ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ МІСЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису
УДК 811.161.2'36-112+367.624

ДАЦЕНКО ІГОР БОРИСОВИЧ

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ МІСЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук
старший науковий співробітник
ЧЕПІГА Інна Петрівна

Київ 2007

ЗМІСТ

Список скорочень, прийнятих у роботі......

4

Вступ...............................................................................................

5

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження проблеми адвербіалізації....................................................................................

11

Розділ 2. Прислівники місця праслов’янського та давньоукраїнського періодів

40

2.1. Прислівники місця праслов’янської мови ..

40

2.2. Прислівники місця києворуської доби..

51

2.2.1. Відзайменникові прислівники...

51

2.2.2. Відприкметникові прислівники.

69

2.2.3. Прислівники місця іменникового походження..

73

2.2.4. Прислівники місця числівникового походження...

82

2.2.5. Інші прислівники...................................................

83

Висновки до розділу 2

83

Розділ 3. Прислівники місця староукраїнської мови XIV XVIIIст...

87

3.1. Відзайменникові прислівники місця

87

3.1.1. Прислівники з формантом -де ..

87

3.1.2. Прислівники із суфіксом -мо

99

3.1.3. Прислівники зі структурним компонентом -уди (-уду, -уда, -удъ) .

102

3.1.4. Прислівники з елементом -л-

110

3.1.5. Прислівник тут .

117

3.2. Відприкметникові прислівники місця ..

120

3.3. Відіменникові прислівники місця

133

3.4. Інші прислівники ..

151

Висновки до розділу 3

153

Висновки .

156

Джерела.........................................

162

Література

171

Додаток А. Прислівники місця, зафіксовані в пам’ятках української мови ...

199

1. Прислівники давньоукраїнської доби.

199

2. Прислівники місця староукраїнської мови.

