ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ У СФЕРІ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

Краткое описание

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М. М. КОЦЮБИНСЬКОГО

На правах рукопису

БОРЕЦЬКИЙ Віталій Васильович

УДК 811.161.2’366.5

ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ У СФЕРІ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Слободинська
Тамара Степанівна, кандидат
філологічних наук, доцент

Вінниця 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ І СКОРОЧЕНЬ ............................ 4
ВСТУП ............................................................................................................... 5
РОЗДІЛ І. СТРУКТУРА Й ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ СГК ІМЕННИКА .................................................................................................... 12
1.1. Структура і статус семантико-граматичних категорій іменника ......... 12
1.1.1. Лінгвістична інтерпретація семантико-граматичної категорії ......... 12
1.1.2. Структурування СГК іменника як лінгвістична проблема ............... 25
1.2. Транспозиційні параметри СГК іменника ............................................ 35
1.2.1. З історії вивчення явища транспозиції ............................................... 35
1.2.2. Диференційні ознаки перехідних категорій іменника як визначальний параметр їхніх транспозиційних відношень ................................................. 43
1.2.2.1. СГК „конкретні абстрактні іменники” ...........................................43
1.2.2.2. СГК „власні загальні іменники” .....................................................47
1.2.2.3. СГК „дискретні недискретні іменники” .........................................52
1.2.2.4. СГК „збірні іменники” ........................................................................55
1.2.2.5. СГК „одиничні іменники” ................................................................. 59
1.2.3. Дихотомічна природа СГК іменника ....................................................62
1.2.4.Семантичні явища транспозиційного та нетранспозиційного характеру у сфері СГК іменника та принципи їх репрезентації ..................64
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ ........................................................................74
РОЗДІЛ ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ТРАСПОЗИЦІЙНИХ ВІДНОШЕНЬ У СФЕРІ СГК ІМЕННИКА ............................................................................. 77
2.1. Іменники абсолютної синтагматичної природи та їхні транспозиційні можливості ........................................................................................................77
2.2. Метафорично-метонімічні транспозиційні явища в СГК із семантичною домінантою ................................................................................87
2.2.1. Взаємопереходи у СГК „конкретні абстрактні іменники” ..............87
2.2.2. Динамічні процеси в структурі СГК „власні загальні іменники” ...98
2.3. Метафорично-метонімічні транспозиційні явища в СГК із квантитативно-дистрибутивною домінантою .............................................106
2.3.1. Транспозиційні відношення в СГК „дискретні недискретні іменники” 106
2.3.2. Транспозиційні відношення в СГК „збірні іменники” .....................111
2.3.3. Транспозиційні відношення в СГК „одиничні іменники” ................119
2.4. Морфологічно й стилістично зумовлені транспозиції .........................122
2.4.1. Транспозиції конверсивного походження в системі СГК іменника 122
2.4.2. Конвергенція та дивергенція як транспозиціогенні чинники ......... 135
2.4.3. Десемантизація й дефразеологізація як транспозиціогенні
чинники ...142
2.4.4. Транспозиції стилістичного характеру ..............................................144
2.4.4.1. Синтаксично зумовлені транспозиції ............................................. 144
2.4.4.2. Оказіональні транспозиційні відношення у системі СГК
іменника ...148
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ .................................................................... 152
ВИСНОВКИ .................................................................................................. 154
ДОДАТОК А ................................................................................................. 162
ДОДАТОК В ..164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЛЯ АНАЛІЗУ ДЖЕРЕЛ .....................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..........................................189

ВСТУП

Сучасна лінгвістична наука, визнаючи абсолютну віртуальність мовного знака у сфері мовленнєвої практики, все частіше схиляється до функціонального підходу в процесі аналізу тих чи інших явищ. Особливо актуальним є вивчення центральної одиниці мови слова, яке може розглядатися з погляду семантики, парадигматики, синтактики, прагматики тощо, а отже, і зазнавати компресії з боку інших одиниць на кожному з цих рівнів. Це призводить до ускладнення семантики слова, яка вже не може бути інтерпретована без виходу на позамовну площину.
Відносно повільна зміна кількості лексем, потреба в номінації все більшої кількості явищ, а також індивідуальна психологічна опосередкованість мовлення зумовлюють явища перехідності як універсальної властивості мовного знака, що імплантує його абстрактний смисл у живу” мовну ситуацію, а отже, відповідно розширює, трансформує значення.
Постає потреба міждисциплінарних досліджень слова, які б узагальнили причини, механізми й моделі внутрішньої динаміки словесного знака. Вихідною умовою таких досліджень є усвідомлення найзагальнішого поняття мовних змін. Цей термін уособлює саму суть мови, з одного боку, у її діалектичних зв’язках з історією, суспільством, прогресом тощо, з іншого відповідно до своїх внутрішніх законів (діа- та синхронні мовні зміни; фонетичні, лексичні, граматичні тощо). Такі процеси мисляться на тлі певної знакової сталості мови й передбачають перетворення мовних одиниць внаслідок взаємодії між собою їх або їхніх значень. Зважаючи на двобічну природу мовного знака й на відносну сталість його зовнішньої форми, наголошуємо, що результати подібних взаємодій відбиваються передовсім на семантиці слова. Як зазначає Ф. де Соссюр, „які б не були фактори зміни, чи діють вони ізольовано, чи спільно один з одним, вони завжди зумовлюють зрушення відношення між означуваним і тим, що означає” [208, с. 108].
