ПРАГМАТИЧНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ВВІЧЛИВОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ГНАТЮК ЛЮБОМИРА

УДК 811.161.2’367.32’37

ПРАГМАТИЧНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ВВІЧЛИВОСТІ
(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)
Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Ґрещук Василь Васильович
доктор філологічних наук,
професор

Івано-Франківськ

2007

ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................ 5
Розділ 1. Історія дослідження прагматичних аспектів
спілкування
1.1. Теорія мовленнєвих актів (МА)................................................... 11
1.2. Непрямі іллокуції............................................................................. 16
1.2.1. Імплікатури дискурсу як механізм створення і засіб інтер-
претації непрямих іллокуцій. Підтекст і імпліцитна інформація....... 19
1.2.2. Амбівалентність як стратегічна невизначеність МА................. 24
1.3. Комунікативний кодекс................................................................... 27
1.3.1. Критерії комунікативного кодексу.............................................. 30
Висновки до розділу 1............................................................................. 31
Розділ 2. Принцип ввічливості і способи його реалізації
2.1. Етикетні максими.............................................................................. 33
2.2. Максима такту максима меж міжособистісної сфери................. 34
2.3. Максима похвали і скромності......................................................... 41
2.4. Максима згоди ................................................................................... 43
2.5. Максима виявлення уваги................................................................. 45
2.6. Конфлікти комунікативних максим................................................. 48
Висновки до розділу 2.............................................................................. 50
Розділ 3. Функціонально-прагматична типологія формул
мовленнєвого етикету (ФМЕ)
3.1. Таксономія мовленнєвих актів за прагматичним
принципом................................................................................................. 52
3.1.1. Теорія перформативів.............................. ..................................... 54
3.1.2. Класифікації іллокутивних МА за прагматичним
принципом ................................................................................................ 58
3.1.3. Прагматичні типи висловлювань у стосунку до ФМЕ................ 65
3.2. ФМЕ вербальні засоби виявлення ввічливості........................... 67
3.3. Формули привітання і прощання...................................................... 71

3.3.1. Прощальні вирази............................................................................ 77
3.4. Прохальні висловлювання ввічливості.......................................... 81
3.4.1. Прагматична сила спонукальних ФМЕ......................................... 85
3.5. Висловлювання вдячності............................................................... 90
3.6. Прохання про вибачення................................................................. 93
3.6.1. Перформативність прохання про вибачення............................... 100
3.7. Регіональні висловлювання ввічливості...................................... 103
Висновки до розділу 3............................................................................. 106
Розділ 4. Іронія як стратегія ввічливості
4.1. Комунікативна стратегія натяку................................................... 108
4.2. Семантична теорія іронії............................................................... 112
4.2.1. Еволюція іронічних форм від Гомера до сучасності.................. 114
4.2.2. Іронія-ефект.................................................................................... 117
4.3. Прагматична теорія іронії................................................................. 124
4.3.1. Мовленнєва імплікатура базовий механізм створення
іронічного ефекту.................................................................................... 126
4.3.1.1. Контекстуально - оцінна зумовленість значення
мовленнєвої імплікатури......................................................................... 132
4.3.2. Конфігурація контексту.............................................................. 135
4.3.2.1. Дискурсивний когнітивно-мовленнєвий аспект
контекстуальної інформації.................................................................... 137
4.3.3. Категорія наміру суб’єкта спілкування....................................... 142
4.3.4. Амбівалентність як засіб стратегії натяку................................... 146
4.3.4.1. Комунікативний намір не відкритий для змін............... 148
4.3.4.2. Комунікативний намір відкритий для змін.................... 151
Висновки до розділу 4............................................................................. 155
Висновки................................................................................................... 157

Список використаної літератури............................................................ 163
Список джерел.......................................................................................... 178
Короткий термінологічний словник....................................................... 181

ВСТУП

Функціонально-комунікативний напрям посідає провідне місце в лінгвістиці у другій половині ХХ. Історія лінгвістичних досліджень у переддень ХХІ століття відображає посилення тенденції до виходу за межі речення”, формування прагматичної парадигми”, комунікативно-дискурсного підходу” [94]. Функціональний підхід у спілкуванні передбачає спрямування, контролювання і співвіднесення комунікативної діяльності суб'єктів мовленнєвого акту, а також вивчення мовлення лише в контексті ситуації” у світлі комунікативної мети і принципів релевантної мовної поведінки. Прагматична модель розглядає володіння мовою не тільки як уміння конструювати речення ( мовна компетенція), але й уміння ефективно використовувати речення в мовленнєвих актах у процесі вирішення певного комунікативного завдання для досягнення запланованого результату (комунікативна компетенція).
В останні роки прагматика - наука, що вивчає володіння мовними структурами та правилами для того, щоб досягти у спілкуванні певну мету - стає все більш важливою галуззю лінгвістики.