204

ВСТУП

Актуальність теми. Життя людини протікає в матеріальному світі. Різноманітним і численним предметам, що її оточують, властива передусім просторова протяжність, без якої неможливо уявити жодну матеріальну річ. Просторова протяжність предметів набуває вияву у формі відповідних просторових координат трьох вимірів, які характеризують положення кожного окремого предмета в просторі стосовно інших предметів. Тому простір є однією з двох рівнозначних форм існування матерії поряд із часом. Оскільки предмети навколишньої дійсності існують об’єктивно, незалежно від нашої свідомості, то й відношення, які вони передають, мають об’єктивний характер. Такі об’єктивні просторові відношення відбиті у свідомості людей, набувши відповідного мовного оформлення.
Мова передає найтонші нюанси просторових відношень. Зокрема мовні засоби можуть передавати форми руху одного предмета відносно іншого в різних варіантах рух у бік якогось предмета (рух усередину предмета; рух на поверхню предмета, що є межею цього руху; рух до предмета, що є межею або кінцевою метою руху), рух у зворотному від предмета напрямі (рух ізсередини предмета; рух від поверхні якогось предмета; рух від предмета, що є вихідним пунктом руху), рух одного предмета повз або поблизу іншого, рух одного предмета через інший. Статичні просторові відношення положення предмета всередині чи в межах іншого, положення на поверхні іншого предмета, положення предмета стосовно іншого також набуває свого вираження в мові.
Такими виражальними засобами є повнозначні частини мови, зокрема іменники, дієслова й прислівники. Проте якщо дієслова виражають динамічні процесуальні ознаки, а іменники нині можуть виражати просторові відношення тільки разом із прийменниками, то прислівники найповніше і цілком самостійно передають статичні та динамічні просторові відношення. Одним із засобів мовного відображення простору є прислівники місця як окремий лексико-граматичний клас адвербіальної системи.
Ґрунтовне вивчення прислівників вже не одне десятиліття є об’єктом вивчення в сучасній лінгвоукраїністиці. Останнім часом привертають увагу дослідження, у яких висвітлено теперішній стан та історичний розвиток адвербіативів. Це праці вітчизняних дослідників О.Брошняк [27, 28], І.Вихованця [43-50], Т.Довгої [87-89], М.Жежері [99], Г.Мукан [168, 169], Т.Назарової [172], І.Чаплі [251], присвячені спостереженням над сучасним станом прислівників та розв’язанню проблем адвербіального словотвору сучасної української мови, зокрема адвербіальну систему закарпатських говорів досліджували В.Німчук [178-183], П.Лизанець [149], І.Пагіря [189], Т.Довга [87-89], О.Брошняк (Пискач) [27, 28], лемківських говірок І.Верхратський [41], наддністрянських П.Приступа [200], буковинських М.Леонова [146], К.Лук’янюк [153], поліських Н.Прилипко [198], взаємодію літературної мови й діалектів у прислівниковій системі досліджували І.Ощипко [187] та В.Забєліна [102]
Діахронний аспект вивчення прислівників представлено в працях українських мовознавців. У розділі «Прислівник» (автор В.Німчук) в академічній праці «Історія української мови: Морфологія» [116] подано історію формування й розвиток адвербіальної системи від індоєвропейської мови до сучасного стану. З-поміж праць, присвячених історичному розвиткові адвербіативів, варто відзначити дослідження С.Бевзенка [9, 10], Л.Гумецької [78, 79], С.Самійленка [210], І.Слинька [216], Г.Ярун [270].. Історії формування окремих лексико-семантичних класів прислівників були присвячені дисертації М.Вербового (способу дії) [40] та П.Білоусенка (прислівники часу) [15].
Вибір теми дисертації зумовлений тим, що в україністиці проблема формування прислівників місця як окремого лексико-граматичного класу адвербіальної системи є недостатньо вивченою і вимагає спеціального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планових тем відділу історії української мови Інституту української мови НАН України «Динаміка української народнорозмовної мови ХІ ХХст.» та «Українська писемна мова і діалектні системи ХІ ХХст.».
Мета дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження простежити за процесом формування й динамікою розвитку фонетичних, словотвірних, семантичних та граматичних характеристик прислівників місця в українській мові ХІ ХVIIIст.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) виділити в пам’ятках української мови давньоукраїнського (XI XIVст.) та староукраїнського (XIV XVIIIст.) періодів та проаналізувати семантичну, морфологічну структуру локативних прислівників;
2) згрупувати прислівники місця залежно від словотвірних, морфологічних та семантичних характеристик протягом усього періоду їхнього розвитку;
3) з’ясувати особливості формування і функціонування прислівників місця різних словотвірних типів (відзайменникового, відприкметникового, відіменникового, відчислівникового та віддієслівного походження) від індоєвропейського періоду до сучасного стану мови;
