ЕКСПЛІЦИТНА Й ІМПЛІЦИТНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ НОМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

Національна академія наук України
Інститут української мови

Нелюба Анатолій Миколайович

УДК 811.161.2’ 373.611 На правах рукопису

ЕКСПЛІЦИТНА Й ІМПЛІЦИТНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ НОМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор
Городенська Катерина Григорівна

Київ 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 6

ВСТУП ............. 7

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ НОМІНАЦІЇ . 16
1.1. Сучасний стан теорії номінації . . 17
1.2. Мовна номінація: суть, основні принципи і типи 29
1.3. Явище економії в контексті лінгвістичних студій 36
Висновки до першого розділу 44

РОЗДІЛ 2. СЛОВОТВІРНА НОМІНАЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ТИПІВ
НОМІНАЦІЇ .. 47
2.1. Теоретичні засади й сучасні орієнтири в дослідженні словотвірної
номінації .... 48 2.2. Становлення теорії способів словотвірної номінації 57
2.3. Розмежування словотвірного і несловотвірного в номінації ... 68
2.4. Семантичні зміни в слові з погляду словотвірної номінації .... 75
2.4.1. Основні суперечки навколо семантичних перетворень .. 76
2.4.2. Статус семантичних перетворень у номінації 82
2.5. Слово- й основоскладання в контексті словотвірної номінації ... 90
2.5.1. Несловотвірний характер різновидів словоскладання:
зрощення, прикладковикористання, редуплікація .. 91
2.5.2. Основоскладання як спосіб словотвірної номінації . 100
2.6. Тріада нове потенційне оказіональне” і словотвірна номінація ... 104
2.6.1. Особливості неологізмів у словотвірній номінації .. 105
2.6.2. Потенційні слова як вияв реальних словотвірних процесів 110
2.6.3. Оказіоналізми в контексті словотвірних явищ 114
Висновки до другого розділу .. 131

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЛІЦИТНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ
НОМІНАЦІЇ: ЗАСОБИ І СПОСОБИ ТВОРЕННЯ НОМЕНІВ 136
3.1. Лінгвістичний статус мовних скорочень 137
3.1.1. Сучасні класифікації мовних скорочень .. 137
3.1.2. Типи скорочень і суперечності навколо їхнього статусу .. 145
3.2. Абревіатури на тлі номінативних одиниць ... 151
3.2.1. Причини появи і несловотвірна природа абревіатур 151
3.2.2. Умови переходу абревіатур до словесних знаків ... 164
3.2.3. Словотвірно-номінативні можливості абревіатур . 174
3.3. Складання скорочених основ і його наслідки в словотвірній
номінації ... 179
3.3.1. Номени на зразок моделі технагляд, держплан 181
3.3.2. Номени на зразок моделі нардеп, універмаг, держпром .. 187
3.4. Утинання й утинки як вияв зовнішньої економії в словотвірній
номінації .. 193
3.4.1. Проблеми розмежування різновидів утинків і їхні
класифікаційні ознаки 195
3.4.2. Специфіка перебігу процесів утинання .. 202
3.4.3. Наслідки утинання в словотвірній номінації . 212
3.5. Контамінація в економії словотворчих засобів ... 217
3.5.1. Суперечності в тлумаченні природи і статусу контамінації як
мовного явища 218
3.5.2. Причини й умови появи контамінованих одиниць у
словотвірній номінації 230
3.5.3. Перебіг і наслідки словотвірного контамінування .. 233
3.6. Універби як утілення процесів економії .. 244
Висновки до третього розділу .. 248

РОЗДІЛ 4. ІМПЛІЦИТНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ
НОМІНАЦІЇ .. . 255
4.1. Парадигматичність словотвірної будови й парадигматичне
вирівнювання 256
4.1.1. Аналогія у словотвірних процесах .. 257
4.1.2. Деякі загальні особливості словотвірної парадигми порівняно зі
словозмінною парадигмою 260
4.1.3. Мовна асиметрія як основа парадигматичного вирівнювання 263
4.1.4. Зміна мотиваційних відношень і вирівнювання .. 268
4.2. Черезкрокове словотворення в контексті дериваційної економії .. 272
4.2.1. Об’єктивність черезкрокового словотворення і посталих
дериватів .. 274
4.2.2. Різновиди черезкрокових дериватів: особливості словотвірної
будови й мотивації .. 278
4.2.2.1. Префіксальні деривати .. 279
4.2.2.2. Суфіксальні деривати 279
4.2.2.3. Конфіксальні деривати .. 287
4.3. Обмежувачі і стримувачі словотвірних процесів .. 296
4.3.1. Обмежувачі в контексті сьогочасних словотвірних
досліджень 297
4.3.2. Проблеми типологізації словотвірних обмежувачів . 299
4.3.3. Причини й передумови дії стримувачів у словотвірних
процесах 306
4.4. Словотворчі флексії як наслідок парадигматичного вирівнювання 319
4.4.1. Різновиди флексій в українській мові . 320
4.4.2. Словотвірні ознаки й особливості 323
4.4.3. Семантичні процеси і їхні наслідки .. 328
4.4.4. Функціонально-стильові особливості й передумови формування
поліфункціональної морфеми .... 330
4.5. Римейк у словотвірній номінації .. 336
4.5.1. Розмежування процесів семантичної і словотвірної номінації в
появі співзвучних номенів . 337
4.5.2. Перебіг і словотвірні наслідки римейкових процесів 342
Висновки до четвертого розділу . 346
ВИСНОВКИ... 355
ТЕРМІНОПОКАЖЧИК .. 364
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА .. 366
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 368

В С Т У П

Сучасні словотвірні дослідження в українському мовознавстві відзначаються різноплановістю й багатоаспектністю, що засвідчують наявні ґрунтовні праці з теорії та історії словотвору, ономастичного, діалектного, функціонально-стилістичного та категорійного словотвору, помітні видання української словотвірної лексикографії тощо.
