ЕЛІТАРНА МОВНА ОСОБИСТІСТЬ: ВІД ДІАЛЕКТНИХ ВИТОКІВ ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Краткое описание

Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису
Санченко Євгенія Миколаївна

УДК 811.161.2’282.2

ЕЛІТАРНА МОВНА ОСОБИСТІСТЬ:
ВІД ДІАЛЕКТНИХ ВИТОКІВ ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Глуховцева Катерина Дмитрівна,
доктор філологічних наук, професор

Луганськ 2009

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень..................................................................................4
Вступ.......................................................................................................................5
Розділ 1. Проблеми мовлення особистості з діалектним субстратом
як частина питання динаміки мови................................................................16
1.1. Мовна особистість як об’єкт лінгвістичного вивчення.................16
1.1.1. Стан дослідження питання про мовну особистість.............16
1.1.2. Поняття „елітарна мовна особистість” як лінгвістична проблема............................................................................................25
1.2. Сутність поняття „елітарна мовна особистість із діалектним субстратом” та чинники, що впливають на її становлення..................30
1.3. Взаємодія літературної й діалектної систем у мовленні
елітарних мовних особистостей..............................................................37
1.4. Мовленнєва діяльність елітарної мовної особистості з
діалектним субстратом.............................................................................43
Висновки до розділу 1...........................................................................................55
Розділ 2. Динаміка мовної особистості з діалектним субстратом..............58
2.1. Методика вивчення мовлення елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.............................................................................58
2.2. Риси мовлення елітарної мовної особистості з поліським діалектним субстратом.............................................................................61
2.3 Риси мовлення елітарної мовної особистості з
південно-західним діалектним субстратом............................................72
2.4. Риси мовлення елітарної мовної особистості зі східнослобожанським діалектним субстратом......................................83
2.5. Риси мовлення елітарної мовної особистості із середньонаддніпрянським і західнослобожанським діалектними субстратами...............................................................................................91
2.6. Риси мовлення елітарної мовної особистості з російським субстратом.................................................................................................96
2.7. Загальна характеристика лексикону елітарної мовної особистості з діалектним субстратом........................................................................101
Висновки до розділу 2.........................................................................................110
Розділ 3. Типологічні ознаки елітарної мовної особистості з діалектним субстратом...........................................................................................................114
3.1. Представники мовної еліти Луганщини як носії української елітарної мовленнєвої культури............................................................114
3.2. Лінгвокультурний типаж „елітарна мовна особистість із діалектним субстратом”.........................................................................132
3.3. Загальні та індивідуально-особистісні типологічні ознаки в мовленні носіїв елітарної мовленнєвої культури................................144
Висновки до розділу 3........................................................................................158
Висновки.............................................................................................................160
Джерела...............................................................................................................165
Список використаної літератури ......................................................................166
Додатки.....................................................................................................................186

ВСТУП

Нормалізаторські проблеми, питання вимовного та правописного зразка перебувають у полі зору вчених з початку постання нової української літературної мови. В умовах перетворення суспільства, переоцінки загальнолюдських цінностей, коли внутрішній світ людини, її індивідуальне світосприйняття, ієрархія її цінностей є пріоритетними в наукових дослідженнях, „відчутне усвідомлення того, що мову в усій її складності не можна пізнати, якщо не вийти за її межі, не бачити її творця й носія конкретної мовної особистості” [154, с.120].
Спілкування єднає людей, оскільки саме „через мову пізнається людина, виявляється її моральне обличчя, суспільні та естетичні ідеали. Сама по собі мова не може бути ні поганою, ні гарною. А от мовлення це інша річ” [134, с.3]. Лінгвістика ХХІ ст. визначає перспективи вивчення мовлення людини, що ґрунтуються на пізнанні мовної особистості, процесу взаємодії індивідуального та соціального під час мовленнєвої діяльності.
Звернення до мовної особистості як медіума для проникнення в мову, занурену в життя, є одним зі шляхів гуманізації мовознавства, що й зумовило перехід традиційних та нових лінгвістичних дисциплін на якісно новий науково-пізнавальний рівень [152, с.5]. Якщо раніше вчених цікавило переважно те, як мова складена сама по собі, то тепер передусім студіюють питання про те, як мова пов’язана зі світом людини, якою мірою людина залежить від мови, яким чином ситуація спілкування визначає вибір мовних засобів [70, с.4]. Відбулося передбачене Фердінандом де Соссюром перенесення центру ваги з вивчення системи мови на дослідження мовлення. Цей перехід має поступовий характер, який виявлено в інтересі до функціонування мови, далі до умов та обставин мовленнєвої діяльності, потім до впливу всієї сукупності суспільних норм і стереотипів поведінки на свідомість людини, яка говорить [134, с.45].
Формування української державності, національне відродження, вихід вітчизняної науки й техніки на світовий рівень пов’язані з рівнем освіти в державі. Упродовж століть національно-мовні проблеми мали вирішальне значення на території України, особливо тієї її частини, яку ми історично визначаємо як Слобідська Україна. Тому актуальною є проблема аналізу мовлення жителів Східної Слобожанщини в сучасних умовах та прогнозування його розвитку на подальше.
