Комунікативно-прагматичні параметри дескрипцій у текстах “малої прози” кінця ХХ – початку ХХІ століття

Краткое описание

Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

Бабій Ірина Орестівна

УДК 811.161.2’371

Комунікативно-прагматичні параметри дескрипцій
у текстах малої прози”
кінця ХХ початку ХХІ століття

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Голянич Марія Іванівна,
доктор філологічних наук, професор

Івано-Франківськ 2007
Зміст
Вступ................................................................................................................4
Розділ І. Дескрипції: концептуальні підходи до характеристики..........................................................11
1.1. Дескриптивні номени як один із основних засобів здійснення процесів референції...............................................................................11
1.2. Дескрипції у світлі сучасних синтаксичних теорій............................25
1.3. Дескрипції як описово-образний різновид номінацій........................33
Висновки до І розділу...................................................................................43
Розділ ІІ. Класифікаційні та функціонально-прагматичні особливості дескрипцій у текстах малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття.......................................................................................45
2.1. Типологія дескриптивних конструкцій у текстах сучасної малої прози”: семантичний аспект.............................................................45
2.2. Структурні різновиди дескрипцій у сучасній малій прозі”..............63
2.3. Комунікативно-прагматичне навантаження дескрипцій у текстах малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття...........................79
2.3.1. Інтродуктивна функція........81
2.3.2. Ідентифікаційно-референтна функція....86
2.3.3. Предикатно-кваліфікативна функція.........89
2.3.4. Номінативно-образна функція............93
2.3.5. Текстотвірна функція.......96
2.3.6. Зіставно-характеризувальна функція...........100
2.3.7. Етикетна функція.......102
2.3.8. Апелятивна функція.......105
2.3.9. Аксіологічно-орієнтаційна функція............111
2.3.10. Алюзійно-імплікаційна функція.....116
2.3.11. Комплексна функція............................................................120
Висновки до ІІ розділу........126
Розділ ІІІ. Реалізація текстотвірно-прагматичного та образотвірного потенціалу дескрипцій у сучасній малій прозі”.............................................................................................................128
3.1. Семантичні ознаки та прагматичні особливості дескрипцій з актуалізованою внутрішньою формою у текстах сучасної малої прози” ..................................128
3.2. Індивідуально-авторські новотвори як функціонально значущий різновид дескриптивних номенів...................144
3.3. Комунікативно-прагматичні особливості дескриптивних номінацій тропеїчного характеру............................................158
3.3.1. Метафоричні дескрипції...160
3.3.2. Описові номінації-синекдохи...172
3.3.3. Роль епітетів у складі дескриптивно-образних номенів177
Висновки до ІІІ розділу..........183
Висновки......................................................................................................185
Література......196
Джерельна база...........................................................................................217
Додатки.......................................................................................................220

ВСТУП
Сучасна лінгвостилістика характеризується впливом багатьох наукових парадигм, що зумовлює виникнення актуальних проблем і нових способів їх розв’язання. Одним із важливих завдань цієї мовознавчої галузі є глибинне вивчення художнього тексту, його одиниць, що характеризуються поліструктурністю, різним смисловим навантаженням, неоднаковою участю в процесах образотворення. Невід’ємним формально-семантичним складником художньої прози є описові номінації (дескрипції), головне завдання яких полягає в позначенні та кваліфікації об’єктів позамовної дійсності.
Окремі аспекти, що стосуються типології, структурних та семантичних особливостей дескрипцій, а також розкриття їхнього референційного потенціалу вже висвітлювали вчені представники різних наукових напрямків і шкіл.
Так, у галузі філософії мови та логіки описові сполуки аналізували І.Алексюк [2], К.Доннелан [63], П.Коул [94], С.Кріпке [97], Л.Лінський [108], Б.Рассел [148-149], Дж.Серль [163], П.Стросон [177]. Із позицій моделювання мовленнєвої діяльності в комп’ютерних програмах досліджував дескрипції М.Селезньов [158]. У структурі тексту дескриптивні конструкції вивчають Н.Арутюнова [7; 9; 11], А.Вежбицька [36], О.Вольф [46], Л.Дьоміна [62], М.Кронгауз [98], О.Кубрякова [100-101], М.Нікітін [127], О.Падучева [136-140] та інші.
Незважаючи на те, що описові конструкції, які виконують роль непрямих номінацій осіб, протягом тривалого часу розглядаються й мовознавцями, все ж їх природа, характер і функції вивчені ще не достатньо. Не всі лінгвісти використовують термін дескрипція”. Так, І.Микитюк послуговується терміном вторинна композиційно зумовлена номінація”, досліджуючи англомовні короткі оповідання [115]; М.Євсєєва аналізувала описові сполуки в складі образних найменувань на матеріалі російської поезії [65]; І.Нестеренко використовує термін непрямі номінації” осіб щодо апелятивів [125]; А.Загнітко серед інших засобів реалізації референції виділяє субстативні конструкції, що реалізують денотативну функцію [69].
