СЛОВОЗМІНА ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРКАХ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Краткое описание

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Філологічний факультет
Кафедра історії та культури української мови

На правах рукопису

Гажук-Котик Лілія Георгіївна

УДК 811.161.2’282.2 477.85

СЛОВОЗМІНА ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРКАХ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Герман Костянтин Федорович,
доктор філологічних наук,
професор

Чернівці 2009

Зміст

ВСТУП...4

РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВОЗМІНИ ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРКАХ...17
1.1. Лінгвогеографічний метод дослідження діалектного простору.19
1.2. Словозміна іменних частин мови як об’єкт дослідження української діалектної морфології.24

РОЗДІЛ II. СЛОВОЗМІНА ІМЕННИКА 44
2.1. ІМЕННИКИ ПЕРШОЇ ВІДМІНИ..49
2.1.1. Відмінювання іменників І відміни твердої групи49
2.1.2. Відмінювання іменників І відміни м’якої групи..54
2.1.3. Відмінювання іменників І відміни мішаної групи...60
2.1.4. Залишки форм двоїни 64
2.2. ІМЕННИКИ ДРУГОЇ ВІДМІНИ68
2.2.1. Відмінювання іменників ІІ відміни твердої групи..69
2.2.2. Відмінювання іменників ІІ відміни м’якої групи75
2.2.3. Відмінювання іменників ІІ відміни мішаної групи.82
2.2.4. Залишки форм двоїни 83
2.3. ІМЕННИКИ ТРЕТЬОЇ ВІДМІНИ ....84
2.4. ІМЕННИКИ ЧЕТВЕРТОЇ ВІДМІНИ ..90

РОЗДІЛ III. СЛОВОЗМІНА ПРИКМЕТНИКА 98
3.1. Особливості слововживання нечленних прикметників ...101
3.2. Відмінювання членних прикметників105
3.3. Залишки форм двоїни ..115
3.4. Ступені порівняння прикметників..118

РОЗДІЛ IV. ЧИСЛІВНИКОВА СЛОВОЗМІНА ..131
4.1. Словозміна простих числівників.136
4.2. Словозміна складних числівників...147
4.2.1. Складні числівники на позначення десятків...150
4.2.2. Складні числівники на позначення сотень.157
4.3. Словозміна складених числівників.163
4.4. Дробові числівники..166
4.5. Неозначено-кількісні числівники...169
4.6. Збірні числівники..170
4.7. Порядкові числівники..173
ВИСНОВКИ.175
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...185
ДОДАТКИ ...221

