СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА НАЗВ КОЛЬОРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ РОМАННОМУ ТЕКСТІ СЕРЕДИНИ – ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. (на матеріалі творів О.Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. Сковороди
На правах рукопису Супрун Людмила Олександрівна
УДК 811.161. 2’ 371

СЕМАНТИКА І ПРАГМАТИКА НАЗВ КОЛЬОРІВ
В УКРАЇНСЬКОМУ РОМАННОМУ ТЕКСТІ СЕРЕДИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
(на матеріалі творів О.Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Стасевський Станіслав Борисович
кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2009

ЗМІСТ

Вступ......3
Розділ 1. Семантика і стилістична функція назв кольорів у мові
1.1. Семантика і стилістика кольороназв.... 9
1.2. Місце кольороназв в ідіостилі письменника.......5
1.3. Психофізичні властивості кольорів..21
Розділ ІІ. Концептуальна наповненість назв кольорів у романах
О. Гончара і М. Стельмаха
2.1. Краса природи та екологічна катастрофа в кольоративах
романів О. Гончара................................................................39
2.2 .Кольороназви у відображенні природи в романі М. Стельмаха
«Дума про тебе»...............................................................................89
Розділ ІІІ. Кольороназви у висвітленні глобальної антитези
Творення - руйнування загальнолюдських духовних цінностей
(на матеріалі творів О. Гончара і П. Загребельного)
3.1. Колірні назви як засіб відображення боротьби добра і зла в
романах О. Гончара....109
3.2. Кольороназви у відображенні історичних подій і образів
(на матеріалі роману П. Загребельного Я, Богдан”)......................155

Висновки...169
Додатки......................................176
Список джерел............217
Список літератури................................218

ВСТУП

У парадигмі мовних одиниць, що характеризують різні рівні мовної системи, слову відведено провідне місце як одиниці лексичного рівня або лексичної системи. У порівнянні з іншими одиницями мови слово має особливі структурні, семантичні та функціональні ознаки, які нерозривно пов’язані з відображенням у свідомості людини предметів, явищ і подій дійсності. У сучасному мовознавстві ґрунтовно представлена семантична структура слова та шляхи її становлення. Складна природа лексичного значення слова розглядалася в ХІХ ст. у працях О. Потебні, пізніше В. Виноградова, Д. Шмельова, Л. Булаховського, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Л. Лисиченко та ін. Як відображення в нашій свідомості предмета чи явища дійсності лексичне значення слова неминуче вбирає в себе поняття про цей предмет або явище, що перебуває в певному зв’язку з іншими поняттями” [221,73]. Однак лексико-семантична система мови рухома й незамкнена. Вона розвивається через подолання різного роду протиріч, що дає для дослідження важливий мовознавчий матеріал. З огляду на це актуальним є семантико-стилістичний аналіз одного з найпоширеніших шарів української мови лексики на позначення назв кольорів.
Сучасні мовознавці велику увагу приділяють питанням вивчення мовної картини світу окремих письменників у зв’язку з їхніми психоментальними особливостями. Тому розгляд цих питань є актуальним. Творчість кожного митця, як відомо, є художнім освоєнням дійсності. Авторські думки та ідеї втілюються в чуттєво-конкретних образах, які впливають на емоції читача, збуджують його уяву. Із багатоманітного, конкретно-предметного світу письменник прагне вибрати явище, яке б найповніше уособлювало його ідейний задум. Використовуючи для цього потенціал української мови, митець збагачує його власними надбаннями.
Джерелом для дослідження семантичних зрушень у структурі значень кольоративів є мова художньої літератури, яка віддзеркалює найтонші зміни в семантичній структурі слів.
Семантика мовних одиниць у художньому мовленні характеризується різними видами значення. Як пише Л. Новіков, різні види значення дійсно пов’язані й взаємодіють у межах єдиного цілого лексичного значення одиниці. Їх взаємовідображення і взаємозв’язок пояснюється тим, що вони по-різному, з різних боків характеризують одну і ту ж сутність лінгвістичне значення як специфічну форму відображення дійсності й змісту лексичної одиниці, яка функціонує в мові як ціле. Зміна одного з компонентів лексичного значення відображається в співвідносних змінах інших, а отже, і в змінах усього цілого лексичного значення” [152,108] Науковець Л. Качаєва відзначає здатність назв кольорів розвивати різні переносні та образно-символічні значення, що широко використовуються письменниками з художньо-стилістичною метою” [132,82].
