РОЗМЕЖУВАННЯ ЯВИЩ ПОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ ОМОНІМІЇ ТА ПОЛІСЕМІЇ ( СЛОВНИКОВИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА

СОЛДАТОВА ЛЕСЯ ПЕТРІВНА

УДК 811.161.2’38

РОЗМЕЖУВАННЯ ЯВИЩ
ПОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ ОМОНІМІЇ ТА ПОЛІСЕМІЇ
( СЛОВНИКОВИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Київ 2007

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ... 4
ВСТУП ........................................................................................................... 5
РОЗДІЛ І. ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩ ОМОНІМІЇ
В ЛЕКСИКОЛОГІЇ .............................................................. 12
1.1 . Проблеми омонімії та визначення її сутності......................................... 12
1.2 . Джерела та шляхи виникнення омонімії ............................................ 26
1.3 . Класифікація омонімів та синтез визначення повних лексичних омонімів .................................................................................................... 36
1.4 . Висновки до розділу І ............................................................................ 50
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩ ПОЛІСЕМІЇ
В ЛЕКСИКОЛОГІЇ ................................................................ 53
2.1. Проблеми полісемії та визначення її сутності................................... 53
2.2. Джерела та шляхи виникнення полісемів ......................................... 63
2.3. Синтез оптимального визначення полісемів .................................... 71
2.4. Висновки до розділу ІІ ........................................................................ 77
РОЗДІЛ ІІІ. РОЗМЕЖУВАННЯ ЯВИЩ ПОВНОЇ
ЛЕСИЧНОЇ ОМОНІМІЇ ТА ПОЛІСЕМІЇ ..................... 79
3.1. Критерії розмежування повних лексичних омонімів та полісемантичних слів ......................................................................... 79
3.2. Синтез оптимального критерію
розмежування неоднозначностей ..................................................... 90
3.3. Необхідні та достатні складові технології використання інформаційно-кореляційного критерію розмежування (ІККР) неоднозначностей ............................................................................... 95
3.4. Джерела та об’єкти практичного розмежування повних лексичних омонімів та полісемів ........................................................................ 103
3.5. Практика використання ІККР неоднозначностей ........................... 107
3.6. Файли розмежування неоднозначностей ......................................... 125
3.7. Аналіз потенцій розмежованих неоднозначностей ....................... 143
3.8. Висновки до розділу ІІІ .................................................................... 175
ВИСНОВКИ ............................................................................................... 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................. 186
ДОДАТКИ .................................................................................................. 202

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АГК - акустично-графічний код
АК акустичний код
АС - автоматичні системи
ГК графічний код
ДУ - договірні умови
ІККР - інформаційно-кореляційний критерій розмежування
ЛСВ - лексико-семантичні варіанти
ПЛО - повні лексичні омоніми
ПП - позиції порівняння
ТФЗС - тлумачна формула значення слова
ХС - характеристична структура

ВСТУП

Центральною у лексикології є проблема слова. Однією із головних її складових є питання багатьох інформаційних значень одного і того ж акустично-графічного коду (АГК) слова. При виникненні такої інформаційної неоднозначності постає й проблема омонімічної та полісемічної неоднозначності.