У процесі оволодіння рідною мовою як способом мислення та сприйняття довкілля постає питання про особливості використання місцевого етнолінгвістичного матеріалу, а також про необхідність паралельного вивчення двох взаємопов’язаних етнічних і мовних систем загальнонаціональної та етнічно своєрідної, літературної та народно-діалектної з урахуванням правомірності й доцільності існування обох систем. Літературна мова та діалекти перебувають у постійній взаємодії, що „виявлялося й виявляється на різних структурних рівнях” [106, с.37]. Проблема взаємодії сучасної украïнськоï літературної мови й діалектів не нова, вона є об’єктом досліджень Б.В.Кобилянського [77], І.Г.Матвіяса [106108], М.А.Жовтобрюха [55; 56], Ф.Т.Жилка, С.П.Бевзенко [9], П.Ю.Гриценко [38], Л.Нагребельної [117], І.М.Хом’яка [183] та ін. Учені відзначають, що в усному (а іноді й писемному) мовленні багатьох українців, які мають не лише середню, а й вищу освіту, наявні риси говірки, в умовах якої формувалася мовна особистість.
Визначаючи важливість індивідуального розвитку людини, науковці орієнтують сучасну школу на розвиток особистості та формування у випускників загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів комунікативної, лінгвістичної й соціокультурної компетенцій. Поняття „правильний” співіснує з поняттям „еталон”. У сфері спілкування його пов’язують передовсім з мовною елітою нашого суспільства, елітарною мовною особистістю. Як відомо, до мовної еліти українського народу прийнято відносити письменників, діячів науки, акторів, радіо- та телеведучих. Питання про еталонність вимови та слововживання цих носіїв мови актуалізовано у зв’язку з проблемою вироблення „українського інтелігентного мовлення”, проте культурно-мовні показники елітарності в науці остаточно ще не сформовано.
Термін „мовна особистість” увів В.В.Виноградов. Відповідне поняття наявне й у працях Н.В.Аниськіної [2], Г.М.Беспамятнової [11], Г.І.Богіна [15], В.І.Карасика [63 65; 68 70], Р.О.Будагова [21], Т.М.Бурди [23], О.І.Дев’ятайкіна [43], Н.С.Дужик [50], К.В.Іванцової [60], О.А.Казакової [62], Ю.М.Караулова [7274], І.Е.Клюканова [76], Д.О.Леонтьєва [95], О.М.Леонтьєва [94], О.О.Леонтьєва [93], С.В.Оленьова [130], М.М.Панової [133], О.О.Потебні [139], І.О.Прохорової [142], О.О.Пушкіна [144], М.С.Саломатіної [148], К.Ф.Сєдова [149], О.А.Семенюка [153], Т.Б.Соколовської [164], Л.В.Струганець [168], О.М.Шевченко [189], Л.А.Шестак [190], Н.П.Шумарової [191] та ін.
Деякі аспекти проблеми ЕМО висвітлено в працях В.І.Карасика [67], Т.В.Кочеткової [82], Л.П.Крисіна [85; 86], Т.І.Панько [134], С.С.Рапопорта [145], О.Б.Сиротиніної [158; 159]. У роботах інших учених тотожні поняття також використано, але, на жаль, мимохідь і без детального аналізу (Л.Т.Масенко [104, с.98, 100, 102], Н.Б.Мечковська [109, с.38, 99, 151], І.М.Хоменко [184, с.25] та ін.).
Культура мовлення особистості залежить від знання мовної системи й від загального культурного рівня людини, багатьох психолінгвістичних чинників, „чуття” мови, спрямованості на самовдосконалення, внутрішнього прагнення до краси.
Про необхідність вивчення індивідуального мовлення одним з перших почав говорити В.Гумбольдт: „Усі люди говорять нібито однією мовою, і водночас у кожної людини своя окрема мова. Необхідно вивчати живу розмовну мову й мову окремого індивіда”, оскільки „тільки в мовленні індивіда мова досягає своєї остаточної визначеності” [40, с.84].
Загальновідомо, що в основу нової української літературної мови покладено говірки південно-східного наріччя, а всі інші говірки живлять її. Разом з тим ще до цього часу не вивчено, як впливає рідна говірка на формування вимовних рис та особливостей слововживання, хоча навіть у представників мовної еліти вплив говірки-основи відчутний. В умовах діалектного оточення процес засвоєння літературних норм триває роки, але й після оволодіння системою літературної мови на всіх її рівнях (орфоепічному, орфографічному, морфологічному тощо) у мовній свідомості діалектоносія поряд із структурою літературної мови паралельно співіснує діалектна структура на зразок іншомовної системи, їхні відмінні елементи „інколи поперемінно можуть змінюватися залежно від того, у сфері якої мовної структури літературної чи діалектної здійснюється мовний потік” [183, с.12]. Таке використання різноструктурних елементів спричинено, зазвичай, зовнішніми контактами з носіями ідентичної говірки. Процесу олітературення територіальних діалектів сприяють мовні й позамовні чинники. Перші з них визначають ступінь диференціації діалектно-територіальних структур лінгвістичного ландшафту діалектних зон. Інтенсивність процесу олітературення одного діалекту прямо пропорційна до коефіцієнта ступеня самої диференціації цього говору. До позамовних чинників належать і культурний рівень мовців, і їхнє політичне становище, і суспільна формація.
