СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ПРЕДИКАТИВАМИ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника

На правах рукопису

СЕМЕНЮК ОКСАНА АНТОНІВНА

УДК 811.161.2’367

СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ
ІЗ ПРЕДИКАТИВАМИ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
академік АПН України, доктор
філологічних наук, професор
КОНОНЕНКО Віталій Іванович

Івано-Франківськ 2005

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................ 3

Розділ1. Семантична структура речень із предикативами емоційного
стану: характеристика предиката .................................................................. 11
1.1.Семантичні ознаки предикатів емоційного стану ................................. 11
1.2.Інтенсивність та інтенсифікація .............................................................. 29
1.3.Предикати емоційного стану у контексті понять причини
і причиново-наслідкових відношень ..................................................... 39
1.4.Емоційні стани й оцінка ........................................................................... 57

Розділ2. Семантична структура речень із предикативами
емоційного стану: типологія .......................................................................... 74
2.1.Речення з предикативом емоційного стану ........................................... 74
2.2.Речення з предикативом емоційного стану та інфінітивом ................. 107
2.3.Речення з предикативом емоційного стану і локативом ...................... 136

Висновки ......................................................................................................... 159

Список використаної літератури .............................................................. 169

Список використаних джерел .................................................................... 193

ВСТУП

Речення як багатопланова мовна одиниця в сучасній лінгвістиці досліджується в різних аспектах, однак одним із провідних залишається напрям, започаткований у 60-80-их роках ХХстоліття, коли відбувся перехід від з’ясування формальної організації синтаксичних одиниць до аналізу їх семантики, зокрема відношення речення до позамовної ситуації, що ним позначена (Н.М.Арват, В.М.Брицин, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Н.В.Гуйванюк, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, В.І.Кононенко, М.Я.Плющ, В.М.Русанівський, К.Ф.Шульжук; Т.Б.Алісова, Й.Ф.Андерш, Н.Д.Арутюнова, В.В.Богданов, В.Г.Гак, Г.О.Золотова, О.В.Падучева, Ю.С.Степанов, Н.Ю.Шведова таін.).
При дослідженні семантичної структури речення вихідною точкою може бути вивчення її центрального, організуючого компонента предиката, оскільки саме він зумовлює наявність інших компонентів і визначає їх семантичні функції. В україністиці такий підхід представлений у працях, що присвячені розгляду речень із предикатами різних типів: якості [216], стану [140], дебітивності [219].
Хоча семантико-синтаксична структура речень із предикатами стану вже була предметом аналізу в дисертаційному дослідженні О.І.Леути, його автор зосереджує увагу лише на предикатах стану, виражених вербативами. Тим часом, ядро цього різновиду ознакових імен складають слова, статус яких досі однозначно не визначений, а функції у побудові речення детально на рівні окремого комплексного дослідження в українському мовознавстві не висвітлені. У науковій літературі їх називають словами категорії стану”, безособово-предикативними словами”, предикативними

