ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ІЗ СЕМАНТИЧНИМ СУБ’ЄКТОМ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ 50-х – 60-х р.р. ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

На правах рукопису

БЛИЗНЮК ЛЕСЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 81’367:81’371

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ІЗ СЕМАНТИЧНИМ СУБ’ЄКТОМ
(НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ
50-х 60-х р.р. ХХ СТОЛІТТЯ)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент Г.І. Гамова

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1.
СЕМАНТИЧНИЙ СУБ’ЄКТ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОГО АСПЕКТУ РЕЧЕННЯ....................................... 15
1.1. Семантико-синтаксичний аспект вивчення структури
речення і семантичний суб’єкт............................................................................ 19
1.2. Вплив семантики типізованих предикатів на способи
альтернативного вираження семантичного суб’єкта........................................ 30
1.3. Семантичний суб’єкт-діяч і формально граматичний (підмет)................ 36
1.4. Визначення семантичного суб’єкта, прийняте в дисертації..................... 44
Висновки до розділу 1......................................................................................... 47
РОЗДІЛ 2.
РІЗНОВИДИ СЕМАНТИЧНОГО СУБ’ЄКТА УКРАЇНСЬКОГО ОДНОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В ТЕКСТАХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ В СИНТАКСЕМАХ РОДОВОГО, ДАВАЛЬНОГО, ЗНАХІДНОГО, ОРУДНОГО І МІСЦЕВОГО ВІДМІНКІВ........................................................................................................ 49
2.1. Односкладні речення в руслі сучасних досліджень українського
синтаксису............................................................................................................. 49
2.2. Специфіка односкладних речень текстів поетичних творів.................... 56
2.3. Різновиди і способи вираження семантичного суб’єкта односкладного
речення (на матеріалі поетичних творів)........................................................... 70
2.4. Семантична й граматична форми суб’єктності.......................................... 78
2.5. Про явище полісуб’єктності......................................................................... 82
2.6.Нульовий суб’єкт в односкладних реченнях............................................... 86
Висновки до розділу 2.......................................................................................... 95

РОЗДІЛ 3.
СУБ’ЄКТНА СИНТАКСЕМА ОДНОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ ТА ЇЇ МОДЕЛІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ Л. КОСТЕНКО, Д.ПАВЛИЧКА, В. СИМОНЕНКА, Б. ОЛІЙНИКА)................................. 97
3.1. Моделі семантичного суб’єкта в структурі односкладних речень поетичних творів.................................................................................................. 98
3.2. Модель семантичного суб’єкта в родовому відмінку
з дієсловами буття, фізичної наявності і мимовільного стану....................... 101
3.2.1. Модель семантичного суб’єкта „у (в) + родовий відмінок
+ дієслова буття”................................................................................................ 104
3.2.2. Модель семантичного суб’єкта „у (в) + дієслова, що позначають суб’єкт стану”..................................................................................................... 107
3.2.3. Моделі синтаксичних конструкцій з родовим відмінком суб’єкта: модель N2............................................................................................................ 109
3.2.4. Моделі синтаксичних конструкцій з родовим відмінком суб’єкта: схема N2 FV..................................................................................................... 115
3.2.5. Родовий відмінок семантичного суб’єкта в заперечних
конструкціях....................................................................................................... 116
3.3. Модель семантичного суб’єкта в давальному відмінку + лексема категорії стану, безособові дієслова................................................................. 119
3.3.1. Модель „давальний суб’єкта + ім’я ознаки + предикативний прислівник”......................................................................................................... 123
3.3.2. Моделі синтаксичних конструкцій з давальним суб’єкта: V3pl; Cop/O Pred; Cop/ON1; Inf................................................................................... 125 3.4. Моделі семантичного суб’єкта в знахідному відмінку при дієсловах мимовільного фізичного стану......................................................................... 135
3.4.1. Модель „знахідний суб’єкта заперечний + дієслова різної семантики”.......................................................................................................... 138 3.5. Моделі семантичного суб’єкта в орудному відмінку при дієсловах немаркованої семантики................................................................................... 142
3.5.1. Модель „з + орудний суб’єкта + ім’я ознаки іменник у називному відмінку предикатива з дієсловами мимовільного, раптового
стану”.................................................................................................................. 144
3.6. Моделі семантичного суб’єкта в місцевому відмінку при дієсловах емоційно-психічних станів............................................................................... 145
3.6.1. Модель „у (в) + місцевий відмінок суб’єкта з дієсловами емоційно-психічних станів”.............................................................................................. 146
Висновки до розділу 3...................................................................................... 149
Розділ 4.
ЗМІСТОВА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ВІДМІНКОВИХ ФОРМ СУБ’ЄКТА: ДАТИВНИЙ І ГЕНІТИВНИЙ СУБ’ЄКТА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ............................................................................................ 151
4.1. Особливості семантичного суб’єкта, вираженого давальним
відмінком........................................................................................................... 153
4.1.1. Про антропоцентричність давального суб’єкта............................... 155
4.1.2. Просторовість давального суб’єкта.................................................. 158
4.1.3. Семантика дативної конструкції....................................................... 160
4.2. Родовий семантичного суб’єкта як показник експресивності генітивних конструкцій....................................................................................................... 165
4.2.1.Особливості родового семантичного суб’єкта в заперечних конструкціях..................................................................................................... 169
Висновки до розділу 4..................................................................................... 175
ВИСНОВКИ..................................................................................................... 177
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ.................................................................................. 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................. 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ............................. 201

ВСТУП
Сучасне питання семантичного суб’єкта його змісту, способів і форм вираження, синтаксичного статусу належить до розряду гостродискусійних. Існує не одна класифікація семантичних суб’єктів українського речення, різняться й підходи до його визначення й упорядкування. У синтаксичній науці на сьогодні не існує усталеного погляду на лексико-граматичну природу семантичного суб’єкта в односкладних реченнях. Дослідники по-різному визначають його диференційні ознаки. Не визначені моделі, в яких реалізується суб’єктна синтаксема односкладного речення поетичного мовлення та їх лексико-семантичні й граматичні відмінності.