Деякі дослідники користуються більш звичними термінами. Наприклад, Г.Шиманович на матеріалі англійської мови виділяє назви осіб, які, на наш погляд, доцільно кваліфікувати як дескрипції (за винятком власних імен) [198]; Т.Вільчинська досліджує оцінні назви осіб в українській мові, частину з яких (за умови введення у певний контекст) теж можна вважати дескриптивними номенами [42].
Дескрипції не отримали чіткого трактування ні в українській, ні в зарубіжній лінгвістиці, оскільки розуміються як:
· номінативні групи із займенниками у препозиції (І.Беллерт);
· альтернативні засоби номінації, одиниці-описи (О.Кубрякова);
· іменні групи, на вершині яких стоїть загальний іменник (М.Селезньов);
· складні іменні вирази (Дж.Серль).
Вивчення дескрипцій крізь призму художнього тексту визначило нові пріоритети у трактуванні описових номінацій, розширивши їх значеннєві рамки за рахунок введення в інтерпретаційний інструментарій комунікативно-прагматичних чинників.
Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю всебічного вивчення структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних ознак дескрипцій, їх значеннєвотвірного потенціалу, участі у процесах номінування дійсності, а також важливістю розкриття їх функціонального навантаження в художньому тексті як дискурсивному просторі, який значно розширює сферу застосування описових номінацій, сприяючи реалізації їх образотвірних можливостей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі навчальних програм та наукових досліджень кафедри української мови Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також відповідає напрямкові загальнотеоретичних досліджень із питань функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертаційного дослідження затверджена фаховою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол №24 від 16 грудня 2004 року).
Мета дисертаційної роботи розкрити комунікативно-прагматичне навантаження дескрипцій у текстах малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття, виявити їхню роль у процесах образотворення.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких основних завдань:
1) проаналізувати поняття дескрипція” та розглянути його різноаспектні інтерпретації;
2) виявити типологію дескриптивних номенів у текстах сучасної малої прози”;
3) дослідити функції дескрипцій у текстах малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття;
4) розкрити структурно-семантичні та прагматичні особливості дескрипцій з актуалізованою внутрішньою формою у сучасній малій прозі”;
5) охарактеризувати індивідуально-авторські новотвори як функціонально значущий різновид дескриптивних номенів;
6) описати комунікативно-прагматичні особливості тропеїчних дескрипцій (метафор, синекдох та епітетів) у сучасній малій прозі”.
Об’єкт дослідження тексти сучасної української малої прози”, у яких дескрипції ключовий тексто- й образотвірний чинник.
Предмет аналізу описові номінації, важливі у процесах породження та інтерпретації художнього тексту, в розкритті його комунікативно-прагматичного потенціалу (картотека налічує близько 4000 дескрипцій, дібраних методом суцільного виписування із текстів малої прози” 72 сучасних авторів).
Матеріал дисертації українська мала проза” кінця ХХ початку ХХІ століття, яка становить багатий кількісно, але опрацьований з погляду лінгвістики тільки частково пласт української літератури (твори Е.Андієвської, Ю.Андруховича, Ю.Винничука, О.Говди, В.Даниленка, Л.Демської, В.Єшкілєва, Б.Жолдака, О.Забужко, І.Карпи, Т.Каунової, В.Кожелянка, Є.Кононенко, Є.Концевича, В.Косенка, М.Матіос, Ю.Міщенко, Г.Пагутяк, В.Палинського, Ю.Покальчука, Л.Пономаренко, Т.Прохаська, М.Рябчука, М.Савки, М.Скаліцкі, Н.Сняданко, О.Стусенка, В.Тарнавського, В.Трубая, А.Тютюнник, Г.Цимбалюка, І.Ципердюка, С.Цюриця, А.Шевчука, Г.Шкляра та ін.). Невеликі за розміром тексти малої прози” (оповідань, новел, притч, етюдів тощо) все ж містять у своїй структурі описові звороти як додаткові, а інколи й основні засоби кваліфікації персонажів, розкриття їх характеру, цільових установок, аксіологічних домінант.
Сучасний український літературний процес відзначається специфічними рисами, неоднорідний за характером письма та реалізацією типів художнього мислення. Для деяких текстів основними є інтертекстуальність, поліваріантність стилів, змішування жанрів, іронічність, опозиція гра/серйозне тощо. Окремі автори надають перевагу традиційному стилю письма. Однак в усіх випадках важливим є розкриття функціонального навантаження кожного елемента тексту, зокрема й описових конструкцій, адже мовні засоби різних видів малої прози” покликані конденсовано створювати відповідний психологічний фон розгортання подій, формувати лаконічну характеристику героїв, динамізм дії, нестандартність зображених ситуацій тощо. Для авторів важливим є уміння ...обрати промінь зору для підпорядкування всіх художніх часток центральній темі, лаконічно дати експозицію, стисло і переконливо розкрити внутрішній світ героїв” [189, 242]. Врахування змістового навантаження дескриптивних конструкцій є необхідним при інтерпретації художніх текстів, оскільки вони є важливим засобом творення індивідуального стилю письменника.