У виробленні інтелігентного мовлення особливу роль відіграють видатні літературні таланти, оскільки водночас з їхніми думками слова, форми висловлювання, фразеологізми підсвідомо засвоює народ, вони стають його загальною власністю. Олітературена народна мова нерідко стає надбанням кодифікованого мовлення. У творчості представників мовної еліти часто репрезентовано одиниці, обмежені територіальним ужитком, доцільність їх уживання створює умови для переходу цих одиниць до складу нормативних.
Актуальність теми дослідження полягає в необхідності подальшої розробки проблеми „мова й особистість” через вивчення реальних мовних особистостей різних типів, зокрема носіїв інтелігентного мовлення. У пропонованій дисертації проаналізовано особливості (орфоепічні, лексичні, морфологічні) елітарних мовних особистостей вихідців з різних діалектних ареалів, особливу увагу звернено на явища, які стійко зберігаються в ідіолекті мовця, та такі, що швидше зникають, тобто піддаються динаміці.
В українській діалектології переважають спостереження над найпоширенішим у суспільстві типом звичайним діалектоносієм, а специфіку мовлення творчих мовних особистостей письменників, науковців як діалектоносіїв зовсім не вивчено. Більшість праць присвячено вивченню навіть не одного мовного ярусу реалізації мовної особистості (фонетичного, лексичного, стилістичного та ін.), а лише його фрагментів (особливості інтонації, характер варіантів, оказіоналізми тощо). Сучасний етап розробки проблеми „мова та особистість” повинен бути пов’язаний з розглядом, поряд з колективними, реальних мовних особистостей, у тому числі тих, хто живе в наші дні, з дослідженням різних типів мовних особистостей і, перш за все, носіїв інтелігентного мовлення.
Дослідження є актуальним для вивчення фундаментальних питань науки в цілому (пізнання людини одна з її головних цілей) та лінгвістики зокрема (зв’язок мови й мовлення, співвідношення мови колективу та його окремого представника, будова лексикону людини й чинники, що впливають на його формування, мовна картина світу та ін.). Хоча вчені не оминають увагою проблему мовної особистості, розроблено її поки що недостатньо. Вивчення феномена ЕМО з діалектним субстратом сприятиме комплексному розгляду таких питань, як мова і поведінка людини, мова і система цінностей, мова і психологія, мова і культура та ін., які вивчалися донедавна ізольовано.
Викладені вище аргументи й міркування зумовили актуальність теми дисертації: „Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов’язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944) та науковою програмою кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-семантичне та функціональне дослідження лексичних одиниць та граматичних категорій в літературній мові та діалектному мовленні”. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України (протокол № 2 від 26 квітня 2005 року).
Явище ЕМО пов’язане, по-перше, з тим особливим місцем у суспільстві, яке посідає мова (мова та свідомість, мова та культура в цілому), по-друге, з елітарною культурою як важливим складником духовності нації. Проблема вивчення мовлення носіїв елітарної мовленнєвої культури дає значну базу для численних зіставлень та співвіднесень.
Ми впевнені, що створення концепції сучасної мовленнєвої культури неможливе без урахування мови інтелігенції, мовленню якої притаманна еталонність та ідеальність.
Мета дослідження теоретично обґрунтувати головні тенденції формування української елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; виявити діалектні (фонетичні, лексичні, морфологічні) риси мовлення елітарних мовних особистостей, зумовлені рідною для мовця говірковою системою; описати лінгвокультурний типаж елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.
Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:
1) розкрити сутність терміна „елітарна мовна особистість”, на прикладі конкретних представників української інтелігенції показати типологічні риси цих особистостей;
2) з’ясувати природу феномена елітарної мовної особистості з діалектним субстратом як явища, зумовленого соціальними, національно-культурними та індивідуально-психологічними чинниками;
3) дослідити особливості функціонування діалектних рис у мовленні представників інтелігенції з поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським, східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським субстратами;
4) розробити підходи до створення методики аналізу типу елітарної мовної особистості з діалектним субстратом;
5) описати лінгвокультурний типаж елітарної мовної особистості з діалектним субстратом.
Оскільки кожна особистість є одночасно, як відзначає Ю.М.Караулов, і типовим представником цієї мовної спільності, й індивідуальністю, яка вирізняється своїм характером, інтересами, перевагами та установками [57, с.671], виділяємо типологічні характеристики діалектних мовних особистостей та індивідуальні показники для кожної групи окремо (з поліським, південно-західним, південно-східним (середньонаддніпрянським, східнослобожанським, західнослобожанським) діалектними та російським субстратами.
Об’єкт дослідження мовлення елітарних мовних особистостей, які є вихідцями з різних регіонів України, але проживають на Луганщині.
Предмет дослідження риси мовлення елітарних мовних особистостей (фонетичні, лексичні, морфологічні) під кутом зору виявлення субстратного чинника, зумовленого рідною для мовця говірковою системою.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у дослідженні провідним став описовий метод з головними його прийомами: спостереження, інтерпретації та узагальнення свідчень щодо досліджуваної проблеми. У роботі було використано результати експерименту й свідчень опитувань (бесід, анкетувань, інтерв’ювань).
Джерела дослідження віртуальна фонотека (більше 37 годин звучання) мовлення елітарних мовних особистостей з діалектними субстратами, які проживають на Луганщині.
Для дослідження було залучено тексти різного обсягу: мікротексти (прислів’я, афоризми) та макротести (записи процедур засідань дисертаційної ради, лекційних курсів, тривалі бесіди-інтерв’ю, невимушені розмови на робочому місці).
