ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК НА ЛЕКСИЧНОМУ РІВНІ

Краткое описание

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Верховод Ольга Вікторівна

УДК 811.161.2’282.2’373 (043.3)

ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК на лексичному рівні

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Лєснова Валентина Володимирівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Луганськ 2009

Зміст
Стор.
Вступ.5
РОЗДІЛ 1. Діалектна лексика як об’єкт лінгвістичного дослідження
1.1. Основні аспекти вивчення структурної організації та генези діалектної лексики .15
1.2. Стан дослідження номінативних процесів у діалектній лексиці...23
1.3. Експресивність та емоційність як чинник творення номінативних одиниць...........29
Висновки до розділу 1..33

Розділ 2. Генетична стратифікація Номінативних процесів у лексиці живої природи сучасних українських східнослобожанських говірок
2.1. Структурна організація ТГЛ живої природи, причини виникнення переносних найменувань у ній36
2.2. Типи номінативних одиниць у ТГЛ „Жива природа” та їх генеза.44
2.3. Чинники вторинної номінації...59
Висновки до розділу 2.73

Розділ 3. Специфіка вияву опозиції сем під кутом зору становлення ТГЛ „Жива природа”
3.1. Лексична реалізація опозицій сем ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в ЛСГ „Дикі тварини”.77
3.2. Лексична реалізація опозицій сем ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в ЛСГ „Птахи”.97
3.3. Лексична реалізація опозицій сем ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в ЛСГ „Риби”..134
3.4. Лексична реалізація опозицій сем ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в ЛСГ „Земноводні. Плазуни”, „Комахи”, „Представники інших класів”...139
Висновки до розділу 3.144

РОЗДІЛ 4. АРЕАЛОГІЯ ЛЕКСИКИ ЖИВОЇ ПРИРОДИ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРКАХ
4.1. Загальна характеристика просторової диференціації українських східнослобожанських говірок........................146
4.2. Просторова диференціація лексики живої природи в українських східнослобожанських говірках150
Висновки до розділу 4..164

Висновки..166
список використаної літератури..171
Список використаних джерел та їх умовних скорочень.196

ВСТУП

Кожна народна мова становить те цілісне джерело, яке потребує всебічного та ґрунтовного дослідження. Багата й українська народна мова, у ній збережено запаси народної мудрості та фантазії. Крім того, багатство лексики народних говорів, різноманітність мотивів номінації, збереження в словниковому складі народної мови одиниць, відмінних генетичною й часовою віднесеністю, усе це актуалізує дослідження складу, закономірностей системної організації, особливостей функціонування лексики територіально-мовних утворень.
У сучасній лінгвістиці набуває поширення ідея системного вивчення лексики, що йде від загальноприйнятого розуміння мови як системи взаємопов’язаних частин та одиниць. Ця настанова сягає ще праць О.О.Потебні, а пізніше її розвинули В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, М.І.Толстой та ін. учені. Сьогодні ж вимога системного вивчення лексики стала майже аксіомою, оскільки „аналіз діалектного лексичного матеріалу має ґрунтуватися на розумінні семантичної структури лексеми як цілісного об’єднання в парадигмі взаємопов’язаних компонентів опис лексики за тематичними групами має здійснюватися з обов’язковим урахуванням багатопланових системних зв’язків окремо кожної лексеми при постійній увазі до активних процесів, що протікають у галузі діалектної лексики, тих інтра- та екстралінгвістичних чинників, які зумовили постання сучасного стану лексики народних говорів” [48, с. 14 15].
У вітчизняному мовознавстві сформувалася традиція вивчення тематичних груп лексики як таких типів об’єднань, у яких реалізовано семантичні зв’язки. Уже вивчено окремі тематичні групи діалектної лексики широких говіркових масивів: будівельну лексику західнополіських говірок (О.М.Євтушок), будівельну, транспортну, сільськогосподарську лексику середньополіського діалекту (М.В.Никончук, О.М.Никончук), ковальську лексику українських діалектів (Т.П.Терновська), лексику харчування східнополіських говірок (Є.Д.Турчин), ботанічну лексику ряду діалектів (Л.А.Москаленко, О.А.Малахівська, І.В.Сабадош, О.Ф.Миголинець, М.І.Поістогова, А.О.Скорофатова, Л.Д.Фроляк) та ін.
Разом з тим, обстеження різних діалектних зон української мови здійснено нерівномірно. Одним з актуальних завдань сучасної діалектології залишається охоплення дослідженням новожитніх ареалів, до яких належать й українські східнослобожанські говірки. Для вітчизняного мовознавства ця територія становить особливий інтерес: відомо, що терени колишнього „дикого поля” заселяли одночасно вихідці з різних регіонів України та Росії, унаслідок чого відбувалася взаємодія різних діалектних систем полтавської, західнослобожанської, поліської, подільської та південноросійської.