Художня література дає багатий матеріал для вивчення семантики слів та семантичних зрушень у їх значеннях. Для дослідження семантики назв кольорів нами обрано тексти українських письменників середини ХХ ст.: О. Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха.
Актуальність теми визначається спрямованістю сучасного мовознавства на вивчення семантики та прагматики мовних одиниць у художньому дискурсі видатних українських письменників. Проведення семантико-стилістичного аналізу колірної картини світу української прози середини другої половини ХХ ст. як складової частини мовної картини світу дає ґрунт для дослідження й узагальнення ознак розвитку лексико-семантичної системи української літературної мови новітнього часу та змогу прогнозувати тенденції її подальшого розвитку.
Індивідуальна авторська манера вибору мовних засобів формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів відносять перш за все соціально-політичний і культурний рівень розвитку суспільства, взаємодію напрямків і течій в літературі і мистецтві, які впливають на особистість митця, безпосереднє оточення, в якому перебуває автор, його можливості доступу до джерел інформації. Суб’єктивні фактори виділяють такі: освітньо-культурний рівень письменника, сформованість його світогляду і переконань, його характер, вдачу, художній темперамент.
Художнє мовлення талановитого письменника органічно поєднує здобутки світової культури, естетику української мови як мови національної, і активний творчий пошук самобутніх мовно-виражальних засобів, що розкривають індивідуальність сприйняття і відображення світу. Сприймаючи художнє слово, дослідник відкриває для себе у ньому новий світ багатогранний і унікальний.
Для вибору творів, мова яких послужила матеріалом для аналізу семантико-стилістичних функцій назв кольорів, за основу бралися такі критерії:
1. Хронологічний. Усі письменники представники однієї епохи, і це дозволяє розглядати семантику назв кольорів у одній історико-культурній площині.
2. Літературознавчий. За основними творчими рисами дослідники визначають різні ідіостилі письменників: у Олеся Гончара лірико-філософський, у Павла Загребельного вільно-іронічно-розповідний, у Михайла Стельмаха фольклорно-лірико-епічний.
3. Для аналізу взяті різні за жанровими особливостями романи: Прапороносці” воєнний роман, Собор” філософсько-психо- логічний, Твоя зоря” лірико-філософський роман, Я, Богдан” історико-психологічний роман, Дума про тебе” аналітико-психологічний роман.
Зв’язок праці з науковими програмами. Дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Мета роботи виявити семантичний і прагматичний потенціал назв кольорів, що реалізується в українському романному тексті середини другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів Олеся Гончара, Павла Загребельного, Михайла Стельмаха).
Для досягнення мети поставлені такі завдання:
1. Здійснити семантико-стилістичний аналіз значень назв кольорів, виявити особливості їх використання кожним автором.
2. Визначити семантичні зміни, які відбуваються в слові у текстах того чи іншого автора.
3. З’ясувати частотність використання лексем на позначення кольору в художньому мовленні кожного автора.
4. Визначити лексико-семантичні поля кольоративів у текстах проаналізованих романів.
5. Установити особливості лексико-семантичних полів назв кольорів у творах О. Гончара, П. Загребельного, М. Стельмаха.
6. Дослідити ідіостильові особливості художнього мовлення кожного з названих письменників.
Об’єктом дисертаційного дослідження є назви кольорів як фрагменти художньої картини світу в українському романному тексті середини другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів Олеся Гончара, Павла Загребельного, Михайла Стельмаха).
Предметом дисертаційного дослідження є семантико-стилістична характеристика назв кольорів із погляду функціонування їх в українському романному тексті середини другої половини ХХ ст.
Матеріалом для дослідження послужила картотека назв кольору, створена дисертантом методом суцільної вибірки відповідного матеріалу з творів українських письменників ХХ ст. (усього понад 3000 фрагментів). Основою для аналізу послужили тлумачення в найбільш авторитетних словниках: Словник української мови ( далі СУМ) [252], Словарь української мови за редакцією Б. Грінченка (далі СГ) [251], Словник староукраїнської мови ХIV ст. [253], Словник старо-української мови ХVI першої половини ХVII ст. [254], Новий тлумачний словник української мови (далі НТСУ) [317].
Методологічною основою дисертації є поняття про діалектичний зв’язок мови і мислення, мови і мовлення, загальномовного та індивідуального в літературній творчості, про особливості ідіостилю та індивідуальної мовної картини світу письменника.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань застосовувався описовий метод контекстного аналізу, за допомогою якого було досліджено естетико-змістові функції слів із значенням кольору в художньому тексті, частково-компонентний аналіз, що передбачає виявлення елементів структури значення слова (сем) та їх класифікацію, для більш точного тлумачення значення кольороназв.