Трансформативізм як граматична традиція міцно увійшов у лінгвістичний дискурс з 60-рр. й обґрунтував доцільність поняття транспозиції насамперед у синтаксисі. На рівні конкретного мовлення вона виникає як дисонанс між competense й performanse мовця, тобто як явище мови має дедуктивну природу й, на нашу думку, на рівні слова реалізується за подібними психічними механізмами, збагачуючи вже наявну лексику переважно за рахунок ментальних психічних дій: перенесення найменування, згортання синтаксичних структур, елімінування тощо. Наслідки таких індивідуальних маніпуляцій можуть внаслідок відбору стати регулярними мовними явищами. Вивчення внутрішніх змін словесного знака за умов сталої форми покликало до життя розширення в мовознавстві поняття транспозиції. Явища синхронної перехідності на різних рівнях мови стали темою кількох спеціальних конференцій, які відбулися в 1970 90-х рр. у Москві, Таллінні, Казані, Ростові-на-Дону, Самарканді, Армавірі тощо [16, с. 84].
Транспозиція як явище перенесення значення на готовий звуковий комплекс об’єднує більш конкретні семантичні процеси, які є механізмами подібних перенесень: десемантизація й генералізація, метонімія й метафора, багатозначність й омонімія. Частина динамічних явищ входять до транспозиційних (є видовими стосовно транспозиції), частина торкаються зміни мовних знаків, але не є транспозиціями (є комплементарними щодо транспозиції).
У сучасній україністиці вже здійснено спроби цілісного аналізу транспозиційних явищ у граматичних категоріях різних частин мови та синтаксисі Н. В. Гуйванюк [69], О. В. Піддубська [174], А. С. Джура [80, 81], С. Т. Шабат-Савка [242] тощо, проте залишається чимало семантичних явищ, які є недослідженими й транспозиційно релевантними, але потребують адекватного вибору предмета й методології дослідження. Зокрема, недослідженим у цьому аспекті залишається слово як носій узагальненого категорійного значення та пов’язаних із ним перехідних семантико-граматичних категорій (СГК).
Актуальність теми. Відомо, що вивчення транспозиційних явищ на рівні слова, граматичної категорії, речення не становить особливих труднощів, тоді як на рівні семантико-граматичних категорій (за старою номенклатурою розрядів), які вже самі по собі є специфічною цариною синкретизму, взаємодії й поступового взаємопереходу власне семантичного й граматичного, такі дослідження пов’язані з низкою нерозв’язаних проблем, першим кроком до подолання яких є відмова від класичного протиставлення внутрішньої суті граматичного й семантичного в мові: „лексична й морфологічна сфери не представляють різних рівнів, оскільки вони охоплюють не одиниці, що співвідносяться як частини й ціле, а лише різні сторони (аспекти) одних і тих же одиниць слів” [241, с. 20]. Інтерес викликають, зокрема, семантико-граматичні категорії іменника центральної частини мови, яка найтісніше пов’язана з безпосереднім відображенням розчленованої дійсності у свідомості людини. Зміни в таких категоріях охоплюють семантику лексеми, її морфологічні й частково синтаксичні значення. Неоднорівневість змін є окремою проблемою взаємопереходів мовних одиниць у сфері СГК. „Можна виділяти процеси, що викликають зміни в межах ярусу, і процеси, які спричиняють між’ярусні зміни” [148, с. 15].
У сфері іменника української мови раніше досліджувалися явища, які спричиняють транспозицію в його СГК (розширення і звуження значення слова, полісемія, лексико-семантичний словотвір, метафоризація та метонімізація), проте в українському мовознавстві ще не здійснювалася спроба об’єднати ці явища під одним функціональним знаменником. Так, якщо дослідження зі з’ясування структури окремих, „більш граматикалізованих” СГК іменника існують (Л. Ю. Алтинцева [5], О. Р. Микитюк [149], О. П. Петровська [171], І. І. Погрібний [178] тощо), то цілісних інтерпретацій міжрівневих категорій та динамічних процесів, що відбуваються в них, в україністиці поки що немає. З поширенням функціонально-семантичного та концептуального підходів до вивчення мовних явищ постала потреба в упорядкуванні великої кількості різнозумовлених значень, причому категорійно-аналітичний апарат дериватології, семасіології та лексикології не в змозі комплексно відобразити картину таких змін.
Відповідно предметом нашого дослідження є узуальні й частково оказіональні транспозиційні явища у сфері семантико-граматичних категорій іменника, а також різнорівневі чинники, що їх спричиняють.
