Адресат у художньому тексті (на матеріалі української прози ХХ століття)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 811.161.2’371

Венгринюк Мирослава Іванівна

Адресат у художньому тексті
(на матеріалі української прози ХХ століття)
10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Голянич Марія Іванівна

м. Івано Франківськ
2006 рік

ЗМІСТ
Вступ..................................................................................... 3
Розділ 1. Адресат у лінгвістиці: основні аспекти теоретичного осмислення ..................................................... 9
1.1. Контроверсійність мовознавчих інтерпретацій поняття „адресат”................................................................................... 9
1.2. Внутрішній адресат конструктивно-креативний елемент художнього тексту.................................................................... 27
Розділ 2. Типологія і функції внутрішнього адресата у прозовому тексті.................................................................... 39
2.1.Типологія внутрішнього адресата у прозовому тексті.............. 39
2.2. Функції внутрішнього адресата у прозовому тексті................ 58
2.2.1.Імпліцитно-орієнтаційна функція внутрішнього адресата.... 58
2.2.2.Діалогічно-прогресійна функція внутрішнього адресата....... 67
2.2.3.Когезійна функція внутрішнього адресата............................... 77
2.2.4.Фреймово-актуалізаційна функція внутрішнього адресата.... 85
Розділ 3. Функціонально-прагматичне навантаження засобів адресації у художньому тексті............................................ 98
3.1.Непрямі мовленнєві акти стрижень латентної взаємодії між адресантом і адресатом..................................................................... 98
3.2.Пресупозиція крізь призму адресації......................................... 116
3.3. Засоби паралінгвістики у проекції адресації: функціонально-прагматичний ракурс........................................................................ 139
Висновки.............................................................................. 159 Література........................................................................................ 166
Джерельна база................................................................................ 187

ВСТУП
У сучасній лінгвістиці важливим об’єктом наукових досліджень є адресат як мовознавча категорія. Проблема адресата знайшла своє висвітлення у працях як зарубіжних, так і українських учених. Американські науковці (ГрайсГ.П., ЛічГ.Н, СерльДж.Р.) досліджували її у зв’язку з вивченням мовленнєвих актів.
У русистиці проблему адресата вперше ґрунтовно осмислив БахтінМ.М., акцентуючи на конструктивно-творчому потенціалі не лише кодувальника, а й декодувальника.
Згодом адресат інтерпретується у комунікативно-прагматичному (АрутюноваН.Д., ВинокурТ.Г., ПетроваС.Н., ПетроваТ.О., ПочепчовГ.Г., СтепановГ.В.), номінативно-референційному (БогуславськаО.Ю.), проспективному (АзнабаєваЛ.О.) аспектах. У фокусі наукових інтересів лінгвістів вивчення адресата у різних типах текстів: науковому (СлавгородськаЛ.В.), публіцистичному (МорозоваО.Н.), художньому (КовтуноваІ.І.).
Дослідження українських учених стосувалися насамперед тих проблем адресата, що спрямовані на розкриття його лінгвістичної сутності (СкабМ.С., ПацЛ.І.), аксіологічних (КрисановаТ.А., ФедотоваО.І.) та семантико-функціональних (ГолубничаО.І.) характеристик. Адресат розглядався і крізь призму вивчення аперцепційної природи художнього тексту (МойсієнкоА.К.), стилістики (ПазиничО.М.). Принагідно адресат досліджувався у працях БаганМ.П., КолегаєвоїІ.М., РадзієвськоїТ.В., СелівановоїО.О. та ін.
У зв’язку зі складністю й багатоаспектністю інтерпретації поняття „адресат” у мовознавстві існує кілька його визначень. Адресат розуміється як:
- компонент комунікативної опозиції я не я” (АзнабаєваЛ.О., БєловаА.Д., ЛакоффДж., ФормановськаН.І.);
- елемент єдності адресант адресат” (СидоровЄ.В., СтепановГ.В.);
- суб’єкт інтерпретацій, оцінок авторських текстів у різних ціннісносмислових контекстах (КондаковІ.В.);
- комунікативний партнер, на якого спрямована мовленнєва дія (АрутюноваН.Д., ГулямоваД.Х., ПочепцовГ.Г.);
- особа, що сприймає та інтерпретує повідомлення (БацевичФ.С., БогдановВ.В., ПетроваС.Н.);
- мовна особистість (ВинокурТ.Г.).
