СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНИМИ ТИПАМИ ЗВ’ЯЗКУ В СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

КОВАЛЬЧУК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ

УДК 801.25

СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНИМИ ТИПАМИ ЗВ’ЯЗКУ В СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Барчук Володимир Михайлович
кандидат філологічних наук,
доцент

Івано-Франківськ
2007

З М І С Т

ВСТУП...........................................................................................................4
РОЗДІЛ І. НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ ЯК СИНТАКСИЧНА КАТЕГОРІЯ.........................................................................................................10
1.1. Перехідні явища в системі граматики...........................................10
1.1.1. Проблема визначення перехідних мовних явищ..........................10
1.1.2. Перехідні явища у системі складних речень............................. 12
1.2. Недиференційовані типи зв’язку в складному реченні..........16
1.2.1. Синтаксичні зв’язки і структурно-семантичні ознаки речень з недиференційованими типами зв’язку............................................................16
1.2.2. Безсполучникові і сполучникові речення з недиференційованими типами зв’язку...................................................................................................24
Висновки до розділу І...........................................................................33

РОЗДІЛ ІІ. НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ТИПИ ЗВ’ЯЗКУ НА МЕЖІ ПАРАТАКСИСУ І ГІПОТАКСИСУ...............................................................35
2.1. Складні речення з єднально-означальною семантикою.............35
2.1.1. Єднально-означальні речення з особовим займенником-антецедентом..........................................................................................................39
2.1.2. Єднально-означальні речення з вказівним займенником-антецедентом..........................................................................................................52
2.1.3. Єднально-означальні речення з присубстантивним відносним займенником-антецедентом..................................................................................62
2.2. Складні речення з відносно-репродуктивною семантикою.......74
2.2.1. Відносно-репродуктивні речення із співвідносною займенниковою синтаксемою.............................................................................79
2.2.2. Відносно-репродуктивні речення із співвідносною адвербіальною синтаксемою...........................................................................................................94
2.2.3. Відносно-репродуктивні речення із співвідносним займенниково-субстантивним сполученням синтаксем...........................................................100
2.2.4. Відносно-репродуктивні речення з імпліцитним співвідносним елементом.............................................................................................................105
Висновки до розділу ІІ............................................................................109

РОЗДІЛ ІІІ. НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ТИПИ ЗВ’ЯЗКУ В МЕЖАХ ГІПОТАКТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ................................................................112
3.1. Складні речення із пояснювальною семантикою......................112
3.2. Придієслівні пояснювальні речення............................................118
3.2.1. Речення з поясненням дії опорного предиката.............................119
3.2.2. Речення з поясненням ознаки дії опорного предиката................127
3.3. Приіменні пояснювальні речення.................................................138
3.3.1. Речення з поясненням іменної частини присудка препозитивного компонента...........................................................................................................140
3.3.2. Речення з поясненням формального суб’єкта дії препозитивного предиката..............................................................................................................149
3.3.3. Речення з поясненням об’єкта дії препозитивного предиката..............................................................................................................156
3.3.4. Речення з поясненням опорної синтаксеми з числовим значенням.............................................................................................................164
Висновки до розділу ІІІ..........................................................................169
ВИСНОВКИ.............................................................................................171
ДОДАТКИ.................................................................................................180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................186
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................188

ВСТУП

Синтаксична наука на сучасному етапі виділяє складне речення як самостійну й самодостатню одиницю, яка, функціонуючи в синтаксичній системі мови, протягом останніх десятиліть все частіше стає об’єктом глибоких комплексних досліджень. Однак у контексті вивчення складних речень з погляду різних аспектів та концептуальних підходів і надалі залишаються не до кінця вирішеними загальнотеоретичні проблеми, пов’язані з визначенням синтаксичного зв’язку, семантико-синтаксичних відношень між компонентами окремих типів поліпредикативних конструкцій.
Загалом проблема визначення синтаксичного зв’язку у складних реченнях і, відповідно, їх класифікації у синтаксисі вирішувалась шляхом традиційної диференціації на сурядний і підрядний зв’язок, окремо розглядались конструкції, у яких відсутні формальні засоби зв’язку між предикативними частинами, безсполучникові складні речення [див. праці: 133; 35; 34; 136; 141; 127; 178; 40; 132 та ін.]. Попри це чимало питань, які стосувалися загальнотеоретичних проблем синтаксису складного речення, серед них і загальноприйнята і застосовувана щодо всіх синтаксичних одиниць (зокрема, сполучникових та безсполучникових складних речень) концепція визначення синтаксичного зв’язку, залишалися не до кінця вирішеними. Розв’язання цих проблем було поставлено в основу монографічного дослідження складних безсполучникових речень староукраїнської мови [15; 16], результатом якого, зокрема, було обґрунтоване виділення в складних реченнях, окрім зазначених сурядності і підрядності, інших типів синтаксичного зв’язку двобічно-дворядного та недиференційованого типу зв’язку.