Об’єкт дослідження іменники, які зазнали транспозиції або модифікації у сфері семантико-граматичних категорій.
Мета дослідження з’ясувати загальне внутрішнє структурування СГК іменника української мови й описати їхні транспозиційні можливості.
Для досягнення мети передбачено розв’язання часткових завдань:
1) уточнити граматичний статус і склад СГК іменника;
2) визначити критерії поділу іменників на СГК;
3) з’ясувати поняття „транспозиція” стосовно СГК іменника й окреслити відповідні параметри її дослідження;
4) описати типи реалізації транспозиційних відношень СГК іменника за різними параметрами;
5) схарактеризувати лексикографічно фіксовані, авторські й оказіональні транспозиційні відношення СГК іменника, акцентуючи увагу на узуальних випадках;
6) виявити й описати функціонально-стилістичні особливості транспонованих семантико-граматичних значень іменника.
Методи дослідження спираються на діалектичний зв’язок предметів зовнішнього світу з їхнім розчленованим відображенням у мові й мовленні, на асиметрію мовного змісту й форми. Зважаючи на специфічність предмета дослідження (транспозиційні відношення), виокремлюємо трансформаційний та опозиційний методи як одні з головних, оскільки саме́ явище транспозиції передбачає наявність одиниці та її протичлена (опонента) у певному парадигматичному ряді. Аналізуючи узуальний план транспозицій, ми широко послуговувалися аналізом лексикографічних дефініцій, оказіональний референційним методом. У процесі диференціації й описуванні релевантних одиниць на різних рівнях застосовувалися дистрибутивний, компонентний, контекстуальний, порівняльний і стилістичний види аналізу. Методологічний апарат дослідження пов’язаний з оптимальним поєднанням наукових підходів, за якими, як зазначає М. Я. Плющ, ...виклад теоретичного матеріалу ґрунтується на традиційних підходах до системного вивчення морфеміки, словотвору і морфології, але певною мірою враховано також нові підходи, пов’язані з осмисленням граматичних одиниць на засадах категорійної граматики” [176, с. 3]. Досліджуваний матеріал було зібрано методом суцільної вибірки. За допомогою референційного або денотативного аналізу встановлювалося, чи є значення кожного з іменників первинним / похідним, тобто, чи відбулася транспозиція. Для цього з’ясовувалося, чи має місце називання знаком іншого денотата.
Матеріал дослідження. Дисертаційне дослідження, відповідно до поставлених завдань, виконувалося на мовному й мовленнєвому матеріалі. Перший представлений транспозиціями СГК як ЛСВ відповідних лексем. Він добирався зі „Словника української мови”: В ХІ томах (найповнішої на час виконання дисертаційного дослідження лексикографічної праці) методом аналізу словникових дефініцій та ЛСВ, частково зі „Словника іншомовних слів”. Інша частина фактичного матеріалу речення з транспозиціями СГК у синтагматиці, дібрані методом суцільної вибірки з прозових творів класичних та сучасних авторів, деяких періодичних і наукових видань (із метою уникнення стилістично орієнтованого вибору), що становить близько 3000 речень. Усього фактичний матеріал нараховує більше 5000 одиниць.
Наукова новизна дослідження полягає у витворенні цілісної концепції СГК іменника, з’ясуванні його транспозиційних, а отже, словотвірних, стилістичних й експресивних потенцій. Особливістю дисертаційного дослідження є з’ясування транспозиціогенних факторів на усіх значущих рівнях мови: від морфемного до фразеологічного й синтаксичного. Найбільша увага приділялася лексико-семантичному словотворенню, для решти транспозиційних відношень здійснено загальні зауваження й окреслення проблем, що може стати початком для подальших досліджень у цій галузі.
Теоретичне значення. Результати роботи доповнюють граматичну функціоналістику української мови, а саме одну з її центральних категорій іменник. Покладено початок функціонально-семантичному вивченню міжрівневих категорій та їхніх транспозиційних значень, що може стати поштовхом до розроблення цього аспекту на матеріалі інших повнозначних частин мови.
Практичне значення. Висновки й наукові узагальнення дисертаційного дослідження можуть використовуватися в укладанні теоретичних курсів і програм з граматики для вищої школи, вплинути на методику викладання у шкільному курсі тем „Іменник”, „Лексико-граматичні розряди іменників”; переструктурування підручників та відповідних програм. Практичний результат дослідження словник транспозиційних відношень із вказівкою напряму й механізму перенесення значень, який містить близько 2300 ЛСВ, що засвідчують зміну СГК-статусу вихідного іменника. Результати роботи можуть бути застосовані в галузі практичної стилістики, кібернетики тощо.
Апробація. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Основні положення з теми дисертаційного дослідження були апробовані на Всеукраїнській конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (м. Хмельницький, травень, 2005), Всеукраїнській конференції, присвяченій 80-річчю С. П. Бевзенка (м. Одеса, вересень, 2005), Міжнародній конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (м. Рівне, листопад, 2005), Всеукраїнській конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (м. Івано-Франківськ, травень, 2007).