Більшість лінгвістів трактують адресата як активного учасника мовленнєвої взаємодії (БогінГ.І., БузаровВ.В., КаганМ.С., КлюєвЄ.В., СтечишинН.В. та інші), що безпосередньо впливає на комунікативний акт.
Вивчення того, кому адресується повідомлення, крізь призму художнього тексту визначило нові пріоритети у трактуванні адресата. У зв’язку з різнорівневістю комунікативних процесів, закодованих в образній площині тексту, вчені виокремлюють зовнішній (читач) та внутрішній (персонаж) адресати.
У мовознавстві зовнішній адресат був предметом детальнішого аналізу, ніж внутрішній, і вивчався такими лінгвістами, як ВоробйоваО.П., ДжанджаковаЕ.В., ЗолянС.Т., КондаковН.В., СапригінаН.В., СидоровЄ.В., СтепановГ.В. та ін.
ВА (далі внутрішній адресат) досліджувався лише в окремих аспектах насамперед на матеріалі текстів поезії (БезкровнаІ.О., БутаковаЛ.О., ВинокурГ.О., КовтуноваІ.І.), рідше прози (БутаковаЛ.О.).
Однак аналіз особливостей вияву внутрішнього адресата як важливого текстотвірного чинника саме на матеріалі прози дасть можливість глибше пізнати і художній текст, і ВА. Різні види комунікативних актів (прямі й непрямі), модусний зміст висловлювання, пов’язаний з адресатом, особливості рецепції адресатом мовленнєвого змісту, актуалізація експліцитно/імпліцитних засобів адресації в тексті коло питань, розв’язання яких допоможе по-новому розкрити образотворчий потенціал художнього слова.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю всебічного вивчення функціонального навантаження художньо-текстового адресата, здатного актуалізуватися як у внутрішній, так і в зовнішній маніфестаціях. Ґрунтовний аналіз функцій внутрішнього адресата, на нашу думку, дасть можливість: 1) розкрити особливості актуалізації категорії антропоцентричності, представленої у художньому тексті; 2) простежити динаміку експліцитної та імпліцитної інформації, закодованої у текстовому репрезентанті; 3) здійснити аналіз художнього (прозового) тексту у комунікативно-прагматичному аспекті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в руслі навчальних програм та наукових досліджень кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім.Василя Стефаника, а також відповідає напрямкові загальнотеоретичних досліджень із питань функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертації затверджена фаховою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України 17 квітня 2003року, протокол №15.
Мета дисертаційної роботи виявлення функціонально-прагматичного навантаження внутрішнього адресата та засобів адресації у художньому тексті.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких основних завдань:
1) розглянути різноаспектні інтерпретації поняття адресат”;
2) розкрити конструктивно-креативний потенціал внутрішнього адресата у прозовому тексті;
3) виявити типологію внутрішнього адресата у прозовому тексті;
4) дослідити функції внутрішнього адресата у прозовому тексті;
5) охарактеризувати прагматично зорієнтовані засоби адресації (непрямі мовленнєві акти, пресупозицію, засоби паралінгвістики), пов’язані з виявленням імпліцитних значень, наявних у художньому тексті.
Об’єкт дослідження українські прозові тексти ХХ століття, у яких важливим текстотвірним засобом є внутрішній адресат.
Предмет аналізу внутрішній адресат, представлений як функціонально значуща одиниця у прозовому тексті.
Матеріал дисертації українська проза ХХ століття (приблизно 4000 карток), яка характеризується неоднорідністю актуалізацій у ній внутрішнього адресата. Вибір матеріалу дослідження зумовлений:
необхідністю виявлення функціонального навантаження ВА у різнотипних текстах;
малодослідженістю внутрішніх комунікативних процесів як текстотвірних чинників в українській прозі ХХ століття.
