Мовна картина світу часів Київської Русі (на матеріалі писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст.)

Краткое описание

М і н і с т е р с т в о о с в і т и і н а у к и У к р а ї н и
Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису

МЕЖЖЕРІНА Ганна Валентинівна

УДК 821.161.2 : 801.82 "10/12"

Мовна картина світу часів Київської Русі
(на матеріалі писемних пам’яток ХІХІІІ ст.)

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
КОЧЕРГАН Михайло Петрович
доктор філологічних наук, професор

Київ - 2006

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....5
1. Бібліографічні скорочення....5
2. Назви писемних пам’яток..5
3. Словники...10
4. Мови і діалекти.....13
5. Ремарки.........14

ВСТУП ......15

РОЗДІЛ 1. ГУМАНІТАРНИЙ ВЕКТОР ВИВЧЕННЯ МОВНОЇ
КАРТИНИ СВІТУ.........27
1.1. Теоретичні засади і проблеми вивчення мовної картини
світу часів Київської Русі.27
1.2. Лінгвістичні основи мовної картини світу часів Київської
Русі: загальні питання.......42
ВИСНОВКИ ..69

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ПОЛЕ "СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНА ОЦІНКА ОСОБИ" СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.. ..........71
2.1. Концептосфера давньої східнослов’янської мовної картини
світу......71
2.2. Лексико-семантична мапа концептів соціально-етичної оцінки.............124
2.2.1.Концепти ВІРНІСТЬ і НЕВІРНІСТЬ .127
2.2.2.Концепти ПРАВЕДНІСТЬ і НЕПРАВЕДНІСТЬ.137
2.2.3. Концепти СМИРЕННІСТЬ і НЕСМИРЕННІСТЬ148
2.2.4. Концепти МИЛОСЕРДЯ і ЖОРСТОКІСТЬ.....157
2.2.5. Концепти СТРИМАНІСТЬ і ЗАПАЛЬНІСТЬ.....161
2.2.6. Концепти ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ і НЕДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ..165
2.2.7. Концепти ДОБРОЧИНСТВО і ЗЛОЧИНСТВО....168
2.2.8. Концепти ПОВАГА й ОСУД .....170
2.2.9. Концепти ОСВІЧЕНІСТЬ і НЕОСВІЧЕНІСТЬ.....172
2.2.10. Концепти ПРАВДИВІСТЬ і НЕПРАВДИВІСТЬ175
2.2.11. Концепти БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ і КОРИСЛИВІСТЬ..182
2.2.12. Концепти ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ і ЛІНЬ..185
2.2.13. Концепти ХОРОБРІСТЬ і БОЯГУЗСТВО...188
2.2.14. Концепт ШЛЯХЕТНІСТЬ......190
2.2.15. Концепт САМОПРИНИЖЕННЯ......192
2.2.16. Концепт ЛЮДИНОЛЮБСТВО. Лексеми з коренями
-человhк-, -моуж-, -брат-, -дроуг......195
2.2.17. Концепт ДУШЕВНІСТЬ. Лексеми з коренями -доуш- і -сьрд-.......197
2.2.18. Концепт МУДРІСТЬ. Лексеми з коренями
-моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-....201
2.2.19. Концепт МОВЧАЗНІСТЬ. Лексеми з коренями -слов-,
-глагол-, -рhч-, -шьпът-, -вhт-, -"зык-, -оуст-, -мълч-...209
ВИСНОВКИ ....215

РОЗДІЛ 3. БІНАРНА ОПОЗИЦІЯ "СВІЙ" / "ЧУЖИЙ" СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ..225
4.1. Макрофрагмент "свій": Субстантивно-ад’єктивна концептуалізація позитивних образів людини.228
4.1.1. Соціально-етичний портрет князя...228
4.1.2. Соціально-етичний портрет княгині...250
4.1.3. Соціально-етичний портрет боярина...257
4.1.4. Соціально-етичний портрет священнослужителя260
4.1.5. Соціально-етичний портрет людини незнатного
роду ..284
4.1.6. Позитивний портрет представника чужого народу..289
4.2. Макрофрагмент "чужий": Субстантивно-ад’єктивна концептуалізація негативних образів людини ....293
4.2.1. Соціально-етичний портрет загарбника293
4.2.1.1. Соціально-етичний портрет чужого народу.293
4.2.1.2. Індивідуалізований портрет представника чужого народу....322
4.2.2. Соціально-етичний портрет того, хто зрікся
християнскої віри.....330
4.2.3. Соціально-етичний портрет того, хто брав участь
у міжкнязівських усобицях..334
ВИСНОВКИ ....350

