ПОЕТИЧНИЙ СИНТАКСИС ВАСИЛЯ СТУСА В АСПЕКТІ ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Інститут філології

На правах рукопису

Данильчук Дмитро Васильович

УДК 81’367:001.12=82C1/7.08Стус

ПОЕТИЧНИЙ СИНТАКСИС ВАСИЛЯ СТУСА
В АСПЕКТІ ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Алексієнко Людмила Антонівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Київ 2006

ЗМІСТ
Вступ 4
розділ 1. Метод дерев залежностей у дослідженні синтаксису поетичної мови 14
1.1. Способи представлення синтаксичних структур у різних граматиках 14
1.2. Історія виникнення методу дерев залежностей та його відношення до методу безпосередніх складників 22
1.3. Графічне представлення синтаксичних структур за методом І. Севбо (Білецької) 41
1.4. Модифікація методики І.Севбо для цілей аналізу поетичних текстів 51
1.4.1. Позначення синтаксичних відношень у реченнях з парцеляцією 52
1.4.2. Позначення синтаксичних відношень усередині макроструктур (цілісних творів) 53
1.4.3. Відображення еліпсиса на рисунках дерев залежностей 54
1.4.4. Відображення звертань 54
РОЗДІЛ 2. особливості синтаксису поетичної мови Василя Стуса 60
2.1. Основні характеристики синтаксичних структур В.Стуса (у показниках діагностичних параметрів) 60
2.1.1. Кількість слів у реченні 61
2.1.2. Кількість структурних частин у реченні 64
2.1.3. Кількість рівнів у дереві залежностей 67
2.1.4. Ширина розгалуження дерева залежностей при корені 68
2.1.5. Максимальне число змін напряму дуги в дереві 69
2.1.6. Максимальна протяжність дуги в дереві 70
2.1.7. Кількість однорідних та (або) сурядних груп у реченні 72
2.2. Порівняльний аналіз поетичного синтаксису Василя Стуса і Василя Симоненка 74

РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНЬО-КОМУНІКАТИВНІ ЧИННИКИ ІДІОСТИЛЮ В.СТУСА 92
3.1. Світоглядна основа творчості Василя Стуса і специфіка його поетичної мови 92
3.1.1. Поняття „художньої комунікації” у міждисциплінарному огляді 92
3.1.2. Художня комунікація у філософії екзистенціалізму 94
3.1.3. Світогляд В.Стуса в контексті екзистенціалістської концепції мистецтва 95
3.1.4. Художня комунікація за посередництва поетичного тексту 99
3.1.5. Питання взаємозв’язку світогляду автора із характером його ідіостилю 102
3.2. Явища індивідуального авторського синтаксису В.Стуса в системі його ідіостилю 103
3.2.1. Явище парцеляції 103
3.2.2. Використання приєднувальних конструкцій 110
3.2.3. Прийом повторення синтаксичних одиниць та їхніх структурних схем 111
3.2.4. Номінативні речення як засіб конкретизації художнього мовлення 118 3.2.5. Роль порядку слів у реченні в комунікативній структурі поезії В.Стуса 121
3.2.6. Автоадресованість імперативів 123
3.2.7. Паузи як носії додаткових смислів у поетичному тексті 126
3.2.8. Прийом перенесення (enjambement) 132
В И С Н О В К И 138
ЛІТЕРАТУРА 142
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 160
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖУВАНИХ ТЕКСТІВ 160

Вступ

Поетична мова як один з аспектів функціонування загальнонаціональної літературної мови являє собою вельми цікаве і практично безмежне поле для лінгвістичних досліджень. Поетичній мові загалом, а найчастіше мові творів конкретних авторів, присвячено численні статті, розвідки, монографічні праці. До золотого фонду українського мовознавства по праву належать роботи у цій галузі О.Н.Синявського («Мова творів Г.Сковороди», 1924; «Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення», 1931); В.С.Ільїна («Мова творів Т.Г.Шевченка», 1957); В.С.Ващенка («Мова Тараса Шевченка», 1963; «Епітети поетичної мови Т.Г.Шевченка», 1982); І.К.Білодіда («Т.Г.Шевченко в історії української літературної мови», 1964; «Поетична мова Максима Рильського», 1965); С.Я.Єрмоленко («Синтаксис віршової мови», 1969); Л.М.Полюги («Слово у поетичному тексті І.Франка», 1977) та багатьох інших дослідників.
