціонує під впливом як суто мовних, так і низки позамовних (прагматичних, когнітивних, психологічних, соціокультурних, історичних тощо) чинників, системне дослідження цих сторін дискурсу дозволяє актуалізувати всю палітру можливих відношень між співрозмовниками та декодувати глибинний зміст (який може не відповідати зовнішній формі), з’ясувати позиції учасників комунікації та їхню іллокутивну мету.
Зокрема, такий сформований у дисертації принцип дає змогу з’ясувати можливі відношення між співрозмовниками в межах інтеракції. Якщо прийняти за вихідне положення, що діалогічність спілкування передбачає певну реакцію з боку адресата і така вербалізація думки є актом або заперечення, або ствердження, то стає очевидним, що діалог, як правило, базується на двох типах відношень ― відношенні згоди з попередньою думкою-висловленням або відношенні незгоди з цією думкою.
Дотепер пріоритетними в лінгвістичній науці виступали дослідження конфліктного дискурсу (праці В.В. Прокопенка [196], О.П. Снєжик [230], О.В. Фадєєвої [250], І.Є. Фролової [259] та ін.), комунікативних невдач (праці Ф.С. Бацевича [16], О.В. Герасименко [51], [52], Є.А. Карпіловської [100], О.В. Пономаренка [185], О.В. Проценка [197], О.Г. Рудої [207], Л.Л. Славової [228], О.В. Яшенкової [295] та ін.) та, особливо, незгоди, заперечення, відмінностей, полеміки (праці Л.В. Кардаш [97], О.В. Кардащук [98], Л.І.Кислякової [103], Н.М. Коваль [109], Т.А. Крисанової [122], О.П. Кущ [126], Л.М. Ляховицької [133], Г.В. Малини [137], М.В. Мамич [139], О.В.Молчанової [152], І.В. Музейник [154], Н.А. Одарчук [162], [163], О.В.Озаровського [164], [166], Н.Г. Озерової [167], [168], І.М. Осовської [171], А.Й. Паславської [175], [176], [177], О.Г. Пироженко [180], Ю.Г.Підіпригори [181], В.Л. Потикіної [188], Я.Р. Федоріва [252], І.О.Феоктістової [254] та ін.).
Позиція дослідників, що „непорозуміння стає дедалі поширенішим явищем в усній та літературній комунікації” [52, с. 1], зумовила скромне висвітлення згоди в лінгвістичній науці порівняно із дисонансом. Можливо, це пояснюється тим, що, відношення незгоди є типологічною характеристикою діалогічної взаємодії в цілому, оскільки ще англійські вчені говорили, що існує близько 500 способів сказати „ні” й лише близько 50 способів сказати „так”. З погляду комунікації, якщо мовець заперечує співрозмовникові, то в нього більше необхідності аргументувати свою незгоду, тобто навести певні факти на противагу сказаному адресантом. Якщо ж ідеться про унісон, то радше за все мовець повинен або позначити свою згоду з комунікативним партнером, або підсилити цю згоду наданням будь-якої додаткової інформації.
В україністиці кооперативний дискурс та категорія згоди, що лежить у його основі, вивчались на синтаксичному рівні при розгляді нечленованих конструкцій (слів-речень) як одного з різновидів простого речення (праці І.Р. Вихованця та К.Г. Городенської [44], П.С. Дудика [75], [76], [77], О.І. Леути [130], О.П. Кущ [126] І.Д. Сухомлина [238] та ін.). Спеціальні дослідження засобів вираження позитивної оцінки проведено в підсистемі модальних слів, часток та прикметників (праці Н.М. Кислициної [102], К.С. Симонової [222], [223] та ін.). Порівняльне дослідження деяких засобів вираження згоди здійснене Н.М. Кислициною [102] та О.І. Чайкою [272].
Окремі аспекти зазначеної проблеми порушено в наукових розвідках учених, що працюють у галузі мовленнєвого етикету (праці С.К. Богдан [26], Л.І. Клочко [105], [106], О.М. Миронюк [145], О.С. Скалянчук [226] та інші), психолінгвістики (праці Н.В. Сапригіної [211]) та конфліктології (праці В.В. Прокопенка [196]).
