ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису
УДК 811.161.2:340.113

Вербенєц Мая Боґуміла

ЮРИДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Шевченко Лариса Іванівна
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

5

1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

17

1.1. Витоки української юридичної термінології

17

1.1.1. Перші пам’ятки правничої писемності

18

1.1.2. Роль питомого і запозиченого елементів у формуванні правничої термінології

22

1.2. Формування системи національної юридичної термінології

28

1.3. Розвиток термінологічних досліджень в українській мові
в другій половині XIX на початку XX ст.

40

1.4. Становлення мовознавства та фахової лексикографії
в період 1923 1933 рр.

56

1.4.1. Діяльність ІУНМ як аргументація критеріїв
літературної норми Східної України:
Харківський і Київський наукові центри

56

1.4.2. Львів як західний науковий центр становлення
юридичної термінології

61

1.5. Особливості термінологічної діяльності після 1933 року

65

1.5.1. Домінанта лексикографічних моделей
східнослов’янських мов

65

1.5.2. Сучасний період розвитку термінознавства як пошук
оптимальних моделей вербалізації наукового мислення

70

2. АКТИВНІ ПРОЦЕСИ В ТЕРМІНОТВОРЕННІ ТА ФУНКЦІОНУВАННІ СУЧАСНОЇ СУБМОВИ ПРАВА

86

2.1. Лексико-семантичні процеси в сучасній юридичній термінології

88

2.1.1. Неосемантизація

89

2.1.2. Неологізація

94

2.1.3. Запозичення

99

2.1.4. Інтернаціоналізація

106

2.2. Дериваційні моделі термінотворення та мотивації семантики
терміноелементів: лексикографічний аспект

113

2.2.1.Словотвірний генезис юридичних термінів

114

2.2.1.1. Афіксальне словотворення

115

2.2.1.2. Осново- та словоскладання

119

2.2.1.3. Абревіація

122

2.3. Системні відношення в українській субмові права

124

2.3.1. Полісемія

124

2.3.2. Синонімія

129

2.3.3. Омонімія

134

2.3.4. Антонімія

137

2.3.5. Паронімія

138

3. ЗАСАДИ УКЛАДАННЯ СУЧАСНОГО СЛОВНИКА ЮРИДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ФІЛОЛОГІЧНОГО ТИПУ

143

3.1. Теорія загальної лексикографії і пошукові тенденції в національному термінознавстві

143

3.2. Лінгвістична основа словника юридичної термінології

147

3.3. Наукові засади організації термінографічної діяльності

153

3.3.1. Обмеження словникового запасу

154

3.3.1.1. Критерії визначення тематичного обсягу словника

154

3.3.1.2. Критерії вибору джерел спеціальної лексики

155

3.3.1.3. Критерії добору термінів

156

3.3.1.4. Критерії зіставлення та оформлення реєстру

161

3.3.2. Систематизація дібраного матеріалу

164

3.3.2.1. Принципи лексикографічного впорядкування
та опрацювання термінологічного матеріалу

164

3.3.2.2. Принципи структурування композиції словника

167

3.3.3. Міжмовна гармонізація термінології

171

3.4. Принципи опрацювання словникової статті
у двомовному словнику

174

3.4.1. Критерії семантичного обсягу слова

175

3.4.2. Критерії граматичної характеристики слова

178

3.4.3. Критерії стилістичної характеристики слова

180

ВИСНОВКИ

182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

187

ДОДАТОК А МОДЕЛЬ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО
СЛОВНИКА ЮРИДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