Методологія та методи дослідження. Аналіз матеріалу здійснювався з урахуванням відомих положень про дихотомію мови і мовлення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. У роботі застосовано описовий метод, який дозволив виявити функціональне навантаження внутрішнього адресата у прозовому тексті, метод контекстного аналізу, за допомогою якого визначалась роль формально фіксованих умов у процесі актуалізації ВА, та метод компонентного аналізу, що був спрямований на розкриття семантики адресатозорієнтованих мовних одиниць.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше на широкому фактичному матеріалі крізь призму комунікації розкривається функціонально-прагматичне навантаження внутрішнього адресата у прозовому тексті, аналізуються мовні засоби, що беруть участь у формуванні образу ВА.
У науковий обіг уведено термін адресатна прогресія художнього тексту”, що позначає розгортання текстового репрезентанта в перспективі від того, кому адресується мовлення.
Теоретичне значення наукової роботи полягає в поглибленні знань про внутрішні комунікативні процеси, закодовані в художньому тексті, у висвітленні кореляції між екстра- та інтразорієнтованими адресатами, виявленні специфіки актуалізації категорії антропоцентричності на рівні прозового маніфестанта. Дисертаційні висновки розвивають окремі теоретичні положення текстознавства, стилістики, прагмалінгвістики.
Практична цінність дисертації. Висновки та узагальнення, зроблені на основі проведеного дослідження, можуть бути використані при написанні теоретичних праць із комунікативної лінгвістики, стилістики, лінгвоаналізу тексту, при розробці відповідних спецкурсів і спецсемінарів, у науково-пошуковій роботі аспірантів та здобувачів. Проблематика, що вивчалась у дисертації, знайде застосування у практиці викладання української мови та літератури у школах і вищих навчальних закладах.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в 2003-2005 рр. Основні теоретичні положення, практичні результати були викладені на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: Творчість Ю.Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 2002), Семантика мови і тексту” (ІваноФранківськ, 2003), Українська література: духовність, ментальність” (Кривий Ріг, 2003), Олесь Гончар: Традиційне та сучасне прочитання творчості” (Київ, 2003); на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2001-2005 рр.).
Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблематики висвітлено у 7 публікаціях, з них 6 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі статті одноосібні).
Структура дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, що містить 196 позицій, та переліку джерел (50 позицій). Обсяг дисертації 190 сторінка, з них основного тексту 165 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі комплексного, різноаспектного аналізу представлення внутрішнього адресата у прозовому тексті можна зробити такі висновки та узагальнення.
1.У художньому тексті, що репрезентує різнорівневі (екстра- та інтразорієнтовані) мовленнєві процеси, закодовані складні взаємозв’язки між адресантом і адресатом: у формуванні комунікативної площини тексту беруть участь той, хто адресує, і той, кому адресується повідомлення. Незважаючи на те, що у процесі ретрансляції інформації значущими є обидва комуніканти, саме від адресата великою мірою залежить, яким буде мовленнєвий акт. Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати: той, кому адресується повідомлення, визначає структурно-семантичне розгортання інтеракцій, оскільки адресант, прагнучи досягнути ілокутивної мети, добирає вербальні та невербальні засоби насамперед із проекцією на адресата. У художньому тексті адресат, зокрема внутрішній, виступає детермінантом мовленнєвих актів адресанта-персонажа.
Аналіз матеріалу показав, що внутрішній адресат у художньому тексті це насамперед образ, якому притаманні динамічність, експресивність, багатоплановість і який, реалізуючи свій конструктивно- креативний потенціал, виступає важливим засобом текстотворення.