Термін прагматика” був введений у лінгвістичну науку в кінці 30-х років ХХ століття Чарлзом Моррісом як назва одного із розділів семіотики. Синтактико-семантико-прагматична трихотомія Морріса започаткувала новий підхід до пояснення мовних явищ. Межі прагматики як однієї із трьох частин семіотики були визначені її сусідством з семантикою і синтаксисом. Семантика розглядалася як сфера відношення між знаками і фрагментом реальної дійсності. Синтактика вивчала внутрішню організацію знака. Прагматика досліджувала відношення знаків до їх інтерпретаторів [180, 218-248] .
Основою сучасної прагмалінгвістики можна вважати так звану теорію мовленнєвих актів, започатковану працями британських та американських філософів і логіків Дж. Остіна, Дж. Серла, П. Ґрайса, Дж. Ліча та ін. Одне із ключових положень теорії мовленнєвих актів полягає в тому, що мінімальною одиницею спілкування є не речення чи висловлювання, а здійснення певного комунікативного акту. Кожне речення є засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту, і співвідноситься з певною комунікативною інтенцією мовця. Теорія мовленнєвих актів дала змогу розробити прагматичні функціональні моделі висловлювання, які пов'язують значення з конкретними ситуаціями спілкування і, яке визначається відносно мовця і слухача.
Функціонально-комунікативні й прагматичні аспекти значення висловлювання пов¢язані з загальними принципами поліпшення інтерпретації, де важливою умовою успішності перебігу комунікативного акту (КА) є застосування принципу ввічливості з усіма різновидами його реалізації.
Актуальність теми дисертації. Висловлювання ввічливості впродовж десятиріч досліджувалися зазвичай як лінгвальне і соціальне явище. Зарубіжними і вітчизняними мовознавцями та психологами вивчалася структура, національна специфіка і функції етикетних формул, а також психологічні проблеми компетентності в спілкуванні (М. Білоус, С. Богдан, В. Гольдін, А. Єгідес, М. Зьолковська, В. Левковіч, О. Миронюк, С. Мос, В. Мясіщєв, М. Ночєвнік, Л. Петровська, Е. Пєткєвіч, К. Смолька, М. Стельмахович, Н. Формановська, М. Шанський, та інші). Проте в працях вищезгаданих вчених функціональні аспекти ввічливого спілкування не були предметом наукового вивчення.
З часу виокремлення прагматики (після прагматичного перевороту” 60-70 років минулого століття) як лінгвістичної дисципліни зі своїм специфічним об¢єктом вивчення, проблематикою, системою наукових понять і термінів, методів та прийомів дослідження науковці отримали значні результати в ділянці комунікативної лінгвістики. Поглиблений аналіз прагматичних чинників використання мови, який здійснюють останнім часом в українському мовознавстві вчені Ф. Бацевич, В. Гак, М. Голянич, Н. Гуйва-
нюк, А. Загнітко, В. Кононенко, Т. Космеда, Л. Невідомська, Г. Почепцов, М. Скаб, Ю. Твердохліб, К. Шульжук та ін., окреслює нові перспективи в розвитку теорії української прагмалінгвістики.
Однак попри активні пошуки, що зумовили появу праць зазначених дослідників, в українському мовознавстві об¢єктом спеціального наукового вивчення досі не були функціональні й прагматичні аспекти ввічливості, зокрема використання лінгвальних засобів і способів реалізації етикетного спілкування з метою досягнення запланованого прагматичного результату. Тому потреба системного аналізу застосування комунікативних стратегій ввічливості з позицій піднесення ефективності в спілкуванні вмотивовує актуальність нашого дослідження.
Зв¢язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація відповідає профілеві наукових досліджень кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя
Стефаника і розкриває один із аспектів проблеми Закономірності історично-
го розвитку і функціонування української мови”.
Об’єктом дослідження у дисертації є прагматичні чинники у спілкуванні.
Предметом дисертаційної роботи є прагматичні й функціонально-комунікативні аспекти ввічливості, вербальні і невербальні, прямі і опосередковані засоби реалізації етикетного принципу.
Мета роботи - дослідити прагматичну сутність ввічливості, охарактеризувати функціонально-комунікативні параметри ввічливості в сучасній українській мові, виявити функціонально-прагматичні особливості засобів реалізації етикетного принципу та розкрити їх функції у ситуаціях спілкування.
Досягнення зазначеної мети передбачає виконання таких конкретних
завдань:
- узагальнити проблеми функціонального підходу в комунікації;
- розглянути принцип ввічливості через втілення етикетних максим;
- оцінити вплив засобів етикетного принципу на досягнення запланованого результату;
- виявити функціональні особливості засобів реалізації етикетного
принципу;
- розробити функціонально-прагматичну типологію формул мовленнє-
вого етикету;
- проаналізувати іронічні висловлювання як опосередковані комунікативні стратегії у системі засобів виявлення ввічливості;
- дослідити функціональні особливості іронії в структурі прагматики
ввічливості.