225

Список умовних скорочень

225

ВСТУП

Кінець XX століття для Центрально-Східної Європи став періодом інтенсивних трансформаційних процесів. У геополітичному просторі з’явилися нові суверенні держави. Відродилася незалежна Україна. Формування нових суспільно-політичних відносин, виникнення на українському ґрунті нових політичних партій та громадських об’єднань, намагання наблизитися до єдиної європейської системи права, усе це вимагає відповідних змін у системі чинного законодавства і в регулюванні правових відносин. Безпосереднє сусідство України з європейськими державами та її відкрита політика сприяють поглибленню політичних, культурних, наукових, економічних та інших зв’язків. Оскільки всі ці сфери суспільного життя мають регулюватися правом, юридична (або правнича) мова, яка їх обслуговує, набуває великого значення.
У зв’язку з цим виникає потреба впорядкування та унормування, а іноді навіть переструктуризації національної юридичної терміносистеми. У випадку України це питання стоїть досить гостро з огляду на розширення сфери функціонування української мови, що набула статусу державної. Останнім часом все більш перспективним напрямком стає юрислінгвістика нова міждисциплінарна галузь (виникла у 70-і рр. XX ст. у США), яка синтезує правознавство і лінгвістику, особливо прикладну. Важливо, що предметом її аналізу є функції та специфіка мови, що репрезентована різними сферами законодавства і правозастосування, судочинства і нотаріату, юридичної документації правничої науки й освіти, правової інформації та публіцистики [11, с.200]. Поряд із питаннями семантики, синтаксису і стилістики юридичного тексту, юрислінгвістика продуктивно розробляє проблеми термінології.
Незважаючи на національне відродження у сфері науково-технічної термінології та низку важливих термінознавчих праць ще з ХХ ст. (О.О.Реформатського, В.В.Виноградова, Г.О.Винокура, В.А.Звегінцева, В.М.Лейчика, С.В.Гриньова, Б.М.Головіна, О.В.Суперанської, Ю.Д.Апресяна, В.Г.Гака, В.П.Даниленко, Д.С.Лотте, І.І.Ковалика, А.В.Крижанівської, Т.І.Панько, Т.Р.Кияка, Л.О.Симоненко таін.), в Україні субмова права досліджена поки що недостатньо. Хоча ця терміносистема була предметом системного лінгвістичного опису в працях Я.Ф.Головацького, М.Я.Брицина, В.Й.Горобця, О.А.Сербенської, Я.Н.Падохи, А.Й.Пашука, Ф.Є.Ткача та ін., проте створення загального, нормативного словника сучасної української юридичної лексики залишається справою майбутнього. Можна згадати дві важливі термінографічні праці: Словник законодавчих термінів / За ред. Н.Я.Стрілець (Київ, 2000) та Словник термінів і понять, що вживаються в чинних нормативно-правових актах України / За ред. В.Ф.Сіренко, С.Р.Станік (Київ, 1999). Однак обидва видання зосереджуються лише на певній частині юридичної терміносистеми, а не охоплюють загальної картини сучасного розвитку субмови права. Існують також менші словники довідкового типу, зокрема Юридичний словник-довідник / За ред. акад. Ю.С.Шемчушенка (Київ, 1996), проте решта видань це українсько-російські, а частіше російсько-українські словники.
Характерно, що увагу науковців у сфері юридичної термінології привертали переважно українсько-російські мовні взаємини, що з огляду на факт довготривалого перебування України під впливом російської мови здається цілком пояснюваним. Втім, довготривале функціонування в законодавстві й судочинстві російської мови нині зумовлює понятійну неузгодженість термінів, що може призводити до комунікативної неточності. Таким чином характерною сьогодні, і не лише в Україні, є оптимізація робіт з аналізу різновиду субмови права, яким є мова законодавства (порівняймо, зокрема, з пол. „język prawny”). Для того, щоб не допускати термінологічних чи стилістичних помилок, здійснюються лінгвістичні експертизи законопроектів, наводяться мовні рекомендації щодо правильного вживання юридичних термінів.
На потребу нагального впорядкування україномовного поняттєвого апарату юриспруденції та подальшого дослідження питань юридичної термінології звернули увагу українські мовознавці та юристи: О.А.Сербенська (особливо з погляду історії становлення і функцій субмови права), Г.С.Онуфрієнко і Н.В.Руколянська (словотвір), С.П.Головатий, Ю.Є.Зайцев, та І.Б.Усенко (загальна характеристика мови законодавства), Н.В.Артикуца, Ю.Ф.Прадід (теорія юрислінгвістики), Б.Р.Стецюк (карно-процесуальна лексика), І.М.Гумовська (словотвір і семантико-функціональні аспекти юридичної терміносистеми), С.П.Кравченко (стиль законодавства), В.М.Демченко та М.І.Леоненко (функціонування юридичної термінології), І.М.Кочан і А.С.Токарська (культура юридичної мови), а також Г.П.Їжакевич, О.Л.Копиленко, В.Я.Радецька, В.П.Сімонок, З.А.Тростюк (різні лінгвістичні характеристики юридичних термінів) та ін.
Зв’язками юридичної субмови української національної мови з іншими мовами дослідники цікавилися значно менше. Варто, проте, згадати кандидатські дисертації, захищені в Україні: І.М.Гумовської про англійську юридичну термінологію в українських економічних текстах (2000), Г.А.Сергеєвої про англомовні запозичення в українській правничій термінології (2002) та О.А.Шаблій про міжмовну омонімію в юридичних терміносистемах німецької та української мов (2002). Питання українських мовних взаємин зі слов’янськими мовами (за винятком російської) у сфері субмови права не розглядалося. Така ситуація є характерною і для українсько-польських мовних взаємин, хоча, як відомо, правовий простір обох національних мов скорельований історично і функціонально.
Слід визнати, що раніше і слов’янське мовознавство, зокрема, польське, не дуже активно висвітлювало проблематику фахових мов, окремих терміносистем, а тим паче субмови права. Нечисленні праці з цієї сфери здебільшого виконані юристами, філософами, соціологами, і частково мовознавцями. Проблеми юридичної термінології розробляли такі польські юристи, як Б.Врублевський, Є.Врублевський, З.Зємбінський, М.Зєлінський, Т.Ґізберт-Студницький, С.Каліновський (B.Wróblewski, J.Wróblewski, Z.Ziembiński, M.Zieliński, T.Gizbert-Studnicki, S.Kalinowski), російські, як О.С.Піголкін, Т.В.Губаєва, В.Б.Ісаков та ін., які передусім зосереджували увагу на понятійних реаліях системи права.
