ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису

Глуховцева Катерина Дмитрівна

УДК 811. 161. 2’282. 2

ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК
10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант Гриценко Павло Юхимович,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2006

З М І С Т

Перелік умовних скорочень ......................................................................................

Вступ ...........................................................................................................................

Розділ І
ДИНАМІКА ГОВІРКИ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ .................
1.1. Стан дослідження динаміки говірок .......................................................
1.2. Прийоми дослідження динаміки говірок ...............................................
Висновки до розділу ........................................................................................

Розділ ІІ
З ФОНОЛОГІЇ І ФОНЕТИКИ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК: СИНХРОННИЙ І ДІАХРОННИЙ АСПЕКТИ ........................................................
2.1. Фонематичні та фонетичні особливості східнослобожанських говірок ..................................................................................................
2.2. Фонологічні опозиції та їх динаміка у підсистемі вокалізму ..............
Фонологічні опозиції /і/ : /а/, /і/ : /у/, /а/ : /у/ ........................
Опозиції /у/ : /е/, /у/ : /и/, /а/ : /и/, /а/ : /е/ .............................
Опозиція /и/ : /і/ .......................................................................
Опозиція /і/ : /е/ ......................................................................
Опозиція /и/ : /е/ ......................................................................
Опозиція /і/ : /о/ .......................................................................
Опозиція /о/ : /а/ ......................................................................
Опозиція /о/ : /у/ ......................................................................
Опозиція /е/ : /о/ ......................................................................
2.3. Фонологічні опозиції консонантів та їх динаміка ................................
Кореляція приголосних за твердістю : м’якістю .................
Кореляція приголосних за глухістю : дзвінкістю ................
Опозиція лабіальність : нелабіальність ................................
Опозиція передньоязиковість : задньоязиковість ...............
Кореляція приголосних за дорсальністю : апікальністю ....
Кореляція зімкненість : щілинність ......................................
Опозиція зімкненість : зімкнено-щілинність .......................
Опозиція щілинність : зімкнено-щілинність .......................
Опозиція зімкненість : зімкнено-прохідність ......................
Опозиція назальність : неназальність ...................................
Опозиція латеральність : вібрантність ..................................
Висновки до розділу ........................................................................................

Розділ ІІІ
ІЗ СПОСТЕРЕЖЕНЬ НАД МОРФОЛОГІЄЮ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК У СИНХРОНІЇ Й ДІАХРОНІЇ ................................................................
3.1. Морфологічні опозиції в системі українських східнослобожанських говірок ....................................................................................................
3.2. Типи словозмінних парадигм іменника з погляду протиставлення словоформ ..............................................................................................
3.3. Омонімія флексій в українських східнослобожанських
говірках .....................................................................................................
3.4. Формальна диференціація закінчень іменникових словоформ у системі українських східнослобожанських говірок .............................
3.5. Лексичні опозиції в системі українських східнослобожанських
говірок .......................................................................................................
Висновки до розділу ........................................................................................

Розділ ІV
ГОВІРКА СЕЛА ОЛЕКСІЇВКА У СВІТЛІ РІЗНОЧАСОВИХ СВІДЧЕНЬ ........
4.1. Опис олексіївської говірки вченими ХІХ ст. як основа
дослідження її динаміки ..........................................................................
4.2. Повноголосні та неповноголосні сполучення в системі
українських східнослобожанських говірок ...........................................
4.3. Рефлекси [*о], [*е] в східнослобожанських
говірках .....................................................................................................
4.4. Відповідники [*е] після шиплячих та /й/ в українських
східнослобожанських говірках ...............................................................

4.5. Рефлекси [ě] в системі новоствореної говірки ......................................
4.6. Рефлекси [*ǫ], [*у] в українських
східнослобожанських говірках ...............................................................

195

199

4.7. Ненаголошений [о] в українських східнослобожанських
говірках .....................................................................................................
4.8. Перезвук /а/ - /е/ / /і/ в українських
східнослобожанських говірках ...............................................................
4.9. Протеза в українських східнослобожанських говірках ........................
4.10. Кореляція твердість : м’якість ..............................................................
4.11. Кореляція дзвінкість : глухість .............................................................

201

215
222
229
248

4.12. З історії функціонування [ǯ], [ʓ] в українських
східнослобожанських говірках ......................................................................

251

4.13. Консонантні зміни в межах сталої довжини слова .............................
4.14. Звукові зміни, пов’язані з динамікою довжини слова ........................
Висновки до розділу ........................................................................................

Розділ V
АУМ ЯК БАЗА ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК ЗА 50 РОКІВ ........................................
5.1. Явища вокалізму в АУМ та їх динаміка ................................................
5.2. Явища консонантизму в АУМ та їх динаміка .......................................
5.3. Структура слова в українських східнослобожанських
говірках у світлі АУМ та сучасного стану ............................................
5.4. Морфологічні явища у світлі АУМ та сучасного стану .......................
5.5. Лексичний склад українських східнослобожанських говірок
у часовій проекції останніх 50-ти років ................................................
5.6. Індекс динаміки мовних одиниць в українських
східнослобожанських говірках ...............................................................
5.7. Реєстр релевантних діалектних явищ в українських східнослобожанських говірках ...............................................................
Висновки до розділу ........................................................................................