Ця різноаспектність постала не воднораз, вона має свою понад столітню історію: деякі явища досліджував ще О. Потебня, питання словотворення (кування” слів і шляхи поповнення українського лексикону) були в центрі дискусії, що розгорнулася в другій половині ХІХ ст. і продовжилася в 20 30-х роках ХХ ст. Однак перше ґрунтовне дослідження припадає на двадцяті роки минулого століття і присвячене вивченню системи словотворчих формантів як основи словотворення прикметників, іменників та інтер’єкцій (Р. Смаль-Стоцький). Саме в українській дериватології вперше сформульовані основні словотвірні поняття словотвірний розряд, словотвірний клас, словотвірний тип, словотвірна категорія, вибудовано систему цих понять (І. Ковалик). Системність словотворення, його засоби і способи зумовили появу історичного словотвору (Л. Гумецька), що розвивався як природний складник історичного мовознавства зі специфічними підходами і застосовуваними методами; сьогодні цей аспект активно й ґрунтовно розробляють В. Німчук, П. Білоусенко та ін.
Осмислення словотвору як окремої підсистеми граматики української мови сприяло становленню категорійного словотвору складника системи категорійної граматики (І. Вихованець, К. Городенська, В. Олексенко). Перенесення акцентів із форманта на основу спричинилося до формування основоцентричного підходу (В. Ґрещук), що уможливило активізацію парадигматичних досліджень, вивчення словотвірних потенцій окремих частин мови (З. Валюх). Широтою охоплення матеріалу відзначається структурно-системний аспект українського словотвору з його різноманітністю проблем і підходів: закономірності сполучування словотвірних одиниць, їхнє структурування і конструювання, словотвірні системи й підсистеми тощо (Н. Клименко, Є. Карпіловська). Сьогодні є підстави констатувати зародження словопороджувального аспекту в українській дериватології (Є. Карпіловська).
Помітне місце в загальномовних і дериваційних дослідженнях посідає ономасіологічний аспект. Наприклад, у російському мовознавстві ґрунтовно опрацьовано такі проблеми, як теорія номінування і словотворення (Л. Полякова), номінативний аспект мовної діяльності, частини мови в ономасіологічному аспекті (О. Кубрякова), номінація і проблеми вибору (Б. Серебренников), вторинна і стилістична номінація (О. Єрмакова, І. Онхайзер), способи номінації (Д. Шмельов) тощо. Багатоаспектністю відзначаються дослідження словотвірної номінації білоруського науковця В. Нікітевича. Серед проблем, досліджуваних українськими мовознавцями, виділяються такі, як оказіональна словотвірна номінація (Ж. Колоїз, Г. Вокальчук), номінація як джерело збагачення словника (Л. Паламарчук), принципи номінації в ойконімії (Д. Бучко), динамічний аспект номінації (А. Мойсієнко), особливості термінологічної номінації (Т. Журавльова) тощо. Однак у вивченні українського словотворення ономасіологічний підхід ще не має належного застосування, його окремі дослідження не становлять цілісної системи.
Нехтування ономасіологічного підходу, теорії номінації призвели до того, що низка важливих аспектів і напрямків вивчення словотвірних явищ залишилася без належної уваги дослідників. Серед таких, зокрема, помітно виділяються проблеми динамізму, причин, мети і рушіїв словотворення, недосконалості загальної теорії словотвірної номінації і хибності деяких методологій, визначення суперечностей і врівноважувачів у словотворенні, формулювання основних принципів словотворення.
Словотвірна номінація тісно пов’язана з мовною економією. Явища мовної економії, з одного боку, мають давню історію вивчення, яку пов’язують з іменами Г. Пауля. О. Потебні, О. Єсперсена, А. Мартіне, Р. Будагова, Є. Поливанова та інших мовознавців, а з іншого досі не визначено їхнього лінгвістичного статусу, немає загальноприйнятого визначення самого поняття економії. Такий стан зумовлений різними дослідницькими й методологічними причинами, розбіжностями в сприйнятті джерел, рівнів та наслідків економії.
