ОНОМАСІОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ΄ЧОЛОВІК΄ У ЧЕСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Краткое описание

Київський славістичний університет
Рівненський інститут слов’янознавства

На правах рукопису

Архангельська Алла Мстиславівна
УДК 811.111΄373

Ономасіологічна парадигма ΄чоловік΄ у чеській та українській мовах

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Спеціальність 10.02.03 слов’янські мови,
10.02.01 українська мова

Науковий консультант
доктор філологічних наук, професор
Алексеєнко Михайло Андрійович

РІВНЕ - 2008

Зміст

ВСТУП

5

Розділ I. Категорія маскулінності у філогенезі та онтогенезі..

15

1.1. Пізнавальна та соціокультурна категоризація маскулінності..

15

1.2. Мовна категоризація маскулінності.........................................

35

1.2.1. Маскулінність і маскулінізм. Лінгвістичний статус маскулінізма....

35

1.2.2. Маскулінність і маскуліноцентричність мови....................................

46

1.2.3. Формальне вираження маскулінності: взаємодія категорій персональності/імперсональності, особи, роду та статі...............................

60

1.3. Семантико-ідеографічні та ономасіологічні засади систематизації маскулінізмів.......................................................................

79

1.3.1. Семантико-ідеографічна параметризація маскулінізмів....................

79

1.3.2. Ономасіологічна парадигма маскулінізмів як система номінантів на позначення спільного денотата.................................................................

85

РОЗДІЛ ІІ. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПОЗАМОВНОГО ЗМІСТУ΄ЧОЛОВІК΄

99

2.1. Номінація як системна взаємодія об’єктивних та суб’єктивних чинників ................................................................................

99

2.1.1. Взаємодія номінатор ↔ номінат.

101

2.1.2. Взаємодія номінат → номінатор. Оцінювання і дихотомія „раціональне емоційне”...

105

2.1.3. Взаємодія суб’єкт ↔ адресат номінації. Співвідношення позитивної та негативної оцінності маскулінізмів......................................

112

2.1.4. Взаємодія номінат ↔ номінатор ↔ номінант у процесі вербалізації об’єкта позамовної дійсності ΄чоловік΄........

119

2.2. Номінація як системна взаємодія позамовних і мовних чинників............................................................................................................

122

2.2.1. Чинники, що мотивують вибір імені особи чоловічої статі..............

122

2.2.2. Чинники, що стимулюють вибір імені особи чоловічої статі...

146

2.2.3. Співвідношення типологічного та генетичного у формі маскулінізма

180

РОЗДІЛ ІІІ. ОНОМАСІОЛОГІЧНА ПАРАМЕТРИЗАЦІЯ НОМІНАЦІЙНОЇ МАКРОСИСТЕМИ ΄ЧОЛОВІК΄.............................

187

3.1. Ономасіологічний аспект маскулінізмів релятивного типу ..

187

3.1.1. Індикативні маскулінізми.....................................................................

187

3.1.2. Маскулінізми номінаційно-інформативного типу.............................

207

3.1.3. Маскулінізми за характерною ознакою...............................................

218

3.2. Ономасіологічний аспект маскулінізмів кваліфікативного
типу...

238

3.2.1. Маскулінізми за характерною ознакою: об’єктивний емоційно-оцінний тип......................................................................................................

240

3.2.2. Маскулінізми за характерною ознакою: суб’єктивний емоційно-оцінний тип......................................................................................................

249

3.3. Маскулінізмивласне оцінки ....................................................

261

3.3.1. Маскулінізми-власне оцінки емоційно-оцінного типу......................

363

3.3.2. Маскулінізми-власне оцінки афективно-оцінного типу....................

269

РОЗДІЛ ІV. ТИПОЛОГІЧНЕ ТА ГЕНЕТИЧНЕ У ПРОЦЕСІ ТА РЕЗУЛЬТАТАХ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄКТА ПОЗАМОВНОЇ ДІЙСНОСТІ ΄ЧОЛОВІК΄.............................................................................

282

4.1. Вихідні положення та параметри зіставно-ономасіологічного вивчення маскулінізмів.

282

4.2. Зіставно-ономасіологічний аналіз парадигм маскулінізмів на позначення позамовного об’єкта ΄чоловік розумний΄...

287

4.2.1. Ономасіологічний аналіз процесу і результатів вербалізації денотата ΄чоловік розумний΄...

287

4.2.2. Ономасіологічна парадигма ΄чоловік розумний΄: способи експлікації маскулінності................................................................................

291

4.2.3. Співвідношення позамовних та мовних чинників у процесі вербалізації денотата ΄чоловік розумний΄.....................................................

293

4.3. Зіставно-ономасіологічний аналіз парадигм маскулінізмів на позначення позамовного об’єкта ΄чоловік нерозумний (дурень)΄

300

4.3.1. Ономасіологічний аналіз процесу і результатів вербалізації денотата ΄чоловік нерозумний (дурень)΄.......................................................

300

4.3.2. Ономасіологічна парадигма ΄чоловік нерозумний (дурень)΄: способи експлікації маскулінності.................................................................

305

4.3.3. Співвідношення позамовних та мовних чинників у процесі вербалізації денотата ΄чоловік нерозумний (дурень)΄..................................

310

4.4. Маскулінізми на позначення розумного та нерозумного (дурня): типи міжмовних кореляцій............................................................

330

4.4.1. Міжмовні кореляції протомотиваційних структур маскулінізмів.....

330

4.4.2. Міжмовні кореляції форм маскулінізмів з огляду на культурну значущість.........................................................................................................

337

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..............................................................................

345

ДОДАТКИ........................................................................................................

362

ДЖЕРЕЛА........................................................................................................

415

ЛІТЕРАТУРА..................................................................................................