ВСТУП

Одним із важливих напрямів українських студій розвитку і функціонування діалектів є спроби з’ясувати часову послідовність появи сучасного поділу нашої мови на наріччя, встановити час формування конкретних діалектів, адже українська народна мова, як і мова будь-якого іншого етносу, ніколи не була однорідною на всьому просторі свого побутування, тобто завжди була здиференційованою. Тому, як зазначає В.Німчук у праці Проблема українського діалектогенезу” [242, c. 44], такі студії над історією фрагментів діалектних структур і монографічні дослідження діалектів як систем дають добрі результати в галузі діалектологічних досліджень та сучасного поділу нашої мови на наріччя. Студіювання сучасних говорів на всіх мовних рівнях має велике значення для дальшого розв’язання проблем діалектогенезу української мови. Вивчення живої народної мови є одним із найбільш актуальних завдань нашої мовознавчої науки і має першорядне значення.
З розвитком мови місцеві діалекти та говірки зберігають риси, властиві різним етапам чи стадіям еволюції мовних явищ, початкові, чи вихідні, а також проміжні форми. У всіх діалектах та говірках і якість, і кількість таких реліктових, пережиткових явищ різна. Для історичного порівняння особливо багато цінного матеріалу дають насамперед ті діалекти та говірки, які, порівняно з іншими, зберегли багато традиційних елементів, тобто так звані архаїчні діалекти. Такими діалектами найчастіше виявляються окраїнні, чи латеральні, які зазвичай із певним запізненням зазнають тих інноваційних процесів, що відбуваються в центральних діалектах мови. У діалектах, як відомо, можуть зберігатися давніші значення морфем словозміни і виникати нові варіанти. Саме тому говіркові дані є найкращим матеріалом для пояснення змін, що відбуваються на різних етапах розвитку мови. Серед українських говорів до числа найбільш архаїчних належать, наприклад, карпатські (бойківські, закарпатські, лемківські), гуцульські, буковинсько-покутські, поліські, підляські та ін. До територій з такими говірковими ознаками, які характеризуються збереженням низки давніх елементів (лексичних, фонетичних, граматичних), і належить Північна Буковина. Незважаючи на довготривале контактування українських говірок Буковини з іншими українськими говірками, тут збереглося чимало реліктових явищ слов’янської давнини, які досить повно репрезентують діалектні особливості, що, за висловом К. Германа, є живими свідками історії мови, часто більш переконливими, красномовнішими, ніж могили, кістки та зброя” [82, с. 3].
Помітний вплив на територію Північної Буковини мали й певні історичні умови, які не могли не вплинути на розвиток народної мови цієї території.
Буковина історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та Карпатським хребтом у долинах верхньої течії ріки Пруту, а також Черемошу, Серету та Сучави. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина повіти Сучавський та Ботошанський). Свою назву, вперше засвідчену 1392 року, Буковина одержала від великих букових лісів, що покривали значну частину її території. Лісисту місцевість, названу Буковиною, було зазначено в першій половині XVII ст., а також на багатьох картах феодальних грамот Поділля, Покуття XVII ст. французьким інженером Г. Бопланом [322, с. 56; 323, с. 9; 141, с. 12].
Перші сліди людини на Буковині датують епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла). У період мідного віку тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис. до н.е.) стоянки Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Серет та інші. Споконвічними жителями Буковини були слов’янські племена, свідченням чого є численні стоянки зарубинецької (II ст. до н.е. II ст. н.е.) та черняхівської (IIVII ст. н.е.) археологічних культур, що підтверджують автохтонність слов’янських племен на землях Буковини. У IVVII ст. вони входили до складу першого державного утворення слов’ян на українських землях Антського племінного союзу. Упродовж XXI ст. Буковина перебувала в складі Київської Русі, у XII першій половині XIV ст. Галицького князівства. У той час центром цих земель були міста Шипинці та Василів. Саме тоді спостерігаємо високий рівень розвитку господарства і культури, виникає і більшість нових населених пунктів [323, с. 5, 79].
Після монголо-татарської навали зв’язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що спричинилося до появи тут (на початку XIV ст.) окремого територіального об’єднання Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40‑50-х рр. XIV ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драґоша, що сприяв переселенню на Буковину волохів із Семигороддя (Трансильванії) та Мараморощини.
У 60-х рр. XIV ст. після утворення на території південної частини сучасної Буковини волоського князівства Молдови Буковина була залучена до його складу. Протягом 13871497 рр. Молдова визнавала зверхність Польщі. Буковина відігравала важливу роль в економічному та політичному житті Молдовського князівства. Під керівництвом Штефана Великого (14571504 рр.) Молдова вела запеклу боротьбу проти польської, угорської та турецької агресії. Після його смерті (1504 р.) вона потрапила у васальну залежність від Османської імперії, у складі якої Буковина як частина Молдови перебувала до 1774 р. З 1775 р. вона потрапляє під зверхність австрійської імперії Габсбургів.
З листопада 1918 року Північна Буковина опинилася під владою Румунії. З 28 червня 1940 року Північна Буковина стає частиною УРСР у складі Радянського Союзу. Згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. було утворено Чернівецьку область.
У наш час Чернівецька область України охоплює два історичні регіони Північну Буковину та Північну Бессарабію. Межа між ними проходить від Дністра до Пруту по лінії Баламутівка Грозинці Рингач Новоселиця. У діалектологічних працях класифікація українських говірок на цій території неоднакова. Це зумовлено різним підходом до їх вивчення. Наприклад, за працею Карта українських говорів” І. Зілинського, на досліджуваній території окреслено покутсько-буковинський діалект і гуцульський. Покутсько-буковинські говірки на цій карті охоплюють територію від Карпат до середньої течії Дністра в районі Могилева-Подільського. Буковина і Північна Бессарабія входять до ареалу буковинсько-покутських говірок. Гірська частина Буковини віднесена до ареалу гуцульських говірок [135, с.6].
На Буковині в специфічних умовах перебування в складі Молдавського князівства через втрату зв’язків з іншими українськими говірками внаслідок окреслення державних кордонів Молдови впродовж XV ‑ XX ст. утворився буковинський діалект. Саме на цій території, на думку Ф. Жилка, сформувалося пасмо діалектних ізоглос, яке відокремлює буковинський діалект від говірок наддністрянського і подільського діалектів [123,с.12]. Дослідник українських говірок у книзі Нариси з діалектології української мови” межі Чернівецької області окреслює відповідно до класифікації буковинсько-покутських говірок І. Зілинського, а саме, за словами Ф. Жилка, буковинське територіально-мовне утворення поступово переходить у наддністрянське, говірки цієї перехідної території називаються покутськими” [123, с. 2728].
І. Матвіяс у статті Групування говорів української мови” українські говірки території Північної Бессарабії також зараховує до ареалу буковинських говірок, а межу між гуцульськими і буковинськими говірками визначає на північному заході по лінії Кути Путила Селятин [212, с. 41, 51]. У праці також подано низку діалектних відмінностей між буковинськими та гуцульськими говірками.