Дослідження явищ економії на рівні словотвірної номінації обмежене здебільшого обстеженням фактів скорочування слів і словосполучень, об’єднаних термінами абревіатура й абревіація, причиною і водночас метою яких є економія мовноенергетичних зусиль. Економні процеси і явища на рівні словотвірної системи, підґрунтя економності цієї системи досі залишаються поза дослідницькою увагою.
Пропоноване дослідження спирається на попередні досягнення, зумовлене ними й використовує здобутки сучасної ономасіології. Фактичний матеріал проаналізовано у двох взаємозв’язаних, нерозривних аспектах: з одного боку, економність явищ, засобів і способів словотвірної номінації розглянуто як одну з основних рис українського словотворення, а з іншого словотворення визнано потужним породжувальним чинником економії на рівні всієї мовної системи.
Ось чому встановлення загальних закономірностей словотвірної номінації в контексті мовної економії набувають важливості й для вивчення інших (несловотвірних) рівнів мови морфологічного, лексико- семантичного, фонетичного тощо.
Пропонована праця має пошуковий, проблемний характер. У ній свідомо зосереджено увагу на суперечливих моментах традиційного словотвору й теорії номінації. Виконати її неможливо без залучення відомих і менш відомих праць своїх попередників. Тому за потреби залучаємо до аналізу матеріали із цих праць деякі висновки й узагальнення, категорійний апарат та приклади, не ставлячи за мету заперечити чи змáлити як надбання попередників, так і загальну теорію словотвору.
Визначені аспекти дослідження, його теоретичне підґрунтя і науковий контекст засвідчують актуальність пропонованої теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну працю виконано в контексті наукових планів кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Каразіна Аналіз системи рівнів української мови ХVІІХХІ століть” та теми Структура граматичних категорій української мови”, над якою працюють співробітники відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України (НДР №0101U003941).
Мета пропонованої праці визначити та обґрунтувати місце словотвірної номінації в теорії номінації, з’ясувати суть явищ економії як засадничих у словотвірних процесах української мови.
Відповідно до мети маємо намір виконати такі основні завдання:
1. Схарактеризувати сучасний стан розвитку теорії номінації в мовознавстві, основні напрямки її розбудови.
2. Визначити основні принципи й типи номінації в українській мові як підґрунтя для подальших номінативних досліджень.
3. Удосконалити загальну теорію словотвірної номінації через визначення її місця серед інших типів номінації, установити їхні взаємозв’язки, взаємовпливи, взаємозумовленість.
4. Розмежувати словотвірні й несловотвірні явища в номінації, відокремити способи (відповідно й результати, наслідки, одиниці) словотвірної номінації від інших типів номінації.
5. Проаналізувати історію дослідження мовної економії в лінгвістиці, основні критерії її виокремлення, суперечності потрактування, дати своє витлумачення цього явища.
6. Визначити словотвірні способи і словотворчі засоби експліцитної економії, їхні особливості і роль у словотвірній системі української мови, установити чинники та сприятливі умови перебігу досліджуваних словотвірних процесів.
7. Установити особливості імпліцитної економії у словотвірній номінації, з’ясувати основні її явища, дослідити способи і засоби її реалізації та вияву, наслідки для різних типів номінації в українській мові.
Для виконання цих завдань і створення цілісної, об’єктивної картини словотвірної номінації, потрібно розв’язати й деякі конкретні питання:
з’ясувати причину й мету словотворення з огляду на закономірності економії;
визначити механізми творення похідних у зв’язку з основними, загальними первісними причинами їх появи (іноді зараховуючи сюди конкретні стильові чи текстові потреби комунікації), виявити індивідуальне й загальне в процесах словотворення;
установити роль результатів словотвірної номінації для вивчення семантики, структури, типології явищ інших типів номінації, вагу словотворчих ресурсів у загальних процесах номінації;
уточнити зміст деяких словотвірних понять, статус одиниць, переглянути їхню ієрархію; унести принципові зміни до загальноприйнятих класифікацій словотвірних явищ та їхнього термінологічного позначення;
усупереч поширеній думці про те, що теорія номінації має справу з непрогнозованими за своєю природою процесами” [516, с. 135], спрогнозувати перспективи деяких словотвірних явищ і фактів у номінації, їхніх можливостей.
Об’єктом дослідження є словотвірно-номінативні явища і процеси в ук

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження дає підстави зробити такі висновки.
