КАТЕГОРІЯ АТРИБУТИВНОСТІ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕЧЕННЯ

Краткое описание

Донецький національний університет

На правах рукопису

ОСТРОВСЬКА ЛЮДМИЛА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 81’367:811.161.2

Категорія атрибутивності
в структурі простого українського речення

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
д.філол.н., проф. А.П.Загнітко

Донецьк 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. 8
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯДРА АТРИБУТИВНИХ КОМПОНЕНТІВ ТА СПІВВІДНОСНИХ З НИМ СТРУКТУР. 8
1.1. Основні напрями дослідження атрибутивного компонента. 8
1.2. Сутність мовного атрибутивного значення. 17
1.3. Ядерні форми атрибутивності 26
1.4. Атрибутивні форми, формально-співвідносні з ядерними. 33
1.4.1. Відносні прикметники в системі атрибутивних елементів. 33
1.4.2. Ступеньовані прикметники в системі атрибутивних відношень. 40
1.4.3. Дієприкметники в системі атрибутивних відношень. 43
1.4.4. Вираження числівниками атрибутивних відношень. 49
1.4.5. Займенники прикметникової форми як носії атрибутивної семантики. 54
1.4.6. Родовий присубстантивний як співвідносний з ядерними атрибутивними формами 58
Висновки з розділу 1. 65
РОЗДІЛ 2. 68
ПЕРИФЕРІЙНА ЗОНА АТРИБУТИВНОСТІ (СЕМАНТИКА І ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ). 68
2.1. Присубстантивні відмінкові форми як носії атрибутивності 68
2.1.1. Родовий прийменниковий в атрибутивній функції 68
2.1.2. Знахідний відмінок в атрибутивній позиції 79
2.1.3. Форми орудного відмінка як реалізатори атрибутивної семантики. 83
2.1.4. Місцевий відмінок як носій атрибутивної семантики. 93
2.1.5. Форми давального відмінка як реалізатори атрибутивної семантики. 99
2.1.6. Називний відмінок як носій атрибутивності 105
2.2. Інфінітив у системі атрибутивних відношень. 111
2.3. Прислівникові форми в системі атрибутивних відношень. 117
2.4. Відокремлений атрибут в структурі українського речення. 121
Висновки до розділу 2. 134
РОЗДІЛ 3. 138
АТРИБУТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ В АСПЕКТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ.. 138
3.1. Контекст як середовище функціонування атрибутивної конструкції 138
3.2. Особливості функціонування атрибутивної конструкції в простому поширеному реченні 144
3.3. Обов’язковість атрибута в структурі та семантиці речення. 152
3.4. Багатокомпонентні атрибутивні конструкції в простому поширеному реченні 159
Висновки до розділу 3. 173
ВИСНОВКИ.. 176
ЛІТЕРАТУРА.. 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 197

ВСТУП

Сучасний стан лінгвістичної науки характеризується значною кількістю теорій, концепцій, парадигм, які ґрунтуються на багатоаспектному дослідженні мовних одиниць. Це розширює можливості аналізу багатопланових структурно-функціональних зв’язків, які визначають їх використання в комунікативних процесах. На перший план виходять динамічні процеси, що виступають однією з важливих ознак мови як системи, спостерігається активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом «від значення до форми».