Досі залишаються маловивченими багато тематичних груп лексики слобожанського говору. Є лише окремі спроби дослідження цього діалектного масиву в студіях О.В.Вєтухова [24], Л.А.Лисиченко [106]; кілька праць присвячено фонетиці й морфології слобожанського говору (С.П.Габ [30], А.А.Сагаровський [160], Г.Т.Солонська [175], Б.А.Шарпило [214 217]), словотворенню (З.С.Сікорська [163 165]), взаємовпливам російської та української мов (М.Т.Авдєєва [1] Н.П.Гринкова [45]). Об’єктом системного аналізу лексики однієї тематичної групи в східнослобожанських говірках є праці К.Д.Глуховцевої лексика народного побуту [36], В.В.Лєснової номінація людини та її рис [101; 102], І.В.Магрицької весільна лексика [112], І.О.Ніколаєнко лексика традиційного ткацтва [141]. На часі подальше системне дослідження слобожанського говору в синхронійному й діахронійному аспектах на всіх мовних рівнях.
Лексика сучасних українських східнослобожанських говірок охоплює основний фонд, успадкований від праслов’янської мови й розширений за рахунок інослов’янських і неслов’янських впливів та новотворів. Вона містить багато інтегральних по відношенню до інших говорів української мови елементів. І все ж лексика досліджуваного регіону позначена виразними „рисами індивідуальності”. Дослідники конкретного лексичного матеріалу, які вивчали історію окремих слів чи різних груп слів, завжди приходили до розуміння системності лексики, тобто існування в ній взаємозв’язку, взаємодії, притягання й відштовхування між маніфестантами однієї й навіть різних ТГЛ.
Лексика живої природи посідає одне з центральних місць у лексичній структурі українських східнослобожанських говірок: вона відтворює одну з важливих для людини сфер довкілля, зберігаючи інформацію про шляхи формування й розвитку цієї тематичної групи лексики, етапи пізнання й вербалізації діалектоносіями позамовної дійсності. Ця лексика, здебільшого, належить до активно вживаної, тісно пов’язана з людиною відтворює її спостереження над природою.
Опис лексики в межах ТГЛ як сегмента діалектного лексикону дозволяє виявити багатопланові системні зв’язки між лексемами, дослідити характер мотивації номінативних одиниць.
Найменування живої природи становлять розгалужений шар лексики, який неодноразово був предметом лінгвістичного аналізу в східнослов’янській лексикології.
Значну роль у дослідженні та впорядкуванні українських назв живої природи відіграють праці І.Г.Верхратського [22; 23], який у другій половині ХІХ ст. зібрав і систематизував номенклатуру переважно з території південно-західного наріччя української мови.
Наступником І.Г.Верхратського став М.Н.Шарлемань, який уклав „Словник зоологічної номенклатури” Ч.І. Назви птахів. До наукових латинських найменувань першими в словнику було подано українські зоономени, затверджені термінологічною комісією, далі місцеві назви, зібрані автором, а також номени, залучені з відомих лексикографічних джерел та праць І.Г.Верхратського [170].
Лексику живої природи вже описано українськими, російськими й білоруськими лексикологами на матеріалі літературної мови та окремих діалектів. Але здебільшого дослідження стосувалися вузьких тематичних груп лексики або окремих аспектів її вивчення. Так, Г.І.Богуцька проаналізувала українські назви птахів та їхні діалектні форми на всьому обширі української мови [14]; Н.П.Дейниченко дослідила шляхи формування зоологічної лексики, зокрема таких її груп, як іхтіологічна та ентомологічна лексика, на матеріалі східнополіського говору [55]; І.Я.Філак вивчала ентомологічну лексику українських говорів району Карпат [203]; О.П.Карабута лексико-семантичну та словотвірну структуру зоологічних назв (клас ссавці) української літературної мови [77]; Л.В.Дробаха в зіставному аспекті на матеріалі української та німецької мов визначила національно-культурну специфіку назв птахів та їхні функції у складі фразеологізмів [65]; Р.О.Бачкур дослідив структуру словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин [9]; О.Б.Тимко здійснила етимологічний та словотвірний аналіз ботанічної й зоологічної номенклатури, уживаної в говорі бачванських руснаків [190]; історію формування української орнітологічної номенклатури описав І.О.Сокол [172]; об’єктом вивчення Р.Я.Тюріної стала лексика живої природи російських старожитніх говорів Середнього Приоб’я [195]; Г.М.Левіна описала найменування птахів у російських народних говорах [97]; А.В.Моргун дослідила зоономени лексико-смантичних груп „дикі ссавці” та „птахи” в системі російського словотвору [132]; Н.Ф.Зайченко розглянула ЛСГ „Найменування тварин” у сучасній російській мові [72]; типи й назви риб та земноводних у білоруських говірках Полісся вивчав А.А.Кривіцкі [90].
Фразеологічні студії української мови також містять аналіз походження, семантики, структури стійких зворотів із зоонімічним компонентом (І.О.Голубовська [42], Т.І.Гончарова [43], Т.В.Маркелова та О.Г.Хабарова [114], Д.В.Ужченко [196], Т.П.Чепкова [212] та ін.).
У філологічній літературі наявні фрагменти етимологічного аналізу зоономенів слов’янських мов (К.О.Березовська [11], Л.А.Булаховський [17], О.В.Гура [52], Г.П.Клепікова [78; 79], В.Т.Коломієць [82], В.В.Усачова [198] та ін.).
Водночас мовознавці зосереджували увагу на окремих групах найменувань або аспектах їх вивчення, унаслідок чого відсутній системний опис тематичної групи лексики „Жива природа”.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю системного вивчення лексики живої природи східнослобожанських українських говірок, потребою комплексно дослідити номінативну систему мови, яка передає етнічну своєрідність мовного членування світу, відображає специфіку внутрішнього рефлексивного досвіду народу, його культуру, традиції, звичаї, міфологію.