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.....360
Список використаних джерел375
Список використаної літератури...387

ДОДАТКИ ...448
Додаток А. Список досліджуваних лексем ХІХІІІ ст.449
Додаток Б. Перелік концептів і лексем, які ці концепти моделюють...457473

ВСТУП

Одним із найскладніших завдань мовознавства, зокрема історичної лексикології української мови, є реконструкція мовної свідомості східних слов’ян періоду раннього Середньовіччя. У той час як дослідження сучасної мовної картини світу представлені в численних наукових працях (Ю.Д.Апресян, Н.Д.Арутюнова, Т.В.Булигіна, А.Вежбицька, В.Г.Гак, І.О.Голубовська, Вяч.Вс.Іванов, В.М.Топоров, О.С.Кубрякова, О.В.Урисон, Г.В.Колшанський, О.А.Корнілов, Ю.С.Степанов, Л.І.Шевченко, О.Д.Шмельов, О.Б.Яковенко, Є.С.Яковлєва та ін.), експлікація національних мовних картин світу давніх періодів, у тому числі давньосхіднослов’янської картини світу, рідко слугує предметом дослідження.
Реконструкція відображеного в мові духовного світу східних слов’ян ХІХІV ст. проводиться не тільки шляхом звернення до лексико-семантичних об’єднань (Г.О.Богатова, В.М.Брицин, М.Я.Брицин, З.Г.Козирєва, Г.М.Лукіна, В.Г.Меркулова, Г.М.Миронова, В.М.Мокієнко, В.В.Німчук, В.І.Невойт, І.П.Петльова, О.В.Прискока, О.М.Трубачов та ін.), а й за допомогою інших методів дослідження. У працях істориків мови досліджується давньоруська ментальність, описуються етичні й естетичні категорії, які розкривають зміст антитези "добро і зло", реконструюється історичний зміст таких понять, як любов, надія, добро, краса, віра, милосердя, зло, гріх, ненависть тощо, розглянуто вплив моральних норм на зміну семантичних особливостей давньоруських лексем, насамперед абстрактних іменників (В.В.Колесов), з’ясовано зміст поняття святості в духовній культурі східних слов’ян першого року християнства в Давній Русі (В.М.Топоров), на основі історико-філологічного підходу проведено моделювання семантико-символічної парадигми релігійних, соціальних, духовних, вітальних цінностей середньовічної людини, відбитих у старослов’янських текстах (Т.І.Вендіна), на матеріалі семантики і синтаксичних зв’язків складних слів