4) визначити роль адвербіалізації як джерела поповнення лексичного складу адвербіативів та моделі їхнього творення у різні періоди розвитку мови;
5) з’ясувати моделі творення прислівників місця у різні періоди розвитку мови;
6) простежити семантичний розвиток формування локативів;
7) описати граматичні властивості досліджуваної групи слів;
8) здійснити порівняльно-зіставний аналіз різночасових станів лексико-граматичного класу локативів в адвербіальній системі української мови.
Джерельна база дослідження. Джерелами роботи стали пам’ятки історії української мови XI XVIIIст. історіографічного, художнього, ділового та частково конфесійного стилів. Долучалися також матеріали лексикографічних праць різного типу (нормативних, діалектних, історичних, етимологічних) як української, так і інших слов’янських мов. Матеріалом слугувала також картотека Словника старослов’янської мови східнослов’янської редакції, що зберігається в Інституті української мови НАН України. Перелік джерел нараховує близько 90 позицій, сформована на їхній базі лексична картотека містить понад 8000 одиниць.
Об’єктом дослідження є прислівники української мови, виявлені в пам’ятках протягом усієї засвідченої історії формування мови, а також у сучасній українській мові на всій території її поширення. Предметом дослідження стали фонетичні, семантичні, словотвірні та морфологічні процеси, що спричинили формування прислівників місця як лексико-семантичного класу в межах адвербіальної системи української мови.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань застосовано методи лінгвістичного опису та порівняльно-історичний з елементами зіставного, структурно-типологічного, а також безпосереднього спостереження.
Наукова новизна дослідження. Пропонована праця вперше на основі значного матеріалу подає всебічний, цілісний, системний, лінгвістичний аналіз лексико-граматичного класу адвербіальної системи української мови прислівників місця. Докладно проаналізовано семантичну, морфологічну структуру названих прислівників, їхнє походження, фонетичні зміни та словотвірні особливості протягом усього періоду розвитку мови. Визначено їх місце в адвербіальній системі української мови на різних етапах їх формування.
Теоретичне значення роботи. На основі комплексного аналізу прислівників місця від найдавніших часів до сучасного стану мови уточнено усталене уявлення про процеси адвербіалізації, яка в процесі розвитку мови набула значного поширення й стала чи не основним засобом поповнення прислівникової системи й, зокрема, прислівників місця. Проаналізовано механізми та моделі адвербіалізації відмінкових та прийменниково-відмінкових форм, реалізовувані через порушення семантичних зв’язків, зміну форми обставинного слова, відхилення її від парадигми імені чи зникнення самого іменника, однак зберігалася семантична спорідненість з ним. Результати дослідження можна використати для розвитку низки принципових положень словотвору прислівників, залучаючи дані інших лексико-граматичних груп для глибшого розуміння адвербіалізаційних процесів в історії мови.
Практичне значення полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в укладанні історичних словників, а також під час написання теоретичних праць із сучасної та історичної граматики, зокрема історичного словотвору та історичної діалектології. Результати роботи можуть бути враховані під час розроблення вузівських курсів з історії української мови, спецкурсів та спецсемінарів, для науково-дослідницької роботи студентів тощо.
Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження були викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях «Козацька доба в Україні» (Київ, березень 2006р. та березень 2007р.), «Українці XVІ XVIIст. крізь призму слова» (Львів, травень 2006р.), «Надзённыя праблемы лексікалогіі і анамастыкі славянскіх моў» (Мозир, Республіка Білорусь, травень 2006р.), на Третьому оломоуцькому симпозіумі україністів (Оломоуц, Чеська Республіка, серпень 2006р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в шести статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура та обсяг роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (90позицій) та літератури (300 найменувань), двох додатків. Загальний обсяг дисертації 161 сторінка основного тексту, 35 сторінок переліку використаних джерел та літератури й 16 сторінок додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можемо зробити такі висновки.
Прислівники місця продовжують формуватися протягом усієї історії розвитку української мови. Початки цього формування вчені вбачають ще в індоєвропейський період на підставі порівняння індоєвропейських мов. Причиною виникнення прислівників місця та всієї адвербіальної системи вважають синтаксичну незалежність лексем у реченні. На цей період припадає формування так званих первинних прислівників, тобто тих, що розвинулися на основі займенників, які поєднувалися із суфіксами, набуваючи при цьому різних відтінків значень. Такі сполучення могли мати свою парадигму відмінювання, оскільки в подальші періоди спостерігаємо варіантність кінцевого елемента прислівникових лексем. Так само ще в індоєвропейській мові відбувається адвербіалізація відмінкових форм. Про це можуть свідчити кінцівки прислівників (ці кінцівки, імовірно, були флексіями в той час, коли ще не відбулася морфологічна адвербіалізація), що не засвідчені системою відмінювання праслов’янської мови. Таким чином, індоєвропейська мова заклала основи подальшого розвитку прислівникової системи, зокрема й локативних адвербіативів як окремого лексико-семантичного класу в межах цієї системи.