Повніше ніж в україністиці категорія згоди та засоби її вираження досліджені на матеріалі російської (праці І.В. Галактіонової [49], [50], О.О.Кибець [101], О.А. Михайлової [146], О.В. Озаровського [165], [166], Т.М. Свірідової [213] та ін.), англійської (праці І.М. Рудик [208], О.В. Фадєєвої [251], О.В. Черненко [273], Т.В. Чрділелі [275], І.А. Штика [287], Т.П. Щедріної [289]), німецької (праці М. Баумерта [298], Л.І. Маєвської [134], М.П. Чурикова [276]) та французької (праці Е.М. Андрієвської [6]) мов. Зокрема, шляхом експериментально-фонетичного експерименту визначено особливості інтонаційного вираження висловлень зі значенням згоди (Е.М. Андрієвська), проаналізовано стилістичне використання та експресивне забарвлення таких речень у публіцистиці (Т.М. Михальчук, О.В. Озаровский, О.С. Яковлєва), розглянуто взаємозв’язок висловлень згоди та комунікативного статусу мовців у діловому дискурсі (Т.В. Чрділелі), вивчено тактики досягнення взаєморозуміння в політичному мовленні (М.П. Чуриков), розв’язано проблему дихотомії істинної та псевдозгоди (Т.В. Булигіна, А.Д. Шмельов).
Зазначене зумовлює актуальність комплексного вивчення категорії згоди як невід’ємного компонента повсякденної мовленнєвої практики, а саме вивчення її лінгвістичних основ на засадах комунікативного, когнітивного та діяльнісного підходів до аналізу мовних явищ, із урахуванням релевантних філософських, логічних та антропосоціологічних теорій.
Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах теми, що розробляється відділом загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України „Лексика східнослов’янських мов у синхронічному та діахронічному висвітленні” (НДР № 0103U003645). Тему дослідження затверджено вченою радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 10 від 31 листопада 2006 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою праці є комплексний опис сутності й реалізації когнітивно-комунікативної категорії згоди, вивчення її взаємозв’язку з іншими мовними категоріями, зокрема категорією заперечення, вивчення структури комунікативних актів із відношеннями згоди, ознак, функцій та умов появи унісонних висловлень, визначення й систематизація функціональних видів згоди та її конотацій в українському літературному діалогічному дискурсі.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1. Проаналізувати та узагальнити наявні підходи до вивчення згоди в мовознавстві, сформувати теоретичні засади їхньої лінгвістичної кваліфікації, дати загальну характеристику когнітивно-комунікативної категорії згоди як мовного явища.
2. З’ясувати причини появи унісонних висловлень в українському літературному діалогічному дискурсі, охарактеризувати їхні ознаки та функції, а також визначити умови успішності кооперативного спілкування.
3. Описати структуру комплексного комунікативного акту згоди, його зовнішні та внутрішні складники, варіанти моделі побудови.
4. Визначити статус висловлень згоди в складі комунікативного акту та виявити перформативну формулу, яка лежить в основі згоди.
5. Систематизувати різновиди згоди з урахуванням їхніх функцій та конотацій і розглянути вербальні засоби їхнього вираження в українському літературному діалогічному дискурсі.
Матеріалом дослідження стали 2500 діалогів із реактивним висловленням згоди, що були виділені методом суцільної вибірки з текстів української літератури ХХ-ХХІ століть загальним обсягом 11000 сторінок.
Об’єктом дослідження виступає згода як когнітивно-комунікативна категорія.
Предметом дослідження є розгляд висловлень згоди в системному аспекті.