Актуальність дисертаційної роботи визначається відсутністю в сучасній українській синтаксистиці спеціального комплексного дослідження способів і форм вираження семантичного суб’єкта в односкладних реченнях поетичних текстів, відсутністю опису моделей суб’єктної синтаксеми та її реалізації в реченнях односкладної будови на матеріалі текстів поетичного мовлення. До цього були спроби подати загальний опис суб’єктних синтаксем у структурі простого речення. Обрані для наукового аналізу односкладні речення поетичного мовлення із суб’єктним відношенням у семантичній структурі передають індивідуальну авторську картину світу, що є більшою мірою суб’єктивною, і мають специфічні риси мовної особистості її творця.
Аналіз наукової літератури за період з 60-х років XX століття дотепер свідчить, що проблема провідної ролі семантичного суб’єкта в семантико-синтаксичній структурі речень авторського текстоутворення, зокрема в текстах поетичного мовлення, не була предметом спеціального дослідження, увага приділялася визначенню загальної сутності суб’єкта як одиниці формально-структурного, комунікативного і прагматичного напрямів. Узагальнюючи наукові погляди на цю проблему, можна окреслити кілька напрямів досліджень: визнання тексту вищою комунікативною одиницею, яка обслуговує різноманітні сфери суспільного життя і може розглядатися як соціально-мовленнєве явище, а отже, як надфразова єдність (Г.П. Арполенко, Н.Д. Арутюнова, І.Р. Вихованець, Д.Д. Вороніна, К. Гаузенблас, К.Г.Городенська, Ф. Данеш, А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, Л.О. Кадомцева, М.І. Каранська, С.І. Кокоріна, М.В. Мірченко, О.І. Москальська, Дж. Остін та інші дослідники); проблемність співвідношення ролі суб’єкта й підмета (Т.Б.Алісова, П.П. Лекант, М.Я. Плющ, П.В.Чесноков); виявлення значення речення з погляду теорії синтаксичних трансформацій, що спирається на поняття семантичної еквівалентності речень (Н.Д. Арутюнова, І.Р.Вихованець, В.Г. Гак, І.П. Сусов); належність категорій синтаксичної семантики до групи мовно-розумових універсалій (В.А. Бєлошапкова, О.І.Москальська, Н.Ю. Шведова); розглядання суб’єкта таким аргументом предиката, на який поширюється інтенція останнього (В.Б. Касевич, С.Д.Кацнельсон та ін.); формальне вираження суб’єкта не тільки у відмінках та позиціях, а й за умов правил узгодження, можливості/неможливості усунення, участі в тих чи інших трансформаціях, наявності/відсутності обмежень при вираженні кореферентності (Н.Д. Арутюнова, Г.О. Золотова); перетворення логічної суб’єктно-предикатної структури думки на двочленну суб’єктно-предикатну граматичну (синтаксичну) структуру висловлення, у якій суб’єкт і предикат будуть синтаксичними і логічними одиницями й розглядатимуться в єдності (Г.В. Колшанський); здійснення суб’єктом ролі детермінанта по відношенню до предиката в межах двобічної змістовної суб’єктно-предикатної взаємозалежності (О.В. Бондарко, В.В.Хімік); вираження семантичного суб’єкта (за найчастотнішим уживанням) спеціалізованими морфологічними засобами: називним, родовим, давальним і знахідним відмінками (І.Р. Вихованець); розуміння суб’єкта як комплемента предиката, вихідним пунктом предикатної якості й здійснення стосовно предиката функції дії чи носія стану з можливістю трансформації (М.В.Мірченко). Це свідчить про глибоку розробленість лише окремих аспектів одиниць речення і категорій його семантико-синтаксичної структури. Крім того, недостатньо розглянуто перспективу існування й різновиди форм семантичного суб’єкта в реченнях односкладної будови. Проте виявлення перспективи існування і визначення різновидів форм семантичного суб’єкта в односкладних реченнях на матеріалі поетичних текстів, опис моделей семантичного суб’єкта, вираженого різними формами відмінків, з точки зору їхньої здатності до відображення суб’єктних відношень в українській мовній свідомості є актуальним і своєчасним.
За останні десятиріччя в українській синтаксичній науці з’явилися цікаві дослідження із зазначеної проблеми, котрі безпосередньо розглядають місце семантичного суб’єкта в семантико-синтаксичній структурі речення, висвітлюються різні погляди на відображення його предметно-прагматичної діяльності, психолінгвістичного, субстанціонального та граматико-синтаксичного характеру (Г.П. Арполенко, І.Р. Вихованець, К.Г.Городенська, Н.В. Гуйванюк, В.П. Забєліна, А.П. Загнітко, Н.Л.Іваницька, О.Г. Межов, М.В. Мірченко, В.М. Русанівський, І.І.Слинько). Роботи цих дослідників слугують важливим теоретичним підґрунтям для визначення місця і ролі в реченнях односкладної будови такого синтаксичного явища, як семантичний суб’єкт, узагальнюють визнані за ним в останніх дослідженнях комунікативні права й можливості. Це дає всі підстави вважати поняття суб’єктності взагалі та семантичного суб’єкта зокрема найбільш дискусійним у синтаксисі сучасної української мови.