Одним з найактуальніших стає функціонально-семантичний підхід до вивчення мовних елементів (О.В.Бондарко [24], [25], [26], [27], М.В.Всеволодова [51], О.М.Гулига [63]), що спирається на традиції теорії поняттєвих категорій (ідеї О.Єсперсена [69], І.І.Мєщанінова [120]). Такий підхід є результативним при дослідженні складних формально-змістових мовних єдностей різнорівневого плану. Ці єдності інтерпретуються дослідниками як функціонально-семантичні поля, в основі яких лежить певна семантична категорія з властивим їй значеннєвим інваріантом, що об’єднує неоднорідні мовні засоби й зумовлює їх взаємодію [17]. З’ясування закономірних зв’язків різнопланових із структурного погляду мовних одиниць дає уявлення про їх комунікативні можливості у відповідних мовленнєвих ситуаціях З цього погляду пильної уваги заслуговує розгляд атрибутивних конструкцій, що втілюють найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі. Визначенню статусу атрибутивних у системі інших семантико-синтаксичних відношень з урахуванням формально-граматичних, логічних, структурних, функціонально-семантичних, функціонально-комунікативних, функціонально-когнітивних характеристик присвячені праці В.В.Бабайцевої [10], [11] І.Р.Вихованця [39], [41], К.Г.Городенської [56], А.П.Загнітка [72], Н.Л.Іваницької [82], І.І.Слинька [161], О.М.Смольянінової [167], В.І.Фурашова [189] та ін. Вагомим внеском у дослідження атрибутивних компонентів стали розвідки Р.С.Багги [12], В.В.Моринець [122], В.М.Шеїна [252], В.В.Явір [210], в яких проаналізовано структурно-змістові ознаки атрибутивних конструкцій. Питання конструктивної і комунікативної ролі обов’язкового і факультативного означення опрацьовані С.О.Рудольф [153]; предикативні означення з двобічними зв’язками і відношеннями в реченні Л.М.Томусяк [177], Л.Д.Чесноковою [196]; принципи виділення атрибутивних відношень Л.А.Кіровою [92]. З позицій парадигматичних зв’язків означення як синтаксична категорія досліджувалась В.І.Фурашовим [189]. Окремих питань значеннєвого синкретизму в сфері атрибутивних відношень торкаються у своїх працях В.В.Бабайцева [11], М.М.Богдан [20], В.О.Ващук [33], У.В.Кубська [103], В.М.Нікітін [126]. Синтаксична синонімія конструкцій із атрибутивним значенням досліджена в працях В.М.Брицина [28], К.Г.Городенської [57], Г.О.Золотової [79], В.Я.Мельничайка [118]. Проблема формально-граматичної й семантико-синтаксичної кваліфікації відокремленого атрибута окреслюється в наукових розвідках Н.В.Виноградової [38], О.Є.Іванової [80], Л.О.Кадомцевої [84], [86], Е.П.Лаврик [109], Н.М.Халанської [190]. Простеженню текстотвірної значущості атрибутивних компонентів, установленню особливостей атрибутивного смислового акцентування присвячені дослідження Т.П.Беценко [17], С.О.Державчук [66], Т.В.Джіані [67], Г.І.Климовської [94], Л.А.Мельникової [116], Л.І.Чернишової [194].
Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми функціонально-семантичних категорій, по-друге, не з’ясованістю чітких класифікаційних параметрів ядерних і периферійних засобів атрибутивності. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що комплексне вивчення функціонально-семантичної категорії атрибутивності на рівні простого речення дозволяє встановити склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, описати систему цих відношень у межах семантичного синтаксису.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідних тем «Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти» (0100U001962), «Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу» (2005-2009) кафедри української мови Донецького національного університету. Тему дослідження погоджено з напрямами роботи Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (протокол № 2 від 17.04.2000 р.).
Метою дослідження є всебічна характеристика атрибутивних компонентів простого речення сучасної української мови, що становлять ядерну, напівпериферійну, а також периферійну зони відповідної функціонально-семантичної категорії з урахуванням її семантики і засобів вираження.
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:
1)з’ясувати логіко-лінгвістичну сутність мовного атрибутивного значення;
2)подати семантико-синтаксичний аналіз ядерних форм атрибутивності;
3)проаналізувати напівпериферійну зону атрибутивності й з’ясувати семантико-синтаксичні вияви її атрибутивних компонентів;
4)висвітлити формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви периферійної зони атрибутивності;
5)співвіднести внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту.
Об’єкт дослідження становить категорія атрибутивності української мови.
Предметом аналізу є атрибутивні конструкції простого українського речення.
Джерела фактичного матеріалу. З метою успішного й вичерпного розв'язання поставлених завдань було проаналізовано конструкції, дібрані з творів художньої літератури ХІХ-ХХІ ст., публіцистичних та наукових, науково-популярних текстів, офіційних документів, з українських нормативних словників. Загальна кількість речень, які містять атрибутивні відношення, складає близько 10 тисяч одиниць.