Упродовж 2005 2007 років у Вінницькому соціально-економічному інституті Міжнародного університету розвитку людини Україна” проводилась експериментальна апробація матеріалів дисертаційного дослідження. Упровадження науково обґрунтованих теоретичних положень і практичних рекомендацій засвідчило, що здобутки дисертаційного дослідження Транспозиційні відношення у сфері семантико-граматичних категорій іменника” можуть ефективно використовуватись у навчальному процесі вищих навчальних закладів.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в семи публікаціях, серед яких 5 статей у виданнях, визначених ВАК України як фахові.
Обсяг і структура. Дисертаційне дослідження складається з таких структурних компонентів: вступ, перелік умовних скорочень, два розділи, висновки, джерела фактичного матеріалу та їхні позначення, використана література (251 найменування) і додатки, які містять зведену таблицю основних транспозиційних відношень у СГК іменника й словник узуальних транспозиційних відношень, складений на основі „Словника української мови: В ХІ томах”. Основний текст дисертаційного дослідження 162 сторінки, загальний обсяг складає 212 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження, предметом якого були транспозиційні відношення у сфері семантико-граматичних категорій іменника, ми дійшли таких висновків:
1. Семантико-граматичні категорії це лінгвістичні таксономічні одиниці, що виявляються в результаті наступного (після частиномовного поділу) етапу граматичної кваліфікації словесних одиниць, які через реальні властивості денотатів здійснюють певну компресію на власне граматичні величини або зумовлюють їхню появу; це угрупування, семантичні особливості яких знаходять узагальнений граматичний вияв у вигляді специфічних парадигм словозмінних та словотвірних категорій. СГК кожної частини мови мають осібні критерії виокремлення й характер парадигматичних відношень, зумовлені типом архісеми цієї частини мови й характером її подальшого членування з допомогою видових і додаткових денотативних сем.
2. Іменник має п’ять СГК: конкретні абстрактні іменники”, власні загальні іменники”, дискретні недискретні іменники”, збірні іменники” та одиничні іменники”. Усі іменники поділяються на конкретні (реальної предметності) та абстрактні (граматичної предметності). Оскільки головною ознакою конкретності є сенсорність (можливість сприймання органами чуття), то підкатегорія „конкретні іменники” є родовою (решта СГК виділяються в межах підкатегорії „конкретні іменники”). Підкатегорії „дискретні іменники” та „загальні іменники” є денотативно ідентичними і як таксономічні поняття існують лише у протиставленні відповідних бінарних пар „власні загальні іменники”, „дискретні недискретні іменники”. За специфікою значення й особливостями його представлення СГК іменника української мови виявляють дихотомічну природу (СГК із власне семантичною домінантою конкретні абстрактні”, власні загальні” та СГК із квантитативно-дистрибутивною домінантою решта іменників). Окрім цього, в українській мові наявні іменники, які є одиницями особливого, потенційного, „вільного” СГК-статусу (кінець, ознака, результат, частина тощо). Референційна віднесеність та СГК-статус таких одиниць виявляється тільки в контексті (варіює від словосполучення (кінець столу) до речення (Результат вашої праці нове місто (О. Гончар). Номінуємо такі одиниці іменниками абсолютної синтагматичної природи (ІАСП). Як субстантивні лексеми вони не належать до СГК іменника, оскільки не мають спільних семантичних і пов’язаних з ними граматичних ознак, але співвідносні в контексті із СГК-значеннями й поповнюються за подібними механізмами. ІАСП, їхній статус та транспозиційні відношення потребують окремого вивчення. Отже, традиційний поділ іменників на СГК, за умов виділення окремої групи ІАСП, найадекватніше відображає їхню природу.
3. Іменниковим лексемам як репрезентантам СГК притаманні функції вторинної (переважно метафорично-метонімічної) номінації, що зумовлює до транспозиції у сфері СГК. Транспозиція на рівні СГК іменника це вмотивоване називання іменником первинно не властивого йому денотата (в конкретній ситуації референта), що зумовлює зміну СГК-статусу цього іменника. У дослідженні розглядаються переважно транспозиції в напрямку поповнення СГК-значень (імміграційні транспозиції). За ступенем закріпленості в мові й відтворення в мовленні транспозиційні значення на рівні СГК іменника поділяються на такі типи: а) узуально закріплені парадигматичні (ті, які зафіксовані лексикографічно й розпізнаються без лексичної дистрибуції: ват, знак, іуда, керівництво, клавіатура, титан тощо); б) узуально закріплені синтагматичні (зафіксовані лексикографічно, розпізнаються за допомогою лексичної дистрибуції (душевний злам, іскра натхнення, одинока соснина) або ж творяться завдяки їй (транспонанти аналітичної збірності арсенал інструментів, батарея пляшок, цілий гарем жінок тощо); в) узуально незакріплені, але такі, що витворюються без порушень норм сучасної української літературної мови. Творяться й розпізнаються переважно в синтагматиці: майбутні Шевченки, граніт науки тощо; г) оказіональні (реалізуються переважно в синтаксичних конструкціях, більших, ніж словосполучення, і являють собою специфічні види метафор, метонімій тощо).