Методологічну основу дослідження становлять постулати про взаємозв¢язок мови і мислення, взаємодію суб¢єктивного і об¢єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць; міждисциплінарний підхід до вивчення мовних явищ, зокрема залучення до мовознавчих студій здобутків таких наукових дисциплін, як прагматика, філософія, риторика, логіка, психологія.
Методи дослідження. У роботі як основний використовується метод прагматичного аналізу, який дав змогу виявити функціонально-прагматичні особливості вербальних і невербальних засобів реалізації етикетного принципу. На підставі описового методу узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом. Дистрибутивний метод, сприяючи встановленню мовного оточення висловлювань у процесі їх актуалізації, уможливив виявлення підтексту, прихованих значень. Метод моделювання допоміг узагальнити результати спостережень над усним мовленням.
Матеріалом дисертаційного дослідження послужила картотека, що налічує понад 1000 фрагментів спілкування, дібраних із художніх творів українських письменників ХІХ ХХ століть поетів, прозаїків, драматургів, наукових розвідок, а також матеріалів власних спостережень над усним мовленням.
Наукова новизна роботи полягає насамперед у здійсненні системного аналізу застосування етикетних комунікативних стратегій. Новою є спроба класифікації кліше мовленнєвого етикету згідно з функціонально-прагматичною типологією. Уперше на матеріалі української мови оцінено вплив принципу ввічливості і засобів його реалізації на досягнення запланованих результатів. Новим є погляд на іронію як прагматичну стратегію спілкування.
Теоретичне значення роботи визначене тим, що отримані результати сприяють глибшому розумінню прагматичних чинників у спілкуванні. Висновки й узагальнення виконаного дослідження суттєво доповнюють теорію української прагмалінгвістики новими інтерпретаціями комунікативних стратегій, зокрема в ділянці застосування етикетних комунікативних стратегій, ефективності спілкування, досягнення запланованого перлокутивного ефекту.
Практична цінність дисертації визначається безпосереднім зв¢язком її результатів із практикою викладання української мови у вищій і середній школі. Матеріали проведеного дослідження будуть використані у процесі розробки лекційних курсів із комунікативної лінгвістики, семантики, спецкурсів і спецсемінарів із прагматики, у наукових дослідженнях функціональних і прагматичних аспектів комунікації.
Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях наукового семінару кафедри української мови та звітно-наукових конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Матеріали дисертаційного дослідження були апробовані на Міжнародній конференції Сучасна українська література в Польщі і в Україні та тенденції її розвитку” (Перемишль, 2003) та Всеукраїнській науковій конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблематики висвітлено у 4 публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі статті одноосібні).
Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, чо-
тирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 208 позицій, переліку джерел ілюстративного матеріалу (50 позицій) та короткого термінологічного словника. Обсяг дисертації 188 сторінок, з них основного тексту 162 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає підстави для таких загальних висновків:
1. Прагматичне значення висловлювання окреслюється відносно адресанта, адресата та мовленнєвої ситуації. З адресантом і адресатом пов’язані такі аспекти КА: відкрита і прихована мета висловлювання, яка зумовлює іллокутивні наміри або іллокутивні сили, вплив висловлювання на адресата або перлокутивний ефект, приховані наміри адресанта або непрямі іллокуції, інтерпретація імпліцитних значень тощо.
2. У структурі комунікативного акту мовленнєва ситуація визначає мовленнєву поведінку суб’єктів спілкування, комунікативні стратегії і тактики. З нею пов’язані передовсім прагматичні пресупозиції (спільний фонд знань учасників комунікативного акту) та аксіологічні аспекти (оцінка комунікантами того, що повідомляється).
3. Комунікативні стратегії і тактики, які узалежнені від іллокутивних намірів інтерлокуторів, а також комунікативна компетенція співбесідників - це базові категорії комунікативного кодексу, які виконують регулятивну функцію, тобто приводять в дію критерії і принципи мовленнєвої поведінки учасників комунікації. Принципи спілкування можуть бути застосовані тільки за умови дотримання комунікантами критеріїв ведення розмови, найважливішими з яких вважаються критерій істинності і критерій щирості .
4. З метою успішного досягнення запланованих прагматичних результатів співрозмовники дотримуються принципів спілкування з конкретними правилами їх реалізації. Принцип кооперації Ґрайса вміщує чотири максими (правила): повноти інформації, якості, доречності, манери, які визначають комунікативний внесок суб’єктів комунікативного акту в умовах формального спілкування. У побутовому спілкуванні в дію вступає принцип ввічливості.
5. Аналіз мовного матеріалу показав, що прагматична результативність, успішність у досягненні запланованої мети великою мірою залежить від вмілого застосування максим (правил) принципу ввічливості (такту, похвали, згоди, скромності, виявлення уваги і т.ін.), суть яких полягає у максимальному вивищуванні образу співбесідника з метою створення доброзичливої атмосфери, нормального тла для реалізації комунікативних стратегій.