Методологія і методи дисертаційної роботи. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Для досягнення мети й розв'язання поставлених завдань були застосовані: метод структурно-семантичного аналізу речення, метод лінгвістичного опису мовних фактів з використанням компонентного аналізу, метод трансформації та лінгвостатистичного аналізу мовних одиниць.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в україністиці категорія атрибутивності підлягає комплексному лінгвістичному аналізу у функціонально-семантичному аспекті на рівні простого речення, визначається склад різнорівневих мовних одиниць, що виражають атрибутивні відношення, робиться спроба описати систему цих відношень на основі семантичного синтаксису, співвідносяться внутрішні системні властивості атрибутивних конструкцій з особливостями їх функціонування в умовах контексту.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому узагальнено типологічні й функціонально-семантичні аспекти атрибутивних конструкцій, які займають помітне місце в системі простих і простих ускладнених речень; визначено ядерні, напівпериферійні, периферійні форми категорії атрибутивності в простому українському реченні. Вперше в українському мовознавстві здійснюється комплексне вивчення атрибутивних компонентів з урахуванням категорійних властивостей опорного слова, функціонального навантаження атрибута, характеру семантико-синтаксичних відношень.
Практичне значення дисертації. Основні положення й одержані результати можуть бути використані для читання теоретичного курсу граматики сучасної української мови, опрацювання й викладання спецкурсів та спецсемінарів із синтаксису. Матеріали роботи слугуватимуть базою при розробці підручників та навчальних посібників із синтаксису для ВНЗ і загальноосвітніх шкіл.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійному вияві, аналізі, описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерпретації отриманих результатів, простеженні формальних і функціонально-семантичних виявів категорії атрибутивності. Вперше в україністиці ґрунтовно досліджено відокремлений атрибут у системі атрибутивних відношень.
Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Граматичні читання - II» (Донецьк, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта «2003» (Дніпропетровськ, 2003), аспірантському науково-теоретичному семінарі (Донецьк, 2004), V Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих учених «Майбутнє туризму - справа молодих» (Донецьк, 2002), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Туристський

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Якість, властивість, ознака це універсальні поняття, що спираються на засоби мовного вираження через втілення в універсально мовній категорії квалітативності, корелятом якої на мовному рівні є категорія атрибутивності, що тлумачиться як функціонально-семантична. Категорія атрибутивності формується різними засобами, об’єднаними функцією вираження атрибутивних відношень між предметом й ознакою. Семантичну домінанту категорії створює відношення атрибутивності, яке виражає непредикативну власне-ознаку як внутрішню властивість предмета. Предмет це сукупність властивостей, що вербалізується за допомогою залежного компонента в межах атрибутивної конструкції. Атрибут це частина предмета. Значення атрибута закладене в лексичній семантиці іменника, що називає предмет, але виражається воно тільки в складі бінарної синтаксичної одиниці.
2. Категорія атрибутивності охоплює широке коло семантичних значень зі своїми спеціалізованими формами вираження, де в певних випадках спостерігається еквівалентність цілого ряду компонентів різноманітних синтаксичних конструкцій, які утворюють своєрідну семантичну мікросистему, специфіка якої виявляється в особливостях функціонування атрибутивних конструкцій в умовах контексту.
3. Функціональний вияв категорії атрибутивності характеризується наявністю ядра, напівпериферійних утворень, формально співвідносних з ядерною, периферійною зонами.
Значення атрибутивності в ядерних конструкціях це їх системно значуща внутрішня властивість, яка реалізується в семантико-синтаксичних відношеннях між предметом та ознакою й семним складом лексичних значень компонентів структури, яке підтверджується атрибутивним призначенням її компонентів.
Ядро категорії атрибутивності наповнено категорійними формами якісними прикметниками, які, сполучаючись з конкретними іменниками, найповніше виражають сутність атрибутивної семантики.
4. Напівпериферійні зони категорії атрибутивності вміщують структури, формально співвідносні з ядерними. Обов’язковою вимогою для них постає спеціалізація в ознаковій функції і формально-граматична подібність до якісних прикметників. Напівпериферія репрезентована атрибутивними конструкціями із залежними відносним прикметником, дієприкметником, кількісним числівником, займенником прикметникової форми, ступеньованим прикметником, родовим присубстантивним відмінком.