Різноаспектний синтаксичний аналіз складних речень засвідчує, що в деяких поліпредикативних конструкціях зв’язок між компонентами не піддається типовій граматичній диференціації: його не можна однозначно кваліфікувати в межах наявних у мові різновидів синтаксичного зв’язку між компонентами. У мовознавстві цей синтаксичний зв’язок визначається як недиференційований. На нього вказували насамперед при дослідженні безсполучникових конструкцій такі синтаксисти, як І.Слинько [59, с.295], В.Бєлошапкова [144, с.520], І.Вихованець [39, с.347]. Проте проблема недиференційованості, перехідності деяких типів складних речень ще не повністю досліджена і вимагає більш системного аналізу. Семантико-синтаксичні відношення між компонентами таких складних речень є граматично визначені, а самі конструкції ідентифікуються і піддаються системному аналізу. З огляду на це є підстави виділяти у складних реченнях недиференційовані (перехідні) типи синтаксичного зв’язку.
Актуальність роботи зумовлюється потребою визначення граматичної природи складних речень з недиференційованими типами зв’язку у процесі їх функціонування в мові й мовленні на певному етапі історичного розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” і відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Мета дисертаційної роботи виявити визначальні граматичні особливості недиференційованих типів синтаксичного зв’язку в складних реченнях і на основі всебічного аналізу розробити принципи їх структурно-семантичної класифікації. Відповідно до мети ставляться такі завдання:
опрацювати загальнотеоретичну проблему перехідних типів синтаксичного зв’язку в складних реченнях староукраїнської мови і виробити концепцію їх визначення та аналізу;
встановити особливості побудови і внутрішнього структурування граматичних моделей складних речень з недиференційованими типами зв’язку;
охарактеризувати граматичні засоби вираження перехідних типів зв’язку в складному реченні; виявити співвідношення сполучникових і безсполучникових речень з недиференційованими типами зв’язку;
здійснити структурно-семантичну класифікацію виявлених граматичних різновидів перехідних складних речень в межах аналізованого типу синтаксичних одиниць;
визначити семантико-синтаксичні відношення і форми вираження синтаксичного зв’язку між предикативними компонентами аналізованих складних речень;
простежити трансформаційні явища, тенденції функціонування речень з недиференційованими типами зв’язку в староукраїнській мові у загальному контексті формування системи складного речення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є недиференційовані типи синтаксичного зв’язку у складному реченні.
Предмет дослідження граматичні моделі і варіанти складних речень з недиференційованими типами зв’язку.
З метою аналізу найрізноманітніших варіантів структур з недиференційованими типами зв’язку у загальному процесі розвитку синтаксичної системи матеріалом дослідження обрано складні речення староукраїнської мови період XIV XVIIІ ст. Охоплений дослідженням матеріал (опрацьовано 34 писемні пам’ятки, вибірка складає 3 тис. речень) дозволяє виділити відповідні структурно-семантичні різновиди конструкцій з недиференційованими типами зв’язку, піддати системному опису різноманітні перехідні явища в межах виділених граматичних моделей речень, простежити особливості функціонування аналізованих одиниць перехідного типу у процесі розвитку і формування синтаксичної системи складного речення.
Староукраїнська мова, реалізуючись в різних функціональних стилях, фіксує характерні ознаки складних речень з недиференційованими типами зв’язку між компонентами як у межах безсполучниковості (переважна більшість аналізованих речень), так і в деяких граматичних типах сполучникових конструкцій (пояснювальні, відносно-репродуктивні). Аналіз цих складних речень засвідчує певні закономірності функціонування їх у процесі розвитку мови: деякі граматичні моделі зафіксовано і в сучасній українській мові, натомість в інших варіантах формальні показники зв’язку та семантико-синтаксичні відношення між їх компонентами сучасними граматиками кваліфікуються в межах сурядності чи підрядності.