прислівниками”, аналітичними дієсловами”, предикативами” тощо[1]. Вирішуючи питання частиномовної належності цих слів, лінгвісти визначають їх як окремий морфологічний клас [238; 55; 173; 108; 79] або, дотримуючись думки, що слід вважати за краще розбити категорію стану на частини мови, але не розбивати частин мови ради категорії стану” [цит. за: 136, 395], кваліфікують як прислівники [234; 136, 368-397] чи обґрунтовують їх дієслівну природу [60, 119-122; 61; 62, 294-297].
До предикативів входить лексико-семантична група слів, які містять у своєму значенні архісему емоційний стан” (весело, тужно, тривожно, жалко, неспокійно, досадно, совісно та ін.). Речення з предикативами емоційного стану є об’єктом дисертаційного дослідження.
На вибір об’єкта аналізу вплинуло кілька чинників. Звернення до предикативів зумовлене тим, що вони як центральна ланка предикатів стану [57, 98] можуть дати найбільш повну інформацію про семантику цих предикатів, їх валентність, здатність формувати елементарне речення. Крім того, аналіз конструкцій, що містять предикативи (у тому числі й емоційно-статальні), передбачає розгляд питань, стосовно яких синтаксична наука досі не визначилась. До них, зокрема, належать питання семантичної організації речень із предикативом та інфінітивом і речень із предикативами емоційного стану, що включають локативний компонент. Інтерпретація цих конструкцій потребує вирішення не менш дискусійних проблем (семантичного суб’єкта, синтаксичної природи інфінітива та ін.). Неоднорідність підходів до опису названих синтаксичних одиниць та значні розбіжності у їх трактуванні спостерігаються не лише серед представників різних мовознавчих напрямів, а й у працях, що ґрунтуються на однакових принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема у студіях із семантичного синтаксису.
Вибір речень із предикативами, які виражають значення емоційного стану, мотивований тим, що на сучасному етапі розвитку науки про мову у зв’язку з уведенням у фокус лінгвістичного розгляду феномена життя, у центрі якого знаходиться людина з усіма її психічними складовими” і станами, формами соціального існування та культурної діяльності” [19, 3-4], помітно зріс інтерес до вивчення специфічних способів і засобів, за допомогою яких мова репрезентує внутрішнє, у тому числі емоційне, життя особистості. Різні аспекти цієї проблеми розкрито у працях Т.Б.Алісової, В.Ю.Апресян, Ю.Д.Апресяна, Н.Д.Арутюнової, Л.М.Васильєва, А.Вежбицької, Л.Вітгенштейна, О.М.Вольф, АнниА.Залізняк, Л.Н.Іорданської, В.М.Телії, Г.Фреге, В.І.Шаховського та ін. При цьому наукові пошуки лінгвістів спрямовані на:
дослідження лексичних одиниць зі значенням емоційного стану: аналіз їх семного складу, поділ на мікрогрупи, встановлення структури цих мікрогруп, опис синонімічних і антонімічних відношень як базових для парадигматики слів зі значенням емоційного стану тощо[2] [48; 49, 75-122; 185; 110; 111; 112; 154];
з’ясування словотворчого потенціалу назв емоцій [222];
різноаспектне вивчення конструкцій із семантикою емоційного стану (зокрема у рамках дослідження речень із предикатами стану [197], у тому числі і з предикатами емоційного стану [168; 169], речень із предикативами [118; 185; 141; 30; 78], односкладних речень [12; 26; 40]);
дослідження синоніміки речень, які описують ситуації емоційного стану [231; 93; 119];
виявлення взаємодії емоційного та ментального компонентів на матеріалі предикатів граничної” сфери, у значення яких входять елементи як ментальних, так і емоційних станів: боятися, надіятися, чекати, жаліти [95; 96; 97];
простеження ролі метафори у лінгвальному представленні емоцій та аналіз метафоричних мовних позначень емоційних станів [21, 93-111; 8; 213].
Найновіші студії українських дослідників у цій сфері присвячені розгляду етнокультурного аспекту емоцій у мовній картині світу [137], побудові асоціативно-смислових полів, одиниці яких співвідносяться з поняттям того чи іншого емоційного стану [227], створенню лексикографічних портретів дієслів на позначення емоційних станів з використанням методу вільного асоціативного експерименту [149].
Аналіз емоційно-статальних предикатів пов’язаний також із питаннями, які розглядають філософська логіка і логічна семантика: з дослідженням предикатів пропозиціональної установки (Б.Рассел, Р.Карнап, Я.Хінтікка, Н.Д.Арутюнова), з проблемою чужої свідомості” (студії Дж.Остіна, зокрема його стаття Чужа свідомість”, назва якої й дала ім’я згаданій проблемі, Л.Вітгенштейна, З.Вендлера).
Крім названих чинників, на вибір об’єкта дисертаційної праці вплинуло й те, що предикативи із семантикою емоційного стану це сфера мови, яка тісно пов’язана з прагматичними та суб’єктно орієнтованими категоріями [97, 5]. До таких категорій належить, насамперед, оцінка, що є яскравим представником прагматичного значення. Емоційно-статальні предикативи здебільшого включають оцінний компонент і вводять його в організовані ними речення. Тому їх аналіз виходить на коло питань, що активно розробляються у лінгвістиці в останні десятиліття і стосуються суб’єктивних смислів, які відображають ставлення людини до об’єктивної дійсності.