Напівпериферійні атрибутивні засоби переважно зберігають семантику вихідної форми, саме тому в синтаксичних конструкціях виражаються складні синтаксичні відношення, специфіка яких виявляється залежно від лексико-граматичних особливостей опорного слова, лексичного значення залежного слова, а також від контексту, логічного співвідношення похідної й вихідної форм і відповідної конструкції з певними трансформами.
Усі напівпериферійні атрибутивні компоненти об’єднані тим, що в силу особливостей лексичного наповнення структур виражають атрибутивне значення не безпосередньо, а опосередковано, шляхом вказівки на інший предмет чи його ознаку.
5. Периферійна зона атрибутивності репрезентована конструкціями, в яких залежний компонент виражений насамперед відмінково-прийменниковими формами іменника. Периферійні атрибутивні засоби попри те, що потенційно не призначені виражати атрибутивні відношення, можуть виконувати ознакову функцію. Визначну роль тут відіграє семантична природа носія ознаки (конкретного іменника), у змістовій структурі якого закладено ознаковий елемент, що експлікується за допомогою залежного компонента. До такого атрибутивного вживання прийменниково-іменникових форм спричиняється семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій, тобто відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява нехарактерного для власне-словосполучень поєднання слів.
Відмінкові форми в позиції атрибута характеризуються синкретичністю семантики, виражаючи атрибутивно-локативні, атрибутивно-темпоральні, атрибутивно-причинові та інші атрибутивно-обставинні відношення. Специфіку відмінкового значення передає прийменник, що може мати синонімічні форми вияву. Функціонування таких семантично розмаїтих атрибутивних форм відбиває одну із закономірностей мовної системи експлікувати необхідну в конкретній мовленнєвій ситуації інформацію за рахунок економних мовних засобів.
Конструкції із залежними інфінітивними і прислівниковими формами посідають незначне місце в якісній кваліфікації предметів і є абсолютно периферійними утвореннями категорії атрибутивності. Вони виникають на мовленнєвому рівні й зрідка набувають системного характеру.
Відокремлені атрибутивні компоненти в українській мові належать до поширених, охоплюючи широке коло значень; їхнє використання пов’язане з необхідністю зосередження уваги на предметі носії ознаки. Функціонально семантичні особливості відокремленого атрибута зумовлюються його взаємодією з основною частиною простого формально-ускладненого речення.
6. Функціонування атрибутивної конструкції здійснюється перш за все в умовах простого поширеного речення-висловлення, де воно взаємодіє з предикативною групою та з іншими компонентами на структурно-семантичному і смисловому рівнях. Значну роль при цій взаємодії відіграє структурно-семантична сутність конструкції.
Особливість функціонування атрибутивної конструкції в складі предикативної групи при взаємодії із граматичним суб’єктом полягає в тому, що залежний компонент атрибутивної конструкції, головний компонент якого є водночас активним носієм предикативної ознаки, залучається до реалізації суб’єктно-предикатних відношень. Така конструкція ускладнює просте поширене речення на смисловому рівні додатковими атрибутивно-предикатними відношеннями, які не мають власного суб’єкта і прилягає до суб'єктно-предикатних відношень.
Специфікою функціонування атрибутивних конструкцій різних структур у складі предикативної групи при взаємодії з граматичним предикатом є перерозподіл семантичного навантаження за рахунок актуалізації залежного компонента конструкцій. Залежний компонент атрибутивної конструкції залучається до складу предикативної групи та бере участь у реалізації предикативності всього речення, ускладнюючи комунікативно-синтаксичний комплекс.
На периферії простого поширеного речення атрибутивні конструкції різних структур формують додаткові смислові фрагменти. Функціонування цих конструкцій дозволяє побудувати інформативно насичене повідомлення за наявністю лише одного акту предикації. Внутрішні синтаксичні потенції другого, семантичного суб’єкта і предиката дають можливість атрибутивним конструкціям створити додаткові комунікативно-смислові комплекси. Найбільш функціонально навантажені тут конструкції, утворені з двох чи більше іменників з відад’єктивом чи девербативом у ролі головного компонента.