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Мовна східнослов’янська картина світу ХІХІІІ ст. є структурно-системним утворенням, окремі складники якого одночасно репрезентують мовну, концептуальну і міфопоетичну моделі світу. Ранньосередньовічна східнослов’янська мовна картина світу входить до складу глобальної християнської картини світу, є незамкненою системою; у межах її простору взаємодіють різноманітні язичницькі і християнські релігійні й культурні традиції різних територіально-хронологічних зрізів (античний, візантійський, східнослов’янський). Поєднуючи в собі елементи мовних картин ранньохристиянського південнослов’янського і античного світів, мовна картина світу часів Київської Русі залишається в своїй основі картиною світу саме східних слов’ян.
Одними з найважливіших чинників, які визначають основні риси східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст., є загальна світоглядна, філософська спрямованість літератури Київської Русі, а також інтегрувальна роль київської писемної школи у формуванні культурно-мовних традицій. Характер давньої східнослов’янської мовної картини світу багато в чому визначений лексичним складом і територіальною належністю літописних джерел як таких, що максимально наближені до реальності, в яких найбільшою мірою закодовані особливості світогляду, менталітету, моральних принципів східних слов’ян ХІХІІІ ст. При з’ясуванні територіальної належності літопису важливо враховувати не стільки місце його остаточного створення і не стільки те, події якої місцевості він відбиває, скільки особистість літописця і його зв’язки з певною етнічною ментальністю, "літературну школу", на яку він спирався, стилістичні, лексичні, граматичні та інші мовні норми, яких він дотримувався, літописну традицію або традиції, на яких ґрунтується цей літопис. Питання про частку та функціональну значущість південних джерел у літописах ХІХІІІ ст. не втрачає своєї актуальності і потребує перегляду з позиції нових наукових фактів, концепцій і напрямів.
У семантиці лексем, що характеризують фрагмент східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст., знайшли відображення ціннісні уявлення, які належать до галузі моральної свідомості, моральні норми, принципи, ідеали, поняття добра, справедливості. Багато в чому зумовлена зверненням до лексем, які містять соціально-етичну оцінку і вживаються безпосередньо щодо людини, запропонована нами структуризація східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. передбачає наявність таких основних структурних рівнів: 1) концептосфера, 2) парадигма соціально-етичних портретів людини в межах бінарної опозиції "свій" / "чужий".
Проведення аналізу шляхом звернення до соціально-етичних концептів зумовлене насамперед тим, що основу фрагмента "соціально-етична оцінка особи" мовної картини світу часів Київської Русі становлять іменники і прикметники, семантично пов’язані з характеристикою людини, зі сферою її соціально-етичних цінностей, світоглядних принципів. У той час як експлікація концептосфери мовної картини світу часів Київської Русі проводиться на основі церковнослов’янських і давньоруських лексичних одиниць поза зв’язками з характеристикою конкретних осіб, дослідження парадигми соціально-етичних портретів людини зорієнтоване на з’ясування функції саме давньоруських мовних елементів у формуванні картини світу і безпосередньо пов’язане з характеристикою конкретних, як правило, історичних осіб.
1. КОНЦЕПТОСФЕРА давньої східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. утворена взаємодією концептуального, лексико-семантичного, асоціативного полів. Її основу становить концептуальне поле, яке є обмеженим у часі, просторі, має чіткий кількісний і семантичний обсяг. У концептуальному полі соціально-етичної оцінки виділено тридцять два концепти (двадцять сім субстантивно-ад’єктивних і п’ять ад’єктивних). Структурною основою концептуального поля виступає антонімічна парадигма концептів (ВІРНІСТЬ НЕВІРНІСТЬ; ПРАВЕДНІСТЬ НЕПРАВЕДНІСТЬ; СМИРЕННІСТЬ НЕСМИРЕННІСТЬ; МИЛОСЕРДЯ ЖОРСТОКІСТЬ; СТРИМАНІСТЬ ЗАПАЛЬНІСТЬ; ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ НЕДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ; ДОБРОЧИНСТВО ЗЛОЧИНСТВО; ПОВАГА ОСУД; ОСВІЧЕНІСТЬ НЕОСВІЧЕНІСТЬ; ПРАВДИВІСТЬ НЕПРАВДИВІСТЬ; БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ КОРИСЛИВІСТЬ; ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ ЛІНЬ; ХОРОБРІСТЬ БОЯГУЗСТВО). Кожний концепт частково нашаровується на кілька інших, переважно синонімічних; деякі лексеми репрезентують два або три концепти. Розгалужені зв’язки між концептами повністю покривають концептуальне поле, не залишаючи в ньому лакун і утворюючи своєрідну сферу. У названому концептуальному полі межа між ядром і периферією не дуже чітка. При віднесенні концепту до розряду ядерних або периферійних критерій концептуальної значущості домінує над кількістю та частотою вживання лексем, які беруть участь у його реалізації.