Отже, речення із предикативами емоційного стану є точкою перетину актуальних мовознавчих проблем, як власне синтаксичних, так і таких, що виходять за межі синтаксису і потребують використання інструментарію суміжних лінгвістичних галузей (прагматики, лінгвоаксіології), а також відомостей, одержаних іншими дисциплінами, зокрема психологією та філософією.
Попри важливість згаданих проблем, речення з емоційно-статальними предикативами в українському мовознавстві не були об’єктом окремого дослідження, у тому числі зробленого у семантико-синтаксичному аспекті. Автори монографій і спеціальних статей дають лише стислий аналіз семантичної організації цих конструкцій; їх описують принагідно, у контексті дотичних проблем (семантичного суб’єкта, безособового речення, таксономії речень, рівнів речення та ін.) [34; 35; 212; 194; 40].
У русистиці речення із предикативами емоційного стану теж розглядали у зв’язку з названими питаннями [98; 100, 157-171; 102, 122-124, 150-159; 126; 115; 166 таін.]. Більш детальний аналіз їх семантичної структури представлений у працях, присвячених вивченню безособових речень [12], речень із предикативами [119; 141], предикатами стану [197], конструкцій із предикативом та інфінітивом [30].
Таким чином, відсутність комплексного дослідження речень із предикативами емоційного стану з позицій семантичного синтаксису, їх зв’язок з широким колом проблем, вивчення яких має суттєве значення для сучасної лінгвістики, зумовлюють актуальність дисертаційної праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” і відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Мета дисертаційної праці описати семантичну організацію речень, що містять предикативи зі значенням емоційного стану.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
встановити набір семантичних ознак і виявити валентний потенціал предикатів, виражених емоційно-статальними предикативами;
охарактеризувати особливості денотативної ситуації емоційного стану, що знаходять мовне втілення у досліджуваних реченнях;
описати способи і засоби, за допомогою яких ці властивості відображено на лінгвальному рівні;
проаналізувати оцінний компонент семантики речень із предикативами емоційного стану, виявити взаємодію дескриптивної та оцінної структур;
визначити й описати структурні та семантичні різновиди аналізованих речень.
Об’єкт дисертаційного дослідження речення із предикативами емоційного стану в сучасній українській мові. Його предмет семантична структура речень з емоційно-статальними предикативами.
Матеріалом дослідження послужила спеціально укладена картотека, що налічує близько 5000 речень із предикативами емоційного стану. Основними джерелами для добору матеріалу були художні твори українських письменників XIX-XX століть. Частково використано матеріали інтегрованої лексикографічної системи Словники України”, а також змодельовані автором одиниці.
Методи дослідження. Специфіка об’єкта і поставлені у дисертаційній праці завдання зумовили комплексне використання різних методів. Для встановлення зв’язків аналізованих речень з позамовними явищами та з одиницями інших рівнів, диференціації цих конструкцій і виявлення різновидів їх семантики застосовано описовий метод із властивими йому прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації. При з’ясуванні семантичних характеристик предикатів емоційного стану, ідентифікації відношень у структурі досліджуваних речень і вивченні їх компонентів використано методики компонентного аналізу, трансформації синтаксичних одиниць, окремі експериментальні прийоми (включення у діагностичний контекст, заміна одного елемента речення іншим, уведення і вилучення елементів з обов’язковим урахуванням впливу цих операцій на правильність речення).
Наукова новизна дисертаційної праці полягає у тому, що в українському мовознавстві вона є першою спробою системного дослідження семантичної структури речень із предикативами емоційного стану. У роботі охарактеризовано онтологічні відповідники цих речень; вивчено засоби і способи, за допомогою яких елементи екстралінгвальної ситуації, відношення між ними та ознаки денотата одержують мовне втілення; проаналізовано семантичну організацію структурних різновидів речень, що включають емоційно-статальні предикативи; розглянуто оцінний компонент семантики досліджуваних речень та взаємодію оцінних смислів зі значенням емоційного стану.
Практичне значення одержаних результатів. Спостереження і висновки, одержані у результаті аналізу фактичного матеріалу, можуть бути використані при читанні лекційних та спеціальних курсів із синтаксису, проведенні спецсемінарів, факультативних занять із сучасної української мови, написанні відповідних підручників і посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедр української мови та загального і порівняльного мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на ІІІ Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003), VІІІ Міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003), на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2003-2005).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 6 публікаціях, з них 5 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