Причини, що спонукають лінгвістів аналізувати мову творів художньої літератури, зокрема поезії, цілком очевидні й зрозумілі. В їхній основі бажання розкрити внутрішні закономірності організації художнього мовлення на різних структурних рівнях; прагнення за допомогою об’єктивних лінгвістичних методів дослідити ті особливості, які відрізняють мову художньої літератури від мови інших функціональних стилів, мову поезії від мови прози або драматургії, і под. Нарешті, постійний дослідницький інтерес викликають мовні ідіостилі відомих майстрів літератури, без детального опису яких неможлива завершена і гармонійна характеристика індивідуальної творчої манери літератора. Можна сказати, що вивчення мови літературного твору це двоаспектний процес: з одного боку, аналіз мови письменника сприяє кращому розумінню всієї його творчості, дає цінний матеріал для комплексних її досліджень; з другого, «розглядаючи особливості мови конкретних письменників у конкретних творах, ми тим самим вивчаємо можливості мови» [36, 4-5].
Необхідно зазначити, що хоча творчість В.Стуса широко досліджується українськими та зарубіжними літературознавцями, філософами, культурологами, на матеріалі його поезій написано сотні статей та монографій (переважно впродовж останніх 15 років, відколи літературна спадщина Стуса повернулася до масового українського читача), а ряд творів цього автора було введено до шкільної програми, попри все це частка мовознавчих розвідок в обширній бібліографії стусознавчих праць, на жаль, залишається найменшою. До феномена Стусової поетичної мови (надалі ПМ) частіше зверталися літературознавці, характеризуючи її за допомогою термінології, прийнятої в науці про літературу. Так, М. Коцюбинська пише: «Поезія Стуса не екстенсивного, а інтенсивного типу... Поетичне слово... енергійне, м’язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника» [85, 209]. Наповнити загальні визначення особливостей ПМ Стуса конкретикою власне лінгвістичних фактів таким бачиться нині завдання мовознавця, що вивчає творчість поета.
На особливості мови творів Стуса звертали увагу ще найперші дослідники його доробку з відомих причин ними були виключно діаспорні літературознавці та літературні критики. Авторка передмови до першої прижиттєвої збірки поета «Зимові дерева» (Брюссель, 1970) Аріадна Шум зауважувала, що «його [Стуса] знання виявляється і в багатстві тематики, глибині філософічних міркувань і незвичайній різноманітності лексики та фразеології», відзначено «шукання лексичних новотворів» [цит. за 144]. Втім, подальші дослідження Стусової творчості у діаспорі зосередилися на суто літературознавчих її аспектах (тематика, проблематика, образність, мотиви тощо), почасти на філософських проблемах поетичного світу Стуса, а нерідко тяжіли до жанру агіографії або політичної публіцистики. З-поміж діаспорних праць у цьому плані вирізняється (на чому наголошує і О.Радомська у своїй статті «Мова як мистецтво» [144]) хіба що розвідка Юрія Шевельова, «найбільша за обсягом і найширша за кількістю аспектів психологічного підходу» [144, 10]. Зокрема, Шевельов зазначає, що мова Стуса складна, наснажена великою кількістю художньо-виражальних засобів [197].
Історія стусознавчих студій у материковій Україні починається з кінця 1980-их років. Якщо оминути низку публікацій у періодичній пресі, переважно загальноознайомлювального характеру, то першою розвідкою на тему Стусової творчості стала тут стаття М. Жулинського у його книзі «Із забуття в безсмертя» (1989, перевид.1990, 1991). Очевидно, що в першій же роботі не могло бути здійснено всебічного аналізу цього предмета, її метою, як і метою всієї збірки, було повернути несправедливо викреслене літературне ім’я до наукового і читацького обігу та надати найголовніші віхи біографії й творчого доробку. Навіть літературознавчий аналіз займає лише близько п’ятої частини статті, а стосовно мови поезій не подано ніяких міркувань.