Структура східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. перебуває в певній взаємодії зі структурою лексико-семантичного поля вживаних безпосередньо щодо людини іменників і прикметників етичної сфери, які становлять її лінгвістичний каркас. Ієрархічно залежні лексико-семантичні одиниці різних рівнів (лексико-семантичне поле, лексико-семантична група, слово) характеризуються відносною автономністю, наявністю ядра і периферії, розподілом функцій між конституентами, спрямованістю внутрішньосистемних змін на збереження поняттєвого обсягу одиниць.
За матеріалами писемних пам’яток ХІХІІІ ст. і даних словників уперше встановлено корпус лексем, які моделюють концептуальне поле соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. (611 лексичних одиниць, з-поміж них 177 іменників і 434 прикметники), та з урахуванням контексту уточнено семантику переважної більшості лексем. У мовному просторі християнського універсуму східнослов’янських пам’яток ХІХІІІ ст. синтезовані семантичні обсяги питомих лексичних одиниць, церковнослов’янізмів та лексем, утворених у результаті перекладів з грецької мови.
Широке залучення до аналізу східнослов’янських писемних пам’яток виявило, що реконструкція східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. тільки на основі словникових матеріалів була б неповною і не завжди об’єктивною. Так, багатьох лексем, що моделюють досліджуваний фрагмент картини світу, не зафіксовано в історичних словниках. Серед них шістдесят дві реверберовані лексеми, які не потрапили до СДРЯ XIXIV. Це в свою чергу викликало нагальну необхідність здійснення семантизації лексем, не засвідчених історичними словниками. Застосування компонентного аналізу дозволило уточнити етапи розвитку семантичних структур цілого ряду лексем, розширити кількість іменників і прикметників, які в ХІХІІІ ст. уже містили соціально-етичну оцінку та вживалися безпосередньо щодо людини. Для багатьох лексем встановлено більш ранній час такого використання, ніж це зазначено в словниках, та розширено "вичерпну цитацію" цілого ряду рідкісних лексем, що також надзвичайно важливо для пізнання давньої східнослов’янської мовної картини світу. Встановлено, що перше вживання в текстах найбільшої кількості іменників і прикметників, які репрезентують концептосферу соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст., належить до ХІ ст. Це непряме свідчення того, що процес поповнення словника східних слов’ян був найінтенсивнішим у першу добу впровадження християнства в Київській Русі.
Лексеми, які формують семантичний обсяг концепту, рівноправні, серед них немає домінант, семантичне навантаження розподіляється між усіма іменниками і прикметниками, кожний із яких більшою або меншою мірою реалізує певну ідею за допомогою всієї семантичної структури або її частини. Важливу роль у моделюванні концептосфери відіграє актуалізація рідковживаних іменників і прикметників, а також тих значень, які хоч і є периферійними в семантичній структурі слова, але беруть участь у реалізації концептів. Запропоновано називати цей феномен явищем реверберації (від лат. rĕverbārе відбивати, віддзеркалювати, відкидати). Реверберація явище епізодичного відбиття в писемних пам’ятках факту існування в давній мові лексеми або одного з її значень. Лексема може вважатися реверберованою тільки на тлі певної системи, наприклад, у межах чітко визначеного хронологічного зрізу або конкретного поля (концептуального, лексико-семантичного тощо). Серед лексем, які виконують кодувальну функцію східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст., на реверберовані лексеми припадає 45% від загальної кількості лексем. Така надзвичайно велика кількість реверберованої лексики зумовлена цілим рядом лінгвальних і екстралінгвальних чинників.
Соціально-етична концептосфера східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. має принаймні два системно організовані рівні, перший із яких утворений мережею значень, з якими вживалися лексеми, що репрезентують той чи інший концепт, а другий мережею семантично "відкритих" кореневих значень лексем, які репрезентують концепти. Будучи достатньо прозорими для східних слов’ян ХІХІІІ ст., ці спільні кореневі значення супроводжували значення іменників і прикметників, які "обслуговували" те чи інше соціально-етичне поняття (поняття безкорисливості, милосердя, шляхетності тощо), мали статус латентних, виявляли семантичний зв’язок з досить чітко окресленим колом лексем і в своїй сукупності утворювали самостійну, рельєфно позначену мікрокартину відбиття соціально-етичних понять у свідомості східних слов’ян ХІХІІІ ст. Цей другий рівень фактично являє собою асоціативне мікрополе. Його структурно-системний характер свідчить про те, що в свідомості давніх східних слов’ян загальне поняття соціально-етичної оцінки асоціативно пов’язувалося з певним колом системно організованих понять: людина, її почуття, розумова діяльність, ознакові поняття, філософські, теологічні поняття.