Базовим методом, що дозволив досягти поставленої мети та вирішити завдання дослідження став метод лінгвістичного спостереження та опису. Крім того, в дисертації було використано й інші методи та прийоми: метод дискурсивного аналізу ― для комплексного опису комунікативних ситуацій згоди з урахуванням когнітивних, функціональних, психологічних, соціальних та інших складників, ролей і статусів співрозмовників, для виділення стратегій, тактик і способів досягнення згоди в діалозі; контекстуально-інтерпретаційний метод ― для визначення функцій та причин виникнення висловлень згоди в спілкуванні; метод діалогічної інтерпретації ― для виявлення конотацій згоди та вербальних мовних засобів їхнього вираження; методика конверсаційного аналізу ― для встановлення механізмів управління поведінкою співрозмовника в комунікативних ситуаціях згоди, з’ясування вибору мовцями вербальних засобів вираження взаєморозуміння.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в україністиці здійснено комплексне дослідження категорії згоди в діалозі на засадах комунікативного, прагмалінгвістичного та когнітивного підходів. Уперше досліджено ознаки, функції, умови та причини появи унісонних висловлень у процесі комунікації, побудовано перформативну формулу висловлень зі значенням згоди, виявлено численні конотації згоди та засоби їх вираження.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно є внеском у створення когнітивної та комунікативної граматики української мови, розвиває проблеми комунікативної лінгвістики, теорії дискурсу. Дослідження категорії згоди в діалогічному дискурсі в межах функціонального та когнітивно-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ сприяє опису закономірностей розвитку та функціонування мови в соціумі, розумінню механізмів побудови мовних одиниць та їхнього семантичного наповнення, дозволяє осмислити з лінгвістичного погляду процес управління мовленнєвою поведінкою учасників діалогу.
Практичне значення дослідження визначається можливістю використання отриманих результатів у курсах сучасної української мови, загального мовознавства, спецкурсів із прагмалінгвістики, семантики й прагматики мовленнєвого спілкування, теорії діалогічного дискурсу. Результати дослідження актуальні для опрацювання комунікативно-орієнтованих методик викладання рідної та іноземної мов.
Особистий внесок здобувача. Усі публікації написано одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та одержані результати обговорювано на засіданнях відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (2006-2009 рр.), на V Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2007), ХVI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2007), VII Міжнародній науковій конференції „Міжкультурні комунікації: ноосферна парадигма в мові” (Алушта, 2008), ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції „Теорія і технологія іншомовної освіти” (Сімферополь, 2008), VIIІ Міжнародному науковому семінарі „Пред’явлення світу в гуманітарних дискурсах ХХІ століття” (Луганськ, 2009).
Публікації. Основний зміст праці відображено у восьми наукових статтях, шість із яких опубліковано у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг публікацій ― 2,5 др. арк.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна зробити такі узагальнення:
1. Згода є багатоаспектнoю когнітивно-комунікативною категорією, що виявляється у сфері діалогічного спілкування, має свої функції і ознаки та розглядається лінгвістикою в комунікативному, логіко-змістовому та формальному аспектах. Відношення згоди в діалозі співвідноситься з логіко-філософськими категоріями й поняттями тотожності, істини, достовірності, наявності або відсутності альтернативи. У лінгвістиці категорія згоди пов’язується з поняттями верифікації, підтвердження і ствердження та протиставляється категорії незгоди (заперечення).
2. Кооперативний діалогічний дискурс та категорія згоди, що лежить у його основі, підпорядкований меті досягнення взаєморозуміння, узвичаєним принципам комунікації та соціальної регуляції і координації. Його формують два учасники розмови, які перебувають у певних взаємостосунках та мають наміри стосовно акту інтеракції. Успішність кооперативного діалогу залежить від дотримання його учасниками соціокультурних, психосоціальних, психологічних та когнітивних (мовних та позамовних) умов, серед яких можна назвати врахування фактора адресата та ситуації комунікації, збіг інтенцій мовців, тотожність мовного коду, невербальних засобів спілкування та різного роду уподобань, достатній для певного акту взаємодії рівень комунікативної компетентності та лінгвістичної свідомості, довіра до співрозмовника як надійного джерела знань та ін.
3. Основною структурною одиницею кооперативного діалогу є реактивне висловлення зі значенням згоди. Висловлення зі значенням згоди засвідчує збіг / схожість думок, позицій, поглядів двох співрозмовників про предмет розмови і має в своїй основі перформативну формулу „Я згоден з Вами, що Р”. Повний або частковий збіг поглядів мовців на предмет розмови маркують комунікативні акти з відношеннями цілковитої або часткової згоди відповідно.