Квантитативний метод застосовувався в дослідженні з метою визначення кількісного співвідношення назв певного кольору в творах кожного письменника. Це дало можливість виявити місце лексико-семантичного поля назв того чи іншого кольору в колірній картині світу письменника.
Виходячи із завдань дослідження, використовуємо такі терміни: ядерні й периферійні семи, денотативні, конотативні, потенційні.
Наукова новизна дисертації визначається матеріалом дослідження та аспектами його вивчення. Вперше проведено аналіз функціонування назв кольорів в українській літературній мові ХХ ст. (на матеріалі творів Олеся Гончара, Павла Загребельного, Михайла Стельмаха), досліджено динаміку семантичних змін у кольороназвах, які використовуються в художньому літературному мовленні, окреслено лексико-семантичні мікрополя на позначення кольорів у творах кожного з письменників.
Теоретичне значення праці полягає в тому, що отримані результати дозволяють визначити семантичний і прагматичний потенціал кольороназв, установити закономірності змін у семантичній структурі слів на позначення кольору.
Синхронічне дослідження колірної картини світу українських письменників середини ХХ ст. створює підстави для діахронічного аналізу семантики кольороназв, дає можливість виявити певні тенденції в її розвитку. Результати дослідження можуть бути основою для поглибленого вивчення ідіостилів письменників, чиї твори проаналізовані.
Практична цінність одержаних результатів. Матеріали й положення дисертації можуть бути використані при викладанні лексикології, лінгвістичного аналізу художнього тексту, стилістики української мови, культури мовлення, а також при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, присвячених аналізові індивідуально-авторських особливостей мови письменників. Методика роботи може бути запроваджена при дослідженні мови творів інших митців слова.
Апробація роботи. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди; на науковій конференції Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства”, присвяченій 90-й річниці від дня народження письменника (Полтава, 2008 рік); на Міжнародній науковій конференції Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2008 рік).
Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено в 6 статтях, надрукованих у фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Створюючи широке історичне полотно з великою кількістю дійових осіб, історичних постатей, подій П. Загребельний найактивніше використовує чорну барву. Лексико-семантичне поле назв чорного кольору в колірній картині світу митця посідає перше місце і займає 30,2 %. Таке явище пояснюється тематикою роману, в основі якої лежить реальна історія нашої батьківщини історія суму, нещасть, позначених у фольклорі чорним кольором.
Чорна барва в творах О. Гончара також використовується з негативним значенням як символ війни. Письменник знаходить нові переносні значення кольоратива, близькі до загальномовних. За допомогою чорного кольору О. Гончар дає філософську оцінку епохальним подіям.
Портрет гетьмана на початку роману Я, Богдан” подано жовтою барвою, яка в колірній картині світу П. Загребельного посідає друге місце і займає 17,5 %. Варто зазначити, що письменник надає перевагу прикметнику золотий, використовуючи його з метою уславити звитяжні подвиги козацького війська та його гетьмана.
Золотий колір у творах О. Гончара відрізняється своєю концептуальною наповненістю. В романі Прапороносці” його основним значенням є уславлення подвигу воїнів-визволителів. У романі Собор” золотий має інше смислове наповнення. Використання його в зображеннях собору символізує світло, велику духовність, а в зображеннях природи уславлення людської праці. Тема уславлення людської праці знайшла свій подальший розвиток у романі Твоя зоря”.
На третьому місці за кількістю використань в тексті роману Я, Богдан” перебуває червона барва, займає 14,9 % колірного кола. Автор використовує її з метою відтворення історичного колориту епохи. Використовується червоний колір як символ нашої вітчизни в складі народнопоетичного образу червоної калини.
У романі О. Гончара Прапороносці” для червоного кольору головним є значення символу жертв, крові, війни. Червоний колір символізує перемогу над ворогом. У романі Твоя зоря” теж воєнна дійсність представлена червоним. Червоний колір у портреті Єльки стає відображенням душевних потрясінь. (Собор”).
Білий колір у колірній картині світу П. Загребельного займає 14,8 % і посідає четверте місце. Ним позначено історичні географічні назви, козацькі символи, абстрактні поняття, природні реалії.