Актуальність проблеми дослідження визначається:
- трактуванням речення як мовно-розумового акту, що надає певної предикативної ознаки його носію-суб’єкту;
- цілісним та остаточно обґрунтованим визначенням поняття семантичного суб’єкта;
- поглядами на позицію (місце) семантичного суб’єкта в реченні;
- співвідношенням з граматичним суб’єктом;
- визначенням форми і місця семантичного суб’єкта в односкладних реченнях;
- специфікою семантико-синтаксичної структури речень поетичного синтаксису;
- поглядами на полісуб’єктність;
- системою синтаксичних моделей родового і давального відмінків у ракурсі зіставлення частотності їхнього використання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди „Закономірності розвитку й функціонування української мови”, що передбачає вивчення і питань синтаксису сучасної української мови.
Об’єктом дослідження є односкладні речення із суб’єктними відношеннями в семантичній структурі речень поетичного мовлення.
Предмет дослідження моделі семантичного суб’єкта в структурі односкладного речення й засоби його репрезентації в поетичному мовленні.
Матеріалом для дослідження послужили поетичні твори Л. Костенко, Б. Олійника, Д.Павличка, В. Симоненка, написані в період 50-х 60-х років ХХ століття. Такий вибір зумовлено доведеною, згідно з аспектами поетичного синтаксису, тенденцією до суцільної предикативності, яка власною системою модально-оцінювальних значень семантичного суб’єкта досить яскраво розгорнена в односкладних реченнях мови поезій. Суб’єктність є невід’ємною і змістовно важливою складовою частиною будь-якого віршового твору, зокрема ліричного, адже в ліриці авторська свідомість може бути виражена різноманітними формами від персоніфікованого ліричного героя до певних абстрактних образів, персонажів, предметів, які „закодовують” ліричного героя семантичного суб’єкта як агенса в структурі речення односкладної будови: Ще днів моїх багато за горою, / за зорями в небесній глибині (12, 53); А в мене пальців / їй богу, п’ять (8, 43) тощо. Матеріал для дослідження та аналізу склав близько трьох тисяч прикладів односкладних речень з поетичних творів названих авторів.
Мета дослідження визначити лексико-граматичниі засоби вираження суб’єктної синтаксеми українського односкладного речення в текстах поетичних творів та її реалізацію в моделях.
Відповідно до об’єкта, предмета і мети сформульовано завдання дослідження:
1. Визначити сутність семантичного суб’єкта односкладного речення, його реалізацію в суб’єктних синтаксемах; з’ясувати відмінності між суб’єктними синтаксемами односкладного і двоскладного речень.
2. Описати різновиди семантичного суб’єкта українського односкладного речення поетичного мовлення та його (суб’єкта) варіативну структуру щодо форми, способів вираження і позиції.
3. Визначити лексико-семантичні ознаки головного члена речення односкладних конструкцій, що впливають на формування суб’єктної синтаксеми в поетичному мовленні.
4. З’ясувати лексико-семантичний зміст моделей суб’єктної синтаксеми поетичного мовлення.
5. Дати порівняльну характеристику продуктивних і периферійних моделей із суб’єктною синтаксемою в односкладному реченні поетичного мовлення.
6. З’ясувати змістову інтерпретацію дативної і генітивної синтаксеми як основного засобу передачі експресії автора поетичного тексту.
Методологічну основу дослідження становить діалектичне положення про взаємозв’язок мови та мислення в руслі тенденцій прагматично-комунікативного синтаксису сучасної української літературної мови, основні положення теорії комунікативно-функціональної граматики, принцип взаємодії форми, значення і функції при аналізі мовного явища (праці Н.Д.Арутюнової, І.Р.Вихованця, А.П. Загнітка, Г.О. Золотової, М.В.Мірченка).
У дисертаційній роботі було застосовано такі методи дослідження, які зумовлені його метою й завданнями: описовий, квантитативний, метод трансформації конструкцій для з’ясування найбільш продуктивних за частотністю використання моделей семантичного суб’єкта в односкладних реченнях поетичного мовлення.
Наукова новизна дисертації полягає в найбільш повному системному аналізі семантичного суб’єкта односкладних речень поетичного мовлення; в розкритті специфіки семантико-синтаксичного виявлення моделей семантичного суб’єкта в продуктивних конструкціях; у доведенні рівня динаміки такого явища.
Теоретичне значення дослідження визначено тим, що його основні положення й висновки конкретизують і поглиблюють вироблені в сучасній синтаксистиці уявлення про односкладні речення із суб’єктним відношенням, з’ясовують наявність способів і форм вираження семантичного суб’єкта в найбільш типових для поетичного мовлення моделях односкладного речення; досліджувані в дисертації типологічні різновиди семантичного суб’єкта поетичного мовлення створюють необхідні передумови для узагальнювальних висновків про найбільш продуктивні й національно специфічні в семантичній структурі односкладних речень конструкції з родовим, давальним і місцевим відмінками суб’єкта. Це дозволяє обґрунтувати тезу про специфічність, „органічність” найбільш типових для поетичного синтаксису моделей у руслі української мовної свідомості.
Способи і форми вираження семантичного суб’єкта досліджені з боку різних наукових поглядів комунікативного спрямування.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що що висновки й спостереження, вміщені в даній роботі, можуть бути використані при створенні праць з теоретичного синтаксису, зокрема при подальшій розробці теорії семантико-синтаксичних відношень на рівні простого односкладного речення, а також способів і засобів вираження семантичного суб’єкта в поетичному мовленні. Фактичний матеріал дисертаційної роботи може бути використаний у курсі «Сучасна українська мова», у навчально-методичній практиці (спецкурсу з функціонального синтаксису для студентів-філологів).