При підборі матеріалу для аналізу основною вимогою було максимально повне відображення в ньому синтаксичної системи староукраїнської мови. У зв’язку з цим у дослідженні опрацьовано тексти писемних пам’яток староукраїнської мови періоду XIV-XVIII ст., що належать до різних мовних стилів і жанрів: офіційно-ділового (пам’ятки, позначені в роботі умовними скороченнями: АКЖ, АСУ, AKL, АЮЗР, ВГ, Г-XIV, Г-XV, ДМ, ДМВН, КПС, ЛРК, СА, СЛС), художнього (пам’ятки: БУЛ, ВІН, КЗ, ОЧБ, ПМТ, СПБ, УП, ЦНЛ), публіцистичного (пам’ятки: ЗКП, ІГ, ЛГП, ПБ, СП, ХФА), літописного (пам’ятки: ЛВ, ЛГ, ЛЛ, ЛС, ОЛ,), епістолярного (пам’ятки: ПЛ, ДЯМ).
Робота над аналізованим історичним матеріалом передбачає додаткове врахування таких особливостей, як час написання пам’ятки, її стиль і жанр, тематичні особливості, авторство. Зокрема, писемні пам’ятки давнішого періоду характеризуються наявністю в них більшої кількості явищ, пов’язаних з недостатньою унормованістю синтаксичної системи, пунктуаційно-правописного оформлення. Натомість пізніші досліджувані пам’ятки за зазначеними показниками більш наближені до сучасної української мови. При аналізі синтаксичних конструкцій в цілому враховуються стилістично-жанрові особливості писемних джерел. Багатство форми і змісту, відповідність тексту пам’ятки загальномовним нормам значною мірою залежать від рівня освіченості й індивідуального стилю автора. Зазначені особливості є супровідними показниками аналізованого матеріалу, які в роботі не описуються спеціально, однак їх врахування загалом сприяє реалізіції основної мети дослідження.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта і поставлені завдання зумовили застосування в дисертаційній роботі різних методів. Для визначення граматичних особливостей речень з недиференційованими типами зв’язку, семантико-синтаксичних відношень між їх компонентами та критеріїв класифікації застосовано описовий і структурно-семантичний методи дослідження. З метою встановлення засобів вираження перехідних типів зв’язку, ролі сполучників і співвідношення безсполучникових та сполучникових речень з недиференційованими типами зв’язку у роботі використано також елементи порівняльного і трансформаційного методів. Граматичні явища аналізуються з урахуванням функціонально-синтаксичного значення структурних елементів предикативних частин складного речення, враховується їх лексичне вираження.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим цілісним дослідженням перехідних явищ синтаксичного зв’язку в системі складного речення на матеріалі староукраїнської мови. В роботі використано загальнотеоретичні положення, які є здобутком сучасної синтаксичної науки і застосовуються щодо інших синтаксичних одиниць цього ж класу. Простежено основні тенденції функціонування окремих структурно-семантичних типів перехідних структур у загальному контексті розвитку синтаксичної системи складного речення. Введено ряд понять, що застосовуються при визначенні та аналізі відповідних різновидів складних речень перехідних типів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній вироблено концепцію визначення й аналізу перехідних типів складних речень із використанням загальносинтаксичних категорій, що використовуються для наукового опису й інших наявних типів синтаксичного зв’язку в складних конструкціях сурядного, підрядного, дворядного.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що концептуальні основи визначення та аналізу складних речень з недиференційованими типами зв’язку можуть бути використані в лекційних курсах з синтаксису, історичної граматики української мови, а також стати підґрунтям для створення спецкурсу для студентів філологічних факультетів.
Апробація роботи. Основні положення та результати дисертації були викладені в доповідях і повідомленнях на наукових конференціях: Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства” (Ужгород, 2004 р.), Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005 р.), Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2006 р.), на щорічних звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів (Івано-Франківськ, 2004-2006 рр.). Розділи роботи та дисертація в цілому обговорювались на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника у 2006 р.
Досліджувані аспекти дисертації висвітлено в шести публікаціях наукових статтях у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, переліку використаних джерел та списку літератури. Повний обсяг дисертації 179 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Всебічний аналіз та структурно-семантична класифікація складних речень з недиференційованими типами зв’язку здійснюється на основі загальносинтаксичних ідентифікаційних критеріїв, які застосовуються і щодо інших різновидів конструкцій, які традиційно вважаються типовими з погляду синтаксичного зв’язку. До таких показників належать категорія поліпредикативності монопредикативності складного речення, тип взаємодії предикатів складових компонентів і форма синтаксичного зв’язку, наявність спеціалізованих або неспеціалізованих граматичних індексів (відповідно сполучників або часток), лексичні конкретизатори, порядок розташування компонентів і пов’язане з ним комунікативне членування складного речення. Застосування зазначених критеріїв щодо речень з недиференційованими типами зв’язку в староукраїнській мові дають підстави кваліфікувати їх у межах паратаксису і гіпотаксису як перехідні між конструкціями з сурядним, підрядним та дворядним типами зв’язку.