2. Внутрішній адресат типологічно складна одиниця, розгляд якої у таксономічній проекції пов’язаний із осмисленням комунікативної організації прозового тексту як художнього цілого. Доведено: власне наративна та інтеракційна частини художнього тексту відзначаються неоднорідністю репрезентації в них внутрішнього адресата. Вказаний антропоцентр актуалізується в оповідних сегментах прозового тексту як умовний, оскільки виявляє лише одну зі своїх онтологічних ознак спрямованість мовлення до особи (осіб). На основі аналізу наративних сегментів прозових текстів виділено такі види внутрішнього адресата:
формальний внутрішній адресат, активізація якого у прозі зумовлена повним або неповним розщепленням” суб’єкта нарації на оповідача/розповідача та персонажа-комуніканта; злиттям суб’єкта нарації (оповідача/розповідача) із персонажем-комунікантом;
оказіональний внутрішній адресат (включений в умовну інтеракцію) репрезентується у тексті внаслідок структурно-семантичного поділу суб’єкта нарації на оповідача/розповідача, персонажа-адресанта та персонажа-адресата;
зовнішній адресат на позиції внутрішнього з повним або частковим виділенням референтної ознаки (адресат-читач проектується у художньому тексті як образ внутрішнього адресата);
узагальнено особовий адресат, що синкретизує зовнішню і внутрішню адресацію через специфічну (узагальнено-особову) форму використання 2-ої особи.
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що типовою сферою актуалізації внутрішнього адресата у прозовому тексті є інтеракційні сегменти, які найбільшою мірою розкривають природу того, кому адресується повідомлення. Тут адресат це особа, до якої спрямоване мовлення адресанта, і той, хто сприймає, інтерпретує повідомлення та реагує в інтерперсональній взаємодії.
Матеріал дослідження показав, що види внутрішнього адресата доцільно розглядати за такими параметрами:
спрямованістю повідомлення адресанта до особи-антропоцентра: власне адресат, квазіадресат, персоніфікований адресат;
спрямованістю мовлення адресанта на себе або на іншого: адресат, тотожний особі адресанта (власне автоадресат, імітований адресат) та адресат, не тотожний особі адресанта;
кількістю адресатів: моноадресат, поліадресат;
безпосередністю/опосередкованістю маніфестації адресата: безпосередній, опосередкований;
дистанційованістю адресата: дистанційований, недистанційований;
здатністю адресата виражати оцінку: аксіологічно маркований, аксіологічно нейтральний;
експліцитністю/імпліцитністю актуалізації адресата: експліцитний, імпліцитний;
визначеністю/невизначеністю того, до кого спрямоване мовлення: визначений, невизначений;
комунікативною співпрацею адресата із адресантом: конвенційний, неконвенційний.
3. Інтегруючи в кожній зі своїх іпостасей активне начало, внутрішній адресат є важливою функціональною одиницею художнього тексту: вказаний антропоцентр здатний виступати стрижнем формування імпліцитного смислу, експлікації відповідного фрейму, динамізувати діалог, розгортаючи у певному ракурсі сюжетну перспективу.
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що внутрішній адресат у художньому тексті виконує такі основні функції:
імпліцитно орієнтаційну;
діалогічно прогресійну;
фреймово актуалізаційну;
когезійну.
Кожна із названих функцій внутрішнього адресата по-новому розкриває недостатньо експліковані аспекти смислової організації художнього тексту. Так, внутрішній адресат у прозовому тексті здатний виступати стрижнем імпліцитного смислотворення (імпліцитно-орієнтаційна функція). Зорієнтовуючи мовні засоби у проекцію прихованої комунікації, вказаний антропоцентр сприяє формуванню й декодуванню глибинних значеннєвих пластів тексту.
Матеріал дослідження засвідчив, що діалогічно-прогресійна функція внутрішнього адресата найбільш ізотопна прозовому тексту, оскільки діалог є типово структурним елементом прози, а той, кому адресується мовлення, важливим складником інтеракції. Внутрішній адресат, детермінуючи розвиток міжперсональної взаємодії, здатний визначати напрям структурно-семантичної прогресії тих художньотекстових відрізків, в яких безпосередньо відбувається обмін репліками між персонажами-комунікантами.
Спостереження над функціональними актуалізаціями внутрішнього адресата дають підстави стверджувати, що той, кому адресується мовлення, є потужним інтегрувальним засобом (когезійна функція) прозових сегментів: ВА сприяє не тільки структурній, а й смисловій цілісністі тексту. Введення образу внутрішнього адресата у домінантну позицію супроводжується активізацією конектора, який синкретизує текстові відрізки в одній часовій і просторовій перспективі.