6. Встановлено, що жодна з максим, які є втіленням принципу кооперації та принципу ввічливості, не має абсолютного характеру: одночасно можуть проявлятися декілька максим, але теж допускаються випадки, коли одна максима виключає іншу. Як показали результати дослідження, випадки неузгодження максим найчастіше трапляються у ситуаціях виявлення ввічливості, тому що принцип ввічливості не передбачає дзеркально точного відображення одних і тих самих мовленнєвих дій у стосунку до адресанта і адресата висловлювання.
7. Дослідження прагматичного змісту висловлювань ввічливості на противагу лексично-граматичному, дало змогу класифікувати етикетні кліше за прагматичним принципом. У дисертаційній роботі формули ввічливості розподілено на групи відповідно до прагматично-функціональної класифікації іллокутивних МА. Відзначено, що прагматичні типи висловлювань по-різному виявляють себе в стосунках до ввічливості. Іллокуції, виражені асертивами (це стосується теж констативів загалом), розцінюються як нейтральні щодо виявлення ввічливості. Комісиви зобов’язують адресанта до майбутньої дії, обіцяючи, беручи на себе зобов’язання тощо, що суперечить вимогам статусу кліше ввічливості, обмежених прагматичними координатами я-ти-тут-тепер. Кліше ввічливості не відносяться до декларативів у зв’язку з тим, що декларативи не мають адресанта в сенсі приватного дискурсу. Менасиви речення-погрози абсолютно не виконують вимог виявлення ввічливості.
8. Аналіз ситуацій спілкування підтвердив припущення про те, що ФМЕ, репрезентуючи ввічливість в основному в межах прагматичних типів висловлювань перформативів, експресивів, реквестивів, вимагають для свого здійснення певних умов: безпосередньої участі адресанта і адресата й наявності мовленнєвої ситуації, обмеженої прагматичними координатами я-ти-тут-тепер. Втрата кліше МЕ наведених прагматичних координат призводить до втрати статусу ФМЕ.
У дисертаційному дослідженні з групи експресивів виокремлені висловлювання, які не просто сповіщають про психологічний стан мовця, а входять у контекст реальних подій безпосередньо, спричинюючи певні наслідки, так звані перформативи.
9. Відзначено, що лексичними маркерами реквестивності часто виступають ФМЕ, які знімають імперативність висловлювань, і сприяють створенню приязної атмосфери навіть у випадках спонукання виконати дію, вигідну для мовця, що, своєю чергою, призводить до успішних комунікатив-
них актів.
10. Особливо цікавою групою мовленнєвих актів відзначені висловлювання, які виконуть перформативну функцію.
У дисертаційному дослідженні з групи перформативних висловлювань ввічливості виокремлені специфічні церемоніальні” МА декларативи, які вимагають особливих умов для свого здійснення.
11. Виявлена тенденція вживання тих чи інших прагматичних типів висловлювань у конкретних мовленнєвих ситуаціях. Так, висловлювання-перформативи та експресиви переважають в ситуаціях Привітання. Прощання. Домінувальними прагматичними типами висловлювань у ситуаціях Прохання виступають реквестиви. У стосунку до ситуацій Вибачення, Подяка, Побажання найчастіше використовуються експресиви.
12. Виявлено, що різні прагматичні типи висловлювань, як-от: перформатив дякую та реквестив спасибі можуть слугувати засобом передачі одного і того ж прагматичного смислу, як і те, що конкретні умови спілкування (контекст ситуації) спричинюються до іншого прагматичного змісту в подібних, на перший погляд, висловлюваннях на зразок Добрий день (перформатив), але Добрий день, сусідонько (експресив).
13. Дослідження перформативних висловлювань ввічливості дало змогу виявити деякі специфічні лексико-семантичні та прагматичні особливості ФМЕ в системі інших МА: у визначенні перформативності висловлювання поряд з граматично-лексичним критерієм домінувальним є, однак, застосування прагматичного чинника: еквівалентність дії, вчинку, що дозволяє знайти відповідний експліцитний перформатив стосовно деяких кліше МЕ. У світлі вищезгаданого ФМЕ Вибачте згідно з формою відповідає висловлюванню-реквестиву, але прагматичний зміст Я прошу вибачення дає змогу класифікувати її як перформативне висловлювання.
14. Аналіз особливостей опосередкованих форм мовленнєвої взаємодії дав змогу констатувати, що непрямі іллокуції іноді можуть бути комунікативно ефективнішими, ніж прямі. Імпліцитні прохання у формі питань, категорія модальності, умовні речення, негативні пропозиції, що сприяють реалізації стратегії натяку, трапляються у сучасній комунікативній практиці частіше, ніж прямі форми мовленнєвої взаємодії. Все це засвідчує тенденцію переважання комунікативної стратегії натяку, що виявляється у відчутному зростанні звернень співкомунікантів до непрямих іллокуцій.