Методологія та методи дослідження. Аналіз матеріалу здійснювався з урахуванням відомих положень про співвідношення форми і змісту мовних одиниць, взаємодію суб’єктивного та об’єктивного в мові. Специфіка та характер дисертаційної роботи зумовили використання описового методу, що сприяв виявленню функціонального навантаження дескрипцій у прозовому тексті; структурного методу, зокрема окремих його методик: контекстного аналізу, за допомогою якого визначався обсяг закодованої в описових номенах інформації; компонентного аналізу, спрямованого на розкриття окремих відтінків значення дескрипцій (із актуалізованою внутрішньою формою та індивідуально-авторських дескриптивних інновацій); трансформаційного аналізу, який допоміг з’ясувати наявність основних та периферійних структурних елементів або експресивно-оцінних нашарувань у дескриптивних номінаціях. Використання кількісного методу дало можливість визначити відсоткове співвідношення окремих типологічних та функціональних різновидів дескрипцій стосовно всього обсягу опрацьованого матеріалу.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є першою спробою в українському мовознавстві розглянути тексти малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття крізь призму дескриптивних номінацій як ключових елементів текстотвірного характеру, визначити роль дескрипцій у процесах образотворення та формування кореферентних рядів, з’ясувати залежність їх функціонування у тексті від комунікативно-прагматичних чинників.
Теоретичне значення наукової роботи полягає у поглибленні знань про лінґвальну природу референції, розкритті образотвірного потенціалу різних видів дескрипцій, у виявленні їх функціонально-прагматичного навантаження в текстах сучасної малої прози”.
Дисертаційні висновки розвивають окремі теоретичні положення семасіології, текстознавства, стилістики, прагмалінгвістики. Концептуальна основа дисертації, яка визначає погляд на дескрипції як на один із основних засобів акумулювання й ретрансляції різного обсягу суб’єктивної та об’єктивної інформації про референт мовлення, і результати проведеного дослідження можуть бути використані в подальших наукових розробках, спрямованих на розкриття семантичного, комунікативно-прагматичного потенціалу мовних одиниць у художньому тексті.
Практична цінність отриманих результатів. Основні теоретичні положення і висновки, отримані на основі проведеного дослідження, знайдуть застосування при написанні праць зі стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, лексикології, комунікативної лінгвістики, синтаксису, при розробці відповідних спецкурсів і спецсемінарів у вищій школі. Систематизований фактичний матеріал і результати дисертації можуть бути використані при вивченні ідіостилів окремих письменників, у науково-пошуковій роботі аспірантів та здобувачів, при написанні бакалаврських та дипломних досліджень, у практиці викладання української мови та літератури у середній школі.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедр української мови та загального і порівняльного мовознавства Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення, практичні результати дослідження апробовані на ІV та VІ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004, 2006), на ІХ Міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2006), на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу 2006” (Дніпропетровськ, 2006), на Всеукраїнській науковій конференції Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Інституту філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2004-2007).
Публікації. Основні положення й результати досліджуваної проблеми висвітлено у 8 статтях, з них 7 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі публікації одноосібні).

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 210 позицій, переліку джерел (21 позиція) і додатків (5 діаграм). Обсяг дисертації 224 сторінки, з них основного тексту 195 сторінок.

Список литературы

Висновки
У малій прозі” кінця ХХ початку ХХІ століття важливими є зумовлені комунікативно-прагматичними чинниками описово-кваліфікативні номени (дескрипції), що виявляють глибинну суть об’єкта, фіксуючи на різних етапах розгортання тексту його різновекторні характеристики.
У дисертаційному дослідженні наголошуємо на необхідності кваліфікації дескрипцій як одного з основних складників системи референтних висловів (поряд із власними назвами та займенниками), яка реалізує і процес номінації, тобто співвіднесення мовних елементів з екстралінґвальними об’єктами.
Дослідники (І.Беллерт, О.Падучева, М.Селезньов, Дж.Серль) виділяють чотири класи виразів, здатних здійснювати процес референції: власні назви, дейктичні слова і вирази, дескрипції, загальні назви.
Здатність непрямих номенів, фіксуючи різні ознаки об’єктів, формувати (разом із іншими номінаціями) кореферентні ряди на позначення кожного денотата інформаційно-художнього поля текстів сучасної малої прози” забезпечує можливість аналізу цих мовних засобів на різних рівнях (формальному, семантичному, функціональному), а також реалізує належну ідентифікацію та кваліфікацію денотатів художньої дійсності з урахуванням комунікативно-прагматичних чинників.