422

ВСТУП

Ономасіологія як наука про думку, що втілюється у слові, має майже півстолітню історію. У центрі її уваги механізм породження номінативних одиниць різних мовних рівнів та механізм „добування” імені для вираження певного змісту. Однак і сьогодні вчені не дійшли згоди в розумінні обсягу терміна ΄ономасіологія΄ її предмет визначають у доволі широкому діапазоні від інвентаризації та систематизації різних найменувань до з’ясування закономірностей у мовній об’єктивації позамовного змісту. Виокремлення в самостійний напрямок наукового пізнання теорії номінації теж не зняло суперечностей. І попри те, що теорія номінації, об’єктом якої є вивчення складного процесу обернення фактів позамовної дійсності в надбання системи та структури мови, й ономасіологія з її об’єктом номенклатурою номінантів як системою одиниць щодо асиметрії вираження форми та змісту не є напрямками дослідження одного порядку, вони засвідчують неможливість чітко розмежувати обидві дослідницькі сфери. Аспектуальність ономасіологічного дослідження лише зумовлює зміщення його вектора в той чи інший бік.
Тимчасом як проблеми номінації-вибору форми на позначення певного змісту в текстово-дискурсивному (Ф.С.Бацевич, О.М.Вольф, В.Г.Гак, Я.Горецький, Л.К.Жаналіна, Ю.М.Караулов, М.Е.Рут, Б.О.Серебренніков, О.С.Снітко та ін.), етнолінгвістичному, лінгвокультурологічному та когнітивно-ономасіологічному (О.Л.Березович, Є.В.Вельмезова, Т.В.Леонтьєва, В.К.Павел, О.О.Селіванова, С.М.Толстая, Т.В.Цив’ян) контексті разом із питаннями вивчення окремих структурно-семантичних розрядів номінантів (О.А.Белашова, В.Л.Іваненко, І.В.Навроцька, Л.А.Шкатова) були предметом численних наукових студій, питання номінації-вибору в мовотворчій площині ще чекає на своє вирішення. Удавана непередбачуваність результату процесу номінації як акту мовотворчості, надзвичайна складність феномена надання об’єктові позамовної дійсності імені, неможливість прямого спостереження цього процесу разом із тезою Ф.деСоссюра про відсутність зв’язку між означальним і означуваним та думкою Н.А.Слюсаревої про безперспективність формоцентризму й безрезультатність досліджень в напрямку форми відвернули увагу наукового співтовариства від власне мовного аспекту вербалізації об’єкта позамовної дійсності.
Ономасіологічні дослідження, що поєднують інтереси і теорії номінації, і ономасіології, невіддільні від антропоцентричної парадигми наукового знання, від формул „людина в мові” та „мова в людині” вивчення того, як „думка здійснюється у слові”, неможливе без урахування статусу суб’єкта-номінатора як поліознакової особистості інтелектуальної, соціальної, культурної, біологічної, як носія лінгвокреативного мислення, що іменує світ навколо себе.
Вибір матеріалу дослідження зумовлений невиправдано „дискримінованим” дослідницьким статусом образу чоловіка в мові щодо образу жінки. Можливо, саме тому, що цей фрагмент і концептуальної, і мовної картини світу сприймається мовною спільнотою як щось зрозуміле, однозначне, таке, що не вимагає пояснень, коментарів чи аргументацій, маскулінізми як номінанти особи чоловічої статі, на відміну від фемінативів, практично залишаються поза межами філологічних студій. Тимчасом як образ жінки детально розглядався під різноманітними кутами зору (М.А.Алексеєнко, Г.Вальтер, М.Дмитрієва, А.В.Кириліна, О.Кісь, І.І.Ковалик, В.М.Мокієнко, Я.Пузиренко, О.В.Рябов, С.А.Семенюк, А.К.Смольська, В.М.Телія, І.І.Фекета, С.Чмейркова та ін.), образ чоловіка окреслюється лише фрагментарно в окремих працях В.М.Богуславського, О.С.Бондаренка, С.Георгієвої, А.М.Емірової, О.П.Левченко, В.М.Мокієнка, Л.О.Ставицької, до того ж маскулінізми вчені донині не опрацьовували як окремий клас номінантів, а залучали їх до ширшого угруповання засобів номінації іменників на позначення особи (Ю.Д.Апресян, Г.Д.Басова, А.С.Білоусова, Л.П.Жаркова Л.В.Шпачук). Відповідно, й комплексного аналізу мовних засобів іменування чоловіка з якогось певного погляду в мовознавчій науці до сьогодні здійснено не було.
Підвищений інтерес до образу жінки в мові стимулюється й інтенсивним розвитком феміністської лінгвістики відносно нового напрямку гендерних наукових студій, що має свої „здобутки”, „втрати” і „вразливі місця”. Одним із таких „вразливих місць” є загальна тенденція досліджувати мовний образ жінки ізольовано, поза мовним образом чоловіка й попри те, що стать (пол), за В.І.Далем, одна з родових половин. Відсутність ґрунтовних студій образу чоловіка в мові маскуліністської лінгвістики як противаги феміністській уможливлює імперативні висновки гендерологів про мовний сексизм, деспотизм маскулінності, узурпацію жіночої мовної території тощо. Тому дослідницьку працю, виконану поза будь-якими ідеологічними засадами як спробу заповнити цю дослідницьку прогалину, вважаємо своєчасною.
Опрацювання ономасіологічного аспекту мовного образу чоловіка є максимально зорієнтованим на людину, адже йдеться про антропоцентричний дослідницький погляд на те, як одна людина (суб’єкт-номінатор) вербалізує буття іншої людини (чоловіка) з урахуванням прагматичної інтенції форми маскулінізму, зорієнтованої на „реакцію у відповідь”. Суб’єкт-номінатор, таким чином, зосереджує в собі три вектори взаємодій: суб’єкт ↔ чоловік як позамовна дійсність; суб’єкт ↔ концептуальна картина світу як система уявлень про світ й особу чоловічої статі у ньому; суб’єкт ↔ система і структура мови. Теза В.фонГумбольдта про те, що різні мови це не просто різні оболонки людської свідомості, а різні бачення світу, спроектована на онтологію імені чоловіка як архетипу культури уможливить виявлення лінгвістично коректного співвідношення типологічного, інтеркультурного, інтермовного та генетичного, інтракультурного й інтрамовного у процесі та результатах вербалізації фактів буття чоловіка в позамовному світі. Такий підхід відкриє шлях до поглибленого пізнання номінаційних закономірностей та їх конкретних реалізацій засобами чеської та української мов як способу народного сприйняття, відчуття, переживання, осмислення, уяви та оцінки буття, проявів та рефлексій чоловіка як людини взагалі та чоловіка на відміну від жінки в позамовному світі.
Актуальність дослідження систем номінантів на позначення особи чоловічої статі з ономасіологічно-мовотворчого погляду, з’ясування того, як структурується мовою цей понятійний базис, як відбувається й чим детермінується процес вербалізації фактів буття чоловіка в позамовному світі, чому саме таке ім’я виявляється прийнятним в акті іменування з огляду на номінаційне завдання та прагматичну інтенцію номінатора, зумовлене необхідністю виявити ймовірнісні тенденції номінації-вибору, з одного боку, та особливості мовної репрезентації чоловіка як архетипу культури засобами кожної з мов, з іншого. Вербалізація, чи мовна об’єктивація, як процес усвідомлений не може бути проявом і результатом позамовної та мовної стихії він вочевидь має певні об’єктивні закономірності.
Окрім того, необхідно вирішити теоретичні проблеми, пов’язані з дослідженням динаміки процесу мовної об’єктивації від невербальної мисленнєвої його стадії до вербальної.
Зв’язок дисертаційної праці з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету (протокол №11 від 26 травня 2003 р.) та на засіданні бюро Наукової ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” НАН України (протокол № 5 від 10 грудня 2007 р.).