У романі Прапороносці” О. Гончар використовує негативну семантику білого кольору для позначення війни, жертв. Кольороназва білий має і позитивне значення. Білим кольором змальовано образ передової кранівниці Віруньки (Собор”), красу вірності закоханих Брянського і Шури Ясногорської (Прапороносці”), у білих хмарах (дідах”) навічно зникає прекрасний душею Кирик Заболотний (Твоя зоря”).
На п’ятому місці в колірній картині світу П. Загребельного знаходиться лексико-семантичне поле назв сірого кольору, який займає 11,1 %. Сірий колір використано з позитивною і негативною семантикою. Позитивне переносне значення наявне у висловленій гетьманом характеристиці Виговського як працездатної людини. Сірий колір історично став ознакою бідних і безправних людей. Сірий колір очей, що так подобався гетьманові і, мабуть, самому авторові, мають кохані жінки Богдана Хмельницького. Сірим кольором позначено у фольклорних традиціях час світання, просторові явища, наслідки пожежі. Символічне значення сірої фарби простежується в образах з історичних пісень. Сірим кольором висловлюється негативна оцінка бездарних помічників.
О. Гончар надає перевагу світлим кольорам, тому сірий колір рідко зустрічається в його творах. У сірих тонах подано негативні образи руйначів, невігласів, батькопродавців (”Собор”, Твоя зоря”). Сірим кольором позначено тяжкі воєнні будні (Прапороносці”, Собор”).
Зелений колір у колірній картині світу П. Загребельного займає передостаннє шосте місце, 7,2 % від загальної кількості кольороназв, що пояснюється психофізичними властивостями кольору та поширенням його в природі України. У використаннях зеленої барви відчутними є фольклорні мотиви, народнопоетичні символи молодості й краси. Використовує митець і народні міфологічні образи.
О. Гончар ефективно застосовує психофізичні особливості зеленого кольору. Зелений створює заспокійливий фон в описі нічної Зачіплянки, служить засобом передачі душевних переживань Єльки та її краси (”Собор”).
Останнє сьоме місце, тобто 4,3 % у колірній картині П. Загребельного займає синій колір. Психологічні особливості синьої барви повною мірою використано в майстерному описі очей улюбленця Богдана Хмельницького Ганжі. Таким чином автор наділяє свого героя міфічними властивостями,
О. Гончар також у портретах використовує синій колір для позначення надійності, порядності й духовної краси героїв романів.
Аналіз семантичного і прагматичного значення назв кольорів у романах О. Гончара і П. Загребельного показав, що обидва автори приділяють велику увагу смисловій значимості назв кольорів. Колористика є важливим компонентом естетичної системи текстів їх романів.

ВИСНОВКИ

1. Лексико-семантичні поля назв кольорів, виділені із творів українських письменників середини ХХ ст. О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, структурно складаються з ядра, ядерної, периферійної і дифузної зон. До ядра лексико-семантичного поля відносимо прикметник назву одного з основних кольорів спектра червоний, жовтий, зелений, синій, або назву одного з ахроматичних кольорів білий, сірий, чорний.
Результати дослідження показали, що колірна картина світу кожного автора представлена сімома лексико-семантичними полями: назвами червоного, жовтого, зеленого, синього, чорного, сірого, білого кольорів. Ядерні зони лексико-семантичних полів складають деривативи, утворені від назв кольору ядра, які в структурі свого значення поряд з атрибутивною семою означають предметність або процесуальність і позначені різними частинами мови (білизна, біліти, біло, побілений, побілілий). Сюди також належать композити, утворені від ядерної назви кольору, та слова з не колірною семантикою (білосніжний, соборно-білий).
Периферійна зона лексико-семантичних полів складається з кольоративів, які характеризують відтінки та інтенсивність кольору, назва якого входить до ядра лексико-семантичного поля (волошковий, фіалковий, рожевий). До неї також входять утворені від назв кольорів композити та колірні моделі, що позначають відповідний відтінок або його інтенсивність (синьоцвіт, ніжно-зелений, підсинений). Дифузну зону лексико-семантичних полів утворюють назви змішаних кольорів, які можуть входити і до інших лексико-семантичних полів (зеленкувато-синій, попеляста блакить, золотистий).
2. При застосуванні квантитативного методу дослідження виявлені співвідношення лексико-семантичних полів у колірних картинах світу письменників, що можна відобразити ієрархічним ланцюгом від найбільш уживаного кольору до найменш уживаного. У творах О. Гончара цей ланцюг має такий вигляд: червоний білий чорний синій сірий зелений жовтий; у романі П. Загребельного цей ланцюг має такий вигляд: чорний жовтий червоний білий сірий зелений синій; у романі М. Стельмаха цей ланцюг має такий вигляд: чорний червоний синій жовтий білий сірий зелений. Колірні поля кожного автора відображені схематично у таблицях 1, 2, 3, 4, 5.