Cкладні структури на межі паратактичних і гіпотактичних відношень класифікуються на два граматичні типи: речення з недиференційованими типами зв’язку між сурядністю і підрядністю та речення з недиференційованими типами зв’язку між сурядністю і дворядністю. У межах гіпотактичних відношень виділяються речення з перехідними типами зв’язку між підрядністю і дворядністю.
До конструкцій з недиференційованими типами зв’язку на межі паратактичних і гіпотактичних складних речень у староукраїнській мові належать речення з єднально-означальною семантикою та речення з відносно-репродуктивною семантикою; до конструкцій з недиференційованими типами зв’язку в межах гіпотаксису належать складні речення з пояснювальною семантикою. Функціонуючи в староукраїнській мові, речення з недиференційованими типами зв’язку позначають сталу та динамічну перехідність.
Всебічний аналіз складних речень з недиференційованими типами зв’язку засвідчує, що і безсполучникові, і сполучникові конструкції в межах виділених структурно-семантичних типів, їх граматичних моделей і варіантів являють собою граматично співвідносні і функціонально тотожні синтаксичні одиниці. Спеціалізовані граматичні індекси сполучники і сполучні засоби не є основними виразниками синтаксичного зв’язку, а виступають додатковими засобами вираження семантико-синтаксичних відношень у складному реченні. З огляду на це, комплексному аналізу підлягають і безсполучникові, і сполучникові речення з перехідними типами зв’язку.
Складні речення з єднально-означальною семантикою в староукраїнській мові позначили явище динамічної граматичної трансформації синтаксичного зв’язку в межах аналізованих синтаксичних одиниць. Ці поліпредикативні конструкції, функціонуючи у відповідний період розвитку мови, виявляють структурно-семантичні ознаки сурядності в межах паратаксису і підрядності в межах гіпотаксису.
Виділені на основі семантико-граматичних класів співвідносних займенників структурно-семантичні моделі складних речень з єднально-означальною семантикою (речення з особовими займенниками-антецедентами, речення з вказівними займенниками-антецедентами і речення з присубстантивними відносними займенниками-антецедентами) позначають різні етапи граматичної трансформації синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень від сурядного єднального в межах безсполучниковості до підрядного означального в межах сполучниковості. Граматичні різновиди єднально-означальних речень в староукраїнській мові виражають спільні структурно-семантичні ознаки відповідних типів. На основі визначених класифікаційних критеріїв вони виявляють здатність внутрішньо структуруватись на відповідні граматичні варіанти.
Щодо синтаксичного розміщення і структурно-семантичної взаємодії співвідносних синтаксем (опорного субстантива і займенника-антецедента) кожна з граматичних моделей єднально-означальних структур поділяється на речення з дистантною позицією опорного субстантива та речення з акцентованою позицією опорного субстантива. Ці граматичні варіанти, позначаючи семантико-синтаксичну взаємодію опорного слова з займенником-антецедентом і відносним компонентом загалом, різною мірою виражають перехідність зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між компонентами.
У конструкціях з дистантною синтаксичною позицією опорного субстантива щодо співвідносного займенника семантико-синтаксична взаємодія цих синтаксем проявляється незначною мірою, оскільки розміщені між ними інші члени речення послаблюють відносний зв’язок між предикативними компонентами. Як наслідок, означальні відношення в таких реченнях виражаються мінімально. Як форма синтаксичного зв’язку в конструкціях з дистантною позицією опорного слова проявляється семантико-граматичне співвіднесення предикатів складових компонентів, яке характеризує єднальні відношення в межах сурядного типу зв’язку. Тому домінуючими в цих конструкціях виступають різні смислові відтінки єднального значення: єднально-перелічувальні, єднально-доповнювальні, єднально-просторові, єднально-часові та ін. За ступенем вираження граматичного значення такі конструкції тяжіють до узагальнених відношень між предикативними компонентами, притаманних сурядному зв’язку.
У реченнях з акцентованою синтаксичною позицією опорного субстантива щодо займенника-антецедента через безпосередню семантико-синтаксичну взаємодію цих синтаксем чітко виражається граматичне узгодження як форма вираження підрядного означального зв’язку в складному реченні. Єднально-означальні речення з акцентованою позицією опорного слова виражають моносемантичні відношення між компонентами, що є визначальною структурно-семантичною ознакою підрядності.