Дослідження функціонального навантаження внутрішнього адресата у художньому тексті показує, що вказаний антропоцентр пов’язаний із характером актуалізації відповідного фрейму. ВА зумовлює вибір адресантом у рамках певного фрейму тих чи інших мікрофреймів і таким чином оформляє когнітивне розгортання інтерперсональної взаємодії (фреймово-актуалізаційна функція). Включений у структуру художнього тексту, відповідний фрейм сприяє характеристиці персонажів та розкриттю індивідуального авторського осягнення дійсності.
Аналіз української прози ХХ століття виявив структурну та функціональну неоднорідність актуалізацій ВА у текстах, що представляють модернізм, реалізм, постмодернізм. Типовими ознаками прозових текстів, які кваліфікуються як модерністські, є переведення внутрішнього адресата в імпліцитну перспективу, введення зовнішнього адресата на позицію внутрішнього, поліфункціональність ВА, який сприяє забезпеченню когезії тексту, формуванню його латентного смислу. У прозі, об’єднаній рамками реалізму, спостерігається стрункість оповідної та інтеракційної частин художнього тексту, актуалізація внутрішнього адресата в експліцитній позиції, функціональна одноплановість внутрішнього адресата: той, кому адресується мовлення, сприяє створенню позитивного/негативного образу персонажа. Постмодерн виявляє нові особливості представлення внутрішнього адресата: поєднання в одному тексті різних наративних актуалізацій (від I, II, IIIосіб), редукція слів автора у певних сегментах тексту, трансформація прозових фрагментів у драматичні, мозаїчність, оказіональність внутрішньокомунікативних процесів.
4. Внутрішній адресат у прозі репрезентується як художньо інтерпретована особаантропоцентр, до якої адресант звертається за допомогою певних мовних засобів. Розгляд адресатних маніфестацій, пов’язаних насамперед із розкриттям латентних ресурсів комунікації, засвідчив, що той, до кого спрямоване мовлення, детермінує вибір кодувальником відповідних засобів адресації. Лінгвофункціональний аспект їх вивчення показав, що синкретичними з погляду представлення імпліцитності у художньому тексті є непрямі мовленнєві акти, пресупозиція, паралінгвістичні актуалізатори.
Непрямі мовленнєві акти, активізуючись на тлі комунікативної взаємодії адресанта й адресата, відзначаються полісемантичністю форм існування, множинною буттєвістю способів репрезентації імпліцитної інформації. У художньому тексті непрямі мовленнєві акти виконують такі основні функції: імплікаційну (проектують адресата на здійснення відповідних імплікацій, закодованих у мовленнєвому акті), маніпулятивно-інтенційну (розкривають маніпулятивні інтенції адресанта стосовно адресата), конфліктно-корективну (сприяють уникненню конфлікту між комунікантами).
Спостереження над функціями засобів адресації у художньому тексті засвідчило, що комунікативним фоном процесу кодування і декодування інформації є пресупозиція. Названа категорія, активізуючи фоново-прагматичні знання співрозмовників, виступає насамперед сигналом мовленнєвої компетенції адресанта й адресата. У художньому тексті пресупозиція виконує такі функції: активізаційно-метафоричну (виступає у художньому тексті креативним стрижнем побудови метафоричного образу), ідентифікаційно-образну (зумовлює включення механізмів ідентифікації комунінантів, зокрема внутрішнього адресата), компресивну (згортає план змісту і переводить його в імпліцитну перспективу), регулювально-контактну (сприяє активізації розмови між кодувальником і декодувальником, зумовлює включення регулятора номінативного вибору), оцінно-характеризувальну (дозволяє комунікантам характеризувати й оцінювати окремі сегменти дійсності, а також один одного).
Активізуючи сконденсовані фоново-прагматичні ресурси співрозмовників, пресупозиція маніфестується як універсальний чинник ретрансляції повідомлення.