АКТУАЛЬНІСТЬ дослідження визначається потребою розмежування явищ омонімії та полісемії. Незважаючи на те, що багато мовознавців [Абаєв В.І., Апресян М.П., Арбєкова Т.І., Арнольд І.В., Баллі Ш., Болтянська Р.І., Будагов Р.О., Булаховський Л.А., Виноградов В.В., Галкіна - Федорук Є.М., Грищенко А. П., Демська О. М., Доленко М.П., Жовтобрюх М.А., Задорожний М.І., Івченко М.П., Карпіловський Є.А., Кочерган М.П., Кононенко В.І., Критенко А.П., Кульчицький І.М., Курилович Є.Р., Лисиченко Л.А., Малаховський Л.В., Мановицька А.Я., Маслов Ю.С., Муравицька М.П., Мукан Г.М., Новиков Л.О., Олійник І.С., Плющ М.Я., Полюга Л.М., Потебня О.О., Потапов С.М., Прохорова В.М., Савченко І.С., Смирницький О.І., Сорокин Ю.П., Фоміна М.І., Шмельов Д.Н., Яворська Т.А., Gillièron J., Öhmann S., Porzig W., Trnka B., Weisgerber L. та інші] зверталися до цієї проблеми, досі залишається чимало нез’ясованих питань. При складанні тлумачних та інших видів словників, коли необхідно на величезному лексичному матеріалі практично визначити межі омонімії та полісемії, укладачі лексикографічних праць, реєструючи у словнику лексичні одиниці мови, наштовхуються на складну проблему як подавати слова, що однаково звучать, зокрема ті, що історично вийшли з одного кореня і є продуктом семантичного розвитку слова: як одну чи як кілька вокабул. Виникає питання вивчення динаміки розвитку омонімів і полісемів та їх взаємної трансформації як складової частини вивчення динаміки розвитку лексичного складу мови. Вивчення цього аспекту може надати інформацію для можливого прогнозування оптимальних шляхів розвитку мови в часі, що є дуже актуальним для розвитку лексичного складу сучасної українськаої літературної мови. Успішне вирішення проблеми допоможе забезпечити якісний автентичний міжмовний переклад, який неможливий без однозначного тлумачення слів, відсутність якого іноді призводить до абсурдних ситуацій при перекладі.
Однією з головних причин виникнення таких суперечностей є проблемність слів з кількома інформаційними наповненнями, тобто наявна проблемність текстової ідентифікації омонімів та полісемів. Для автоматизації перекладу необхідне однозначне тлумачення слова. Для цього неоднозначність потрібно ліквідувати, наприклад, шляхом розмежування таких слів за інформативними ознаками. Найприйнятнішими у підкласифікації є випадки, коли всі інформаційні насиченості даного АГК не пересікаються, тобто не мають спільних для них частин інформації. Такими випадками є омоніми. Саме цей шлях підкласифікації можна використати й у випадку полісемії, однак виникають алгоритмічні і програмні труднощі ідентифікації необхідної інформаційної суті полісемантичного слова через перетин інформації в цих словах за основною ознакою (стрижнем полісемантичного слова). Водночас помилка в автентичності перекладу через неповноту однозначності перекладу полісема невелика, тому що стрижневе інформаційне значення слова зберігається. Тому на даному етапі розробки прогресивних алгоритмів програм перекладів можна обмежитися тільки розмежуванням полісемів та омонімів і виконанням підкласифікації останніх, що є дуже актуальним у лінгвістиці для прогресування систем автоматизованих міжмовних перекладів.
Для вирішення цієї проблеми як з погляду наукових, так і практичних завдань необхідно провести розмежування цих проявів омонімії та полісемії. Постають питання: як і за якими критеріями проводити це розмежування.
Тому МЕТОЮ наукового дослідження є визначення оптимального критерію розмежування повних лексичних омонімів (ПЛО) та полісемантичних слів і створення алгоритму його використання. Це необхідно для:
- вивчення динаміки розвитку омонімів і полісемів та їх взаємної трансформації;
- укладання лексикографічних праць з омонімії та полісемії, корегування словникових статей;
- подальшої підкласифікації повних лексичних омонімів (ПЛО) та полісемів, необхідної при використанні автоматизованих систем (АС) міжмовного перекладу.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі основні завдання:
- дослідити історію виникнення проблеми омонімів та визначення її сутності;
- дослідити шляхи виникнення омонімів;
- проаналізувати наявні класифікації омонімів;
- синтезувати максимально повне та однозначне визначення омонімів;
- дослідити історію виникнення проблеми полісемії та визначення її сутності;
- розглянути шляхи виникнення полісемів;
- синтезувати максимально повне та однозначне визначення полісемів;
- дослідити відомі критерії розмежування повних лексичних омонімів та полісемів;
- синтезувати оптимальний критерій розмежування неоднозначностей та визначити технологію його використання;
- провести розмежування предмета практичного дослідження ПЛО та полісемії відповідно до оптимального критерію та алгоритму розмежування;
- вибірково провести аналіз потенцій розмежованих неоднозначностей, що активно використовувалися в поетичній творчості українськими поетами Празької школи.