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження були представлені доповідями на I Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (2004 р., Дніпропетровськ), на Міжнародній науково-теоретичній конференції „Граматичні читання III” (2005 р., Донецьк), на VI Міжнародній науково-практичній конференції „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (2005 р., Харків), Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (2005 р., Харків), на Міжнародній науковій конференції „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (2006 р., Горлівка), на Міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційно-культурна складова освіти: основні проблеми та перспективи у формуванні особистості” (2006 р., Харків). Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Із теми дисертації опубліковано 6 одноосібних статей у провідних фахових виданнях.
Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку джерел художньої літератури. Загальний обсяг роботи 204 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Список літератури налічує 187 найменувань.
Перший розділ „Семантичний суб’єкт як об’єкт дослідження семантико-синтаксичного аспекту речення” містить огляд літератури з питання, висвітлює історичні й теоретичні засади вчення про суб’єкт речення, виводить його диференційні ознаки і класифікаційні групи. За основу в дослідженні взято теорію, згідно з якою позиція семантичного суб’єкта в семантико-синтаксичній структурі речення односкладної будови є синтаксично закріпленою. Увагу звернено на предметно-прагматичну діяльність семантичного суб’єкта, психолінгвістичний, субстанціональний та граматико-синтаксичний його характер. Установлено: аналіз поетичного стилю є важливим теоретичним підґрунтям для упорядкування місця і ролі такого синтаксичного явища, як семантичний суб’єкт, що дає змогу узагальнити визнані за ним останніми дослідженнями комунікативні права й можливості.
У другому розділі „Різновиди семантичного суб’єкта українського односкладного речення в текстах поетичних творів” розглянуто форми і способи вираження семантичного суб’єкта в односкладних реченнях поетичного синтаксису, що, за останніми дослідженнями вітчизняної та зарубіжної філологічних наук, має тенденцію до суцільної предикативності власною системою модально-оцінювальних значень. Наголошено на синонімічних відношеннях односкладних речень з двоскладними. Виявлено, що художній текст, зокрема поетичний, має специфічну будову речень, у структурі яких завдяки інтенціональним авторським засобам широко представлено різноманіття способів вираження суб’єктної системи, оскільки мові поетичних творів притаманне більше, ніж художній прозі, концентрування, стислість й емоційна напруга.
Звернено увагу на семантико-синтаксичну будову речень поетичних текстів, яка у певній композиційній віршовій формі спирається на різноманіття семантичних варіантів суб’єктності. Установлено, що особовий семантичний суб’єкт в односкладних реченнях аналізованих текстів може бути: 1) означеним, узагальненим і неозначеним; 2) мати форми непрямих відмінків (найчастіше давального); 3) не може повністю редукуватися з дієслівного речення. Відповідно предметний суб’єкт: 1) не може бути означеним, узагальненим і неозначеним; 2) має форми непрямих відмінків (насамперед, орудного); 3) може повністю редукуватися з дієслівного речення. Доведено найбільшу продуктивність в семантичній структурі односкладних речень поетичних творів конструкцій з родовим і давальним суб’єкта.
У третьому розділі „Суб’єктна синтаксема односкладного речення та її моделі (на матеріалі поетичних творів Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка, В.Симоненка)” проаналізовано реалізацію суб’єктної синтаксеми в моделях „у + родовий відмінок суб’єкта + дієслова буття, стану”; „давальний відмінок суб’єкта + предикатний прислівник, безособові дієслова”; „знахідний суб’єкта + дієслова різної семантики”; „орудний суб’єкта + дієслова немаркованої семантики”; „місцевий суб’єкта + дієслова емоційно-психічних станів”. Установлено найбільш поширені моделі в поетичних текстах названих авторів суб’єктні синтаксеми у формі родового, давального і місцевого відмінків при дієсловах стану, буття, емоційно-психічного стану суб’єкта, що пояснюється модально-експресивними інтенціями поетів. Доведено існування в аналізованих поетичних текстах менш продуктивних (периферійних) моделей знахідного й орудного відмінків семантичного суб’єкта. Затверджено думку щодо розгалуженої схеми у системі відмінків сучасної української літературної мови.
У четвертому розділі „Змістова інтерпретація відмінкових форм суб’єкта: дативний і генітивний суб’єкта в українській мовні1 картині світу” розглянуто питання аналізу дативних і генітивних конструкцій з погляду їх здатності до відображення особливості мовн

Список литературы

ВИСНОВКИ
Спостереження над реалізацією семантичного суб’єкта односкладних речень поетичних творів Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка і В.Симоненка дають змогу зробити такі висновки:
1. Семантичний суб’єкт становить той елемент, який забезпечує реченню-судженню (коли йдеться про тексти авторського утворення) віднесеність до світу. Звідси існує необхідність співвіднесення його із семантикою предиката і можливість співвіднесення інформативного змісту речення з певною логічною одиницею, якою є судження, вислів, що підтверджує щось або заперечує.
2. На роль семантичного суб’єкта в структурі українського односкладного речення претендує агенс активний діяч, якому належить дія, стан, сприйняття, відношення, ознака.
3. Позиція семантичного суб’єкта в односкладних реченнях поетичних текстів переважно є анафоричною незалежно від лексико-граматичних ознак.
4. Система семантичного суб’єкта має такі різновиди: 1) суб’єкт існування, буття (наявності, відсутності); 2) суб’єкт стану; 3) суб’єкт належності; 4) суб’єкт сприйняття; 5) суб’єкт місцезнаходження; 6) суб’єкт кваліфікації; 7) суб’єкт детермінації; 8) суб’єкт ідентифікації; 9) суб’єкт модальних відношень; 10) суб’єкт активної дії й руху (часто поєднуються); 11) суб’єкт процесуальний. Додатково до цього виділяється ще кілька підтипів семантичного суб’єкта: 12) суб’єкт коммодальний; 13) суб’єкт-джерело; 14) суб’єкт-каузатор; 15) суб’єкт кількісний. Ці підтипи семантичного суб’єкта виділяються на основі предикатів безособових речень.