[1]З-поміж термінів, які вживають на позначення слів категорії стану, у дисертаційній праці обрано запропонований О.В.Ісаченком термін предикатив” [108, 359], оскільки він мотивований синтаксичною функцією слів, що виражають стан, і дає змогу розглядати їх як предикати з певним набором семантичних характеристик, валентним потенціалом тощо. Вибір терміна зумовлений і тим, що в дисертаційному дослідженні не ставиться завдання визначити морфологічний статус предикативів, тоді як використання термінів категорія стану”, предикативні прислівники”, аналітичні дієслова” залежить від вирішення цієї проблеми, оскільки згадані номінації вказують на належність позначених ними об’єктів до певного лексико-граматичного класу. Зрештою, вихідною точкою дослідження є функції предикативів у реченні, а від того, як називати ці слова чи до якої частини мови відносити, їх синтаксична природа не змінюється у будь-якому випадку вони належать до класу предикатних імен.

[2] У деяких студіях (наприклад [111; 185]) об’єктом дослідження є лексика зі значенням стану в цілому, а лексичні одиниці із семантикою емоційного стану аналізуються як її складова.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.Емоційно-статальним предикативам як словам, спеціалізованим на вираженні предикатів стану, притаманні семантичні характеристики цього класу предикатних імен. Вони представляють непостійні ознаки об’єктів, безпосередньо пов’язані з віссю часу. Емоційні стани займають відрізки на темпоральній осі, мають місце у будь-якій точці тих відрізків, з якими вони співвідносяться, не членуються упродовж періоду часу на окремі випадки і не можуть абстрагуватися від осі часу, утворюючи клас. Реалізуючись у часі, емоційні стани залишаються незмінними, виявляючи властиву їм статичність. Емоційні стани існують фазово: у кожен окремо взятий момент часу має місце окрема фаза стану, а не увесь стан.
Характерною рисою емоційного стану є його орієнтованість на пасивний цілісний суб’єкт, який не відіграє визначальної ролі у породженні стану, не може його контролювати, а лише констатує вплив зовнішньої щодо нього сили і володіє здатністю відчувати емоційний стан та кваліфікувати його.
2.Емоційним станам притаманна різна інтенсивність, яка виявляється на тлі інших станів, що складають одну групу, а також відносно нормативного для даного емоційного стану рівня інтенсивності. За цією ознакою стани можна розташувати на односпрямованій градуальній шкалі, на якій є щонайменше дві зони відповідно до двох ступенів інтенсивності емоційних станів власне емоційного стану й афекту. Неможливість точно встановити кількість ознаки, відстань між різними ступенями однієї ознаки, а також труднощі, пов’язані з упорядкуванням окремих елементів у межах певної зони, свідчать про невизначеність шкали інтенсивності та її належність до суб’єктивних шкал.
У мові існують різні способи передачі об’єктивно існуючої градації емоційних станів за інтенсивністю. На вищий від норми рівень стану вказують інтенсифікатори, на недостатню силу стану деінтенсифікатори.
Проведений аналіз свідчить, що засоби і способи інтенсифікації у досліджуваних реченнях більш різноманітні, ніж засоби та способи деінтенсифікації. Система лінгвальних одиниць, які в аналізованих конструкціях відображають вищий ступінь вияву емоції, охоплює слова, сполучення слів, а також предикативні (як правило, підрядні) частини складних речень, організованих на основі поєднання компонентів, які виконують функцію інтенсифікації, з предикативними компонентами, що позначають емоційний стан.
Ситуації емоційних станів, які за своєю силою перевищують нормативні величини, у реченнях з емоційно-статальними предикативами передаються за допомогою інтенсифікаторів, що використовуються й при інших ознакових словах, або за допомогою інтенсифікаторів, які характерні лише для описів емоційних станів.
До першого типу інтенсифікаторів належать універсальні показники високого ступеня вияву ознаки, які теж співвідносяться зі шкалою інтенсивності й можуть містити додатковий експресивний компонент (так, дуже, особливо, неймовірно, надзвичайно, безумно, страх, страшно, жахливо, смертельно та ін.); інтенсифікатори, що ґрунтуються на порівнянні ознаки з однотипними ознаками і кваліфікують її як унікальну за силою свого вияву (зробилось радісно, як іще ніколи; на душі важко, як ще ніколи не було) або залучають типову ситуацію (при інтенсифікації емоційних станів типову причину), коли має місце певна ознака, що дає змогу уявити її інтенсивність (йому зробилося так совісно, ніби його роздягли наголо при людях; мені страшно, немов у лісі між вовками); інтенсифікатори, які сигналізують про максимальний вияв ознаки, вказуючи, що на шкалі інтенсивності вона межує з іншою, більш інтенсивною однотипною ознакою (до прикрості незручно, до болю шкода, кривдно, аж боляче). До неспецифічних способів позначення інтенсивного емоційного стану належить також подвоєння предикатів.
Інтенсифікатори, характерні лише для описів емоційних станів, у досліджуваних конструкціях репрезентовані лексемами, семантика яких узгоджується з семантикою емоційно-статальних предикатів (нестерпно, нестерпуче, безтямно), і словосполученнями та предикативними одиницями, орієнтованими на вираження фізичних симптомів емоційних станів, зумовлених емоціями дій, волюнтивних станів тощо.