У праслов’янській мові, можливо, ще зберігається відмінюваність таких лексем. Однак тут уже чіткіше простежуване походження прислівників, хоча прислівники займенникового творення важко піддаються етимологічному аналізові. Прономінальні адвербіативи локативної семантики можна поділити за формою на три групи прислівники на *-de, -*amo, *-o¸ du. Ці суфікси також ділили прислівники досліджуваного класу на семантичні підгрупи власне-місця та напряму руху. Засвідчена старослов’янською мовою варіативність згаданих суфіксів, що свідчить або про можливість відмінювання прислівників, або ж про неусталеність єдиної форми. Однак етимологам важко визначити, який саме відмінок ліг в основу певної лексеми, який відмінок був презентований ще не застиглою флексією.
По-іншому поводяться прислівники іменного утворення праслов’янського походження, оскільки чіткіше проявляється їхня морфологічна структура, за кінцівками можна визначити відмінкову форму, що перебувала в стадії адвербіалізації. У цей період адвербіалізації підлягали давальний, знахідний, місцевий відмінки іменників. Однак у цей період трапляються прислівники відіменного походження, що заховують у собі старожитні риси індоєвропейської мови, і таким чином, ускладнюють етимологічний аналіз (наприклад, прислівник *doma). Різнобій думок мовознавців провокують і ті прислівники, відмінок яких, на перший погляд, не викликає сумніву (зокрема прислівник *domovi). У цей період відбувається адвербіалізація прийменниково-відмінкових форм, яка в пізніші періоди розвитку української мови набуде значного поширення й стане чи не основним засобом поповнення лексичного складу прислівникової системи, й зокрема прислівників місця. Однак ще досить важко визначити, чи це сполучення двох слів, чи вже сформована лексема. Очевидно, ідеться про сполучення прийменника з іменником, що ще перебували в стадії адвербіалізації. Сумніви викликають і прислівники, що закінчуються на -ь. Імовірно, що це закінчення знахідного відмінка з іменників і-основи та jō-основи, а також аналогія до прислівників на ъ.
У праслов’янській мові були локативні адвербіативи прикметникового походження. Вони творилися від якісних прислівників, очевидно, середнього роду, структура яких уже до адвербіалізації була ускладнена суфіксальним елементом. Прислівники місця могли ще творитися від форм компаратива та суперлатива прикметників. Іноді відтінки в значення вносили префікси-частки.
Адвербіалізовувалася й лексема дієслівного походження mimo. Протягом усього періоду розвитку мови вона активно функціонувала в писемному мовленні.
У давньоукраїнській мові прислівники продовжували розвиватися і поповнювати свій склад, однак зберігаючи традиції попереднього періоду. Активно вживалися сформовані в попередній період прислівники місця займенникового походження. Деякі з них набувають нового фонетичного оформлення, зокрема втрачають редуковані звуки, відбувається асиміляція приголосних, додаються редуплікативні кінцеві елементи, частки, що також знаходяться в постпозиції, префікси. Причому перші не мали ніякого впливу на семантику адвербіативів (пор. лексеми сьдесе, туто), а префікси завжди додавали якогось відтінку у значення. Зокрема прийменники-префікси до- напрям до якогось місця, отъ- рух від якогось місця, частки-префікси не-, ни-, н­- заперечення. Іноді ці префікси виступали поруч в межах однієї лексеми.
Система прислівників місця прикметникового походження мала невелику кількість лексем, однак була різноманітною за своїм граматичним походженням. Тут можемо виділити прислівники, що пов’язані з прикметниками середнього роду називного-знахідного відмінка однини на -о, знахідного відмінка вищого ступеня нечленних прикметників середнього роду, адвербіалізовані конструкції «прийменник + відмінкова форма нечленного прикметника чоловічого-середнього роду однини» чи адвербіалізація відмінкової форми ад’єктивів тощо. Так само, як і в попередній період, у формуванні прислівників місця брали участь прикметники якісної семантики. Часто трапляються адвербіативи, утворені від форм вищого і найвищого ступенів порівняння. До них, як правило, додавались префікси, які, однак, особливої семантики не вносили, окрім заперечних часток. Пам’ятки цього періоду засвідчують і лексикалізацію сполучень трьох слів (напр., на деснѣи стран­, по правe рeкe), причому іменниковий елемент найчастіше втрачався.