Сучасна теорія номінації відзначається інтенсивним розвитком, зростанням дослідницьких зацікавлень, результативністю виконаних досліджень, але й досі не має однозначного трактування деяких своїх засадничих понять, зокрема об’єкта й одиниць номінації, механізмів і техніки добору мотиваційних ознак, типів і способів номінування. Крім того, в номінативних дослідженнях не випрацювано спільних методологічних підходів, не визначено класифікаційних ознак номінативних явищ, критеріїв для виділення, бракує досконалого термінологічного апарату; явища економії в словотвірній номінації не були предметом спеціальних студій.
У підґрунті дослідження типів номінації лежить три принципи: мотивованості, парадигматичності, модельності та зразка. Тип мотивації, операційні процеси, використані конкретні засоби номінації (належність до певного мовного рівня) формують чотири типи номінації: семантичну, словотвірну, синтаксичну та абро-ідеографічну, що тісно пов’язані між собою і взаємозумовлені. Їхні взаємозв’язки реалізовані в номінативному гнізді з чіткою вершиною і центром, труднощами чи й неможливістю повного відтворення.
В українському мовознавстві словотвір визначено як цілісну автономну систему і як частину ономасіології. Словотвірна номінація ще не має належного теоретичного потрактування, що зумовлено рухомістю словотвірних процесів, незавершеністю загальної теорії номінації, хибністю деяких дослідницьких методологій, наявністю оцінно-суб’єктивних суджень тощо. Проте сучасний стан досліджень уможливлює формування загальних принципів словотвірної номінації, створення несуперечливої, упорядкованої її термінологічної системи.
Належність явища до словотвірної номінації, а одиниці до способів словотворення встановлюють, використовуючи такі поняття словотвору, як словотвірна похідність і мотивація, словотвірний тип і модель, словотвірне значення та ін. Способи словотвірної номінації завжди модельні й передбачають формальні і/або семантичні зміни в похідного порівняно з твірним; носієм словотвірного значення й показником семантичних зрушень є переважно внутрішньослівний формальний засіб; саме тому в процесі словотвірної номінації виділяється мотиваційна і класифікаційна ознаки. Крім того, словотвірний акт є разовим, унаслідок якого з’являється нове слово. На такому потрактуванні словотвірної номінації і її способів ґрунтується логічний висновок про несловотвірний характер лексико-семантичних і морфолого-синтаксичних перетворень та абревіації.
Явище економії є природним для всіх типів номінації української мови, однак у лінгвістиці немає його теоретичного обґрунтування. Наявні визначення економії або ж хибують своїми положеннями, або ж і сам термін економія використовують без будь-якого теоретичного підґрунтя. Ось чому явища економії трактують то як мовну тенденцію, то як мовний закон, то як мовний принцип.
У сучасних студіях економія належить до явищ із невизначеним” лінгвістичним статусом, саме тому дослідження самих економних явищ і засобів здебільшого обмежують одиницями з формальною пропорцією ‘довге коротке‘, ‘ціле утнуте’, а саму економію ототожнюють із економією мовних (чи мовноенергетичних) зусиль. Утім економія є мовною універсалією й відображена як на рівні конкретних способів і засобів словотворення експліцитна економія (втілена у дериватах, твірна основа/база яких має тотожну семантику і складнішу структуру), так і на рівні словотвірної системи взагалі імпліцитна економія (втілена у гніздових і парадигматичних лакунах, у черезкроковому словотворенні, у парадигматичному вирівнюванні, у можливості повторного використання моделей, у залученні до словотворення несловотворчих засобів тощо).
Явища експліцитної економії на рівні словотвірної номінації ґрунтуються на визначенні економії як кількісних змін у напрямку зменшення формальної, матеріальної структури в парі твірний номен → похідний номен”. Безпідставним у дослідницькій практиці є об’єднання різних скорочених одиниць терміном абревіатура, бо такі одиниці не тотожні за лінгвістичним статусом. Вони мають відмінності у своїй природі і способах появи, у можливостях самостійно виконувати номінативні функції, у наслідках, у них різні семантико-змістові особливості й естетична вартість. Єдина ознака, що об’єднує так звані абревіатури, початкова операція їх скорочування. Згадані відмінності уможливили виділення різних способів і одиниць скорочування.
Абревіація у мові має подвійний статус: з одного боку, уможливлює економію мовних засобів, а з іншого спричиняє надлишковість у системі позначень. Абревіація й абревіатури не належать до явищ словотвірної номінації, оскільки абревіатури словотвірно не мотивовані і не мають внутрішньої форми; у процесі їхньої появи не з’являється нове значення чи відтінок у значенні, вони є одиницями без значення”; у них немає морфемної будови, що також унеможливлює вираження частиномовних і граматичних значень. За всіма функціональними, семантичними і структурними ознаками абревіатури не належать до слівних одиниць, хоч деякі з них можуть лексикалізуватися набувати ознак слова й виконувати його функції. Ослівленню абревіатур сприяють такі чинники: зручність і звичність вимови, наявність у мові морфонологічного аналога, втрата автономності та значущості компонентів, ізольованість повної назви від абревіатури, штучна лексикалізація тощо. Злексикалізовані абревіатури мають вищий рівень словотвірної активності (здатність виступати твірною основою), ніж неслівні абревіатури. Будучи втягнутими до процесів словотвірної номінації, абревіатури спричиняють і зміни в ній: з’являються нові слова (корені), потенційні основи, формуються нові словотвірні гнізда.