Перспективним вважаємо аналіз категорії атрибутивності з погляду прагматики, де вона постає не лише як структурно-семантична заданість, не тільки як функція, а як явище, в основі якого лежить спеціальний відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження певної характеристики предмета, різних відтінків атрибутивності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105с.
2. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка // Структура предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние,1979. С.6-36.
3. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 166 с.
4. Андерш Й.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній українській мові // Українська мова і література в школі. 1974. №10. С.34-40.
5. Анисимова А.Н. Словосочетание с отадъективными существительными в системно-функциональном аспекте: Автореф. дис. канд. филол. наук. Спб., 1992. 16 с.
6. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К.: Українська книга, 1997. 336 с.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: ( синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 367 с.
8. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1984. 159 с.
9. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
10. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Филологические науки. 1983. № 5. С.35-42.
11. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 159 с.
12. Багга Р.С. Субстантивные словосочетания, выражающие атрибутивные отношения в современном русском литературном языке: Автореф. дис. канд. филол.наук. М., 1967. 25c.
13. Балко М. Генітивна метафора як найпоширений тип метафоричних словосполучень сучасної української мови // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 12 / Укл.: Анатолій Загнітко / Наук. ред. та ін. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 69-73
14. Баранник Д.Х. Синтаксичні особливості числівника // Українська мова і література в школі. 1968. № 6. С.20-24.
15. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Українська мова і література в школі. 1984. №.3. С.51-53.
16. Белошапкова В.А. Синтаксис // Современный русский язык / Под ред В.А. Белошапковой. М.: Высшая школа, 1981. 401 с.
17. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників. Харків, 1999. 20 с.
18. Бибик С.Б., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 431 с.
19. Білецький О., Булаховський Л., Парадиський О., Сулима М. Українська мова: Підручник для старшого контингенту трудових шкіл. Сьомий рік. Вид. 2-е. Харків: Держвидав. України, 1928. 73с.
20. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка (безприйменникові конструкції) // Українська мова і література в школі. 1975. № 6. С.35-45.
21. Богдан М.М. Родовий відмінок при віддієслівних іменниках // Українська мова і література в школі. 1972. № 2. С.21-25.
22. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. 204 с.
23. Бодуэн де Куртене И. Качественность в языковом мышлении // Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. Т.2. С. 311-324.
24. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л: Наука, Ленингр. отд-ние, 1971. 116 с.
25. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1983. 208с.
26. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. СПб: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1998. 220 с.
27. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1984. 136 с.
28. Брицын В.М. Синонимия присубстантивных предложений и предложений с обособленными определениями в русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1976. 17 с.
29. Брицын В.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наук. думка, 1990. 320 с.
30. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: Рад. школа, 1952. 446 с.
31. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 251 с.
32. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
33. Ващук В.О. Неузгоджені означеня, виражені в непрямих відмінках // Українська мова в школі. 1965. № 1. С.18-21.
34. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса (От Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во Мовсковского ун-та, 1958. 400с.
35. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений. М.: Высшая школа, 1978. 368 с.
36. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.254-294.
37. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове:Учебное пособие для вузов. 3-е изд. М.: Высшая школа, 1986. 639с.
38. Виноградова Н.В. Обособленное приложение в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1982. 16с.
39. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
40. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. №2. C-6571.
41. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 220 с.
42. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
43. Вихованець І.Р. Прийменниковий давальний у структурі словосполучення і речення // Синтаксис словосполучення і речення: (синтаксичні категорії і зв’язки). К.: Наук. думка, 1975. С.85-108.
44. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231с.
45. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
46. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Універ. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с.
47. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад школа, 1982. 208 с.
48. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 220 с.
49. Вихованець І.Р. Словотвірні категорії прикметника в сучасній українській мові // Лінгвістика: Збірник наукових праць. Випуск 1. Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. С.130-135.
50. Волощак М. Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання. За матеріалами засобів масової інформації. К.: Просвіта, 2003. 160 с.
51. Всеволодова М.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. М.: МГУ, 1975. 284 с.
52. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1981. 208 с.