Загальною рисою всіх прислівників у давньоукраїнській мові, що продовжували праслов’янську лінію, був розвиток відмінкових форм. Адвербіалізація прислівників іменникового походження в сучасному мовознавстві викликає чимало питань. Переходили в прислівник прийменниково-відмінкові та відмінкові форми без прийменників. Продовжували функціонувати лексеми, граматичне походження яких пов’язане із праслов’янським, а можливо, й індоєвропейським періодом. Серед тих прислівників, граматичне значення яких прозоре, найчисельнішу групу складають адвербіативи, що походять від давального відмінка. Зафіксовані утворення від знахідного, родового та місцевого відмінка. Адвербіалізації підлягали форми непрямих відмінків іменників та сполучення цих форм із прийменниками въ (вънъ), изъ, на, о, отъ, по, съ. У цей період формуються моделі, що активно прослідковуються в староукраїнській мові. Однак актуальним є питання межі між уже сформованим прислівником та сполученням слів. Прийменники вънѣ, вънутрь могли сполучатися із суфіксом -уду, що використовувався для творення відзайменникових прислівників.
У творенні відчислівникових прислівників брали участь лексеми на позначення кількості «один» та «два» два, обоѥ, единъ, другъ та суфікси, що засвідчені при адвербіативах займенникового походження амо, уду. Міг приєднуватися до числівників й іменник-суфікс полъ.
Прислівники місця продовжують розвиватися в староукраїнській мові, яка базувалася на давньоукраїнській спадщині. Однак цей період ще не був завершальним у розвитку адвербіативів. Так само виділяємо прислівники відзайменникового, відіменникового, відприкметникового, відчислівникового та віддієслівного походження. Цей період відзначений поповненням складу прислівникової системи, фонетичними змінами у структурі сформованих у попередні періоди адвербіальних лексем (відбуваються зміни в характері голосних, приголосних звуків внаслідок занепаду редукованих, асиміляції, редукція голосних у кінці слів), втратою їхніх морфологічних категорій, властивих для тих частин мови, від яких вони походили, розвитком синтаксичних функцій, занепадом уживання у розмовному мовленні значної частини лексем.
Прислівники місця так само зберігали поділ на три групи залежно від форманта. Найбільше фонетичних змін, імовірно, відбулося в прислівникові де, що виступає в сучасному оформлені з XVIст. Для розмовної мови характерне було вживання прислівників із суфіксом де, зокрема инде, онде. Інші прислівники цього зразка поступово занепадають. У прислівниках з елементом -уд- спостерігається паралелізм уживання кінцевого елемента. Цей паралелізм функціонує в українській мові досі. Майже повністю занепали прислівники з суфіксом -амо, за винятком лексеми там. Активно вживалися прислівники займенникового походження із суфіксом л-, що виступали завжди із префіксами, причому в корені лексем вживалися неоднакові голосні. Остаточно формується прислівник тут, який все ж виступав із варіантами.
Колишні компаративні та суперлативні форми простежуються у відприкметникових прислівниках і в староукраїнський період розвитку мови. Їхнє формування було пов’язане із адвербіалізацією відмінкових та прийменниково-відмінкових конструкцій. Прислівники відприкметникового походження також підлягали фонетичним змінам, що пов’язані були з морфологічним ускладненням. Із стилістичною метою вживалися лексикалізовані сполуки із лексичним компонентом сторона, рука.
Основна маса прислівників, що вживалася в цей період, творилася внаслідок адвербіалізації прийменниково-відмінкових форм іменників. Фіксуються прислівники, що походять від давального, знахідного, орудного та місцевого відмінків. Більшість із цих лексем увійшли до лексичного складу сучасної української мови. Однак уже не адвербіалізуються відмінкові форми, а вживаються усталені слова. Нові ж моделі творилися при адвербіалізації прийменниково-відмінкових конструкцій. Проте багато з них у сучасній мові не продуктивні. Найпоширенішими були моделі «прийменник з + родовий відмінок іменника», «прийменник в + знахідний відмінок іменника», «прийменник на + знахідний відмінок іменника», прийменник на + місцевий відмінок іменника».
Поступово занепадають прислівники місця на ь. У староукраїнський період, все ж, існують фіксації локативних адвербіативів цього зразка.
Прислівники відчислівникового походження в розмовній мові, очевидно, не вживалися. Їх застосовувано зі стилістичною метою як старослов’янізми.
Серед семантичних особливостей у розвитку прислівників місця відзначимо нерозрізнення окремими лексемами значення місця і напряму руху (напр., прислівники з формантом -де), розмитість меж між прислівниками місця і способу дії, місця і часу. Варто зазначити, що семантика прислівників завжди була пов’язана із мотивувальними основами.
Протягом усього періоду розвитку прислівників місця основною їхньою синтаксичною функцією була роль обставини місця. Відзайменникові прислівники часто виступали як сполучник, що приєднує до головного речення підрядне з’ясувальне, сполучне слово, що приєднує означальне та обставинне речення, а також питальне слово.