Науково цінними є назви живої природи, адже, по-перше, цей номінативний масив формувався впродовж усього історичного розвитку мови та еволюції етносу; по-друге, у назвах живої природи яскраво відображено різноманітні зміни в мовленні діалектоносіїв, а тому вона є надійним джерелом для синхронійних та діахронійних досліджень.
У зв’язку з тим, що в сучасній діалектології існує кілька аспектів вивчення лексичного складу говорів, уважаємо за необхідне визначити місце цієї роботи серед інших праць діалектологічного спрямування, окреслити її ракурс та методологічні напрямки. Загальновідомим є розуміння мови як відкритої, динамічної, різнорівневої системи, утвореної внаслідок пізнавальної діяльності народу, яка відображає його світосприйняття, систему цінностей, настанов та історичний досвід. Досліджувані мовні одиниці лексичного й фразеологічного рівнів розглянуто в аспекті динаміки, під кутом зору їх виникнення, становлення й розвитку. Отже, робимо акцент на діахронійному підході до мовних одиниць, на виявленні чинників, що зумовлювали еволюцію плану змісту й плану вираження. Своє завдання вбачаємо в тому, щоб, говорячи словами М.І.Толстого „історично витлумачувати факти й процеси” в мовній системі, уписуючи їх у широке культурне тло.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукової програми кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-семантичне та функціональне дослідження лексичних одиниць і граматичних категорій в літературній мові й діалектному мовленні”; пов’язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944). Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні Наукової координаційної ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України (протокол №2 від 26 квітня 2007 року).
Мета дослідження полягає в з’ясуванні шляхів формування складу, структурної організації та просторової поведінки лексики українських східнослобожанських говірок.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) змоделювати структурну організацію лексики живої природи;
2) дослідити склад лексико-семантичних груп, семантичну структуру та географію елементів цих ЛСГ;
3) з’ясувати принципи мотивації номенів;
4) виявити джерела формування складу та семантики лексики живої природи;
5) поглибити прийоми вивчення генези новожитніх говірок.
Об’єктом дисертаційної роботи є лексика живої природи (зоономени) українських східнослобожанських говірок.
У лінгвістичній літературі на позначення назв тварин функціонують два терміни зоонім і зоономен. Термін „зоонім” використовують у двох значеннях: як власна або як невласна назва тварини, пор.: Гнідко і кінь. Так, у „Словаре русской ономастической терминологии” Н.В.Подольської зоонім „вид оніма. Власне ім’я (кличка) тварини, у т.ч. свійської, тої, що перебуває в зоологічному саду, „працює” в цирку, в охороні, піддослідної або дикої” [149, с. 58]. Як власну назву (кличку) тварини витлумачено зоонім і в енциклопедії „Українська мова” [197, с. 194]. У такому значенні послуговуються аналізованим терміном П.Т.Поротников [151], М.І.Сюсько [183 185] та ін. дослідники.
У лінгвістичній літературі трапляються й інші назви, близькі за значенням. Так у праці Т.І.Гончарової [43] використано термін „зооморфізм”, який дослідниця розуміє не як загальну назву тварини, а як зоонімну характеристику, що базується на об’єктивних чи суб’єктивних якостях тварин, які приписують їм фантазія та творче мислення народу; „зоосемізм” закріплене в системі мови переносне значення назв тварин (Г.Л.Кривенко) [89, с. 3].
Разом з тим, термін зоонім використовують як загальну назву тварин у широкому розумінні слова. Лексико-семантичні групи (напр., диких тварин, птахів, риб, земноводних та плазунів, комах тощо) складаються зі слів-зоонімів.
Ми не послуговуємося в роботі термінами „орнітонім”, „іхтіонім”, „ентомонім” та ін. і з метою узагальнення та уніфікації використовуємо термін „зоономен” для всіх ЛСГ, що складають ТГЛ „Жива природа”. У лінгвістичній літературі така практика відома: в окремих дослідженнях під терміном зоономен автори мають на увазі назви риб та комах (Н.П.Дейниченко [55]); назви тварин (клас Mammalia), птахів (клас Aves), плазунів (клас Reptilia) C.Л.Акопова [4]; назви ссавців З.Ф.Міргалімова [123]; назви тварин, птахів І.В.Куражова [92].
Предмет дослідження динаміка назв живої природи в українських східнослобожанських говірках. Ця тематична група лексики, як окремі лексичні одиниці та як компоненти стійких сполучень слів, широко представлена в усіх мовах світу й об’єднує одиниці, які за часом виникнення належать до різних епох, при цьому основні номени є давніми за походженням.
У зоолексиці яскравіше, ніж у будь-якій іншій галузі мови, відображено міркування етносу про позамовну дійсність. Загальновідомо, що назви тварин у різних мовах містять різні характеристики. Це свідчить про індивідуальність образного мислення конкретного народу як складного асоціативно-психологічного процесу, а також про відмінності в цілісній картині світу різноманітних етносів.