53. Галкина-Федорук Е.М., Горелкова К.В., Шанский Н.М. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 200 с.
54. ГанишЄ.Г. Склад і функціонування напівпредикативних означальних членів речення в офіційно-діловому та публіцистичному стилях // Актуальні проблеми сучасного літературознавства та мовознавства: Зб. наукових праць. К.: НМК ВО, 1991. С.198-203.
55. Гнатюк Г.М. Ад’єктивація дієприкметників у сучасній українській мові // Мовознавство. 1983. № 1. С.19-28.
56. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. К: Наук. думка, 1991. 190 с.
57. Городенська К.Г. Морфологізація транспозиційних переходів слів // Теоретичні проблеми граматики. Донецьк: ДонДУ, 1995. С.51-61.
58. Горпинич В.О. Морфологія української мови. К.: ВЦ «Академія», 2004. 336с.
59. Грамматика современного русского литературного языка. / Отв. ред. Н.Ю. Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
60. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 207 с.
61. Грязнухина Т.А. Трансформационный анализ атрибутивных и объектных конструкций в украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1970. 15 с.
62. Гулыга Е.В. Автосемантия и синсемантия как признаки смысловой структуры слова // Науч. докл. высш. шк.: Филол. науки. 1967 № 2. С.62-72.
63. Гульга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 134 с.
64. Гухман М.М. Грамматическая категория и структура парадигм // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С.172-174.
65. Давидова Л.П. Із спостережень над структурою і функціями субстантивних словосполучень // Українська мова і література в школі. 1971. № 11. С.20-24.
66. Деравчук С. Функціонально-семантичний статус епітетів у конфесійному стилі // Дивослово. 2003. №1. С.17-20.
67. Джиани Г.В. Субстантивные предложные словосочетания, выражающие атрибутивные отношения в языке произведений Гоголя: Автореф. дис. канд. филол. наук. Тбилиси, 1965. 13 с.
68. Ермакова О.П. Контекстно обусловленная сочетаемость идентифицирующих существительных с прилагательными // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С.153-161.
69. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 404 с.
70. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
71. Жаркова А.В. Отражение глагольно-именной природы инфинитива в его синтаксических функциях // Русский язык в школе. 1982. № 4. С.88 92.
72. Загнітко А. П. Основи українського теоретичного синтаксису: В 2ч. Горлівка: Горлівський держ. пед. ін-т іноземних мов, 2004. Ч.1. 253с.
73. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: Вид-во Донецького ун-ту, 2001. 662с.
74. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс): В 2 ч.: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. Ч.1. 202с.
75. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс): В 2 ч.: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. Ч.2 214с.
76. Зализняк А.А. Русское именное словоизменение. М.: Наука, 1967. 372 с.
77. Заоборна М. Другорядні члени речення. Теорія і практика аналізу: Навчально-методичний посібник. Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. 48 с.
78. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
79. Золотова Г.А. О синтаксических свойствах имен качества // Синтаксис и стилистика. М.: Наука, 1976. С.130-161.
80. Иванова О.Е. Семантика и функции причастного атрибута в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1985. 16 с.
81. Иванчикова Е.Н. О структурной факультативности и структурной обязательности в синтаксисе // Вопросы языкознания. 1965. № 5. С.165-172.
82. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 168с.
83. Іонова І. М. Про обсяг субстантивних словосполучень: (на матеріалі англійської мови) // Мовознавство. 1976. № 5. С.83-86.
84. Кадомцева Л.О. Граматичні форми ускладнення структури простого речення // Українська мова і література в школі. 1988. № 2. С.29-33.
85. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 178 с.
86. Кадомцева Л.О. Ускладнення структури простого речення (синтаксис, семантика, функції): Автореф. дис. д-ра філол. наук. К., 1992. 36 с.
87. Калакуцкая Л.П. Адъективация причастий в современном русском литературном языке. М.: Наука, 1971. 227 с.
88. Камынина Л.А. О полупредикативных конструкциях в простом предложении. М.: Изд-во МГУ, 1974. 44 с.
89. Касевич В.Б. Семантика. Синтаксис. Морфология. М.: Наука, 1988. 312с.