4. Виникнення мовленнєвого кроку згоди зумовлюється змістом та формою попереднього висловлення, а також особою комунікативного партнера і ситуацією спілкування. Залежно від комунікативного статусу співрозмовників, особливостей їхніх стосунків та обставин діалогу згода може бути щирою або удаваною (псевдозгодою).
5. Комунікативний акт згоди ― як цілковитої, так і часткової ― в українському літературному діалогічному дискурсі має певні ознаки, умови появи та структуру. Ознаками діалогу з відношенням згоди виступають інтерактивність, фреймовий характер, підпорядкованість механізмам соціальної та діалогічної регуляції і координації, збіг у когнітивній сфері мовців, однаковість у інтерпретаціях світу суб’єктами спілкування та ін.
Структура комунікативного акту згоди містить внутрішні та зовнішні складові, взаємодія і комбінації яких зумовлюють різний ступінь досягнення мовцями взаєморозуміння. Зовнішніми компонентами комунікативного акту згоди виступають співрозмовники, тема, мовленнєвий жанр, канал зв’язку, код, обставини та умови спілкування. Внутрішніми складниками унісонного акту взаємодії є висловлення мовців з іллокутивною метою встановлення відношень згоди.
6. Висловлення зі значенням згоди ― це поліфункціональні комунікативні одиниці, що виконують у розмові власне комунікативну, фатичну (контактовстановлювальну і контактопідтримувальну), регулятивно-координаційну функції і характеризуються аксіологічним та емоційним аспектами. У діалозі висловлення згоди набувають додаткових конотацій, що допомагають мовцеві реалізувати власний комунікативний намір і домогтися однозначного його розпізнавання співрозмовником. Така мовленнєва поведінка формує стратегію адресата, реалізується через тактики, прийоми та систему засобів вираження унісонного значення.
Субвідтінками цілковитої згоди в діалогічному дискурсі виступають підтвердження, похвала, дозвіл, угода, зобов’язання, повна та часткова обізнаність, взаємність, інтерес та естафета (розвиток думки). Конотаціями часткової згоди є корекція, примус, байдужість, компроміс, сумнів, вимога, ухиляння, гіпотеза, виклик та етикетність (ввічливість).
7. Засобами вираження конотацій цілковитої і часткової згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виступають вербальні та невербальні лінгвопрагматичні спеціалізовані (типові для актуалізації унісонних відношень) і неспеціалізовані (нетипові для експлікації відношень згоди) засоби, що зазнають подальшого членування на імпліцитні та експліцитні ― лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні.
Відтінки в значенні згоди виражаються переважно комбінаціями спеціалізованих (типових) та неспеціалізованих (нетипових) мовних засобів. Рідше унісонні конотації актуалізуються за допомогою лише спеціалізованих або лише неспеціалізованих засобів.
Типовими лексико-граматичними засобами вираження конотацій цілковитої та часткової згоди в українському літературному діалогічному дискурсі виступають дієслова (модальні, на позначення інтелектуальної діяльності, з конотаціями обіцянки, дозволу, співпереживання, моральної підтримки, припущення та примирення тощо); повна і коротка форми прикметника згодний; стверджувальні частки; прислівники з відтінком переконаності та невпевненості, припущення; комбінації часток із прислівниками та дієсловами; іменники згода, правда, річ, факт, діло тощо; словосполучення іменників з прикметниками; фразеологізми; речення фразеологізованої структури; етикетні вирази; висловлення, що виражають абсолютну переконаність, похвалу, взаємність, байдужість, компроміс, невпевненість; конструкції зі значенням примусовості, необхідності, можливості / неможливості вибору; речення зі сполучниками умови.
Неспеціалізованими лексико-граматичними засобами актуалізації конотацій згоди виступають модально-вольові та підсилювально-видільні частки, вигуки, питальні, питально-стверджувальні, питально-спонукальні та заперечні речення, окличні речення зі значенням протесту, речення з обмежувально-видільними частками, підрядними і сурядними сполучниками, уточнення тощо. Нетиповими для вираження відношень згоди є імпліцитний спосіб, повний та частковий повтори.