На відміну від юристів, увагу мовознавців більше привертало питання входження юридичних термінів до системи літературної мови. Властивості термінологічного лексикону субмови права з погляду функції, семантики, структури, способів і історії деривації термінів детально розкрито в працях А.Зайди, Б.Галас, Т.Лізісової (A.Zajda, B.Hałas, T.Lizisowa), російських дослідників: Б.Я.Шарифуліна, М.Д.Голєва, Б.І.Осипова, Н.Н.Івакіної та ін.
На спеціальну увагу заслуговують праці мовознавців і лексикографів із юридичною освітою, яким притаманний двосторонній підхід до питання фахової термінології. Винятково про поняттєві відповідності терміноодиниць і системи права дбали: Є.Пєнькос, О.Войтасєвіч, Б.Кєляр (J.Pieńkos, O.Wojtasiewicz, B.Kielar та ін.). Уміння поєднати філологічний і юридичний підходи має неабияке значення в сучасній термінологічній, а особливо лексикографічній практиці. Тому серед висновків юристів, які обговорюють проблеми сучасного термінознавства, є постульованою необхідність залучення до роботи над укладанням термінологічних словників філологів, які працюють над певною галузевою терміносистемою.
Варто також зупинитися на самому понятті „фахова мова”. Слід зважити, що в сучасній науці назване термінопоняття (як і „термін”) трактується неоднозначно. В українській науковій літературі стосовно мови права чи термінології усталилося окреслення „фаховий”. Фахова юридична мова визначається як така, що охоплює різні типи юридичних термінів, зокрема, загальнонаукові, спеціальні, професіоналізми та ін. Відповідно до положення Держстандарту ДСТУ 3325-96 дефініція „фахова мова” розміщена в колі іншомовних еквівалентів: „special language” та „специальный язык” [78, c.2]. Привертає увагу факт, що в літературі майже не використовується більш відповідний, як на нашу думку, паралельний до „фахова мова” термін „спеціальна мова” (пол. „język specjalistyczny”). Проте в ситуації, коли „фахова мова” відповідає англійському „professional language”, тобто мові професіоналів своєї справи, може виникнути деяка поняттєва суперечність між „спеціальною” лексикою і одним із видів фахової лексики „професіоналізмами”. Крім того, юридичні терміни, що мають своє спеціальне, науково-термінологічне значення і входять до основних галузей права, тобто власне юридична термінологія, у науковій літературі отримують омонімічну назву „суто фахових” [178] або „вузькофахових” [89, с.49]. Вже ця неоднозначність визначень є зразком термінологічного дуалізму, що зумовлює неточність викладу.
Зважаючи на вищесказане, актуальність теми запропонованого дисертаційного дослідження визначається:
· усвідомленою необхідністю українського суспільства в мовному забезпеченні термінотворчих процесів, вільному розвиткові юридичної термінології та її гармонізації з динамікою сучасної юриспруденції;
· потребою подальшого лінгвістичного опрацювання юридичних термінів як системи понять спеціальної галузі наукового знання;
· необхідністю обґрунтування лінгвістичних засад двомовного галузевого словника юридичних термінів, який відповідає сучасним потребам;
· важливістю опрацювання теоретичної бази (принципів і методів) укладання такого словника.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій проблематиці кафедри історії української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та плановій науковій темі № 02БФ044-01 „Актуальні проблеми філології”, що розробляється мовними кафедрами Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Дослідження узгоджується з напрямками роботи щодо унормування української наукової, зокрема юридичної термінології, що здійснюється Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології при державному університеті „Львівська політехніка” та з аналогічною діяльністю Української правничої фундації в м.Києві.
Дисертаційна робота тематично пов’язана з дослідженнями, які проводяться у відділі термінології та ономастики Інституту української мови Національної академії наук України, зокрема в Комітеті наукової термінології при НАН України і відповідно у Комісії юридичної мови (Komisjа Języka Prawnego) при Президії Ради польської мови Польської академії наук (Radа Języka Polskiego PAN).
Висвітлення лінгвістичних аспектів формування та функціонування юридичної термінології узгоджене з розробкою проблем сучасного права та загального правознавства в науково-дослідних інститутах НАН України та РАN Польщі: Інституті держави і права НАНУ ім.В.Корецького і в Комітеті юридичних наук Польської академії наук (Komitet Nauk Prawnych PAN), що працює в рамках Відділу суспільних наук Польської академії наук (Wydział Nauk Społecznych PAN).
Мета дослідження. У дослідженні зосереджено увагу на виявленні особливостей формування, розвитку та функціонування юридичної термінології в українській юридичній терміносистемі у проекції на співвіднесену історично і функціонально юридичну терміносистему польської мови; встановленні характерних рис юридичної терміносистеми української мови як репрезентанта тенденцій розвитку відповідної субмови у слов’янському світі; характеристиці лексико-семантичних особливостей юридичних термінів, аналізі типових термінотворчих моделей, а також на опрацюванні принципів і моделі перекладного словника юридичної термінології філологічного типу. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
· з’ясувати відповідність терміносистеми юридичних понять української мови національній правовій системі;
· виявити основні джерела становлення юридичної терміносистеми української мови;
· проаналізувати історію формування лінгвістичних термінознавчих ідей у сфері юрислінгвістики;
· здійснити комплексний функціонально-типологічний аналіз терміносистеми української юридичної мови, звернувши увагу на кореляцію національної терміносистеми з субмовами права інших слов’янських мов, зокрема польської, в яких спостерігається спільна тенденція до входження в європейський правовий простір;
· опрацювати принципи творення сучасного перекладного словника юридичної термінології філологічного типу;