15. Встановлено, що невизначеність, двоїстіть сприйняття найбільшою мірою притаманні іронії і, що іронічні висловлювання в межах непрямих іллокуцій сприяють реалізації підтексту прихованої насмішки, а це, своєю чергою, служить певною мірою принципу ввічливості.
16. У ході дослідження виявлено кардинальну зміну у поглядах сучасних лінгвістів на сутність явища іронії: іронія зараз розглядається не стільки як літературний прийом, скільки як спосіб світосприймання, що непомітно виник як загальна тенденція сучасності. Звернення до явища іронії як до мовного феномена, а не тільки стилістичного чи драматичного прийому, викликало виникнення нового поняття - іронічний смисл, або іронія-ефект, що створюється низкою різнорівневих засобів мови.
17. Ілюстративний матеріал засвідчив, що іронія-ефект відрізняється від комічного і сатиричного. Механізм створення іронічного змісту є абсолютно іншим, ніж, наприклад, кепкування чи злосливого глузування. Наявність протиріччя у змісті, як у випадках кепкування чи сарказму, виражається відкрито і не створює жодного іронічного ефекту. Прагматична сутність іронічного смислу (ефекту) полягає у невідповідності прямого та прихованого значень.
Іронію-ефект не можна обмежувати лише відношеннями протилежнос-
ті. У проаналізованих ілюстративних ситуаціях виявлено, що прихований зміст іронічних висловлювань не зводиться тільки до заперечення буквального змісту, як це традиційно розглядалося у літературознавстві. Прагматична сутність іронічного смислу (ефекту) полягає у невідповідності прямого та прихованого значень. Таке складне співвідношення прямого та імпліцитного значення іронічного висловлювання пов’язує іронію-ефект з суб’єктивно-оцінною модальністю, завдяки якій автор іронічного висловлювання чітко висловлює свою думку щодо оцінюваного явища, фактично не кажучи цього вголос.
18. Керуючись саме таким підходом, у дисертації проведено дослідження власне мовленнєвих механізмів створення іронічного змісту. Мовленнєва імплікатура є прагматичним механізмом створення іронічного ефекту. Вона ґрунтується на взаємодії висловлювання з контекстом, внаслідок чого експліцитний синтез форми і змісту приховує підтекстову роздвоєність, існування іншого виміру, який дозволяє адресанту втілити в підтексті суб’єктивно-оцінну модальність. Підтекст мовленнєвої імплікатури у кожному конкретному випадку визначається наміром адресанта, який виражається амбівалентно з певною стратегічною метою.
19. У випадку істинної іронії перлокутивний намір не чіткий у свідомості мовця, і тому автор не намагається вплинути на перебіг комунікативного акту. Аналіз мовного матеріалу засвідчив, що стратегічна іронія буває двох типів. Перлокутивний намір чіткий у свідомості адресанта і закритий для змін, що передбачає неминуче розкриття комунікативного наміру. Перлокутивний намір чіткий, але відкритий для змін, адресант приймає запропоновану адресатом інтерпретацію і це визначає подальший напрямок комунікативного акту. В іронічних висловлюваннях переважає застосування амбівалентності з певною стратегічною метою: двоїстіть сприйняття, множинність інтерпретацій залишають адресатові право вибирати як сприйняти зміст висловлювання. Це слугує реалізації принципу ввічливості, що фактично становить основу однієї з найперших потреб людини ефективного спілкування.
20. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що реалізація принципу ввічливості полягає не тільки в нормативному застосуванні етикетних формул. У структурі прагматики ввічливості не менш важливим є застосування комунікативних стратегій непрямого інформування, іронії зокрема. В опосередкованих іллокуціях яскраво виражена невідповідність прямого та імпліцитного значень, а це, поза сумнівом, сфера дослідження прагматики.
Таким чином, ввічливість і прагматика - явища взаємопов¢язані і взаємозумовлені. Уже в самій сутності явища ввічливості закладений прагматичний ефект, з іншого боку, прагматика, у свою чергу, й сама виступає засобом виявлення ввічливості. У багатьох випадках прагматична двоїстість сприйняття (амбівалентність) непрямих іллокуцій стає стратегією ввічливості. Загалом ввічливість є головною мотивацією стратегії натяку, яка залишає співрозмовнику право вибору, що попереджує нав¢язування, яке могло б мати негативний вплив на стосунки між мовцем і слухачем. Усе це свідчить про внутрішню прагматичність ввічливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. М.: Наука, 1979. 352с.
2. Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. 766с.
3. Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре // Изв. АН СССР. Сер. лит.и яз. 1986. Т.45, № 3. С.45 58.
4. Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 230с.
5. Аристотель. Поэтика // Аристотель: Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983.
Т.4. С.645-680.
6. Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. М.: Наука, 1991. 259с.
7. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Л.: Просве-
щение, 1973. 304с.
8. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка // Проблемы
структурной лингвистики. М.: Наука, 1984. С.5 23.
9. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики
// Новое в зарубежной лингвистике. Вип. 16. М.: Прогресс, 1985. С.6 32.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
11. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Изв. АН СССР. Сер. лит.и яз. 1983. Т.32. Вып.1. С.84-90.
12. Арутюнова Н.Д. Типы языкових значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 340с.
13. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР.СЛЯ 1981. № 4. С.356 367.
14. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Школа Языки русской
культуры”, 1998. 896с.
15. Аршавская Е.А. Речевой этикет современных американцев // Националь-
но-культурная специфика речевого поведения. М.: Наука, 1977. 351с.
16. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. Вертикальный контекст” как филоло-
гическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. № 3. С.4754.
17. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов.Энцикло-
педия , 1969. 567с.
18. Багдасарян Н.А. Языковые средства выражения иронии в современном
французком языке. М.: Прогресс, 1969. 234с.
19. Баталова А.А. и др. Прагматика и стилистика. М.: Высшая школа, 1985. 147с.
20. Бацевич Ф.С. Девіації, пов’язані з комунікативною компетенцією мовців
// Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім.
І.Франка, 2000. С.144204.
21. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии.
Львів: Світ, 1997. 391с.
22. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів, 2003. 277с.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 344с.
24. Беляева Н.А. Прагматическая неоднозначность высказываний с про -
позициональным содержанием субъективной оценки // Вісник
Харківського університету. 1994. № 382. С.1013.
25. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
26. Білоус М.П. Заговори, щоб я тебе побачив // Антисуржик: Вчимося
ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред.
О.Сербенської. Львів: Світ, 1994. 152с.
27. Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духов-
ність нації: Тези доп. регіон. наук.-практ. конф. Львів, 1989. С.98-108.
28. Богдан С.Л. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. К.: Рідна
мова, 1998. 475с.
29. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 174с.
30. Борисова Е.Г. Имплицитная информация в лексике // Имплицитная ин-
формация в языке и речи. М.: Языки русской культуры, 1999. С.3043.
31. Будагов Р.А. Некоторые общие вопросы филологии. М: Наука, 1980. 180с.
32. Булыгина Т.В., Крылов С.А. Функциональная лингвистика // Лингвис-
тический и энциклопедический словарь. М: Сов. Энциклопедия , 1990. 685с.
33. Бюлер К.Т. Теория языка. Репрезентативная функция языка. М.:
Прогресс, 1993. 528с.
34. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акти // Концептуализация и смысл
Новосибирск, 1990. С.31 61.
35. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 16. С.251275.
36. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Языки русской культуры, 1996. 406с.
37. Вейзе А.А.Подтекст в художественном произведении // Методика
преподавания иностранных языков в школе и вузе. Ульяновск, 1976.
Вып. 1. С .4553.
38. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском
языке // Виноградов В.В. Избранные труды. М.: Наука, 1975. С.53 87.
39. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 224с.
40. Витгенштейн Л. Философские исследования. М.: Прогресс, 1985. 311с.
41. Волошинов В.Н. Философия и социология гуманитарных наук. СПб.:
Изд.-во Аста-пресс, 1995. 420с.
42. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
43. Вульфсон Р.Е. Емоционально-оценочная лексика и контекст // Русский
язык в школе. 1991. № 4. С.3335.
44. Гак В.Г. От ситуации к высказыванию // Гак В.Г. Языковые преобразо-
вания. М.: Языки русской культуры, 1998. С.199263.
45. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в
школе. 1982. № 5 С.1117.
46. Гак В.Г. Сопоставительная прагматика // Науч. докл.высш.шк.: Филол.
науки. 1992. № 3 С.7890.
47. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М. :
Наука, 1981. 140с.
48. Гольдин В.Е. Речь и этикет. М.: Просвещение, 1983. 109с.
49. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст: Монографія.
Івано- Франківськ: Плай, 1997. 180с.
50. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Просве-
щение, 1980. 104с.
51. Гуйванюк Н.В., Гнатчук О.С., Нечипорук М.В. Семантична структура
тексту. Чернівці: Рута, 2000. 132с.
52. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 398с.
53. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс,1989. 312с.
54. Дементьев В.В. Непрямая коммуникация и ее жанры. Саратов: Изд-во
Сарат. университета, 2000. 248с.
55. Дземидок Б.О. О комическом. М.: Просвещение, 1974. 124с.
56. Етимологічно-семантичний словник української мови / Під ред.
Митрополита Іларіона. Вінніпег, 1979. 1995. Т. 1-4.
57. Етимологічний словник української мови в семи томах. К.: Наукова
думка, 1982. Т. 1. 630с.
58. Загнітко А.П. Актуальні проблеми сучасної української лінгвістики.
Донецьк : Вид-во Донецьк. Ун-ту, 2002. 45с.