Мета цього дослідження простежити вектори руху людської думки на шляху вибору імені чоловіка з огляду на складники, чинники та механізми номінації-вибору форми змісту маскулінізмів у мовотворчому процесі на всьому шляху його перебігу від понятійно-пізнавального до понятійно-вербального рівня; узагальнити ймовірнісні тенденції та з’ясувати закономірності отримання імені маскулінізмами зі спільним номінаційним значенням, визначити можливості об’єктивації співвідношення типологічного та генетичного (національного та локально-специфічного) у процесі вербалізації фактів буття чоловіка в позамовному світі.
Мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань:
• визначити гносеологічний, соціокультурний та лінгвістичний статус понять ΄маскулінність΄, ΄маскулінізм΄, ΄маскулінізація΄, ΄маскуліноцентричність΄ і мовну категоризацію маскулінного;
• опрацювати оптимальні засади систематизації маскулінізмів з метою вивчення номінації-вибору з ономасіологічного погляду;
• змоделювати номінаційний акт через систему взаємодій його складників та визначити оптимальні шляхи пошуку закономірностей в отриманні імені особою чоловічої статі як об’єктом позамовної дійсності;
• виявити статус і місце суб’єкта-номінатора як поліознакової сутності в загальній моделі процесу номінації; систематизувати чинники об’єктивного та суб’єктивного характеру в процесі надання особі чоловічої статі імені на понятійно-пізнавальному і понятійно-вербальному рівні;
• окреслити зони взаємодій концептуальної та мовної картин світу в процесі вербалізації позамовного об’єкта ΄чоловік΄;
• з’ясувати систему чинників, що мотивують та стимулюють вибір форми маскулінізму на тлі детермінант маскулінності як фрагмента концептуальної картини світу, й опрацювати загальну модель аналізу процесу вибору форми на позначення буття, проявів і рефлексій чоловіка в позамовному світі;
• розкрити специфіку номінації-вибору з огляду на номінаційне завдання, прагматичну інтенцію суб’єкта іменування; виявити впливи оцінного ставлення номінатора до номіната на вибір форми маскулінізму;
• виробити засади об’єктивації типологічного та генетичного в номінаційному процесі.
Об’єктом дослідження є номінанти особи чоловічої статі (далі маскулінізми) словотвірного (зокрема й композити), семантичного, синтаксичного (аналітичного), фразеологічного та відфразеологічного типів чеської та української мов. Предмет дослідження системно організовані сукупності різноструктурних маскулінізмів зі спільним номінаційним значенням ономасіологічні парадигми з огляду на їх концептуальну універсальність та своєрідну деталізацію спільного понятійного базису, формально-мовну своєрідність. Для створення фактографічної бази використано словники загального типу чеської, української та принагідно російської мов (тлумачні, семантичні, синонімічні, тематичні, фразеологічні тлумачні одномовні словники, словники відфразеологічних дериватів). Принагідне залучення діалектних, жаргонних, просторічних маскулінізмів мотивоване їх наявністю в реєстрі словників загального типу. Картотека налічує близько 7 тисяч маскулінізмів кожної з мов.
Ономасіологічний вектор аналізу пояснює уміщення до складу ономасіологічних парадигм маскулінізмів без огляду на їх належність до активного чи пасивного словника та їх функціональні характеристики. Вибирання матеріалу переслідувало мету створити дослідну картотеку узуального кодифікованого матеріалу в сучасних літературних чеській та українській мовах.
Методи дослідження. У праці на базі основних прийомів ономасіологічного аналізу, який ґрунтується на низці процедур та прийомів семасіологічного, мотиваційного, порівняльного, зіставного, статистичного, історико-етимологічного аналізу, запропоновано методику опрацювання ономасіологічних парадигм шляхом виявлення їх мотиваційних структур. Вихідною тезою аналізу є діалогічність мови і людини як суб’єкта й об’єкта іменування та як суб’єкта й об’єкта культури. Єдино можливий підхід до вивчення перебігу номінаційного процесу шляхом вивчення його результатів зумовив аналіз об’єкта з семасіологічного (від слова до думки) та з ономасіологічного (від думки до слова) погляду. Отже, дослідницький вектор у праці зорієнтовано на методи дефініційного аналізу та поєднання методів компонентного аналізу з метою виявити системи суміщених семантичних ознак денотата та компонентного синтезу з метою з’ясувати перелік складників обсягу поняття, протомотиваційних сфер ототожнення цих ознак і протомотиваційних моделей, що скеровують номінатора у виборі імені. Імітація номінаційного акту шляхом виявлення мотиваційної структури маскулінізмів дала змогу цілісно відтворити взаємодію всіх детермінант (суб’єктивного й об’єктивного, позамовного та мовного характеру) процесу вербалізації буття чоловіка в позамовному світі. Ще одним прийомом цієї методики є відтворення систем протомотивів, що „працюють” на вербалізацію певної буттєвої, об’єктивної чи суб’єктивної характеристики особи чоловічої статі. Зіставлення систем протомотивів у мовах, що досліджувалися, дозволить зробити максимально об’єктивні висновки про ступінь типологічного і генетичного (зокрема й ареального) у процесі та результатах вербалізації фрагмента позамовної дійсності ΄чоловік΄ та про їх культурну, національну та культурно-національну специфіку. Дисертаційну працю базовано на принципі панхронії: у ній досліджено номінаційні явища в синхронній динаміці із залученням історико-етимологічної інформації, що дозволяє відмежувати ономасіологічний аналіз від етимологічного. Ономасіологічний аналіз номінаційної макросистеми ΄чоловік΄ здійснено поза критерієм частотності вживання маскулінізмів, поза їх належністю до активного чи пасивного словника та функціональною характеристикою.
Новизна цієї праці полягає в тому, що в ній 1) системно досліджено маскулінізми чеської та української мов з ономасіологічного мовотворчого погляду; 2) визначено лінгвістичний статус понять ΄маскулінність΄, ΄маскулінізм΄, ΄маскулінізація΄, ΄маскуліноцентричність΄ з огляду на їх термінологічну неусталеність; 3) вивчено детермінанти маскулінності у філогенезі та онтогенезі; 4) описано маскулінність як мовну категорію; 5) зіставлено прояви маскуліноцентричності чеської та української мов; 6) поглиблено засади семантико-ідеографічної параметризації маскулінізмів, показано інформативність ономасіологічної парадигми та можливості її використання як операційної одиниці в ономасіологічних і зіставних дослідженнях; 7) розроблено методику ономасіологічного аналізу номінації-вибору шляхом виявлення мотиваційних структур маскулінізмів як взаємодії не лише складників понятійно-вербального, але й понятійно-пізнавального рівня; 8) укладено й систематизовано ономасіологічні парадигми маскулінізмів різних типів; 9) здійснено зіставно-ономасіологічний аналіз маскулінізмів кількох мов на позначення спільного денотата; визначено основні типи кореляцій мотиваційних структур маскулінізмів з огляду на протомотиви та культурну й національну специфіку.
Теоретичне значення праці. У дисертаційному дослідженні подано теоретичне обґрунтування понять ΄ономасіологічна парадигма΄ та ΄мотиваційна структура маскулінізму΄, визначено роль суб’єктивних і об’єктивних, позамовних і мовних чинників у процесі номінації-вибору форми на позначення позамовного змісту ΄чоловік΄, виявлено зони взаємодії концептуальної та мовної картин світу, обґрунтовано й систематизовано шляхи мовної об’єктивації генетичного та типологічного у формально-мовному вираженні маскулінності.
Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що їх можна застосувати для розв’язання багатьох проблем лексикографічного характеру (зокрема, для укладання тлумачних, семантичних словників, словників покажчиків ономасіологічних мотивів окремих груп номінантів як одномовного, так і багатомовного типу) не лише в межах чеської та української мов. Запропонований метод ономасіологічного аналізу можна використати й у подальших зіставних дослідженнях як внутрішньомовного, так і міжмовного спрямування. Одержані результати можуть бути корисними й у вирішенні окремих проблем лінгвокультурології. Матеріал і висновки дисертаційного дослідження можна застосувати в теоретичних курсах та спецкурсах з ономасіології, теорії номінації, лінгвокраїнознавства, лексикографії, у практиці викладання чеської та української мов.
Особистий внесок здобувача полягає в аналізі маскулінності як гносеологічної, соціокультурної та мовної категорії; у дослідженні мовного образу чоловіка з ономасіологічного погляду, у виявленні об’єктивних закономірностей та імовірнісних тенденцій у виборі форми на позначення буття, проявів і рефлексій чоловіка в позамовному світі, у створенні фактографічної бази для майбутнього семантичного словника чеської та української мов на семантико-ідеографічних засадах і багатомовного словника покажчиків ономасіологічних мотивів маскулінізмів, в опрацюванні методики ономасіологічного мотиваційного аналізу лексичного та фразеологічного матеріалу й ономасіологічно спрямованого зіставлення систем номінантів на позначення чоловіка. Усі теоретичні й практичні результати дослідження одержані самостійно. Публікації з теми дисертації підготовлено й надруковано без співавторства.
Апробація. Основні положення та результати дисертаційної праці обговорено на засіданнях кафедри загального мовознавства та славістики Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету, представлено на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Міжнародній славістичній конференції „Мова. Культура. Взаєморозуміння” на пошану професора Е.Кротевича. (м.Львів, 1996); Регіональній науково-практичній конференції „Українська мова і проблеми консолідації нації” (м.Рівне, 1997); Міжнародних наукових конференціях „Проблеми зіставної семантики” (м.Київ, 1997, 2005); „Семантика мови і тексту” (м.Івано-Франківськ, 2003); „Слов’янська фразеологія: семантичний, ареальний, історичний та етнокультурний аспекти” (м.Луганськ, 2004) „Проблеми української термінології” (м.Львів 2004), „Етнокультурні цінності та сучасна філологія” (Рівне, 2006); „Słowo. Tekst. Czas.” (м.Щецин, 1997, 2000, 2002, 2005, 2007), Другому та Третьому Оломоуцьких симпозіумах україністів (м.Оломоуць, 2004, 2006), Всесвітньому конгресі „Týden zahraničních Čechů” (м.Прага, 2004) тощо.
Публікації. Зміст дисертації висвітлено у 31 публікації, серед яких монографія, навчальний посібник із спецкурсу, 16 публікацій надруковані у провідних наукових фахових виданнях України, 7 у закордонних (публікації у закордонних виданнях зараховані як фахові на підставі рекомендації експертної ради ВАК України за №20-76-06/761 від 17.03.08).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна праця складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, чотирьох додатків (53 с.), списку джерел (86 позицій) та використаної літератури (523 позиції).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Макросистеми маскулінізмів, виявлені в чеській та українській мовах, є результатом вербалізації номінатором фрагмента позамовної дійсності ´чоловік´ як архетипу культури й водночас складною ієрархічною сутністю, сформованою взаємодію багатьох об’єктивних і суб’єктивних, мовних і позамовних чинників. Кількісну перевагу систем номінантів чоловіка щодо номінантів жінки зумовлено маскуліноцентричністю мови об’єктивним явищем, що філогенетично формувалося під впливом слов’янської культурної традиції з її розумінням чоловічого й жіночого, та патріархальної моделі суспільних відносин з її патрилінійністю і патрилокальністю. Мова як історично, культурно й соціально зумовлене явище лише віддзеркалила на тлі детермінант маскулінності бачення національно-лінгво-культурною спільнотою статусу, проявів і рефлексій чоловіка як людини взагалі та як особи чоловічої статі в об’єктивному світі.
Розуміння маскулінності та маскулінного формувалося впродовж тисячоліть з на тлі системи найдавніших світоглядних опозицій, де чоловіче асоціювалося з верхом, активністю, раціональністю, жіноче з низом, пасивністю, чуттєвістю. Формування свого роду домінант чоловічості соціального конструкту чоловічих характеристик, який суспільство надбудувало над фізіологічною реальністю, та усталення патріархальних констант суспільного мислення вже в найдавніші часи відкривало простір для реального чоловічого домінування і, відповідно, для цілком об’єктивних гендерних асиметрій. На ці асиметрії натрапляємо при спостереженні віртуального автопортрета чоловіка-слов’янина (чеха й українця), що онтогенетично вимальовується на тлі інтеркультурних вихідних констант чоловічості, якими були рід, сила (фізична і духовна), твердість, мужність, активність, і поступово розгортається у системи описових та переважно бажаних характеристик ´справжнього чоловіка´, інтракультурних у своїй основі. Віртуальний автопортрет слов’янина, як елативний, має ознаки схематичності. Він є фрагментарним порівняно з мовним автопортретом чоловіка, який відображає всі сфери буття чоловіка в об’єктивному світі.
Домінуванням маскулінності над фемінінністю позначені в чеській та українській мовах обидві макросистеми номінантів людини як маскулінізми, так і фемінативи. Водночас жіночий образ у мові, сформований на тлі чоловічого, зумовлений усім історичним розвитком слов’янських соціумів й очевидного „деспотизму” маскулінності не виявляє. У системі родо-особових номінантів реляції маскуліноцентричності пов’язані з метафорою статі як культурно визначального чинника та статусом чоловічого як загальнолюдського. Демаскулінність значної частини чеських і українських фемінативів умотивована системою позамовних чинників патрилінійністю та партилокальністю патріархально зорієнтованої концептуальної картини світу, маскуліннним вектором соціального, професійного статусу чоловіка в суспільстві й чинниками власне мовного характеру, пов’язаними з немаркованістю чоловічого роду щодо жіночого у родовій системі слов’янських мов. Загалом же в мовах, що досліджувалися, експлікація категорії маскулінності та фемінінності визначається й регулюється фактами розвитку словотвірної системи за своїми власними внутрішніми законами під впливом позамовних (історичних, соціальних, культурних) чинників за переваги мовних законів і мовної традиції.
Ототожнення понять ´чоловік´ і ´людина´ є вмотивованим передусім мовно, а не соціально: воно сягає генези номінанта *člověk та можливості форми чоловічого роду, яка визначає особу, підкреслювати не стільки ідею статі, скільки узагальнене уявлення про особу взагалі та клас предметів. Контексти, що є свідченнями неможливості іменувати словом чоловік (людина) і жінку, детермінуються саме лінгвально, а не суспільною думкою.