У дисертаційній роботі до дескрипцій відносимо як номінативно-кваліфікативні номени, що мають форму слова чи словосполучення і відзначаються смисловою компресією, так й аналітичні дескриптивні конструкції синтаксичні конструкції (словосполучення, відокремлені означення, складнопідрядні речення, парцеляти тощо).
Результати нашого дослідження засвідчили, що, незважаючи на нерегулярність застосування у лінгвістиці терміна дескрипція”, в деяких працях аналізуються певні групи лексики, утворені різноформатними номінативними одиницями об’єктивного чи суб’єктивного характеру та об’єднані належністю до того чи іншого рівня номінативної системи або лексико-семантичної групи (апелятиви, номінативи, вторинні композиційно зумовлені номінації, образні номінації, повторні та вторинні номінації, оцінні назви осіб, лексико-семантичні деривати на позначення особи тощо).
Особливості таких лексичних одиниць, наявність у них певного комунікативно-прагматичного потенціалу за умови введення у контекст дають підстави кваліфікувати окремі групи цих лексичних засобів як дескриптивні номінації. У текстах малої прози” дескрипції, відіграючи роль повторної або вторинної номінації, характеризують об’єкт з багатьох сторін, залежно від комунікативно-прагматичних факторів.
У художньому тексті як складній комунікативній системі використовується багато різновидів описових номінацій, які відрізняються як за типологічними ознаками, так і за способами конденсування та ретрансляції об’єктивних чи суб’єктивних ознак денотатів. Результати проведеного аналізу дають підстави класифікувати дескриптивні номінації за такими параметрами:
· залежно від потенціалу у процесах здійснення референції виділяємо визначені та невизначені дескриптивні номени;
· залежно від характеру ознаки, зафіксованої у семантиці дескрипцій, поділяємо їх на класифікаційні та кваліфікативні.
Визначені дескрипції (37% картотеки, 1482 приклади) це синтетичні чи аналітичні описові номінації, які виконують ідентифікаційну функцію власного імені та використовуються для кваліфікації денотата за певною ознакою, чітко виділяючи його із класу відповідних об’єктів (Роже не власник аґенції, а лише її службовець, ...подорожуючи з Яною, він суміщав приємне з корисним: і завдання фірми виконував, і коханій жінці показував країну”). Основне завдання визначених дескрипцій здійснення процесу референції (співвіднесення мовних знаків із екстралінґвальними об’єктами), що може супроводжуватися кваліфікативно-характеротвірним призначенням.
У класі визначених окремим підвидом виділяємо унікальні дескрипції, які істинні при одиничному об’єкті, тобто позначають єдиний у своєму роді денотат, наявний не тільки в інформаційно-художньому просторі, а й присутній в екстралінґвальній дійсності. Унікальні дескрипції, як правило, мають латентний смисл і поза контекстом потребують пояснення. Хоча вони фіксують одиничний об’єкт, проте автор кладе в основу ознаку, яка дозволяє правильно інтерпретувати їх значення тільки в рамках того тексту, де вони функціонують, тому унікальні описові номінації поділяємо на унікальні власне визначені (2% картотеки, 83 приклади), які десигнують єдиний у своєму роді об’єкт та ідентифікують його і поза контекстом: Найсвятіший Отець у Римі”, Творець Третього Рейху” тощо; та унікальні контекстуально визначені (2% картотеки, 83 приклади), які теж позначають унікальний об’єкт, але втрачають однозначність і референційну спроможність поза контекстом: інфрачервоний заклад”, столиця світу”.
Невизначені дескрипції (59% картотеки, 2362 приклади) це описові номінації, які фіксують певну ознаку неконкретизованого, неіндивідуалізованого об’єкта (чиїсь неспокійні діти”, якийсь заморський купець”). Вони не можуть забезпечити референції, оскільки денотат, позначуваний ними, не ідентифікується, а тільки кваліфікується за якоюсь характеристикою.
Класифікаційні дескрипції відзначаються найменшою залежністю від прагматичного фактора та суб’єктивно-емоційного ставлення мовця до денотата описової сполуки, оскільки здійснюють класифікацію співвідносних з ними об’єктів за найбільш загальними ознаками. Дескриптивні одиниці вказаного типу поділяємо на дві підгрупи: таксономічні та реляційні.
Таксономічними (4% картотеки, 164 приклади) кваліфікуємо такі об’єктивні описові номінації, які мають статус загальної назви, тобто відносять свого референта до широкого класу (хлопець”, висока чорнява жінка” та ін.).
Реляційні (22 % картотеки, 885 прикладів) дескрипції використовуються тоді, коли мова йде про взаємодію осіб, що перебувають у певних (соціальних чи індивідуальних) стосунках (старша сестра”, Алікова мати”, двоюрідні дядьки”).