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що ця дисертація є першою спробою багатоаспектного опису мовленнєвої діяльності конкретних мовних особистостей носіїв елітарного типу мовленнєвої культури, у ній уперше представлено загальне (тип мовленнєвої культури) за допомогою індивідуального (мовленнєва культура конкретних мовних особистостей). Уперше визначено природу феномена елітарної мовної особистості з діалектним субстратом; проаналізовано особливості (фонетичні, лексичні, морфологічні) елітарних мовних особистостей вихідців з різних діалектних ареалів; виявлено, як освіта впливає на ідіолект, як відбувається процес олітературення діалектів, які мовні й позамовні чинники скеровують процеси взаємопроникнення та вирівнювання в мовній сфері. Складено паспорт лінгвокультурного типажу „Елітарна мовна особистість”. З теоретичного погляду важливою є перевірка можливостей застосування нової методики для вивчення різних аспектів феномена елітарної мовної особистості як діалектоносія. Результати дослідження матимуть значення для вирішення окремих питань теоретичного мовознавства, зокрема взаємозв’язку мови й мислення, становлення елітарної мовної особистості, характеру впливу літературної мови на діалектну, а також опису співіснування літературної та діалектної мов у мовній свідомості представника мовної еліти.
Нас цікавить поширеність тієї чи тієї вимовної ознаки в межах групи мовців, об’єднаних соціальною приналежністю та місцем проживання в певному діалектному оточенні. Свідчення, зібрані під час експериментальних досліджень, дозволяють зробити висновок про те, наскільки поширеними є вимовні варіанти, виявити їхні особливості в розвитку, установити витоки звукових змін у динамічній синхронії. При цьому найбільш важливим і складним стає питання про методи дослідження реального мовлення ЕМО з діалектним субстратом.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що на основі дослідження мови представників еліти стало можливим створення мультимедійної хрестоматії „Мовна еліта Луганщини” (віртуальної фонотеки) фонофонду автентичного мовлення діалектоносіїв, що дозволяє вивчати усне українське мовлення як феномен національної культури у сфері української інтелігенції. До мультимедійної хрестоматії (віртуальної фонотеки) увійшли записи мовлення представників мовної еліти Луганщини (42 особи) (див. Додаток З), які одночасно є носіями певного діалекту. Тематика текстів різноманітна, але переважають відповіді на питання анкет, розроблених дисертанткою особисто для створення методології дослідження мовної особистості з діалектним субстратом. Оскільки аудіозаписи здійснено в різних умовах (лекції, конференції, засідання Ради університету та факультету, кафедри), деякі матеріали, на жаль, було не зовсім якісно записано, але якість звуку задовільна, і вони можуть підлягати обробці під час наукових досліджень.
Як стверджує один із зачинателів віртуальної фонотеки діалектного матеріалу Л.Д.Фроляк, „робота з аудіозаписами на компакт-диску має значні переваги над роботою із хрестоматією зв’язних текстів, оскільки прослуховування записів дає змогу не тільки проаналізувати зміст тексту, вивчити його лексичний склад і структуру, а й виявити фонетичні особливості говірки (звукова система, інтонація, наголос та ін.) ... Працюючи з комп’ютерним диском, можна швидко знайти потрібний запис, перейти від одного тексту до іншого чи від однієї частини запису до іншої, що значно полегшує роботу дослідника, допомагає систематизувати великий за обсягом матеріал” [179, с.382].
Мультимедійна хрестоматія (віртуальна фонотека) є результатом розпочатої роботи зі створення всеукраїнської діалектної фонотеки, із появою якої покращиться обмін зібраних у різних діалектних масивах матеріалів, стане можливим створення широкої бази даних української діалектної мови та спеціальних програм для різноманітних аспектів дослідження. Крім того, за допомогою мультимедійних комп’ютерних систем регіональні вимовні особливості можуть бути представлені більш точно й у формі, легкій для сприймання (порівняно з описом артикуляції виключно за допомогою транскрипційних знаків).
Результати дослідження будуть цікавими для фахівців у галузі культури, літератури, філософії, але головна їхня цінність це те, що вони можуть бути базою для вивчення мовної особистості такого рівня всіма різноманітними галузями науки про мову, наприклад, у функціональній лінгвістиці, культурі мовлення, риториці, теорії мовного етикету, лінгвокраїнознавстві, етнолінгвістиці, когнітивній лінгвістиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці, діалектології.
Методику аналізу фактичного матеріалу може бути застосовано в подальшій розробці типології мовленнєвих культур.
Матеріали дослідження можна використовувати в навчальних курсах у вищих навчальних закладах: „Стилістика”, „Риторика”, „Українська мова як іноземна” та ін.