Вибір засобів вираження конотацій згоди з метою встановлення, підтримування контакту та успішного його завершення зумовлюється комунікативною компетенцією мовця, особливостями сприйняття ним явищ світу, уподобаннями, відповідною манерою кодування та декодування почутого, ситуацією спілкування, правилами мовленнєвої кооперативної поведінки, реєстром спілкування, характером і тривалістю взаємин між співрозмовниками, а також тим відтінком у значенні згоди, що його хоче передати комунікативний партнер.
8. Результати проведеного дослідження дають змогу окреслити ефективні шляхи гармонізації комунікативного процесу за допомогою висловлень зі значенням згоди. Перспективним вбачаються подальші дослідження категорії згоди в етнокультурному й гендерному аспектах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

НАУКОВІ ПРАЦІ
1. Абрамович С. Д. Мовленнєва комунікація: підруч. / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. ― К.: Центр навчальної літератури, 2004. ― 472 с.
2. Адамец П. Порядок слов в современном русском языке / П. Адамец. ― Прага, 1966. ― 426 с.
3. Ажнюк Л. В. Директивні документи українського середньовіччя: розвиток семантико-граматичної структури тексту / Л. В. Ажнюк // Мовознавство. ― 1998. ― № 4-5. ― С. 30-42.
4. Айер А. Д. Язык, истина и логика / А. Д. Айер // Аналитическая философия: избранные тексты. ― М.: Изд-во МГУ, 1993. ― С. 55-66.
5. Ананко Т. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації в англомовному корпоративному дискурсі / Т. Ананко // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т філології, 2004. ― № 10. ― С. 1-5.
6. Андрієвська Е. М. Інтонаційне вираження категорії згоди / незгоди у французькому діалогічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.05 „Романські мови” / Е. М. Андрієвська. ― К., 2001. ― 20 с.
7. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. ― К.: Вид. дім КМ Academia”, 1994. ― 254 с.
8. Артеменко Т. М. Прагматика и семантика инициального константивно-ответного микродиалога в современном английском языке: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.04 „Германские языки” / Т. М. Артеменко. ― К., 1991. ― 24 с.
9. Артеменко Т. М. Прагматичні аспекти мовленнєвої діяльності та навчання діалогічної форми мови [Електронний ресурс] / Т. М. Артеменко, І. П. Ліпко // Филологические науки. Методика преподавания языка и литературы. ― Режим доступу до журн.:
www.rusnauka.com/21_NIEK_2007/Philologia/24187.doc.htm - 14k -
10. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата / Н. Д. Арутюнова // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. ― 1981. ―Т. 40. ― № 4. ― С. 356-367.
11. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. События. Факт / Н. Д. Арутюнова. ― М.: Наука, 1988. ― 341с.
12. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. ― М.: Языки русской культуры, 1998. ― 896 с.
13. Ахутина Т. В. Порождение речи: нейролингвистический анализ синтаксиса / Т. В. Ахутина. ― М.: Наука, 1989. ― 215 с.
14. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення: навч. посібник для студентів ун-тів / Н. Д. Бабич. ― Львів: Світ, 1990. ― 232 с.
15. Баландіна Н. До проблеми опису етикетних перформативів у словниках (чесько-українські паралелі) / Н. Баландіна, М. Степаненко // Eslavística Complutense. ― 2007. ― № 7. ― С. 63-76.
16. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології / Ф. С. Бацевич. ― Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. ― 236 с.
17. Бацевич Ф. С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий / Ф. С. Бацевич // Філологічні аспекти дослідження дискурса: зб. наук. праць. ―Х.: Лівий берег, 2001. ― С. 3-6.
18. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф. С. Бацевич. ― К., 2004. ― 344 с.
19. Бацевич Ф. С. Смисл: сутність і сфери вияву в мові / Ф. С. Бацевич // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. ― 2004. ― Вип. 34. ― Ч. 1. ― С. 346-353.
20. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации / А. Д. Белова. ― К., 1997. ― 310 с.