Розділ VІ
ВАРІАНТИ МОВНИХ ОДИНИЦЬ ТА ЇХ ТИПИ У СВІТЛІ ДИНАМІКИ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК ..................................
6.1. Омолекси в системі українських східнослобожанських
говірок .......................................................................................................
6.2. Паралекси в умовах новоствореної говірки ...........................................
6.3. Гетеролекси в системі українських східнослобожанських
говірок .......................................................................................................
Висновки до розділу ........................................................................................

Загальні висновки ......................................................................................................

Список назв населених пунктів (Луганська обл.) ..................................................

Список використаних джерел ...................................................................................
Література ...................................................................................................................
Додаток А. Атлас українських східно­сло­бо­жанських го­вірок (динаміка мовної системи за одне по­ко­лін­ня мов­ців) .............................................................

ВСТУП
Актуальним напрямом сучасного мовознавства є вивчення динаміки діалектної мови, що зумовлено сукупністю внутрішньомовних та позамовних чинників, які в різних говірках, говорах чи наріччях виявляються неоднаково. З’ясування змін можливе насамперед на підставі зіставного вивчення різночасових фіксацій діалектного мовлення, тобто за умови наявності надійної й достатньої інформаційної бази про попередні етапи розвитку говірки та про її сучасний стан. У цьому разі можна простежити збереження одних і зміну інших ланок у структурі говірки. При цьому зафіксованій у давніших джерелах окремій одиниці (рефлексові фонеми, граматичній формі й под.) на рівні дослідницької процедури може бути надано статус діалектного явища, яке визначається релевантним в описі змін говірок упродовж окресленого часового проміжку.
Східнослобожанські говірки належать до новостворених, вони виникли внаслідок заселення й дозаселення колишньої території Слобідської України в ХVІ ХVІІ ст. й пізніше. Розташовані в басейнах рік Жеребець, Красна, Євсуг, Айдар, Деркул, Комишна приток середньої течії Сіверського Дінця, східнослобожанські говірки мають різнорідні діалектні джерела, якими справедливо вважають полтавський, східнополіський, подільський, центральнослобожанський ареали. Гетерогенний характер говірок позначений специфічними особливостями: названий мовний простір характеризується виразною системою ознак південно-східної діалектної групи української мови. З ареальної точки зору досліджуваний континуум є продовженням говіркового масиву Полтавщини, тому називається материковим [376; 326]. Постійні контакти з носіями південноросійських говірок зумовили міжмовні впливи, що також стали причиною цілої низки диференційних рис.
Аналіз праць про східнослобожанський мовний ареал уповноважує на висновок, що від попередніх до наступних досліджень змінюється емпірична база свідчень. Інформація про них репрезентована в працях О.В.Вєтухова (1893, 1894), збірнику етнографічних матеріалів „Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края” за ред. В.В.Іванова (Х., 1898), Атласі української мови (Т. ІІІ, К., 2001), матеріалах фольклорно-етнографічних експедицій „Сватівщина” (Луганськ, 1998), „Старобільщина” (Луганськ, 2002), „Північно-східна Слобожанщина” (Львів, 2002). Лексику й фразеологію східнослобожанських говірок відбито у виданнях: „Словник українських східнослобожанських говірок” (Луганськ, 2002), „Фразеологічний словник східнослобожанських та східностепових говірок Донбасу” В.Д.Ужченка та Д.В.Ужченка (Луганськ, 2002), „Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: Людина та її риси” В.В.Лєснової (Луганськ, 1999), „Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область)” І.В.Магрицької (Луганськ, 2003), „Словник діалектної лексики Луганщини” за ред. З.С.Сікорської. (Луганськ, 2002) та ін. Реалізоване системне вивчення окремих тематичних груп лексики [73; 196; 254; 204], ареальної фразеології [233], просторових та темпоральних синтаксем [320], здійснено опис диференційних фонетичних та морфологічних рис східнослобожанських говірок [313; 321; 320; 380], суфіксального словотворення іменників [324]. Наявність джерел, що відбивають риси говірок різних часових зрізів, дозволяє вивчати говірки в ретроспективі, моделюючи визначальні напрями динаміки.
Особливості розвитку фонетичної, морфологічної, лексичної, синтаксичної систем діалектного мовлення східнослобожанських говірок, що були предметом розгляду вчених, пояснювалися з точки зору походження самих говірок, менше звертаючи увагу на зміни в їх структурі. Тому нез’ясованими залишилися питання, які з визначальних рис говірок зазнали змін, а які виявилися стійкими впродовж тривалого часу. Відтак стає актуальним поетапний аналіз різночасових фіксацій тих самих говірок за різними структурними рівнями.
Уперше згадку про слобожанський говір як про окреме територіально-мовне утворення подав О.Ф.Шафонський у праці Черниговского наместничества топографическое описание”, яка була написана у 80-х рр. ХVІІІ ст., а надрукована в Києві лише 1851 р. У ній, як відомо, розглядаються лише землі Лівобережної України. Серед трьох зон, які виразно означив О.Ф.Шафонський, виділяється південно-східна, що знаходиться між Пслом і Сулою й далі на південь до Азовського моря говірки степові, грубі” за своєю вимовою [382, с. 11-12]. Виділення південно-східної зони в кінці ХVІІІ ст. означає, що сучасна територія Слобожанщини на той час не тільки була заселеною, у мовному відношенні мала ознаки українських говорів, а й як окремий діалектний континуум характеризувалася певними особливостями.