3. Лексичний склад української літературної мови поповнюється й за рахунок індивідуальної мови авторів. Однак далеко не завжди новотвори письменників входять до узусу, продовжуючи своє існування в межах літературного мовлення. Аналіз назв кольорів у романах виявив такі новотвори: у О. Гончара багрянолистий, обагрений, багристий, побуряковілий, вишнево-пришерхлі, холодно-червоний, вогнисто-червоний, кольору теракоти, іржавоволоса, рудо-іржава, іржаво-рудий, жовто-золотавий, пісочно-жовтий, золотаво-карі, золотокрилки, бджолине золото, зеленорогий, рутвяно-зелений, сизо-зелений, свіжо-зелений, первісно-синій, прозоро-синій, ніжно-блакитний, жорстоко-блакитний, дивовижно-синій, стривожено-синій, ожинно-синій, пречиста синява, біла синява, небесно-змучені сяйва, барвінковий, бузковіти, як льони цвітуть, чорноземля, вугільно-темний, пречисто-білий, соборно-білий, молочно-білий, сріблясто-перламутровий, мишачий чорнорото; у П.Загребельного білорука, білораменна, чорнотроп, чорноземля, жовторотий, жовтодзюбик, золоторогий, шовковисто-золотий, чорноголовий, неймовірна синява, нестерпно синій, несамовито синій; у М. Стельмаха синьоцвіт, синьоцвіття, біляволиций, землисто-зелений, ніжно-зелений, холодно-сірий, вапняковий, білокрівці, червонокрівці, червонолоз, сивопідморожений.
У мові романів розширюють семантику окремі слова завдяки їх використанню в ролі назв кольорів: свинцевий, бузковий, акацієвий, сонячний, сталевий, барвінковий, повапнований, молочний, кривавий, іржавий (О. Гончар); вогнистий, попалений, горілий (П. Загребельний); волошковий, фіалковий, айстри хмарин (М. Стельмах). Таке образне позначення кольорів урізноманітнює, збагачує мовлення романів, виявляє естетичні функції літературної мови.
4. У текстах аналізованих романів відзначено розширення лексичної валентності кольороназв, функціонально-стилістичне оновлення їх семантики, зміщення ядерних і периферійних сем у структурі значення назв кольорів, поява нових сем і значень, актуалізація конотативних сем. Прикладом є використання прикметника чорний у дистрибуції з іменником мак, де реалізується колірна сема на периферії оказіонального значення сум”, вічний сон.
У використаннях чорної барви присутні інші негативні конотативні семи злодійський”, руйнацький” (О. Гончар, Собор”). Кольороназва сірий поряд із денотативним колірним значенням репрезентує негативну конотативну сему «нікчемний» (П.Загребельний, Я, Богдан”).
5. Квантитативний аналіз частиномовного використання назв кольорів у аналізованих романах показав, що О. Гончар надає перевагу дієслівним утворенням, які становлять 57 %, у той час як іменникові 43 %(на матеріалі роману «Собор»). У романі П. Загребельного відсоток іменникових і дієслівних утворень майже однаковий (дієслівні становлять 51 %, а іменникові 49 %). М. Стельмах частіше використовує іменникові позначення кольорів, які становлять 75%, а дієслівні 25 %. Характерно, що найбільше дієслівних позначень у лексико-семантичних полях назв червоного кольору (О. Гончар 44 %, П. Загребельний 17 %, М. Стельмах 42%). Таке явище пояснюється фізичною природою червоного кольору, який належить до довгохвильової частини спектра і має найбільший подразнюючий вплив на людину, яка сприймає його не лише як ознаку, а і як процес, дію.
Письменник світла, О. Гончар також надає перевагу дієслівним формам білого кольору (13,8 %). У романах Михайла Стельмаха і Павла Загребельного активно використовуються дієслівні позначення чорного кольору (відповідно 21% і 27,5% ). Це пояснюється особливостями сприймання чорної барви, яка в народнопоетичній символіці є позначенням горя, суму. Найменший відсоток використань назв кольорів, у значенні яких присутня сема руху, в лексико-семантичних полях жовтого кольору (О. Гончар 1,9%), зеленого і синього (М. Стельмах по 10 %). У романі П. Загребельного в позначеннях синього кольору взагалі не використовуються дієслівні форми.