Наступні роки (особливо період від 1991 р.) характеризуються ростом числа наукових праць на стусознавчі теми: тут можна згадати роботи М.Коцюбинської, Д.Стуса, Ю.Бедрика, І.Онікієнко, В.Біляцької, Л.Нартової, О.Рарицького, В.Мельник-Андрущук та ін. [83, 84, 85; 173, 174; 16; 127; 107]. Знову ж таки, доводиться констатувати брак інтересу мовознавців до творчості Стуса, що добре видно на фоні переважно літературознавчих розвідок, кількість яких, утім, також явно недостатня, зважаючи на масштаб постаті Василя Стуса, на значення його поетичної спадщини в історії сучасної української літератури. Вперше мова творів Стуса стала самостійним об’єктом дослідження 1996 року у дисертаційній роботі А.І.Бондаренко [25], в якій розглядаються значення і функції емоційно-експресивних лексичних одиниць Стусової ПМ. У 2002 році вже згадувана дослідниця О.Радомська звернулася до теми мовного аспекту творчості поета, здійснивши спробу аналізу його неологізмів. Цими двома розвідками, власне, обмежується перелік мовознавчих студій над Стусовою творчістю на сьогодні. Як бачимо, обидві праці присвячені лексичному рівневі ПМ; тут відбилася вже звична тенденція, за якою першими із мовознавців ідіостиль письменника досліджують лексикологи та стилісти, а відтак інші компоненти мовної картини авторського стилю словотвір, морфологія, синтаксис на тривалий час залишаються маловивченими. Очевидно, увага дослідників ідіостилю концентрується в першу чергу на тих його рисах, які «лежать на поверхні» сприйняття, найдоступніші для аналізу, зазвичай, це явища лексичні та стилістичні (про що свідчать і теми більшості дисертаційних робіт останнього десятиліття, присвячених мові художніх творів: наприклад, «Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії», «Семантика художнього слова в поезії 80-их 90-их рр. ХХ ст.», «Ключові слова у мовній картині світу М.Коцюбинського», «Поетичний словник українських неокласиків», «Мовний образ простору в поезіях М.Семенка і В.Поліщука», «Словесна поетика Лесі Українки» і т. ін., назви дещо змінено). Однак особливості синтаксису, хоча й не так рельєфно, як, приміром, оказіоналізми, діалектизми та інші лексичні явища улюблені об’єкти лінгвістичних розвідок проступають на площині художнього тексту, проте здатні не менш переконливо характеризувати своєрідність ідіостилю. Тут доречно згадати вислів відомого літературознавця М.Верлі: «Речення набагато більшою мірою є носієм стилю, ніж слово»; на те, що «ключ до стилю письменника в синтаксисі», звертає увагу і О.Єфімов, стверджуючи: «Вся архітектоніка словесної тканини, добір конструкцій, їх організація, розташування та об’єднання у складні цілі словом, уся словесна композиція твору перебуває у прямій залежності від своєрідності індивідуального синтаксису кожного поета і прозаїка» [65, 4].
Синтаксис поетичної мови Стуса, на перший погляд, не є яскраво індивідуальним, екстраординарним. У процесі читання або прослуховування творів поета, особливо при першому знайомстві з ними, привертають до себе увагу, як правило, «незвичні» слова неологізми оказіоналізми, архаїзми, лексичні одиниці діалектного походження. Як ми щойно вказували, цей компонент Стусового ідіостилю вже знайшов своїх дослідників. Але що більше поезій Стуса маємо перед собою, зіставляючи, порівнюючи їх, то чіткіше виявляємо спільне у доборі різних типів словосполучень, у будові речень, фраз і надфразових єдностей, у застосованому порядкові слів у реченнях, у засобах еліпсації, в характері чергування коротких і довгих речень тобто, в усіх аспектах індивідуального синтаксису поета. Синтаксис ПМ Стуса не є настільки специфічним, аби йшлося про порушення і тим паче про руйнування усталених норм мовлення, як це спостерігається у текстах українських поетів 1920-30-их рр. (М.Семенко, Ґео Шкурупій, ранні М.Бажан, П.Тичина) і в багатьох сучасних поетів (Ю. Андрухович, Ю. Позаяк, С.Либонь, С. Жадан та ін.). Будучи загалом цілковито традиційним, його синтаксис усе ж таки має доволі індивідуальних рис, які дають змогу вести мову про „типово стусівську” будову фрази, вможливлюють упізнаваність віршованих рядків як таких, що належать перу цього автора. Такі наші власне емпіричні спостереження значною мірою спонукали до обрання предметом дослідження синтаксису ПМ Василя Стуса.