Першим виділив слобожанський говір і поставив питання про його особливості М.О.Максимович (перша половина ХІХ ст.). Розглядаючи два наріччя (малоруське й червоноруське), він розрізнив у першому два піднаріччя українське й сіверське. У свою чергу в українському піднаріччі М.О.Максимович виділив переяславську, волинську й слобожанську різності. Визначний учений робив свої узагальнення не лише за фонетичними ознаками, а й за морфологічними, що було кроком уперед порівняно з класифікаційними спробами, здійсненими до нього. Українське піднаріччя М.О.Максимович вважав найпоширенішим і зразковим в українській мові. Так, для нього типовим є перехід старого [о] в новозакритому складі в [і] (стола стіл) і перехід [*ě] в [і] (дід). Цими фонетичними рисами характеризуються переяславська, волинська й слобожанська різності [206; 232; 275]. Як бачимо, учений звернув увагу на системні риси українських слобожанських говірок, які споріднюють їх з усіма іншими говірками південно-східного наріччя й стали визначальними для української літературної мови.
О.О.Потебня розширив інформаційне поле про слобожанський ареал, увівши такі свідчення про діалектну систему говірок кінця ХІХ ст., які й сьогодні виявляються як регулярні чи нерегулярні риси народного мовлення регіону [292, с. 228; 293, с. 120-127], зокрема: [р’] у середині складу Коло Володимиря купала [294, с. 198]; твердий [т] у дієсловах ІІ ос. мн. наказового способу Не пахніт, гати, з м’яти [294, с. 138]; відсутність чергування приголосних при творенні форм І ос. одн. дієслів теп. і простого майб. часу Я милого упросю [294, с. 139] та ін.
К.П.Михальчук, розвиваючи й конкретизуючи класифікацію діалектів української мови, виділив три наріччя: українське (давньополянське), поліське (давньодеревлянське) і русинське. Перше з них він поділив на три піднаріччя: північноукраїнське, середньоукраїнське й південноукраїнське (степове) [232, с. 473]. Автор чітко визначив межі кожного з піднаріч. До південноукраїнського піднаріччя в Харківській губернії він відносив усі повіти на схід від кордону Богодухівського й Харківського й до лінії, проведеної з півночі на південь через місто Валки. У примітці відзначено, що місцевості віднесені до південноукраїнського піднаріччя в 2-му пункті (у тому числі й Харківська губернія) на основі „весьма недостаточных сведений, почерпнутых нами из рассказов разных лиц; но и эти сведения относятся лишь к небольшому району. Если же провести линию приблизительно от Тирасполя (на Днестре), через Вознесенск (на р. Буг), и далее на Екатеринослав до Изюма (на р. Донце), а оттуда к северу на Волчанск, то все пространство Южно-Русского материка, к югу и востоку от этой черты, совершенная для нас terram incognitam относительно особенностей речи” [ТСЕ7, 430]. Природно, що К.П.Михальчук відзначав: Слобожанщина найменш вивчений у мовному відношенні край у кінці ХІХ ст.
У додатках до Михальчукової праці зберігається запис діалектного матеріалу, здійснений за спеціальною програмою в слободі Липці Харківської губернії [ТСЕ7, с. 571-577]. У ньому знаходимо відповіді на 61 питання програми з наведенням прикладів з живого мовлення та невеликий словник, який називається Употребительные слова”. Більшість рис, відзначених записувачем, мали, природно, системний характер, нині вони не сприймаються як діалектні ознаки. До них відносимо: чітку вимову [о] в наголошеній і ненаголошеній позиціях (мороз, толкувати); перехід [*о] та [*е] в [і] в закритому складі (тільки, сіль, сім), перехід [*ě] в [і] (хлів, бідний), давнього [і] на початку слова в [і] (інший, Іван). Відзначаються також такі особливості липецької говірки, як наявність приставного [в] перед [о] та [у] (водуд, вугіль); афереза [о] (подбивати); паралельне вживання варіантів кімната і ківната, крамниця і кравниця; зміни [р] у запозичених словах внаслідок дисиміляції (ярмалок, некрут); м’який [р’] у кінці слова й складу (царь, Харько); м’якість шиплячих (лежять, цекочять, лошя) та ін. [ТСЕ7, с. 572-573].
Серед морфологічних та словотворчих особливостей говірки виділяються такі: уживання суфікса -ува (купувати); використання суфіксів -ищ(е), -ак(а), -як(а) зі значенням згрубілості (татище, мамище, тушяка, возяка); закінчення -ові (-еві) для іменників чоловічого роду ІІ відміни (коневі, Іванові); залишки форм називного-знахідного відмінка двоїни у сполученні з числівниками два, три, чотири (три дорозі, дві руці, чотирі десятині) [ТСЕ7, с. 574-576].
Цей опис системних і несистемних рис однієї слобожанської говірки цінний для нинішнього дослідника названого регіону не лише тому, що ним починаються наукові узагальнення про диференційні риси говірок Слобожанщини, а й через те, що в наступних працях ці особливості нерідко названі без належної перевірки їх правильності.
Узагальнення окремих наукових свідчень знаходимо в працях Ф.Т.Жилка [222, с. 171-175], який у 50-х роках ХХ ст. визначає межі слобожанського говору та окремі його ознаки (фонетичні, морфологічні та лексичні), ураховуючи нагромаджений для Атласу української мови матеріал, а також свідчення спеціальних досліджень (Л.А.Лисиченко [199; 200], Б.А.Шарпила [376; 277; 378; 380], Г.Т.Солонської [330]) .