Об’єктом дослідження є явища повної лексичної омонімії та полісемії, а також співвідношення омонімів та полісемів в українській мові.
Предметом дослідження є іменникові повні лексичні омоніми та полісеми української мови.
Вибір для дослідження одиниць цієї частини мови зумовлений тим, що саме цей лексико-граматичний клас слів становить найбільшу групу омонімічних лексем. При дослідженні полісемантизму іменників максимально враховувалися особливості семантики цієї частини мови.
Із розвитком суспільства і в процесі пізнавальної діяльності людини у мові зростає кількісний склад іменників, тому для аналізу шляхом суцільної вибірки добиралися лексичні одиниці саме цієї частини мови.
Основним джерелом добору матеріалів є Словник української мови в 11-ти томах (1970-1980 р.р.), Сучасний тлумачний словник української мови (2006 р.), художні тексти літературних творів українських поетів Празької школи (Олега Ольжича, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, Юрія Клена) та Словник омонімів української мови (1996 р.). Із текстів було виписано та каталогізовано всі омоніми та багатозначні іменники, кількість яких склала близько 2000 слів. Залучено також етимологічні, фразеологічні словники, спеціальна довідкова література.
Методи дослідження. При виконанні дисертаційного дослідження використовувалися такі методи:
- методи аналізу та синтезу;
- методи індукції та дедукції;
- компаративний і контекстний прийоми аналізу;
- методи ідентифікації слів як інформаційних масивів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні:
- подано максимально об’єктивні, повні та достатні визначення повних лексичних омонімів (ПЛО) та полісемів;
- визначено оптимальний критерій розмежування проявів ПЛО та полісемії і описана технологія його застосування;
- розроблено та впроваджено метод ідентифікації слова як інформаційного масиву;
- проведено аналіз чинників, що формують лексичну омонімію в сучасній українській літературній мові;
- виконано розмежування масиву 11 полісемів і ПЛО іменників української мови;
- проведено аналіз потенцій деяких розмежованих неоднозначностей, найбільш частотних у творчості українських поетів Празької школи на предмет особливостей їх використання для створення образності.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані для подальших досліджень проблем лексичної омонімії та полісемії будь-яких частин мови, а також при викладанні курсів сучасної української літературної мови та курсу стилістики української мови у вищій школі, при укладанні тлумачних, омонімічних та інших видів словників, є внеском у вирішення складної проблеми полісемії, поглиблюють уявлення про семантичну структуру багатозначного слова.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що в процесі дослідження визначено критерій розмежування ПЛО і полісемів та описана технологія його застосування, що дозволяє розмежувати ПЛО та полісеми та класифікувати їх для одержання коректного автоматизованого перекладу, результати можуть бути використані для укладання тлумачних словників та словника омонімів української мови.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, матеріали та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-методичних семінарах, звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів кафедри стилістики української мови Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2001-2005 р.р.), Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005).
Також результати дослідження апробовано у 7 одноосібних публікаціях автора у збірниках наукових праць, що є фаховими виданнями із дисциплін філологічного профілю.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, переліку умовних скорочень, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел (202 позиції), 39 таблиць та додатків.
У розділі І „Дослідження явищ омонімії в лексикології” проаналізовано явище омонімії в історичному аспекті та визначення сутності явища, проаналізовано шляхи виникнення та відомі визначення омонімів для виявлення ознак для їх класифікації, синтезовано узагальнене однозначне визначення повної лексичної омонімії (ПЛО) як предмета розмежування з явищем полісемії.
У розділі ІІ „Дослідження явищ полісемії в лексикології” проаналізовано явище полісемії в аспекті виникнення проблеми полісемії, її позитивів та негативів; проаналізовано наявні визначення сутності явища, синтезовано узагальнене, однозначне визначення полісемантичного слова для синтезу критерію розмежування з явищем повної лексичної омонімії.