Актуальність обраної теми дисертаційної роботи визначає, з одного боку, перспектива створення в майбутньому історії та словника національної ПМ, одним із важливих аспектів аналізу якої є ідіостильовий, що вивчає ПМ як індивідуальну мовнохудожню систему; з другого, потреба витворення комплексної картини бачення творч

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Необхідність виявлення й аналізу стилетвірних ознак поетичної мови Василя Стуса основна наукова проблема, порушена в роботі, знайшла своє розв’язання через аспектне вивчення художніх текстів поета. Виходячи з принципів рівневого підходу до аналізу поетичної мови як специфічного системно-структурного утворення, з’ясовано особливості поетичного синтаксису В. Стуса у зв'язку з комунікативною структурою ліричного тексту і загальними чинниками художньої комунікації.
2. По огляді відомих способів представлення синтаксичних структур у різних граматичних теоріях (а отже і різних варіантів аналізу речення) та в результаті зіставлення двох найпоширеніших концепцій структурного синтаксису граматики безпосередніх складників і граматики залежностей, виходячи з мети й завдань цієї роботи, було визнано доцільним застосування базованого на граматиці залежностей методу графічного представлення синтаксичних структур і стилістичної діагностики за І. Севбо (Білецькою) (скорочено метод дерев залежностей), оскільки це дає можливість експлікувати структуру речення у вигляді, якнайбільше відкритому для вивчення його композиції, що й лежить у центрі нашої уваги в цьому дослідженні.
3. Зважаючи на те, що дотепер об'єктом аналізу засобами граматики залежностей виступав, у силу багатьох причин, майже виключно синтаксис прозових текстів наукового та художнього стилів, сформульовано ряд пропозицій щодо адаптування методу Севбо до специфічних особливостей синтаксису поезії. Часткова модифікація методу стосується головно відображення важливих явищ поетичного синтаксису й полягає:
а) у введенні дуги реконструйованого зв'язку для відображення на рисунках графів залежностей умовно відновлених відношень підпорядкування в парцельованих реченнях (між відповідними словами базового речення і парцелята), а також у приєднувальних конструкціях, коли неврахування таких відношень загрожує втратою частини інформації про характеристики аналізованого тексту;
б) у позначенні спеціальним символом над дугою підпорядкування наявності в тексті твору тире як знака стилістично вмотивованої паузи з функцією сегментування фрази та інтонаційно-смислового виділення її певного фрагмента, а також тире на позначення еліпсиса;
в) у введенні додаткового погодження щодо принципів зображення звертань у реченні та особливостей обчислення показників діагностичних параметрів для речень зі звертаннями;
г) у застереженні такого способу формування дослідної вибірки, при якому добираються не розрізнені речення, а цілісні твори, що їх у процесі дослідження розчленовуємо на окремі речення, не порушуючи послідовності появи речень у тексті і убезпечуючись таким чином від можливого розриву композиційної єдності твору.
Вказані новації покликані оптимізувати відображення засобами граматики залежностей реалій поетичного синтаксису, характерних для різних ідіостилів віршової мови.
4. Проведене дослідження підтвердило переваги застосування інструментарію граматики залежностей і побудованого на ній методу дерев залежностей у вивченні поетичної мови взагалі та ідіостилю Василя Стуса зокрема. Засоби граматики залежностей дають можливість оптимально унаочнити й відкрити для об’єктивного аналізу характерні синтаксичні особливості поетичної мови, пов’язані з особливостями композиції речень (часте порушення традиційного порядку слів у реченні; підвищену дистантність усередині пари «головне слово залежне слово»; часте ускладнення структури речення відокремленими компонентами; розриви всередині простих компонентів складних речень тощо), що лежать в основі такої імпліцитної риси багатьох поетичних ідіостилів, як громіздкість / ускладненість мови.