Особистий внесок здобувача полягає у створенні віртуальної фонотеки записів усного мовлення елітарних мовних особистостей з діалектними субстратами. Авторка самостійно зібрала, систематизувала й описала матеріал, сформулювала наукові положення та висновки. Усі результати дослідження отримано здобувачем самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було висвітлено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003, 2005), „Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. До 100-річчя професора Ф.Т.Жилка” (Київ, 2008); на Міжнародному діалектологічному семінарі „Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2007); на Всеукраїнських наукових конференціях: „Діалектне суміжжя як об’єкт мовознавчих досліджень” (Умань, 2007), „Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея” (Луганськ, 2008), на регіональних науково-практичних конференціях „Образне слово Луганщини” (Луганськ, 2005, 2007, 2008, 2009), на регіональній науковій конференції „Слобожанська беседа” (Луганськ, 2007). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української філології та загального мовознавства, щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи висвітлено в 14 статтях, 9 з яких у фахових збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, переліку умовних скорочень, списку джерел, списку використаної літератури (200 позицій) та 9 додатків (анкети, зразки розшифрованих аудіо- та відеозаписів усних виступів мовної еліти) на 200 сторінках. Робота містить 11 таблиць, 8 схем та 1 діаграму. Загальний обсяг дисертації 376 сторінок. Основний текст викладено на 164 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснений аналіз наукової літератури, у якій розглянуто поняття „ЕМО”, дає можливість стверджувати, що своєрідність ЕМО пов’язана з її мовленнєво-розумовою діяльністю, аналіз якої дозволяє говорити про культурно-типологічну належність такого мовця. Усне мовлення ЕМО з поліським, південно-західним, східнослобожанським, середньонаддніпрянським, західнослобожанським діалектним та російським субстратами, які проживають на Луганщині, свідчить, що впізнавання носія елітарної мовленнєвої культури можливе при врахуванні суми характерних лінгвістичних рис та свідомого вибору тактик і стратегій мовленнєвої поведінки (постійне звертання до етикету, ввічливість, делікатність тощо).
Записи усного мовлення еліти репрезентують паралельне співіснування в мовній свідомості ЕМО з діалектним субстратом структур літературної мови й діалектної. Діалектні елементи в усному мовленні ЕМО можна назвати, за термінологією О.В.Холодова, таутогенним (зумовленим діалектною формою існування й функціонування тієї ж мови), дійсним (не співвіднесеним з тим чи тим мовним типом) субстратом. Перша мова (діалектна) в мовній свідомості інтелігента є досить стійкою.
Усі представники мовної еліти Луганщини наголошують на важливому значенні рідної говірки в їхньому житті, а для мовознавців рідна говірка стала ще й предметом наукового вивчення. Для ЕМО з російським субстратом релевантне значення в становленні їх як носіїв елітарної мовленнєвої культури мала сучасна українська літературна мова.
Мовна особистість у науці завжди була об’єктом обговорень та досліджень, проте ЕМО як складник сучасного суспільства потребує більшої уваги. Своєрідність ЕМО формована, передусім, мовою, за допомогою якої людина здобула перші знання про навколишній світ і про закони, що керують його розвитком. Мовець стане носієм української елітарної мовленнєвої культури тоді, коли він знатиме психологію, культуру й етнографію свого народу та коли знання ці будуть органічно пов’язані з його життєвою й розумовою діяльністю. Чим міцніші традиції комунікативних якостей елітарного мовлення, чим вищий рівень духовної культури конкретного народу, тим вищий рівень культури мовлення, отже, культура мовлення свідчить про комунікативну досконалість, стилістичну довершеність мовлення.
Вироблена модель соціально-мовної взаємодії літературної та діалектної систем загальнонародної мови свідчить, що провідне місце в мовній свідомості представника інтелігенції належить системі літературної мови, але по відношенню до системи діалектної мови вона є вторинною. Функціонування диференційних рис аналізованих двох систем нерівнозначне, воно індивідуальне для кожного типу діалектного субстрату та для кожного мовця зокрема.
Серед чинників, які визначають місце представника мовної еліти в процесі формування територіально маркованого варіанта літературної мови, важливу роль відіграє його особистий досвід мовлення, лінгвопсихологічний субстрат, який відповідно трансформований у процесі мовотворчої діяльності, викладацькій, науковій роботі тощо. На формування елітарної мовленнєвої культури представників мовної еліти Луганщини впливають й особистий мовленнєвий досвід, сформований на говірковій (крім російського субстрату) основі говірок поліського, південно-західного чи південно-східного наріч; і норми літературної мови, опановані в процесі глибокого вивчення системних рис української літературної мови; і громадська діяльність, співпраця з передовими культурними діячами; і досвід репрезентацій навколишнього середовища засобами мови у творчості українських письменників, у наукових працях діячів минулого й сучасності; і природне мовне оточення.
Результати дослідження демонструють, що усному мовленню ЕМО з певним діалектним субстратом властиві свої риси. Серед діалектних рис, що є найбільш стійкими, виділяємо такі: ЕМО з південно-західним діалектним субстратом обнижена артикуляція [и] в напрямі до [е]; наявність задньорядного голосного [ы]; дорсально-палатальна вимова [с’], [з’]; оглушення дзвінких приголосних перед глухими й у кінці слів та перенесення наголосу на перший склад; ЕМО з поліським діалектним субстратом ствердіння [р’]; уживання звукосполуки [хв] замість [ф]; оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими; часте вживання інфінітива на -т’; ЕМО зі східнослобожанським діалектним субстратом м’якість шиплячого [ч’]; оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими; пом’якшення губних приголосних [б], [п], [в], [м] перед [а]; ЕМО із середньонаддніпрянським і західнослобожанським діалектними субстратами м’яка вимова шиплячих; перевага закінчення -ові, -еві над -у у формі давального відмінка однини іменників чоловічого роду; ЕМО з російським субстратом оглушення дзвінких приголосних [б], [д], [з], [ж] у кінці слів і в середині слів перед глухими; м’якість шиплячого [ч’].