· запропонувати науково обґрунтовану модель двомовного українсько-польського і польсько-українського словника юридичної термінології філологічного типу;
· окреслити тенденції та перспективи подальшого розвитку юридичної терміносистеми української мови.
Об’єктом дослідження є юридична терміносистема української національної мови, з увагою до історії її становлення, сучасного стану, тенденцій функціонування і розвитку.
Предметом дослідження є історія формування, лексико-семантичні, термінотворчі та функціональні особливості юридичної терміносистеми української мови, а також лінгвістичні принципи лексикографічної систематизації національної юридичної субмови.
Методи дослідження. Лінгвістичне спостереження, узагальнення та наукова інтерпретація мовних фактів здійснюються за допомогою аналітично-описового методу. Для вирішення дослідницьких задач були застосовані методи морфемного, словотвірного та семантичного аналізу, інтерпретативний аналіз словникових дефініцій, а також елементи порівняльно-описового методу, що дозволяє проаналізувати на тлі тенденцій розвитку європейських мов стильову систему права та її вербалізоване представлення в українській мові.
Вихідним матеріалом дисертаційної роботи (картотека складає 15798 словоформ) є терміни української терміносистеми права. Терміни-відповідники польської субмови права, що використовуються як додатковий ілюстративний матеріал для характеристики історії та процесів становлення юридичної термінології української мови, а також як матеріал для створення перекладного словника юридичної термінології філологічного типу синхронізовані відповідно до завдань аналізу української юридичної термінології. Перелік реєстрових слів словника був складений на основі фахових юридичних словників, тлумачних, двомовних та етимологічних словників, юридичних енциклопедій, наукової і навчальної літератури і становить понад 5000 слів. З метою фіксації сучасного стану україномовної правничої термінології основою добору термінів стали словники періоду незалежної історії України, починаючи з 1991 року видання.
Джерельна база фактичного матеріалу становить 87 словників та енциклопедій, зокрема: Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт. К., 1998; Словник законодавчих термінів / Ред. Н.Стрілець. К., 2000; Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / Відп. ред. СіренкоВ.Ф., СтанікС.Р. К., 1999; Словник юридичних термінів (російсько-український) / Уклад.: АндершФ., ВинникВ., КрасницькаА., ПолешкоА., ЮрчукО. К., 1994; Українсько-польський, польсько-український термінологічний словник: Право. Фінанси. Економіка. Торгівля / Уклад. І.С.Яценко. К., 2004; AleksejczukO. Praktyczny słownik polsko-ukraiński. Kraków, 2004; DomagalskiS. Praktyczny słownik polsko-rosyjsko-ukraiński: Ekonomika i handel. Warszawa, 2000; IwczenkoA. Słownik ukraińsko-polski. Lublin, 2003; Wielka Encyklopedia Prawa / Pod red. E.Smoktunowicza. BiałystokWarszawa, 2000. Додатковим джерелом у процесі аналізу були українські нормативно-правові тексти як друковані, так і з мережі Internet та на СD-дисках.
Наукова новизна дослідження. За тривалий період мовознавчих досліджень в Україні не було жодної спроби системного перегляду юридичної термінології з огляду на комунікативну стратегію національної мови, а також компаративний українсько-іномовний контекст, за винятком зіставного опису української та російської юридичних терміносистем. Важливим із такого погляду є вперше запропонований у дисертаційній роботі комплексний типологічний аналіз юридичної терміносистеми української мови на тлі термінотворчих процесів сучасного світу, зокрема в польській мові.
Новим для лінгвістичного знання є з’ясування особливостей становлення і розвитку української юридичної терміносистеми, висвітлення продуктивних лексико-семантичних процесів у сучасному термінотворенні мови права, аналіз типових моделей термінотворення і мотивації семантики терміноелементів юридичної субмови, а також аргументація взаємозалежності екстра- й інтралінгвальних факторів у формуванні особливостей терміносистеми національної мови в контексті історії становлення субмови права інших народів. Уперше в науковий обіг уведено фактологію з історії становлення української юридичної термінології, зокрема польсько-литовської доби.
На нових для української лексикографії наукових засадах розроблено принципи укладання перекладного українсько-польського словника юридичної термінології філологічного типу, який спирається на поєднання лінгвістичних вимог щодо терміна з необхідністю суворого відтворення співвідносних юридичних понять в умовах відмінності правових систем України і Польщі. Запропонована лінгвістична модель словника юридичної термінології передбачає велику кількість граматичних, орфоепічних і стилістичних позначок, що дозволяє дати повну мовну характеристику терміноодиниць, а також адаптувати користувача до складних випадків терміновживання та лінгвістичних характеристик терміна: відмінювання, дієслівного керування, семантичної однозначності та ін.
Теоретичне значення дослідження. Проведений науковий аналіз сприяє подальшому розвиткові теорії мовних терміносистем, концептуально окреслює та обґрунтовує наукові ідеї про еволюційне становлення національних термінопонять та їх функціонально-поняттєву співвіднесеність у сучасному комунікативному просторі, що дозволяє актуалізувати функціональні підходи до теорії національних термінологічних субмов. Дослідження історії становлення вербалізованої правової свідомості в сукупності екстра- й інтралінгвальних мотивацій дає змогу аргументувати наукову концепцію про закономірність інтелектуалізації національної літературної мови, репрезентантом якої є юридична терміносистема.
Практичне значення дослідження. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у процесі написання наукових праць, підручників і посібників із термінознавства, юрислінгвістики, стилістики, лексикографії, теорії та практики перекладу, під час розробки університетських спецкурсів із лінгвістичних дисциплін, підготовки українського словника юридичної термінології, а також перекладних юридич