Отримані результати дослідження показали, що важливим засобом адресації у художньому тексті є паралінгвістичні актуалізатори, які, функціонуючи у різних парадигмах міжперсональних взаємодій, свою комунікативнопрагматичну вагу найбільшою мірою виявляють у художньому тексті. Паралінгвістичні засоби здатні детермінувати різнорідні модифікації смислу висловлювання (модифікаційно-смислова функція), експлікувати латентного антропоцентра комунікативної інтеракції прихованого адресата (експлікаційно-образна функція); кодувати збільшення/скорочення мовленнєвої дистанції між співрозмовниками (дистанційно-встановлювальна функція); підсилювати вербальний план висловлювання адресанта додатковою (імпліцитною) інформацією (компенсаційно-мовленнєва функція).

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдуазизов А.А. О статусе и критериях установления паралингвистических средств // Филологические науки. 1980. №6. С.6671.
2. Азнабаева Л.А. Коммуникативная оппозиция говорящийадресат”// Коммуникативно-функциональное описание языка: Сборник научных статей. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 2001. 196 с.
3. Азнабаева Л.А. Принцип экспликации отношения в конвенциональном речевом поведении адресата // Филологические науки. 2002. №3. С.4049.
4. Азнабаева Л.А. Языковая проспекция. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 2000. 124 с.
5. Антинескул О.Л. Гендер как параметр текстообразования. Пермь: Изд-во Пермского гос. ун-та, 2001. 168 с.
6. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Изв. АН СССР. СЛЯ. 1973. Т.32. №1. С.325331.
7. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. СЛЯ. 1981. Т. 40 №4. С. 356 367.
8. Астафурова Т.Н. Косвенные перформативы рациональной оценки //Коммуникативные аспекты значения. Межвуз. сб. научных работ / Под ред. В.И.Шаховского/. Волгоград: Изд-во Волгогр. пед. института, 1990. С.156169.
9. Атаян Э.Р. Коммуникация и раскрытие потенций языкового сознания. Ереван: Изд-во Ереванского ун-та, 1981. 60 с.
10. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. №3. С. 47 54.
11. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01 К., 2000. 18 с.
12. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наукова думка,1980. 243с.
13. Балли Ш.Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 410с.
14. Балто-славянские исследования 1998-1999: Сб. научных трудов. М.: Индрик, 2000. 400с.
15. Баранов А.Г. Текст в функционально-прагматической парадигме: Уч. пособие. Краснодар: Изд-во Кубанского гос. ун-та, 1988. 90 с.
16. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
17. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 281 с.
18. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2000. 236с.
19. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344с.
20. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів // Мовознавство. № 4-5. 1998. С. 67 72.
21. Безяева М.Г. Коммуникативный блок как одна из единиц диалога// Вестник МГУ. 2000. № 5. С. 27 59.
22. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Изд-во Киевского нац. у-та им. Т. Шевченка, 2003. 304 с.
23. Белянин В.П. Психолингвистика. М.: Флинта: Моск. психолого-социальный институт, 2003. 232с.
24. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л.: Изд. Ленинград. у-та, 1990. 88с.
25. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвуз. сб. научных трудов. Калинин: Изд-во Калининского гос. ун-та, 1987. С.1825.
26. Богин Г.И. Уровни и компоненты речевой способности человека: Уч. пособие. Калинин: Изд-во Калин. гос. ун-та, 1975. 106 с.
27. Богуславская О.Ю. Учет базы знаний адресата в процессе номинации и референции // Диалоговое взаимодействие и представление знаний: Сб. научных трудов. Новосибирск: Изд-во АН СССР, 1985. С. 18 26.
28. Болдырев Н.Н., Фурс Л.А. Репрезентация языковых и неязыковых знаний синтаксическими средствами// Филологические науки. 2004. № 3. С. 67 74.
29. Болотнова Н.С. Ассоциативное поле текста и слова // Коммуникативно-прагматические аспекты слова в художественном тексте: Научные труды кафедры совр. русского языка и стилистики Томского гос. ун-та. Томск: ЦНТИ, 2000. С. 923.