Традиційно до абревіатур зараховують і номени на зразок моделі техплан, універмаг, що з’явилися внаслідок складання скорочених основ. З погляду словотвірної номінації такі номени не становлять монолітного, уніфікованого явища і спричиняють у ній різні наслідки. Номени на зразок техплан не належать до складних, їхній перший елемент має ознаки префікса (відповідно і цілий номен відмінний від номенів, що визначені як типові композити), самі процеси зумовлюють появу низки нових словотворчих засобів (абро)префіксів і поповнення наявних словотвірних гнізд. У номенах на зразок продмаг скорочені елементи втратили семантичну значущість і автономність відбулося опрощення загальної структури, що зумовило появу нових коренів і формування нових словотвірних гнізд.
Економію в словотвірній номінації репрезентують процеси утинання й утинки як наслідок таких процесів. Спосіб утинання з’явився в арґотичних системах української мови, у розмовно-побутовому мовленні, пізніше поширився в літературній мові і сьогодні відзначається неабиякою активністю, зазнаючи й чужомовного впливу. Помітно вирізняються процеси творення утинків від апелятивів і онімів, від українських і запозичених слів-основ, але всіх їх об’єднує двоетапність появи: лексикалізація деякої частини номена і його подальше чи паралельне формальне утинання. Основними причинами появи утинків є намагання зекономити форму і водночас зберегти в основі його семантику та зміна вартісності елементів слова (словосполучення) у називанні, вираженні граматичних ознак і синтаксичних функцій.
Від згаданих способів економії в словотвірній номінації помітно відрізняється контамінація, що порівняно недавно стала об’єктом дослідження як словотвірне явище. Нинішній стан вивчення словотвірної контамінації відзначається фрагментарністю, браком системності/цілісності, використанням найрізноманітніших термінопозначень як усього способу, так і деяких його різновидів. Причини й умови появи контамінованих одиниць у словотвірній номінації істотно відрізняються від синтаксичних і фразеологічних, передусім керованістю словотвірним контамінуванням, свідомим творенням таких одиниць. Крім того, у словотвірній номінації контамінована одиниця зберігає парадигматичні зв’язки, валентні можливості другої із взаємодійних основ і реально чи потенційно стає вершиною словотвірного гнізда. Особливістю цього способу словотвірної номінації є неможливість визначити типові словотвірні моделі, їхню регулярність, непрозорість, нечіткість словотвірного значення і різноманітність наслідків у словотворі.
До спільних причин появи дериватів у згаданих способах словотвірної номінації належать недосконалість, незручність форми наявного номена з погляду економності мовних засобів і зусиль, унаслідок чого такий номен стає об’єктом подальших дериваційних операцій. Наявність процесів контамінування, складання скорочених основ, творення (абро)префіксів, утинання свідчать про різну питому функціональну вагу мовних одиниць і про сформоване й поширене в сучасній (новітній) українській мові явище знецінення функціональної значущості структурних одиниць слів чи словосполучень.
Традиційні (давні) способи словотвірної номінації мають визначені функції: 1) функція суфіксального способу й відповідно функція суфіксів класифікаційна, 2) функція префіксації і префіксів уточнювальна, коригувальна. Поява нових способів словотвору спричинила і формування нових функцій: окреслені в цій праці способи словотвірної номінації виконують передусім прагматичну функцію; нова функція, як і попередні, також відзначається ономасіологічним спрямуванням.
Способи словотвірної номінації зачіпають передусім формальний бік мовних структур, стосуються їхніх формальних показників і мають матеріальне (слівно-звукове) вираження. Отже, до економних способів належать утинання, контамінування, універбація, складання скорочених основ з усіма їхніми різновидами. Саме вони й становлять ієрархію словотвірних способів і засобів експліцитної економії. Відповідно до економних належать деривати, що постали внаслідок використання названих способів: результатом експліцитної економії є переважно вторинні одиниці, які порівняно з первинними відзначаються меншою кількістю складників звуків, складів, морфем тощо; це так само спричиняє протиставлення довгого (повного) і короткого (утнутого).
Серед способів експліцитної економії помітні такі основні тенденції:
1) спосіб складання скорочених основ (уламкоскладання) майже не продукує нових номенів; 2) спаданням активності відзначається спосіб універбації; 3) утинання як спосіб словотвору виявляє вибірковість у використанні твірних основ: здебільшого утинаються апелятиви чужомовного походження й оніми українського походження; 4) контамінація як спосіб словотвірної номінації всеціло залишається способом мовної гри”, а деривати завжди виконують стилістично-експресивні функції (наявні кілька дериватів-термінів ніяк не свідчать про певні зрушення чи зміни).