Зоонімічна лексика як об’єкт дослідження заслуговує особливої уваги ще й тому, що, підкоряючись мовним нормам, вона утворює специфічну підсистему, усередині якої діють свої закономірності, які потребують спеціального вивчення. Безсумнівним є той факт, що в мові закріплюються й стають фразеологізмами ті образні вислови, що асоційовані з культурно-національними еталонами, стереотипами, які при використанні в мові відтворюють для тієї чи тієї лінгвокультурної спільноти менталітет [89, с.3].
Діалектоносії, даючи назву об’єктові живої природи, вдаються не лише до лексичної номінації (через слово і словосполучення), а й до пропозитивної (через речення) та дискурсивної (через текст) репрезентації його. У нашому дослідженні аналізуємо переважно перший тип номінації як найбільш сталий.
Репрезентований матеріал розглядаємо в ономасіологічному аспекті, у контексті мовних засобів реалізації, зокрема щодо ступеня лексичної диференціації та варіативності номінативних одиниць.
У роботі приділено увагу проблемі однослівної й багатослівної номінації, яку у вітчизняній лінгвістиці майже не розроблено, та синонімічним відношенням, у які вступають пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці.
Джерела дослідження власні записи автора, зібрані експедиційним методом у 60 населених пунктах Луганської області за програмою О.Цимбала („Програма дикої фауни”), адаптованої до умов середовища Луганської області. Використано також лексикографічні, лінгвогеографічні джерела.
У дисертації застосовано описовий метод, методики моделювання та картографування лінгвальних об’єктів, які є основними при аналізі діалектного матеріалу. Їхнє використання спричинене необхідністю вивчення закономірностей функціонування живої народної мови, виявлення діалектних явищ української мови на всьому терені її поширення.
Діалектологічне дослідження назв живої природи здійснено у двох аспектах: а) синхронійному, який передбачає опис лексики живої природи на сучасному етапі; б) діахронійному, який підпорядковано розгляду історії номінативних одиниць.
Методику моделювання лінгвальних об’єктів застосовано для визначення особливостей структурної організації, а картографування для з’ясування ареальної поведінки одиниць аналізованої ТГЛ.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено системний різноаспектний опис лексики живої природи українських східнослобожанських говірок, зокрема, виявлено способи номінації тварин, установлено джерела постання аналізованих номінативних одиниць, з’ясовано основні типи ареальної поведінки зоономенів.
Теоретичне значення дисертації полягає в поглибленні теорії номінації, опрацюванні прийомів аналізу семантики зоономенів, з’ясуванні способів відтворення екстралінгвальної дійсності в образній системі мови та внутрішній формі лексики й фразеології говірок; у дослідженні закономірностей формування похідних номінативних одиниць, системної організації діалектної мови. Дисертація поглиблює й розширює відомості про культурну складову лексики східнослобожанських говірок.
Практичне значення роботи визначено тим, що в науковий обіг уведено новий великий за обсягом лексичний матеріал, який може бути використано в наступних ономасіологічних, лінгвогеографічних, етнолінгвістичних дослідженнях; при укладанні регіонального та загальноукраїнського діалектних словників, лексичного атласу української мови. Результати дослідження й додані до роботи карти є вихідним матеріалом для вивчення лексики українських східнослобожанських говірок у курсі української діалектології, спецкурсах та спецсемінарах.
Особистий внесок здобувача. Авторка роботи самостійно записала, систематизувала, проаналізувала діалектний матеріал, сформулювала основні теоретичні положення, зробила висновки.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації висвітлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2007), „Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі” (Київ, 2008), „Українська діалектна лексика як об’єкт словникарства та лінгвогеографії” (Ужгород, 2008); на всеукраїнських наукових конференціях: „Діалектне суміжжя як об’єкт мовознавчих досліджень” (Умань, 2007), „Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея” (Луганськ, 2008).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в одинадцяти публікаціях та тезах доповідей, з яких вісім опубліковано у фахових виданнях, що містяться в переліку ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел (16 позицій), списку використаної літератури (225 позицій) та 4 додатків на 210 сторінках. Загальний обсяг роботи 170 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз структурної організації, семантики, географії, генези лексики українських східнослобожанських говірок, здійснений на матеріалі лексики живої природи, засвідчує, що лексичній системі досліджуваного ареалу притаманні відкритість, динамізм і безперервність у розвитку.
Дослідження формування ТГЛ „Жива природа” в українських східнослобожанських говірках виявило різноманітні номінативні процеси, які нерідко тісно пов’язані з позамовною основою народними традиціями, звичаями, повір’ями та світоглядом народу, що зумовлює широке залучення культурного тла для реконструкції джерел, імпульсів та етапів динаміки окремих номінативних одиниць та і їх структурних об’єднань.
Аналізована тематична група лексики є великою за обсягом, містить у своєму складі давні за походженням номінативні одиниці; значна частина цих номенів належить до активно вживаних, тісно пов’язана з побутом і культурою народу, віддзеркалює наслідки пізнання й осмислення діалектоносіями явищ природи.
ТГЛ живої природи об’єднує шість ЛСГ: „Дикі тварини”, „Птахи”, „Риби”, „Земноводні. Плазуни”, „Комахи”, „Представники інших класів”, у межах яких навколо основних і додаткових диференційних ознак сформувалися мікропарадигми. Хоча в основі структурної організації ТГЛ „Жива природа” лежить денотативний принцип, усе ж для формування ТГЛ і ЛСГ як цілостей різного порядку важливими виявилися наявність / відсутність загальної назви реалії; наявність / відсутність родового розрізнення денотата; здатність зоономена утворювати форму множини, мати експресивно-оцінні похідні, утворювати образні вислови; основними зв’язками в аналізованій лексико-семантичній системі є синонімія, семантичні опозиції, мотивація.