59. Загнітко А.П. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум: Наук.-навч.посіб.
Донецьк: ДонНУ, 2006. 289с.
60. Загнітко А.П. Текст як лінгвістична категорія // Лінгвістичні студії:
Зб.наук.праць. Вип.3 / Укл.: Анатолій Загнітко. Донецьк, 1997. С.106
133.
61. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис:
Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662с.
62. Загнітко А.П. Теорія сучасного синтаксису: Монографія. Донецьк:
ДонНУ, 2006. 378с.
63. Загнітко А.П. Функціонально-семантичні та прагматичні аспекти
експозитивів // Франція та Україна: Міжнародн. наук.- практ. конф.:
Матеріали. Т.1. Ч.1. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровськ.
ун-ту, 1997. С.3740.
64. Залевская А.А. Некоторые вопросы изучения теории текста и его
понимания // Текст versus дискурс : проблемы понимания и
интерпретации. М., Тверь : Изд-во Твер. Ун-та, 2001. С.36-46.
65. Иванова И.П, Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика
современного английского языка: Учебник. М.: Высшая школа, 1981. 264с.
66. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: Изд. МГУ, 1970. 229с.
67. Казанская Г.П. Некоторые стилистические приеми создания эффекта
иронии в портретних характеристиках романа С.Ричардсона Клариса
Гарлоу” // Вопросы стилистики английского язика. Москва, 1980. Вып.155. С.4752.
68. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей.
Донецьк: Изд. Сталкер, 2003. 560с.
69. Карцевский С. Об асимметрическом дуализме лингвистического знака //
Звегинцев В.А. История языкознания 19-20 веков в очерках и
извлечениях. М.: Просвещение, 1965. Ч.2. С.8590.
70. Клюев Е.В. Речевая коммуникация: Успешность речевого взаимо-
действия. М.: Рипол Классик, 2002. 320с.
71. Кобозева И.М., Лауфер Н.И. Об одном способе косвенного информования
// Изв. АН СССР. Серия лит. и языка. 1988. Т.47, №5. С.462471.
72. Кононенко В.І. Оцінка як етнолінгвістична категорія // Українознавчі
студії. Вип. 1. Івано-Франківськ : Плай, 1999. С.13-26.
73. Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і
розвиток категорії оцінки. Львів, 2000. 349с.
74. Космеда Т.А. Категорія оцінки в українському мовознавстві // Українська
філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць міжнар. конф.,
присв. 150-річчю від дня заснув. кафедри укр. словесності у Львівському
університеті: В 2Ч. Львів: Світ,1999. Ч.2. С.138146.
75. Кузнецова А.А. Прагматика и семантика. М.: Наука, 1991. 127с.
76. Левкович В.П. Обычай и ритуал как способ социальной регуляции пове-
дения // Психологические проблемы социальной регуляции поведения.
М., Просвещение,1976. 280с.
77. Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Ярцевой.
М., Сов. Энциклопедия, 1990. 685с.
78. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 752с.
79. Медведєва Л.М. До типології мовленнєвих актів // Мовознавство. 1989.
№ 3. С. 819.
80. Миронюк О.М. Найуживаніші форми мовного етикету // Культура слова.
К., 1987. Вип.33 С.7982.
81. Мамардашвили М.К. Введение в философию // Мамардашвили М.К. Мой
опыт нетипичен. СПб.: Изд.-во СПб. ун-та, 2000. С.31216.
82. Мясищев В.Н. О взаимосвязи общения, отношения и отражения // Бо-
далев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 217с.
83. Невідомська Л.М. Імпліцитність: дискусійні питання її мовознавчої
інтерпретації // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип.4.
Івано-Франківськ: Плай, 1999. С.1324.
84. Невідомська Л.М. Лексична мовленнєва багатозначність та імпліцитність
// Наукові записки Тернопільського національного педагогічного
університету. Тернопіль: ТНПУ, 2004. № 2(12). С.4860.
85. Никитин М.В. Лексическое значение слова. М.: Высшая школа, 1983. 127с.
86. Никитин М.В. Основы лингвистической теории значения. М.: Высшая школа, 1988. 168 с.
87. Ночевник М.М. Культура и этика. Ташкент, 1985. 175 с.
88. О.О. Потебня і проблеми сучасної філології: Зб. наук. праць АН України. Інститут мовознавства О.О.Потебні / Відп. ред. В.Ю.Франчук. К.: Наукова думка, 1991. 248 с.
89. Остин Дж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс,1986. Вып. 17. С.22130.
90. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью. Москва: Наука, 1985. 219 с.
91. Падучева Е.В. Прагматические аспекты связности диалога // Изв. АН
СССР СЛЯ. 1982. №4. С.305313.
92. Падучева Е.В. Тема языковой коммуникации в сказках Льюиса Кэролла //
Семиотика и информатика. М.: Языки русской культуры, 1997.
Вып. 35. С.184 226.