С.Бевзенко в посібнику Українська діалектологія” буковинсько-покутські говірки аналізує в спільному ареалі, але східну частину цієї території, а саме Кельменецький та Сокирянський райони, відносить до подільських говірок [19, с. 7, 213].
Я.Закревська розглядає буковинські говірки в спільному ареалі з покутськими, виокремлюючи їхні межі, а саме: північна і південно-західна окреслені не досить чітко і становлять різної ширини смугу, яка охоплює діалектну територію лівобережжя Дністра (умовно) від Делятина до Могилева-Подільського і до стику з Румунією та Молдовою” [332, с. 502].
Г. Клепикова, Т. Попова та В. Усачова межу між гуцульськими та буковинськими говірками, згідно з матеріалами Карпатского диалектологического атласа”, провели по лінії сіл Банилів Вовчинець Мигове Вижницького району і далі на південь до кордону з Румунією [154, с.97117].
Отже, буковинські говірки поширені в Чернівецькій області на захід від лінії Грушівці Бузовиця Нелипівці Кельменецького району на всій території аж до лінії Вижниця Берегомет Долішній Шепіт Вижницького району на заході. Сюди входять Вижницький, Сторожинецький, Герцаївський, Глибоцький, Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, Хотинський та більша частина Кельменецького району. На півдні ареал буковинських говірок продовжується в Сучавському повіті Румунії.
Упродовж тривалого часу буковинські говірки зазнавали впливу сусідніх із ними українських говірок: гуцульських, наддністрянських, подільських, міждіалектна інтерференція триває і зараз.
За К.Германом, ареал буковинських говірок, перехідних до гуцульських, охоплює такі села: Чорногузи, Іспас, Мілієве, Кобаки, Банилів, Багна, Черешенька, Берегомет, Мигове, Луківці, Вашківці Вижницького району; Банилів-Підгірний Сторожинецького району. Між буковинсько-надпрутськими та гуцульськими говірками існує перехідна смуга це буковинські говірки з деякими рисами гуцульських [82, с. 297]. Буковинські говірки з певними рисами наддністрянських поширені в північно-західній частині області. Територія їх поширення позначена селами: Борівці, Киселів Кіцманського району; Кострижівка, Бабин, Прилипче, Звенячин, Репужинці, Хрещатик, Кадубівці, Василів, Чуньків, Товтри, Дорошівці, Брідок, Вікно, Самушин, Мусорівка, Малий Кучурів, Добринівці Заставнівського району [82, с. 301].
Буковинські говірки з деякими рисами подільських охоплюють Хотинський район, центральну й східну частину Новоселицького та західну частину Кельменецького районів, куди входять села Ржавинці, Баламутівка Заставнівського району; Грозинці, Бочківці, Шилівці, Малинці, Колінківці, Клішківці, Недобоївці, Пашківці, Ставчани, Керстенці, Каплівка, Ярівка, Ширівці, Зарожани, Санківці, Рухотин, Рукшин, Рашків, Атаки, Перебиківці, Санківці Хотинського району; Новоселиця, Довжок, Подвірне, Рингач Новоселицького району; Перківці, Мошанець, Лівинці, Зелена, Вартиківці, Слобідка, Кельменці, Ленківці, Вороновиця, Грушівці, Нелипівці, Бузовиця Кельменецького району [82, с. 305].
Зауважимо, що ототожнення українських говірок Північної Бессарабії з буковинськими ґрунтується як на особливостях діалектного мовлення, так і на спільній історичній долі цих земель упродовж багатьох століть. Тісні зв’язки буковинських і подільських говірок Північної Бессарабії, звичайно, існували, наявні вони й нині, але не можна не брати до уваги їхньої ще більшої спільності з подільськими говірками, риси яких на цій території домінантні. Діалектні особливості подільських говірок Північної Бессарабії та їхній вплив на буковинські говірки ґрунтовно проаналізував К. Герман [82, с. 348354].
Отже, на території Північної Буковини буковинські говірки розподіляються за такими різновидами:
1) буковинські говірки (надпрутські);
2) буковинські з деякими рисами гуцульських (або перехідні до гуцульських) говірок;
3) буковинські з деякими рисами подільських (або перехідні до подільських) говірок;
4) буковинські з деякими рисами наддністрянських говірок (або перехідні до наддністрянських) [82, с. 294].
К. Герман науково обґрунтовує цю класифікацію [див. карту на с. 222], тому надалі в роботі будемо її дотримуватися.
На території Буковини збереглися сприятливі умови для вивчення процесів взаємодії та взаємовпливу мов, двомовності, багатомовності. Яскравий приклад цього ‑ сучасна народнорозмовна мова разом із писемними пам’ятками, які є надійним і цінним матеріалом при дослідженні мовних явищ, зокрема й морфолого-граматичних, для вивчення історії мови, закономірностей її розвитку тощо.
У мовознавчому аспекті українські говірки Північної Буковини належать до найбільш здиференційованих не тільки в лексиці, фонетиці, але й у граматиці, їх вивчення становить значний науковий інтерес. Таку специфіку досліджуваних говірок пояснюють певними історичними й економічними умовами життя буковинців.
Вивчення мовних особливостей окремих говірок чи їхніх груп у межах певного діалекту завжди мало велике значення для розв’язання питань історії, формування й розвитку української мови. Для цього потрібний значний за обсягом фактичний матеріал із лексики, фонетики та граматики цих діалектів.
Однією з перших наукових розвідок про буковинські говірки варто вважати працю І. Верхратського Дещо до говору буковинсько-руського”, опубліковану в 1908 році. Учений розглянув у ній деякі фонетичні та словотвірні особливості трьох говірок Південної Буковини (Кимполунг, Руська Молдовиця, Рус Бовл), причому аналіз діалектних явищ здійснено в плані фіксації окремих форм , відмінних від літературної мови [60, с. 2].
Діалектні особливості говірок Південної Буковини досліджували такі мовознавці, як А. Реґуш [286], К. Реґуш [285], В. Ріцько [287], І. Робчук [288-291], М. Павлюк [255], К. Чорней [339] та ін.
Українські говірки Північної Буковини були предметом дослідження таких мовознавців, як Н. Бабич, С. Бевзенко, В. Бузинська, К. Герман, Н.Гуйванюк, Ф.Жилко, А.Залеський, І. Зінченко, Ю.Карпенко, М.Леонова, В.Лимаренко, К. Лук’янюк, С. Маковійчук, С. Ніколаєв, Є. Павлюк, В.Прокопенко, Н. Руснак, І.Слинько, Л.Ткач, В. Юрценюк, В. Яківчик.
Активно досліджувала говірки Північної Буковини В. Прокопенко (див. праці Вплив російської мови на буковинські говори” [277, с. 3638], Зміни лексичного складу буковинських говорів у радянський період” [278, с. 144146], Лексика говірок та піднесення культури мови в населення Буковини” [280, с. 149152], Обласной словарь буковинских говоров” [281, с. 411477] та Семантичні діалектизми в буковинських говірках” [279, с. 36]). За редакцією В. Прокопенко укладено кілька випусків Матеріалів до словника буковинських говірок” (19651972 рр.). Усі ці праці є джерелом фактичного матеріалу й для наших досліджень.
Вивчала буковинські говірки також М. Леонова, якій належать статті До характеристики говірок північних районів Буковини” [176, с. 89103], Спільні риси буковинських та інших говірок південно-західного наріччя” [177, с. 204207], Приголосні звуки в буковинських говорах” [178, с. 56] таін.
К. Лук’янюку належать такі дослідження зі словотвору буковинських говірок: Пряма суфіксація іноземних основ і суміжні з нею явища у буковинській говірці” [199, с. 148150], Стилістичні властивості суфікса в буковинських говірках [198, с. 9799], Словотвір відносних прикметників у буковинських говорах” [201, с. 156160], Суфіксальний словотвір прикметників у буковинських говірках” [197, с. 103117], у яких принагідно розглянуто й проблеми словозміни.