Кваліфікативні дескрипції (74% картотеки, 2965 прикладів) відрізняються від класифікаційних більшою кількістю модально-прагматичних нашарувань, оскільки акумулюють різноманітні ситуативно зумовлені ознаки свого носія. Найчастіше ці властивості передають ставлення адресанта дескрипції до її референта, тому суб’єктивні описові номінації відзначаються значною варіативністю, тексто- і характеротвірним потенціалом, а також залежністю від інформаційно-комунікативного контексту і конситуації (той, що хрумкотить яблуком”, той із палевою краваткою”, повний брюнет, що важко дихає, поклавши біля ноги ковіньку”).
Кваліфікативні дескриптивні конструкції володіють широкими можливостями в плані акумулювання й ретрансляції перманентних чи периферійних ознак персонажів художньої прози. Зафіксована у них інформація утворює смисловий каркас, необхідний для адекватного ментального конструювання” кожного конкретного образу.
Аналіз дисертаційного матеріалу дав змогу за кількістю складників виділити дескрипції синтетичні (однослівні описові номінації, які відзначаються смисловою та експресивною компресією і мають здатність розгортатися у кількаслівні дескриптивні звороти) та аналітичні (кількаслівні описові конструкції, які дають можливість фіксувати розгорнуту характеристику об’єкта, враховуючи усі фактори, що супроводжують процес номінації).
Результати дослідження обґрунтовують поділ синтетичних дескрипцій на монолексемні власне однослівні іменники та субстантиви (5% картотеки, 210 прикладів): дзвонар”, маестро”, вартовий”, небіжчик” та усічені (2% картотеки, 86 прикладів), узусне використання яких передбачає наявність у їх складі двох чи більше лексем, а певний контекст і потреби текстотворення скорочують такі дескрипції до одного слова: керівник” замість науковий керівник кандидатської дисертації”; твоя” замість твоя дружина” та ін..
Аналітичні дескрипції кількаслівні описові конструкції, які фіксують характеристику об’єкта, враховуючи особливості комунікативних ситуацій, інтенції номінатора, властивості номінатів, ступінь еволюції кожного образу зокрема та цілого тексту загалом, експресивно-аксіологічні акценти, що є невід’ємними доповненнями описових номінантів тощо.
Кількаслівні дескриптивні конструкції охоплюють значний відсоток матеріалу картотеки, саме тому у дисертаційному дослідженні кваліфікуємо їх як найяскравіший ілюстративний матеріал класичної теорії дескрипцій, згідно з якою основним, центральним різновидом описових номінацій є аналітичні сполуки, а однослівні описові номени умовно знаходяться на периферії” усього загалу непрямих номінувань.
Аналітичні дескрипції поділяємо на двокомпонентні (49% картотеки, 1966 прикладів): мешканці голубника”, гоноровита незнайомка”, клята циганка”) та розгорнуті, кількаслівні описові сполуки (44% картотеки, 1810 прикладів), що функціонально класифікуються на дескриптивні конструкції, які комплексно кваліфікують денотат (22% картотеки, 885 прикладів): Неперевершений аналітик-штабник, блискучий планувальник операцій, але страшенний зануда наш начальник відділу спецоперацій Ґенерального штабу Українського Війська, цей полковник Щеневмерлий”, і дескрипції-носії одновекторної характеристики (23% картотеки, 920 прикладів): Високий, худорлявий літній чоловік, сивий, з великими залисинами, у джинсах і помаранчевій тенісці, звертався до своєї супутниці, також старшої пані, чепурної, в темних окулярах і вочевидь колись непересічної вроди...”.
Спостереження над функціями дескрипцій у художніх текстах малої прози” засвідчило, що усі різновиди дескриптивних номінацій беруть активну участь у процесах тексто- та образотворення, виконуючи в аналізованих текстах такі різновиди функціонального навантаження:
1. інтродуктивна функція (9% картотеки, 361 приклад) з її допомогою ініціатор розмови вводить у коло потенційних об’єктів мовлення новий, досі невідомий іншим комунікантам денотат, одночасно повідомляючи про нього певний обсяг інформації, найчастіше мінімальний, необхідний для подальшого успішного розгортання комунікативного акту. Експресивно-стилістичні конотації ввідних описових конструкцій зумовлюють різноманітні варіанти розвитку їх смислового поля;
2. ідентифікаційно-референтна функція (11% картотеки, 445 прикладів) здійснення референції до об’єкта, відомого комунікантам. Дескрипції ідентифікаційно-референтного функціонально-прагматичного навантаження здебільшого працюють на підтримку семантично-стилістичного вектора розгортання образотворення, заданого в інтродуктивній номінації, що пояснюється тісним причинно-наслідковим зв’язком ввідного та наступного номенів;
3. предикатно-кваліфікативна функція (38% картотеки, 1522 приклади) детальна кваліфікація референта дескрипції. На вибір номінативної одиниці із предикатно-кваліфікативним навантаженням впливають численні чинники (психологічні особливості співрозмовників, іллокутивні наміри автора художнього твору, ситуація і контекст, потреба репродуцента номена розширити базу знань реципієнта про об’єкт мовлення, бажання експлікувати певні його ознаки, релевантні на даному етапі розгортання комунікативного акту або облігаторні, проте досі не названі тощо);
4. номінативно-образну функцію (26% картотеки, 1040 прикладів) виконують дескрипції, які виступають у цілому тексті чи окремому фрагменті єдиним еквівалентом імені, тобто прямої номінації; це невизначені описові конструкції, що використовуються за умови узагальненості, множинності об’єкта або у випадку неможливості чіткої референції;
5. текстотвірна функція (1% картотеки, 41 приклад) притаманна тим дескрипціям, використання яких зумовлене потребами актуалізації окремих ознак денотата і фокусуванні на них уваги реципієнта шляхом ігнорування власного імені або введення його у незвичне контекстуальне оточення з метою залучення читача до процесу побудови тексту.