Явище маскулінізації, що своєрідно виявляється в системах чеської та української мов, глибоко закорінене в семантичній структурі чоловічого родо-особового номінанта, здатного позначати і чоловіка, і людину взагалі. Тенденція до маскулінізації у досліджених мовах взаємодіє з тенденцією до мовної фіксації родо-статевої ознаки. За наявності в кожній з них розгалужених систем фемінізаційних формантів чеська мова виявляється зорієнтованою лише на синтетичний спосіб родо-статевої кореляції, яка в цій мові є явищем регулярним, натомість українська як мова з нерегулярною моційною кореляцією тяжіє до синтетичного способу родо-статевої диференціації, не виключаючи можливості аналітичних конструкцій. Наявність чи відсутність жіночих родо-особових відповідників до чоловічих зумовлюється не тільки й не стільки особливостями суспільно-виробничої діяльності вона є глибоко закоріненою в системі та структурі мови і стимулюється значно більшою мірою інтралінгвальними чинниками, ніж екстралінгвальними.
Маскулінність як мовна категорія виявляє цілий спектр різнорівневих мовних засобів її позначення, частково спільних, частково відмінних у чеській та українській мовах. Ономасіологічна інтерпретація маскулінності безпосередньо корелює із системою детермінант маскулінності, з маскуліноцентричністю мови, зі складною взаємодією семантичної категорії особи не-особи, семантичної категорії статі та граматичної категорії роду. Результатом такої кореляції є нетотожність обсягів понять ΄маскулінність΄ і ΄категорія статі΄. На користь такого висновку свідчать численні факти ономасіологічних транспозицій не-маскулінного (фемінінного, асексуального) на маскулінне як свідоме вилучення чоловіка із природного йому чоловічого простору й уміщення в неприродний не-чоловічий.
Мовна об’єктивація маскулінного є результатом складної взаємодії різновекторних системних й асистемних явищ, як-от: тенденції статевого вирівнювання, прецедентності чоловічої родо-особової форми на позначення чоловіка і жіночої на позначення жінки та прагматичної значущості не-маскулінної форми на позначення маскулінного змісту.
Релятивні номінанти особи чоловічої статі за об’єктивною ознакою виявляються зорієнтованими на максимальну симетричність співвідношення чоловічого роду, чоловічої статі в мовній об’єктивації детермінант маскулінності, кваліфікативні маскулінізми за суб’єктивною (приписуваною номінатові) ознакою та маскулінізмиоцінки на асиметричність такої кореляції з метою мовної об’єктивації анти-детермінант маскулінності, на свідоме вилучення чоловіка із природної родової групи і статевої сфери.
Відсутність маскулінізувальних формантів пов’язана з асиметрією обсягів родових значень іменників чоловічого й жіночого роду та різною мірою поліфункціональності мовних засобів маніфестації маскулінності. Наявність модифікаційного значення жіночої статі є вмотивованим, натомість виокремлення модифікаційного значення чоловічої статі не має вагомих підстав.
Систематизація чеських та українських маскулінізмів з метою вивчити ономасіологічний складник процесу отримання особою чоловічої статі імені є доцільним із використання логіко-семантичних її засад. Семантико-ідеографічна параметризація маскулінізмів „працює” у будь-якій мові, адже вона спирається на групування значень, сформоване самою мовою, а отже, надає дослідникові чи носієві мови кількісні та якісні характеристики вербалізації тих чи інших фрагментів понятійного континууму ´чоловік´.
Оптимальним об’єктом дослідження з огляду на визначену мету є представлена в мовах системно організована сукупність різноструктурних лексичних, словотвірних, синтаксичних, фразеологічних і відфразеологічних маскулінізмів із спільним денотативним значенням, об’єднаних спільною ідеєю (сигніфікатом) ономасіологічна парадигма. Урахування виділених постфактум ознак в обсязі поняття (суміщених семантичних ознак маскулінізмів як готових найменувань) дало змогу виокремити й систематизувати антропні та неантропні, предметні та ознакові протомотиваційні сфери ті протомотиваційні домінанти, що „працюють” на вербалізацію людського знання про чоловіка як об’єкт позамовної дійсності й виявити ті з них, що є найбільш мотиваційно активними, свого роду мотиваційний потенціал вербального вираження цього змісту засобами кожної мови. Аналіз складників різних типів ономасіологічних парадигм з огляду на розчленованість-нерозчленованість семи чоловічої статі дав змогу виявити ступінь маскулінності та маскуліноцентричності кожної з парадигм у її проекції на фемінінність.
Перебігові процесу вербалізації фрагмента об’єктивної дійсності ´чоловік´ як номінації-вибору в мовотворчому сенсі властива взаємодія компонентів номінаційного акту (номінатора, номіната, номінанта) та низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. Силою, що організує увесь цей процес, є суб’єкт-номінатор як поліознакова особистість інтелектуальна, культурна, соціальна, біологічна, як носій лінгвокреативного мислення, як прототип носія повсякденної свідомості, системи уявлень про чоловіка, його буття об’єктивному світі. Антропоцентрична зорієнтованість процесу надання особі чоловічої статі імені дозволяє цілком аргументовано кваліфікувати суб’єкта-номінатора як свого роду „центр керування” відцентровими і доцентровими силами номінаційного процесу. Номінаційна активність номінатора у сфері іменування чоловіка виявляється передусім в оцінному ставленні до об’єкта іменування як підставі для оцінки та до форми, прийнятної для ословлення буття, проявів і рефлексій чоловіка в об’єктивному світі. Оцінка в цій специфічній сфері номінації виявляється не двовекторною (такою, що відтворює об’єкт оцінки і суб’єкт, що цю оцінку висловлює), а чотиривекторною (третім і четвертим вектором є оцінка номінатором придатності форми, обраної на позначення певного змісту, та зорієнтованість оцінки на самого суб’єкта іменування як основа дзеркальної метафори).
Номінатор як носій номінаційної інтенції (індикативної, інформативної, класифікаційної, кваліфікативної, власне оцінної) та інтенції впливу на об’єкт з метою отримати реакцію у відповідь проектує на об’єкт іменування чоловіка два види прагматичної інформації: судження-оцінку з індикативною чи інформативною метою та оцінку-почуття-ставлення чи почуття-переживання з ілокутивно-перлокутивною метою. Водночас вербалізація номіната неможлива без усвідомлення номінатором якісної своєрідності об’єкта, що отримує ім’я передусім шляхом виділення певної невизначеної кількості характерних його ознак, та пошуку форми, максимально прийнятної для мовної об’єктивації цих властивостей чи характеристик особи чоловічої статі. У такому контексті особливого значення набуває механізм вибору форми на позначення позамовного буття особи чоловічої статі, оскільки її оцінне сприйняття звичайно є типовим у певній лінгвокультурній спільноті. Вибір номінатором форми відбувається в межах, окреслених системою і структурою мови, однак не заперечує виходу суб’єкта іменування за межі узусу й норми: парадоксальним формам маскулінізмів властивий не менш високий ступінь прагматичного впливу на номінат.
Вивчення взаємозв’язку між планом вираження і планом змісту маскулінізму зумовлює необхідність виявити детермінанти співвідношення трьох сутностей змісту (значення), форми та змісту форми. Вибір форми на позначення фрагмента позамовної дійсності ´чоловік´ визначає система чинників, що, з одного боку, мотивує вибір, з іншого стимулює його.