Нижча за нормативні величини сила емоційного стану передається за допомогою суфікса уват, прислівникових деінтенсифікаторів типу трохи, дещо, модальних часток, які вносять у речення семантичний відтінок сумніву, невпевненості (мов, мовби, ніби, неначе, немов, нібито та ін.).
3.Проведене дослідження показало, що для лінгвальної репрезентації емоційних станів релевантною характеристикою є їх детермінованість у позамовній дійсності. Включаючи компоненти з причиновою семантикою, аналізовані речення представляють емоційний стан як наслідок дії певної причини (причин). Разом з мовними відповідниками ситуації, що зумовлює стан, вони формують каузативні конструкції, які є знаками складних ситуацій, організованих на основі причиново-наслідкового зв’язку між елементарними ситуаціями.
Аналіз каузативних конструкцій з емоційно-статальними предикативами, котрі позначають причиново зумовлений емоційний стан, доповнений даними лінгвістичних та психологічних студій, дає підстави для висновку про чотиричленну структуру ситуації виникнення емоційного стану. Її складовими є ситуація-першопричина емоційного стану, ситуація сприймання, ситуація ментальної діяльності та емоційний стан як ситуація-наслідок. Первинна причина, сприйнята експерієнсивом, каузує емоційний стан опосередковано, через її когнітивне опрацювання й оцінку. Таким чином, перцептивний і ментальний акти є посередниками” у процесі каузації стану і вибудовують разом з ним причиновий ланцюг, у якому кожна дана ланка каузує наступну (сприйняв певну ситуацію → осмислив її і дав їй оцінку → відчув емоційний стан).
Ситуація породження емоційного стану може бути по-різному виражена у мові. Організовані на базі досліджуваних речень каузативні конструкції рідко відтворюють її у повному вигляді, з усіма складовими. В більшості випадків у ролі причини емоційного стану виступає якась одна складова (реальний стан речей, перцепція чи ментальне опрацювання сприйнятого матеріалу), вибір якої великою мірою залежить від того, як бачить причиново-наслідкові відношення автор каузативної конструкції.
Характерною властивістю емоційних станів є їх здатність бути зумовленими причинами, які локалізуються у минулому чи в майбутньому. Цю особливість денотатів відображають речення з семантикою каузованого емоційного стану, в яких як причини представлені мисленнєві операції, спрямовані на пригадування чи конструювання можливих ситуацій, або результат такого конструювання змодельовані ситуації, що можуть реалізуватися у майбутньому.
Засобами вираження причини емоційного стану є предикативні одиниці, що разом з репрезентантами ситуації-наслідку організовують складні речення на позначення каузативних ситуацій (предикативні компоненти складнопідрядних, складносурядних та безспо­лучникових речень), і похідні від них одиниці, що мають згорнуту форму: сполуки пропозитивних чи, рідше, конкретних імен з причиновими прийменниками (через+знахідний відмінок, від (од)+ родовий відмінок, за+знахідний відмінок, з+родовий відмінок, на+знахідний відмінок), дієприслівники, інфінітиви. Периферію засобів вираження причинової ситуації складають мовні одиниці (відмінкові і прийменниково-відмінкові форми субстантивів, прислівники та ін.) з локативною, темпоральною, суб’єктною, атрибутивною семантикою, для яких позначення антецедента є вторинною функцією.
4.Проведене дослідження свідчить, що в семантиці переважної більшості емоційно-статальних предикативів, які виступають предикатами аналізованих речень, присутній оцінний компонент. Включаючи ці предикати й описуючи емоційні стани, для яких характерний різноаспектний зв’язок з оцінкою, досліджувані речення також мають оцінний зміст. Їх семантична структура взаємодіє з оцінною структурою: предикат, поєднуючи в собі аксіологічний і дескриптивний смисли, позначає власне оцінку й емоційний стан, що оцінюється з різних позицій і може бути об’єктом не лише емоційної, а й етичної, раціональної та інших оцінок; суб’єкт емоційного стану виступає аксіологічним суб’єктом, якому належить оцінка причини стану і можуть належати інші оцінки; причина, що викликала емоцію, є об’єктом оцінки. При цьому оцінка емоціогенної ситуації залежить від оцінки стану й узгоджується з нею за знаком.
5.Речення, що містять предикативи емоційного стану, за формальною ознакою поділяються на три групи: речення з предикативом, речення з предикативом і інфінітивом та речення з предикативом і локативним прислівником чи прийменниково-відмінковою формою імені з локативним значенням. Проведене дослідження дає підстави для висновку, що зазначені типи речень відрізняються не лише за своєю формальною будовою, а й за семантичною організацією.
Речення першого типу описують емоційні стани як непостійні ознаки осіб, що характеризують їх протягом певного часу. Ситуація емоційного стану має щонайменше двочленну структуру і включає емоційний стан та його носія. Якщо стан спрямовується на істоту чи предмет, ситуація містить три складові: емоційний стан, його суб’єкт і об’єкт. Семантична структура речень, що репрезентують емоційно-статальні ситуації, також може бути дво- або трикомпонентною. У першому випадку виражений предикативом емоційного стану одновалентний предикат відкриває позицію суб’єкта емоційного стану (експерієнсива), у другому випадку двовалентний предикат організовує речення, приєднуючи актанти із семантичними функціями суб’єкта та об’єкта емоційного стану. Таким чином, семантичну структуру речень першого типу можна представити як суб’єкт його емоційний стан (спрямований на об’єкт)”.