Семантика іменників і прикметників, на яких ґрунтується концептуальне поле соціально-етичної оцінки, відбиває певні особливості національного світогляду та філософських засад людини Київської Русі, зокрема кореляцію таких понять:
- закон ↔ закон Божий;
- віра ↔ вірність;
- невірність ↔ грішність;
- язичництво ↔ зло;
- праведність ↔ чистота;
- неправедність ↔ бруд;
- праведність ↔ віра в Бога, мудрість, відсутність вини, доброзичливість, скромність, справедливість;
- неправедність ↔ безвір’я, недоброзичливість, несправедливість, безсоромність, брехливість;
- мудрість ↔ смиренність, вірність християнському вченню, правдивість, чистота, хоробрість;
- несмиренність ↔ гординя;
- зарозумілість ↔ жорстокість;
- книга, освіченість ↔ християнське віровчення, вірність християнському вченню;
- неосвіченість ↔ невірність християнському вченню, гріх, варварство, жорстокість;
- правдивість ↔ вірність, відданість, сумлінність, справедливість;
- неправдивість ↔ недоброзичливість, неправедність, грішність;
- мовчання ↔ набожність, благочестя, милосердя, смиренність, покірливість, довготерпіння;
- терпіння, стриманість ↔ доброзичливість;
- нестриманість, запальність ↔ жорстокість.
Кореляція соціально-етичних, філософських понять у системі парадигматичних і синтагматичних зв’язків досліджуваних іменників і прикметників маркує особливі, відмітні риси східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст., характеристики, які виразно проступають на тлі відповідних української, російської, білоруської мовних картин світу.
Одними з визначальних в ієрархії духовних цінностей східних слов’ян ХІХІІІ ст. є поняття мудрості і розуму. Останні виявляють зв’язки з цілим рядом таких взаємопов’язаних понять, як Бог, світло, віра, правда, духовна чистота, тілесна чистота, любов, смирення, краса, хоробрість. Значення "сповнений божественної мудрості" ключ до розкриття поняття вірність християнському вченню.
Надзвичайно гострі в епоху становлення християнства в Київській Русі, у часи централізації державної влади та об’єднання зусиль для боротьби із завойовниками поняття вірності / невірності, поняття непорушення / порушення клятви знайшли відбиття в семантиці цілого ряду лексем, насамперед іменників, які містять у своєму складі корені, семантично співвідносні зі словами хрест, віра, клятва, давати, переступати. У східнослов’янській мовній картині світу ХІХІІІ ст. відбито нове, відмінне від язичницького, християнське розуміння взаємовідношення понять доброзичливість, помста, справедливість. Семантика досліджуваних лексем свідчить, що в період переходу від язичництва до християнства відбулося переосмислення язичницької ідеалізації хоробрості. З приходом християнства хоробрість оцінювалася вже як чеснота християнина, християнина-захисника територій Київської Русі від половців, монголо-татар та інших зовнішніх ворогів, захисника християнського вчення від впливу нехристиянських релігійних поглядів завойовників, у тому числі язичницьких.
У межах концептуального поля соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. одні концепти структуруються на основі семантичної, інші семантичної і структурної єдності лексем. На відміну від більшості концептів поля соціально-етичної оцінки концепти МУДРІСТЬ, МОВЧАЗНІСТЬ, ЛЮДИНОЛЮБСТВО, ДУШЕВНІСТЬ організовані на основі єдності не тільки семантичної, а й словотвірної структури лексем. Так, корені -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл- лежать в основі іменників і прикметників, які моделюють концепт МУДРІСТЬ, корені -глагол-, -слов-, -вhт-, -рhч-, -шьпът-, -"зык-, -оуст-, -мълч- концепт МОВЧАЗНІСТЬ, корені -человhк-, -моуж-, -брат-, -дроуг- концепт ЛЮДИНОЛЮБСТВО, корені -доуш- і -сьрд- концепт ДУШЕВНІСТЬ.
Наявність серед іменників і прикметників зі значенням соціально-етичної оцінки надзвичайно великої кількості (150 лексем) композитів із коренями -человhк-, -моуж-, -дроуг-, -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-, -доуш-, -сьрд-, -люб- відбиває єдність раціонального та ірраціонального в людині та свідчить про те, що центральними поняттями, на яких у мові східних слов’ян Київської Русі ґрунтується соціально-етична оцінка, є поняття Людина, Мудрість, Розум, Душа, Серце, Любов.