Список литературы

ВИСНОВКИ

Українська юридична термінологія сформувалася як система у процесі тривалого історичного розвитку. На особливості становлення і функціонування субмови права вплинули інтралінгвальні та екстралінгвальні чинники, що відбивають як загальні, так і специфічні закони розвитку терміносистеми національної мови: структурно-системні особливості системи української мови, еволюційні закономірності зміни мовних форм, функціональні характеристики мовних одиниць та їх комунікативний потенціал, інтерференційні процеси у сфері субмови права, особливості мовних контактів із мовами спорідненими і неспорідненими таін.
Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. Юридична термінологічна система української мови співвіднесена з правовою системою України і визначається як субмова, що відтворює активні процеси та тенденції до створення правової системи європейського простору.
2. Юридичні терміни української мови функціонують у сформованій системі, що має тривалий період розвитку й різні джерела становлення. Основа терміносистеми питома українська лексика в її історичному розвитку від спільнослов’янських витоків. Водночас національна субмова права зазнала як безпосередніх, так і опосередкованих впливів, які зумовлені екстралінгвальними й інтралінгвальними чинниками, передусім домінантою римської системи права, що виявилося в активізації запозичень лексики та словотвірних елементів із латинської і грецької мов.
Національна субмова права також абсорбувала термінопоняття європейської правової традиції з її дефініціями та лексичними відповідниками, які засвоювалися при безпосередніх контактах або за участі мов-посередників: у різні історичні періоди найбільше польської і російської мов. Щодо польської мови, її особлива роль у відтворенні фундаментальних правових понять засобами української мови визначена характером міжмовних стосунків у Польсько-Литовській державі, коли ці базові юридичні поняття формувалися. З уваги на подальші історико-політичні події правові системи України і Польщі розійшлися, що виявилося і в розходженні смислового навантаження мовних ресурсів.
3. Термінологічні дослідження українських мовознавців окреслили коло ідей і принципів творення національних терміносистем, зокрема юридичної, систематизували лексикографічний досвід і вплинули на системну роботу в галузі словникової справи. Історія мовознавчої думки в названій сфері пов’язується з різними концептами, які системно формувалися в Харківському і Київському наукових центрах (національна терміносистема права є субмовою, що реалізує власний дериваційний потенціал і водночас корелюється з актуальними термінотворчими процесами в розвинених європейських мовах) та Львівському центрі наукової термінології (українська юридична терміносистема має послідовно відтворювати власні дериваційні можливості, з акцентованою увагою до термінологічних новотворів на основі загальновживаної лексики).
Особливості термінологічної діяльності після 1933 року зумовлені домінантою лексикографічних моделей східнослов’янських мов та інтенсифікацією лексикографічних розробок, що відбивали наукові ідеї термінологів свого часу. Передусім створюються перекладні російсько-українські словники юридичної термінології, в яких російська модель термінотворення передається як взірцева. Українське юридичне термінотворення цього періоду має насамперед прикладний характер.
Нові ідеї в термінознавстві виникають в останній третині ХХ ст. Дослідники (О.С.Мельничук, В.М.Русанівський, В.Г.Скляренко, Г.П.Півторак, В.В.Акуленко, Л.С.Паламарчук, Л.О.Симоненко, Л.І.Шевченко та ін.) формулюють комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.
4. Юридична терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Активні процеси в національному юридичному термінотворенні виявлені в тенденціях лексико-семантичного збагачення термінологічного лексикону, що є наслідком неосемантизації, неологізації, оптимізації запозичень та інтернаціоналізації.
Функціонально-типологічне дослідження дозволило з’ясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису юридичних термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення (продуктивність іншомовних формантів: анти-, дис-, інтер-, -ант-, -ат-, -ист-/-іст-, -аж-, -альн-, -ивн- таін.), осново- та словоскладання, а також абревіації.
Аналіз системних відношень в українській субмові права дозволяє зробити висновок про типологію парадигвальних відношень у полісемії, синонімії, омонімії, антонімії та паронімії.
Наукова ретроспекція в формування системних характеристик національного юридичного термінотворення вимагає екстралінгвального контексту, який мотивує об’єктивний опис системи. Щодо аналізованої проблеми таким контекстом є час формування особливостей української субмови права та її співвіднесеності з мовними терміносистемами інших слов’янських народів, найперше польського, що продуктивно контактували і часто функціонували у спільному комунікативному ареалі.