6. Ідіостиль письменника значною мірою виявляється у використанні назв кольорів. Під час аналізу текстів романів виявлено, що найяскравіша колірна картина світу представлена в творах О. Гончара. У романі Твоя зоря” перше місце посідає ахроматичний білий колір, друге і третє хроматичні червоний і синій. У романах Прапороносці” й Собор” перше місце займає хроматичний червоний колір, друге і третє ахроматичні білий і чорний. Слова на позначення кольорів використовуються письменником як у прямому, так і в переносному значеннях, активно реалізується конотативна семантика кольороназв, яка відображає мовнопоетичні, символічні, традиційні використання назв кольорів.
У колірній тканині роману Я, Богдан” П. Загребельного перше місце займає ахроматичний чорний колір, друге і третє хроматичні жовтий і червоний. Колірні номінації найчастіше використовуються в прямому значенні і не відзначаються оригінальністю, відображають фольклорні традиційні кольорові використання. Перше і друге місце у колірній палітрі роману М. Стельмаха посідають ахроматичний чорний та хроматичний червоний кольори, які є традиційними для українського фольклору. Зв’язок із фольклором і поетичність прози М. Стельмаха є постійними прикметами творчої манери митця. Талановитий майстер слова збагачує літературну мову народженими його світосприйманням новими кольоровими позначеннями, новими значеннями чи відтінками у значенні назв кольорів.
Концептуальна наповненість кольорів романістів найповніше проявляється у висвітленні антитези творення-руйнування. У романах О. Гончара сили зла і руйнації представлені чорним, сірим, фіолетовим, рудим неприємними для людського ока кольорами. П. Загребельний також використовує психофізичні особливості чорної барви для відображення деструктивних сил. М. Стельмах поряд із негативною семантикою чорної барви використовує хроматичні зелений і синій кольори. Їх негативна семантика репрезентована словами паморозь, мороз, підморожений, холодний.
7. Індивідуальна палітра О. Гончара засвідчує його постійний пошук найвідповідніших кольороназв у художньому цілому. У своїй творчій манері письменник іде від загальномовного значення назви кольору до індивідуально-поетичного, де проявляється найвища конденсація образного вживання. У значенні назви кольору блакитний простежуємо перехід до нематеріального, високодуховного, що потім стає вже не назвою кольору, а відчуттям чогось надзвичайно прекрасного.
У використаннях блакитного кольору символу світла, простору, вічності, духовності наявне складне переплетення традиційного та індивідуально-авторського сприймання кольору. Особливо це виявляється в авторських відступах, у пейзажах роману Собор”, де символічний образ собору є центром усієї ідейно-образної системи. Блакитний колір був улюбленим для багатьох митців слова (В. Сосюра, П. Тичина, В. Поліщук, М. Хвильовий, М. Зеров). Але О. Гончар вносить у художнє звучання блакитного кольору свої «прирощення смислу», де у символічному використанні майже зникає кольорова семантика слова, і він стає символом мрії, краси, духовності. При цьому часто відбувається асоціативне поєднання кольору і звуку (блакитні звуки). У романі Твоя зоря” особливе значення мають барви ранкової зорі, що виступають символом природи джерела чистого і світлого, а також зворушливою згадкою найдорожчих дитячих мрій.
Найвагомішим постає у творах О. Гончара узагальнено-символічний образ світла: це й чисте небо, це сонце, це сяйво ранкової зорі, що поєднується зі світлом людської душі. Митець відчуває асоціативну багатоплановість загальновідомих символів, уміє віднайти найвищий ступінь концентрації метафоричного й оцінного в слові, надати звичайній кольороназві символічного звучання. Його авторські слововживання розширюють рамки семантики слова, відкривають нові її грані, реалізують приховане, глибинне, тим самим збільшуючи виражальні можливості мови. О. Гончар знаходить у семантиці слова нові естетичні значення, які відповідають ідейно-художньому спрямуванню його творів і відображають реалії сучасного йому життя. Традиційні образи збагачуються новим розумінням людського буття, актуальним проблемами планетарного значення.