У розділі ІІІ „Розмежування явищ повної лексичної омонімії та полісемії” розроблено класифікацію наявних критеріїв розмежування неоднозначностей, синтезовано оптимальний критерій розмежування ПЛО та полісемів, визначено необхідні та достатні складові технології використання цього критерію, виконано практичне розмежування предметів дослідження дисертації, проведено аналіз стилістичних потенцій деяких розмежованих неоднозначностей, найчастотніших у творчості українських поетів Празької школи на предмет особливостей їх використання для створення образності.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі аналізу існуючих визначень ПЛО, шляхів виникнення та класифікацій омонімії зроблено синтез визначення ПЛО:
ПЛО (повні лексичні омоніми) це інформаційні масиви (об’єкти), які мають тотожний акустично-графічний код (АГК) у всіх своїх формах і мають повну відмінність в інформаційній наповненості по суті інформації, яка передається чи зберігається у конкретний часовий період. При цьому показана можливість використання поняття „інформація” замість поняття „слово” для визначення неоднозначностей ПЛО та полісемів. Як репрезентатор дійсності поняття „інформація” є більш загальним, ніж поняття „слово”. Так, визначення поняття „слово” може бути синтезовано як знак визначеного інформаційного масиву, який має відносну самостійність та відносну міцність.
За синтезованим визначенням поняття інформація це визначений об’єм узгоджених понять, знань і даних, які відображають властивості та стани об’єктів і явищ об’єктивного світу в природній, соціальній та штучно утворених системах (у тому числі і абстрактних), у часових і просторових координатах і відображених та створених процесом мислення у людських суб’єктивних свідомостях.
Інформація більш загальний лінгвістичний об’єкт у порівнянні зі „словом”, а інформаційний зв’язок це зв’язок між складовими буття, які пов’язані між собою для забезпечення життєдіяльності організму, тому ніяка наявна формальна мовна структура не може повністю роздиференціювати інформаційні значення та їх зв’язки. І прагнення багатьох авторів розмежовувати ПЛО та полісеми за допомогою тільки формальних мовних структур не призвели і не призведуть до позитивного результату. Для цього необхідно до існуючого формального мовознавста додати психофізіологізм і функціональність мовних процесів.
Наведена класифікація шляхів виникнення омонімії включає в себе три основні категорії явища:
- категорія буття шлях словотворення, який призводить до збігу АГК слів, що існують у мові чи є запозиченнями і можливо адаптовані з інших мов;
- категорія форми шлях акустично-графічних трансформацій, який призводить до тотожного акустично-графічного коду мовні знаки, які мають різні джерела та (чи) час утворення: це фонетична (акустична) конвергенція в минулому різнозвучних чи різнокореневих слів питомої лексики; це фонетично адаптовані та уподібнені запозичення з різних мов; це фонетичні адаптації, ідентифікації різнокореневих слів, запозичених із однієї мови;
- категорія змісту шлях лексичної трансформації, який призводить АГК, який в минулому часі існував з одним інформаційним значенням чи значеннями, що мають семантичну спільність, у слова з тотожним АГК, але з різними інформаційними наповненнями значень, які не мають семантичної спільності.
Загальне явище омонімії може бути покласифіковане як:
1. Власне омонімія: а) лексична омонімія слова мають тотожний АГК в одній чи декількох граматичних формах при відмінностях у змісті слів, тобто зміст являє собою різні інформаційні наповненості за суттю буття явищ, об’єктів. Розмежування цих омонімів можливе за ознакою відсутності однаковості АГК у різних граматичних формах;
б) повна лексична омонімія слова мають тотожний АГК в усіх граматичних формах при відмінностях у змісті слів, тобто зміст являє собою різні інформаційні наповненості за суттю буття, явищ, об’єктів.
2. Лексико-акустична омонімія це слова (синтаксичні конструкції, морфеми, абревіатури, скорочення та ін.), які мають тотожний АК, але різний графічний код і при цьому мають різне інформаційне наповненення (зміст) за суттю інформації, що містить АК.
3. Синтаксична омонімія АК чи АГК синтаксичних конструкцій, які є тотожними у деяких граматичних формах при різних змістах цих конструкцій.