Українські говірки Буковини були предметом дослідження і в працях Словозміна іменників у буковинських говірках” [188, с. 155157] та Суффиксация прилагательных в буковинских говорах” [187, с. 229230], В.Лимаренка; Вокализм карпатоукраинских говоров. Покутско-буковинско-гуцульский ареал” [243, с. 101128] С.Ніколаєва та дисертаційного дослідження Інтонаційна система (інтонація фрази) в покутсько-буковинському говорі” [41] В. Бузинської та ін.
Найґрунтовніше дослідження буковинських говірок належить К.Германові. Атлас українських говірок Північної Буковини. Словозміна. Службові слова” К. Германа є фундаментальною працею, на якій ґрунтується й наше дослідження. В атласі окреслено ареали, ізоглоси розмежування всіх варіантів парадигм словозміни частин мови, зокрема й іменних, а також зазначено різновиди форм службових слів гуцульських, буковинських, подільських говірок південно-західного наріччя української мови на території Чернівецької області та суміжних земель [83]. К.Германові належать також праці Походження та класифікація українських говірок Північної Буковини”, у якій досліджено походження етноніма гуцул і топоніма Гуцульщина [79, с. 35], Українські говірки Буковини” [81, с. 4347], Имена прилагательные в системе восточно-славяно-молдавских языковых заимствований” [78, с. 115122], Словозміна іменників українських говірок Буковини” [85, с. 153161], Система відмінювання іменників ІІІ відміни в українських говірках Буковини” [86, с.113120], Залишки форм двоїни в українських говірках Північної Буковини” [84, с.141144] та ін. У працях К.Германа широко застосовано методику лінгвогеографічного вивчення діалектних явищ, що слугує зразком і для нашої роботи при дослідженні словозміни іменних частин мови в українських говірках Північної Буковини.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається відсутністю системних досліджень діалектної словозміни іменних частин мови українських говірок Північної Буковини.
Мета роботи здійснити системний опис словозміни іменника, прикметника та числівника українських говірок території Північної Буковини на сучасному етапі розвитку.
Вибір теми праці зумовлений відсутністю системних досліджень діалектної словозміни іменних частин мови українських говірок території Північної Буковини. Реалізація окресленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Здійснити територіальну класифікацію типів словозміни іменних частин мови українських говірок Північної Буковини.
2. Зіставити і проаналізувати територіальні особливості словозміни іменних частин мови з іншимит суміжними діалектними групами.
3. Встановити словозмінні типи іменників, прикметників та числівників у досліджуваних говірках.
4. Визначитити ареали поширення типів словозміни.
5. З’ясувати напрями міжпарадигматичної взаємодії у словозміні іменних частин мови.
6. Простежити міждіалектні контакти українських говірок Північної Буковини та інших говірок української мови на морфологічному (словозмінному) рівні.
Об’єктом дослідження є українські говірки Північної Буковини.
Предмет дослідження словозміна іменника, прикметника та числівника в українських говірках Північної Буковини.
Джерельна база дослідження. Для написання праці використано атласи (Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини. Словозміна. Службові слова. Чернівці : Прут, 1998. Т. ІІ. 215 с.; Атлас української мови : у 3-х тт. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. ‑ К. : Наук. думка, 1988. Т. ІІ. 520 с.), а також діалектні тексти буковинських говірок, зібрані діалектологічними експедиціями кафедр сучасної української мови й історії та культури української мови Чернівецького національного університету іменіЮріяФедьковича впродовж другої половини ХХ початку XXI століття.
Методи дослідження:
Описовий (аналіз зібраного матеріалу розпочинався зі встановлення типів словозмінної структури та визначення їхньої належності в системі словозміни). Методом зіставлення флективні варіанти іменної словозміни українських говірок Північної Буковини порівнювалися з відповідними явищами інших говірок української мови. Застосовано також лінгвогеографічний аналіз словозміни іменних частин мови. У межах певного ареалу простежувалося використання тієї чи тієї словоформи.
Аналіз словозміни говірок не відмежовувався від аналізу інших мовних рівнів, зокрема простежувався зв’язок між морфологією і фонетикою, морфологією і акцентологією.
Наукова новизна в тому, що вперше досліджено і системно описано словозміну іменних частин мови українських говірок Північної Буковини в зіставленні з морфологічними явищами інших українських говірок. Визначено словозмінні типи іменника, прикметника та числівника у говірках на підставі низки формальних ознак. З’ясовано релевантні ознаки словозміни цих частин мови при зіставному й ареалогічному вивченні говірок.
На захист винесено такі положення:
1. За особливостями словозміни українські говірки ПівнічноїБуковини поділяємо на: буковинські (надпрутські), буковинські говірки з рисами гуцульських, буковинські з рисами наддністрянських та буковинські говірки з рисами подільських. Зоною з мінімальним впливом інших українських говірок і найбільш виразно виявленими діалектними формами, притаманними саме для буковинських говірок, називаємо буковинські (надпрутські) говірки, які поширені в Кіцманському, Глибоцькому, Сторожинецькому, частині Заставнівського та Новоселицького районів.
2. На території буковинських говірок з рисами гуцульських виявлені форми, які співіснують паралельно. Процес втрати тих форм, які сприймають як застарілі, і набуті проходить з різною швидкістю та інтенсивністю. Звідси строкатість засвоєння таких форм. Ареал буковинських говірок з рисами наддністрянських утворився внаслідок посиленої інтерференції наддністрянських говірок та буковинських Заставнівщини. Буковинські говірки з рисами подільських сформувалися як результат взаємодії буковинських говірок з подільськими. Вплив проходив як фронтально, так і афронтально у вигляді суперстрату, привнесеного переселенцями. Тому найбільше у цих говірках відчутний вплив південно-східного наріччя української мови.
3. Для встановлення типів відмінювання іменників різні флексії мають різний ступінь релевантності. Для іменників чоловічого роду важливими є флексії родового, давального та місцевого відмінків однини; для жіночого родового та орудного відмінків однини, для середнього родового, знахідного та орудного відмінків однини.
4. Паралелізм флексій, на основі якого відбувається процес заміни старих форм новими, є ознакою динамізму словозмінних типів іменних частин мови, що характеризуються відповідною системою відмінкових протиставлень і набором відмінкових флексій. Процеси уніфікації в межах словозмінних типів можуть зумовлювати уніфікацію закінчень і, навпаки, ще більшу роздрібленість їх у випадку взаємодії типів відмінювання.
5. Флективні варіанти іменної словозміни українських говірок Північної Буковини корелюють із системою словозміни південно-західного наріччя української мови.
Теоретичне значення праці зумовлене важливістю системного опису словозміни іменних частин мови, визначенням словозмінних типів діалектних форм іменників, прикметників, числівників; обґрунтуванням переваги системного опису словозміни іменних частин мови, переліку релевантних ознак, які можуть бути покладені в основу зіставного та ареалогічного вивчення словозміни іменника, прикметника та числівника.
Практична цінність одержаних результатів полягає в розширенні фактологічної бази діалектологічних досліджень, уведенні до наукового обігу результатів обстеження говірок, свідчення яких розширюють емпіричну базу української діалектної морф