4. Метафорично-метонімічні транспозиції найпоширеніші й властиві всім СГК іменника. Зокрема в СГК конкретні абстрактні іменники” семантико-граматичного значення абстрактні” внаслідок метафоризації набувають переважно предметні й недискретні іменники. Механізм таких перенесень функціональний. Транспозиційна схема Sub ® Subabstr представлена вісьмома трансформаційно-тематичними групами метафоричного та метонімічного характеру, проте художній контекст розширює транспозиційні відношення, які узуально не закріплюються за лексемами. Існують проблемні тематичні групи (міри кількості, назви інформаційних реалій, назви наук), у межах яких поєднуються метафоричні й метонімічні, емі- й імміграційні транспозиції. Транспозиційні відношення у сфері СГК, що відбуваються за схемою Subabstr ® Subсonkr, мають узагальнений зміст, оскільки підкатегорія „конкретні” родова й у плані поповнення може бути представлена частковими моделями. Прагматична настанова „опредмечений процес дії результат дії” репрезентує найсимптоматичніший тип транспозиційних метонімічних відношень схеми Subabstr ® Subсonkr (детальніше див. Додаток А).
СГК власні загальні іменники”. Найчисельнішою є група переходу загальних та абстрактних назв до власних найменувань, які семантично немотивовані або такі, семантичну мотивацію яких установити важко. Виникнення назви пов’язане безпосередньо з актом довільної номінації (артефакти, назви одиничних об’єктів та організацій). Загалом схема Subapelat ® Subonyma реалізується у семи найтиповіших структурно-тематичних трансформаційних групах: від метафоричних (сузір’я Трикутник, сузір’я Стріла) до семантично немотивованих (дівчина Калина, козак Хмара). Усі транспозиційні відношення схеми Subonyma ® Sub, де Sub будь-який іменник, відмінний від власної назви, за характером мотиватора поділяються на відантропонімічні, відміфонімічні та відтопонімічні й членуються на шість структурно-тематичних груп. У художньому дискурсі транспозиційні можливості онімів й апелятивів значно розширені й мають значний експресивний потенціал.
Для СГК дискретні недискретні іменники” характерні переважно метонімічні транспозиції. Поповнення підкатегорії недискретні” здійснюється за п’ятьома типами структурно-тематичних транспозиційних груп з дискретних імен і двома з абстрактних. Значну кількість становлять вторинні дискретні іменники, які транспонуються з підкатегорії недискретні”. Вони поділяються на дві групи за механізмом синекдохи й метонімії. Цей поділ збігається зі структурно-тематичним. Метафоричні перенесення для узуальних значень майже не характерні. Такі перенесення трапляються в художньому та науковому дискурсі, який тематично розширює транспозиційні групи.
Категорія збірні іменники” поповнюється за рахунок метафори й метонімії. Метафоричні перенесення становлять незначну кількість і поділяються за експресивною вагою (забарвлені й нейтральні) та абсолютивністю / релятивністю семантики збірності. Основну масу транспонантів із вторинним значенням збірності становлять метонімічні перенесення: чотири структурно-тематичні групи, транспоновані з абстрактних іменників, три з дискретних. Специфічною групою є транспоновані одиниці, що, окрім збірності, містять семантику чітко визначеної кількості: плуг, супряга, смик, трикутник тощо.
Парадигматичні транспозиційні відношення метафорично-метонімічного характеру в СГК одиничні” майже не трапляються. До одиничних транспонується частина недискретних імен, денотати яких складаються з окремих дрібних предметів: біб, вугіль, дранка, дріт, крига, цибуля. Характерною ознакою таких транспонантів є паралельне функціонування іменників аналогічного значення із суфіксом -ин: бобина, вуглина, дротина, цибулина. Основна маса метонімічних транспозиційних відношень цієї СГК відбувається в художньому дискурсі й містить конотацію: Subcoll ® Subsing (бідний голота, цей німота); Subsing ® Subdiscr (дорога краплинка, великий дубина).
Транспозиції конверсивного походження охоплюють випадки семантико-словотвірного ізолювання форм числа: однини (погнали німця, український студент) і множини (високі швидкості, безкраї очерети, стоять ячмені). Реалізуються в схемах Subabstr ® Sub­­­concr, Sub concr ® Sub­­­ abstr, Subonym ® Sub­­­apelat, Subindiscr ® Sub­­­discr, Subdiscr ® Sub­­­coll. Словотвірне ізолювання відмінкових форм зумовлює між категорійну транспозицію «іменник прислівник».