Залежно від комунікативно-прагматичних чинників, а також від тієї ролі, яку виконують дескрипції текстотвірного функціонального призначення у процесах тексто- та образотворення, виокремлюємо ключові та периферійні описові номінації.
Ключова дескрипція експлікує найхарактерніші особливості чи ознаки об’єкта у тексті, виконує функцію константної характеристики денотата, фігурує протягом усього твору, при потребі зазнаючи структурних або семантичних трансформацій.
Периферійна дескрипція відображає іррелевантні, необлігаторні характеристики об’єкта, які не несуть особливого смислового навантаження. Підставою для віднесення певної дескрипції до категорії ключової чи периферійної є контекст, який визначає її роль у структурно-семантичній побудові художніх текстів малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття;
6. зіставно-характеризувальна функція дескрипцій (1% картотеки, 42 приклади) полягає у фіксації експліцитного чи латентного порівняння двох або кількох об’єктів екстралінґвальної дійсності, що дозволяє розширити експресивно-смислові межі основного порівнюваного референта за рахунок ознак допоміжного об’єкта, з яким він порівнюється;
7. етикетна функція дескрипцій (1% картотеки, 44 приклади) допомагає комунікантам дотримуватися постулатів етикетності спілкування, що реалізуються в різних ситуаціях, відрізняючись ступенем обов’язковості та кількістю історично усталених правил;
8. апелятивна функція дескрипцій (3% картотеки, 122 приклади) полягає у позначенні віднесеності імені до конкретного об’єкта адресата спілкування, безпосереднього учасника мовленнєвого акту, обслуговуючи інтерперсональні стосунки в умовах комунікації. Матеріал проведеного дослідження дає підстави виділяти два види апелятивних номінацій: дескриптивні апелятивні номени, що відображають об’єктивну інформацію про адресата мовлення; номінації-звертання, що містять суб’єктивну ознаку референта (їх кваліфікуємо як такі, що перебувають на периферії дескриптивних засобів внаслідок наявності в них значного обсягу суб’єктивних нашарувань);
9. аксіологічно-орієнтаційна функція (9% картотеки, 400 прикладів) полягає у передачі за допомогою дескрипцій ставлення комунікантів одне до одного. Ми виділяємо контекстуально-оцінні дескрипції слова з первинним дескриптивним компонентом, що набувають аксіологічного забарвлення тільки у відповідних контекстах; та власне оцінні дескрипції, для адекватного розуміння яких не потрібен контекст. Матеріал дослідження показав, що обидва різновиди аксіологічних дескрипцій можуть передавати і позитивне, і негативне ставлення адресанта до референта описової номінації;
10. алюзійно-імплікаційна функція дескрипцій (1% картотеки, 39 прикладів) реалізація латентного зв’язку творів сучасної малої прози” з іншими текстами або суспільними реаліями. За допомогою алюзійного співввідношення відбувається прокладання своєрідного вектора між двома значеннєвими одиницями, одна з яких (прототекст) за умови адекватної ідентифікації поглиблює аперцепційне сприйняття свого корелята і розширює межі його художньої дійсності за рахунок власної інформаційно-образної наповненості.
Спостереження над функціональними актуалізаціями дескрипцій дають підстави стверджувати, що в окремих випадках відбувається комбінація окремих функцій та інтеграція їх в одній полізначеннєвій номінативно-дескриптивній одиниці, що зумовлює виконання нею комплексної функції.
Результати дисертації підтверджують доцільність концентрації уваги на функціях і ролі дескрипцій у здійсненні референції, а також підкреслюють їхню важливість та незамінність у процесах породження тексту.
Виявлення функціонального навантаження дескрипцій в художньому тексті як дискурсивному просторі сприяє розкриттю комунікативно-прагматичних параметрів описових номінацій шляхом розширення сфери їх використання, експлікації різнопланових іллокутивних намірів мовців, аксіологічних характеристик об’єктів тощо.