Елітарний тип мовленнєвої культури, який можна виділити у сфері сучасної української літературної мови, зазвичай притаманний особистості творчій, яка має високий рівень мовної та комунікативної компетенції, намагається крізь потреби комунікативних сфер пронести сталість і цілісність мовлення. Таке еталонне мовлення розвиває й збагачує літературну мову відповідно до потреб суспільства.
Комунікація на рівні елітарної мовленнєвої культури має багатовимірний характер. Тому при вивченні ЕМО з діалектним субстратом слід ураховувати й соціальні, і психологічні, й етичні, і лінгвістичні чинники. Сукупність комунікативних, соціальних та психологічних ролей мовної еліти створює комунікативний типаж ЕМО з діалектним субстратом. Носій елітарної мовленнєвої культури як складник української культури це активна та цивілізована людина, яка реально існує й становить значну культурну цінність. Лінгвокультурний типаж ЕМО з діалектним субстратом образ людини, яку можна розпізнати в суспільстві за основними характеристиками. Ними є освіченість, культурність, вільне володіння українською літературною мовою. Остання характеристика у свідомості сучасного носія української культури є домінантною й визначає образний складник цього лінгвокультурного типажу.
Було виявлено рівень самооцінки знань сучасної української літературної мови, згідно з яким 76% елітарних мовців не відносять себе до мовної еліти. Значну роль у цьому відіграє така людська риса, як скромність, а також нестримне бажання до самовдосконалення.
Елітарні мовці відчувають потребу в спілкуванні. Своєрідність мовленнєвої діяльності кожного представника мовної еліти, наявність індивідуально-творчого (авторського) в мовленні роблять його неповторним і таким, якого можна асоціювати з ЕМО. Індивідуально-творче веде до нестандартності елітарного мовлення, до виділення цих мовців у певну соціальну групу індивідуумів, у мовній свідомості яких співіснують коди первинної та вторинної мовних систем.
Усі типові риси елітарного мовлення свідчать про високий рівень комунікативної компетенції аналізованих носіїв цього типу мовленнєвої культури. Навіть неправильність у їхньому мовленні не є показником незнання норм української літературної мови, оскільки певною мірою це або тактичний прийом, що підтверджує глибокі знання ними законів рідної мови, або прояв несвідомого переключення мовного коду (генетична пам’ять).
Мова для мовної еліти є основою спілкування. Логічність та інформативність розповіді, її цікавість, доступність, правдивість інформації, а також відповідність нормам етики та мовного етикету, доречність мовних проявів це ті вимоги до мовлення, які ставить носій елітарної мовленнєвої культури.
Отже, мова відіграє провідну роль у формуванні й самовираженні людини. Мовна еліта Луганщини це носії елітарної мовленнєвої культури. І такі чинники творення ЕМО, як рідна говірка, мовленнєвий досвід і природне мовне чуття, сприяють досягненню еталона освіченості, формуванню справжньої мовної еліти. Мовлення таких людей має важливе культурно-виховне значення. Вивчення мовлення луганської інтелігенції дозволило створити еталон носія елітарної мовленнєвої культури, до якого треба прагнути.
Виконана дисертація перша спроба вивчення ЕМО з діалектним субстратом з урахуванням різноманітних чинників (культурологічних, соціальних, психологічних, лінгвістичних), спроба розробки та використання нових прийомів дослідження мовної особистості. Критерії визначення належності мовця до носіїв елітарної мовленнєвої культури, які запропоновано в дисертації, потребують подальшого опрацювання (підтвердження, доповнення, розширення) на іншому матеріалі. Вивчення індивідуально-особистісного мовлення конкретних елітарних представників веде до, хоча й неповного, але типологічно узагальненого визначення української елітарної мовленнєвої культури.

Джерела
Селіванова Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія /
О.Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
СУМ Словник української мови. К. : Наук. думка, 1971. Т. II. 552 с.
Словник української мови. К. : Наук. думка, 1973. Т. IV. 840 с.
Словник української мови. К. : Наук. думка, 1978. Т. IХ. 917 с.
ФC Философский словарь / под ред. И.Т.Фролова. 5-е
изд. М. : Политиздат, 1987. 588 с .
Macmillan Macmillan English Dictionary for advanced learners. International
student edition. Malaysia : Bloomsbury Publishing Plc., 2002.
1693 p.
Єрмоленко Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний
словник лінгвістичних термінів / С.Я.Єрмоленко, С.П.Бибик,
О.Г.Тодор. К. : Либідь, 2001. 224 с.
Даль Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. /
В.Даль. М. : Рус. яз., 1979. Т. 2. 779 с.
Кравченко Кравченко С.А. Социологический энциклопедический русско-
английский словарь : более 10000 единиц / С.А.Кравченко.
М. : ООО „Изд-во Астрель” ; ООО „Изд-во АСТ” ; ООО
„Транзиткнига”, 2004. 511, [1] c.
Кротевич Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів / Є.В.Кротевич,
Н.С.Родзевич. К. : АН УРСР, 1957. 236 с.
Українська мова Українська мова: енциклопедія / редкол. :
В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови),
М.П.Зяблюк та ін. К. : Укр. енцикл., 2000. 752 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаев В. И. О языковом субстрате / В.И.Абаев // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т. 9. С. 57 69.
2. Аниськина Н. В. Языковая личность современного старшеклассника : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / Аниськина Наталия Васильевна. Ярославль, 2001. 288 с.
3. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка: Попытка системного описания / Ю.Д.Апресян // Вопр. языкознания. 1995. №1. С.37 66.
4. Аркушин Г.Л. Іменний словотвір західнополіського говору / Г.Л.Аркушин. Луцьк : Вежа, 2004. 764 с.
5. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н.Д.Арутюнова. М. : Шк. „Яз. рус. культуры”, 1998. 896 с.
6. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н.Д.Бабич. Л. : Світ, 1990. 232 с.
7. Бацевич Ф. С. Атмосфера спілкування : спроба психолінгвістичного дослідження / Ф.С.Бацевич // Мовознавство. 2002. №4 5. С.26 32.
8. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник / Ф.С.Бацевич. К. : Академія, 2004. 344 с.
9. Бевзенко С. П. Українська діалектологія / С.П.Бевзенко. К. : Вища шк., 1980. 248 с.
10. Белянин В. П. Психолингвистика : учебник / В.П.Белянин. 2-е изд. М. : Флинта : Моск. психол.-соц. ин-т, 2004. 232 с.
11. Беспамятнова Г. Н. Языковая личность телевизионного ведущего : дис. канд. филол. наук : 10.02.04 / Беспамятнова Галина Николаевна. Воронеж, 1994. 217 с.
12. Бова (Ковальчук) А.А. Сравнительно-историческое исследование говоров южной Житомирщины : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук / А.А.Бова (Ковальчук). К., 1953. 23 с.
13. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К.Богдан. К. : Рід. мова, 1998. 475 с.
14. Богин Г. И. Модель языковой личности в ее отношении к разновидностям текстов : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук: спец. 10.02.19 „Теория языка” / Г.И.Богин. Л., 1984. 32 с.
15. Богин Г. И. Модель языковой личности в ее отношении к разновидностям текстов : дис. д-ра филол. наук : 10.02.19 / Богин Георгий Исаевич. Л., 1984. 355 c.
16. Богин Г.И. Типология понимания текста / Г.И.Богин. Калинин : Изд-во Калинин. ун-та, 1986. 86 с.
17. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию : в 2 т. / И.А.Бодуэн де Куртенэ. М. : Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 563 с.
18. Бодуэн де Куртенэ И. А. Избранные труды по общему языкознанию : в 2 т. / И.А.Бодуэн де Куртенэ. М. : Изд-во АН СССР, 1963. Т. 2. 391 с.
19. Броннікова С. М. Формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки”/ С.М.Броннікова. Луганськ, 2002. 20 с.
20. Будагов Р. А. Литературные языки и языковые стили / Р.А.Будагов. М. : Высш. шк., 1967. 375 с.
21. Будагов Р. А. Человек и его язык / Р.А.Будагов. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1974. 263 с.
22. Буданова Т. А. О динамике языковой личности / Т.А.Буданова // Русская литература в формировании современной языковой личности С.219223.режимдоступудозб.: http://meropr.ropryal.ru/liter2007/index.php?mode=info2
23. Бурда Т. М. Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м. Києва) : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Бурда Тетяна Михайлівна. К., 2001. 208 с.
24. Винницький В. М. Українська акцентна система: становлення, розвиток / В.М.Винницький. Л. : Бібльос, 2002. 578 с.
25. Виноградов В. А. Субстрат / В.А.Виноградов // Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В.Н.Ярцева. М. : Сов. энцикл., 1990. С. 497.
26. Виноградов В. А. Функционально-типологические критерии и генеалогическая классификация языков / В.А.Виноградов // Теоретические основы классификации языков мира / отв. ред. Б.А.Серебренников. М. : Наука, 1982. С. 258 312.
27. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С.Г.Воркачев // Филол. науки. 2001. №1. С.64 72.
28. Ворошилова М.Б. Лингвокультурный типаж рокера: ассоциативные признаки / М.Б.Ворошилова // Лингвокультурология. Вып. 1. Екатеринбург, 2007. С.44 52. режим доступу до ст. : http://www.philology.ru/linguistics2/voroshilova-07a.htm
29. Востриков О.В. Финно-угорский субстрат в русском языке : учеб. пособие по спецкурсу / О.В.Востриков. Свердловск : УрГу, 1990. 100 с.
30. Высоцкий В.И. Исторические аспекты топонимов Луганщины / В.И.Высоцкий. Луганск : Шлях, 1999. 94 с.
31. Герман К. Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини: Словозміна, службові слова / К. Ф. Герман. Чернівці : „Прут”, 1998. Том ІІ. 215 с.
32. Герман К. Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини: Фонетика, фонологія / К. Ф. Герман. Чернівці : Вид. спілка „Час”, 1995. 410 с.
33. Герман К. Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспектах. Фонетика, фонологія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / К. Ф. Герман. К., 1996. 46 с.
34. Глуховцева Е. Д. Лексика народного быта украинских восточнослобожанских говоров : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 „Украинский язык” / Е.Д.Глуховцева. Днепропетровск, 1992. 19 с.
35. Глуховцева К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок : монографія / К.Д.Глуховцева. Луганськ : Альма-матер, 2005. 592 с.
36. Гольдин В. Е. Внутринациональные речевые культуры и их взаимодействие / В.Е.Гольдин, О.Б.Сиротинина // Вопросы стилистики: Проблемы культуры речи. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1993. Вып. 25. С.10 15.