Проаналізовані три семантико-граматичні моделі складних речень з єднально-означальною семантикою в староукраїнській мові відтворюють відповідні етапи формування синтаксичного зв’язку в напрямку від сурядного єднального до підрядного означального. Початковий етап зазначеної трансформації позначили речення з особовими займенниками-антецедентами. Через предметно-особову семантику співвідносних займенників означальні відношення в реченнях першої граматичної моделі виявляються найбільш узагальнено.
Відносний зв’язок увиразнюється у структурах другої граматичної моделі завдяки атрибутивно-означальному значенню вказівних займенників, а завершується процес формування підрядних означальних відношень у реченнях третьої моделі шляхом формального упущення дублера опорного іменника і перерозподілом синтаксичних функцій співвідносних синтаксем. Релятив-антецедент у межах відносного компонента виступає вже не означенням дублера опорного іменника, а виконує функцію суб’єкта або об’єкта дії у межах складного речення, будучи сполучним словом, він виступає спеціалізованим засобом граматичної ідентифікації підрядного означального зв’язку.
При ступеневому членуванні складних речень з єднально-означальною семантикою комунікативним ядром препозитивного висловлення виступає опорний субстантив, який, семантико-синтаксично взаємодіючи з займенником-антецедентом і розкриваючи через нього свій семантичний зміст, щодо відносного предикативного компонента виступає темою.
Складні речення з відносно-репродуктивною семантикою позначають в староукраїнській мові в основному сталу граматичну перехідність між різними типами синтаксичного зв’язку між сурядністю в межах паратактичних відношень та підрядністю і дворядністю в межах гіпотактичних відношень. Ці одиниці наявні в синтаксичній системі сучасної української мови.
Структурно-семантичні моделі відносно-репродуктивних речень, що виділяються на основі морфологічного вираження співвідносної синтаксеми, за синтаксичною функцією цієї синтаксеми внутрішньо структуруються на відповідні граматичні варіанти. Кожен із зазначених варіантів по-своєму фіксує перехідність синтаксичного зв’язку та семантико-синтаксичних відношень між предикативними компонентами.
Конструкції із співвідносною займенниковою синтаксемою (і безсполучникові, і сполучникові), утворюючи граматичне ядро відносно-репродуктивних речень у староукраїнській мові, постають як перехідні одиниці між різними типами синтаксичного зв’язку на межі паратаксису і гіпотаксису. Виконуючи у відносно-репродуктивному компоненті відповідну синтаксичну функцію, вказівні або відносні займенники виступають одним із засобів вираження додаткових семантико-синтаксичних відношень між сурядністю і підрядністю (речення зі співвідносним займенником-прямим об’єктом, зі співвідносним займенником-суб’єктом); між сурядністю і дворяднністю (речення зі співвідносним займенником-непрямим об’єктом).
За ступенем узагальненості граматичного значення у реченнях із співвідносною займенниковою синтаксемою домінуючими виступають узагальнені (речення з займенником-формальним суб’єктом), моносемантичні (речення з займенником-об’єктом), полісемантичні (речення з займенником-непрямим об’єктом) відношення. Інші структурно-семантичні різновиди, будучи менш представленими в староукраїнській мові і становлячи периферію відносно-репродуктивних речень, виявляють граматичну спорідненість і аналізуються в порівнянні з реченнями першої моделі.
Відносно-репродуктивні речення із співвідносною адвербіальною синтаксемою, виявляючи ознаки граматичної спорідненості із структурами першої моделі, мають специфічні особливості вираження синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень між компонентами. Ці особливості зумовлюються, з одного боку, взаємодією предиката із співвідносним прислівником і значенням цього прислівника, а з іншого можливістю вираження додаткових смислових відношень у складному реченні, які реалізуються у відповідних типах синтаксичного зв’язку. Вони виражають перехідні типи зв’язку між сурядністю в межах паратаксису і підрядністю в межах гіпотаксису (речення з ознаками з’ясувальних відношень), між сурядністю в межах паратаксису та дворядністю і підрядністю в межах гіпотаксису (речення з ознаками пояснювальних відношень).
Відносно-репродуктивні речення із співвідносним займенниково-субстантивним сполученням, функціонуючи в староукраїнській мові поряд з іншими граматичними моделями конструкцій, виражають граматичні ознаки перехідних типів зв’язку між паратактичними і гіпотактичними відношеннями сурядності і підрядності (речення із співвідносним формальним суб’єктом дії), сурядності і дворядності (речення із співвідносним об’єктом дії).