Конвергенція на рівні транспозиційних значень СГК іменника проявляється в лексикографічному та кваліфікаційному нерозрізненні первинних семантем у низці афіксованих іменників з омонімічними суфіксами абстрактності збірності й одиничності недискретності: а) на -ств-(о) (нерозрізнення первинності абстрактної й збірної семантики): боярство, батрацтво, бурлацтво, кріпацтво тощо; б) на -ин-(а) (нерозрізнення одиничної та недискретної семантики): вербина, осичина, полотнина, ясенина тощо.
Дивергенція як транспозиціогенний фактор виявляє себе у двох видах словотвірному та семантичному. Словотвірний різновид полягає: а) у використанні омонімічних афіксів або аналогічного способу словотворення при одному і тому ж твірному слові: вид, забій, загін, залізняк, кропив’янка, капусник, посмітюха, пробіл тощо; б) у використанні аналогічного словотвірного засобу при творенні похідних від багатозначних слів: приходити (прибувати) прихід (церковна єпархія) і приходити (наставати, розпочинатися) прихід (початок); виступати (видаватися вперед) виступ (частина будівлі, гори тощо) і виступати (демонструвати щось на сцені) ­ виступ (процес репрезентації чогось на сцені). Семантичний різновид дивергенції пов’язаний з різним засвоєнням одного й того ж іншомовного слова, що зумовлює розщеплення його значення: агент, агрегат, акт, апарат, орган, партія, структура, фаза, фактура. Дивергенційні функціонанти мають по кілька значень, не пов’язаних між собою відношеннями перехідності (радіальна полісемія).
Десемантизація й дефразеологізація як механізми транспозиційних відношень пов’язані відповідно з втратою категорійної семантики суфіксами збірності (п’ять клавіатур, два ректорати) та фразеологічної семантики окремими іменниками (покласти око, пильне око, про людське око; око = думка). Ці механізми є малопродуктивними.
5. Узуальні й частина авторських транспозицій укладаються у визначені схеми. Аналіз оказіональних та синтаксично зумовлених транспозицій пов’язаний з труднощами узагальнення й вироблення скінченної кількості моделей. Серед останніх найбільш типовими інваріантами є імпліцитні порівняння, речення з іменними присудками або іменниками, що складають пропозицію висловлення. Решта синтаксично зумовлених транспозицій (розлиті” метафори, авторські номінації з дистантною мотивацією текстотвірного характеру) виходять за межі предмета дослідження й стосуються компетенції лінгвістики тексту.
Щодо співвідношення ролі формальних та семантичних факторів транспозиції у сфері СГК іменника поділяються на а) власне семантичні (метафора, метонімія, семантична дивергенція); б) формально-семантичні (конвергенція, конверсія, десемантизація); в) формальні (еліпсис, контамінація).
Одиниці, утворені за участю конверсії та конвергенції (метонімія тут виступає як обов’язковий фактор), вважаємо транспонантами найвищого ступеня, оскільки їхні опоненти (твірне й похідне слово) перебувають у відношеннях додаткової мотивації (зміна числової парадигми та етимологічний синкретизм афіксів відповідно). Транспонанти метонімічно-метафоричного механізму перенесення є транспонантами середнього (достатнього) ступеня. Утворення, що перебувають у відношеннях часткової мотивації (словотвірна дивергенція, семантична дивергенція запозиченого слова, тобто ЛСВ із відношеннями радіальної полісемії), а також десемантизацію афіксів категорійної семантики та дефразеологізацію номінуємо транспонантами низького ступеня перехідності. Іменники, які не пов’язані лінгвальними мотиваційними відношеннями (за культурологічними пресупозиціями типу чайка Чайка”), або не репрезентують повного набуття іншого СГК-статусу (типу радість радощі зміщення в бік конкретності; Волга Волги” зміщення в бік загальності тощо) є псевдотранспозиціями.
Щодо місця транспозиційних значень у структурі СГК іменника, то частина з них є основними репрезентантами окремих СГК: а) підкатегорія „власні іменники” (астроніми, одноіменникові назви організацій, артефактів); б) підкатегорія „недискретні” (назви матеріалу за деревиною).
6. Транспозиційні значення СГК іменника широко функціонують у текстах різних стилів. Транспозиційне поповнення більш віддалених від категорійного центру предметності СГК-значень частіше виявляє конотацію. Серед номінацій, які, транспонуючись, набули пейоративної конотації, більшість становлять недискретні поняття. Саме недискретність супроводжується ДДС (додатковими денотативними семами) невпорядкованість”, невизначеність”, які трансформуються відповідно в конотативні безлад”, хаос”. Реальними й потенційними транспонантами, що надають конотативних відтінків усім вторинним номінаціям, є власні іменники (оцінна або культурологічна конотація). Існують визначені конотативно релевантні транспозиційні схеми: Subconcr ® Subabstr ; Subindiscr ® Subdiscr та Subindiscr (coll) → Subsing (конотація пов’язана із метафоричним перенесенням сем нерозчленованість”, сукупність” на дискретний предмет). Новостворені, авторські та оказіональні транспозиції СГК, порівняно з лексикографічно фіксованими, конотують частіше.