21. Березенко В. М. Вірогідність як параметр констативного висловлювання та засоби її вираження в сучасній англійській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 „Германські мови” / В. М. Березенко. ― К., 2003. ― 19 с.: рис. ― (Київ. нац. лінгв. ун-т).
22. Бєлова А. Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики / А. Д. Бєлова // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т філології, 2004. ― № 10. ― С. 11-16.
23. Бігарі А. А. Емотивна аргументація у дискурсі сімейного спілкування / А. А. Бігарі // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Фак-т іноземної філології, 2000. ― С. 30-39.
24. Білоус М. Чарівні слова / М. Білоус // Урок української. ― 2002. ― № 10. ― С. 36-39.
25. Богатько В. В. Явища еліпсису в мові сучасної української публіцистики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / В. В. Богатько. ― К., 2005. ― 24 с. ― (НАН України. Ін-т укр. мови).
26. Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С. К. Богдан. ― К.: Рідна мова, 1998. ― 475 с.
27. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика: проблеми семантики і функціонування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”/ Н. І. Бойко. ― К., 2006. ― 36 с. ― (НАН України. Ін-т укр. мови).
28. Бойко Н. І. Семантичний аспект експресивності лексичних одиниць / Н. І. Бойко // Лінгвостилістика: об’єкт ― стиль, мета ― оцінка: зб. наук. праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С. Я. Єрмоленко; [відп. ред. академік НАН України В. Г. Скляренко]. ― К., 2007. ― С. 386-390.
29. Бондаренко Л. В. Склад та комунікативні функції вторинних часток: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”/ Л. В. Бондаренко. — Кіровоград, 2005. — 20 с. — (Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка).
30. Бондарєва Н. О. Структурно-семантичні і комунікативно-прагматичні особливості висловлювань із концептом порада”: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”/ Н. О. Бондарєва. ― К., 2005. ― 20 с.
31. Брицин В. М. Односкладні речення в українській мові: до питання методології їхнього дослідження / В. М. Брицин // Мовознавство. ― 2001. ― № 3. ― С. 81-87.
32. Брицин В. М. Модальна граматика дискурсу як один із напрямів семантико-синтаксичних досліджень / В. М. Брицин // Мовознавство. ― 2006. ― № 2-3. ― С. 101-111.
33. Буглак С. И. О разграничении модальных слов и частиц / С. И. Буглак // Русский язык в школе. ― 1985. ― № 4. ― С. 100-105.
34. Буглак С. И. Модальные слова и частицы как средство выражения подтверждения или опровержения достоверности сообщаемого / С. И. Буглак // Русский язык в школе. ― 1990. ― № 2. ― С. 82-87.
35. Булыгина Т. В. Возражение под видом согласия / Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелев // Облик слова: сборник статей памяти Д. Н. Шмелева. ― М., 1997. ― С. 137-147.
36. Буренко Т. М. Конфігурація мовленнєвих актів вибачення в англомовному дискурсі (діахронічний аналіз) / Т. М. Буренко // Вісник ХНУ. ― № 848. ― 2009. ― С. 97-102.
37. Бушкова В. В. Комунікативні стратегії та мовні моделі в міжкультурному спілкуванні / В. В. Бушкова // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія. ― 2000. ― Вип. 3. ― С. 216-218.
38. Вежбицкая А. Метатекст в тексте / А. Вежбицкая // Новое в зарубежной лингвистике. ― М.: Прогресс, 1978. ― Вып. 8. ― С. 402-421.
39. Вежбицкая А. Речевые акты / А. Вежбицкая // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. ― Вып. 16. ― С. 251-275.
40. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / А. Вежбицкая. ― М.: Русские словари, 1996. ― 416 с.
41. Венгринюк М. І. Адресат у художньому тексті (на матеріалі української прози ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / М. І. Венгринюк. ― Івано-Франківськ, 2006. ― 20 с. ― (Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника).
42. Вербич Н. С. Інтонація переконування в публічному мовленні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”/ Н. С. Вербич. ― К., 2001. ― 20 с. ― (НАН України, Ін-т укр. мови).