Речення з імпліцитним співвідносним елементом в староукраїнській мові, виявляючи граматичну спорідненість з іншими різновидами відносно-репродуктивних структур, визначаються як структури з перехідними типами синтаксичного зв’язку, зокрема між сурядністю в межах паратаксису та підрядністю і дворядністю в межах гіпотаксису (речення з імпліцитним співвідносним суб’єктом дії), між сурядністю та підрядністю (речення з імпліцитним співвідносним об’єктом дії).
Аналіз окремих різновидів структур з відносно-репродуктивною семантикою в староукраїнській мові дає змогу простежити певні трансформаційні процеси, пов’язані із деривацією синтаксичних одиниць. Зокрема, на основі функціонування і структурно-семантичних особливостей речень першої моделі з інтерпозитивним розміщенням відносно-репродуктивного компонента можна припустити, що вони стали одним із джерел формування вставлених конструкцій, а поширені в староукраїнській мові і нетипові для сучасної української мови речення із співвідносним займенниково-субстантивним сполученням із розвитком системи складного речення стали дериваційною базою для творення як інших типів сполучникових та безсполучникових відносно-репродуктивних речень, так і речень з іншими типами зв’язку, наприклад, складносурядних. У цьому проявляються ознаки динамічної перехідності складних речень з відносно-репродуктивною семантикою.
Структурно-семантичні моделі, на які погруповані пояснювальні структури, різною мірою виражають недиференційованість синтаксичного зв’язку, що полягає у граматичній контамінації ознак підрядності та дворядності.
Узагальненість семантики групи опорних слів, як правило, зумовлює полісемантичність пояснювальних речень: на основні пояснювальні відношення між компонентами накладаються додаткові значення причиново-наслідкові, міри і ступеня, місця, часу, мети та інші. Цьому сприяє і оказіональна семантика компонентів складних речень. Як наслідок, пояснювальний постпозитивний компонент граматично зумовлений меншою мірою, ніж при підрядності, хоча його наявність і граматична семантика передбачувані.
Домінування у пояснювальних реченнях обставинного значення, зокрема способу дії, сприяє оформленню семантико-синтаксичного прилягання на рівні складного речення. У пояснювальних складних реченнях опорне слово препозитивного компонента створює провалентну синтаксичну позицію, яка, однак, реалізується виключно через семантико-синтаксичне спрямування на нього постпозитивного компонента. Саме фіксованість позиції (постпозиція) пояснювального компонента та його семантична спрямованість на опорне слово чи групу слів (а не на весь препозитивний компонент) не дозволяють кваліфікувати синтаксичні відношення у пояснювальних складних реченнях як граматичну взаємозалежність, яка характеризує дворядний синтаксичний зв'язок.
Поліпредикативні конструкції, які утворюють семантико-граматичний розряд придієслівних пояснювальних речень, у староукраїнській мові поширені меншою мірою порівняно з розрядом приіменних пояснювальних речень. Це зумовлено більшою кількісною вираженістю різновидів опорних синтаксем іменного типу у групі предиката пояснюваного компонента ними виступають іменна частина присудка, формальний суб’єкт, об’єкт дії, числівникова лексема у групі предиката. Однак у створенні провалентної синтаксичної позиції, необхідної для виникнення пояснювальних відношень, визначальну роль у всіх різновидах аналізованих речень відіграє дієслово-предикат препозитивного компонента. Найбільш виразним при цьому є значення дієслова у реченнях з поясненням дії та в реченнях з поясненням ознаки дії опорного предиката. Тому саме ці різновиди становлять граматичне ядро і є основними моделями пояснювальних структур. Важливою залишається роль дієслова і в деяких приіменних пояснювальних реченнях, особливо коли предикат відзначається сильною правобічною валентністю.
Пояснювальні структури, у яких при створенні провалентної синтаксичної позиції зростає роль іменної лексеми, характеризуються накладанням на основні пояснювальні відношення додаткового означального значення. Це притаманно насамперед приіменним пояснювальним структурам, у яких опорним словом виступає субстантив у групі препозитивного предиката відповідні граматичні варіанти речень з поясненням іменної частини присудка препозитивного компонента, (перша модель), з поясненням формального суб’єкта дії та об’єкта дії опорного предиката (друга і третя моделі).

Складні речення з недиференційованими типами зв’язку достантньо представлені в писемних пам’ятках різних функціональних стилів староукраїнської мови. Це свідчить про стилістичну нейтральність аналізованих структур, їх загальновживаність і нормативність у синтаксичній системі мови.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АКЖ Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року. Житомир, 2002.
АСУ Актовая книга Стародубского городового уряда 1623 года. Черниговъ, 1914.