Специфічне стилістичне призначення у синтаксично зумовлених транспозицій, діагностуючі конструкції яких переважно становлять стилістичні фігури. Метафоричні транспонанти з дистантною мотивацією, окрім експресивної, виконують і текстотвірну функцію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрухович Ю. Рекреації. Роман. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1997. 104 с.
2. Біологія: Навч посібник / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. 2-ге вид. Випр. К.: Вища школа, 1995. 607 с.
3. Винниченко В. Сонячна машина: Роман. К.: Дніпро, 1989 619 с.
4. Гончар О. Твори: У 6-ти Т. 3 Земля гуде: Повість. Партизанська іскра: кіноповість та ін. К.: Дніпро, 1979. 519 с.
5. Гончар О. Твори: У 6-ти Т. 4. Людина і зброя. Роман. Циклон. Роман. К.: Дніпро, 1979. Т4 564 с.
6. Грінченко Б. Вибрані твори / Упоряд., передм. та прим. П. П. Хропка. К.: Дніпро, 1978. 459 с.
7. Дзвін 2005. №№ 1 3
8. Довженко О. П. Твори: У 5-ти томах: Т.2. Кіноповісті, сценарії К.: Дніпро, 1984 503 с.
9. Довженко О. П. Твори: У 5-ти томах: Т.4. Статті, виступи, лекції К.: Дніпро, 1984 351 с.
10. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
11. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу К.: Абрис, 1997. 144 с.
12. Загребельний П. А. Твори: У 2-х т. Т. 1. Розгін. Роман. К.: Дніпро, 1984. 549 с.
13. Загребельний П. А. Твори: У 2-х т. Т. 2. Смерть у Києві; Первоміст: Романи. К.: Дніпро, 1984. 663 с.
14. Коцюбинський М. М. Твори: У 2. т. / Упоряд. і прим. М. С. Грицюти: Вступ. ст. Н. Л. Калениченко: Т. 1. Повісті та оповідання (1884 1906) Ред. тому М. Т. Яценко. К.: Наукова думка, 1998. 584 с.
15. Коцюбинський М. М. Твори: У 2. т. / Упоряд і прим М. С. Грицюти: Вступ. ст. Н. Л. Калениченко: Т. 2. Повісті та оповідання (1907 1912). Статті та нариси / Упоряд і прим. В. А.Зіпи; Ред тому Н. Л. Калениченко. К.: Наукова думка, 1998. 496 с.
16. ЛУ Літературна Україна 2005. №№ 1 3.
17. Марко Вовчок Твори: У трьох томах. Т.1. Повісті та оповідання К.: Дніпро, 1975. 537 с.
18. Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / Вступ ст., упоряд і приміт. В. О. Мельника; Ред. тому В. Г. Дончик. К.: Наукова думка, 1991. 800 с.
19. Старицький М. Твори: У 6-ти томах: Т.2. Драматичні твори К.: Дніпро, 1989 575 с.
20. Старицький М. Твори: У 6-ти томах: Т.3. драматичні твори К.: Дніпро, 1989 527 с.
21. Старицький М. Твори: У 6-ти томах: Т.4. драматичні твори К.: Дніпро, 1989 688 с.
22. Стельмах М. П. Твори: У шести томах: Т 1. Хліб і сіль. Роман К. : Дніпро. 664 с.
23. Стельмах М. П. Твори: У шести томах: Т 2. Кров людська не водиця., Велика рідня. Романи К. : Дніпро. 595 с.
24. Фармакологічний аналіз рецепторно-лігандної взаємодії. К.: Академперіодика, 2001. 207 с.
25. ФХТТ Фізика і хімія твердого тіла 2004. Т 5, №№ 1 3.
26. Шевченко Т. Г. Зібрання творів: У 6 т. (видання автентичне 1 6 томам „Повного зібрання творів у дванадцяти томах”) / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін.: Т. 6: Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Г. Шевченком або за його участю К.: Наукова думка, 2003. 632 с.
27. Якобисяк М. Імунологія / Пер. з пол. за ред. проф. В. В. Чоп’як Вінниця: Нова книга, 2004. 672 с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдєєва С. Вплив морфологічних категорій на парадигматику іменника / Граматичні категорії української мови: Загальна проблематика // ВДПУ ім М. М. Коцюбинського. Сер. Філологія. Вінниця, 2000. № 2. С. 32 36.
2. Адмони В. Г. Основы теории грамматики. М. Л.: Наука, 1964. 105 с.
3. Азарх Ю.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка. М.: Наука, 1984. 248 с.
4. Алексеева З. В. Имена собирательные в современном русском языке // Филологические науки. 1982. № 3. С. 37 39.
5. Алтинцева Л. Ю. Функціонально-семантичні параметри іменників з неповною числовою парадигмою: Дис... к. ф. н.: 10.02.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. К., 2003. 200 с.
6. Апресян Ю. Д. Понятие лингвистической модели // РЯВШ. 1966. № 2. С. 3 14.