Список литературы

ВИСНОВКИ

Живе діалектне мовлення одне з найважливіших джерел об’єктивного вивчення історії української мови, з’ясування шляхів становлення норм літературної мови, виявлення активних процесів, що відбуваються в усному народному мовленні на сучасному етапі його розвитку. Матеріал діалектної словозміни іменних частин мови, її системний опис є цінним джерелом для історичної граматики, для з’ясування характеру взаємовпливів між українськими говірками Північної Буковини, говірками суміжних територій, а також взаємодії їх з українською літературною мовою.
У дисертації проаналізовано словозміну іменних частин мови в ста сорока п’яти населених пунктах Буковини за картами Атласу української мови [Т. 2, № 47, 48, 53, 75, 111, 112, 116, 169206, 216231, 257259, 353, 362, 366, 367, 373, 374] та Атласу українських говірок Північної Буковини [Т.2, № 177], на основі чого простежено динаміку змін форми слова в синхронному зрізі на досліджуваній території.
Вивчення системи словозміни іменника, прикметника та числівника в українських говірках Північної Буковини дало змогу зробити певні висновки щодо цих частин мови.
Особливості словозміни іменника:
1. Форми орудного відмінка однини іменників жіночого роду в буковинсько-надпрутських та гуцульських говірках представлені флексією -оў ('зупоў, 'хатоў, во'доў, ру'коў, сеист'роў, о'нучоў, 'кашоў та ін.); у подільських говірках Північної Бессарабії флексією -ойу: 'хатойу, сеист'ройу, р'ікойу, во'дойу та ін.
2. На всій досліджуваній території в давальному і місцевому відмінках перед закінченням -і за законом другого перехідного пом’якшення приголосних задньоязиковий основи [к] змінюється на [ц] перед закінченням -і: ру'ц'і, 'лишц'і, у ру'ц'і, у 'лишц'і. У буковинсько-надпрутських говірках маргінально засвідчені форми з відновленим задньоязиковим [к] перед [і]: 'лошк’і, у 'лошк’і, 'дошк'і, у 'дошк’і.
3. Форми давального відмінка множини мають такі закінчення: а) -ием 'ґ’ітием, 'л'удием буковинсько-надпрутські та буковинські говірки з деякими рисами гуцульських; б) -'ам 'ґ’іт'ам буковинсько-надпрутські та подільські говірки Північної Бессарабії, а також паралельно виступає варіант форм із закінченням -'ом: 'д'іт'ом, 'л'уд'ом.
4. Спостережено ствердіння африкати ц у суфіксі -иц′(а) іменників І відміни м’якої групи: моло'дица, удо'вица, кер'ница, г’ір'чица та ін. у західній частині буковинських говірок та в подільських говірках Північної Бессарабії. В інших говірках перед закінченням засвідчено м’який приголосний [ц']: моло'диц'у, ўдо'виц'у. На межі ареалів виявлено паралельні форми. Дублетні форми не витісняють одна одну, а співфункціонують на правах вільної варіативної взаємозаміни в мовленні, ситуативно звужуючи сфери вживання альтернативних форм.
5. Орудний відмінок однини іменників І відміни м’якої та мішаної груп характеризується варіантністю: а) закінчення -еў (ск'ринеў, зем'н(л)еў, моло'дицеў, до'лонеў, ме'жеиў), яке характерне для західної частини буковинських та гуцульських говірок; б) флективний варіант -оў засвідчений майже на всій східній території буковинських говірок: ск'рин'оў, 'ви'шн'оў, зем'(л)н'оў, ґаз'дин'оў, меи'жоў; в) закінчення -ейу: ск'ринеийу, 'вишнеийу, до'лонеийу, меи'жейу, зафіксоване відокремлено в східній частині буковинських говірок паралельно з флексією -’oйу: ск'рин'ойу, зем'л'ойу, до'лон'ойу, меи'жойy; г) закінчення ’-ом: ск'рин'ом, зем'л´ом характерне тільки для подільських говірок Північної Бессарабії.
6. Називний та знахідний відмінки двоїни іменників жіночого роду твердої групи І відміни мають закінчення -і, що походить з давнього h: (дв’і) ру'ц′і, (дв’і) но'з′і, (дв’і) до'роз′і, (дв’і) ко'ров′і. В іменниках м’якої групи жіночого роду засвідчене закінчення -и, -ие на місці давнього [і]: (дв’і) зеим'ни, (дв’і) госпо'диние, (дв’і) 'скриние, (дв’і) спид'ницие, (дв’і) ўдо'вицие.
7. У родовому відмінку однини іменників чоловічого роду ІІ відміни у говірках досліджуваної території виявлено закінчення: -а / -у, причому в таких формах можна спостерегти хитання при виборі закінчень у системі відмінювання (пор. 'берега / 'берегу, гро'ба / 'гробу, дво'ра / 'двору та ін.). Таке явище спостерігаємо майже на всій досліджуваній території. Визначити однозначність використання тієї чи іншої форми неможливо. Розрізнення цих форм бачимо в наголошеній позиції складу. Паралельні варіанти закінчень не впливають на значення іменника (конкретне, збірне тощо), як у літературній мові.
8. У буковинсько-надпрутських говірках кличний відмінок множини іменників ІІ відміни твердої групи має такі закінчення: 'брак’а, бра'тие; буковинські говірки з деякими рисами наддністрянських зберегли форму 'брат'е.
9. На території буковинських говірок, що межують із наддністрянськими, зафіксовано форми іменників середнього роду м’якої групи, у яких спостерігаємо депалаталізацію приголосного [ц] к’і`нец, сто'лец, 'хлопец, одо'вец; к’иы`нец буковинські говірки з деякими рисами гуцульських. Розрізненню м’якості-твердості основи носії говірки не надають особливої уваги, а тому можуть співіснувати і паралельні форми з м’яким приголосним.