Матеріал дослідження свідчить, що дескрипції є носіями як експлікованої, так і латентної інформації; це дає підстави виділяти кілька груп дескрипцій із актуалізованою внутрішньою формою (5% картотеки, 210 прикладів): 1)синтетичні внутрішньоформні дескрипції, вербалізовані у тексті (недомірок”, добродій”, злочинець”); 2)однослівні внутрішньоформні дескриптивні номени, наявні у тексті потенційно (металісти”); 3)аналітичні описові конструкції, що не мають синтетичного внутрішньоформного синоніма (та, яка тричі запитала”, та, яка всіх робить мудрими” та ін.).
Вербалізовані дескрипції забезпечують різноаспектну кваліфікацію референтів з об’єктивної (узуальні номінації), а також із суб’єктивної точок зору. Необхідність акцентування уваги на окремих ситуативних ознаках об’єктів зумовлює появу в аналізованих текстах дескриптивних конструкцій, які не мають синонімічних синтетичних корелятів.
Аналіз дескриптивних номінацій, що функціонують у текстах сучасної малої прози”, обґрунтовує виділення окремою групою індивідуально-авторських інновацій (1% картотеки, 44 приклади), які є невід’ємною складовою дескрипцій (порохиня”, котолупи”, люди-після-роботи”). Емоційно-експресивна, оцінна виразність більшості оказіональних дескриптивних номінацій дає можливість визначати їх як додаткові, а інколи й основні кваліфікативні номени, що виступають об’єднувальними смисловими центрами для інших художніх засобів.
Як засвідчує матеріал дослідження, дескриптивні номени фіксують як об’єктивні, так і суб’єктивні, переносно-образні ознаки денотатів художньої дійсності, тому серед кваліфікативних дескриптивних номенів виділяємо тропеїчні описово-образні дескрипції.
Метафоричні дескриптивні номени (3% картотеки, 122 приклади) визначаємо як різновид кваліфікативних описових номінацій, основними функціями яких є передача у сконцентрованому вигляді за допомогою образної лексики суб’єктивної інформації про денотати комунікативно-художнього поля сучасної малої прози”, фіксація позитивного чи негативного аксіологічного знака, що формується шляхом латентного або яскраво вираженого порівняння з різними об’єктами екстралінґвальної дійсності (електронний кат” про вхідний дзвінок, малий метелик” про дівчинку, зеленоокий кіт” про чоловіка, його величність небесне світило” про сонце).
Дескриптивні синекдохи (1% картотеки, 38 прикладів) також відіграють важливу роль у процесах образотворення, і хоча вони репрезентують не комплексні властивості об’єкта, а одну ознаку, яка видається репродуцентові найрелевантнішою на певному етапі моделювання тексту, проте ця ознака нерідко стає ключовою, тим смисловим стрижнем, навколо якого об’єднані інші художні, насамперед номінативні, засоби (джинсова курточка” про дівчину, портрети переляканих класиків”, отой ящик” про телевізор тощо).
Художньо-образні означення в складі дескрипцій (2% картотеки, 86 прикладів) посилюють їх виражально-експресивний потенціал (фіксуючи певну ознаку референта дескрипції шляхом формулювання її за допомогою нестандартної, незвичної лексики) і дозволяють передавати ту чи іншу оцінку об’єкта, сприяючи тропеїзації та, як наслідок, естетизації контексту (моторні люди з твердими очима”, порцеляново-крихкі юнки з густо наштукатуреними очима”, несправжній п’яниця”, сонячноволоса блондинка”).
Таким чином, у дисертаційній роботі дескрипції розглядаються як синтетичні або аналітичні описові одиниці, які здійснюють номінативно-референційну функцію власного імені й використовуються для кваліфікації денотата за певною (постійною/ситуативною, одиничною/комплексною) ознакою, виділяючи його з-поміж інших об’єктів.
Адекватна інтерпретація значення дескрипцій залежить від контексту, що дозволяє розшифровувати експліцитні та імпліцитні відтінки семантики описових номенів, а також обґрунтовує кваліфікацію тропеїчно-образних номінацій як найбільш суб’єктивного різновиду дескриптивних сполук.
Іманентні ознаки проаналізованих мовних засобів, виявлені в результаті проведеного дослідження, підтверджують доцільність кваліфікації дескрипцій як невід’ємного та функціонально вагомого елемента текстів малої прози” кінця ХХ початку ХХІ століття.

Література
1. Агаханянц Л.С. Прагматический компонент содержания слова и особенности его актуализации в тексте (на материале имен существительных-обозначений лица в современной прозе): Авторефер. дисс. канд. филол. наук. Ташкент, 1989. 24 с.
2. Алексюк І.А. Проблема аналізу речень із визначеними дескрипціями, що зазнають референційної невдачі // Вісник КНУ, філософія, політологія 2001, вип. 35. С. 5-8.
3. Алексюк М.И. Предикативные наименования лиц в современном украинском языке: Авторефер. дисс. канд. филол. наук. Х,1988.23 с.