7. Арнольд И. В. Полисемия существительных и лексико-грамматические розряды // Иностр. языки в школе. 1969. № 5. С. 10 20.
8. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка: Учебное пособие для студ. пед. ин-тов по спец. иностр. яз. 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
9. Арсірій А. Т. Іменник. Назви істот і неістот. Власні та загальні назви // УМЛШ. 1986. № 11. С. 73 75.
10. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений / Оценка, событие, факт / Отв. ред. Г. В. Степанов; АН СССР, Ин-т языкознания. М.: Наука, 1988. 338 с.
11. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека М.: „Языки русской культуры” 1999. 896 с.
12. Аспекты семантических исследований. / Ответ. ред. Н. Д. Арутюнова, А. А. Уфимцева. М.: Наука, 1980. 355 с.
13. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
14. Ахметова Б. Н. Категориально-грамматическая транспозиция глагольных словоформ в русском языке: Дис. канд. филол. наук 10.02.01 / Киев. нац. ун-т им. Т. Г. Шевченко. К., 1994. 159 с.
15. Бабайцева В. В. Классификация частей речи с учетом существования гибридных слов // Фил. науки. Вопросы синтаксиса рус. яз. Тамбов, 1973. С. 102 112.
16. Бабайцева В. В. Явления переходности в грамматике русского языка. М.: Изд. дом «Дрофа», 2000. 640 с.
17. Бабайцева В. В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка и методы их изучения // Явления переходности в грамматическом строе современного русского языка: Межвуз. сб. научн. тр. / Моск. пед. ин-т им. В. И. Ленина; Редкол.: В. В. Бабайцева (отв. ред.) и др. М., 1988. С. 3 13.
18. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французкого языка. М.: Изд. иностр. лит., 1955. 416 с.
19. Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка української мови К.: Наукова думка, 1987. 209 с.
20. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
21. Безпояско О. К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменника // Мовознавство. 1995. № 2 3. С. 12 16.
22. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії: Функціональний аналіз / АН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. ­ К.: Наукова думка, 1991. 172 с.
23. Безрук Л. П. Категорія числа речовинних іменників в аспекті семантики // Мовознавство. 1982. № 4. С. 33 36.
24. Белей Л. О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців // Мовознавство. 1993. № 3. С. 35 40.
25. Богушевич Д. Г. Единица, функция, уровень: К проблеме классификации единиц языка. Минск: Выш. шк., 1985. 116 с.
26. Болюх О. В. Парадигматика іменника // Мовознавство. 1995. № 4. 5. С. 24 29.
27. Бондарко А. В. Грамматическая категория и контекст. Ленинград: Наука, ЛО, 1971. 115 с.
28. Бондарко А. В. Категории и разряды функциональной морфологии // Славянское языкознание. VII съезд славистов. Варшава Москва, 1973. С. 42 62.
29. Бондарко А. В. Лексико-грамматические разряды слов // Актуал. проблеммы лексикологии. М., 1972. С. 23 27.
30. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208 с.
31. Бондарко А. В. О структуре грамматических категорий / Отношения оппозиции и неоппозитивного различия // Вопросы языкознания. 1981. № 6. С. 17 22.
32. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий / АН СССР; Ин-т языкознания Ленинград: Наука. ЛО., 1976. 255 с.
33. Борте Л. В. Референтно грамматические разряды основных категориально-грамматических классов слов в современном русском языке / Изучение языкового строя в свете ленинской теории отражения Кишинев: Штиинца, 1984. С. 31 40.
34. Брусенская Л. А. Множественое число отвлеченных существительных и норма // РЯВШ. 1987. № 6. С. 67 70.
35. Брусенская Л. А. Обобщенно-собирательное значение формы единственного числа конкретных существительных // Русский язык в национальной школе. 1986. №10. ­ С. 3 7.
36. Брусенская Л. А Содержание категории числа различных частей речи (на материале русского языка) // Филилогические науки. 1990. № 4. С. 47 56.
37. Букреева Е. И. Выражение категории единичности в сфере неисчисляемых имен существительных в современном английском языке // Романские и германские языки К., 1985. С. 24 33.
38. Будагов Р. А. Язык реальность язык. М.: Наука, 1983 262 с.
39. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5-ти томах. Т.2. Українська мова. К.: Наукова думка, 1977. 631 с.
40. Булыгина Т. В. Проблеммы теории морфологических моделей / Т. В. Булыгина; АН СССР, Ин-т языкознания М.: Наука, 1977. 287 с.
41. Булыгина-Шмелева Т. В. Проблемы теории морфологических моделей: Автореф... д-ра филол. наук: 10.02.01 М., 1979. 47 с.
42. Быстрова Л. В., Кацатрук Н. Д., Левицький В. В. К вопросу о принципе и методах выделения лексико-семантической группы слов // НДВШ. Филол. науки. 1980. № 6. С. 75 78.
43. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440 с.
44. Вержбицкая А. Семантика грамматики / РАН, Ин-т научн. информации по обществ. наукам. М., 1992 31 с.
45.