Імпліцитна економія в словотвірній номінації має свої особливості, серед яких найпомітнішими є такі: 1) експліцитна економія здебільшого передбачувана, спланована мовцем, що дає підстави говорити про її прагматичність; імпліцитна економія переважно непередбачувана, унезалежнена від мовця і зумовлена загальними властивостями словотвірної системи; 2) експліцитної економії досягають через відповідні словотвірні операції із конкретними формантами, твірними основами (вона є способовою), під час яких заощаджуються конкретні засоби; імпліцитна економія реалізується на рівні словотвірної системи: на рівні ланцюжків, парадигм і гнізд; 3) економія експліцитна завжди зматеріалізована в економному дериваті, що виявляється в зіставленні такого деривата з неекономною” мотивувальною основою; про економію імпліцитну можна судити лише в зіставленні з аналогічними елементами словотвірної системи (ланцюжком, моделлю, парадигмою, гніздом), оскільки цей вид економії здебільшого не має матеріально вираженої форми; 4) експліцитна економія переважно є виразником суто словотвірних процесів, реалізується в межах словотвірної номінації; імпліцитна економія спричинена взаємодією різних типів номінації з наслідками у словотвірній; 5) експліцитна економія тримається на позамовному чинникові бажання зекономити, зберігши зміст; імпліцитна економія на чітко виражених внутрішньомовних противагах, які й сприяють системності процесів і явищ, уможливлюють дотримання балансу в такій системі.
Серед основних явищ, що зумовлюють імпліцитну економію в словотвірній номінації і водночас стають її виявом, є: 1) парадигматична асиметрія (реалізується в ланцюжкових і парадигмових лакунах); 2) парадигматичне вирівнювання, через яке долається асиметрія в словотвірній системі; 3) обмежувачі і стримувачі як виразники дії словотвірних закономірностей.
Такі загальномовні універсалії, як асиметрія, парадигматичність притаманні українському словотворенню, мають свою специфіку і яскраво виражений характер. Ці явища зумовлюють наявність у словотворенні лакун (парадигмових і гніздових), невідповідність змісту формі деривата, з одного боку, а з іншого постійні процеси вирівнювання (заповнення лакун й уникнення згаданої невідповідності). Саме названі процеси лежать в основі постійних словотвірних змін: зміна мотиваційних відношень, формування полімотивованості й узаємомотивованості, нових валентних можливостей твірних основ і словотворчих засобів, зміна співвідношення між парадигмою ідеальною і реальною тощо.
Однією з причин появи лакун всередині ланцюжка є черезкрокове словотворення. Умови перебігу процесів черезкрокового словотворення, статус посталих одиниць і словотворчих засобів безпосередньо залежать від структури мотивувальної бази (складна вона чи проста), від модельності словотвірного ланцюжка і його подібності до моделі (структури) самого деривата. Черезкрокове словотворення так само є чинником постійних змін у словотвірній системі, суть яких полягає в появі нових словотворчих засобів, формуванні нових словотвірних відношень і словотвірних типів, нових рис і ознак словотвірних одиниць. Лакуни кінця ланцюжка зумовлені іншими явищами: обмежувачами (принципова неможливість продовження ланцюжка і появи деривата як ознака постійна, породжена закономірностями словотворення на синхронному зрізі мови) і стримувачами (випадкові лакуни на місці очікуваного, передбачуваного системою деривата). В основі обмежувачів лежать причини загальномовні, в основі стримувачів словотвірні і позасловотвірні.
Заповнення словотвірних лакун може відбуватися за допомогою зразків і засобів інших типів номінації (своєрідне заповнення номінативного гнізда), унаслідок чого чужотипні засоби набувають статусу словотворчих, а деривати співзвучні з номенами інших типів. реалізацією названих особливостей є, зокрема, словотворчі закінчення -и/-і і римейкові явища у словотворенні.
Загальномовною основою для появи словотворчих закінчень -и/-і є іменникова універсалія парності числа (однинамножина) в українській мові; безпосередньою словотвірною причиною стала заощаджувальність засобів через формування поліфункціональності наявних. З огляду на словотвірні особливості деривати цього способу становлять єдиний словотвірний тип, мають безпосередню словотвірну мотивацію, інваріантність словотворчого форманта. Поліфункціональність словотворчого форманта зумовила і поліфункціональність самих дериватів (виконують акцентуаційну, оцінну, заміщувальну функції).
Економія на рівні асиметричної пропорції одна форма різні змісти” притаманна і результатам словотвірних процесів. Саме на цій підставі словотвірні номени (деривати) часто визначають як такі, що постали внаслідок процесів семантичної номінації. Однак подібні ці номени лише спільнозвучністю і цілком відмінні загальними принципами номінації (мотивованості, парадигматичності, модельності і зразка), відповідно мають різні ланцюжки, різні моделі та засоби творення.