5. Залежно від лексичного наповнення суб’єктної позиції в суб’єкті розмежовуються: суб’єкт-особа, суб’єкт-неособа, суб’єкт-предмет, суб’єкт-явище.
6. Найбільш продуктивними й національно специфічними в семантичній структурі односкладних речень поетичних творів є конструкції з родовим і давальним суб’єкта.
7. Моделі з родовим відмінком суб’єкта часто співвідносяться із двоскладними моделями.
8. Давальний відмінок характеризує емоційно-психічний стан суб’єкта, що ілюструється прикладами односкладних речень з поезій названих авторів. Це дає всі підстави визначати давальний суб’єкта виразником структурно-семантичної маркованості, інволюнтивності стану семантичного суб’єкта.
9. Є тенденція до використання авторами поетичних текстів знахідного суб’єкта в заперечних конструкціях, коли речення має модальний або експресивний характер при залежності від заперечного дієслова.
10. Орудний відмінок семантичного суб’єкта має свої специфічні дистинктивні ознаки моментальність, раптовість створення стану з позиції зовнішнього спостерігача. Це підтверджує, що орудний суб’єкта в текстах поетичного стилю хоч і виражає певні емоційно-психічні стани ліричного героя, однак не має провідної позиції, яка б надавала йому пріоритетності.
11. Проведений аналіз реалізації суб’єктної синтаксеми односкладного речення в мові поетичних творів дозволив виявити певні статуальні моделі,
семантичний суб’єкт яких виражений непрямими відмінками імен у поєднанні з дієсловами. Найбільш продуктивними для національної специфіки українського поетичного синтаксису є моделі з родовим і давальним суб’єкта + дієслова-предикати із семантикою стану буття, фізичної наявності, мимовільного й емоційно-психічного станів. Це сприяє
формуванню безособових типів речення, що є характерними для сфери поетичного мовлення.
12. Досліджена модель N2 (з родовим семантичного суб’єкта), яка в односкладних реченнях текстів поетичного мовлення виступає неповним реченням, але є незалежним і завершеним висловом-генітивом, який передає кількісно-емфатичне значення.
13. Менш продуктивними (периферійними) в аналізованих поетичних текстах є моделі із синтаксемою в знахідному й орудному відмінках, що, на наш погляд, пояснюється його невходженням у центральні суб’єктно-об’єктні позиції речення й обмеженням лексичного наповнення. Орудний відмінок звичайно супроводжує основні семантичні іменникові компоненти речення, вказуючи, за допомогою чого реалізується дія. З формально-синтаксичного боку орудний інструментальний поєднується з опорними дієсловами слабким підрядним зв’язком, посідаючи в реченні периферійну формально-синтаксичну позицію і виконуючи функцію слабкокерованого придієслівного члена речення.
Знахідний відмінок, переміщуючись у присубстантивну позицію, перетворюється на родовий (через посередництво називного) або на прийменниково-відмінкову, а на завершальній стадії на прикметникову форму. Це пояснюється тим, що знахідний відмінок через неможливість виступати в ад’єктивній позиції зближується з називним, становлячи окреме угруповання.
14. Семантичні конструкції дативного і генітивного суб’єкта з боку змістової характеристики належать до розряду національно специфічних: вони характеризують саме українську мовну свідомість.
Давальний семантичного суб’єкта відбиває антропоцентричність у поетичному мовленні: ця форма виражає комплекс значень, які представляють суб’єкт в аспекті сприйняття ментального або чуттєвого, це суб’єкт-носій або отримувач враження, оцінки. Антропоцентричність давального суб’єкта явище, досить широко застосоване авторами аналізованих нами текстів. Таке явище дозволяє семантичному суб’єкту бути експресивно вираженим і стилістично забарвленим. Антропоцентричність давального суб’єкта спостерігається як у фольклорних текстах (де семантичним суб’єктом виступає не тільки людина (особа), але й тварини, рослини, інші неживі предмети), так і в текстах авторського утворення художнього стилю, зокрема поетичних. Антропоцентричність давального суб’єкта вказує на його персоніфікаціію, що дозволяє як суб’єкту-істоті, так і суб’єкту-неістоті бути експресивно вираженим і стилістично забарвленим.
15. Проаналізовано наявність в українській мові альтернативи номінативний/ генітивний суб’єкт або номінативний/дативний суб’єкт, що свідчить про особливу „чуттєвість” української мови до таких аспектів картини світу, як людина (особа, носій свідомості), її внутрішній стан, переживання, почуття.
16. Синтаксичні конструкції, в яких з’являється семантичний суб’єкт у родовому і давальному відмінках, широко репрезентовані в українському поетичному синтаксисі.
17. Установлено, що модель „N2 + Interj” (родовий суб’єкта в конструкціях з вигуками) переважає в поезії Ліни Костенко і становить, порівняно з такими моделями в інших названих авторів, близько 60 % від загальної кількості вибірки. Модель „N2 +Adv” (родовий суб’єкта + прислівник) переважає в поезіях Б. Олійника, Д. Павличка, В. Симоненка і становить близько 65 % від загальної кількості вибірки. Модель „N3 + Vся, Vinf” (давальний суб’єкта зі створеними дієсловами та інфінітивами дієслів) переважає у творчості Б. Олійника та Ліни Костенко близько 70 % від загальної кількості вибірки.
У дисертаційному дослідженні зроблена спроба описати різновиди значень семантичного суб’єкта українського односкладного речення на матеріалі текстів поетичних творів Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка і Б. Олійника та його реалізацію в моделях з родовим, давальним, знахідним, орудним і місцевим відмінками з лексемами, дієсловами певних станів.