Завдяки формалізованому представленню синтаксичних структур дослідник дістає змогу, зіставляючи структури різних речень одного ідіостилю, практично моментально лише за візуального обстеження виявляти їхні спільні та відмінні риси, найбільш і найменш характерні особливості. Обчислення характеристик синтаксичних структур за відповідними деревами залежностей уможливлює підведення об’єктивної основи під спостереження над особливостями синтаксичної складової поетичного ідіостилю.
5. Одержані дані засвідчили притаманність синтаксичному рівневі Стусової поетичної мови відносно коротких (в середньому по 10 слів) речень (в ідіостилі Симоненка, відповідно, 12 слів), переважно простих за будовою (близько 59% від загальної кількості); серед складних речень кількісно домінують складносурядні (майже 60% у загальній масі складних). Типову композицію поетичної фрази у Стуса вирізняє превалювання ланцюжків послідовно підпорядкованих елементів над співпідпорядкуванням, що зумовлює загальне збільшення глибини синтаксичних структур (середня кількість рівнів у деревах залежностей 5,7). Не є визначальними для синтаксису Стусових текстів такі чинники громіздкості (ускладненості) структур, як велика розгалуженість їх при корені (тобто наявність багатьох залежних у присудка), кількаразова зміна напряму шляху в дереві (зиґзаґ), надмірна дистантність розташування пар головного й залежного слів, значна кількість ускладнювальних груп (однорідних, сурядних) у реченні та ін. Лише в поодиноких реченнях вибірки виявлено непроективність структури.
6. Зіставлення результатів опису синтаксичних структур із відповідними текстовими фрагментами дало змогу з'ясувати художньо-комунікативні передумови деяких особливостей синтаксичної домінанти поезії Стуса, якій, зокрема, властиві ритміко-інтонаційна гнучкість, «аритмія» слова, часом прояви «рубаного синтаксису». В основі цього лежить численність парцельованих речень і приєднувальних та сегментованих конструкцій, обумовлена, як вважаємо, прагненням акцентувати певні особливо значущі частини висловлювання. Цьому ж підпорядковане й застосування численних повторів слів, синтаксичних конструкцій і цілих речень, що водночас відображує засобами синтаксису провідний для лірики Стуса мотив «кружляння», циклічності, безперервності буття. «Дієслівність» поезії Василя Стуса підкреслена переважним винесенням присудка на першу позицію в реченні, що, завдяки наданню ремі висловлювання препозиції перед темою, значно підсилює експресивність синтаксису. Велику частину цих початкових у реченні предикатів становлять дієслівні форми імператива другої особи однини з виразною комунікативною автоадресованістю, котрі, як і автоадресовані апелятиви, відбивають загальну автокомунікативність і характерну медитативність поетичних текстів Стуса.
7. Ряд синтаксичних явищ, властивих поетичній мові Стуса, характерні і для розмовного мовлення (зокрема, парцеляція, сегментація внутрішньофразовими паузами, численність приєднувальних конструкцій та ін.), що, в цілому, підтверджує слушність гіпотези про подібність авторського індивідуального синтаксису Стуса до синтаксису усного розмовного мовлення.
8. Здобуті результати дослідження вможливлюють конкретизацію та обґрунтування точними структурними і числовими показниками тих ознак специфіки поетичного синтаксису Василя Стуса, що їх до цього часу позначувано в працях стусознавців (здебільшого літературознавців, наприклад, у Ю. Шевельова, М. Коцюбинської) загальними словами «енергійність», «інтенсивність», «м'язистість» і под.
9. Коло проблем, пов'язаних із поетичним синтаксисом Василя Стуса, далеко не вичерпується порушеними в цій роботі. Очевидно, на своїх майбутніх дослідників чекають, зокрема, питання взаємозв'язку ритму довжин віршових речень із комунікативною структурою цілісних творів, проблема багаторазового вживання ряду стереотипних моделей синтаксичних конструкцій у поезіях Стуса і ще багато інших. Вельми цікавим було б і порівняльне дослідження особливостей синтаксису Стуса на різних етапах його творчості, що доповнило б наші знання про ідейно-художню еволюцію творчої свідомості поета.