30. Борисова Е.Г. Перлокутивная лингвистика и ее преподавание студентам філологам // Вестник МГУ. Серия 9. Филология. 2001. № 1. С. 115 134.
31. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: МГУ, 1984. 280 с.
32. Бузаров В.В. Круговорот диалогической речи, или взаимодействие грамматики говорящего и грамматики слушающего. Ставрополь: Изд-во СГУ, 2001. 168 с.
33. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Диалогические функции некоторых типов вопросительных предложений // Изв. АН СССР. СЛЯ. 1982. Т.41 № 4. С. 314 326.
34. Бутакова Л.О. Авторское сознание в поэзии и прозе: когнитивное моделирование. Барнаул: Изд-во Алтайского ун-та, 2001.283с.
35. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты // Концептуализация и смысл. Новосибирск, 1990. С.31-61.
36. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наукова думка, 1988. 239с.
37. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики. М.: Языки русской культуры, 2001. 272с.
38. Венцов А.В., Касевич В.Б. Проблемы восприятия речи. М.: Едиториал УРСС, 2003. 240 с.
39. Винокур Г.О. Филологические исследования. Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 452 с.
40. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 172 с.
41. Винокур Т.Г. К характеристике говорящего: интенция и реакция// Язык и личность. М.: Наука, 1989. С. 11 23.
42. Водяницкая Ю.П. Выдвижение метафорических тропов как способ реализации адресованности художественного текста // Мова і культура. Серія філологія. Мова і художня творчість. Вип. 2. Т.3 К., 2000. С.65 69.
43. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: Монография. К.: Вища школа, 1993. 200 с.
44. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. 1985. №2. С.11-17.
45. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
46. Герасимова О.И. Прагматическая детерминированность ответных реплик // Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. научных трудов. Калинин: Изд-во Калининского гос. ун-та, 1986. С.4448.
47. Головачева А.В. Стереотипные ментальные структуры и лингвистика текста. М.: Изд-во РАН, 2000. 158 с.
48. Голубнича О.І. Семантико-функціональні особливості висловлювань, спрямованих на підтримку адресата (на матеріалі англійської мови ). Автореферат дис. ... канд. філол. наук:10.02.04. К., 1994. 24 c.
49. Горелов И.М. Паралингвистика: прикладной и концептуальный аспекты // Национально-культурная специфика речевого поведения. М.: Наука, 1977. С.96114.
50. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики: М.: Лабиринт, 1998. 256 с.
51. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 217 237.
52. Гришина О.Н. Уровни коммуникации и информационная структура высказывания // Коммуникативные единицы языка и принципы их описания: Сб. статей МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1988. Вып. 312. С. 39 49.
53. Гудков Д.Б. Смысловой эллипсис и логика дискурса // Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей / Отв. ред. В.В. Красных, А.И. Изотов. М.: МАКС Пресс, 2000. Вып. 15. С.14 35.
54. Гулямова Д.Х. Языковые маркеры ролевых отношений коммуникантов персонажей художественного текста (к методике анализа) // Исследование языковых единиц в функциональном аспекте: Сб. научных трудов. Ташкент: Изд-во Таш ГУ, 1989. С. 116 130.
55. Дементьев В.В. Непрямая коммуникация и ее жанры. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2000. 248с.
56. Джанджакова Е.В. Реализация контакта автор читатель” в художественном тексте // Функционирование языковых единиц в коммуникативных актах: Сб. науч. трудов МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1986. Вып. 272. С. 124 134.
57. Димитрова С. Актуализация предложения и ее зависимость от представления говорящего о степени осведомленности адресата (на материале русского языка) // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 15. С. 535 546.
58. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 307с.
59. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности. Москва Воронеж : НПО «МОДЭК», 2001. 432 с.
60. Зимон Е.И. Языковые маркеры адресованности художественного текста // Исследование языковых единиц в функциональном аспекте: Сб. научных трудов. Ташкент: Изд-во Таш ГУ, 1989. С. 130 138.
61. Золян С.Т. Семантические аспекты поэтики адресата // Res Philologica: Сб. статей. М.: Л.: Наука, 1990. С. 353 356.