10. Збереження залишків форм двоїни в називному та знахідному відмінках множини іменників середнього роду на -о, -е: (дв’і, три, штири) в’ік'н′і, (дв’і, три, штири) йей'ц′і, (дв’і, три, штири) 'путн′і, (дв’і, три, штири) стеиг'н′і ‑ характерне для східної частини буковинських говірок та подільських Північної Бессарабії. Буковинські говірки та деякі сусідні з ними гуцульські іменниках середнього роду на -о, -е форм двоїни не зберегли, їх замінила форма множини, причому з числівником двоє вживають форму іменника середнього роду в родовому відмінку множини: ('двойе) в’і'кон, ('двойе) йейец, ('двойе) 'пу'тен', ('двойе) 'стегон. Але поряд із цим маргінально засвідчені й форми двоїни: дві руц'і, ноз'і, бритв’і, сте иг'н′і, в’ік'н’і, 'путн'і.
11. У буковинських та гуцульських говірках іменники ІІІ відміни мають три різновиди відмінювання: тверду, м’яку та мішану групи: а) тверда парадигма відмінювання після втрати зредукованого [ь] губні приголосні стверділи; до того ж після голосного губний приголосний [в] змінився на [ў]: кровь, кров, кроў; любовь, любов, л'у'боў: кроў→кро'ви→кро'ви→кроў→кро'воў→ (у) кро'ви; б) м’яка парадигма шиплячий [ч'] послідовно зберіг м’якість після втрати зредукованого [ь]: ночь, печь→ н'іч’, п'іч’. Порівн.: н'іч’→'ноч’і→'ноч’і→'ніч’→ н'ічч’у→ (у) но'ч’і; в) мішана парадигма передньоязикові приголосні в кінці основи зберегли м’якість: 'раґ’іст', с'іл', т'ін'. У непрямих відмінках перед голосними переднього ряду [е], [и] вони стверділи, що спричинило чергування м’яких і твердих приголосних в основах слів: с'іл'→ 'солие→' солие→ с'іл'→'солеў→(у) 'солие.
12. У родовому відмінку однини в іменниках ІV відміни від колишніх -t- основ засвідчена флексія -'етие ('тел′етие, ло'ш′етие, поро'с′етие) у всіх буковинських, гуцульських говірках, крім буковинських із перехідними рисами до подільських. Форми з -'атие характерні для буковинських з перехідними рисами до подільських, а також подільських говірок Північної Бессарабії та частини буковинсько-надпрутських говірок: 'тел′атие, ло'ш’атие, поро'с′атие.
13. У певних словах на всій досліджуваній території залежно від роду змінюється і система словозміни: бом'бон (цукерка), бумбу'рудз (брунька), рома'нец (ромашка лікарська), о'луфко (олівець), 'тр′іло (отрута), 'зупа (суп), соло'нина (сало), 'тул′п’ійа (тюльпан), у'суга (осад), виш'н′е(и)к (вишнівка), о'л′ій (олія), та'р′іл′ (тарілка) і т.д.
У системі словозміни прикметника відзначено:
1. Давня диференційна риса прикметників розрізнення основ залежно від твердості чи м’якості кінцевого приголосного ‑ зазнала нейтралізації.
2. На досліджуваній території засвідчені форми прикметників, які характеризуються тільки твердою основою: 'п’ізний час, 'п’ізна го'дина, 'п’ізне 'йаблоко; 'л'ітний 'в’ітер, 'л'ітна по'года, 'л'ітне 'веремнє. Ця риса охоплює всю територію українських говірок Північної Буковини, хоч у подільських говірках Північної Бессарабії маргінально засвідчена й м’яка вимова тих чи тих прикметників як паралельна: 'син΄а, 'л´ітн'а, с´п’ідн'а таін.
3. На відміну від літературної мови у досліджуваних говірках поширене творення форм вищого ступеня шляхом додавання до звичайної форми прикметника частки румунського походження май, що є однією з морфологічних особливостей цих говірок: май ро'зумнией; май 'файний, май здо'ровией. Поєднуючись із синтетичною формою вищого ступеня, вона може виступати і підсилювальною часткою у формах вищого ступеня порівняння прикметників: май 'доўший, май доб'р′іший, май теп'л′іший, май 'старший, май 'г’іршией, май 'менший, май мо'лоччией.
4. Частка май у певних контекстах говірок Буковини може вживатися також не як морфема ступенювання, а як підсилювальна частка у відтворенні точної структури і загального значення відповідних висловів, аналогічних до румунських: Шо є май гарн′іше? (Ce estе mai frumos?). Шо май чувати? (Ce se mai aude?). Шо май робиш? (Ce mai faci?).
5. Побутує аналітична форма ступеня надмірної інтенсивної ознаки, що утворена від звичайного прикметникового варіанта, до якого додаються кількісно-означальні прислівники дуже, страшно, страшенно: 'дуже 'файниeй, ст'рашно виe΄сокий, страшенно гли'бокий.
6. При утворенні аналітичної форми вищого ступеня порівняння прикметників вживають і підсилювальну частку моц, запозичену з польської мови: моц 'файниeй; моц виe΄сокий; моц ро'зумниeй. Однак ця форма посилення вияву якості, вираженої прикметником, відома переважно лише в гуцульських та в сусідніх із гуцульськими буковинських говірках.
7. На території Північної Буковини, а саме в західній частині буковинських та в гуцульських говірках, засвідчено посилення вияву ознаки, вираженої звичайною формою прикметника, за допомогою частки феист у трьох варіантах: феист, феиіст, фец, що походить від німецького fest (дуже): феист ΄файниeй, феиіст 'годний, фец вар'ґатий.
8. Варіант підсилювальної частки 'ледвеи 'леда ('леда 'теплией) поширений на всій досліджуваній території, крім ареалу буковинських з деякими рисами подільських говірок. У буковинських говірках, перехідних до подільських, найбільш поширеним варіант леґ’ (леґ’(лед´)'теплией) як паралельний до 'леда.
9. Уживання повних нестягнених форм прикметників: зеи'ленайа, моло'дайа, 'р′іднайа, 'б’іднайа, 'добрайа нехарактерне. Маргінально такі варіанти засвідчені на території буковинських говірок із деякими рисами наддністрянських та подільських говірок Північної Бессарабії.
Числівникову словозміну характеризують такі особливості:
1. При відмінюванні числівників виразно протиставляються форми прямих і непрямих відмінків, використовуючись у різноманітних морфологічних варіантах тієї чи тієї числівникової форми залежно від території її поширення. Так, числівникова форма о'ден характерна для буковинсько-надпрутських говірок та буковинських говірок із деякими рисами наддністрянських; для гуцульських говірок та буковинських із деякими рисами гуцульських характерний фонетичний варіант о'діиен. У східній частині буковинських говірок та в подільських говірках Північної Бессарабії поширений фонетичний варіант йе'ден [йі'ден]; буковинські говірки з рисами подільських засвідчують ще такий варіант, як во'ден.
2. Форми орудного відмінка числівника два на досліджуваній території мають варіанти дво'ма (найбільш поширений) та дву'ма зафіксований поодиноко в буковинських говірках, перехідних до гуцульських.
3. Форми числівників три, чо'тирие в О. в. (три'ма, штиер'ма) засвідчені в буковинських говірках, перехідних до гуцульських, та буковинсько-надпрутських.
4. Кількісний числівник п’ят' на території досліджуваного реґіону має дві форми пйак’ і пйе(к’)т´. Варіант пйе(к’)т´ характерний для гуцульських і буковинсько-надпрутських говірок, де утворює суцільний ареал. У буковинських говірках, перехідних до подільських, а також у подільських говірках Північної Бессарабії частовживана форма пйак’.
5. Числівник ш’іст' на досліджуваній території зафіксований двома варіантами: 'шиыск’ у гуцульських говірках та буковинських із деякими рисами гуцульських і 'ш´іск´ у буковинських і подільських говірках Північної Бессарабії.
6. Числівникові варіанти 'деўйек’, 'дес´ек’ характерні здебільшого для буковинсько-надпрутських говірок, гуцульських, буковинських говірок, перехідних до гуцульських, та буковинських із деякими рисами наддністрянських. Форми 'деўйак’, 'дес´ак’ поширені здебільшого в буковинських говірках із деякими рисами подільських та подільських говірках Північної Бессарабії.
7. Ареал форм числівника оди'надц´ат´ оди'натц´ік’, оди'нацц´ік’ та води´нац´ік’ гуцульські говірки, буковинські говірки з деякими рисами наддністрянських, буковинсько-надпрутські говірки. Буковинські говірки, перехідні до подільських, та подільські говірки Північної Бессарабії фіксують варіанти літературно-нормативного характеру оди'надц´ат´, оди'нац'ат'.
8. У буковинських говірках, перехідних до гуцульських, та гуцульських, а також у буковинсько-надпрутських говірках поширеними формами числівника ′двадц´ат´ є ′дватц´ік´, ′двац´ц´ік´, ′двац´ік´. Для подільських говірок Північної Бессарабії та для буковинських говірок, перехідних до подільських, характерні варіанти ′двадц´ат´, ′двац´ат´, ′двац´ц´ат´ та ′два´цит´.
9. Форма числівника 'сорок засвідчена в усіх говірках Північної Буковини, хоч паралельно в буковинсько-надпрутських та в буковинських, перехідних до гуцульських, говірок може виступати й давній варіант, як-от ′штирдес′а(е)т′, ′чтирдес′е(а)к’.
10. Різноманітні лексико-морфологічні варіанти числівника пйатде'с´ат засвідчені такими словоформами: п’іди'с´ет', п’iйi'с´ек’, пйе[і]деи'с´ек’, пйеди'с´ат', пйатдеи'с´ет', п’іди'с´ат' буковинсько-надпрутські говірки; пйе[і]деи'с´ек’, п’ід′і'с´ек’ гуцульські говірки, буковинські говірки, перехідні до гуцульських; п’iйi'с´ат´, пйатде'с´ат[т′] буковинські, перехідні до подільських, подільські говірки Північної Бессарабії.
11. Форми числівника деўйа'носто в подільських говірках Північної Бессарабії та в буковинських, перехідних до подільських, представлені варіантами деўйі'носто, деўйа'носто, деив’і'носто, д'іви'носто, диви'носто, а також деўйаідеи'с'ат' (дев’аде'с'ат'); дев’ідеи'с'ек’, дев’іт'ди'с'ет', дев’іт'деи'с'ак'’ у буковинсько-надпрутських говірках; девйіде'с'ет', дев’іде'с'ет', деўйідеи'с'ек’ у гуцульських говірках, буковинських говірках із деякими рисами гуцульських.
12. На всій території помітна тенденція до спрощення у відмінюванні числівників. Досить виразно це виявляється в складених числівниках, у яких нерідко відмінюється остання частина: пйат′сот оди'нац'ат', пйат′сот оди'нац'ат'ох, пйат′сот оди'нац'ат'ом, пйат′сот оди'нац'ат'ма, пйат′сот оди'нац'ат'ох.
13. У буковинських із деякими рисами гуцульських та буковинсько-надпрутських, а частково і в подільських говірках Північної Бессарабії складені числівники можуть утворюватися за допомогою єднального сполучника і. Зазначимо також, що сполучник і у формах складених числівників може вживатися в українських говірках Північної Буковини тільки при поєднанні багатьох чисел і фіксуватися тільки перед останнім числом. Напр.: 'сорок і пйек’, сто 'двац´ік’ і с′ім, 'дв’іста 'сорок і три, пйек'сот 'двац'ік і в’іс'ім і т.д.
14. При відмінюванні збірних числівників суфікс -еро- послідовно зберігається: четве'р'ох, ди'с'етерома, (на) трид'ц'етер'ох та ін.
15. На території українських говірок Північної Буковини порядкові числівники мають, подібно до прикметників, закінчення -ий для чоловічого роду, закінчення -а для жіночого роду та закінчення -е для середнього роду: 'перший, -а, -е; 'другий, -а, -е; 'третий, -а, -е; чет'вертий і ч’іт'вертий, -а, -е; 'пйатий і 'пйетий, -а, -е; 'шестий, -а, -е; 'семий, -а, -е і т.д. Порядкові числівники змінюються відповідно до прикметникового типу відмінювання: 'третий, 'третого, 'третому і под.