43. Вихованець І. Р. Висловлення / І. Р. Вихованець // Українська мова: енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова) [та ін.]. ― 2-ге вид., виправл. і доповн. ― К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. ― С. 69-70.
44. Вихованець І.Р. Слова-речення / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська // Теоретична морфологія української мови. ― К., 2004. ― С. 374-390.
45. Вольф Е. М. Оценочное значение и соотношение признаков хорошо/плохо” / Е. М. Вольф // Вопросы языкознания. ― 1986. ― № 5. ― С. 98-106.
46. Вольф Е. М. Функциональная семантика. Описание эмоциональных состояний. Главы из книги / Е. М. Вольф // Функциональная семантика: Оценка, экспресивность, модальность. In Memoriam Е.М. Вольф. ― М.: Ин-т языкознания РАН, 1996. ― С. 137-167.
47. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата / О. П. Воробьева. ― К.: Вища школа, 1993. ― 200 с.
48. Воронцова Н. Г. Функціональна парадигма комунікативних стратегій реципієнта-аусайдера / Н. Г. Воронцова // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т філології, 2004. ― № 10. ― С. 67-76.
49. Галактионова И. В. Средства выражения согласия / И. В. Галактионова // Идеографические аспекты русской грамматики: [под ред. В. А. Белошапковой и И. Г. Милославского]. ― М.: Изд-во МГУ, 1988. ― С.145-168.
50. Галактионова И. В. Средства выражения согласия/несогласия в русском языке: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 „Русский язык” / И. В. Галактионова; Московский государственный университет им. М. В. Ломоносова. ― М., 1995. ― 24 с.
51. Герасименко О. В. Порушення умов успішності вербальних інтеракцій (на матеріалі текстів сучасних французьких авторів) / О. В. Герасименко // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). Серия „Филология”. ― 2002. ― Т. 5. ― № 1. ― С. 19-20.
52. Герасименко О. В. Дискурсивні стратегії і тактики подолання комунікативних порушень (на матеріалі французьких літературних текстів постмодерну): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.05 „Романські мови” / О. В. Герасименко. ― К., 2008. ― 20 с.
53. Гетьман З. О. Поняття інтеракції” в текстолінгвістиці / З. О. Гетьман // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Серія Філологія. ― 2000. ― Вип. 3. ― С. 325-329.
54. Гловинская М. Я. Семантика глаголов речи с точки зрения теории речевых актов / М. Я. Гловинская // Русский язык и его функционирование. Коммуникативно-прагматический аспект. ― М., 1993. ― С. 158-218.
55. Голубева-Монаткина Н. И. Классификационное исследование в лингвистике. Вопросы и ответы диалогической речи: учеб. пособие / Н. И. Голубева-Монаткина. ― М., 1999. ― 92 с. ― (Работы / Московский лингвистический ун-т. Кафедра психолингвистики).
56. Гончарова Н. В. Оценочные тактики как средство реализации аксиологического смысла в диалогическом дискурсе / Н. В. Гончарова // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. ― 2001. ― Вип. 4. ― С. 206-216.
57. Горголюк Н. Г. Речення тотожності в сучасній українськії мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / Н. Г. Горголюк. ― К., 2005. ― 20 с. ― (Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні НАН України).
58. Гордон Д. Постулаты речевого общения / Д. Гордон, Дж. Лакофф // Новое в зарубежной лингвистике. ― М.: Прогресс, 1985. ― Вып. 16. ― С. 276-302.
59. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации / И. Н. Горелов. ― М., 1980. ― 104 с.
60. Грайс Г. Логика и речевое общение / Г. Грайс // Новое в зарубежной лингвистике. ― Вып. 16. ― М., 1985. ― С. 217-237.
61. Грищенко А. П. Питальне речення / А. П. Грищенко // Українська мова: енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова) [та ін.]. ― 2-ге вид., виправл. і доповн. ― К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. ― С. 479-480.
62. Гуйванюк Н. В. Кореферентність синтаксичних одиниць / Н. В. Гуйванюк // Мовознавство. ― 2001. ― № 3. ― С. 88-96.