Новаторський роман П. Загребельного Я, Богдан” наповнений пафосом правдошукацтва. Автор разом зі своїм героєм дошукується історичної правди. Ці пошуки подано у вигляді сповіді, полеміки, диспуту, філософських роздумів і узагальнень. Історичні події та їх учасники перетрансформовані в свідомості головного героя твору, інтерпретовані з урахуванням тих болючих державотворчих запитань, осмислених і з погляду сучасників, і з відстані наших днів. У романі переважають чорний, золотий (жовтий) та червоний кольори. Чорний і червоний віковічні символи страдницької долі нашого народу, його тяжкої боротьби за волю. Золотий і чорний кольори використовуються для позначення слави і безслав’я, перемоги і поразки гетьмана та його війська. Вживання назв кольорів у романі зумовлене ідейно-художніми, композиційними особливостями твору і є характерною ознакою індивідуального стилю П. Загребельного. Кольороназви допомагають митцю створити загальний мовний колорит давньої епохи, а їх незвичне використання змушує працювати читацьку уяву, сприймати не лише зміст тексту, а і відчувати його естетичну вартість.
Лексика на означення кольору відіграє помітнішу стилістичну роль у романі Дума про тебе” М. Стельмаха, ніж у романі П. Загребельного. Про це свідчить різноманітність використаних у творі М. Стельмаха назв кольорів та їх відтінків і їх семантична багатоплановість. Письменник розширює лексико-семантичну сполучуваність слів, створює несподівані кольорові асоціації, використовує кольоративи в переносному метафоричному розумінні. Таким чином створюються конкретно-чуттєві образи, в яких загальновідома риса кольороназви постає в оновлених зв’язках. Письменник знаходить свої неповторні, схожі з народнопоетичними, художні образи на основі порівняння неживих предметів з істотами, тварин із людьми, людей із тваринами і рослинами. Влучні яскраві кольороназви в романі М. Стельмаха відтворюють навколишній світ із його найрізноманітнішими реаліями. Мистецтво М. Стельмаха і весь авторський спосіб художнього світосприймання базується на чудовому знанні народного побуту і проникненні в найпотаємніші глибини народної душі, на живій мові трудового селянства і самобутніх здобутках фольклорної поетики.
Результати нашого дослідження дають підстави стверджувати, що словник української літературної мови, який бурхливо розвивався протягом ХХ ст., збагачував свій лексичний склад та розширював семантику слів і за рахунок авторського словника назв кольорів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Гончар О. Прапороносці: [роман] / Олесь Гончар К.: Дніпро, 1966. 448 с. ( Твори в 5-ти т. Т. 1).
Гончар О. Собор: [роман] / Олесь Гончар К.: Дніпро, 1988. 655 с.- (Твори в 7-ми т Т. 7).
Гончар О.Твоя зоря: [роман] / Олесь Гончар К.: Дніпро, 1985. 367 с.
Загребельний П. Я, Богдан (Сповідь у славі): [роман] / Павло Загребельний К.:Дніпро, 1984. (Серія Романи й повісті” № 7, 287 с., № 8.285 с).
Стельмах М. Дума про тебе: [роман] / Михайло Стельмах К.: Дніпро, 1973. 391 с. (Твори в 6-ти т. Т.5).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агостон Ж. Теория цвета и её применение в искусстве и дизайне / Агостон Ж. Москва: Наука, 1982. 210 с.
2. Азнаурова Э.С. Очерки по стилистике слова / Азнаурова Э.С. Ташкент: Фан, 1973. 410 с.
3. Алимпиева Р.В. Реализация компонентов семантической структуры слова красный в системе образно-поэтической речи / Алимпиева Р.В. // Вопросы семантики. 1974. №1. С. 107 128.
4. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура ЛСП: На материале прилагательных цветообозначений / Алимпиева Р. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1986. 177 с.
5. Антропова Т. Интернациональный язык цвета [электронный ресурс] Режим доступу до книги: http: // www. bolshe. ru.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика / Апресян Ю.Д. Москва, 1974. 367 с.
7. Аристотель. Органон / Аристотель Стагирит Москва, 1976 (Собр. соч.: т. 1.)
8. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике / Арнольд И.В. Москва: Высшая школа, 1991. 145 c.
9. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексических значений / Н.Д. Арутюнова // Аспекты семантических исследований. Москва: Наука, 1980. С. 156 249.
10. Ахманова О.С. Основы компонентного анализа / Ахманова О.С.-Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 98 с.
11. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / Ахманова О. Москва: Сов. Энциклопедия, 1969. 607 с.
12. Бабишкін О.К. О. Гончар (Творчий шлях) / Бабишкін О.К. К.: Дніпро, 1968. 323 с.
13. Бабишкін О.К. Михайло Стельмах / Бабишкін О.К. К. : Дніпро, 1961. С. 47.