Семантико-синтаксичний аналіз поетичних текстів і зокрема творів видатних українських поетів Д. Павличка, Л. Костенко, В. Симоненка і Б. Олійника, які були створені цими авторами протягом 50-х 60-х років минулого століття, свідчить про те, що так звана індивідуальна авторська картина світу має в цих текстах відображений характер, вона більшою мірою суб’єктивна й володіє специфічними рисами мовної особистості її творця. Надзвичайна естетична концептуалізація таких поетичних творів дає нам змогу окреслити досить чіткі позиції щодо мовної репрезентації в них семантичного суб’єкта.
Суб’єктність є невід’ємною ознакою поетичного твору, тому що вона детермінована самим актом комунікації. Керуючись художнім задумом, поет обирає певний тип суб’єкта мовлення, який виконує у творі свою специфічну комунікативно-прагматичну функцію розвиває сюжет.Членування ж віршової мови на синтаксичні одиниці речення розкриває деякі особливості синтаксису індивідуальних стилів. Ми помітили таку цікаву тенденцію до створення строфічних творів у більшості випадків на основі односкладних речень у згаданих нами українських поетів, синтаксична специфіка яких є досить неординарною. Об’єднувальна дія віршового ритму виводить суб’єктно-предикатні відношення за межі речення на рівень тексту завдяки використанню рядів односкладних речень. Семантичний суб’єкт у таких випадках (як правило, особовий) усувається з односкладного речення. При цьому характер суб’єкта, який усувається, особовий або предметний обумовлює певний варіант або навіть тип односкладного речення. Завдяки цьому утворюються означено-, неозначено- та узагальнено-особові односкладні речення.
Комунікативно-функціональний підхід у дослідженні семантико-синтаксичної організації речень односкладної будови є продуктивним щодо адекватного визначення моделей речень поетичного синтаксису сучасної української мови.
Проведене дослідження доводить важливість семантико-синтаксичного підходу до синтаксичних явищ, що, на нашу думку, становить панівну тенденцію в сучасному українському синтаксисі. У руслі цієї тенденції є визнання ролі семантичного суб’єкта як носія предметно-прагматичної діяльності та семантичної ознаки.
Здійснений у ході дослідження аналіз дозволив зробити висновки щодо важливості для українського поетичного синтаксису таких форм представлення семантичного суб’єкта, які безпосередньо пов’язані з односкладним реченням. Спостереження над мовою поетичних творів доводить, що важливого значення для вираження авторської експресії набувають конструкції з генітивним і дативним суб’єкта. Таке розмаїття доводить той факт, що в українському поетичному синтаксисі показ суб’єктних відношень неможливий без „деталей” і нюансів. Це пояснюється насамперед тим, що велика кількість односкладних моделей є антропоцентричною: суб’єктом виступає особа, людина з її внутрішнім світом, суб’єктнивним баченням предмета мовлення, „душевністю”.
Дослідження дозволило окреслити лексико-граматичні ознаки головного члена речення односкладної структури предиката, що формує модель із суб’єктною синтаксемою в текстах поетичних творів, виявити певну спільність між дативом і генітивом у ролі семантичного суб’єкта: обидві форми його у порівнянні з нейтральним номінативом передають ідею наявності мовця у зображуваній ситуації, його емоційність, експресивність.
Суб’єктність є невід’ємною і змістовно важливою складовою частиною будь-якого віршового твору, зокрема ліричного, адже в ліриці авторська свідомість може виражатися від персоніфікованого ліричного героя до певних абстрактних образів, персонажів, предметів, які „закодовують” ліричного героя.
Мова поетичного синтаксису має цікаву й специфічну будову речень, у структурі яких досить широко представлено розмаїття способів вираження суб’єктної системи, зокрема суб’єкта семантичного. Життєвий матеріал у такому тексті перетворюється на „маленький всесвіт”, побачений очима певного автора. У художньому зображенні діє закон психологічної перспективи і здійснюється комунікативно-естетична функція.
Встановлено, що для вираження інформації та комунікації як першочергових питань семантичного синтаксису важливе значення мають речення односкладної будови, семантичний суб’єкт яких може бути виражений різноманітно від персоніфікованого ліричного героя до певних абстрактних образів, персонажів у поетичних творах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адамец П. Очерк функционального синтаксиса русского языка. Praha, 1973. 272 с.
2. Алисова Т.Б. Именные члены простого предложения и их семантические функции // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. М., 1970. № 2. С. 65-69.
3. Андерш Й.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в українській мові // Українська мова і література в школі. 1974. № 10. С. 34-40.
4. Апресян Ю.Д. Синтаксические признаки для конструкций типа Письма не пришло // Сочетаемость русских слов как лингвистическая и методическая проблема (Материал для преподавателя). М.: Наука,1983. 196 с.
5. Апресян Ю.Д., Иомдин Л.Л. Конструкции типа негде спать : синтаксис, семантика, лексикография // Семиотика и информатика. Вып. 29. М.: Наука, 1989. 234 с.
6. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. М.: Высшая школа, 1989. 78 с.
7. Арват Н.Н. Семантическая структура безличных предложений в современном русском литературном языке. М.: Наука, 1976. 67 с.
8. Арват Н.М. Про компонентний аналіз семантичної структури простого речення // Мовознавство. 1976. № 4. С. 38-45.
9. Арват Н.Н. Семантическая структура односоставных предложений // Проблемы грамматической семантики. Ростов-на-Дону: РГПИ, 1978. С. 34-41.
10. Арват Н.М. Семантична структура простого речення в російській мові. К.: Вища школа, 1984. 157 с.