93. Панина Н.А. Имплицитность языкового виражения и ее типы // Значение
и смысл речевых образований: Межвузовский тематический сборник.
Калинин, 1979. С.4855.
94. Паршин Б.П. Теоретические перевороты и методологический мятеж в
лингвистике ХХ века // Вопросы языкознания. 1996. №2. С.1920.
95. Передерій В.Ф. Іронія в естетиці // Українська Радянська Енциклопедія.
2-е видання. К.: Гол. ред. укр. рад. енцикл., 1979. Т.4. С.439.
96. Петровская Л.А. Компетентность в общении. М: Наука, 1989. 230с.
97. Петровский А.В. Амбивалентность // БСЭ. 3-е изд. М., 1970. Т.1. С.507.
98. Походня В.Н. Языковые средства виражения иронии. К.: Наукова дум-
ка, 1989. 124с.
99. Розин Н.П. Ирония // БСЭ. 3-е изд. М., 1970. Т.10. С.447 448.
100. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний
огляд) К.: Фітосоціоцентр, 1999. 148с.
101. Сімович В. Наша товариська мова // Сімович В. Українське мовознавст-
во: Розвідки і статті / Упор. Ю.Шевельов. Оттава, 1984. С.3642.
102. Скаб М.С. Власні назви осіб як виразники предметної частини змісту апеляції // Південний архів: Зб. наук. праць. Філологічні науки. Вип.ХIV. Херсон, 2002. С.111115.
103. Скаб М.С. Прагматика апеляції в українській мові: Навч посібник. Чер-
нівці: Рута, 2003. 80с.
104. Скаб М.С. Прагматичні функції номінацій адресата мовлення // Україн-
ська мова. 2003. № 2. С.7177.
105. Скуратівський В.Т. Берегиня. К.: Рад. письменник, 1987. 278с.
106. Словарь по этике / Под ред. Гусейнова А.А. и Кона И.С. М.:
Политиздат, 1989. 6 изд. 564с.
107. Смолка К. Правила хорошего тона. М., Прогресс, 1980. 271с.
108. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. К.: Основи, 1998. 324 с.
109. Стельмахович М.Г. Мовний етикет // Культура слова. К.,1987. Вип.20. С.6 12.
110. Степанов Ю.С. В поисках прагматики. Проблема субъекта (в семиотике) // Изв. АН СССР. Серия Лит. и яз. 1981. Т.40. №4. С.16 23.
111. Струк Т.М. Взаємовідношення семантичної та прагматичної структур висловлювання // Іноземна філологія. Львів, 1992. Вип.103. С.3-8.
112. Ступин Л.П., Игнатьев К.С. Современный английский речевой этикет. Л.: Наука, 1980. 167с.
113. Твердохліб Ю.Г. Семантичні параметри функціонування перформатив-них речень у сучасній українській мові: Дис.канд.наук: 10.02.01. Івано-Франківськ, 2004. 150с.
114. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц.
М.: Наука, 1986. 143с.
115. Телия В.Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке.
М.: Наука, 1981. 272с.
116. Тимофеев Л.И. Основы теории литературы. М.: Просвещение, 1966.
478с.
117. Титаренко О.Ю. Мовні засоби вираження гумору. Львів: Світ, 1993. 214с.
118. Українська мова: Енциклопедія / Ред. Русанівський В.М., Гараненко
О.О., Зяблюк М.П. та ін. К.: Укр.енцикл., 2000. 752с.
119. Український Радянський Енциклопедичний словник в трьох томах. К.:
Гол. ред. укр. рад. енцикл., 1986. Т.1. 751с..
120. Шанский Н.М. В мире слов. М.: Просвещение, 1978. 319с.
121. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. К.: Академія, 2004. 408с.
122. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. К.: Артек, 1998. 336с.
123. Фаенова М.О. Обучение культуре общения на английском язике. М.: Высшая шк., 1991. 144с.
124. Федосюк М.Ю. Неявные способы передачи информации в тексте. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1988. 82с.
125. Формановская Н.И. О коммуникативно-семантических группах и функционально-семантических полях // Русский язык за рубежом. 1986. № 3. С.71 76.
126. Формановская Н.И. Речевой этикет в нашем общении. М.: Знание, 1987. 158с.
127. Якобсон Р.О. Лингвистика и поэтика // Структурализм: за” и против”.
М.: Прогресс, 1975. С.4181.
128. Янко Т.Е. О понятиях коммуникативной структуры и коммуникативной
стратегии // Вопросы языкознания. 1999. № 4. С.2853.
129. A Reader. Ed. by Steven Davis. New York: Academic Press, 1991. 480p.
130. Austin J. How to Do Things with Words. Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1962. 188p.
131. Austin J. Jak działać słowami // Mówienie i poznawanie. Tłum. Bohdan Chwedeńczuk. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1993. S.550 729.
132. Austin J. Rozprawy i wykłady filozo