90. Категория посессивности в славянских и балканских языках. М.: Наука, 1989. 261 с.
91. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
92. Кирова Л.А. Частотность и принципы выбора морфолого-синтаксических типов в сфере выражения атрибутивных отношений: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1968. 20 с.
93. Клименко Т.И. Виды семантических отношений в системе имен прилагательных: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1995. 18 с.
94. Климовская Г.И. Стилистическая культура атрибутивного смыслового акцентирования в современном русском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук. Спб, 1992. 30 с.
95. Ключковський Б.Г. Прикладка та її лексико-граматична роль // Українська мова в школі. 1955. № 6. С.20-29.
96. Кодухов В.И. Контекст как лингвистическое понятие // Языковые единицы и контекст. Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1973. С.7-32.
97. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 150 с.
98. Кононенко В.І. Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису // Мовознавство. 1978. № 3. С.3-13.
99. Кононенко И.В. Атрибуты-прилагательные вторичной номинации в семантической структуре простого предложения: Автореф. канд. филол. наук. К., 1986. 23 с.
100. Костусяк Н.М. Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників. Луцьк: Вежа, 2002. 179с.
101. Кочерган М.П. Слово і контекст. Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: ЛДУ, 1980. 183 с.
102. Кротевич Е.В. Синтаксические отношения между членами словосочетания и членами предложения // Вопросы русского языкознания. Львов: Изд-во Львовского ун-та, 1956. Кн. 2. С.3-18.
103. Кубская У.В. Семантико-синтаксическая структура субстантивных словосочетаний с атрибутивно-обстоятельственными отношениями в русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1981. 21 с.
104. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. К.: Рад. школа, 1965. Ч.2. 283 с.
105. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. 303с.
106. Курилович Е. Очерки по лингвистике: Сборник статей. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. 252 с.
107. Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л.А. Булаховського. К.: Рад. школа, 1951. Т.2. 408с.
108. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: В 2 ч.: К.: Вид-во Київ ун-ту, 1964. Ч.2. 159 с.
109. Лаврик Э.П. Обособленные предложно-именные обороты с конкретизирующей семантикой в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Ставрополь, 2000. 19 с.
110. Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 685 с.
111. Ломтев Т.П. Предложение и его грамматические категории. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1972. 177 с.
112. Ломтев Т.П. Структура предложения в современном русском языке. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1979. 191 с.
113. Ляпічева О.Л. Функціонально-семантичні варіанти прикметників в атрибутивних конструкціях сучасної російської мови: Автореф. дис. канд. филол. наук. Дніпропетровськ, 1995. 24 с.
114. Малкина Н.М. Взаимосвязь и взаимозависимость синтаксиса и семантики (на материале французского аппозитивного словосочетания). Воронеж: Исаев, 1980. 148 с.
115. Мартынов В.В. Категории языка: Семиологический аспект. М.: Наука, 1982. 192 с.
116. Мельникова Л.А. Атрибутивная сочетаемость в художественной прозе А. Грина: Автореф. дис. канд. филол. наук. Минск, 1990. 20 с.
117. Мельничайко В.Я. Синоніміка узгоджених і неузгоджених означень // Українська мова і література в школі. 1971. № 9. С.29-33.
118. Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. К.: Наук. думка, 1966. 324 с.
119. Мельничук О.С. Історичний розвиток функції і складу прийменників в українській мові // Слов’янське мовознавство. 1961. Вип.3. С.124-194.
120. Мещанинов И.И. Члены предложения и части речи. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1945. 321 с.
121. Мигирин В.Н. Принципы изучения членов предложения // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. 1971. № 6. С.3-15.
122. Моренец В.В. Атрибутивные словосочетания в украинском языке: Автореф. дис. канд филол. наук. К., 1972. 18с.
123. Морозова О.Е. Словосочетание с причастием в системно-функциональном аспекте: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1990. 16 с.
124. Москаленко Н.А. Нарис історії української граматичної термінології. К.: Рад.школа, 1959. 224с.
125. Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса: (на материале немецкого языка). М.: Высшая школа, 1974. 156 с.
126. Мурзин Л.Н. Синтаксическая деривация. Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1974. 170 с.