Семантичний обсяг, особливості функціонування досліджуваних іменників і прикметників відбивають пріоритет у Київській Русі таких моральних принципів, як гуманізм, патріотизм, подвижництво, стоїцизм, і таких принципів релігійної моралі, як аскетизм, вина (винуватість), кара, гріх, покута, розкаяння, смирення, терпимість. У той самий час семантика іменників і прикметників, які моделюють фрагмент "соціально-етична оцінка особи" мовної картини світу часів Київської Русі, майже не торкнулася деяких сфер моралі, а саме ввічливість, брутальність, мода, етикет, ставлення до природи, трудова дисципліна, професійна етика. Наявність у свідомості східних слов’ян ХІХІІІ ст. філософських понять святість, подвижництво, страждання заради віри, одухотвореність, їхня духовна піднесеність є яскравим свідченням широти філософського мислення і висоти духовного ідеалу, на який наші предки орієнтувалися у своєму житті.
2. ПАРАДИГМА СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ПОРТРЕТІВ ЛЮДИНИ (1210 соціально-етичних портретів) репрезентує експліцитний структурний рівень східнослов’янської мовної картини світу ХІХІІІ ст. Цей шар давньосхіднослов’янської картини світу безпосередньо пов’язаний з концептуалізацією образів конкретних людей жителів Київської Русі та представників сусідніх народів, про яких ідеться в східнослов’янських писемних пам’ятках ХІХІІІ ст. У моделюванні парадигми беруть участь саме ті іменники і прикметники зі значенням соціально-етичної оцінки особи, які відбивають світосприйняття людини Київської Русі, семантично пов’язані з духовним життям окремої держави, моделюють мовну картину світу часів Київської Русі, а не православного світу взагалі. Такі лексеми засвідчені насамперед у літописній, житійній літературі, княжих повістях. При реконструкції парадигми соціально-етичних портретів виявилося ефективним застосування описового методу, використання парадигматичної і синтагматичної методик.
В основі будови парадигми соціально-етичних портретів людини лежить бінарна опозиція "СВІЙ" / "ЧУЖИЙ", яка належить до розряду універсальних опозицій мовної моделі світу і входить до плану змісту давньої слов’янської мовної картини світу, репрезентуючи протиставлення у сфері соціальних відносин у широкому розумінні.
У межах мовної картини світу часів Київської Русі опозиція "свій" / "чужий" організована асиметрично: 60% припадає на позитивний і 40% на негативний полюс. Будучи підпорядкованими загальній опозиції "добро" / "зло", внутрішні структури кожного з двох протилежних макрофрагментів "свій" і "чужий" виявляють відношення взаємопроникнення окремих елементів. Креолізація елементів відбувається в тих випадках, коли ознаки "поведінка, детермінована релігійними мотивами" та "поведінка, детермінована загальнолюдськими мотивами" домінують над ознакою "належність до певного етносу".
Позитивний полюс (макрофрагмент) "СВІЙ" (730 соціально-етичних портретів) бінарної опозиції "свій" / "чужий" сегментований за принципом "житель Київської Русі" та за принципом соціальної належності особи (князь, представник духівництва, людина незнатного роду). Понад 80% макрофрагмента "свій" становить фрагмент "соціально-етичний портрет князя", 20% припадає на соціально-етичні портрети священнослужителів, княгинь, людей незнатного роду, бояр, представників чужих народів. Полюс "свій" представлений майже виключно індивідуалізованими портретами конкретних осіб і майже не містить узагальнених, колективних портретів.
Незважаючи на те, що створювана в дусі поетики літературного етикету соціально-етична репрезентація князя, княгині, священнослужителя найчастіше будується на усталених епітетах і формулах, багато які з портретів є індивідуальними.
Фрагмент "соціально-етичний портрет князя" моделюють портрети, зокрема, таких князів ХІХІІІ ст., як Ярослав Мудрий, Володимир Василькович Волинський, Володимир Давидович Чернігівський, Михайло Чернігівський, Іван Дмитрович Переяславський, Данило Галицький, Юрій Всеволодович Пінський, Ярослав Всеволодович Суздальський. Можна стверджувати, що створення давніми книжниками ідеалізованого образу того чи іншого князя ґрунтувалося на конкретних справах князя. Уживані щодо князя іменники та квалітативні прикметники виконують функцію означень-епітетів при забезпеченні адекватності цих означень поширеним у ХІХІІІ ст. уявленням про княжу честь: у пам’ятках ХІ ст. ідеальний князь виявляє любов до віри, церкви, святих книг; у княжому ідеалі другої половини ХІІІ ст. спостерігається синкретичне поєднання концептів воїнської і релігійної честі; зображення князів-мучеників відбиває підпорядкованість княжого ідеалу християнському вченню про непротивлення злу.