За В.М.Ганцовим, історія слобожанського говору починається з ХVІІ ст. (щонайбільше з ХVІ) [65, с. 5], що свідчить про більш як трьохсотлітню історію слобожанських говірок. Поширеною є думка, що формування говірок Слобожанщини та Південного Степу припадає на ХVІІ ХVІІІ ст. [576, 3; 324, с. 2; 76, с. 165- 168].
Етномовне підґрунтя й типологічні ознаки східнослобожанських говірок виразно виявляються при відтворенні архаїчної мовної системи. Сучасне мовлення завжди має елементи архаїчного. Тому явища гіперизму, атракції, спрощення мікропарадигм, аналогії структурного зв’язку, утворення синонімічних рядів, варіативність, виникнення мовних лакун є виявом еволюції говірок.
Різні структурні рівні діалектної системи мають неоднаковий характер динаміки. Тому важливо встановити, елементи яких структурних рівнів мають здатність зберігати статичність, а які виявляють риси динамізму. Квантитативна та дистрибутивна методики аналізу діалектного матеріалу дозволяють встановити ті риси фонетичної, морфологічної та лексичної систем, що є порівняно новими. Зіставлення з відповідними явищами південно-західних чи поліських говірок є також показовим щодо релятивної хронології досліджуваних явищ. Так, скажімо, за індексом несистемних змін живого мовлення на фонетичному і морфологічному рівнях можна виявити явища діафонії (фонологічні розходження) й діаморфії (граматичні розходження). Діасемія (семантичні розходження) й діалексія (лексичні розходження) встановлюється в результаті аналізу безпосередніх складників системи.
Актуальними є також питання про те, чому окремі елементи мови залишаються незмінними та які чинники (внутрішньосистемні чи позалінгвальні) при цьому діють найсильніше: вплив літературної мови, поширення відповідних явищ у говірках інших наріч, традиції використання їх у власній говірці та ін.
Вивчення динаміки мовних явищ здобуло нового поштовху, коли в центрі уваги вчених стали зв’язки, взаємозв’язки й взаємозумовленість елементів у межах цілісної системи, що має властивість саморозвитку. Чітко сформульована проблема причинності „не еволюція повинна пояснювати систему, а система має пояснювати еволюцію” [131, с. 27] сприяла тому, що дослідники діахронічної фонології (морфології і лексикології) розглядають її як науку про самозбереження й саморозвиток системи [130, с. 207]. Системотворчі й інтегруючі чинники зумовлюють цілісність і взаємозв’язки елементів системи, забезпечують стійкість і водночас саморозвиток мови. Тому актуальним залишається вияв тих чинників у говірках на різних часових зрізах. Стосовно східнослобожанських говірок наявні джерела дозволяють їх досліджувати, окрім сучасного буття, ще й на часових зрізах попередніх ста й п’ятдесяти років.
Актуальність теми дослідження полягає насамперед у тому, що вона є першим в українському мовознавстві монографічним дослідженням динаміки говірок як наслідку іманентних структурних змін та реакції на казуальні позамовні імпульси; спробою визначення динамічних і статичних зон у структурах новожитніх діалектних систем, напрямів активних еволюційних процесів; водночас перевірено здатність лінгвістичних карт узагальнено відтворити зміни елементів різних структурних рівнів. Зазначені проблеми належать до нерозв’язаних в українській діалектології; методика аналізу від формування емпіричної бази і до картографічної експлікації результатів пізнання діалектних одиниць, їхньої інтерпретації мають самодостатню цінність як модель аналогічних діахронних описів говірок.
Проблематика дисертації пов’язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти”, та науковою програмою кафедри української мови Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка „Українські східнослобожанські говірки: динаміка мовної системи” (державний реєстраційний номер 01030003604).
Метою роботи є комплексний опис динаміки фонологічної, морфологічної та лексичної систем українських східнослобожанських говірок як іманентної властивості мови; виявлення напрямків змін під впливом мовних та соціально-культурних чинників; установлення сукупності рис досліджуваного мовного простору та тенденцій змін і просторового буття говірок, які визначають структурну й ареальну самобутність цієї частини українського діалектного ареалу.
У дисертації поставлено завдання: 1) визначити системотворчі засоби на різних структурних рівнях та особливості їх реалізації у говірках (для фонетичного рівня диференційні ознаки фонологічних протиставлень та умови їх нейтралізації; для іменникових словоформ парадигматичні словозмінні протиставлення та напрямки їх нейтралізації; для лексичного рівня лексико-семантичні опозиції та їх специфіку); 2) з’ясувати напрями розвитку фонетичної, морфологічної та лексичної систем говірок; 3) окреслити визначальні тенденції у змінах говірок на різних структурних рівнях та чинники, що зумовили динаміку говірок; 4) дослідити ареальну поведінку одиниць різних структурних рівнів у контексті динаміки говірок; 5) систематизувати структурні релевантні риси українських східнослобожанських говірок.
Об’єкт дослідження східнослобожанські говірки, розташовані у південно-східному ареалі українського етномовного континууму (Луганська обл.), які мають гетерогенний характер, сягаючи різнотипних вихідних говірок північного, південно-західного і південно-східного наріч; про різну генезу досліджуваних говірок свідчать генетично неоднорідні співвідносні одиниці, що в тих самих говірках можуть співіснувати чи перебувати у відношеннях вільного варіювання.
Предметом дослідження стали зміни у фонологічній, морфологічній та лексичній системах говірок упродовж століття та за одне покоління мовців (за 50 років); реєстрація й аналіз типів змін на кожному мовному рівні з метою з’ясування характеру й ступеня їх відкритості..
Вибір предмета дослі