На відміну від експліцитної економії, елементи імпліцитної економії мають вищий ступінь взаємоузалежнення, проте не мають чіткої ієрархічної організації.
Наше дослідження засвідчує певні зрушення в розвитку та лінгвістичному визначенні деяких стильових явищ, зародження й формування нових тенденцій і процесів у словотвірній номінації, значно зрослу кількість дериватів, утворених економними” способами тощо. Сама економія зачіпає всі рівні словотвірної системи: словотворчі засоби, моделі, ланцюжки, парадигми, гнізда. Це дає підстави твердити про істотні зміни в самому статусі економних” способів і виявів словотворення та словотворчих одиниць.
У контексті вивчення економних явищ у словотвірній номінації подальшого дослідження потребують і такі аспекти, як механізми й засоби економії в словотвірній номінації, породжувальні можливості економії наслідки словотвірної економії в інших типах номінації і в мові загалом, роль економії як системотвірного чинника. Особливої дослідницької уваги потребує надлишковість у словотвірній системі української мови, яка протиставлена економії та є її антиподом.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
1. Віняр Г.М. Словник новотворів української мови кінця ХХ століття / Г.М. Віняр, Л.Р. Шпачук. Кривий Ріг, 2002. 181 с.
2. Горбач О. Зібрані статті. Книга 1. Арґо на Україні / О. Горбач. Мюнхен, 1993. 359 с.
3. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т. / В.И. Даль. М.: Рус. язык, 1998.
4. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. Т. 15. К.: Наук. думка, 19822006.
5. Ефремова Т.Ф. Толковый словарь словообразовательных единиц русского языка / Т.Ф. Ефремова. М.: Рус. язык, 1996.
6. Зінкевич-Томанек Б. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови = Maly praktyczny slownik skrótowców i skrótów jazyka ukraińskiego / Б. Зінкевич-Томанек, О. Григор’єва, Я. Прихода. Kraków, 1997. 50 с.
7. Інверсійний словник української мови. К., 1985. 812 с.
8. Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови / Є.А. Карпіловська. К.: Укр. енциклопедія, 2002. 912 с.
9. Колоїз Ж.В. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів / Ж.В. Колоїз. Кривий Ріг, 2003. 166 с.
10. Лексико-словотвірні інновації (2007). Словник / Укл. К. Коротич, С. Лук’яненко, А. Нелюба, С. Нелюба, Р. Трифонов. Х., 2008 (рукопис).
11. Мазурик Д. Нове в українській лексиці. Словник-довідник / Д. Мазурик. Львів: Світ, 2002. 130 с.
12. Нелюба А. Лексико-словотвірні інновації (19832003). Словник / А. Нелюба. Х., 2004. 136 с.
13. Нелюба А., Нелюба С. Лексико-словотвірні інновації (20042006). Словник / А. Нелюба, С. Нелюба. Х.: Майдан, 2007. 144 с.
14. Полюга Л.М. Морфемний словник / Л.М. Полюга. К.: Рад. школа, 1983. 464 с.
15. Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник / З.С. Сікорська. К.: Рад. школа, 1985. 188 с.
16. Словарь української мови: В 4-х т. / Упор. Б. Грінченко. К.: Наук. думка, 1996.
17. Карпець Л. Словник спортового жарґону / Л. Карпець. Х, 2008. 125 с. (рукопис).
18. Словник української мови: в 11 т. К: Наук. думка., 19701980.
19. Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови / Л. Ставицька. К.: Критика, 2003.
20. Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації) / О.А. Стишов. К.: Пугач, 2005. 388 с.
21. Сучасний словник іншомовних слів / Укл. О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк. К.: Довіра, 2006. 790 с.
22. Тихонов А.Н. Словообразовательный словарь русского языка: В 2-х т. / А.Н. Тихонов. М.: Рус. язык, 1985.
23. Широцький Кость. Словарець бурсацького говору / Підготовка до друку Й. Дзендзелівського // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. 1998. № 6. С. 181206.
24. Яценко І.Т. Морфемний аналіз (словник-довідник). В 2 т. / І.Т. Яценко. К.: Вища шк., 1981.

Крім того, інформацію про конкретні текстові джерела, що їх використав автор дисертації, подано у відповідних словниках (позиції 10, 12, 13).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аббакумова Г.А. Инновации общественно-политического характера в аспекте культуры речи / Г.А. Аббакумова // Мова і культура. Вип. 1. Т. 2: Культурологічний компонент мови. К., 2000. С. 58.
2. Авдєєва С. Неповні морфологічні парадигми у сучасній українській літературній мові /С. Авдєєва // Збірник наукових праць Полтавського держ. педуніверситету ім. В.Г. Короленка. Полтава, 2001. Вип. 4 (18): Сер. Філол. науки. С. 148154.