4. Міжчастиномовна лексична омонімія слова мають тотожний АК або АГК, але належать до різних частин мови і несуть різне інформаційне навантаження. Їх розмежування виконується через з’ясування приналежності до частини мови
Аналіз джерел і шляхів виникнення полісемів показує, що:
- полісемія об’єктивна реалія мови, яка створена в мозку людини і є необхідною для функціонування успішного комунікативного процесу у житті людини в соціумі;
- для мовної свідомості людини полісемія є корисним й позитивним явищем мови, як і невелика кількість графів та фонем, що зумовлюють усю систему мови;
- полісемія є частиною процесу та результату оптимізації формування інформації для комунікації;
- поява та функціонування полісемів зумовлені єдністю як зовнішніх, стосовно індивіда, умов комунікативного процесу в середовищі соціуму, так і внутрішніх об’єктивних та суб’єктивних процесів у мозку індивіда, а також потенційними можливостями структури самої системи мови та її складових;
- у вирішенні питання значення слова визначає можливості його фразеологічної сполучуваності з іншими словами або, навпаки, сполучуваність визначає різні значення слова необхідно прийняти їх взаємну діалектичну єдність: значення визначає сполучуваність, а сполучуваність визначає значення;
- лексико-семантичні варіації (ЛСВ) це масив (об’єм) однозначної інформації;
- актуальним у теорії полісемії є дослідження функціональних лексичних значень слова, також необхідність створення тлумачних формул слова за кожною його лексико-семантичною варіацією.
На основі теорії визначень полісеми це інформаційні масиви, які мають тотожний акустично-графічний код вираження своєї форми у всіх граматичних формах, належать до однієї частини мови і характеризуються існуванням об’єму інформаційного пересічення, в якому є спільний семантичний компонент, основне інформаційне значення якого повністю або частково переноситься на можливі інформаційні масиви (лексико-семантичні варіанти) даного слова або словосполучення у конкретний часовий період існування.
Повнота визначення полягає в тому, що синтезований основний варіант визначення передбачає існування різних типів зв’язків між значеннями (лексико-семантичними варіантами масивами інформації): як ієрархічних і рівноправних, так і комбінованих деривацій, допускає можливість приналежності полісемів до найближчого і єдиного родоводу, оскільки не вводить ніяких обмежень на взаємозв’язки, збіг і т. ін. масивів інформації.
Однозначність визначення характеризується кількома факторами: по-перше, достатність відмінного для виявлення всіх класів полісемантизмів; по-друге, неможливість функціонування під цим визначенням будь-яких інших неоднозначностей, слів і словосполучень. Відмінним у визначенні для омонімів є тотожність АГК у всіх формах, а для полісемів відмінним є існування об’єму інформаційного перетину з спільним основним значимим компонентом інформації.
Синтезоване визначення полісемів має необхідний формалізм і об’єктивно виражає сутність явища, не вступає у протиріччя з сутностю явища і не має великого розходження з традиційними визначеннями за суттю.
I. На основі проведеного аналізу відомих критеріїв розмежування ПЛО та полісемів було здійснено класифікацію критеріїв розмежування за функціями їх головних диференційних ознак. Виділено чотири комплекси критеріїв розмежування: семантичний, граматико-синтаксичний, мовноісторичний, психофізіологічний.