ЛІТЕРАТУРА

1. Азнаурова Э. С. Прагматика художественного слова. Ташкент: ФАН, 1988. 119 с.
2. Александрова О. В. Проблемы экспрессивного синтаксиса. М.: Высшая школа, 1984. 211 с.
3. Алпатов В. М. История лингвистических учений. М.: Языки русской культуры, 1998. 368 с.
4. Античные теории языка и стиля: Антология текстов. СПб.: Алетея, 1996. 368 с.
5. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики (краткий очерк). М.: Просвещение, 1966. 301 с.
6. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка // Вопросы языкознания. 1995. № 1. С. 91 102.
7. Арутюнова Н. Д. Синтаксис //Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С. 254-342.
8. Атаян Э. Р. Предмет и основные понятия структурального синтаксиса. Ереван: Митк, 1968. 278 с.
9. Ахманова О. С., Микаэлян Г. Б. Современные синтаксические теории. 2-е изд. М.: Эдиториал УРСС, 2003. 168 с.
10. Балли Ш. Французская стилистика / Пер. с франц. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 392 с.
11. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
12. Барулина Н. Н. Роль знаков препинания при актуализации высказывания // Русский язык в школе. 1982. № 3. С. 44 53.
13. Бархударов Л. С. Введение в трансформационно-порождающую грамматику английского языка. М.: МГПИ, 1983. 97 с.
14. Бахтін М. М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки. Л.: Літопис, 1996. С. 226 281.
15. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: ВЦ «Академія», 2004. 344 с.
16. Бедрик Ю. І. Василь Стус: проблема сприймання. К.: Фотовідеосервіс, 1993. 80 с.
17. Безкровна І. О. Комунікативна структура поетичного тексту: Семантичний та прагматичний аспекти: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1999. 22 с.
18. Белецкая И. П. Графическое представление синтаксических структур и стилистическая диагностика: Автореф. дис. докт. филол. наук. Ленинград, 1983 . 31 с.
19. Белоногов Г. Г., Кузнецов Б. А. Языковые средства автоматизированных информационных систем. М.: Наука, 1983. 287 с.
20. Белошапкова В. А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Наука, 1977. 928 с.
21. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1988. 121 с.
22. Благой Д. Д. От Кантемира до наших дней. М.: Художественная литература, 1979. Т. 2. 511 с.
23. Блум Х. Страх влияния. Теория поэзии. Карта перечитывания. Екатеринбург: Изд-во УрГУ, 1998. 352 с.
24. Блумфилд Л. Язык. М.: Прогресс, 1968. 608 с.
25. Бондаренко А. І. Поетична мова В.Стуса: Експресеми емотивного змісту: Автореф. дис канд. філол.наук. К., 1996. 20 с.
26. Бубнова Г. И., Гарбовский Н. К. Письменная и устная коммуникация: Синтаксис и просодия. М.: Изд-во МГУ, 1991.- 272 с.
27. Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5-ти тт. К.: Наукова думка, 1975. Т.1. 264 с.
28. Ванников Ю. В. Синтаксические особенности русской речи (явление парцелляции ) // Университет Дружбы народов. М.: Наука,1969. 132 с.
29. Ванников Ю. В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М.: Наука, 1979. 296 с.
30. Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка. Х.: Вид-во ХДУ, 1963. 252с.
31. Ващенко В. С. Стилістика речення в українській мові. Дніпр.: Видавництво ДДУ, 1968. 158 с.
32. Виноградов В. В. Из истории изучения русского синтаксиса (От Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во АН СССР, 1958. 524 с.
33. Виноградов В. В. Стиль Пушкина. М.: Наука, 1999. 703 с.
34. Виноградов В. В. Стилистика: Теория поэтической речи: Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256 с.
35. Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Виноградов В. В. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 470 528.
36. Винокур Г. О. О языке художественной литературы // Сост. Т.Г.Винокур. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
37. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
38. Віват Г. І. Художні особливості та провідні мотиви поетичної творчості В. Стуса. О.: Студія "Негоціант", 2003. 175 с.
39. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 229 с.
40. Выготский Л. С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. 5-ое изд., испр. М.: Лабиринт, 1997. 416 с.