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Спостереження над структурою українських східно­сло­бо­жан­ських говірок різних часових зрізів дає підстави для уза­галь­нень щодо динаміки / статики як окремих говірок, так і час­тини діалекту в цілому. Хоча загальні положення про змі­ни, нівеляцію говірок під впливом соціокультурних чин­ни­ків та літературної мови належать до поширених у лін­гві­сти­ці, однак відповісти на питання— чи всі ділянки структури го­вірки піддані змінам і якою мірою?— стало можливим ли­ше на підставі докладного аналізу різночасових фіксацій тих самих говірок.
Писемні джерела не фіксують усі елементи мовлення, то­му свідчення різних хронологічних зрізів про окремі мовні яви­ща є обмеженими щодо обсягу. У зв’язку з цим акту­аль­ним є, з одного боку, спостереження над змінами різних струк­турних рівнів говірки (фонологічної, морфологічної, лек­сичної чи синтаксичної систем), а з іншого— мо­де­лю­ван­ня загальних напрямків еволюції говірки як кому­ні­ка­тив­ної системи.
Аналіз різночасових фіксацій структури говірки дає мож­ли­вість виділити мовні явища, які не зазнали змін, статичні, а також ті, що заступили інші функціонально співвідносні оди­ниці, і такі, які змінилися функціонально.
Моделі розвитку діалектних одиниць— явищ фоно­ло­гіч­ної, мор­фологічної, лексичної систем,— на загально­ук­ра­їн­ському чи регіональному тлі не завжди збігаються зі змінами в окре­мих говірках, обраних для аналізу, що не­рідко зумовлене екстра­лінгвальними та внутрішньомовними чинниками; тоді ре­альний розвиток говірки ніби заходить у суперечність із за­гальною моделлю розвитку діалектного мовлення. Це свід­чить про необхідність поєднання до­слі­джен­ня динаміки діа­лект­ного мовлення з моде­лю­ван­ня­ми генеральних процесів, що відбуваються в діалектах, спо­сте­ре­женнями над змінами еле­ментів мовної системи в говірці, які відбито в різ­но­ча­со­вих записах. Таке поєднання за­без­пе­чить об’єктивність ви­світ­лення мовленнєвих явищ, різ­но­пла­новий їх розгляд, встановлення загальних зако­но­мір­но­стей розвитку говірки.
Дослідження генезису говірок, яке включає історію фор­му­вання соціуму— носіїв говірки— та історію виникнення ди­ференційних рис і особливостей функціонування говірки, по­казує перспективність такого напрямку дослідження, бо він дозволяє встановити ряд закономірностей трансформації го­вірки.
Первісно монолітна говірка в нових умовах функ­ціо­ну­ван­­ня внаслідок допливів груп населення і контактів з но­сія­ми інших діалектних систем може або залишатися незмін­ною, або утворювати новий моноліт з іншими говірками аре­а­лу. Аналіз конкретних мовних змін, що відбуваються в окре­мій говірці як системі, засвідчує, що в східно­сло­бо­жан­сько­му ареалі не відбулася повна інтеграція говірок і їх мак­си­маль­не зближення. Переживаючи власну історію, ново­ство­ре­ні говірки залишаються зі своїм індивідуальним обличчям, то­му різнорідність, на яку вказували дослідники 100 і 50 ро­ків тому, збереглася досі.
Визначальними чинниками розвитку фонологічної, мор­фо­логічної та лексичної систем українських схід­но­сло­бо­жан­ських говірок є гетерогенність соціумів— носіїв го­ві­рок— та контактність з говірками російської мови, близь­кість великих промислових центрів, у яких превалює росій­ська мова. Наведені чинники за суттю є екстралінгвальними.
Внутрішньомовними чинниками розвитку діалектних си­стем є тенденція до самозбереження структури, виявлена, окрім іншого, у гіперкорекційних змінах вимови голосних і при­голосних звуків, у творенні окремих морфологічних форм, атракції, аналогії, контамінації. Збереження кому­ні­ка­тив­ної здатності говірки регулює зміни в системі: вони не­рід­ко підпорядковані комунікативній меті— збільшенню чи змен­шенню експресивності мовлення, створенню умов для взає­морозуміння мовців, збільшенню засобів, з допомогою яких можна висловити думку. Конвергентні явища вияв­ля­ють­ся більш активно, оскільки вони не викликають за­тем­нен­ня значення слова; дивергентні процеси можливі лише за умови збереження одиницею свого функціонального наван­та­ження.