4. Алефиренко Н.Ф. Проблемы системно-семантического описания коммуникативного синтаксиса // Коммуникативно-прагматическая семантика: Сб. науч. тр. / Н.Ф.Алефиренко (отв. ред.); Академия социальных наук РФ, Волгоградский государственный педагогический университет. Волгоград: Перемена, 2000. 176 с. С. 128-140.
5. Андрейченко О.І. Лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій (на матеріалі української преси кінця ХХ початку ХХІ століття). 10.02.01: Авторефер. дис. канд. філол. наук, Інститут української мови НАН України. К, 2006. 23 с.
6. Арешенков Ю. Художні тропи в аспекті лінгвістичного аналізу: принципи і методика розбору // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 18. Ч. 2: Питання менталітету в українській літературі / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Акцент, 2004. 740 с. С.88-93.
7. Арутюнова Н.Д. Дескрипции и дискурс // Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. М.: Языки русской культуры”, 1999. І-ХV, С.95-129.
8. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 355с. С.156-249.
9. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.13. Логика и лингвистика. Проблемы референции. М.: Прогресс, 1985. С. 6-39.
10. Арутюнова Н.Д. Номинация, референция, значение // Языковая номинация: Виды наименований. М.: Наука, 1977. С.188-206.
11. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл (логико-семантические проблемы). Изд. 3-е, стереотип. М.: Едиториал УРСС, 2003. 384 с.
12. Арутюнова Н.Д. Функциональные типы языковой метафоры // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1978. Т.37. № 4. С. 333-343.
13. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. 16. Лингвистическая прагматика. Сборник: Пер. с разн. яз. / Сост. и вступ. ст. Н.Д.Арутюновой и Е.В.Падучевой. Общ. ред. Е.В.Падучевой. М.: Прогресс, 1985. 500 с. С. 3-42.
14. Ахманова О.С. Словарь линвистических терминов. 3-е изд., стер. М.: КомКнига, 2005. 571 с.
15. Ашиток Н. Внутрішня форма слова і вторинна номінація // Вісник Київського національного університету: літературознавство, мовознавство, фольклористика. 2001. № 10. С.31-34.
16. Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник; Практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. 3-е изд., испр. М.: Флинта: Наука, 2005. 496 с.
17. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. К., 2000. 18 с.
18. Баган М.П. Семантична диференціація та функціональні вияви вторинних заперечних предикатів в українській мові // Мова. Людина. Світ: До 70-річчя професора М. Кочергана. Збірник наукових статей / Відп. ред. Тараненко О.О. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. 352 с. С. 324-331.
19. Баландіна Н.Ф. У пошуках значення чеських прагматичних кліше (про референцію) // Мовознавство. 2001. № 2. С. 35-42.
20. Баран Є.М. Літературне дев’ятдесятництво: істерія й історія // Березіль. 2000. № 3-4. С. 182-185.
21. Баранов А.Н., Добровольский Д.О. Внутренняя форма идиом и проблема толкования // Известия АН. Серия литературы и языка, 1998, т.57, №1. С.36-44.
22. Бацевич Ф.С. Вступ до лінгвістичної генології: Навчальний посібник. К.: Видавничий центр Академія”, 2006. 248 с.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344 с. (Альма-матер).
24. Беллерт И. Об одном условии связности текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.8. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1985. С.172-207.
25. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Уч. пособие.; Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1990. 88 с. С. 4-39.
26. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти / Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. 552с.
27. Бойчук В.М. Роль внутрішньої форми слова у процесах номінації // Семантика мови і тексту. Івано-Франківськ, 2000. С. 69-75.
28. Бондар-Терещенко І. Структурні особливості літературного дискурсу 1990-х років: Авторефер. дис. канд. філол. наук. К., 2006. 20 с.
29. Боркун М.Н., Тхор Н.М. Именной предикат: типология и функциональные характеристики элементов // Коммуникативный аспект языка: процессы и единицы. Межвузовский сборник научных трудов. Ленинград, 1991. 136 с. С.3-15.
30. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов / [Т.В.Булыгина, О.Н.Селиверстова, Н.А.Ишевская и др.; Отв. ред. О.Н.Селиверстова]. М.: Наука, 1982. 385 с. С. 22-29.
31. Булыгина Т.В. О границах и содержании прагматики // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М. 1981. № 4. С. 333-342.
32. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа Языки русской культуры”, 1997. 576 с.
33. Бухмастова Г.А. Семантика и синтаксис прилагательных, определяющих имена лиц в высказывании // Коммуникативный аспект языка: процессы и единицы. Межвузовский сборник научных трудов. Ленинград, 1991. 136 с. С. 15-20.
34. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. М.: Логос, 2004. 280с.
35. Васильева Н.В. О функциях собственных имен в художественных текстах // Вопросы филологии. 2005. №3. С.7-13.
36. Вежбицкая А. Дескрипция или цитация // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.13. Логика и лингвистика. Проблемы референции. М.: Прогресс, 1985. С.237-262.
37. Вежбицкая А. Сопоставление культур через п