Особливості словозміни іменних частин мови в українських говірках Північної Буковини повністю узгоджуються із системою словозміни південно-західного наріччя української мови, південною частиною якого вони є. Із запропонованого огляду словозміни іменника, прикметника, числівника випливає, що досліджувані говірки належать до однієї діалектної групи, оскільки ізоглоси явищ пролягають по їхній межі. Вони виявляють риси буковинсько-покутського діалектного типу, а також суто локальні риси. Проведений аналіз показує також, що буковинські говірки зазнали впливу наддністрянських та подільських говірок. Їхня західна частина тісно пов’язана з відповідними діалектними гуцульськими формами. Паралельні варіанти це результат взаємодії двох сусідніх ареалів. Упродовж другої половини XIX початку XX ст. українські говірки Північної Буковини зазнали впливу української літературної мови, внаслідок чого паралельно до діалектних форм інколи засвідчені й літературні варіанти.
Сусідні румунські говори на систему словозміни іменних частин мови не впливали в тому разі, коли українська літературна мова в словозміні українських говірок Буковини мала суперстратний характер.
Українські говірки Північної Буковини мали вплив на формування сучасної української літературної мови через творчість таких видатних письменників, як Ю. Федькович, О. Кобилянська, С.Воробкевич, О.Маковей, І. Вільде, О. Попович, Д. Загул, Є. Ярошинська, М. Івасюк, М.Матіос, Г.Тарасюк та ін.
Вивчення українських говірок Північної Буковини дає можливість простежити, як розвивалась українська мова цієї території впродовж багатьох століть, з якими діалектами української мови контактували ці говірки і який вплив вони мали на формування української літературної мови.
Фактичний мовний матеріал переконує, що землі сучасної Північної Буковини з найдавніших часів заселені слов’янським етносом, уходили до складу прабатьківщини слов’ян, а розвиток української мови відбувався на цій території безперервно і не був привнесений звідкілясь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдеєва С. Морфологічна парадигматика української мови / С. Авдеєва // Українська мова. 2003. № 34. С. 6576.
2. Арполенко Г. П. Числівник української мови / Г. П. Арполенко, К.Г.Городенська, Г. Х Щербатюк. К. : Наукова думка, 1980. 242 c.
3. Атлас української мови. К.: Наукова думка, 1984. Т. І. 450 с.; К.: Наукова думка, 1988. Т. ІІ. 520 с.; К.: Наукова думка, 2001. Т ІІІ. 275с.
4. Ареальное исследование в языкознании и этнографии (язык и этнос) / Отв. ред. Н. И. Толстой. Л.: Наука, 1983. 252 с.
4а. Аркушин Г. Л. Іменний словотвір західнополіського говору: монографія / Г. Л. Аркушин Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. 540 с.
5. Аркушин Г. Атлас мисливської лексики Західного Полісся / Г. Аркушин. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. 410 с.
6. Аркушин Г. Атлас західнополіських фаунономенів / Г.Аркушин. Луцьк : Редакційно-видавничий відділ Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. 322 с.
7. Багрянский И. М. Имя числительное в русском языке XI‑XVII вв.: Автореф. дис. на соискание науч. степени докт. филол. наук. / И.М.Багрянский. М., 1960. 17 с.
8. Баймут Т. В. Порівняльна граматика української і російської мов / Т.В.Баймут, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх та ін. К.: Радянська школа, 1961. 268 с.
9. Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького району Львівської області / Д.Г.Бандрівський. К.: АН УРСР, 1960. 104 с.
10. Бандрівський Д. Г. Деякі морфологічні особливості говірок Турківського району Львівської області / Д. Г. Бандрівський // Дослідження і матеріали з української мови. К.: АН УРСР, 1960. Т. ІІ. С. 311.
11. Бандрівський Д. Г. Деякі особливості говірки лемківських переселенців у с. Липівці на Дрогобиччині / Д. Г. Бандрівський // Діалектологічний бюлетень. К., 1961. Вип. 8. С. 9499.
12. Баранник Д. Х. Морфологічні особливості числівників / Д. Х. Баранник // Українська мова і література в школі. 1966. № 6. С. 1519.
13. Баранникова Л. И. Сущность интерференции и специфика ее проявления / Л. И. Баранникова // Проблемы двуязычия и многоязычия. М.: Моск. гос. ин-т, 1972. 148 с.
14. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни і словотвору) / С. П. Бевзенко. Ужгород : Закарп. обл. вид-во, 1960. 416 с.
15. Бевзенко С.П. Відмінності української діалектної мови на морфологічному рівні / С. П. Бевзенко // Українська діалектна морфологія. К.: Наукова думка, 1969. С. 514.
16. Бевзенко С.П. До походження флексії -е в іменниках типу зілля в південно-західних діалектах / С. П. Бевзенко // Праці XII Республ. діалектолог. наради. К.: Наукова думка, 1971. С. 188194.
17. Бевзенко С. П. Діалектні та інтердіалектні з походження морфологічні явища в сучасній українській мові / С. П. Бевзенко // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів. К.: Наукова думка, 1972. С. 8890.
18. Бевзенко С. П. Форми давального і місцевого відмінків множини іменників в українській діалектній мові / С. П. Бевзенко // XIV діалектологічна нарада: Тези доповідей. К.: Наукова думка, 1977. С.6061.
19. Бевзенко С. П. Українська діалектологія / С. П. Бевзенко К.: Вища школа, 1980. 246 с.
20. Бевзенко С. П. Про напрямки морфологічної аналогії в українській діалектній мові / С. П. Бевзенко // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі: Тези доповідей і повідомлень. Житомир, 1983. С. 131132.
21. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови / С. П. Бевзенко. К.: Вища школа, 1991. 230 с.
22. Безпалько О. П. Історична граматика української мови / О. П. Безпалько, М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх, С. П. Самійленко, І. Й. Тараненко. К.: Наукова думка, 1962. 510 с.
23. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз) / О.К. Безпояско. К.: Наукова думка, 1991. 172 с.
24. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія / О.К.Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. К.: Либідь, 1993. 336 с.
25. Беседина-Невзорова В. П. Старославянский язык / В. П. Беседина-Невзорова. Харьков: Харк. ун-т, 1962. 359 с.
26. Бекеш Н. Б. Явища граматичної аналогії в діалектній словозміні іменника / Н.Б.Бекеш // Проблеми української діалектології на сучасному етапі: Тези доп. і повід. XVI респ. діалектол. наради. Житомир, 1990. С. 8788.
27. Бекеш Н. Б. Граматична аналогія в говорах української мови: Словозміна іменників: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 Українська мова” / Н. Б. Бекеш. Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 1994. 25 с.
28. Бекеш Н. Б. Граматична аналогія в українських говорах (до історії питання) / Н. Б. Бекеш // Постаті та ідеї. З історії мовознавства в Україні. К.: Наукова думка, 1995. С. 6773.
29. Бернштейн С. Б. Карпатский диалектологический атлас / С. Б. Бернштейн, В. М. Иллич-Свитыч, Г. П. Клепикова, Т. В. Попова, В. В. Усачева. М.: Наука, 1967. Т. 1. 271 с.; Т. 2. 220 с.
30. Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Чередование. Именные основы / С. Б. Бернштейн. М.: Наука, 1974. 387с.
31. Бичкова Т.С. Фонетичні і словозмінні особливості рукописних апокрифічних збірників XVIIXVIII ст. у контексті становлення української літературної мови: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 Українська мова” / Т. С. Бичкова. Чернівці: Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича, 2005. 20 с.
32. Бичкова Т. С. Традиція і народнорозмовні впливи у системі словозміни прикметників рукописних апокрифічних збірників XVIIXVIII ст. / Т.С.Бичкова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / ред. А. Загнітко. Донецьк: ДонНУ, 2007. Вип. 15. С. 97101.
33. Бігусяк М. Діалектні особливості бойківсько-гуцульського порубіжжя / М. Бігусяк // Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі [До 100-річчя проф. Ф. Т. Жилка: Тези доп. Міжнар. наук. кон