Позицію суб’єкта при предикатах емоційного стану у типових випадках займають назви осіб у формі давального відмінка. Замість особових номінацій як формально-граматичних репрезентантів експерієнси­ва у досліджуваних реченнях можуть фігурувати іменники душа і серце, що позначають умовно відокремлені від людини духовні органи, в яких зосереджується емоційне життя особи і які наділені здатністю незалежно від неї відчувати емоційний стан. Уявлення про локалізацію емоцій у певних частинах фізичного чи духовного я” відбиті й при розчленованому способі представлення експерієнсива за допомогою двох номінацій: особового імені у формі давального або родового відмінка, яке репрезентує суб’єкт як цілісну істоту, та іменника-партитива, що має форму просторового компонента (на (у) душі, на (у) серці) і позначає носія емоційного стану через найменування його складової. Такі сполуки, організовані двома номінаціями одного референта, можуть скорочуватися за рахунок вилучення з поверхневої структури речення лексеми на позначення особи. Виразником експерієнсива у таких випадках є лише партитив у формі місцевого відмінка, що представляє суб’єкт як пасивну оболонку, місце, у межах якого розгортається емоційний стан.
Суб’єкт емоційного стану може бути експліцитно не виражений, однак його відсутність на поверхневому синтаксичному рівні не означає, що він відсутній у семантичній структурі досліджуваних речень.
Функцію об’єкта емоційного стану виражають форми знахідного й родового відмінків та прийменниково-відмінкові форми перед+орудний відмінок, за+знахідний відмінок, за+орудний відмінок, з+орудний відмінок, з+родовий відмінок, без+родовий відмінок, на+знахідний відмінок, утворені від назв осіб і, рідше, від назв предметів. При цьому предметний об’єкт у досліджуваних реченнях репрезентується меншою кількістю прийменниково-відмінкових засобів, ніж особовий об’єкт, оскільки окремі об’єктні форми (перед+орудний відмінок, на+знахідний відмінок) утворюються лише від особових номінацій. З іншого боку, деякі предикати емоційного стану вимагають, щоб вжиті у тій чи іншій формі субстантиви, які виконують при них функцію об’єкта, належали саме до класу назв осіб. Різна спроможність назв осіб і назв предметів заповнювати позицію об’єкта при емоційно-статальних предикатах зумовлена особистіс­ною орієнтацією емоційних станів у реальній дійсності.
Особа чи предмет, що входять у ситуацію емоційного стану як об’єкт, паралельно є учасниками ситуації, що каузує стан. Тому об’єктні компоненти аналізованих речень, позначаючи субстанцію, на яку спрямований стан і яка водночас включена у його антецедент, побіжно вказують на причину емоційного стану. Однак найменування одного із субстанціальних елементів причинової ситуації, які не супроводжуються показниками причиново-наслідкових відношень і не виражають суть причинової ситуації каузуючу ознаку, не є повноцінними репрезентантами причинової ситуації і мають лише опосередкований стосунок до мовних засобів позначення антецедента.
Речення другої групи мають складну семантичну структуру і являють собою об’єднання двох елементарних речень, одне з яких організоване предикативом, інше інфінітивом. Елементарне речення, центральним семантичним компонентом якого виступає предикатив, є знаком ситуації емоційного стану. Його семантична структура формується двома облігаторними компонентами: вираженим предикативом емоційного стану предикатом та суб’єктом. Друге елементарне з семантичного погляду речення відображає ситуацію, яка каузує емоційний стан. Воно містить інфінітив як самостійний предикат, що може мати значення дії, стану, процесу, та зумовлені ним актанти. Спільним структурним компонентом двох елементарних речень виступає конкретне ім’я у формі давального відмінка, яке є наслідком об’єднання лексично тотожних, але різних за своїми семантичними функціями актантів: актанта, що входить у валентну рамку предиката емоційного стану і вказує на носія стану, та залежного від інфінітивного предиката актанта з функцією носія названої інфінітивом предикативної ознаки.
Семантично елементарному реченню, сформованому інфінітивом та його валентним оточенням, як репрезентантові причини емоційного стану притаманні такі особливості: інфінітив може позначати причину, яка має характер реальної або потенційної ситуації, лише за умови, що суб’єкт цієї ситуації збігається із суб’єктом емоційного стану; головною функцією інфінітива є вираження синхронізованої з емоційним станом предикативної ознаки, а не вказівка на її каузуючу роль; при ньому немає показників каузативних відношень (прийменників, сполучників); якщо у реченні з предикативом та інфінітивом є компоненти, що експлікують іншу причинову складову ситуації каузація емоційного стану”, основний акцент робиться на тій складовій, яка позначена інфінітивом, незважаючи на те, що вона може бути проміжною ланкою причиново-наслідкового ланцюга.
Невід’ємною складовою семантики речень з емоційно-статальним предикативом та інфінітивом є оцінний компонент. Речення цієї групи можуть передавати емоційну, інтелектуальну й етичну оцінки. У першому випадку властиве реченню значення каузованого емоційного стану супроводжує оцінка емоції, що безпосередньо випливає з того відчуття, яке переживає суб’єкт. Другим аксіологічним об’єктом виступає відображена інфінітивом та його актантами причина емоційного стану. Якщо речення з предикативом та інфінітивом має узагальнений, позачасовий характер, у його семантиці зростає вага аксіологічної складової, і воно виражає загальну емоційну оцінку певної абстрактної ситуації, яку представляє інфінітив зі своїм валентним оточенням. Позначаючи об’єкт оцінки, інфінітив є облігаторним компонентом речень зі значенням узагальненої емоційної оцінки і виконує роль пропозитивного суб’єкта, на який орієнтований предикатив, що через послаблення дескриптивного компонента у своїй семантиці й активізацію оцінних смислів вже не потребує при собі давального суб’єкта.