AKL Archiwum ksiazat Lubartowiczow w Slawucie. T. 1. (1366-1506). Lwow, 1887.
АЮЗР Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый временною коммисіею для раз бора древнихъ актовъ. Кіевъ, 1863.
БУЛ Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. К.: АН УРСР, 1963
ВГ Волинські грамоти XVI ст. К.: Наук. думка, 1995.
ВІН Вірші І. Некрашевича // Хрестоматія давньої української літератури. К.: Рад. школа, 1967.
Г-XIV Українські грамоти XIV ст. К.: Наук. думка, 1974.
Г- XV Українські грамоти XV ст. К.: Наук. думка, 1965.
ДМ Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. К.: Наук. думка, 1976.
ДМВН Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст. К.: Наук. думка, 1981.
ДЯМ Дневникъ Якова Марковича (1717-1767 гг). К., 1897.
ЗКП Копистенський З. Палінодія // Русская историческая библиотека. СПб, 1878. Т. 4.
ІГ Галятовский І. Ключ розуміння. К.: Наук. думка, 1985.
КЗ Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. К.: Наук. думка, 1971.
КПС Книга Київського підкоморного суду (1584-1644). К.: Наук. думка, 1991.
ЛВ Самійла Величка Сказаніє о войнh козацкой з поляками // Пам’ятки українського письменства. К., 1926. Т. 1.
ЛГ Гисторія Г. Граб’янки. Житомир, 2001.
ЛГП Лікарські та господарські порадники XVIII ст. К.: Наук. думка, 1984.
ЛЛ Львівський літопис 1649р. // Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1970.
ЛРК Лохвицька ратушна книга др. половини XVII ст. К.: Наук. думка, 1986.
ЛС Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. К., 1978.
ОЛ Острозький літописець 1633 р. // Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. К., 1970.
ОЧБ Драма про Олексія ... // Хрестоматія давньої української літератури. К.: Рад. школа, 1967.
ПБ Пересторога 1605 р. // Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів, 1954.
ПЛ Приватні листи XVIII ст. К.: Наук. думка, 1987.
ПМТ Транквіліон К. Перло многоцhнное // Хрестоматія давньої української літератури. К.: Рад. школа, 1967.
СА Сулимовскiй архивъ. К., 1884.
СЛС Старый Литовскiй Статутъ 1529 года. М., 1841.
СП Два почаївські стародруки (18 ст.). Мюнхен, 1985.
СПБ Сковорода Г. Сад божественных пhсней // Хрестоматія давньої української літератури. К.: Рад. школа, 1967.
УП Українська поезія XVII ст. К.: Наук. думка, 1992.
ХФА Филалет Х. Апокрисис 1598 р. // Русская историческая библиотека. СПб, 1882. Т. 7, кн. 2.
ЦНЛ Царство натури людской // Хрестоматія давньої української літератури. К.: Рад. школа, 1967.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адамец П. Очерк функционально-трансформационного синтаксиса современного русского языка. Прага, 1973. 284 с.
2. Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. шк., 1990. 168 с.
3. Александрова О. В. О функциональном синтаксисе английского языка // Семантическая структура текста и ее компоненты. Калининград: КГУ, 1989. С. 38 44.
4. Андерш Й. Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознавство. 1984. № 5. С. 38 42.
5. Артеменко С. П., Гостева С. А. Вставные конструкции в структурном и коммуникативном аспектах // Синтаксис русского предложения. Воронеж, 1985. С. 38 48.
6. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 382 с.
7. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений / Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
8. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 606 с.
9. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Филологические науки. 1983. №5. С. 35 42.
10. Бабайцева В. В. Переходные конструкции в синтаксисе: Дис докт. филол. наук по спец. 10.02.02 русский язык. Мичуринск, 1968. 520c.
11. Бабайцева В. В. Явления переходности в грамматике русского языка. ­ М.: Дрофа, 2000. 640 с.
12. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд.-во иностр. лит., 1955. 416 с.
13. Баранівська О.С. Функціонально-синтаксичні особливості складнопідрядних речень з підрядними означальними в польській мові (у порівнянні з українською) // Мова і культура. К., 2002. Вип. 4. Т. 3. Ч. 1. С. 16 21.
14. Барчук В. М. Паратактичні означальні речення в староукраїнській мові // Проблемні питання синтаксису: Зб. наук. пр. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 71 ­ 76.
15. Барчук В. М. Складні безсполучникові речення староукраїнської мови: Автореф. дис... канд. філол. наук за спец. 10.02.01 українська мова. Івано-Франківськ, 1996. 24с.