63. Гуйванюк Н. В. Синтаксичні експресеми з антиципацією / Н. В. Гуйванюк // Лінгвостилістика: об’єкт ― стиль, мета ― оцінка: зб. наук. праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С. Я. Єрмоленко; [відп. ред. академік НАН України В. Г. Скляренко]. ― К., 2007. ― С. 84-92.
64. Дзюбак Н. М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”/ Н. М. Дзюбак. ― К., 1999. ― 20 с. ― (Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова).
65. Дедухно А. В. Класифікація перформативів у лінгвістиці / А. В. Дедухно // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. ― 2008. ― Вип. 17. ― С. 194-198.
66. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк; [пер. с англ.]. ― М.: Прогресс, 1989. ― 312 с.
67. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы / Д. Дэвидсон // Аналитическая философия: Избранные тексты. ― М.: Изд-во МГУ, 1993. ― С.144-159.
68. Дзюбишина-Мельник Н. Сучасний жаргон і сучасне розмовне мовлення / Н. Дзюбишина-Мельник // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства:
наук. конф., 28-29 травня 2001 р.: матеріали. ― К., 2002. ― С. 94-99.
69. Дикарева С. С. Языковое общение ― диалог ― дейксис: учебное пособие / С. С. Дикарева, Н. В. Ронгинская. ― Симферополь, 1991. ― 49 с.
70. Дмитровская М. А. Знание и мнение: образ мира, образ человека / М. А. Дмитровская // Логический анализ языка. Знание и мнение: сб. науч. тр. ― М.: Наука, 1988. ― С. 6-18.
71. Дмитрук О. В. Вплив екстралінгвальних факторів на вибір маніпулятивних стратегій (на матеріалі сучасної англійської мови) / О. В. Дмитрук // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т філології, 2004. ― № 10. ― С. 141-145.
72. Добрушина Е. Р. Верификативные высказывания в современной русской диалогической речи: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 „Русский язык” / Е. Р. Добрушина. ― М., 1993. ― 20 с. ― (МГУ им. М. В. Ломоносова).
73. Донченко Е. А. Личность, конфликт, гармония / Е. А. Донченко, Т. М. Титаренко. ― К., 1987. ― 158 с.
74. Доценко О. Л. Модальність у вираженні об’єктно-з’ясувальних відношень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / О. Л. Доценко. ― К., 2001. ― 22 с. ― (Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова).
75. Дудик П. С. Слова-речення ТАК, НІ та їх синоніми / П. С. Дудик // Українська мова і література в школі. ― 1972. ― № 4. ― С. 25-32.
76. Дудик П. С. Синтаксично нерозкладні речення, що виражають емоції / П. С. Дудик // Українська мова і література в школі. ― 1972. ― № 11. ― С. 32-38.
77. Дудик П. С. Стверджувальні слова-речення / П. С. Дудик // Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення / П. С. Дудик. ― К.: Наукова думка, 1973. ― С. 217-225.
78. Дьяконова І. Л. Невербальні засоби комунікації у жіночому флірті / І. Л. Дьяконова // Мовні і концептуальні картини світу: зб. наук. праць. ― К.: КНУ ім. Т. Шевченка. Ін-т філології, 2004. ― № 10. ― С. 145-149.
79. Ейгер Г. В. Мотивационный потенциал речевых актов / Г. В. Ейгер, И. С. Шевченко // Вісник Харків. нац. ун-ту. ― 2000. ― № 500. ― С. 10-17.
80. Ємельянова О. В. Мовленнєве вираження статусу адресата / О. В Ємельянова // Вісник СумДУ. Серія Філологія. ― 2007. ― № 2. ― С. 112-116.
81. Єрмоленко С. С. Мова в культурі народу (план-проспект) / С. С. Єрмоленко, Т. А. Харитонова, О. Б. Ткаченко, Г. М. Яворська, В. А. Ткаченко, А. М. Шамота // Мовознавство. ― 1998. ― № 4-5. ― С. 3-17.
82. Єрмоленко С. С. Мовне моделювання дійсності і знакова структура мовних одиниць: монографія / С. С. Єрмоленко. ― К.: Вид. Дім Дмитра