Аналіз покласифікованих критеріїв розмежування неоднозначностей з позицій визначення позитивного, узагальненого та головного показує, що метою всіх авторів є виявлення і вираження інформаційної суті кожного з можливих значень АГК слова, де:
- значення слова є ціліснооформленою інформаційною суттю, яка має відносну самостійність і міцність з повнотою та однозначністю;
- значення слів співвідносяться з об’єктами, явищами матеріального світу, їх складовими та їх узагальненнями і пов’язані між собою так само, як і самі об’єкти, явища та їх складові та узагальнення, тематично покласифіковані;
- інформаційна суть слів органічно пов’язана з інформаційною суттю інших слів, що з ними сполучаються в контекстах так, як і сутність явищ та об’єктів, що пов’язана з середовищем їх існування. І всі полісемантизми одного слова мають споріднену семантику оточення, тобто середовище існування;
- закономірності при субституціях та трансформаціях значень слова є основою закономірностей варіювання інформації, де зберігається (повністю чи частково для полісемів) чи не зберігається (для омонімів) суть інформаційного масиву, функціональна для потреб людини сутність явищ, об’єктів матеріального світу;
- функціонально подібні об’єкти, явища можуть утворювати у складі мови схожі масиви інформації, які можуть мати одну й ту ж назву (АГК) форму уявлення інформації для подальшої кореляції при її впізнаванні, пригадуванні;
- повніша інформація, яка відповідає одному об’єкту, явищу, може як варіюватися із зменшенням її повноти, так і складові варіації цієї інформації можуть поєднуватися в більш повне їх інформаційне значення в одній й тій самій формі (АГК), так виникає спільне значення (при полісемії);
- однотипна інформація (полісемна) має однотипні характеристики сполучуваності (засобами синтаксису) з іншимим інформаційними масивами для формування об’єднаного масиву інформації.
II. На основі аналізу наявних критеріїв та зроблених визначень ПЛО і полісемів прийшли до висновку, що критерієм розмежування повних лексичних омонімів та полісемів має бути наявність для полісемів чи відсутність для омонімів кореляції інформації за суттю (об’єму перетину інформації за суттю), яка міститься в інформаційних масивах (значеннях слів), які підлягають розмежуванню. Цей критерій названий інформаційно-кореляційним критерієм ( ІККР ).
III. Необхідними та достатніми складовими технології використання ІККР є:
1. Створення структури тлумачної формули значення слова (ТФЗС), яка повинна:
1) мати єдину базисну характеристичну структуру (ХС) визначення інформації за суттю;
2) включати в себе суть у загальній системі людських знань: спільне, відмінне, порівнювальне, зв’язки, в тому числі логічні та причинно-наслідкові;
3) включати в себе функціональну суть;
4) повністю та однозначно ідентифікувати суть інформації в масиві, яка базується на характеристичній структурі визначення інформації за суттю.
Основними елементами такої характеристичної структури (ХС) можуть бути:
- сутність явища в середовищі його існування;
- функціональна суть об’єкта в середовищі його існування;
- статична суть явища чи об’єкта: компонентний склад, речовинний склад, форма й об’єм, розташування у просторі та ін.; зв’язки з іншими;
- динамічна суть об’єкта чи явища: динамічні характеристики, рух відносно системи існування, відносний рух всередині об’єкта чи явища; дії на нього, дії його на інше;
- характеристики станів систем існування.
Технологія створення ТФЗС має самостійну практичну цінність для лексикології, а особливо для лексикології функціональної, де акцентується функціональна для людини суть інформації, яка вміщується у Знакові (слові).
2. Опис (тлумачення) інформації за цими характеристичними елементами повинен проводитися особливою „інтелектуальною мовою-ідентифікатором” з такими вимогами до неї:
- повинна бути визначена базова система понять і термінів лексичних одиниць;
- визначена базова структура словосполучень із набором синтагм та більш складних синтаксичних конструкцій;
- визначена унормована стилістика;
- всі базові складові мови-ідентифікатора повинні бути загальновживаними в усіх сферах життя людей і бути якомога ближчим до категорій.
3. Алгоритм використання ІККР, який складається з таких основних дій:
- формування інформаційних масивів ТФЗС у формі роздиференційованих позицій порівняння за визначеними вище умовами з однаковими ознаками;
- проведення порівняння інформаційних масивів за відповідними позиціями порівняння;
- проведення порівняння результату попередньої дії з визначеними „Договірними умовами”;
4. Базовий набір „Договірних умов”, які є нормою та повинні надавати однозначності у прийнятті рішення у процесі кореляції.
5. Додаткові критеріальні ознаки ідентифікації інформації у значенні слова, наприклад, такі як:
- трансформація значень іншими неспорідненими мовами;
- класифікація іменників за диференційними ознаками та інші.