Вивчення динаміки діалектної системи демонструє, що яви­ща статики переважають над тими, які зазнають дина­мі­ки. Зіставлення свідчень різних хронологічних зрізів у часо­во­му проміжку 100 років про рефлексацію дифтонгічних спо­лучень [*or], [*ol], [*er], [*el], етимологічних [ě], [ę], [о] (у закритому складі), [е] (у закритому складі), рефлексацію від­повідників [*е] після шиплячих та /й/, явищ протези, ко­ре­ляції приголосних /р/— /р’/, /л/— /л’/, консонантні зміни в ме­жах сталої довжини слова та пов’язані з його динамікою в олек­сіївській говірці на діалектному тлі українських схід­но­сло­божанських говірок дає підстави говорити про статику усіх системних рис: вияви [*ě] континуантом [і], [*ę]— [а], змі­на [*о], [*е] в закритому складі на [і], поширення пов­но­го­лосних сполучень замість колишніх [*or], [*ol], [*er], [*el], ла­біалізація [*е] після шиплячих та [й] в історично зумов­ле­них позиціях.
Кількісне зіставлення статичних і динамічних елементів по­казали, що домінуючою є тенденція до збереження струк­ту­ри говірки з незначними змінами. Останні виявляються у:
- розвиткові явищ, які не суперечать особливостям, що влас­ти­ві суміжним українським та російським говіркам (ети­мо­логічно невиправдане пом’якшення кінцевого [р]— ׀сахар’; поширення варіантних форм іменників жін.р. ор.в. із закінченням -оĭ— ру׀коĭ, зем׀л’оĭ;
- активізації особливостей, що є ознакою усного мовлення, зокре­ма редукції голосних, приголосних, синкопи, афе­ре­зи тощо;
- витісненні рис, які в суміжних українських говірках вияв­ля­ються нерегулярно: зменшенні функціональної актив­но­сті лексем, яким притаманна протеза [г], збереженні зву­женого [о] тільки в окремих лексемах;
- впливові на фонологічну систему досліджуваного ареалу ро­сійського мовлення, що сприяє варіативності слів та їх форм (׀с’ітка— ׀с’етка, д’ід— д’ед);
- збільшенні порівняно зі станом мовлення в 50—60рр. ХХст. кількості говірок, у яких функціонують фонетичні ва­ріанти лексем;
- закріпленні рідковживаних фонем за окремими лек­се­ма­ми (напр., уживання [ǯ], [ʓ] пов’язане із звуко­на­слі­ду­ван­ням, виступає емфатичним елементом тощо);
- активізації явищ, зумовлених дистрибуцією фонем у сло­вах, зокрема вокальною чи консонантною асиміляцією.
Зміни морфологічної системи менш помітні, оскільки вер­­ти­кальні (на рівні категорій роду і числа) та гори­зон­таль­ні (на рівні категорії відмінка) ряди парадигм іменника реа­лізовані чітко. Усе ж вияви повної чи неповної нейтралізації опозиції відмінкових форм зводяться до:
- варіювання словоформ одного змісту, що засвідчує кон­ку­рування кількох мовних елементів;
- субституції однієї словоформи іншою;
- розширенні функціонального навантаження однієї сло­во­фор­ми за рахунок іншої, що засвідчує спрощення у ви­ко­рис­танні словоформ (напр., розширення сфери вживання форм знах. відм. імен. ІІ в. за рахунок род.);
- зменшення функціонального навантаження форм, зокре­ма форм непрямих відмінків з суфіксом -ен (словозмінна па­радигма типу /׀вимйа/), що засвідчує тенденцію до втра­ти традиційних форм род., дав., місц. вв. одн. імен­ни­ків ׀вимйа, п׀лемйа та ін.
Динаміку лексичної системи східнослобожанських гові­рок характеризують такі явища:
- збільшення вербального наповнення моделей лексичної ор­га­нізації семем;
- зменшення функціональної активності ряду специфічних лек­сем, нейтралізація диференційних ознак реалії, які є ос­нов­ними в номінації, що пов’язане з розширенням се­ман­тич­но­го простору лексеми (напр., лексема рун׀дук , уживана із зна­ченням ‘ґанок— прибудова з площадкою біля входу в бу­динок’, розширює своє значення й може вживатися зі зна­чен­ням ‘східці ґанку’);
- розширення семантичної структури загальновживаних лек­сем, уникнення специфічних найменувань, що зумовлене спро­щенням мікропарадигм, як-от: найменування ׀лутка вжи­вається для позначення вертикальних брусів рами две­рей і вікна при можливій назві од׀в·ірок ‘вертикальний брус ра­ми дверей’ (останній номен функціонує рідко);
- зміна семантики окремих загальновживаних лексем як на­слі­док номінативної надлишковості, закріплення за ними зна­чень, не властивих українській літературній мові та ба­га­тьом її говорам;
- запозичення лексем, характерних для південноросійських го­вірок; це, здебільшого елементи пасивного словникового за­пасу, які в окремих мікроареалах витісняють інші най­ме­ну­вання (напр., лексема ׀т’ут’іна ‘плоди шовковиці’ на­бу­ває поширення в говірках центрального мікроареалу);