5. Вербалізація системи національного права в її відповідності терміносистемам інших мов та забезпечення її присутності в європейському комунікативному просторі вимагає створення дво- і багатомовних словників юридичної термінології філологічного типу. Юридична термінологія, як й інші терміносистеми фахової наукової мови, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови. Відтак ці закони й окремі мовні явища не завжди повністю збігаються навіть у слов’янських мовах. Творення юридичних термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку різні мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.
Переклад юридичних термінів вимагає від термінографа зіставлення не тільки відмінних мовних, але, передусім, узгоджуваних правових систем. Елементи різномовних юридичних терміносистем потребують комплексного лінгвістико-правового аналізу, при цьому у процесі перекладу екстралінгвальні характеристики юридичних термінів повинні виступати первинними щодо лінгвістичних: у випадку юридичної термінології право має примат над мовою.
У процесі міжмовної гармонізації словникових терміноодиниць головним завданням стає добір до окремих елементів юридичної терміносистеми однієї мови еквівалентних елементів юридичної терміносистеми іншої мови. З уваги на явище семантичної неспіввідносності понять і термінів у різних мовах і країнах точніше говорити про їх адаптування до іншої правової системи. Еквівалентність юридичних термінів аргументуємо як рівноважність правових наслідків, а не завжди як рівноправність у значенні.
6. Модель перекладного словника юридичної термінології реалізує лінгвістичними засобами сучасні потреби міждержавного спілкування у правовій сфері. Термінографічна робота включає вирішення лінгвістично сформульованих завдань, які формалізують основні критерії організації лексичного матеріалу: обмеження словникового запасу (критерії визначення тематичного обсягу словника, вибору джерел фахової лексики, добору терміна, зіставлення та оформлення реєстру), систематизації дібраного матеріалу (принципи лексикографічного впорядкування термінології, структурування композиції словника), міжмовної гармонізації термінології.
Запропонована модель двомовного перекладного словника включає критерії граматичної (рід, число, відмінок, складні випадки вживання), стилістичної (віднесеність до функціональної сфери) характеристики слова та семантичного обсягу слова (парадигвальна характеристика лексеми).
З метою вирішення питання словотвірної та синонімічної варіантності лексикографічне опрацювання матеріалу спирається на аналіз актуальних тенденцій розвитку термінологічної лексики:
· регулярності функціонування словотвірних моделей;
· спеціалізації термінологічних формантів;
· усунення запозичень, що не відповідають національним словотвірним моделям або мають усталені власномовні еквіваленти.
7. Тенденції розвитку юридичного лексикону української мови виразно відбивають термінотворчі процеси високорозвинених світових мов, де актуалізація національного мовного ресурсу узгоджується з міжнаціональним термінологічним прототипом. Це свідчить про інтернаціоналізацію юридичної термінології на шляху до створення світової юридичної суперсистеми, що пов’язано з явищем кореляції юридичних понять у правових системах європейського ареалу. Все помітнішою стає тенденція до зближення семантичної неоднозначності термінів, тому можна говорити про інтернаціоналізацію юридичних лексиконів національних мов.
Разом зі світовими інтеграційними процесами надалі оптимізуватиметься національна нормалізаційна та стандартизаційна діяльність, а також лексикографічні розробки. Цей процес можна визначити як тенденцію, що зумовлює характер розвитку сучасних мов, особливо з огляду на потреби наукової комунікації світового співтовариства. Майбутнє термінологічної лексикографії в такій диспозиції полягає в міжнародній співпраці лінгвістів і юристів, що спирається на спільне використання нових наукових ідей, досвіду і можливостей сучасних інформаційних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк Л.В. Функціональний синтаксис директивних документів ХIV- середини XVII cт.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. К., 1996. 18 с.
2. Акуленко В.В. Вопрсы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 214 с.
3. Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові // О.О. Потебня і деякі питання сучасної славістики. Х.: Вид-во Харк. ун-ту. 1962. С. 128144.
4. Акуленко В.В. Співвідношення національного та інтернаціонального у мові // Мовознавство. 1976. № 1. С. 312.
5. АкуленкоВ.В. Интернациональные элементы в лексике языков // Национальное и интернациональное в литературе, фольклоре и языке. Кишинев: Штиинца, 1971. С. 10-42.
6. АкуленкоВ.В. Українська мова в європейському контексті // Мовознавство. 1998. № 23. С. 9197.
7. Алексієнко Л.А. Мова науки і національна мова // Українська мова і сучасність: Зб. наук. праць. К., 1991. С. 31-35.
8. АндрусякТ. Кость Левицький адвокат, вчений, політик // Республіканець. 1993. № 7-8. С. 72-82.
9. Антонович М.М. Аспекти зіставного аналізу української та англійської правничої термінології // Іноземна філологія. Львів, 1997. Вип. 110. С. 139142.
10. Антонович М.М. Уніфікація термінології міжнародного права // Політика і час. 1996. № 11. С. 6568.
11. Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія: Навчальний посібник. 2-е вид. К.: Стилос, 2004. 277с.
12. Артикуца Н.В. Правнича лінгвістика: Навчально-методичний посібник. К.: НаУКМА, 2001. 80с.