Отримання номінатом імені є процесом переходу від невербального мисленнєвого коду до вербального. Розуміння мотивованості не лише як феномена мовної системи, а й свідомості суб’єкта іменування, що інтеріоризує певні мотиваційні зв’язки в об’єктивній дійсності, дозволяє увести поняття мотиваційної структури маскулінізму, що містить 8 складників: номінатора як стимулювально-організувальний чинник процесу іменування; зміст поняття цілісну систему уявлень про чоловіка і чоловічість у певній національно-культурно-мовній спільноті, на тлі якої розгортається весь процес надання особі чоловічої статі імені; номінат (мотиват) особу чоловічої статі в різних її проявах та зв’язках; номінаційну ознаку (мотив) одну або декілька провідних в акті номінації ознак номіната, яким властива найбільша діагностична сила; протомотиваційну структуру протомотиваційні сфери ототожнення потрібного змісту та протомотиваційні моделі як системи формул онтологічного плану, що направляють номінатора у виборі імені; мотиватор як прецедентне ім’я з його внутрішньою формою як пучком асоціацій, що актуалізуються в межах протомотиваційних моделей і стають потенційними засобами мотивації; асоціативну мотивувальну ознаку (мотивант) ознаку чи кілька ознак об’єкта, що знайшли вербальне підтвердження в системі ознак мотиватора; маскулінізм як категоріальний репрезентант номіната-представника класу осіб чоловічої статі. Таке розуміння мотиваційної структури маскулінізму дозволило простежити онтологічний зв’язок процесу переходу думки суб’єкта-номінатора від позамовної реальності в царину мови.
Співвідношення значення маскулінізму та форми його змісту складається із двох основних взаємодій із дійсністю: відображення об’єкта через систему уявлень (інтерпретація) і позначення об’єкта. При однаковому мовному способі позначення особи чоловічої статі його відображення може бути різним не лише в різних мовах, але й у межах однієї мови, і навпаки, при однаковому відображенні особи чоловічої статі способи її позначення можуть бути різними.
Стимулювання вибору імені чоловіка культурою теж виявляє певні закономірності. Протомотиваційні сфери, що спираються на онтологічні асоціації повсякденної свідомості, тісно пов’язані з історією та ментальністю народу, його культурою. Вони окреслюють свого роду мотиваційні домінанти у сфері вербалізації особи чоловічої статі представниками чеської та української національно-лінгво-культурної спільноти.
Форма маскулінізму у кожній з мов вирізняється не лише виражальними можливостями свого звукового оформлення, а й її внутрішнім змістом як слова-знака її культурною значущістю. Такий підхід дає змогу говорити про культурну зумовленість комбінацій ономасіологічно активних форм змісту маскулінізмів у процесі іменування, специфічну у сфері релятивних, кваліфікативних та оцінних маскулінізмів. У сфері релятивних маскулінізмів актуальною виявляється культурно-цивілізаційна значущість форми, що знаходить своє втілення у таких типах протомотиваційних співвідношень: чоловік людина як представник світу живих об’єктів, чоловік як істота соціальна, чоловік як істота інтелектуальна. Кваліфікативні маскулінізми корелюють із типами протомотиваційних відношень, стимульованих знаково-культурною значущістю форми, які в загальному вигляді зводяться до трьох основних площин ототожнення „потрібних” смислів, свого роду мотиваційних домінант свій чужий, чоловік не-людина та чоловік людина. В обох випадках культурна значущість форми є підґрунтям її прецедентності й, відповідно, її прагматичної зорієнтованості (ілокутивної сили імені, що стимулює перлокутивний ефект).
Проблема номінації-вибору імені чоловіка в мовах, що досліджувалися, тісно пов’язана з пошуком об’єктивного співвідношення генетичного і типологічного у формі маскулінізму. З огляду на культурну зумовленість форми доцільно розділяти культурне й національне у формі маскулінізму та виокремлювати системи культурних й національних (зовнішніх і внутрішніх) маркерів. Урахування чинників, що мотивують, та чинників, що стимулюють вибір імені чоловіка, у площині типологічного й генетичного дасть можливість виявити в маскулінізмі ступінь „узгодженості між звуком і думкою” та простежити подібність і відмінність світобачень носіїв мов на тлі макросистеми номінантів особи чоловічої статі.
Форма, таким чином, виявляється такою ж антропоцентричною, як і зміст. Її вибір мотивується сприйняттям номінатором об’єкта та його розміщенням серед уже відомого й пізнаного шляхом ономасіологічних асоціацій (онтологічних і семантичних інтелектуально-логічних та еталонно-оцінних) і стимулюється важливістю об’єкта як мотиваційної домінанти в культурі, міру якої визначає номінатор як культурна особистість.
Онтологія імені чоловіка різниться в ономасіологічних парадигмах маскулінізмів релятивного, кваліфікативного та власне оцінного типів, виявляючи у досліджуваних мовах спільні закономірності загального характеру.
У сфері релятивної номінації виокремлено парадигми маскулінізмів індикативного, номінаційно-інформативного типів та маскулінізми за характерною ознакою. Перший тип ономасіологічних парадигм індикативного типу вирізняється номінаційним завданням номінатора ідентифікувати чоловіка як представника класу об’єктів позамовного світу (чоловік як людина взагалі; чоловік як особа чоловічої статі; чоловік як носій загальних рис чоловічості) та прагматичною інтенцією повідомити судження про чоловіка і його прояви відповідно до стану буття речей. Вибір номінатором форм із можливих фрагментів протомотиваційних структур, потенційно придатних для вербалізації позамовного буття чоловіка з огляду на систему нормативно-буттєвих детермінант маскулінності, тут концентрується навколо загальних імен живої природи взагалі та родових номінантів masculina tantum. У першому випадку спостерігаємо нетиповий для ідентифікації опосередкований зв’язок із світом об’єктів, у другому типовий прямий зв’язок із світом маскулінних об’єктів на шляху ідентифікації чоловіка на відміну від жінки через активізацію переважно зовнішніх (фізичних і фізіологічних) ознак особи чоловічої статі.
Маскулінізмам номінаційно-інформативного типу як демографічним маскулінізмам властивий найвищий ступінь формальної експлікації маскулінності та досить чіткі закономірності у виборі імені: оскільки в основу іменування номінатором покладено об’єктивні зовнішні й суттєві ознаки щодо номінаційної ідентифікації чоловіка за належністю до певної раси, національності, регіону, професійної групи, до певної соціальної функції, то зона сигніфікативного варіювання тут звужується до мінімуму ідентифікаційних ознак, а самі ці ознаки чітко орієнтуються на відповідні сфери ототожнення певного змісту назви рас, національностей, місць проживання, професій, родів занять, соціальних статусів тощо. Форма тут транспонується безпосередньо, шляхом прямої номінації.
В обох зазначених типах маскулінізмів ознака, покладена в основу іменування, є зовнішньою щодо об’єкта.