Якщо значення емоційної оцінки накладається на статальне і є, здебільшого, додатковим, супровідним компонентом у семантиці аналізованих речень, який за певних умов може виходити на перший план, то значення інтелектуальної та етичної оцінок витісняє значення емоційного стану. При цьому змінюються відношення між інфінітивом і предикативом: відсутній причиново-наслідковий зв’язок, інфінітив зі своїм валентним оточенням репрезентує об’єкт оцінки, а предикатив функціонує як аксіологічний предикат.
Третя група речень із предикативом емоційного стану і локативом з погляду семантики неоднорідна. Таку поверхневу структуру можуть мати речення на позначення емоційного стану, який зумовлений місцезнаходженням експерієнсива, і речення на позначення стану, що характеризує локус.
Речення першого типу (я”-речення) є семантично складними і утворені на базі двох семантично елементарних речень: елементарного речення, сформованого предикатом емоційного стану і суб’єктним компонентом, що не одержав лексичного вираження на поверхневому рівні, та елементарного речення, яке організоване локативним предикатом і через його редукцію представлене у структурі похідного речення лише локативним компонентом. Між двома елементарними реченнями, об’єднаними в одне семантично складне, у переважній більшості випадків існують причиново-наслідкові зв’язки, а локативний компонент, попри свою основну функцію, вказує на ситуацію-причину емоційного стану.
Речення другого типу (воно”-речення, локус”-речення) характеризують локус, приписуючи йому певний стан як його тимчасову ознаку. При цьому для вираження стану середовища використано мовні засоби, які спеціалізуються на позначенні емоційних станів осіб. Семантична структура таких речень формується предикатом, для якого первинною є семантика емоційного стану, і локативним суб’єктом. Специфіка воно”-речень полягає у тому, що вони, на відміну від речень з локативно-статальними предикативами, відображають стан середовища опосередковано, через інтерпретацію людини як суб’єкта думки. Базуючись на реальному стані речей, згадані речення все ж маніфестують у першу чергу людське бачення зовнішнього світу крізь призму внутрішнього я”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АгурееваМ.Г. Акциональные особенности глагольных предикатов состояния // Вестн. Ленингр. ун-та. Сер.2. История, языкознание, литературоведение. 1988. Вып.1. С.108-109.
2. АлисоваТ.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопр. языкознания. 1970. №2. С.91-98.
3. АлисоваТ.Б. Очерк синтаксиса современного итальянского языка. М.: Изд-во МГУ, 1971. 294с.
4. АлисоваТ.Б. Специфика каузативных конструкций с предикатами психических реакций // Тезисы IV Всесоюзной конференции по романскому языкознанию. Калинин: Изд-во КГУ, 1978. С.37-39.
5. АндершЙ.Ф. До питання про семантичну структуру речення (на матеріалі чеської та української мов) // Мовознавство. 1984. №5. С.38-42.
6. АндершЙ.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній українській мові // Укр. мова і л-ра в шк. 1974. №10. С.34-40.
7. АндершЙ.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191с.
8. АпресянВ.Ю., АпресянЮ.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // АпресянЮ.Д. Избранные труды: В 2т. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. Т.2. С.453-465.
9. АпресянЮ.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
10. АпресянЮ.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания. Эмоциональная система // АпресянЮ.Д. Избранные труды: В 2т. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. Т.2. С.366-373.
11. АпресянЮ.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С.302-306.
12. АрватН.Н. Семантическая структура безличных предложений в современном русском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.01 / Ин-т рус. яз. АН СССР. М., 1975. 58с.
13. АрватН.Н. Семантическая структура простого (односоставного) предложения. Черновцы: Изд-во ЧГУ, 1974. 66с.
14. АрватН.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159с.
15. АрполенкоГ.П., ЗабєлінаВ.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131с.
16. АртюхО.І. Семантика відіменникових прикметників з семою емоціонально-психічний стан” у діахронії: Автореф. ... дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. держ. ун-т. Харків, 1994. 22с.
17. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка // Проблемы структурной лингвистики, 1982. М.: Наука, 1984. С.5-23.
18. АрутюноваН.Д. Аномалии и язык (К проблеме языковой картины мира”) // Вопр. языкознания. 1987. №3. С.3-19.
19. АрутюноваН.Д. От редактора // Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. М.: Наука, 1989. С.3-5.
20. АрутюноваН.Д. Полагать” и видеть” (К проблемам смешанных пропозициональных установок) // Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. М.: Наука, 1989. С.7-30.
21. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383с.
22. АрутюноваН.Д. Семантическая структура и функции субъекта // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1979. Т.38. №4. С.318-334.