14. Бабій І. Семантико граматична природа прикметників зі значенням кольору у прозовій мові / І. Бабій // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка ( Серія «Мовознавство») 2004. № 2. С. 612.
15. Барабаш Ю. Безперервність руху / Ю. Барабаш // Про Олеся Гончара. К.: Дніпро, 1986. С. 212.
16. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке / Бахилина Н.Б. Москва: Наука, 1975. 288 с.
17. Бацевич Ф.С. Очерки по функциональной лексикологии / Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Львів: Світ, 1977. 391 с.
18. Безпояско О.К. Граматика української мови / Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. К.: Либідь, 1993. 285 с.
19. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста / Белянин В.П. Москва: Изд-во МГУ, 1988. 121 с.
20. Бенц Э. Цвет в христианских видениях / Э. Бенц // Психология цвета. 1966. С. 79 134
21. Білодід І. Із спостережень над стилістичним синтаксисом української радянської художньої прози./ І. Білодід // (Наук. зап. Київ. держ. ун-ту ; вип.2.) 1954. № 6 С 14 21
22. Бондарев Ю. Прекрасный эпос / Ю. Бондарев // Про Олеся Гончара: Літературнокритичні статті, листи, етюди. К., 1978. С. 28.
23. Бородина М.А. К типологии и методике историко-семантических исследований / Бородина М., Гак В. Ленинград: Наука, 1979. 232 с.
24. Брудный А. Семантика языка и психология человека / Брудный А. Фрунзе: Илим, 1972. 234 с.
25. Брутян Г.А. Язык и картина мира / Брутян Г.А. //Научные доклады высшей школы: Философские науки. 1973. № 1 С. 108.
26. Бурячок А.А. Принципи моделювання семантичних полів лексики / Бурячок А.А.// Мовознавство. 1985. № 4 С. 41 53.
27. Бугайко Т. Вивчення мови романа О. Гончара Прапороносці”/ Т. Бугайко // Література в школі. 1951. № 3.
28. Бурбела В.А. Від Чумацького шляху” до трилогії (Твори і виступи М. Стельмаха по фронтовому радіо) / Бурбела В.А.// Українська мова і література в школі. 1989. № 6 С. 73.
29. Буряк Б. Правда життєва і художня / Буряк Б. Дніпро. 1957. № 2. С. 53.
30. Буряк Б. Слово про художника і людину / Буряк Б. // Українські радянські письменники. К., 1984. С. 349
31. Василевич В.П. Исследование лексики в психолингвистическом эксперименте / Василевич В.П. Москва: Наука, 1987. 140 с.
32. Василевич А.П. Цветонаименование как характеристика языка писателя/ А.П. Василевич //Ученые записки Тартургского. Ун-та. 1981. С. 134.
33. Василенко О.В. Ознаки семантичного поля / О.В Василенко // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Л.Українки. 2005. № 6. С. 115.
34. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика/ Л.М. Васильев Москва: Высшая школа, 1990. 175 с.
35. Васильев Л.М. Теория семантических полей / Л.М. Васильев // Вопросы языкознания. 1971. № 5. С. 105 113.
36. Ващенко В.С. Українська семасіологія: Типологія лексичних значень / В.С. Ващенко Дніпропетровськ: Вид-во Дніпр.Ун-ту, 1981. 68 с.
37. Вежбицкая А. Обозначения цвета и универсалии зрительного восприятия / Вежбицкая А.// Язык. Культура. Познание. Москва, 1996. 204 с.
38. Вербицкая О.А. К вопросу о синестезической метафоре / Вербицкая О.А. // Семантика и прагматика языковых единиц: Сб. Научных трудов. Харьков: Харьк. гос. пед. ин-т, 1991. С. 29 32.
39. Вердой А. Великие художники /Вердой А. К., 2003. ч. 1. С.18.
40. Виноградов В.В. Язык художественного произведения / Виноградов В.В //Вопросы языкознания, 1954, № 5. С. 25-36.
41. Виноградов В.В.Лексикология и лексикография/Виноградов В.В. М., 1971. 240 с. (Избранные труды).
42. Винокур Г.О. О языке художественной литературы / Винокур Г.О. Москва: Высшая школа, 1991. 477 с.
43. Вовк А. Англо-український словник назв кольорів / Вовк А. Нью-Йорк Париж Сидней Торонто, 1986. 94 с.
44. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи / Вовк В. К.: Наукова думка, 1986. 142 с.
45. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки / Вольф Е.М. Москва: Наука, 1985. 228 с.
46. Вороніна Я.І. Естетична функція