3. Азарова Л.Є. Складання як один із способів словотвору / Л.Є. Азарова, Н.Й. П’яст. Вінниця: Універсум, 2005. 132 с.
4. Азарова Л.Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція золотої” пропорції / Л.Є. Азарова. Вінниця: Універсум, 2002. 222 с.
5. Азарх Ю.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка / Ю.С. Азарх. М.: Наука, 1984. 247 с.
6. Азарх Ю.С. Словообразовательная структура названий однородных групп деревьев в русском языке / Ю.С. Азарх // Русские говоры. М., 1975. С. 213221.
7. Актуальні проблеми українського словотвору: зб. наук. праць / За ред. В. Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай, 2002. 669 с.
8. Акуленко В.В. Вопросы интернационального состава языка / В.В. Акуленко. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 215 с.
9. Акуленко В.В. О выражении количественности в семантике языка / В.В. Акуленко // Категория количественности в современных европейских языках. К., 1990. С. 740.
10. Алексеев Д.И. Аббревиатуры как новый тип слов / Д.И. Алексеев // Развитие словообразования современного русского языка. М., 1966. С. 1337.
11. Алексеев Д. И. Аббревиация в русском языке: автореф. дис. д-ра филол. наук: спец. 10.02.01 русский язык / Д.И. Алексеев. Воронеж, 1977. 34 с.
12. Алексеев Д.И. О функционировании и судьбе аббревиатурной лексики послеоктябрьской эпохи / Д.И. Алексеев // Язык и общество. Саратов, 1974. Вып. 13. С. 95114.
13. Алексеев Д.И. Сокращенные слова в русском языке / Д.И. Алексеев. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1979. 328 с.
14. Аркушин Г. Композитні іменники в західнополіських говірках/ Г. Аркушин // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Мовознавство: доп. та повідомл. Чернівці, 2002. С. 124129.
15. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка / И.В.Арнольд. М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1959. 351 с.
16. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке / Н.Д. Арутюнова. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 151 с.
17. Ахманова О.С. [Рецензия] / О.С. Ахманова // Вопросы языкознания. 1964. № 4. С. 144146. Рец на кн.: Словарь сокращений русского языка / Сост. Д.И. Алексеев, И.Г. Гозман, Г.В. Сахаров; под рук. Д.И. Алексеева; под общ. ред Б.О. Корицкого. М.: Изд-во иностр. и нац. словарей, 1963. 488 с.
18. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. М.: Сов. энцикл., 1966. 607 с.
19. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. Львів: Світ, 1990. 232 с.
20. Бактеев К.Б. Норма ситуация текст и лингвостатические приемы их исследования / К.Б. Бактеев, Л.И. Белоцерковская, Р.Г. Пиотровский // Языковая норма и статистика / ред. кол. Р.Г. Пиотровский, Л.К. Граудина, В.А. Ицкович. М., 1977. С. 542.
21. Барнет В. Языковая норма в социальной коммуникации / В. Барнет // Проблемы нормы в славянских литературных языках в синхронном и диахронном аспектах / под ред. Ф.П. Филина и А.И. Горшкова. М., 1976. С. 4769.
22. Баранник Д.Х. Феномен мовної асиметрії і сфера словесно-образної творчості / Д.Х. Баранник // В пространстве филологии: К 70-летию со дня рождения д-ра филол. наук, проф. Е.С. Отина / Донецк. нац. ун-т. Донецк, 2002. С. 215 219.
23. Бачкур Р. Причини творення нових слів в інтерпретації Івана Ковалика / Р. Бачкур // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Філологія. 2007. Вип. 15 18. С. 1619.
24. Бачкур Р. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення свійських тварин / Р. Бачкур // Актуальні проблеми українського словотвору: зб. наук. праць / За ред. В. Ґрещука. Івано-Франківськ, 2002. С. 353365.
25. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору / С.П. Бевзенко. Ужгород: Закарпат. обл. вид- во, 1960. 416 с.
26. Безпояско О.К. Граматика української мови: Морфологія / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. К.: Либідь, 1993. 335 с.
27. Безпояско О.К. Морфеміка української мови / О.К. Безпояско, К.Г. Городенська. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
28. Безпояско О.К. Походження суфікса -ист- у словах бандурист і танцюрист / О.К. Безпояско // Культура слова: зб. ст. 1981. Вип. 20. С. 4953.
29. Belentschikow R. Аббревиация в аспектах словообразования, морфологии и лексики / R. Belentschikow // Славистика: синхрония и диахрония: сб. науч. статей к 70-летию И.С. Улуханова / под общ. ред. В.Б. Крысько. М., 2006. С. 234252.
30. Белошапкова В.А. О двух типах отношений в деривационной парадигме ( к вопросу о связи словообразования и синтаксиса) / В.А. Белошапкова // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент, 1982. С. 1719.
31. Бенвенист Э. Индоевропейское именное словообразование / Э. Бенвенис