62. Зоненашвили Д.С. Диалог в драме и диалог в прозе: Автореф. дис.... канд.. филолог. наук: 10.02.04. М., 1980. 20 с.
63. Зорькина О.С. О психолингвистическом подходе к изучению текста // www. Philology. ru.
64. Ильин И.П. Проблема речевой коммуникации в современном романе // Проблемы эффективности речевой коммуникации. М.: Акад. Наук СССР, 1989. С. 187 208.
65. Имплицитность в языке и речи / Отв. ред. Е.Г. Борисова, Ю.С.Мартемьянов. М.: Языки русской культуры, 1999. 200с.
66. Каган М.С. Мир общения: проблема межсубъектных отношений. М.: Политиздат, 1988. 319 с.
67. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М.: Высшая школа, 1990. 158 с.
68. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации // www. kachkine. narod. ru.
69. Кибрик А.Е. Лингвистические предпосылки моделирования языковой деятельности // Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах / Под ред. А.Е.Кибрика и А.С. Нариньяни; с предисловием А.П. Ершова. М.: Наука. С.33 52.
70. Киселева Л.А. Вопросы теории речевого воздействия. Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. 160с.
71. Кифер Ф. О пресуппозициях // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып.8. С.337369.
72. Клюев Е.В. Речевая коммуникация. М.: Рипом класик, 2002. 320с.
73. Кобозева И.М., Лауфер Н.И. Об одном способе косвенного информирования // Изв. АН СССР. СЛЯ. 1988. Т.47. №5. С.462471.
74. Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис. М.: Наука, 1986. С. 61 145.
75. Кожевникова К. Спонтанная устная речь в эпической прозе (на материале современной русской художественной литературы)// Acta Universitatis Carolinae. Philologica. Praha, 1970. №32.166 с.
76. Кожина Н.А. Заглавие художественного произведения: онтология, функции, параметры типологии // Проблемы структурной лингвистики 1984: Сб. научных трудов / Отв. ред. В.П. Григорьев. М.: Наука, 1988. С. 167 183.
77. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса: Редакционно-издательский отдел обл-го управления по печати, 1991. 121 с.
78. Колодина Н.И. Проблемы понимания и интерпретации художественного текста. Тамбов: Изд-во Т.Г.Т.У, 2001. 184с.
79. Колшанский Г.В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. 80 с.
80. Колшанский Г.В.Функции паралингвистических средств в языковой коммуникации // Вопросы языкознания. 1973. №1. С.1625.
81. Коммуникативно-прагматические аспекты слова в художественном тексте. Томск: Изд-во ЦНТИ, 2000. 160 с.
82. Кондаков И.В. К поэтике адресата (в контексте идей академика Г.В. Степанова) // Res Philologica: Сб. статей. М.: Л.: Наука, 1990. С. 18 29.
83. Кононенко В.І. Символи української мови. Івано-Франківськ: Плай, 1996. 270 с.
84. Корновенко Л.В. Звертання у прагмалінгвістичному аспекті (на матеріалі сучасної російської мови): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02. К, 2001. 21 с.
85. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки. Л.: ЛНУ, 2000. 350с.
86. Крейдлин Г.Е. Голос и тон в языке и речи // Язык о языке. М.: Языки русской культуры, 2000. С.453501.
87. Крисанова Т.А. Висловлювання з негативною оцінкою адресата в сучасній англійській мові (комунікативно-прагматичний аспект). Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 К., 1999. 20 с.
88. Кронгауз М.А. Семантика. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001.399 с.
89. Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих// Социально-лингвистические исследования. М.: Наука, 1976. С. 42 52.
90. Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005. 848 с.
91. Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога (к прагмалингвистической теории драмы) . Кишинев: Штиинца, 1991. 98 с.
92. Ладыгин Ю.А. Информативная роль коннотативных значений в прозаическом художественном тексте // Филологические науки. 2000. № 2. С. 75 83.
93. Лакофф Дж. Прагматика в естественной логике // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. 439470.
94. Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. М.: Высш. школа, 1986. 176 с.
9