- виникнення гетерогенних за походженням рядів най­ме­ну­вань, лексичних дублетів, що вільно взаємозамінюються і не ма­ють стилістичних розрізнень;
- наявність східнополіських і подільських реліктів, що свід­чить про активну міждіалектну взаємодію (напр., лексеми ла׀виц’а ‘лава з спинкою та поручнями’, веи׀рет·а ‘рядно ва­ло­ве з нижчого сорту прядива’— елементи південно-захід­но­го типу, ׀рел’а ‘гойдалка’— релікт поліських говірок);
- утворення інновацій від власне українських основ або спіль­но­слов’янських коренів, що зумовлює прозорість їхньої внут­рішньої форми;
Внутрішньосистемні чинники розвитку фонологічної, мор­­фологічної та лексичної систем нерідко зумовлюють ви­ник­­нення протилежних явищ: з одного боку, /л’/ перед на­ступ­ним твердим втрачає ознаку „м’якість” повністю чи част­­ково і виявляється у звуках [л] чи [л·], а з іншого,— /л/ на­­бу­ває в окремих словах ознак фонеми /л’/ (Ки׀рил’ович, ׀кол’о ׀р’іч’ки); паралельне функціонування форм іменників в ор. в. чол. р. ІІ відм. м’як. і міш. груп з флексіями -ом, -ем (׀полем— ׀пол’ом, к׀райем— к׀райом, плаш·׀ч’ем— плаш·׀ч’ом) зумовлює гіперичне спорадичне використання закінчення -ем у формах іменників тв. гр.: оў׀сем.
Кожний мовний рівень, розвиваючись відповідно до ви­зна­­чених тенденцій, зазнає варіювання одиниць, що зу­мов­ле­не гетерогенним характером говірок, розхитаністю діа­лект­­них норм. Так, аналіз лексичного матеріалу Лін­гві­стич­но­го атласу лексики народного побуту українських схід­но­сло­божанських говірок” (121 карта) засвідчує, що фо­не­тич­ним (фонологічним) варіюванням охоплено 18, 3% ана­лі­зо­ва­них лексем, лексико-словотвірним— 49,1%. Останні мо­жуть ускладнюватися фонематичним (п·іш׀ком— п·еша׀ком ‘піш­ки’), акцентним (бу׀бир’— буби׀рец’), граматичним (׀с’ідало— ׀с’ідалка ‘дерев’яна лава біля воріт’). Варіанти лек­сем перебувають у відношеннях омолексії, паралексії, ге­те­ролексії. 31,7% н.пп. із обстежених 221 становлять ті, у яких варіантні засоби мовлення виявлено рідко, 68,2% н.пп. влас­тива варіативність як одна з характерних рис діа­лект­но­го мовлення досліджуваного ареалу.
Загалом українські східнослобожанські говірки ево­лю­ціо­ну­ють у напрямі розширення кількості варіативних засобів мов­лення. Так, при аналізі рефлексів [*е], [*о], [*ě], [ę] та ін. ви­явлено, що збільшується не кількість континуантів у до­слід­жених говірках, а кількість фонетичних (фонематичних) ва­ріантів лексем у говірках.
Нейтралізація опозицій відбиває не тільки типові для ук­ра­їнської мови моделі, а й нетипові. Зокрема, опозиція /и/ : /і/ може нейтралізуватися як за моделлю /и/ : /і/ → /і/, так і за мо­деллю /и/ : /і/ → /и/; нейтралізація опозиції глухість : дзвін­кість можлива за рахунок утрати ДО „дзвінкість” та в тих же позиціях за рахунок утрати ДО „глухість”. Однак ти­по­ві напрями нейтралізації опозиції охоплюють більшу кіль­кість лексем, характеризуються регулярністю, нетипові но­сять нерегулярний характер.
Явища діафонії (фонетичні чи фонематичні розходження) різ­них діалектних систем (генетично південно-східної, пів­ден­­но-західної та поліської) нейтралізуються в українських схід­нослобожанських говірках шляхом урівноваження ар­ти­ку­ля­ційних типів вимови голосних переднього ряду; уста­лен­ня вимови з помірним звуженням /о/ перед на­го­ло­ше­ни­ми /у/, /і/; встановленням вимови дзвінких приголосних, яка багато в чому залежить від синтагматики звуків.
Однак діафонія, лексикалізована в окремих номенах, зумов­лює появу фонетичних варіантів лексеми, що від­зна­ча­ють­ся особливою стійкістю фонологічного складу впродовж до­сліджуваного періоду. Так, функціональне навантаження лек­сем беда, йерок, матузка не зменшується, незважаючи на не­типовість рефлексації [ě], [ę], вияву [а] в названих словах.
Діафонія стимулює внутрішні діалектні процеси: уста­лен­ня м’якої вимови /р’/ у кінці слова й складу в українських схід­нослобожанських говірках протистоїть узвичаєній ви­мо­ві твердого [р] у цій позиції у поліських та подільських го­вір­ках. Гіперичне окання” як реакція на акання” (останнє по­ширене в суміжних російських говірках) сприяє збе­ре­жен­ню питомої для українських говірок риси— чіткої вимови не­наголошеного [о] перед складом з [а].