Давність виникнення більшості лексем, які позначають об’єкти живої природи в українських східнослобожанських говірках, підтверджено спільністю основних найменувань на синхронному й діахронному рівнях, активним використанням основного лексичного фонду. На підставі дослідження генези лексики виділено кілька груп найменувань: а)давні за походженням слова, що охоплюють широкий ареал і зафіксовані в сучасних лексикографічних джерелах (1153одиниці 92,68%); б)зоономени, які репрезентують власне лексичні діалектні відмінності протиставного типу (36одиниць 2,89%), зокрема, слова, наявні в обстежених говірках і не зафіксовані в лексикографічних нормативних джерелах та інших діалектах; слова, зафіксовані в східнослобожанських та в інших говірках української мови; в) слова, які побутують в українських східнослобожанських та суміжних російських говірках.
Окрему групу складають слова, які в говірках мають значення, відмінні від літературної мови та інших діалектів (18одиниць 1,46%); це, зокрема, номени: а) які постали внаслідок перенесення назв одних тварин на інших; б)які репрезентують перенесення назв інших реалій на тварин; це може відбуватися за різними ознаками (місцем перебування, виконуваною дією, специфікою поведінки, кількістю, способом харчування тощо); в)субстантивовані прикметники та дієприкметники, що називають характерну для тварини ознаку.
Гетерогенність досліджуваного ареалу зумовила активізацію динамічних процесів у говірках, унаслідок чого постали зоономени з трансформованим, нерегулярним звуковим складом; такі фонетичні зміни мають лексикалізований характер (37 одиниць 2,97%).
Традиційно в системі повнозначних слів розрізняють одиниці номінативно нейтральні та номінативно експресивні. Функції нейтральних та експресивно-емоційних засобів, використаних для утворення діалектних зоономенів, найчастіше не розмежовані. Наявність зменшувально-пестливих суфіксів у діалектних назвах живої природи не завжди свідчить про вираження позитивної чи негативної оцінки, інколи такі суфікси мають інше словотворче значення (засіб реалізації опозиції ‘самець’ : ‘самиця’).
У структурі ТГЛ „Жива природа” одними з провідних є опозиції назв тварин за статтю та за віком. Лексичну реалізацію опозицій ‘самець’ : ‘самиця’; ‘доросла особина’ : ‘маля’ в досліджуваних говірках репрезентовано однослівними корелятами та словосполученнями. Серед однослівних назв поширені: а)суплетивні назви як спільна модель з назвами свійських тварин; б)афіксальні утворення з різною функціональною активністю (в одних випадках родова опозиція відсутня, а репрезентантами семи є лише спільні назви тварини; в інших випадках виявлено часткову опозицію за моделями: ‘самець’ : ‘самиця’, ‘самець’ : ‘маля’, ‘самиця’ : ‘маля’, ‘доросла тварина’ : ‘маля’; засвідчено випадки наявності назви лише самця або лише самиці).
В українських східнослобожанських говірках репрезентовано різні за структурою типи номінативних одиниць. Найпоширенішою є номінація на рівні слова й словосполучення (1631 номінативна одиниця, або 88,64% від загальної кількості); номінація за допомогою речення й мікротексту є менш характерною для аналізованої ТГЛ (209 одиниць, або 11,36%). Пропозитивні номени це здебільшого образні вислови, що функціонують у мовленні як синоніми до однослівних найменувань чи словосполучень. В окремих випадках пропозитивні й дискурсивні номінативні одиниці заступають однослівні назви. До дискурсивної номінації мовці вдаються з метою коментування семантичних відтінків синонімів, пояснення мотивів номінації, в основі яких характерні ознаки тварини.
Вторинні назви це один із поширених способів номінації тварин у літературній мові й діалектах. Вторинна номінація містить оцінку позначуваного, яка в багатьох випадках залежить від ситуацій, дій, характеристик, що лежать в основі переосмислення мовних одиниць. Явища й предмети дійсності викликають у мовців різноманітні асоціації, які, стаючи стійкими, впливають на семантику, експресивну та стилістичну значущість, сполучуваність слова. Такі стійкі асоціації забезпечують переносне вживання слова, мотивують його семантичне переосмислення.
Метафоричні, евфемістичні назви та назви-табу є основними репрезентантами вторинних найменувань в аналізованій групі лексики, слугують засобом вираження різноманітних змістових та емоційних відтінків, відображають специфіку внутрішнього рефлексивного досвіду народу, пов’язані з його культурою, традиціями, звичаями, свідчать про асоціативний спосіб пізнання діалектоносіями навколишньої дійсності. Метафоричні назви (30 фіксацій) найбільш характерні для ЛСГ „Дикі тварини”, „Птахи” та „Комахи”. Здатність до утворення евфемізмів (41фіксація) виявили ЛСГ „Дикі тварини” та „Птахи”.
Вторинні номени не витісняють уже наявну назву (дериват чи описову форму), а співіснують з нею як дублетні. Частота вживання та просторове поширення вторинних номенів не однакове для різних лексико-семантичних груп.