6. Синтезований критерій є узагальненим для більшості проаналізованих критеріїв синхронного аспекту:
- що дозволяє однозначно та максимально повно розмежовувати як ПЛО від полісемів, так і ПЛО між собою, так і полісеми між собою;
- що дозволяє розмежовувати неоднозначності в граничних станах;
- який створює практичну, яка легко сприймається, формалізовану технологію його використання;
- який має перспективу вдосконалення в прогресивній сучасній структурі знань людства.
У роботі також було створено необхідні фрагменти ТФЗС одинадцяти АГК ( АГК „Баба”, „Голова”, „Лава”, „Образ”, „Коса”, „Серце”, „Земля”, „Вогонь”, „Світ”, „Світло”, „Око”) та було проведено аналіз стилістичних потенцій розмежованих неоднозначностей „Вогонь”, „Серце”, „Земля” на предмет особливостей їх використання для створення образності.
Українські поети Празької школи по-різному використовують АГК „Земля”, „Вогонь”, „Серце” для створення образності.
О. Лятуринська використовує АГК „Земля” для створення образів сенсу та мети існування людини як особистості та громадянина і необхідності її активної, осмисленої та усвідомленої життєвої позиції для утвердження справедливості у соціумі (державі). О. Ольжич за допомогою АГК „Земля” створює образ ствердження життя як самого життя, життя у соціумі, у державі, життя держави.
За допомогою АГК „Серце” О. Ольжич створює образ людини великої, щирої, нестримної, занепокоєної майбутнім та сучасним країни та своїх співгромадян, яка закликає до боротьби, до віри. Ю. Клен використовує цей АГК для позначення образу психологічно сильної, непохитної, стійкої до незгод життя людини, але у той самий час чутливої, емоційної особистості, яка близько бере до серця усі проблеми та невзгоди.
За допомогою АГК „Вогонь” О. Телігою було створено образ національносвідомої, схвильованої, неспокійної, небайдужої до долі України жінки, яка пройшла „крізь вогонь і зливу” та готова до активних соціальних дій, а О.Ольжичу вдалося яскраво та виразно створити образ „тягаря війни”, „труднощів війни” та становлення особистості героїчного „воїна”.
Коректне розмежування неоднозначностей на основі створення ТФЗС дозволяє більш повно виявити стилістичну потенцію цих неоднозначностей у створенні „образності” засобом неоднозначності у художньому стилі мови.
Отже, синтезована технологія розмежування дозволяє досить ефективно, повно та однозначно розмежовувати лексичні неоднозначності, може і повинна бути в подальшому розвинута у частині: „Договірних умов”, методів кореляції інформаційних масивів, формування „інтелектуальної мови-ідентифікатора”, і особливо в удосконаленні характеристичної структури аналізу інформації за суттю в інформаційних масивах для синтезу тлумачних формул значень слова (ТФЗС). Необхідно створити словник ТФЗС як для всіх неоднозначностей, так і для однозначних слів української лексики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре // Вопросы языкознания. 1957. № 3. С. 31-43.
2. Аксаков К.С. О слове. М.: Типография ун-та (Катков), 1875. 660 с.
3. Аничков И.Е. Труды по языкознанию. Санкт-Петербург: Наука, 1997. 510 с.
4. Античные теории языка и стиля: Антология текстов // О.М. Фрейденберг и др. СПб.: Алатейя, 1996. 362 c.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
6. Арбекова Т.И. Лексикология английского языка: Практический курс. М.: Высшая школа, 1977. 240 с.
7. Арнольд И.В. Полисемия существительного и лексико-грамматические разряды // Русский язык в школе. 1954. №3. С. 10-20.
8. Арнольд И.В. Семантическая структура слова в современном английском языке и методика её исследования. Л.: Просвещение, 1964. 199 с.
9. Ахманова О.С. и др. О принципах и методах лингвистического исследования / Под ред. О.С. Ахмановой. М.:, Изд-во Моск. ун-та, 1966. 184 с.
10. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
11. Ахтямов М.Х. Проблемы омонимии в современном башкирском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1966. 20 с.
12. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416 с.
13. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. 394 с.