Маскулінізми за характерною ознакою вирізняються передусім тим, що номінаційна ознака тут є внутрішньо властивою номінатові-чоловіку (вродженою чи набутою). Вербалізація в такому разі зорієнтована на інший тип оцінки не нормативно-буттєву, як у попередніх типах, а нормативно-ціннісну номінатор виступає колективним суб’єктом іменування. Зміна прагматичної інтенції висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних і небажаних характерних ознак зумовлює очевидну перевагу безпосередньої транспозиції імен цих ознак у форму номінанта тут актуальними виявляються не асоціації між номінантом та іншими об’єктами дійсності на основі приписування йому ознак, а чітке й раціональне виокремлення об’єктивно властивих чоловікові ознак, релевантних у номінаційному акті. Крім того, вибір форми номінанта в цій сфері іменувань часто сягає маскулінних протомотиваціних сфер, пов’язаних із фізичними, фізіологічними, статусними (майновими, прáвними, конфесійними тощо) проявами чоловіка на відміну від жінки.
В усіх названих типах ономасіологічних парадигм маскулінізмів домінує раціональне оцінне ставлення номінатора до об’єкта іменування. Саме воно зумовлює виразну перевагу інтелектуально-логічних семантичних асоціацій і, відповідно, „узгодженість між звуком і думкою” шляхом безпосереднього ототожнення зі світом об’єктів, що виявляється в кількісній перевазі словотвірно похідних (зокрема й композитних) та аналітичних маскулінізмів як складників систем релятивних номінантів особи чоловічої статі.
Сфера кваліфікативної номінації особи чоловічої статі зорієнтована на інший тип оцінного ставлення номінатора до номіната емоційно-оцінного. Тут доцільно виокремити ономасіологічні макропарадигми маскулінізмів об’єктивного та суб’єктивного емоційно-оцінного типів. Зорієнтованість маскулінізмів першого типу на систему об’єктивних проявів чоловіка в позамовному світі та реакції номінатора на ці прояви приводить до того, що протомотиваційні моделі маскулінізмів спираються на асоціативні причиново-наслідкові уявлення за суміжністю, оскільки логічна частина таких номінантів є врівноваженою емоційною. Маскулінізми щодо мотивацій тяжіють до певних чітко виражених „соціологізованих” протомотиваційних сфер вербального ототожнення певної об’єктивно властивої особі чоловічої статі ознаки з відповідним місцем чоловіка в цих сферах.
Інший тип ономасіологічних парадигм маскулінізмів ілюструє суб’єктивне емоційно-оцінне ставлення номінатора до номіната, а номінація-вибір ґрунтується на системі приписуваних номінатові творчою уявою номінатора ознак. Тут протомотиваційні моделі спираються переважно на асоціації за подібністю, а мотиваторами імені чоловіка виступають назви предметів, дій, ознак або виразно „вищого”, власне чоловічого порядку (у площині позитивної оцінності), або виразно „нижчого”, не-чоловічого, resp. жіночого або позастатевого порядку. Як інструменти реалізації прагматичної інтенції ілокутивного впливу на адресата з надією на перлокутивний ефект мотиватори чітко концентруються навколо гіпертрофовано позитивної та гіпертрофовано негативної оцінної осі й відкривають простір для метафори-правди і метафори-неправди через приписування чоловікові ознак, які в баченні номінатора є дотичними до мотиву номінації.
Оцінна специфіка наведених типів об’єднань маскулінізмів виразно підвищує у обох досліджуваних мовах кількість транспонованих форм через опосередковані зв’язки з об’єктивним світом.
Маскулінізми-власне оцінки є свого роду інформацією про суб’єктивний світ номінатора це вербалізована емоційна та афективна реакція суб’єкта на об’єкт. Маскулінізам-вербалізованим емоціям передує гносеологічне осмислення об’єкта-чоловіка, що викликає інтерес номінатора. Воно спирається на стимул цього інтересу об’єктивні або приписувані творчою уявою номінатора ознаки номіната загалом чи окремі його характеристики, що викликали таке почуття-ставлення. У номінанті, позначеному емоційним оцінюванням, обов’язково присутня деяка характеристика чоловіка + емоційне переживання, враження як вияв емоційної реакції на нього, що має об’єктивні підстави. Вибір імені тут зорієнтований не на дескрипцію, а на ілокутивну силу форми й зумовлений образним прочитанням формальної семантики транспонованого імені в новій для нього функції називання. Мотиваційна ознака вербалізується у формі прямих та опосередкованих номінантів приблизно в рівному співвідношенні: емоційна реакція номінатора на враження від особи чоловічої статі стимулюється загальним позитивним або негативним „зарядом” самої транспонованої форми. Загалом протомотиваційні сфери зорієнтовані на цінності „вищого” або „нижчого” порядку, як маскулінні, так і загальнолюдські.
Маскулінізми-афективи ілюструють тенденцію до максимальної зредукованості предметної віднесеності форми змісту на позначення особи чоловічої статі переважно вони не мають жодного більш-менш виразного мотиваційного зв’язку із семантикою мотиватора, який лише у частині випадків тяжіє до сфери маскулінного. Остаточний відрив від дійсності перетворює негативну оцінку на лайку. Емотивність тут набуває статусу значення, стає облігаторною, тимчасом як інтерес до анормального прояву особи чоловічої статі залишається неусвідомленим. Як вербальна агресія іменем, такі номінанти зорієнтовані на „тенденційний” образ, на стереотип як ярлик, що асоціюється з рефлексіями та проявами чоловічості. Водночас більшість маскулінізмів-лайок є номінантами з імплікованою семою статі це результат закріплення „колективним несвідомим” певних вербалізованих афективних реакцій номінатора за сферою чоловічих характеристик.
Загалом же маскуліноцентрична зорієнтованість протомотиваційних структур ономасіологічних парадигм маскулінізмів релятивного, кваліфікативного типів і маскулінізмів-оцінок є різною. Найнижчий ступінь „маскулінності” виявляють у чеській та українській мовах індикативні номінанти особи чоловічої статі загального типу родові найменування чоловіка як представника класу і маскулінізми емоційні оцінки. Маскулінізми інформативного типу і маскулінізми за характерною ознакою засвідчують переважно „маскулінні” мотиваційні домінанти, які вдається виявити завдяки панхронічному аспекту аналізу, що передбачає залучення історико-етимологічної інформації. Об’єкт позамовної дійсності ´чоловік´ іменується номінатором на тлі системи детермінант маскулінності та анти-маскулінності, а пошук можливостей вербального ототожнення цих детермінант у протомотиваційних сферах як потенційних їх носіях відбувається під впливом системи описових, приписуваних і бажаних характеристик чоловіка як складників концептуальної моделі світу.
Ономасіологічний підхід до аналізу не окремих маскулінізмів з огляду на взаємодію означуваного та означального, а системно організованих сукупностей номінантів на позначення окремих фрагментів позамовного буття чоловіка з урахуванням дворівневих (горизонтальних і вертикальних) зв’язків систем означуваних і систем означальних дозволяє говорити про наявність певних об’єктивних тенденцій у виборі імені особи чоловічої статі, симетричних у досліджуваних мовах. Номінація-вибір форми маскулінізму в мовотворчому сенсі результат не стихійних асоціацій, а система так чи інакше об’єктивно й суб’єктивно вмотивованих, номінаційно закономірних кроків номінатора на шляху від невербального мисленнєвого коду до вербального. Вибір імені чоловіка як процес у взаємодії всіх його чинників і складників можна вважати системою; асистемність, парадоксальність форми маскулінізмів, як і асистемність будь-якої системи, є аргументами на користь складних взаємодій відцентрових та доцентрових сил цього системного утворення.