До вторинних номенів у ТГЛ „Жива природа” належать фразеологічні одиниці стійкі порівняння, прислів’я та приказки. В обстежених говірках висока частота вияву характерна для стійких порівнянь, які, маючи у своєму складі назву, що репрезентує риси поведінки, властивості тварин, образно характеризують людину, її зовнішність, особливості вдачі, поведінку, подружнє життя. У прислів’ях, так само як і в стійких порівняннях, характерні риси тварин часто пов’язані з рисами людей тощо.
На відміну від однослівних назв та лексичних словосполучень, фразеологічним одиницям притаманна більш виражена експресивність, образність. Лексико-фразеологічні одиниці можуть побутувати паралельно з метафоричними назвами. Кількісно й функціонально вони становлять помітний шар вербальних засобів репрезентації понять, пов’язаних з лексикою живої природи.
Просторова поведінка лексики живої природи в східнослобожанських говірках підтверджує наявність у цьому мовному континуумі загальних ареальних тенденцій південно-східного наріччя: у слобожанському говорі відсутнє виразне протиставлення діалектних зон. На підставі картографування виділено два типи ареальної поведінки сем-опозитів мінімальна диференціація та ареальна мозаїка.
Мінімально диференційованими виявилися 48 сем-опозитів із 87проаналізованих (55,2%). До мінімальної диференціації відносимо ті випадки, коли: а)у більшості досліджених говірок опозицію реалізовано однаковими номенами; б)у більшості говірок назва аналізованого номена відсутня; в)у більшості обстежених говірок не представлено опозицію, уживають спільну назву для самців, самиць та малят.
Репрезентанти 39 проаналізованих опозицій сем (44,9%) демонструють ареальну мозаїку, серед якої виділяємо: а) власне ареальну мозаїку; б)ареальну мозаїку в поєднанні з окресленням мікроареалів, що зумовлено специфікою досліджуваної групи лексики. Для обстеженої території більш характерним є другий підтип. Найчастіше мікроареали виділено для спільної назви тварини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІтератури

1. Авдеева М. Г. Влияние русского языка на лексику изолированных украинских говоров: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / М.Г.Авдеева. Воронеж, 1986. 22 с.
2. Агапкина Т. А. Концепт движения в обрядовой мифологии славян (на материале весеннего календарного цикла) / Т. А. Агапкина // Концепт движения в языке и культуре. М. : Индрик, 1996. С. 213 255.
3. Азарх Ю.О. О динамике лексических ареалов / Ю.О.Азарх // Проблеми сучасної ареалогії. К. : Наук. думка, 1994. С. 216 224.
4. Акопова С.Л. О зоонимической лексике / С.Л.Акопова // Рус. яз. в шк. 1983. № 3. С.89 91.
5. Аркушин Г.Л. Охотничья лексика западнополесских говоров : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 „Украинский язык” / Г.Л.Аркушин. Ужгород, 1986. 20 с.
6. Арнольд И.В. Эмоциональный, экспрессивный, оценочный и функционально-стилистический компоненты лексического значения / И.В.Арнольд // ХХІІ Герценовские чтения : материалы межвуз. конф. Л., 1970. С. 87 90.
7. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу : в 3 т. / А.Н.Афанасьев. М. : Соврем. писатель, 1995. Т. 1 3.
8. БариловаГ.К. Кореляція вербальних і невербальних складників у традиційних народних іграх (на матеріалі українських східнослобожанських говірок): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Г.К.Барилова. Луганськ, 2009. 22с.
9. Бачкур Р.О. Структура словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Р.О.Бачкур. Івано-Франківськ, 2004. 21 с.
10. Бевзенко С. П. Українська діалектологія : навч. посіб. для студ. філол. ф-тів ун-тів і пед. ін-тів / С.П.Бевзенко. К. : Вища шк., 1980. 245 с.
11. Березовская Е.А. Ихтиологическая лексика в говорах русского севера: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Е.А.Березовская. Екатеринбург, 2006. 20 с.
12. БлиноваО.И. Лексическая мотивированность и некоторые проблемы региональной лексикологии / О.И.Блинова // Вопросы изучения лексики русских народных говоров : сб. ст. / ред. Ф.П.Филин и Ф.П.Сороколетов. Л. : Наука, 1972. С. 92 104.
13. Блинова О.И. Проблемы диалектологической лексикологии : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / О.И.Блинова. Саратов, 1975. 44 с.
14. Богуцкая А.И. Наименования фауны в лексико-фразеологических единицах украинского языка (названия птиц) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 „Украинский язык” / А.И.Богуцкая. Ужгород, 1985. 25 с.
15. Богуцька Г. І. Метафоричні назви птахів в українській мові / Г.І.Богуцька // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови : тези доп. Ужгород, 1978. С. 7 9.
16. Богуцька Г.І. Назви одуда в говорах української мови / Г.І.Богуцька // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови : тези доп. Ужгород, 1978. С. 191 192.
17. Булаховский Л.А. Славянские наименования птиц / Л.А.Булаховский // Избр. тр. : в 5 т. Т. 3. К. : Наук. думка, 1978. 588 с.
18. Бучко Д. Принципи номінації і класифікація українських ойконімів / Д.Бучко // Другий міжнародний конгрес україністів : доп. і повідомл. Мовознавство. Л., 1993. С. 113 115.