Фрагмент "соціально-етичний портрет священнослужителя" репрезентований насамперед портретами таких священнослужителів, як митрополити Іоанн ІІ, Іларіон, Кирило ІІІ, новгородський архієпископ Мартурій, переяславський єпископ Павло, володимирський єпископ Кузьма, ростовський, володимирський, суздальський єпископ Лука, новгородський єпископ Арсеній, Феодосій Печерський, ігумен Феоктист, чорноризник Никон, старець Києво-Печерського монастиря Іоанн. Зіставний аналіз портретів, які формують полюс "свій", дав змогу виявити лексеми, які використовувалися саме щодо священнослужителів: богоносьныи, св#щеныи, прhподобьныи, прhчьстьныи, славьныи, богобо"знивыи, покоривыи, оутhшительнъ, благочьстивыи, мъногодобродhтельныи, постьникъ, кънижьнъ, оучительныи, мълчаливъ. Дотримуючись при змалюванні священнослужителя норм літературного етикету, літописці Київської Русі віддають перевагу не стільки посадовій ієрархії (що можна було б припустити), скільки ієрархії християнських і загальнолюдських чеснот. Семантичні характеристики соціально-етичних портретів священнослужителів свідчать про те, що на східнослов’янському ґрунті трансформація християнського ідеалу духовної особи відбувалася у відповідності з національним типом ментальності, з переакцентуванням у векторі гуманізації, домінуванням екстравертної координації над інтровертною спрямованістю.
Давні автори майже не залишили портретів княгинь, позитивних портретів бояр, портретів людей незнатного роду. У закономірностях формування соціально-етичних портретів княгинь (кнн. Ольга, Всеволожа, Євпраксія, Маріца, Ясина) спостерігається девіація траєкторії ціннісної оцінки особи від соціально- до родинно-станової орієнтації. Незважаючи на те, що згадування про бояр є досить частими в літописах, позитивні портрети бояр явище надзвичайно рідкісне. Будова позитивних соціально-етичних портретів бояр підпорядкована етикетним нормам, відбиває залежний статус боярина в становій діаді князь боярин і неоднозначне ставлення до бояр з боку київського князя. Фрагмент "соціально-етичний портрет людини незнатного роду" репрезентований портретами таких осіб, як Добриня Золотий Пояс, Олександр Попович, його слуга Тороп, воєвода Добриня, воєвода Олександра Невського Дамаш, брат посадника Кербет, новгородці Петро Мясникович, Яків, Ілля Дехтярьов, коваль Ізмаїл, воїн Дорофей Семенович, Антоній Чорний, Іван Прибиток, Іван Попович, його слуга Нестер, Дмитро Жолтий, співець Митуса. Контекстуальний аналіз портретів людини незнатного роду виявив, що фактично такі портрети з’являються в літературі з ХІІ ст. у зв’язку з необхідністю змалювання воїна захисника від половців, татар та інших поневолювачів.
Особливістю мовної картини світу часів Київської Русі є те, що на полюсі "свій" розташована частина фрагмента "портрет представника чужого народу". Його репрезентують портрети таких представників чужих народів, яких у Київській Русі сприймали як "своїх", насамперед портрети таких осіб, як полоцький кн. Товтівіл, татарський кн. Алибуга, Вошлег син литовського кн. Міндовга, мазовецький кн. Конрад, болгарин Аврамій та ін. Характер соціально-етичної оцінки представників чужих народів, відбитої в семантиці іменників і прикметників, свідчить про толерантне, поважливе ставлення в Київській Русі до чужоземців, які або сповідували християнську віру або принаймні вели праведний спосіб життя.
Негативний полюс (макрофрагмент) "ЧУЖИЙ" (480 соціально-етичних портретів) бінарної опозиції "свій" / "чужий" представлений негативними узагальненими та індивідуалізованими портретами. Семантичні особливості іменників і прикметників, які моделюють полюс "чужий", свідчать про те, що для людини Київської Русі "чужий" це той, хто порушив кордони Київської Русі та чинив злодіяння проти її жителів; хто зрікся християнської віри; хто виступав ініціатором міжкнязівських усобиць; хто повернув зброю проти співвітчизників. Характерна особливість полюса "чужий" полягає в тому, що на відміну від полюса "свій" він містить надзвичайно велику кількість узагальнених портретів, яка навіть перевищує кількість індивідуалізованих портретів.