41. Галкина-Федорук Е. М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сб. статей по языкознанию. Профессору Моск. университета В. В. Виноградову в день его 60-летия. М.: Изд-во МГУ, 1958. С.44 57.
42. Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык: ч. 2. Синтаксис // 4-е изд. М.: Просвещение, 1973. 350с.
43. Гинзбург Л. Частное и общее в лирическом стихотворении // Вопросы литературы. 1981. № 10. С. 87 99.
44. Гладкий А.В.Формальные грамматики и языки. М.: Наука, 1973. 368 с.
45. Гладкий А. В. Синтаксические структуры естественного языка в автоматических системах. М.: Наука, 1985. 143 с.
46. Гладкий А. В., Мельчук И. А. Грамматики деревьев. I, II. // Информац. вопросы семиотики, лингвистики и автомат. перевода: Вып. 1, 4. М., 1971 1974.
47. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
48. Грамматика современного русского языка / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
49. Грамматические исследования: Функционально-стилистический аспект / АН ССР. ИРЯ. Отв. ред. Д. Н. Шмелев: Ч. 2: Морфология, словообразование, синтаксис. М.: Наука, 1991.247 с.
50. Грамматические концепции в языкознании 19 века. Ленинград: Наука (Ленингр. отд.), 1985. 294 с.
51. Григорьев В. П. Поэтика слова. М.: Наука , 1979. 343 с.
52. Данилко М. И. Композиционно-речевые средства создания абсолютной антропоцентричности художественного текста: Автореф. дис. канд. филол. наук. Одесса, 1987. 21 с.
53. Дей О. І. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978 . 252 с.
54. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 310 с.
55. Джанджакова Е. В. Реализация контекста «автор читатель» в художественном тексте // Функционирование языковых единиц в коммуникативных актах: Сб. науч. тр. МГПИИЯ. М., 1986. Вып. 272. С. 48 54.
56. Долгов К. М. От Киркегора до Камю: Философия. Эстетика. Культура. М.: Искусство, 1990 . 397 с.
57. Долинина И. Б. Системный анализ предложения (на материале английского языка). М.: Высшая школа, 1977. 175 с.
58. Драч І. Ф. Василь Стус поет трагічної долі // Прапор. 1989. №4. С. 9.
59. Дресслер В. Синтаксис текста / Пер. с нем. // Новое в зарубеж. лингвистике: Вып.8. М.: Прогресс, 1978. С. 84 181.
60. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1973. 288 с.
61. Едличка А. Литературный язык в современной коммуникации // Новое в зарубежной лингвистике: Вып.20: Теория литературного языка в работах ученых ЧССР: Сборник: Пер. с чешск. и словац. / Сост. и ред. Н.А.Кондрашов. М.: Прогресс, 1987. С. 38 134.
62. Еко У. Роль читача: Дослідження з семіотики текстів / Пер. з англ. Л.: Літопис, 2004. 384 с.
63. Ельмслев Л. Язык и речь // Звегинцев В.А. История языкознания 19 20 вв. в очерках и извлечениях: Ч. 2. М.: Прогресс, 1965. С. 76 122.
64. Есперсен О. Философия грамматики / Пер. с англ. М.: Эдиториал УРСС, 2002. 456 с.
65. Ефимов А. И. Стилистика художественной речи. - М.: Наука, 1961. - 249 с.
66. Єрмоленко С. Я. Синтаксис віршової мови (На матеріалі української радянської поезії). К.: Наукова думка, 1969. 94 с.
67. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 210 с.
68. Жулинський М. Г. Ця Богом послана Голгота// Стус В. Вікна в позапростір. К.: Веселка, 1992. С. 248 - 255.
69. Загнітко А. П. Основи українського теоретичного синтаксису. Горлівка: ГДППМ, 2004. Ч.1. 227 с.
70. Звегинцев В. А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.:Изд-во МГУ, 1976.307 с.
71. Земская Е. А., Китайгородская М. В., Ширяев Е. Н. Русская разговорная речь: Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1981. 276 с.
72. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 353 с.
73. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса//АН СССР. ИРЯ. М.: Наука. 1982. 367 с.