14. Блумфильд Л. Язык. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
15. Болтянська Р.І. До питання про розгляд проблеми омонімії-полісемії // Іноземна філологія. Вип. 38. К., 1975. С. 3-9.
16. Бондаренко А.В. Теория морфологических категорий. Л.,1976. С. 210 -216.
17. Борисов В.В. Аббревиация и акронимия. М., 1972. C. 26-35.
18. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. ст. Языкознание” ( автор И.А. Бодуэн де Куртене). М.: Сов. энциклопедия, 1991. 800 с.
19. Будагов Р.А. Многозначность слова // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. М., 1958. № 1. С. 5-18.
20. Будагов Р.А. О так называемом «промежуточном звене» в смысловом развитии слов // Сб. статей по языкознанию. М., 1958. С. 73-85.
21. Будагов Р.А. Проблемы развития языка. М. Л.: Наука, 1965. 72 с.
22. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. М.: Учпедгиз, 1954. 178 с.
23. Булаховский Л.А. // Избранные труды: В 5-ти т., К. 1975. Т. 2 (1977) . 631 с.
24. Булаховский Л.А. Из жизни омонимов. Русская речь. Т. 3. Л., 1928. С. 47-61.
25. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
26. Великий сучасний англо-український україно-англійський словник. Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2006. 1008 с.
27. Виноградов В.В. Избранные труды в 3-х томах. Т. 3. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1975. 310 с.
28. Виноградов В.В. Лексикология и лексикография. Избр. труды, М.: Наука, 1977. 312 с.
29. Виноградов В.В. Об омонимах и смежных явлениях // Вопросы языкознания. 1960. № 5. С. 3-17.
30. Виноградов В.В. О грамматической омонимии в современном русском языке // Русский язык в школе. 1940. № 1. С. 1 -12.
31. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. № 5. С. 3 29.
32. Виноградов В.В. Проблемы морфематической структуры слова и явления омонимии в славянских языках // Славянское языкознание, 4 Международный съезд славистов. Доклады совет. делегации, М.: Наука, 1968. С. 53-119.
33. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. 2-е изд-е. - М.: Высшая школа, 1972. 614 с.
34. Виноградов В.В. Словообразование и его отношение к грамматике и лексикологии (на мат-ле русского и родственных языков) // Вопросы теории и истории языка. М., 1952. С. 99 - 152.
35. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.Т. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1989. 334 с.
36. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология: На материале французского и русского языков. М.: Международные отношения, 1977. 264 с.
37. Галкина-Федорук Е.М. К вопросу об омонимах в русском языке // Русский язык в школе. 1954. № 3. С. 14-19.
38. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык: Лексика. М.: Изд-во МГУ, 1954. 203 с.
39. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. - Т. 1. Наука логики. М.: Мысль, 1974. 452 с.
40. Горбань В.Г. К вопросу о разграничении полисемии и омонимии // Вопросы теории и методики преподавания иностранных языков. Казань, 1966. Вып. 1. С. 65-81.
41. Дановский Н.Ф. Эволюция эсперанто // Проблемы интерлингвистики: Типология и эволюция международного искусственного языка. М.: Наука, 1976. 159 с.
42. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. Львів: Фенікс, 1996. 224 с.
43. Демська О.М. Лексична та лексико-граматична омонімія сучасної української літературної мови: Дис. ... канд. філол. наук. К. , 1996. 19 с.
44. Доленко М.П., Дацюк І.І., Кващук А.Г., Поповський В.Д. Сучасна українська літературна мова. 2-е вид-ння. К.: Вища школа, 1974. 366 c.
45. Етимологічний словник української мови. К., 1982. Т. 1, Т. 2. С. 494-495.
46. Эман Э. Об омонимии в немецком языке // Вопросы языкознания. 1960. № 5. С. 117-124.
47. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Ч.1. К.: Вища школа, 1972. 402 с.
48. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української мови. К.: Рад.школа, 1959. 391 с.
49. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. К.: Наукова думка, 1984. 255 с.
50. Задорожный М.И. О границах полисемии и омонимии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 69 с.
51. Звягинцев В.А. Об основной и предельной единице семасиологического уровня языка // Studii si