Найчисленнішим (72%) у полюсі "чужий" є фрагмент "соціально-етичний портрет загарбника". Він являє собою парадигму зафіксованих писемними пам’ятками 280 статичних узагальнених соціально-етичних портретів монголо-татар, половців, болгар, торків, литовців, німців, угрів, хозар, печенігів і 70 статичних індивідуалізованих портретів представників чужих народів (портрети татарських царів Батия і Кутлубея, татарських і половецьких ханів Ногая, Телебуги, Боняка, Кончака, татарського кн. Ахмата, половецького кн. Севенча Боняковича, литовського кн. Тройдена, воєвод Бурундая, Дедрика, придніпровського баскака Бурондая, угорського полководця Філнея, царя Вавілонії Навуходоносора, язичника Скомонда, римського імператора Адріана Публія Елія). Соціально-етичний портрет "чужого" в мовній картині світу часів Київської Русі представлений негативними узагальненими портретами, але при цьому спостерігається неакцентування літописцями негативного. Керуючись у літописній оповіді християнською ідеєю непротивлення злу насильством, літописці не тільки не розпалюють релігійні суперечності, а й закликають до злагоди між християнами і нехристиянами. У синкретичному поєднанні значень "язичник; іновірний" та "поганий", "грішний" відображене не стільки перенесення негативної характеристики на іновірного, скільки своєрідна нейтралізація, певне пом’якшення осуду жорстокого ворога з боку жителя Київської Русі як християнина. Позиція "неакцентування зла" знаходить свій вияв у специфічних формах уживання негативно конотованої лексики для характеристики войовничого народу-сусіда. Це знайшло вияв і в переважанні в тексті суто інформативних, позбавлених емоційності й суб’єктивності згадуваннях про зовнішніх ворогів, і в уживанні численних сентецій з Євангелія, і в специфічних формах використання негативної лексики. Так, наприклад, у 90% випадків, коли йшлося про половців, літописці протягом 200 років найчастіше обирали означення поганыи, а коли розповідалося про татар, протягом 100 років зупинялися, як правило, на слові безбожьныи. Уживалися майже виключно прикметники як такі, що виражають усталену рису менш гостро, менш безапеляційно, ніж іменники. Говорячи про татар або половців, літописці широко зверталися до прийому використання наскрізних епітетів, що воднораз і відбивало усталене ставлення до цих народів жителів давньокиївської держави, і не зосереджувало увагу на негативному. Давній автор схиляє читача не уподібнюватися ворогові за жорстокістю, не переймати "чужі", неприйнятні, грішні форми життя, не переступати чужі кордони, вважаючи порушення "чужої" території за великий гріх.
Особливе місце в структурі полюса "чужий" посідає мікрофрагмент, представлений соціально-етичними портретами окремих людей жителів Київської Русі, які асоціювалися з представниками "чужих" народів, сприймалися як люди чужої віри, культури, чужих світоглядних принципів та через свої переконання, поведінку, дії викликали в народі осудження. Зокрема, до таких "чужих" із кола "своїх" належать ті, хто зрадив християнську віру (портрети таких історичних осіб, як Феодорець, Зосіма, Доман Путивлець). В особливостях уживання іменників і прикметників зі значенням соціально-етичної оцінки особи відбилося вкрай негативне ставлення в Київській Русі до тих, хто розпалює міжкнязівські конфлікти, бере участь у міжкнязівських усобицях, змовах проти князів, веде боротьбу за київський престол. Показово, що літописці переходять на характеристику особи тільки в тих випадках, коли йдеться про змову проти Бориса, Гліба, Андрія Боголюбського та деяких інших князів. Саме цим зумовлена наявність у досліджуваній східнослов’янській мовній картині світу окремого фрагмента "соціально-етичний портрет того, хто брав участь у міжкнязівських усобицях" (120 портретів, зокрема, таких осіб, як кн. Святополк, Горясер, Торчин, ясин Анбал, кнн. Гліб і Костянтин Володимировичі, воєвода Плоскиня, Нерадець, бояри Жирослав, Володислав Вітович, Молибоговичі, Остафій Костянтинович, Петро Бориславич, Нестер Жирославич, Яків Дигеневич, смерди Лазарь Домажирич та Івор Молибожич, Сем’юнко Чермний, Володислав, Козьма, Даміан).
Субстантивно-ад’єктивний дискурс концептуалізації соціально-етичних портретів людини в метатексті культури східних слов’ян часів Київської Русі виявляє чимало фактів, які виходять за межі лінгвальних, і в цілому показує, що книжник Київської Русі (а, можливо, і пересічний житель) усвідомлював себе як представника держави, яка за рівнем свого розвитку значно випередила народи-сусіди.
Подальша розробка проблеми реконструкції ментального універсуму, світоглядних пріоритетів східних слов’ян періоду раннього Середньовіччя видається перспективною як така, що може проводитися в різних ракурсах і здійснюватися на різну глибину. Зокрема, системне дослідження лексичного складу писемних пам’яток ХІХІІІ ст. в аспекті експлікації мовних і концептуальних картин світу давніх хронологічних зрізів дозволить отримати важливі результати в галузі етнолінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, когнітології, історичної лексикології і семасіології української та інших східнослов’янських мов.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АБ, ЛК Повесть об убиении Андрея Боголюбского // ПЛДР. 1980. Вып. 2: ХІІ век. С. 324337.
Аг. Съказани~ о(ть)ц# нашего Агапи". чьсо ради оставл"ють роды и домы сво" // Усп. сб. С. 466473.
АКр. Андрh" архиеп(и)с(ко)па критьска. ероу