11. Аристотель. Категории. Сочинения в 4-х томах. М.: Просвещение, 1978. Т. 2. 687 с.
12. Арполенко Г.П., Грищенко А.П. Історія української мови. Синтаксис. К.: Наукова думка, 1983. 502 с.
13. Асмус В.Ф. История античной философии. М.: Высшая школа, 1965. 251 с.
14. Арутюнова Н. Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филлмора // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С. 117-124.
15. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
16. Арутюнова Н.Д. Семантическая структура и функции субъекта // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка, 1979. Т.39. № 4. С. 23-39.
17. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 338 с.
18. Арутюнова Н.Д. Подлежащее // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Наука, 1990. С. 201-202.
19. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
20. Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 83 с.
21. Бабина Т.П. Способы выражения субъекта в русском языке. Дис. канд. филол. наук. М., 1986. 188 с.
22. Бабина Т.П., Белошапкова В.А. К вопросу о семантическом субъекте//Филологические науки. 1984. № 1. С. 12-19.
23. Бахтин М.М. К эстетике слова // Контекст. М.: Наука, 1973. С. 32 44.
24. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Л.: ЛНУ, 2003. 280 с.
25. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
26.Бертагаев Т. А. Субъект и подлежащее // Вопросы языкознания. 1958. № 5. С. 65-69.
27. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 143 с.
28. Булыгина Т.В., Буслаев А.Д. Языковая концептуализация мира. М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 304 с.
29. Буслаев Ф.И. Опытъ исторической грамматики русского языка. Синтаксис. Ч. 2. М., 1858. 430 с.
30. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Наука, 1959. 304 с.
31. Валгина Н.С. Теория текста. М.: Логос, 2003. 208 с.
32. Валимова Г.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения // Семантическая структура предложения. Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1978. С. 23-35.
33. Вежбицкая А. Судьба и предопределение // Путь. 1994. № 5. С. 34-49.
34. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Просвещение, 1996. 201 с.
35. Вечорек Д. Несогласованные асимметричные русские предложения в сопоставлении с польским. Wroclaw, 1982. 270 с.
36. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Наука, 1947. 785 с.
37. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса. М.: Наука, 1968. 400 с.
38. Виноградов В.В. Избранные работы. Исследования по русской грамматике. М. : Наука, 1975. 271 с.
39. Винокур Т. Г. К вопросу о норме в художественной речи // Синтаксис и норма. М.: Наука, 1974. 281 с.
40. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1971. 117 с.
41. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. № 3. С. 65-71.
42. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
43. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 228 с.
44. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 221 с.
45. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 367 с.
46. Власенко В.В. Емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні Василя Симоненка // Вісник Житомирського педагогічного університету. 1998. Вип. 4. С. 50-53.
47. Воинова Е.И. Дательный падеж при предикативных словах на о и инфинитиве // Вестник ЛГУ. Серия истории, языка и литературы. 1964. № 2. С. 34-40.
48. Воронина Д.Д. О функции и значении семантического субъекта в строе русского предложения. Дис. канд. филол. наук. М., 1976. 201 с.
49. Востоков А.Х. Русская грамматика, по начертанию его же покращеній грамматики полнее изложенная. СПб., 1831. 347 с.
50. Всеволодова М.В. Коммуникативные механизмы языка // Вопросы коммуникативно-функционального описания синтаксического строя русского язика. М.: Изд-во МГУ, 1989. 184 с.
51. Всеволодова М.В., Го Шуфень. Классы моделей простого русского предложения и их типовых значений. Модели русских предложений со статальными предикатами и их речевые реализации (в зеркале китайского языка). М.: Наука, 1999. 169 с.
52. Всеволодова М.В. Теория функционального коммуникативного синтаксиса. М.: Высшая школа, 2000. 502 с.
53. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 203-217.
54. Гак В.Г. Номинализация сказуемого и устранение субъекта // Синтаксис и стилистика. М.: Наука, 1976. С. 46-60.
55. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики (семантическая интерпретация «глубинных» и «поверхностных» структур) // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 78-89.
56. Галкина-Федорук Е.М. Безличные инфинитивные предложения в современном русском языке // Ученые записки. Вып. 137. Труды кафедры русского языка МГУ. М.: Изд-во МГУ, 1948. С. 130-135.
57. Георгиева В.Л. История синтаксических явлений русского языка. М.: Наука, 1968. 167 с.
58. Гиро-Вебер М. К вопросу о классификации простого предложения в современном русском языке // Вопросы языкознания. 1979. № 6. С. 18-25.
59. Гиро-Вебер М. Устранение подлежащего в русском предложении // Известия АН СССР. Серия литературы и языка, 1984. Т. 43. № 6. С.47-51.
60. Григорьева А.Д. К вопросу об анализе языка поэтического текста // Вопросы языкознания, 1978. № 3. С. 62-68.
61. Данеш Ф., Гаузенблас К. К семантике основных синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков. М.: Наука, 1974. 256 с.
62. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1973. 288 с.
63.Дурново Н.Н. Повторительный курс грамматики русского языка. Вып.II (Синтаксис). М., 1929. 127 с.
64. Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови. К.: Наукова думка, 1969. 94 с.
65. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 413 с.
66. Загнітко А.П. Основи українського теоретичного синтаксису. Горлівка: ГДППМ, 2004. 227 с.
67. Зализняк А. Русское именное словоизменение. Грамматический словарь. М.: Наука, 1969. 201 с.
68. Зализняк А., Падучева Е.В. Семантические явления в высказываниях от 1-го лица // Finitus duodecim lustris. Сб. статей к 60-летию проф. Ю.М.Лотмана. Таллин, 1982. 198 с.
69. Заичкова И. Дательный беспредложный в современном русском литературном языке. Praha, 1972. 143 с.
70. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
71. Золотова Г.А. Категория лица в синтаксическом аспекте // Исследования по славянской филологии. М.: Изд-во МГУ, 1974. 230 с.
72. Золотова Г.А. К понятию предикативности // Теоретические проблемы современных индоевропейских языков. Л.: Наука, 1975. С. 147-154.
73. Золотова Г.А. Опыт компонентного анализа синонимичных конструкций // Русский язык за рубежом. 1979. № 3. С. 67-71.
74. Золотова Г.А. О субъекте предложения в современном русском языке // Научные доклады высшей школы. Филологические науки. М.: Высшая школа, 1981. № 1. С. 33-42.
75. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
76. Золотова Г. А. Синтаксический словарь. Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М. : Просвещение, 1988. 440 с.
77. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. М.: Наука, 1998. 528 с.
78. Иванова А.И. Тенденции формирования синтаксических категорий в системе простого предложения // Семантико-синтаксические процессы в простом предложении. Барнаул: Изд-во Барнаульского гос. пед. ин-та, 1986. 104 с.
79. Ільницький М. На спокій права не дано: Поезія Бориса Олійника : (Літературно-критичний нарис). К.: Молодь, 1980. 112 с.
80. Ільницький М. Дмитро Павличко: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1985. 189с.
81. Ільницький М. В пошуках нового // Жовтень, 1992. № 3. С. 126-131.
82. Кадомцева Л.О. Українська мова. Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 125 с.
83. Каньоса П.С., Карпалюк В.С. Односкладні речення в синтаксичній системі української мови. Кам’янець-Подільський, 2003. 83 с.
84. Касевич В.Б. Субъектность и объективность: проблемы семантики // Теория функциональной грамматики. СПб., 1992. 112 с.
85. Кибрик А.Е. Подлежащее и проблема универсальной модели языка // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. Т. 38. № 4. С. 309-317.
86. Кибрик А.Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания. М.: Логос, 1992. 336 с.
87. Класовскій В. Составъ, формы и разряды словесныхъ произведений, прим нительно къ практическому преподаванію словесности, изложенные В. Классовскимъ. Типогр. Тремке и Фюсно. СПб, 1876. 456 с.
88. Кленина А.В. Простое предложение в современном русском языке. Теория и упражнения. М.: Наука, 1989. 126 с.
89. Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис. М.: Наука, 1986. 206 с.
90. Ковтунова И.И. Порядок слов в стихе и прозе // Синтаксис и стилистика. М.: Наука, 1976. С. 43-64.
91. Кожинов В.В. Об изучении художественной речи // Контекст. М.: Наука, 1975. С. 56-78.
92. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Наука, 1979. 98 с.
93. Колшанский Г.В. Коммуникативная грамматика и лингвистическая интерпретация категорий субъекта и предиката // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. Т. 38. № 4. С. 67-79.
94. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. М.: Наука, 1990. 105 с.
95. Костинский Ю.М. Генитивные субъектные конструкции в современном русском языке. Дис. канд. филол. наук. М., 1970. 178 с.
96. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. К.: Академія, 1999. 284 с.
97. Кротевич Є.В. Синтаксичні відносини між членами словосполучення й членами речення // Питання слов’янського мовознавства. Кн. 5. Львів, 1958. С. 79-91.
98. Кржижкова Е. Заметки о месте негации в языковой структуре // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. 205 с.
99. Кривченко Е.Л. Номинативный аспект предложения. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1982. 148 с.
100. Крымский А. Украинская грамматика. Вып.1. М., 1907. 143 с.
101. Кузьмич О.О., Ричагівська Ю.Є. Виражальні можливості складного речення у творчості Ліни Костенко // Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне, 1999. Вип. 7. С. 39-43.
102. Лекант П.Л. Синтаксические категории субъекта, лица, агента в структуре простого предложения // Проблемы русского языкознания. Вып. 5, 1976. С. 78-84.
103. Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Сов. Энциклопедия, 1990. 494 с.
104. Ломов А.М. Основы русской граматики: Морфология и синтаксис. Воронеж, 1984. 215 с.
105. Ломтев Г.П. Структура предложения в современном русском языке / Под ред. Н. Д. Арутюновой. М.: Изд-во МГУ, 1979. 198 с.
106. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.
107. Маринчак В.А. Интенциональность в исследовании семантики художественного текста // Вісник ХНУ ім.. В. Каразіна. 2003. № 583. С. 9-12.
108. Межов О.Г. Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення : Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Луцьк, 1998. 179 с.
109. Мельничук О.С. Історія вживання давального безприйменникового відмінка в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: АН УРСР, 1958. С.56-80.
110. Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. К.: Наукова думка, 1966. 324 с.
111.Мельчук И.А. О синтаксическом нуле // Типология пассивных конструкций: Диатезы и залоги. Л.: Наука, 1974. 180 с.
112. Меншиков І.І., Попова І.С. Речення як предикативна, комунікативна і функціональна одиниця мовлення. Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. 47 с.
113. Милославский И.Г. Морфологические категории современного русского языка. М.: Наука, 1981. 90 с.
114. Мірченко М.В. Категорія суб’єктності як підкатегорія субстанціональності // Науковий вісник ВДУ, 1997. С. 39-42.
115. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. Монографія. Луцьк: Вежа, 2001. 340 с.
116. Москальская О.И. Проблемы семантического моделирования в синтаксисе // Вопросы языкознания. 1973. № 6. С. 9-16.
117. Москальская О.И. О предмете синтаксической семантики // Вопросы романо-германской филологии: Синтаксическая семантика. М.: МГПИИЯ им. М. Тореза, 1977. Вып. 112. С.77-84.
118. Москальская О.И. Се