Діаморфія (граматичні розходження в різних говірках) ней­тралізується переважно за рахунок паралельного ви­ко­рис­тання форм з обома закінченнями: напр., -ам, -ім. у дав.в. мн., -ах, -іх у місц. в. мн. іменників ІІ відміни.
Кожний мовний рівень розвивається з неоднаковою ін­тен­сивністю. Найбільше змінам піддаються словотворчі за­со­би мовлення, що виявляється у зміні та варіюванні при утво­ренні слів суфіксів, префіксів. Це зумовлює виникнення лек­сем, тотожних за значенням і функцією: свие׀нинец’, свие׀н’ушник, свие׀нарн’а ‘господарська будівля для свиней’.
Значним динамізмом відзначається також лексичний рі­вень, що пояснюється як виникненням нових слів, так і архаї­­за­цією застарілих, а також зміною компонентного складу си­нонімічних рядів, гнізд у діалектних системах, вер­баль­но­го наповнення моделей лексичної організації семем, що сприяє розширенню виражальних засобів, конкуренції лексичних одиниць.
Динаміка фонологічної (фонетичної) системи в східно­сло­божанських говірках виявляється в тому, що най­біль­шо­го поширення набуває урівноважений тип вимови нена­го­ло­ше­них голосних [е], [и], новий порівняно з підвищеним ти­пом вимови або обниженим (обидва пов’язані з говірками, що стали основою для східнослобожанських), хоча й ці ос­тан­ні, не маючи чіткої локалізації в ареалі, виявлені в ба­га­тьох говірках регіону. Релевантною для консонантної си­сте­ми східнослобожанських говірок є опозиції твердість : м’я­кість, глухість : дзвінкість, нейтралізація яких відбувається як за типовими, так і нетиповими схемами, що викликає рух системи.
Найбільшу сталість виявляють досліджувані говірки на мор­фологічному та синтаксичному рівнях, хоч нерідко ста­ти­ка на цих рівнях пов’язана з тенденцією до паралельного ви­користання форм з різними флексіями: -ом, -ем в імен­ни­ках ор. в. ІІ відм. чол. р. м’як. та міш. груп: -ойу, -ейу, -оĭ, еĭ в іменниках ор. в. жін. р. м’як. та міш. груп та ін.
Практика аналізу сучасної структури говірки, умов фор­му­вання диференційних рис та напрямів динаміки пе­ре­ко­ну­ють у тому, що, по-перше, синхронічне дослідження вимагає діа­хронічного коментаря, а за умови наявності інформації про попередній стан говірки і різночасового зіставлення еле­мен­тів мовної системи з’являється можливість опису історії роз­витку окремих явищ та моделювання загальних напрямів ево­­люції говірки, по-друге, специфікою аналізу мовних рис говірки на різних часових зрізах є, з одного боку, ура­ху­ван­­ня особливостей функціонування всіх елементів мовної си­стеми, зафіксованих на попередніх часових зрізах, а з ін­шо­го,— зважаючи на практику відбиття діалектних рис в істо­ричних джерелах ХІХ— першої половини ХХ ст. з ува­гою до диференційних рис та іноді обмеженим поданням ілю­стра­цій, зафіксованим попередніми дослідниками оди­ни­цям при­писувати статус явища.
Спостереження за змінами фонологічної (фонетичної) си­сте­ми, граматичної структури, лексичного складу в укра­їн­ських східнослобожанських говірках переконує в тому, що до­сліджуваний ареал позначений специфічними особ­ли­вос­тя­ми розвитку мовної системи, які в умовах функціонування новоствореної говірки прискорюються. Багатство інновацій, особливості ареального вияву диференційних рис, варіативні засоби мовлення створюють умови для конкуренції мовних одиниць в умовах збільшення виражальних засобів.
3. Упродовж останніх 100 років за умови тісної взаємодії ук­раїнських східнослобожанських говірок з півден­но­ро­сій­ськи­ми говірками, українською та російською літе­ра­тур­ни­ми мовами і просторіччям генетична природа досліджуваних го­вірок— їхня українська основа— не зазнала відчутних пе­ретворень. За своєю структурою це залишилися українські го­вірки, часткові зміни яких не руйнують їхньої природи. Ти­пи перетворень не належать до унікальних, локально об­ме­жених, а відомі в різних ареалах українського мовного кон­ти­нууму. Тенденції розвитку діалектної системи ві­до­бра­жа­ють філософію руху новостворених говірок, ха­рак­те­ри­зу­ють не тільки східнослобожанські говірки, а й інші говірки пів­денно-східного наріччя.