13. Артикуца Н.В. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології // Право України. 1998. № 4. С. 5657.
14. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
15. Берков В.П. Вопросы двуязычной лексикографии (словник). Л.: Издательство Ленинградского университета, 1973. 191 c.
16. Биржакова Е.Э., Войнова Л.А., Кутина Л.Л. Очерки по исторической лексикологии русского языка ХVIII в.: Языковые контакты и заимствования. Л.: Наука, 1972. 431 с.
17. Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навчальний посібник. К.: АртЕк, 1997. 224 с.
18. Богуцкая М.Ф., Лагутина А.В. Терминоведение на Украине: Библиографический указатель 1947 1980. К.: Наукова думка, 1982. 106 с.
19. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. 568с.
20. Бойченко Н. Термінологічний характер стійких дієслівних сполук // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. К.: КНЕУ, 2001. Вип. IV. С. 2831.
21. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских. М.: ИНФРА-М, 1999. VI, 790с.
22. Бондар Н.В. Способи і методи структурації термінологічної лексики // Теорія та прагматика термінологічної лексики. К., 1991. С.6-7.
23. Ботвина Н.В. Ділова українська мова (офіційно-діловий та науковий стилі): Навчальний посібник. 3-є вид., доп. та перероб. К.: АртЕк, 2001. 280с.
24. Брицын М.А. Юридическая терминология в восточнославянской письменности до XV века: Автореф. дисс д-ра филол. наук. Хмельницкий, 1967. 38 с.
25. Будагов Р.А. Введение в науку о языке: учебное пособие для студентов филологических факультетов университетов и пединститутов. М.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1958. 434с.
26. Будагов Р.А. Очерки по языкознанию. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1953. 280 с.
27. Бурячок А.А. Формування спільного фонду соціально-політичної лексики східнослов’янських мов. К.: Наукова думка, 1983. 248с.
28. Вакуленко М. Про переклад та запозичення чужомовних слів // Вісник НАН України. 1995. № 1112. С. 7881.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К., Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. 1440 с.
30. Вербенєц М. Кілька зауваг щодо омонімічних пар (із досліджень над міжмовними юридичними омонімами) // Мовні і концептуальні картини світу. Вип. XIII. К.: Видавничий Дім ДмитраБураго, 2004. С. 22-28.
31. Вербенєц М. Комісія з юридичної термінології слов’янських мов 1849 року в історії становлення українського термінознавства // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Вип. VII. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. С.64-76.
32. Вербенєц М. Лексико-семантичні процеси в сучасній юридичній термінології // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Вип. XІ. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. С.54-65.
33. Вербенєц М. Принципи творення сучасного двомовного словника юридичної термінології // Вісник Міжнародного слов’янського університету: Серія „Філологічні науки”. Х., 2003. Т.6, №3. С.5-7.
34. Вербенєц М. Розвиток юридичної термінології періоду становлення НТШ: українсько-польські паралелі. // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Вип. VIII. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. С. 90-99.
35. Вербенєц М. Типологія системних відношень української та польської юридичних субмов // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Вип. X. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. С. 103-115.
36. Винник В.О. Принципи добору реєстру термінологічних словників // Історія, стан і перспективи розбудови української термінології. К., 1992. С. 15-21.
37. Вікул М. Зауваження до Веренрової термінології комплексних сполук // Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ. Л., 1930. Т.29. С. 242-251.
38. Вісник: Проблеми української термінології. Л.: Національний університет „Львівська політехніка”, 2000. № 402. 420c.
39. Вісник: Проблеми української термінології. Л.: Національний університет Львівська політехніка”, 2002. № 453. 554с.
40. Вовк А. Термінологічна діяльність української діаспори (1950 1990 рр.) // Вісник АН України. 1992. № 10. С. 8391.
41. Гак В.Г. Асимметрия лингвистического знака и некоторые общие проблемы терминологии // Семиотические проблемы языков науки, терминологии и информатики. М., 1971. Ч.ІІ. С. 78-84.
42. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. К.: Знання, 1998. 272 с.
43. ГерасименкоО.І. Судово-медичний російсько-український словник-довідник. К.: Право, 1997. 368с.
44. Герд А.С. Основы научно-технической лексикографии: Как работать над терминологическим словарем. Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. 69 с.
45. Герд А.С. Специальные словари и их источники // Современная русская лексикография: 1981. Л.,1983. С. 45-53.
46. Головатий С. Українська правнича термінологія. Якою їй бути? (вступна стаття) // Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології: Труднощі терміновживання / За заг. ред. Ю.Зайцева. К., Українська правнича фундація, 1994. С. 4-7.
47. ГоловатийС., ЗайцевЮ., УсенкоІ. Правнича термінологія і державотворчий процес // Українське право. 1995. 1 (2). С. 88-95.
48. Головацкий Я. Историческій очеркъ основанї# Галицко-рUскои Матицh и справозданьg первого собору ученыхъ рускихъ и любителей народного просвhщенія. Л., 1850. Ч.5. 149 с.