37. Горбачевич К. С. Нормы современного русского литературного языка / К.С.Горбачевич. М. : Просвещение, 1989. 208 с.
38. Гриценко П.Ю. Мова як творчість / П.Ю.Гриценко // Світ. 1999. № 39 40. жовт. С. 3.
39. Гриценко П.Ю. Український діалектний фонофонд / П.Ю.Гриценко, О.А.Малахівська, М.В.Поістогова. К. : НАН України, 2004. 170 с.
40. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию : пер. с нем. / В.Гумбольдт ; под ред. Г.В.Рамишвили. М. : Прогресс, 1984. 397 с.
41. Давидова В. Фактори формування національної мовної особистості / В.Давидова // Пам’ять століть. 1997. №4. С.117 120.
42. Дацька Т. О. Динаміка фонетичної структури слова в аспекті сучасної американської вимовної норми (на матеріалі лексикографічних джерел) : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 / Дацька Тетяна Олексіївна. К., 2002. 228 с.
43. Девятайкин А. И. Устная речь писателей и ученых: Соотношение общеустного и функционально-стилевого / А.И.Девятайкин. Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1992. 181 с.
44. Деревянская В.В. Коммуникативный типаж английского колониального служащего / В.В.Деревянская // Аксиологическая лингвистика: проблемы и перспективы : тез. докл. междунар. науч. конф. 27 апр. 2004 г. / под. ред. Н.А.Красавского. Волгоград : Колледж, 2004. С.31 32.
45. Дика Л. П. Суфіксальний словотвір іменника в говірках полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Л.П.Дика. К., 2003. 19 с.
46. Діалектні групи і говори української мови : метод. матеріали з курсу укр. діалектології / упоряд. С.П.Бевзенко ; відп. ред. В.П.Дроздовський. Одеса : Одес. міська друк., 1975. 55 с.
47. Дмитриева О. А. Лингвокультурные типажи России и Франции XIX века : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук : спец. 10.02.20 „Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание” / О.А.Дмитриева. Волгоград, 2007. 48 с.
48. Дмитриева О. А. Лингвокультурный типаж „французский буржуа” / О.А.Дмитриева // Аксиологическая лингвистика: лингвокультурные типажи: сб. науч. тр. / под ред. В.И.Карасика. Волгоград : Парадигма, 2005. С.74 88.
49. Дорошенко Л.І. Ареологія будівельної лексики східнополіського діалекту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Л.І.Дорошенко. К., 1999. 19 с.
50. Дужик Н. С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті стилістики та історії літературної мови : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Дужик Наталія Степанівна. К., 1996. 196 с.
51. Евтушок А.Н. Лексика сельского строительства в укра­инских западнополесских говорах : автореф. дис. на стиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.02 „Украинский язык” / А.Н.Евтушок. К., 1989. 19 с.
52. Ейгер Г. В. Язык и личность : учеб. пособие / Г.В.Ейгер, И.А.Раппопорт. Харьков, 1991. 81 с.
53. Жайворонок В. В. Мова і духовний розвиток народу / В.В.Жайворонок // Мовознавство. 1991. №3. С.22 30.
54. Жайворонок В. В. Національна мова та ідіолект / В.В.Жайворонок // Мовознавство. 1998. №6. С.27 32.
55. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії украïнськоï літературної мови і територіальних діалектів / М.А.Жовтобрюх // Мовознавство. 1973. №1. С.3 15.
56. Жовтобрюх М.А. Уніфікація норм украïнськоï літературної мови і діалекти / М.А.Жовтобрюх // Мовознавство. 1979. №5. С.3 12.
57. Журавель Н. В. Язык и личность / Н.В.Журавель // Рус. яз. и лит. в сред. учеб. заведениях УССР. 1985. №2. С.70 72.
58. Залевская А. А. Психолингвистический подход к анализу языковых явлений / А.А.Залевская // Вопр. языкознания. 1999. №6. С.31 42.
59. Залеський А.М. Говірки Київського Полісся / А.М.Залеський // Київське Полісся: Етнолінгвістичне дослідження. К., 1989. С.41 75.
60. Иванцова Е. В. Феномен диалектной языковой личности / Е.В.Иванцова. Томск : Изд-во Том. ун-та, 2002. 312 с.
61. Интерференция звуковых систем / отв. ред. Л.В.Бондарко, Л.А.Вербицкая. Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. 279 с.
62. Казакова О. А. Языковая личность диалектоносителя в жанровом аспекте : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / Казакова Ольга Анатольевна. Томск, 2004. 241 с.
63. Карасик В. И. Коммуникативная личность как лингвистический концепт / В.И.Карасик // Проблемы формирования языковой личности учителя-русиста. Волгоград : Перемена, 1993. С.12 13.
64. Карасик В.И. Коммуникативный типаж: аспекты изучения / В.И.Карасик // Аксиологическая лингвистика: проблемы и перспективы : тез. докл. междунар. науч. конф. 27 апр. 2004 г. / под. ред. Н.А.Красавского. Волгоград : Колледж, 2004. С.48 50.
65. Карасик В. И. Культурные доминанты в языке / В.И.Карасик // Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград : Перемена, 2002. С.166 205.
66. Карасик В. И. Лингвокультурный типаж / В.И.Карасик // Язык. Текст. Дискурс : межвуз. науч. альм. / под ред. проф. Г.