19. Варченко І.О. Фонетичні зміни в одній західнополтавській говірці / І.О.Варченко // Українська діалектологія і ономастика. К. : Наук. думка, 1964. С. 14 28.
20. Васильева Э. В. Семантическая характеристика зоонимов на микро- и макроуровне / Э.В.Васильева // Семантика слова и его функционирование. Кемерово, 1981. С. 28 37.
21. Ващенко В.С. З історії та географії діалектних слів. Матеріали до вивчення говорів середньої та нижньої Наддніпрянщини / В.С.Ващенко. Х. : Вид-во Харк. ун-ту, 1962. 173 с.
22. Верхратський І. Знадоби до словаря южноруського / І. Верхратський. К., 1877.
23. Верхратський І. Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної / І. Верхратський. Т. І V. Л., 1864 1872.
24. Ветухов А. В. Говор слободы Алексеевки Старобельского уезда Харьковской губернии / А. В. Ветухов // РФВ. Т. 34, 1894. С. 305 315.
25. Виноградов В. В. „Синтаксис русского языка” акад. А.А.Шахматова // Виноградов В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М. : Наука, 1975. С. 375 419.
26. Виноградов В. В. История слов / В. В. Виноградов. М. : Рос. акад. наук, Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова, 1999. 1138 с.
27. Вовк О. Б. Типи і засоби номінації в українській мові / О.Б.Вовк // Другий міжнародний конгрес україністів : доп. і повідомл. Мовознавство. Л., 1993. С. 115 121.
28. Войтик Л. С. К вопросу о смысловой структуре слова (на материале ЛСГ наименований животных) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук : спец. 10.02.02 „Русский язык” / Л.С.Войтик. Алма-Ата, 1975. 39 с.
29. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова / О.Т.Волох, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов. К. : Вища шк., 1976. 374 с.
30. Габ С. П. Говоры Ростовской области / С. П. Габ. Ростов-н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 1965. 23 с.
31. Гак В. Г. Повторная номинация на уровне предложения / В.Г.Гак // Синтаксис текста. М. : Наука, 1979. С. 91 102.
32. Гинатулин М.М. К исследованию мотивации лексических единиц (на материале наименований птиц) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.19 „Общее языкознание” / М.М.Гинатулин. Алма-Ата, 1973. 27 с.
33. Гладкий П.Д. Говірка с. Блискавиці Гостомського району на Київщині / П. Д. Гладкий // Український діалектологічний збірник / ред. О.Н.Синявський, А. Ю. Кримський. К. : УАН, 1928. С. 93 241.
34. Глуховцева К.Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок : монографія / К.Д.Глуховцева. Луганськ : Альма-матер, 2005. 592 с.
35. Глуховцева К. Д. До проблеми методики історико-діалектологічного дослідження новостворених говірок української мови / К.Д.Глуховцева, Б.А.Шарпило // Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народно-розмовної мови: тези доп. Ужгород, 1989. С. 38 39.
36. Глуховцева К.Д. Лексика народного побуту українських східнослобожанських говірок : дис. канд. філол. наук : 10.02.02 / Глуховцева Катерина Дмитрівна. К., 1992. 427 с.
37. Глуховцева К.Д. Лінгвістичний атлас лексики народного побуту українських східнослобожанських говірок / К.Д.Глуховцева. Луганськ : Альма-матер, 2003. 181 с.
38. Глуховцева К.Д. Питання методології дослідження генезису українських східнослобожанських говірок / К.Д.Глуховцева // Лінгвістика. 2006. № 1. С. 137 145
39. Говердовский В.И. Диалектика коннотации и денотации. (Взаимодействие эмоционального и рационального в лексике) / В.И.Говердовский // Вопр. языкознания. 1985. № 2. С. 71 79.
40. Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации / под ред. О.И.Блиновой ; Алтайский ун-т. Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1989. 252с.
41. Голев Н.Д. О некоторых общих особенностях принципов номинации в диалектной лексике флоры и фауны / Н.Д.Голев // Русские говоры Сибири / ред. В.В.Палагина. Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1981. С.12 20.
42. Голубовська І. О. Метафорико-символічні іпостасі зоонімів у рамках фрагмента мовної картини світу „царство тварин” (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мови) / І.О.Голубовська // Мовознавство. 2003. № 6. С. 61 68.
43. Гончарова Т. І. Спільність та специфіка мовних зооморфних картин світу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.15 „Загальне мовознавство” / Т.І.Гончарова. Х., 1996. 21 с.
44. Граве Л. В. Экспрессивная лексика со значением лица в смоленских говорах / Л. В. Граве // Вопросы теории и методики изучения русского языка: учен. зап. Вып. 22 Смоленск, 1970. С.179 197.
45. Гринкова Н. П. К вопросу о влиянии великорусских говоров на пограничные украинские. Говор слободы Урыв Коротоярского уезда Воронежской губернии / Н. П. Гринкова // Известия по русскому языку и словесности. Воронеж, 1930. Т. 3. Вып. 1. С. 205 224.
46. Гриценко П. Передмова до Словника буковинських говірок за заг. ред. Н.В.Гуйванюк / П.Гриценко. Чернівці : Рута, 2005. С. 3 4.
47. Гриценко П.Е. Генезис и семантическая структура сельскохозяйственной лексики украинских западностепных говоров : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 „Украинский язык” / П.Е.Гриценко. К., 1980. 29 с.
48. Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики / П.Ю.Гриценко. К.: Наук. думка, 1990. 272 с.
49. Гриценко П.Ю. Дослідження лексики українських говорів / П.Ю.Гриценко // Мовознавство. 1984. № 5. С. 22 30.
50. Гриценко П.Ю. Етнографічні словники в контексті сучасної культури / П.Ю.Гриценко // Шевченко Є. Українська народна тканина. К. : Артанія, 1999. С. 13 21.
51. Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики / П.Ю.Гриценко. К. : Наук. думка, 1984. 228 с.
52. Гура А.В. Символика животных в славянской народной традиции / А.В.Гура. М. : Индрик, 1997. 912 с.
53. Дворянкін В.О. Номінативні процеси в українських східностепових говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / В.О.Дворянкін. Луганськ, 2006. 23 с.
54. Дейниченко Н. Ареальне членування східнополіського говору (на матеріалі зоологічної лексики) / Н.Дейниченко // Український діалектологічний збірник : кн. 3. Пам’яті Тетяни Назарової. К.: Довіра, 1997. С. 172 175.
55. Дейниченко Н. П. Зоологическая лексика в восточнополесском говоре украинского языка : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 „Украинский язык” / Н.П.Дейниченко. К., 1985. 22 с.
56. Дейниченко Н.П. Методичні вказівки і матеріали для діалектологічної практики / Н.П.Дейниченко. Суми, 1979. 47 с.
57. Дейниченко Н.П. Питання вивчення зоологічної лексики рідного краю в курсі „Українська діалектологія” : метод. поради / Н.П.Дейниченко. Суми, 1984. 119 с.
58. Демьянова Л.И. Экспрессивная лексика русских говоров в разноязычном окружении (на материале говоров Одесской области УССР) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Русский язык” / Л.И.Демьянова. Одесса, 1987. 16 с.
59. Демьянович Н.И. Устойчивые сравнения со значением состояния в русском, чешском и словацком языках : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.03 „Славянские языки” / Н.И.Демьянович. Л., 1980. 26 с.
60. Денисов П.Н. Очерки по русской лексикологии и учебной лексикографии / П.Н.Денисов. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1974. 255с.
61. Дзендзелівський Й.О. Про зміст коментарів до лексичних лінгвістичних карт / Й. О. Дзендзелівський // Український діалектологічний збірник : кн. 3. Пам’яті Тетяни Назарової. К. : Довіра, 1997. С. 132 138.
62. Дзендзелівський Й. О. Стан дослідження генези українських діалектів / Й. О. Дзендзелівський // Мовознавство. 1981. 1. С.45 50.
63. Довбня Л. Метафоризація: семантичний процес і спосіб світосприймання / Л.Довбня // Укр. мова і л-ра в шк. 2003. № 8. С.60 62.
64. Дорошенко Л.І. Східнополіське традиційне будівництво у світлі номінації народних вірувань / Л.І.Дорошенко // Український діалектологічний збірник : кн. 3. Пам’яті Тетяни Назарової. К. : Довіра, 1997. С. 325 334.
65. Дробаха Л.В. Національно-культурна специфіка назв птахів в українській та німецькій мовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.17 „Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство” / Л.В.Дробаха. К., 2003. 20 с.
66. Дроботенко В.Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / В.Ю.Дроботенко. Донецьк, 2001. 23с.
67. Дроботенко В.Ю. Поховальний обряд на Донеччині: елементи обряду та їх назви / В.Ю.Дроботенко // Семантика і прагматика граматичних структур : зб. наук. пр. Донецьк : ДонДу, 1998. С.125 135.
68. Дроботенко В.Ю. Семантичні назви весільного хліба у східностепових говірках / В.Ю.Дроботенко // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. Донецьк : ДонДу, 1997. Вип. 3. С. 155 158.
69. Жельвис В.И. Национально-специфические особенности лексической семантики зоонимов как элемент типологического анализа / В.И.Жельвис // Лексическая семантика и фразеология : межвуз. сб. науч. тр. / ред. И.А.Климович. Л. : ЛГПИ, 1987. С.30 32.
70. Жовтобрюх В.А. Історична граматика української мови / В.А.Жовтобрюх , О. Т. Волох, С. П. Самійленко, І. І. Слинько. К. : Вища шк., 1980. 317 с.
71. Загоровская О.В. Экспрессивные и оценочные компоненты значения слова (к изучению оснований семантических процессов) / О.В.Загоровская, З.Е.Фомина // Семантические процессы в системе языка : сб. науч. тр. Воронеж, 1984. С. 31 40.
72. Зайченко Н. Ф. Лексико-семантичемкая группа „Наименование животных” и её фразообразовательные возможности в современном русском языке : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук: спец. 10.02.01 „Русский язык” / Н.Ф.Зайченко. К., 1983. 22с.
73. Закревська Я.В. Одночленні і двочленні дублетні назви в діалектах української мови / Я.В.Закревська // Мовознавство. 1979. № 6. С. 48 54.
74. Иванов П.В. Кое-что о вовкулаках и по поводу их / П.В. Иванов // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К. : Либідь, 1991. С. 505 511.
75. Інструкційна програма з питальником для збору лексики тваринництва / відп. за вип. М.В.Никончук. Глухів, 1978. 34 с.