16. Барчук В. М. Складні безсполучникові речення староукраїнської мови: Дис... канд. філол. наук за спец. 10.02.01 українська мова. Івано-Франківськ, 1996. 188 с.
17. Барчук В. М. Складні безсполучникові сурядні речення староукраїнської мови // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті. Чернівці: ЧДУ, 1996. С. 164 173.
18. Бауэр Я. К вопросу о возникновении и развитии типов сложного предложения // Вопросы советского языкознания. М., 1962. № 6. С. 92 98.
19. Бауэр Я. К развитию относительных придаточных предложений в славянских языках // Вопросы языкознания. 1967. № 5. С. 47 59.
20. Бевзенко С. П. Спостереження над синтаксисом українських літописів XVII ст. // Наук. зап. Ужгород. ун.-ту. 1954. Т. 9. С. 165 244.
21. Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові. К.: Наук. думка, 1987. 79 с.
22. Безпалько О. П. Нариси з історичного синтаксису української мови. Ужгород, 1960. 236 с.
23. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.
24. Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высш. шк., 1977. 248 с.
25. Беляев Ю. И. Синтаксис современного русского литературного языка. Херсон: Айлант, 2001. 494 с.
26. Бенвенист Э. Уровни лингвистического анализа // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. 4. С. 434 449.
27. Блик О. П. З історії сполучників підрядності в українській мові (На матеріалі документів канцелярії Б. Хмельницького) // Наук. зап. Київ. пед. ін.-ту ім. О. М. Горького. К., 1958. Т. 29. С. 15 29.
28. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. М.: Учпедгиз, 1935. 468 с.
29. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. Л., 1984. 133 с.
30. Борковский В. И. Сравнительно-исторический синтаксис восточно-славянских языков. Бессоюзные предложения, сопоставляемые со сложноподчиненными. М.: Наука, 1972. 157 с.
31. Бронская А.А. Синтаксические связи в бессоюзных сложных предложениях // Филологические науки. 1975. № 1. С. 74 82.
32. Бронська А.А. Про синтаксичні відношення в безсполучникових складних реченнях // Мовознавство. 1973. № 6. С. 55 63.
33. Булаховський Л.А. Особовий займенник третьої особи // Мовознавство. 1952. №10. С. 88 92.
34. Булаховський Л.А. Українська мова // Вибрані праці: В 5 т. К., 1977. Т. 2. 630 с.
35. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
36. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского литературного языка. М.: Высш. шк., 1990. 439 с.
37. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высш. шк., 1990. 176 с.
38. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 220 с.
39. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
40. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
41. Вітгенштайн Л. Логіко-філософський трактат. Філософські дослідження. К.: Основи, 1995. 311 с.
42. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
43. Гаврилова Г.Ф. Переходные конструкции в синтаксисе сложного предложения. Ростов-на-Дону, 1985. 85 с.
44. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1986. 220 с.
45. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К. : Вища школа, 1985. 360 с.
46. Герасименко Д.Д. Развитие гипотактических конструкций в различных жанрах украинского литературного языка ХVII начала ХVIII вв.: Автореф. дис канд. Филол. наук по специальности 10.02.02 русский язык. К., 1968. 16 с.
47. Глинкина Л.А. О структурно-семантической соотносительности бессоюзных и союзных предложений // Проблемы истории и диалектологии славянских языков. М.: Наука, 1957. С. 42 55.
48. Глушкова Г.М. Структурно-семантичні типи сурядності: Автореф. дис... канд. філол. наук за спеціальністю 10.02.01 українська мова. Дніпропетровськ, 1998. 16 с.
49. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
50. Гостюк Т.М. Ознаки структурної і смислової синсемантії головного речення у складі гіпотаксису // Мовознавство. 1990. № 3. С. 53 57.
51. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Ю. Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
52. Грищенко А. П. Складносурядні речення в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1969. 154 с.
53. Груца А. П. Развіццё складназалежнага сказа ў беларускай мове. Мінськ: Навука і тэхніка, 1970. 269 с.
54. Гуйванюк Н. В. Формально-синтаксичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
55. Дорошенко С. І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Харків, 1980. 152 с.
56. Дудик П.С. Синтаксис cучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наук. думка, 1973. 288 с.
57. Етимологічний словник української мови: У 7-ми томах / Гол. ред. О.С. Мельничук. К.: Наук. думка, 1989. Т. 3. 552 с.
58. Жанри і стилі в історії української літературної мови / ВВ. Німчук, В.М. Русанівський, І.П. Чепіга та ін. К.: Наук. думка, 1989. 288 с.
59. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. К.: Вища шк., 1980. 320 с.
60.