Аналіз показує: позитивні характеристики чоловіка, що збігаються з нормою як позитивним краєм шкали оцінок, вербалізовані значно менше кількісно, ніж характеристики негативні. У той же час найвищу густоту вербалізованості виявляють ті фрагменти позамовного змісту ´чоловік´, які становлять особливу цінність або анти-цінність для суспільства. Один із таких фрагментів система маскулінізмів на позначення чоловіка розумного та нерозумного (дурня) засвідчує в досліджуваних мовах кількісне співвідношення позитивної і негативної оцінності 1:3.
Семантичними домінантами чоловіка розумного стали в окремих мовах різні ознаки (відповідно до густоти їх вербалізованості): у чеській ´розважливість, поміркованість, здатність до критичного аналізу´, в українській ´ясний розум´ та ´тямущість, кмітливість, метикуватість´, у російській ´розумові здібності, інтелект´. Найактивнішими протомотиваційними сферами з огляду на вибір імені чоловіка розумного в усіх цих мовах стали антропна ознакова та антропна предметна сфери, де мовна ідентифікація характеристики ΄чоловік розумний΄ здійснюється через протомотиваційні співвідношення чоловік розумний ↔ людина з огляду на цінності „вищого” порядку, максимально прийнятні для вербального ототожнення елативної норми. У процесі вибору імені співвідношенню чоловік розумний ↔ не-людина належить значно менша питома вага. Тут номінаційно активними виявилися співвідношення чоловік розумний ← умістище як заповнена субстанція та чоловік розумний ← предмет особливої цінності. Більшість складників цієї парадигми маскулінізмів оформлена граматичними показниками чоловічого роду, частка моційних корелятів становить у чеській, українській та російській мовах відповідно 3,6%, 0,8%; 1,1%, що свідчить про можливість вживати чоловічу родо-особову форму й на позначення жінки. Маскулінність значної частини таких номінантів стимулюється „чоловічими” сферами вербального ототожнення позамовного змісту (назвами божеств чоловічої статі, чоловічими антропонімами, назвами чоловіка за питомо чоловічими родами занять тощо).
Яскравих втілень набуло в досліджуваних мовах вербальне структурування фрагменту позамовної дійсності ´чоловік нерозумний (дурень)΄. Семантичною домінантою мовного образу дурня в чеській мові стала ознака ´недалекий, відсталий, обмежений, простакуватий, неотесаний´, в українській та російській мовах ´нетямущий, тупий, недогадливий, безтолковий´: для чеха, таким чином, дурень передусім асоціюється з обмеженістю й простакуватістю, для українця і росіянина із нетямущістю й тупістю. В проаналізованих ономасіологічних парадигмах спостерігаємо виразне тяжіння до протомотиваційних сфер ототожнення смислів „нижчого порядку” як потенційних стимулів залучення чоловіка до невластивого йому понятійного простору. Тут натрапляємо на підвищення номінаційної активності неантропних предметних сфер та тенденцію ототожнювати чоловіка-дурня з неантропними не-маскулінними об’єктами (у трьох мовах мотиваційною домінантою став дерев’яний предмет, зоонім (із різним ступенем активності), предмет як умістище, фітонім (переважно в чеській мові), предмет нечіткої форми (у російській). Водночас відносно активною є антропна предметна сфера: назви частина тіла представляють кількісно найбільш активізовану протомотиваційну модель в усіх цих мовах, у російській та чеській виразний мотиваційний потенціал спостережено у сфері чоловічих антропонімів, у чеській мові номінаційна активність властива протомотиваційній моделі ΄чоловік з ментальною вадою дурень΄.
Тенденція до недиференційованості статі наявна й у парадигмах маскулінізмів ´чоловік нерозумний´ частка моційних корелятів тут становить близько 9% чеській та українській мовах і близько 12% у російській. Як потенційні засоби вербалізації ознаки-характеристики, рівномірно властивої як чоловікові, так і жінці, елементи таких парадигм в усіх мовах виразно позначені маскуліноцентричністю: майже половина їх є іменами masculina tantum або іменами з формальними маркерами чоловічого роду. У процесі вибору імені таких маскулінізмів номінатор звертається до чоловічо-особових назв тварин, маскулінних антропоконструктивних об’єктів, маскулінних назв казкових і літературних персонажів, назв чоловіка за професією, родом занять та до чоловічих антропонімів.
Тристоронній зіставний аналіз ономасіологічного аспекту маскулінізмів на позначення певного денотата дозволив виокремити типи міжмовних кореляцій протомотиваційних структур маскулінізмів: 1) протомотив спільний, протомотиваційна модель і мотиватор різні; 2) протомотив, протомотиваційна модель і мотиватор тотожні; 3) протомотив та протомотиваційна модель спільні за наявності різних мотиваторів; 4) протомотив, протомотиваційна модель і мотиватор збігаються, мотивант як номінаційно модифікований мотиватор виявляє відмінності. Крім того, проведений аналіз дав змогу визначити співвідношення форм маскулінізмів з огляду на культурну значущість (перший тип форми маскулінізмів у мовах мають універсальний характер, марковані загальнолюдською культурою й цивілізаційно зумовлені; другий форми маскулінізмів мають ареальний і культурно маркований характер; третій форми маскулінізмів мають ареальний та відносно культурно-національно маркований характер; четвертий тип форма маскулінізму є виразно культурно-національно маркованою).
Широкий погляд на розуміння маскулінізму та явища мотивації є доцільним складником ономасіологічного аналізу з метою вивчити перебіг процесу вибору форми імені чоловіка з огляду на його результат. Поліпарадигмальний підхід до онтології імені чоловіка з урахуванням взаємозв’язку мови, мислення й культури оптимальний щодо аналізу процесу втілення думки у слово: він дає змогу виявити і дослідити етапи, об’єктивні та суб’єктивні, позамовні та власне мовні детермінанти процесу мовотворення.
Аналіз ономасіологічних парадигм маскулінізмів різних типів у чеській та українській мовах не підтвердив фактів полюсної протиставленості маскулінності та фемінінності в якісному (оцінному) сенсі, на якому наполягають фемінологи. Висновки про виразно негативний мовний образ жінки на тлі мовного образу чоловіка зумовлені відсутністю ширшої перспективи в баченні проблеми і підходом до аналізу жіночого образу в мові у відриві від чоловічого. За наявності групи релятивних номінантів, позначених нормативно-буттєвою і нормативно-ціннісною оцінністю, у системах як маскулінізмів, так і фемінативів представлені кількісно значні групи кваліфікативних емоційно-оцінних та афективно-оцінних одиниць із виразною пейоративною домінантою. Такі одиниці кількісно переважають як у групі жіночих, так і чоловічих родо-особових номінантів і є прагматично зорієнтованим мовним спонуканням до катарсису, самоочищення, оскільки номінаційно увиразнюють усі людські недоліки як відхилення від норми, що збігається з позитивним краєм шкали оцінок.
Теоретичні обґрунтування базових у дослідженні ономасіологічних понять та певні лексикографічні напрацювання цього дослідження можуть у перспективі скласти основу зіставних ономасіологічно спрямованих студій (як внутрішньомовних, так і міжмовних). Вони можуть бути корисними при укладанні одномовних семантичних словників чеської та української мов, створених на семантико-ідеографічних засадах; багатомовних словників ономасіологічних мотивів іменування певного фрагме