23. АрутюноваН.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 338с.
24. АрутюноваН.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896с.
25. АрутюноваН.Д. Язык цели // Логический анализ языка. Модели действия. М.: Наука, 1992. С.14-23.
26. БабайцеваВ.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1968. 298с.
27. БабинаТ.П., БелошапковаВ.А. К вопросу о семантическом субъекте // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. 1984. №1. С.29-34.
28. БаландінаН.Ф. Дистинктивні риси предикатів і семантика речення // Мовознавство. 1996. №6. С.49-56.
29. БенвенистЭ. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
30. БерляеваТ.Н. Грамматическая структура и семантика предложений с инфинитивом и предикативом: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. обл. пед. ин-т им.Н.Крупской. М., 1982. 17с.
31. БехертИ. Эргативность как исходный пункт изучения прагматической основы грамматических категорий // Новое в зарубежной лингвистике. Современные синтаксические теории в американской лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып.ХІ. С.411-431.
32. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая структура предложения. Л.: Изд-во ЛУ, 1977. 204с.
33. БогдановВ.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. Уфа: Изд-во БГУ, 1985. Вып.11. С.18-25.
34. БолюхО.В. Власне-семантична і формально-граматична інтерпретація безособових речень // Мовознавство. 1992. №3. С.44-49.
35. БолюхО.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. ... дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Ін-т укр. мови АН України. К., 1992. 16с.
36. БондаркоА.В. Категориальные ситуации (К теории функциональной грамматики) // Вопр. языкознания. 1983. №2. С.20-32.
37. БондаркоА.В. Субъектно-предикатно-объектные ситуации // Теория функциональной грамматики / Под. ред. А.В.Бондарко. Т.4: Субъект­ность. Объектность. Коммуникативная перспектива высказывания. Опреде­лённость / Неопределённость. СПб.: Наука, 1992. С.29-71.
38. БондаркоА.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255с.
39. БрицинВ.М. Односкладні речення в українській мові: до питання методології їх дослідження // Мовознавство. 2001. №3. С.81-87.
40. БрицинВ.М., ЖайворонокВ.В. Односкладне речення слов’янських мов у функціонально-граматичному та етнолінгвістичному аспектах // Мовознавство. 2003. №2-3. С.86-95.
41. БрицынВ.М. Синтаксис и семантика инфинитива в современном русском языке. К.: Наук. думка, 1990. 320с.
42. БудькоВ.М. Проблема простого ускладненого речення у вітчизняному мовознавстві // Мовознавство. 1991. №3. С.63-68.
43. БулыгинаТ.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов / Под ред. О.Н.Селиверстовой. М.: Наука, 1982. С.7-85.
44. БулыгинаТ.В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и темпоральные значения в славянских языках. М.: Наука, 1983. С.20-39.
45. БурдаківськаН.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Автореф. ... дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Київ. держ. пед. ін-т ім. О.Горького. К., 1990. 20с.
46. БуряковМ.А. К вопросу об эмоциях и средствах их языкового выражения // Вопр. языкознания. 1979. №3. С.47-59.
47. Ван-ВалинР.Д. Взаимодействие синтаксиса, семантики и прагматики в грамматических системах: развитие инструментария в ХХ веке // Вестн. Моск. ун-та. Филология. 1996. №5. С.124-132.
48. ВасильевЛ.М. Предикаты состояния в современном русском языке // Исследования по семантике: Межвуз. науч. сб. Уфа: Изд-во БГУ, 1991. Вып.16. С.32-52.
49. ВасильевЛ.М. Семантика русского глагола. М.: Высш. школа, 1981. 184с.
50. ВасильевЛ.М. Системный семантический словарь русского языка // http://www.bashedu.ru/kafedry/filolog.
51. ВежбицкаяА. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики: Пер. с англ. М.: Языки русской культуры, 2001. 272с.
52. ВежбицкаяА. Толкование эмоциональных концептов // ВежбицкаяА. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1996. С.326-373.
53. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440с.
54. ВилюнасВ.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций: Тексты. М.: Изд-во МГУ, 1984. С.3-28.
55. ВиноградовВ.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М. Л.: Учпедгиз, 1947. 784с.
56. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
57. ВихованецьІ.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с.
58. ВихованецьІ.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232с.
59. ВихованецьІ.Р. Типи синтаксичних одиниць // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Прайм-М, 2002. Кн.1. С.70-76.
60. ВихованецьІ.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256с.
61. ВихованецьІ.Р. Чи є слова категорії стану? // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград: КДПУ, 1997. Вип.2. С.127-129.
62. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Пульсари, 2004. 400с.
63. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.
64. ВітгенштайнЛ. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження. К.: Основи, 1995. 311с.
65. ВоиноваЕ.И. Дательный падеж при предикативных словах на о и инфинитиве // Вестн. Ленингр. ун-та. Сер. истории, яз. и лит. 1965. №2. С.151 158.
66. ВольфЕ.М. О соотношении квалификативной и дескриптивной структур в семантике слова и высказывания // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т.40. №4. С.391-397.
67. ВольфЕ.М. Оценочные структуры и семант