74. Золян С. Т. Семантика и структура поэтического текста. Ереван: Изд-во Ереван. ун-та, 1991. 311 с.
75. Ильенко С. Г. К вопросу об общей типологии сложного предложения в современном русском языке. Казань: Изд-во Казанского ун-та. 1982. 179 с.
76. Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в лингвистике. 1965. Вып.4. C. 126-138.
77. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. М.: Высшая школа, 1990. 151 с.
78. Ковтунова И. И. Поэтический синтаксис//АН СССР, ИРЯ. М.: Наука, 1986. 206 с.
79. Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
80. Коммуникативная и поэтическая функции художественного текста//Сб. науч.ст. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та. 1982. 167с.
81. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе. М.: Политиздат, 1980. 360 с.
82. Котов Р., Марчук Ю., Нелюбин Л. Машинный перевод в начале 1980-их годов // Вопросы языкознания. 1983. № 1. С. 35.
83. Коцюбинська М. Х. І душу виробив прозору // Київ. 1989. №10. С.40-41.
84. Коцюбинська М. Х. На цвинтарі розстріляних ілюзій // Слово і час. 1990 № 6. С. 21-32.
85. Коцюбинська М. Х. Страсті по Вітчизні // Стус В. Дорога болю. К.: Рад. письменник, 1990 С. 201-212.
86. Кочерган М. П. Мовознавство на сучасному етапі // Дивослово. 2003. №5. С.75-79.
87. Критская В. И. Знаки препинания как текстообразующие единицы (Автоматизация анализа и редактирования в научном тексте): Автореф.дис. канд. филол.наук. К., 1991. 20 с.
88. Крючков С. Е., Максимов Л. Ю. Современный русский язык. Синтаксис сложного предложения. 2-е изд., перераб. М.: Просвещение, 1977. 191 с.
89. Кузьмичева В. К. К вопросу об интонациoнной структуре обращения в современном русском языке // Дослідження з української та російської мов: Зб. статей (Відп. ред. І. К. Білодід) К.: Наукова думка , 1964. 259 с.
90. Кунце Ю. Введение семантических критериев в синтаксические правила // НТИ. Сер. 2. 1981. № 6. С. 30 34.
91. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику / Пер. с англ. В.А. Звегинцева. М.: Прогресс, 1978. 543 с.
92. Лаптева О. А. Речевые возможности текстовой омонимии. М.: Эдиториал УРСС, 2003. 413 с.
93. Левин Ю. И. Лирика с коммуникативной точки зрения // Левин Ю. И. Избр. труды. Поэтика. Семиотика. М.: Языки русской культуры, 1998. С. 464-480.
94. Лингвистические исследования в конце 20 века: Сб. обзоров / РАН. М., 2000. 214 с.
95. Лингвистические проблемы автоматизации редакционно-издательских процессов / Т. А. Грязнухина, Н. П. Дарчук, Л. И. Комарова и др. К.: Наукова думка, 1986. 228 с.
96. Лингвистическое обеспечение системы ЭТАП-2 / Ю.Д. Апресян, И.М. Богуславский, Л.Л. Иомдин и др. М.: Наука, 1989. 296 с.
97. Лихачев Д. С. Очерки по философии художественного творчества. СПб.: БЛИЦ, 1996. 160 с.
98. Лотман Ю. М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 352 с.
99. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Ленинград: Просвещение, 1972. 272 с.
100. Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии. Анализ поэтического текста. (Статьи и исследования. Заметки, рецензии, выступления). СПб.: Искусство, 1996. 848 с.
101. Лурия А. Р. Язык и сознание. 2-ое изд. М.: Изд-во МГУ, 1998. 336 с.
102. Максимов Л. Ю. Обращение в стихотворной речи // Соврем. русcкий язык. Ученые записки МГПИ. М ., 1965. С. 27 66.
103. Мамалиґа А. І. Синтаксис тексту // Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації і тексту / В.В.Різун, А.І. Мамалиґа, М.Д.Феллер. К.: РВЦ "Київський університет", 1998. С. 61 221.
104. Марчук Ю. Н. Проблемы машинного перевода. М .: Наука, 1983. 233 с.
105. Маслова В. А. Филологический анал