49. Головацкий Я. Памятники дипломатического и судебно-дhлового языка русского въ древнемъ Галицко-Володимирскомъ княжестh и въ смежныхъ русскихъ областяхъ въ XIV и XV столhтіях. Л.: Тип. ставроп. Ин-та, 1867. 68с. с табл.
50. Головащук С.І. Перекладні словники і принципи їх укладання (на лексичному матеріалі російської та української мов). К.: Наукова думка, 1976. 247 с.
51. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М.: Высшая школа, 1987. 103 с.
52. ГоловинБ.Н. Терминология // Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. М.: Просвещение, 1979. С. 10-16.
53. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 224 с.
54. ГолубовскийВ.Ю.Оперативно-розыскная деятельность: Словарь-справочник. СПб.: Изд-во „Лань”, 2001. 384с.
55. ГоробецьВ.Й. Розвиток термінології права в українській літературній мові XIV XVIII ст. // Мовознавство. 1984. № 3. С. 5765.
56. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови // Українська термінологія і сучасність: Збірник наук. праць. Вип. IV. К.: КНЕУ, 2001. С.1114.
57. ГорпиничВ.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1999. 207с.
58. Гринев С.В. Введение в терминологическую лексикографию. Москва: Б.и.,1986. 102 с.
59. ГриневС.В. Терминологические заимствования // Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. М.: Наука, 1982. С. 108135.
60. Гринчишин Д.Г. Із спостережень над адміністративно-юридичною лексикою в українських грамотах XIV XV ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1962. Т. 5. С. 5160.
61. Гриценко С.П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця XVI XVII ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15 / Київський університет імені Тараса Шевченка. К., 1999. 20 с.
62. Грінченко Б. Огляд української лексикоґрафії // Записки НТШ. Л., 1905. Т. 66. С.1-30.
63. Грушевський М. Дотеперішній розвій Наукового Товариства імені Шевченка // Хроніка Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Л., 1990. Ч.1. С. 9-13.
64. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XVст. К.: Вид-во АН Української РСР, 1958. 230с.
65. Гумецька Л.Л. Принципи створення Польсько-українського словника // Мовознавство. 1949. Т.VIII. С.80-86.
66. Гумовська І.М. Англійська юридична термінологія в українських економічних текстах: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Львівський національний університет імені Івана Франка. Л., 2000. 17с.
67. Д’яков А.С. Типологія мовних інтерференцій та їх роль у формуванні національних терміносистем: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.15 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 1998. 15 с.
68. Д’яковА.С., КиякТ.Р., КуделькоЗ.Б. Основи термінотворення: Семантичний та соціолінгвістичний аспекти. К.: Видавничий дім „КМ Academia”, 2000. 218 c.
69. Даниленко В.П. Лексико-семантические и грамматические особенности слов-терминов // Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1979. С. 767.
70. Даниленко В.П. О месте научной терминологии в лексической системе языка // Вопросы языкознания. 1976. № 4. С. 6471.
71. Даниленко В.П. О терминологическом словообразовании // Вопросы языкознания. 1973. № 4. С. 7686.
72. Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 248 с.
73. Демченко В.М. Органічна та неорганічна українська мова: Монографія. Херсон, 2003. 188 с.
74. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів / АН України. Ін-т археографії; Упор. В.Й.Горобець. К.: Наукова думка, 1993. 392с.
75. Додонов В.Н. Право международной торговли. Словарь-справочник. М., 1997. 304 с.
76. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник. М.: ИНФРА-М, 1998. 368 с.
77. Драюк В.М., Журавльов С.Ю. Російсько-український словник юридичних термінів. К.: Юрінформ, 1993. 240с.
78. ДСТУ 3325-96. Термінологія. Визначення основних понять. К.: Держстандарт України, 1996. 27 c.
79. ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. К.: Держстандарт України, 2000. 23c.
80. ДСТУ ISO 860-99. Термінологічна робота. Гармонізування понять та термінів. К.: Держстандарт України, 2000. 7 c.
81. ДубичинскийВ. Искусство создания словарей: Конспекты по лексикографии / Харьковский политехнический ун-т. Х.: ХГПУ, 1994. 102с.
82. Економічний словник-довідник / За ред. С.В.Мочерного. К.: Феміна, 1995. 368 с.
83. Етимологічний словник української мови: В 7т. / Авт.: О.С.Мельничук (гол. ред.), І.К.Білодід, В.Т.Коломієць, О.Б.Ткаченко. К.: Наукова думка, 1982-2003. Т.1-4.
84. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
85. ЄфименкоП. По поводу заметки г.Левченка „ОРусинской терминологіи” // Основа. СПб, 1862. Ч.8. С.45-52.
86. Жовтобрюх М.А. Развитие терминологического словаря украинского языка в дооктябрьский период // Уч. записки Моск. гос. пед. ин-та. 1960. № 342. С.9299.
87. ЗайцевЮ. Іншомовні термінозапозичення та проблема оптимальної номінації // Українське право. 1994. № 1 (2). С. 5861.
88. Законодательство Украины. Компьютерная библиотека «Инфодиск». Май, 2002. №5.
89. Зарицький М.С. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник. К.: ІВЦ Видавництво „Політехніка”; ТОВ Фірма „Періодика”, 2004. 128с.
90. Зілинський І. Взаємовідносини між українською та польською мовою //